Київський університет ім. Б. Д. Грінченка
Інститут дошкільної, початкової і мистецької освіти
Реферат на тему:
Дотримання здорового способу життя у Київській Русі
Роботу виконала:
Студентка групи
ДОБ-1-08-4-0-д
Бакшанська Марія
Роботу перевірила:
Вертугіна Валентина
Миколаївна
Київ-2010
Зміст
Вступ
Поняття «здоровий спосіб життя»
Особливості виникнення терміну«здоров’я» уКиївськійРусі
Вплив християнства на ЗСЖ
Засоби ЗСЖ у Київській Русі
Місце фізичних вправ в КиївськійРусі
Народні ігри як частина ЗСЖукраїнців
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вчений І.П.Павловстверджував:
«Здоров’я – цебезцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Алездоров’я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умовпраці, харчування, її звичок…»
Сама метагармонійного (всебічного) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства.Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичногорозвитку.
Зважаючи на історичні корені українськогонароду, вважаю особливо актуальним ознайомлення з валеологічним вихованням у КиївськійРусі, зокрема дотриманням здорового способу життя нашими предками.
КиївськаРусь (ІХ – ХІІІ ст.), а згодом і Галицько-Волинське князівство (ХІІ – ХІV ст.) були могутнімидержавними утвореннями з високорозвиненим виробництвом, освітою, медициною, військовоюсправою. Окремі аспекти фізичної підготовки у Київській Русі були висвітлені у науковихпрацях. У дисертації В.А.Старкова (1997) на основі фольклорних даних прокласифікованоокремі різновиди давньоруських вправ побутового, змагального та військово-прикладногоспрямування. У працях Є.Н.Приступи (1996) досліджено педагогічні аспекти народноїфізичної культури українців. Предметом дослідження Я.В.Тимчака (1998) була військово-фізичнапідготовка в Україні ІХ – ХVІІІ століть: порівнювалися системи військово-фізичноїпідготовки воїнів періоду Київської Русі та доби козаччини. Ігрова культура слов’янпроаналізована у працях А.В.Цьося (2000). Водночас ці дослідження лише епізодичновисвітлюють сутність фізичного виховання у Київській Русі.
Поняття« Здоровий спосіб життя»
(ЗСЖ)Здоровий спосіб життя – це діяльність, спрямована на формування, збереження та зміцненняздоров’я людей як необхідної умови для прогресивного розвитку суспільства в усіхйого напрямках. Здоровий спосіб життя передбачає знання і дотримання режиму навчаннята відпочинку, правил харчування й особистої гігієни, визначення й обов’язкове виконанняфізичних вправ, які забезпечують оптимальний руховий режим, а також усвідомленняшкідливості вживання наркотиків, алкоголю, тютюну. При цьому велике значення маєправильний вибір індивідуальних оздоровчих систем або їхнє поєднання та практичневикористання з метою зміцнення здоров’я (самомасаж, загартовування, дихальні вправи,аутогенне тренування тощо).
СкладовіЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я — фізичної,психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них — харчування (в тому числиспоживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів,протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якістьжитла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпекина території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічномуаспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізичнакультура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованихна підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичнихі психічних навантажень) тощо.
Особливості виникнення терміну «здоров’я» у Київській Русі
Як свідчать літературні і фольклорні матеріали, національний ідеалздоров’я формувався через систему обрядів, повір’їв, порівнянь, приказок. Характерною особливістю світоглядунаселення було ототожнення ідеалу здоров’я рослинами, тваринами, природною стихією. Результати дослідження свідчать,що термін «здоров’я» дуже рано з’явився у писемних джерелах. Наприклад,руські княжичі надсилали половецькому хану Боняку побажання здоров’я (1140 р.),а посли половецького хана зичили здоров’я князю Святославу (1147 р.). У словникудавньоруської мови подано велику кількість слів, що характеризували фізичну підготовленістьлюдини. Досить ґрунтовний їх аналіз виконав В.Старков (1997). Результати його дослідженьпоказали, що в ті часи цінувалися такі якості людини, як сила, швидкість, спритність,на комбінації яких можна побудувати практично всі рухи людини і таким чином описатиїї рухову активність.
Вплив прийняття християнства на ЗСЖ
У 988 році відбулося хрещення Київської Русі. Прийняття християнства суттєвовплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі й на дотримання українцямиздорового способу життя. Християнство спрямовувало увагу на верховенство духу над тілом, навнутрішній світ людини, на відмову від матеріальних благ заради духовних. Аналіз історичнихджерел свідчить, що літописи Київської Русі були своєрідною літературною антологієюреальних подій в історії розвитку суспільства. Так, «Повість минулих літ», укладенана початку ХІІ ст., змальовує події попередніх років. У ній відображено велич ісилу народу, поєднання духовного й фізичного виховання на прикладах самовідданихвчинків, патріотизму, непохитності духу як окремих людей, так і народу в цілому, показано образ життяукраїнців – який в більшості відповідає ЗСЖ. У ІХ – ХІV ст. у Київській Русі було створено значну кількість літературнихпраць. Вони мали релігійний зміст і мету утвердити православну віру. Великого значенняу них надавали питанням здорового способу життя, що забезпечувало підготовку молодідо трудової і військової діяльності. «Поучення» Володимира Мономаха поєдналовіковічний досвід народної педагогіки з основними положеннями православної вірита західноєвропейської літератури. Володимир Мономах подав універсальну системуздорового способу життя, що включає: продуктивну трудову діяльність, психічне здоров’я,рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну.
Засоби ЗСЖ у Київській Русі
Засоби ЗСЖ у Київській Русі поділяються на три основні групи: фізичнівправи, природні сили, гігієнічні чинники. Фізичні вправи поділяються на підгрупизалежно від специфіки рухової активності: народні ігри, танці та розваги (хороводи,танці, рухливі ігри, розваги, ігри з предметами), кулачні бої і боротьба (кулачнібої, боротьба, культові бої, рукопашний бій), вправи з предметами (палицями, зброєю,арканом, стрільба з лука), вправи з використанням засобів пересування (верхова їзда,веслування, пересування на лижах, катання на ковзанах, санках, крижинах), природнілокомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання).
ФормиЗСЖ у Київській Русі були зумовленісвітоглядом, звичаями та способом життя населення. Результати дослідження дозволиливизначити такі форми: народно-побутові (сім’я, родина, парубочі і дівочі громади,«вулиці», вечорниці), релігійно-культові (весняна, літня, осіння, зимовакалендарна обрядовість), освітні (княжі школи, монастирі, товариства стрільців,школи верхової їзди, фехтування), змагальні («руські ігрища», народнізмагання), військово-фізична підготовка (військово-прикладна практика, військовіпоходи, полювання, лицарські турніри). На підставі аналізу наукової літератури,давньоруських літописів, етнографічних записів, археологічних знахідок, фольклорнихматеріалів та результатів власного дослідження визначено основні закономірностіфункціонування фізичного виховання у Київській Русі: зв’язок фізичного вихованнязі світоглядом, способом життя та місцем проживання населення; взаємопроникненняміжнаціональних елементів фізичного виховання; взаємозв’язок святково-ігрової діяльностіта військово-фізичної підготовки; поступовий перехід до організованих форм фізичноговиховання.
Місце фізичних вправ в Київській Русі
Одне з найвагоміших місць серед ЗСЖ в період Київської Русі посідалифізичні вправи з використанням предметів, насамперед різноманітної зброї (списи,луки, мечі, бойові палиці та сокири, ножі, щити тощо), а також предметів, які моглибути використані як зброя (каміння, палиці, мотузки, аркани). До цієї групи засобів фізичноговиховання варто зарахувати фізичні вправи з використанням засобів пересування (коні,човни, лижі тощо). Значне місце серед таких вправ посідала верхова їзда. Загаломверхова їзда, кінні ристалища-перегони були розповсюдженими і в середовищі княжоїдружини, і серед широких верств населення. Вони були основним елементом військово-фізичноїпідготовки молоді, що відображено в дисертаційній роботі Я.Тимчака (1998).
Неменш важливими засобами фізичного виховання молоді та воїнів залишалися природнілокомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання).Вони застосовувалися для розвитку фізичних якостей людини і змалку, і у зріломувіці, зокрема у фізичному вихованні та у військовому вишколі русичів. Серед різновидівприродних локомоцій для фізичної підготовки використовувався біг на 20-25 верст.Крім того, розповсюдженими були швидкісне лазіння по деревах, перенесення на собіодного чи двох товаришів. Використовувалися також стрибки у довжину та висоту зжердиною. Поширеним на Русі було плавання і пірнання, особливо серед населення,що жило на берегах природних водойм. Плавання було важливою складовою фізичної підготовкимолоді й дорослого населення. Використовувалися стрибки та пірнання у воду, плавання«навперегін» проти течії і за течією.
Засоби загартування організму у період Київської Русі
У період Київської Русі існували чітко сформовані засоби загартуванняорганізму, які застосовувалися з раннього віку і впродовж усього життя були невід’ємноюзапорукою збереження і зміцнення здоров’я кожної людини. Реалізація завдань фізичноговиховання у Київській Русі відбувалася у процесі святково-ігрової діяльності таспеціально організованої практики. Під час занять діти і молодь оволодівали спеціальнимизнаннями, вміннями і навичками, що забезпечували їх підготовку до трудової і військовоїдіяльності. ДляКиївської Русі характерна велика кількість форм фізичного виховання, що не лишезабезпечували збільшення рухової активності населення, а й спрямовували вплив навиховання необхідних якостей особистості. Тобто заняття мали специфічний зміст,що дозволяв цілеспрямовано вирішувати певні завдання фізичного виховання. Народно-побутовіформи ЗСЖ пов’язані з повсякденним життямнароду. Для дітей виготовляли різноманітні іграшки, здебільшого з глини (датуютьсяХ-ХІІІ ст.), до яких належать кулясті брязкальця з конічними виступами та фіґуркивершників, виявлені у Дорогиничі, фраґменти полив’яних орнаментованих писанок зБелза, Береста і Червена. У Володимирі-Волинському знайдено пошкоджену фіґурку коня,на якій видно зброю і нижню частину вершника. Аналогічні іграшки відомі з розкопоку Києві. Широкого розповсюдження набули дитячі рухливі ігри, які умовно поділялисяза порами року, статтю та віком. Традиційною формою самоорганізаціїмолоді були парубочі і дівочі громади. Прийняття в парубоцтво супроводжувалося випробуваннямфізичної підготовленості кандидатів. М.Грушевський писав, що «церемонія вступу новогочлена до парубочої громади подекуди і досі зветься „коронуванням“, імітуючи»висажання на коня”, піднесення на князівство, на ватажківство…”
Життя і побут молоді постійно супроводжувалися виконанням фізичнихвправ і доведенням своєї сили, спритності, витривалості та сміливості. Велика кількість фізичнихвправ та ігор супроводжувала релігійно-культові свята. Вони були пов’язані з уявленнямлюдини про навколишній світ, про взаємозв’язки між його частинами, про місце людиниу цьому світі. Складовою частиною свят були рухливі ігри, змагання, одноборства.З часом календарні свята втратили своє магічне значення, а обряди, що виконувалися,трансформувалися в молодіжні і дитячі ігри та забави. Для військово-фізичноїпідготовки воїнів використовувалися спеціальні військові ігри, тренування, поєдинки.У вільнийчас воїни постійно вправлялися у стрільбі з лука чи самостріла, володінні мечем,сокирою чи шаблею, метанні списа і ножа. Військово-фізичне виховання у Київській Русі мало не замкнутийі не обмежений характер. На його розвиток впливали культурні надбання сусідніх народів.Зокрема відомо, що в Русі проводилисясвоєрідні лицарські турніри – «руські ігрища», де воїни набували вправностіта відваги. У період Київської Русі на достатньо високому рівні функціонувала школанаставництва. Роль наставників виконували матері, пестуни і дидаскали – шанованідосвідчені люди, яким громада доручала важливу справу: доглядаючи дітей, турбуватисяпро їхній фізичний розвиток, допомагати їм засвоювати знання і навички, необхіднідля праці і захисту Батьківщини.
Народні ігри як частина ЗСЖ українців
Народні ігри та фізичні вправи відображали, насамперед, виробничу діяльністьлюдей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), Також народні ігри особливовесняні, відображали, з одного боку, побут людей, а з іншого – своїм змістом впливалина навколишній світ і людину, а тому виконували світоглядні функції (родинно-побутову,профілактичну, оздоровчу, хвалебну, вегетаційну, спонукальну, релаксаційну).
Народні ігри та фізичні вправи відображали, насамперед, виробничу діяльністьлюдей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), військовий і сімейнийпобут, світогляд. До них належать ігри зі співом і примовками, ігри з предметами, ігрибез предметів. Про велику поширеність у Київській Русі ігор з предметами свідчатьархеологічні знахідки, серед яких значне місце посідають шкіряні м’ячі різних розмірівта ваги, кістки для ігор у «Паці», ковзани, фішки для гри у шашки. За часів КиївськоїРусі продовжували розвиватися кулачні бої, які часто застосовувалися під час військовихдій. УХІІІ столітті князь Мстислав Удатний перед битвою запитав своїх воїнів, як вонихочуть битися: пішими чи на конях. Вони дружно відповіли: «Ми не хочемо наконях, а за прикладом предків наших піши і на кулаках битися». У мирний часкулачні бої відбувалися на льоду річок, ставків, озер, нерідко там, де відбувавсяобряд водохрещення.
Нероздільніна перших етапах свого розвитку боротьба і кулачні бої у давньоруський період виступаютьяк цілком самостійні види фізичних вправ змагального характеру. Вже з Х-ХІІ століть бій вів натовппід керівництвом старшого з роду, хоча інколи зіткнення зводилося до одноборстванайсильніших. Технічнийарсенал давньоруських єдиноборств був досить значним, складався з десятків прийомів,а навички кулачного бою і боротьби виховувалися з дитячих років. Боротьба у Київській Русібула розповсюджена практично в усіх сферах життя людей. Поєдинки були звичайнимявищем під час свят, на ярмарках, урочистих подіях. Боротьба часто використовуваласяяк засіб вирішення суперечок та спірних питань між людьми і сприймалася як справедливийсуд. Серед давньоруських професій існували бійці судових поєдинків – «полівники»,а сам поєдинок – суд – мав назву «поле».
Висновок
Національний ідеал тілесної і духовної досконалості, система побутовихта святкових обрядів, вірувань, уявлень, звичаїв і ритуалів щодо тіловиховання визначалисвітоглядні основи ЗСЖ Київської Русі.У свідомості давньоруського населення ЗСЖ,здоров’я і фізичні здібності мали надзвичайно важливе значення, забезпечували повноціннежиття, високопродуктивну працю та захист Батьківщини. Ідеал богатиря, який поєднуєв собі високі моральні якості і фізичну досконалість, подано у фольклорних матеріалах,зокрема у билинах, веснянках та колядках. Прийняття християнства вплинуло на всі сторони життя давньоруськогонаселення, у тому числі і на дотримання ЗСЖ. Доступність, емоційна насиченість та ефективністьдотримання ЗСЖ у Київській Русі дає можливість широкого використання цієї спадщиниу сучасних формах фізкультурно-оздоровчої, спортивно-масової та індивідуальної роботи.Отже, за часів Київської Русі був сформований ЗСЖ українців, який дотримувався задопомогою різних засобів та форм. Досвід минулих років суттєво вплинув на розвитокі удосконалення поняття «ЗСЖ».
Списоквикористаних джерел та літератури:
1. Лозко Г. С. Українське народознавство.- К., 1995. — 368 с.
2. Наулко В. І. Культура іпобут населення України. — К., 1993. — 288 с.
3. Паламарчук Л. Культура здоровяв традиціях українського народу // Хімія. Біологія. — 2004. — №24. — С. 49-53.
4. Пономарьов А. Українськаминувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К., 1993. — 256 с.
5. Українська етнологія. Заред… В. Борисенко. — К., 2007. — 400 с.
6. Українське народознавство/ За ред… С. П. Павлюка. — К., 2006. — 568с.