Східноєропейський університет економіки і менеджменту
Юридичний інститут
Кафедра теорії та історії держави і права
КУРСОВА РОБОТА
з теорії держави і права України
Тема №3 «НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ»
Виконав:
студент 1-гокурсу, групи ЮР-91
Пащенко Сергій
Перевірив: старшийвикладач
Мошняга Л.В.
Черкаси 2010 р.
План
Вступ
1. Нормативно-правовий акт, його ознаки
2. Види нормативно-правових актів, їх юридична сила
3. Закон та його ознаки. Види законів
4. Підзаконний нормативно-правовий акт
5. Дія нормативно-правових актів у часі просторі і за коломосіб
6. Систематизація нормативно-правових актів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Способомюридичного правоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичнихнорм: односторонньому волевиявленню органів держави — юридичний нормативнийакт, дво — чи багатосторонньому волевиявленню суб’єктів права на паритетнихзасадах — юридична нормативна умова, санкціонування — правовий звичай, визнаннюпретендента — судовий прецедент і т. і.
Якщо під джереломрозуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розуміннізвичайно використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб’єктів, яківстановлюють юридичні норми, і для суб”єктів які їх застосовують джерела праварізні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини,що мають правову природу, тобто ті, що можуть і повинні бути врегульованіправовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичніправовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови,загально-0людські цінності, досягнутий рівень правової культури таправосвідомість. Класифікуючи їх можна виділити:
соціально-правовіджерела, у тому числі об’єктивні та суб’єктивні (матеріальні та матеріальні) — насамперед:
суспільнівідносини, які мають правову природу.
правосвідомість.
юридичні джерела (офіційніта неофіційні) — нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.
З другого боку,поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються івідображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права — це засоби (види)юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органамидержавної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованогонормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. і.
Важливість поділуформ встановлення і відображення права ще й у тому, що всі актинормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад,акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичнихнорм, вони лише надають їм обов’язкової юридичної сили. Тому ці акти непороджують право, а лише визнають його — юридизують. Для суб’єкта, якийзастосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення,оскільки лише офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав іобов’язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичніфакти).
Нині вправознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових нормє нормативно-правові акти органів держави. Другою за значущістю формою єправові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовийпрецедент не використовується в Україні взагалі.
1. Нормативно-правовий акт, йогоознаки
Основним джереломправа у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — цеписьмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якомузакріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов’язковіправила фізичної поведінки суб’єктів суспільного життя.
Порівняно з іншимиджерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:
він найбільшчітко, повно і однозначно формулює права і обов’язки суб’єктів суспільногожиття;
дає можливістьнайшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб’єктів суспільного життя;
дає можливість тастворює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;
дає можливістьоперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючичи скасовуючи відповідну правову норму;
нормативно-правовіакти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшеннюкористування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження івпорядкування чинних правових норм.
володіютьюридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншиминормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правовогорегулювання.
Для нормативнихправових актів характерні такі ознаки. Вони:
завжди містятьнорми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);
приймаються тількиправотворчими суб’єктами і в межах їх компетенції. Суб’єктами прийняттянормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, ПрезидентУкраїни, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи,передбачені Конституцією та законами України приймаються з дотриманням певноїпроцедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива,розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття тавведення їх у дію; ухвалюються суб’єктами правотворчості у формах, визначенихдля кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України,зокрема, приймає закони, Президент України — укази, Кабінет Міністрів України — постанови)
З іншого джереламожна побачити трохи іншу характеристику нормативно-правового акту. Згідно зним нормативно-правовий акт це — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноваженихсуб’єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метоюрегулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який міститьюридичні норми.
Отже, нормативно-правовийакт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, змінуабо скасування дії норм права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначніфункції:
функцію юридичногоджерела права
функцію формиправа, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.
Ознакинормативно-правового акта:
1) приймається абосанкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) абонародом (через референдум);
2) завжди міститьнові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичнихправ і обов’язків;
3) приймається здотриманням певної процедури;
4) має формуписьмового акта-документа і точно визначені реквізити:
а) вид акта (закон,указ, постанова);
б) найменуванняоргану, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
в) заголовок (деякіакти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються беззаголовка);
г) дата ухваленняакта;
ґ) номер акта;
д) дані пропосадову особу, яка підписала акт;
5) публікується вофіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичностітексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «ВідомостяхВерховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичнийвісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов урядуУкраїни та газеті «Урядовий кур’єр»; закони і підзаконні акти — учасопису «Офіційний вісник України»).
Структуранормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділнормативного матеріалу на підрозділи.
Основні структурніелементи нормативно-правового акта:
1. Преамбула — вступначастина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, уякому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й інодіформулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законахзустрічаються рідко.
2. Пункти, статті- містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження.Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
Статті можутьподілятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини,із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю- «ст. », а частини (абзаци) статей — «ч. ». Статті взаконах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони,як правило, звуться пунктами.
3. Глави — є увеликих за обсягом нормативно-правових актах.
4. Розділи — об’єднуютьглави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація,коли статті, пункти об’єднуються в розділи, а розділи — у глави.
5. Частини — найбільшіпідрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс,Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.
Розташування нормправа в статтях нормативно-правового акта:
1) зазвичайправова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;
2) у ряді випадківдля вираження складної норми права потрібні декілька статей;
3) іноді в однійстатті містяться декілька норм права.
У чому полягаєвідмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актомтлумачення норм права і актом застосування норм права)
По-перше,нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права іобов’язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти невстановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лишепояснює чинні норми.
По-друге,нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді якіндивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальнуспрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретноїюридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене — адресовано довсіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласноїадміністрації — це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права вньому немає, тобто немає прав і обов’язків, відтак, — це акт застосування нормправа).2. Види нормативно-правових актів, їхюридична сила
Нормативні правовіакти є основною формою права в Україні. Вони становлять єдину ієрархічнусистему, яка повинна характерризуватися внутрішньою узгодженістю ізабезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.
Нормативно-правовіакти можна класифікувати так:
1) за юридичноюсилою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти,засновані на законах, що їм не суперечать;
2) за суб’єктамиправотворчості — на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органамизаконодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т.д.;
3) за обсягом іхарактером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносинпевного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), якіпоширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної),регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєннихдій, стихійного лиха, тощо);
4) за галузевоюналежністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чиадміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та іншихгалузей права;
5) за зовнішньоюформою виразу — на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, наказитощо.
Юридичнівластивості нормативно-правових актів наступні:
вони єволевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державнимиабо іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчіповноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;
містять у собіправові норми;
мають зовнішнюформу у вигляді письмового документу встановленої форми;
Юридична сила — цеспецифічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнєспіввідношення і взаємозалежність за формальною обов’язковістю та визначаєтьсямісцем правотворчого органу в апараті держави.
Головним критеріємподілу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно,поділяються на:
закони
підзаконнінормативно-правові акти.
Отже, за юридичноюсилою нормативно-правові акти поділяються:
Законодавчі акти:
КонституціяУкраїни — Основний Закон держави.
2. Закони прийнятіна референдумі.
3. Нормативно-правовіакти Верховної Ради України:
3. Закони України.
4. Підзаконнінормативно-правові акти.
5. Постанови В.Р. України.
6. Нормативно-правовіакти Президента України — укази Президента України;
7. Нормативно-правовіакти Кабінету Міністрів України — постанови Кабінету Міністрів України;
8. Нормативно-правовіакти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади — накази.
9. Нормативно-правовіакти державних адміністрацій — розпорядження Голови адміністрації, наказикерівників відділів і управлінь,
10. Нормативно-правовіакти органів місцевого самоврядування — рішення відповідної ради, розпорядженнясільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітетувідповідної ради.
Видинормативно-правових актів за сферою дії:
загальні;
спеціальні;
локальні.
Видинормативно-правових актів за характером волевиявлення:
акти встановленнянорм права;
акти заміни нормправа;
акти скасуваннянорм права.
Видинормативно-правових актів за галузями законодавства:
цивільні;
кримінальні;
адміністративні;
кримінально-процесуальні;
адміністративно-процесуальніта ін.
Основнінормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевимикодексами (Цивільний кодекс. Кримінальний кодекс. Адміністративний кодекс. Кримінально-процесуальнийкодекс. Адміністративно-процесуальний кодекс та ін).
Види правовихактів за суб’єктами нормотворчості в Україні:
Верховна РадаУкраїни — закони і постанови,
Верховна РадаАвтономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовийхарактер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);
Президент України- укази (нормативні та ненормативні) розпорядження;
Кабінет МіністрівУкраїни — постанови І розпорядження;
керівникиміністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження,положення, вказівки міністра;
Рада МіністрівАвтономної Республіки Крим.
Нормативно-правовіакти класифікуються також із змісту. Такий поділ певною мірою умовно. Умовністьця об’єктивно пояснюється лише тим, що ні переважають у всіх нормативно — правовихактах містяться норми однорідної змісту. Є акти, містять норми лише однієїгалузі прав (трудовое, сімейне, кримінальна законодавство). Але поруч ізгалузевими нормативними актами діють акти, мають комплексний характер.
Вони включаютьнорми різних галузей права, обслуговуючих певну сферу життя. Господарська,торгова, військова, морське законодавство — приклади комплексних нормативно — правовихактов
За обсягом іхарактером дії нормативно — правові акти поділяються:
на акти загальногодії, що охоплюють усю сукупність відносин певного виду на даної территории;
на акти обмеженогодії — поширюються лише з частина території чи суворо певний контингент осіб, щоє на даної территории;
на активиняткового (надзвичайного) дії. Їх регулятивні можливості реалізуються лише занаступі виняткових обставин, куди розрахований акт (бойових дій, стихійнихбедствий).
За основнимисуб’єктами державного правотвореня нормативно-правові акти можна підрозділитина акти законодавчої влади (закони); акти виконавчої (підзаконні акти); актисудової влади (юрисдикційні акти загального характера).3. Закон та його ознаки. Види законів
Закон — це нормативно-правовийакт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається тазмінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини імає найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Юридичнівластивості закону:
він єнормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищогопредставницького органу держави або самого народу. В Україні право прийматизакони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхомпроведення всенародного голосування (референдуму);
Законивстановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державногожиття. Зокрема ст.92 Конституції говорить, що виключно законами Українивизначаються:
1) права i свободилюдини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов’язки громадянина;тощо.
він має найвищуюридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органівдержави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон можебути скасований або змінений лише тим суб’єктом, який його встановлював;
для законіввстановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, якийзакріплюється у конституції та інших спеціальних законах.
Закріплена взаконах обов’язкова послідовність певних дій зі створення законів називаєтьсязаконодавчим процесом.
За значенням імісцем законів у системі законодавства вони поділяються на:
1. Конституція (законзаконів).
КонституціяУкраїни — Основний Закон України.
2. Конституційнізакони — закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, якіконкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливомупорядку. Наприклад “Про громадянство”, “Про загальний військовийобов’язок” та ін.
Приймаютьсявідповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предметарегулювання Конституцією й Конституційними законами.
В Україні єпідстави серед конституційних законів розрізняти:
а) органічні (вносятьзміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід’ємна) частинав текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняттяКонституції);
б) номінальні (їхнійперелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.)передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхньогоположення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання — конкретизація(деталізація) певних норм Конституції);
в) ординарні (наних є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);
г) звичайні (прості,поточні) закони.
3. Звичайні абобіжучі закони — нормативні акти, які приймаються на основі Конституції івизначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад,Закон України „Про освіту” від 28.10.1998 р). Звичайні закони приймаютьсяпростою більшістю від конституційного складу ВР України.
4. Надзвичайнізакони — нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайнихобставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад,для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).
5. Допоміжнізакони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують,денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (ЗаконУкраїни „Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правовівідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” від 22 січня 1993року” від 3 березня 1998 року).
Розглянемо іншесудження про закон
Закон — нормативно-правовийакт представницького вищого органу державної влади (або громадянськогосуспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питаннясуспільного життя, установлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичнучинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Характеристика законуяк правового документа вищої юридичної чинності означає таке:
закон єнезаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може йогоскасувати або змінити;
усі іншінормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій)перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються назаконах і не суперечать їм.
Ознаки закону:
1. Акт точновизначених, вищих за статусом суб’єктів влади в державі, як правило, вищогопредставницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянськогосуспільства (безпосередньо народу) (референдум);
2. Акт, що можебути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права іакта тлумачення норм права);
3. Завждиписьмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни,містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі небуло, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права іобов’язки громадян;
4. Акт, щоухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами іне потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що можебути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідністьконституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що маєвищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всіінші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;
7. Акт, ухваленийіз дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчимпроцесом.
Свої роль і місцев системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнськимреферендумом, кодификационні закони, надзвичайні закони. В Україні чинністьзаконів мають т. зв. Декрети Кабінету Міністрів України.
По суб’єктахвидання:
Закони України (приймаютьсяВерховною Радою України);
Закони колишньогоСРСР.
Закони колишньогоСРСР (як і підзаконні акти) застосовуються, якщо вони:
а) регулюютьвідносини, неурегульовані правом України;
б) не суперечатьКонституції й законам України.
За суб’єктамизаконотворчості: Закони, що приймаються представницькими державними органамивлади; іншими централь ними органами влади, які займаються правотворчістю наоснові делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженимигромадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними(державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті нареферендумі;
За предметомправового регулювання:
Конституційні (ЗаконУкраїни «Про вибори народних депутатів»)
Адміністративні (КодексУкраїни про адміністративні правопорушення)
Цивільні (Цивільнийкодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України)
Екологічні (ЗаконУкраїни «Про охорону атмосферного повітря») тощо;
За терміном дії: постійні(Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України),надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповіднихзазначених в цьому законі надзвичайних обставин;
За структурою: прості(Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України,Основи законодавства України про культуру);
За сферою дії: загальнодержавні(Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»),окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення ВерховноїРади Автономної Республіки Крим).
У федераціївидаються:
а) федеральнізакони;
б) законисуб’єктів федерації.4. Підзаконний нормативно-правовийакт
Підзаконнінормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаютьсяна підставі закону, відповідно до закону, для його виконання і не повиннісуперечити йому.
Підзаконністьнормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Проте,їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властивозаконам. Хоча вони посідають важливе місце в усій системі нормативногорегулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованогонормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.
Підзаконнінормативно-правові акти являють собою чітко визначену ієрархічну систему, коженелемент якої відрізняється один від одного за юридичною силою. Юридична силапідзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, яківидають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Актнижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом»,а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким вінпокликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідатине лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, КабінетуМіністрів, Міністерства фінансів.
Види підзаконнихнормативно-правових актів в Україні:
Нормативно-правовіакти Верховної Ради України: постанови ВР України. Як правило, це постанови пропорядок введення в дію того чи іншого закону.
Нормативно-правовіакти Президента України. Відповідно до ст.106 Конституції Президент України наоснові Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у форміуказів. Наприклад: Указ Президента України: „Про порядок оприлюдненнянормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97 р.
Укази йрозпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента Українипідзаконного характеру, обов’язкові для виконання на всій території
України,приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією таконституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції Українита законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем’єр-міністраУкраїни і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тодінабувають юридичної сили. Це — принцип контрасигнатури, відповідно до якогоПрем’єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність завиконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, якізаймають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багатоу чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свогоправового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охопленауказами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження- це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вониприймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються вофіційних виданнях.
3. Нормативно-правовіакти Кабінету Міністрів України. КМУ — вищий орган у системі органів виконавчоївлади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які єобов’язковими до виконання (ст.117 Конституції). Наприклад, Постанова КабінетуМіністрів України „Про порядок та терміни дії галузевих стандартів іприрівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР”.
Постанови ірозпорядження Уряду України — це акти, що мають особливо важливе значення,видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питаньвидаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов’язкові до виконанняв Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише напідставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістомпостанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності вгалузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров’я тощо, як основні напрямийого діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характеріндивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються ГоловоюУряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дняїх прийняття.
4. Нормативно-правовіакти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Накази,інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — цепідзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повиненсуперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і УрядуУкраїни.
Накази — розпорядчідокументи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються абоскасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їхдії.
Інструкції — встановлюютьпорядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якоїдіяльності.
Положення, статути- закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певноїдержавної організації.
Ці актиприймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпорядженьПрезидента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільнівідносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчоїструктури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять замежі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб’єктів.Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податковоїадміністрації тощо.
Вони, як правилопоширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкуваннявідповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свободгромадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконанняіншими суб’єктами права.
Наказамиміністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такінормативні акти, як інструкція, положення, порядок. Наприклад, Порядокрозподілу додаткових коштів між обласними бюджетом та бюджетами територіальнихгромад, затверджений Наказом Мінфіну України від 3 листопада 2000 р.
5. Нормативно-правовіакти органів місцевої виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районахздійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районноїадміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законівУкраїни, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органівдержавної влади видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств,установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться навідповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурнихпідрозділів адміністрації видають накази.
6. Нормативно-правовіакти органів місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування єсільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний,міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функційприймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст.144Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчийкомітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.
Рішення іпостанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції ідіють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Якправило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорониздоров’я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
7. Локальнінормативно-правові акти. До локальних нормативних актів належать акти, щовидаються державними установами та організаціями всіх форм власності длярегламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цихорганізацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правилавнутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладеннядисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимогзагальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.
Підзаконнінормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак,видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі зметою конкретизації та на виконання законів
Незважаючи на те,що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне йвизначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значенняу житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.
Відповідно доКонституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правовихактів закріплені за Президентом України (ст.106), Кабінетом Міністрів України,міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст.127). Уобмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України,право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрівАвтономної Республіки Крим (ст.135), голови місцевих державних адміністрацій (ст.118),органи місцевого самоврядування та їх посадові особи. (статті 143, 144).5. Дія нормативно-правових актів учасі просторі і за колом осіб
Діянормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні
відносини. Коженнормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільнихвідносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпеченняправомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цьогоакту.
Діянормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:
а) дією у часі,тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичнусилу; (про неї буде йтися в наступному питанні)
б) простором, наякий розповсюджується дія нормативно-правового акту;
в) колом осіб, якіпідпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цьогонормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов’язки.
1. Діянормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певнутериторію, державу в цілому чи певний регіон.
Нормативні правовіакти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.
Територіальнийпринцип — це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно відправового статусу суб’єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можутьпоширюватися:
а) на всютериторію України (закони України, нормативні укази Президента, постановиКабінету Міністрів);
б) на територіюАвтономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим та інших її органів);
в) на територіювідповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішенняорганів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державнихадміністрацій).
Екстериторіальнийпринцип — це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст.7Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійнопроживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальнійвідповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнароднимидоговорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни”.
Всі нормативніакти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принципзастосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.
2. Діянормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певнихсуб’єктів права. Розрізняють:
а) нормативніправові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають натериторії держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб безгромадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавніорганізації, установи, міжнародні організації та інших суб’єктів правовихвідносин.
б) нормативніправові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальнихсуб’єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України”,Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).
Тобто, згідно зізагальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, щоперебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самомунормативно-правовому акті.
3. Діянормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).
Діянормативно-правового акту у часі залежить від:
1) моменту набуттяактом чинності, тобто початку його дії;
2) напрямутемпоральної дії нормативного акта;
3) моментузупинення дії нормативного акта;
4) моменту припинення(скасування) дії нормативного акта.
Отже, чинністьзакону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання закономчинності. Набрання законом чинності означає, що з цього
моменту всіорганізації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати ідотримуватись його.
В ч.2 і 3 ст.57Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правовіакти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відоманаселення в порядку, встановленому законом. ” І якщо це правило порушується, товони не є чинними.
Більш детально цепитання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 „Пропорядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання нимичинності”.
Ст.1 Указу визнаєофіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України”, „ВідомостіВерховної Ради України”, „Урядовий кур’єр”, газета „Голос України”, „Офіційнийвісник Президента України”. Акти Верховної Ради України, Президента України,Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюдненічерез телебачення і радіо.
Розглянемо порядокнабуття чинності різними нормативними актами.
Згідно з ч.5 ст.94Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента Українинабирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше непередбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування вофіційному друкованому виданні.
Згідно з ч.5вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначаютьправа та обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікуванняв офіційних друкованих виданнях. Решта — з моменту їх прийняття, якщо пізнішийтермін не передбачений у самих актах.
Згідно зі ст.1Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державнуреєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчоївлади” нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органамивиконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян абомають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державноїреєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізнішийтермін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державногореєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України”.
Рішення органівмісцевого самоврядування згідно з п.5 ст.59 Закону України „Про місцевесамоврядування в Україні” набувають чинності з дня їх офіційногооприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введенняцих рішень у дію.
Згідно зі ст.41Закону України „Про місцеві державні адміністрації” нормативно-правовіакти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації увідповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщосамими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же часфакти, які стосуються прав та обов’язків громадян або мають загальний характер,набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановленопізніший термін введення їх у дію.
Другоюнайважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, щовизначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття нимчинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) ітривають після набуття актом чинності.
За напрямомтемпоральної дії дія нормативно-правових актів є:
пряма, тобто актпоширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) нафакти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулюєтільки з моменту набрання ним чинності);
переживаюча дія,яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тількина нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, дієпопередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)
Зворотна дія — нормативно-правовийакт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше тогоможливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новимнормативно-правовим актом.
Пряму дію маютьвсі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках,спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певніобмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст.58 говорить, щозакони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiмвипадкiв, коли вони пом’якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. Інавпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотноїсили не має.
Третій параметр,яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Припиненнячинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.
Традиційно влітературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:
1) закінченнятерміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджетУкраїни на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);
2) зміна обставин,на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинилидію акти періоду ІІ світової війни після її закінчення);
3) при скасуванніцього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бутикласифікована на:
а) прямескасування нормативного акта уповноваженим на те органом;
б) фактичну замінунормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.
Зупинення (призупинення)дії нормативного акта — тимчасове, неостаточне переривання його темпоральноїдії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку,передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган,що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йомузаконом. Наприклад, згідно зі ст.137 Конституції України „з мотивівневідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їхдію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їхконституційності”.
6. Систематизація нормативно-правовихактів
Систематизаціянормативно-правових актів — це діяльність, пов’язана з упорядкуванням іудосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх уєдину внутрішньо узгоджену систему.
Здійснюватисистематизацію нормативно-правових актів необхідно для:
усунення суперечностейміж нормативними актами;
підвищення якостіта ефективності законодавства;
забезпеченнядоступності його використання громадянами, державними органами, громадськимиорганізаціями, комерційними корпораціями.
Розрізняють триспособи (форми) систематизації нормативно-правових актів’.
кодификацію;
інкорпорацію;
консолідацію.
Технічноюпередумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів,тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальнихчасописах, на картках, у комп’ютері).
Кодифікація [3] — спосіб(форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленнічерез зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов’язанихзагальним предметом правового регулювання, і об’єднання у новий єдинийнормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовціта прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старихактів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.
Результатикодифікації:
Конституція
Кодекс
Основизаконодавства
Статут
Положення, правила.
Кодекс — єдиний,зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт. Вінмає складну структуру і великий обсяг, поділяється на частині: загальну іособливу, розділи та глави (Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс,Адміністративний кодекс та ін).
Основизаконодавства — кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, цілі ізавдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямкирегулювання певної сфери суспільних відносин. Як правило, такий акт складаєтьсяз нетипових норм — норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечуєзв’язок і узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (вУкраїні — Основи законодавства про культуру від 14.02.92, Основи законодавствапро охорону здоров’я від 19.11.92, Основи законодавства про загальнообов’язковесоціальне страхування від 14.01.98).
Статут — кодифікаційнийакт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чиіншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць,Статут підприємства).
Положення — кодифікаційнийакт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів іустанов (Положення про службу в органах внутрішніх справ).
Правила — кодифікаційнийакт, що визначає не правовий статус, а правовий порядок якогось виду діяльності(Правила дорожнього руху).
За обсягомрозрізняють кодификації:
загальну;
галузеву;
міжгалузеву (комплексну);
спеціальну (внутрішньогалузеву).
Загальна кодификаціяприпускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузейзаконодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права єКонституція.
Галузевакодификація припускає об’єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленомупорядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін). Галузева кодификаціяпосідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляєнормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідаєгалузі права).
Міжгалузева (комплексна)кодификація припускає об’єднання правових норм не відповідно до галузей права,а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сферідержавної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва(Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін). Міжгалузева (комплексна)кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотнезначення.
Спеціальна (внутрішньогалузева)кодификація припускає об’єднання правових норм конкретного інституту абопідгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін). Як ікомплексна кодификація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямкомкодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.
Робота з кодификаціїзаконодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнєвпорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, алей перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасуваннязастарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усуненнядублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастішепіддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сферирегулюються поточним законодавством.
Кодификація сприяєпосиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляютьсобою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, щорегулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм, щомістяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю івласною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчоїдіяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційнийхарактер.
Інкорпорація — спосіб(форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні(розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без змінизмісту норм права, які містяться в них.
Результатомінкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному абоалфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинностіоб’єднуваних актів тощо.
При інкорпораціїнормативний акт опрацьовується: із нього викидаються положення, що втратилисилу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, щоне містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписалинормативний акт.
Інкорпорація можебути:
офіційною — здійснюєтьсявід імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості ВерховноїРади України») [4] ;
неофіційною — здійснюєтьсявидавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами,окремими спеціалістами.
Позаяк в першомувипадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можнапосилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лишедовідково-інформаційний характер.
Найпоширеніші видиінкорпорації:
хронологічна
систематична
спосіб (форма) систематизації,в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їхопублікування і вступу в дію
спосіб (форма) систематизації,в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметноюознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності
Консолідація — спосіб(форма) систематизації, який полягає в об’єднанні кількох нормативно-правовихактів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдинийнормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідаціявиражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об’єднання нормрозрізнених актів, виданих з одного питання.
Вонавикористовується там, де відсутня можливість кодифи-кації; є уніфікацієюнормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості;сприяє об’єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; єпроміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією.
Результатомконсолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Історіїзаконодавства відомий Звід законів Юсти-ніана. Є й вітчизняна практика їх створення:Збори місцевих законів західних губерній — в Україні XIX ст., Звід законівРосійської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР. Звід законів видано уРосійській Федерації, запланована його підготовка в Україні. Консолідовані актив Україні доцільно підготувати з питань податкової, пенсійної, приватизаційноїполітики держави (до структури консолідованого акта, як правило, входять окреміоднопрофільні статті, глави, параграфи, розташовані у певній послідовності).
Останнім часомконсолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звідзаконів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.
[1] Згідно зтлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняттязаконодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані ВерховноюРадою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, декрети і постановиКабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституціїі законів України. [2] Нагадуємо, що нормативне розпорядження — текстграматично і логічно завершених частин нормативного акта, в якому безпосередньовиражаються зміст і структура правових норм. [3] Термін «кодифікація»введений до наукового обігу І. Бентамом (XIX ст.). [4] Указом ПрезидентаУкраїни від 22 січня 1996 р. «Про видання актів законодавства України»визнано за необхідне видавати, починаючи з 1996 p., збірники актівзаконодавства України. Встановлено, що до збірників актів законодавства Українивносяться закони, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента,постанови Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; нормативніакти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, щопідлягають державної реєстрації. Офіційне видання збірників актів законодавствапокладено на Міністерство юстиції України.
Висновок
Отже, як висновокварто зазначити, що не менш важливе питання зв’язане з визначенням нормативноправового акта. Чомунормативно-правовий акт, а не простонормативний акт, чи правовийакт? Тут існує дуже тонке розходження, що івиділяє теорія права.
Справа в тім, щопоряд з нормами права (соціальними правилами поведінки), що втілює, міститьнормативно-правовий акт, існують і норми, що не мають правового характеру ізначення, однак вони також утілені, закріплені в письмовій і іншійдокументальній формі. Наприклад, в інструкціях, у яких визначаються правилазвертання з електротехнікою, з побутовими приладами (праскою, електроплитою і т.д.).Ці акти також є нормативними, але не правовими, вони містять технічні, але не правовінорми. Існують і змішані акти, наприклад, державні стандарти. У них, з одногобоку, містяться визначені технічні вимоги до якості продукції, з іншого боку — установлюється,що порушення цих вимог суворо забороняється, веде до відповідальність за законом.
Слід такожзазначити, що не можна нормативно-правовий акт позначати просто як правовий акт.І тут існує тонке розходження, винятково важливе для юридичної практики. Церозходження стає зрозумілим з такого приклада. Правовим буде акт, що містить якправові норми (правила поведінки), так, наприклад, і вказівка про застосуваннямір відповідальності до конкретного адресата цих правил, якщо він їх порушив. Наприклад,наказ керівника установи про накладення дисциплінарного стягнення на порушникавстановлених у цій установі правил внутрішнього трудового розпорядку (зазапізнення на роботу, прогул, інші порушення трудової дисципліни) є правовимактом, тому що має правове значення — Цей наказ є правовим, але не утримуючоїнорми права, актом. Цей другий вид правового акта позначається якправозастосовчий, а не як право утримуючий. Він також правовий, але ненормативно-правовий акт.
Оскількизберігається практична потреба враховувати реальне розходження між правоутримуючими, правозастосовчими і правореалізуючими актами, остільки длярозглянутого джерела права зберігається необхідність його позначення якнормативно-правового акта.
Нормативноправовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йомурегулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних іінших правовідносин.
Поняттянормативно-правовий акт як — джерело права охоплює усе велике різноманіттяправових норм, що регулюють різноманітні і незліченні — соціальні зв’язки всуспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікуватинормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити їїзручної для наукового і, головне, практичного вживання.
Список використаної літератури
Нормативно-правовалітература:
1. Конституція України. — К., 1996. Зі змінами і доповненнями від8.12.2004.
2. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативнихактів міністерств та інших органів державної виконавчої влади: ПостановаКабінету Міністрів України від 28.12.1992 // Зібрання постанов і розпорядженьУряду України. — 1993. — № 1.
3. Положення про підготовку проектів постанов і розпорядженьКабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.1993// Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. — 1993. — № 12.
4. Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюдненнянормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 // Офіційнийвісник України. — 1997. — № 22.
5. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та іншихорганів державної виконавчої: Указ Президента України від 03.10.1992 // БНАМіВУкраїни. — 1995. — № 1; Офіційний вісник України. — 1998. — “ 20.
6. Положення про порядок роботи з законопроектами та іншимидокументами, що вносяться Президентом на розгляд Верховної Ради України: УказПрезидента України від 30.03.1995 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 5.
7. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актівта набрання ними чинності: Указ Президента України від 10.06.1997 // Офіційнийвісник України. — 1997. — № 24.
8. Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ ПрезидентаУкраїни від 30.12.1997 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 20.
9. Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органіввиконавчої влади: Указ Президента України від 09.02.1999 // Офіційний вісникУкраїни. — 1999. — № 6.
10. Порядок проведення державної реєстрації відомчих нормативнихактів та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів уміністерстві
Основналітература:
11. Богінич О.Л. Проблеми реалізації підзаконних актів // Правовадержава. — К., 1996. — №7.
12. Копейчиков В.В. Загальна теоріядержави і права. — К.: “Юрінком”, 1998.
13. Котюк В.О. Теорія права. — К., 1996.
14. Нечитайленко А.А. Основы теории права.- Харьков. 1999.
15. Общая теория права и государства / Подредакцией В.В. Лазарева. — М.: Юристъ, 2000.
16. Рабинович П.М. Основи загальної теоріїдержави та права. — К. 1994.
17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.
18. Загальна теорія держави і права. Академічний курс у 2-х томах.Відп. ред. проф. М.Н. Марченко. — Том 2. Теорія права. — М.: Видавництво «Зеркало»,1998.
19. Теорія держави та права / За редакцією академікаАПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком,2002. — 368 с.
20. Алексеев С.С. Право: азбука — теория — философия:Опыт комплексного исследования. — М.: “Статут”, 1999. — 712 с.
21. Конституція України (з офіційним тлумаченнямКонституційного Суду України) / Відповід. редакт. Канд. Юрид. Наук С.Б. Чехович.- К.: Ліра-К, 2005. — 96 с.
Додатковалітература:
22. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативневизначення поняття // Право України. — 1999. — № 11.
23. Назаренко Є. Закон у системінормативних актів України // Право України. — 1995. — № 12.
24. Панов М.І., Воронов М.П. До проектузакону України “Про нормативно-правові акти” // Академія правових наук України.Вісник. 1995. № 4.
25. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України// Право України. — 1999. — № 1.
26. юстиції України: Наказ Міністра юстиції України від 26.11.1997// Офіційний вісник України. — 1999. — № 50.
Інтернет-ресурс:
27. www.apelliazya.com.ua
28. www.portal. rada.gov.ua
29. http://www.liga.net
30. www.lawukraine.com
31. www.nau. kiev.ua/