Правові засади банківського регулювання та банківського нагляду скачать бесплатно на Диплом IQ

Дипломна робота
З банківського права України
На тему: «Правові засади банківського регулюваннята банківського нагляду»
Київ 2011 р.

План
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика банківського регулюваннята банківського нагляду
1.1 Поняття таметоди банківського регулювання
Розділ ІІ. Окремі форми та методи банківського регулювання та нагляду
2.1 Порядок створення комерційних банків, відкриття філій,представництв та відділень
2.2 Проведення інспектування комерційних банків в Україні
Розділ ІІІ. Порядок реорганізації та ліквідації комерційнихбанків
3.1 Реорганізація комерційнихбанків
3.2 Порядок здійснення добровільної реорганізації
3.3 Примусова реорганізація проблемних банків
3.4 Ліквідація комерційних банків
3.5 Особливості ліквідації банку в разі йогонеплатоспроможності
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Як відомо, надійне та ефекгивне функціонуваннябанківської системи держави є необхідною умовою економічної стабільності в цілому.З метою забезпечення стабільності банківського сектору у державі має бутиорганізована адекватна система регулювання у зазначеній сфері. Державне управлінняв сфері банківської діяльності здійснюється шляхом реалізації уповноваженими органамидержави функцій банківського регулювання та банківського нагляду. Необхідно зазначити, що у юридичній науці існують різні позиції щодо співвідношенняпонять «банківське регулювання» та «банківський нагляд». Наприклад,на думку В.П. Полякова, банківське регулювання — це система заходів, за допомогоюяких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банківської системи. Тобто, він вважає, що банківськерегулювання є більш широким терміном. Іншу позицію займає В.Л. Кротюк.На його думку, це різні види діяльності щодо виконання завдання забезпечення надійногота стабільного функціонування банків, які доповнюють один одного.
Законодавче визначення вказаних термінів міститься у Законі України«Про Національний банк України». Так, згідно з цим Законом банківськерегулювання — одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створеннісистеми норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківськоїдіяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушеннябанківського законодавства. Банківський нагляд — це система контролю та активнихвпорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотриманнябанками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядовудіяльність, законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпеченнястабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
банківське регулювання нагляд україна
Тобто, банківське регулювання, на думку законодавця, полягаєу встановленні «правил гри» на ринку банківських послуг, тоді як банківськийнагляд — у контролі за їх дотриманням.
З нашої точки зору, термін «регулювання» по відношеннюдо банківської діяльності ми можемо розглядати у широкому та у вузькому розумінні.У широкому розумінні державне регулювання в сфері банківської діяльності якраз івключає всю систему заходів, які вживаються уповноваженими органами держави длязабезпечення сталого та надійного функціонування банківського сектора. У вузькомурозумінні банківське регулювання — це діяльність уповноважених органів, яка полягаєу виданні правових актів у сфері банківської діяльності.
Розділ І. Загальна характеристика банківськогорегулювання та банківського нагляду1.1 Поняття та методи банківського регулювання
Відповідно до статті 61 Закону України «ПроНаціональний банк України» Національний банк здійснює державне регулюваннядіяльності банків у формах, визначених Законом />України«Про банки і банківську діяльність», як безпосередньо, так і через створенийним орган банківського нагляду.
Правові акти в сфері банківської діяльності прийнятоподіляти на акти так званого пруденційного (або інакше «розумного») регулюваннята акти економічного регулювання. До пруденційного регулювання відносять виданняправових актів, метою яких є мінімізація можливих ризиків банків і забезпеченнястійкості та здоров’я як окремої банківської установи, так і системи у цілому.
До економічного регулювання відносять регулювання, спрямованена досягнення економічних цілей (сюди можна віднести, наприклад, норми обов’язковихрезервів). Так, відповідно до статті 58 Закону України «Про Національний банкУкраїни» з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпеченняфінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядкувстановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечуватиздійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, наданнямкредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Проподальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляєне пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Згідно із статтею 59 Закону України«Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядокформування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами,резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви дляпокриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадянстворюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.
З метою реалізації зазначених вимог Закону України «ПроНаціональний банк України», а також Закону України «Про банки і банківськудіяльність» постановою Правління Національного банку України від 28 серпня2001 р.368 затверджена Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні.Цією Інструкцією встановлено порядок визначення регулятивного капіталу банку татакі економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:
нормативи капіталу:
мінімальний розмір регулятивного капіталу;
адекватність регулятивного капіталу;
адекватність основного капіталу;
— нормативи ліквідності:
миттєва ліквідність;
поточна ліквідність;
короткострокова ліквідність;
нормативи кредитного ризику:
максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;
великих кредитних ризиків;
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданиходному інсайдеру;
максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств,наданих інсайдерам;
нормативи інвестування:
інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;
загальної суми інвестування;
норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютноїпозиції банку.
Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капіталбанку. Якщо операції здійснюються банком за рахунок капіталу згідно з вимогами вказаноїІнструкції, то такі операції не включаються до розрахунку економічних нормативів.Обов’язкові резерви створюються комерційними банками відповідно до Положення пропорядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2004 р.172. Згідноз цим Положенням Національний банк України використовує нормативи обов’язковогорезервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошовоїмаси в обігу та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів зазалишками коштів, що формують обов’язкові резерви.
Зобов’язання щодо дотримання нормативів обов’язкового резервуваннякоштів та порядку їх формування виникає в банків із часу отримання ними банківськоїліцензії.
Порядок визначення та формування обов’язкових резервів установлюєтьсяєдиним для всіх банків України.
Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти,за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залученихвід міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованогоборгу.
/>/>Банки формують обов’язковірезерви, виходячи із встановлених нормативів обов’язкового резервування до зобов’язаньщодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку — юридичної особиз урахуванням усіх філій.
Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для всіхбанків. За спеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов’язковогорезервування.
Національний банк може встановлювати для різних видів зобов’язаньдиференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від:
1. строку залучення коштів (короткостроковізобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку);
2. виду зобов’язань у розрізі валют (національна,іноземна) (у тому числі в банківських металах).
Формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервівздійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національномубанку. За умови переведення банку в режим формування обов’язкових резервів на окремомурахунку в Національному банку сума обов’язкових резервів перераховується банкомна окремий рахунок в Національному банку.
Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшогорозвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:
звітного періоду резервування;
нормативів обов’язкового резервування;
складу зобов’язань банку (об’єкт резервування), до яких встановлюютьсянормативи обов’язкового резервування;
обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційногодня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.
Обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційногодня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюєтьсядля звітного періоду резервування в процентному відношенні (20-80 %) до суми обов’язковихрезервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриттябудь-якими активами банку.
Національний банк окремим рішенням Правління Національного банкуможе встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів,що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів. Про будь-які змінив порядку визначення та формування банками обов’язкових резервів Національний банкповідомляє банкам.
Правові засади банківського нагляду
Як відмічається у юридичній літературі, банківськийнагляд є системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансовоїсистеми, її безпеку та здоров’я.
Відповідно до Закону України «Про Національнийбанк України» головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека тафінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.Необхідно зазначити, що функція банківського нагляду покладається переважнона центральний банк відповідної країни. Поряд з цим у деяких країнах цю функціювиконують інші органи. Зокрема, у США, Німеччині, Франції, Японії та деяких іншихкраїнах центральний банк здійснює банківський нагляд разом з іншими державними органами.В окремих країнах міністерство фінансів намагається контролювати всі важливі аспектифінансової системи. Іншим варіантом є незалежне агентство, що здійснює банківськийнагляд та відповідальне перед президентом країни або парламентом.
Як справедливо відмічає О.П. Орлюк, організація банківськогонагляду в рамках центрального банку має переваги в тому випадку, якщо банківськийнагляд позбавлений політичного тиску; інформація, що отримується в процесі контролю,надається особам, що управляють грошовою політикою; інспекція має адекватні кошти,зокрема через прямі бюджетні асигнування. Тоді контрольна функція центрального банкувиконується з більшою обережністю, бо пов’язана також і з функцією грошово-кредитногорегулювання, ніж якщо інспекція буде відокремлена в автономне утворення, що дієв межах, чітко визначених законодавством. Якщо проаналізувати загальну практикудіяльності органів банківського нагляду та його місце в системі органів управління,то можна дійти такого висновку.
Як ми вже з’ясували, в Україні банківське регулювання та банківськийнагляд є функціями центрального банку України — Національного банку України”.
У Законі України «Про Національний банк України» невизначені принципи банківського нагляду. Проте, звертаємо увагу, що основні принципибанківського нагляду сформульовані на міжнародному рівні та повинні обов’язководотримуватися в Україні. Мова йде про Основні принципи банківського нагляду Базельськогокомітету.
Базельський комітет був створений Керуючими центральних банківкраїн Групи Десяти в кінці 1974 року, які збираються 4 рази на рік. Для вирішенняконкретних завдань він також має близько 25 технічних робочих груп та спеціальнихкомісій, які також регулярно проводять зустрічі. Члени Комітету приїжджаютьз Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Голландії, Іспанії,Швеції, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатів Америки. Країни представляютьїхні центральні банки а також органи державної влади, відповідальні за пруденційнийнагляд в сфері банківської діяльності, у випадку, якщо ці функції не здійснює центральнийбанк.
Комітет не є наднаціональним наглядовим органом і його висновкине мають юридичної сили. Проте він формулює наглядові стандарти та інструкції, атакож дає рекомендації щодо застосування найкращого досвіду, очікуючи, що відповідніоргани влади держав-членів будуть вживати відповідних заходів для впровадження йогорекомендацій у свої національні системи. У зв’язку з цим Комітет визначає лише загальністандарти, без деталізації порядку гармонізації процедур нагляду державами-членами.
Комітет звітує перед Керуючими Групи Десяти та погоджує з нимисвої основні проекти. Крім того, враховуючи, що до складу Комітету входять представникине тільки центральних банків, а й інших органів, рішення, які ним приймаються, враховуютьпозиції багатьох національних органів влади, що не входять до системи центральнихбанків. Ці рішення стосуються широкого кола фінансових питань. Однією з найважливішихцілей Комітету є заповнення прогалин у міжнародній системі нагляду шляхом дотриманнядвох основних принципів:
1) жодне банківське утворення не повинне уникнути нагляду;
2) нагляд має бути адекватним. Для досягнення цієї мети Комітет,починаючи з 1975 р., прийняв цілу низку документів.
У 1988 р. Комітет вирішив презентувати базову систему заходів,яка іменується Базельська Головна Угода (Вазеї Сарііаі Ассопі). Ця система передбачалазапровадження до кінця 1992 р. заходів, спрямованих на мінімізацію кредитних ризиків,які включали забезпечення мінімального капіталу в розмірі від 8 %. Починаючи з 1988р., ця система була поступово презентована не лише у державах-членах, але і в іншихдержавах, в яких активно функціонують міжнародні банки. У червні 1989 р., з метоюзаміни Угоди, Комітет підготував зміни до Нової Основної Системи Відповідності.Запропонована основна система включає три принципи: вимоги щодо мінімального капіталу,спрямовані на удосконалення правил, встановлених в Угоді; нагляд за внутрішнім процесомстворення організацій та адекватності капіталу; ефективне використання оприлюдненняз метою посилення дисципліни на ринку як доповнення заходів нагляду. В результатіширокої співпраці з банками та промисловими групами 26 червня 2004 р. була прийнятадоопрацьована система заходів. Цей текст став основою для розроблення національнихправил та для завершення банками підготовчих заходів щодо імплементації нової системизаходів.
Через декілька років Комітет почав більш інтенсивно поширюватистандарти нагляду по всьому світі. У тісній співпраці з багатьма наглядовими органамидержав, які не є членами Групи Десяти, Комітет у 1997 р. розробив «ОсновніПринципи Ефективного Банківського Нагляду» (Соге Ргіпсіріез юг ЕгГєспує ВапкігщЗирегуізіоп), які являють собою загальний план ефективної системи нагляду. Для запровадженняїх та оцінки Комітет у жовтні 1999 р. прийняв «Методологію основних принципів»(Соге Ргіпсіріез Меіпо
З метою залучення до роботи у Базелі більш широкого кола країнКомітет постійно організовує контакти та співпрацю між членами та іншими наглядовимиорганами влади. Він поширює серед наглядових органів по всьому світі друковані танедруко-вані матеріали. У багатьох випадках наглядові органи держав, які не є членамиГрупи Десяти, публічно демонструють свою прихильність до проектів Комітету. Контактистали більш щільними, чому дуже сприяє Міжнародна Конференція Органів БанківськогоНагляду, яка проводиться кожні два роки.
Секретаріат Комітету підтримується Банком Міжнародних Розрахунківу Базелі. Секретаріат складається з дванадцяти членів — професійних контролерівз органів держав-членів, які здійснюють свої повноваження на умовах тимчасовоговідрядження. Крім супроводження роботи Комітету та його численних підкомітетів Секретаріаттакож надає рекомендації наглядовим органам у всіх країнах Основні Базельські Принципивключають двадцять п’ять основних Принципів, які необхідні для того, щоб системанагляду була ефективною. Принципи стосуються:
Передумов ефективного банківського нагляду — Принцип 1
Ліцензування та структури — Принципи 2-5.
Пруденційного регулювання та вимог — Принципи 6-15.
Методів діючого банківського нагляду — Принципи 16-20.
Вимог до інформації — Принцип 21.
Формальних повноважень наглядових органів — Принцип 22.
Міжнародної банківської діяльності — Принципи 23-25.
Крім самих Принципів документ включає пояснення різноманітнихметодів, які наглядові органи можуть використовувати з метою їх імплементації. Національніоргани повинні застосовувати Принципи у процесі нагляду за всіма банківськими організаціямив межах їхньої юрисдикції. Принципи є мінімальними вимогами та у багатьох випадкахдержави повинні вживати додаткових заходів залежно від конкретних умов та ризиків,які існують у фінансових системах відповідних держав. Базельські Основні Принципимають бути основою для наглядових та інших публічних органів влади в усіх країнахта на міжнародному рівні. Вони призначені для національних наглядових органів, більшістьз яких активно шукають шляхи зміцнення їхнього існуючого наглядового режиму. Шляхомвикористання цього документа вони повинні переглянути існуючі у них заходи наглядута ініціювати програму, призначену для впровадження принципів, настільки швидко,наскільки це можливо в умовах відповідної правової системи. Принципи розробленітаким чином, щоб наглядові органи, регіональні групи контролерів та ринок у ціломумогли їх перевіряти. Базельський Комітет відіграє роль, разом з іншими зацікавленимиорганізаціями, у моніторингу процесу, який здійснюється окремими країнами щодо імплементаціїПринципів. Бажано, щоб Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк та інші зацікавленіорганізації використовували Принципи в окремих країнах, яким надається підтримка,для зміцнення їхніх наглядових заходів у відповідності з роботою, спрямованою назабезпечення макроекономічної та фінансової стабільності Система та складові елементибанківського нагляду
Як ми вже з’ясували, банківський нагляд в Україні здійснюєтьсяНаціональним банком України. Система банківського нагляду визначена у Положенніпро структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваженнящодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків, затвердженомупостановою Правління Національного банку України від 17 листопада 1997 р. № 380.Згідно з цим Положенням система банківського нагляду скоординована за вертикаллюі функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управліньНаціонального банку України. До системи банківського нагляду в Україні включаються:
Відділ банківського нагляду територіального управління.
Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків притериторіальному управлінні НБУ.
Начальник територіального управління НБУ.
Відповідні департаменти банківського нагляду НБУ.
Заступник голови Правління НБУ.
Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.
Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків дієна підставі Положення про Комісію Національного банку України з питань нагляду тарегулювання діяльності банків, затвердженого постановою Правління Національногобанку України від 9 листопада 1998 р. № 470.
До завдань Комісії, зокрема, відноситься:
Забезпечення стабільності та надійності банківської системи,а також захисту кредиторів і вкладників банків.
Визначення пріоритетних питань діяльності банківськогосектораекономіки та напрямів їх вирішення.
Проведення політики пруденційного банківського нагляду зметоюзабезпечення підтримки довіри суспільства до банків.
Розроблення стратегії і тактики банківського нагляду, вибірдієвихінструментів для здійснення інтегрованого нагляду за банками.
/>Вдосконаленняпроцесів, що запроваджуються з метою забезпечення монолітності, послідовності таконсолідованості нагляду.
Сприяння наданню необхідних повноважень відповіднимрівням системибанківського нагляду для забезпечення її чіткоїроботи, в тому числі щодо удосконаленняпотоків інформації, координації зусиль у системі банківського нагляду, делегуванняповноважень, подальшого розвитку процедур щодо своєчасногой ефективного прийняттярішень та реагування тощо.
Сприяння законодавчому забезпеченню діяльності банківського нагляду,ініціювання нових і удосконалення чинних законів та нормативних актів, опрацюванняпропозицій, що надходять із зовнішніх джерел, періодичний перегляд загальної інфраструктурибанківського законодавства.
Розроблення методологій, які забезпечуватимутьГолову Національного банку України, членів Правління та керівництвобанківськогонагляду усіх рівнів необхідною інформацією простан банківської системи, тенденціїфінансового розвитку, розроблення системних питань та запланованого реагування.
Розроблення заходів щодо запобігання злочинності та правопорушенняму банківській системі.
Накопичення міжнародного досвіду та організація співробітництваз питань банківського нагляду з міжнародними організаціями іналагодження контактівз національними наглядовими інстанціями.
Проведення підготовки кваліфікованих висновків про проектизаконівУкраїни та нормативні акти Національного банку України.
Проведення комплексної оцінки фінансово-економічногостану банківськоїсистеми в цілому, визначення тенденцій її розвитку та надання пропозицій ПравліннюНаціонального банкуУкраїни щодо адекватного реагування.
Ефективний банківський нагляд повинен складатися з дистанційногота інспекційного нагляду (16 принцип Основних принципів банківського нагляду Базельськогокомітету).
Банківський нагляд включає в себе вступний контроль, дистанційнийабо документарний контроль та інспектування на місцях. Вступний контрольє найбільш важливою частиною банківського нагляду, оскільки він обмежує можливістьздійснення банківських операцій лише тими суб’єктами, які мають ліцензію на правозайняття банківською діяльністю91. Як справедливо відмічає Кротюк В.Л., новостворенібанки найбільш вразливі щодо розорення, тому контроль при вступі до ринку банківськихпослуг має дуже важливе значення.
Вступний контроль включає два етапи:
1) реєстрація комерційного банку;
2) ліцензування комерційного банку.
Наступними стадіями наглядової діяльності є дистанційний контроль(в Україні він ще називається безвиїзним) та інспектування. Залежно від системинагляду в різних країнах віддаються переваги одному або іншому із зазначених способів.Проте у більшості країн застосовується змішана форма, при якій поєднується дистанційнийконтроль та інспектування на місцях, причому у тісній взаємодії з органами внутрішньогоі зовнішнього аудиту93. Далі ми більш детально зупинимося на основних вимогах довідповідних складових банківського нагляду.
Розділ ІІ. Окремі форми та методи банківськогорегулювання та нагляду2.1 Порядок створення комерційних банків,відкриття філій, представництв та відділень
Основні засади створення та ліцензування комерційнихбанків закріплені у Законі України «Про банки і банківську діяльність»,які потім конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Національногобанку України. Порядок державної реєстрації банків регламентується Положеннямпро порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв,відділень, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31серпня 2001 р.375, з наступними змінами та доповненнями. Розглянемо основні вимогизаконодавства до створення банків, їх філій, представництв та відділень.
Вимоги до учасників банку. Учасникамибанку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також державав особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники істотноїучасті у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовийстан. Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновниківі акціонерів (пайовиків), що набувають істотної участі у банку, встановлюються Закономта нормативно-правовими актами Національного банку України.
Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк маєістотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Вимоги до назви банку. Згідно ізЗаконом України «Про банки і банківську діяльність» слово «банк»та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам,які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію.Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповіднодо міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,та законодавства України. Не дозволяється використовувати для найменування банкуназву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видівдіяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів «Україна»,«державний», «центральний», «національний» та похіднихвід них можливе лише за згодою Національного банку України.
Національний банк України має право відмовити у використаннібанком запропонованого найменування за наведених у законі підстав. Підрозділ банку використовує найменування лише того банку, підрозділом якоговін є. До назви структурного підрозділу банку може додаватися найменування місцезнаходженняцього підрозділу.
Вимоги до статуту банку. Статутбанку складається з урахуванням положень законів, якими встановлені вимоги до статутупевної організаційно-правової форми, а також з урахуванням спеціальних вимог, визначенихЗаконом України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно достатті 16 цього Закону статут банку обов’язково має містити інформацію про:
найменування банку;
його місцезнаходження;
організаційно-правову форму;
види діяльності, які має намір здійснювати банк;
розмір та порядок формування статутного капіталу банку, видиакцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна),кількість акцій, що купуються акціонерами;
структуру управління банком, органи управління, їх компетенціюта порядок прийняття рішень;
порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до вимогЗакону;
порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;
розмір та порядок утворення резервів та інших загальнихфондівбанку;
порядок розподілу прибутків та покриття збитків;
положення про аудиторську перевірку банку;
положення про органи внутрішнього аудиту банку.
Порядок державної реєстрації банків.
Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банкудля державної реєстрації такі документи:
заяву про реєстрацію банку;
установчий договір (крім державного банку);
статут банку;
рішення про створення банку (протокол установчих зборів або ПостановуКабінету Міністрів про створення державного банку);
бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснюватина найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно ізвстановленими Національним банком вимогами;
інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотнуучасть у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформаціяпро членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звіт нихперіоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участьу банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останнійзвітний період (рік)
для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь убанку;
відомості про кількісний склад спостережної ради, правління(ради директорів), ревізійної комісії;
копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку,що встановлюється Національним банком України;
нотаріально завірені копії установчих документів учасників, якіє юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — длябанку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
відомості про професійну придатність та ділову репутацію головита членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документівдля державної реєстрації відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписнихвнесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію абопро відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком Українине пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів. Національнийбанк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного записудо Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національнийбанк видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою формою.Законом встановлені особливості державної реєстрації банків з іноземним капіталом.Зокрема, передбачено додатковий перелік документів, які подаються для реєстраціїбанку.
Таким чином, враховуючи спеціальний статус банків, законодавствомпередбачено особливості їх державної реєстрації. Поряд з цим звертаємо увагу наіснуючу колізію у законодавстві з приводу державної реєстрації банків, яка виниклау зв’язку з набранням чинності 1 липня 2004 р. Законом України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003р. № 755-ІУ. Зазначений Закон прийнято з метою спрощення процедури державної реєстраціїюридичних та фізичних осіб — підприємців. Проте, як засвідчила практика застосуванняйого норм, нечіткість формулювань скоріше ускладнила цю процедуру, ніж спростилаїї. Не стала винятком і процедура державної реєстрації банків. Так, відповідно достатті З цього Закону його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичнихосіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування,а також фізичних осіб — підприємців. У другій частині цієї статті передбачено, щоЗаконом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об’єднань громадян(у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державноївлади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансовихустанов (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.Виходячи із наведеного положення можна зробити висновок, що встановлений цим Закономпорядок державної реєстрації юридичних осіб не поширюється на банки.
Проте у зазначеній статті міститься ще і третя частина, проаналізувавшияку можна зробити зовсім протилежний висновок. У вказаній частині зазначено, щооб’єднання громадян (у тому числі професійні спілки), благодійні організації, партії,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, банки, торгово-промисловіпалати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установита організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набуваютьстатусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленомуцим Законом. Отже, згідно з цим Законом банки повинні обов’язково пройти державнуреєстрацію, яка здійснюється професійним державним реєстратором у державній адміністраціїза місцезнаходженням відповідного банку. При цьому, виходячи зі змісту частини 2статті 3 цього Закону для банків залишається чинною встановлена Законом України«Про банки і банківську діяльність» процедура державної реєстрації таліцензування банків. Таким чином, на сьогодні банки повинні бути включені і до Державногореєстру банків, який ведеться Національним банком України, і до Єдиного державногореєстру юридичних осіб та підприємців, записи до якого вносяться державними реєстраторами.При застосуванні норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осібта фізичних осіб-підприємців» та Закону України «Про банки і банківськудіяльність» в частині державної реєстрації банків виникає питання, у якій послідовностімає здійснюватися ця процедура. Виходячи з/> того, що Законом України«Про банки і банківську діяльність» передбачено спеціальні вимоги дляреєстрації банку (вимоги до назви банку, керівника, фінансовий стан учасників тощо),логічним є проведення спочатку державної реєстрації у Національному банку України,а потім — у державного реєстратора. Проте це має бути чітко визначено у законодавстві.
Звертаємо увагу, що роз’яснення щодо процедури реєстрації комерційнихбанків надані у спільному листі Національного банку України та Державного комітетуУкраїни з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.12.2004 р. №9200«Про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцівданих про банки, змін до їх статутів та відомостей про відокремлені підрозділи банків».
У листі роз’яснено порядок внесення відомостей до Єдиного державногореєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців діючих банків, етапи реєстраціїновостворених банків, а також внесення змін до установчих документів. Так, передбачено,що діючі банки для внесення відомостей про банки як юридичні особи до Єдиного державногореєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців подають державному реєстраторуреєстраційну картку встановленого зразка, копію свідоцтва про державну реєстраціюбанку, виданого Національним банком, та пред’являють оригінал цього свідоцтва. Напідставі відомостей, наведених в реєстраційній картці, державний реєстратор вноситьзапис до Єдиного державного реєстру та видає свідоцтво єдиного зразка про державнуреєстрацію банку як юридичної особи. При цьому реєстраційний збір за включення данихдо Єдиного державного реєстру з діючих банків не стягується.
Для проведення державної реєстрації банку як новоствореної юридичноїособи засновник (засновники) або уповноважена ними особа подає державному реєстраторудокументи відповідно до вимог Закону про державну реєстрацію.
Титульна сторінка обох примірників статуту банку з відміткоюпро реєстрацію статуту Національним банком та датою реєстрації має бути засвідченапідписом заступника Голови Національного банку України і відбитком печатки Національногобанку. Примірники статуту мають бути прошиті і засвідчені на звороті відбитком печаткиУправління діловодства Національного банку. За відсутності підстав для відмови впроведенні державної реєстрації або залишення документів, що подані для державноїреєстрації, без розгляду, державний реєстратор вносить до реєстраційної картки ідентифікаційнийкод заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організаційУкраїни і проводить державну реєстрацію банку як юридичної особи в порядку, визначеномуЗаконом про державну реєстрацію, внаслідок чого банку видається свідоцтво про державнуреєстрацію юридичної особи єдиного зразка. Протягом п’яти робочих днів після державноїреєстрації банку як юридичної особи банк для внесення запису до Державного реєструбанків подає до Національного банку такі документи:
нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстраціююридичної особи єдиного зразка;
дві нотаріально засвідчені копії статуту банку, зареєстрованогоНаціональним банком, з відповідною відміткою державногореєстратора про проведеннядержавної реєстрації юридичноїособи.
Датою внесення запису до Державного реєстру банків є дата отриманняНаціональним банком зазначених документів, про що уповноваженій особі банку повідомляєтьсялистом Національного банку за підписом директора Генерального департаменту банківськогонагляду та видається свідоцтво про реєстрацію банку. Повідомленняпро реєстрацію банку також надсилається територіальному управлінню Національногобанку за місцезнаходженням банку разом з нотаріально засвідченою копією статутубанку з відповідною відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстраціїбанку.
Для проведення державної реєстрації змін до статуту банку післяїх реєстрації Національним банком або його територіальним управлінням банк подаєдержавному реєстратору документи відповідно до вимог Закону про державну реєстрацію.
Титульна сторінка обох примірників статуту у новій редакції звідміткою про їх реєстрацію Національним банком та датою реєстрації має бути засвідченапідписом заступника Голови Національного банку і відбитком печатки Національногобанку (підписом начальника та відбитком гербової печатки територіального управлінняНаціонального банку). Примірники статуту у новій редакції мають бути прошиті тазасвідчені на звороті відбитком печатки Управління діловодства Національного банку(загального відділу територіального управління Національного банку).
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстраціїзмін до статуту банку як юридичної особи або залишення документів, що подані длядержавної реєстрації, без розгляду, державний реєстратор проводить державну реєстраціюзмін до статуту юридичної особи на підставі відомостей реєстраційної
/>карткита в порядку, визначеному Законом про державну реєстрацію.
Для внесення Національним банком відповідного запису до Державногореєстру банків банк після державної реєстрації змін до статуту протягом п’яти робочихднів подає до Національного банку дві нотаріально засвідчені копії статуту банкуу новій редакції з відповідною відміткою державного реєстратора. У разі проведеннядержавної реєстрації змін до статуту банку, що пов’язані із зміною найменуванняабо місцезнаходження юридичної особи, Національному банку додатково подається нотаріальнозасвідчена копія нового свідоцтва про державну реєстрацію банку як юридичної особи.Датою внесення відповідного запису до Державного реєстру банків є дата отриманняНаціональним банком зазначених вище документів, про що повідомляється банку листомНаціонального банку за підписом директора Генерального департаменту банківськогонагляду. Повідомлення про реєстрацію змін до статуту банку також надсилається територіальномууправлінню Національного банку за місцезнаходженням банку разом з нотаріально засвідченоюкопією статуту банку у новій редакції з відміткою державного реєстратора про проведеннядержавної реєстрації змін до статуту банку.
Під час відкриття банком відокремленого підрозділу (філії, представництва)для внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру банк, крім документів,передбачених Законом про державну реєстрацію, подає державному реєстратору копіюлиста Національного банку про внесення до Державного реєстру банків запису про реєстраціюфілії або представництва банку.
У вказаному листі Національного банку України і Державного комітетуУкраїни з питань регуляторної політики та підприємництва зазначено, що ці роз’ясненнязастосовуються до внесення відповідних змін до Положення про порядок створення ідержавної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. № 375 та зареєстрованогов Міністерстві юстиції України 24.10.2001 р. за № 906/6097, в частині реєстраціїбанків, їх відокремлених підрозділів та внесення змін до статутів банків. Протетакі зміни до цих пір не внесені.
Однак найбільш прийнятним вирішенням проблеми, яка склалася узв’язку з державною реєстрацією банків, є усунення колізії у законодавстві шляхомвнесення відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осіб-підприємців». На нашу думку, варто передбачити, що банкипідлягають державній реєстрації Національним банком України у порядку, визначеномуспеціальним банківським законодавством, та покласти на Національний банк обов’язоквносити відповідні записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичнихосіб-підприємців. Аналогічної позиції дотримуються і працівники Національного банку””
Надання дозволу на придбання або збільшення істотної участі убанку
Відповідно до статті 34 Закону України «Про банки і банківськудіяльність» юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участьу банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо або опосередковано(зокрема, отримання в управління пакета акцій; набуття особою права голосу на загальнихзборах акціонерів банку за дорученням акціонера (учасника) банку, який є власникомістотної участі в банку тощо) володіти або контролювати 10, 25, 50 та 75 відсотківстатутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв, часток) в органахуправління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку.
Якщо власник істотної участі, що складає 10, 25 або 50 відсотківстатутного капіталу банку, має намір додатково придбати акції (паї, частки такимчином, що таке придбання призведе до збільшення його істотної участі, але при цьомуне буде складати відповідно більше ніж 25 або 50, або 75 відсотків статутного капіталубанку, то письмовий дозвіл на таке придбання не потрібен.
Якщо будь-яка особа має письмовий дозвіл Національного банкуна володіння істотною участю у розмірі 75 відсотків статутного капіталу банку, тодля подальшого збільшення прямо або опосередковано його істотної участі у банкуписьмовий дозвіл не потрібен.
Якщо особа володіє істотною участю у банку чи збільшує її безодержання письмового дозволу Національного банку, коли такий дозвіл є обов’язковим,останній має право заборонити такій особі прямо чи опосередковано, повністю чи частковокористуватися правом голосу придбаних акцій (паїв) та брати участь будь-яким чиномв управлінні справами банку.
Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій абопаїв у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє Національнийбанк за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк має право заборонитибанку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршенняфінансового стану банку.
Для отримання письмового дозволу на придбання чи збільшення істотноїучасті в банку юридична особа через уповноважену особу, а фізична особа особистоабо через уповноважену особу має право звернутися до Національного банку (дорученняоформляється відповідним чином). Положенням визначено, які документи надаються різнимисуб’єктами для придбання істотної участі у банку.
Зокрема, юридична особа — резидент України для отримання дозволуна придбання або збільшення істотної участі в банку подає такі документи:
заяву на придбання або збільшення істотної участі в банку, оформленуна бланку юридичної особи;
анкету за підписом керівника, засвідчену відбитком печатки юридичноїособи;
копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену нота ріально;
копії установчих документів, засвідчені нотаріально;
копію ліцензії Державної комісії з цінних паперів і фондовогоринку на здійснення діяльності зберігача або торговця цінними паперами (якщо вониздійснюють таку діяльність);
рішення уповноваженого органу юридичної особи про придбання абозбільшення істотної участі в банку за підписом уповноважених осіб;
фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали),а також станом на перше число місяця, у якому вносяться кошти до статутного капіталубанку, що засвідчується підписами керівника та головного бухгалтера (за наявностіпосади), а також відбитком печатки юридичної особи;
висновок аудиторської фірми (аудитора), що складений завимогами,передбаченими Положенням, щодо фінансового стану та про можливість здійснення внескудо статутного капіталу банку за рахунок власних коштів (власного капіталу);
повідомлення юридичної особи про відсутність заборгованості зазобов’язаннями перед бюджетами всіх рівнів;
довідки банків, що обслуговують рахунки, з яких здійснюватиметьсяоплата акцій (паїв, часток), про наявність коштів на цихрахунках, періодичністьпроведення операцій за ними (ця вимога не поширюється на банки);
довідки банків, що надали кредити, про стан виконання зобов’язаньщодо їх повернення (ця вимога не поширюється на банки);
висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбаченихчинним законодавством України;
анкету, заповнену членами спостережної ради, правління юридичноїособи — заявника;
анкету, заповнену фізичними особами, які мають істотну участьв юридичній особі — заявнику;
копії установчих документів власників істотної участі в юридичнійособі — учаснику, яка матиме істотну участь у банку, засвідчені в нотаріальномупорядку, їх фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) тависновки аудитор ських фірм (аудиторів) про підтвердження їх звітності за останній звітний період (квартал).
Рішення про надання письмового дозволу на придбання або збільшенняістотної участі в банку або відмову в наданні такого дозволу надає Комісія Національногобанку або Комісія Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльностібанків при територіальному відділенні у місячний строк із дня отримання всіх документів.
Про надання письмового дозволу на придбання або збільшення істотноїучасті в банку територіальне управління Національного банку надсилає юридичній абофізичній особі лист за підписом начальника територіального управління Національногобанку. Копія листа надсилається відповідному банку та Національному банку. Про наданняписьмового дозволу на придбання або збільшення істотної участі в банку Національнийбанк надсилає юридичній або фізичній особі лист за підписом Голови Національногобанку. Копія листа надсилається відповідному банку та територіальному управліннюНаціонального банку за місцезнаходженням банку.
Письмовий дозвіл на придбання або збільшення істотної участів діючому банку є дійсним протягом трьох місяців з дня його видачі. Про використаннядозволу банк повідомляє територіальне управління Національного банку за його місцезнаходженнямі Департамент реєстрації та ліцензування банків Національного банку в дводеннийстрок із дня використання дозволу. Національний банк не надає дозволу на придбанняістотної участі в банку або її збільшення, якщо: /> особа, яка придбаваєабо збільшує істотну участь, не має бездоганної репутації. Якщо такою особою є юридичнаособа, то ця вимога поширюється на членів виконавчого органу та спостережної радиюридичної особи, а також на власників істотної участі, які є фізичними особами;
особа, яка придбаває або збільшує істотну участь, не має власнихкоштів, яких достатньо для заявленого внеску; придбання або збільшення істотноїучасті загрожуватиме інтересам вкладників та інших кредиторів банку або розвиткукон курентного середовища в банківській системі.
Відкриття філій, представництв та відділень комерційних банків
Філії банків відкриваються за згодою Національного банку України,яка надається на підставі таких документів:
клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місце знаходженнята основних видів діяльності філії;
рішення спостережної ради банку про відкриття філій;
положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;
інформації про керівника та головного бухгалтера філії.
Національний банк України перевіряє відповідність приміщенняі обладнання філії вимогам, встановленим Національним банком України. Звертаємоувагу, що зазначену перевірку Національний банк України здійснює на місці, тобто,застосовує такий метод банківського нагляду, як інспектування.
Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком Українипротягом одного місяця з моменту надання усіх необхідних документів шляхом внесеннявідповідної інформації до Державного реєстру банків.
Банки зобов’язані надавати інформацію Національному банку Українипро відкриття представництва, яка вноситься до Державного реєстру банків.
Для внесення до Державного реєстру банків інформації про відкриттяпредставництва банк подає до територіального управління Національного банку за місцезнаходженнямбанку такі документи:
клопотання банку про реєстрацію представництва із зазначеннямйого внутрішньобанківського реєстраційного коду;
копію протоколу (або витяг з протоколу) компетентного органубанку, засвідчений відбитком печатки банку, про відкриттяпредставництва, що прийнятене раніше ніж за три місяці до часуподання клопотання;
положення про представництво, затверджене компетентним органомбанку та підписане головою правління (ради директорів) у чотирьох примірниках;
копію довіреності керівнику представництва, засвідчену відбиткомпечатки банку, на здійснення представницьких функцій від імені банку.
Територіальне управління Національного банку відмовляє в реєстраціїпредставництва банку, якщо банк значно недокапіталі-зований або критично недокапіталізований.
Реєстрація представництва банку здійснюється протягом десятиробочих днів із дня отримання територіальним управлінням Національного банку замісцезнаходженням банку всіх необхідних документів.
Представництво вважається зареєстрованим після внесення відповідногозапису до Державного реєстру банків. Про здійснення запису щодо реєстрації представництваГенеральний департамент банківського нагляду повідомляє листом територіальне управлінняНаціонального банку за місцезнаходженням представництва, територіальне управлінняНаціонального банку і банк з доданням положення про представництво з реєстраційнимномером, яке засвідчене підписом директора Департаменту реєстрації та ліцензуваннябанків.
Законодавством встановлені умови, за яких банки можуть відкривативідділення (зокрема, щодо формування резервів, дотримання економічних нормативівта ін.)
Для погодження відкриття відділення банк подає до територіальногоуправління Національного банку за місцезнаходженням відділення такі документи:
1) клопотання банку про погодження відкриттявідділення із зазначенням його місцезнаходження, внутрішньобанківського реєстраційногокоду відділення, письмового підтвердження банку щододотримання встановлених законодавствомвимог і відповідності кваліфікації керівника відділення (у разі його наявності),а також кваліфікації інших працівників відділення внутрішньобанківським ви могамта вимогам нормативно-правових актів Національного банку, з урахуванням перелікуоперацій, які проводитимуться відділенням;
2) рішення компетентного органу банку провідкриття відділення (протокол або витяг з протоколу, засвідчений відбитком печаткибанку), що дійсне протягом шести місяців з часу його прийняття;
3) затверджене компетентним органом банкуположення про відділення з зазначенням підпорядкованості відділення (банку/філії)у трьох примірниках;
/>4)дозвіл компетентного органу банку на право проведення відділенням окремих операцій.
Відповідні територіальні управління Національного банку України(за місцезнаходженням банку, філії (у разі відкриття відділення на балансі філії)та за місцезнаходженням відділення) перевіряють дотримання встановлених законодавствомвимог для відкриття відділення. У разі дотримання зазначених вимогта отримання позитивного висновку територіального управління Національного банкуза місцезнаходженням відділення банку (або Генерального департаменту банківськогонагляду — щодо банків, кореспондентський рахунок яких відкрито в Операційному управлінняНаціонального банку) Комісія Національного банку при територіальному управлінніза місцезнаходженням відділення приймає рішення про погодження відкриття відділеннята повідомляє про прийняте рішення банк і територіальне управління Національногобанку за місцезнаходженням відділення банку (або Генеральний департамент банківськогонагляду — щодо банків, кореспондентський рахунок яких відкрито в Операційному управлінніНаціонального банку). У повідомленні про прийняте рішення щодо погодженнявідкриття^відділення зазначаються повна та скорочена назва відділення, його внутрішньобанківськийреєстраційний код, місцезнаходження відділення, телефони, прізвище керівника (уразі його наявності). Разом із повідомленням направляється також і положення провідділення.
Для реєстрації представництва банку-нерезидента уповноваженаособа подає до Національного банку такі документи:
клопотання про реєстрацію представництва, засвідчене під писомуповноваженої особи та відбитком печатки банку;
витяг з банківського (торговельного) реєстру або інший офіційний документ,що підтверджує реєстрацію банку;
положення про представництво в чотирьох примірниках;
доручення іноземного банку керівникові представництва на правоздійснення представницьких функцій.
Документи для реєстрації представництва розглядаються Генеральнимдепартаментом банківського нагляду, Юридичним департаментом (у разі потреби — іншимидепартаментами) і подаються на розгляд Комісії Національного банку.
Після прийняття відповідного рішення представництву видаєтьсясвідоцтво про державну реєстрацію. Слід пам’ятати, що представництво іноземногобанку не може здійснювати банківські операції.
Створення дочірніх банків, філій і представництв українськогобанку
на території інших держав
Українські банки мають право створювати дочірні банки, філіїчи представництва на території інших держав на підставі дозволу Національного банкуУкраїни. Для відкриття дочірніх банків, філій або представництв українських банківна території інших держав пред’являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриттяфілій чи представництв банків на території України, за умови надання Національнимбанком України дозволу на здійснення інвестиції за кордон у зв’язку із створеннямфілії чи представництва банку на території іншої держави.
Для створення дочірнього банку, філії чи представництва українськогобанку за кордоном цей банк подає до Національного банку України бізнес-план та економічнеобгрунтування доцільності створення дочірнього банку, філії чи представництва банкуза кордоном.
Дочірній банк, філія чи представництво українського банку натериторії іншої держави реєструються відповідно до вимог законодавства цієї держави.
Банк у місячний термін має повідомити Національний банк Українипро відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на території іншої державиз наданням копій відповідних документів про їх реєстрацію.
Порядок створення банківських об’єднань
Банківське об’єднання створюється за попередньоюзгодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесеннявідповідного запису до Державного реєстру банків.
Порядок отримання дозволу на створення банківського об’єднаннята порядок його державної реєстрації встановлюються Національним банком України.
Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.Учасники банківського об’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємнихзобов’язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання.Банківське об’єднання зобов’язане публікувати в офіційних друкованих виданнях — газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос
/>України»інформацію про створення банківського об’єднання за визначеною Національним банкомУкраїни формою, про зміни у ньому та про припинення його діяльності, а також консолідованузвітність за обсягами та за формою, встановленими Національним банком України.
Учасники банківського об’єднання несуть відповідальність за зобов’язаннямиінших його учасників відповідно до укладеного між ними договору.
Надання дозволів та ліцензій на здійснення банківських операцій
Правові засади ліцензування банків та небанківських фінансовихустанов викладені у Законі України «Про банки і банківську діяльність»та конкретизовані у відповідних нормативно-правових актах Національного банку України.Відповідно до зазначеного Закону банк має право здійснювати банківську діяльністьтільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензіїне дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів,що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винніу здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну,цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківськаліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявностідокументів, що підтверджують:
наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банкуу розмірі, що встановлюється цим Законом; забезпеченість банку належним банківськимобладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщен нями відповіднодо вимог Національного банку; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членамиправління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхіднийдля управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії,якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстраціїбанку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймаєтьсяНаціональним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакетавизначених документів. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Порядок ліцензування банків конкретизований у Положенні про порядоквидачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконанняокремих операцій, затвердженому постановою Правління Національного банку Українивід 17 липня 2001 р. № 275. У цьому Положенні визначено, що філії банків здійснюютьбанківські та інші операції згідно з положенням про філію, на підставі банківськихліцензій та письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності тау межах письмового дозволу, наданого банком.
Письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій видається банкуза таких умов:
Наявність банківської ліцензії. Рівень регулятивного капіталубанку відповідає вимогам Національного банку, що підтверджується незалежним аудитором. Банк не є об’єктом застосування заходів впливу: протягом усьогоперіоду діяльності — для банків, які отримали банківську ліцензію менше ніж за шістьмісяців до часу звернення до Національного банку з клопотанням про видачу письмовогодозволу; протягом шести місяців, що передують зверненню банку до Національного банкуз клопотанням про видачу письмового дозволу — для банків, які здійснюють банківськудіяльність на підставі банківської ліцензії більше ніж за шість місяців.
Банк подав план (бізнес-план) щодо певних операцій, на правоздійснення яких банк бажає отримати письмовий дозвіл, і цей план схвалено Національнимбанком. Процедура схвалення плану (бізнес-плану) вважається виконаною у разі відсутностіза уважень з боку Національного банку при прийнятті відповідного рішення про видачубанку письмового дозволу на здійснення операцій. Банк має достатніфінансові можливості для здійснення такої діяльності.
Наявність підрозділів, які виконуватимуть відповідніоперації згідно з поданим банком планом (бізнес-планом), служби внутрішнього аудиту,а також підрозділу з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати завстановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, структу/>/>ри балансу відповіднодо рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковостідіяльності банку. Наявність керівників підрозділів банку, кандидатури якихвідповідають вимогам, встановленим у цьому Положенні. З метою визначення професійноїпридатності та ділової репутації ке рівників інших підрозділів та заступників головногобухгалтера в разі потреби з ними також може бути проведена співбесіда. Наявністькомітетів, а саме: кредитного, тарифного, з питань управління активами і пасивамита відповідних положень про них, що відповідають вимогам чинного законодавства України.
Наявність відповідних внутрішніх положень банку, що регулюютьполітику управління активами і пасивами, кредитну, інвестиційну, облікову політикубанку та проведення ним діяльності, на яку він бажає отримати в Національному банкуписьмовий дозвіл, що відповідають вимогам чинного законодавства України.
Положенням також визначено спеціальні вимоги, яким має відповідатибанк для отримання дозволу на здійснення певних банківських операцій, перелік документів,які банк подає для отримання ліцензії та дозволу, особливості ліцензування банківськихкорпорацій, порядок розгляду документів у Національному банку. Зокрема, у Положеннізакріплені додаткові вимоги щодо діяльності спеціалізованих розрахункових (кліринговихбанків). За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволуНаціонального банку спеціалізовані розрахункові (клірингові) банки мають право здійснюватитакі банківські операції:
1. відкриття та ведення рахунків клієнтів(резидентів та нерезидентів) і банків-кореспондентів (резидентів та нерезидентів)у національній та іноземній валютах з метою забезпечення їх розрахунків за угодами,укладеними третіми особами на біржовомута позабіржовому ринках, а також інших розрахунківза взаємни ми зобов’язаннями третіх сторін;
2. купівля, продаж і зберігання платіжнихдокументів, цінних паперів, а також операції з ними, що пов’язані з виконанням дорученьклієнтів та банків-кореспондентів, підтриманням ліквідності і виконанням зобов’язаньучасників біржових та позабіржових угод;
3. видача поручительств, гарантій та іншихзобов’язань за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі за умови, щонадання таких зобов’язань пов’язано з процедурою гарантування виконання укладенихна біржовому і позабіржовому ринкуугод та за дорученням клієнтів;
4. залучення коштів, цінних паперів та іншихактивів клієнтівта банків-кореспондентів для виконання укладених на біржовомутапозабіржовому ринках угод або за дорученням клієнтів;
5. вкладання коштів у статутні фонди інших юридичнихосіб обмежується вкладанням коштів у статутні фонди бірж, позабіржових/торговельнихсистем, депозитаріїв та установ, що займаються клірингом і розрахунками на біржовомута позабіржовому ринках;
6. надання та отримання кредитів на міжбанківськомуринку — у межах регулятивного капіталу банку;
7. клірингові операції — за угодами на всіхсегментах фінансового ринку.
Спеціалізованим розрахунковим (кліринговим) банкам не дозволяється:
залучати кошти від населення на депозити;
залучати міжбанківські кредити для проведення власних активнихоперацій;
брати на себе ризики третіх осіб шляхом видачі гарантій та поручительств,окрім випадків, пов’язаних з проведенням відповідних розрахунків за угодами, укладенимицими особами на організаційно оформлених ринках.
Порядок ліцензування небанківських фінансових установ визначеноу Положенні про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операційнебанківським фінансовим установам, затвердженому постановою Правління Національногобанку України від 16 серпня 2001 р. № 344.
Відповідно до цього Положення Національний банк видає небанківськимфінансовим установам ліцензії на здійснення таких банківських операцій:
відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числіпереказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахуваннякоштів на них через банківські установи;
розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовахта на власний ризик.
Національний банк видає небанківській фінансовій установі ліцензіюна здійснення окремих банківських операцій у разі дотримання нею таких обов’язковихумов:
включення небанківської фінансової установи до Державного реєструфінансових установ;
отримання небанківською фінансовою установою ліцензії Державноїкомісії з регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з наданняфінансових послуг;
/>наявністьрегулятивного капіталу в сумі, еквівалентній не менше ніж 1 млн євро;
строк діяльності небанківської фінансової установи не менше ніжодин рік після отримання ліцензії Державної комісії на провадження діяльності знадання фінансових послуг;
наявність прибутку за даними річного фінансового звіту про фінансовірезультати, підтвердженого аудитором;
наявність системи бухгалтерського обліку та звітності, що відповідаєвимогам законодавства України, встановленого для небанківських фінансових установ;
відсутність заборгованості за зобов’язаннями перед бюдже тамивсіх рівнів;
бездоганна ділова репутація та відповідна кваліфікація керівниківнебанківської фінансової установи (повна вища юридичначи економічна освіта та стажроботи у фінансово-банківській сфері не менше трьох років);
наявність кваліфікованих кадрів для проведення відповідних банківськихоперацій, які мають відповідати кваліфікаційним вимогам, визначеним у додатку доПоложення про порядок видачі банкам банківських операцій, письмових дозволів таліцензій на виконання окремих операцій;
наявність приміщень, що відповідають вимогам цього Положення;
наявність технічних та інших умов, потрібних для здійснення окремихбанківських операцій та забезпечення їх належного і своєчасного обліку відповіднодо законодавства України (у тому числі відповідне програмне забезпечення, комп’ютернатехніка, комунікаційні засоби тощо);
дотримання критеріїв і нормативів, установлених для небанківськихфінансових установ (у тому числі ліквідності, капіталу, платоспроможності, прибутковості,якості активів та ризиковості операцій), протягом останніх шести місяців, що передуютьзверненню небанківської фінансової установи до Національного банку;
відсутність застосування Державною комісією заходів впливу донебанківської фінансової установи за порушення нею чинного законодавства Українипротягом останніх шести місяців, що передують її зверненню до Національного банку.
Філія небанківської фінансової установи має право здійснюватиокремі банківські операції згідно з положенням про філію та за умови видачі їй небанківськоюфінансовою установою — юридичною особою дозволу на здійснення визначених у цьомудозволі окремих банківських операцій, погодженого з територіальним управлінням Національногобанку.2.2 Проведення інспектування комерційних банків в Україні
Правові засади проведення інспекційних перевірок комерційнихбанків в Україні закріплені у Законі України «Про банки і банківську діяльність».Відповідно до статті 71 цього Закону кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторамиНаціонального банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України.
Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільностіоперацій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавстваУкраїни про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національногобанку України.
Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженогоНаціональним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разуна рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов’язанийповідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.
Банки зобов’язані забезпечити інспекторам Національного банкуУкраїни та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформаціїз дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці — можливість вільногодоступу в робочий час у всі приміщення банку.
Керівництво банку призначає компетентного представника для наданнянеобхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівниківслужби банківського нагляду Національного банку України.
Національний банк України може прийняти рішення про проведенняпозапланової перевірки банку при наявності обгрунтованих підстав. Таке рішення маєбути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.
Для здійснення своїх повноважень щодо нагляду Національний банкУкраїни має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльністьта пояснення з окремих питань діяльності банку.
Не допускається надання матеріалів перевірки третім особам уразі, якщо в матеріалах перевірки відсутні дані про факти порушень законодавства.
У ході перевірки банку Національний банк України має право перевірятибудь-яку звітність афілійованої особи банку щодо вза — У статті 72 Закону України«Про банки і банківську діяльність» визначено коло осіб, на яких поширюєтьсянаглядова діяльність Національного банку України. Згідно з цією статтею Національнийбанк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністюНаціонального банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності.При здійсненні перевірки />ємовідносинз банком з метою визначення впливу відносин з афі-лійованою особою на стан банку.Для цілей перевірки афілійова-ні особи надають Національному банку України сприяннявідповідно до положень цієї статті у тому ж порядку, що застосовується до банків.
Національний банк України має право вимагати від цих осіб поданнябудь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язаніподавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.
До осіб, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банкуУкраїни, відносяться:
власник істотної участі у банку, якщо Національний банк Українивважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим Законом щодо істотної участі,або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку;
особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволуНаціонального банку України.
Об’єктом перевірки Національного банку України може бути такожособа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківськоїдіяльності без банківської ліцензії.
Правові засади застосування заходів впливу за порушення банківськогозаконодавства
Відповідно до статті 73 Закону України «Пробанки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами,які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до цьогоЗакону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банкуУкраїни або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чиінших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушеннюмає право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:
письмове застереження щодо припинення порушеннята вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витратбанку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшеннячи відчуження неефективних інвестицій;
скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку,правління (ради директорів) банку для прийняття програ ми фінансового оздоровленнябанку або плану реорганізації банку;
укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначенаугодою особа зобов’язується вжити заходів до усуненняпорушень, поліпшення фінансовогостану банку тощо;
видати розпорядження щодо:
а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитамита іншими активами;
г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видівздійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;
д) заборони надавати бланкові кредити;
є) накладення штрафів на керівників банків у розмірі до ста неоподатковуванихмінімумів доходів громадян; банки відповідно до положень, затверджених ПравліннямНаціонального банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованогостатутного фонду;
є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотноїучасті в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубогочи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актівНаціонального банку України;
ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадовоїособи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимогцього Закону або нормативноправових актів Національного банку України;
з) реорганізації банку;
и) призначення тимчасової адміністрації.
У разі порушення Закону чи нормативно-правових актів Національногобанку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознакнеплатоспроможності банку Націо/>/>нальний банк України має правовідкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннямицього Закону.
Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представ”ника юридичної особи — власника істотної участі, якій пред’явлено обвинуваченняу вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимогЗакону або нормативно-правових актів Національного банку України або якщо таку особувизнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавленняволі, Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільненнятакої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).
Особу, яку на підставі розпорядження Національного банку Українибуло відсторонено від посади або якій тимчасово заборонено користуватися правомголосу придбаних акцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанніправа голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу Національногобанку України.
Рішення Національного банку України щодо призначення тимчасовоїадміністрації є виконавчим документом.
Порядок застосування заходів впливу та санкцій за порушення банківськогозаконодавства закріплений у статті 74 Закону України «Про банки і банківськудіяльність». Згідно з цією статтею штрафи на керівників та службових осіб банку,фізичних осіб — власників істотної участі накладаються в порядку, передбаченомуКодексом України про адміністративні правопорушення. Порядок застосування заходіввпливу, передбачених цим Законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуютьсядо банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національногобанку України, встановлюються законами України та нормативно-правовими актами Національногобанку України.
Такий порядок встановлений Положенням про застосування Національнимбанком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженимпостановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 369.
Згідно з цим Положенням заходи впливу застосовуються Національнимбанком на підставі:
результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірокдіяльності банків чи їх філій;
результатів аналізу дотримання банками вимог банківськогозаконодавстваз використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;
результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями,уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення;
пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разіпорушеннябанком норм Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»;
результатів перевірок дотримання банками валютного законодавства,здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що містять виявленіпорушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банкуабоздійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторівбанку.
При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльністьв інших державах, Національний банк співпрацює з відповідними органами цих держав.Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватисялише з такою метою:
для перевіряння ліцензії установи на право ведення діяльності;
для перевіряння права на здійснення банківської діяльності.
Слід зазначити, що заходи впливу, які застосовуються Національнимбанком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківськогозаконодавства та вказаного вище Положення, має здійснюватися з урахуванням:
характеру допущених банком порушень;
причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;
загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу;
розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.
Розділ ІІІ. Порядок реорганізації та ліквідаціїкомерційних банків3.1 Реорганізація комерційних банків
Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення,поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача,прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступникам. Злиття означаєприпинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належнихїм майна, коштів, прав та обов’язків до банку-правонаступника, який створюєтьсяу результаті злиття.
Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичноїособи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків до іншого банку.
Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичноїособи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків у відповіднихчастинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.
Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачупевної частини належного йому майна, коштів, прав та обов’язків до банку, який створюєтьсявнаслідок реорганізації.
Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.
Необхідно зазначити, що реорганізація може бути добровільноюта примусовою (обов’язковою). Добровільна реорганізація проводиться за ініціативоюсамого банку (за рішенням загальних зборів акціонерів). Примусова реорганізаціязастосовується до проблемних банків за ініціативою НБУ або Верховною Радою України(щодо державних банків) у порядку, визначеному Законом України «Про банки ібанківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ.
3.2 Порядок здійснення добровільної реорганізації
Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідноіз законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволуНаціонального банку України.
Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національногобанку України подається заява з доданням необхідного обгрунтування та розрахунків,які б засвідчували настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторівбанку.
Національний банк України не дає дозволу на реорганізаціюбанку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересамвкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, небуде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстраціїбанків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвілчи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заявибанку на реорганізацію.3.3 Примусова реорганізація проблемних банків
Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрозиплатоспроможності банку. Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення,має містити інформацію про: угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;призначення персонального складу комісії для проведення реорганізації; призначенняперсонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізіїматеріальних цінностей, що перебувають на обліку банку (банків); призначення незалежногоаудитора, що має сертифікат На ціонального банку України; строки проведення реорганізації;склад правління (ради директорів) після реорганізації.
Реорганізація розпочинається після затвердженняНаціональним банком України плану реорганізації, який крім інших необхідних заходівповинен передбачати подання Національному банку України відповідних документів,необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповненьдо установчих документів існуючого банку.
Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національнимбанком України змін до Державного реєстру банків.
У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пунктами2-6 частини першої статті 28 Закону «Про банки і банківську діяльність»,приймаються Національним банком України, угода про реорганізацію не підписується,загальні умови реорганізації визначаються постановою правління Національного банкуУкраїни і є обов’язковими для виконання усіма сторонами.
Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реорганізуютьсяшляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.
Угода про злиття або приєднання містить положення, що регулюютьпитання, визначені у статті 28 Закону «Про банки і банківську діяльність».
Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з моментузатвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальнихзборах кожного з банків.
3.4 Ліквідація комерційних банків
Мабуть, немає іншої юридичної особи, ніж банк,ліквідація якої викликала б такий масовий резонанс у суспільстві. Це, безумовно,пов’язано із особливим правовим статусом банку, специфікою здійснюваної ним діяльності.Враховуючи, що банк є великим фінансовим посередником, припинення його діяльностіне може не позначитися на значній кількості фізичних та юридичних осіб — клієнтівцього банку та пов’язаних з ними осіб. Як справедливо зазначають у своїй публікаціїК. Раєвський та М. Зубок, одним із найголовніших завдань як у діяльності банків,так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку. У зв’язку зцим надзвичайно важливим є чітке врегулювання у законодавстві ліквідаційної процедурибанку. Проаналізуємо положення банківського законодавства України, якими регламентуютьсязазначені відносини.
Отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про банки ібанківську діяльність» ліквідація банку — процедура припинення функціонуваннябанку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону.
Банк може бути ліквідований:
з ініціативи власників банку;
з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявоюкредиторів).
Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку,передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуваннямособливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України.Як бачимо, на відміну від інших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лишезгоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метоюзахисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитноїсистеми держави в цілому.
Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюєтьсявідповідно до Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Національний банк України зобов’язаний протягом двох днів післяприйняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це фонд гарантування вкладівфізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банкупро ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантуваннявкладів фізичних осіб.
3.5 Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності
Однією з найпоширеніших підстав припинення банкуяк юридичної особи є його неплатоспроможність. Право звернення до суду іззаявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:
кредитори банку;
Національний банк України.
Кредитори направляють рекомендованим листом до Національногобанку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможностібанку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошовихзобов’язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заявизазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають правозвернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.
Законодавство України про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможнимзастосовується в частині, що не суперечить нормам Закону.
При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтованийвисновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішенняНаціонального банку України про відкликання банківської ліцензії та призначенняліквідатора. Національний банк України зобов’язаний надати один із зазначених документівпротягом місяця з дня отримання запиту суду.
Законодавством передбачена вирішальна роль Національного банкуу зазначеному процесі: негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківськоїліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.
Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов’язання відповіднодо рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнутодомовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк Українизобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справапро визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів може бути порушена лишепісля відкликання банківської ліцензії. При цьому після відкликання банківськоїліцензії санація банку не допускається.
Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора.Ліквідатор приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.
Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду судповинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймаєтьсядо розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банкуУкраїни щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедуриліквідації з боку Національного банку України вимогам Закону.
У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатораабо призначити такого, що відповідає вимогам Закону. Єдиною підставою відхиленнякандидатури ліквідатора, призначеного Національним банком України, може бути наявністьконфлікту інтересів, який став відомий суду.
Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльностіліквідатора, призначеного Національним банком України.
Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізнішетрьох років з дня відкликання банківської ліцензії.
Національний банк України має право продовжувати процедуру ліквідаціїбанків на термін до одного року, а системоутворюючих банків — на термін до двохроків.
Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриттяліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур’єр» чи «Голос України»за рахунок банку у строки, передбачені законами України, з дня прийняття Національнимбанком України рішення про відкликання ліцензії або власником банку рішення проліквідацію банку.
Відомості про відкриття ліквідаційної процедури повинні міститинайменування та інші реквізити банку, що ліквідується, дату прийняття Національнимбанком України рішення про відкликання ліцензії або дату прийняття рішення власникабанку про ліквідацію банку і призначення ліквідатора, відомості про ліквідатора.Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційноїпроцедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку. Недозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про неплатоспроможністьбанку до дня прийняття рішення про його ліквідацію. Особи, винні у розголошенніданої інформації, несуть відповідальність згідно з законами України.
Законом встановлені спеціальні вимоги до особи, яка може бутипризначена ліквідатором банку. Так, ліквідатором може бути призначено:
фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються Закономдо тимчасового адміністратора;
юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність щодо тимчасовоїадміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтинговихпослуг і має не менше трьох працівників з сертифікатом Національного банку Українина право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичнуособу, яка виконувала функції тимчасового адміністратора у цьому банку.
Фінансова відповідальність, життя та здоров’я ліквідатора маютьбути застраховані згідно з законодавством України нормативно-правовими актами Національногобанку України та договором про ліквідацію банку відповідно до закону. З дня прийняттярішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:
припиняються повноваження загальних зборів, спостережної радиі правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайнопередає ліквідатору всі справи;
банківська діяльність банку завершується закінченням технологічногоциклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційноїмаси;
строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язаннящодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;
припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені)та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;
відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційнимичи становити банківську таємницю;
укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передачеюйого майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;
/> – скасовуютьсяарешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках)банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештівабо інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час про веденняліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:приймає до свого відання майно банку, вживає заходів що до забезпечення його збереження;
виконує функції з управління та розпорядження майном банку; здійснюєінвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством; виконує повноваженняорганів управління банку; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебітор ської заборгованості банку,у тому числі через судові органи; має право отримувати кредит для виплати вихідноїдопомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку, який відшкодовуєтьсяв першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банку; з дня відкриттяліквідаційної процедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснюєйого відповідно до законодавства України про працю; заявляє в установленому законодавствомпорядку заперечення по заявлених до банку вимогах кредиторів;
заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавствомпорядку розриває їх; вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення майнабанку, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберіганнядокументи банку, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов’язковомузберіганню; вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість отримати максимальнувиручку від продажу активів у найкорот- ший строк; реалізує майно банку для задоволеннявимог, включених до реєстру вимог кредиторів; повідомляє про своє призначення державнийорган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення та
надає державному органу з питань банкрутства інформацію для веденняєдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів; здійснює інші повноваження, передбаченіЗаконом.
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника(органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівникибанку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печатокі штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухилення відвиконання зазначених обов’язків винні особи несуть відповідальність відповідно довимог чинного законодавства України.
При виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюєтьсядо представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджаєдоступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративнуабо кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Правоохоронні органи зобов’язанінадавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення.
Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закінченняодного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури.
Ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування оголошенняпро початок ліквідаційної процедури здійснює такі заходи щодо задоволення вимогкредиторів:
визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимогидо певної черги погашення;
відхиляє вимоги у разі їх непідтвердження;
відповідно до вимог нормативно-правових актів Фонду гарантуваннявкладів фізичних осіб надає Фонду протягом двадцяти робочих днів із дня настаннянедоступності вкладів повнийперелік вкладників, які мають право на відшкодуваннякоштів завкладами, із визначенням їх розрахункової суми, що підлягає відшкодуванню;
складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національнимбанком України;
сповіщає кредиторів про акцептування вимог;
щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день імісце, де можна ознайомитися з переліком вимог, та про дату подання цього перелікуНаціональному банку України.
Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої запереченнящодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення.
Ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашативимоги до банку до моменту завершення складання переліку вимог та його затвердженняНаціональним банком України лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційноїпроцедури.
Ліквідатор зобов’язаний у двомісячний строк з дня призначеннянадіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідальногозберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом трьох місяців з дняоголошення про початок ліквідаційної процедури.
Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганнібанку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаютьсяфондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Ці цінності переходять урозпорядження Національного банку України для повернення законним власникам.
Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі,оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодавством України. Для майна,яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.
Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати напідставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси,якщо інше не встановлено Національним банком України.
Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідаторрозпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Національним банком України невстановлено інший порядок його продажу.
Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки придбаннямайна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засобимасової інформації.
У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майнабанку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону)визначається згідно із законодавством України.
Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, продаєтьсяна закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавстваможуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права відповіднодо цивільного законодавства України.
Порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законодавствомУкраїни.
Ліквідатор має право виставити на відкриті торги цінні паперита вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) вимог банку не встановленоНаціональним банком України.
Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуютьсяна задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виниклиу випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб;
в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, утому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
г) витрати, пов’язані з роботою ліквідатора, в тому числі:
на оплату державного мита;
на публікацію оголошення про ліквідацію банку;
на публікацію в органах інформації про порядок продажу майнабанку;
витрати ліквідатора, пов’язані з утриманням і збереженням активівбанку;
на проведення аудиту;
на оплату праці працівників, залучених для здійснення ліквідації;
д) зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життюта здоров’ю громадян.
Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквідаторомчастини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом;
у другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізичних осібв частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичнихосіб, вимоги, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками;
у третю чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходженняна рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньоїчерги.
У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута,для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційносумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленомупорядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їхподання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилисянепроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості,ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком Україниюридичній особі, яка зобов’язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованостікредиторів банку за рахунок отриманих активів.
Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передаєтьсявласникам, а майно державних банків — відповідному органу приватизації для наступногопродажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджетуУкраїни. Майно кооперативних банків, що залишилося після задоволення потреб кредиторів,підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.
Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим змоменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звітуліквідатора.
Окремі положення законодавства присвячені ліквідації банківськихоб’єднань. Так, банківське об’єднання ліквідується за рішенням йогоучасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі,якщо діяльність такого банківського об’єднання суперечить антимонопольному законодавствуУкраїни або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи.Ліквідація банківського об’єднання не припиняє діяльності банків — його учасників.
Висновки
Таким чином на підставі всього викладеного вищеможна зробити висновки, що термін«регулювання» по відношенню до банківської діяльності можна розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розуміннідержавне регулювання в сфері банківської діяльності якраз і включає всю системузаходів, які вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталогота надійного функціонування банківського сектору. У вузькому розумінні банківськерегулювання — це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правовихактів у сфері банківської діяльності. Правові акти в сфері банківськоїдіяльності прийнято поділяти на акти так званого пруденційного (або інакше«розумного») регулювання та акти економічного регулювання. В Україні банківськерегулювання та банківський нагляд є функціями центрального банку України — Національногобанку України. Основні Базельські Принципи включають двадцять п’ять основних Принципів, які необхідні для того, щоб система банківського на гляду була ефективною.До системи банківського нагляду в Україні включаються:
відділ банківського нагляду територіального управління;Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінніНБУ; начальник територіального управління НБУ;
відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;заступник голови Правління НБУ; Комісія з питань нагляду та регулювання діяльностібанків НБУ.
Основні засади створення та ліцензування комерційних банків закріплені у Законі України «Про банки і банківську діяльність», які потімконкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Національного банку України.Комерційний банк має право здійснювати банківську діяльність тількипісля отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяєтьсяздійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягаютьповерненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.
Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банківу разі порушення законодавства, мають бути адекватними конкретним порушенням, якіними були допущені. Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення,поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача,прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступникам. Реорганізаціяза рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарськітовариства за умови попере днього дозволу Національного банку України. Примусовареорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.
Список використаної літератури
1. Конституція України від 28 06.1999 р.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 (чинний з 01.01.2004р.)
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (чинний з 01.01.2004 р.)
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р.
5. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питаньзапобігання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання)доходів, одержаних злочинним шляхом» від 06.02.2003 р.
6. Закон України «Про господарські товариства» від 10.09.1991 р.
7. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р.
8. Закон України. «Про Національний банк України» (зі змінами тадоповненнями). від 20.05.1999 р.
9. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринківфінансових послуг» від 12.07 2001 р.
10. Закон України.«Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р
11. ПостановаПравління НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльностібанків в Україні» від 28.08.2001 р. № 368.
12. ПостановаПравління НБУ «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківськоїліцензії, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» від17.07.2001 р. № 275.
13. ПостановаПравління НБУ «Про затвердження Положення про порядок видачі ліцензії на здійсненняокремих банківських операцій небанківським установам» від 16.08.2001 р. № 344.
14. ПостановаПравління НБУ «Про затвердження Положення про порядок створення і державноїреєстрації банківських об’єднань» від 31.08.2001 р. № 377.
15. ПостановаПравління НБУ «Про затвердження Положення про порядок створення і реєстраціїбанків, відкриття їх філій, представництв, відділень» від 31.08.2001 р. № 375.
16. БіленчукП.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право:українське та європейське / За ред.П.Д. Біленчука. — К., 1999.
17. Викторов И., Миронов В. Законность в кредитно-банковской сфере // Законность.- 1997. — № 11.
18. Вступ до банківської справи / Ред. М.І. Савлука. — К.: Лібра, 1998. — 344с.
19. Основы банковского дела/ Под ред. А.Н. Мороза. — К.: Либра, 1994.
20. Поляков В.П., Москвина Л.А. Структура и функции центральних банков: зару-бсжньїйопьіт. — М, 1996. — С.139.
21. РаєвськийК., Зубок М. Ліквідація банків. Організація процедури // Вісник НБУ. — Квітень 2003.- С.11-14. — С.11.
22. Савченко І. Реєстрація банків: проблеми нового законодавства // Вісник НБУ.Січень 2005, — С.14-15.
23. Кротюк В.Л. Національний банк — центр банківської системи України. Організаційно-правовийаналіз. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”. — СІ32.
24. Винсет П. Полицатто. Разумное регулирование и банковский надзор. Созданиеинституциональньїх рамок для банков. — Вашингтон: Институт зкономического развития.Мировой банк, 1992. — 68 с.
25. Банки и банковские операции / Под ред. Е.Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи,ЮНИТИ, 1997. — С.82-87.
26. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організацій. К.: ЮрінкомІнтер, 2003. — 210 с. — С.153-154.
27. Роберт С. Портер. Введение в регулирование, надзор и анализ банковской деятельности.- Вашингтон: Институт зкономического развития. Мировой банк, 1992. — С. 19.
28. Ерпьшева Н.ІО. Международное банковское право: Учеб. пособие. — М: Форум-Инфра-М,1998, — С.48.

Похожие работы