План.
Вступ.
Поняття позову у арбітражному судочинстві.
Порядок подання позову.
Завдання.
Джерела.
Вступ.
Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності наділені правом звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Тобто, якщо юридична особа вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушений або оспорюється, то вона має юридичну можливість звернутися до господарського суду відповідно до встановленої ГПК підвідомчості господарських спорів.
Звернення до господарського суду є засобом захисту прав та інтересів у відносинах між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземними), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Використовуючи право звернення до господарського суду юридична особа повинна додержуватися порядку, передбаченого розділами ІІІ та IV ГПК. Будь-яка угода між сторонами або заява однієї з них про відмову від звернення до господарського суду, потім вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від своїх вимог (ст. 22 ГПК).
Юридичні особи мають також можливість відмовитися від прав на звернення до господарського суду в зв’язку з передачею спору між ними на вирішення третейського суду зазначаючи це у комерційному договорі або окремій угоді.
1. Поняття позову у арбітражному судочинстві.
Позов в господарському процесі – це письмова заява:
1) підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи (у тому числі іноземної), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, яка подається з метою захисту своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів;
2) прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;
3) рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Шляхом подачі якої реалізується право на звернення до господарського суду.
Для того щоб позов виконав роль засобу порушення судової діяльності, він повинен мати визначені складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідиуалізують позов. По них проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що важливо для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін в арбітражному процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.
Позов складається з трьох частин (елементів): предмет, підстава та зміст.
Предмет позову — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Правильне визначення предмету позову має важливе практичне значення. Ним визначається суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, провадиться класифікація на окремі категорії справ. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.
Підставою позову — є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки. Підстава позову складається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід по позову.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Зміст позову — це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Позивач може прохати суд винести рішення: про визнання прав; про відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; про присудження до виконання обов’язку в натурі; про компенсацію моральної шкоди; про припинення або зміну правовідносин; про стягнення з особи, яка порушила право завданих збитків, а у випадках передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.1
Так, в роз’ясненні ВАСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів” від 12.05.95 р. № 02-5/451 говориться про те, що особа вправі звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним рішення державних податкової інспекції, або об’єднати цю вимогу з позовом про повернення стягнутої суми (ст. 58 Господарського процесуального кодексу), а також звернутися до господарського суду з заявою про визнання розпорядження державної податкової інспекції про безспірне стягнення грошових сум таким, що не підлягає виконанню. Прохання позивача про присудження, визнання чи перетворення визначених правовідносин і є змістом кожного позову.
Усі елементи позову знаходяться між собою у тісному зв’язку. Юридичні факти, котрі підтверджують суб’єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають в той же час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка складає предмет позову. У той же час матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту — зміст позову.
Порядок подання позову.
Відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності або його представником, вона повинна містити:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;
3) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;
4) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);
5) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них;
6) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК;
7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
Обов’язковою вимогою, передбаченою статтею 54 ГПК є письмова форма позовної заяви. Позовна заява підписується керівником підприємства, організації або його заступником (органами юридичної особи), прокурором.
Із зіставленням даної статті зі ст. 63 ГПК випливає, що в позовній заяві слід обов’язково вказати посаду особи, яка підписала її від імені юридичної особи.
Ця ж вимога поширюється на випадки, коли позивачем виступає відокремлений підрозділ юридичної особи.
Процесуальні документи підписує керівник або заступник керівника юридичної особи, а не керівник структурного підрозділу.
Якщо позовна заява підписана особою, яка не має такого права, або особою посада якої не вказана, вона згідно з п. 1 ст. 63 ГПК повертається суддею без розгляду.
В позовній заяві повинна бути вказана назва господарського суду, до якого надсилається позовна заява. Але аналізуючи зміст ст. 63 ГПК, можна зробити висновок: якщо назву господарського суду не вказано, це не є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
В позовній заяві вказуються найменування сторін, їх поштова адреса для індивідуалізації учасників спору, а також для відправлення їм судових документів і подальшого виконання рішення.
Закон передбачає обов’язкову вимогу про повне найменування сторін (п. 2 ст. 63 ГПК). Таким чином, можливість вказувати їх офіційне скорочене найменування виключається.
Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід вказувати повне найменування, поштову адресу, найменування і номери рахунків сторін у банківських установах кожного з них. Порушення цієї вимоги тягне за собою повернення позовної заяви без розгляду (п. 2 ст. 63 ГПК). Таким чином, можливість вказувати їх офіційне скорочене найменування виключається.
Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід вказувати повне найменування, поштову адресу найменування і номери рахунків сторін у банківських установах кожного з них. Порушення цієї вимоги тягне за собою повернення позовної заяви без розгляду (п. 2 ст. 63 ГПК).–PAGE_BREAK–
В позовній заяві вказується ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
В ціну позову включаються вказані в позовній заяві суми штрафу, пені.
Ціна позову, котрий складається з кількох самостійних вимог, визначається сумою всіх вимог.
По справах стягнення грошових коштів в іноземній валюті треба вказувати також ціну позову в карбованцях за офіційним курсом карбованця до іноземних валют.
Позовна вимога, вказана в позовній заяві, — не що інше як обраний позивачем згідно з діючим законодавством засіб захисту права, про що він порушує клопотання перед судом.
Позовна вимога може полягати у стягненні грошової суми, передачі майна, визнанні права або перетворенні спірних правовідносин.
Засоби захисту прав передбачені в Цивільному кодексі України. Якщо позов подається до кількох відповідачів, то в позовній заяві повинна бути виділена позовна вимога по відношенню до кожного з них.
В одній позовній заяві згідно із ст. 58 ГПК можуть бути об’єднані кілька вимог до одного чи кількох відповідачів. Але вони мають бути пов’язані між собою підставами виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду (п. 5 ст. 63 ГПК).
В позовній заяві вказуються: обставини на яких ґрунтується позовна вимога; докази, що підтверджують її; обґрунтований розрахунок стягуваної або оспорюваної суми; законодавство, на підставі якого подається позов.
Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, — юридичні факти, що привели до виникнення спірного правовідношення (договір тощо), його порушення, настання відповідальності або інших наслідків.
В позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують ці юридичні факти з викладенням їх суті.
Розрахунок стягуваної або оспорюваної суми складається із зазначенням застосованих методів, платіжних та товарно-розпорядчих документів з розбивкою по періодам і підписується посадовими особами, які його склали.
Законодавство, на підставі якого подається позов, вказується у вигляді звернення до конкретних положень відповідних нормативних актів.
В зв’язку з тим, що згідно із ст. 5 ГПК спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання, то в позовній заяві мають бути відображені відомості про вжиття таких заходів відносно кожного з відповідачів.
Документи, які підтверджують подання претензії, додаються до позовної заяви згідно зі ст. 57 ГПК. Необхідно вказувати реквізити претензії, її суть, поступила відповідь чи ні, якщо поступила, то її суть.
Якщо не подано доказів вжиття заходів до безпосереднього врегулювання спору, крім випадків, коли вжиття таких заходів не потрібно, суддя повертає позовну заяву без розгляду (ст. 63 ГПК).
В позовній заяві необхідно вказувати перелік документів або інших доказів. Характер документів згідно з переліком передбачено в ст. 57 ГПК. До позовної заяви можуть бути додані, наприклад, речові докази.
В позовній заяві можна вказати й інші відомості, наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені результатами розгляду справи. В позовній заяві може вказуватися клопотання про розстрочку, відстрочку, звільнення від сплати державного мита, відновлення строку позовної давності, забезпечення позову тощо.
Завдання.
Арбітражний суд Запорізької області розглянув справу за позовом маріупольського транспортного прокурора в інтересах Бердянського морського торговельного порту (м. Бердянськ) на Державну податкову адміністрацію у м. Бердянську про визнання недійсним рішення ДПА у м. Бердянську за № 97 від 26.03.97 р.
Позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним рішення ДПА у м. Бердянську за № 97 від 26.03.97 р. про застосування фінансових санкцій до Бердянського морського торговельного порту.
Позивач вважає, що рішення ДПА суперечить статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 за № 334/94-ВР та п. 10 Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” затвердженого Постановою Верховної Ради України від 27.06.95р. за № 245/94-ВР.
Відповідач заперечує проти доказів позивача, посилаючись на те, що Бердянський торговельний порт у 1996 році надавав благодійну допомогу госпрозрахунковим підприємствам.
Розглянувши матеріальні справи, заслухавши пояснення сторін та докази представника прокуратури, суд вважає, що позов маріупольського Транспортного прокурора підлягає задоволенню за такими підставами.
Згідно зі статтею 10 Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток підприємства зменшується на суму перерахованих (переданих) до організацій цінностей та активів, ме-тою діяльності яких не є отримання прибутку, тобто до некомерційних ор-ганізацій. Бердянським морським торговельним портом благодійну допо-могу було надано педагогічному інституту, міській лікарні, аматорській баскетбольній команді “Чайка”.
Крім того, надано благодійну послугу по катанню на катері сліпих та слабкобачачих дітей, що прибули на відпочинок до дитячого оздоровлюю-чого табору “Орлятко”. Благодійну допомогу надано на прохання вказаних організацій, жодна з яких не є підприємством, метою діяльності якого є одержання прибутку. Позов задовольнити, витрати по сплаті державного мита віднести на рахунок відповідача.
Керуючись положеннями Арбітражного процесуального кодексу Україні суд вирішив:
Рішення ДПА у м. Бердянську за № 97 від 26.03.97 р. про застосування фінансових санкцій за порушення податкового законодавства щодо Бердянського морського торговельного порту визнати недійсним;
Стягнути з розрахункового рахунку відповідача на користь позивача
витрати по сплаті державного мита. Видати наказ.
Голова арбітражного суду Запорізької області розглянув заяву Державної регіональної податкової адміністрації у м. Бердянську про перегляд рішення арбітражного суду Запорізької області від 14.07.97 р. За позовом Маріупольського транспортного прокурора в інтересах Бердянського морського торгівельного порту (м. Бердянськ) на Державну податкову адміністрацію у м. Бердянську про визнання недійсним рішення ДПА від 26.03.97 р. № 97.
Рішенням суду позовні вимоги задоволено, рішення ДПА у м. Бердянську № 97 від 26.03.97 р. про застосування фінансових санкцій за порушення податкового законодавства щодо Бердянського морського торговельного порту визнано не дійсним.
Державна регіональна податкова адміністрація м. Бердянська не згодна з прийнятим рішенням, просить його скасувати, у позові відмовити, по-силаючись на те, що податкові пільги не поширюються на кошти, перераховані морським портом Бердянському педагогічному інституту та Бердянській міській лікарні оскільки вони є госпрозрахунковими установами і згідно з їх звітами отримують прибуток за платні послуги, які вони надають громадянам. Дитячий оздоровчий табір “Орлятко” не є юридичною особою і платником податків, оскільки підпорядкований ВАТ “Первомайський за-вод”, тому благодійна допомога надавалась через це підприємство.
Баскетбольний клуб “Чайка” є громадською організацією, але Бердянський торговельний порт перерахував кошти не на його рахунок, а на рахунок Запорізького клубу “Ліга”, що займається госпрозрахунковою діяльністю.
Бердянський морський торгівельний порт просить рішення суду залишити без змін як відповідає вимогам чинного законодавства.
Представник прокуратури області вважає рішення суду законним і обгрунтованим, просить залишити його без змін.
3аяву розглянуто за участю представника позивача. У засіданні суду брав участь також прокурор ДСО прокуратури області.
Які рішення повинен прийняти суд ?
Чи підвідомчі арбітражним судам спори про визнання актів недійсними ?
Чи мав право прокурор порушувати дану справу ?
Які існують підстави та форми участі прокурора в арбітражному судочинстві?
Складіть проекти позову про визнання недійсним рішення ДПА, та апеляційної скарги.
Відповіді:
1.При перевірці в порядку нагляду рішення арбітражного суду Запорізької області від 14.07.97 року про визнання недійсним рішення ДПА у м. Бердянську № 97 від 26.03.97 року головою арбітражного суду Запорізької області повинна бути ухвалена постанова на підставі ст. 106 АПК України про залишення рішення арбітражного суду Запорізької області без змін.
Рішення арбітражного суду Запорізької області про визнання не дійсним рішення ДПА у м. Бердянську № 97 від 26.03.97 року про застосування фінансових санкцій за порушення податкового законодавства щодо Бердянського морського торговельного порту відповідає положенням п. 3.1.2. ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 року № 334/94 — ВР.
У відповідності з п. 3.1.2. ст.3 Закону Україна “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 року та п. 10 Правил застосування закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток підприємства зменшується на суму грошових коштів, матеріальних цінностей, перерахованих (переданих) до фондів, установ, закладів, громадських та релігійних організацій, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для здійснення екологічної, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності, але не більше 4% балансового прибутку. продолжение
–PAGE_BREAK–
Педагогічний інститут, міська лікарня є неприбутковими організаціями, незважаючи на те, що вони надають платні послуги.
Бердянський педагогічний інститут і Бердянська міська лікарня утримуються за рахунок бюджетних коштів.
Відповідно до ст. 61 Закону України “Про освіту” фінансування державних закладів освіти та установ, організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
Згідно ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я здійснюється за рахунок бюджетів різних рівнів та інших джерел, не заборонених законодавством. Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати кошти, добровільно передані підприємствами, а також встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров’я.
Надання платних послуг педагогічним інститутом та міською лікарнею згідно переліку, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Міністерствами згідно своєї компетенції, не змінює статусу цих установ, вони не є госпрозрахунковими установами.
Правомірним є зменшення прибутку на суму грошових витрат для надання благодійної послуги по катанню на катері сліпих дітей, що прибули на відпочинок до табору.
Ця благодійна допомога наддавалась не підприємству ВАТ “Первомайський завод”, якому підпорядкований табір, а безпосередньо дітям, які прибули до табору.
Надання такої благодійної послуги повністю відповідає п. 3.1.2. ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 року.
Баскетбольний клуб “Чайка” є громадською спортивною організацією, метою якої не є одержання прибутку. Кошти були перераховані Запорізькому клубу “Ліга”, але для баскетбольного клубу “Чайка” використані на здійснення спортивної діяльності баскетбольним клубом “Чайка”.Зменшення балансового прибутку на суму грошових коштів, переданих переліченим установам, громадським організаціям є правомірним в межах 4% балансового прибутку.
На підставі викладеного, рішення арбітражного суду Запорізької області повністю відповідає законодавству, яке діяло в 1996 році, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 року.
Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону від 22.05.97 року “ 283/97-ВР (п. 5.2.2. ст.5)
до складу валових витрат включаються суми грошових коштів або вартість майна добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або в бюджети територіальних громад, неприбутковим організаціям у випадках, визначених п. 7. 11. Цього Закону, але не більше 4% оподаткованого прибутку звітного періоду. В Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 року є класифікація неприбуткових організацій, яка конкретизована в Методичних рекомендаціях про структуру ознаки неприбуткових організацій, затверджених наказом ДПА України від 17.11.98 року № 550. На підставі цих нормативних актів до неприбуткових організацій належать організації і установи охорони здоров’я, освіти, якщо вони створені органами державної влади (або місцевого самоврядування) і утримуються за рахунок бюджетних коштів.
Є затверджений перелік платних послуг, які можуть надаватися неприбутковими організаціями.
Відповідно до п. 7.11.1 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 року до неприбуткових організацій належать громадські організації, створені з метою здійснення економічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої і наукової діяльності, науково-дослідні установи і вищі учбові заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації.
2.Так, арбітражним судам підвідомчі спори про визнання актів недійсними. Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу (далі АПК) (редакція 13.05.97.) арбітражним судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними акти з підстав, зазначених у законодавстві. Чинне законодавство по-різному формулює підстави, з яких акт може бути визнаний недійсним. Так, відповідно до ст. 57 Закону України від 7 лютого 1991 року “Про власність” такою підставою є “видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає закону”; в ст. 15 Закону України від 7 лютого 1991 року “Про підприємництво” йдеться про “видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства”, а ст. 27 Закону України від 27 березня 1991 року “Про підприємства в Україні” говорить про “видання акта, що не відповідає компетенції органу або вимогам законодавства, або виникнення у зв’язку з цих спірних питань”.
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних або інших органів йдеться в Роз’ясненні Президії Вищого арбітражного суду України роз’яснення від 26.01.00 р. № 02-5/35.
З метою правильного вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними акти державних або інших органів, Президія Вищого арбітражного суду України вважає необхідним дати наступні роз’яснення:
акт державного або іншого органа — це юридична форма рішення цих органів, тобто письмовий документ, який породжує правові наслідки, направлені на регулювання суспільних відносин;
підставою для визнання акта недійсним є невідповідальність його вимогам чинного законодавства.
3.Так, прокурор мав право на порушення даної справи, стаття 2 АПК України говорить про те, що прокурори та їх заступники мають право на порушення справи за позовними заявами.
Відповідно до ст. 29 АПК прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист інтересів держави. Про свою участь у справі прокурор повідомляє арбітражний суд письмово, а в судовому засіданні також і усно. У ст. 2 АПК зазначено, що арбітражний суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави.
Беручи участь в розгляді справ у арбітражному суді, прокурор сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі.
4.Участь прокурора у арбітражному процесі є обов’язковою: у справах, порушених за його заявою, у разі коли це передбачено законом або визнано за необхідне арбітражним судом. Відповідно до ст. 29 АПК прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист інтересів держави. Про свою участь у справі прокурор повідомляє арбітражний суд письмово, а в судовому засіданні також і усно. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь в арбітражному процесі, визначаються арбітражним процесуальним законодавством України, зокрема, ст. 29 АПК. Згідно з частиною 3 цієї статті прокурор, який бере участь в арбітражному процесі, має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати пояснення у справі, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників арбітражного процесу, підтримувати поданий позов та відмовлятися від нього, одержувати копії рішень, ухвал, постанов, опротестовувати у встановленому АПК порядку незаконні та необґрунтовані рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, вносити подання про перегляд рішень, ухвал, постанов арбітражного суду за ново виявленими обставинами, а також користується іншими процесуальними правами, наданими йому АПК та Законом України “Про прокуратуру”. Особливість процесуального становища прокурора, який у разі подання ним позову в інтересах держави є заявником, а не позивачем, полягає і в тому, що відмова прокурора від поданого ним позову, зменшення розміру позовних вимог, зміна підстави або предмета позову не позбавляють позивача права підтримувати позовні вимоги (ч.4 ст. 29 АПК).
Одним із засобів забезпечення законності в господарських відносинах є право прокурора приносити протест на рішення, ухвали та постанови арбітражних судів, які набрали законної сили (ст. 38 Закону “Про прокуратуру”, ст. 91 АПК). Законодавство (ст. 29, 91 АПК) прямо закріплює права прокурора на принесення протестів на незаконні та необґрунтовані рішення і вносити подання про перегляд постанов арбітражного суду за нововиявленими обставинами.
Таким чином, правовий статус прокурора визначається, виходячи з мети, з якою він вступає в процес, — захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Цим він відрізняється від правового статусу інших осіб, які сприяють вирішенню господарських спорів — експерта, посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, мета залучання яких до процесу — дача пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (посадові особи та інші працівники) або мотивованого висновку щодо поставлених йому питань (експерт) .
5.Див. додаток 1, 2.
Дджерела
Конституція України
Господарський процесуальний кодекс
3. Цивільний кодекс України (науково-практичний коментар). — Х.: “Одисей”, 1999 р. — 848 с.
5. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Закон України “Про арбітражний суд”.
Закон України “Про прокуратуру.
Закон україни “Про власність”.
Закон України “Про підприємництво”.
Закон України “Про освіту”.
Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.00 р. № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними акти державних та інших органів”.
Д.М.Притика, М.І. Тітов — “Арбітражний процес”: Х.: ч. ІІ с.119
Економічна газета України “Правила гри” № 24 (620) 29 червня — 6 липня 1998 року.