Зміст
Вступ
1. Правова характеристика договорупідряду на капітальне будівництво згідно нормам Цивільного законодавства
2. Дисциплінарна та матеріальнавідповідальність робітників в трудовому законодавстві України
2.1 Дисциплінарна відповідальність працівників
2.2 Матеріальна відповідальність
3. Правове регулювання ліцензування в будівельнійдіяльності України
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
ВУкраїні найбільш поширеними способами будівництва різних об’єктів є підрядний(із залученням підрядної організації) та господарський (самостійнебудівництво). Вибір залежить від різних факторів: кошторису і масштабубудівництва, наявності підрядної організації, що заслуговує довіри, власногодосвіду підприємства і т. д. Певний вплив на вибір способу будівництва можутьнадати і вимоги чинного законодавства в галузі права та оподаткування.
Усилу зобов’язань щодо виконання робіт підрядник, який здійснює відповіднупідприємницьку діяльність, зобов’язується виконати за завданням фізичної особи(замовника) певну роботу, призначену задовольнити побутові чи інші особистіпотреби замовника, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити роботу. Зіншого боку виготовлення, переробка (обробка) речі або виконання будь-якоїіншої роботи повинні супроводжуватися передачею її результату замовникові.Відповідно до п. 2 ст. 703 ЦК за договором підряду, укладеним на виготовленняречі, підрядник поряд з передачею нової речі передає також права на неїзамовнику. В інших випадках підрядник повинен передати замовнику результатвиконаної роботи, який не виражений в новій речі, але є речовим. У зв’язку зцим передається підрядником замовнику результат не обов’язково повинен являтисобою рухому або нерухому річ.
1. Правова характеристикадоговору підряду на капітальне будівництво згідно нормам Цивільногозаконодавства
Задоговором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується виконати за завданнямдругої сторони (замовника) певну роботу і здати її результат замовникові, азамовник зобов’язується прийняти результат роботи і сплатити його (ст. 702 ЦК).
Договірпідряду є двостороннім, консенсуальним і оплатним. На відміну від відплатнихдоговорів про передачу майна у власність (інше речове право) чи користуваннядоговір підряду, з одного боку, регулює процес продуктивної діяльності, щосупроводжується створенням певного уречевленої результату. Згідно з п. 1 ст.703 ЦК договір підряду укладається на виготовлення або переробку (обробку) речіабо на виконання іншої роботи. Отже, інтерес замовника в договорі підряду полягаєв отриманні нової речі, виготовленої підрядником як стороною в даному договорі,або в поліпшенні якості та інших споживчих властивостей вже існуючої речі. Щеодним важливим відзнакою договору підряду від відплатних договорів про передачумайна у власність (інше речове право) чи користування є те, що його предметомзавжди виступають при виготовленні — індивідуально-визначені речі, а припереробці (обробці) або виконання іншої роботи — конкретний уречевленарезультат щодо індивідуально-визначених речей. 1Необходімость створення новихіндивідуально-визначених речей або зміни їх споживчих властивостей передбачаєздійснення підрядних робіт за завданням замовника. Згідно з п. 1 ст. 715 і п. 3ст. 703 ЦК замовник має право в будь-який час перевіряти хід і якість роботи,виконуваної підрядником, не втручаючись, однак, в його діяльність. У своючергу, підрядник самостійно визначає способи виконання завдання замовника, якщоінше не передбачено договором.
Сторонамидоговору підряду є замовник і підрядник. ЦК не встановлює будь-яких обмеженьдля окремих суб’єктів цивільного права на участь у підрядних відносинах як збоку підрядника, так і з боку замовника, орієнтуючись на загальні правила проучасть громадян і юридичних осіб у цивільному обороті.
Зазагальним правилом, коли мова йде про виконання за договором підряду невеликогообсягу технічно нескладних робіт, вони виконуються особисто підрядником. Однакпри виконанні складного комплексу робіт, особливо в сфері будівельного підряду,застосовується принцип генерального підряду. Згідно зі ст. 706 ЦК, якщо іззакону або договору підряду не випливає обов’язок підрядчика виконатипередбачену в договорі роботу особисто, підрядник має право залучити довиконання своїх зобов’язань інших осіб. У цьому випадку підрядник виступає вролі генерального підрядника, а залучені ним для виконання окремих робіт особиіменуються субпідрядниками.
Разомз тим за згодою генерального підрядника замовник може укласти договори навиконання окремих робіт з іншими особами (прямі договори). Спеціальна нормарегулює питання про участь у виконанні роботи декількох осіб. Як і в переважнійбільшості відплатних цивільно-правових договорів, єдиною суттєвою умовоюдоговору підряду є його предмет. З аналізу ст. 702 ЦК випливає, що предметомдоговору підряду є як сама робота (виготовлення речі, її переробка або обробка,інші види робіт), так і її матеріалізований результат. При відсутності вдоговорі підряду умови про предмет або у разі недосягнення сторонами угоди пройого предмет договір вважається неукладеним.
Враховуючи,що предметом договору підряду завжди виступають або індивідуально-визначеніречі, або конкретний матеріалізований результат щодо індивідуально-визначенихречей, найважливішою його характеристикою є якість. Якість виконаноїпідрядчиком роботи, тобто досягнутого їм результату, має відповідати умовамдоговору підряду, а за відсутності чи неповноті умов договору — вимогам, щозвичайно ставляться до робіт відповідного роду. Згідно зі ст. 722 ГК гарантіїякості результату виконаної роботи можна підрозділити на законні, тобтопередбачені законом, іншим правовим актом або звичаями ділового обороту, ідоговірні, тобто прийняті на себе підрядником у силу договору підряду іпередбачені в ньому. Гарантії якості результату роботи, якщо інше не передбаченодоговором підряду, поширюються на все, що становить результат роботи. Правилавизначення ціни виконаних за договором підряду робіт встановлюються ст. 709 ЦК.У договорі підряду повинна вказуватися ціна підлягають виконанню робіт абоспособи її визначення. Приблизною є кошторис, від положень якої в ходівиконання робіт можливі відступи (перевищення). Твердою вважається кошторис,від положень якої відступу (перевищення) не допускаються. Закон встановлюєпрезумпцію узгодження сторонами твердого кошторису, оскільки за відсутностіінших вказівок у договорі підряду ціна роботи вважається твердою. При суттєвомузростанні вартості матеріалів і обладнання, наданих підрядчиком, а такожнадають йому третіми особами послуг, які не можна було передбачити приукладенні договору, підрядник має право вимагати збільшення встановленої вдоговорі підряду як приблизною, так і твердої ціни (кошторису). У разі відмовизамовника виконати цю вимогу він має право розірвати договір відповідно до ст.451 ЦК. Ще однією важливою умовою договору підряду є строк. Відповідно до ст.708 ДК у договорі підряду мають зазначатися початковий і кінцевий термінивиконання роботи. Однак за угодою сторін у договорі можуть бути передбаченітакож терміни завершення окремих етапів.
Договірпідряду на капітальне будівництво повинен містити наступні умови:
•найменування сторін;
•місце і дата укладення договору;
•предмет договору (найменування об’єкта, обсяги і види робіт, передбаченихпроектом);
•терміни початку і завершення будівництва, виконання робіт. У договорі можутьвстановлюватися як загальний термін виконання робіт, так і терміни виконанняокремих етапів. Якщо терміни в договорі не встановлені, підрядник зобов’язанийвиконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, враховуючисуть зобов’язань, характер і обсяги робіт, а також звичаї ділового обороту;
•права та обов’язки сторін;
•вартість і порядок фінансування будівництва об’єкта (робіт). Вартістьбудівельних робіт, що включає суму відшкодування понесених підрядником витратта плату за виконану ним роботу, може встановлюватися у вигляді фіксованої сумиабо шляхом зазначення способу її визначення, наприклад складання кошторису.Якщо вартість робіт не була обговорена в договорі, її (у випадку конфліктноїситуації) встановлює своїм рішенням суду на основі звичайних цін і зурахуванням необхідних витрат;
•порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва;
•режим контролю замовником якості робіт і матеріалів;
•порядок приймання-передачі об’єкта (робіт). У випадках, передбачених закономабо іншими нормативно-правовими актами, у прийманні-передачі об’єкта (робіт),повинні брати участь представники органів державної влади та органів місцевогосамоврядування. Передача робіт оформляється актом, який підписується обомасторонами;
•порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки.Замовник проводить розрахунок з підрядником у межах договірної ціни увідповідності з умовами договору за повністю завершені роботи або поетапно — проміжними платежами. У разі якщо договором передбачено аванс, його розмір,терміни перерахування та напрямки використання також визначаються договором. Увідповідності зі статтею 321 ГКУ, якщо договором не передбачено авансування,замовник зобов’язаний сплатити підряднику визначену договором ціну післяостаточної здачі об’єкта будівництва за умови, що робота виконана належнимчином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково. Статтею 884ЦКУ встановлено (якщо інше не передбачено в договорі), що підрядник гарантуєвідповідність об’єкта будівництва визначених у проектно-кошторисноїдокументації показниками і можливість експлуатації об’єкта відповідно додоговору протягом гарантійного терміну. Якщо більший гарантійний строк невстановлений договором або законом, він становить десять років від дняприйому-передачі об’єкта замовником. Гарантійний строк продовжується на час,протягом якого об’єкт не міг експлуатуватися внаслідок недоліків, за яківідповідає підрядник;
•страхування ризиків, фінансові гарантії. Підрядник зобов’язаний укласти договірстрахування об’єкта будівництва або комплексу робіт, якщо інше не встановленодоговором. Сторона, на яку покладається обов’язок щодо страхування, має надатидругій стороні в порядку, встановленому договором, докази укладення договорустрахування, включаючи відомості про страхувальника, розмір страхової суми тазастрахованих ризиках; 1 *
•відповідальність сторін (відшкодування збитків);
•порядок врегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.
ЗАМОВНИК- юридична особа будь-якої форми власності, яке видає замовлення набудівництво, укладає договір підряду (контракт) про виконання робіт набудівництві об’єктів, контролює хід його виконання, приймає та оплачує виконаніроботи .
2. Дисциплінарна іматеріальна відповідальність робітників у трудовому законодавстві України
Трудовеправо у своїй структурі передбачає два види відповідальності: дисциплінарну іматеріальну.
Відповідальністьу трудовому праві — це окремий вид юридичної відповідальності, яка полягає упередбаченому нормами трудового права обов’язку працівника відповідати завчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції.
Підставоютакої відповідальності є трудове правопорушення, тобто, винна протиправна дія,що полягає у невиконанні або порушенні трудових обов’язків працівником.
Трудовеправопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку ітрудового майнового правопорушення. Загальним для цих правопорушень єнедотримання саме трудових обов’язків працівником.
Однакособливості кожного з вказаних видів правопорушення зумовлюють застосуваннядвох видів відповідальності в рамках трудового права — дисциплінарної іматеріальної.
2.1Дисциплінарна відповідальність робітників
Дисциплінарнавідповідальність — це один з видів юридичної відповідальності. Вона полягає вобов’язку працівника відповідати перед власником (роботодавцем) абоуповноваженим ним органом за скоєний ним дисциплінарний проступок і понестидисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права. Тобто у трудовихправовідносинах власник має дисциплінарну владу щодо працівника, і працівникнесе дисциплінарну відповідальність саме перед власником (роботодавцем), а неперед державою (державним органом), як це має місце за адміністративної такримінальної відповідальності.
Правовиймеханізм дисциплінарної відповідальності складається з правових норм, якіпередбачають підставу дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні стягнення,порядок їх накладення, зняття та оскарження.
Дисциплінарнавідповідальність може бути загальною і спеціальною.
Загальнадисциплінарна відповідальність настає на підставі норм Кодексу законів пропрацю України та Правил внутрішнього трудового розпорядку. Вона поширюється напереважну більшість працюючих, включаючи сезонних і тимчасових працівників, наяких не поширюється дія дисциплінарних статутів, положень про дисципліну таінших спеціальних нормативних актів. Навіть у тих галузях економіки, де діютьстатути чи положення про дисципліну, значна частина працівників несе загальнудисциплінарну відповідальність.
Спеціальнадисциплінарна відповідальність передбачена тільки для конкретно визначенихкатегорій працівників на підставі статутів і положень про дисципліну іспеціальних нормативних актів.
Вонахарактеризується спеціальним суб’єктом дисциплінарного проступку, особливимхарактером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарнихстягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарногостягнення.
Спеціальнимсуб’єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за певниминормативно-правовими актами — статутами, положеннями, законами. Спеціальнадисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальноїдисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступкуі більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимогиморального змісту включені в трудові обов’язки. Це стосується суддів,прокурорів, державних службовців, працівників, які виконують виховні функції.Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і впобуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарноївідповідальності аж до звільнення з посади.
Законодавством,статутами і положеннями передбачено широке коло дисциплінарних стягнень. Так,до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження вкласному чині; до адвокатів — попередження, зупинення дії свідоцтва про правозаняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтвапро право на заняття адвокатською діяльністю.
Напрацівників, які несуть дисциплінарну відповідальність згідно зі статутами,положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарністягнення можуть накладатися не тільки органом, який відповідає за прийомом нароботу, а також спеціальними органами, зокрема — щодо суддів — кваліфікаційнимикомісіями суддів.
Частиноюмеханізму реалізації державними службовцями своїх конституційних прав іобов’язків є інститут юридичної відповідальності. До зазначених осіб можутьзастосовуватися різні види відповідальності, зокрема, заходи дисциплінарногостягнення.
Дисциплінарнавідповідальність державних службовців складається з обов’язку відповісти завчинене ними порушення трудової дисципліни і отримати дисциплінарні стягнення.Правовою підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчиненнядисциплінарного проступку.
Запорушення трудової дисципліни застосовуються особливі санкції — дисциплінарністягнення, які накладаються власником (роботодавцем) або уповноваженим ниморганом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше 1 місяця з дняйого виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку зтимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці (не більше 6місяців з моменту вчинення проступку). У правовідносинах щодо дисциплінарноївідповідальності беруть участь два суб’єкти: суб’єкт відповідальності і суб’єктдисциплінарної влади.
Загальнимоб’єктом дисциплінарного проступку є дисципліна роботи; об’єктом — правовідносини щодо дотримання внутрішнього трудового розпорядку певногопідприємства (установи), безпосереднім об’єктом — окремі елементи внутрішньоготрудового розпорядку: повне і ефективне використання робочого часу; ощадлива іправильна експлуатація споруд, приміщень, обладнання, машин, матеріалів,інструментів, інвентарю; правильна організація управління процесом роботи ітехнологією виробництва; охорона здоров’я та життя членів трудового колективу.
Певніособливості має спеціальна дисциплінарна відповідальність державних службовців.До таких суб’єктів застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені якст. 147 КЗпП (догана і звільнення), так і ст.14 ЗУ «Про державну службу»(попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного рокуу присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду).
Спільнимипідставами для застосування дисциплінарних стягнень є: невиконання абоненалежне виконання службових обов’язків; перевищення повноважень, порушенняобмежень, пов’язаних з проходженням державної служби; здійснення вчинку, якийпорочить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, в якомувін працює.
Крімзагальних підстав, передбачених законодавством про працю, підставою длязвільнення або іншого усунення від виконання посадових функцій може бутивчинення зазначених у ст.ст.1 і 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» корупційних дійз забороною займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьохроків з дня звільнення.
Невиконанняпокладених службових обов’язків може бути підставою для притягнення додекількох видів відповідальності, причому в основі складу проступку може лежатиодне і те ж посадова дію (вчинок).
Крімтого, до державних службовців можуть застосуватися більш жорсткі заходидисциплінарного покарання, зокрема такі, які передбачені п. 1 ст. 41 КЗпП.Так,додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника(роботодавця) або уповноваженого ним органу із службовими особами зазначенихорганів, крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, є одноразове грубе порушенняними трудових обов’язків.
Головнимнедоліком правового регулювання дисциплінарної відповідальності є необхідністьвдосконалення трудового законодавства. Застарілість норм КЗпП не відповідаєсучасним умовам розвитку країни.
Саметому, слід приділити значну увагу Проекту Трудового кодексу, який зараззнаходиться в процесі розробки.
2.2Матеріальна відповідальність
Матеріальнавідповідальність — один з видів юридичної відповідальності, що полягає удвосторонньому взаємному обов’язку працівника і власника або уповноваженого ниморгану відшкодувати винною стороною другій стороні шкоду, заподіяну привиконанні трудових обов’язків у встановленому законом розмірі і порядку.
Призаподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник — перед працівникомв залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.
Призаподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник – передпрацівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.
Згідноіз трудовим законодавством власник або уповноважений ним орган зобов’язанийзабезпечити здорові та безпечні умови праці, впроваджувати сучасні засобитехніки безпеки і санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничомутравматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП).Порушення цих зобов’язань тягне настання матеріальної відповідальності власникаперед працівником (ст. 11 Закону про охорону праці). Власник зобов’язаний такожстворити працівникам умови для забезпечення повного збереження дорученого їммайна (ст. 131 КЗпП).
Здругого боку, працівник, який невиконанням або неналежним виконанням трудовихобов’язків спричинив шкоду підприємству, з яким він перебуває у трудовихвідносинах, зобов’язаний відшкодувати цю шкоду.
Підставоюдля притягнення до матеріальної відповідальності є скоєння стороною трудовогодоговору винного протиправного порушення покладених на неї обов’язків, якеспричинило шкоду (майнову шкоду, трудове каліцтво або інше ушкодження здоров’я)другій стороні трудового договору.
Матеріальнавідповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП «Гарантії припокладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіянупідприємству, установі, організації». Серед керівних постанов у судовійпрактиці велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 29грудня 1992 р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди,завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» та від 31березня 1989 року №3 «Про практику застосування судами Українизаконодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином істягнення безпідставно нажитого майна».
Матеріальнавідповідальність власника перед працівником за шкоду, завдану здоров’ю,регулюється Законом України про охорону праці від 14 жовтня 1992 р.; Правиламивідшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженимним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженнями здоров’я, пов’язаним звиконанням ним трудових обов’язків, затв. Постановою Кабінету Міністрів Українивід 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями). Відшкодування шкодипроводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної,адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, якими заподіяна шкодапідприємству.
Суб’єктомматеріальної відповідальності може бути лише той працівник, який перебуває утрудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вікпрацівника не має юридичного значення. Слід зауважити лише, що письмовідоговори про повну матеріальну відповідальність з неповнолітніми працівникамидо 18 років укладатися не можуть. У всіх інших випадках неповнолітні працівникиз 15-16 років несуть матеріальну відповідальність на загальних підставах.
Працівники,які виконують роботу на даному підприємстві на підставі цивільно-правових угод(наприклад, за договором підряду) несуть матеріальну відповідальність за шкоду,заподіяну підприємству, за нормами цивільного законодавства.
Характернимиособливостями матеріальної відповідальності працівників є наступне: у більшостівипадків розміри відшкодування встановлюються по відношенню до заробітної платипрацівника (а не до розміру матеріальної шкоди); стягненню підлягає тількипряма дійсна шкода; працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можнавіднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
Матеріальнавідповідальність настає тільки за пряму дійсну шкоду. Під прямою дійсною шкодоюслід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність дляпідприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи іншихцінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівникомтрудових обов’язків, грошові виплати. Згідно із ст.130 КЗпП не одержані абосписані в доход держави прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягаєвідшкодуванню.
Яксвідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: недостача ізнищення цінностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зайвихвиплат відносяться суми штрафів, заробітної плати, премій, незаконно виплаченихпрацівникам тощо.
Прямадійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства(обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобтонеповним отриманням підприємством грошових надходжень, які йому належали,внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов’язків;знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності інеможливості в зв’язку з цим стягнення по документах, які підтверджуютьнаявність заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений актна прийом продукції.
Нормаст.130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, єсуттєвою гарантією для працівників.
Протиправноювизначається така поведінка працівника, коли він не виконує свої трудовіобов’язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудовогорозпорядку, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника абоуповноваженого ним органу.
Працівникинесуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, щовідповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у прямому причинномузв’язку з діями (бездіяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв’язкуу випадку необхідності на підприємстві утворюється спеціальна комісія абопризначається експертиза.
Працівниквизнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння (дія абобездіяльність) скоєно ним умисно або з необережності.
Зазагальним правилом обов’язок доказування вини працівника лежить на власниковіабо уповноваженому ним органі. Винятки складають випадки, коли відшкодуванняшкоди покладається на матеріально відповідальних працівників, які отрималицінності за разовими документами. Ці працівники вважаються винними, поки саміне доведуть протилежне — свою не винуватість у виникненні шкоди.
Законодавствопередбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність: заподіянняшкоди в результаті нормального виробничо-господарського риску, крайньоїнеобхідності і необхідної оборони.
Працівник,який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково,або із згоди власника передати рівноцінне майно чи поправити пошкоджене.
Видиматеріальної відповідальності і порядок відшкодування шкоди.
Трудовезаконодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену іповну.
Обмеженаматеріальна відповідальність полягає в обов’язку працівнику відшкодуватизаподіяну шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньогомісячного заробітку. Це універсальний вид матеріальної відповідальності, якийзастосовується завжди, коли законом не встановлюється інше (ст.132 КЗпП).
Згідноіз КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування абознищення з необережності матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), втому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів,спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові укористування (п.1 ст.133 КЗпП). На підставі п.1 ст.133 КЗпП несутьвідповідальність працівники, які допустили шкоду в ході трудового процесу.
Обмеженуматеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несутьслужбові особи (майстри, технологи), якщо шкода від зіпсуття або знищення черезнедбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службовихдій (бездіяльності) (ст.133 КЗпП). Відповідальність у тому ж розмірі зазіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів,спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названіцінності були видані йому в користування у зв’язку з виконанням трудовихобов’язків.
Завипуск недоброякісної продукції службові особи, зазначені у ст.147Кримінального кодексу України, можуть притягатись до кримінальноївідповідальності, але це не звільняє їх від матеріальної відповідальності.
Обмеженуматеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більшесереднього місячного заробітку, несуть директори, начальники й інші керівникипідприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники та їх заступникибудь-яких підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповіднимположенням, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильноюпостановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттямнеобхідних заходів до запобігання простоїв, випускові недоброякісної продукції,розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей (п.2 ст.133ч. ІІ КЗпП). Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за тучастину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами.
Випадкиповної матеріальної відповідальності передбачені ст.134 КЗпП України. Перелікцей є вичерпним.
Повнаматеріальна відповідальність наступає в таких випадках:
1. Напідставі письмового договору, укладеного між працівником і власником, провзяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності занезабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберіганняабо для інших цілей, (п.1 ст.134 КЗпП).
Письмовийдоговір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудовогодоговору з метою конкретизації обов’язків адміністрації і працівника щодозабезпечення збереження цінностей. Письмові договори можуть укладатися лише зпрацівниками, яким безпосередньо довірені цінності для зберігання, обробки,продажу, перевезення при умові, що працівник досяг 18-річного віку і займаєпосаду (виконує роботу) передбачену у спеціальному переліку, затвердженомуПостановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 28 грудня 1977р.
2. Майнота інші цінності були одержані працівником під звіт заразовою довіреністю абоза іншими разовими документами (п.2 ст.134КЗпП).
Цяпідстава передбачає одноразове завдання для працівника одержати цінності, а непостійну трудову функцію. У таких випадках адміністрація зобов’язана ознайомитипрацівника з правилами прийомки, транспортування або збереження цінностей.Виконання цих операцій не повинно доручатись особам, позбавленим за вирокомсуду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, атакож особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливізлочини, якщо судимість не знята і не погашена.
3.Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних укримінальному порядку (п.З ст.134 КЗпП).
Допозовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди,заподіяної злочином, повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчиненняпрацівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства(наприклад, вирок суду).
Слідзауважити, що матеріальна відповідальність на підставі п.3 ст.134 покладаєтьсяі у тих випадках, коли працівник був звільнений від кримінальноївідповідальності у зв’язку із спливом строку давності, акту амністії,притягнення до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів утовариський суд, комісію у справах неповнолітніх або передачею винного напоруки. Разом з тим працівник не може притягатись до матеріальноївідповідальності за п.З ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку,припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.
4.Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п.4 ст.134 КЗпП).
Працівник,який знаходився у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність зазаподіяну з його вини будь-яку пряму дійсну шкоду, в тому числі за зіпсуття знеобережності сировини і матеріалів при виготовленні продукції, а такожбудь-якого іншого майна чи продукції.
5.Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів,напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а такожінструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів,виданих працівникові підприємством, установою, організацією у користування (п.5ст.135).
Наведенийперелік співпадає з переліком, передбаченим п.1 ст.133 КЗпП, який встановлюєобмежену відповідальність у межах середнього заробітку. Різниця полягає у формівини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умиснезаподіяння такої шкоди.
6.Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальнувідповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконаннітрудових обов’язків (п.6 ст.134 КЗпП).
Відповіднодо п.6 ст.134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладаєтьсяна працівника у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами, іможе бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибеллю абонедостачею великої рогатої худоби, свиней, ін., належних колгоспам та іншимсільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівникомавтомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідокзроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт та ін.
7. Шкодизавдано не при виконанні трудових обов’язків (п.7 ст. 134 КЗпП). Така шкодаможе бути заподіяна як у вільний, так і в робочий час. Типовим прикладомзаподіяння вказаної шкоди у робочий час є використання майна підприємства(устаткування, приладів, автомашин і т.п.) у власних цілях.
Привизначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистихцілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.), належнихпідприємствам, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити зтого, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових)обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільногозаконодавства (ст.203, 453 ЦК).
8.Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника наіншу роботу (п.8 ст.134 КЗпП).
Застосовуючиматеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134КЗпП, слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов’язок відшкодуватишкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з сплатоюнезаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу абочасу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказомабо розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням законуабо якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Колективна(бригадна) матеріальна відповідальність
Приспільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних іззберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням упроцесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежуватиматеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним індивідуальнийдоговір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватиськолективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Такавідповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом запогодженням з профспілковим комітетом підприємства. Письмовий договірукладається між власником і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП).
Приукладенні договору використовують Перелік робіт, при виконанні яких можезапроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна й відповідальність, іТиповий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність,затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 14 вересня1981 року (Бюлетень Держкомпраці СРСР, 1982, №1; 1993, №9). До Перелікувключені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населенняплатежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах,автозаправних станціях, продаж товарів тощо.
Шкода,яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами даного колективупропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактичновідпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
Визначеннярозміру шкоди та порядок її покриття
Розмірзаподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі данихбухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з врахуваннямзносу.
ПленумВерховного Суду України роз’яснив, що розмір шкоди повинен визначатись ізврахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення. Вартість майнавизначається на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуютьсяціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування.
Стаття135 КЗпП України передбачає можливість кратного вирахування розміру шкоди, заподіяноїпідприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремихвидів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкодиперевищує її номінальний розмір.
Покриттяшкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку,провадиться за розпорядженням власника шляхом відрахування із заробітної платипрацівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше двох тижнів 3 днявиявлення шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомленняпро це працівника.
Покриттяшкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду.Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяноїшкоди. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику стало відомо пронаявність шкоди. Суд при визначенні розміру шкоди враховує ступінь вини і тіконкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду.
Розміршкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з нихіз врахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності.Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщовироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умиснимидіями декількох працівників.
Матеріальнавідповідальність власника перед працівником.
Власникзобов’язаний відшкодувати майнову шкоду, завдану працівникові при виконанніостаннім трудових обов’язків.
Значнакількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди, заподіяної врезультаті трудового каліцтва на виробництві. Вони регулюються новимзаконодавством України.
Закономпро охорону праці від 14 жовтня 1992р. і Правилами відшкодування власникомпідприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди,заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням нимтрудових обов’язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів Українивід 23 червня 1993р. №472 (із змін, і доп. від 18 липня 1994р., постанова№492).
Власникзобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров’я, атакож матеріальну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чипсихічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється відвідшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умовипраці не є причиною матеріальної шкоди.
Доказомвини власника мають бути: акт про нещасний випадок на виробництві абопрофесійне захворювання; висновок службових осіб (органів), які здійснюютьконтроль і нагляд за охороною праці, щодо причин ушкодження здоров’я; медичнийвисновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постановапрокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про притягненнявинних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності та іншідокази.
Відшкодуванняшкоди потерпілому складається з:
— виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втратипотерпілим професійної працездатності;
— виплати одноразової допомоги потерпілому (членам сім’ї та утриманцямпомерлого);
— компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування,протезування, сторонній догляд тощо).
Ступіньвтрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК)у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодженняздоров’я.
Вразі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (одержання частинивтраченого заробітку) мають особи, які перебували на утриманні потерпілого абомали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитинапомерлого, яка народилася після його смерті.
Розмірвідшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно доступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, якийвін мав до ушкодження здоров’я.
Власникзобов’язаний розглянути заяву про відшкодування шкоди та прийняти відповіднерішення протягом 10 днів. Рішення оформлюється наказом (розпорядженням)власника, копія якого вручається протягом днів зацікавленим особам.
договір будівництвовідповідальність ліцензування
3.Правове регулювання ліцензування в будівельної діяльності України
Насьогоднішній день ринок будівництва і житла в Україні розвивається нечуванимитемпами. Щодня десятки нових компаній отримують ліцензію на будівельні тапроектні роботи. Ці компанії пропонують своєму споживачеві різноманітні видибудівельних та проектних робіт.
Уширокому асортименті на ринку будівництва представлені роботи з внутрішньоїобробки приміщень (штукатурні роботи, фасадні, покриття підлог і т.д.). ЗаконУкраїни «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від01.06.2000 року 1775-111 (далі Закон про ліцензування) визначає видигосподарської діяльності, які підлягають ліцензуванню в будівництві, порядокотримання ліцензії, державний контроль у сфері ліцензування в будівництві, відповідальністьсуб’єктів підприємницької діяльності та органів ліцензування за порушеннязаконодавства у сфері ліцензування в будівництві. Пункт 30 статті 9 Закону проліцензування в будівництві визначає будівельну діяльність (вишукувальні тапроектні роботи для будівництва, зведення несучих і огороджувальнихконструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) як такі, щопідлягають ліцензуванню. Вичерпний перелік видів робіт, що охоплюєтьсябудівельної ліцензії, зазначений у Ліцензійних умовах і наказі Державноїархітектурно-будівельної інспекції від 19.02.2008 р. 24 «Про затвердженняПереліку (кодифікатора) робіт провадження господарської діяльності, пов’язаноїіз створенням об’єктів архітектури». У пункті 3.02.00 (роботи зопорядження конструкцій та обладнання) міститься всі види внутрішніхоздоблювальних робіт, включаючи поклейку шпалер. Деякі суб’єкти підприємницькоїдіяльності переконані, що даний вид робіт може проводитися і без отриманнябудівельної ліцензії. Це велика помилка, що може призвести до сумних наслідків.Держава суворо стежить за дотриманням законодавства суб’єктами підприємницькоїдіяльності. Особи, які порушують Закон, несуть відповідальність. Тому компанії,що пропонують дані види робіт, повинні мати Будівельну ліцензію.
Єодне питання: чи має право генеральний підрядник (фізична особа-підприємець абоюридична особа) укладати договори генерального підряду на виконання будівельнихробіт не маючи ліцензії на право здійснення будівельної діяльності, за умови,що фактично всі роботи, передбачені цим договором, буде здійснювати іншийсуб’єкт господарювання (за договорами субпідряду), який має таку ліцензію.
Якщобудівельна ліцензія такого суб’єкта не потрібна, чи не суперечить укладеннятакого договору положенням статті 227 Цивільного Кодексу України, яка визначає,що правомочність юридичної особи, скоєне нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнано судом недійсним?
Тоді,відповідно до статті 17 Закону України «Про архітектурну діяльність»з 1 січня 2008 ліцензуванню у будівництві підлягає господарська діяльність,пов’язана із створенням об’єктів архітектури. Зазначені у листі роботивідносяться до зазначеної діяльності, і для їх виконання необхідно отриматиліцензію згідно з Порядком ліцензування в будівництві певних видів господарськоїдіяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня2007 р. 1396.
Прицьому, у додатку до ліцензії повинен бути зазначений пункт 4.04.00 — «Генеральний підрядник у будівництві» (згідно з Переліком(кодифікатором) робіт, пов’язаних із створенням об’єктів архітектури,затвердженим наказом Держархбудінспекції від 19.02.2008 р. 24).
Приватніпідприємці, службові та юридичні особи, які здійснюють господарську діяльністьбез ліцензії, несуть адміністративну та кримінальну відповідальність. Так,стаття 49 Цивільного кодексу України передбачає: якщо угода укладена з метою,яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявностіумислу у обох сторін (у разі виконання угоди обома сторонами) в доход державистягується все одержане ними за угодою в разі виконання угоди однією стороною,з іншого «стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неїпершій стороні на відшкодування одержаного. Якщо умисел має місце лише в однієїзі сторін, все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, аодержане останньою (або належне їй на відшкодування виконаного) стягується вдоход держави. Провадження господарської діяльності без ліцензії в цьомувипадку відноситься до угод, вчиненим з метою, яка суперечить державі ісуспільству.
ПостановоюКМУ № 756 передбачено такий перелік документів для будівельної ліцензії:
¾ засвідченів установленому порядку копії документів, що підтверджують рівень освіти ікваліфікації, необхідний для проведення відповідного виду господарськоїдіяльності;
¾ інформаціяз підписом заявника — суб’єкта підприємницької діяльності про систему контролюта управління якістю виробництва на підприємстві відповідно до вимог державнихбудівельних норм і стандартів.
Доцих документів у відповідності з Законом про ліцензування додаються: копіясвідоцтва про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності (завіренанотаріально або органом, який видав оригінал); копія довідки про внесення доЄдиного державного реєстру підприємств та організацій України (засвідченанотаріально або органом, який видав оригінал). Заява про видачу ліцензії тадодані до нього документи приймаються органом ліцензування за описом, копіяякого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів та підписомвідповідальної особи. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензіїабо про відмову в її видачі не пізніше, ніж через 10 робочих днів з датинадходження пакету документів на отримання ліцензії. Такий термін встановленост. 11 Закону про ліцензування. Повідомлення про прийняття рішення про видачуліцензії або про відмову у її видачі надсилається (видається) заявникові вписьмовій формі протягом 3 робочих днів з дати прийняття такого рішення.
Висновок
Самевисновок про проведення експертизи є основною складовою, що визначає вартістьотримання будівельної ліцензії. Державна архітектурно-будівельна інспекціясвоїм Наказом № 325 від 17.07.2008 р. затвердила Методичні рекомендації щодовизначення вартості послуг з проведення ліцензійної експертизи суб’єктів будівельноїдіяльності щодо їх спроможності здійснювати господарську діяльність, пов’язанузі створенням об’єктів архітектури. Наказу ДАБІ, послуги експертної організаціїщодо проведення ліцензійної експертизи суб’єкта будівельної діяльностівиконуються групою експертів, кількісний та кваліфікаційний склад якихвизначається в кожному конкретному випадку з урахуванням робіт, заявлених наліцензування, специфічних умов їх виконання, місця розташування суб’єктабудівельної діяльності і т.п ., і встановлюється керівником експертноїорганізації чисельністю не менше двох експертів.
Такимчином, щоб уникнути негативних наслідків і спокійно займатися справою, якаприносить не тільки високий прибуток, але і моральне задоволення, необхідноотримати ліцензію. Для того щоб отримати ліцензію на будівельну діяльність,необхідно звернутися до органу ліцензування. що затверджено Постановою Кабінетуміністрів України від 14.11.2000 року № 1698. Суб’єкт підприємницькоїдіяльності, що бажає отримати ліцензію на будівельну діяльність, повиненбезпосередньо сам або через довірену особу подати до органу ліцензування заявуна видачу ліцензії (заява повинна бути певного зразка) та документи, перелікяких зазначено у Постанові Кабінету Міністрів України від 04.07.01 № 756»Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви на видачуліцензії для окремого виду господарської діяльності” ( Постанова КМУ №756).
Списоквикористаних джерел
1. Кодекс законов о труде Украины. Утвержден Законом N 322-VIII ( 322а-08)от 10.12.71//ВВР, 1971, приложение № 50.
2. Закон Украины «О государственной налоговой службы в Украине»// ВВР,1991, № 6.
3. Закон Украины «О государственной контрольно-ревизионной службе вУкраине //ВВР, 1993, № 13.
4. Абрамова А.А. Дисциплина труда в СССР. — М.: «Юридическаялитература», 1999.
5. Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство.- Саратов, 1999.
6. Котюк В.О. Основи держави і права.-К.: Вентурі, 1998.-320 с.
7. Михайленко А.Р. Основы государства и права.-К.: Фемина, 1994.-118 с.
8. Основы государства и права. /Под общей ред. С.А. Комарова.-М.:Манускри, 1996.-316 с.
9. Основы государства и права. /Под общей ред. О.Е. Кутафина.-М.: Юрист,1996.-360 с.
10. Дахно И.И. Словарь законодательных и нормативныхтерминов.-К.: «Блиц-Информ», 1998.-352 с.
11. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник у2-х ч. ./За ред. Шемшученка Ю.С., Шемшученко Я.М. -К.: Вид. Дім ”Юридичнакнига”, 2000.-280 с.
12. Законодавство україни про охоронуздоров’я.-К.: Юрінком Інтер, 2000.-528 с.
13. Законодавство України про працю.-К.: А.С.К.,2002.-304с.
14. Основи правознавства / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх.-К.:Знання, 2001.-364 с.
15. Варфоломєєв Т.В., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф.,Піцан О.М. Правознавство.-К.: Знання Прес, 2001.-327 с.
16. Демський С.Є., Ковальський В.С., Колодій А.М.,Кулик О.Г., Олійник А.Ю., Опришко І.В. Правознавство.-К.: Юрінком Інтер,2002.-736 с.
17. Трудове право України. /За ред. Н.Б. Болотіної,Г.І. Чанишевої.-К.: Знання,2001.-564 с.
18. Цивільне право України. В 2-х кн. /За ред. О.В. Дзери,Н.С. Кузнєцової.-К.: Юрінком Інтер, 2000.-784 с.
19. Цивільне право України. /За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н.Приступи, В.М. Ігнатенка.-Х.: Право, 2000.-368 с.
20. О. Середа. Обов’язки работодавця та правовінаслідки їх невиконання Право України. — № 9. 2001 р. — С.84.
21. Дмитренко Ю.П. Трудове право Украіни: Навч. Посіб.-К.: Школа, 2004.-С.192.
22. Кодекс законов о труде Украиныутвержденный Законом УССР от 10 декабря 1971 года №322-VIII. Официальный текстс изменениями и дополнениями по состоянию на 31 мая 2008 года.