Організація патопсихологічного дослідження

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
1.1Загальні уявлення про мислення особистості
1.2 Патологічнізміни мислення при захворюванні на неврастенію
1.3 Динамікамислення особистості при неврастенії
РОЗДІЛ2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НАНЕВРАСТЕНІЮ
2.1 Методологічнізасади проведення патопсихологічного дослідження
2.2 Основніпринципи і методи патопсихологічного дослідження
2.3 Організаціявпровадження патопсихологічного дослідження
РОЗДІЛ3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ ЗМІН МИСЛЕННЯ ПРИНЕВРАСТЕНІЇ
3.1Психологічні характеристики хворих на неврастенію
3.2 Обґрунтуванняметодів та методик дослідження
3.3 Порівняльнийаналіз отриманих даних
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
/>ВСТУП
Актуальністьтеми. Аналіз різних форм патології розумової діяльності є найбагатший матеріал,що показує правомірність визнання специфічності людського мислення. Дані експериментально-психологічнихдосліджень переконливо показують, що до мислення варто підходити, як до однієїз форм діяльності (Л. С. Виготський, П. Я. Гальперин, А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубінштейн).
Аналіз розладівмислення проводився в поняттях сучасних домінуючих психологічних концепцій.Проблема мислення виник як предмет психології на початку 20-х рр. нашогостоліття у вюрцбургській психологічній школі.
Психологічнийаналіз мислення полягав у з’ясуванні законів асоціації, по яких складні ідеїабо образи створюються з елементарних. Один з основоположників асоціативноїпсихології А. Бен відводить асоціаціям по подібності основну роль у мисленні.Хоча уведення В. Вундтом у психологію експериментального методу було,безумовно, прогресивним фактором в історії психологічної науки, однакпсихологічні дослідження, проведені їм і його послідовникам, проводилися наосновах асоціативної психології.
М. Еббінгауз, Г.Мюллер, Т. Ципен — найбільші представники експериментальної психології тогочасу — вважали, що універсальним законом є закони асоціації. Так, поняттясудження, умовиводи характеризуються як асоціації представлень. Іншіпредставники експериментальної асоціативної психології вважають, що мисленнязводиться до актуалізації асоціацій.
Репродукція ідейстала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мисленнярозглядається як похідна функція від інших психічних функцій: пам’яті, уваги.На подібних концепціях ґрунтувалися роботи психологічної лабораторії психіатричноїклініки найбільшого німецького психіатра Е. Крепеліна.
Ці положенняасоціативної психології визначили багато в чому дослідження в області патологіїмислення. Порушення мислення виводилися з порушень інших функцій. Намагалисяпоказати, що в основі порушення мислення лежало порушення так званих передумовінтелекту: пам’яті, уваги. Так, наприклад, порушення розумової діяльностіхворих епілепсією порозумівалося порушенням комбінаторних здібностей (Е. Крепелін,К. Гельброннер, М. Я. Серейський), нестійкістю уваги (В. П. Осіпов).
Сутністьпорушення мислення сенільних хворих зводиться до порушення пам’яті, порушеннюздатності утримувати сприйняте (В. А. Гіляровський, М. О. Гуревич, С. Г. Жисліні ін.).
При поясненніпорушень розумових процесів, при травмах мозку ряд авторів (Р. Я. Голант, М. О.Гуревич, В. А. Гіляровський, Р. С. Повицька) схилялися до думки, що в цихвипадках інтелектуальні порушення настають через розлад уваги.
Деякі німецькіпсихіатри вважали, що в основі психічних захворювань лежить недостатність«первинно даної духовної структури». На думку И. Берце, у якого цятеорія найбільше чітко представлена, такою первинною структурою є «тонуссвідомості» (активність «я»), що при шизофренії виявляєтьсяпорушеною («гіпотонія свідомості»). «Гіпотонія свідомості»,сама по собі не виявляється і пізнавана лише інтуїтивним шляхом, визначає всюпсихопатологічну симптоматику, у тому числі і порушення мислення.
До цієїхарактеристики примикають і погляди Г. В. Груле, що визначив порушення мисленняпри шизофренії як порушення «напруженості», в основі якої лежитьпорушення активності особистості. З цими положеннями солідаризується И.Берингер, висуваючи концепцію про слабості “інтенціональної дуги”, щоє причиною порушень мислення хворого шизофренією, і Е. Штранський, що говоритьпро “інтрапсихичну атаксію” хворих.
Порушеннямислення трактуються як вторинні, як прояв порушень особою«активності», “інтенції” психіки. У статті, присвяченійпсихології шизофренії (в ІX томі «Керівництва» Бумке), Г. В. Грулевисунув у метафоричній формі положення (надовго визначило хід досліджень, щостосується характеристики мислення шизофренії) про те, що машина залишається інтактною,але вона погано або зовсім не керована. Розумові операції, спрямовані напрактичні дії, у хворого шизофренією збережені, пам’ять і увага його непорушені, однак він не в змозі синтезувати окремі, самі по собі правильніумовиводи.
Однієї зприкордонних галузей знань, що входять у медичну психологію, є патопсихологія,що вивчає розлади психічної діяльності за допомогою психологічних методів.
Виняткововажливого значення набуває патопсихологічний метод у вивченні розладівмислення. За допомогою патопсихологічних досліджень удається розкрити механізмипорушення психічної функції, що відповідають виділеним клінічним симптомам ісиндромам розладів мислення; виділити ті ланки (фактори) мислення, щорозуміється як результат діяльності складної функціональної системи, випаданняяких приводить до якісно своєрідних варіантів патології цієї системи в цілому.
При цьомувихідною позицією радянських патопсихологів (Б. В. Зейгарник, 1962, 1976; С. Я.Рубинштейн, 1972; Ю. Ф. Поляків, 1973, 1978) є розуміння процесу мислення якрефлекторно обумовленої діяльності всупереч розповсюдженим у закордоннійпсихології представленням про мислення як про уроджену здатність, що лишеперетерплює розвиток в онтогенезі.
Використовуючи усвоїх дослідженнях психологічні критерії для оцінки досліджуваних явищ,патопсихологія не може виходити із сугубо клінічної систематики розладів мислення.Кваліфікація, систематизація цих розладів у психіатрії і патопсихологіїпроводяться відповідно різним параметрам. Іноді ті або інші варіанти розладівмислення, виділювані психіатрами і патопсихологами, збігаються, однакпатопсихології властивий більш загальний підхід до розрізнення тих або іншихкласів патології мислення, вона нерідко оперує більш широкими поняттями впорівнянні з клінічною практикою.
Найбільш відома тамає велике теоретичне і практичне значення систематика розладів мислення Б. В.Зейгарник (1958, 1962, 1976). У своїх дослідженнях патопсихологи користуютьсянабором спеціальних експериментальних методик, кожна з яких відрізняєтьсяспрямованістю на визначені ланки в протіканні психічних процесів. Упатопсихологічних методиках відтворюються конкретні ситуації. У психологічномуексперименті моделюється якась проблемна ситуація, що вимагає свого розкриття,тому що окремі вхідні в цю ситуацію елементи знаходяться в неадекватнихспіввідношеннях (С. Л. Рубинштейн, 1958). Рішення експериментального завданнязводиться до розкриття взаємин між елементами проблемної ситуації в результатіїї аналізу і пошукам адекватного способу приведення складових частин ситуації увідповідність.
У психіатричнійпрактиці патопсихологічне дослідження найбільше часто застосовуються з метоюдіагностики, експертизи, для контролю ефективності лікування, у процесіреабілітації і психотерапії. Їх використовують і з теоретичною метою. У цихвипадках вони проводяться по спеціально розробленій програмі і спрямовані навивчення якого-небудь недостатньо відомого прояву психічної патології.
Будь-якепсихопатологічне дослідження стану хворого, вважав Е. Kraepelіn, є вскороченому виді і психологічному дослідженні. Тактика психіатра при зборіанамнестичних відомостей і виявленні симптомів захворювання передбачаєпостановку хворому питань, що сприяють виявленню психічних відхилень іособливостей особистісної позиції. Для характеристики психічного статусупсихіатри використовують і нескладні експериментально-психологічні прийоми(рахунок від 100 по 7, тлумачення переносного значення прислів’їв, описсюжетних картинок, передача змісту розповіді). Звичайно, проведення цілісногопсихологічного дослідження вимагає спеціальних знань і знаходиться в сферікомпетенції патопсихолога, однак психіатр повинний знати основні методикипатопсихологічного експерименту і вміти інтерпретувати одержувані з йогодопомогою дані в нозологічному аспекті.
За данимиВсесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ), число неврозів за останні 80років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя,що пред’являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.
Важливе значенняу виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного,інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства — такі,наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.
Однак однієїпсихотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливезначення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі вихованняв дитинстві і спілкування з навколишніми. Визначене значення має спадковість.
Неправильневиховання в дитинстві може привести до формування особистості з завищенимипретензіями, з недооцінкою або повним ігноруванням реальних умов. У такихвипадках виникає конфлікт, і це приводить до неврозу.
У ряді випадківрозвиток хвороби відбувається тоді, коли організм чим-небудь ослаблений,наприклад після інфекційного захворювання, травми або якої-небудь інтоксикації.Нам нерідко приходилося спостерігати виникнення неврозу після черепно-мозковоїтравми (контузія, струс головного мозку). Несприятливий вплив на нервовусистему робить і зловживання алкоголем, що може з’явитися причиною виникненняневрозу.
Необхідністьекспериментального дослідження стала особливо очевидної на початку XX в. Так,відомий представник гештальтпсихології К. Левін наполягав на тому, що розвитокпсихології повинен йти не по шляху збирання емпіричних фактів (шляху, по якомуйде і зараз американська психологія), а що вирішальною в науці є теорія, щоповинна бути підтверджена експериментом. Не від експерименту до теорії, а відтеорії до експерименту — генеральний шлях наукового аналізу. Усяка науканацілена на перебування закономірностей — психологія повинна теж прагнути до перебуванняпсихологічних закономірностей. Курт Левін підкреслював це положення. Вінговорив про те, що задачею психологічної науки повинно бути навіть не тількивстановлення законів, а пророкування індивідуальних явищ (у термінології Левіна«подій») на підставі закону. Але вони передбачувані тільки принаявності достовірної теорії. Критерієм наукової вірогідності є неповторюваність одиничних фактів, а, навпаки, одиничні факти повинні підтвердититеорію. Такий підхід до об’єкта психологічної науки К. Левин назвав«переходом від арістотелевського мислення до галілеєвського» [17].
Левін указував,що для мислення Аристотеля було характерне твердження, що світ гетерогенний, щокожному явищу властива саме йому іманентна закономірність: дим піднімаєтьсядогори, тому що він легкий; камінь падає вниз, тому що він важкий. Галілей жеустановив, що світ гомогенний. Будь-яке окреме явище підкоряється загальнимзакономірностям. Дослідження повинне виявити ці загальні закономірності йумови, при яких те або інше явище розвивалося. К. Левін вважав, що психологіяповинна використовувати галілеєвське мислення. Тому експеримент повинен бутистрого продуманий: необхідно створити визначені умови, щоб одержати,вичленувати саме досліджуване явище. Іншими словами, розрізнення арістотелевськогоі галілеєвського підходів стосовно психологічного дослідження означає перехідвід описового методу до конструктивного. Арістотелевський метод у психологіїполягає в тому, що причина ототожнюється із сутністю досліджуваного явища, урезультаті чого наукове пояснення зводиться до класифікації і приводить довиділення середніх статистичних характеристик, у яких переважають оціннікритерії.
Галілеєвський жеметод у психології припускає теоретичне пояснення фактів на основі цілісноїсистеми причинних співвідношень. Саме перебування причинних співвідношень даєможливість пророкування одиничних подій. Кожна одинична подія повинна бутиосмислена в контексті цілісної ситуації даного моменту. Емпіричний доказповинний поступитися місцем конструктивно-теоретичному. Психологія повиннавивчати не фенотипи, а генотипи. Експеримент у психології покликаний даватипояснювальну характеристику, а не установлення факту, він повинний пояснитипричину, детермінацію людського поводження, того або іншого психічного явища.
Мета нашого дослідження полягає втому, щоб виявити типові патопсихологічні характеристики мислення хворих наневрастенію.
Предметдослідження– патологія мислення при неврастенії.
Об`єктдослідження– патологічні зміни мислення у хворих на неврастенію.
Основними завданнямидипломної роботи є:
1)        охарактеризуватиметодологічні основи патопсихологічного дослідження особистості і зокрема,процесів мислення;
2)        охарактеризуватиособистісні зміни та динаміку мислення при захворюванні неврастенії;
3)        дати характеристикуорганізації патопсихологічного дослідження;
4)        виявититипові патологічні зміни мислення хворих на неврастенію.
Патопсихологічнедослідження мають велике значення для ряду загальнометодологічних проблемпсихології, наприклад для рішення питання про співвідношення біологічному ісоціального в розвитку психіки. Дані цих досліджень показують, що порушенняособистості не означає «вивільнення» її біологічних інстинктів іпотреб, а характеризується насамперед зміною самих людських мотивів і потреб. Установлюєтьсятакож, що закономірності розпаду психіки не повторюють у зворотному порядкуетапи її розвитку.
Даніпатопсихологічних досліджень використовуються в психіатрії: як діагностичнікритерії; при встановленні ступеня інтелектуального зниження; при проведенніекспертизи (судової, трудовий, військової); при обліку ефективності лікування,особливо при використанні психофармакологічних засобів; при аналізі порушеньпсихічної діяльності у випадку шкідливих умов праці; при рішенні питання провідновлення втраченої працездатності.
Патопсихологіявикористовує експериментальні методи дослідження, основним принципом яких єякісний аналіз порушень психіки як опосередкованої і мотивованої діяльності.Патопсихологічний експеримент надає можливість актуалізації не тільки розумовихоперацій, але і мотивів хворої людини.
/>РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ/>1.1Загальні уявлення про мислення особистості
Людина живе середподій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людинизумовлюють необхідність розібратись у тому, що з чого виходить, як пов’язаніміж собою події, об’єкти, явища, які їхні властивості детермінують цей зв’язок[9].
На перший поглядздається, що в цьому допоможе досвід, збережений у пам’яті людини. Наприклад,вона запам’ятала за прожитий період певну кількість випадкових зв’язків — іцього досить для підтримання життєдіяльності, для реалізації своїх потреб тазавдань. Але буття складніше, і лише звички та минулий досвід не розв’язуютьусіх проблем. Це й змушує шукати таку властивість, такий зв’язок, які бдопомогли дати відповідь на питання, досягти мети, розв’язати проблему. Скажімо,якщо будувати урок, покладаючись лише на новітню технологію як універсальну тачудодійну, ми не завжди зможемо досягти мети уроку.
Отже, потрібнеуважне вивчення, обстеження, аналіз ситуації з метою виявлення такихвзаємозв’язків фактів, подій, об’єктів та їхніх властивостей, які необхідні длярозв’язання проблем. Пошук істотної для нас ознаки — непростий, доситьсвоєрідний акт, який виконує мислення. Кожний автор визначає зміст цьогопоняття, пов’язуючи його з загальним предметом психології — психічнимвідображенням дійсності, яка опосередковує життя індивіда. Проте в поясненніпредмета психологічної науки «психічне відображення» виступає якнедиференційована єдність. Відображення, що здійснюється мисленням, має своїсутнісні і специфічні властивості.
Мислення — цевища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень,але ця картина світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема,живе споглядання не спроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ,об’єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буттянеобхідний перехід від відчуттів, сприймань (чуттєвого відображення) домислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв’язки між предметами, подіямиі явищами, з’ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення,надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові аспекти явищ тарізних об’єктів. Так, у фізиці відкриті елементарні частинки абоультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можнатільки мислити [26].
Емпіричне знаннямістить у собі чуттєві ознаки предметів, явищ дійсності, але там, де цих знаньне вистачає, виникає напруження, що є сплавом думки і почуттів. Відправниммоментом мислення є постановка запитань: «Що це?», «Чомутак?», «Хто винен?», «Що робити?».
Отже, мисленнявикористовує емпіричні знання для міркування і становить трамплін для вищогоступеня відображення світу, що полягає у здійсненні глибинного аналізу, пошукузначущих для індивіда орієнтирів.
Мислення дає знанняпро істотні властивості, зв’язки і відношення об’єктивної реальності, здійснюєу процесі пізнання перехід від явища до його сутності (О. М. Леонтьєв). На відміну відпроцесів чуттєвого відображення мислення опосередковано відображає дійсність —через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєвіоперації, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Опосередкованевідображення дає змогу вийти за межі безпосереднього досвіду.
Мислення єузагальненим відображенням дійсності. Це процес пошуку істотних ознак, властивостейпредметів та явищ і зв’язків між ними і водночас характеристик, спільних дляоднорідних явищ або предметів дійсності. Вирізнені найістотніші ознаки лежать воснові узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію. Так,психологи, вивчаючи особливості сприйняття людиною дійсності, відкрили такузагальну закономірність, як константність.
Мислення маєактивний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в індивіда відчуттів,сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Ці процеси виникають забезпосередньої дії подразників на органи чуття, незалежно від бажань суб’єкта.Мислення, як правило, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю длясуб’єкта проблеми [3].
Мисленнянерозривно пов’язане з мовою та мовленням. Думка об’єктивується у мові тамовленні. Мовлення є способом, а мова — засобом вираження думки і формою їїіснування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдалодібране слово вдосконалює, уточнює думку. Чим більше продумана думка, тимчіткіше вона буде виражена у мовленні. Враховуючи особливості взаємозв’язку івзаємодії мислення та мовлення, П. Я. Гальперін розглядає формулювання думокуголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапівформування розумових дій. Так, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, цеполіпшує контроль за «маршрутами» думки та вдосконалює її.
Особливу роль упроцесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Вонообслуговує думку, сприяє виникненню її і готує до вираження у зовнішньомумовленні.
Наголошуючи наспецифічності взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцген зазначав,що мислення відображає світ як художник, а мова служить для цього художникапензлем, яким він змальовує загальну спорідненість усіх речей. Отже, мисленнялюдини не існує поза мовою.
Мислення маєсоціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення ірозвиток його зумовлені суспільними потребами. Суспільний характер має і метамислення. Наприклад, актуальними для людства є екологічні проблеми планети.
Для розв’язанняпроблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені услові. У процесі засвоєння знань розвивається і мислення. Отже, мислення єпродуктом суспільно-історичного розвитку. Водночас розвиток мислення зумовлюєсуспільний поступ, виконує роль його детермінанти.
Щоб підготуватисядо життя, молоді потрібно опанувати досвід людства, вчитися. Цей досвід певнимчином організований і поданий у навчальних планах, програмах, підручниках іпосібниках для різних рівнів існуючої в суспільстві системи освіти. Успішнезасвоєння досвіду може відбутися на основі активної цілеспрямованої мисленнєвоїдіяльності, за умови виявлення творчості та самостійності того, хто навчається.
Отже, мислення —це соціально зумовлений, пов’язаний з мовленням психічний процес самостійноговідображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованоговідображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичноїдіяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.
Визначеннямислення, які можна знайти в більшості підручників, охоплюють дві — три ознаки.О. В. Брушлінський прагне збільшити кількість специфічних рис у визначеннімисленні. Але такий підхід швидше показує предмет дослідження або вказує навідмінність мислення від сприймання. Є й інші підходи до визначення мислення.Наприклад, С. Л. Рубінштейн вважав, що основним предметом психологічногодослідження мислення є його процес, або розгляд цього процесу у планідіяльності. П. Я. Гальперін зазначав, що психологія вивчає не просто мислення іне все мислення, а тільки процес орієнтування суб’єкта при розв’язуванніінтелектуальних задач. О. К. Тихомиров переконаний, що предметом психологічногодослідження мислення є види його: Сутність мислення можна визначити так.
Мислення — цепсихічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображенняістотних елементів, властивостей і зв’язків між ними у предметах і явищахоб’єктивної дійсності.
Це відображеннявідбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв’язківз опорою на першосигнальні зв’язки. Тимчасові нервові зв’язки на рівні першоїсигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативнеспівіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ іподій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися віддійсності, абстрактно відобразити глибинне в об’єктах буття [20].
На основіспецифічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимосявиокремленням чотирьох основних функцій (В. Д. Шадриков).
1. Розуміння. ЗаГ. С. Костиком, процеси розуміння — це і є процеси нашого мислення, спрямованогона розкриття тих чи інших об’єктів у їх істотних зв’язках з іншими об’єктами,що досягається на основі включення нового знання у суб’єктивний досвід. Е. В.Ільєнков зазначав, що зрозуміти явище означає з’ясувати спосіб його виникнення,проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять тарозуміння. На думку дослідників, розуміння можна розглядати як одну з форм,властивість або компонент мислення.
2. Розв’язанняпроблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб’єктивного досвіду длядосягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити ісформулювати питання — це вже певний крок до розв’язання проблеми. А розуміннятого, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемноїситуації на задачу. Уміння знайти зв’язок відомого і невідомого в задачі означаєзнайти спосіб її розв’язання.
3. Цілеутворення.Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається умисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образкінцевого результату діяльності. Загальна мета мисленням конкретизується упроміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети і єцілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні.
4. Рефлексія. Розглядаєтьсяяк діяльність суб’єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання.Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльностісуб’єкта.
Мисленнямназивається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об’єктивноїреальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскількисаме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку,порушення різноманітні мислення лежать в основі численних психічних розладів.
Для того, щоббути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об’єктивну реальність,мислення повинно відповідати таким параметрам як: продуктивність,цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр стрункості мислення(асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно дологічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністюрозуміють вимоги мислити так логічно, щоб асоціативний процес приводив до новихзнань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити зарадиякої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протіканняасоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницючасу.
Виділяєтьсякілька видів мислення: наочно-діюче, образне, понятійне і образне. Більш простимй елементарним є діюче мислення, найбільш яскраве уявне в дітей. Принаочно-діючому мисленні пізнання реальності відбувається в процесі взаємодіїлюдини з об’єктами і перетворення ситуації, тобто в процесі дій. Використовуючидосвід людина формує уявлення про предмет або явище і може далі опосередкованой узагальнено пізнавати. Іншим є наочно-образний вид мислення. При ньомупізнання об’єктивної реальності відбувається внаслідок перетворення образівсприйняття в образи-уявлення. Більш складними є понятійне й образне мислення,що відносяться до теоретичних видів мислення. При понятійному виді мисленнялюдина виконує дії думаючи (на відміну від наочно-діючого і наочно-образноговидів мислення), використовуючи раніше придбані поняття, судження й умовиводипро реальний світ. Образне мислення відрізняється лише тим, що людина маніпулюєне поняттями, судженням і умовиводами, а образами [26].
Немаловажнимихарактеристиками розумового процесу є розумові операції: аналіз, синтез,узагальнення, конкретизація, абстрагування. Кожна з перерахованих операційсприяє більш глибокому проникненню в суть речей, розуміння внутрішніх зв’язків,а значить більш точному пізнанню реальності. Аналізом називається розумоваоперація по розчленовуванню предмета на складені елементи. Синтез — побудовацілого з аналітично заданих частин. При операції узагальнення відбуваєтьсяуявне виділення і фіксація стійких властивостей предметів і явищ(абстрагування) з подальшим їх з’єднанням у визначений клас. Абстрагуванням навідміну від узагальнення позначають тільки операцію виділення і фіксаціїстійких властивостей предметів і явищ, що у дійсно не існують. Підконкретизацією розуміється розумова операція зворотна узагальненню, тобто ззагального визначення поняття виводиться судження про приналежність одиничнихречей і явищ визначеному класові.
Поряд зперерахованими вище видами й операціями мислення, виділяють розумові процеси:поняття, судження й умовивід. Поняттям називають процес виявлення істотнихознак предметів або явищ, судженням — процес порівняння двох або більш понять іформулювання на цій підставі якої-небудь думки, умовиводом — висновок, щобазується на серії логічних дій. Умовивід, як заключний процес, що приводить донового знання, може формуватися або за допомогою індукції, або дедукції. Припершому способі умовивід робиться виходячи з послідовності загального судженнядо частки, при другому — від часткового до загального./>1.2 Патологічнізміни мислення при захворюванні на неврастенію
Мислення єскладною саморегулюючою формою діяльності. Воно визначається метою, поставленоюзадачею. Істотним етапом розумової діяльності є звірення одержуванихрезультатів з умовами задачі і передбачуваних підсумків. Для того щоб цей актзвірення виконувався, людська думка повинна бути активної, спрямованої наоб’єктивну реальність. Утрата цілеспрямованості мислення приводить не тільки доповерховості і незавершеності Суджень, але і до того, що мислення перестає бутирегулятором дій людини. Однак положення про те, що мислення є регулятором дій,не слід розуміти так, начебто мислення варто розглядати як джерело, як рушійнусилу поведінки. Ф.Енгельс говорив: «Люди звикли пояснювати свої дії зісвого мислення, замість того, щоб пояснювати їх зі своїх потреб (які при цьому,звичайно, відбивають у голові, усвідомлюються), і цим шляхом з часом виник тойідеалістичний світогляд, що опанувало розумами особливо з часу загибеліантичного світу».
Отже, джереломлюдської дії є усвідомлені потреби, що виникли в результаті суспільно-трудовоїдіяльності людини. Потреба, усвідомлена людиною, виступає для нього у видіконкретних життєвих цілей і задач. Реальна діяльність людини, спрямована надосягнення цих цілей і дозвіл даних задач, регулюється і коригується мисленням.Думка, пробуджена потребою, стає регулятором дії; для того щоб мислення моглорегулювати поводження, воно повинно бути цілеспрямованим, критичним, особистісномотивованим.
Не існуємислення, відірваного від потреб, мотивів, прагнень, установок, почуттівлюдини, тобто від особистості в цілому. Про це говорить С.Л.Рубінштейн [31] усвоїй книзі «Про мислення і шляхи його дослідження»: «Питанняпро мотиви, про спонукання аналізу і синтезу мислення взагалі… це власнекажучи питання про джерела, у яких бере свій початок той або інший розумовийпроцес».
Л.С.Виготськийпостійно підкреслював, що думка не остання інстанція, що сама думканароджується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашої свідомості, щоохоплює наші потяги і потреби, наші інтереси і спонукання, наші афекти йемоції.
При побудовісвоєї теорії поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперин теж указує нанеобхідність насамперед формування мотиву до дії.
За останні рокинамітився підхід до мислення як діяльності керування пошуком рішення задач.Хоча цей аспект, продиктований кібернетичними дослідженнями, безумовно,виявився плідним для психології мислення, він разом з тим викликав у рядудослідників однобічний підхід в аналізі процесу мислення; мислення сталорозглядатися як аналог роботи електронно-обчислювальних машин. Воно сталозводитися до елементарних інформаційних процесів, до маніпуляції символами.О.К.Тихомиров зауважує: «Якщо поширення кібернетики привело доконцентрації уваги на загальній принциповій схемі всякої діяльності, топроблема специфічно людських особливостей діяльності виявилася незаслужено якби відсунутої на другий план».
Тим часом,говорячи про «упереджену» природу людської діяльності, А.Н.Леонтьєвпише, що «особистісний зміст виражає саме його (суб’єкта. — Б.З.)відношення до усвідомлюваних об’єктивних явищ».
Природно, щозмінений особистісний зміст повинен зіграти істотну роль у будові і протіканнірозумової діяльності.
Зв’язок порушеннямислення зі зміною мотиваційної сфери спостерігається при різних формахщиросердечних хвороб. Уже при аналізі того виду патології мислення, що миназивали «перекручуванням рівня узагальнення», ми можемо власнекажучи говорити про порушення мотиваційного компонента мислення. Хворі, у якихвідзначалося подібне порушення, спиралися у своїх судженнях на ознаки івластивості, що не відбивали реальні відносини між об’єктами.
Особливо чіткотакі порушення виступали при деяких експериментальних пробах, що вимагалавиділення і добору ознак, на основі яких можливий синтез і узагальнення(наприклад, при різних варіантах класифікації об’єктів). Приводились способикласифікації подібних хворих, коли ложка могла бути об’єднана з автомобілем«за принципом руху», шафа поєднувався з каструлею, тому що в«обох є отвору». Нерідко предмети поєднувалися на підставі їх забарвлення,розташування в просторі або стилю малюнка. Подібна підвищена полегшенаактуалізація формальних асоціацій, неадекватних зближень була виявлена й іншимидослідниками. Так, Ю.Ф.Поляків і Т.К.Мелешко наводять приклад, коли хвороїбачить подібність між олівцем і черевиком у тім, що «обидва предметизалишають слід». Описуючи подібні явища, вони пояснюють їх тим, щовипадкові, малоймовірні зв’язки актуалізуються в хворих з такою ж частотою, які зміцнені. Це положення правильне. Випливає, однак, розібратися в тім, щоявляють собою в психологічному відношенні поняття “істотні”,«зміцнені», «значимі» або, навпаки, випадкові ознаки абовластивості предметів.
Значимим,істотним є для людини те, що набутило сенсу в його життєдіяльності. Не частотапояви тієї або іншої ознаки або властивості предмета робить його значима абоістотним, а та свідомість, та роль, що ця ознака зіграла в житті людини.Істотність ознаки і властивості, значимість самого предмета або явища залежатьвід того, який зміст вони придбали для нього. Явище, предмет, подію можуть урізних життєвих умовах набувати різного сенсу, хоча знання про них залишаютьсяті ж. А.Н.Леонтьєв прямо вказує, що явище міняється з боку «змісту дляособистості».
Разом з тимзначення речей, сукупність наших знань про них залишаються стійкими. Незважаючина те, що особистісна спрямованість і зміст мотивів можуть виявитися різними,основна практична діяльність формує стійкість предметного значення речей [40].
Наше сприйняттясвіту завжди містить у собі і значеннєве відношення до нього, і його предметнооб’єктивне значення. При відомих обставинах превалює те одна, те інша сторона,але обидві вони злиті в гармонійній єдності.
Звичайно, змінаемоцій, сильні афекти можуть і здорову людину привести до того, що предмети іїх властивості почнуть виступати в якомусь зміненому значенні. Однак векспериментальній ситуації, як би вона ні була значима для хворого, об’єктивиступають у своїй однозначній характеристиці. Посуд завжди виступає як посуд,а меблі — як меблі. При всіх індивідуальних розходженнях — різниці в утворенні,при всій різнорідності мотивів, інтересів — здорова людина при необхідностікласифікувати об’єкти може. Операція класифікації може проводитися в більш-меншузагальненому плані, але предметне значення об’єкта, з яким людина робить туабо іншу операцію, залишається стійким. Тому ознаки, на підставі яких проводитьсяоперація класифікації, актуалізуючись при цьому властивості предметів носять увідомій мері характер стандартності і банальності. У ряду наших хворихшизофренією ця стійкість об’єктивного значення речей порушилася.
Звичайно, і в нихвироблялися загальні з нашими знання про речі і явища. Їх уявлення про світ восновному збігається з нашим. Вони їдять ложкою і як засіб пересуваннявикористовують тролейбус; стосовно до виконуваної інтелектуальної задачі — класифікації предметів — ці ж хворі могли віднести ложку до категорії посудуабо шафу до категорії меблів, але одночасно з цим ложка могла виступити і якоб’єкт «руху». Поряд з актуалізацією звичайним, обумовленим усімминулим життям властивостей, ознак, відносин між предметами і явищами моглиоживлятися і неадекватні (з погляду наших уявлень про світ) зв’язку івідносини, що набували сенсу лише завдяки зміненим установкам і мотивам хворих.Та єдність, у яке включалося значення предмета і значеннєве відношення донього, губилося завдяки зміні в сфері мотивів і установок. Особливо яскравовиступало порушення особистісного компонента в тім виді порушень мислення, щоми охарактеризували як «різноплановість мислення».
Різноплановістьмислення. Порушення мислення, позначене нами як «різноплановість»,полягає в тім, що судження хворих про яке-небудь явище протікають у різнихплощинах. Хворі можуть правильно засвоювати інструкцію. Вони можуть узагальнитипропонований їм матеріал; актуалізовані ними знання про предмети можуть бутиадекватними; вони порівнюють об’єкти на підставі істотних, зміцнених у минуломудосвіді властивостей предметів. Разом з тим хворі не виконують завдання внеобхідному напрямку: їхнього судження протікають у різних руслах [3].
Мова йде не протієї всебічної, властивому мисленню здорової людини підході до явища, при якомудії і судження залишаються обумовленими метою, умовами завдання, установкамиособистості.
Мова йде також непро ті коливання рівня і змісту суджень, що виникають як результат зміненоїдинаміки мислення. Як ми говорили вище, при непослідовності суджень хворі наякийсь відрізок часу позбавляються можливості правильно й адекватно міркувати.Однак це не являє собою втрату цілеспрямованості розумової діяльності як такий.Дії хворого адекватні мети й умовам, поставленим експериментатором (наприклад,хворий залишає узагальнений спосіб рішення і починає поєднувати об’єкти напідставі конкретної ознаки), але його дії проводяться в плані класифікації: вінпоєднує предмети на підставі властивостей, ознак самих предметів. При різноплановостімислення сама основа класифікації не носить єдиного характеру. Хворі поєднуютьоб’єкти протягом виконання того самого завдання те на підставі властивостейсамих предметів, то на підставі особистих смаків, установок. Процескласифікації протікає в хворих у різних руслах (табл. 1).
З приведеноїтаблиці видно, що хворий Г. виділяє групи те на підставі узагальненої ознаки(тварини, посуд, меблі), то на підставі матеріалу (залізні), кольору (картинкипофарбовані в синій і червоний кольори). Інші предмети поєднуються на підставіморальних і загальнотеоретичних уявлень.
Деякі хворікеруються при виконанні завдання особистими смаками, обривками спогадів. Так,хворий В. (параноїдна форма шизофренії), виконуючи завдання «класифікаціяпредметів», намагається утворити групи тварин, рослин, але відразу додає:«Але якщо підходити з точки зору мого особистого смаку, то я не люблюгриби, я викину цю картку. Колись отруївся грибами. А от це плаття мені теж неподобається, воно не витончене, я них покладу убік. А от моряк меніподобається, і спорт я визнаю (поєднує моряка і лижника в одну групу)».

Таблиця 1. Виконаннязавдання «класифікація предметів» хворимПредмети, об’єднані хворим у групи Пояснення хворого Слон, кінь, ведмідь, метелик, жук і інші тварини Тварини. Літак, метелик Група літаючих (метелик вилучений хворим із групи тварин). Лопата, ліжко, ложка, автомобіль, літак, корабель Залізні. Предмети, які свідчать про силу розуму людського (саме-років вилучений із групи літаючих). Квітка, каструля, ліжко, прибиральниця, пила, вишня Предмети, пофарбовані в червоний і синій кольору. Слон, лижник Предмет для видовищ. Людям властиво бажати хліба і видовищ, про це знали древні римляне. Шафа, стіл, етажерка, прибиральниця, лопата Меблі. Ц-група що вимітають пагане з життя. Лопата — емблема праці, а праця несумісна із шахрайством. Квітка, кущі, дерева, овочі і фрукти Рослини. Склянка, чашка, каструля Посуд.
Таким чином,хворий утрачає мета завдання не тому, що він виснажився, а тому, що виконуєкласифікацію виходячи то з «особистого» смаку, то кладучи в основуспогад про те, що він «отруївся грибами».
Інший хворий К.,описаний нами разом з П.Я.Гальпериним, при класифікації предметів непогоджується віднести собаку в групу виділених їм домашніх тварин: «Я нестану їсти собачину». Спрямованість на об’єктивний зміст дії втрачається,поряд з адекватними судженнями виступає «різноплановий» характермислення. Подібна різноплановість була виявлена нами при виконанні завдання«виключення предметів».
У результатіодночасного співіснування, переплетення різних аспектів, різних підходів дозавдання, судження, визначення і висновки хворих не являють собою планомірного,цілеспрямованого виконання завдання. У розумовій діяльності хворихпереплітаються логічні судження, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань[31].
Аналогічніпорушення мислення відзначала і Г.В.Біренбаум при дослідженні хворихшизофренією. Вона вказувала, що у хворих мислення «тече як би по різнихруслах одночасно». Визначаючи цей симптом як обминання сутності, Г.В.Біренбаумвідзначала, що хворі часто підмінювали виконання завдання виявленнямсуб’єктивного відношення до нього (усне повідомлення) [26].
При виконаннібудь-якого найпростішого завдання хворі підходили не з позицій, обумовленихконкретною ситуацією експерименту, а керувалися зміненим відношенням, зміненимижиттєвими установками. При цьому могло і не бути безпосереднього привнесеннязмісту психопатологічного симптому в експериментальну ситуацію (наприклад,хворий не «вплітав» елементи марення у виконання завдання). Однакпоряд з адекватними асоціаціями оживлялися зв’язки, що мають якесь відношеннядо хворобливих установок хворого, що виступають у даній конкретній ситуації як«вигадливі». Предметне значення речей стає в одній і тій жезначеннєвій ситуації хитливим, часом суперечливим.
Подібненеадекватне погоджування не стоїть у зв’язку речей, уявлень виступає тому, щодля хворого стає можливим розгляд самих повсякденних речей у неадекватнійситуації аспектах.
Приведені дані характеризуютьсябагатьма клінічними даними. Аналіз історій хвороби хворих, спостереження за їх поведінкоюу житті і лікарні виявили неадекватність їх життєвих установок,парадоксальність їх мотивів і емоційних реакцій. Поведінка хворих відхиляласявід звичайних нормативів. Порожні інтереси, погляди хворих відступають назадній план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий міг непіклуватися про своїх близький, але він виявляв підвищену заклопотаність ізприводу харчового раціону своєї кішки, інший хворий міг залишити свою кваліфікованупрофесію і, прирікаючи свою родину на позбавлення, займався тим, що цілимиднями розставляв речі перед фотооб’єктивом, тому що, на його думку,«бачення в різних ракурсах приводить до розширення розумовогокругозору».
Парадоксальністьустановок цих хворих, значеннєва зміщеність приводила до глибокої зміниструктури будь-якої діяльності як практичної, так і розумової. У якостіістотного виступало те, що відповідало зміненим парадоксальним установкамхворого. При виконанні експериментальних завдань, що вимагала порівняння ідобору ознак, подібна значеннєва зміщеність приводила до неадекватного оперування.
Якщо хворий, щобачив сенс життя в розміщенні предметів перед фотооб’єктивом, класифікувавпредмети на підставі їхнього розташування на картинках, то вибір такогопринципу був для нього осмисленим [26].
У тих випадках,коли хворої захоплений маревними переживаннями, різноплановість мисленнявиступає чітко й у клінічній бесіді. У ситуації, афективно не насиченої, різноплановістьмислення може виступити лише в рудиментарній формі. Однак, як ми бачили вище,вона може чітко виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках значна зміщеністьприводить до актуалізації незначущих, «латентних» (С.Л.Рубінштейн)властивостей, що співіснують з адекватними. Мислення позбавляєтьсяцілеспрямованості.
У своїй доповідіна XVІІІ Міжнародному конгресі психологів у Москві в 1966 р. «Потреби,мотиви, свідомість» А.Н.Леонтьєв говорив про те, що «засвоєні людиноюзначення можуть бути більш вузькими або більш широкими, менш адекватними абобільш адекватними, але вони завжди зберігають свій об`єктивізований, як би»надособистий характер”. Очевидно, в описуваних нами хворих цей«надособистий» характер значень губиться.
Резонерство. Щебільш чітко виступає роль зміненого особистісного відношення в структурі тоговиду патології мислення, що позначається в психіатричній клініці якрезонерство.
Це розладмислення визначається клініцистами як «схильність до марногомудрування», як тенденція до непродуктивних просторікуватих міркувань.Досліджуючи цей симптом, ми знайшли (1962), що резонерські судження хворихвизначаються не стільки порушенням його інтелектуальних операцій, скількипідвищеної афективністю, неадекватним відношенням, прагненням підвестибудь-яке, навіть незначне явище, під якусь «концепцію».
Нерідконеадекватні судження відзначаються навіть у хворих, у яких взагалі експериментне виявляє порушень пізнавальних процесів. Так, хворою психопатією, що удосвіді на піктограму підбирає адекватні зв’язки для запам’ятовування слова«розвиток», малює двох людей, що розходяться в різні сторони,пояснюючи: «Це розлука, розлука приводить до удосконалення, адже розлукаце сум, а почуття суму облагороджує людини, знімає його міщанську лушпайкусамовдоволення». Інша хвора при пред’явленні прислів’я «Не всі тезолото, що блищить», говорить: «Це значить, що треба звертати увагуне на зовнішність, а на внутрішній зміст» — і відразу додає: «Алевсе-таки я повинна сказати, що з погляду діалектики це не зовсім правильно,адже існує ж єдність форми і змісту, виходить, треба звернути увагу і назовнішність».
Психологічнахарактеристика симптому резонерства була предметом спеціального дослідженнянашої співробітниці Т.І.Тепеніциною [26]. Як показали результати їїдослідження, неадекватність, резонерство хворих, їх багатомовність виступали втих випадках, коли мала місце афективна захопленість, надмірне звуження кола змислоутворюючихмотивів, підвищена тенденція до «оцінних суджень». Т.І.Тепеніцина [26]пише, що «резонерство виражається в претензійно-оцінній позиції хворого ісхильності до більшого узагальнення стосовно дрібного об’єкта суджень».
Розірванемислення виявляєтьсяв розриві смислових зв’язків між поняттями за збереження граматичної йсинтаксичної форми речення.
Характеризуєтьсярозпадом логічного ходу вимови зі збереженням здатності складати граматичноправильні фрази і пропозиції. Прекрасним літературним прикладом розірваностімислення є безглуздий діалог відповідача і позивача в книзі «Гаргантюа іПантагрюель» Франсуа Рабле.
Розірваністьмислення може виявлятися монологом, коли хворий наодинці із собою або вприсутності кого-небудь говорить неспинно довго і безглуздо. При цьому незвертається уваги на реакцію співрозмовника, на те, чи розуміє він сказане, числухає взагалі. На відміну від сенсорної афазії розуміння мови оточуючих непорушено. Не страждає також розуміння призначення предметів, до відомогоступеня зберігається здатність до цілеспрямованої предметної діяльності — процеси наочно-діючого мислення протікають на задовільному рівні. Цевиражається дисоціацією між зовні упорядкованою поведінкою і можливістювиконувати нехай нескладні трудові операції, з одного боку, і глибокоюрозірваністю мови,- з іншого. Розірваність мислення може спостерігатися вписьмовій мові.
Поряд з монологамирозірваної мови — шизофазією, розірваність мислення може виявлятися симптомом„промах-відповідей”. Зустрічаються різні види відповідей. Це можуть бутивідповіді, у яких ігнорується зміст питання і відсутні логічні зв’язки в самомувисловленні. В іншому варіанті відповідей вимовляються фрази, що самі по собіне позбавлені змісту, однак не знаходяться в логічному зв’язку з питанням, щозадається. До проявів розірваності можна віднести, мабуть, і такі відповіді, щодаються в іншому логічному аспекті, хоча і знаходяться в плані заданогопитання. Основний зміст питання залишається без уваги, зачіпається лише тоййого аспект, що прямо не формулюється й у кращому випадку тільки припускається.Такого роду зісковзування в іншу логічну площину варто відрізняти від неточнихвідповідей, обумовлених неуважністю. В останньому випадку головний змістзвичайно виділяється, неточності стосуються мало істотних або тонких деталей.
Психологічну основурозірваності мислення вбачають у явищах зісковзування думки — розпушенні логічнихструктур і переходах суджень з одного логічного плану в іншій. Це відбуваєтьсявнаслідок того, що актуалізуються латентні або слабкі зв’язки між поняттями, аістотні, магістральні залишаються на периферії свідомості.
Дисоціація, щовиявляється розпадом логічних і збереженням граматичних структур, відбиваєрозходження між мовою і мисленням. Відомо, що мовні форми (внутрішня структурамови) у ході індивідуального розвитку закладаються багато раніше, ніж здатністьдо логічного мислення.
Симптом повз-відповідейспостерігається також при істеричних реакціях, але тут він виглядає інакше.Відповідь, неправильний власне кажучи, дається проте в плані поставленоївідповіді і до того ж звучить нарочито безглуздо. Так, на прохання повідомити,скільки вийде, якщо два помножити на два, хворий може відповісти по-різному:три, п’ять, сім — неправильно, але завжди на темі завдання і з демонстрацієюнезнання.
Аутистичнемислення виявляєтьсявідірваністю від реальності. Асоціації виникають переважно на основі ідей і уявлень,відчуттів, пов’язаних із хворобою, під час якої переважають внутрішніпереживання. Хворі замикаються в собі, тримаються осторонь, майже ні з ким неспілкуються. Відповіді на запитання в них формальні, фантазії співіснують усвідомості з реальністю, бажання сприймаються як дійсність.
Аутистичнемислення виражається в надзвичайній замкнутості, заглибленості у світ власнихфантазій, відриві від реальності. Хворі не цікавляться практичною значимістюсвоїх ідей, можуть обмірковувати думку, що очевидно суперечить дійсності,робити з неї висновки, така ж безглузді, як і вихідна посилка. Пацієнтів нехвилює думка навколишніх, вони небалакучі, потайливі, зате з задоволеннямвикладають думки на папері, часом списуючи товсті зошити. Спостерігаючи такиххворих, читаючи їхнього запису, можна дивуватися тому, що пацієнти, щоповодяться пасивно, говорять безбарвно, байдужо, у дійсності охоплені настількифантастичними, абстрактними, філософськими переживаннями.
Основні ознакиаутистичного мислення, за Е. Блейлером (1927) такі. По-перше, це алогічнемислення, мислення, для якого логіка або регулярні правила руху думки не єважливими і тим більше обов’язковими.
Аутистичні ідеїзнаходяться в грубому протиріччі не тільки з дійсністю, але і між собою, зпогляду логіки вони абсолютно безглузді. «Самі суперечливі бажання можутьіснувати поряд і одержувати навіть вираження в тих самих аутистичних думках:бути знову дитиною, щоб простодушно насолоджуватися життям, і бути в той же часзрілою людиною, бажання якої спрямовані на високу працездатність, на важливеположення в суспільстві, жити нескінченно довго і замінити одночасно цежалюгідне існування нерваною; мати улюблену жінку і зберегти разом з тим длясебе волю дій…». Ігноруються не тільки логічні, але і тимчасові відносини.Аутизм “… перемішує безцеремонне сьогодення і майбутнє. У ньому живутьще прагнення, ліквідовані для свідомості десятки років тому; спогади, що давновже стали недоступні реалістичному мисленню, використовуються ним як недавні,може їм навіть віддається перевага, тому що вони менше наштовхуються напротиріччя з актуальністю”.
По-друге, аутистичнемислення тенденційне. «Ціль досягається завдяки тому, що для асоціацій, щовідповідають прагненню, прокладається шлях, асоціації ж, що суперечатьпрагненню гальмуються, тобто завдяки механізму, що залежить від впливу афектів.Між аутистичним і звичайним мисленням не існує різкої границі, тому що взвичайне мислення дуже легко проникають аутистичні, тобто афективніелементи». Аутистичні ідеї відповідають не реальності, а виникаючимпрагненням, бажанням, що кореняться в потребі задоволення. Аутистичне мисленняможе бути визначене в зв’язку з цим, як мислення емоційне.
Третя особливістьаутистичного мислення стосується способи вираження думки: «Аутизмкористується першим матеріалом думок, навіть помилковим,… він постійно оперуєз недостатньо продуманими поняттями і ставить на місце одного поняття інше, щомає при об’єктивному розгляді лише другорядні загальні компоненти з першим, такщо ідеї виражаються в самих ризикованих символах». У символіці знайбільшою виразністю виявляється «природжений» характер аутистичногомислення. Символіка «усюди відрізняється неймовірною одноманітністю, відлюдини до людини, зі століття в століття, від сновидіння аж до хвороби і до міфології…Ті самі комплекси завжди дають привід символіці, і засоби для їх вираженнязавжди однакові…».
Нарешті, аутистичнемислення характеризує і те, що його механізми створюють задоволення самимбезпосереднім чином: «Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, маєменше основ або зовсім не має основ до того, щоб діяти».
Аутистичне мислення,як підкреслює Е. Блейлер, у багатьох відносинах протилежне реалістичному.Аутистичне мислення бере початок у віці двох, трьох років, з появою в дітейздатності фантазувати.
Персевераторнемислення характеризуєтьсятривалим переважанням однієї думки чи уявлення, що зовні виявляєтьсястереотипним повторенням одних і тих самих слів, відповідей. Наприклад, хворий,давши правильну відповідь на перше запитання, потім продовжує її повторювати йна інші. Може спостерігатися як наслідок черепно-мозкової травми.
Символичнемислення характеризується тим, що хворі вживають для вираження думок власні,незрозумілі оточуючі символи. Це можуть нбути добре відомі слова, що використовуютьсяв незвичайному значенні, через що зміст сказаного стає незрозумілим. Нерідкопацієнти видумують власні слова (неологізми)./>1.3Динаміка мислення особистості при неврастенії
Визнаннярефлекторної природи мислення означає визнання його як процесу. Про це писав щеИ.М.Сєченов [31], говорячи, що думка має визначений початок, протікання ікінець.
Ми не можемо вдостатній мері проаналізувати внутрішні закономірності мислення, досліджуватиструктуру розумових операцій, за допомогою яких відбувається відображенняоб’єктивних властивостей предмета, якщо ми не проаналізуємо процесуальнусторону розумової діяльності. Використання узагальнених способів рішення задач,актуалізація адекватних знань про предмети вимагають не тільки схоронностіінтелектуальних операцій, але і динаміки мислення. С.Л.Рубінштейн підкреслювавнеодноразово, що звести мислення до операційного в стороні і не враховуватийого процесуальну сторону означає усунути саме мислення.
Визначення мисленняяк процесу застосовують не тільки в загальній теоретичній характеристицімислення, але і до кожного окремого розумового акту. Для успішного виконанняінтелектуального акту необхідно виділяти адекватні системи зв’язків, відкидатипобічні, оцінювати кожну розумову операцію по ходу її виконання.
Особливостівиконання такої складної, багатоетапної по своїй структурі діяльності складаютьїї динамічну характеристику.
Однієї зособливостей мислення як вищої ступені пізнання є його опосередкованість.Звичайно, здійснення цієї опосередкованості забезпечується правильноюструктурою понять. Пізнання фактів, прихованих від безпосереднього сприйняття,можливо тоді, коли людина здатна проаналізувати, узагальнити сприймані факти.Однак здійснення цього опосередкування, переходу від одних суджень до іншихпов’язано також з наявністю більш-менш довгого ланцюга умовиводів. Саме ланцюгумовиводів, що переходить у міркування, є дійсним проявом мислення як процесу.Тому при дослідженні мислення, його формування і розпаду недостатньообмежуватися одним тільки аналізом утворення і розпаду понять, одною тількихарактеристикою інтелектуальних операцій. Дослідження [26] показують, щопорушення процесу узагальнення є не єдиним варіантом порушень мислення. Більштого, що найбільше часто зустрічаються порушення мислення не зводяться дорозпаду понять; хворобливі стани мозку приводять найчастіше до динамічнихпорушень мислення.
Порушеннюдинаміки мислення присвячено мало робіт. Хоча в багатьох психіатричнихдослідженнях говориться про динамічний характер деяких порушень мислення, однакпід цим мається на увазі їх оборотність.
В ряду хворих(наприклад, хворих судинними захворюваннями мозку) коливання розумовоїпрацездатності приводили до коливань пам’яті, що залежить не від складностівиконуваної задачі, а від виснаженості коркової нейродинаміки хворих. Подібніколивання, що виступали як непослідовність суджень, спостерігалися й урозумовій діяльності хворих.
Непослідовністьсуджень. Характерна риса цього порушення полягала в нестійкості способувиконання завдання. Рівень узагальнення хворих в основному не був знижений;хворі правильно узагальнювали матеріал; операції порівняння, переносу не булипорушені. Однак адекватний характер суджень хворих, як ми говорили вище, не бувстійким.
Зупинимося трохидокладніше на способах дії цих хворих при виконанні ними завдання „класифікаціїпредметів”.
Хворі легкозасвоюють інструкцію, застосовують спосіб, адекватний умовам рішення, починаютьрозкладати картки за узагальненою ознакою, але через деякий час змінюютьправильний шлях рішення. Досягаючи в окремих випадках високих рівнівузагальнення, хворі епізодично збиваються на шлях неправильних, випадковихсполучень. Ці коливання носили різний характер.
1. Дуже частоспостерігалися чергування узагальнених і конкретно-ситуаційних сполучень.
2. Помилки хворихскладалися також у тім, що логічні зв’язки підмінювалися випадковимисполученнями. Так, правильне виконання завдання класифікації предметівпорушувалося тим, що хворі поєднували об’єкти в одну групу лише тому, що карткивиявилися поруч. Вони нерідко зауважували свої помилки і самі виправляли них.
3. Помилковірішення хворих виявляються в утворенні однойменних груп: хворі часто виділяютьпредмети по правильній загальній ознаці, але відразу починають виділятианалогічну за змістом групу. Так, наприклад, хворий міг виділити групу людей, уяку входили лікар, дитина, прибиральниця, і відразу виділяв ще одну групулюдей, куди входив моряк, лижник і т.п.
Лабільністьмислення. Порушення динаміки мислення, що виражалося в чергуванні адекватних інеадекватних рішень, не приводило до грубих порушень будові мислення. Воно лишена якийсь відрізок часу спотворювало правильний хід суджень хворих і було,мабуть, порушенням розумової працездатності хворих.
У деяких же випадкахпорушення динаміки мислення носило більш стійкий характер, змінювало самубудову мислення. Лабільність суджень ставала як би постійним модусом розумовоїдіяльності хворих. Подібна постійна лабільність мислення спостерігається вхворих маніакально-депресивним психозом у маніакальній фазі хвороби [3].
Маніакальний станхарактеризується підвищеним настроєм і самопочуттям, психомоторним порушеннямхворих. Хворі безперервно голосно говорять, сміються, супроводжуючи свою мовуживою, експресивною жестикуляцією і мімікою. Вони надзвичайно відволікаються.Кожне нове враження, сказане слово, сприйнятий предмет направляють їхні думки іпредставлення, що так швидко переміняють один одного, що хворі не можутьреєструвати їх у своїй мові. Хворі не встигають закінчити одну думку, як ужепереходять до іншої; іноді вони викрикують лише окремі слова. Характерно, що,незважаючи на надзвичайну відстороненість і розпорошеність уваги, хворі вманіакальному стані жваво спостерігають за подіями, які відбуваються навколо них,часто вражаючи своєю кмітливістю і тонкістю окремих зауважень.
Як правило,експериментувати з хворими в маніакальному стані не представляється можливимчерез різко виражену відволікаємість хворих, що виключає їх фіксацію наекспериментальній ситуації. Експериментальному дослідженню хворі піддаютьсятільки в різних ступенях гіпоманіакального стану, при якому можна відзначитидеякі патологічні зміни їх розумової діяльності.
Осмисленняситуації, можливість аналізу і синтезу в цих хворих часто не порушені, однаквиконання будь-якого експериментального завдання не викликало визначеноїстратегії їх мислення. Хворі не задумуються над питанням, не доходять до змістузавдання. Вони імпульсивно приступають до виконання. На питання, у чомуспільність і розходження між поняттями «стіл» і «стілець».При розкладанні картинок у послідовному порядку хворі такого типу, осмислившисюжет, розкладають їх у будь-якому порядку [40].
Виникаючіасоціації носять хаотичний характер і не відгальмовуються. Окремі словавикликають нові думки, що хворі відразу висловлюють; будь-яке виникаючеуявлення, будь-яке емоційне переживання одержує своє відображення в мовіхворих. Хворі зосереджуються на експериментальному завданні лише на короткіпроміжки часу. Розуміючи зміст прислів’я, хворі не можуть його пояснити.Нерідко яке-небудь слово прислів’я викликає «ланцюжок» асоціацій:іноді хворі, не пояснивши прислів’я, наводять підходящий приклад зі свогожиття; останній нагадує їм ще що-небудь подібне, і думка хворих протікає увипадкових напрямках. Наприклад, хворий у гіпоманіакальному стані пояснивприслів’я «Не все те золото, що блищить» у такий спосіб: «Золото- це прекрасний золотий годинник подарував мені брат, він у мене дуже гарний.Коли ми разом училися, ми сварилися, але потім жили мирно. Брат дуже любивтеатр, ми бачили з ним п’єсу…» і т.д. Хаотичний характер асоціаційперешкодив правильному поясненню прислів’я, слово «золото» відразуповело до цілого ланцюга спогадів. Але можливі й інші вари-анти, коли хворі усвоєму поясненні опускають яку-небудь ланку.
Нестійкістьспособів виконання роботи досягає в деяких хворих надзвичайно перебільшеноїформи: вони не тільки не в змозі утримувати хід своїх суджень у встановленомураніш напрямку, але і починають реагувати на будь-який подразник, до них неадресований.
З особливоювиразністю феномен «відстороненості» виявився в асоціативномуексперименті. Як відповідні реакції часто виступали назви предметів, щознаходилися перед очима хворих («уплітання»); при пред’явленні слова«спів» хворий відповідає словом «стіл», на слово«колесо» — словом «окуляри» і т.п. Подібна тенденціяназивати предмети, що знаходяться перед очима, спостерігалася іноді й у хворихінших груп, однак були достатні вказівки експериментатора, щоб хворі починалиправильно виконувати інструкцію. У наших же хворих вказівка експериментаторавикликало правильні реакції лише на короткий час; через невеликий проміжок часухворі знову називали предмети, що попадали в поле їхнього зору [12].
Ця тенденціявиступала також і в тім варіанті асоціативного експерименту, де інструкціяпередбачала особливу спрямованість відповідей, зокрема, де було потрібноназвати визначена кількість предметів визначеного кольору (червоного,зеленого). Ця задача може викликати відомі ускладнення й у здорових піддослідних;вона припускає активне «відкидання» тих слів, що не відповідаютьзмістові інструкції. У цих випадках піддослідні прибігають до різних прийомів,що повинні полегшити пригадування необхідних слів (наприклад, оглядаютьсянавколо себе, дивляться на навколишні предмети), але вони не використовуютьсяними для відповіді, якщо слова не відповідають інструкції. Остання здобуваєвизначальне значення; відповіді здорової людини в ситуації експериментузалежать від умов задачі, від вимоги експериментатора.
Наші хворі вцьому експерименті часом називали предмети, що знаходилися перед ними, хочавони аж ніяк не були забарвлені в необхідні кольори. Інструкціяекспериментатора викликала цілеспрямовані дії на короткий відрізок часу. Любоюоб’єкт, будь-яка випадково почута фраза могла викликати дії хворих, неадекватнізмістові їхньої діяльності, що спотворюють хід їхніх суджень.
Інертністьмислення. Антиподом описаного порушення є той тип порушень розумовоїдіяльності, в основі якого лежить інертність зв’язків минулого досвіду. У цихвипадках хворі не можуть змінювати обраного способу своєї роботи, змінювати хідсвоїх суджень, переключатися з одного виду діяльності на іншій.
Подібні порушеннячасто зустрічаються в хворих епілепсією, іноді в хворих з віддаленими наслідкамиважких травм головного мозку, при деяких формах розумової відсталості.
Подібні хворііноді в стані працювати, але роблять це з частими зривами, утрачають колишнюкваліфікацію і виконують роботу, що не вимагає придбання і використання новихзнань. У психоневрологічну лікарню вони надходять в зв`язку з декомпенсацієюстану. В історіях хвороби відзначається, що хворі беруть участь у трудовихпроцесах, читають газети, виявляють часто інтерес до життя відділення; разом зтим якість їх розумової продукції невисока, темп роботи уповільнений.
Експериментально-психологічнедослідження виявляє сповільненість, тугорухливість їх інтелектуальних процесів.Навіть у тих випадках, коли вони можуть узагальнити матеріал (виділити основнуознаку в досвіді на класифікацію предметів, зрозуміти умовність інструкції),вони допускають помилкові рішення, якщо їм необхідно переключитися на новийспосіб рішення задачі. Зміна умов утрудняє їхню роботу [14].
Ця тугорухливістьрозумового процесу приводила в кінцевому рахунку до того, що хворі несправлялися навіть з елементарними завданнями, якщо останні вимагалипереключення. Так, наприклад, один хворий у досліді, де йому треба булоопосередкувати свій процес запам’ятовування і відтворення слів за допомогоюмалюнка (складання піктограм), міг придумати умовні позначки дляопосередкування слів, якщо він міг намалювати людини, і не міг цього зробити втих випадках, коли йому здавалося незручним малювати людини.
Поганупереключеність виявляють хворі й у досвіді на опосередковане запам’ятовуванняпо методу А.Н.Леонтьєва. Вибравши для запам’ятовування слова яку-небудь картку,хворі не в змозі підібрати для цього слова іншу. Отже, рішення задачі доступнохворим, якщо воно виконується тільки одним визначеним способом.
Подібнаінертність зв’язків колишнього досвіду, у якій виявляється порушення динамікирозумової діяльності, у результаті приводила до зниження операції узагальненняі відволікання. Виконуючи задачу «класифікація об’єктів», хворі нетільки не поєднують в одну групу диких і домашніх тварин, але кожне з домашніхтварин виступає для них як одиничний екземпляр. У результаті саме завданнякласифікації не виконується навіть на конкретному рівні. Процес сортування,класифікації, що вимагає розгальмовування одних елементів, зіставлення з іншими,тобто відомої гнучкості оперування, переключення, для них утруднений. Так, одинхворий, виділивши групу людей, розділяє неї на двох підгруп: людей, зайнятихфізичною працею, і людей, зайнятих розумовою працею (до останнього відносить ілижника).
Експериментаторпропонує об’єднати деякі групи, наприклад домашніх і диких тварин, людей різнихпрофесій.
Хворийпогоджується, починає заново сортувати картинки, але в підсумку приходить доколишнього способу, відстоює його [20].
Такі ж труднощіпереключення виявляється й в експерименті по методу виключень об’єктів. Так,хворий при пред’явленні картки, на якій зображений стіл, стілець, диван інастільна лампа, заявляє: «Звичайно, усе це меблі, це точно, а лампа немеблі. Але адже на столі повинна стояти лампа, якщо справа відбувається ввечеріабо хоча б у сутінки… Ну, узимку рано сутеніє, а тоді краще видалити диван…Коли є стілець — можна без дивана обійтися». На зауваженняекспериментатора: «Адже ви ж сказали самі, що лампа не меблі» — хвороївідповідали: «Звичайно, правильно, треба виділити меблі, але лампанастільна, вона на столі стоїть. Я б запропонував виділити диванчик».Незважаючи на те що сам хворий не тільки зрозумів, але і вказав на принципузагальнення (меблі), він у реальній дії — сортуванню предметів — знову і зновуповертається до виділеному їм властивості: «Лампа настільна, вона повиннастояти на столі». Хворий не може переключитися з прийнятого їм рішення.
Конкретні зв’язкиколишнього досвіду інертно домінують у розумовій діяльності хворих і визначаютьвесь подальший хід їхніх суджень.
Через подібнуінертність зв’язків колишнього досвіду хворі часто не упускають при виконаннізавдання ні однієї деталі, жодного властивості предметів і в результаті неприходять навіть до елементарного узагальнення. З цього прагнення до уточнення,з бажання вичерпати при рішенні якого-небудь питання все різноманіття фактичнихвідносин і виникає те своєрідне епілептичне «резонерство», щовиявляється в докладності, зайвій деталізації, що метафорично позначається вклініці як в’язкість мислення.
Особливо частовиявляється подібна інертність зв’язків колишнього досвіду при виконаннізавдання, що вимагає більш розгорнутого пояснення, — при визначенні понять. Дляілюстрації приведемо типове визначення простого поняття.
Інертністьконкретних зв’язків колишнього досвіду виявляється й в асоціативномуексперименті з інструкцією відповідати словом протилежного значення.
Отримані даніпоказують, що латентний період досить значний і складає в середньому 6,5секунди, в окремих хворих він часом досягав 20-30 секунд.
Звертає на себеувага велике число запізнілих відповідей: хворі відповідають не на пропонованеслово, а на колишнє. Наприклад, відповівши на слово «спів» словом«мовчання», хворий на наступне слово «колесо» відповідаєсловом «тиша»; відповівши на слово «обман» словом«віра», на наступне «голоси» хворої реагує словом«неправда».
Запізнілівідповіді наших хворих є істотним відхиленням від нормального протіканняасоціативного процесу. Вони свідчать про те, що слідовий подразник має більшесигнальне значення, ніж актуальний. Для уточнення механізму цих особливостейварто звернутися до аналізу побудови асоціативного експерименту [3].
Слово, якимвипробуваний реагує на слово-подразник, не є єдиною виникаючою в ньогоасоціацією. Однак реагування лише одним словом порозумівається тим, щоінструкція експериментатора, тобто завдання, передбачає лише одне і притімперше слово, що прийшло на розум. Інші виниклі при цьому зв’язкизагальмовуються. Пред’явлення іншого слова викликає нові асоціації, інакшекажучи, відповідна реакція хворого обумовлена всякий раз актуально звучнимсловом. Актуальність же подразника залежить від поставленої задачі, відситуації.
У роботахбагатьох психологів вивчалася залежність утворення асоціативних зв’язків відумов і змісту діяльності. А.Н.Леонтьєв і Т.Ф.Розанова [26] показали, що призміні змісту завдання (інструкції) ті самі подразники викликають різніасоціативні зв’язки. Закріплення і відтворення асоціативних зв’язків повинневідбуватися саме в залежності від поставленого завдання.
У застосуванні донашої експериментальної ситуації це повинно означати, що тільки вимовлені вданий момент слова повинні були викликати асоціативні зв’язки, що тільки вониповинні були служити сигналом для відповідної реакції. Асоціації ж, викликанівимовленими раніше словами, не повинні були актуалізуватися; колишні подразникиповинні були залишитися нейтральними, утративши своє сигнальне значення.
У наших хворихактуально звучні слова не здобували значення подразника. У силу інертностізв’язків минулого досвіду хворі відповідають на слово, що відзвучало.Повноцінність розумової діяльності полягає не тільки в тім, що людина в станівиконати ту або іншу розумову операцію, проаналізувати і синтезувати матеріал,виділити істотне, але й у тім, що ця здатність до правильних операцій є стійкимспособом дії.
У ситуаціїексперименту, так само як і в будь-якій життєвій ситуації, виступають усі новісторони предметів і явищ, міняються умови діяльності. Для того щоб правильнопізнати ці різні відносини, щоб правильно діяти відповідно до змінених умов,людині потрібно вміти переходити від одного способу дії до іншого, він неповинний автоматично оперувати колишніми застиглими операціями або способами.
Мислення відбиваєадекватно об’єктивну дійсність, коли збережена не тільки його операційнасторона, але і його динаміка.
/>РОЗДІЛ2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯПРОЦЕСІВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НА НЕВРАСТЕНІЮ/>2.1 Методологічнізасади проведення патопсихологічного дослідження
Патопсихологічнийексперимент істотно відрізняється від інших видів експерименту, застосовуваниху медицині, наприклад, у фізіології, біохімії, мікробіології. Патопсихологічнийексперимент, як і будь-який інший тип психологічного експерименту, — це штучнестворення умов, що виявляють ті або інші особливості психічної діяльностілюдини (оскільки мова йде про патопсихології) у її патології. Для такого експериментухарактерне викликання психічних процесів у строго визначених, що враховуютьсядослідником умовах і можливість зміни плину цих процесів по заздалегідьнаміченому плані. Б. В. Зейгарник (1969) [4] дорівнює патопсихологічнийексперимент до широко використовуваного в соматичній медицині«функціональним пробам», за допомогою яких лікарі звичайно визначаютьстан функції того або іншого внутрішнього органа. Специфічними «навантаженнями»у патопсихологічному експерименті є експериментальні завдання, виконання якихвимагає актуалізації розумових операцій, звичайно використовуваних людиною усвоїй життєдіяльності. Таким чином, психічна діяльність хворого досліджується взв’язку із ситуацією експерименту.
Поряд іззагальними рисами, властивими патопсихологічному експериментові йекспериментально-психологічному дослідженню психічно здорових, між ними маютьсяй істотні розходження.
Основнерозходження обумовлене тим, що патопсихолог досліджує людини, що страждаєпсихічним захворюванням, неврозом, соматичною хворобою, які призвели допсихічних змін. Це значно позначається на техніку проведення експерименту, йоготривалості, необхідності обліку відносини обстежуваного до ситуаціїексперименту. У ряді випадків експериментатор у ході досвіду в зв’язку зособливостями поведінки, що виявляються при цьому, хворого змушений істотнозмінювати свою тактику, вводити інші, що не передбачалися раніше, методики іт.п..
P. Fraіsse (1966)[6] як основний принцип будь-якого психологічного експерименту виділяєнеобхідність перевірки існування зв’язку між двома рядами факторів. При цьомуфактор, змінюваний експериментатором, називається «незалежноїперемінної». Фактор, що змінюється під впливом «незалежноїперемінної», називається «залежної перемінної». P. Fraіsseвідповідно розрізняє два види психологічного експерименту: спровокованийексперимент і експеримент, на який посилаються.
Найбільше частопсихологи користуються спровокованим експериментом, що, на думку P… Fraіsse[4], є класичним — експериментатор впливає на «незалежну перемінну» іспостерігає викликані його втручанням результати.
Про експеримент,на якому посилаються, говорять у тих випадках, коли зміна «незалежноїперемінної» відбувається поза яким-небудь зв’язком з діяльністюекспериментатора. Типовим прикладом експерименту, на який посилаються, єспостереження за випадками ушкоджень мозку або психічних захворювань, щовиявляються в порушеннях психічної діяльності. Своєрідність цих випадківполягає в тім, що на відміну від звичайного, спровокованого, експерименту приних експериментатор одержує можливість спостерігати серйозні і нерідконеоборотні зміни «незалежної перемінної».
Патопсихологічнийексперимент у більшості випадків — це одночасно спровокований експеримент іексперимент, на який посилаються.
Наявність упатопсихологічному експерименті елементів спровокованого експерименту йексперименту, на який посилаються, пояснює складний взаємозв’язок безлічіфакторів, що повинний враховувати при узагальненні матеріалів дослідженняпатопсихолог. С. Я. Рубінштейн (1965) [6] бачить три способи видозміни умов, щовпливають на психічний стан обстежуваного і що зменшують або збільшуютьвластивому хворому психопатологічні зміни. Перший спосіб полягає в змініситуації, що створюється на час досвіду. Так, реєструється поводження хворого вумовах абсолютної тиші або спеціально підібраних відповідно до мети дослідженняшумів. Другий, найбільше часто застосовуваний. спосіб полягає в спеціальномуваріюванні діяльності хворого, наприклад, при пред’явленні йому завдань заметодикою класифікації або при завчанні набору слів, не значеннєвихзвукосполучень. Третій спосіб відрізняється від попередніх тем, що зміна станупсихічних процесів у хворого досягається уведенням визначених фармакологічнихпрепаратів.
Це поділ способіввпливу на психічну діяльність хворого в патопсихологічному експериментінеобхідно враховувати для дотримання «чистоти» наступні визначеніцілі досліду. У той же час у звичайно проведених патопсихологічних дослідженняхможуть спостерігатися елементи перерахованих трьох способів впливу на«незалежну перемінну». Так, можна досліджувати стан уваги в хворого вабсолютній тиші або ж в обстановці спеціально відтворених шумів — зіставленнярезультатів дозволить дослідити більш повно і різнобічно характеристику функціїуваги в обстежуваного. Дослідження пам’яті по методу завчання десяти слів можнасполучити з уведенням стимулююча і гальмуюча діяльність кори головного мозкупрепаратів (брому, кофеїну).
Можна виділити,як про цього вужа повідомлялося вище, два види експериментально-патопсихологічнихдосліджень. Перший характеризується спрямованістю на рішення сугубо теоретичнихпитань, другий покликаний вирішувати питання клініко-практичного характеру. А.Р. Лурія (1962) [10] указує на істотну різницю між цими видами дослідження — при рішенні визначеної теоретичної проблеми психолог виділяє і ставить у центрісвоєї уваги який-небудь один процес, досліджуваний їм у спеціально створенихумовах. При цьому дослідник відволікається від інших психічних процесів.Прикладом такого дослідження може бути вивчення психологічної структуриособливостей мислення при маревних станах, характеру різних сторін пам’яті призахворюваннях, що протікають із мнестичними розладами і т.п. Як правило, у цихвипадках вивчаються однорідні і досить представницькі в кількісному відношеннігрупи хворих, підібрані відповідно цілям і задачам дослідження.
У патопсихологічномуексперименті клініко-практичного значення, проведеному з діагностичною абоекспертною метою, що досліджує не виділяє заздалегідь який-небудь один психічнийпроцес як основний об’єкт вивчення. Уже під час досвіду він визначає ті абоінші порушення психічної діяльності, що вимагають особливої уваги і вивчення,і, орієнтуючись на них, проводить дослід надалі.
Різниця в цихдвох видах дослідження, крім того, за А. Р. Лурія, полягає й у термінах їхньогопроведення. Якщо експеримент, що переслідує сугубо теоретичну, дослідницькумету, може продовжуватися тривалий час і складатися з численної серії досвідів,для більшої переконливості неодноразово повторюваних, то клініко-психологічнедослідження, що має, у першу чергу, практичне значення, звичайно зводиться додвох-трьох сеансів тривалістю до години. Особливо лімітована тривалістьдослідження хворих з органічним захворюванням головного мозку, що виявляютьпідвищену виснаженість психічних процесів [16].
Останнім часомз’явилася можливість говорити про іншому, що трохи відрізняється колі задач, щокоштують перед патопсихологами, коли експеримент використовується для впливу наособистість хворого. Його задача полягає не стільки в тім, щоб знайти психічнийдефект у хворого, а головним чином у тім, щоб показати хворому шляхові можливоїкомпенсації цього дефекту і зменшення його в міру проведеного лікування. Мовайде про особливий варіант патопсихологічного експерименту, що умовно може бутиназваний психотерапевтично спрямованим (В. М. Блейхер, Л. И. Завилянська, 1966)[12].
На закінченнянеобхідно вказати основні принципи побудови експериментально-психологічногодослідження і психіатричній клініці (Б. В. Зейгарник, 1965) [6].
І. Психологічнийексперимент є своєрідної «функціональної пробій», у процесі якоїдосліджуються специфічні функції людського мозку. Ціль дослідження — виявленняконкретних, визначених форм порушень пізнавальної діяльності (мислення,сприйняття і т.п. ), змін особистості, характерних для того або іншогозахворювання.
ІІ. Специфікапсихіатричної клініки й обумовлені цим задачі дослідження вимагають якісноїхарактеристики особливостей психічної діяльності хворих. Важливі не тількитруднощі завдання і кількість допущених випробуваним помилок, але і хід йогоміркувань і мотивація помилкових суджень.
Результати,одержувані в процесі експериментально-психологічного дослідження, повинні бутидосить об’єктивними — вони ретельно реєструються і перевіряються в повторнихдосвідах, а також при дослідженні іншими методиками.
 />2.2Основні принципи і методи патопсихологічного дослідження
Проблема методу в науці не проста. З одного боку,застосовувані методи дослідження залежать від рівня розвитку науки, від тихпринципових положень, теоретичних, методологічних установок, на яких данаобласть знань базується. З іншого боку, сам розвиток тієї або іншої областізнання залежить у певній мері від застосовуваних методів дослідження. Особливоскладним стає питання про вибір методів, коли останні стосуються вирішенняпрактичних задач, у тому числі і задач клініки. Вибір експериментальнихприйомів залежить від тієї задачі, що ставить перед ним клініка(диференційно-діагностична, психокорекційна, експертна й ін.).
Патопсихологічне дослідження містить у собі рядкомпонентів: експеримент, бесіду з хворим, спостереження, аналіз історії життязахворілої людини (яка являє собою професійно написану лікарем історіюхвороби), зіставлення експериментальних даних з історією життя. Надзвичайноважливо (хоча в силу об’єктивних обставин це не завжди можливо) проводитидослідження в динаміку, тобто через рік-два.
Розглянемо принципи побудови патопсихологическогоексперименту. Для того щоб зрозуміти його особливості, необхідно зупинитися вдекількох словах на методах дослідження загальної психології. Методексперименту не є єдиним шляхом пізнання в психології. Він став чільної в мірурозвитку психології як точної науки в зв’язку з її загальними теоретичнимиположеннями і застосуванням у практиці.
Як відомо, увага психологів-раціоналістів має бутиспрямовано на розмежування в психіці людини окремих «справжніхздібностей», кожна з яких по-своєму переробляє одержуваний ззовніматеріал. Психологія зводилася до опису роботи цих здібностей. Умоглядний описвнутрішнього світу людини одержало своє відображення не тільки в раціоналістів.Воно знайшло своє місце в представників так називаної «розуміючої»психології Е. Шпрангер, В. Дильтей). Заперечуючи дроблення психіки на окреміпроцеси або функції, визнаючи неподільність, єдність психічного, представникицього напрямку відмовляються від наукового дослідження психічного, вважаючи, щоякщо природу можна пояснити, те психіку можна тільки зрозуміти. Ці положення«розуміючої» психології знайшли своє відображення в концепціїпсихологів- екзистенціалістів.
На практиці це означає, що психолог повинен обмежитисялише спостереженням за поведінкою суб’єкта, реєстрацією його висловлень ісамоспостереженням і відмовитися від експерименту, від можливості зміни умов ідіяльності, від яких залежить протікання того або іншого процесу. Власне кажучипсихолог-екзистенціаліст прагне описати явище, але не проникати в йогосутність.
Раціоналістичної емпірична психологія, що прийшла назміну, принесла із собою інше розуміння методу дослідження. З розвиткомемпіричної психології, розвитком психофізіології починає впроваджуватися впсихологію метод експерименту (В. Вундт, Г. Еббингауз, Е. Титченер).
Однак деякі положення, особливо Вундта, які створиливеликий внесок у психологію, сприяли разом з тим тому, що психіка буларозділена на окремі функції — «полички» пам’яті, уваги, сприйняття іт.д. і психологічне дослідження зводилося до дослідження цих окремих функцій.Дослідження ж даних функцій повинне зводитися до їхнього виміру.
Як і будь-яка область психологічної науки,патопсихологія використовує метод експерименту. Прийоми патопсихологічногодослідження залежать від тих принципових загально-психологічних теоретичнихустановок, на яких вони базуються. Тому вибір конкретних шляхів психологічногодослідження є проблемою не тільки методичного, але і методологічного характеру.Для того щоб зрозуміти особливості патопсихологічного експерименту, необхіднозупинитися в декількох словах на методах дослідження загальної психології.Метод експерименту не є єдиним шляхом пізнання в психології. Він став чільної вміру розвитку психології як точної науки і зв’язку з її загальними теоретичнимиположеннями.
Як відомо, увага психологів-раціоналістів бутиспрямовано на розмежування в психіці людини окремих «щиросердечнихздібностей», кожна з яких по-своєму переробляє одержуваний ззовніматеріал. Психологія зводилася до опису роботи цих здібностей [6].
Умоглядний опис внутрішнього світу людини одержалосвоє відображення не тільки в раціоналістів. Воно знайшло своє місце впредставників так називаної „розуміючої” психології (Е.Шпрангер, В.Дильтей).Заперечуючи дроблення психіки на окремі процеси або функції, визнаючинеподільність, єдність психічного, представники цього напрямку відмовляютьсявід наукового дослідження психічного, вважаючи, що якщо природу можна пояснити,те психіку можна тільки зрозуміти. Ці положення розуміючої психології знайшлисвоє відображення в концепції психологів-екзистенціалістів.
На практиці це означає, що психолог повиннийобмежитися лише спостереженням за поводженням суб’єкта, реєстрацією йоговисловлень і самоспостережень і відмовитися від експерименту, від можливостізміни умов і діяльності, від яких залежить протікання того або іншого процесу.Власне кажучи, екзистенціаліст прагне описувати явище, але не проникати в йогосутність.
Раціоналістична емпірична психологія, що прийшла назміну, принесла із собою інше розуміння методу дослідження. З розвиткомемпіричної психології розвитком психофізіології починає впроваджуватися впсихологію метод експерименту (В.Вундт, Г.Еббінгауз, Е.Титченер), що проникає впрактику неврології і психіатрії. У найбільших клініках (В.М.Бехтерєва вЛенінграді, Е.Крепеліна в Лейпцизі, С.С.Корсакова в Москві) відкриваютьсяпсихологічні лабораторії [16].
Принципи методичних прийомів, що використовуються влабораторіях, різні. Коротко зупинимося на них.
Як і всяка область психологічної науки, патопсихологіявикористовує в основному метод експерименту. Метод патопсихологічногодослідження залежить від тих принципових загально-психологічних теоретичнихустановок, на яких він базується. Тому вибір конкретних шляхів психологічногодослідження є проблемою не тільки методичного, але і методологічного характеру.
Метод експерименту не є єдиним шляхом пізнання впсихології. Він стає чільної в міру розвитку психології як точної науки ізв’язаний із загальними теоретичними положеннями. Як відомо, увагапсихологів-раціоналістів бути спрямовано на розмежування в психіці людиниокремих «щиросердечних здібностей», кожна з яких по-своєму переробляєотриманий ззовні матеріал. Психологія зводилася до умоглядного опису роботи цихздібностей.
Умоглядний опис внутрішнього світу людини одержалосвоє відображення не тільки в раціоналістів. І в наш час воно має місце впредставників так називаної «розуміючої» психології (Шпрангер,Дильтей). Заперечуючи дроблення психіки на окремі процеси або функції, визнаючинеподільність, єдність психічного, представники цього напрямку в психологіївважають, що якщо природу потрібно пояснювати, то психіку можна тількизрозуміти. Ці положення «розуміючої» психології знайшли своєвідображення в концепції екзистенціалістів.
На практиці це означає, що психологи повинніобмежитися лише спостереженням за поводженням хворих, реєстрацією їхньоговисловлень і самоспостережень; вони відмовляються від експерименту, відможливості зміни умов і діяльності, від яких залежить протікання того абоіншого процесу. Власне кажучи психолог-екзистенціаліст може описувати явища,але не проникати в їхню сутність.
Раціоналістичної емпірична психологія, що прийшла назміну, принесла із собою інше розуміння методу дослідження.
З розвитком емпіричної психології, розвиткомпсихофізіології починає впровадяться в психологію метод експерименту (Вундт, Еббингауз,Титченер); цими методами починають користуватися неврологи і психіатри. Унайбільших клініках (В.М.Бехтерева в Ленінграді, Э.Крепелина в Німеччині,С.С.Корсакова в Москві) відкриваються психологічні лабораторії.
Довгий час у клініках панував метод кількісного вимірупсихічних процесів, метод, що ґрунтувався на вундтовській психології. Погляд напсихічні процеси як на уроджені здібності, що лише кількісно міняються прирозвитку, привів до ідеї про можливості створення вимірювальної психології.Експериментальне дослідження психічних процесів зводилося до встановлення лишейого кількісної характеристики, точніше, до виміру окремих психічнихздібностей.
Принцип кількісного виміру уроджених здібностей ліг воснову психологічних методів дослідження в психіатричних і неврологічнихклініках. Дослідження розпаду якої-небудь функції складалося у встановленніступеня кількісного відхилення від її нормального стандарту.
У 1910 р. найвизначніший невропатолог Г.І.Россолімо[16] розробив систему психологічних експериментів, що нібито, на його думку,дозволяла установити рівень окремих психічних функцій — психологічний профільсуб’єкта. На думку автора, різні патологічні стани мозку викликали визначенітипові профілі зміни психодинаміки. В основі цього методу лежала концепціяемпіричної психології про існування уроджених ізольованих здібностей. Цяпомилкова теорія так само, як і спрощений кількісний підхід до аналізу порушеньпсихічної діяльності, не могла забезпечити впровадження методів, адекватнихзапитам клінічної практики, хоча сама спроба наблизити психологію до рішенняклінічних задач була прогресивної для свого часу.
Метод кількісного виміру окремих психічних функційдосяг своєї крайньої виразності в тестових дослідженнях Біне — Симона, що булиспочатку спрямовані на виявлення рівня розумових здібностей. Вимірювальнітестові дослідження базувалися на концепції, відповідно до якої розумовіздібності дитини фатально визначені спадкоємним фактором і в малому ступенізалежать від навчання і виховання. Кожній дитині властивий певний, більш-менш постійнийвіковий інтелектуальний коефіцієнт (ІQ).
Задачі, що пропонувалися дітям, вимагали для свогорішення визначених знань, навичок і дозволяли судити в кращому випадку прокількість придбаних знань, а не про будову і якісні особливості їх розумовоїдіяльності.
Подібні дослідження, спрямовані на чисто кількіснівиміри, не дозволяють прогнозувати подальший розвиток дитини. А тим часом задопомогою цих тестів проводилося і зараз проводиться в деяких країнахвідділення дітей, нібито «здатних» від народження, від інших,затримка розумового розвитку яких з’являлася залежної теж від уродженихособливостей. Метод тестів був використаний і в нас у країні в так званихпедологічних дослідженнях дітей у школах.
Метод кількісного виміру залишається дотепер ведучим уроботі багатьох клінічних психологів за рубежем. У численних опублікованих заостанні роки монографіях і статтях, присвячених експериментально-психологічномудослідженню хворих, приводяться методи подібних тестових досліджень аж дообчислення ІQ [4].
При дослідженні хворих методами, спрямованими на вимірюванняфункцій, не можуть бути враховані ні особливості розумової діяльності, ніякісна сторона порушення, ні можливості компенсації, аналіз яких настількинеобхідний при дозволі клінічних задач.
Шляхом виміру виявляються лише кінцеві результатироботи, сам же процес її, відношення випробуваного до завдання, мотиви, щоспонукали випробуваного обрати той або інший спосіб дії, особистісні установки,бажання — словом, усе різноманіття якісних особливостей діяльностівипробуваного не може бути виявлено.
Поряд з чисто кількісним методом за останні роки взакордонній патопсихології намічається тенденція до використання методик, щоспрямовані лише на виявлення особистості.
Представники цього напрямку використовують у своїхдослідженнях так називані прожективні методи. Завдання, що пропонуєтьсявипробуваному, не передбачає яких-небудь визначених способів рішення. Навідміну від тесту, що вимагає виконання задачі відповідно визначеним умовам,«прожективний» метод використовує будь-як задачу лише як привід длятого, щоб випробуваний міг виявити свої переживання, особливості своєїособистості і характеру.
Як конкретну методику застосовується опис картин зневизначеним сюжетом («Thematіc Apperceptіon Test», скорочено ТАТ).«Чорнильні плями» Роршаха, що являють собою різні симетричнорозташовані конфігурації самого вигадливого виду. Сюжетні картинки, пропонованідля опису, являють собою зображення дій або поз персонажів. Випробуванийповинний описати картинку, розповісти, що на ній намальовано, про що думають,що переживають зображені персонажі, що з ними відбудеться, що передувалозображеній події. При цьому, на думку деяких авторів «прожективногометоду», відбувається відоме ототожнення випробуваного з зображенимперсонажем. По висловлюванню французького психолога А.Омбредана,«особистість відбиває за допомогою цього методу, як об’єкт на екрані»(звідси і назва «прожективный»). Цей метод часто називають«клінічним підходом до психіки здорової людини».
Таким чином, прожективний метод, що є власне кажучиантиподом методу виміру, за задумом його авторів повинний надати можливістьякісної оцінки поводження випробуваного. Якщо тестовий метод спрямований наоцінку результатів роботи, то при прожективному методі сама проблемапомилкового або правильного рішення взагалі не виникає. Дослідник, щозастосовує прожективний метод, звертає увагу не на допущені помилки або направильні рішення, а на особистісні реакції випробуваного, на характервиникаючих при цьому асоціацій [10].
Якщо проаналізувати, про які особистісні переживання йустановки мова йде, то виявляється, що дослідники намагаються розкрити задопомогою цього методу несвідомі, сховані мотиви і бажання хворого. Окремі особливостісприйняття випробуваного (наприклад, чи бачить він об’єкти в русі або в спокої,чи звертає він увага при описі плям Роршаха на великі частини малюнків або надрібні деталі і т.п.) інтерпретуються як показники особистісних особливостей.
Таким чином, цей метод повинний на противагукількісному вимірові окремих функцій дати можливість якісного аналізу цілісноїособистості. Раціональне зерно, що утримується в «прожективному»методі, повинне безумовно бути використано. Однак виявлення з його допомогою переживання,особливості не можуть служити індикаторами будівлі особистості, стійкоїієрархії її мотивів і потреб. Прожективні методи повинні самі стати об’єктомдослідження.
Зупинимося на принципахекспериментально-психологічного дослідження в радянській патопсихології.Положення матеріалістичної психології про те, що психічні процеси є неуродженими здібностями, а прижиттєво формуються видами діяльності, вимагає, щобпсихологічний експеримент давав можливість досліджувати психічні порушення якпорушення діяльності. Він повинний бути спрямований на якісний аналіз різнихформ розпаду психіки, на розкриття механізмів порушеної діяльності і наможливості її відновлення. Якщо мова йде про порушення пізнавальних процесів,то експериментальні прийоми повинні показати, як розпадаються ті або іншірозумові операції хворого, що сформувалися в процесі його життєдіяльності, яквидозмінюється процес придбання нових зв’язків, у якій формі спотворюєтьсяможливість користування системою старих, що утворилися в колишньому досвідізв’язків. Виходячи з того, що всякий психічний процес має відому динаміку іспрямованістю, варто так побудувати експериментальне дослідження, щоб воновідбило схоронність або порушення цих параметрів. Таким чином, результатиексперименту повинні дати не стільки кількісну, скільки якісну характеристикурозпаду психіки. Ми не будемо надалі зупинятися на описі конкретних методик.Вони викладені в книзі С.Я.Рубінштейн [16] «Експериментальні методикипатопсихології».
Саме собою зрозуміло, що отримані експериментальнідані повинні бути надійні, що статистична обробка матеріалу повинна бутивикористана там, де поставлена задача цього вимагає і допускає, але кількіснийаналіз не повинний ні замінити, ні відтіснити якісну характеристикуекспериментальних даних. Кількісний аналіз допустимо тоді, коли проведенаретельна якісна психологічна кваліфікація фактів. Перш ніж приступити довиміру, треба установити, що виміряється.
Варто погодитися з зауваженням А.Н.Леонтьєва,зробленим у його статті «Про деякі перспективні проблеми радянськоїпсихології», що не треба зближати науково обґрунтовані експерименти,«які дають можливість якісної оцінки, з так називаними тестами розумовоїобдарованості, практика застосування яких не тільки справедливо засуджена внас, але викликає зараз заперечення й у багатьох інших країнах світу» [10].
Ідея про те, що один лише кількісний аналіз не можевиявитися придатним при рішенні ряду задач, зв’язаних з діяльністю людини,знаходить своє визнання серед ряду учених закордонних країн. Так, один з виднихамериканських фахівців в області керування професор А.Заді пише, що«точний кількісний аналіз поводження гуманістичних систем не має,очевидно, великого практичного значення в реальних соціальних, економічних іінших задачах, зв’язаних за участю однієї людини або групи людей». Більштого, він підкреслює, що «здатність оперувати нечіткими безлічами іздатність, що випливає з неї, оцінювати інформацію є одним з найбільш коштовнихякостей людського розуму, що фундаментальним образом відрізняє людський розумвід так називаного машинного розуму, приписуваного існуючим обчислювальниммашинам».
Отже, основним принципом побудови психологічногоексперименту є принцип якісного аналізу особливостей протікання психічнихпроцесів хворого на противагу задачі лише одного кількісного їх виміру. Важливоне тільки те, якої труднощів або якого обсягу завдання хворий осмислили абовиконав, але і те, як він осмислював, чим були обумовлені його помилки йутруднення. Саме аналіз помилок, що виникають у хворих у процесі виконанняекспериментальних завдань, являє собою цікавий і показовий матеріал для оцінкитого або іншого порушення психічної діяльності хворих.
Той самий патопсихологічний симптом може виявитисяобумовленим різними механізмами, він може виявитися індикатором різних станів.Так, наприклад, порушення опосередкованої пам’яті або нестійкість судженьможуть виникнути внаслідок порушеної розумової працездатності хворого (як цемає місце при астеніях різного органічного генезу), воно може бути обумовленопорушенням цілеспрямованості мотивів (наприклад, при поразках лобових розділівмозку), воно може бути проявом дезавтоматизації дій (при судинних змінах мозку,епілепсії) [16].
Характер порушень не є патогномонічним, тобтоспецифічним для того або іншого захворювання; він є лише типовим для них іповинний бути оцінений у комплексі з даними цілісного патопсихологічногодослідження./>2.3 Організаціявпровадження патопсихологічного дослідження
Патопсихологічнедослідження порушеної психіки проводилися спочатку тільки в психіатричнихклініках. Для виділення критеріїв норми і патології вивчалися паралельноособливості психіки здорових людей. З погляду психосоматичної медицини,визначені особистісні особливості людини лежать в основі ряду соматичнихзахворювань. Тоді патопсихологічне дослідження особливостей психіки необхіднопроводити й у соматичних клініках з метою подальшої психокорекції особистості іпрофілактики соматичних захворювань.
Патопсихологічнедослідження містить у собі наступні компоненти:
–         бесіду зхворим;
–         експеримент(тестування);
–         вивченняісторії хвороби;
–         спостереженняза поводженням під час дослідження;
–         аналізотриманих результатів;
–         оформленнявисновку.
Патопсихологічнедослідження не повинне бути ятрогенним. Після проведення дослідження в хворогоне повинні виникати думки про свою психічну неспроможність у зв’язку зповодженням що досліджує. Навпроти, патопсихолог завжди повинний зберігати вбесіді з хворим максимальну психотерапевтичність, сприяти оптимістичнимтенденціям і установкам хворого в прогнозу протікання захворювання ірезультатів лікування.
Патопсихологічнедослідження можна розділити на кілька етапів. Перший здійснюється клініцистамище до знайомства психолога з хворим і зводиться, як уже говорилося, доформулювання клінічної задачі. Лікар вирішує питання про те, наскільки корисниму кожнім конкретному випадку може виявитися експериментально-психологічнедослідження. З задачею знайомиться патопсихолог. У бесіді з лікуючим лікарем вінуточнює цікавлячі його особливості протікання захворювання, можливідиференційно-діагностичні передумови або можлива дилема експертного судження.Якщо мова йде про контроль ефективності лікування, психолог разом з лікаремобговорює специфіку терапевтичних заходів, передбачувані можливості їх впливуна різні психічні процеси, намічає терміни повторного дослідження [16].
Бесіді з хворимпередує ознайомлення патопсихолога з матеріалами історії хвороби. Відсутність уній цікавлячого психолога даних змушує його збирати додатковий анамнез. Дляпсихолога становлять інтерес не тільки анамнез, але й особливості перебігухвороби, результати інших лабораторних досліджень — біохімічних, серологічних, електрофізіологічних,офтальмологічних. Потім випливає ретельне ознайомлення з записом про психічнийстатус хворого в історії хвороби і зіставлення цих матеріалів з тим, щопсихолог спостерігає в лабораторії. Це дуже важлива обставина: невідповідністьпсихічного стану хворого по записах лікаря у відділенні його статусові в лабораторіїдає психологові іноді вже на початку дослідження підстава припустити симулятивнуповедінку або агравацію зі сторони обстежуваного і відповідним чином будуватипроведення експерименту. Так, іноді обстежуваний за щоденниковими записамивиявляє живий темп психомоторики, а в умовах лабораторії демонструє різкеуповільнення сенсомоторных реакцій (дуже часто при симуляції й аграваціїособливо поганими виявляються результати в пробах, проведення якихсупроводжується реєстрацією часу).
Стан хворого граєдуже важливу роль в успішному проведенні дослідження. Перед початкомексперименту необхідно переконатися у відсутності яких-небудь інтеркурентнихсоматичних захворювань. Перешкодою для дослідження є одержання хворимпсихотропних засобів (слід домовитися про можливість проведення дослідженняхворого, що одержав ліки, які впливають на протікання нервових процесів, у тихвипадках, коли це передбачено задачею психологічного експерименту). Небажанепроведення дослідження після безсонної ночі, фізичної перевтоми, при почуттіголоду або, навпаки, безпосередньо після їжі. Повторні дослідження бажанопроводити в той же час дня, що і первинні.
Ознайомлення зісторією хвороби і станом хворого дозволяє що досліджує уточнити поставленуперед ним клініцистами задачу і намітити попередній план дослідження вибірметодик, черговість їх застосування.
Однак дослідженнюза допомогою методик звичайно передує бесіда з хворим. Не можна почати з записуванняпаспортних даних і тим самим скласти перше судження про стан у хворого мнестичноїфункції. Надалі в бесіді уточнюється стан пам’яті (короткочасної ідовгострокової), уваги, виявляється стан свідомості. Визначається орієнтуванняхворого в часі, місці і власній особистості, як добре пам’ятає він дативласного життя і загальновідомі історичні. Ці питання повинні бути задані вході невимушеної, природної бесіди і ні в якому разі не повинні нагадуватиіспит, що визначає психічну повноцінність хворого. Якщо в досліджуваногопередбачаються розлади пам’яті, обов’язково треба з’ясувати, як сам він оцінюєсвою пам’ять. У бесіді виявляється наявність або відсутність свідомостіхвороби, позиція хворого до приміщення його в психіатричну лікарню і до фактупроведення експериментально-психологічного дослідження. При цьому хворомунеобхідно роз’яснити бажаність такого дослідження, виходячи з його інтересів — уточнення діагностики, призначення лікування і т.п. Бажано, щоб обстежуваний непосилався на необхідність визначення рівня розумової діяльності обстежуваного.Набагато частіше психічно хворі погоджуються на дослідження пам’яті, уваги,сенсомоторики.
Іноді бесідапатопсихолога з хворим істотно впливає на подальший хід дослідження, додає йомуспецифічну спрямованість. У бесіді з хворим з’ясовуються й особливостіособистості хворого до захворювання, оцінка їм зміни самопочуття іпрацездатності в процесі хвороби. Визначаються культурний рівень хворого, йогоосвіченість, ерудиція, коло інтересів, потреби.
Виконаннюзавдання за кожною методикою передує інструкція. На думку P. Fraіsse [16], вонаскладає частину загального визначення експериментальної ситуації і повинназабезпечувати співробітництво обстежуваного з експериментатором. Томупідготовці її надається дуже важливе значення. Від інструкції багато в чомузалежить, як обстежуваний розуміє і виконує завдання. Недбало подана і нечіткооформлена інструкція може з’явитися причиною поганих результатів виконаннязавдання обстежуваним, котрий або погано зрозумів, що від нього потрібно, абовважає, що експериментатор сам відноситься до ситуації експерименту формально.Тому P. Fraіsse пише про те, що саме інструкція сприяє створенню вобстежуваного визначеної установки, що повинна на всьому протязі експериментубути як можна більш постійної. Інструкція повинна бути відпрацьованої, повираженню P. Fraіsse, — «обкачаної», попередньо випробуваної надекількох особах, лаконічної, відповідати розумовим можливостям обстежуваного.Її варто складати так, щоб уникнути можливості суперечливого розуміння. Удеяких випадках на початку роботи з методики інструкцію необхідно«підкріпити» одним-двома прикладами. Результати дослідження небажанооцінювати лише як успішні або неуспішні. Якщо хворий не справляється ззавданням, необхідно з’ясувати причини цього, тому що іноді в основі невдалогорішення лежать зніяковілість, непевність його у своїх можливостях, недостатньочітко зрозуміла інструкція. Для оцінки результатів важливо визначити, наскількиефективної виявляється допомога що досліджує, чи приймається вона досліджуванимабо відкидається в силу негативних проявів, або в зв’язку з навмисним йогоповодженням у ситуації експерименту. Останнє ми умовно позначаємо як «опірінструкції».
Велике значення маєреєстрація отриманих даних. Загальна тенденція, що відзначається в останнійчас, до, технізації лабораторій позначається в тім, що патопсихологи всечастіше прибігають до використання у своїй практиці магнітофонів для записуходу експерименту [12]. Магнітофонний запис виявляється корисної принеобхідності досить ретельної реєстрації ходу експерименту, що виявляє вобстежуваного найтонші нюанси мовної патології, і особливо в тих випадках, колиза задумом експерименту що досліджує бажає потім відтворити цей запис дляповторного аналізу. Крім того, магнітофонна стрічка є гарним ілюстративнимматеріалом. У той же час користування магнітофоном створює і деяких труднощів — приводить до необхідності збереження громіздких фонотек або, щоб уникнутицього, патопсихологу знову приходиться переносити результати з магнітофонногозапису на папір. Збереження ж протоколів проведених у лабораторії дослідженьзовсім обов’язково. Це диктується необхідністю мати у своєму розпорядженніматеріали попередніх досліджень при повторному надходженні хворого, а також єоднією з умов наукової розробки накопичених у лабораторії даних.
Відзначенірозуміння свідчать про важливість як можна більш повного і точного запису психологомобставин проведеного досліду. Як писав у свій час A. Bіnet, для проведенняекспериментально-психологічного дослідження потрібно лише перо, небагато паперуі багато терпіння. Ці слова варто розуміти не тільки як визнання частоти вживанняв експериментальній психології так званих «олівцево-паперових»тестів. Тут дотримуються вказівок і на таку невід’ємну умову проведенняексперименту, як ретельне протоколювання. До протоколу досвіду заносяться поможливості всі судження обстежуваного, а також слова, що досліджує в процесіексперименту. Іноді, переглядаючи після дослідження протокол, у ньому можназнайти вказівки на своєрідні зміни мислення або особистісної позиції хворого,що пройшли непоміченими під час самого досвіду. Особливо важливо точнореєструвати міркування обстежуваного з приводу рішення запропонованих йомузавдань. Мотивація рішення нерідко дає більше матеріалу для висновків, чим одналише реєстрація рішення. Ведення протоколу важливо і для конкретної ілюстраціївисновку що досліджує. Правильне ведення протоколу досвіду дозволяє згодомпроводити узагальнення, аналізувати дані досліджень спеціально підібраних групхворих. В міру нагромадження досвіду експериментальної роботи патопсихологполіпшує якість своїх записів, виробляючи спеціальні умовні значки і позначки,прибігаючи до скорочень слів і використовуючи специфічні терміни.
Протоколидосліджень краще вести на окремих аркушах, що потім скріплювати. На початкупротоколу вказують його номер по реєстраційному журналі, дату, позначаютьвідділення і вказують прізвище й ініціали обстежуваного. У журналі крім цихзведень указують вік хворого, діагноз, а також кратність дослідження. Бажановести алфавітну книгу по роках, що допоможе при необхідності знайти протоколпопереднього дослідження даного хворого. Протоколи краще зберігати в папках ухронологічному порядку. Звичайно експериментально-психологічні дослідженняпсихічно хворих роблять без якої-небудь складної апаратури, що істотно зменшуєштучність, що виникає при використанні в лабораторії спеціального устаткування,складних пристроїв, кабін, і наближає дослідження до «природногоексперименту». За визначенням А. Ф. Лазурського (1925), природнийексперимент — це «спроба сполучити довільне втручання в психічне життялюдини (являється характерною ознакою всякого експерименту) з порівняно простійі природну обстановку досвіду».
Підборекспериментальних методик
На озброєнніпатопсихологів знаходиться безліч експериментальних методик, за допомогою якихдосліджуються особливості психічних процесів. Справа, у тім, що більшістьметодик, спрямованих на виявлення якісних закономірностей психічної діяльностіхворих, доступні статистичній математичній обробці. Використання ж психометричнихтестів без якісного аналізу матеріалу, одержуваного з їх допомогою,неправомірно і приводить до помилкових висновків (до цього питання миповернемося в главі книги, присвяченої психометричним методам дослідженняінтелектуальної діяльності) [4].
Досить умовним єі розподіл експериментально-психологічних методик на словесні (вербальні) іпредметні (невербальні). Навіть користуючись невербальною методикою психолог,як правило, не обмежується реєстрацією отриманих результатів, а шляхом розпитунамагається з’ясувати в хворого мотиви, якими він керувався, виконуючизавдання, цікавиться міркуваннями хворого з приводу зробленої ним в процесіобстеження роботи. Крім того, варто враховувати, що у виконанні завдань за такзваними невербальними методиками незмінно бере участь система процесіввнутрішньої мови обстежуваного.
Поділ методиквідповідно до їх спрямованості на дослідження тієї або іншої психічної функціїтакож є умовним. Як правило, більшість методик своїми результатами свідчить простан декількох функцій. Приклад цього – методика піктограм, запропонованаспочатку для дослідження опосередкованого запам’ятовування і щовикористовується патопсилогами для вивчення особливостей мислення психічнохворих. Отримані за допомогою цієї методики дані дозволяють патопсихологусудити і про афективно-особистісні особливості хворого. Більшістьекспериментально-психологічних методик має відносно широкий діапазон. Не можнаобмежено досліджувати тільки пам’ять, тільки увага, тільки мислення. У зв’язкуз цим необхідно відзначити, що зроблена нами в цій книзі угруповання методиктакож є умовною і її використання продиктоване зручністю викладу.
З іншого боку,існують групи експериментально-психологічних методик, що мають загальнуспрямованість. Так, особливості плину асоціацій виявляються при дослідженніметодиками класифікацій і виключення, в асоціативному експерименті, упіктограмах.
Той самийпсихічний дефект виявляється при дослідженні різних проявів психічноїдіяльності обстежуваного — так, емоційне спрощення може виступити придослідженні настільки різними методиками, як проба на запам’ятовування,піктограми, за допомогою картинок з емоційним підтекстом, при визначенні рівнядомагань. Підвищена виснаженість психічних процесів визначається придослідженні таблицями Шульте, Крепеліна, у коректурній пробі, при утворенніаналогій і т.д.
Зі сказаноговипливають два принципи підбору експериментально-психологічних методик. Це,по-перше, сполучення методик, що дозволяють більш повно і всебічно досліджуватиякі-небудь прояви психічної діяльності. Наприклад, при дослідженні пам’ятівживаються проби на завчання штучних звукопоєднань, слів і асоціативних парслів, застосовуються методики, що дозволяють судити про короткочасну ідовгострокову пам’ять, про безпосереднє й опосередковане запам’ятовування і т.д.По-друге, сполучення близьких по спрямованості методик дозволяє судити провірогідність, надійність отриманих даних. Дані, одержувані в клініко-психологічномуексперименті за допомогою однієї методики, завжди бажано підтвердитирезультатами, отриманими за допомогою інших методик [4].
При виборі длядослідження тієї або іншої методики варто пам’ятати, що спрямованість її можезмінитися навіть при незначному, на зовнішній погляд, видозміні інструкції.Так, Т. І. Тепеніцина (1967) [4], вивчаючи психологічну структуру резонерства,установила, що кількість резонерських суджень, що виявляються в експерименті,збільшується при зміні спрямованості інструкції, при якому акцентується,підсилюється індивідуально-оцінна позиція хворого. При з’ясуванні розуміння зміступрислів’їв і приказок, поряд зі звичайною інструкцією (Як ви розумієте змістприслів’я?), питання задавався й у трохи іншій формі (Як ви відноситеся доцього прислів’я?). Часто однієї цієї зміни інструкції було достатнє, щобспровокувати резонерство.
З відомої значноїкількості патопсихологічних експериментальних методик у кожнім окремому випадкущо досліджує користується обмеженим їх числом. Звичайно для дослідження хвороговиявляється досить десять-вісім методик, обраних відповідно до задачдослідження. Для практичного лікаря-психіатра вибір методик дослідження нерідковизначається їхньою простотою, можливістю використання їх безпосередньо увідділенні. Володіння великою кількістю прийомів експериментального дослідженнядозволяє більш точно направити досвід, підібрати найбільш адекватні методики, атакож одержати при дослідженні більш достовірні результати, тому що дані,одержувані при використанні різних методик, будуть більш усебічнохарактеризувати особливості психічної діяльності обстежуваного й у рядівипадків підтверджувати один одного.
У виборі методикекспериментально-психологічного дослідження можуть відігравати істотну рольнаступні обставини.
1. Цільдослідження (диференціальна діагностика, у залежності від передбачуванихзахворювань, визначення глибини психічного дефекту, вивчення ефективностітерапії). Так, припускаючи шизофренічний процес необхідно використовувати одніметодики, а при дослідженні хворого епілепсією для встановлення ступенявиразності інтелектуально-мнестичних розладів — інші. Для багаторазовихдосліджень у ході лікування обираються методики однакової кількості рівних потруднощам варіантів завдань.
2. Утворенняхворого і його життєвий досвід. Наприклад, піддослідному з початковимутворенням не слід давати завдання за методикою утворення складних аналогій.
3. Іноді істотнуроль відіграють особливості контакту про хворим. Так, нерідко приходитьсядосліджувати хворих з порушенням діяльності слухового або зорового аналізатора.Відповідно при глухоті максимально використовуються завдання на зоровесприйняття. Навіть у пробі на запам’ятовування слова випробуваному незачитують, а пропонують у письмовому виді. При поганому зорі, навпаки, усіметодики варіюються для слухового сприйняття.
У процесі дослідження методики звичайно розташовуютьпо зростаючій складності — від більш простих до складного. Виключення складаєдослідження випробуваних, від яких очікують агравації або симуляції. У цихвипадках іноді більш важкі завдання виконуються правильно, а наступні за нимивідносно більш прості вирішуються нарочито невірно. Ця ж особливість характернаі для станів псевдодеменції, коли успішно виконуються більш складні завдання ібезглуздо — елементарно прості (А. М. Шуберт, 1957) [4].
Більшість експериментально-психологічних методиквідрізняється простотою, для проведення дослідження з їхньою допомогоюнеобхідно лише заготовити окремі таблиці, малюнки. Роботу патопсихологаполегшує наявність у лабораторії видрукуваних типографським способом таблиць,бланків. Патопсихолог повинен мати у своєму розпорядженні відомим«асортимент» методик, підбор яких необхідно продумати. Наприклад, неможна обмежитися таблицями лише для словесного або предметного варіантівметодики виключення, кожний з цих варіантів має свої переваги при визначенійпостановці досвіду, а іноді бажане використання обох. Методика не можезастосовуватися для дослідження хворого до того, як експериментатор не опануваву достатній мері прийомами її проведення. Виготовлення деяких таблиць длядослідження вимагає «відпрацьовування норми» по них. Так, не можнадосліджувати приготовленими у своїй лабораторії таблицями Шульте [4], керуючисьпоказниками норми, почерпнутими з досліджень, що проводилися в іншихлабораторіях, і за допомогою таблиць, що можливо відрізнялися розміром іяскравістю цифр, іншою їхньою освітленістю.
Особливої розробки вимагає введення в роботулабораторій оригінальних модифікацій уже відомих методик. У цих випадках слідуточнити не тільки теоретичну можливість застосування даної методики, але йапробувати неї на статистично достовірній групі обстежуваних для підтвердженняобґрунтованості припущення про спрямованість цієї методики на вивчення тих абоінших психічних процесів і надійності одержуваних з її допомогою результатів.
Аналіз отриманих даних і винесення висновку
Важливим нерідко дуже важким являється заключний етапдослідження — аналіз отриманих в експерименті фактів, їхнє узагальнення іпідготовка висновку, що повинне відбивати якісні особливості плину психічнихпроцесів в обстежуваного. При цьому не стільки важлива характеристика отриманихпро допомогу окремих методик даних, скільки уміння узагальнити них, виділивши втакий спосіб основні порушення психічної діяльності. Висновок завжди повиннийбути відповіддю на питання, що був поставлений клініцистами перед патопсихологом.
М. С. Роговин (1969) [4] пише про те, що результатипатопсихологічного експерименту мають відоме самостійне значення, але він надаєособливого значення їх клінічної кваліфікації. Зокрема, М. С. Роговин виділяє впроведенні патопсихологічного експерименту три етапи, що представляютьпослідовну інтеграцію психологічних даних у клінічний висновок. Перший етапполягає в пред’явленні будь-якому хворому будь-якої психологічної проби. Цимстворюється власне експериментальна ситуація. Це, по суті, орієнтований етапдослідження. Що досліджує одержує на ньому характеристику ряду загальних данихщодо темпу, обсягу і переключеності психічних процесів. На цьому етапі дослідженняпатопсихолог переходить до пошуку таких психологічних проб, у виконанні якихповинна з найбільшою імовірністю проявитися психологічна структура порушення.Таким чином, що тут досліджує прагне знайти найбільше нозологічно специфічні (узалежності від сформульованої клінічної задачі) методики експериментальногодослідження. Оскільки жоден, узятий ізольовано, психологічний метод сам по собіне має вирішального діагностичного значення, настає третій етап дослідження, якийполягає за М. С. Роговину, у зіставленні з результатами інших психологічнихпроб. На думку М. С. Роговина, власне нозологічна кваліфікація отриманих вексперименті даних уже виходить за рамки роботи патопсихолога і здійснюєтьсяшляхом зіставлення виявленої в експерименті структури психічного дефекту зклінічною картиною захворювання.
Форма висновку не може бути єдиної. Зовсім справедливоС. Я. Рубінштейн (1970) [4] пише, що, так само як саме дослідження не може бутистандартним, не може бути і стандарту в складанні висновку. Значною мірою характервисновку залежить і від індивідуальних властивостей патопсихолога і від йогоробочого навантаження. Цими факторами, наприклад, визначається лаконічність абодокладність висновку. Висновок не повинний бути повторенням, навіть стиснутим,протоколу обстеження.
У ряді випадків важливо коротко охарактеризуватипсихічний стан обстежуваного, пропоновані їм скарги. Це особливо важливо, колипсихічний стан хворого в лабораторії відрізняється від описуваного лікуючимлікарем у відділенні, або при виявленні відомого контрасту між самопочуттямхворого і результатами дослідження. Приклад обстежуваний пред’являє скаргиастенічного характеру, але в експерименті не виявляється відповідних їм проявіввиснаженості, характерного ослаблення пам’яті, активної уваги. Реєстраціяпсихічного стану обстежуваного важлива й у тих випадках, коли цим можнапояснити характер отриманих результатів.
У висновку відзначаються особливості поводженняхворого, обумовлені ситуацією експерименту, його відношення до фактуобстеження. Обов’язково реєструється наявність компонентів так називаногонастановного поводження (воно не завжди є ознакою симуляції або агравації іспостерігається в рамках психогенних станів, особливо при наявності істеричноїсимптоматики). Настановне поводження часте ставить під питання вірогідністьдеяких отриманих при дослідженні результатів, так, наприклад, враження проінтелектуальну недостатність у цих випадках вимагає серйозних доказів, прямих іопосередкованих. Зокрема, нерідко при настановній поведінці обстежуваних(особливо коли дослідження проводиться з метою судово-психіатричної експертизи)ми поряд з відповідями, що як би свідчать про зниження рівня узагальнення, задопомогою застосування рівнобіжних по спрямованості методик одержували доситьдиференційовані вирішення завдань. Однак для виявлення в експерименті такої«нерівномірності рівня досягнень» дослідження повинне проводитися задопомогою великої кількості методик, розташовуваних, як це уже вказувалося, непо ступені наростання труднощі експериментальних завдань, що утримуються в них.Крім того, у цих випадках необхідно проводити дослідження повторно й іноді зінтервалами в кілька днів [16].
У висновку не можна обмежуватися переліком методик, щозастосовувалися в процесі дослідження, і реєстрацією факту виконання абоневиконання обстежуваним запропонованих йому завдань. На основі аналізу даних експериментунеобхідно виділити ведучі патопсихологічні особливості, аналогічно тому, якпсихіатр на одному з етапів лікарського мислення вичленяє у клінічній картинізахворювання домінуючий синдром. І патопсихолог шукає в структурі психічногодефекту обстежуваного свого роду патопсихологічний «синдром». Убільшості випадків при дослідженні психічно хворих на перший план виступаютьрозладу мислення, в оцінці яких звертається увага на характеристику процесівузагальнення і відволікання, логічного ладу мислення, його цілеспрямованості ікритичності. У зв’язку з цим варто підкреслити величезне значеннязапропонованої Б. В. Зейгарник (1958, 1969, 1973) [16] систематики розладівмислення в патопсихологічному аспекті.
Визначення, що обстежує в результаті досліду одного ззазначених видів розладів мислення у висновку повинен бути досить аргументованоекспериментальними даними. Указуються виявлені при дослідженні особливостіпам’яті, уваги обстежуваного, темп його сенсомоторних реакцій, відсутність абонаявність ознак підвищеної виснаженості в нього психічних процесів, характеремоційно-особистісних проявів. Іноді неменшу роль може грати констатаціяпатопсихологом відсутності в обстежуваного тих або інших психічних розладів.Наприклад, при диференціальній діагностиці між неврозом і неврозоподібним протіканнямшизофренії або між психопатією і шизофренією з психопатоподібними проявамипредставляється важливим та обставина, що в експерименті не виявляютьсяхарактерні для шизофренії порушення мислення й афективно-особистісних змін. Усеце в цілому створює більш або менш повну картину структури особливостейпсихічному діяльності обстежуваного, правильна кваліфікація якої полегшуєпозначку у висновку діагностичних припущенні, що не повинні бути категоричними,тому що психологічний експеримент є допоміжним у клінічному дослідженніпсихічно хворого дані патопсихологічного дослідження істотно доповнюютьхарактеристику психічного статусу хворого, служать ґрунтом для заглибленогоклінічного аналізу.
Характер висновку залежить і від поставленої переддослідником задачі. Так, при повторюваних у процесі лікування хворогодослідженнях основна увага приділяється порівнянню результатів, що виявляються.Наприклад, досліджуючи повторно хворого із соматогенною астенією, ми звертаємоособливу увагу на зміну виразності в нього в міру лікування явищ підвищеної виснаженості.Інша задача ставиться перед патопсихологом судово-психіатричною експертизою.Наприклад, у випробуваного клінічно діагностується олігофренія, але потрібно нетільки зафіксувати в це в експерименті недостатність рівня узагальнення, але іступінь виразності інтелектуального дефекту. Останнє іноді украй важковизначити, керуючись лише клінічними ознаками, а для експертного рішення точневстановлення рівня недостатності процесу узагальнення грає дуже важливу роль.Відповіді на ці питання і повинне містити висновок.
/>РОЗДІЛ3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ ЗМІН МИСЛЕННЯ ПРИ НЕВРАСТЕНІЇ/>3.1 Психологічніхарактеристики хворих на неврастенію
Кількість осіб, що взяла участь у дослідженні складала10 чоловік, серед яких 5 – жіночої статі та 5 чоловічої.
В дослідженняприймали участь хворі, які мають різні рівні прояву неврастенії. Кожна наступнаметодика проводилась в усіх групах з інтервалом у 10 днів.
Дослідженняпроводилося в Чернігівській психоневрологічній лікарні.
Дослідження проводилось в період з 15 жовтня 2007 по31 листопада 2007 року. Воно проводилось анонімно, кожному з опитанихприсвоювався порядковий номер від 1-го до 10-го. Таким чином забезпечуваласьанонімність. Кожен з опитаних учнів заповнював бланк добровільно та самостійно.
Усього було досліджено 10 хворих. З них 5 хворих булибез гострої психопатологічної симптоматики, без грубого емоційного йінтелектуального дефекту, а також без виражених порушень мислення. Усі хворівідрізнялися порівняльною психічною схоронністю і викликали значні труднощі припостановці діагнозу і рішенні експертних питань.
Хворий Н. неврастенією усвідомлює свою «нервовуслабість»: у нього з’являються непевність у собі, почуття внутрішньоїнапруженості і тривоги. Іноді такі люди скаржаться на «поганупам’ять», однак при перевірці це не виявляється. Справа в тому, що напругауваги, необхідна для спогаду, стає для них важкою, тяжкою. Ослаблення увагиведе до неуважності, що у свою чергу сприяє поганому запам’ятовуванню. Хворіневрастенією звичайно не витримують тривалої напруги. Для їх діяльностіхарактерно вдале інтенсивне «початок» і швидке падіння продуктивностів роботі.
На фоні зазначених проявів «нервовоїслабості», особливо при стомленні, виникають приступи гнівних спалахів, щоє самим яскравим, найбільш помітним для навколишнім вираженням неврастенії.Афективні спалахи звичайно нетривалі, але їхня інтенсивність і частота можутьпоступово наростати. В обстановці, коли спалах роздратування може особливосильно зашкодити хворому, наприклад при розмові зі своїм начальником на роботі,він може стримуватися. Однак при спілкуванні з людьми, якоюсь мірою від ньогозалежними (вдома або на роботі зі своїми підлеглими), він як би«розряджає» внутрішнє невдоволення, що нагромадилося, і напруга:починає кричати, грубити, не слухає пояснень, у гніві іноді може вдарити.Зупинити в цей момент приступ порушення дуже важко, але, як правило, він швидкозавершується повним безсиллям — і фізичним, і моральним.
Хворого ж опановує безліч думок, пов’язаних з йогороботою, із взаєминами з навколишніми. Сон у нього недостатньо глибокий,турбують тривожні сновидіння, йому не хочеться вставати, він відчуває в’ялість,погано себе почуває, протягом дня сонливість заважає нормально працювати. Однакдо вечора стан вирівнюється, з’являється навіть бадьорість, і знову до глибокоїночі людин не може заснути. Такий ритм сну пояснюється тим, що загальмованийстан мозку після нічного сну довго не розсіюється, так само як і виниклепорушення (у результаті роботи, виконуваної «через силу»)зберігається набагато довше, ніж у здорової людини.
Майже постійним супутником неврастенії є головнийбіль. Поряд з цим пацієнт відзначає неприємні відчуття у внутрішніх органах,насамперед у серце, а також у шлунку, кишечнику, печінці і т.д. Вважається, щов цих випадках інтерорецептивні роздратування, що надходять із внутрішніхорганів у кору головного мозку, не «загальмовуються» належним образомі викликають стан дискомфорту.
Бадьора, весела, життєрадісна людина, занедужуючиневрастенією, стає сумовитим, нетовариським, недовірливим, у нього з’являєтьсявтомлена, розслаблена хода. Хвилювання і пригніченість викликають серцебиття,частий пульс, супроводжувані тремтінням, рясним пітливістю, запамороченням;можуть спостерігатися приступи ядухи, прискорене або утруднений подих; запор,зниження апетиту, нерідко прискорене сечовипускання. Часто неврастеніясупроводжується різними порушеннями полової функції, що через помисливістьхворих викликають у них сильну тривогу і ще більш погіршують загальний стан.
Основна причина розвитку неврастенії — перевтома врезультаті непосильної роботи, тривалої розумової напруги, нездорових,«невисловлених» відносин між рідними і близькими. Усе це постійно«давить» на людину і викликає в нього невротичні порушення.
Змушена бездіяльність, що спостерігається, зокрема,при ряді експериментальних і тренувальних занять, також викликає невротичніреакції. Ці спостереження повною мірою підтверджують точку зору про те, щоневрастенічні розлади можуть бути викликані як надто сильним подразником, так івідсутністю роздратування.
З фізіологічної точки зору прийнято вважати, щоневрастенія визначається слабістю процесів внутрішнього гальмування або жослабленням дратівливого процесу в центральній нервовій системі. Захворюванняможе виникнути в людей з різним типом нервової діяльності, частіше при слабкомутипі, рідше при сильному. Протікає хвороба нерівно, періодично настає ремісіяабо погіршення в залежності від зовнішніх умов або соматичних захворювань.
Хворий Д. почуває себе як після важкої фізичної роботиабо після важкого захворювання, скаржиться на м’язові болі, особливо впоперековій області (підвищена напруга цих м’язів), на серцебиття, болі вживоті, розлад статевої сфери.
Головні болі виявляються у вигляді стискаючого обруча(неврастенічний шолом), відзначається відчуття тиску усередині голови, сумбур уголові.
Хворий відзначає труднощі концентрації уваги ізапам’ятовування, які є проявом психічної утоми. З ранку характерне почуття утоми,до вечора — пожвавлення. Хворий погано засинає, бачить кошмарні, поверхневісни. Відчувають дратівливість, злість, почуття вичерпаності, «вулканічні»виверження гніву.
Для хворого неврастенії характерні поспіх і нудьга.Хворий хоче «перейти в інший світі», залишити в минулому дійсність,бігти від неї або зруйнувати.
Хворий В. Він скаржиться насамперед на швидкустомлюваність — фізичну, а головним чином розумову. Від якої-небудьдріб’язкової роботи в будинку він зараз же утомлюється. Пройти пішки неособливо велику відстань зі служби йому уже важко: він утомиться, і потрібносісти на якийсь час, щоб «віддихатися». Він легко утомлюється і відсвоєї професійної роботи і узагалі від усякої розумової праці, і тому всякасправа в нього тягнеться повільно. Пам’ять погана, він забуває, куди що поклав,що хотів зробити, що тільки що прочитав. Увага також погана — небагато читає, ідумки летять кудись далеко; він спохватиться і бачить, що без кінця сидить надоднією і тією же сторінкою. Колишнього інтересу до роботи немає, і його вженіщо не цікавить. Він став дратівливим: від будь-якої дріб’язкової зміни можеоскаженіти, наговорити поганих слів, а потім відразу остигає і болісно переживаєсвій спалах. Від усього він хвилюється, від будь-якої дрібниці роздратовуєтьсяі довго не може заспокоїтися. Настрій завжди пригнічений, усім незадоволений.Потім скаржиться на розлади у фізичній сфері, масу всіляких болючих відчуттів,і багато всього іншого. Так багато, що і сам хворий постійно виймає з кишеніякісь папірці з записами, і знову починає свою нескінченну розповідь.
Хвора М., вважає себе хворою із січня 1993 року.Захворюванню передували тривалі переживання, пов’язані з «невдалимзаміжжям», перенесеним сифілісом, розлученням, переживаннями на роботі інапруженій роботі. Захворювання розвивалося поступово. З’явилися головні болі,дратівливість, сверблячка і біль у вухах. Звернулася до отоларинголога, щодіагностував «простудне захворювання ушей» і призначив відповіднелікування. Незважаючи на проведене лікування, біль у вухах продовжувавнаростати, «здавалося, що у вухах відкрилися виразки», різкопідсилилася дратівливість, погіршився сон. Звернулася до районного лікаря, щопісля ретельного огляду якось «пильно» подивився на хвору і довгомовчав, «не вимовляючи ні слова». «У голові» швидшеблискавки мигнула думка, що повернулася стара хвороба (сифіліс), охопилопочуття страху. З тих пір ці думки не залишали хвору. Підсилиласядратівливість, перестала спати вночі, знизився настрій, підсилилися головніболі, з’явилася безліч неприємних відчуттів у голові. Звернулася до лікарівшкірно-венерологічного диспансеру; була госпіталізована для обстеження. Всіаналізи на виявлення сифілісу виявилися негативними, але, незважаючи на це,думки про сифіліс не залишали хвору. Плин їх носив хвилеподібний характер: вонито загасали, то загострювалися. Їх загострення було обумовлено погіршеннямфізичного стану здоров’я. Незабаром почало здаватися, що в неї з’являються дивніманери в поводженні, і вирішила, що божеволіє Звернулася до психіатра і була направленав лікарню.
Психічний стан: свідомість ясна, орієнтування усіхвидів збережені. Поводження у відділенні формально правильне. Читає художнюлітературу, мало товариська. Скаржиться на головні болі ниючого характеру,підвищену дратівливість, нав’язливі думки про сифіліс. Фіксована постійно нанеприємних відчуттях у голові. Боїться по вечорах закривати очі, тому щобоїться, що при цьому може збожеволіти. Критично оцінює свій стан, тяготитьсясвоїм самопочуттям. Настрій знижений. Емоційно нестійка, дратівлива, часомплаксива. Не вірить у своє видужання. Погано спить вночі. Апетит знижений.
Хвора Т., тривалий час відзначалася загальна слабість,знизився апетит, втратила у вазі, з’явилася дратівливість, знизився настрій,погіршився сон, продовжувала працювати на виробництві. Сильно утомлювалася.Один раз, 13 травня 2003 року, після чергового підйому ваги відчула, що вживоті «начебто, щось обірвалося». Охопило почуття страху смерті.Такий стан продовжувався біля години. Потім трохи заспокоїлася і продовжиласвою роботу. Через 2 тижні аналогічний стан повторився. Перестала спати вночі,підсилилася дратівливість, відновився страх смерті. Звернулася в лікарню, делікар сказав хворій, що в неї «серце не в порядку». Почалахвилюватися за своє серце, підсилився страх смерті. Він став постійним. Пішла увідпустку, але стан залишався поганим. Почало «кидати в жар»,«тіло німіло», настрій знизився, гірше стала їсти, підсилиласядратівливість, погано стала спати вночі. У такому стані була спрямована увідділення неврозів.
Психічний стан: свідомість ясна. Орієнтована в часі іпросторі. Поводження у відділенні правильне. В міру товариська, читає художнюлітературу. Скаржиться на нав’язливі думки про смерті, супроводжувані почуттямстраху. Увесь час фіксує свою увагу на неприємних відчуттях в області серця,животі, на відчуттях пробігання струму по всьому тілу. Відноситься критично досвого стану. Просить позбавити її від почуття страху і неприємних відчуттів утілі.
Емоційно нестійка, дратівлива. Настрій знижений, поекзогенному типі, багато плаче.
Хвора А., скаржиться на наявність безлічі нав’язливихдумок і дій, з якими веде боротьбу до знемоги. «В усьому сталасумніватися». Настрій знижений; постійно і болісно задумується над своїм«положенням у житті». Безперервно зі свого одягу щось струшує. Післяранкового туалету повертається по кілька разів у ванну, перевіряє, чи не забулащо-небудь там. Постійно аналізує свої вчинки, чи правильно зробила, чиправильно сказала, чи правильно відповіла, і т.д. Критично оцінює свій стан,просить допомогти їй звільнитися від нав`язливостей. Розладів інтелектуальноїдіяльності не виявляє. Емоційно нестійка, дратівлива. Настрій коливається відлегкого зниження до вираженої депресії. Мислення трохи уповільнене, мовамонотонна, доповнюється виразною жестикуляцією. Поводження у відділенніправильне. В міру товариська, бере участь у настільних іграх, читає художнюлітературу, але завжди трохи напружена у зв’язку з тим, що намагається, сховативід оточуючих свої хворобливі переживання.
Хвора Л., свідомість ясна. Орієнтування усіх видівзбережені, розладів сприйняття не виявляє. Велику частину часу проводить у ліжку,нетовариська. Постійно скаржиться на почуття бридливості; багаторазово передїжею намилює руки; миє їх до 30 — 40 разів. «Увесь час здається, що рукинедостатньо чисті». Спроба стримати себе від багаторазового миття руксупроводжується посиленням загальної напруги, погіршенням настрою, плаксивістю.Від хворих, до яких відчуває почуття бридливості, намагається триматися навідстані. Нікому не дозволяє доторкатися до її ліжка, до її одягу. Після того,як хто-небудь доторкнувся до її ліжка, просить поміняти білизну, приймає душкілька разів у день. Перед прийомом їжі багаторазово намилює руки і довго їхмиє. Критично оцінює свій стан. Просить допомогти їй, позбавитись відстраждань. Емоційно нестійка, дратівлива. Настрій подавлений. Не вірить увидужання. Постійно аналізує свій стан.
Хвора К., не може контролювати свої емоції, володітисвоїми почуттями, не може перебороти своє почуття невдоволення усім, що їїоточує, іншими людьми і самою собою, і від цього сама страждає, розуміючи, щозмінилася. Нестримана по дрібницях, по незначному приводі може сильнорозбудуватися, образитися і розплакатися. У неї існує постійна готовністьвідповісти реакцією образи і роздратування з незначного приводу.
Настрій найчастіше знижений і нестійкий — пригніченість змінюється слізливістю. Відчуває постійне невдоволення собою,самопочуття і настрій постійний коливаються в залежності від зовнішніх причин.Періодично виникає туга, відчуває безвихідність, нездатність що-небудь змінити.
Гірше всього настрій і самопочуття по ранках. Черезякийсь час, наприклад, прийшовши у свій професійний колектив, жінка, трохи«розвіюється», але в процесі самої роботи знову наростає стомлення, івсі прояви хвороби знову повертаються.
Якщо раніш вона була товариською, мала багато друзів,то тепер усе їй швидко набридає, стомлює і дратує. Вона може зірватися інакричати на своїх друзів, а вони не розуміють, що з нею відбувається, і можутьвиникнути конфлікти.
Жінка відчуває постійне почуття утоми. Вона відчуваєускладнення в інтелектуальній діяльності, стає розсіяною, не може зосередитисяі сконцентрувати свою увагу, не може думати, погано засвоює новий матеріал упроцесі роботи, не може відтворити прочитаного, погано запам’ятовує, особливопоняття, цифри, дати, імена, номери телефонів.
Хвора неврастенією часто втрачає хід думки, не можезгадати те, про що тільки що говорила. Почавши роботу, через кілька хвилин воналовить себе на думці, що думає зовсім про іншому.
Різко погіршується працездатність. Проте, жінканамагається виконувати свої обов’язки. Але при спробі змусити себе працюватипідсилюється слабість, почуття розбитості, головний біль, дратівливість,невдоволення собою і всіма навколо. Усе це ще більше гнітить хвору. Але знаючи,що роботу необхідно закінчити, вона зі всіх сил намагається зробити її, намагаєтьсянадолужити упущене, часом береться відразу за кілька справ, але продуктивністьїї діяльності значно знижена, і жодної справи вона не може довести до кінцячерез відстороненість і виснаженість. Ці невдачі ще більше розбудовують хвору,погіршується самопочуття і настрій, і вона починає вважати себе цілкомнеспроможною.
Хвора В., може якось стримуватися на роботі,намагаючись не виявляти роздратування у своєму професійному колективі, аледодому приходить зовсім змученою, спустошеною, нічим не може займатися, алеякщо необхідно виконувати домашні обов’язки, то це її ще більше стомлює, і вонаможе зірватися на членах своєї родини — чоловіку, дітях, батьках, а післятакого спалаху сама починає плакати і просити в них вибачення.
Хворий М., стає млявим, до всьому байдужним,безвладним, нічого не може робити, усе валиться в нього з рук. Хворий не тількине може працювати, але навіть не хоче розважатися, йому усе байдуже.
Дуже сильно порушується сон. Хворий довго лежать і неможе заснути, його дратують будь-які звуки, але й у тиші не може заснути. Сонповерхневий, із тривожними сновидіннями. При найменшому шумі або черезнеприємні сновидіння хворий часто просипаються серед ночі.
Одним з частих симптомів неврастенії є відсутністьпочуття відпочинку після сну. Ранком хворий встає млявим, відчуваютьрозбитість, почуття утоми, сон не відновлює його сили.
Спостерігається постійний або періодичний головнийбіль, він має здавлюючий, стягуючий характер, хворий скаржиться, що голову стягує,як обручем, і тому психіатри називають її «каскою неврастеніка».
Головний біль підсилюється при хвилюванні, при спробізосередитися і продовжити роботу. Іноді головний біль має пульсуючий характер.Може бути шум у вухах, що збігається з пульсацією в голові.
З’являється підвищена чутливість до всіх зовнішніхподразників. Хворого дратує яскраве світло, з’являється різь в очах і неприємнівідчуття, підсилюється головний біль. Шум і голосні голоси теж дратують, хочараніш це не турбувало.
Хворий погано переносить зміни погоди, перепадтемператури. У жару в нього підсилюється пітливість, у холодну погоду вінвідчувають мерзлякуватість, холодіють руки і ноги, він кутаються в теплий одяг,але він його не зігріває.
Дратують і дотику до шкіри — білизна й одяг здаються йомугрубими, викликають неприємні відчуття, він не носять синтетичний одяг, тому щов ньому він сильно пітніє, не любить і вовняний, тому що вона колеться і дряпаєшкіру.
У хворого знижується або пропадає апетит. Іноді можевиникати гостре почуття голоду, але після спроби поїсти апетит зникає і моженавіть виникати відраза до їжі. Разом з тим з’являються почуття важкості вобласті шлунку, відрижка, печія, здуття живота і підвищене відхождення газів,гурчання в животі і запори.
Хвора Г., схильна до аналізу своїх відчуттів, зтривогою прислухається до «роботи серця», кишечнику, і іншихвнутрішніх органів, починає думати, що в неї якесь незрозуміле серйознезахворювання, постійно скаржаться на здоров’я, погане самопочуття, неприємнівідчуття, знаходить у себе ознаки то одного, то іншого небезпечного захворювання(рак, стенокардія та інше) і це ще більше погіршує її загальний стан./>3.2Обґрунтування методів та методик дослідження
Мислення хворих наневрастенією досліджували за допомогою методу піктограм, спостереження, бесіди.
Як відомо,експериментальна методика піктограм спрямована на дослідження опосередкованогозапам’ятовування. Цей метод заснований на положеннях вітчизняної психологічноїтеорії (Л.С. Виготський, А.Р. Лурія, А.Н. Леонтьев) про опосередкованийхарактер психічних актів людини. Сама ж методика піктограм запропонована впершеА.Р. Лурією, вона широко застосовується у вітчизняній психіатрії ізастосовується до сьогодні.
Уперше Г.В.Біренбаум використовувала неї для аналізу мислення хворих. Надзвичайно ціннідані її дослідження перетворилися тепер у бібліографічну рідкість. Однак самаметодика широко застосовується в патопсихології саме для дослідження мислення(Б.В. Зейгарник, С.Я. Рубинштейн і ін.).
Теоретична задачадослідження полягала в спробі піддати психологічному аналізу ті особливостімислення, що у психіатрії позначаються як «примхливість», а інодінавіть як «розірваність» асоціацій.
Нашою задачею вданій роботі було дослідження мислення хворих за допомогою методу піктограм.Особливість нашої роботи полягала в ретельному аналізі змісту самих виборівобразів для запам’ятовування. У зв’язку з цим зазначена методика, що немінялася по своїй істоті, була трохи доповнена докладними розпитами хворих проте, якої шляхом і чим саме зроблений вибір допоможе при відтворенні заданогослова і вираження. Ми намагалися розкрити причину виникнення того або іншоговиду вибору.
Методика„Закономірності числового ряду”
Методика оцінюєлогічний аспект мислення. Обстежувані повинні знайти закономірності побудови 8числових рядів і написати відсутні числа. Час виконання — 5 хв.
Методика«Кількісні відносини»
Призначається дляоцінки логічного мислення. Обстежуваним пропонуються для рішення 18 логічнихзадач. Кожна з них містить 2 логічні посилки, у яких букви знаходяться вякихось чисельних взаємозв`язках між собою. Спираючись на пред’явлені логічніпосилки, треба вирішити, у якому співвідношенні знаходяться між собою букви, щостоять під рисою. Час рішення 5 хв./>3.3Порівняльний аналіз отриманих даних
Серед отриманихвидів виборів було відзначено адекватних по змісту 37%, неадекватних — 62%.Критерій розподілу обираних хворими образів на адекватні і неадекватні не міг,зрозуміло, бути суб’єктивним. Не було, однак, переконливих формальних основ длятакого розподілу. Підсумовуючи матеріал, можна було відзначити, що відстроченевідтворення 10 слів було доступніше хворим шизофренією, чим відстрочене натакий же інтервал часу відтворення піктограм. Але критерій відтворення дляоцінки адекватності кожного окремого образа не був придатний, тому що всідосліджені хворі були молоді і відтворювали часто механічно (навіть такі слова,що пропускали, зовсім нічим не оперували або оперували безглуздо). Можна було бнастільки ж сумарно відзначити, що на відміну від деякої стандартності виборіву здорових («дружба — рукостискання», «хвороба — ліжко» іт.д.) вибори психічно хворих, особливо хворих неврастенією, булинестандартними, своєрідними (аналогічно нестандартності ознак порівняння вроботі Т.К. Мелешко).
Нам, однак,здавалося більш доречного і продуктивним, відправляючись від узагальненняфактичного матеріалу, виявити типологію і піддати аналізу усі вибори. Доказомнеадекватності стає при такому підході сам психологічний аналіз обранихобразів. Приведемо приклади найбільш неадекватних, майже непояснених образів.
Призапам’ятовуванні виразу «важка робота» хворий малює Ісуса Христа,пояснюючи так: «Навколо голови сяйво, він сіяє від щастя… не роби злаближньому. Одухотворена особа. Ісус Христос виконує свою функцію».
До слова«справедливість» малює курку: «Якщо я в житті украв курку, томене запитують і я говорю: так, я украв курку».
Видно, що образи,що хворі придумували для запам’ятовування пропонованих понять, були дужедалекими від змісту заданого поняття. І як не дивно, але подібні види виборіввідзначалися в хворих з формально збереженими операціями аналізу, синтезу,відволікання, абстрагування; у піктограмі таких хворих нерідко зустрічалисятакож адекватні по змісту вибори. Аналізові піддати ці зв’язки надзвичайноважко. «Віддалені» образи можна лише трактувати як«розірваність», «вичурність», «примхливість» іт.п. Це широко розповсюджені в психіатрії характеристики мислення пришизофренії. Але, як відзначає Ю.Ф. Поляків, «такі поняття являють собоюлише образні характеристики того, як ми сприймаємо прояви порушень», томутеоретична задача полягала в спробі психологічного аналізу особливостімислення, аналізу цих вигадливих виборів.
У зв’язку звиниклими труднощами в поясненні настільки «віддалених» зв’язків мивирішили спробувати побудувати психологічний аналіз виборів на більш доступних,менш вигадливих видах зв’язків, сподіваючись, що результати їхнього аналізудопоможуть розібратися в причинах виникнення й у характері структури«віддалених» зв’язків.
1. Аналіз вибіркиза об’єктами
Вихолощені (9%).До них ми віднесли порожні, беззмістовні, схематичні зв’язки. Схематизаціядоходить іноді в малюнках до повної абсурдності. Піддослідні роблять настільки схожімалюнки, що їх стає неможливо диференціювати. Іноді створюють не малюнки, апорожні схеми. Малюнок настільки втрачає границю умовності, що в ньому, власнекажучи, нічого не залишається від потрібного слова. У таких хворих уся потрібнаумовність для даного завдання відсутній. Ми приведемо кілька таких видіввиборів.
Хвора Б., 1967 р.народження, утворення середнє. При запам’ятовуванні слова«справедливість» ставить двох крапок: «Сказане — зроблено. Якщо багатокрапок, то це без закінчення».
Хворий А., 1961р. народження, утворення середнє. Для того щоб запам’ятати слово«справедливість», малює коло: «Справедливість асоціюється в менечомусь з навкруги. Коло — це начебто без усяких кутів».
Псевдоабстрактність.Підвидом зазначених типів виборів є псевдоабстрактні, тобто такі, у якихзасобом запам’ятовування служили не порожні значки, крапки, лінії, а абстрактніфігури. Ці фігури також несли символічне навантаження.
Хворий Д., 1960р. народження. «Розлука» — малює брусок: «Брусок потягнули, віні порвався, не витримав навантаження, адже розлука виходить не від людей, щорозлучаються, а від якихось зовнішніх умов, факторів. Було єдине ціле, єдинетіло, а утворилося два, розлучаються дві сусідні частини того самого тіла».
Хворий В., 1970р. народження. «Сумнів» — малює безформний предмет: «Щосьбезформне, невизначений предмет… сумнів — це теж невизначеність».
Предметністьмалюнка для пригадування не була витримана, вибори були Надмірно широкими ізовсім не відбивали реального змісту слова.
З прикладів,приведених вище, видно, що хворі опосередковують процес запам’ятовуваннянеадекватно, тобто вибирали такі образи для запам’ятовування, що уже самі пособі не мали ніякого змісту, не несли ніякої інформації, яка б допомогла привідтворенні. Змістовність тут цілком була відсутня, хворий оперував безглуздимисимволами. Тут слід зазначити, що абстрактні знаки і символи нерідкозустрічаються в піктограмах психічно здорових людей, але там вони змістовні.Тут справа йде про явище, що істотно відрізняється від того, котре позначаєтьсясловом («символ») у застосуванні до психіки здорової людини. Дляостанній символ є умовна позначка якого-небудь поняття або відносини задопомогою визначеного конкретного знання («серце — любов», «якір- надія», «спіраль — розвиток»). Психічно здорова людина чіткорозмежовує буквальне значення від переносного, конкретне від відверненого, томувін, уживаючи символ, завжди усвідомлює відносний і умовний характер зв’язкуміж позначенням і що позначається.
Вибори поспівзвуччю (2%) також випливало віднести до формального. У даному випадку хворіпри виборі образа, що допомагає запам’ятати, керувалися звуковим складом словаі вибирали такий малюнок, у назву якого входив той же самий склад, що й узадане слово. Приведемо приклади.
Хворий Р., 1975р. народження. Щоб було легше запам’ятати слово «обман», малює ложку:«Це неправда, можна обдурити один одного, брехати. Це теж обман. Обман — це неправда, неправда схожа на ложку».
Хворий Н., 1962р. народження, утворення середнє. Для запам’ятовування вираження «хлопчик- боягуз», малює хлопчика в трусах:
«Хлопчик утрусах, саме труси, спеціальною темною лінією обвів, щоб вони залучали моюпам’ять і навмисне не намалював ніг, на трусах букву Т».
Аналіз приведенихзасобів запам’ятовування показує, що хворі при виборі образів керувалисяскладом слова, початковими буквами, зовнішніми враженнями.
Тут такожпорушені конкретні зв’язки, слова не з’єднані між собою значеннєвим образом,залишається порожня форма слова, зв’язок між ними утвориться «на основізовнішніх, чисто звукових моментів». Це було описано Б.В. Зейгарник.
Конкретні вибориіз символічним поясненням (6%). При утворенні зазначених видів виборів хворіоперували вже не порожніми символами або абстрактними фігурами, а конкретнимиобразами. Однак ці образи не відбивали змістовну сторону заданого поняття, атакож несли на собі символічне навантаження. Приведемо приклади.
Розлука — пісковий годинник. «Пісковий годинник — символ часу і розлуки, тому щопісок — це живе, має властивість пересування, а символ розлуки, тому що цейпісок підлеглий не природі, а замкнуть у судині, вона мертвий, але живучий,тому що живе за допомогою людини».
Дружба — бетоннийблок. «Що важливіше всього в дружбі? Її міцність, монолітність. Намалююбетонний блок. Бетонний блок — це символ міцності».
Щастя — квітка іметелик. «Квітка і метелик, що пурхає — це символ спокою і рівноваги вжитті». Хворий А., 1976 р. народження. Щоб запам’ятати слово«розлука», малює стіну, сміттєве цебро і людину. Пояснює:«Стіна, сміттєве цебро і сидить людині на цьому цебрі, обхопивши голову, ідумає, що знову один. Людини як непотрібну особистість, марність його існуванняможна асоціювати зі сміттям, смітником, теж яка не потрібна. Стіна — символсамітності, це символ того, що людина замкнулася в собі. Стіни звичайно такімалюють, дуже високими».
Ми бачимо зприкладів, що хворі при опосередкуванні брали один з аспектів поняття. Цейаспект настільки розширювався і гіпертрофувався, що цілком визначав вибіробраза. Розберемо один із прикладів. При опосередкуванні слова «дружба»хворий малює бетонний блок. З міркуванні хворого випливає, що дружба — це«міцність», «монолітність». Так, дружба дійсно асоціюєтьсяз перерахованими поняттями. Але хворий односторонньо підходить до поняттю,розглядає «дружбу» тільки саме в одному аспекті. Обраний аспект, усвою чергу, настільки неадекватно роздутий і гіпертрофований, що дуже легкопогоджується хворим з «бетонним блоком». Таким чином, виходить, щобетонний блок — символ дружби.
Конкретні вибориз масштабним поясненням (2%). По своїй структурі і по походженню вони близькідо описаного вище видам виборів. В основі зазначеного виду вибору також лежитьзалучення конкретного образа. Але користуються їм неадекватно, додаючи йомуневиправдано широкий зміст. Приведемо приклади.
Сумнів — люди, будинку(усе перекреслено). «Узагалі життя, люди, будинку — і сумнів, є чи у всімцьому зміст».
Розум — два якісьтіла. «Здатність людини з’єднувати різні, що далеко коштують речі, якісьідеї, образи».
Обман — мозок імовна апарат. «Мозок і мовна апарат — говорить одне, а думає інше».
Багатство — риба.«Рибні запаси — багатство держави».
Зупинимося наприкладі запам’ятовування слова «сумнів». Намальовано конкретніпредмети (людей, будинку), а міркування ведеться про життя взагалі, отже, і просумнів узагалі. Міркування здобувають настільки масштабні розміри, що втрачаютьзміст, перетворюються в символічне позначення. Цей великий масштаб узастосуванні до дрібних конкретних фактів або предметів характеризуєтьсяпоняттям «резонерство».
Конкретні вибори,засновані на почуттєвому враженні (7%). Цей тип виборів близький за значеннямрозібраним вище видам образів. Приведемо приклади.
Обман — розбіжнілінії. «Вибух почуттів, супроводжуваних обман… реакція на обман».
Сум — павутина.«Павутина завжди зв’язана з темними кутами в будинку, а темні кутинавівають смуток».
Справедливість — руки. «Чисті руки, морально чисті руки, така людина справедлива, він неробить зла».
З прикладіввидно, що хворі при виборі образа для запам’ятовування керувалися почуттєвимивраженнями. Так, до слова «обман» хвора малює розбіжні лінії, тому щообман супроводжується «вибухом почуттів». Таке переживання можливе.Але в даному випадку знову узята одна сторона поняття, що занадтогіпертрофується.
Усі приведеніваріанти виборів ми поєднуємо в групу символічних.
Аналізрезультатів. Схильність хворих неврастенією до символізації вже давно булавідзначена багатьма психіатрами (С.С. Корсаків, В.А. Гіляровський, Г.Е. Сухарєва,А.А. Перельман, А.Н. Залманзон) і психологами (Г.В. Биренбаум, Б.В. Зейгарник,С.Я. Рубінштейн). Деякими з них була почата спроба дати теоретичнеобґрунтування зазначеному фактові. Так, В.А. Гіляровський пояснює схильністьхворих до символіки «паралогічності» мислення. Г.Е. Сухарєва у своїхроботах відзначає, що «у багатьох випадках відхід від реального у світсхем і абстракцій безсумнівно відіграє роль гіперкомпенсації». Хворийпочинає будувати свої власні системи, проробляти усі за особливою схемою,«усі в житті детермінується для нього якимись математичнимикритеріями», — пише Г.Е. Сухарєва. Хворі відходять від реальності, з якимив них немає адекватних і емоційних зв’язків, у свій особливий світ, часто світвигадливих схем і вигадливих, абстрактних конструкцій”. Г.В. Биренбаум, щовивчала порушення понять у душевнохворих, також указувала на схильність хворих неврастенієюдо «схематичного» і «порожній» символіці. Вона відзначає,що «це не багата абстрактність, що є вищою формою відображення дійсності,а вигадливий формальний прийом, завдяки переломленню дійсності через аутизм хворого».С.С. Корсаків указував на сполучення римованих слів, або сполучення слів поспівзвуччю початкових складів (алітерація), або перехід від однієї ідеї доіншої тільки по подібності якої-небудь ознаки”.
Детальний аналізприведених прикладів дозволив нам ближче підійти до теоретичного поясненнявиникнення символічних виборів. В основі виникнення кожного такого виборулежить, видимо, різний ступінь афективної насиченості розумового акта. Там, депроведені були вибори, зроблені на основі почуттєвого враження, а також вибориз масштабним і символічним поясненням, чітко виступає роль афективноїнасиченості розумового акта хворих. Дійсно, коли хворий вибирає до слова«сум» — «зламану гілку», цей зв’язок без сумніву відбиваєдеяке афективне розжарення хворого. Він сам розкриває нам свої переживання,порівнюючи цей образ із загибеллю дитини. Такого роду вибори можуть виникнутитільки при особливої емоційності сприйняття, при наявності загостренихпереживань. Таке трактування виникнення символічних образів цілком погодиться здумкою Б.В. Зейгарник, прямо ставить символіку мислення хворих шизофренією втісному зв’язку з «різноплановістю» і емоційною насиченістю. У своїймонографії автор пише: «Саме через „різноплановість“ мислення йемоційну насиченість повсякденні предмети починають виступати у видісимволів».
Правомірнийсумнів у тім, що всі ці види виборів є родинними по походженню. Цілком ймовірно, вихолощені, порожні по співзвуччю вибори можуть свідчити не стільки проафективне розжарення, скільки про вгасання, спустошення афективного життя.Дійсно, коли хворі для запам’ятовування найрізноманітніших понять малюютьтільки одні знаки, крапки або використовують якийсь склад заданого поняття, ціобрази говорять про початок емоційного спустошення. Тут мається на увазі некількісний ступінь афективного розжарення, а визначена динаміка афективногосвітосприймання, від розжарення до порожнечі. Емоції, випробовувані хворими, нерегулюють його розумовий акт, а, навпаки, дезорганізують його. Вибори образівдля запам’ятовування стають неадекватними.
Таким чином,пояснення всім описаним видам виборів варто шукати в динаміку афективногонасичення інтелектуального акта, що і відрізняє них від наступної групи образівдля запам’ятовування.
2. Аналіз вибіркиза динамікою розумового акта
Неадекватністьвиборів виявляється часто не стільки в обраному образі для запам’ятовування,скільки в самому процесі вибору.
Множинний типвиборів (5%). Даний вид виборів є наслідком найбільш грубого порушення динамікирозумових процесів. Для подібного типу виборів характерно, що до заданогопоняття вибирається трохи не зв’язаних між собою образів для запам’ятовування.Приведемо приклад.
Справедливість — ваги, полиця з книгами, дитина і сонце. «Терези, важіль не коливається — виходить, усі справедливо, чаша „гріхів“ не перетягає чаші»покарань”. Одна чаша темна, інша — світла. У чорної — гріх, усвітлої — покарання. Стрілка нагору, тому що справедливість тріумфує, не хочусудити нагору ногами… Полку з книгами — звід законів, судити потрібносправедливо, за законом, але не так, щоб після цього було заподіяно зло, вищецих законів може бути воля, дана людині від природи, людина породжена вільним.Пташка і квітка — символ волі. В даний час потрібно пам’ятати про те, щосправедливість — це дарунок нащадкам, маленька дитина — символ потомства, щобдіти були завжди щасливі, нехай завжди буде сонце. Терези нижче всього, а вище- воля”.
З приклада видно,що для запам’ятовування одного поняття хворий використовує відразу кількаобразів, що по змісту далекий друг від друга і не зв’язані між собою. Розумовіпроцеси хворого грубо розпливчасті, ненаправлені, що характерно для хворихшизофренією. У зв’язку з цим і відзначається така легкість виборів образів длязапам’ятовування. У розпливчастості, неспрямованості і лежить причинамножинності виборів.
Такий тип виборівварто відрізняти від докладності, що властива хворим епілепсією. У наших хворихтакож відзначалася докладність виборів (5%). У тих випадках, коли має місцедокладність, мова може йти тільки лише про багатопредметність виборів, тобтовсі предмети розташовані в одному плані і кожнім предметі служить дляпідкріплення запам’ятовування. Наприклад, хворою епілепсією, вирішуючинамалювати до слова «хвороба» ліжко, обов’язково підмалює лежачого наліжку людини, градусник, пухирець з ліками. З цього приклада видно, що хворийне може відвернутися від безлічі конкретних зв’язків, не в змозі відтворитищо-небудь одне головне. (Про цей факт писала у своїй монографії Б.В.Зейгарник). Тим часом множинність — наслідок різноплановісті, розпливчастостіасоціацій.
Повноюпротилежністю множинним і докладним виборам є стереотипні вибори. Такий типзв’язків виявляється тільки при розгляді піктограми в цілому. Прикладом такихзв’язків служать піктограми, у яких хворі для запам’ятовуваннянайрізноманітніших, навіть різнорідних понять, користуються тими самимиобразами (наприклад, малюють або тільки людей, або тільки будинку, або тількиквіти і т.п.).
Такий тип виборівє також наслідком порушення динаміки розумових процесів. Але порушення пристереотипії виборів вже іншого порядку, думка тече настільки інертно, що хворіяк би застряють на одному образі.
Конкретні вибориз розпливчастістю в поясненнях (15%). Відмінною рисою названих образів є факт,коли хворі, вибираючи близькі до адекватного образи, не використовують його якзасіб запам’ятовування, не утримуються на єдиній лінії, ідуть у поясненнях донадлишковим, побічним асоціаціям. Приведемо приклади.
Розлука — стіна.«Це стіна, велика, глуха, людина перед нею, що втратив частину себе,частина сил, змучений, тужний… ця туга віднімає в нього сили, можливості,єдино чим тримається — це надією».
Так,«стіна» може нагадати «розлуку». І спочатку хворийправильно починає міркувати і пояснювати вибір, але у своїх міркуваннях швидкоіде убік і починає міркувати просто про людину, його надіях, вплітаючи вміркування власні переживання. Конкретний образ як би розчинявся, розпливався вміркуваннях хворого і не міг служити засобом запам’ятовування.
При такого родувиборах порушення розумового акта виступають не стільки в змісті самих виборів,скільки в поясненнях.
Фрагментарний видвиборів (13%). Зазначений вид виборів характеризується тим, що обрані образи єфрагментами конкретної ситуації, створеної самими хворими, але фрагментами,обраними невдало. Приведемо приклади.
Справедливість — палець. «Вказівний палець, піднятий догори… коли люди доводятьсправедливість, то вони можуть зробити такий жест».
Ми бачимо, що впроцесі вибору образа будувалася конкретна ситуація, який хворі намагалися пояснитисвій вибір. Але з адекватно побудованої ситуації вибирається непридатний длязапам’ятовування образ.
Як вказує А.Р.Лурія, «у процесі опосередкованого запам’ятовування людина не піклуєтьсяпро те, щоб виділити придатні для запам’ятовування». Але фрагментарнівибори, що зустрічалися в наших хворих, зовсім були непридатні і некорисні длязапам’ятовування. Можна було б припустити, що ці фрагменти придатні для хвороготому, що зв’язано з його особистими переживаннями, тобто є егоцентричними.Однак пояснення хворих доводять, що це не так. Наприклад, якщо хворий малюєослін до слова «надія», можна було б думати, що це зв’язано зособистими переживаннями, але пояснення «коштуючи, чекати незручно»заперечує таке припущення. Такий невдало обраний фрагмент міг виникнути тількипри неспрямованості розумового акта.
Фрагментарний типвиборів варто віднести до менш грубих порушень динаміки розумового акта, алевсе-таки до порушень неї.
Таким чином, уцьому розділі об’єднані такого роду вибори, що обумовлені порушенням динамікипсихічних процесів (інертність, сповільненість, надмірна плинність), і такі, уяких порушена цілеспрямованість розумового акта.
3. Аналіз вибіркиза значимістю змісту
Методикапіктограми, що стимулює вільний вибір образа для запам’ятовування, носить додеякої міри прожективний характер. Вона в нормі відбиває особисті інтереси,задуми або побоювання випробуваних. Особливо велике це відображення призавданні запам’ятати емоційно значимі слова («надія»,«щастя», «хвороба» і т.п.). Іноді навіть для запам’ятовуваннянейтральних слів здорові випробувані обирали слова, зв’язані з особистимиустремліннями (наприклад, «багатство» — автомобіль або новаквартира). Егоцентричність тут досягала ступеня безглуздості. Хворийвідмовлявся малювати що-небудь для запам’ятовування вираження «смачнавечеря», тому що він сам ніколи не вечеряє. Іноді хворі з іпохондричнимсиндромом до тому ж «смачній вечері» малювали мікроби. У рядівипадків у піктограмах уперше виявлялися суіцидальні наміри хворих.
Наявністьегоцентрично обумовлених виборів залежало не тільки від змісту переживаньхворих, але і від ступеня приступності. У ряді випадків хворі навіть доемоційно значимих слів приводили занадто загальні, що не мають ніякоговідношення до їх переживань. Так, наприклад, хворий, що знаходиться впсихіатричній лікарні, може до слова «хвороба» намалювати людини, уякого одна рука коротше інший, або перев’язаний порізаний пальчик. Це говоритьпро те, що хворі не бажають розкриватися перед експериментатором, не хочуть показуватисвої внутрішні переживання і думки. Такого роду вибори дають можливістьрозкрити внутрішню емоційну відгородженість хворого.
Ми спостерігали вхворих шизофренією й інший варіант «відгородженості» і небажанняпоказати, оголити свій внутрішній світ. У цьому випадку хворі використовувалиприслів’я, приказки, витримки з пісень і літературних творів.
Особливий інтереспредставляє аналіз якості малюнків — не з погляду художньої цінності, а яквираження стану психіки (незавершеність, схематичність і т.д.). Цьому присвяченевеличезна кількість закордонної літератури, у більшості — психоаналітичної, алеіноді має і діагностична цінність. Це дає можливість проаналізувати і нашматеріал, що буде предметом подальшої роботи.
За результатамипроведеного дослідження, тобто за двома методиками дослідження логічногомислення при неврастенії представленими в роботі ми виявили:
1 хворий наневрастенію має високий рівень логічного мислення – у хворого високі бали повсіх предметах.
2 хворих маютьсередній рівень логічного мислення.
7 хворих –виявили низький рівень логічного мислення – досить низькі результати.
/>ВИСНОВКИ
В результаті проведеного дослідження нами зробленінаступні висновки.
1.        Приневрастенії найзначніших порушень зазнають мислительні процеси. Патологіїзазнає асоціативний процес (застрявання, резонерство, стереотипне повторення),процес суджень (обсесії, зверхцінні ідеї, маячня), операційна сторона мислення,динаміка мислительної діяльності. Порушення особистості відбуваютьсяіндивідуально, які стосуються формування ієрархії мотивів, смислоутворюючихфункції діяльності, критичності, підконтрольності поведінки, вольових процесів,зміни емоційних відношень до себе та до світу.
2.        Розладимислення досліджені за допомогою таких тестових завдань: розуміння оповідання,встановлення послідовності подій, класифікація, визначення понять, виключеннязайвого, піктограми. Перебіг емоційно-вольових процесів хворого, зазвичай,аналізується в ході експерименту шляхом спостереження за поведінкою, реакціямина успіх чи невдачу, а також в результаті бесіди з хворим.
3.        Патопсихологв клініці здійснює такі види роботи:
1)        нозологічнудіагностику – визначення до якого захворювання належать зміни в психічнійдіяльності людини;
2)        бере участьу психіатричній експертизі: воєнній, судовій, трудовій, навчальній;
3)        оцінюєефективність терапії і прогнозу, тобто фіксує динаміку стану хворого дляподальшої реабілітації.
4.        Основнимипринципами патопсихологічного дослідження є принципи кількісного вимірювання,експериментально-психологічного дослідження.
5.        Організаціяпатопсихологічного обстеження складається з етапів — патопсихолог починаєпрацювати за заявкою лікаря на хворого, заносить дані в свій журнал реєстрації,продумує стратегію та методики обстеження; готується приміщення, стимульнийматеріал, апаратура тощо; патопсихолог вивчає історію захворювання, продумуєплан обстеження; проводиться бесіда з хворим, налагоджується контакт; етаппроведення власне обстеження з допомогою 8–10 методик, протоколюваннярезультатів; написання заключення. Патопсихолог не формулює клінічний діагнозхвороби, а описує досліджуваного в термінах психології. При психічнихзахворюваннях порушується нормальний процес відображення дійсності.
6.        Для того,щоб ще поглибити знання патопсихолога про особливості особистості хворого, вінвикористовує вже більш спеціалізовані методики, які висвітлюють ті чи іншіметодики такого складного конструкту, як особистість людини, а саме:дослідження самооцінки, особистісний питальник Айзенка, ПДП Лічка, MMPI, шкалутривожності Спілбергера, тест Роршаха, ТАТ, тест Розенцвейга, тест Люшера,методику незавершених речень тощо. На підставі узагальнених даних, отриманих вході вивчення особистості хворого, його психічних процесів та станів, намисформульовано висновки про порушення психічного розвитку обстежуваного.
7.        Врезультаті проведеного нами дослідження виявлені типові, зокрема зміни мисленнясеред 10 хворих на неврастенію, були виявлені суттєві зміни (низькі показники)опосередкованого запам’ятовування та порушення логіки умовисновків. Піктограмавиявилася ефективним методом для оцінки мислення хворих шизофренією, зокремадля ранньої діагностики розладу мислення. Процес складання піктограми являєсобою цілісний акт, у якому як би злиті мнестичні, емоційні і змістовнікомпоненти розумового акта. Проведені дослідження свідчать про те, щонеадекватність розумових процесів при неврастенії обумовлена не тількинеадекватністю самого об’єкта вибору, а обов’язково сполучиться з порушенням процесувибору об’єкта для запам’ятовування.
/>/>СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.        АбрамоваГ.С. Практическаяпсихология. — М., 1997. — 368 с.
2.        Беккер Г.X. Социально-психологическоеисследование групповой психотерапии при неврозах.— Журн. невропатол. ипсихиатр. — 1981, № 11, с. 1708— 1710.
3.        БеспаловБ. И. Действие. Психологические механизмы визуального мышления. — М., 1984.
4.        БлейхерВ. М. Клиническая патопсихология. – Т.: Медицина, 1976. – 326 с.
5.        БлейхерВ. М., Завилянская Л. И. О некоторых особенностях психотерапии в системе реабилитациибольных с неврозоподобными состояниями. — В кн.: Восстановительная терапия иреабилитация больных нервными и психическими заболеваниями. — Л.: Медицина,1982, с. 256—259.
6.        Буль П.И. Основыпсихотерапии. — Л.: Медицина, 1974. —310 с.
7.        ВаршавскийК. М. Гипносуггестивнаятерапия (лечение внушением в гипнозе). — Л.: Медицина, 1973. — 192 с.
8.        ВельвовскийИ. 3. Принципиальныеоснования к внедрению психотерапии в комплекс санаторно-курортной медицины. — Вкн.: Психотерапия в курортологии. Киев: Здоров’я, 1966, с. 15—24.
9.        Виш И. М.Практическаяпсихотерапия. — Воронеж, 1969. — 288 с.
10.     ВольпертИ. Е. Психотерапия.— Л.: Медицина, 1972. — 232 с.
11.     ВыготскийЛ. С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. — М.: Педагогика, 1982. — Т.2.
12.     ГельдерМ. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. – К., 1999.
13.     ГубачевЮ. М., Стабровский Е. М. Клинико-физиологические основы психосоматических соотношений.— Л.: Медицина, 1981. — 216 с.
14.     ГузиковБ. М., Зобнев В. М., Мейроян А. А., Рыбакова Т. Г. Групповая и семейная психотерапия приалкоголизме: методические рекомендации. — М.: МЗ СССР, 1980. —30 с.
15.     ДавиденковС. Н. Неврозы.—Л.: Медгиз, 1963. — 271 с.
16.     ЗейгарникБ.В. Патопсихология. – М.: Изд. центр «Академия», 2005. – 208 с.
17.     Иванов Н.В. Психотерапияв условиях психоневрологического диспансера. — М., 1959. —64 с.
18.     КайдановскаяЕ. В., Кумкова Е. И., Мурзенко В. А. и др. Клинико-психологические исследованиягрупповой психотерапии при нервно-психических заболеваниях. — Л., 1979, с.84—89.
19.     КалмыковаЗ. И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. — М., 1988.
20.     КарвасарскийБ. Д. Медицинскаяпсихология. — Л.: Медицина, 1982. — 272 с.
21.     КарвасарскийБ. Д., Губачев Ю. М. Психотерапия при психосоматичните заболевания. — В кн.: Психосоматичнатазависимост. София: Медицина и физкултура, 1981, с. 166—180.
22.     КарвасарскийБ.Д. Психотерапия. – М.: Медицина, 1985. – 304 с.
23.     Клиническиеи организационные основы реабилитации психически больных. /Под ред. М. М.Кабанова, К. Вайзе. — М.: Медицина, 1980. — 400 с.
24.     КоломинскийЯ.Л., Панько ЕА. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника.—Минск: Універсітзцкае, 1997. — 234 с.
25.     КондратенкоВ.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. — Минск, 1997 – 464 с.
26.     ЛакосинаН. Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. 2-е изд. — М.: Медицина, 1984. —272 с.
27.     ЛебединскийМ. С. Очеркипсихотерапии. 2-е изд. — М.: Медицина, 1971.— 412 с.
28.     ЛэндретГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. — М.: Международная академия, 1994.—366с.
29.     МаксименкоС. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. — К.: НПЦ«Перспектива», 1998.
30.     МашбицЕ.И., Бабенко Л.П., Верник Л.В. Основы компьютерной грамотности / Под ред.А.А.Стогния и др. – К.: Выща шк., 1988. – 215 с.
31.     МенделевичВ.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М.:МЕДпресс, 1999. – 592 с.
32.     МенделевичВ.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия «здравым смыслом». — Чебоксары, 1992. — 76 с.
33.     МолякоВ.А. Психология конструкторской деятельности. – М.: Машиностроение, 1983. – 134с.
34.     МурзенкоВ. А. Групповаяпсихотерапия при неврозах. — В кн.: Групповая психотерапия при неврозах ипсихозах. — Л., 1975, с. 77—83.
35.     Мягер В.К. Актуальныепроблемы психогигиены и психопрофилактики. — В кн.: Психогигиена ипсихопрофилактика. — Л., 1983, с. 5—8.
36.     МясищевВ. Н. Личность иневрозы. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. — 426 с.
37.     Панков Д.В. Рациональнаяпсихотерапия. — В кн.: Руководство по психотерапии. Ташкент: Медицина, 1979, с.192—205.
38.     Панов А…Г., Беляев Г. С, Лобзин В. С, Копылова И. А. Теория и практика аутогеннойтренировки. — Л.: Медицина, 1980. — 272 с.
39.     ПезешкианН. Психотерапияповседневной жизни. — М., 1995. — 336 с.
40.     ПетуховВ. В. Психология мышления: Учеб.-метод. пособие. -М., 1987.
41.     Психодиагностика:Учеб. пособие / Под ред. Гуревича К.М., Борисовой Е.М. — М.: МСПИ, 2001. — 368с.
42.     Психологія/ За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.
43.     Психологія:Підручник / За ред. Трофімова Ю.Л. — К.: Либідь, 1999. — 511 с.
44.     Психотерапия./Под ред. В. М. Банщикова. М., 1967. — 135 с.
45.     РайковськаГ.О. Розвиток технічного мислення студентів у процесі вивчення креслення: Дис.канд. пед. наук. 13.00.02 / Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова. – К., 2002. – 219 с.
46.     РоговЕ.И. Настольная книга практического психолога. – М.: Владос, 1996. – 529 с.
47.     Уолен С.,Уэсслер Р. Рационально-эмотивнаяпсихотерапия. — М., 1997. — 257 с.
48.     СамойловА. Е. Теоретические проблемы логико-психологического анализа мышления. — Запорожье, 1997.
49.     СлободяникА.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К.: Здоровья, 1982. – 376 с.
50.     СмульсонМ. Л. Психологія розвитку інтелекту. — К.: Знання, 2001.
51.     ТихомировО. К. Психология мышления. — М., 1984. – 238 с.
52.     ХолоднаяМ. А. Интегральные структуры понятийного мышления. — Томск: Изд-во Томск,ун-та, 1983.
53.     ЧистяковаМ.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение, 1990. — 127 с.
54.     ШевченкоЮ. С. Психокоррекция:теория и практика. — М., 1995. — 224 с.
55.     ЭйдемимерЭ.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Л., 1990. – 192 с.
56.     Юнг К. Психологические типы. — М.,1995. — 616 с.
/>ДОДАТКИ
Додаток А
Стимульний матеріал до методупіктограм
Веселе свято Важкаробота Смачна вечеря
Розвиток Розлука Багатство
Багатство Сумнів Справедливість
Отрутне питання Сміливийвчинок Теплий вечір
Глуха бабуся Сліпійхлопчик Дівчинці холодно
Сум Хвороба Щастя
Дружба Війна Розум
Беззубий дід Темнаніч Голодна людина
Сердита вчителькаХлопчик боягуз Хвора жінка
Надія Страх Розпач
Любов Заздрість Жаль
Думка Влада Чекання

Додаток Б
Інструкція:«Вам пред’явлені 7 числових рядів. Ви повинні знайти закономірністьпобудови кожного ряду і уписати відсутні числа. Час виконання роботи — 5хв».
Числові ряди
1) 24 21 19 18 1513 — — 7
2) 1 4 9 16 — — 49 64 81 100
3) 16 17 15 18 14 19 — –
4) 1 3 6 8 16 18- — 76 78
5) 7 16 19; 5 2116; 9 — 4
6)2 4 8 10 20 22- — 92 94
7)24 22 19 15 — –
КЛЮЧ
1) 12 9; 2) 2536; 3) 13 20; 4) 36 38; 5) 13; 6) 44 4б;7) 10 4
Оцінкапроводиться за кількістю правильно написаних чисел. Норма дорослої людини — 3 івище.

Додаток В
Стимульнийматеріал до методики «Кількісні відносини»
1. А більше Б в 9 разів
Б менше В у 4 рази
В А
10. А менше Ю в 2 рази
Е більше В в 3 рази
А В
2. А менше Б в 10 разів
Б більше В в 6 разів
А В
11. А менше Б в 3 рази
Б більше В в 4 рази
В А
3. А більше Б в 3 рази
Б менше В у 6 разів
В А
12. А більше Б в 2 рази
Б менше В у 5 разів
А Б
4. А більше Б в 4рази
Б менше В в 3 рази
В А
13. А менше Б в 5 разів
Б більше В в 6 разів
В А
5. А менше Б в 3 рази
Б більше В у 7 разів
А В
14. А менше Б в 5 разів
Б більше В в 2 рази
А В
6. А більше Б в 9 разів
Б менше В в 12 разів
В А
15. А більше Б в 4 рази
Е більше В в 6 разів
В А
7. А більше Б в 6 разів
Б більше В в 7 разів
А В
16. А менше Б в 3 рази
Б більше В в 3 рази
А В
8. А менше Б в 3 рази
Б більше В в 5 разів
В А
17. А більше Б в 4 рази
В менше В в 7 разів
В А
9. А менше Б в 10 разів
Б більше В в 5 разів
В А
18. А більше В в 3 рази
Б менше В в 5 разів
А В
КЛЮЧ
1. В
2. А
3. В>А 9. В>А 15. В
4. ВD 16. A
5. А>В 11. ВА
6. В>А 12. АВ
Інструкція: «Вам запропоновані 18логічних задач; кожна з яких має дві посилки. Час рішення задач — 5 хв.»Оцінка проводиться за кількістю правильних відповідей. Норма дорослої людини — 10 і більш.