Ринкова конкуренція: значення та види

УНІВЕРСИТЕТ„КРОК”
ФакультетКоледж
Кафедраекономічної теорії
КУРСОВАРОБОТА
натему:
„Ринковаконкуренція: значення та види”
 
студентки ІІ курсу, групи БС — 4
 
Гарафонова Олена Сергіївна
_______________
  (підпис студента)
Керівник курсової роботи:
Асистент
Ткаченко Наталія Олександрівна
___________________________
(резолюція „До захисту”)
__________            ______________
    (дата)                               (підпис)
Київ– 2007
ЗМІСТ
 
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Основні положення теоріїдосконалої і недосконалої конкуренції
1.1 Класичне трактуваннядосконалої конкуренції
1.2 Теоріянедосконалої конкуренції
1.3Олігополістична конкуренція
1.4 Теоріямонополістичної конкуренції
РОЗДІЛ 2. Антимонопольна політика всучасному законодавстві України
ІНДИВІДУАЛЬНЕЗАВДАННЯ
ВИСНОВОК
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
 
У повсякденномужитті ми все частіше зустрі­чаємо слова: «конкуренція»,«конкуренто­спроможність», «конкурентна боротьба»,«конку­рентний ринок». Цим термінам інколи надаються різні значення,але всі вони можуть бути зведені до двох понять — «конкурентнаборотьба» й «конкурентний ринок». Перше стосується способівповедінки окремих фірм на ринку, друге — ринкових структур і охоплює всіаспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм(кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються іт.д.).
Конкурентністьринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати наринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим меншеокремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більшконкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринкудосягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лишев разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніякне може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковимпопитом і пропозицією. Такий ринок називається досконало конкурентним. А фірми,що діють в умовах досконало конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентноїборо­тьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізаціїсвоєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентнуборотьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, досконало конкурентним ужене вважається.
Отже, конкуренція- категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що безконкуренції ринку не буває, а з іншого, — цілком конкурентним є той ринок, наякому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі, якщоконкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається досконало конкурентним.Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для їїобмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а домонопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовоюнайпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, щоконкуренція — це велике благо (між іншим, ця точка зору є характерною длясучасних українських реформаторів), інші наполягають на тому, що конкуренція,протиста­вляючи суб’єктів ринку і породжуючи монополію, — велике зло дляекономіки.
Метадослідження – дослідження сутності конкуренції як категорії ринкової економіки.
Завданняроботи – вивчитирізновиди, форми, економічні закони та умови виникнення конкуренції.
Об`єкт дослідження– конкуренціята її види.
Актуальністьроботи – сучаснаринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітнихвиробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіютьна тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям — ринок. Створення конкурентного середовища й подолання монополізму у наш час єодним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні.

РОЗДІЛ 1. Основніположення теорії досконвлої і недосконалої конкуренції
 
1.1 Класичнетрактування досконалої конкуренції     
 
Історичні межідосконалої конкуренції простягаються з XVI ст. до початку XX ст., тобто вонизбігаються з епохою вільного капіталізму та існуванням ринку чистоїконкуренції.[7, с.107] Суть конкуренції проявляється в тому, що вона, з одногобо­ку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей дляпридбання товарів, а продавець — для їх реалізації. З іншого боку, в обмініберуть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересупартнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йтина взаєм­ний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, акожен з них понесе збитки.
Неодмінною умовоюконкуренції є незалежність суб’єктів рин­кових відносин від певних«вищих» і зовнішніх” сил. Ця незалеж­ність проявляється,по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлютоварів чи послуг; по-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. У процесіконкуренції господарюючі суб’єкти як би взаємно контролюють один одного,причому здійснюють це переважно краще найретельнішого держа­вного органу.Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільноговиробництва в умовах ринку.
В силу своєїсуперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так інегативні наслідки й дії.
Позитивнінаслідки конкуренції
З одного боку,вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесідбання про свої власні мікрогоспо-дарські інтереси сприяти суспільномупрогресу.
Проте, якбудь-який суспільний процес, конкуренція має й нега­тивні наслідки. Томупереоцінювати її можливості в реальній підпри­ємницькій діяльності не слід.Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властивіринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія),необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслід­ків.
Негативнінаслідки конкуренції
1.        Створюєумови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих підприємців
2.        Веде дозбільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливогорозподілу
3.        Сприясвиникненню економічних криз
4.        Виступаєважливим фактором монополізації економіки[11, с.205 ]
Досконалаконкуренція, або ринок чистої конкуренції, виникає, якщо виконуються такіумови:
1) великакількість малих за розміром фірм, жодна з яких не має значної частки на ринку.Обсяг виробництва чи реа­лізації не може істотно впливати на весь ринок (напропози­цію товару, на зміни ціни та ін.). Продавці діють незалежно один відодного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто неможе впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги продавцямконтролю­вати ціни, діє принцип «слідуй за ціною», чи «бери існуючу ціну».Велика кількість продавців не дає їм можливості всту­пати у зговір між собоющодо цін;
2) вироблюванийта продажний товар є однорідним, тоб­то не має істотної диференціації;
3) вхід та вихідз даної галузі виробництва здійснюється повільно, без будь-яких законодавчих,технологічних та фінансових перешкод. Це дозволяє підприємцю вибратинайефективнішу галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний «конкурентнийтиск» в обраній галузі;
4) покупці тапродавці мають потрібну інформацію про різні сторони підприємницької діяльності(виробничі ресур­си, витрати, необхідна технологія виробництва, джерелафінансування, ціни та ін.).
За наявності цихумов в економічному житті пануватиме досконала конкуренція, яка є первинноюформою зв’язку в ринковій економіці.
Ця економічнаситуація є умовою дії всіх ринкових функцій, без всебічного втручання держави,бо досконала конкуренція забезпечує самоналагодження економічної сис­теми тастан її рівноваги. В умовах досконалої конкуренції широко використовуютьсярізні методи нецивілізованої кон­куренції та механізм внутрішньогалузевої таміжгалузевої конкуренції. Однак ринок чистої конкуренції є ідеальною абоабстрактною моделлю економіки, бо в чистому вигляді нині такі умови ніде неіснують. Але окремі риси ринку чистої конкуренції діють у деяких галузяхвиробництва. Знання цього ринку дає змогу пізнати економічні закономірностіреального суспільного життя. [7, с.111-112]
Конкуруючісуб’єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тихзавдань, які вони перед собою ставлять можна виділити три основних типиконкурентної поведынки.
Креативний типконкурентної поведінки передбачає забезпе­ченні переваг суперникам шляхомвведення якихось нових компо­нентів ринкових відносин (нова продукція, новітехнології або нові формїЯ організації виробництва і т. д.). Суттєвою ознакоюкреативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючоъструктури попиту і пропозиції.
Пристосувальнаконкурентна поведінка — це упередження дій конкуренцыъ у галузі модернізаціївиробництва. Вона застосовуєть­ся тоді, коли підприємець не впевнений у своїхінноваційних можливостях..
Гарантуючаконкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективудосягнутхтих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зічміниїї асортименту, надання додаткових послуг, пов’язаних з гарантійним обслугову­ванням.Цей тип конкурентної поведінки  застосовується, як правило, тоді, колипідприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програмиі має слабку іннова­ційну базу.
Названі типиконкурентної поведінки в різ­номанітних формах застосоовуються залежно відобраних методів конкурентного суперництва.
З точки зоруфункціонування ринку, «питомої ваги» на ньому виробників західні економістирозрізняють доскона­лу (вільну) і недосконалу конкуренцію.[9, с.120]      
Під досконалою(чистою) конкуренцією розуміють термін, який відповідає ринку, на якому жодна зфірм, чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми, щоб вплинути на ринковуціну. Результатом наукової абстракції є поняття досконалої конкуренції. Длянашого аналізу цей метод є дуже важливим.  Таким чином, конкуренція має рядвизначень, переваг і недоліків, і одним із видів конкуренції економістивиділяють досконалу конкуренцію.
Конкуренціяназивається досконалою (чистою), якщо:
1.Існує дужевелика кількість ринкових агентів. Основною рисою досконалої конкуренціїявляється наявність великої кількості незалежно діючих продавці, що звичайнопропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку, або існує така значнакількість продавців і покупців, що жоден з них не може істотно вплинути націну, тобто стати монополістом. Прикладом є ринки сільськогосподарськихтоварів, фондова біржа і ринок іноземних валют.
2.Стандартизованапродукція. Конкурентні фірми виробляють однорідну продукцію, споживачевібайдуже у якого продавця купувати продукцію. На конкурентному ринку продуктифірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем, як точні аналоги продуктуфірми А. В результаті стандартизації відсутня основа для нецінової конкуренціїна основі розбіжностей в якості продукції, рекламі або стимулюванні збуту.
3. Жодногоконтролю над ціною. Ця характеристика випливає із двох попередніх. В умовахдосконалої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину відзагального об’єму продукції, що збільшення чи зменшення випуску не буде давативідчутного впливу на загальну пропозицію, або, відповідно, ціну продукту.Тобто, окремий конкурентний виробник згоджується з ціною. Конкурентна фірма неможе встановлювати ринкову ціну, але може тільки пристосуватися до неї. Інакшекажучи, окремий конкуруючий виробник знаходиться у владі ринку; ціна продукту єдана величина, на яку виробник не впливає. Фірма може одержати туж саму ціну заодиницю продукції, як при більшому, так і при меншому об’ємі виробництва.Встановлювати більш високу ціну, ніж існуюча ринкова, було б марно. Продавці нацих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, до тихпір, поки ринок залишається ринком досконалої конкуренції, роль маркетинговихдосліджень, діяльності по розробці товарів, політика цін, реклами, стимулюваннязбуту і інших заходів мінімальна.
4. Вільневходження в галузь і вихід з неї. Нові фірми можуть вільно входити, а існуючі — вільно покидати досконало конкурентні галузі. Зокрема, не існує ніякихсерйозних перешкод: законодавчих, технологічних, фінансових і інших, які моглиб помішати виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції на конкурентнихринках.
5. Наявність ідоступність ринкової інформації. За досконалої конкуренції необхідно, щобспоживачі фірми — виробника і власники ресурсів мали повне уявлення провідповідні економічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю ціновуінформацію. Фірми виробники також повинні мати доступ до будь-якої цінової читехнологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливостісвоїх ресурсів. Всі мають рівну можливість брати участь в процесікупівлі-продажу, виробництва і збуту.
6. Високамобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб всі ресурси булиповністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може входити вринок чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання наінший і робити це достатньо швидко. Це означає, що:    
— трудові ресурсиможуть переміщуватися з регіону в регіон, з одного виду діяльності в інший;
— сировинніджерела не є монополізовані.
7. Раціональнаповедінка ринкових об’єктів. Це означає, що виробники і споживачі у своїйповедінці керуються інтересами максимальної вигоди.[10, с.26- 28]
Отже, досконалаконкуренція має свої особливості (риси чи ознаки), що дає можливість вважати їїважливим інструментом мікроекономічного аналізу. Особливість досконалоїконкуренції полягає в тому, що окрема конкурентна фірма не може відчутновплинути на ринкову ціну, встановити ціну вище, ніж ринкова, оскільки на ринкуіснує дуже велика кількість інших продавців-конкурентів і покупці можутьпридбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковоюціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений увикористанні цінових методів конкуренції.[9, с.93]
Ринкова цінаформується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому потреби уконтролі за цінами з боку держави, в умовах чистої конкуренції підприємствоповинно уважно вивчити попит споживачів, можливі його коливання. Важливоюпроблемою є пристосування виробника до цін. В умовах досконалої конкуренціївиробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва;пропонувати більш високу ціну марно, зменшити ціну — означає зменшити прибуток.Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову нормуприбутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва,які б забезпечували норму прибутку не нижче, ніж у конкурентів. Це примушуєвиробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва. [8,с.57]
Вільна (досконала ) конкуренція — це конкуренція, для якої характерні велика кількістьконкурентів–виробників і конкурентів–покупців, вільний доступ товаровиробниківдо будь-якого виду діяльності. Тобто це економічне суперництво між великоюкількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію,мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудовихта фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може впливати на ринкову ціну. Більшповною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають деякі ринкисільськогосподарської продукції ( пшениці, кукурудзи ), а також деякі фінансовіринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за якимоцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі формидискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх смаків,найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну модель поведінки фірмна шляху до максимілізації прибутку. В умовах чистої конкуренції вдовгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витратвиробництва. Тобто фірми використовують найефективніші технології і визначаютьнайнижчу з можливих цін.
 За капіталізмувільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формамиприватного капіталу ( промислового, торговельного, банківського та ін.), так івсередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої таміжгалузевої.
Конкуренціявнутрігалузева — це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва.Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадження НТП, підвищеннюефективності виробництва, стимулює концентрацію капіталу та централізаціювиробництва. В сучасних умовах переросла в конкуренцію на окремихвузькоспеціалізованих ринках конкретних видів продукції ( наприклад, на ринкуміні-комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо ).   Конкуренціяміжгалузева – це боротьба між виробниками різних галузей економіки. В епохувільної конкуренції міжгалузева конкуренція відігравала значну роль в переливікапіталу між галузями під впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовахпереважна частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах багатогалузевихкомпаній (концернів і конгломератів). Різниця в галузевих формах прибутку маєзначення лише для дрібних новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбутковугалузь при цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, якийможе забезпечити необхідний прибуток.
Міжнароднаконкуренція являє собою конкуренцію ви­робників на світовому ринку і включає всебе як внутріга­лузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовомуринку домінуюча роль належить компаніям найрозвинуті­ших країн. Міжнароднаконкуренція сприяє збалансовано­му розвитку світового ринку, переливу капіталуне тільки між сферами виробництва, а й різними державами.[5, с.289-290 ]
За умовдосконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризуєтьсяполіполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару.Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки середпокупців, але не серед інших продавців.
Ринок відкритодля кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажупропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутнібудь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна — це задана величина.
Хоча ціна йформуеться в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас коженокремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавецьзаправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до йогоконкурентів.
Якщо ж продавецьзаправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весьпопит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, прицьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Якщо продавецьзмушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватисядо ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначаєкількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві такожзалишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною. Умовидосконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:
1) великакількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на риковуціну і кількість товару;
2) коженпродавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні невідрізняється від продукту інших продавців;
3) бар`єри длявходу на ринок в долгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
4) жодних штучнихобмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси — змінні факторивиробництва – мобильні;
5) коженпродавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількістьпродукту, витрати й попит на ринку.
Отже, зрозуміло,що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схемадосконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключемдо розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.
Для учасниківринку за умов досконалої конкуренції ціна — це задана величина. Тому продавецьможе лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною.Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості. [12,с.246-248]
Досконала абочиста конкуренція- це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу назагальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистоїконкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринкузнаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге,ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіхбажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію.По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремоїфірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчаснуінформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привідназвати даний вид досконалою конкуренцією.[13, с.121 ]  
Велике числопродавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавцявикликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Риноквідкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов’язкові, так як напродаж пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок прозорий івідсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна — це заданийрозмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінкиучасників ринку:
Акцептантціни. Хочаціна і формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але в тойже час окремо узятий продавець не робить ніякого прямого впливу на ціну. Якщопродавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж переходять до йогоконкурентів, тому що в умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупецьмають повну і правильну інформацію про ціну, кількостях продукту, витратах іпопиті на ринку
Якщо ж продавецьзапитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит,що буде орієнтований на нього, у силу його незначної частки на ринку,  прицьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.Якщо покупці і продавці діють однаково, то вони впливають  на ціну.
Регуляторкількості.Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він можепристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьомувипадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні.Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по данійціні. [2, с.319]
Умови досконалоїконкуренції визначаються такими передумовами:
–          великакількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу наринкову ціну і кількість товару;
–          кожнийпродавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не відрізняєтьсявід продукту інших продавців;
–          бар’єридля входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалівідсутні;
–          ніякихштучних обмежень попиту, пропозиції або ціни існують і ресурси — перемінніфактори виробництва – мобільні;
–          кожнийпродавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну,кількість продукту, витратах і попиті на ринку.
Неважко бачити,що жодний реальний ринок не задовольняє всі перераховані умови. Тому схемадосконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключемдо розуміння більш реальних ринкових структур. І в цьому її цінність.
Для учасниківринку в умовах досконалої конкуренції ціна — це заданий розмір. Тому продавецьможе лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по данійціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.[5,с.307]
Отже, зрозуміло,що жоден реальний ринок не відповідає всім умовам. Тому схема досконалоїконкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем дорозуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.Досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державноговтручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки єефективними”.  На практиці конкуренція звичайно є недосконалою.

1.2 Теоріянедосконалої конкуренції
Якщо в економіціне діють деякі умови ринку чистої кон­куренції, то починають формуватися ринкинедосконалої кон­куренції: монополістичної конкуренції, олігополії та чистоїмонополії. Важливою передумовою формування недоскона­лої конкуренції є появамонополізму.[9, с.125]
Недосконалаконкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованогосектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Цеборотьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отриманнядержавних контрактів, кредитів, за володіння Інтелектуальною власністю(патентами, ліцензіями тощо).[10, с.45]
Особливістюнедосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфериобігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень.Це означає, що вона все більше грунтується на впровадженні нових досягненьнауки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції.Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.
Ціноваконкуренція— це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витратвиробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості йасортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами(встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значнопідвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.
Неціноваконкуренція— це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягненьнауково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якостіпродукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збутукомпанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит дляпокупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Різновидомнедосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважнонеекономічними методами.[6, с.263]
Цінова танецінова конкуренція
Цінова конкуренція Однією з традиційних формконкурентної боротьби є маніпулювання цінами — т.зв.«війна цін». Воназдійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін,сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами,подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренціязастосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення навже засвоєнний ринок.
Неціноваконкуренція Більшефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є неціноваконкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження на ринок продукціїбільш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи збоку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, щопочинається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якостіприкладу можна навести той факт, що відома японська фірма «SONY»здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах. Внаш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, щомають на меті вивчення запитів споживача, його відношення до тих чи іншихтоварів, позаяк знання виробником подібнлої інформації дозволяє йому точнішеуявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозуватиситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо. Великуроль в неціновій конкуренції відіграє до- і піосляпродажне обслуговуванняпокупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів поумовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (например,комплектуючих деталей і вузлів). Післепродажне обслуговування передбачає створеннярізних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаячизабезпечення запасними частинами, ремонт и т.і.
У зв`язку зізростанням впливу на громадськість засобів масової інформації, преси рекламастала одним з найважливіших методів ведіння конкурентної боротьби, позаяк задопомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чиинший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. [9, с.139]
1.3 Олігополістичнаконкуренція
 
Поширеною формоюнедосконалої конкуренції поряд із монополістичною конкуренцією є олігополія. Зацієї форми синтезу конкуренції і монополії; центр боротьби переміщується зісфери обігу у сферу виробниц­тва, з галузевого на міжгалузевий, з національногона інтернаціо­нальний рівні.
Олігополія — типринкової структури, за якої кілька великих фірм монополізують виробництво ізбут основної маси товарів.
Олігополіяхарактеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції — коли відносномала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг.Класичним прикладом олігополії є «велика трійка» в США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».
За умоволігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари.Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди,нафти, сталі, цементу тощо; диференціація — на ринках споживчих товарів.
Небагаточисельністьфірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чирозподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено,що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівеньконцентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.
Особливістюолігополії є виробництво продукту обмеженою кількістю фірм (в автомобілебудівнійгалузі США, яка є олігополістичною, функціонує 28 фірм-виробників зкоефіцієнтом кон­центрації 0,92; у виробництві жувальної гумки — 9 фірм (0,95),У виробництві побутових холодильників — 18 фірм (0,94)). Як пра’ вило,олігополію створюють 3—4 провідні фірми галузі, що прода­ють на ринку більше 60% продукції.
Найпростішоюолігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певноготовару, між якими відсут­ні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.
Характерні рисиринку олігополії:
1) наявність кількохвеликих фірм, які домінують на рин­ку конкретного товару внаслідок великоїконцентрації про­дукції, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Цеозначає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку(70 — 90%). Причиною такого явища є намагання використовувати перевагивеликомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу);
2) існуєсвоєрідний контроль за цінами внаслідок неперед­баченої поведінки конкурента,який може несподівано зміни­ти свою цінову стратегію і таким чином спричинитицінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнення монопольногоприбутку. Для того щоб запобігти таким яви­щам, фірми йдуть на зговір у галузіполітики цін типу кар­тельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін;
3) продукт нацьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим;
4) входження нацей ринок має значні перепони внаслі­док ефекту масштабу, великих витрат нарекламу, володін­ня патентами, контролю за джерелами сировини та ін.
Суб’єктамиолігополістичної конкуренції є великі та надвели­кі за розмірами фірми, про щосвідчать дані рівня концентрації виробництва (у країнах ЄС коефіцієнтконцентрації у виробництві алюмінію перевищує 0,6, у виробництві свинцю досягає0,9). Мас­штабність таких фірм суттєво обмежує можливості проникнення в галузьнових господарюючих структур, оскільки конкуренто­спроможною на сьогодні можебути, наприклад, фірма, що випус­кає на рік не менше 500—800 тис. легковихавтомобілів, їх про­дукція є або стандартизованою, або диференційованою.Залежно від цього розрізняють чисту (виробництво однорідної продукції:алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неодно­рідної, алеодного функціонального призначення продукції: авто­мобілів, шин, камер,електропобутової техніки, сигарет тощо) олі-гополістичну конкуренцію. Уконкурентній боротьбі суперники широко використовують нецінові методи.
Танайхарактернішою особливістю олігополістичної моделі є залежність ціновоїповедінки кожної фірми від поведінки конку­рента. Першим зауважив це у 30-тіроки XX ст. французький економіст Анрі Курно (1801—1877), який вважав, що кожнафір­ма прагне продавати таку кількість продукції, яка максимізує її доходи, щов будь-якій галузі існує певна стабільна рівновага між обсягом продажу та ціноютовару. Залежить ціна рівноваги від кількості продавців. Досліджуючиособливості конкурентної по­ведінки за дуополії (два продавці), він дійшоввисновку, що кож­на з двох фірм установлює ціну, яка максимізує її дохід,незалеж­но від того, яку ціну встановлює конкурент.
Однією з формвзаємодії, взаємореакції фірм олігополістичного ринку є картельна угода, заякою відносини вибудовуються на основі відвертої змови. Класичним прикладомсучасного картелю є Організація країн експортерів нафти (ОПЕК), яка в різніперіоди своєї історії контролювала від 25 % до 60 % продажу нафти індус­тріальнимкраїнам.
Вона репрезентуєтакий тип рин­кової структури, якому властиві такі відмінності:
— наявність вгалузі кількох великих виробників (від 2 до 7-10);
— конкуруючіфірми виробляють як стандартизований (однотип­ний), так і диференційований(відмінний за якостями, зручнос­тями, естетикою) продукт;
— існують суттєвіперешкоди для проникнення у галузь ще одного ч конкурента, насамперед черезвеликі розміри капіталів;
— контроль надціною обмежений або значний (при змові конку­рентів про рівень цін, ринки збутутощо);
— незначнакількість фірм олігополістичного ринку примушує доширокомасштабногозастосування нецінових методів .
Важливу роль вхарактері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структуратої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чимменше такої інформації, тим більш конкурентним буде поведінка фірми. Типовим єт.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші жолігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцямутруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більшезміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації. [13, с.143-145]
Олігополіїпосідають суперечливе становище стосовно розвитку науково-технічного прогресу.З одного боку, великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати ве­ликіфінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторськихробіт. Але монопольне стано­вище на ринку, можливість одержувати монопольнийпри­буток шляхом встановлення монопольних цін не сприяє роз­витковінауково-технічного прогресу. Технічний прогрес в олігополії пов’язаний знауковим характером самої галузі (електроніка, авіакосмічна галузь). Другимпоштовхом до науково-технічного прогресу виступає міжнародна конкурен­ція,тобто конкуренція з боку іноземних фірм. Однак у ціло­му 2/3 винаходів минулогостоліття здійснено незалежними винахідниками та невеликими фірмами.[6, с.351]
В умовах приблизнооднакових фінансовотехнологічних ресурсів переважна більшість конкуруючихвеликих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу насуперника, оскільки це обходиться дуже дорого, адже кожен виробник усвідом­лює,що коли він зважиться на зниження ціни свого товару, то кон­курент зробить те жсаме (від такого цінового маневру, коли конку-оенти знають усе один про одного,можуть бути тільки втрати доходу);
Ціновадискримінація — одночасний продаж однакових товарів різним категоріям покупцівза різними цінами, коли різниця цін не виправдана різними витратамивиробництва; цінова практика, що оголошується злочинною (наприклад, за закономКлейтона у США) у разі, якщо вона обмежує конкуренцію. Існують різні способироз­межування фірмами покупців на тих, хто може платити дорожче, і тих, хтоможе купляти лише за низькими цінами. Потенційні клієнти фірми з більшеластичним попитом на товар — об’єкт для застосу­вання знижок, а клієнт з меншеластичним попитом — об’єкт для застосування цінової дискримінації.[13, с.164]
Олігополія — це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує  небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними   фірмами, може бути і  диференційованим і стандартизованим. Як правило на олігополістичних  ринках  домінує  від  двох  до  десяти   фірм, на які  приходиться  половина і більше  загальних  продажів  продукту. На таких   ринках  декілька  або  й  усі  фірми  у  довгостроковому  періоді одержують  значні  прибутки,  оскільки  вхідні   бар’єри   ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія —  переважаюча  форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США  належать  автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії.
На  олігополістичних  ринках  деякі  фірми  можуть  впливати  на  ціну завдяки їхнім великим  часткам  у  загальній  кількості  товару,  який  вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають,  що  коли  вони  або їхні суперники змінять  ціни чи обсяг продажів  то наслідки  позначаться  на   прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють  свою  взаємозалежність.    Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи  випуску викликає реакцію з боку  інших  фірм.  Реакція,  яку  який-небудь  продавець очікує від фірм, які  суперничають з ним, у відповідь на зміни  встановлених ним ціни, обсягу  випуску  чи  зміни  діяльності  в  області  маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція,  яку  окремі  продавца  чекають від своїх  суперників,  впливає  на  рівновагу  на  олігополістичних  ринках.  
У багатьох випадках олігополії захищені бар’єрами для входу на  ринок, схожими з тими, котрі  існують для  монопольних  фірм. Природна олігополія має місце  коли кілька фірм можуть поставляти  продукцію  для  всього  ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.[1, с.167]
Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків: 
1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.  Продукт  може  бути  як  диференційованим, так і стандартизованим. 
2.Принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми  на  ринку  здатні  впливати  на  ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.
3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий –  коли невелика кількість  виробників випускають диференційовані товари.
Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірм буд посилено рекламуват  свою  продукцію чи брати участь у створенні  нової  моделі  виробу, то  вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх  конкурентів. У такій ситуації кожн  фірма знає, що, принаймні, деякі рішення  конкурентів  залежать  від  її  власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов’язана  мати  на увазі  цю обставину.
Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на проти всіх. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи  галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення.
Останній варіант найчастіше здійснюється  формі цінової війни поступового зниження існуючого рівня цін з метою  витиснення  конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила  ціну,  то  її  конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять  свої  ціни.  Цей  процес поки у всіх фірм  ціни  не  зрівняються  із  середніми  витратами. У  цьомувипадку зникне  джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від  подібного  результату  у  виграшномуположенні  залишаються споживачі, у той  час  як  виробники  усі  до  одногоніякого виграшу не  одержують.  Тому  найчастіше  конкурентна  боротьба  міжфірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на  обліку  можливогоповодження своїх суперників. [8, с.93]
Отже, основнавідмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язаноз динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемнозалежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденціюдо стійкої фіксації й змінюються не так часто. Ринок олігополії вимагаєсерйозної уваги до підприєм­ницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьомуринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найви-гідніших методівціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідоккартельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовують­ся засобинецінової конкуренції. В умовах олігополії почи­нає відігравати значну рольрозвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах.
 

1.4 Теоріямонополістичної конкуренції
 
Монополія(грецького походження) — виключне право на щось (виробництво, торгівлю,промисел і т.д.), яке належить одній особі, певній групі людей або Державі. тівтощо. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, щовона споконвічне спирається на приватну власність, а власність — це монополіяволодіння, користування і розпорядження чимось.
Ринкова влада —ступінь контролю, яку фірма або група фірм має над ціною та виробничимирішеннями у певній галузі. У випадку монополії фірма має високий ступіньринкової сили; фірми у доско­налих конкурентних галузях не мають ринкової сили.
Фірма-монополістзавойовує виключне становище на галузево­му ринку, завдяки чому встановлюємонопольне високі ціни (якщо це виробник) чи монопольне низькі ціни (якщо цепокупець чи спо­живач) на продукт і отримує монопольне високі прибутки, не до­пускаючидо них конкурентів.
Пануючою ринковоюструктурою монополія стала на другому етапі ринкової еволюції, якийпродовжувався з 70-х років XIX ст. до 30-40-х років XX ст. у більшості галузейутворилися монопо­лістичні неконкурентні ринки. Це стан, коли ринковий механізмвтра­чає здатність відновити ринкову рівновагу в умовах панування мо­нополістичнихструктур:
— у галузі пануєодна гігантська фірма;
— вона випускаєунікальний продукт;
_ вступ до галузіповністю блоковано;
_ здійснюєтьсязначний контроль за ціною в даній галузі. Тобто монополія заперечує конкуренціюі грунтується на виключ­ності економічного становища одного суб’єкта,здійснюючи ринкову владу.
Спираючись нарізні причини виникнення, монополію можна звести до трьох основних форм:природної, адміністративної та економічної.
Природнамонополіявиникає внаслідок об’єктивних причин, коли природними монополістами стаютьвласники і господарюючі суб’єкти, які мають у своєму розпорядженні рідкісні іунікальні родовища або земельні ділянки з унікальними природними властивостями(рідкісні метали, земля тощо).
Адміністративнамонополіявиникає внаслідок того, що держава (уряд чи органи місцевої влади) створюєвиняткові привілейовані умо­ви господарської діяльності певним підприємствамабо цілим галузям.
Такі господарюючісуб’єкти опиняються в ситуації штучно ство­реного захисту від конкуренції, щогенерує ще один феномен еконо­мічної виключності.
Економічна(агломераційна) монополія виникає на основі законо­мірностей господарського розвитку,коли підприємство опиняється в ситуації економічної виключності, що проявляєсебе у можливостях впливу на ціноутворення. Домагаючись вигідних цін, такіпідприєм­ства починають отримувати монопольні прибутки.[4, с.391]
Монополістичнаконкуренція відзначається такими рисами:
— на галузевомуринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;
— конкурентивипускають диференційований продукт (продукт одного типу, але з певними, лишейому властивими, особливо­стями), кожна з фірм володіє монопольним правом випускусвого особливого продукту;
— на даний ринокдостатньо легко проникають нові конкуренти з власним диференційованимпродуктом;
— пануючою єнецінова конкуренція, що проявляється у рекламі, існуванні торгової марки;
— контроль надціною існує у дуже вузьких межах (лише на ціну власного диференційованогопродукту). Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у су­часнійринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу івзуття, косметики, електроприладів, ліків, пер­сональних комп’ютерів,канцелярських товарів, кондитерських ви­робів і ласощів, тканини, роздрібнуторгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування тощо.
Утвореннямонополії веде до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованогорозподілу ресурсів. Конкуренція деформована наявністю монополій, єнедосконалою. У зв’язку з цим варто відзначити, що та похвала досконалій(вільній) конку­ренції, яка лунає в наших засобах масової інформації і вбагаточи-сельній «новітній» навчальній літературі, зовсім недоречна.Доско­налої конкуренції ніколи не було і, тим більше, її немає й не може бутитепер. Як пише відомий американський економіст П.Самуельсон в«Економіці», сучасна система є змішаною системою державного йприватного підприємництва, монополії і конкуренції.
У реальному життімонополізація економіки відбувається най­різноманітнішими методами (способами)і проявляється в багато-чисельних видах і формах, що викликає необхідністьпевної їх типізації. В економічній теорії і практиці відомі принаймні шістьосновних типів монополізму.
Істотно, що вчистому вигляді названі типи монополізацій не зустрічаються, бо вони, так як івсі процеси в економіці, взаємо­пов’язані і взаємопереплітаються. Але длятеоретичного аналізу і з’ясування напряму певних практичних дій, наприклад,держави в умовах ринкової економіки, така класифікація досить конструкти­вна.[9,с.150]
Економічниймонополізм.Цей тип монополізму є стержне­вим. Саме він дав змістовне наповнення всім іншиммонополістич­ним процесам в економіці, які відбуваються в результаті подальшогопоглиблення суспільного поділу праці в умовах товарного виробництва. Аконкретно, — економічний монополізм виростає з конкуренції, базується наконцентрації і централізації капіталу. Суть його полягає в утворенні великихпідприємств, об’єднань підприємств, які концентрують у своїх руках виробництвоі збут основної частини продукції певної галузі або декількох галузей, що даєїм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного)прибутку. Такий тип монополізму являє найбільшу загрозу ринковій економіці ітому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетвореннявеликого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централі­зації, вмонополію.
Технологічниймонополізмпроявляється в тому, що влада над ринком великих корпорацій ( контрольвиробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням захопитиринок, подавити конкурентів, максимізувати ринок, скільки специфікоютехнології. Мова йде про такі галузі, наприклад, як металургія,електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робитьекономічно ефективними лише великЦіноді навіть центра­лізовані) виробництва.
Технологічниймонополізм певною мірою можна назвати при­родним, саме тією мірою, якою єприродна своєрідна конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливаєдуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори еконо­міки,де домінує технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися.У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад,уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницеюзбудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологіч­нимимонополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будутьзалишатися такими.
Рекламниймонополізм.Це особливий різновид монополізму, зумовлений диференціацією продукту. Сутьйого в штучному створенні виключних умов для реалізації того чи іншого товарурекламою або іншими діями комерційних служб. Наприклад, виникненню такогомеханізму сприяє позначка підприємством своїх товарів торговою маркою,заманювання магазинами покупців незвичним упакуванням товару або зниженням ціндля постійних клієнтів, використання барвистих реклам тощо.
Інноваційниймонополізм.Він характерний для підприємств (фірм), які лідирують на тих чи інших напрямкахНТП. Суть його в тому, що окремі фірми, використовуючи передові технології,нові форми організації праці або виробництва, опиняються в кращих умовах, зточки зору виробництва і реалізації своєї продукції порівняно з іншими фірмами.
За цих умовконкурентна рівновага на ринку порушується на користь таких фірм, що забезпечуєїм додатковий (монопольний) прибуток.
Характерноюособливістю монополізації цього типу є, по-перше, те, що вона має тимчасовийхарактер і зникає в міру розповсюдження й комерційного засвоєння результатівнаукових досліджень і технологічних розробок. По-друге, вона є відображен­нямоб’єктивних закономірностей розвитку людського суспільства, зокрема законуекономії часу. Тому обмеження такого монополізму з боку держави повинно бутимінімальним.
Державнийприродний монополізм. Сюди відносяться природ­ні державні монополії. А саме:монополія держави на організацію й регулювання грошового обігу: монополіядержави на ринку соціально-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вонаМоже виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративномуконтролі над цінами, встановленні фіксованих ставок акцизного податку тощо);монополія держави на забезпе­чення населення суспільними товарами.
Державнийадміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де пануєадміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізуєвсі сфери життєдіяльно­сті суспільства, максимально обмежуючи ринковуконкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лишенезначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типуявляє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації.
Державнийадміністративний монополізм має такі основні особли­вості:
1. Він швидкостає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільноговиробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання).
2. Йому властивийвиключно високий рівень монополізації ри­нків.
3.Державномумонополізму властива особлива внутрішня стру­ктура. В основі її лежитьдержавний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремісфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами йорганізаці­ями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класич­нимприкладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР.
Розглянутіосновні типи монополізму вказують на те, що моно­полізм, по-перше, за своєюприродою неоднорідний. Тому й став­лення до нього не може бути однозначним.Якщо монополістичні структури, які відносяться до першої й шостої груп,небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природнімонополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство вНТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальномуфункціонуванню сучасного ринко­вого господарства й можуть бути з ним сумісні.По-друге, границі дії природного монополізму не постійні. Вони рухомі хоча бтому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передовірубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з«рук в руки» як результат зміни фірм-лідерів на передових рубежахНТП.
До першого виду (власнемонополія) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить наринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністювизначається фірмою й не залежить від кон’юнктури ринку. Монополія — продавець,а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою,тобто такою, яка монополі­зує виробництво і збут одного виду продукції,багатопродукто-вою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видівпродукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формоюорганізації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію,деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їхвиникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу наекономіку. Різновидом монополії — продавця виступає так звана технологічнамонополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництвоі збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даногопродукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника абокольорового телевізо­ра. Така монополія пов’язана з диференціацією продукту. Врезультаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавцівякими-небудь особливостями (якостями) свого товару, здобуває певну монополію нацей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додат­ковогоприбутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, щовона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь,де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й володіємонополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалихзамінни­ків. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогосьрізновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструюватирівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробникамирізновидів одного й того ж продук­ту не тільки не вщухає, а ще більшерозгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольнимзаконодав­ством обмежуватися не повинен.
Другим видом ємонополія-покупець. В якості таких монопо­лій може виступати держава, а такожокремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробнимифірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізу­ється сотнямисільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійнікомбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувної промисловості.Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отрималиназву ліокоподій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежуютьконкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користьмонополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачаєобмеження сфери їх дій.
Отже, в якому бвигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивне впливає наринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють одинпродавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспіль­стваза цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладомподібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якостівиробника виступає одна фірма, а покупця — військове відомство.[10, с.143-146]
Форми монополій.
Об’єктивнимичинниками монополізму та монополій є кон­центрація і централізація виробництва,капіталу, а також дифе­ренціація товарів, які створюють основу економічнихмонополій. Їх поділяють на такі типи: монополія окремого підприємства; мо­нополіяяк форма змови (угоди); монополія, заснована на дифе­ренціації продукту(монополія Чемберлена). Крім них, існують також адміністративні монополії —панування на певних рин­ках держави та її органів. Серед них виокремлюютьдержавну мо­нополію та монополію організаційних структур.
• Державнамонополія. Це монополія держави на організацію і регулювання пропозиціїцентралізованих грошей, установлення Державних цін, тарифів, акцизів, мита,податків тощо.
• Монополіяорганізаційних структур. Такий вид монополії полягає в управлінніорганізаційних структур (міністерств, ві­домств та ін.) галузями тапідприємствами.
Форми монополійкласифікують за трьома ознаками:
1. За місцем уторгових угодах виокремлюють монополію і монопсонію.
Монополія єоб’єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія— об’єднання, яке скуповує якісні продукти у всіх продавців (наприклад,велетенські корпо­рації харчової промисловості є монопсоніями щодо фермерів,які продають їм свою продукцію).
2. За масштабамиохоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими йабсолютними.
Чистамонополія.Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентівзакритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.
Абсолютнамонополія. Існуєу масштабах націо­нального господарства, коли держава та її органи цілкомконтро­люють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі,енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).
3. За характеромі причинами виникнення серед монополій ви­окремлюють природні, легальні таштучні.
Природнімонополії.Ними володіють власники і господарюючі суб’єкти (часто держава), що мають усвоєму розпорядженні рід­кісні та вільно невідновлювані елементи виробництва(рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галу­зіінфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). То­вари і послугисуб’єктів природної монополії не можуть бути замі­нені у споживанні іншимитоварами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).
Легальнімонополії.Створюють їх на законних підставах з ме­тою захисту інтелектуальної власності.Такими монополіями є па­тентна система, система авторських прав і товарнихзнаків, за­хист яких регулюють спеціальні закони.
Штучнімонополії.Вони є об’єднаннями господарюючих су­б’єктів, створеними для отриманнямонополістичних вигод. Штуч­ні монополії цілеспрямовано змінюють структуруринкового прос­тору у своїх інтересах, створюючи бар’єри для входження на ринокінших господарюючих суб’єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв,змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крімтого, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень технікиі технології ви­робництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що даєзмогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витіс­няючиконкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.
Штучні монополіїє різними за формою організаційно-економіч­ними об’єднаннями (монополістичнимисоюзами) господарюючих суб’єктів. Найпростішими з них є короткотермінові угодищодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.
• Конвенції.Угоди щодо обсягів ви­робництва, розподілу замовлень, збуту товарів.
• Ринги. Це угодикількох підприємців, фірм щодо скуплення в конкретному районі конкретноготовару з метою його монополізації.
• Корнери. Угодикількох під­приємців, фірм щодо створення дефіциту певного товару шляхомскуплення біржових контрактів і реального товару з метою кон­тролювання біржовогопроцесу і підвищення цін.
• Пули. Угоди, заякими прибу­ток кількох підприємців, фірм надходить до спільного фонду ірозподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим спів­відношенням.
Складнішимимонополістичними об’єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни,конгломерати і консорціуми.
Картелі . Об’єднання підприємств(фірм), у якому учасники зберігають свою власність на засоби і ре­зультативиробництва, самостійно реалізують товари на ринку, тоб­то лишаютьсясамостійними у виробничій і комерційній сферах. Сенс картельних угод полягає узменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції,квоти (обсяги вироб­ництва кожної компанії в загальному обсязі продукції),рівень цін.
Синдикат. Об’єднують підприємс­тва,що виготовляють однорідну продукцію. Зберігаючи свою влас­ність на матеріальніумови господарювання, вони реалізують готову продукцію як спільну власність. Цеозначає, що підприємства збері­гають виробничу, але втрачають комерційнусамостійність.
Трести (у США — корпорація). Ґрунту­ютьсяна спільній власності (компанії, що входять у трести, втра­чають комерційну івиробничу самостійність).
Концерни. Великі об’єднання юридичне(формально) самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості,торгівлі, транспору, бан­ків) на основі фінансової залежності, яка є наслідкомскуплення контрольних пакетів акцій. Вони відповідають за збитки або за зо­бов’язаннямипідприємств, що входять до їх складу, лише в межах пакету належних їм акцій. Доконцернів можуть входити індиві­дуальні підприємці, картелі, синдикати, трести,об’єднуючись навколо ядра — холдинга, материнської компанії. Таким ядромтрадиційно бувають промис­ловий трест, банк, які скуповують пакети акційпромислових, тор­говельних, транспортних та інших фірм. Дочірні компанії якфілії головної компанії юридичне залишаються незалежними, але фак­тично у межахконцерну існує високоцентралізоване управління і господарське підпорядкування,особливо у фінансовій та інвести­ційній сферах.
Трести і концернирозповсюджені у США, Англії, Франції, Японії та інших країнах.
Конгломерати. Об’єд­нання підприємствабсолютно різних галузей виробництва шля­хом установлення фінансового контролюнад їх діяльністю. При цьому вони зберігають свою виробничу, комерційну та юридичнусамостійність. Зв’язок між ними існує лише на основі фінансових відносин.
Консорціуми. Ство­рюються на основітимчасових угод між банками і виробничими корпораціями для спільного розміщеннязайму чи здійснення єдиного проекту.
Характерноюособливістю сучасного ринку є поєднання, пе­реплетіння, взаємопроникненнярізноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальшийрозвиток, поглиб­лення процесів монополізації сучасної економіки.
Породженаконкуренцією, монополія намагається обмежити характерну для досконалоїконкуренції ринково-конкурентну стихію, спрямовуючи свої зусилля навпорядкування, захист і стабілізацію господарської системи з метою забезпеченняпереваг висококонцентрованим господарським об’єднанням. Картелі, синдикати, трестисуттєво підірвали внутрігалузеву конкуренцію у сфері виробництва та обігу.Насамперед картелі та синдикати об­межили вільну конкуренцію у сфері обігушляхом укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринківзбуту. Це негативно позначилося на незалежності й свободі ринкових зв’яз­ків,сформувало економічні передумови панування монополій. Трести привнеслимонопольне регулювання виробництва. Частко­ва планомірність виробництва, доякої вдавалися підприємства за вільної конкуренції, піднялась на вищий рівень істала формою комерційних зв’язків між підприємствами, що входять до трес­тів.Монополістична планомірність діяльності трестів у окремих галузях сприялазростанню концентрації і централізації вироб­ництва і капіталу, проникненнюпланомірності в інші галузі. Це створювало умови для обмеження міжгалузевоїконкуренції, ви­никнення багатогалузевих монополій.
Одночаснозагострювалася боротьба між монополіями-вироб­никами і монополіями-споживачамипродуктів. Наприклад, влас­ник американських автомобільних заводів Генрі Форд(1863— 1947), намагаючись уникнути надмірних цін на сталь, що диктува­листалеливарні компанії, збудував власний сталеливарний завод, який зайняв 11місце в галузі. Ефективно впливає на монопольні ціни товарів, що стали об’єктоммонополізації, конкуренція суб­ститутів. Це характерне для ринків будівельнихматеріалів, кольорових металів, палива, окремих видів транспорту та ін.Монополізація виробництва і про­дажу товарів загострює конкурентну боротьбу збоку відповідних немонополізованих товарів.
Важливою формоюконкуренції є боротьба за споживчу здат­ність населення (за «долар споживача»).Вона полягає у витіснен­ні з його бюджету інших видів споживання. Оскількиспоживча здатність населення на кожний момент має певну величину то будь-якезначне збільшення певного виду споживання можливе лише внаслідок зменшенняспоживання інших товарів. У праг­ненні розширити збут своєї продукції монополіївитісняють із бюджету споживачів товари, які виробляються в інших галузях.
Найтиповішими длямонополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеженнядоступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитнихресурсів; погір­шення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями проторгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкотконкурентів. Окрім того, широко використовуються за­хоплення патентів нарізноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінуванняй диверсифікація вироб­ництва. Отже, монополія може існувати лише в умовахконкурен­ції між окремими монополіями, монополіями й аутсайдерами то­що. Міжконкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність.Виявляється він у тому, що для забезпечення свого існування монополія змушенапостійно вступати в конку­рентну боротьбу.[10, 152 -154]
Висновок: Конкуренція являє собоювідносини між товаровиробниками з приводу одержання максимальних прибутків наоснові розумного ризику та підприємливості.
Основне завдання конкуренції – завоюватиринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечитиодержання сталого прибутку.  
Конкуренція — органічний елемент ринку.Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а безвикористання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага іповноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організаторомвиробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги.Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва,що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку,формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників задоходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.  
Конкуренція генерує дійові стимули длятого, щоб господарюючий суб’єкт не заспокоювався на досягнутому; відкриваєреальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіхучасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичнихнавичок та знань. Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки єконкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати безрозвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійськийекономіст Ф.Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішнішеза інших досягають своєї мети».
 Конкуренція являє собою економічнуборотьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт послугщодо задоволення своїх інтересів, пов’язаних з продажем цієї продукції,виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.
Конкуренція – визначальна умовапідтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції створюється більшенаціональне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно змонополією й плановою економікою.

РОЗДІЛ 2
Антимонопольнаполітика в сучасному законодавстві України
 
Антимонопольна політика — одне знапрямків державного регулювання економіки, що являєсобою комплекс державних заходів(відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація,роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємствта ін.), спрямованих проти монополізаціївиробництва і ринку і забезпечуючирозвиток конкуренції серед товаровиробників.
Антимонопольне законодавство — законодавчо закріплені основні правила діяльності суб’єктів, що хазяйнують на ринку,органів державної влади і управління.
Основні завдання антимонопольногозаконодавства:
а) забезпечення сприятливих умов істимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;
б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій основі, щодозволяє виключити монопольні дії суб’єктів ринку,центральних органів влади і управління, диктатсуб’єктів, що хазяйнують на ринку;
в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольнідії і порушення правил чесної конкуренції;
г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;
д) створення умов для розвитку національного господарства.
Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом, що знаходиться при владі. Отже,ця програма є складовою частиною в загальноїекономічної програми уряду, що може відображати інтереси окремоїпідприємницької групи, тих чи інших соціальнихгруп або загальні інтереси нації і повиннавраховувати загальну внутрішню і зовнішнюекономічну, соціальну і політичну кон’юнктуру. Це значить, що ефективністьзастосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольноїполітики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.
Великі корпорації в обхід антимонопольногозаконодавства   використовують легальні з погляду  антимонопольногозаконодавства форми об’єднань і монополістичної діяльності — холдинговікомпанії, систему участі, конгломерантні злиття(об’єднання компаній, що відносяться до різнихсфер господарської діяльності), а також приховані прийоми встановлення монопольногопанування — джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавствакорпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюютьсядо  реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.
Холдинг — можна назвати на українській мові володіючим товариством,створеним великимимонополіями для управління дочірнімипідприємствами через систему участі. Ввібравшив себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств,холдинг спрямовує їх на розвиток, а прибутки,що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися ідо власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товаристваз обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.
Система участі — взаємне володіння однимиакціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це важлива діюча форма зв’язку і переплетення капіталів якусередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створюєбагатоступінчасту залежність великого числапідприємств від значного акціонерногокапіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужогокапіталу і «викачувати» зпідконтрольних підприємств прибуток.
Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, заприродними монополіями, а також длянедопущення методів несумлінної конкуренції(дій суб’єктів, що хазяйнують, подискредитації конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет. [3,с.265-267]
У  відповідності  зі  статтею  42[2]  Конституції  України  не  допускаються зловживання  монопольним  становищем  на   ринку,   неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.   Конституційна    заборона стосується діяльності, націленої  на  недопущення,  обмеження  чи   усунення конкуренції, незалежно від конкретних  її  видів  і  складів  правопорушень.
Закон України “Про  обмеження  монополізму  та  недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій  діяльності”[3]  називає  три  види  порушень антимонопольного  законодавства:  зловживання  монопольним  становищем    на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.
Антимонопольнезаконодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правовізасади розвитку конку­ренції, заходи попередження, обмеження і припиненнямонополіс­тичної діяльності та нечесної конкуренції.
Для розвиткуконкуренції та захисту прав споживачів від моно­полістичної діяльностігосподарських суб’єктів відповідним зако­нодавством впроваджується обмеженнясвободи їхньої комерцій­ної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати абоприпиня­ти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сирови­ни,матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгоджен­ня з основнимиспоживачами; скорочувати поставку або затриму­вати реалізацію товарів з метоюстворення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язуватиконтрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметомдоговору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари іпослуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримуватипоставки товарів або виконан­ня послуг у відповідь на претензії контрагентащодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов’язань, передбаченихдоговором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послу­ги,якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересамивиробника та споживача; висувати під загро­зою припинення поставок, розірваннядоговору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови насвою ко­ристь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певнихоб’єктивних підстав від укладання або пролонгації догово­ру за профілем своєїдіяльності.
Вантимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження,відповідальності та компенсації на ви­падок здійснення заборонених дій.
Контроль зарозвитком конкуренції та обмеженням монополіс­тичної діяльності учасниківринкової економіки здійснюють спеці­ально створені антимонопольні органи.Їхніми функціями є такі:
• розробказаходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва й обігу,розукрупнення високомонополізованих структур;
• комплекснийаналіз стану ринків і конкуренції на них;
• експертизанормативних актів, що стосуються функціонуван­ня ринку;
• підготовкапропозицій з питань удосконалення антимонополь-ного законодавства.
Антимонопольніоргани розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, даютьобов’язкові для виконання розпорядження, накладають штрафи на учасниківгосподарського обо­роту, посадових осіб за невиконання відповіднихрозпоряджень. Вони мають право створювати фонди сприяння антимонопольнимзаходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок відрахувань від штрафів, щовстановлені для учасників ринкового обороту і посадових осіб органів управлінняза порушення антимонопольного законодавства.
Функції таобов’язки антимонопольних органів, що створюють­ся при місцевих органах влади,визначаються з урахуванням місце­вих господарств.
Приантимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питаньмонополізму і конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних ідорадчих структур. До складу їх вклю­чають вчених і спеціалістів, представниківвідомств і громадських організацій. Головним завданням цих рад є оцінка ступенямонопо­лізації в господарстві, підготовка пропозицій про напрями демо­нополізаціїта розвитку конкуренції, удосконалення правового ре­гулювання, що обмежуємонополістичну діяльність. [1, с.189 -191]
Отже, досвідроботи Антимонопольного комітету України показує, що в його роботі виникаєнемало проблем. Особливо велике на­вантаження припадає на Міжвідомчу комісіюдемонополізації еко­номіки. Вона вирішує проблеми переборення адміністративнихперепон вступу до ринку. Слід зауважити, що заходи із захисту конкуренції неповинні здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захи­щати своїправа на діяльність в умовах чесної конкуренції.

ІНДИВІДУАЛЬНЕЗАВДАННЯ
 
Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної    конкуренції в підприємницькій діяльності”.
  Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму,  недопущення  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності  і  здійснення  державного  контролю  за  дотриманням   норм антимонопольного законодавства.
Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:
–      ринок  товару  (товарний  ринок)  (  сфера  обороту  товару  однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення);
–      конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують  можливості  кожного  їх  них  впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребуває споживач);
–      монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат  йому можливість  самостійно  або  разом  з  іншими підприємцями  обмежувати конкуренцію  на  ринку  визначеного  товару. Монопольним  признається положення  підприємця,  частка  якого  на  ринку   визначеного   товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця,  частка  якого  на  ринку визначеного товару менше 35%.);
–      монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження  конкуренції  і порушенню прав споживача);
–      -монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови  монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і  реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
–      монопольне утворення ( підприємство, об’єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку).
Зловживаннями монопольним положенням рахуються:
   нав’язування  таких  умов  договору,  що  ставлять  контрагентів  у нерівне положення, або додаткових умов, що не  ставляться  до  предмета договору, у тому числі нав’язування товару, не потрібного контрагенту;
  — обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів  із  метою  створення  або  підтримки  дефіциту  на  ринку  або встановлення монопольних цін;
   — часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності  альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення  монопольних цін;
   — інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
  — установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.
Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:
  — заборона створення нових підприємств або інши організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
       -примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
       -прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;
       установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
       надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
      обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
      установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.
Несумлінною конкуренцією признається:
— неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або  маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення  товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
— навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що  можуть завдати  шкоди  ділової  репутації або майнових  інтересів  іншого підприємця;
— одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також  конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.
Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.
Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє  діяльності  Антимонопольний  комітет  України  підпорядкований  і підзвітний Верховній Раді України.
Антимонопольний комітет  України  є  юридичною  особою,  має  прес  з зображенням Державного герба України  і  свого  найменування.  У  своїй  діяльності Антимонопольний комітет України керується  дійсним  Законом, іншими  законодавчими  актами  України,  а  також   положенням   про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.
  Зведення, отримані Антимонопольним  комітетом  України і його територіальних  керувань  і   являющиеся  комерційної   таємниці,   не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що  є комерційною  таємницею,  підлягають  відшкодуванню  в  повному   обсязі  Антимонопольним  комітетом  України  в  судовому  порядку  за   рахунок державного бюджету.
  З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і  його  територіальні  керування  здійснюють попередні  дії  по  державному  контролі  за  реорганізацією  (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням  асоціацій,  концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об’єднань підприємств,  перетворення  органів керування  в  зазначені  об’єднання,  а  також  за  створенням,  реорганізацією ліквідацією господарських товариств.
Підприємець може  набувати  контрольного  пакета  акцій  акціонерного товариства,  що  займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України.  Такі ж правила застосовуються й а тих  випадках,  якщо  підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає  монопольне положення.
У випадках, якщо підприємці  зловживають  монопольним  положенням  на ринку, Антимонопольний комітет України і його  територіальні  керування  видають  розпорядження  про  примусовий  поділ  монопольних   утворень.
Примусовий поділ не застосовується у випадках:
–  неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;
— наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в  загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).
Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:
–  відхилення від виконання або невчасне  виконання  розпоряджень Антимонопольного   комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;
— непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія  керуванням  або  уявлення  явн недостовірних даних.
Прибуток, незаконно отримана суб’єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується  судом  або  арбітражним судом у державної бюджет.
Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і  несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
За  твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України   відповідає  світовим   стандартам.  Проте створювалося воно, на жаль, не  в  рамках  реалізації  єдиної  програми соціально-економічних  перетворень.  Її  немає  і  донині.  Не   бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя,  уже  начально  обрало  неправильний шлях. Світова практика свідчить про те,  що  тільки  після  запуску  демонополізації  основних  сфер  виробництва  варто  проводити  лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш  уряд  надійшов   навпаки й одержало відомі результати.
Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби  з  ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і  це особливо відчувають широкі  прошарки  населення. Навколо монополій  формується  негативна суспільна думка, що потребує  державного  захисту  споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.
Накопичений досвід  і  наукові  узагальнення  допомогли товариству зрозуміти усе “плюси”  і  “мінуси”  монополій,  виробити  стосовно  них  визначену  політику,  що  одержала   назву   монопольної.   Першим   її  результатом в  Україні  виявилося  антимонопольне  законодавство.  Воно  закладено антимонопольними законами:  Законом  України  “Про  обмеження  монополізму і недопущенні  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий   уже говорилося вище.
Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство  не  мають  на меті  заборону  або  ліквідацію  монопольних  утворень.  У   товариствісклалося розуміння того, що монополія як чинник зростання  прибутку  неможе бути  знищена.  Тому  реальне  завдання  антимонопольної  політики полягає  в  тому,  щоб  поставити  діяльність  монополії  на  державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним  положенням.  К.Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до  висновку,  що  поява монополій потребує державного втручання.
Головна ціль цього втручання полягає в захисті і  зберіганні  вільної   конкуренції, якої  загрожують  монопольні  тенденції.  Конкретно  можна сформулювати такі  цілі:  обмеження  монополій,  підтримка  і  сприяння  малому бизнесу, захист прав споживача.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
1) попередження створення монополій;
2) обмеження використання монопольної влади.
Для   проведення    антимонопольної    політики    держава    створю антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичн тенденцій у країні. Антимонопольні служби не  є  частиною  законодавчої  влади, але їхня компетенція дозволяє  їм  виконувати  дорадчу  функцію.  Подібні  організації  не  мають  права  діяти  авторитарними  методами, наприклад,   закривати   підприємства.   Але   вони   можуть    змусити  підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції  тому  одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе   їхні  рішення  обов’язкові  для   виконання.   У   противному   випадку   накладаються грошові штрафи, передбачені  законодавством  за  порушення    антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення    антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.
Крім  здійснення  процесу   демонополізації   антимонопольна   служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній  участі  споживачів.  Тому  широкі  маси  населення  повинні  розуміти  практичне  значення   антимонопольної   політики   в   повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й  інші  засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право  на  відповідне  повідомлення, але  лише  в  об’єктивній  і  чесній  формі,  без  якийсь   дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна  мати  співробітника для зв’язку з пресою, що повідомляє про діяльність  служби  і  коментує  її.
На Україні єдиною монопольно службою держави, крім самої держави, є  Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже  було сказано вище.
Безумовно,  від  проведення  антимонопольної  політики  в  теперішніх  важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже  важливо, щоб проведення антимонопольної  політики  завоювало  довіру  і підтримку населення, щоб  люди  знали,  що  вони  можуть  звернутися  в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
Підводячи результати, можна охарактеризуват антимонопольнезаконодавство й антимонольную політику України  як  необхідні  атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапіпроблема монополізації і несумлінної конкуренції  перестає  бути  чисто економічної   вона  усе  більше  стає  політичної  і  суспільної.  Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у  деяких  випадках  (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є  виправданим  і  необхідним,   але   за   цими   процесами   повинний здійснюватися  жорсткий  контроль  із  боку  держави   по   недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.
Висновок: Антимонопольне законодавство тісно пов’язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об’єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій. Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товар­ного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробниц­тво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та техно­логії, а також наукові розробки, що призначені для використання їх­ніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах. Отже, вирішальну роль  у  створенні  на  ринку  сприятливого  конкурентного середовища   грають   антимонопольне   законодавство    і    діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє  стабілізації  всієї економіки в цілому.
 

ВИСНОВОК
 
 Конкуренція означає суперництво міжсуб’єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва,продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коливиробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб’єктигосподарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупцітоварів.
Конкурентнаборотьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринковогогосподарства.
Пронизуючи всюсистему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється вбагатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.
Конкуренція можебути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.
У сучаснійекономічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або«досконала» та обмежена або «недосконала».   
Конкуренція єнеобхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки.Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можнавіднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту,висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат,реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулюванняз боку держави. До негативних наслідків — «перемога» одних і«поразка» інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечеснихприйомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
Як було показанонадмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, безвідповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити«держави в державі». Монополізм призводить до уповільненнянауково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цюпродукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимулиперебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.
Говорячи пронегативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, щовсе-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто цідва явища пов’язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективністьпромислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвитоквійськово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективністьпромислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих,державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи,відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьомугубиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.
Антимонопольна служба України ще дуже молода,  але  вже  зроблені  її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще  багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з  удосконаленням  антимонопольного  законодавства  України.  У  даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж  віковий  досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну  практику  інших розвитих країн.
У цілому ж,конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція — значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.
Конкуренція — визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренціїстворюється більше національне багатство при меншій вартості кожного видупродукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
1.        Економічнатеорія регулювання та антимонопольна політикп: пер. з англ./ В. Кіп Віскузі,джон.М. вернон, Джозеф Е. Гарингтон. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи»,2004. – 1047 с.
2.        Економічнатеорія. Політекономя. Макроекономіка. Мікроекономіка.: Навчальний посыбник/ Л.В. Білецька. – К.: Центр навчальноъ лытератури, 2005. – 652 с.
3.        Економічнатеорія. Політекономія: Підручник/ За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання –Прес. 2001. – 581 с.
4.        Основиекономічних знань: навчальний посібник/ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І.Палкін. – К.: Вища школа, 2002. – 543с.
5.        Основиекономічної теорії: політ-економічний аспект: Підручник/ За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. –  2-ге видання, перероб. і доп. – К.: Вища школа, Знання,1997; 1999. – 743 с.
6.        Основиекономічної теорії: Посібник/ За ред. С. В. Мрчерного. – К.: ВЦ «Академія»,1998. – 464 с.
7.        Основиекономічної теорії: Підручник/  За ред. О. О. Мамалуя – К: Юрінком Інтер, 2003.– 562 с.
8.        Основипідприємницької діяльності: Посібник/ С. В. Мочерний, О. А. Устенко, С. І.Чеботар. – К.: ВЦ «Академія», 2001. – 280 с. – (АЛЬМА — МАТЕР).
9.        Основиринкової економіки: Підручник/  В. Я. Бобров – К: Либідь, 1995. – 320 с.
10.     Основиконкурентної політики: Підрчник/ З. М. Борисенко. – К.: Таксон, 2004 –704 с.
11.     Політичнаекономія: Підручник/  Г. І. Башнянин. К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.– 527 с.
12.     Розвитоксекторів і товарних ринків України: Монографія/ За ред. профес. В. О. Точиліна.– Ужгород: ІВА 2001. – 400 с. 
13.     Управлінняконкурентоспроможністю: навчальний посібник/ Л. С. Кобиляцький. – К.: Зовнішняторгівля, 2003. – 304 с.