Індивідуальні особливості у здібностях людей

САМОСТІЙНА РОБОТА
на тему:
“Індивідуальні особливості
у здібностях людей”
1. Поняття про здібності та їх походження
Здібності — визначаються як індивідуально-психологічні особливості людини, що виражають її готовність до оволодіння визначеними видами діяльності і до їхнього успішного виконання, що є умовою їхнього успішного виконання. Під ними розуміється високий рівень інтеграції і генералізації психічних процесів, властивостей,-відношень, дій і їхніх систем, що відповідають вимогам діяльності.
Говорячи про індивідуально-психологічніособливості, виділяють здібності, що мають психологічну природу, і варіюючі індивідуально. Підкресленням зв’язку здібностей з успішним здійсненням діяльності коло індивідуально-варіюючихособливостей обмежується лише тими, що забезпечують ефективний результат діяльності. Отже, у число здібностей не потрапляють властивості темпераменту і характеру. А слово готовність ще раз обмежує коло обговорюваних властивостей, залишаючи за його межами навички, уміння і знання.
Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX столітті, коли роботами Ф.Гальтонабуло покладено початок експериментальному і статистичному дослідженнюлюдськихрозбіжностей.
Здібності виявляються в процесі оволодіння діяльністю в тому, наскільки індивід за інших рівних умов швидко і грунтовно, легко і міцно освоює засоби її організації і здійснення. Вони тісно пов’язані з загальною спрямованістю особистості, із мірою усталеності схильностей людини до деякої діяльності. У основі однакових досягнень при виконанні діяльності можуть лежати різноманітні здібності; у той же час одна здібність може бути умовою успішності різних видів діяльності. Цезабезпечуєможливості широкої компенсації здібностей.
Один із важливих моментів у процесі навчання і виховання — питання про сензетивні періоди, щосприяють становленню визначених здібностей. Передбачається, що формування здібностей відбувається на основі задатків. Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення індивідуальних характеристик, необхідних для ефективного виконання конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їхньої виразності. Найпоширеніша форма оцінки міри виразності спроможностей — тести .
Вивчення конкретно-психологічних характеристик різноманітних здібностей дозволяє виділити: 1) загальні якості індивіда, що відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності (інтелект); 2) спеціальні якості, що відповідають більш вузьким вимогам даної діяльності (здібність спеціальна).
Рівень і ступінь розвитку здібностей виражають поняття таланта і геніальності.
При визначенні структури здібностей як властивостей особистості завжди потрібно враховувати генетичні механізми й особливо ті властивості нервових процесів, якібезпосередньо позначаються на динаміці розвитку психічних процесів і їхніх властивостей. Але потрібно враховувати, що здібності не виступають ізольовановід розвитку всіх інших систем, що входять в особистість як складові.
У структурі здібностей дуже важливе творче відношення особистості до виконуваної діяльності, психологічна готовність учитися і трудитися, усвідомлення своїх здібностей, критичність і самостійність їхньої оцінки.
У основі психологічних можливостей, що відрізняють конкретну людину від інших, лежать індивідуальні характеристики: конституціональніособливості, нейродинамічнівластивості мозку, особливості функціональної асиметрії півкуль головного мозку та ін. Саме ця своєрідність індивідниххарактеристик виступає як природні задатки, але ще не визначає розвиток здібностей як індивідуальних психологічних можливостей. Успіх діяльності залежить від взаємодії трьох компонентів:знань, умінь і мотивації. Але знання й уміння можуть засвоюватися завзятою працею при відсутності здібностей у цій області, тому їх ще не можна назвати здібностями. Сутність здібностей складають якості психічнихпроцесів, що лежать в основі оволодіння знаннями й уміннями.
Структуру конкретної здібності складає сукупність психічних якостей, необхідних для успішного виконання відповідної діяльності. Особистість як носій визначених якостей має передумови для розвитку здібностей. Ці передумови перетворюються в реальні здібності, коли під впливом вимог діяльності починають укладатися у взаємодіючу систему якостей, завдяки якій досягається успіх діяльності. Здібності дуже динамична, рухлива взаємодія різних психічних якостей при виконанні різноманітних видів діяльності може виявляти і формувати нові для даної особистості здібності.
Здібності різних людей до однойі того ж діяльності можуть мати різноманітну структуру завдяки індивідуальній своєрідності психічних якостей і їхніх сполучень. Нерідко людина змушена займатися деякою діяльністю, не маючи здібностей до неї. При цьому вона свідомо або несвідомобуде компенсувати хибу здібностей, спираючись на сильні сторони своєї особистості. Компенсація може здійснюватися через одержувані знання й уміння, або через формування типовогостилю діяльності, або ж через іншу, більш розвиту здібність.
Як показники здібностей можуть розглядатися: 1) темп просування в оволодінні діяльністю; 2) широта переносу психічних якостей, що формуються; 3) співвідношення нервово-психічних витрат і кінцевого результату діяльності.
2. Види здібностей
Здібність — сукупність уроджених анатомофізіологічнихі набутих регуляційнихвластивостей, що визначають психічні можливості людини в різноманітних видах діяльності.
Кожна діяльність пред’являє комплекс вимог до фізичних, психофізіологічних і психічних можливостей людини. Здібності — міра відповідності властивостей особистості вимогам конкретної діяльності.
Різнятьсязагальні і спеціальніздібності. Загальні здібності необхідні для усіх видів діяльності. Вони підрозділяються наелементарні— здібності до психічного відбитку дійсності, елементарний рівень розвитку сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, волі і складні— здібності до навчання, спостережливість, загальний рівень інтелектуального розвитку й ін. Без відповідного рівня розвитку елементарних і складних здібностей людина не може включатися ні в один із видів людської діяльності.
Взаємодія людини зі світом здійснюється у формі специфічної людської активності — діяльності. Діяльність — це функціональна взаємодія людини з дійсністю, спрямована на її пізнання і перетворення з метою задоволення своїх потреб. Тільки в діяльності реалізуються психічні можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється в силу постійного розвитку, зростання людських потреб.
На відміну від поведінковоїактивності тварин діяльність людини пов’язана з одержанням продуктів діяльності, що мають споживчу цінність. Діяльність пов’язана зі здатністю особистості до свідомої постановки цілі, застосуванню раніше вироблених і формуванню нових умінь і навичок, використанню знарядь і засобів діяльності.
Відповідно до видів діяльності різняться спеціальні здібності -графічні, художньо-літературні, конкретно-наукові (математичні й ін.), практично-організаційній ін.
У структурі особистості істотні не тільки окремі здібності, але і їхні комплекси, найбільше відповідаючі повним вимогам широких сфер діяльності
Висока здібність до конкретного виду діяльності — талант,а комплекс здібностей, що забезпечують успіх у визначеній сфері діяльності, -обдарованість.Вищий рівень здібностей, втілений у епохальнозначимі здійснення, -геніальність(від лат.genius — дух) .–PAGE_BREAK–
Спеціальні здібності, щоформуютьсяна основі загальнихздібностейу процесі фаховогонавчання. Талант — найвищий рівень творчих можливостей у конкретному виді діяльності Геніальність — вищий рівень здібностей, втілений в епохіально значимі здійснення. Загальні складні здібності — загальний рівень інтелектуальної організації індивіда, що формується в процесі загальної освітиОбдарованість — загальна здатність до визначених сфер діяльності. Загальні елементарні здібності — психомоторна і сенсорна організація індивіда, що базується на його задатках
Психічні особливості обдарованості і тим більше геніальності виявляються у високорозвиненому інтелекті, нестандартностімислення, у його комбінаторних якостях, потужній інтуїції. Образно говорячи, талант — влучення в ціль, у яку ніхто не може потрапити; гениальность-влучення в ціль, яку ще ніхто не бачить.
Передумовою геніальних здійснень служить творча одержимість, пристрасть до пошуку принципово нового, прагнення до найвищих досягнень у різноманітних сферах загальнолюдської культури. Обдаровані люди відрізняються раннім інтенсивним психічним розвитком. Розвитку обдарованості і геніальності сприяють сприятливі соціальні умови, що не сковують нестандартні риси особистості. Товариство повинно бути насичено духом визначених соціальних чекань для того, щоб з’явився відповідний геній.
3. Спеціальні здібності
Спеціальні здібності — це психологічні особливості індивіда, що забезпечують можливості успішного виконаннявизначеного виду діяльності — музичної, сценічної, літературної йін. Розвиток спеціальних здібностей спирається на відповідні задатки, — наприклад, музичний слух і пам’ять.
Про спеціальні здібності можна говорити в двох планах:1)як про здібності в якійсь області психічної діяльності; сюди відносяться перцептивні, мністичні,логічні здібності й ін.; 2) як про здібності до визначеного типу діяльності; сюди відносять лінгвістичні, художні, педагогічні та ін.
Здібності другого типу, як правило, описуються на базі першого типу, і тести для їхньої діагностики включають завдання для діагностики здібностей першого типу.
Показано існування особливих сензитивнихперіодів,протягом якихрозвиток спеціальних здібностей відбувається особливо сприятливо. Так, для музичних здібностей це період до п’ятьох років, коли активно формується музичний слух і пам’ять.
У силу багатозначності задатків можливо формування спеціальних здібностей на достатньо різноманітній анатомо-фізіологічнійоснові. Визначений рівень спеціальних здібностей (математичних, художніх і ін.) можна сформувати практично в будь-якої здорової дитини. Тому є реальні підстави для спрямованого розвитку здібностей дітей в умовах спеціально організованого навчання.
4. На межі геніальності та безумства
Віра в зв’язок між різними видами душевного розладу й обдарованістю стійка. Тому, звісно ж, є підтвердження з життя. Талановитий письменник ЭрнестХемінгуейстраждав від запоїв і депресії і покінчив життя самогубством. Видатна акторка кіно двадцятого сторіччя МерилінМонробула схильна до алкоголізму і також убила себе. Неабиякий німецький філософ Фрідріх Ницшевсе життя страждав від меланхолії, а знаменитий француз Жан Поль-Сартруживав стимулятори й алкоголь, за допомогою яких регулював свій настрій і сон. Цю досить сумну портретну галерею можна розширити відповідними прикладами до неймовірних розмірів. З самого початку виникають два питання:
1. Можливо, випадки важких розладів серед видатних, творчих людей також часті, як і серед «звичайних» (так і хочеться написати — «нормальних») людей. Підтвердження цієї гіпотези, шляхом порівняння двох вибірок із виявленням відсотка «божевільних», дозволило б позбутися уявлення про нерозривний зв’язок у парі «творчість-безумність».
2. Можливо також, що порівняння неблагополучної в змісті психічного здоров’я частини творчої популяції з іншою, цілком благополучною по показниках душевного здоров’я і особистісногоуспіху, також позбавило нас -увипадку позитивної відповіді про невиявленірозходження — від нав’язливого стереотипу про “божевільного професора”або «художника-маніяка».
Ми спробуємо серед розрізнених дослідницьких даних і гіпотез зібрати відомості, що підтверджують або спростовують ці два положення. Проте заздалегідь потрібно сказати, що свідчень про існування науково обгрунтованого дослідження, безпосередньо присвяченого перевірці сформульованих гіпотез, поки зустріти не вдалося.
5. Мистецтво, як форма душевного самовираження
Усього двісті років тому шизофренія і меланхолія — виділені серед іншого сонмапсихічних захворювань — рахувалися джерелом…творчості. Ч. Ломб-розо(1896/1995) був упевнений у тому, що геніальність — лише одна з форм божевілля. Можливо, як відгук цієї установки (або як факт творчої реальності?),недавні дослідження підкреслюють роль депресії і манії, що супроводжують життєвий шлях багатьох творчих людей. Каліфорнійскіпсихологи повідомляють про 10% перевищення психічних захворювань в обстеженій ними групі творчих особистостей, у порівнянні з контрольною вибіркою. Обговорювану точку зору цілком підтримують клініцисти, що незмінно виявляють тісний зв’язок між душевними захворюваннями і творчістю. У зв’язку з цим доречно пригадати ремарку Івана Петровича Павловапід час обговорення на однієї зі знаменитих «середовищ» книги ЭрнстаКречмера (1924/1994) «Будівля тіла і характер». Павлов(1951а), говорячи про виділений Кречмеромна основі конституції типах, підкреслив:
«Чому типи, що переважають у захворюваннях і тих, хто зрештою в психіатричній лікарні, повинні рахуватися основними Адже більшість людств а зовсім до цієї лікарні відношення не має. Він (Кречмер)захопивсясяклінікою і позабувпро інший світ» .
Проте погляд на розходження між «творчими» і “нетворчими” типами людей через дані клінічних обстежень дуже поширені і зараз. М.Айзенк також припускає, що психотизм— як риску особистості, що характеризує скрута поводження й уяви мислення — лежить в основі множини форм креативности.
6. Творчі здібності, як унікальна форма самовираження
Радує те, що деякі — поки ще дуже нечисленні — автори підкреслюють у своїх дослідженнях, що творчий розвиток по природі своєї базується на здорових психічних процесах .
Деякі висновки є шокуючиминавіть для прихильників винесеної гіпотези. Наприклад, дані в підтримку уявлення про необхідність емоційної стабільності для досягнення життєвого успіху. Тут потрібно зробити одне важливе зауваження. У дослідженні психологічних особливостей творчої особистості не завжди розводяться рівні досягнутих результатів, по котрим, власне кажучи, творчість і оцінюється.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Зрозуміло, що не всі люди, що досяглижиттєвого успіху, обов’язково можуть похвастатися наявністю творчих досягнень, також як і не усе, що мають такі, рахуються (а не «вважають себе») геніальними. Дві обрамляющіпіраміди успіху суб’єктивних (інтраіндивідуальних)параметра є необхідними умовами творчого росту і важливого доповнення до загального портрета видатної особистості. Проте вони часто інтепретуються як своя протилежність, перетворюючись у перше і друге обмеження, що перешкоджають творчому розвитку. Історія свідчить, що далеко не усе генії мали відповідний рівень особистісногорозвитку, центральним елементом якого є чинник психологічної культури. І, звісно ж, зняти перше обмеження (досягнення відчуття добробуту) зовсім не рекомендується можливим із погляду прихильників «клінічної (психопатологічної) теорії.
7. Обдарованість, талантливість, геніальність — в чому різниця
Диференціальний аспект аналізованої проблеми, зрозуміло, пов’язаний із загальними дослідженнями творчості як процесу, але нас більше цікавить визначальна його специфіка. Найбільше значні поділи диференційно-психологічного аналізу феномена креативности, компонентами ієрархічної організації якого є конструктыобдарованості, таланта і геніальності.
Хоча всі рівні тріади „обдарованість-талановитість-геніальність“ мають відношення як до спроможностей, так і до індивідуальності в цілому, склалася визначена традиція у вивченні кожного з компонентів.
Обдарованість розглядається частіше усього як компонент природних спроможностей (див. Тепле,1986), що виявляються в кількісних і якісних характеристиках основних психічних процесів. щорозвивається в школі диференціальної психофизиологииконцепція задатків як природних передумов спроможностей (див. наприклад, Голубева,1994), утворить вихідний, організмічнийрівень у дослідженнях обдарованості. Існування загального, безособистісногоабо передособистісногохарактеру обдарованості як найважливішого компонента індивідуальності рахується зараз практично узвичаєним. У цьому зв’язку А.Н.Леонтьев(1960) ставив задачу вивчення обдарованості не як аналіз винятково „крайніх випадків“, а як „дослідження природи і формування людських спроможностей у їх, так сказати, звичайному вираженні і вже звідси йти далі — до аналізу випадків виняткового розвитку спроможностей“.
Л.Тёрмэн(Теrтап,1954а, Ь), узагальнюючи дані своїх досліджень розумових здібностей, також зробив висновок, що рівень інтелекту може бути значимим предиктороммайбутніх досягнень, але він не визначає виду діяльності і не може залишатися єдиним засобом прогнозу. Зважаючи на все, обдарованість як симптомокомплекснайбільше загальних передумов до розвитку таланта може бути віднесена до индивидномурівня індивідуальності, що спирається на конституціональний базис (маючи у виді, у першу чергу, особливості нервової системи).
Багато авторів висловлюють точку зору, що співвідношення обдарованості і талановитості випливає рассматриватьяк співвідношення більш загального і більш спеціального. У цьому випадку обдарованість є чинник некоейзагальної спроможності до творчості, а талант виступає у виді особливого виміру в розвитку спеціальних спроможностей. Очевидний зв’язок цієї гіпотези з уявленнями про природу інтелекту, у якому виділяються загальний і спеціальні чинники. Перспективною є і точка зору Б.М.Теплова(1986), що, усупереч традиційним уявленням про однобічність таланта, вважав, що „талант як такий багатосторонній“ (див. Лейтес,1997). Не менше істотним рекомендується пояснення розходжень між обдарованістю і талановитістю з позицій генетично-віковихзмін, коли перше виступає лише у виді потенційного компонента, природної передумови, а друге — як актуалізуючийпід впливом життєвого досвіду процес.
Можливість досягти видатних результатів обумовлена не тільки рівнем розвитку загальних і спеціальних здібностей, але, насамперед, їхнім співвідношенням з іншими індивідуальними властивостями (у першу чергу мотиваційнимичинниками) і наданими середовищем можливостями (Гржибкова,1988). У багатомірнихмоделях таланту підкреслюється інтерактивний характер взаємодії між особистіснимипередумовами, когнітивнимиі екопсихологічнимиперемінними {Не11еr,1986).
Усе більш очевидним стає зв’язок таланта з особливостями особистості. Концентроване вираження ця точка зору одержує, наприклад, у концепції креативнойактивності особистості (Богоявленская,1983), відповідно до якої можна говорити про існування особливого симптомокомплекса(типу) властивостей, що благоприятствуютрозвитку таланта. Такі, наприклад, прагнення вийти за межі нормативної активності, що відповідає конструкту»пошукової активності” (Аршавский,Ротенберг,1976; Ротенберг,Аршавский,1984) і «пошуку відчуттів» (Zuckerman,1994). Дані багатьох інших досліджень також дозволяють розглядати талановитість як перемінну, пов’язану з особистістимрівнем у структурі індивідуальних властивостей.
Якщо про розглянуті тільки що компоненти креативності, як дуже неоднозначного життєвого явища, ще можна помислитиу термінах наукового аналізу, то ефект геніальності вляється для багатьох дослідників творчості і зовсім не піддатливим ніяким схемам і вимірам. Суперечки немає, геніальність непередбачена. Але вивчати її як уже наявний факт життя являється можливим і необхідним, для того хоча б, щоб зрозуміти потенційні можливості людини як особливого виду істот, що творять (тобто перетворюючих шляхом свідомого конструктивного творення). Серед найбільше часто, що згадуються ознак геніальності виділяються спонтанність, як слідство несвідомої активності психіки; непередбачуваність поводження в типових ситуаціях; організуючий вплив мотивації, результатом чого є не тільки споживання, але і генеруваннятворчої енергії. Всі ці характеристики ставляться одночасно і до розряду інтегративных ефектів, вироблених як такі, що саморазвиваютьсяі саморегулюютьсясистемами, що складають цілісну людську індивідуальність. При цьому поняття «унікальність» і «творча активність» відповідають тому«рівню аналізу, предметом якого є цілісна індивідуальність» (див. наприклад, Дружинін,1993).
Спроби зрозуміти унікальність генія те саме що спроби зрозуміти неповторність людської індивідуальності. Підкреслимо, що мова йде про точку відліку в аналізі феномена, а не про тотожність аналізованих понять. Геній — це не просто =обдарованість +талановитість. Арифметичні обчислення не застосовні до оцінки складних систем. Геніальність можна зрозуміти, лише звернувшисьдо інтегрального аналізу її носія — індивідуальності тієї людини, що рахується генієм.
Список використаної літератури:
Немов Р.С. Психология: В 2 кн. – М., 1994.
Психологія. Підручник / За ред. Трофімова Ю.Л. – К., 2000.
Словник-довідник психолога. – К., 1999.