Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

Вступ ………………………………………………………………………………………………………4Розділ І Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу…………………………………………………………………….30Розділ ІІ Історико-правові погляди на форми шлюбу ……………………………………………42Розділ ІІІ Еволюція способів укладення шлюбу………………………………………………………793.1. Способи укладення шлюбу в стародавньоєврейському праві…………………79 3.2. Спосіб укладення шлюбу за законами царя Хаммурапі…………………………823.3.Способи укладення шлюбу за законами Ману………………………………………..853.4. Договір у стародавньоримському сімейному праві………………………………..99Розділ ІV Правове становище жінки в невільному і вільному шлюбі…………………..124 4.1. Невільний і вільний шлюб за законами царя Хаммурапі……………………..124 4.2. Невільний і вільний шлюб у Стародавньому Єгипті……………………………133 4.3. Невільний і вільний шлюб у стародавньоримському і стародавньо- руському праві………………………………………………………………………………………….137 4.4. Невільний і вільний шлюб у пруському ландрехті……………………………….193Розділ V Історія розвитку змісту «розлучення», умов і форм його здійснення……2005.1. Питання про розлучення у стародавньоєврейському праві………………….200 5.2. Підстави для розлучення за законами Хаммурапі………………………………..217 5.3. Розлучення по стародавньоримському праву………………………………………222 5.4. Розлучення по давньоруському праву…………………………………………………247Розділ VІ Особисте і майнове становище заміжньої жінки……………………………………272 6.1. Наслідки укладення шлюбу за законами Ману…………………………………….2726.2. Особисте і майнове становище заміжньої жінки по староданьоєврейсь-кому праву………………………………………………………………………………………………..285 6.3. Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Стародавньому Єгип-ті………………………………………………………………………………………………………………292 6.4. Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Київській Русі‚ Московській державі і Російській імперії…………………………………………………………296 6.5. Особисте і майнове становище заміжньої жінки в період буржуазної революції у Франції………………………………………………………………..342 6.6. Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом….352Висновки …………………………………………………………………………………………………374Список використаних джерел…………………………………………………………………378Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ ВступАктуальність теми. Особливістю дисертаційної роботи є відсутність комплексного дослідження історико-правових проблем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу‚ що зумовило вибір теми. Вивчення проблеми правового становища заміжньої жінки на сучасному етапі розвитку законотворчості в Україні є вельми актуальним завданням. В умовах розвитку державотворчих процесів зростає роль досліджень з історії держави і права, особливо тих аспектів, які безпосередньо мають практичну значущість. Правове становище заміжньої жінки привертало до себе увагу багатьох юристів‚ економістів‚ соціологів та інших дослідників1. Пояснюється це тим, що питання це тісно і нерозривно пов’язане з питанням про побудову сім’ї і суспільства, або, іншими словами, воно торкається найбільш головних форм організації людства. Тому ступінь визнання за заміжньою жінкою особистості є, разом з тим‚ показником рівне розвитку загальнолюдської культури. Протягом історичного розвитку суспільсьва, що своїм корінням сягає у минулі тисячоліття, а також у невідоме для нас майбутнє, цивільно-правове становище заміжньої жінки в різних державах в різних народів неодноразово змінювалося. Заміжня жінка на певних єтапах розвитку розглядалася на рівні речі, то в становищі дочки свого чоловіка і сестри своїх дітей, то, нарешті, у становищі члена сім’ї, хоча і підлеглого чоловіку, але в той же час підноситься над своїми дітьми2. Втім іноді, як‚ наприклад‚ у праві Стародавнього Єгипту, могло здаватися, що дружина ніби то навіть панувала над чоловіком. Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв’язку з тим що вона своїм змістом переконує нас, сподіваємося, як і законодавця, до вирішення конкретного, питання про розширення договору (контракту) як способу укладання шлюбу в Україні. Давнє право широко практикувало свободу договору у сфері сімейного права. Щоправда, і в той час закон і звичай ставили волі сторін свої межі, але значення цих меж послаблялося тим, що сімейне право не було в той час настільки нерухомим, як у теперішній час. Воно більше, ніж тепер, знаходилося в процесі свого творення і відкривало тому великий простір для прояву волі особи. З усього сказаного зрозуміло, чому нас особливо цікавить роль угоди сторін у справі поліпшення цивільно-правового становища заміжньої жінки. Дослідження ролі контракту, що подане в дисертації, як способу укладання шлюбу повинні, на думку автора, сприяти якісним змінам у сімейному праві. Доцільність даної роботи полягає також в тому, що процес відродження і розвитку української державності, проголошений у чинній Конституції України курс на побудову демократичної, соціально-правової держави наполегливо вимагає утвердження в нашому суспільстві справедливості, правової і матеріальної захищеності заміжньої жінки, як особистості, підвищення взаємної відповідальності особистості і держави, удосконалення законодавства і правової системи в цілому. Важливою умовою просування до правової держави є підвищення теоретичної і професійної підготовки майбутніх правознавців, політологів, підвищення правової культури українського народу. І в цьому відношенні неоціненну допомогу майбутньому законодавцю і правозастосувачу, політичному діячеві і державному службовцю, громадянину України може зробити неоціненна національна спадщина правової думки минулого. У всесвітній і вітчизняній історії вчень про право і державу сконцентро-вано величезний політико-правовий досвід минулих поколінь, відображені основні напрямки, етапи і підсумки тисячолітніх досліджень проблем свободи, права, держави, політики, законодавства. Цей пізнавальний досвід, ці ідеї і до-сягнення минулого особливо необхідні нам сьогодні. Тому, найвищою мірою є актуальним простежити зміни в цивільно-правовому становищі заміжньої жінки у сім’ї і суспільстві, намітити головні етапи у звільненні її правової особистості і, як через багатогранну призму, подивитися через право на багатовікову долю заміжньої жінки. Іноді порівнюють право з відображенням у кривому дзеркалі і віднося-ться тому до права, як до чогось вигаданого, нежиттєвого. При цьому упус-кається, що право, як і дзеркало, загалом досить вірно відображає в собі соціальні явища, і що ці останні можуть бути добре зрозумілі шляхом вивчення права. Однак право є не тільки відображення соціальних відносин у середовищі громадського суспільства. Право і само по собі впливає на цивільне суспільство. Безсумнівно, однак, що для кращого розуміння сучасного законодавства нам варто торкнутися також аналізу стериотипів цивільного законодавства ряду провідних держав. Нарешті, вивчення старих законодавств було б багато в чому не повним і не ясним, якби ми залишили осторонь стародавні законодавства, оскільки лише в історичній перспективі наш предмет дослідження набуває найбільшої повноти і визначеності. Разом з тим розуміння причин саме такої або іншої поведінки зако-нодавця дуже важливо для законотворчих процесів у нашій державі, а також для устрою незалежної правової держави Україна.Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка працює над вивченням проблеми: «Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект» та плані науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави„ на 2001 — 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101V001195).^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення і з’ясування історико-правових основ розвитку правового статусу заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу. Дисертантом поставлено також мету щодо: по-перше, не вдаючись до систематичного викладу всієї історії зародження і зростання цивільної особистості заміжньої жінки, зосередити увагу на питанні про стародавні способи укладання шлюбу, оскільки ці способи просто і добре пояснюють нам основний і вихідний моменти становища заміжньої жінки в історичній сім’ї; по-друге, — простежити значення свободи особи і, зокрема, договору як виду юридичної угоди у справі поліпшення цивільно-правового становища заміжньої жінки. При цьому, зовсім залишимо осторонь становище заміжньої жінки в доісторичній сім’ї, як внаслідок спірності даної наукової сфери, так з небажання обтяжувати дослідження занадто великим фактичним матеріалом. Відповідно до поставленої мети зроблено спробу вирішети такі завданя: — виявити і охарактеризувати такі способи укладання шлюбу, як викрадення, купівля, давнина, місце дочки як доказ первісного безправного становища заміжньої жінки; — проаналізувати роль договору в правовому становищі заміжньої жінки; — визначити і дати історико-правове обгрунтування правовому становищу жінки як предмету договору; — провести правовий аналіз наслідків невільного і вільного шлюбу для жінки та виявити загальні та специфічні особливості; — обгрунтувати правове становище заміжньої жінки у зв’язку зі спільністю і роздільністю майна подружжя; — показати особисте становище заміжньої жінки в сім’ї чоловіка; — дати оцінку розлученню у різних народів; — встановити чинники впливу на поліпшення правового становища заміжньої жінки.Об’єктом дослідження є суспільні відносини‚ що виникають у процесі становлення та розвитку правового інституту шлюбу в історичній ретроспективі. Предметом дослідження є правове становище заміжньої жінки.Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обраний діалектичний метод наукового пізнання правових процесів та явищ, який дає змогу розглядати їх у розвитку, зв’язку між собою і між собою і суспільством, виявляти закономірності та тенденції розвитку правового становища заміжньої жінки. Для досягнення мети і виконання завдань дослідження у роботі було використано також спеціальні наукові методи системного, історично-правовий, стру­ктурно-функціонального та порівняльно-правового аналізу. Історично-правовий метод використовувався для розкриття генезису, правових відносин‚ що виникають у процесі становлення та розвитку сім’ї. Системно-функціональний — для дослідження їх особливостей, струк­тури і місця у предметі сімейного права. У роботі над проблемами, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався метод порівняльно-правового аналізу, зокрема, при вивченні історико-правової традиції в стародавньоєврейському‚ стародавньоєгипетському‚ стародавньоримському праві; в законах Хаммурапі‚ Ману‚ Київської Русі‚ Галицько-Волинського князівства‚ Московської держави‚ Російської імперії‚ на західноукраїнських землях в період Австро-Угорщини та звичаєвого права України. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому‚ що вона є першим комплексним дослідженням історико-правових та практичних проблем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу. Автор детально дослідив особливості історичних процесів розвитку складної системи зародження, становлення і розвитку правового статусу заміжньої жінки. Автор відмовився від доктринальних підходів, що панували раніше у історико-правовій літературі, і проаналізував правове становище заміжньої жінки із стародавнього до новітнього часу у своєй повноті і об’єктивності. З урахуванням нових підходів проведено юридичний аналіз статусу заміжньої жінки, розглянуто фактори, які вплинули на поліпшення її правового становища у сім’ї і суспільстві. Найістотніші результати дослідження‚ які відображають внесок дисертанта у розробку означеної проблеми‚ зводяться до того‚ що: доведено проблематичність спроби звести моральний за­кон про нероз-ривне єднання подружжя у закон юридичний і ототожнити їх, забороняючи розірвання шлюбу. Законами юридичними не можна створити моральність, не можна навіть підтримати її на належному рівні; все, що може зробити закон юридичний, це — усунути крайні прояви аморальності. Примус, властивий цьому законові‚ скоріше порушить‚ ніж зміцнить суть моральних положень; вперше обгрунтовано положення про те‚ чому перелюбство жінок вважалося злочином і тягнуло за собою важкі правові і суспільні наслідки‚ а для чоловіків — вважалося незначною моральною плямою. з’ясовано‚ що в основі виникнення моногамії лежали не тільки економічні умови (це спадкоємність богатств чоловіка його дітьми‚ і в тому‚ що вони народжені від нього — він повинен бути впевненим)‚ а і природні — засновані на глибоко закладених подружніх і родинних почуттях; обгрунтована проблема довголіття гетеризму‚ тому що чим більше стародавній гетеризм змінюється в наш час під впливом капіталістичного товарного виробництва і пристосовується до останнього, чим більше він перетворюється на неприховану проституцію, тим сильніший його деморалізуючий вплив. При цьому чоловіків він деморалізує значно більшою мірою, ніж жінок; доказано‚ що одношлюбність з’являється в історії в якості заснованого на згоді союзу між чоловіком і жінкою‚ а соціально-економічні умови перетворюють цей союз на поневолення жінки чоловіком, як проголошення протиріччя між статями‚ які існують до сьогодення; доведено, що стара відносна свобода статевих зв’язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності, вона перейшла в нову форму гетеризму, яка і в період цивілізації крокує за людьми, це як рудимент, що дістався в спадщину від первіснообщинних прабатьків: священний обов’я­зок перед людством — продовження роду людського; з’ясовано переважання соціально-економічних умов над природними‚ які у молодої дівчини‚ яка до свого заміжжя була так само правоздатна, як і чоловік, віднімають в неї цю правоздатність; видається‚ що зв’язки, що з’єднують її з чоловіком, віднімають у неї розум, яким обдарувала її природа; показано‚ що шлюб‚ як соціальний інститут, який зобов’язаний своїм виникненням і розвитком економічним відносинам, зі зміною яких він підлягає зміні і зі зникненням яких він також підлягає зникненню. Разом з тим доказано‚ що існування шлюбу не залежить від законів. Якщо шлюб не штучна вигадка, а інститут, заснований на глибоко закладених почуттях, подружніх і родинних, він збережеться, поки зберігаються останні. А якщо ці почуття коли-небудь перестануть існувати, то ніякі закони не в силах будуть врятувати шлюб від зникнення; доведено‚ що заміжжя в сучасному українському суспільстві під впливом погіршення економічних умов значною мірою перестало бути інститутом, призначенням якого є народження дітей, збільшення потомства; уточнено правову модель щодо сімейного права сучасної України. Так‚ в Сімейному Кодексі України надано визначення шлюбу‚ поза визначення —мета‚ з якою укладається шлюб. ^ Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідже-ння полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані у правотворчій діяльності у галузі сімейного права України, при читанні вузівських курсів з історії держави і права, при підготовці спецкурсів, при написанні посібників і підручників з історії держави і права як зарубіжних країн‚ так і України.Джерелознавча база дисертації дуже різноманітна. У грецькій церкві, під час прийняття слов’янами християнства, були в практичному вживанні два збірники церковного права — Номоканон патріарха Іоанна Схоластика (540—560 р.р.) і другий Номоканон з XIV титулів із Синтагмою, з ним поєднанною, прославлений потім ім’ям патріарха Фотія (578—660 рр.). У такий спосіб руська церква ще за ранніх часів свого існування мала у своєму розпорядженні закони східної церкви саме в тому вигляді, як вони були викладені у вищевказаних двох збірках. Але потреби повного улаштування церковних справ вимагали, з одного боку, подальшого запозичення з грецьких джерел (хоча і не канонічного характеру, але такі що мали в церковній практиці авторитет), а з іншого — видання російських узаконень. Робота в зазначених двох напрямках продовжується аж до видання друкованої кормчої. Раніше, а саме протягом Х—XII ст. ст., із грецьких статей були запозичені наступні: 1) уривок з VII титулу 1 глави Прохірона Василя Македонянина — «О возбраненныхъ женитвахъ»; 2) уривок з II титулу 2 глави Еклоги Лева Ісаврянина під заголовком — «Иного закона о возбраненныхъ женитвахъ»; 3) Закон судный людям. Изъ русских статей, которые вносимы были в кормчие: а) статути св. Володимира і Ярослава; б) канонічні відповіді митрополита Іоанна II (1080—1089 рр.); 3) питання Кірика, Сави і Ілії з відповідями Ніфонта, єпископа Новгородського, та інших ієрархічних осіб (1130—1156 рр.).3 Книга стародавньої мудрості Біблія (названа так за назвою сірійського міста Бібл, звідки греки ввозили папірус) вона, як відомо, складається з двох частин — Вітхого і Нового завітів. Перша частина створювалася давньо-єврейською мовою протягом майже 15 століть (з XIII ст. до н.е. до II ст. н.е.), вона шанується як священна книга і в іудейській, і в християнській релігії. Друга частина виникла в I—II ст. н.е., написана давньогрецькою мовою і визнається богонатхненною лише християнами. Повчання Вітхого завіту (і любовна лірика, що міститься в ньому) відо-бражають соціальний лад, побут і вдачі древніх народів Близького Сходу. Узяті з різних епох, вони найчастіше суперечать одне одному, але в цілому це апологія почуттєвої любові і патріархальної сім’ї. Монотеїзм іудейської релігії переріс у християнство. Але нова релігія виникла як певний етичний вибух усередині старої, що перевернув багато етичних заповідей. Декалог, що містить заборони, був замінений імперати-вом загальної любові. «Не оставайтесь должными никому ничем, кроме вза-имной любви; ибо любящий другого исполнил закон. Ибо заповеди: не пре-любодействуй, не убивай, не кради, не лжесвидетельствуй, не пожелай чужо-го, и все другие заключаются в сем слове: люби ближнего твоего, как самого себя». Євангеліє розуміє любов гранично широко як духовну симпатію, як подолання егоїзму. Про це свідчать декілька положень Біблії, що характеризують правове становище заміжньої жінки: «І будете додержувати постанов Моїх та уставів Моїх ‚ що людина їх виконує й ними живе. Я — Господь! Наготи батька свого й наготи матері своєї не відкриєш‚ — вона мати твоя, не відкриєш наготи її! Наготи сестри своєї, дочки батька свого або дочки матері своєї, що народилася в домі або народилася назовні‚ — не відкриєш їхньої наготи! Наготу дочки сина свого або дочки дочки своєї, — не відкриєш наготи їхньої бо вони — нагота твоя!». Біблія в цих постановах і законах виступає проти кровозмішування, яке веде до виродження роду людського з одного боку, а з іншого — ці положення регулюють правове становище заміжньої жінки, яка на законих підставах може відмовити в співжитті родичу. Статті законів, які борються з подібним явищем ми зустрічаємо практично у всіх народів стародавності. Далі Біблія регулює і більш конкретні правові можливості заміжньої жінки. Так‚ у ній сказано: «А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою‚ — гидота воно! І з жодною худобиною не зляжешся‚ щоб не стати нею нечистим. І жінка не стане перед худобиною на злягання‚ — це паскудство! …Бо кожен чоловік‚ що прокляне свого батька чи матір свою, буде конче забитий… А кожен‚ хто буде чинити перелюб із чиєю жінкою‚ хто буде чинити перелюб із жінкою свого ближнього‚ — буде конче забитий перелюбник та перелюбниця… …Але щоб уникнути розпусти‚ нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка. Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов‚ так само й чоловікові дружина. Дружина не володіє над тілом своїм‚ але чоловік; так само й чоловік не володіє над тілом своїм‚ але дружина. Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо за згодою‚ щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи‚ щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням»4. «Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові, бо чоловік — голова дружини‚ як і Христос — Голова Церкви‚ Сам Спаситель тіла! Чоловіки‚ — любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і віддав за Себе. Чоловіки повинні любити дружин своїх так‚ як власні тіла‚ бо хто любить дружину свою‚ той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла‚ а годує та гріє його‚ як і Христос церкву. Покине тому чоловік батька й матір‚ і пристане до дружини своєї‚ — і будуть обоє вони однім тілом. Ця таємниця велика‚ а я говорю про Христа та про Церкву! Отже нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину‚ як самого себе‚ а дружина нехай боїться свого чоловіка! Щануй свого батька та матір — це перша заповідь з обі­тницею… А батьки‚ — не дратуйте дітей своїх‚ а виховуйте їх у покорі й остереженні Божому5. «Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю‚ ані панувати над мужем, але бути у мовчанні. Бо спершу був створений Адам‚ а потім Єва; і не Адам був спокушений; а жінка‚ спокусившись‚ вдалася до переступу‚ а втім спасеться через народження дітей‚ якщо буде у вірі й любові та в святості з невинністю. …Коли ж хто про своїх‚ особливо ж про домашніх не дбає‚ той вирікся віри‚ і він гірший за невірного»6. Наступним і дуже важливим джерелом вивчення правового становища заміжньої жінки є Коран — священна книга мусульманської релігії (виник на рубежі VII і VIII ст.ст.) регламентує релігійні обряди, приписує моральні норми і правові настанови, підкреслює непорушні правила життєвого укладу і по-водження людей, і в цьому відношенні він аналогічний Вітхому завіту і Євангелію. Цілий ряд глав — сур, цієї книги, присвячений правилам сімейного життя, особливо приписам, які адресовані чоловікові як главі сім’ї. Мова йде про регулювання родинних і майнових відносин, про утримання і виховання дітей, про відношення до дружин і про їхнє правове становище. Сури Корану звернені винятково до чоловіків, у них відсутні вказівки на по-чуттєві і емоційні моменти шлюбу. Наступним джерелом для вивчення правового становища заміжньої жін-ки є «Домострой»7 — один з найважливіших творів давньоруської літератури, авторство якого пов’язується з ім’ям Сильвестра (початок XVI ст.— до 1568 р.), сподвижника Івана Грозного. Сильвестр брав участь у складанні і редагуванні таких важливих пам’яток права, як Судебник 1550 р. і Четьї-Мінеї. Три основні частини «Домострою» викладають правила суспільного життя. Глави 1—15 присвячені релігійним постановам сімейного життя; глави 30—63 містять господарські рекомендації. Інші глави «Домострою», присвячені сім’ї — домоустрою, обов’язкам дружини, шляхам виховання і правилам поведінки дітей. У 64-й главі «Послання і покарання до сина Анфіма» (так званий «Малий домострой»), яка, повторюючи основні думки «Домострою», нібито підбиває підсумок особистому досвіду Сильвестра в його батьківських на-становах підростаючому сину. «Домострой» зображує зразковий дім і сім’ю, прагнучи уніфікувати та-кий ідеал домашнього життя, щоб у домі було «як у рай увійти» (§ 38). «До-мострой» учить жити чисто, зберігати порядок, бути гостинним, милосерд-ним, дотримуватись взаємної поваги і т. ін. «Домострой» прагнув пом’якшити грубі сімейні звичаї, давати такі поради, які служили б миру і життєвій міцності в сім’ї. Заклик до миру в сімейному житті, прагнення регулювати всі дрібниці побуту й особистої поведінки в сім’ї — були правилом серед-ньовічної літератури. Показуючи до подробиць, як повинно будуватися жит-тя в сім’ї, такі книги покликані були служити великими регуляторами по-водження людини в найважливішій сфері його існування. Одним із стародавніх джерел вивчення даної проблеми є закони царя Хаммурапі. У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Еламі (на схід від Вавілону), знайшла базальтовий стовп, цілком покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений за царювання Хаммурапі, царя Вавілону, у ХУШ столітті до н.е. На самому верху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавілону — Мардук. У руках Хамму-рапі жезл — символ судової влади, вручений цареві самим богом. Прагнення подати закони вихідними від бога було в звичаї у всіх старо-давніх законодавців. У такий спосіб намагалися додати їм більшої сили. У стародавніх євреїв бог Ягве особисто сходить на гору Сінай, щоб вру-чити Мойсею скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці на-магалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Стародавні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар — законодавець Сесострис одержав закони з рук самого бога. Законник Хаммурапі складається з 282 статей. З них повністю зберегло-ся 247. Інші виявилися стертими. Деякі з них удалося, втім, відновити за до-кументами знаменитої бібліотеки ассірійського царя Ашурбаніпала. На відміну від римлян і слов’ян, які писали свої закони на дерев’яних дошках, стародавньосхідні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменя багато. Виставлений на міській площі‚ «стовп законів» повинен був служити правосуддю, що відбувалося тут же, і водночас нагадувати: ніхто не може відмовлятися незнанням права. Хаммурапі відчував, вочевидь, особливу пристрасть до правосуддя. Дій-шли документи про нього як про суддю. В одному зі своїх листів він дає інст-рукцію щодо допиту хабарників, в іншому — вимагає явки очевидців. Статті Законника Хаммурапі складені зовсім в іншій манері, ніж це при-йнято нині. Ми прагнемо викласти норму закону так, щоб, залишаючись до-сить конкретною, вона в той же час охоплювала не один який-небудь випа-док, а всю сукупність аналогічних явищ. Стародавній законодавець мислив собі закон інакше. Норма права, що виросла із судового рішення з конкретної справи, формулювалася так само, як формулюють рішення суду: як рішення окремого випадку, казусу. Наприклад: «Якщо людина виб’є зуба рівному собі (за суспільним становищем), то повинно вибити їй зуба». Таку форму викладу називають «казуальною». Автори Законника прагнули групувати статті за їх змістом, але строгого розмежування між правом кримінальним, цивільним і процесуальним вони не проводили. Це розмежування, звичайне для сучасного права, у ті часи, та й багато століть пізніше, не усвідомлювалося. Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадуються багато державних і релігійних злочинів, основні види убивства і т. ін. Пока-рання за них на практиці були, вочевидь, настільки звичайними, що Хаммура-пі вважав зайвим писати про них у своєму кодексі. У стародавньовавілонській сім’ї панує чоловік. Він веде спільне господарство сім’ї. Він представляє її в ділових відносинах. Йому належить право розпорядження дружиною і дітьми. У випадках крайньої потреби батько вправі продати своїх дітей усякому, хто їх захоче купити, продати безповоротно, у «пащу собаки», як тоді говорили. Від дружини, що «ганьбить» свого чоловіка чи «марнує його майно», дозволяється «відмовитися» і вигнати з дому. У владі чоловіка залишити її в домі на положенні рабині і одружитися вдруге. Бездітна дружина може дати чоловікові наложницю, залишаючись госпо-даркою в домі. Але чоловік і в цьому випадку має право на розлучення. Для нього не існує юридичних перешкод до розлучення. Вони існують для дру-жини. Водночас діють два принципи: свобода розлучення для чоловіка й обмеження права на розлучення для дружини. Для неї встановлені три за-конних підстави до розлучення: перелюбство чоловіка; залишення ним дому і місцевості проживання; безпідставне обвинувачення у подружній невірності. У той же час, як це не дивно, дружина вправі розпоряджатися своїм власним майном, нажитим нею в шлюбі: отриманим у спадщину, дарованим та ін; укладати угоди купівлі-продажу і позики, наживати гроші, здобувати землю, рабів. Чоловіку заборонялося марнувати майно дружини чи розпоряджатися ним без згоди останньої. Закон прагне примирити між собою дві вимоги: а) зберегти за дітьми майно їхньої матері і б) не вилучати його при цьому з обороту. Дуже ймовірно, що для заміжньої жінки практичні можливості незалеж-ної господарської діяльності були невеликими. Але незаміжня жінка могла за відомих умов (якщо вона жриця, що користується привілеями, якщо вона не знаходиться під опікою та ін.) діяти цілком самостійно і з широким розма-хом. За своїм значенням і відомістю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їх складання відносять до I століття до н.е. Авторами Законів Ману були, вочевидь, жреці однієї із стародавньоіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодификації ім’я Ману, одного з міфічних прабатьків людини. Написані Закони Ману у формі двовірша (шлок), ритмічною прозою, що повинно було полегшити їхнє запам’ятовування. Усього в Законах 2685 статей. Мова, якою написані Закони Ману, називається санскритською. Це мова стародавніх індусів. За своїм словниковим фондом і граматичною будовою санскрит знахо-диться в тісному спорідненні з усіма основними європейськими мовами — грецькою і латинню, німецькими і слов’янськими мовами. Спільність так зва-них індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість усіх тих народів, нащадками яких є древні греки і римляни, германці і слов’яни, кельти і литовці. Районом їх пер-вісного спільного проживання називають‚ за звичаєм‚ Південну Європу, включаючи Україну, Кубань, Поволжя. Природно припустити, що мовна спільність була для них не випадковою, як не випадковим був і їхній територіальний зв’язок. Про це ж свідчать звичаї, багато з яких поєднують зазначені народи дивним збігом деяких подробиць, обрядів і т. ін. і які не могли бути просто так запозичені чи виникнути незалежно один від одного. Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про полі-тику, мораль, релігійні приписи благочестивій людині. Правова санкція доповнюється часто погрозою несприятливого наслідку в потойбічному світі за поганий вчинок. І не лише для самого правопорушника. Лжесвідок попереджається, наприклад, що коли він говорить неправду «щодо дрібної худоби», то «убиває п’ять своїх родичів», щодо корів — десять, щодо коней — сто і тисячу — щодо людей. Закони Ману були написані в період, коли основна маса арійського населення Індії жила в умовах патріархального побуту. Типовою була велика сім’я, яка поєднувала під однією покрівлею всіх низхідних родичів її глави: синів з їхніми дружинами, дітьми, дружинами їхніх дітей і їхніх дітей. Майно цієї родини було її загальним надбанням, але управлялося главою. У сімейному праві цілком утвердилося панування чоловіка (чоловіка, батька), однак пережитків старого групового шлюбу залишилось багато. Шлюби укладаються з волі батьків, але коли вмирає чоловік, вдова, за звичаєм, стає дружиною діверя; чоловік, який втратив дружину, одружується з її сестрою. Взагалі визнавалося, що жінка повинна завжди знаходитися під опі-кою чоловіка: батько охороняє жінку в дитинстві, чоловік — у молодості, сини — у старості: «жінка ніколи не придатна для самостійності». Розлучення для дружини неможливе: «ні продажем, ні розлучною пла-тою дружина не звільняється від чоловіка». Чоловік може залишити дружи-ну, «якщо вона його ненавидить»; «дружина, що не народжує дітей, може бути перемінена на 8-му році, що народжує мертвих — на 10-му, тільки дівчаток — на 11-му, але сварлива — негайно». Подружня вірність підтримується суворими карами. Водночас допус-кається сама широка дошлюбна статева свобода дівчат. Син, якого дівчина народить у домі свого батька, буде вважатися «сином заміжньої дівчини». Лише потім‚ пізніше він стане сином того, хто з нею одружиться. Такі діти не були пере-шкодою до шлюбу. Розглядаючи стародавньосхідні правові кодификації, дослідник неодно-разово зіштовхується з деклараціями, які проголошують початки «справедли-вості», «правди», «моральності» і т. ін. Виникає переконання, що законодав-ство грунтується на власних основах, на правилах «справедливості», «мо-ральності», «правди» чи релігії, що його джерелом є свободна воля законо-давця. А коли до того ж з’явиться наука права, коли юристи, порівнюючи різні кодекси чи системи права, знайдуть спільне між ними, уявлення про право, зміст якого дано в ньому самому, про деяке природне право, дане самою природою, про деяку позачасову справедливість одержить теоретичне обгрунтування. Разом з тим, як ми бачили, і Законник Хаммурапі, і Закони Ману вважа-ють рабство справедливим. Так само феодальне право буде виходити зі справедливості кріпосництва. А коли французька буржуазна революція відкине і рабство і кріпосництво, основний аргумент буде той самий — справедливість! Але не можна не бачити, що все основне, що відбувалося в гос-подарському чи правовому житті країн Стародавнього Сходу, не може бути зрозумілим поза рабством як головним фактором в життєдіяльності старо-давньосхідних суспільств. Поза рабством, поза тим, що пов’язано з рабством, немає ніяких скільки-небудь істотних правових відносин взагалі. Чи маємо ми справу з сім’єю, не-гайно виступають назовні відносини, пов’язані з наложницею-рабинею і її дітьми: з правом продажу в рабство членів сім’ї; з рабинею, яка, обдуривши хазяїна, віддає свою дитину вільній жінці, з «палацом», коли виявляється незаконно віддана на сторону дитина палацевої рабині, з домашнім рабством у його різних формах і т. ін. Чи маємо ми справу з воїном і його службою, відразу виникають проблеми, пов’язані з його можливим викупом з полону – рабства. Чи маємо ми справу з договорами купівлі-продажу, обміну чи найму, ми повинні бути готові до того, що в якості «предмета» договору з’явиться раб чи рабиня і їхні діти. Чи досліджуємо ми судоустрій і судочинство, особливе відношення до раба-відповідача стане неодмінною істотною частиною питання. Грані між вільним станом і рабством водночас і дуже різкі, і дуже умовні. На усякому вільному, окрім, можливо, самих привілейованих, лежить невідворотна печатка рабства.8 Важливим джерелом для даного дослідження є афінське право. Основ-ним джерелом афінського права в період розквіту демократії був закон. Його суворе дотримання визнавалося неодмінним елементом демократії. У цивільній присязі молодого афінянина говорилося: «І я буду слуха-тися влади… і коритися встановленим законам… і якщо хто-небудь буде скасовувати закони чи не коритися їм, я ^ Список опублікованих автором праць за темою дисертації: Глиняный В. П. Правовое положение замужней женщины с древнего времени и до конца ХІХ века: Монография. — Одесса: Юридична література‚ 1999. — 316 с. Глиняный В. П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособ. — Харьков, 2001. — 830 с. Глиняный В. П. О науке законотворчества древних // Юридична освіта і правова держава: Збірник наукових праць — Одеса, 1997. — С. 72—80. Глиняний В. П., Глиняна