Зміст
Вступ
1. Джерелафразеологізмів етнокультуронавчого змісту
2. Реалізаціяетикетних норм спілкування засобами фразеології
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність. Насучасному етапі розвитку мовознавчої науки та методики навчання українськоїмови в початковій школі актуальним видається саме історичний підхід доорганізації роботи з фразеологічним матеріалом, з’ясування заплутаних шляхівнародження фразеологізмів. Етимологічний елемент відбиває конкретні історичніфакти та події, особливості етнокультури українського народу. Історичний та етимологічнийаспекти аналізу фразеологічних одиниць у центрі уваги дослідників В.М. Мокієнка,В.Д. Ужченка, Ф.П. Медведева, Л.Г. Скрипник, В.М. Русанівського, А.П. Коваль,В.В. Коптілова, В.В. Одинцова, М.М. Шанського, З.М. Люстрової, Л.Г. Скворцова.
Метою дослідженняв курсовій роботі є освоєння з функціонально-комунікативним методом вивченняфразеології.
Об’єктом дослідженняє джерела фразеологізмів етнокультурного змісту і реалізація етикетних нормспілкування засобами фразеології.
Предметомдослідження є аналіз джерел фразеологізмів.
Завданнямдослідження є:
1. Аналіз етнографічноїособливості українського народу.
2. Дослідженняетнокультурознавчого аспекту змісту фразеологізмів.
3. Розгляд національноїсвоєрідності у спілкуванні.
4. Дослідження українськоїфразеології як вербальних і невербальних засобів спілкування.
Культураписемної і усноїмови (мовлення) всього народу й окремої особи полягає в тому, щоб досконалознати мовні норми і послідовно дотримуватись їх. Культура мовлення передбачаєнормативне, правильне і найбільш умотивоване користування виражальними засобамимови (багатозначними словами, синонімами, омонімами, антонімами,фразеологізмами, іншомовною лексикою, словами із значенням зменшеності,пестливості, збільшеності, згрубілості, реченнями різної структури тощо). Саменормативним і стилістично найдоцільнішим використанням мовних засобів досягаютьтаких особливостей справжньої культури мовлення, як його правильність,точність, стислість, чистота, доступність, виразність, образність, яскравістьтощо.
Культурамовлення щонайтісніше пов’язана із загальною культурою людини, з культурою їїмислення.
Длятого щоб літературна мова плідно й розлого розвивалась, необхідно, щоб неювсенародно користувались. Обмеження сфер функціонування національної літературноїмови знесилює її, позбавляє основного збагачувального джерела. Це негативнопозначається на стані загальної культури народу, знекровлює духовність нації.
1. Джерелафразеологізмів етнокультуронавчого змісту
1.1Етнографічні особливості українського народу – важлива складова світовоїкультури
Українськамова – складова культуриукраїнського народу, і її вивчення тісно пов’язане з етнокультурознавчимизнаннями – сукупністю знань про побут,звичаї, традиції народу.
Звичай– це «загальноприйнятий порядок,правила, які здавна існують у громадському житті, побуті якого-небудь народу,суспільної групи, колективу; уклад суспільного життя нації, народу; культура,побут; традиційний порядок відзначення яких-небудь подій, свят, пов’язаний звиконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів», «усталений спосібдії» [4, 352].
Закріплюючисьіз плином часу, звичаї переростають у культурні традиції. Традиція – це «досвід, звичаї, погляди, смаки,норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління» [4, 1260].
Реалізаціялінгвоукраїнознавчої лінії навчання української мови передбачає засвоєння вжемолодшими школярами групи слів– назвпредметів і реалій матеріальної та духовної культури українського народу, яківідображають народний досвід. Учні повинні уміти доречно використовувати умовленні українські прислів’я, приказки з метою його увиразнення [3, 32].
Етнографічніособливості українського народу – важлива складова світової культури. Етнокультура українців є генетичнимґрунтом національних фразеологічних одиниць – етнофразем. «Етнокультурнасемантика мовних одиниць – це їхній зміст, який, не маючи чіткого системного тареляційного характеру, стосується особливостей життя, історії, географії,деталей побуту, звичаєвого права, народного календаря, ремесел, професій,обрядів тощо» [11, 39].
Навчально-пізнавальнуцінність народних сентенцій – етнофразем доцільно розглядати в двох аспектах:змістовому, що відображає національну історію, культуру, економіку, ілінгвістичному, що дозволяє використовувати етнофраземи як навчально-методичнийматеріал у початковій школі.
Пізнанняукраїнського народу як етнокультурної спільності має тривалу складну історію ічималий доробок. Саме цей доробок – результат праці багатьох поколінь дослідників традиційно-побутовоїкультури українського народу – і єосновою для реалізації змістового аспекту вивчення етнофразем. Учительпочаткових класів повинен володіти цими знаннями, оскільки «вивчення етнографіїпотрібне не тільки для розширення знань про свій народ, повноти уявлень процілісність його культури, а й для глибшого усвідомлення того, що у винятковоскладних умовах історичного буття український народ зберігав самобутність, бувповноцінним суб’єктом загальнолюдського цівілізаційного розвитку» [7, 25]. Безтаких знань неможливе тлумачення змісту й етимології фразеологічних одиниць,адже корені фразеології заглиблюються у світ матеріальної і духовної культуринароду.
Невипадковопитаннями історичної фразеології активно займалися етнографи. Важливе значеннядля активізації інтересу до народної культури у 20-30-ті pp. XIX ст. мали історико-етнографічні та фольклористичні праці АмвросіяМетлинського, збирацькі роботи молодого Миколи Костомарова, публікації проукраїнські повір’я і звичаї Костянтина Сементовського. Помітними явищами в цейчас були «Рускоє весілє» Й. Лозинського, збірники українських пісень М. Цертелєва,М. Максимовича, шість книжок «Запорожської старини» І. Срезневського, збіркаукраїнських прислів’їв Г. Ількевича.
Доважливих видань цього періоду належать «Записки о Южной Руси» П. Куліша,дослідження М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», I. Галька «Народні звичаї і обрядиз-над Збруча» та ін.
«Різніспадки стародавнини, що старші від самого Києва, що пережили все-все пережили,що було, що минуло і чому вже не вертатись, – різні примхи, забобони, примхливі оповідання», «що мимо них промигнула неодна сотня поколінь», які «за стільки літ, при таких бучах не загиблі, не пропали», представленіу фольклорно-етнографічних працях А. Свидницького [21, 414].
Унарисі «Відьми, чарівниці і опирі, чи то примхи і примхливі оповідання людуукраїнського» автор описує вірування неписьменних селян у різні фантастичніістоти, у чудодійну силу ворожбитів, осуджує забобонні звичаї. Майстерність А.Свидницького полягає в тому, що легендарні історії оформлені як своєрідніпобутові етюди з цікавим сюжетом, чітко окресленими образами, напруженимидіалогами, в яких сяє дотепне народне слово: відьми дощ запродали – про посуху,божа земля – степ, чортова земля – гори, яри [21].
Розвідка«Великдень у подолян» написана російською мовою, але в ній часто і природнозвучить українська мова, насичена прислів’ями, приказками, фразеологізмами, якідають можливість зрозуміти народні традиції, вірування, що своїм коріннямсягали ще язичницьких часів: доки світа та сонця; вогонь класти; лисапідігнати; хліб від зайця; каші наварити; підтоптати під ноги отця-неньку;врочисті оказії; як на Великдень одягнутися.
НаприкінціXIX – у перших десятиріччях XX ст. винятково продуктивнунауково-організаційну, пошуково-збирацьку роботу в сфері дослідженняукраїнської народної культури розвинули І. Франко, М. Грушевський, М. Сумцов,В. Гнатюк. З-під пера І. Огієнка, відомого богослова, культуролога, філософа іписьменника, вийшли фундаментальні праці «Історія української літературноїмови», «Українська культура. Коротка історія культурного життя українськогонароду», «Дохристиянські вірування українського народу» та ін. Спостереження занародними звичаями, традиціями, віруваннями, забобонами І. Огієнко ілюструєприказками, фразеологічними зворотами, досліджує їх походження: як курка півнемзаспіває; закохався, як чорт у суху грушу; у сорочці народився; святий хліб;жива вода; живий вогонь; всипати бобу та ін.
У30-ті роки XX ст. виходить ґрунтовна праця«Історія української культури» (1937) за редакцією видатного українськоговченого й мистецтвознавця І. Крип’якевича. Автори намагаються ввійти у давнічаси, коли жили далекі предки українців, які «мали інші погляди на життя,інакше реагували на події, інші відчували потреби, іншим захоплювалися» [8, 7].
Наособливу увагу заслуговують роботи 50-х pp. XX ст. українських дослідників удіаспорі В. Плав’юка «Приповідки або українсько-народня філософія», С. Килимника«Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» та О. Воропая«Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис».
С.Килимник зосереджує увагу на українській ранній культурі, її предісторії,звичаях, українських традиціях, фольклорі, наголошуючи на тому, що «ділянка ранньоїкультури така багатогранна й так іще не досліджена, що у наш вік, поки хоч дещозбереглося, треба занотувати, треба вивчати, досліджувати; треба дбати прозбереження нашої історичної святині – нашої ранньої культури, – задокументуватибодай те, що дійшло до нас, а це допоможе нам пізнати себе» [9, 10]. Праця С. Килимникадозволяє дослідити походження і значення окремих етнофразем: втерти часнику;домашнє вогнище; загасити свічку; до світ сонця; гонити шуляка; після третіхпівнів.
О.Воропай розглядає звичаї не як «відокремлене явище в житті народу», а як«втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремимилюдьми», що «безпосередньо впливають на духовну культуру народу, що в своючергу впливає на процес постання народної творчості», і «саме тому народнатворчість нерозривно зв’язана з звичаями народу» [5, 9]. Окремі матеріали, щостосуються календарних обрядів різних регіонів, дослідник ілюструє прислів’ями,приказками, етнофраземами: давати коляду; з роси та з води; не завжди котовімасляна; топтати ряст; справляти тризну.
Праця«Народини: Витоки нації, символи, вірування, звичаї та побут українців» (1992)В. Супруненка відтворює цілісну етнологічну картину України від найдавнішихчасів, залучає до багатої фразеологічної спадщини українського народу:прислів’я, приказки, замовлення, побажання, народні прикмети. Автор розглядаєпитання громадського побуту та звичаєвості (Не купуй собі дім, а купуй сусіда);впливу природи на формування поезії народної мови (сліпий дощ – сльози відьми; горобинаніч – нічна буря; козацьке сонце – місяць); описує релігійні та народніукраїнські свята (Тріщи, не тріщи, а минули водохрещі); особливу увагу звертаєна родинну обрядовість (народний – зав’язати пупа; весілля – умикнути дівчину; поховання– дзвони за душею) [26].
Спробудати загальну уяву про річний цикл в Україні робить В.Т. Скуратівський у книзі«Український рік». Автор дає змогу ознайомитися з прислів’ями та приказками,багатьма зразками завбачень погоди, народними й релігійними святами та пов’язанимиз ними обрядовими діями. Дослідник наголошує на тому, що «без знання народногокалендаря важко уявити духовний світ, характер, побут, мораль, культурнийнабуток нації», але ми мало знаємо про давні традиції попередніх поколінь, «немаючи спеціальних розвідок, мусимо збирати маленькими крихточками окремісвідчення в періодичній літературі чи послуговуватись експедиційними записами» [23, 6].
1.2Етнокультурознавчий аспект змісту фразеологізмів
Етнокультурознавчийаспект змісту фразеологізмів розглядає Л.П. Кожуховська у дисертаційномудослідженні «Збагачення мовлення учнів 5-7 класів українською фразеологією».Автор зазначає, що «багато важить використання в навчальному процесіфразеологізмів етнокультурознавчого змісту, які мають велике пізнавальне івиховне значення, є засобом вираження багатства рідної мови», тому«ознайомлення учнів із фразеологічними одиницями має супроводжуватисяісторико-культурним коментарем» [11, 46].
Передучителем початкових класів в організації роботи з фразеологічним матеріаломпостає багато лінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних проблем,вирішення яких дає можливість досягти фразеологічних глибин, методично грамотновикористовувати фразеологічне багатство української мови з метою увиразненнямовлення молодших школярів.
Основоположникісторичної фразеології Б.О. Ларін поклав в основу аналізу фразеологізмівсистемно-історичний принцип, наголошуючи на необхідності аналізу розвиткуфразеології в історико-лінгвістичному розрізі, на зв’язку фразеології з історичноюпоетикою, і визначив основні етапи становлення стійких словосполучень: 1)втрата реалії; 2) семантичне збагачення при початковій метафоризації; 3)деформація складу речення; 4) порушення початкової граматичної структуризвороту [13, 144-145].
В.М.Мокієнко запропонував метод структурно-семантичного моделювання вивчення джерелпоходження фразеологізмів, що передбачає: 1) поєднання лінгвістичного йісторичного критеріїв оцінки з метою об’єктивності аналізу фразеологічноїгіпотези; 2) наявність початкового етапу дослідження походження фразеологізму,що базується на вивченні його лінгвістичних особливостей; 3) встановленняприналежності вислову до певної синтаксичної моделі; 4) встановленняетнографічних фактів, що являють собою систему, частиною якої є фразеологізм,утворений від вільного сполучення слів [16].
Особливуувагу дослідник звертає на те, що за фразеологічною глибиною відкриваєтьсябезкрая товща матеріальної та духовної культури, яку надійно зберігає мова, –найдавніші уявлення про світ, релігійні погляди та звичаї, народні обряди,закони повсякденного життя наших пращурів. І саме ця «позамовна» інформація, надумку дослідника, яку містять у собі фразеологізми, викликає всенароднийінтерес до історії фразеології [15, 191].
Пропонуємокласифікацію етнофразем, що тісно пов’язана з особливостями українськоїдуховної і матеріальної культури. Такий підхід дозволить учителю розкритиісторію виникнення фразеологізмів. Серед фразеологізмів, які визначаютьнаціональну самобутність духовної культури українського народу, вчителюпочаткових класів доречно виділити: 1) фразеологізми, що пов’язані згромадським побутом і звичаєвістю: держатися купи; хата скраю; їхати з ярмарку;як решетилівська толока; ганяти вітер по вулицях; лихий пастух вовка годує; 2) фразеологізми,що пов’язані з поняттями сім’я, сімейний побут, родинна обрядовість: сімейневогнище; відбитися від сім’ї; брати шлюб; з діда-прадіда; батькова стріха;ніхто собі не мачуха; як свекор пелюшки прати; як брат з сестрою; чоловічеділо; жіноче діло; різати пупа; народитися в сорочці; йти за молитвою; матидобре ім’я; готувати рушники (скриню); як засватана дівка; вернутися зрушниками; давати печеного гарбуза; стояти на рушнику; зав’язати голову (косу);покрити голову очіпком і наміткою; зав’язати світ; відтоптати ряст; не поминатилихом; пом’янути добрим словом; на спомин душі; 3) фразеологізми, щовідображають основи народних знань: до світ сонця; денно і вночі; з півнями;глупа північ; доба за добою; рік у рік; міряти на один аршин; за версту почути;гнати гоном; на дві коцюби; міряти кроками; міряти своїм ліктем; ні на п’ядь невідставати; як снопів на возі; як з лантуха сипатися; міряти однією міркою; якпуд ваги скинути; 4) фразеологізми, що відображають народно-календарні звичаїта уявлення про світ природи: давати коляду (Різдво); з роси та з води(Стрітення); не завжди котові масляна (Масляна); зірка з неба впала (препод. Льва); справляти тризну (Явдохи); сорока нахвості принесла (Сорок святих); як журавлі в небі (Теплого Олекси); топтатиряст (Благовіщення); підколодна гадюка (св. Руфа); не що день Великдень(Великдень); зозуля закувала (св. Петра і Павла); 5) фольклорні елементи в українськійфразеології: виплакатиочі; хоч конем грай; шумазаплітати;камінь котити по сліду нелюба; перстень котити по сліду милого; білі рученькиламати; роса на косу; роса на очі карі; 6) етикетні формули: не во гнівбудь сказано; та й будь по тому; даруйте на слові; у добрий час; з вашої ласки;з роси та води; іди з миром та ін.
Середфразеологізмів, що виражають національну самобутність матеріальної культуриукраїнського народу, виділяються стійкі словосполучення, етимологічнопов’язані: 1) з основними галузямигосподарства населення (землеробство, скотарство); 2) з допоміжними видами господарськоїдіяльності, домашніми промислами; 3) з поселенням та житлом; 4) знародним одягом; 5) з їжею і харчуванням; 6) із засобами пересування.
Високасільськогосподарська культура, яку протягом століть створював українськийнарод, стала надбанням багатьох народів. Здавна головною галуззю землеробствабуло рільництво: воно відоме на території України з середини І тис. до н.е. Ужеза часів Київської Русі тут вирощували пшеницю, ячмінь, просо, овес, коноплі,льон. Про невибагливу ранню ярову культуру ячмінь в народі говорили: «Кидаймене в грязь, то будеш як князь». Знали українці близько 20 сортів проса – сухостійного злака, який сіяли першим на піднятій цілиніта перелозі. Характер стосунків між людьми можна передати сполученнями зісловом просо: до чужого проса не пхай свого носа; не моє просо, не мої горобці.Просо давало один з основних продуктів харчування – пшоно. А.П. Коваль наголошує на тому,що слово пшоно – «це давня формадієприкметника минулого часу від дієслова пхати – «товкти». Якби відтворити слово пшоно засобами сучасної мови,то це було б «товчене» –зерно, якепотовкли, приготували до вжитку» [10, 80]. Автор вважає, що сьогодні цейзв’язок між словами пшоно і товкти зовсім втратився, але все ж нагадує пронього фразеологізм потовкти на пшоно.
Знайдавніших часів відоме в Україні й городництво. Воно мало переважноприсадибний характер. Характерна риса українського городу – розподіл його на плеса, грядки,капусники, обсадження ділянок соняшником, а також квітами. Назва присадибноїділянки «город» внаслідок її поширення набуває узагальненого значення, стаєсимволом, навколо якого утворюються різнопланові фразеологічні сполучення слів.Сама назва починає співвідноситися не з конкретним предметом, а з типовоюповедінкою людей: город городити; тикати носа в чужий город; у хаті гульки, а вгороді ані цибульки; не лазь у чужі городи, бо наробиш шкоди та ін.
Людинаприписувала всім навколишнім предметам властивості й спонукання, притаманні їйсамій, судила про невідоме за аналогією з тим, що їй було більш знайоме. Здавнабули відомі цілющі властивості часнику та цибулі. Ці чудодійні городні рослинивважалися домашніми оберегами, захисниками від нечистої сили. Залишки такогосвітосприйняття відклалися у вигляді фразеологізмів: нагодувати цибулькою,втерти часнику. Фразеологізми відображають те, що було у дворі, у господарствіхлібороба: боб – залишатися на бобах; капуста – капустяна голова; гарбуз – гарбуз на вербі; горох – як горох при дорозі; морква – хатня морква; скребти моркву; мак – як маку; не з маком.
Запризначенням та циклами сільськогосподарських робіт українці використовувалитри головні групи землеробських знарядь: для обробітку ґрунту (плуг, рало,соха); для збирання врожаю (серп, коса, граблі, цурка); для обмолоту тапереробки зерна (ціп, млинок, млин). Назви цих землеробських знарядь збереглисяу фразеологічних зворотах, набувши метафоричного та метонімічного осмислення: різонутисерпом; мілко орати; перекувати мечі на орала; ціпом не наженеш; розбити доцурки; розлетітися у цурки та ін.
Натериторії України ще племенами трипільської культури (IV-III тис. до н.е.) застосовувалисякам’яні та кістяні мотики – ручнезнаряддя для обробітку ґрунту; у другій половині І тисячоліття н.е. і за часівКиївської Русі панівним землеробським знаряддям стає плуг; і сьогодні для доглядуза городніми культурами використовується сапа. Внаслідок подібності за способомі характером дії образ плуга, мотики, сапи, коси легко переноситься нахарактеристику як хліборобської праці, так і будь-якої узгодженої інеузгодженої діяльності людини: іти з мотикою на сонце; діяти тихою сапою; втрапилакоса на камінь; коси, коса, поки роса; держатися плуга; іти за плугом.
Ізземлеробством в українців було органічно пов’язане скотарство. Упродовж цілогосередньовіччя основною тягловою силою у селян були воли, починаючи з другоїполовини XIX ст., волів почали замінювати кіньми.Велика кількість фразеологізмів української мови містить у собі слова віл,кінь, упряжка, хомут, ярмо, стійло, пута, що передають особливості догляду заволами та кіньми, використання їх у сільському господарстві. Метафоричноосмислений вислів у ярмі ходити означає зазнавати утисків; попасти в хомут – опинитися в скрутному становищі; ітив одній упряжці – діяти спільно; загнати настійло – примусити коритися; накладатипута – позбавити волі; як віл передобухом – приречено; як чорний віл уярмі робити – дуже важко.
Фразеологізми,за якими стоять реалії утримання худоби, догляду за нею, її випасу, виражаютьсуть досить складних суспільних, моральних, оціночних явищ: як з клоччя батіг – поганий; стадо баранів – натовп, юрба; з-під батога – не посвоїй волі; пасти задніх –відставати учомусь; як свині з череди йтимуть – ніколи такого не буде, як на сало годувати – досита, досхочу.
Особливуувагу селяни приділяли розведенню великої рогатої худоби, яка забезпечувала їхмолочними та м’ясними продуктами. Невипадково фразеологічний зворот дійнакорова означає постійне джерело прибутку, а стійке сполучення слів медові тамолочні ріки – повний достаток.
Важливуроль у господарстві східних слов’ян відігравало бджільництво, адже мед нетільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій, цінували його залікувальні якості. Бджіл до купальних свят підгодовували з коритця патокою,розведеною водою, що знайшло відбиток у фразеологізмі липнути, як бджоли домеду. Українські пасічники володіли багатьма способами природного та штучногороїння. Спостереження за поведінкою бджіл відбилися у фразеологічних зворотах якбджіл у вулику; як бджіл по весні; роєм роїтися.
Щеза часів Київської Русі важливу частину господарства становило ремесло.
Великагрупа фразеологізмів української мови етимологічно пов’язана з найбільшпоширеними в Україні ремісничими видами діяльності: ковальство – як ковальський міх дихати; як молотомударити; кувати залізо, поки гаряче; ткацтво – тонко прясти; як мотовило крутитися; золотарство – позолотити пілюлю; обробка шкіри – не варта шкірка вичинки; в однушкуру; чоботарство, кравецьке ремесло – пара чобіт на одну ногу; знати і шите і пороте; як на тебе шитий; шитийбілими нитками; гончарство – розбитигорщик; заглядати в горшки; макітра розуму; столярство – як з молоточка; гострити сокиру;класти зуби на мисник; бондарство – як з бочки говорити; як у бездонну бочку; як обруч на діжці лопнути; як зцебра лити та ін.
Допоміжнимизаняттями населення з давніх-давен, а в деяких регіонах навіть й основнимзасобом для існування, були мисливство та рибальство. Велике значення малорибальство на землях Запорізької Січі. Щороку тут розподіляли риболовецькі ймисливські угіддя між куренями – кидали ляси. Рибальство й мисливство як видинародногосподарської діяльності стали основою для творення фразеологізмів наоснові спостережень: 1) за поведінкою, зовнішнім виглядом, життям тварин і риб –собачий нюх; мати храп; скалити зуби; як бобер у салі; як риба в воді почувати;як карась ротом глипає; 2) за умовами та досвідом полювання на них – ловитирибу в каламутній воді; впійматися на гачок; знати, де раки зимують; матипристріляне око; перехоплювати на льоту; вирвати з пазурів; ділити шкуруневбитого ведмедя.
Транспортта шляхи сполучення мають винятково важливе значення в житті суспільства.Багато фразеологічних одиниць утворилося на основі назв гужового транспорту,який був основним засобом пересування протягом багатьох віків. Один ізнайдавніших засобів пересування – сани, прототипом яких були волокуші, про що свідчать фразеологізми сідатине в свої сани, не затягнеш волокушами. Найпоширенішим засобом пересування буввіз, назва якого збереглась з часів Київської Русі, про що нагадуютьфразеологізми: як п’яте колесо до воза; пропало, як з воза упало; підвестивізка та ін.
Саний вози були кінські й волові, вони розрізнялися розміром, формою, маливідмінності упряжі, що відбилося у фразеологізмах: закусити вудила; хомут нашиї; попускати віжки; конем не догнати; бути на коні; як волами їхати;закрутилося колесо; вставляти палиці в колеса та ін.
Центромгосподарського і побутового життя селянства був двір. Уся історія розвиткународної архітектурної творчості свідчить про неабиякий талант її творців, мудрістьбагатовікового народного досвіду: найдоцільнішими вважалися житла, захищеніприродою або самою людиною. В Україні всі двори, а також сади були огороджені.Цей досвід знайшов відображення в стійких сполученнях слів: жити тин у тин; якза тином; ні тину, ні двору; ні кола, ні двора; прохідний двір. Огорожа малав’їзні ворота, переважно з суцільних добре підібраних дощок; вхідні двері – хвіртку; перелаз – підвищений над рівнем землі отвір дляпроходу людини, утруднений для худоби. Ці особливості народної архітектуризалишили у фразеологічному мовленні ряд фразем: як собаці на перелазі; ні втин, ні в ворота; ні в які ворота не лізе.
В.П.Самойлович, І.Ю. Стельмах, Т.В. Косміна, А.Г. Данилюк в етнографічних дослідженнях,присвячених проблемам українського народного житла, особливо наголошують натому, що народна архітектура є однією з важливих складових частин матеріальноїкультури, яка створювалася протягом багатьох століть під впливом різнихфакторів: історичних, природно-географічних, соціально-економічних. Максимальновраховуючи природні умови та економічні можливості забудовників, жителісучасної України широко використовували наземні житла як зі зрубноюконструкцією стін, так і каркасною конструкцією та глинобитними стінами. Длякращого прилягання обмазки її накладали на забиті у стіни дерев’яні кілки – клинці, у XX ст. почали набивати дранку-решетівку.Відстань між стовпами каркасу вертикальним способом (сторчівка, сторч)закладали тонким деревом –тирчами.Найдавніше населення України будувало заглиблені в землю житла – землянки,стіни яких були складені з дерев’яних плах іноді зрубної конструкції, танапівземлянки з дерев’яною обшивкою стін. У ряді районів житло будувалося зприродного каменю – ракушняка, солонцю тощо.
Шляхомметафоричного та метонімічного переосмислення вільних сполучень, яківідображають давні традиції сільської забудови, виникли фразеологізми: 1) як деревина неотесана; як з-під землівиринути; як з-під землі голос; 2) дати дранки; закладати перший камінь; бити клинці; давати сторчака.
Житловепомешкання в господарському комплексі мало велике значення, адже в ньомузосереджувалося усе життя родини. Загальнопоширеною житловою спорудою в Українібула хата. Велика група фразеологічних одиниць етимологічно пов’язана зуявленням про хату як осередок родинного життя, про моральні основи побудовисім’ї: вертатися до хати; виносити сміття з хати; повна хата; не виходити зхати; не могти й хати перейти; наговорити повну хату; держатися хати; не минатихати та ін.
Внутрішнєпланування інтер’єру – одна з найстійкішихетнографічних ознак. Особливості внутрішнього планування українського житлазнайшли відбиток у фразеологічних одиницях: танцювати від печі; не з одної печіхліб з’їсти; червоний кут; святий кут; божій кут; вдивитися вікна та ін.
Вінтер’єрі старого житла значне місце посідалимеблі, які закріплювали назавжди. Лави встановлювалися на стовпчиках, вкопаниху долівку, або на спеціальних виступах у глинобитних стінах. У старомуселянському помешканні особливу увагу приділяли скрині, де зберігався посаг тацінний одяг. В інтер’єрі старого селянського житла використовували кераміку – миски, глечики тощо. Особливопопулярними з усіх видів керамічного посуду були миски, які стояли рядами навідкритих полицях мисника або намисника. У художньому мовленні використовуютьсяфразеологічні одиниці, утворенні в результаті образного переосмисленняелементів інтер’єру селянського житла: ані печі, ані лавки; лягти на лаву;класти зуби на мисник; розбити глек; заглядати в миску; гарбати собі в скриню;порожня скриня та ін.
Одягяк джерело етнічної історії народу, типологізація основних комплексів одягу тагенезис окремих його видів стали предметом спеціальних досліджень П.П. Чубинського,Я.Ф. Головацького, О. Воропая, Л. Нідерле, К.І. Матейко.
Рядифразеологічних сполучень слів утворилися на основі символічної знаковостіодягу: полатати жупан; сіра свита; обібрати до сорочки; сорочку останню скинутиі віддати; зав’язати хустку; як у віночку та ін. [31].
Уфразеологічному багатстві української мови відображено мудрість народу, йогоісторичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність духовної іматеріальної культури, через це фонд етнофразем українців є індивідуальним інеповторним. Доречно вжиті, фразеологізми етнокультурознавчого змісту впливаютьна слухача або читача, допомагають виразніше передати думку, надають мовіемоційного забарвлення.
2. Реалізаціяетикетних норм спілкування засобами фразеології
2.1 Національнасвоєрідність у спілкуванні
Кожнанація має не тільки свою мову слів, а й екстралінгвістичні засоби – мовужестів, танцю, музики, архітектурних форм, живопису, скульптурних ліній,пластики сценічного мистецтва, а також свою мову ритуалів, правил поведінки йнорм спілкування.
Національнасвоєрідність будь-якого народу проявляється здебільшого у спілкуванні, в тому,що зветься етикетом (фр. etiquette – прикріплювати) і єустановленим порядком поведінки в товаристві, певному оточенні [24, 434].
Ветикеті важлива роль відводиться етикетним висловлюванням. Досвід чемності,ґречності, вихованості українського народу збережений і відтворений у живіймові (у вигляді усталених словесних формул, ідіом, зворотів).
ЩербаЛ.В. підкреслював, що людина в процесі повсякденного спілкування не має часудля особливої мовотворчості й здебільшого користується готовими фразами [34, 131].
Виробленівіками стереотипи ввічливості дослідники називають по-різному: стилістичніформули (М.К. Гудзій, С.К. Богуславський); постійні формули (А.С. Орлов); стилістичні трафарети (Д.С. Лихачов);стійкі формули (І.П. Єрьомін); стереотипні формули (В. Мансика); стилістичнішаблони (Б.А. Ларін); традиційні формули (О.В. Творогов); стійкісловосполучення – фразеологізми (Л.С. Паламарчук);ввічливі форми (А.П. Коваль); вигуки ввічливості, етикетні вигуки, формулиетикету (М.М. Шанський), стереотипні формули спілкування (М.П. Білоус),етикетні вирази (С.К. Богдан).
Правиламовленнєвого етикету утверджувалися протягом багатьох століть, вони складаютьособливу групу стійких формул спілкування, що реалізовуються в одиницяхлексичного («добридень!»; «вибачте»; «дякую» тощо), фразеологічного («ні пухуні пера») й частково морфологічного рівнів (вживання займенникових і дієслівнихформ пошанної множини, наприклад: «тато казали» та ін.) [1, 99].
Уруслі досліджуваної проблеми розглядаємо стійкі формули спілкування, щореалізуються в одиницях фразеологічного рівня, і користуємося терміном стійкийвислів, під яким розуміємо компактний, постійно відтворюваний у конкретнійетикетній ситуації, історично сформований мовний вираз.
Важливимчинником формування та збереження етикетних мовних засобів є естетичнатрадиція. Адресант послання, прагнучи вплинути на почуття адресата, звертаючисьз проханням до нього, повинен був ретельно добирати слова та вирази, «і хочкожен знав, що такі побажання – лише «словесний етикет», проте він допомагав людині відповідноналаштуватися, одухотворитися ще не повністю вивченим нами магнетизмом, якийзберігається в «енергії слова» [22, 92]. Вислови мовленнєвого етикетустворювали поле доброзичливості та поваги, яке допомагало жити й працювати. Невипадково ще Володимир Мономах у своєму «Повчанні» (1117p.), адресованому власним дітям і широкому загалу, пропагував ідеї гуманізму,миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму, а такожввічливості, чемності, ґречності: «… при старших годиться мовчати, премудрихслухати, старшим підкорятися, з рівними і молодшими мати згоду і бесіду вестибез лукавства, а щонайбільше розумом вбирати, не лютувати словом, не ганьбитинікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий, чи знатний,чи посол; мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте» [14, 258-260].
Відомийукраїнський церковний і суспільний діяч, письменник, учений Феофан Прокопович (1681-1736) царицею мистецтв вважав риторику. Усвоїй праці «Про користь красномовства» (1706-1707) він «не вилучає з практики ораторського мистецтва» вміння«люб’язно вітати гостей, на бенкетах складати сердечні побажання друзям абоволодарям і в святкові дні протягом року сердешне їх вітати». Автор зазначаєтакож, що широке «поле розкривається перед нами при написанні листів» -«треба просити, давати поради, вітатиз перемогою, просити допомоги в іноземних володарів та інші цього виду справи» [19, 116-117].
Увихованості проявляється єдність внутрішньої і зовнішньої культури людини,гармонія між ставленням до людей і формами вираження цього ставлення. Як зазначаєКоваль А.П., «стриманий, точний і доречний жест, в міру пожвавлене обличчя,доброзичливий і приязний погляд, точно розставлені, ненав’язливі наголоси,вдало знайдені інтонації… – все це повинно лише супроводжувати нашемовлення». Найважливішим було, є й завжди залишиться слово, бо «тільки воноздатне відчинити двері і серця», «саме в слові остаточно виявляється характерлюдини, її ставлення до оточення, вихованість, людяність, чуйність, такт,простота, скромність» [10, 46-47].
Водночас«правила штучної ввічливості завдають шкоди», і часто те, що «називаєтьсяетикетом, служить для прикриття неввічливості та неправдивості… Справжняввічливість ґрунтується на щирості. Вона повинна йти від серця…».
Цяістина, перейшовши в народну свідомість, відбилася у прислів’ях: ангельськіслова, а чортівська душа; де слова масні, там пироги пісні; не так то діється,як словом сіється.
О.Корніяка підкреслює: «Щоб взаємини з людьми стали успішними, потрібна неабиякавправність, знання «техніки спілкування», тобто майстерне володіння низкоюзасобів (прийомів) і тактовне використання їх у процесі спілкування». Усізасоби спілкування дослідниця поділяє на словесні (вербальні) і несловесні(невербальні). До словесної техніки спілкування О. Корніяка відносить засоби організаціїповідомлення, його форму, риторичні прийоми. Несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), тон, темп таінтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі [12,50].
2.2 Українськафразеологія як вербальні, так і невербальні засоби спілкування
Українськафразеологія відображає як вербальні, так і невербальні засоби спілкування: бувайздоровий (формула прощання); не у гнів будь сказано (формула застереження відобрази); вдій ласку (формула прохання); дай Боже здоров’я (формула побажання); даруйтена слові (формула вибачення); будь ласка (формула чемного звертання, вираженнязгоди, відповіді на слова вдячності); мир сьому дому (формула привітання); якся маєте? (формула шанобливого запитання про самопочуття); з поверненням (формулапоздоровлення); ласкаво просимо (формула запрошення або дозволу щось зробити); спасибіза вашу ласку (формула подяки); ходіть здорові (формула відповіді при прощанніі привітанні), ось тобі хрест святий (формула заприсягання, клятви); хто б мігподумати (формула подиву, обурення); цур тобі, пек тобі (формуланезадоволення); крізь зуби, справляти галас (тон розмови); розводити руками,кивати головою (жест); кривити губи (міміка); високо нестися, на короткій нозі (манераспілкування) та ін.
Міруввічливості в українській мові передає група слів на означення цього поняття:ґречний, чемний, шанобливий, обхідливий, приязний, люб’язний, поштивий,шляхетний, прихильний, доброзичливий, делікатний, поважаний, – навколо яких згрупувалисяфразеологізми: дивитися приязним оком (виявляти прихильність); зайти у приязнь (заприятелювати,подружитися); шанування вам моє (усталена форма вітання і проїдання); з повагою(шанобливо, прихильно); моє вам побажання (привітання при зустрічі, у листі); прихилятидо себе (викликати приязнь); замовляти прихильне слово (звернутися ізклопотанням про кого-небудь); бути в добрій нагоді (допомагати кому-небудь), добримсловом прислужитися (щиро порадити) та ін.
Українськиймовленнєвий етикет став об’єктом дослідження лінгвістів, починаючи з кінця XIX ст., зокрема О.О. Потебні, І.І. Коровицького,В.І. Сімовича.
Я.Головацький (1814-1888) у праці «Слова вітання,благословенства, чемности і обичайности у русинів» підкреслював, що ввічливістьі ґречність – органічно властиві українцям: «Коли зустрічається один з другим,то запитує завше добрим словом: «Що там доброго скажете? Що там доброго везете?За чим добрим ідете?» –… Всете, здається, походить із стародавнього віку, із дохристиянської віри; особливовираження: Соненько святе, земля свята, хліб святий – показують явно, що народ наш колисьсим речам Божу честь віддавав» [20, 295]. Я. Головацький наводить зразкиетикетних виразів привітань: «Ввійшовши в хату або здибавшись, заодно кажуся: «СлаваБогу (слава Icy су Христу)!» – Відповідають:«На віки слава (слава вовіки)!» – Або: «Помагай Біг вам!»- Відповідають:«Дай Боже здоров’я!» — Перший каже: «Як ся маєте?»- Другий:«Гаразд, Богу дякувати; ви собі як ся маєте?» — Перший: «Гаразд, поки здорові, хвалити Бога» [20, 293].
Питаннямукраїнського мовленнєвого етикету присвятили розвідки сучасні вчені, зокремаО.Т. Захарків, Т.І. Панько, Л.М. Полюга, Н.І. Бугай, К.В. Ненець, О.М. Миронюк,А.П. Коваль, С.К. Богдан, Н.П. Плющ, М.П. Білоус, В.Т. Скуратівський.Дидактичне спрямування мають праці О.В. Миртова, Т.О. Ладиженської, М.Г. Стельмаховича,О.М. Миронюк, Т.Ф. Кругляницо, Н.Д. Бабич.
Багаторазоваповторюваність етикетних ситуацій сприяла тому, що до кожної з них виробилисьвідповідні мовні стереотипи, які призначаються для маніфестації соціальних стосунків.Фахівці визначають мовленнєвий етикет «як систему стійких формул спілкування,рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контактуспіврозмовників, підтримання спілкування у вибраній тональності відповідно доїх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних танеофіційних обстановках» [32, 413].
Дослідникирозрізняють специфічні функції мовленнєвого етикету: 1) контактоустановлююча:встановлення, збереження і зміцнення дружніх відносин; встановлення і підтримкаофіційних ввічливих відносин; 2) когнітивна – функція орієнтації на адресата,реалізується при спілкуванні через вибір форм звертання; 3) регулятивна –функція регуляції відносин «старший – молодший», «начальник – підлеглий»; 4)емотивна – функція вираження емоційного ставлення до співрозмовника; 5)імперативна – функція впливу; 6) символічна – функція визначення приналежностімовця до певного соціального середовища або групи; 7) інтелектуальна – функціяаргументації своєї точки зору, висловлювання власних думок, аналіз позиціїспіврозмовника.
Роботуз фразеологізмами «ввічливості», розпочату в молодших класах, необхіднопродовжувати в середній школі. На влучну думку Мирослава Стельмаховича, «народна педагогіка з допомогоюнаціонального мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі й доброзичливівзаємини з людьми» [25, 14]. У прислів’ях і приказках знайдемочимало цінних порад: «Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, аділом ніяк», «Базіка – мовнийкаліка», «Що маєш казати, то наперед обміркуй»,
«Давслово – тримай його», «Говори мало,слухай багато, а думай ще більше».
Стійкісполучення, що визначають основні елементи комунікативних ситуацій,представлені в таблиці, яка допоможе вчителю в організації фразеологічноїроботи.Компонент Стійкий вислів Етикетна ситуація Привітання
Добрий ранок! Доброго ранку!
Добрий день!
Добрий вечір!
Моє вам шанування
Моє поважання
Мир сьому дому! (заст., уроч.)
Дай Боже добро у вашу хату!
Щастя-здоров’я вам у хату!
3 поверненням!
Скільки літ, скільки зим!
Чолом тобі (вам)! {заст.) Радий Вас вітати!
Вітання вранці
Вітання удень
Вітання увечері
Вітання з вираженням доброго ставлення до кого-небудь
Привітання, яке висловлює той, хто входить до приміщення
Привітання у зв’язку з приїздом кого-небудь звідкись
Привітання і вираження радості від зустрічі з тим, кого давно не бачили
Шанобливе вітання при зустрічі
Привітання і вираження радості при зустрічі Прощання
Бувайте здорові.
На добраніч!
Іди з Богом
Іди здоров
Іди з миром
До скорого побачення
3 великою повагою
3 глибоким поважанням
Не поминай лихом
Маю честь
Щасливої дороги!
Щасти, доле
Усталена форма прощання
Прощання перед сном з побажанням приємного відпочинку
Прощання з побажанням благополуччя, щастя, успіху Прощання з побажанням здоров’я Прощання з побажанням спокою, злагоди
Прощання з побажанням зустрічі Форма писемного прощання
Форма прощання з побажанням не згадувати погано
Урочиста форма прощання
Прощання з тим, хто від’їжджає Прощання з побажанням щастя Побажання
Дай Боже здоров’я
Дай Боже
Хай Мати Божа помилує
Ні пуху ні пера
3 роси та з води
Рости великий
Ховай Боже!
У добрий час
Хай вам щастить
Побажання добра, здоров’я
Побажання добра, безпеки, благополуччя
Побажання удачі, успіху в якійсь справі
Побажання удачі, щастя, благополуччя
Побажання дитині всього доброго Побажання не зазнати горя Побажання успіху, удачі, коли щось розпочинається
Побажання успіхів Прохання
Будь ласка
Коли б ваша ласка
Будьте ласкаві
Вдій ласку
Ласкаво просимо
Хвилину уваги
Одну хвилину
Коли б ваша ласка
Форма чемного звертання при проханні
Форма вираження чемного прохання Форма чемного звертання при проханні
Форма чемного прохання
Ввічлива форма запрошення Прохання вислухати когось Прохання спинитися і трохи зачекати Форма чемного прохання, пропозиції, згоди Вибачення
Даруйте на слові
Не у гнів будь сказано
Формула вибачення
Застереження від образи або як вибачення, коли співрозмовнику говорять про неприємне Подяка
Спасибі і простибі (заст.)
Спасибі за вашу ласку
Подяка за що-небудь
Висловлення вдячності за зроблене добро Звертання
Маю честь (уроч.)
Будь ласкавий
Будь ласка
Шаноблива форма при звертанні до когось, у розмові з кимсь
Форма чемного звертання при проханні, запрошенні, пропозиції Присяга
Слово честі
Чесне слово
Ось тобі (вам) хрест святий
Запевнення в істинності, правдивості сказаного
Заприсягання у правдивості своїх слів, дій
Учнімають усвідомити, що кожна етикетна ситуація обслуговується різними етикетнимивиразами відповідно до мети й умов спілкування. Перед використанням мовленнєвихетикетних виразів слід зорієнтуватися: 1) для чого потрібне висловлювання(привітатися, звернутися, вибачитися, попрощатися та ін.); 2) комупризначається висловлювання (знайомій чи незнайомій людині; ровесникові, старшому,молодшому; одній особі чи колективу).
Мовленнєвутворчість дітей доречно поєднувати з ігровою, що допоможе в умовах, наближенихдо реальних ситуацій спілкування, практично засвоїти правила мовленнєвоїетикетної поведінки, значення етикетного виразу.
Учнямпропонуються такі завдання:
1. Прочитайте текст. Випишіть речення,яке передає головну думку тексту. Прочитайте та запам’ятайте стійкі сполученняслів, якими твердо обіцяють здійснити щось. Заприсягніть товаришу в правдивостісвоїх слів, дій. Яку із запропонованих форм краще вибрати? Чому?
ВИСОКІСЛОВА ПРИСЯГИ, СОКРОВЕННІ СЛОВА ЧЕСТІ
Однакововажливими й дорогими вважають українці і високі слова присяги, і сокровенніслова честі. Слово честі, чесне слово – своєрідне мірило людських чеснот. Вони не для слабкодухих,безвідповідальних. Ними не можна легковажити. Дав слово другові, склав присягурідному народові –будь господарем своїм словам. Так споконвіку вчить твійнарод: даю слово честі –урочистоклястися, присягати; слово честі – запевняти в істинності сказаного, обіцяного; чесне слово — запевняти в правдивості сказаного (ЗаС.К. Богдан).
2. Прочитайте дитячулічилку-присягалочку. Як ви вважаєте, чи доречно так присягатися? Прочитайте ізапам’ятайте традиційні стійкі словосполучення присягання. Потрудіться вдома:складіть з ними речення.
ЛІЧИЛКА-ПРИСЯГАЛОЧКА
Повір-– перепровір!
Якщоя неправду кажу,
Тонехай вберуся в сажу,
Нехайстану кособока,
Кривов’яза,кривоока,
Ігладка, і лупата,
Щей ніс як лопата!
Аяк брешеш, далебі,
Тотак буде і тобі!
Запам’ятайте!Вважається, щоприсяга – це водночас і самозакляття, відоме українцям з давніх часів.Вважалося, що людина врочисто й при свідках сама кличе на себе нещастя, коли невиконає обіцяного.
3. Запишітьу зошити стійкі сполучення слів. У яких ситуаціях спілкування ми їхвикористаємо? Чим відрізняються вирази одного стовпчика від іншого? Що їхоб’єднує?Іди здоров! Дай Боже здоров’я! Щасти доле! Хай Вам щастить! Не поминай лихом! Ховай Боже!
4. Прочитайте текст.Прислухайтеся до порад видатного українського педагога В.О. Сухомлинського.Відповідно до ситуацій, запропонованих автором, подякуйте, скориставшисьстійкими сполученнями слів: щире спасибі; спасибі за вашу ласку; спасибі і простимі;щиро дякую; не надякуюсь Вам. А як краще відповісти на слова подяки? Попрацюйтев парі.
УМІЙДЯКУВАТИ…
Умійдякувати старшим за те, що вони повчають тебе. Почувши похвалу, дякуй і обіцяйжити по-людському. Почувши докір, несхвалення твого вчинку, дякуй за те, щотебе вчать жити по-людському. Умій дякувати вчителеві. Вислухавши словапохвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. Іти будеш людиною (В.О. Сухомлинський).
4. Прочитайтеслова подяки і слова відповіді на них. Пам’ятайте, той, до кого звернені словавдячності, вислухавши їх повинен відповісти. Попрацюйте у парі з товаришем,розподіливши ролі: я дякую — явдячний за подяку.Подяка Відповідь на подяку Спасибі за хліб за сіль! Чим багаті, тим і раді Дякую за гостинність! Що хата має, тим і приймає Спасибі за вашу ласку! Спасибі й вам! Щиро дякую! Богу дякуйте!
6. Прочитайте текст. Випишітьсвяткові привітання. Поясніть, у яких ситуаціях спілкування їх потрібновикористовувати. Назвіть традиційні привітання на Великдень.
Висновки
Українськафразеологія як важлива складова української мови і мовлення є водночасскладовою культури українського народу, її вивчення нерозривно пов’язане зетнокультурознавчими знаннями, формує сукупність знань про побут, звичаї,традиції українців.
Уфразеологічному багатстві української мови відображено мудрість народу, йогоісторичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність народноїматеріальної культури, через це фонд етнофразем українців є індивідуальним інеповторним. Уживані в сучасній українській мові фразеологізми етнокультурознавчогозмісту є яскравим свідченням різносторонніх зв’язків української мови з іншимимовами світу; вони відбивають зв’язок українського народу з багатьма народами.
Фразеологічнісловосполучення є найважливішим засобом мовної образності та виразності.Розмовна фразеологія української мови різноманітна, яскраво експресивна таемоційно насичена. Доречно вжиті, фразеологізми етнокультурознавчого змістувпливають на слухача або читача, допомагають виразніше передати думку, роблятьрозповідь яскравішою, надають мові емоційного забарвлення.
Умовленні (усному й писемному) фразеологізми етнокультурознавчого змістувиконують функцію образної характеристики конкретного об’єкта, суб’єкта, дії,ситуації, але, на відміну від прислів’я, не формують в образній формі певноїжиттєвої закономірності чи правила.
Використанняв навчальному процесі фразеологізмів етнокультурознавчого змісту сприяєопануванню молодшими школярами української мови як засобу спілкування тапізнання, прилученню до скарбниці духовної та матеріальної культуриукраїнського народу та народів світу, забезпечує відповідний обсяг знань профразеологію як складову української мови і мовлення, формує уміння і навичкивикористовувати їх у мовленнєвій діяльності.
Створенняефективної методики роботи над збагаченням мовлення учнів початкових класівукраїнською фразеологією повинно спиратися на: 1) здобутки сучасноїлінгвістичної науки в галузі фразеології; 2) дослідження проблем вітчизняноїісторії, витоків національної культури, непересічних досягнень минулого у сферітрадиційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть творчим геніємбагатьох поколінь, розвивалася й удосконалювалася; 3) дослідження етнографії вкультурологічній проблематиці: вивчення етнічної функції мови та її взаємозв’язкуз іншими компонентами етносу; специфіки різних форм народної художньоїтворчості; усної народної творчості, що тісно зв’язана з іншими ділянкамитрадиційно-побутової культури і несе велике етновизначальне навантаження; такихкомпонентів традиційно побутової культури, як народне звичаєве право, основинародних знань, морально-етичні стереотипи поведінки, етичні норми; 4)досягнення сучасної методики навчання молодших школярів української мови:уміння знаходити потрібні мовні засоби; 5) психологічні особливості засвоєнняфразеологізмів учнями початкових класів, що передбачає: а) сприймання учнямипочаткових класів нових фразеологізмів (знаходження нових фразеологізмів,усвідомлення нових фразеологізмів); б) засвоєння учнями початкових класів новихфразеологізмів (особливості вживання нових фразеологізмів; активізаціяфразеологічного запасу); в) добір учнями початкових класів фразеологізмів,робота над активним фразеологічним словником учнів (добір фразеологізмівстилістично нейтральних і стилістично забарвлених; добірфразеологізмів-синонімів; добір фразеологізмів-антонімів; добір фразеологізмів,співвідносних з різними частинами мови).
Списоквикористаної літератури
1. БілоусМ.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації: Тези доп. Регіон, наук.-практ. конфр. – Л., 1989. – С.98-99.
2. БугайН.І. Український етикет: Посібник для дітей та дорослих. – К.: Бібліотекаукраїнця, 2000.
3. Буш В.В.Памятники стариннагорусскаго воспітанія / Кь історій древне-русской письменности и культури. – Петроградь:Типографія Кюгельгенъ иК0, 1918.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови /В.Т.Бусел. – Київ – Ірпень: Перун, 2001. – 1426с.
5. ВоропайО. Звичаї нашогонароду: Етнографічний нарис: [У 2 кн.] – Факс. вид. – К.: МВП«Оберіг», 1991. Т.І. – 455с.
6. Державнийстандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2002. – №1. – С.28-54.
7. ЕтнографіяУкраїни: Навч. посібник/ За ред. С.А.Макарчука.– Львів: Світ, 1994. – 520с.
8. Історіяукраїнської культури / За загал, ред. І.Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656с.
9. Килимник С Український рік у народних звичаях вісторичному освітленні: [У 3 кн., 6 т.] – Факс. Вид. – К.: AT «Обереги», 1994. Кн.I, т.I. – 400с.
10. КовальА.П. Слово прослово. – К.: Рад. шк., 1986. – 384с.
11. Кожуховська Л.П. Збагачення мовлення учнів 5-7 класів українською фразеологією:Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. – Інститут педагогіки АПН України. – К., 1999.
12. КорніякаО.М. Мистецтво ґречності: Чи вміємо ми себе поводити? – К.: Либідь, 1995.
13. Ларин Б.А. Очеркипо фразеологии // История русского языка и общее языкознание: Избранные работы.– М., Высшая школа, 1997. – 437с.
14. Літописруський / За Іпатським списком переклавЛ.Махновець. – К.: Дніпро, 1990. – XIV.
15. Мокиенко В.М. В глубь поговорки. – К.: Рад. шк.,1989. – 221с.
16. Мокиенко В.М. Загадки русской фразеологии. – М.:Высшая школа, 1990. – 260с.
17. Плющ Н.П.Формули ввічливості в системі українського етикету. – К., 1991. – С.92.
18. Програмидля середньої загальноосвітньої школи. – К.: Початкова школа,2001.
19. Прокопович Ф. Філософські твори: В 3-х т.- К.: Наук, думка,1979.- Т.I.
20. Руска письменність // Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького.– Вид. 2, – Л., 1913.
21. СвидницькийА. фольклорно-етнографічнінариси та статті / Вкн.: А. Свидницький. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка,1985. – С.406-518.
22. СкуратівськийВ. Берегиня. – К.: Рад. письменник, 1987.
23. СкуратівськийВ.Т. Український рік: Розповіді. – К.: Веселка, 1996. – 238с.
24. Словник іншомовних слів. – К.: Довіра.
25. Стельмахович М. Український мовленнєвийетикет // Урок української. – 2001. – №3. – С.14-15.
26. Супруненко В.П. Народини: Витоки нації: символи, вірування,звичаї та побут українців. -Запоріжжя: МП «Берегиня» – СП «ФАЄЗ», 1993. – 136с.
27. «Українськалітература в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал – 2003. – №5. –64с.
28. «Українськалітература в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал – 2003(листопад). – №8. – 64с.
29. «Українськалітература в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал – 2003(листопад). – №8. – 64с.
30. «Українськалітература в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал – 2004 (лютий).– №2. – 64с.
31. «Українськалітература в загальноосвітній школі». Науково-методичний журнал – 2004(серпень). – №8. – 64с.
32. Формановская Н.И.Речевой этикет // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – С.413-414.
33. Формановская Н.И.Русский речевой этикет: лингвистические й методические аспекты. – 2-е изд. – М.: Русский язык, 1987.
34. Щерба Л.Избранные работы по русскому языку. – М.:Учпедгиз, 1957.