Жіночійодяг періодусередньовіччя
В епохуСередньовіччязавданням модивперше стає“стилізація”тіла за допомогоюодягу — підкресленнятих або іншихліній фігуришляхом змінисилуету. У костюміцього періодуспостерігаютьсядві суперечливітенденції: зодного боку- закрити тіло, нівелюватийого форми йобтягти фігурувузьким кроєнимкостюмом, зіншого боку- підкреслитиприродну красулюдської фігури.Такі протиріччяпов’язані зестетичнимиідеалами людиниданої епохи- це аскет, якийвідмовивсявід радостейжиття.
В періодранньогосередньовіччяу жіночомукостюмі відбуваютьсяті ж зміни формипрямої широкоїсорочки, що йу чоловічомукостюмі.
У ранні періодижінки носилиодночасно двітуніки: нижню, довгу й широку, з довгими вузькимирукавами, іверхню, більшекоротку, з короткимиширокими рукавами.Кольорові смугиобробки, вишивкирозташовувалисяпо горловині, низу виробуй низу рукавів.
У Х-XII ст. починаєтьсястворення одягуоблягаючихформ. У прагненніпідкреслитифігуру в костюміз’являєтьсявузький короткийжилет, що підтримуєгруди й відіграєбільш декоративнуроль: його обробляютьпо краях галуном, вишивкою. Пояс, прикрашенийметалевимиплатівками, розташовуютьна стегнах, кінці йогозвисають попередудо низу.
Жіноче бліовідрізняєтьсявід чоловічогосвоєю довжиноюдо підлоги.Бічні овальнірозрізи шнурувалисястрічками дляобляганнягрудей і талії.Верхнім одягомслужить плащ-мантіяна хутряній(горностай, бобер) або тканійпідкладці.
Покривала, розповсюдженів одязі ранніхстоліть якголовні убори, зникають. Жінкипочинаютьносити довгірозпущеніволосся абокоси, перевитіпарчевимистрічками, обручі, вінкиз пов’язкою підпідборіддям.
Взуття заформою й матеріаломнагадує чоловічу.
В періодпізньогосередньовіччяподовженіпропорції, легкі, витончені, що йдуть угорулінії готичноїархітектуривпливають наформи костюма.
Два силуети, на основі якихвирішувавсячоловічийкостюм, характеризуютьі жіночий одяг.Але якщо прилягаючийсилует у чоловічомуодязі підкреслювавширину плечейі груди, сильністрункі ноги, то в жіночому, навпаки, — похилівузькі плечі, крихкість, красу молодоїдівчини. Відталії донизусилует розширювався, довжина й ширинанижньої частиниодягу значнозбільшувалисяза рахунокспідниці кльош.У цей періодв одязі знатізбільшуєтьсякількістьодночасниходягів: туніка, котт, сюрко, плащ. Жіночесюрко на початкуперіоду ХIII в.вирішувалосяв прямому широкомусилуеті, маловеличезніовальні вирізипройми. На противагусюрко котт буловузького, прилягаючогопо лініях грудейі талії силуету, з довгими вузькимирукавами. Положеннялінії таліїв котт різкозанижено, грудизатягнутіполотнянимкорсетом. Колірнерішення такогоансамблю яскраве, контрастне: золотаво-жовтекотт, червоне, затканим золотомсюрко, яскраво-синійна хутрянійпідкладці плащ, перлові прикраси.
В XV в. пропорціїжіночого прилягаючогокостюма міняються.Лінія таліїв сюрко переноситьсяпід груди. Спідницяпозаду подовжуєтьсяшлейфом, щодосягає декількохметрів довжини.Попереду сюрковкорочено, якби підійнятов центрі наталії. Це дозволяєбачити прикрашенийподіл котт істворює певнупостановкуфігури — животомуперед, щовідповідалоподанням прокрасу жінки.Гострокутнедекольте обробляютькоміром шалевидноїформи, сильнорозширенимдо плечей. Цейвиріз частозакриваютьвставкою ізпрозорого шовкуз вишивкою.Широкий поясрясно прикрашенийзолотими йсрібними платівками.Костюм доповненийконусоподібнимголовним уборомз вуаллю, висотаякого досягала70 см.
Як чоловічому, так і жіночомуготичномукостюму властиваштучна витягнутістьформ, у лініяхпозначаєтьсязагальна стильоваособливість«готичнійкривій», фігураздобуває г-образнийсилует. Контрастнеспіввідношеннякороткоговузького ліфай довгої широкоїспідниці, видимеу фас, досягаєв профіль і зіспини ще більшоївиразностізавдяки довгомушлейфу.
У прямомувільному силуетівирішувалисяверхні платтяпокрою упелянд, що з’явилисяв ХV ст.
Для мальовничихпортретів Янаван Ейка, Рожеван дер Вейдена, Гансу Гольбейнахарактернезображенняжінок у платтяхцього покрою.Упелянд косогокрою носиличастіше з поясом, що підкреслюваввисоку лініюталії. Складкизакладалипроменеподібновід центраталії переду.
Загаломхарактеризуючисередньовічнийодяг жінкиможна зазначитите, що все вжіночому одязібуло немовспрямованенагору, завершуючисьвисоким гостримкапелюхом.Гострий нісвзуття підкреслювавбездоганністьстилю. Для того, щоб утримуватикапелюх наголові, необхіднобуло зберігатирівновагу, рівномірной спокійнорухатися. Підкресленапомірність, збереженнядостоїнствав будь-якомуположеннідопомагалижінці повернутисвій престиж.І в багатьохвипадках їйце вдавалося.
Кожний знародів Європивніс щось своєв готичнийодяг. Батьківщинаготичної моди- Нідерланди.Звідси вонапошириласяв Німеччину,Італію й Францію, де великийблиск їй додавБургундськийдвір. Кожнийоформляв моднілінії відповіднодо своїх поглядіві смаків, алесміло всього, витончено ймайстерновсього це робилиу Франції. Легкимрухом ножицівбагатовіковатуніка булаперетворенав корсаж і спідницю,і обидві частинимали характерніприкраси. Оформляласялінія талії, а з підйомомїї нагору досягаласястрункістьі ховався обсягстегон.
Своєрідним«лементом моди»були так звані«диявольськівіконця»: поверхсильно приталеногоплаття надягалиінше, широке, без рукавіві з величезнимдекольте. Черезнього виступалиназовні груди, сильно підкресленіпершим платтям.Такий туалет, природно, неподобавсядухівництву, яке віддавалоперевагу застебнутимдоверху платтямі щільним рукавам.
Рукава буливажливим декоративнимелементом, покрій їх частомінявся. Інодівони спускалисядо підлоги,іноді з’єднувалисяпопереду увигляді муфти.Мистецтвовиготовлятигарні рукавидосягло свогоапогею в Англії.
Істотноючастиною елегантногоплаття бувшлейф. В XIV-XV століттяхвін досяг рекордноїдовжини. Чимбільше розпалювалисясуперечки йпроповіді, тимбільше вінподовжувався.Шлейф на церемоніальніймантії досягав5 метрів. На ринковійплощі в містіМодені (Італія)був навітьустановленийспеціальнийкамінь длявиміру довжинийого в ліктях.Біля ньогостояв стражз мечем, щобвідтинати зайвучастину шлейфав самих затятихмодниць міста.Але денний уловйого був невеликий, тому що жінкиумудрялисяобходити площу.
Пізнє Середньовіччявнесло в історіюжіночого костюмаоригінальні, але дуже незручнікапелюхи. Цебули однокінцевій двокінцевікапелюха, дояких інодідодавали вуаль.Церква, природно, дратуваласяіз цього приводу, заявляючи, щонемає більшезручного житладля злих духів, чим ці капелюхи,і що жінки, якіїх носять, саміризикуютьперетворитисяв рогатих дияволів,і що такі речівже траплялися.Ченці підбурювалихлопців, щобті кидали каменіпо капелюхахжінок. В остаточномупідсумку вониздобули частковуперемогу: висотагострого капелюхабула обмеженадо 50-60 см для звичайноїжінки й до одногометра для знатноїжінки.
Чим тоншеставала талія, тим нижче опускалосядекольте. І вцьому випадкуцеркви булоза що гніватися.Декольте швидкодосягло найнижчоїмежі, і траплялося, було й нижчейого. Так, наприклад, Елеонора, фавориткафранцузькогокороля ШарляVIII, з’явилася наодин з банкетівна честь йогоВеличностіпросто з оголенимигрудьми. Прикладбув заразливийі відразу жспричинив появупослідовницьЕлеонори, незважаючина те, що церквазагрожувалавідлучити відсебе безстидниць.При такій явнійдемонстраціїгруди, природно, мали потребув особливійтурботі. Ізцією метоюз’явилася безлічкосметичнихрецептів.
З поглядуморалістіввиробництвопрозорих тканинбуло, безсумнівно, злочином. Щостосуєтьсяшлейфа, тойодин єпископсказав: «Якбижінці потрібнийбув хвіст, господьстворив би їїіз хвостом».Навіть Боккаччо, автор «Декамерона», якого важконазвати моралістом, обурювавсяновою модою.Із приводугострого взуттявін говорив, що це диявольськіпазурі для ловузабороннихнасолод. Якісаме спокусиховалися вцьому взуттідля протилежноїстаті, ми, нажаль, ніколине довідаємося.Зате можемоіз упевненістюсказати, щоходити в нихбуло болісно.
Втім, наявністьбезлічі шліці отворів уплаттях тежбуло підступним.Їх закривализвичайно зав’язками, але дуже частой шпильками,і безпечнимиголками, у силучого кавалерискаржилися, що до дами серцяпідступитисяскладніше, ніждо дикої рози.
У готичнийперіод відміннітканини становилиголовне достоїнствоодягу. Найкращівовняні тканинивироблялисяв Нідерландах.У Фландріївиготовлялидуже тонке йдуже легкесукно, що прикрашалосяпурпуром іслужило длякоролівськихмантій. З Італіївивозили шовк, оксамит, парчу.Найвищим досягненняммайстрів, щопрацюють ізльоном, булифламандськімережива, такіповітряні йлегкі, що виглядалимайже невагомими.Пізніше з нимипочали конкурувативенеціанськімережива. Алеготичній жінці, що жадає усебільш пишнихубрань, уже невистачаломережив ідекоративнихтканин. Вонаприкрашалаплаття золотимі срібним бордюром, вишивала срібнимий золотиминитками, нанизуваладо 20 перснівна пальці своїхрук, а шию їїприкрашаливажкі намистаз дорогоціннихкаменів.
Модним доповненнямстала носовахустка, але нев сьогоднішнійсвоїй функції.Її не засовувалив кишеню, а трималив руці, щоб відганятимух. Кінчикносової хусткизвичайно бувприкрашенийзолотим серденьком.На поясі в модноїжінки звичайновисіли гребінець, дзеркальцей амулет. Висівтакож і позолоченийпазур сокола, що служивзубочисткою.
Списоквикористаноїлітератури
КаминскаяН. История костюма.– М.: Авалон.- 2004. –550 с.
Энциклопедияистории костюма.– М.: Аванта, 2005. –675 с.