Міністерствоосвіти та науки України
КУРСОВА РОБОТА
з курсу макроекономіки
на тему: «Фіскальна політика держави,
їїособливості в трансформаційній економіці України»2009
План
Вступ
Глава1. Поняття фіскальної політики, її види і значення
1.1Сутність і функції фіскальної політики
1.2Дискреційна і автоматична фіскальна політика
Глава2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки
2.1Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку
2.2Ефективність фіскальної політики
Глава3. Особливості фіскальної політики в трансформаційній економіці України
3.1Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформуваннябюджетно-податкової системи
3.2Шляхи і методи вдосконалення фіскальної політики
Висновки
Перелікпосилань
Вступ
Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використанняфінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповненняскарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах такаполітика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальнуполітику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.
Останнім часом в Україні простежується тенденція до посилення ролі урядув регулюванні національної економіки через фінансову систему, тобтоздійснюються витрати на програми по соціальному забезпеченню, на підтримкусереднього рівня доходів, охорону здоров’я, освіту і так далі.
З іншого боку, з початку економічних реформ український уряд узяворієнтир на введення надзвичайно високого оподаткування на доходи фірм, щонегативно позначилося на стані національної економіки і перспективах їїпідйому. Не випадково у відповідь реакцією є активний розвиток тіньовоїекономіки, внаслідок чого уряд не в змозі зібрати в прибуткову частину бюджетуі половини передбачених надходжень.
Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економікаУкраїни переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватимебюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашійкраїні і доля всієї країни в цілому.
Отже, метою даної роботи є визначення поняття фіскальної політики і їїскладових, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскальноїполітики на господарську систему суспільства. У роботі буде даний всестороннійрозгляд фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а такожбуде проведений аналіз сучасної фіскальної політики України: освітленіоб’єктивні причини необхідності її реформування і можливі шляхи удосконалення.
Глава 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення
1.1 Сутність і функції фіскальної політики
Фіскальна політика — це урядовий вплив на економіку через оподаткування,формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належногорівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічнихколивань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкоюекономічної політики. Термін «фіскальна» походить від латинського fiscua, що в перекладі означає «державнаказна».
Серед численних завдань фіскальної політики, так званого дерева цілей,твірних, основними є:
стійке зростання національного доходу;
помірні темпи інфляції;
повна зайнятість;
згладжування циклічних коливань економіки.
Фіскальну політикуще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей виддержавного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходівдержбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формітрансфертних та процентних виплат за борговими зобов’язаннями. Щоб зрозумітизагальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити двакомпоненти фіскальної політики: витрати і податки.
За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можназбільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсягнаціонального виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетніасигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури,здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюдивідносяться і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбаннянеобхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого родувитрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачемтоварів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, щонаправляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяютьзбільшенню або скороченню об’єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди йогоспаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і черезмультиплікаційний ефект впливають на об’єм внутрішнього виробництва, викликаючийого збільшення або скорочення.
Держава впливає на об’єм внутрішнього виробництва і через свою податковуполітику. Очевидно, що чим вищі податки, тим менший дохід матиме в своємурозпорядженні населення, а значить, тим менше купувати і зберігати. Томурозумна податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, якіможуть стимулювати або гальмувати економічний розвиток і добробут суспільства.
На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державногодоходу, працюватимуть на суспільство і бюджет країни. Але при найближчомурозгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірновисоких податках працювати виявляється невигідним. Проте низькі ставки податківзначно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витратина зміст бюджетних організацій і на соціально-культурні заходи. От чому припроведенні обережної і розумної податкової політики доводиться, що називається,сім разів відміряти і один раз відрізувати.
До податкової системи кожної країни належать суб’єктиоподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи(підприємства), та об’єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітнаплата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиницяоподаткування — це одиниця виміру об’єкта оподаткування (наприклад, дляземельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницюоподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множатьна податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибутковогоподатку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляєтьсятак: 40 гривень — державі, 160 — отримувачеві доходу.
Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються натакі види:
· пропорційні,коли ставкаоподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
· прогресивні,коли ставкиоподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставкипередбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохідзбільшується ;
· регресивні,коли податковаставка зі збільшенням доходу знижується.
Податки поділяють на прямі та непрямі.
Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковийподаток з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.
Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги івходять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість,мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковуванітовари й послуги.
Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним,тобто особи з вищими доходами сплачують виший відсоток свого доходу у виглядіподатку, ніж ті, хто заробляє менше.
Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства,фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені відоподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибуткупідприємств. Ставки цього податку диференціюються залежно від сфери діяльності (підприємництво,акційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).
Об’єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є йоговартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягомстоліть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподілятибагатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівнихумовах.
Акцизи — це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів істягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, колиоподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об’єктомоподаткування є обсяг продажу.
Згідно іззаконодавством України, індивідуальні акцизи встановлюються на високоприбутковітовари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари,які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольнінапої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).
Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині єподаток на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Доданавартість — це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів ісировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскількиподаток надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчаскупівлі товарів і послуг
Мито — це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелівзахисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.
Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках— на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку згромадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державною бюджету меншвагоме. Частка податків зборів і платежів на соціальне страхування у ВВПУкраїни становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.
Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг.Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати — мінімальнаїї сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки— зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогоюкапітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшенняоподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.
Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайноскладають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чималостатей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національнаоборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектораекономіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) процентиза державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється взаконодавчому порядку і відбиває політику уряду.
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішимиє частки, пов’язані з утриманням державного сектора економіки (освіта,правоохоронна діяльність, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство,наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуваннямдержавного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи.
Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, щоприводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагаєособливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності.Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податковаполітика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується першза все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційнихструктур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки взаконах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашоїфіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. Уостанньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки наприбуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарівнародного споживання, а з іншого, — держава дуже багато втрачає від несплатитих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багатокомерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум збанків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.
Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що унас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкціївиявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо післярозпаду Радянського Союзу; апарат податкової інспекції виявився мало підготовленимдля боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політикизаважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податкивважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який,звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніякадержава існувати не може.
Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативнаформа, що накладається на доходи, податки характеризуються обов’язковістю ітерміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплатаведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.
Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток,який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі ранішеплатежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все щезалишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати,що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починаютьпереглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, припроведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні новихі наукоємких технологій.
1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика
Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економікиздійснюється за допомогою могутніх важелів — оподаткування і державних витрат.У зв’язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна іавтоматична (вбудованих стабілізаторів).
При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування ібюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різнена різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжуєтьсяінфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стаєдефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідноскорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприкладвиплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати одиніз трьох основних варіантів фіскальних заходів:
1) збільшити державні видатки;
2) знизити податки;
3) застосувати певну комбінацію першого та другого.
Фіскальна політика, заснована на вбудованих стабілізаторах, використовуєтакий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різнихфазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходипідприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидшезбільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшуєтьсяположення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібниківз безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальнавеличина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. Нафазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальнівиплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, щосприяє виходу з кризи.
Автоматична фіскальна політика — це автоматична зміна величини державнихвитрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливаньсукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичнезбільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періодизростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваютьсяпід дією вбудованих стабілізаторів.
Вбудований стабілізатор — це економічний механізм, що дозволяє понизитиамплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частихзмін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки відноснопом’якшують проблему тривалих тимчасових недоліків дискреційної фіскальноїполітики, оскільки ці механізми включаються без безпосереднього втручанняуряду.
Такими автоматичними стабілізаторами є:
· прогресивнаподаткова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періодиекономічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддаєтьсявищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаногоекономічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскількивідбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниженняподаткової ставки;
· посібникиз безробіття і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спадузбільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявностіекономічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття,дані виплати автоматично знижуються.
Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливаньрівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмахцих коливань.
Глава 2. Фіскальна політика як система державного регулюванняекономіки
2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики наекономіку
За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати нарозвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін іповної зайнятості дієздатного населення.
Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва ізростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці івідповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва урядзбільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витраті інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшеннюзайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, аподатки збільшуються.
Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулюванняекономіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитноюполітикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою,тобто явищами, пов’язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення,стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.
Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями державив особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, тонам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явищав економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадаєвідомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчоювладою, а потім, нарешті, реалізовані.
На щастя, в ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації ісаморегулювання які вступають в дію негайно, як тільки виявляться негативніпроцеси в економіці. Принцип саморегулювання, який лежить в основі вбудованихстабілізаторів, аналогічний принципу, на якому побудований автопілот аботерморегулятор холодильника. Коли автопілот включений, то він підтримує курс літакаавтоматично, на основі сигналів зворотного зв’язку, що поступають. Будь-якевідхилення від заданого курсу завдяки таким сигналам буде скоректованопристроєм, що управляє. Так само працюють і економічні стабілізатори, завдякияким здійснюються автоматична зміна податкових надходжень; виплати соціальноїдопомоги, зокрема по безробіттю; різні державні програми допомоги населенню іін.
Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податковихнадходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування,яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивнозбільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. Призбільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податкибез якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Такавбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагуєна зміни економічної кон’юнктури: в період спаду і депресії, коли доходинаселення і підприємств падають, автоматично знижуються і податковінадходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і томуавтоматично підвищуються податки.
У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Стороків тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів,бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В данийчас є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навітьзаявляють, що об’єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів,слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління,які нерідко керуються суб’єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом зтим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичністабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати наостанні, і тому потребують регулювання з боку держави.
Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим,багатодітним сім’ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державнапрограма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються наоснові вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізуєтьсяза рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходаминаселення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахуваньдо фонду допомоги безробітним, пенсіонерам, малоімущим і іншим категоріям тих,що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.
Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можутьповністю подолати будь-які коливання економіки. Подібно тому, як при важкихситуаціях автопілоту приходить на допомогу справжній пілот, так і при значнихколиваннях економічної системи включаються могутніші державні регулятори увигляді дискреційної фіскальної, а також монетарної політики.
Розглянемо стисло основні елементи дискреційної політики. Основнийелемент — зміна програм суспільних робіт. Такі роботи були розгорнені під часВеликої депресії 30-х років з метою боротьби з безробіттям шляхом збільшенняробочих місць. Оскільки, проте, подібного роду проекти складалися поспішно іорієнтувалися на те, щоб зайняти людей якої завгодно роботою, наприклад,будувати дороги без необхідної кількості машин і механізмів або навіть згрібатисухе листя в парках, то економічна ефективність цих програм була вельминезначною. До того ж слід мати на увазі, що в даний час в розвинених країнахспади виробництва бувають набагато менш тривалими, тому з ними можна боротисязнижуючи податкові ставки і використовуючи монетарну політику.
Але це, звичайно, жодним чином не означає применшення ролі суспільнихробіт для вирішення проблем, що зачіпають інтереси всіх членів суспільства, читоркається це будівництва доріг, реконструкції міст, поліпшення екологічногосередовища тощо. Проте такі роботи не можна безпосередньо пов’язувати здосягненням швидкої стабілізації економіки, ліквідацією її короткочаснихспадів. Розвинені країни Заходу зробили свої висновки з тієї малоефективноїполітики суспільних робіт, які були розгорнені в 30-і роки.
Інший найважливіший елемент — зміна ставок податків. Коли прогнозуєтьсякороткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторівз’являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна системаоподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження добюджету, які знижуватимуться із зменшенням об’єму виробництва і доходів, але цеможе виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме вцей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державнівитрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду.
Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати насоціальні потреби. Хоча посібники з безробіття, пенсії, допомога малоімущим ііншим категоріям тих, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованихстабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків,залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомогицим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином,приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, зодного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а зіншою — на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи збоку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, щосамоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням,організованою державою.
Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашогосторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціальногожиття самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомимрегулюванням економічних процесів державою.
Проте таке регулювання досягається непросто. Почнемо з того, що необхідносвоєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони ще не почалися. Спиратися втаких прогнозах на статистичні дані навряд доцільно, оскільки статистикапідводить підсумок минулому, і тому з неї важко визначити тенденції майбутньогорозвитку. Надійнішим інструментом прогнозування майбутнього рівня ВВП єщомісячний аналіз випереджаючих індикаторів, до якого часто звертаютьсяполітичні діячі розвинених країн. У цьому індексі указується 11 змінних, щохарактеризують поточний стан економіки, в числі яких середня тривалістьробочого тижня, нові замовлення на споживчі товари, ціни ринку акцій, змінузамовлень на товари тривалого користування, зміну цін деяких видів сировини іт.п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад, скорочення робочого тижня воброблювальній промисловості, зменшуються замовлення на сировині, скорочуютьсязамовлення на споживчі товари, то з відомою вірогідністю можна чекати вмайбутньому спаду виробництва. Проте, визначити точний час, коли наступитьспад, досить важко. Але навіть в цих умовах пройде немало часу, перш ніж урядвживе відповідним заходам. До того ж на користь наступаючої виборчої кампаніївоно може здійснити такі популістські заходи, які не оздоровлять, а тількипогіршать економічний стан. Всі такого роду позаекономічні чинники йтимутьврозріз з потребами досягнення стабільності виробництва. Ефективна фіскальнаполітика повинна враховувати реальний стан економіки, а саме повинна бутистимулюючою, тобто збільшувати державні витрати і зменшувати податки в періодспаду виробництва, що намітився. В період інфляції, що почалася, вона повиннабути стримуючою, тобто підвищувати податки і зменшувати державні витрати.
2.2 Ефективність фіскальної політики
Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкостіреакції уряду на зміни в економіці.
У даному зв’язку існує декілька перешкод, які знижують ступіньефективності вживаної фіскальної політики.
По-перше, цетак званий «розрив сприйняття», під яким мається на увазі проміжок часу міжпочатком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цихтенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності.Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, всеж таки досить важко точно «розглянути» їх. Деколи проходить декілька місяців,перш ніж інфляція або спад, що набрали силу в цей період, виявляться увідповідній статистиці і будуть усвідомлені.
По-друге, існуєтак званий «адміністративний розрив». Колеса демократичного управління крутятьсядосить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, колиприходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли цізаходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректуванняфіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися іпропоновані заходи стають абсолютно недоречними.
По-третє, існуєрозрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, ічасом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівеньцін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійсненнядержавних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і щетривалішого будівництва відповідних об’єктів. Тому такі витрати приносятьвельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.
Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чомуутрудняє їх застосування для стабілізації економіки.
Як відомо, економічна стабільність — це не єдина мета державної політикиу області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями якзабезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподіломдоходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягненнявагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.
У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щосьвельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається доситьхворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнутиполітична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запануватипристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярнов політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщовиборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення жподатків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державнихвитрат досить ризикований захід для політиків.
Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета — цезовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобранняна новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існуванняполітичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вонистверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою радиотримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальнірішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадкуфіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршенняфіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове. Хочаемпіричні дані вельми неоднозначні, є деякі свідоцтва на підтримку цієїполітичної теорії економічного циклу.
Навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти,що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чиіншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект відзастосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки якщо біля штурвалазнаходяться професійні фахівці — аси своєї справи.
Один з головних чинників, стримуючих зростання виробничої активності вУкраїні, — нераціональна фіскальна політика, що проводилася державою впродовжпрактично всіх 90-х років. Вважається, що той податковий тягар, який встановиладержава, був явно надмірним і не дозволял виробничим структурам вести нормальнуекономічну діяльність. Такий фіскальний натиск спричинив за собою цілий ряднегативних явищ.
По-перше, виявиласяскутою підприємницька активність.
По-друге, багатогалузей, найбільш важливих і пріоритетних із загальнодержавних позицій,автоматично відсіклися від прибуткових сфер діяльності і почали поступово стагнувати,в результаті відбулася своєрідна структурна деградація української економіки.
По-третє,нестерпимий податковий прес, стимулюючи ухилення від податків і розвитоктіньового сектора економіки, загострив бюджетні проблеми країни.
У умовах, що склалися, актуалізуються завдання оцінки ефективності діючоїсистеми фіскального регулювання і відшукання шляхів її оптимізації. Рішення їхприпускає безліч різних підходів, серед яких, зокрема, можна відзначити якіснийметод рішення проблеми. Він полягає у впорядкуванні і вдосконаленні всьогоподаткового законодавства. Необхідно перш за все відмовитися від практикинарахування податків на витрати і перейти до схеми, що передбачає сплатуподатків у міру надходження засобів на рахунок підприємства. Вже цих двохмоментів в діючій системі фіскального регулювання достатньо, щоб зруйнуватицілком нормальну економічну структуру.
Глава 3. Особливості фіскальної політики в трансформаційнійекономіці України
3.1 Природа фіскальних проблем в Україні і необхідністьреформування бюджетно-податкової системи
Природа фіскальних проблем полягає в тому, що їх не вдається вирішити разі назавжди. Вони можуть відроджуватися не тільки у разі надзвичайних ситуацій(наприклад, війна або стихійне лихо), негативного зовнішнього шоку або просто погіршенняекономічної кон’юнктури. Уповільнення темпів необхідних інституційних і структурнихреформ, а також ослаблення фінансової дисципліни дуже швидко приводять до серйознихфіскальних труднощів. В даний час особливо гостро виявилися недоліки фінансовоїполітики, стримуючі економічний і соціальний розвиток України. До нихвідносяться:
догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, їїнездатність швидко реагувати на умови розвитку нашої держави, що змінюються ;
відсутність стратегічних розробок;
проведення часткових, малообгрунтованих тактичних заходів,орієнтованих на короткочасну вигоду;
відрив фінансової політики від фактичного стану справ векономіці;
порушення збалансованості державного бюджету України;
залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволеннясоціальних потреб громадян.
Все це прямо позначається на нерозвиненості бюджетної системи і фінансовоїполітики країни.
Сьогодні (як і протягом всього часу реформ) економіка України знаходитьсяна «кейнсианськом» відрізку, тобто в тій фазі розвитку, коли виробництво недосягло ще рівня повної зайнятості. Отже, завдання державного регулюванняповинне полягати не в обмеженні сукупного попиту (який і без того має вельмивузькі межі), а в стимулюванні його розширення.
Допущені прорахунки багато в чому можуть бути виправдані тим, що проблемипереходу від централізованої адміністративно керованої держави до регульованогоринкового господарства є найменше розробленими як з погляду теорії, так і зпогляду практичного формування і реалізації економічної політики. Ті моделіперехідного періоду, які апробовані в країнах Східної Європи і ПівденноїАмерики, не зуміли запобігти трансформаційному спаду, і автоматичні перенесенняїх на Україну не могло дати позитивних результатів. Практичний же варіанттрансформації в Україні опинився, як відомо, далекий від будь-якої існуючої в тоймомент моделі, причому відрізнявся не в кращу сторону.
Входження української економіки у фазу ринкових відносин відмічене різкимпосиленням інфляційних тенденцій. Багатократне зростання цін висунуло в числопершочергових завдань розробку і реалізацію антиінфляційних заходів як основиформування сприятливого виробничого і інвестиційного клімату. Наростанняінфляційних процесів в перехідний період привело до різкого загостреннябюджетних коштів і збільшення дефіциту державного бюджету, що об’єктивно змусилодержавні органи управління підвищувати податки. Наявність громіздкогодержсектора, що несе вантаж диспропорцій і структурних перекосів соціалістичноїекономіки, примушувало підтримувати високий рівень державних витрат, щовимагало відповідної прибуткової частини, що формується в основному за рахунокподаткових надходжень.
Таким чином, становлення фінансової системи в Україні відбувалося вобстановці, яка позбавляла можливості створювати її виходячи з перспективнихзавдань реформування економіки, а не сьогохвилинної доцільності. Шукатиконструктивний вихід з цієї ситуації дуже складно, оскільки бюджетна кризаробить украй важким завдання зниження податкового тягаря. Проте в умовах, щосклалися, і високі податкові ставки не можуть вирішити проблему дефіциту бюджетнихкоштів, а здатні лише остаточно підірвати фінансові стимули підприємств.
Інфляція в поєднанні із спадом виробництва і різкими коливаннямикон’юнктури поставила формування раціональної податкової системи в розряднайпріоритетніших завдань. Проте вибір пакету податкових інструментів (як ірекомендацій по інших напрямах реформи — лібералізації цін, грошово-кредитномуі валютному регулюванню) відбувався у відриві від об’єктивних умов і потреброзвитку економіки. Сьогодні очевидно, що існуюча податкова стратегія потребуєзміни пріоритетів, а податкова система — значної лібералізації. Реструктівний,фіскальний характер сформованої на етапі реформ системи, її перевантаженістьнадмірною кількістю податків і дуже високий рівень податкового тягаря,заплутаність законодавства зіграли не останню роль в поглибленнітрансформаційної кризи і кріміналізациі економіки.
Посилювання податкової політики — постійний напрям діяльності економічнихорганів впродовж перехідного періоду (тоді як країна потребувала зворотного).Зараз фіскальна орієнтація податкової системи як і раніше є найважливішоюперешкодою для економічного пожвавлення і зростання ділової і інвестиційноїактивності. Податкова система в її нинішньому вигляді створює перешкоди навітьпростому відтворенню, не говорячи вже про розширене, тому її лібералізаціяпредставляє життєво необхідний крок, здійснення якого відкладається вжедекілька років. Багато в чому це пояснюється тим, що сьогодні, як і раніше,відсутня науково обґрунтована концепція реформи. Для її успішного проведеннянеобхідно виробити загальну стратегію, в рамках якої повинні бути системнопов’язані такі блоки економічного механізму, як цінова і інвестиційна політика,комплекс заходів по створенню класу ефективних власників (зокрема формування правовогозабезпечення і захисту), фінансова і грошово-кредитна політика, податковастратегія, заходи по соціальному захисту населення і т.д.
3.2 Шляхи і методи вдосконалення фіскальної політики
Фінансова криза, що охопила економіку провідних країн світу,зачепила й Україну. Сподівання на те, що порівняно низький рівень нашоїінтегрованості у світові фінансові ринки може слугувати своєріднимамортизатором, буфером щодо розвитку негативних процесів, не виправдалися.Зараз гостро стоїть питання протидії їм, інакше країні в черговий раздоведеться сплатити надвисоку соціальну ціну за порятунок національногогосподарства. Провідна роль у реалізації необхідних заходів належить державі. Аоскільки криза за своєю природою кваліфікується як фінансова, то саме фінансовіінструменти економічної політики уряду й мають бути максимально задіяні, інасамперед фіскальні важелі впливу.
Передусім слід звернутися до стандартних положень економічноїтеорії, що стосуються фіскальної політики, щодо яких окремі представникиросійської науки справедливо зазначають: «Багато в чому розпливчастіформулювання не дають цілісного уявлення про економічну політику, ефективністьякої визначається використовуваною моделлю. Єдине, що потрібно одразу жпідкреслити, не слабкість економічної теорії в наданні політичнихрекомендацій».І хоча ми погоджуємося зцією думкою, загальні поради економістів-теоретиків (зокрема, кейнсіанськогонапрямку) на етапах подолання економічних криз зводяться до наступного:
· проведеннядержавою динамічної податкової політики, орієнтованої на своєчасне реагуванняна зміни в економіці;
· реалізаціязаходів податкового регулювання, спрямованих на створення стимулів длямаксимального використання факторів виробництва та умов економічного зростання;
· стимулюваннясукупного попиту шляхом створення умов для інвестування та збільшення державнихзакупівель;
· мінімізаціяподаткового тиску на економіку до настання фази піднесення.
Першу з наведених рекомендацій, враховуючи вітчизняні реалії,слід розглядати переважно в політичній, а не економічній площині. Шляхомзаконодавчого коригування умов справляння податків ми можемо забезпечитиреагування на зміну економічної кон’юнктури, коректувати регулюючі заходидержави відповідно до цілей і завдань розвитку. У цьому контексті парламентськакриза й фактична недієздатність Верховної Ради унеможливлюють реалізаціюзазначеного та сприяють поглибленню кризи фінансової. А можливі урядові крокина рівні домовленостей із найбільшими компаніями (наприклад, пропершочерговість чи інші специфічні умови відшкодування ПДВ) породжують сумнів улегітимності таких рішень (оскільки більшість питань, про які йдеться, маютьрегулюватися законодавчо).
Що ж до задіяння важелів податкового регулювання істимулювання, то в сукупності вони є потужним інструментом впливу на динамікусоціально-економічного розвитку суспільства, завдяки чому теоретично можутьзастосовуватися будь-які їх комбінації. При цьому слід пам’ятати, що інтересисуспільства й держави в окремих питаннях чи на певних етапах можуть як збігатися,так і дещо різнитися. Те, що формально держава мала б відображати інтересисуспільства, зовсім не означає відсутності відхилень на практиці. Держава усвоєму функціонуванні, як правило, представляє лише частину суспільства тапроводить політику в інтересах цієї частини. Цим і пояснюється постійнанерозв’язаність проблеми меж податкових вилучень, забезпечення реалізаціїпринципів справедливості й нейтральності, нерівномірності розподілу податковоютягаря, а також існування пролобійованих пільг та ін. Зазначене, з річних точокзору, заслуговує на певну критику, однак не може бути подолане у кінцевомуваріанті – й це слід визнати. Вітчизняний досвід використання податків якрегуляторного засобу не лише не позбавлений цієї одіозної риси, а й примножує їїнегативні прояви. Вони до певної міри проглядалися практично в усіх рішеннях,що реалізовувалися через зміну ставок оподаткування різними податками,запроваджені різного роду пільгових механізмів окремих податків, преференційнихтериторіальних зон, пільгових підсистем оподаткування, дерегулюючих заходівтощо.
Враховуючи викладене, можна сказати, що в Україні існуєпотреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.
По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає сумнівстосовно доцільності застосування в майбутньому списання й реструктуризаціїподаткової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушенняпринципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до отримання необґрунтованихконкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головніекономічні проблеми залишилися нерозв’язаними.
По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямкамивикористання податкових пільг. Так, зниження ставок податку на прибутокпідприємств для окремих галузей та розширення складу валових витрат для них, які запровадження пільг із ПДВ, дали деяке зростання рентабельності, прирістобсягів випуску продукції. Однак технологічного оновлення процесу виробництване відбулося. Зокрема, з початком фінансової кризи знову в тяжкому становищіопинилася вітчизняна металургія, яка ще кілька років тому отримувала значніподаткові пільги. А сьогодні ми бачимо, що падіння цін на її продукцію насвітових ринках стало нокаутуючим ударом через застарілість технології, якаунеможливлює зниження витратності. Тобто підприємства не вкладали заощаджені напільговому оподаткуванні кошти в технологічне оновлення виробництва, аспрямовували їх переважно на фінансування поточної діяльності та інші потреби.Цільового призначення податкових пільг та цільового використання коштів,отриманих внаслідок користування ними, не було забезпечено, зокрема, черезнедосконалість національного податкового законодавства та слабкість системиподатковою адміністрування.
Отже, постає питання: яким чином забезпечити податковерегулювання та стимулювання економічної активності у країні? Основні методи йінструментарій їх реалізації вироблені практикою (в тому числі світовою) та непотребують суттєвих змін, утім, можна вести дискусію щодо об’єктів і сфер їхзастосування. Треба переорієнтувати вектор податкового регулювання істимулювання звиробничо-бізнесової спрямованості на соціальну. Змінаумов оподаткування населення — ось головний напрям податкової політикиукраїнської держави на найближчу перспективу. Вона має передбачати заходи, щостимулюватимуть зростання доходів населення та платоспроможний попит.
Одним зі шляхів реалізації зазначеного є використання важелязміщення податкового тягаря на багатих платників. Справедливіший розподілдоходів спричинить зростання споживчого потенціалу немаєтних мас, що черездодатковий попит заохочуватиме виробника ринковими стимулами. Необхіднотермінове запровадження неоподатковуваного мінімуму, сімейних податкових знижокі прогресивної шкали ставок податку з доходів фізичних осіб, розширенняпереліку витрат, що включаються до податкового кредиту, та лібералізації умовїх урахування, введення податку на нерухоме майно.
«Фіскальне вивільнення» ринкових сил попиту можливетакож на основі модернізації податку на додану вартість. І тут треба зауважити,що шлях нарощування його пільгового механізму є хибним і неефективним. Пільги зцього податку, як правило, не доходять до справжнього платника, яким є виключнокінцевий споживач, а не продавець продукції (як технічно визначає законодавство).Проте європейський досвід засвідчує обґрунтованість і доцільність використаннядиференційованих ставок ПДВ. Запровадження знижених ставок, принаймні щодотоварів першої потреби, неодноразово обґрунтовувалося вітчизняними науковцямита може бути доведене до практичної реалізації.
Запропоновані заходи податкового стимулювання потенційноздатні вплинути на виробництво товарів народного споживання. Поза увагоюзалишаються інші галузі, серед яких уже згадувана металургія, ряд видівмашинобудування тощо. Для цих галузей, враховуючи неефективність податковихважелів (про що йшлося вище), доцільно застосувати інший напрям фіскальноїполітики — державні витрати. Вони можуть здійснюватися як у формі власне витратна утримання держави та реалізацію ЇЇ функцій, так і у формі додатковихдержавних закупівель товарів і послуг.
В умовах фінансової кризи потрібно обережно здійснювативитрати на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомоги громадянам).Хоча вони теж стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення нимипризводить у кінцевому підсумку до зменшення зацікавленості частини населення впідвищенні власного життєвого рівня, зниження економічної активності окремихіндивідів, що згубно впливає на рівень виробництва у країні. Пряма підтримканаселення, хоч і вельми популярна, має бути обмежена в обсягах на рівні мінімальноїдостатності. Визначення рівня соціальних видатків — надзвичайно важливезавдання для будь-якого суспільства. Розвинуті країни світу мають високістандарти соціального забезпечення й відповідний рівень видатків на соціальніпотреби. Україна також розуміє необхідність збільшення видатків соціальногохарактеру, що, безумовно, актуально з огляду на рівень і якість життянаселення. Водночас слід враховувати можливості бюджету щодо здійснення такихзаходів на середньо- й довгострокову перспективу. Незважаючи на різні позиціїщодо рівня видатків соціального спрямування, не викликає сумнівів те, що,по-перше, високий рівень соціального забезпечення населення не можливий убідній країні, тому єдиною передумовою його підвищення є реалізація стратегіїприскореного економічного зростання; по-друге, спрямованість державної політикина реалізацію стратегії прискореного економічного зростання не виключаєзбереження наявного рівня соціальної підтримки й навіть її збільшення за умовоптимізації структури соціальних видатків щодо забезпечення їх пріоритетного спрямуванняна розвиток людини. Соціальні видатки не слід розглядати в числі стимуліврозвитку економіки чи антикризових засобів, а навпаки, їх нарощування можливелише за умови поступального економічного розвитку.
Найефективнішими, з регулятивної точки зору, єті закупівлітоварів і послуг, які стосуються купівлі матеріалів для будівництва об’єктівзагальносуспільного значення тошо. У цьому руслі своєчасною є ініціатива урядуз будівництва доріг, а також реалізація плану підготовки до Євро-2012. Утім,перелік заходів може бути значно розширений за рахунок інфраструктурижитлово-комунального господарства, мережі трубопроводів, залізниць (зважаючи натранзитне положення держави), мережі інформаційного забезпечення та ін.Спорудження об’єктів ринкової й соціальної інфраструктури є роботою наперспективний розвиток та сприятиме примноженню капіталу нації як тепер, так ів майбутньому. У зв’язку з цим постає питання щодо джерел фінансування такихзакупівель і замовлень. Передусім слід наголосити, що реалізацію потужнихпроектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має наумовах співучасті залучати приватний сектор.
Важливо також звернути увагу на взаємозв’язок фіскальноїполітики із грошово-кредитною. Річ у тім, що запропоновані заходи можуть датиочікувані результати лише за умов стабільності валютного курсу. Неузгодженістьфіскальної і грошово-кредитної політик — проблема сучасної України. Складаєтьсявраження, ніби просто немає розуміння важливості й безальтернативиості цих двохважелів у руках держави. Адже все інше, що можна застосувати, – приватизація,антимонопольне законодавство, структурна політика, промислова політика, політикав галузі зайнятості, – це лише сукупність заходів, які забезпечуютьпідлаштування системи.
Таким чином, ізметою подолання проявів фінансової кризи уряд повинен прийняти програму антикризовихзаходів, яка повинна передбачати затвердження основних напрямів фіскальноїполітики на найближчу перспективу, їх обгрунтування має враховуватинайімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державногобюджету. Також необхідним є проведення попередньої експертної оцінки варіантівмодернізації податкової системи, що закладаються до програми. Така експертизаповинна здійснюватися з урахуванням того, що дослідження функціонуванняподатків не можуть ґрунтуватися на дискретному вивченні їх впливу на соціально-економічніпроцеси в окремі проміжки часу, оскільки останнє можливе тільки в умовахабсолютно стабільного суспільства.
Висновки
В даний час висвічується необхідність вдосконалення і оптимізаціїінструментів державного регулювання економіки. В умовах, коли державні фінансизнаходяться в кризовому стані, а рівновага між доходами і витратами держбюджетуукрай нестабільно, слід активно шукати шляхи скорочення бюджетного дефіциту, і,перш за все, за рахунок витратної його частини. Виділення фінансових ресурсівпід національні загальнодержавні програми повинне визначатися принципомраціональності.
Реформування діючої податкової системи повинне здійснюватися у напрямістворення сприятливих умов для товаровиробників, стимулювання вкладеннязароблених засобів в інвестиційні програми, забезпечення пільгового податковогорежиму для іноземних капіталів, що привертаються з метою рішення пріоритетнихзадач розвитку української економіки. Головний упор слід робити на непрямі, ане прямі податки. При цьому важливим може опинитися світовий досвід у областіфіскальної політики, який необхідно ретельно вивчити і застосувати зурахуванням сучасних реалій України.
Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чомуутрудняє її застосування для стабілізації економіки. Деякі економісти навітьстверджують, що переслідувана політиками мета — це зовсім не захист інтересівнаціональної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін.
Але навіть притих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижуютьефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірізгладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосуванняфіскальної політики може бути досягнутий тільки, якщо на чолі уряду знаходятьсясправжні професіонали, аси своєї справи.
Перелік посилань
1. Агапова Т. А.,Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник/ Под общ. ред. д. э. н., проф.Сидоровича А. М.; МГУ им. Ломоносова – 5-е изд., перерараб. и доп. – М: «Дело исервис», 2005.
2. Базилевич В. Д.,Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник/ За ред. В. Д.Базилевича. – К: Знання, 2007.
3. Баликоев В. З.Общая экономическая теория. – Новосибирск: ООО «Издательство ЮКЭА», 2004.
4. Батура О. В.,Іващина О. Ф., Новікова Л. Ф. Макроекономіка: Навч. посібник. – К: Центручбової літератури, 2007.
5. БровковаЕ. Г. Фінансово-кредитная система государства: Учеб. пособие для вузов. – К.:Сирин, 2007.
6. Бутук А. И.Экономическая теорія: Учеб. Пособие. – К.: Вікар, 2007.
7. Вводный курс поэкономической теории.: Учебник длялицеев// Под общ. ред. акад. Г.П. Журавлиной– М.: ИНФРА – М, 2005.
8. Вініченко І.І.,Гончаренко О. В., Дацій Н. В., Корецько С. О. Макроекономіка: Навч. Посібник. –К: Центр навч. літератури, 2006.
9. Кемпбелл Р.Макконел, Стенлі Л. Брю “Економікс- принципи, проблеми і політика”, К., ХаГар,1998
10. Лютий І. О.Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. – К.:Атака, 2006.
11. Мікроекономіка імакроекономіка// Під. ред. С. Будаговської – К.: Основи, 2002.
12. Мовшович С.М.,Соколовский Л.Е. Выпуск, налоги и кривая Лаффера // Экономика и математическиеметоды. 2001. Т. 30. Вып. 3.
13. Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник// Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлёвой. М.: ПРОМО-Медиа, 2003.
14. ОвчинниковГ. П. Макроєкономика: Ученик для вузов. – СПб.: Поиск, 2006.
15. Панчішин С. І.Макроекономіка: Навч. посібник. – К: Либідь, 2001.
16. Рузавин Г. И.Основы рыночной экономики: Учебное пособие для вузов – М.: Банки и биржи,ЮНИТИ, 2006.
17. Рыночнаяэкономика: Учебник. В 3 т. Т. 1. Теория рыночной экономики. Часть 2. МаксимоваВ. Ф., Шишов А. Л. Макроэкономика. – М.: СОМИНТЕК. 2005.
18. Современнаяэкономика. Общедоступный учебный курс// Под ред. проф. Мамедова О. Ю. –Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.
19. Ховард К. Экономическаятеория: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007.
20. Экономическаятеория /Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича, 3-е издание – СПб, Изд.«Питер», 2007.
21. Поліпшення конкуренції позиції України засобамифіскальної політики/ Бадрак О.// Економіка України.- 2006.- №2.- С. 13-19
22. Фіскальні засобистимулювання економічного зростання/ В. М. Опарін, М.М. Фельдгольц// ФінансиУкраїни. – 2006. — №10. – С. 61-70.
23. Бюджет повноїзайнятості та фіскальна політика/ Савченко А.Г., Соломенко С.М.// ФінансиУкраїни. – 2007. — №4. – С. 3-12
24. Студентампро податкову систему/ Соколовська А. М.// Фінанси України. – 2008. — №9. – С.119-121.
25. Податковаполітика України на сучасному етапі/ Лютий І. О. // Фінанси України. – 2008. — №9. – С. 121-123.
26. Фіскальнаполітика держави в умовах фінансової кризи/ Мельник В. М.// Фінанси України. –2008. — №11. – С. 11-17.