Екологічна оцінка стану довкілля Коростишивського району та розробка заходів з його поліпшення

Тема дипломного проекту
«Екологічна оцінка стану довкілляКоростишивського району та розробка заходів з його поліпшення»

РЕФЕРАТОб’єкт дослідження: водні об’єктиКоростишівського району, зокрема р. Тетерів.
Мета роботи:розробка комплексу заходів по покращенню питної води Коростишівського району,проведення аналізу між використанням води Житомирської області таКоростишівського району.
Проблема водних ресурсів для України надзвичайно актуальна.На сучасному етапі розвитку суспільства однією з найважливіших проблем єохорона водних ресурсів – джерел водопостачання населення, підприємств та іншихспоживачів води. Необхідність охорони водних ресурсів викликається недостатньоюпотужністю очисних споруд, неефективністю їх роботи, внаслідок перевантаження таспрацювання обладнання. За експертними оцінками забезпеченість воднимиресурсами в Україні становить близько 50 % потрібного об’єму споживання води.Попри те, що останнім часом спостерігається тенденція до зниження обсягіввикористання води на потреби галузей народного господарства, а отже, відповідноі зменшення обсягів загального водовідведення, частка забруднених стоків узворотних водах є досить високою, що викликає в кінцевому підсумку суттєвезабруднення водойм стічними водами. Промисловість Житомирщини, зокрема добувна,характеризується високим споживання води і підвищеним попитом водних ресурсівна господарчо-побутові потреби. Використання води в добувній промисловостізалежить від технологій виготовлення продукції і має специфічні особливості. Виходячиіз специфіки і умов виробництва продукції добувній промисловість є одним ізджерел забруднення водоймищ Коростишівського району.
Даний проект складається з 7 графічних листів та сторінокпояснювальної записки, в яку входить вступ, 5 розділів, висновки, списоквикористаної літератури (51 джерело), 1 додатки.
Ключові слова: Гідросфера,водні ресурси, водопостачання населення, очисні споруди, біологічне очищення,окислювальні процеси, дрібнодісперсна аерація, бофільтрація, осад, біоплівка,іонообмінний пристрій.

Вступ
У даний часпроблема забруднення водних об’єктів (річок, озер, морів, грунтових вод і т.д.)є найактуальнішою, оскільки всім відомо – вираз «вода — це життя». Без водилюдина не може прожити більше трьох діб, але навіть розуміючи всю важливістьролі води в його житті, він все одно продовжує жорстко експлуатувати водніоб’єкти, безповоротно змінюючи їх природний режим скиданнями і відходами.Тканини живих організмів на 70 % складаються з води, і тому В. І. Вернадськийвизначав життя як живу воду. Води на Землі багато, але 97 % — це солона водаокеанів і морів, і лише 3 % — прісна. З цих три четверті майже неприступніживим організмам, оскільки ця вода «законсервована» в льодовиках гір і полярнихшапках (льодовики арктики і Антарктики). Це резерв прісної води. З води,доступної живим організмам, основна частина укладена в їх тканинах.
Потреба у воді у організмів дужевелика. Наприклад, для освіти 1 кг біомаси дерева витрачається до 500 кг води. І тому її потрібно витрачати і не забруднювати.
Основна маса води зосереджена вокеанах. Вода, що випаровується з його поверхні, дає цілющу вологу природним іштучним екосистемам суші. Чим ближче район до океану, тим більше там випадаєопадів. Суша постійно повертає воду океану, частина води випаровується,особливо лісами, частина збирається річками, в які поступають дощові і сніговіводи. Обмін вологою між океаном і суш вимагає дуже великої кількості енергії:на це витрачається до 1/3 того, що Земля одержує від Сонця.
Цикл води в біосфері до розвиткуцивілізації був рівноважним, океан одержував від річок стільки води, скількивитрачав при її випаровуванні.
Якщо не мінявся клімат, то не мілілирічки і не знижувався рівень води в озерах. З розвитком цивілізації цей циклстав порушуватися, в результаті поливу сільськогосподарських культурзбільшилося випаровування з суші. Річки південних районів обміліли, забрудненняокеанів і поява на його поверхні нафтової плівки зменшило кількість води,випаровуваної океаном. Все це погіршує водопостачання біосфери. Частішимистають засухи, виникають вогнища екологічних бід, наприклад, багаторічнакатастрофічна засуха в зоні Сахеля.
Крім того, і сама прісна вода, якаповертається в океан і інші водоймища з суші, часто забруднена, практично непридатною для пиття стала вода багатьох річок України та Житомирщини.
Метою дипломного проекту розробка комплексу заходів по покращеннюпитної води Коростишівського району, проведення аналізу між використанням водиЖитомирської області та Коростишівського району.

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основиоцінки забруднення водних об’єктів
1.1 Суть і основні характеристикиводних ресурсів
Природні ресурси — основажиттєдіяльності людини. Вода — один із найважливіших видів мінеральної сировини,основний природний ресурс, що споживається людством (сьогодні водивикористовується в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля). Вона є головноюскладовою частиною всіх живих організмів. За участю води здійснюються численніпроцеси в екосистемах (наприклад, обмін речовин, тепла) тощо [2]. Природна чиста вода міститьрозчинні речовини в кількості і пропорціях, до яких у процесі еволюціїадаптувалося все живе. Але розвиток цивілізації зумовив перерозподіл речовин тапояву сполук, які не характерні для живої природи. До того ж швидкість їх появиперевищує темпи пристосування живих організмів до нових умов зміненогосередовища.
Чистої води стає дедалі менше поприте, що її якість є запорукою здоров’я, основою життя на Землі. Однією зголовних причин негативних наслідків антропогенного впливу на водні об’єкти єспоживацьке відношення до них. Вода, як природний ресурс, на відміну від нафти,газу, вугілля, поступово відновлюється в процесі глобального водообміну. Томуводні ресурси довго вважалися невичерпними та здатними до самоочищення.
Однак, збільшення антропогенноговпливу на водні джерела та ландшафти водозбірних басейнів (значні обсягиспоживання води в економічній діяльності, зростання скидів забруднених вод уповерхневі водойми тощо) призвело до порушення умов формування стоку і водногорежиму, зниження самовідновлюваної спроможності водних ресурсів, зумовилозменшення водності річок, зниження їхньої біопродуктивності [10].
Незважаючи на те, що протягомостанніх десятиріч інтенсивність водокористування залишалась постійною, аподекуди скоротилась, розвиток сучасного виробництва супроводжується зростаючимзалученням водних ресурсів такими водоємкими галузями, як промисловість,сільське та комунальне господарство. На даний час обсяги водокористування в басейнахрічок практично досягли верхньої межи, внаслідок чого виникла суперечністьпоміж попитом на воду та можливостями його задоволення як за кількістю, так іза якістю, особливо для питних потреб.
Найбільшим за обсягом повного водоспоживання і використаннясвіжої води серед водокористувачів є промисловість, особливістю використанняводи якою є відносно значні її втрати і великі об’єми в обороті. Сільськегосподарство, як за обсягами використаної води, так і за безповоротними їївтратами, також належить до найбільш водоємних галузей економіки. Застосуванняна великих площах засобів хімізації сільськогосподарського виробництва, відходитваринницьких комплексів зумовлюють потрапляння їх із стічними водами тавнаслідок горизонтальної фільтрації з полів у водні об’єкти, спричинюючипідвищення вмісту органічних та мінеральних сполук, що негативно впливає наякість води
З величезної кількості фізико-хімічних чинників, що впливаютьна населення гідросфери, порівняно небагато мають провідне екологічне значення.До таких чинників перш за все відносяться фізико-хімічні властивості води іґрунту розчинені і зважені у воді речовини, температура і світло, а останнімчасом забруднення водоймищ, викликане діяльністю людини.
Вода як фізико-хімічне тіло надає безперервну дію на життягідробіонтів. Вона не тільки задовольняєфізіологічні потреби організмів, але і служить їм опорою, доставляє кисень іїжу і відносить метаболіти, переносить статеві продукти і самих гідро біонтів.Завдяки рухливості води в гідросфері можливо існування прикріплених тварин, яких, як відомо, немає на суші. Тому властивостіводи – важливе середовища водного населення.
На перший погляд, зміна щільності води з підвищеннямтемператури не так істотно. Проте слід врахувати, що щільність гідро біонтів відрізняється від одиниці лише у другому-третьомузнаку після коми. Тому температурні коливання означають дуже багато що в сенсі зміни умов плавання (різна опорність середовища).
В порівнянні з іншими рідинами вода має порівняно невеликув’язкість, що обумовлює| її рухливість іполегшує плавання гідробіонтів. З підвищеннямводної температури в’язкість помітно знижується. Із збільшеннямсолоності в’язкість води декілька зростає. Зміна в’язкості особливо сильнавпливає на пересування дрібних організмів. З одного боку, вони володіютьпорівняно малопотужною локомоторною системою, тоді як відносна поверхня,пропорційно якій діють сили тертя, дуже велика. З іншого боку, в’язкістьгальмує рух тим більше, чим ближче знаходяться зміщуваніщодо  один одного шари води. Для дрібнихорганізмів вони розташовуються на дуже невеликих відстанях і тому подолання сил тертя зв’язане із значнимивитратами енергії.
Вода володіє порівняно високим коефіцієнтом поверхневогонатягнення, який залежно від температури і солоності лежить в межах 0,771-0,765Н/м2. Поверхнева плівка надає організмам своєрідну опору, длявикористання якої виробляються специфічні адаптації, зокрема змочуваність абонезмочуваність тілесного покриву. Організми з покривами, що не змочуються,знаходячись на поверхні води, підтримуютьсянею, і, будучи важче за воду, не тонуть. Гідробіонти легші, ніж вода утримуютьсяв ній, упираючись в плівку, що знаходиться над ними.
В порівнянні з ґрунтом і повітрям вода відрізняється набагатобільшою термостабільністю, що сприятливе для існування життя. Коли вода починаєнагріватися, зростає випаровування, внаслідок чого підвищення температурисповільнюється. При охолоджуванні води нижче 0С і утворенні льоду, тепло, щовиділяється, гальмує подальше пониження температури.
В порівнянні з повітрям вода набагато менш прозора, і падаючев неї світло досить швидко поглинається і розсівається.
Колір води, її прозорість залежать від вибірковостіпоглинання і розсіювання різних променів. Від кольору води слід відрізнятиколір|цвіт| поверхні, який на відміну відпершого залежить від погодних умов і точки зору.
З окремих фізико-хімічних властивостейґрунтів найбільше екологічне значення для водного населення мають розміричастино, щільність їх прилягання один до одного і стабільність взаєморозташування,ступінь змиву течіями і темп акумуляції за рахунок осідання зваженогоматеріалу. Фізичні властивості ґрунтів перш за все характеризуються їхмеханічним і гранулометричним складом, під яким розуміють розмір зерен,створюючи дані складки.
З переходом від кам’янистих ґрунтів до піщаних і глинистихчисельність водних тварин звичайно збільшується, а їх середня маса знижується врезультаті  подрібнення представників гідрофауни (зменшення опорності ґрунту).
Умовами руху усередині ґрунту з різними гранулометричнимскладом пояснюється різниця в розмірах організмів, що мешкають в піску морськихпляжів. Украй|надто| несприятлива дляіснування даного населення недостатня стабільність ґрунтів: осідання частинок,знос поверхневих шарів струмами води і переміщення частин щодо один одного. Упершому випадку мешканці ґрунту засипаються шаром наносів, в другому — вимиваються і несуться течією, в третьому — перетираються і не можутьукорінятися.
Багато донних тварин харчуються, пропускаючи через себе ґрунт,і тому важливого значення набуває знаходження в ньому органічної речовини, якаутворюється в результаті попадання в ґрунт залишків організмів на тих або іншихстадіях розкладання.
Дані відкладення тісно взаємодіють з водою. З ґрунту у водубезперервно надходять різні солі гази, тверді компоненти, назустріч цьомупотоку йде іншій, що несе в донні відкладення різні мінеральні і органічніречовини з товщі води. Процеси взаємодії між ложем водоймища і його водноюмасою мають велике значення для життя гідробіонтів.
Природна вода існує і не у вигляді хімічної сполуки, щоскладається з водню і кисню, а є складним тілом, до складу якого крім молекулводи входять самі різні речовини. Всі вони грають ту або іншу роль в життіводного населення. Найбільше екологічне значення мають для нього ступіньнасичення води різними газами, концентрація іонів мінеральних солей, водневихіонів і органічних речовин, склад і концентрація зважених речовин.
З окремих газів найбільше значення для водного населеннямають кисень, вуглекислий газ, сірководень і метан.
Для водного населення кисень є вирішальним чинником. На сушікількість кисню велика, крім того, через рухливість атмосферного повітря,деякої окремий, такий, що може виникати дефіцит швидко ліквідовується зарахунок дифузії і повітряних течій. У воді також відбувається вирівнюванняконцентрації кисню, але процес дифузії протікає в 320 разів повільніше, ніж насуші. По відношенню до кисню організми діляться на еври- форми, здатнівідповідно жити в межах широких і вузьких коливань концентрації кисню. У разі,коли адаптація гідробіонту до даного оксигеновмісномсередовища виявляється недостатньої, він гине. Якщо подібне явищенабуває масового характеру, то це називається замором.
Збагачення води вуглекислим газом відбувається в результатідихання водних організмів. Зниження концентрації вуглекислого газу відбуваєтьсяпереважно при споживанні останнього фотосинтезуючими організмами. Високіконцентрації вуглекислого газу смертельно небезпечні для тварин і тому багатоджерел позбавлені життя. Лише деякі двосторонні молюски і рачки можутьпорівняно довго виносити високі концентрації СО2, нейтралізуючи йогошляхом розчинення вапно раковин в своїй тілесній рідині. Для рослин високіконцентрації СО2 нешкідливі.
Сірководень у водоймищі утворюється майже винятковобіологічним шляхом, за рахунок діяльності різних бактерій. Для водногонаселення він шкідливий як побічно, так і не посередньо. Для багатьохгідробіонтів він смертельний навіть в найменших концентраціях. Утвореннявеликих кількостей Н2S може викликати замори. Крім сірчаних бактерійН2S окислюю фотосинтезуючі пурпурні і деякі види зелених бактерій,що використовують сірководень як донора водню і що рятують тим самим населенняводоймища.
Іони мінеральних солейграють в житті гідробіонтів саму різну роль: одні з них використовуютьсярослинами для побудови тіла і що одержалиназву біогенів. На інших вони роблять фізіологічний вплив, викликаючи різкізрушення в процесах обміну речовин. Види, що виносять великі коливаннясолоності, називаються евриолинними, на відміну від стенолинні, що невитримують такі перепади. Велике екологічне значення для гідробіологів має нетільки сумарна кількість іонів, але також і їх склад, співвідношення. Істотнезначення має той факт, що із збільшенням солоності знижується точка замерзанняводи.
Зважені у воді речовини з відомим ступенем умовності можутьбути підрозділені на обурений грунт, що містить невелику кількість органічноїречовини, і детрит, в якому його порівняно багато. Присутність у воді великоїкількості зважених частинок робить на водне населення найрізноманітніший вплив.Зниження прозорості води в результаті обурення ґрунту з одного боку зменшуєосвітлення донних рослин, а з іншою — супроводжується збільшенням концентраціїбіогенів. Несприятливу дію надає мінеральна суспензія на тваринах, щофільтрують свій корм в товщі води, і засипаючи організми, що мешкають на ґрунті.
Температура, світло, звук і інші коливання впливають на водненаселення або безпосередньо або грають роль умовних сигналів. До першого випадкувідноситься, наприклад, вплив температури на протікання багатьох біологічних процесів,значення світла для фотосинтезу тощо.
Термічний режим окремих водоймищ визначається їх географічнимположенням, завглибшки, особливістю циркуляції водних мас і багатьма інших чинників.Надходження тепла у водоймище залежить головним чином від проникнення сонячноюрадіацією і контакту з менш нагрітою атмосферою. Відому роль грає тепловипадних опадів. Останніми роками тепловий режим багатьох водоймищ зазнаєістотні|суттєві| зміни під впливомнадходження в них підігрітих вод з охолоджуючих контурів теплових і атомнихстанцій. Температурний водний баланс безумовно залежить від пори року.
У багатьох гідробіонтів, негативних температур, що періодичнопіддаються дії, виробляються адаптації, застережливі замерзання соків тіла. Восновному вони зводяться до зниження точки замерзання соків і підвищення їхздібності до переохолодження. Завдяки цим адаптаціям деякі організми переносятьпониження температури до -10’С, наприклад, мідії. Чим частіше і сильнішеперіодичні зміни температури в природних житлах гідробіонтів, тим вище їхстійкість до холодових і теплових пошкоджень.
Велике екологічне значення температура має як чинник щовпливає на швидкість протікання процесів, зокрема дихання, зростання ірозвитку. Підвищення температури звичайно супроводжується прискоренням всіхпроцесів.
У всіх випадках оптимальні для зростання амплітуди ішвидкості зміни температури виявилися схожими з тими перепадами, які рибивипробовують в природних житлах.
Мабуть, для організмів несприятливо стаціонарний станчинника, якщо в природних умовах воно динамічно. Організми, історичноадаптовані до екологічної різноманітності, не тільки ризестентні до нього, алеі потребують його; екологічна одноманітність в своєму граничному виразі, щостворюється в штучних умовах, не відповідає фізичним потребам організмів, зменшуєїх життєдіяльність.
Особливо велике екологічне значення світло має дляфотосинтезуючих рослин. Із-за його недоліку вони відсутні на багатокілометровійглибині океанічних вод. Рідше за рослину страждають від надлишку світла івідсутні в поверхневому шарі води, якщо йогоосвітленість стає надмірною. Більшості тварин світло потрібне для розпізнаваннясередовища і орієнтації рухів. Під контролем світлового чинника відбуваються грандіозні міграції, коли кожна добамільярди тонн живих організмів переміщаються на сотні метрів з поверхні вглибину і назад. У дуже великому ступені від світла залежить забарвленнягідробіонтів, яке у ряду тварин може навіть мінятися, забезпечуючи маскування.
Орієнтуючись на світло, гідробіонти знаходять для себенайбільш вигідне положення в просторі. Особливо велике значення світло має дляорганізмів, що здійснюють добові міграції. В більшості випадків почало підйомуі спуску визначається часом настання тієї або іншої освітленості.
Сприйняття звуку у водних тварин розвинене відносно краще,ніж у наземних. Звук швидше і довше розповсюджується у воді, ніж на суші.Відоме значення в житті гідробіонта мають шумові навантаження, пов’язані здіяльністю людини — роботою човнових і корабельних моторів, турбін, підводнимбурінням тощо. У гідробіонтів одночасно знижується швидкість дихання, темпзростання і частка яйцеродних самок; звиканнядо шуму не спостерігається навіть після місячного вмісту риб в таких умовах.
Очевидно, вельми значну, але ще маловивчену роль грають вжитті гідробіонтів електричні і магнітні поля. Завдяки високій чутливостіелектрорецепторів, багато гідробіонтів здатні сприймати багатющу інформацію,зокрема розрізняють особини свого вигляду і ворогів, швидкість і напрям течій,температуру, сольові і газові інгредієнти, а також встановлюють симптоми,передуючі аномальним природним явищам.
1.2 Характеристика забруднення водних об’єктів
У сучасних умовах сильно збільшуються потреби людини у водіна комунально-побутові потреби. Об’єм споживаної води для цих цілей залежитьвід регіону і рівня життя і складає від 3 до 700 л на одну людину. В Києві,наприклад, на кожного жителя доводиться близько 550 л, що є одним з найвищихпоказників в країні.
З аналізу водокористування за 5-6 минулих десятиліть витікає,що щорічний приріст безповоротного водоспоживання, при якому використана водабезповоротно втрачається для природи, складає 4-5%. Перспективні розрахункипоказують, що при збереженні таких темпів споживання і з урахуванням приростунаселення і об’ємів виробництва до 2100 р. людство може вичерпати всі запасипрісної води.
Вже в даний час недолік прісної води випробовують не тількитериторії, які природа обділила водними ресурсами, але і багато регіонів, що щенедавно вважалися благополучними в цьому відношенні. В даний час потреба впрісній воді не задовольняється у 20 % міського і 75 % сільського населенняпланети.
Втручання людини в природні процеси торкнулося навіть крупнихрічок (такі, як Дніпро), змінивши у бік зменшення об’єми перенесених водних мас(стік річок). Вода, що використовується в сільському господарстві, здебільшоговитрачається на випаровування і утворення рослинної біомаси і, отже, неповертається в річки.
Обмежені запаси прісної води ще більше скорочуються через їхзабруднення. Головну небезпеку представляють стічні води (промислові,сільськогосподарські і побутові), оскільки значна частина використаної водиповертається у водні басейни у вигляді стічних вод.
Під забрудненням водних ресурсіврозуміють будь-які зміни фізичних, хімічних і біологічних властивостей води уводоймищах у зв’язку з скиданням в них рідких, твердих і газоподібних речовин,які заподіюють або можуть створити незручності, роблячи воду даних водоймищнебезпечною для використання, завдаючи збитку народному господарству, здоров’юі безпеці населення. Під забрудненням, також слід розуміти такий стан водного об’єкту вофіційно встановленому місці його використання, коли має місце відхилення віднорми, збільшення шкідливих компонентів, надлишок домішок, що порушуютьнормативи якості води.
Забрудненнявод – несприятливі зміни складу і властивостей води водного об’єкта врезультаті надходження до нього забруднюючих речовин.
Забруднюючаречовина – речовина, що спричиняє погіршення якості води.
Критеріємзабруднення води є погіршення її якості внаслідок зміни органолептичнихвластивостей і появи шкідливих для всього живого речовин, а також змінатемпературного режиму води.
Забруднення Світового океану і континентальних водздійснюється через:
·         стічніводи промисловості (вода стічна — вода, що утворилася в процесігосподарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар’єрної ідренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вонаутворилася внаслідок випадання атмосферних опадів;
·         стокисільськогосподарських виробництв;
·         стокинаселених пунктів.
Розрізняють первинне та вторинне забруднення водойм. Первиннепов’язане з надходженням до акваторії відходів господарської діяльності людини.Вторинним називається забруднення, що розвивається внаслідок біохімічнихпорушень в життєдіяльності живих організмів морів і прісних вод та веде довтрати природних зв’язків між організмами з різними типами живлення.
Основні забруднювачі природних вод:
♦Хімічне забруднення. Найнебезпечніше хімічне забруднення — це токсичне. Водоймипоступово перетворюються в “стічні канави цивілізації”. Воно нищить живіорганізми. Через хімічне забруднення вода втрачає прозорість і в ній падаєвміст кисню.
♦ Стічніводи. Загальний об’єм стічних вод у світі 1870 кв. км. за рік, з яких 95 % неочищених або недостатньо очищених. Максимальне забруднення стічними водамимають ділянки узбережжя водойм до глибини 100 м. Особливо небезпечним є забруднення внутрішніх морів.
♦Біологічно-корисні речовини. Характеризуються негативною дією, якщо їхкількість у воді перевищує певний рівень. Наприклад, при зростанні концентраціїфосфору більше 0,07 мг/м3 приводить до посилення розвиткурослинності водойм – до явища цвітіння води.
♦ ПАР.
♦Хвороботворні мікроорганізми.
♦ Твердівідходи. Це різні предмети та їх залишки з пластику, скла, картону, дерева таінших матеріалі.
Основними джерелами забруднення ізасмічення водоймищ є недостатньо очищені стічні води промислових і комунальнихпідприємств, крупних тваринницьких комплексів, відходи виробництва при розробцірудних копалин; води шахт, копалень, при обробці і сплаві лісоматеріалів; скидиводного і залізничного транспорту; відходи первинної обробки льону, пестициди ітощо. Забруднюючі речовини, потрапляючи в природні водоймища, приводять доякісних змін води, які в основному виявляються в зміні фізичних властивостейводи, зокрема, поява неприємних запахів, присмаків тощо); в зміні хімічногоскладу води, зокрема, поява в ній шкідливих речовин, в наявності плаваючихречовин на поверхні води і відкладанні їх на дні водоймищ.
Виробничі стічні води забруднені восновному відходами і викидами виробництва. Кількісний і якісний склад їхрізноманітний і залежить від галузі промисловості та її технологічних процесів.Вони поділяються на дві основні групи.
До першої групи відносяться стічніводи содових, сульфатних, азотно-тукових заводів, збагачувальних фабриксвинцевих, цинкових, нікелевих руд і т.д., в яких містяться кислоти, луги, іониважких металів і ін. Стічні води цієї групи в основному змінюють фізичнівластивості води.
Стічні води другої групи скидаютьнафтопереробні, нафтохімічні заводи, підприємства органічного синтезу,коксохімічні і ін. В стоках містяться різні нафтопродукти, аміак, альдегіди,смоли, феноли і інші шкідливі речовини. Шкідлива дія стічних вод цієї групиполягає головним чином в окислювальних процесах, внаслідок яких зменшуєтьсявміст у воді кисню, збільшується біохімічна потреба в ньому, погіршуються органолептичніпоказники води.
Нафта і нафтопродукти на сучасномуетапі є основними забруднювачами внутрішніх водоймищ, вод і морів, Світовогоокеану. Потрапляючи у водоймища, вони створюють різні форми забруднення:плаваючу на воді нафтову плівку, розчинені або емульговані у воді.Нафтопродукти, що осіли на дно важкі фракції тощо. При цьому змінюється запах,смак, забарвлення, поверхневе натягнення, в’язкість води, зменшується кількістькисню, з’являються шкідливі органічні речовини. Таким чином вода стає токсичноюі представляє загрозу не тільки для людини. 12 г нафти роблять непридатною для вживання тонну води.
Досить шкідливим забруднювачемпромислових вод є фенол. Він міститься в стічних водах багатьох нафтохімічнихпідприємств. При цьому різко знижуються біологічні процеси водоймищ, процес їхсамоочищення, вода приймає специфічний запах карбону.
На життя населення водоймищ згубновпливають стічні води целюлозно-паперової промисловості. Окислення деревноїмаси супроводжується поглинанням значної кількості кисню, що приводить дозагибелі ікри, мальків і дорослих риб. Волокна і інші нерозчинні речовинизасмічують воду і погіршують її фізико-хімічні властивості. На рибах і на їхкормі — безхребетних — несприятливо відображаються мілеві сплави. З гниючоїдеревини і кори виділяються у воду різні дубильні речовини. Смола і іншіекстрактні продукти розкладаються і поглинають багато кисню, викликаючизагибель риби, особливо памолоді і литки. Крім того, мілеві сплави сильнозасмічують річки, а топляк нерідко повністю забиває їх дно, позбавляючи рибнерестовищ і кормових місць.
Атомні електростанції радіоактивнимивідходами забруднюють річки. Радіоактивні речовини концентруються найдрібнішимипланктонними мікроорганізмами і рибою, потім по ланцюгу живлення передаютьсяіншим тваринам. Встановлено, що радіоактивність планктонних мешканців в тисячіраз вища, ніж води, в якій вони живуть.
Стічні води, що мають підвищенурадіоактивність (100 кюрі на 1 л і більше), підлягають похованню в підземнібезстічні басейни і спеціальні резервуари.
Зростання населення, розширеннястарих і виникнення нових міст значно збільшили надходження побутових стоків увнутрішні водоймища. Ці стоки стали джерелом забруднення річок і озерхвороботворними бактеріями і гельмінтами. В ще більшому ступені забруднюютьводоймища миючі синтетичні засоби, що широко використовуються в побуті. Вонизнаходять широке вживання також в промисловості і сільському господарстві.Хімічні речовини, що містяться в них, поступаючи із стічними водами в річки іозера, роблять значний вплив на біологічний і фізичний режим водоймищ. Врезультаті знижується здібність вод до насичення киснем, паралізуєтьсядіяльність бактерій, мінералізуючих органічні речовини.
Викликає велику турботу забрудненняводоймищ пестицидами і мінеральними добривами, які потрапляють з полів разом ізстоками дощової і талої води. В результаті досліджень, наприклад, доведено, щоінсектициди, що містяться у воді у вигляді суспензій розчиняються внафтопродуктах, якими забруднені річки і озера. Ця взаємодія приводить дозначного ослаблення окислювальних функцій водних рослин. Потрапляючи уводоймища, пестициди нагромаджуються в планктоні, рибі, а по ланцюжку живленняпотрапляють в організм людини, діючи негативно як на окремі органи, так і наорганізм в цілому.
У зв’язку з інтенсифікацієютваринництва все більш дають про себе знати стоки підприємств даної галузісільського господарства.
Стічні води, що містять рослинніволокна, тваринні і рослинні жири, фекальну масу, залишки плодів і овочів,відходи шкіряної і целюлозно-паперової промисловості, цукрових і пивоварнихзаводів, підприємств м’ясо-молочної, консервної і кондитерської промисловості,є причиною органічних забруднень водоймищ.
У стічних водах зазвичай, до цієї жкатегорії органічних відносяться біологічні (бактерії, віруси, гриби,водорості) забруднення в комунально-побутових, медико-санітарних водах івідходах шкіряних і шерстомойних підприємств.
Нагріті стічні води теплових ЕС, виробництввикликають «теплове забруднення», яке загрожує досить серйозними наслідками: внагрітій воді менше кисню, різко змінюється термічний режим, що негативновпливає на флору і фауну водоймищ, при цьому виникають благо приємні умови длямасового розвитку у водосховищах синьо-зелених водоростей — так званого«цвітіння води». Забруднюються річки і під час сплаву, при гідроенергетичномубудівництві, а з початком навігаційного періоду збільшується забруднення судамирічкового флоту.
1.2.1 Забруднення поверхневих вод
Якість води більшості водних об’єктів не відповідаєнормативним вимогам. Багаторічні спостереження за динамікою якості поверхневихвод знаходять тенденцію збільшення числа створів з високим рівнем забрудненості(більше 10 ГДК) і числа випадків екстремального високого вмісту (понад 100 ГДК)забруднюючих речовин у водних об’єктах.
Стан водних джерел і систем централізованого водопостачанняне може гарантувати необхідної якості питної води, а у ряді регіонів (Донбас)цей стан досяг небезпечного рівня для здоров’я людини. Службисанітарно-епідеміологічного нагляду постійно наголошують на високомузабрудненні поверхневих вод.
Близько 1/3 всієї маси забруднюючих речовин вноситься ввододжерела з поверхневим і зливовим стоком з територій санітарно невпорядкованихмісць, сільськогосподарських об’єктів і угідь, що впливає на сезонне, в періодвесняного паводку, погіршення якості питної води, що щорічно відзначається вкрупних містах, у тому числі і в Київі. У зв’язку з цим проводитьсягіперхлорування води, що, проте небезпечно для здоров’я населення у зв’язку зутворенням хлорорганічних з’єднань.
Одним з основних забруднювачів поверхневих вод є нафта інафтопродукти. Нафта може потрапляти у воду в результаті природних її виходів врайонах залягання. Але основні джерела забруднення пов’язані з людськоюдіяльністю: нафтовидобутком, транспортуванням, переробкою і використанням нафтияк паливо і промислову сировину.
Серед продуктів промислового виробництва особливе місце посвоїй негативній дії на водне середовище і живі організми займають токсичнісинтетичні речовини. Вони знаходять все більш широке використання впромисловості, на транспорті, в комунально-побутовому господарстві.Концентрація цих з’єднань в стічних водах, як правило, складає 5-15 мг/л при ГДК- 0,1 мг/л. Ці речовини можуть утворювати у водоймищах шар піни, особливо добрепомітний на порогах, перекочуваннях, шлюзах. Здібність до піноутворення у цихречовин з’являється вже при концентрації 1-2 мг/л.
Найпоширенішими забруднюючими речовинами в поверхневих водахє феноли, органічні речовини, що легко окисляються, з’єднання міді, цинку, а вокремих регіонах країни – амонійний і нітритний нітрогени, лігнін,ксантогенати, анілін, мітив, меркаптан, формальдегід і ін. Величезна кількістьзабруднюючих речовин вноситься в поверхневі води із стічними водами підприємствчорної і кольорової металургії, хімічної, нафтохімічної, нафтової, газової,вугільної, лісової, целюлозно-паперової промисловості, підприємств сільського ікомунального господарства, поверхневим стоком з прилеглих територій.
Невелику небезпеку для водного середовища з металівпредставляють ртуть, свинець і їх з’єднання.
Розширене виробництво (без очисних споруд) і вживанняотрутохімікатів на полях приводять до сильного забруднення водоймищ шкідливимиз’єднаннями. Забруднення водного середовища відбувається в результаті прямоговнесення отрутохімікатів при обробці водоймищ для боротьби зі шкідниками,надходження у водоймища води, що стікає з поверхні обробленихсільськогосподарських угідь, при скиданні у водоймища відходівпідприємств-виробників, а також в результаті втрат при транспортуванні,зберіганні і частково з атмосферними опадами.
Разом з отрутохімікатами сільськогосподарські стоки містятьзначну кількість залишків добрив (азоту, фосфору, калію), що вносяться на поля.Крім того, великі кількості органічних сполук азоту і фосфору потрапляють ізстоками від тваринницьких ферм, а також з каналізаційними стоками. Підвищенняконцентрації живильних речовин в ґрунті приводить до порушення біологічноїрівноваги у водоймищі.
Спочатку в такому водоймищі різко збільшується кількістьмікроскопічних водоростей. Із збільшенням кормової бази зростає кількістьракоподібних, риб і інших водних організмів. Потім відбувається відмираннявеличезної кількості організмів. Воно приводить до витрачання всіх запасівкисню, що міститься у воді, і накопиченню сірководню. Обстановка у водоймищіміняється настільки, що вона стає непридатною для існування будь-яких форморганізмів. Водоймище поступово «вмирає».
Сучасний рівень очищення стічних вод такий, що навіть уводах, що пройшли біологічне очищення, зміст нітратів і фосфатів достатній дляінтенсивного евтрофікування водоймищ.
Евтрофікація – збагачення водоймища біогенами, стимулюючезростання фітопланктону. Від цього вода каламутніє, гинуть бентосні рослини,скорочується концентрація розчиненого кисню, задихаються риби і молюски, щомешкають на глибині.
У багатьох водних об’єктах концентрації забруднюючих речовинперевищують ГДК, встановлені санітарними і рибоохоронними правилами.
1.2.2 Забруднення підземних вод
Забрудненню піддаються не тільки поверхневі, але і підземніводи. В цілому стан підземних вод оцінюється як критичне і має небезпечнутенденцію подальшого погіршення.
Підземні води (особливо верхніх, неглибоко залягаючих,водоносних горизонтів) вслід за іншими елементами навколишнього середовищавипробовують забруднюючий вплив господарської діяльності людини. Підземні водистраждають від забруднень нафтових промислів, підприємств гірничодобувноїпромисловості, полів фільтрації, шламонакопічувачів і відвалів металургійнихзаводів, сховищ хімічних відходів і добрив, звалищ, тваринницьких комплексів,не каналізованих населених пунктів. Відбувається погіршення якості води врезультаті підтягання некондиційних природних вод при порушенні режимуексплуатації водозаборів. Площі вогнищ забруднення підземних вод досягаютьсотень квадратних кілометрів.
Серед забруднювачів підземних вод переважають: нафтопродукти,феноли, важкі метали (мідь, цинк, свинець, кадмій, нікель, ртуть), сульфати,хлориди, з’єднання нітрогену.
Перелік речовин контрольованих в підземних водах нерегламентований, тому не можна скласти точну картину про забруднення підземнихвод.
Вцілому, забруднення водойм всіх типів стало таким сильним, що у багатьох з нихможливості самоочищення вичерпалися і почався процес деградації.
Длядомішок, що забруднюють воду встановлено нормування чистоти води двох категорійводопостачання:
·                  використання для потребнаселення;
·                  використання дляриболовних цілей.
Зточки зору якості води до кожної категорії ставляться різні вимоги. Правилавстановлюють нормовані значення для наступних параметрів води: запах, смак,колір, температура, кількість домішок, склад і концентрація механічних домішокі розчиненого у ній кисню, склад ГДК (гранично допустимих концентрацій) отрути,шкідливих речовин та хвороботворних бактерій.

1.3Екологічне становище водних об’єктів України
Спостерігаєтьсязбільшення випадків аварійних залпових скидів. Основна їхня частина скидаєтьсяв річки Донецько-Придніпровського регіону. Найбільше забруднення води в Україніспостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні України та в Криму. РікаДніпро є головною водною артерією України, водостоком майже для половини всієїтериторії країни. Однак вода в ній забруднюється комунальними, промисловими тасільськогосподарськими стоками, зокрема у середній течії річки.
У 2004 р.обсяг стічних вод, що скидаються у природні поверхневі водойми, зменшивсяпорівняно з 2000 р. на 221 млн. м3 і зрівнявся з обсягом 2003 р., утому числі без очищення — на 141 млн. м3.
Найбільшезабруднених вод скидається в Дніпропетровській та Донецькій областях(відповідно 776,9 та 962,4 млн. м3). Високий рівень забрудненихстічних вод у Луганській, Київській, Харківській та Одеській областях(відповідно 616,4, 558,8, 328,8 та 263,7 млн. м3). По всіх регіонахУкраїни спостерігається тенденція до зниження обсягу скинутих забрудненихстоків у природні поверхневі водойми, за винятком Автономної Республіки Крим,Хмельницької та Рівненської областей, де у 2004 р. порівняно з 2003 р.кількість скинутих неочищених стоків збільшилася.
Азово-чорноморськийрегіон традиційно був санаторно-курортною зоною. Щороку близько 12,5 млрд. м3стоків, з яких 2 млрд. м3 необроблені, потрапляють до Чорного моря.Основним забруднюючим компонентом Чорного моря є нафтопродукти. Забрудненнянечистотами Азовського моря становить 4 млрд. м3, з яких 1,9 млрд. м3необроблені. 66 %), менша — в річки Південного регіону (13,5 %). Найбільшезабруднених скидів у 2004 р. припадало на річки Дніпро, Кальміус, Міус,Дністер, Чорне та Азовське моря.
Значноготехногенного впливу нині зазнають підземні водоносні горизонти. В долинахСіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття таінших зафіксовано понад 200 осередків стійкого забруднення експлуатованихводних горизонтів, що призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземнихвод, а близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.
Застосуваннямінеральних добрив і пестицидів при порушенні відповідних режимів внесення їх уґрунт призвело до широкомасштабного забруднення ґрунтових вод. За експертнимиоцінками в річки та водойми щорічно виноситься близько 2,4 млн. т. Калію, 0,24млн. т. Нітрогену та 0,12 млн. т. Фосфору.
Україна,країна з населенням біля 50 мільйонів чоловік та площею у 603700 квадратнихкілометрів, розташована у центрі Європи.
Усі води(водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.
До водногофонду України належать:
1)               поверхневіводи:
F    природніводойми (озера);
F    водостоки(річки, струмки);
F    штучніводойми (водосховища, ставки) і канали;
F    іншіводні об’єкти;
2)               підземніводи та джерела;
3)               внутрішніморські води та територіальне море.
Що стосуєтьсядоступних для користування водних ресурсів, то Україна належить до країн зобмеженими водними ресурсами ( водні ресурси обсяги поверхневих, підземних іморських вод відповідної території ). У засушливий рік стік річок країни надушу населення складає 0,67 тисячі кубометрів. За запасами водних ресурсів урозрахунку на одиницю площі або на одного жителя Україна займає одне ізостанніх місць серед країн Європи. За визначенням Європейської ЕкономічноїКомісії ООН держава, водні ресурси якої не перевищують 1,5 тис. м3на одного мешканця вважається водонезабезпеченою. Водомісткість валовогонаціонального продукту у кілька разів перевищує аналогічні показники у іншихдержавах.
Донайважливіших річок країни належать: Дніпро, Дністер, Сіверський Донець таПівденний Буг. Крім того, водні ресурси нерівномірно розповсюджені по території,що ще більше ускладнює проблеми водопостачання. Поверхневі води є головнимджерелом питного водопостачання. Приблизно 60 % населення одержують воду зДніпра, 15 % — з інших поверхневих водойм та 25 % населення користуютьсяґрунтовими водами (особливо у сільський місцевості). Нарешті, треба зауважити,що якість поверхневих вод в Україні звичайно недостатня для цілей питноговодопостачання.
Як наслідоктривалого панування тоталітарної системи господарювання водні ресурси Українизазнали значного антропогенного навантаження та деградації. Суттєвих якісних ікількісних змін зазнали поверхневі води. Зрегульовані головні річки, греблі,канали залишились нам у спадок від радянських часів, коли ніхто не замислювавсянад довготривалістю наслідків втручання людини у природу, навпаки, їїпідкорення вважалося за одне з найголовніших завдань.
Розвитокнайбільш шкідливих та потужних галузей промисловості (хімічної промисловості,добування корисних копалин, металургії, енергетики, важкого машинобудування таінше) та екстенсивного сільського господарства в Україні як складової частиниагропромислового комплексу колишнього СРСР спричинили значні забруднення воднихресурсів в нашій країні.
Основнимиджерелами питного водопостачання є поверхневі води — близько 2/3 від загальноїкількості (головним чином, річковий стік) та підземні води. Крім того, взагальний фонд прісних поверхневих вод України входять природні водойми таводосховища. В Україні потреба у господарсько-питній воді надзвичайно велика ів основному вона забезпечується за рахунок поверхневих джерел, на які припадає75 % всієї води, що постачається централізовано. Разом з тим, забрудненняджерел водопостачання досягло такого рівня, що водопровідні очисні споруди вжене в змозі забезпечити надійну очистку питної води.
Склад водиприродних поверхневих джерел не є постійним. У них безперервно відбуваютьсяпроцеси окислення, відновлення, осадження великих і важких частинок, а такожбіохімічні процеси, що призводять до самоочищення води. Дуже сильно змінюєтьсясклад поверхневих вод за сезонами року, внаслідок атмосферних опадів. Постійназміна складу води не дозволяє запроектувати очисні споруди, які б завждипрацювали в оптимальному режимі. У зв‘язку з цим одним з найважливіших завданьводопідготовки є використання реагентів і процесів, які б дали можливістьгнучко регулювати технологію з метою оптимізації режиму.
Дніпро єголовною водоносною артерією України. З Дніпра на території Українизабезпечується водою близько 30 млн. чоловік. Більшість поверхневих та підземнихводних джерел беруть свій початок від Дніпра.
За останні10-15 років проходила інтенсивна деградація малих річок України в результатінеобмеженого надходження до них шкідливих речовин. На сьогоднішній день станмалих річок та природних водойм катастрофічний їх наповнення знизилось, якістьводи — незадовільна.
Поверхневіводи найбільше підлягають антропогенному впливу. Так, тільки 45% стоків, якінадходять до річки Дніпро, проходять очищення.
Склад речовин,які потрапляють до поверхневих вод різних регіонів, дуже різноманітний тазалежить від багатьох складових: виду промислових та сільськогосподарськихвиробництв в районі водозабору, кількості та якості очисних споруд,кліматичних, ландшафтних умов та т. ін.
Не кращаситуація і з підземними водами. Внаслідок потрапляння інгредієнтів токсичнихвідходів у ґрунт близько 60 % розвіданих підземних вод стали непридатними длявикористання, а 24% перебувають на грані виходу з загального питного балансу.Питоме водопостачання населення України, що користується централізованимводопостачанням, досягло 370 л/чол. на добу – це щонайменше в 2 рази вище, ніжсередній рівень водопостачання у передових країнах світу (середньодобовеспоживання води одним мешканцем Києва складає 410-450 літрів, тоді як у Барселоні (Іспанія) 106; Амстердамі (Нідерланди) – 100; Антверпені (Бельгія) –85 л/чол. на добу).
1.4 Характеристика методів очищення стічних вод
1.4.1 Загроза інфекційних захворювань
Неочищені каналізаційні стоки – одне з головних джерелзагрози для здоров’я людини, оскільки люди і тварини бувають зараженіпатогенами (хвороботворними бактеріями і іншими паразитами). Заражені люди аботварини можуть виділяти з екскрементами величезну кількість патогенів або їхяєць. Іноді людина служить переносником інфекції, навіть не відчуваючисимптомів захворювання. Якщо заражені каналізаційні стоки потраплять в питнуводу, на джерела їжі або в місця для купання, паразити можуть інфікувати багатолюдей. В деяких випадках інфекція передається через харчові ланцюги. Наприклад,устриці, можуть заковтувати паразитів, які передаються людині, коли він вживаєв їжу устриць. Тому устричні «банки», забруднені каналізаційними стоками,закриті для лову [19]. Крім того, деякі видихарчових продуктів рекомендується завжди піддавати термічній обробці.
У більшості випадків патогенні організми виживають зовнігосподаря не більше декількох днів, а їх число, що потрапило в його тіло,визначає вірогідність розвитку інфекції. Отже, коли густина населення низька,перенесення патогенів відбувається відносно рідко, оскільки рівень їхрозповсюдження невеликий і проходить досить багато часу між виділенням їх взовнішнє середовище одним господарем і зустріччю з іншим. Проте, чим вищегустина населення, тим вірогідніше зараження. Живучи і працюючи вгустозаселенних містах, люди стають надзвичайно уразливими для патогеннихорганізмів.
Перш ніж в середині XIX в. був встановлений зв’язок міжзахворюваннями і наявністю в покидьках патогенів, в містах часто траплялисяспустошливі епідемії. В даний час в більшості країн прийнятісанітарно-гігієнічні правила, які запобігають такому «круговороту» патогенів,зокрема:
(1) дезинфекція запасів води для населення хлоруванням абоіншими методами;
(2) особиста санітарія і гігієна, особливо під часприготування і роздачі їжі;
(3) збір і очищення каналізаційних стоків.
Багато хто зв’язує зниження захворюваності з успіхамисучасної медицини, але дякувати, перш за все, коштує санітарно-гігієнічнихправил, часто сприйманих як щось саме собою розуміюче.
1.4.2 Зниження вмісту розчиненого кисню
Скидання неочищених каналізаційних стоків у водоймища нетільки чревате небезпекою інфекційних захворювань, але і може стати причиноюзниження вмісту розчиненого у воді кисню і деградації водних екосистем.
Органічна речовина, присутня в стоках, мисливська поєдаєтсяредуцентами і детрітофагамі, які поглинають кисень в процесі дихання. Колидетриту надлишок, ці організми споживають розчинений кисень швидше, ніж вінпоповнює систему, і його запаси виснажуються. Концентрацію органіки вканалізаційних стоках часто виражають біологічною потребою в кисні (БПК), тобтокількістю кисню, яка потрібно редуцентам, щоб розкласти речовину, що поступила.
Виснаження запасів розчиненого кисню не завдає шкоди самимбактеріям-редуцентам, оскільки вони здібні до анаеробіченого дихання ібродіння. Анаеробні (позбавлені кисню) водоймища не тільки не можутьпідтримувати життя риб, молюсків і ракоподібних, але і погано пахнуть, оскількиу багатьох продуктів безкисневого метаболізму вельми неприємний запах. Цим жеобумовлений характерний запах каналізаційних стоків.
Крім того, виснаження запасів розчиненого кисню можезбільшити небезпеку мікробного зараження. Багато патогенних організмів набагатодовше живуть в анаеробних умовах. В середовищі, багатому киснем, вони швидкогинуть або з’їдаються іншими організмами.
1.4.3 Збір і очищення стічних вод
Санітарна каналізаційної системи об’єднує всі стічні трубивід розташованих в будівлях раковин, ванн і тощо, як стовбур дерева об’єднуєвсі його гілки. З підстави цього «стовбура» витікає суміш всього, що потрапилов систему, — початкові стоки, або початкові стічні води. Оскільки мивикористовуємо величезний об’єм води для видалення мізерних кількостей відходівабо просто ллємо її без особливої потреби, в первинних стоках на кожну частинувідходів доводиться приблизно 1000 частин води, тобто в них 99,9% води і 0,1%відходів. З додаванням зливових вод розбавлення ще більш збільшується. Алевідходи або забруднювачі первинних стоків мають величезне значення. Їхпідрозділяють на три категорії [34].
Сміття і пісок. Сміття – це ганчірки, пластикові пакети і інші предмети, щопотрапляють в систему з туалетів або через лівнестоки, якщо ті ще невідокремлені. До піску умовно відносять і гравій; їх приносять в основномулівнестоки.
Органічна речовина, або колоїди. Це як живі організми, — патогени інепатогенні бактерії-редуценти – так і нежива органіка екскрементів, харчовихвідходів і волокон тканин і паперу. Термін колоїди означає, що цей матеріал неосідає, а зазвичай залишається зваженим у воді.
Розчинені речовини. Це в основному біогени, такі як з’єднанняНітрогену, Фосфору і Калію з продуктів життєдіяльності, що збагатять фосфатамиз детергентів.
Щоб очищення було повним, водоочисні споруди повинні усунутивсі названі категорії забруднювачів. Сміття і пісок віддаляються на етапі передочищення. Поєднання первинного і вторинного очищення дозволяє позбавитисяколоїдного матеріалу. Розчинені біогени усуваються за допомогою доочистки. Необхіднотакож мати на увазі, що обробка стоків у кожному конкретному випадку необов’язково повинна включати всі чотири етапи. Найчастіше вони доповнюють одинодного залежно від обставин. Отже, в деяких місцях у водоймища все ще скидаютьпросто початкові стоки, в інших здійснюють тільки первинне їх очищення,подекуди проводять вторинну, і лише небагато міст здійснює доочисткуводостоків.
Передочищення. Сміття і пісок звичайно засмічують систему і гальмуютьподальше очищення стоків. Тому їх усунення вважається її попереднім етапом. Відсміття позбавляються, пропускаючи початкові стоки через стрижньові грати, тобторяду стрижнів, розташованих на відстані близько 2,5 см один від одного. Потім сміття механічно збирають з грат і відправляють в спеціальну піч дляспалювання. Очищена від сміття вода потрапляє в пісковловлювач, або пісковідстійник- місткість, що нагадує плавальний басейн, де рух води сповільнюєтьсянастільки, що пісок осідає; потім він механічно витягується звідти і вивозитьсяна звалище.
Горизонтальний відстійник [50] — це прямокутний, витягнутий в напрямкуруху води, залізобетонний резервуар (рис. 1.1).
/>
Рис. 1.1. Горизонтальний відстійник:1 — подача води; 2 — відведення води; 3 — зона освітлення; 4 — зона накопиченняосаду; 5 — розподільний лоток; 6 — водозбиральний лоток; 7 — труба для відводуосаду
У відстійник вода потрапляє черезрозподільчий лоток і після проосвішення збирається на протилежному боці лоткомабо перфорованою трубою для відводу на слідуючу споруду. Відстійник може бутиподілений в повздовжньому напрямку перегородками на самостійні секції(коридори) шириною 3…6 м.
Пісковловлювачі застосовують длявидалення зі стічних вод важких мінеральних забруднень (переважно піску і> 0,2…0,25мм). Вони діляться на горизонтальні з коловим або прямолінійним рухом води,вертикальні з рухом води знизу вверх і гвинтові з поступально-обертальнимрухом.
/>
Рис. 1 .2. Схема горизонтального пісковловлювача зпрямолінійним рухом води:1-вхідний патрубок; 2-проточна частинапісковловлювача; 3 осадозбірник; 4-вихідний патрубок; 5- патрубок для видаленняосаду
Механічне очищення дозволяє виділяти з побутових стічних воддо 60-75% нерозчинних домішок, а з промислових до 95%, багато хто з яких якцінні домішки, використовуються у виробництві.
Первинне очищення. Після передочищення вода проходитьпервинне очищення – поволі пропускається через крупні баки, звані первиннимивідстійниками. Тут вона протягом декількох годин залишається майже нерухомою.Це дозволяє найважчим частинкам органічної речовини, що становлять 30-50 % йогозагальної кількості, осісти на дно, звідки їх збирають. В той же самий часжирні і маслянисті речовини спливають до поверхні, і їх знімають як вершки.Весь цей матеріал називається мул-сирець.
При первинному очищенні всього-на-всього «заливають бруднуводу в судину, дають боронитися і зливають». Проте це дозволяє усунути значнучастину органічної речовини при мінімальних витратах. Вода, що покидає первиннівідстійники, все ще містить 50-70 % органічних колоїдів, що не осіли, і майжевсі розчинені біогени. Вторинне очищення передбачає усунення органічноїречовини, але не розчинених живильних елементів, що залишилася.
Вторинне очищення. Це очищення називають також біологічним, оскільки вній беруть участь живі природні редуценти і детрітофаги, споживаючі органічнуречовину і в процесі дихання перетворюючі його на воду і вуглекислий газ.Звичайно застосовуються два типи систем: краплинні біофільтри і активний мул.
У системах з краплинним біофільтром вода розбризкується істікає цівками по шару каміння величиною з кулак, товщина яких 2-3 м. Як і в природних струмках, в цих умовах функціонує складна екосистема, що включає бактерії,простих коловерток, різних дрібних черв’яків і інших прикріплених до каміннядетрітофагов. Вони буквально виїдають з протікаючої води всю органічнуречовину, включаючи патогенів. Організми, випадково змиті з біофільтрів,пізніше усуваються з води, коли вона потрапляє у вториннівідстійники-місткості, аналогічні первинним відстійникам. З матеріалом, щоборонився в них, поступають, як і з мулом-сирцем. Пройшовши первинне очищення ікраплинні біофільтри, стічні води втрачають 85-90% органічної речовини.
У біофільтрах стічні водипропускаються через шар грубозернистого матеріалу, покритого тонкою бактерійноюплівкою. Завдяки цій плівці інтенсивно протікають процеси біологічногоокислення. Саме вона служить діючим початком в біофільтрах.

/>
Рис. 1.3. Біофільтр: 1, 2 — труби дляподачі та відведення води; 3 — розбризкувані; 4 — фільтрувальне завантаження; 5- дренаж; 6 — подача повітря
Все більш широке розповсюдження одержує ще один методвторинного очищення – система активного мулу. В цьому випадку вода післяпервинного очищення поступає в резервуар, де могли б розміститися декількаприпаркованих один за одним трейлерів [48]. Суміш детрітофагів, звана активним мулом, додається у воду, коли тапоступає в резервуар. У міру руху по ньому вона інтенсивно аеруєтся, тобтостворюється багате киснем середовище, ідеальне для розвитку цих організмів. Вході їх живлення кількість органічної речовини, включаючи патогеннімікроорганізми, зменшується.
Покидаючи аераційний резервуар, вода містить безлічдетрітофагів, тому її спрямовують у вторинні відстійники. Оскільки організмизвичайно збираються в шматочках детриту, обложити їх відносно нескладно; осад єтим же самим активним мулом, який знову закачують в аераційний резервуар. Такимчином, детрітофаги рециклізуются, а вода очищається від органічної речовини на90-95 %. Надлишки активного мулу, що нагромаджуються в процесі розмноженняорганізмів, звичайно об’єднують з мулом-сирцем і надалі обробляють їх разом.
Аеротенки — величезні резервуари іззалізобетону. Тут очищаючий початок — активний мул з бактерій і мікроскопічнихтварин. Всі ці живі істоти бурхливо розвиваються в аеротенках, чому сприяютьорганічні речовини стічних вод і надлишок кисню, що поступає в споруду потокомповітря, що подається. Бактерії склеюються в пластівці і виділяють ферменти,мінералізуючи органічні забруднення. Мул з пластівцями швидко осідає,відділяючись від обчищеної води. Інфузорії, джгутикові, амеби, коловертки іінші найдрібніші тварини, пожираючи бактерії, що не злипаються в пластівці, омолоджуютьбактерійну масу мула.
/>
Рис.1.4 Схема біоочищення задопомогою одноступеневого аеротенка: 1,5 — подача і скид води; 2 — аеротенк, 3- вторинний відстійник; 4 — станція знезаражування; 6 — подача мулу; 7 — компресор; 8 — подача повітря; 9 — насосна станція; 10 — муловий майданчик
Системи вторинного очищення не усувають розчинених біогенів.До двох останніх десятиліть не відчувалося гострої необхідності здійснюватидодаткове очищення води вже після вторинної. Воду після неї простодезинфікували хлоркою і скидали в природні водоймища. Така ситуація переважає ізараз. Проте у міру загострення проблеми евтрофікації все більше міст вводятьще один етап — доочистку, що знімає біогени.
Доочистка. Після вторинного очищення вода поступає надоочистку, що знімає один або більш біогенів. Для цього існує безліч способів.На 100% воду можна очистити дистиляцією або мікрофільтруванням. Проте цевимагає великих витрат. Сумарний об’єм стоків – близько 150 галонів в день на людину. Очищення такої кількості води названими методами дуже марнотратне, томув даний час розробляються і упроваджуються доступніші способи. Наприклад,фосфати можна усунути, додавши у воду вапно (іони кальцію). Кальцій вступає вхімічну реакцію з фосфатом, утворюючи при цьому нерозчинний фосфат кальцію,який можна видалити фільтруванням. Якщо надлишок фосфату – основна причинаевтрофікації, цього вже достатньо.
При відповідній доочистці можна добитися того, що зрештоювийде вода, придатна для пиття. Багатьох людей бліднуть при думці про вторинневикористовування каналізаційних стоків, та варто пригадати про те, що в природіу будь-якому випадку вся вода скоює круговорот. Фактично відповідна доочисткаможе забезпечити воду кращої якості, ніж одержувана з річок і озер, що не рідкоприймають неочищені каналізаційні стоки [40].
Дезинфекція. Якому б ретельному очищенню не піддавалисястічні води, звичайно їх все одно дезинфікують хлоруванням перед скиданням вприродні водоймища, щоб знищити патогенні організми, які могли вижити.Використовування для цього газоподібного хлору (Cl2) спричиняє за собоюпевні екологічні проблеми, що вимагають обговорення. Хлор використовують черезйого ефективну дію і відносну дешевизну. Проте він дуже отруйний, і йоготранспортування небезпечне для людей. Крім того, хлор ще більш токсичний длядеяких риб. Виявилося, що навіть не уловлюване вимірювальними приладами йогозміст робить згубний вплив на їх ікру і розвиток ембріонів. Нарешті, деякікількості хлору мимовільно вступають в реакції з органічними речовинами зутворенням хлорованих вуглеводнів, тобто органічних молекул, що включають атомихлору. Багато хто з цих з’єднань токсичний і біологічно не розкладається, адеякі здатні навіть викликати рак, порушення внутрішньоутробного розвитку івражати систему розмноження.
Існують безпечніші дезинфікуючі засоби, наприклад озон (O3).Він надзвичайно згубний для мікроорганізмів і, впливаючи на них, розпадаєтьсяна газоподібний кисень, що покращує якість води. Проте озон не тількитоксичний, але і вибухонебезпечний.
Пропонується також впливати на воду ультрафіолетовим або іншимвипромінюванням, що вбиває мікроорганізми, але не надаючим ніякого побічногоявища.
Крім того, після хлорування можна додавати у воду іншіречовини, наприклад діоксид сірки, які, реагуючи з хлором, утворюють нешкідливінеактивні з’єднання

РОЗДІЛ 2 Використаннята охорона водних ресурсів Коростишівського району
2.1 Фізико-географічна іприродо-кліматична характеристика Житомирськоїобласті
Житомирська область розташована в центральній частині Східноєвропейськоїрівнини, на півночі Правобережної України, майже повністю в центральній частиніПолісся. Площа області становить 29,9 тис. кв. км, що складає 4,9 % територіїУкраїни. Область має вигідне фізико-географічне та економіко-географічнеположення, що сприяє її компактному заселенню, високому рівню господарськогоосвоєння території [20].
Територія Житомирської області в геоструктурному відношенні знаходитьсямайже повністю в межах північно-західної частини Українського кристалічногощита, який є складовою частиною Руської платформи.
В геологічній будові беруть участь метаморфічні, місцями магматичнівідламкові породи докембрійського фундаменту, перекриті корою вивітрювання іосадовим чохлом. Корінні породи чохла, що виповнюють зниження фундаменту,залягають на сході та півдні області. Решта території вкрита антропогеновимивідкладами. За площею переважають водно-льодовикові відклади, на окремихділянках перекриті льодовиковими. Річкові долини виповнені алювієм терас.
На території області є відклади всіх періодів геологічної історіїЗемлі, починаючи з докембрійських і закінчуючи четвертинними. Але роль їх вгеологічній будові неоднакова.
Рельєф Житомирської області тісно пов’язаний з геологічною будовою.Приуроченість території області до північно-західної частини Українськогокристалічного щита зумовило її більш високе гіпсометричне положення порівняно зіншими областями українського Полісся, поширення вузьких і глибоких врізаних річковихдолин, наявність великих лесових “островів” і меншу заболоченість.
Житомирська область має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженнямна північ і північний схід (від 280 – 220 м до 150 м і менше). Більша частина області лежить у межах Придніпровської та Волино–Подільської височин. Північнуі північно-східну частину займає Поліська низовина [20].
Для області характерний високий рівень залягання кристалічних порід,які в багатьох місцях виходять на денну поверхню і беруть участь у формуваннісучасного рельєфу, впливають на характер річкових долин, підземних вод іґрунтового покриву.
В надрах Житомирської області залягають різноманітні корисні копалини. Зпогляду видової різноманітності мінеральну базу області варто характеризуватипереважно як паливно-будівельну. З неї виокремлюються три групи кориснихкопалин: паливно-енергетична (буре вугілля, торф); будівельна (граніти,кварцити, тугоплавкі глини, пегматити, каолін, доломіт); метало рудна (ільменіт).Поклади мінеральної сировини в цілому незначні (винятком є будівельне каміння ікварцити). Ступінь різноманітності сировинних ресурсів характеризується високимрівнем. Більш розвідані паливно-енергетичні ресурси, будівельні і металевікорисні копалини. На їх базі розвиваються буровугільна і торфовидобувнапромисловості, скляна і фарфоро-фаянсова, цегельна, видобування і виробництвоільменіту тощо.
Житомирська область розташована у помірному поясі північної півкулі між49° і 51° північної широти. Цим обумовлюється висота Сонця над горизонтом.
У дні рівнодення, коли сонце буває в зеніті над екватором, воно опівдніпіднімається в Житомирі над горизонтом на 35°. Максимальна висота Сонця опівднів день літнього сонцестояння досягає 58°, мінімальна висота Сонця опівдні вдень зимового сонцестояння не досягає 12°.
Клімат Житомирської області помірно-континентальний, з теплим вологимлітом і м’якою хмарною зимою. Він залежить від основних кліматоутворюючихфакторів: сонячної радіації, атмосферної циркуляції, форм рельєфу, а такожлісистості і заболоченості, які впливають на формування місцевихмікрокліматичних відмін. Середня багаторічна температура найхолоднішого місяця(січня) становить мінус 6°, найтеплішого (липня) +17 — +19 °. Середня річнатемпература в області становить +6 — +7°. Найбільші морози бувають у січні талютому і досягають мінус 30°. Тривалість безморозного періоду 150 – 170 днів. Сумадодатних температур повітря (понад 10) коливається від 2400° на півночі, до2600° на півдні. Тривалість періоду з середньодобовими температурами вище 0°становить 240 – 260 днів. Вегетаційний період (дні з середньою температуроюповітря вище 5°) продовжується від другої декади квітня до третьої декадижовтня. Середні дати весняних заморозків на ґрунті – 5 – 10 травня, найпізніші– у першій половині червня [20]. Осінні приморозки починаютьсянаприкінці вересня – на початку жовтня. Від весняних приморозків найбільшестраждають ранні овочі, фруктові дерева.
На території області протягом року випадає 550 – 600 мм опадів. Максимум опадів припадає на літні місяці: червень, липень, серпень (40 – 45% річноїкількості опадів). Влітку досить часто бувають зливи, грози. Сума опадів уперіод активної вегетації становить 300 – 350 мм.
Сніговий покрив у більшості районів області рівномірний (10 – 30 см) і триває 95 – 110 днів, але нестійкий через часті відлиги. В цілому він достатній для захистуозимини від вимерзання і накопичення ґрунтової вологи.
Відсутність високих гірських піднять сприяє вільному переміщеннюповітряних мас різного походження, що обумовлює значну мінливість погоднихпроцесів в окремі сезони. Проте перехід від одного сезону року до другого, якправило, відбувається поступово. Під впливом Атлантики характерні стійківідлиги, коли температура повітря підвищується до 10°, а сніговий покрив зовсімзникає. Взимку спостерігається хмарна погода – результат проходження циклонів,опади можуть випадати як у вигляді снігу, так і дощу – при глибоких тривалихвідлигах, а також проходженні атлантичних і південних циклонів.
В залежності від співвідношення між циклонічною і антициклонічноюпогодами взимку на Житомирщині розрізняються теплі і холодні зими. Теплі зимихарактеризуються частими виходами атлантичних циклонів з суцільною хмарністю іопадами у вигляді мокрого снігу, дощу й мряки. При цьому добовий хід температуриповітря практично відсутній, а середні місячні температури на 5 – 7°перевищують норму. Холодні зими спостерігаються при переважному пануванні антициклонноїпогоди, викликаної вторгненням арктичних мас, формуванням місцевихантициклонів. При цьому середні температури бувають на 7 – 9° нижчими віднорми.
Переломним періодом зими є звільнення ґрунту від снігового покриву. Початоквесняного сезону, який характеризується переходом середньої добової температуричерез 0° у бік зростання, відбувається в середині березня, через +5°температура по всій області переходить близько 10 квітня. Цей час вважають започаток вегетаційного періоду.
Для травня з його середньою температурою повітря +15° властивий, додеякої міри, літній режим і погода здебільшого сонячна, тепла, вітри слабкі іширяться громовиці.
За весну випадає опадів 120 –130 мм. Травень буває іноді посушливим ічас від часу тут виникають пилові бурі, які видувають верхні шари сухогоґрунту.
Не можна не зазначити, що в окремі роки спостерігаються снігопади нетільки в березні – квітні, а й в травні.
Літо починається з кінця травня і закінчується на початку вересня. Усередньому літній період достатньо теплий і вологий: середні місячнітемператури всіх літніх місяців перевищують 18°, за цей період випадає200 250 мм опадів, тобто 40 % їх річної норми.
Влітку часто спостерігаються грози з інтенсивними зливними дощами, колиза одну добу може випасти 100 мм опадів. В середньому на кожний літній місяцьприпадає 5-7 грозових днів. Дві-три грози за літо супроводжуються випаданнямграду. Найбільш сухим і сонячним є місяць серпень.
Перший місяць осені – вересень – сухий і сонячний. Пізніше збільшуєтьсяхмарність, частіше починають випадати облогові дощі, які мають важливе значеннядля передзимового зволоження ґрунту і нагромадження в ньому вологи.
Жовтень може бути сухим і сонячним, з нічними приморозками і туманами.Такі періоди одержали назву „бабиного літа”. При цьому в жовтні можливітемператури +25…+26°.
Кінець осені відзначається різким посиленням циклонічної діяльності. Вцей час часто спостерігаються тривалі облогові дощі і тумани. Наприкінцілистопада по всій області може утворитися сніговий покрив, хоча снігопадизрідка можливі протягом всієї осені.
Територія Житомирської області має розгалужену гідрографічну мережу. Натериторії області протікає повністю або частково 221 річка (враховано річкидовжиною понад 10 км, загальною довжиною 5366 км), всі вони належать до басейну Дніпра [20].
Найбільшими водними артеріями області є: Тетерів з Гнилоп’яттю, Гуйвоюта Іршею; Ірпінь і Здвиж (верхні течії); притоки Прип’яті – Уборть, Словечна таУж з Жеревою і Норином; притока Горині – Случ.
Фізико-географічне розташування Житомирської області позначилось як нарозвиткові річкової мережі, так само і на водному режимі цих річок. Пересічнагустота річкової мережі області становить 0,36 км/км2. Для річокобласті характерне мішане живлення з переважанням снігового. Понад 50%річкового стоку припадає на талі снігові води. Частка підземних і дощових вод уживленні, приблизно, однакова.
Льодоутворення на річках області починається, як правило, в кінцілистопада на початку грудня. Середня тривалість льодоставу – 3,4 місяці, середнятовщина – 0,2-0,4 м.
В залежності від геолого-морфологічних умов і рельєфу сформувалисьгеографічні особливості річок: ширина, характер річкової долини, будова русла,нахил річки, швидкість течії тощо. Річки півночі області мають більш повільнутечію. Заплави лучні або чагарникові, подекуди заболочені. Річки центральної іпівденної частини області мають добре вироблені терасові долини. Середня ширинаїх становить 0,5-0,8 км (на р. Тетерів – до 4 км); схили високі (10-20м), часом круті. Русла річок помірно звивисті. Ширина річок у межень наперекатах дорівнює 5-20 м, на плеснових ділянках 30-50 м (на р. Случ – до 110м). Середній похил річок порівняно значний (0,6-1,2 м/км), швидкість течіїна перекатах дорівнює 0,1-0,4 м/с [20].
Великі площі в області займають болота, які підрозділяються на низинніверхові. У подільській частині переважають трав’яні болота, які утворюються врезультаті періодичного затоплення низинних боліт місцевості річковими водами,характеризуються незначною глибиною, підвищеним вмістом мінеральних сполук.Верхові, мохові болота, утворюються після того, як трав’яні болота перестаютьсистематично заливатися річковими водами, починає змінюватись рослинність,з’являється сфагновий мох, зменшується мінеральне живлення.
Ґрунтові води на Поліссі досить розповсюджені. Залягають вони, якправило, на глибині, доступній для коріння рослинності, що звичайно неперевищує 5-10 м. За мінералізацією вони прісні, за хімічним складом –гідрокарбонатно-кальцієві [13].
Ґрунти у межах Житомирської області за їх механічним складом тафізико-хімічними властивостями досить різноманітні. На їх утворення тагеографічне поширення впливають рельєф, материнські породи, кліматичні умови, атакож рослинний покрив і тваринний світ. Характерна для Полісся найбільшаобводненість сприяє тривалому сезонному перезволоженню ґрунтів і формуванню вних без кисневого середовища. В результаті створюються сприятливі для розвиткувідновлювальних процесів умови. Ґрунти набувають типовий сизо-сірий колір.Зональними типами ґрунтів є дерново-підзолисті і болотні, які часто змінюютьодин одного і перемежовуються з більш рідкими сірими лісовими ґрунтами [13].
Порівняно теплий і вологий клімат зони лісів сприяє розвитку процесівбіохімічного вивітрювання і утворенню кислих ґрунтових вод. Відбуваєтьсявилуження мінералів і формування елювіального горизонту, бідного глинистимичастинками, оксидами і вільним кремнеземом. Ґрунтоутворюючі і гіпергенніпроцеси в лісовій зоні мало енергійні і не проникають глибше 1-1,2 м. В умовах достатньо застійної зволоженості, яка ускладнена близьким від поверхні заляганнямґрунтових вод, інтенсивно розвивається процес утворення торф’яників, потужністьяких досягає декількох метрів. Негативною особливістю є заболоченість, низькаприродна родючість ґрунтів, вітрова ерозія незахищених рослинністю піщанихґрунтів і ін.
У Поліссі переважають піщані, супіщані і зрідка легкі суглинистіґрунти, які підстилаються різними материнськими породами. Все це зумовлюєзначну мозаїчність ґрунтового покриву і поширення дерново-підзолистих ґрунтів,які займають майже 60% ґрунтового покриву [14].
2.2 Загальна характеристика водних ресурсів Коростишівського району
У світі все живе пов’язане з водою ізначною мірою складається з води. Академік В.І. Вернадський зазначав, що«вода стоїть осібно в історії нашої планети, не має природного тіла, якемогло б зрівнятися з нею за впливом на хід основних природних та суспільнихпроцесів» [30]. З одного боку, вона єносієм життя, формуючи умови для відтворення, розвитку, існування усіх живихорганізмів, природного середовища в цілому, самої людини. З іншого водавикористовується як природна сировина, виступає елементом виробничих відносинпрактично у всіх галузях господарської діяльності, у виробництві багатьох видівпродукції. Тому забезпечення людства чистою водою є однією з найбільших проблемсьогодення, гострота якої підвищується внаслідок зростання дефіциту води тапогіршення її якості. Саме виживання людини, як біосоціального виду, в значніймірі залежить від наявності та стану водних ресурсів.
Загальний об’єм гідросфери становитьтрохи менше 1,5 млрд. куб. км, 94 % якого та 72 % поверхні земної кулі займаєсвітовий океан. Із загального об’єму гідросфери 60 тис. куб. км припадає напідземні води, більшу частину яких становлять глибинні розсоли, і лише близько4 тис. куб. км — прісні підземні води зони активного водообміну. Третьоювеликою частиною гідросфери є полярні льодовики — 24 млн. куб. км (1,6 %). Надолю поверхневих прісних вод в гідросфері припадає близько 360 тис. куб. км або0,25 % її загального об’єму, з них 278 тис. куб. км зосереджено в озерах, 83тис. куб. км — ґрунтова волога. Незначний об’єм руслових річкових вод Землі — близько 1,2 тис. куб. км — служить початком формування майже всіх джерелпрісних вод, доступних для використання. Отже, резерв води, на яке можерозраховувати людство в недалекому майбутньому, орієнтовно становить 6 тис.куб. км. В той же час використання води, як природного ресурсу, протягом останніхдесятиріч різко зросло: у 1900 році світове споживання води складало 400 куб.км на рік у 1950 — 1100, у 1975 — вже 3000. За прогнозами у 2010 р. річнийобсяг водоспоживання досягне 6000 куб. км.
Характер і ступінь використанняводних ресурсів залежить від природних умов, у тому числі водозабезпеченості таекономічних і соціальних факторів [33]. На розвиток галузей водного господарства і будівництва гідротехнічнихспоруд впливають також рельєф місцевості, ґрунтовий і рослинний покрив,гідрогеологічні умови, гідрологічні особливості басейну та інші природніфактори. Масштаби і спрямованість економічних чинників визначаються рівнемрозвитку продуктивних сил, структурою територіально-виробничих комплексів,існуючих і тих, що формуються, а також рівнем заселеності і густотою населення.
При цьому господарська діяльністьлюдини здійснює все більший вплив на умови формування і використання воднихресурсів, їх кількісні та якісні зміни. Вона визначається, в першу чергу,безпосереднім використанням води для виробничих, соціальних,господарсько-питних потреб, прямою зміною режиму та якості води в процесігосподарської діяльності. При цьому забруднення водних ресурсів набуває такихзначних масштабів, що ставить під загрозу існування екосистем і функціонуванняекономіки.
Склад та якість води характеризуютьсябагатьма фізичними, хімічними та мікробіологічними показниками [31]:
–  мутність(вміст завислих речовин в одиниці об’єму суміші води з наносами);
–  забарвлення,запахи та присмак;
–  температура;
–  мінералізація(наявність у воді розчинених речовин);
–  наявністьрозчинного кисню і біохімічна потреба (БСК) у ньому на окислення органічних тахімічних речовин, які надійшли до водойми;
–  вмістотруйних та радіоактивних речовин;
–  бактеріальніта санітарно-гігієнічні показники (дотримання яких гарантує безпечні абооптимальні умови водоспоживання) тощо.
За запасами власних водних ресурсів,доступними для користування, Україна належить до найменш забезпечених середєвропейських держав. Питне водопостачання в Україні на 2/3 забезпечується зарахунок поверхневих вод. Напруженість водогосподарсько-екологічного становищазумовлена двома граничними умовами: з одного боку низькою середньорічноюводозабезпеченістю — на одного мешканця припадає близько 1 тис. куб. м на рік,а це у 15 разів нижче за норму, визначену Європейською Економічною комісієюООН; і з другого — майже катастрофічним якісним станом водних джерел [20, 33]. Поряд з цим водні ресурсивикористовуються нераціонально, з порушенням екологічних вимог, що пов’язано зекстенсивним характером розвитку економіки країни, наявністю застарілих водо-та енергомістких технологій.
Через надмірне антропогенненавантаження, негативний вплив наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС,порушення умов формування водного стоку і природної рівноваги, що зумовилозниження якості водних ресурсів, загрозливе екологічне становище склалося майжев усіх річкових басейнах нашої країни. Вода, яка використовується длявиробничих та господарських потреб, повертається у природні ланки як зворотна,у вигляді стічної, і несе у собі забруднюючі речовини, розчинні солі, хімічнідомішки, частки ґрунту та біологічні відходи, які не характерні для живоїприроди. Особливу стурбованість викликають такі забруднюючі речовини яктоксини, подібні до важких металів та пестицидів; органічні речовини, викидипоживних елементів, подібних до стоку добрив; осідання кислотних опадів,хвороботворні організми. Все це призводить до погіршення якості води ідеградації водних ресурсів.
Комплексна екологічна оцінка станурічок басейнів Дніпра за методикою, яка розроблена Українським НДІводогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, станкотрого можна було б класифікувати, як добрий (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 Екологічна оцінка басейнів малих річокОцінка стану Україна, % Полісся, % Використання річкового стоку
Добрий
Задовільний
Поганий
Дуже поганий
Катастрофічний
29
18
5
–
48
44
33
17
–
6 Якість води
Дуже чиста
Чиста
Задовільної чистоти
Забруднена
Брудна
Дуже брудна
–
–
3
20
16
61
–
–
11
17
28
44 Стан басейну річки
Добрий
Зміни незначні
Задовільний
Поганий
Дуже поганий
–
2
10
39
31
–
6
22
33
28
Дані таблиці свідчать, що задовільнооцінений екологічний стан лише 22% річок Полісся (10% обстежених річокУкраїни), стан 33% характеризується, як поганий (39% — по Україні), 28% маютьдуже поганий екологічний стан (31% — по Україні). І лише 6% обстежених річокПолісся зазнали незначних змін (2% загалом по Україні). З наведених даних можназробити висновок, що чистих річок на сьогодні в Україні не залишилось. Лише 11%річок Полісся мають воду задовільної якості (3% — по Україні). Стан якості водирешти річок характеризується від забрудненої до дуже забрудненої. Житомирщина,у порівнянні з іншими областями України, належить до регіону з низькою водозабезпеченістю.Загальна площа земель водного фонду області становить 129,5 тис. га — 4,3%всієї території. Вони зайняті природними водотоками (річками та струмками) -7,3тис. га, штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) — 20,1 тис. га,озерами і замкнутими водоймами — 0,7 тис. га, ставками — 16,0 тис. га таштучними водосховищами — 4,0 тис. га (рис.2.2). Крім того, болотами ізаболоченими землями зайнято 81,4 тис. га, якої знаходяться переважною мірою упівнічній частині області.

/>
Рис. 2.2 Структура земель, якізнаходяться під водою (на 1 січня 2006р.)
За даними обласного управлінняземельних ресурсів основними платниками та користувачами земель водного фондурегіону є водогосподарські підприємства — 9,7 тис. га (20,2%) тасільськогосподарські — 6,2 тис. га (12,9%).
По території області протікає 246річок (довжиною більше 10 км кожна) загальною протяжністю 5,8 тис. км та майже2,5 тисячі струмків (довжиною менше 10км) протяжністю понад 6,1 тис. км. Потериторії Коростишівського району протікає 13 річок (довжиною 173 км). Сама найбільша річка району має протяжність 36 км — р. Тетерів. Середня щільність річковоїмережі Коростишівського району становить 0,43 км на кв. км території. В сердній за водністю рік місцевий стік річок району становить 315 млн.куб. на 1 людину припадає 2,14 тис. куб. м води. Сумарний стік, який формуєтьсяв межах, сягає 371 млн. куб. м або 2,52 тис. куб. м на одного жителя. ПоУкраїні на 1 людину припадає 1,03 тис. куб. м місцевого 4,12 тис. куб. мсумарного стоку. В маловодний рік місцевий стік по області становить 105 млн.куб. м, а сумарний — 128 млн. куб. м.
Річка Тетерів, права притока р. Дніпро, протяжність натериторії області 247 км. Кількість контрольних створів — 27, з них згідно до«Програми…» — 7. Відбір проб проведений 4 рази.
Погіршився стан річки в створі нижче смт. Чуднів: збільшивсяв 2 рази вміст сольового амонію в порівнянні з 2004 роком (0,79мг/дм3– у 2000 році та 1,56 мг/дм3 – у 2001 році). Збільшились показникипо сухому остатку, сульфатам і фосфатам.
У створі 5 км вище міста Житомира (водосховище «Відсічне»)різких змін якості води не спостерігається за винятком літнього періоду.Протягом липня-серпня поточного року спостерігалася екстремальна ситуація звмістом марганцю. Його вміст в 13-14,5 разів перевищував ГДК. Причиною такогоявища була надзвичайно висока температура повітря, а разом з тим і водипротягом цього періоду, що призвело до порушення окисловідновних процесів вповерхневих водах.
В міру спадання температур якість води покращилась. На кінець2001 року збільшення вмісту марганцю не спостерігалося.
У створах вище гирла річки Кам’янка в порівнянні з минулимроком, показники стабільні.
У створі, нижче гирла річки Кам’янка, у порівнянні з минулим рокомзбільшився вміст сольового амонію з 0,8 мг/дм3 до 1,06 мг/дм3,фосфатів з 0,42мг/дм3 до 0,66 мг/дм3. Це пояснюєтьсяскидом в річку Кам’янку декількох скидів зливових стоків та частими аварійнимискидами з каналізаційно-насосних станцій.
У створі, нижче міста Житомира, с. Левків у порівнянні з 2000роком спостерігається зниження розчинного кисню та збільшення сольового амонію,ХСК, БСК5, сульфатів, що пояснюється впливом скиду ОСК ЖитомирсьогоВУВКГ.
У прикордонному з Київською областю створі с. Вишевичі всіпоказники, проти минулого року стабільні, за винятком незначного підвищеннявмісту сольового амонію в 2 рази.
На річках Житомирської областістворено 43 водосховища (з запасом води кожного більше 1 млн. куб. м) загальноюплощею водного дзеркала 6,8 тис. га повним об’ємом 163,13 млн. куб. м (кориснийоб’єм — 30,84 млн. куб. м). Площа водного дзеркала 825 ставків становить 9,8тис. га, їх об’єм майже 115 млн. куб. м. Запаси підземних вод області питногопризначення порівняно незначні — 70 млн. куб. м на рік, прогнозні оцінюються у300 млн. куб. м на рік. Кількість свердловин на початок 1998 р. становила 3768одиниць. Розрахунковий обсяг водних ресурсів усіх водойм області становитьблизько 3,3 млрд. куб. м.
2.3 Аналіз використання воднихресурсів області та Коростишівського району
Водокористування — це об’єктивний ібезперервний процес освоєння і використання суспільством водного режиму таводних ресурсів, який безпосередньо впливає на водні екосистеми. Він передбачаєне тільки використання водноресурсного потенціалу, але і його відтворення таохорону. За характером впливу суспільства на водні системи виділяються такійого види:
–  водокористуваннябез вилучення води з водних джерел (руслове);
–  водокористуванняіз забором води з водних джерел (позаруслове);
–  відтворенняводних ресурсів (оборотне та повторне водопостачання, замкнуті системи, очисткаводи тощо)
–  перебудоваводного режиму (гідромеліорація, регулювання стоку водосховищами, ставками,перекидання стоку та ін.)
–  охоронаводноресурсних систем (водозбірних площ і безпосередньо водних об’єктів).
В залежності від того, в якій галузіздійснюється водокористування, його поділяють на: промислове, комунальне ісільськогосподарське, а за і цільовим призначенням: на господарсько-побутове,виробниче, сільгоспводопостачання, зрошення земель, ставкове, рибнегосподарство та ін.
Згідно з Водним Кодексом України,використання вод здійснюється в порядку загального і спеціальноговодокористування, для потреб гідроенергетики, водного транспорту. Загальневодокористування здійснюється громадянами безкоштовно, без надання відповіднихдозволів, для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, аматорська іспортивна риболовля, водопій тварин, забір води з водних об’єктів беззастосування споруд або технічних пристроїв та з криниць). Спеціальневодокористування — це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд аботехнічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Таке водокористуванняздійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питнихпотреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих,сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних,рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Спеціальнійводокористування є платним.
З погляду використання і охорониводних ресурсів виробнича діяльність господарських об’єктів характеризується:
– загальнимпопитом на воду — сумою забору свіжої води з природними об’єктів, залученої воборотні системи водопостачання;           
– водовідведенням- скидом стічних, дренажних, колекторних, шахтних та інших вод у водні об’єкти;
– безповоротнимводоспоживанням — різницею між забором води і водовідведенням (до безповоротнихвтрат води відносяться втрати води при транспортуванні, на додатковевипаровування з поверхні водосховищ і ставків, фільтрацію в каналах тощо);
– обсягамискиду забруднень — величиною контрольованих компонентів забруднюючих речовин устічних водах;
– тепловимзабрудненням — кількістю тепла, що скидається у водний об’єкт, якийвизначається за витратою скидних вод і підвищенням їх температури порівняно дотемператури води, яка забирається.
Водоспоживання на Україні оцінюєтьсясистемою кількісних показників, а саме обсягами:
–  забраноїводи з водних джерел;
–  використаноїводи;
–  скинутихдо водних об’єктів стічних вод;
–  незворотноговодоспоживання, який визначається як різниця об’ємів забраної і скинутоїстічної води.
Розвиток сучасного виробництвасупроводжується зростаючим залученням водних ресурсів такими водоємкимигалузями, як промисловість, сільське та комунальне господарства. Так, за данимистатистики сучасна промисловість світу використовує близько 20 % води,споживаної людством. Кількість води, що споживається підприємством, залежитьвід того, яку продукцію воно випускає, від системи водопостачання (прямоточначи оборотна) та від інших причин. До найбільших споживачів води в промисловостіналежать атомні електростанції.
Основний же споживач води — сільськегосподарство (70 % її загального використання). Це зумовлено передусімзбільшенням площ зрошуваного землеробства. Відомо, що зрошувані землі набагатопродуктивніші від незрошуваних. Сьогодні у світі площа зрошуваних земельстановить 15 % загальної площі сільськогосподарських угідь, а дають ці земліпонад 50 % усієї продукції.
Водопостачання населення (близько 10% усієї спожитої людством води) задовольняє його потреби в питній воді такомунально-побутові (робота підприємств побутового обслуговування, поливаннявулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи тощо). Незважаючи на те, щопротягом останніх десятиріч інтенсивність водокористування залишиласьпостійною, а подекуди скоротилась, має місце потенційна недостача води, іособливо у міських ареалах. Питання забезпечення населення і народногогосподарства свіжою водою дедалі загострюються. Залишається проблемою витікводи із розподільчих систем та неефективне використання води. Значні обсягиспоживання води в процесі економічної діяльності, зростання скидів забрудненихвод у поверхневі водойми – головні чинники антропогенного навантаження на водніресурси.
В останні роки спостерігаєтьсящорічне зменшення обсягів забору води.
Таблиця 2.2 Основні показникиводопостачання і водовідведення по області, млн. м3/> 2000 2002 2004 2004 у % до 2000 2000 у % до 2002 Використано свіжої води 107,0 99,7 101,4 94,7 102 у т.ч. на потреби: господарсько-питні 47,1 38,1 35,3 74,9 92,6 виробничі 24,5 27,6 34,4 140 124,6 Загальне водовідведення 70,0 62,7 67,1 95,9 107,0 з них: забруднених 34,5 35,6 36,3 105,2 102,0 нормативно-очищених 15,9 5,9 11,0 69,2 156,2 нормативно-чистих (без очистки) 0,0 1,2 2,2 – 18,3 Обсяг оборотної і послідовно використаної води 114,1 280,1 145,6 127,6 51,9
Протягом 2006 р. усім споживачамобласті відпущено 101,4 млн. м3 води, що на 5,3% м менше, ніж у 2002р. і на 2% більше, ніж у 2004 р. Населенню відпущено 35,3 млн. м3.Воду на комунально-побутові потреби відпускали 200 підприємств, у яких набалансі знаходилось 278 водопроводів, 64 окремі водогінні мережі, 570свердловин. Ними із природних водних об’єктів, що пов’язано із зниженням абоприпиненням виробничо-господарської діяльності суб’єктів господарювання.Відповідно зменшився забір води для використання в розрахунку на душунаселення: від 199 м3 у 1992 р. до 122 — у 1995 р. і до 75 м3 — у 2006 р. (рис. 2.3).

/>
Рис.2.3 Динаміка обсягів забору,водовідведення
/>
Рис.2.4 Динаміка забору води длявикористання в розрахунку на душу населення
Загалом подача води до водопровідноїмережі у 20064 р. скоротилась на 35% проти 2002 р.: від 109,3 до 71,5 млн. м3.Разом з тим, спостерігаються значні втрати води при транспортуванні уводопровідних комунікаціях: у 2006 р. втрачено майже 22% загального обсягуводи, поданої до мережі, у 2002р. — лише 2,7% (табл. 2.3). Загальна протяжністьводогінних мереж централізованого водопостачання зросла з 2,0 тис. км у 2002 р.до 3,0 тис. км у 2006 р. Виробнича потужність водопроводів та насосних станційІ підйому помітно знизилась: у 2006 р. вона становила 472,6 тис. м3за добу проти 621,3 у 2004 р. та 484,3 — у 2004 р. Загалом по області виробничапотужність водопроводу і водопровідної мережі використовується майже повністю,характеристика яких відображена в табл. 2.3.
Таблиця 2.3 Водопостачання вобласті та в районі Подано води до водопровідної мережі Із загальної кількості поданої води, %
всього, млн. м3 частка від забраної води, % очищено втрачено при транспортуванні v 2002 2004 2006 2002 2004 2006 2002 2004 2006 2002 2004 2006 По області 109,3 90,3 71,3 36,8 47,2 54,1 51,7 75,8 75,7 2,7 6,2 21,6 Коростишівський 1,6 1,2 1,1 29,6 27,9 57,9 77,1 89,1 91,4 11,6 1,3 13,2
Значним споживачем води в Коростишивіє комунальне господарство, яке у 2006 р. на свої потреби використало 44,0 %загального обсягу використаної свіжої води, тоді як в середньому по Україні — лише 20%. Комунальне господарство забезпечує господарсько-питні і побутовіпотреби населення в житловому фонді та у сфері матеріального виробництва,санітарні потреби міст і селищ міського типу, а також виробничі потребипромислових підприємств. Особливістю комунального господарства є споживанняводи високої якості. Проте майже 25% води, що подається до водопровідноїмережі, не очищається. Вся вода проходить крізь очисні споруди Коростишівського- 91,4 % району. Обсяг води, використаної на задоволення господарсько-побутовихпотреб у 2006 р., склав 57,9 млн. м3, що на 30 млн. м3більше проти 2004 р. і на 23,9 млн. м3 більше, ніж у 2002 р.
За обсягом повного водоспоживання івикористання свіжої води найбільш великим водокористувачем є промисловість, девода використовується для виробництва продукції, як теплоносій (для охолодженнянагрітих у процесі виробничих операцій агрегатів, механізмів, устаткуваннятощо), як поглинач, як засіб транспортування, а також для змішаноговикористання. Певна кількість води використовується також для підтриманнянеобхідних санітарно-гігієнічних умов у виробничих приміщеннях, для гасінняпожеж та задоволення інших потреб.
Таблиця 2.4 Характеристика водопровідної мережіобласті Кількість водопроводів та окрсмихводогіннихмсреж, од. Одиночна протяжність водоводів та вуличної водопроводноїме сжі, км Кількість водозборів, одиниць Виробнича потужність водопроводу, тис. куб. м/добу 1995 2004 2006 1995 2004 2006 1995 2004 2006 1995 2004 2006 По області 310 322 357 2048,5 2083,4 2966,7 3950 4828 5698 621,3 484,3 472,6 Коростишівський 10 9 9 56,7 – 60,0 160 148 149 5,1 5,8 7,8
/>
Рис. 2.5 Частка оборотної тапослідовно використаної води у загальному обсязі, використаному на виробничіпотреби загального обсягу водоспоживання
На скорочення загальних обсягівводоспоживання вплинуло зменшення у 3,8 рази об’єму свіжої води, використаноїна виробничі потреби: з 94,0 млн. м3 у 2002 р. до 24,5 млн. м3 — у 2006 р. Частка спожитої свіжої води промисловістю області у 2006р. значнонижча — 22,9 %, ніж в цілому по Україні — 45,8 %. Важливе значення має економіясвіжої води за рахунок оборотної та послідовно використаної води, обсяг якої у2006 р. по області склав 152,0 млн. м3. Її частка у загальномуобсязі використання води на виробничі потреби зросла з 73,4 % у 2002 р., до86,1 % у 2006р.
Як за об’ємом використаної води, яказабирається з водних джерел, так і за безповоротними її втратами, значнимводоспоживачем є сільське господарство. У цій галузі використовується дляводопостачання тваринництва, підприємств по переробці сільськогосподарськоїпродукції, водозабезпечення сільських населених пунктів, зрошення, обводнення ізволоження земель, а також для ставкового рибництва. Сільське господарствоспричиняє високий рівень екологічного навантаження на водні джерела. Споживаннясвіжої води іншими галузями економіки порівняно незначні. Динаміка споживаннясвіжої води по області наведена на рис. 2.5.
Основні показники забору тавикористання свіжої води та відведення стічних вод регіону, що досліджуються, у2006 р. Із загального обсягу забраної води по області — 31,9 млн. м39% втрачено при транспортуванні. На виробничі, господарсько-питні,сільськогосподарські та інші потреби використання 107,0млн. м3свіжої води — 81 % всієї забраної, до водопровідної мережі подано 54%. Стічнихвод скинуто у поверхневі водойми дещо менше половини забраної — 46 %, 89 % якихпропущені крізь через очисні споруди каналізації. При цьому потужністьводоочисних споруд становить 78,9 % потужності водопроводу по області, апотужність очисних споруд забруднених стоків — 81,4 % пропускної спрямованостіканалізації.

/>
Рис.2.5 Динаміка використання свіжої води в Коростишиві за потребами
Проведений аналіз в розрізітериторіально-адміністративних одиниць свідчить, що у Коростишівському районіпри транспортуванні води по водопровідним комунікаціям втрачено її найбільше — 7 % від усього обсягу забраної води. Пояснюється це тим, що не відбулося їївтрат при транспортуванні до споживачів.
У Житомирському районі відводиться увигляді забрудненої 63 % від загального обсягу забраної води, поКоростишівському району — половина: по 52% відповідно. Майже по всіх районах стічніводи пропущені крізь очисні споруди каналізації, що дозволяє зменшити шкідливийвплив на природне середовище.

РОЗДІЛ 3 Розробка комплексу заходів по покращеннюпитної води Коростишівського району
3.1 Забруднення і охорона воднихресурсів Житомирської області та Коростишівського району
Відомо, що одна з головних проблем в м. Коростишів – цеякість водопровідної води для громадського споживання.
Забір води для потреб міста Коростишивапроводиться за рахунок підземних вод експлуатаційних свердловин, пробурених вперіод з 1980 по 1990 роки глубиною від 86 до 140 м і обладнаних на водоносний горизонт трещинуватої зони кристалічних порід докембрію.
Роль водного фактора у підтриманнібалансу природно-екологічних процесів є однією з центральних. Будь-які зміниводного режиму і водозабезпеченості зумовлюють значний прямий і непрямий впливяк на функціонування природних екосистем, так і економіку країни [31]. Томузахист чистого водного середовища, загроза дефіциту води обумовлюють глобальнийхарактер проблеми і потребують комплексного та раціонального підходу довикористання водних ресурсів.
Однією з головних причин негативнихнаслідків антропогенного впливу на водні об’єкти є споживацьке відношення доних. Вода, як природний ресурс, на відміну від нафти, газу, вугілля щорокувідновлюється в процесі глобального водообміну і кругообігу.
Через що водні ресурси тривалий часвважалися невичерпними та здатними до самоочищення. Однак, збільшенняантропогенного впливу на водні джерела та ландшафти водозбірних басейнівпризвело до порушення умов формування стоку і водного режиму, зниженнясамовідновлюваної спроможності водних ресурсів. Це зумовило зменшення водностірічок, зниження їхньої біопродуктивності.
Господарський комплекс України упродовжбагатьох десятиліть розвивався без урахування екологічних наслідків, щопризвело до катастрофічного екологічного стану, особливо — водних систем. Упромисловості — це високий рівень концентрації промислових об’єктів;відсутність чи недостатня потужність очисних споруд; недосконалість технологійочищення та низька ефективність існуючих очисних споруд; відсутність правових іекономічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечнихтехнологій і природоохоронних систем; низький рівень екологічних знань. Усільськогосподарському секторі економіки — значна (50-60 %) розораністьтериторій, яка на окремих водозборах річок сягнула 80-90 %; використання всільськогосподарському обороті схилів, заплав річок; низький рівень агротехнікиі технологій; нехтування природоохоронними, меліоративними, протиерозійнимизаходами; забруднення землі і вод стоками ферм і тваринницьких комплексів.
Джерелами забруднення водних ресурсівє також фільтруючі накопичувачі, звалища промислових і побутових відходів, токсичніречовини з яких надходять як до підземних, так і до поверхневих воднихоб’єктів. Загалом близько третини сталого стоку води забруднюєтьсяпромисловими, комунально-побутовими стічними водами, а також атмосфернимиопадами, в яких концентруються шкідливі викиди промисловості, транспорту івідходів сільського господарства.
Радіоактивні речовини, які випаливнаслідок Чорнобильської катастрофи, не залишаються на місці, їх міграціязумовлена, з одного боку, властивістю мулу чи ґрунту поглинати, а з другого — розчинністюрадіонуклідів у воді. Водойми забруднюються радіонуклідами внаслідок схиловогостоку. Самоочищення води від радіоактивних часток, крім радіоактивного розпаду,відбувається шляхом осаджування їх разом з муловими частинками, адсорбціїдонними відкладами, поглинання водними рослинами і тваринами. На більшійчастині річок області радіоактивне забруднення порівняно невелике або зовсімвідсутнє, за винятком р. Норинь, басейн якої розміщений у зоні безпосередньоговпливу Чорнобильської АЕС стан якого за рівнем радіоактивного забрудненняоцінюється як катастрофічний. У басейні більшості річок Полісся щільністьрадіаційного забруднення сягає 15 кюрі на 1 кв. км (в районі 30-кілометровоїзони Чорнобильської АЕС рівень забруднення води перевищує нормативи в 5-45разів).
На даний час суспільство сягнулотакого ступеня залучення водних ресурсів в господарський обіг, що вониперетворились в головний лімітуючий чинник соціально-економічного розвиткукраїни. Це вимагає пошуку ефективних зв’язків поміж економікою і природнимиводно ресурсними системами, між водопотребами соціально-економічного розвитку іполіпшенням екологічних умов існування людини, для стабілізації й оздоровленняекологічної ситуації в країні. Для досягнення конкретних позитивних результатівв усьому світі визнано найбільш ефективним застосування економічних методіврегулювання водокористування і водоохоронної діяльності. Водоохороннадіяльність неможлива без економічної оцінки водних ресурсів, яка маєвідображати їх значення у загальному національному багатстві і в народномугосподарстві (у виробничих процесах і споживанні) і за якою, чим обмеженішізапаси води, тим більшу економічну цінність вони повинні мати [22].
Однією з найактуальніших інайболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів булаі залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. За умов економічноїкризи це питання набуває особливої гостроти, оскільки втрачені попередніджерела витрат на водоохоронні потреби, головним чином — фінансування з державногобюджету. На сьогодні діють урядові постанови про платежі за водокористування івідшкодування збитків за порушення законодавства про охорону та раціональневикористання водних ресурсів. Так, фактичні поточні витрати на охорону тараціональне використання водних ресурсів підприємствами області у 2000 р.становили 32601,9 тис. грн. З них на утримання та експлуатацію споруд дляочистки стічних вод, що утворюються в промисловості, комунальному господарстві,інших галузях народного господарства, використано 17912,9 тис. грн; дляутримання та експлуатації систем водопостачання із замкнутими циклами — 9124,0тис. грн.; утримання та експлуатації полів фільтрації, спеціально збудованихнакопичувачів та відстойників забруднених стічних вод — 198,8 тис. грн.
Актуальною залишається проблемаохорони водних ресурсів від забруднення при скиданні неочищених та недостатньоочищених стічних вод. Зниження обсягів забору та використання води позначилисяі на обсягах водовідведення, які склали у 2000 р. 69,9 млн. м3, що в1,9 раз менше, ніж у 1995 р., і більш як вдвічі менше, ніж у 1992 р. Обсягскинутих вод в поверхневі водні об’єкти у 2000 р. становив 60,9 млн. куб. м, зних 34,5 % — неочищені та недостатньо очищені.
/>
Рис.3.1 Скидання стічних вод уповерхневі водні об’єкти області
За даними статистичної інформації із15,9 млн. куб. м стоків, очищених до нормативних показників, 15,4 млн. куб. мпройшли очистку біологічними методами, що становить майже 97 %, а 0,5 млн. куб.м (3 %) — механічними. По Україні 91 % нормативно-очищених стоків пройшли крізьспоруди біологічного очищення, 8,7% — механічного і незначний обсяг (лише 0,3%) очищено на спорудах фізико-хімічної очистки. Очищення стічних вод — один ізважливих заходів охорони навколишнього середовища від забруднення. В нашійдержаві перевага надається біологічному методу, оскільки він вимагає найменшихгрошових витрат. Крім того, у порівнянні з іншими методами, він найменше завдаєшкоди природному середовищу.
Таблиця 3.1 Скидання забрудненихзворотних вод у природні поверхневі водні об’єкти Коростишівського району, млн.м3 Скинуто всього З них: Частка у загальному обсязі скидання зворотних вод, % Без очищення Недостатньо-очищені 1995 2002 2006 1995 2002 2006 1995 2002 2006 1995 2002 2006 Коростишів 1,37 0,86 0,7 0,07 0,06 0,1 1,3 0,8 0,6 94,9 93,2 86,0
Аналіз показує, що показники очисткистічних вод за період 2002-2006 рр. погіршились. Так, в Коростишівському районіу 2006 р. без очищеня — 25 % (у 2002р. — 2 %), а неочищених та недостатньоочищених скинуто лише 69 % (92%-у 2002 р.). Поряд з тим по Житомирському районуці показники найгірші: до нормативних показників у 2006 р. очищено лише 1 %скинутих стічних вод (26 % — у 2002 р.), а неочищених та недостатньо-очищенихстоків у 2006 р. скинуто у поверхневі водні об’єкти 84 % всього обсягувідведених стічних вод.
Таблиця 3.2. Основні водокористувачі-забруднювачи воднихоб’єктів Підприємство — забруднювач Відомча належність Водний об’єкт
Об’єм скидання, млн. м3 Обсяг забруднюючих речовин, що скидаються, тонн на рік Всього НО НДО Коростишівське МКП«Водоканал» Держкомітет будівництва, архітектури та житлової політики р.Тетерів 0,6036 0,6036 276,0 /> /> /> /> /> /> /> />
Однією з причин такого стану єнедостатнє забезпечення регіону каналізаційними мережами та очисними спорудами.Загальна протяжність головних колекторів та вуличної каналізаційної мережірайону у 2006 р. становила 40,8 км, з яких 23,2 км знаходяться в аварійному стані. У районі крізь очисні споруди пропущено 93,5 % стічних водвідповідно. Через низьку якість очищення на очисних спорудах, внаслідокперевантаження та спрацювання технологічного обладнання переважна кількістьзворотних вод скидається значною мірою забрудненими — протягом 2006 р. більшеполовини (34,5 млн. куб. м) загального обсягу забруднених стічних вод надходилоу поверхневі водойми недостатньо очищеними.
Таким чином, сьогодні проблеманадійного забезпечення населення доброякісною водою належить до найважливішихпроблем. Головна причина загострення цього питання полягає в безперервномурості антропогенного навантаження на природні ресурси внаслідок інтенсивногохімічного, біологічного і радіаційного забруднення джерел питного водопостачання.Особливо складна ситуація спостерігається в районах, де водні ресурси обмежені,а водногосподарський баланс напружений.
Поверхневі водойми Коростишева у 2004р. найбільше забруднювалось лише підприємством — системи житлово-комунальногогосподарства — Коростишевське ВУВКГ — 6,0 млн. м3. Наприклад, водніоб’єкти басейну р. Тетерів у 2002 р. забруднювались переважно сухими рештками — 12,2 тис. тонн, хлоридами — 2,3, сульфатами- 1,5, завислими речовинами -1,4,нітратами — 0,5 тис. тонн (рис.3.2.).
Спостереження за гідрохімічним станомрічок області, які проводились Держуправлінням екології та природних ресурсів вобласті згідно «Програми моніторингу поверхневих вод», показали, щонайзабрудненими є річки: Тетерів та Гнилоп’ять, а ріки Ірпінь та Уборть-найчистіші.

/>
Рис.3.2 Вміст деяких забруднюючихречовин, які надійшли у поверхневі водойми басейну р. Тетерів, у 2006
До комплексу заходів по охороніводних об’єктів належить створення зони санітарної охорони (прибережнихводоохоронних смуг) — території, де запроваджується особливийсанітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості водиджерел централізованого водопостачання. Для середніх річок, площа водозборуяких становить від 2 до 50 тис. км2, ширина таких смугвстановлюється в межах 50 м, для малих — 25 м.
Для державного регулюваннявикористання, охорони і відновлення водних ресурсів в Україні ухвалено рядзаконів та нормативних актів: «Про охорону навколишнього природногосередовища», «Водний кодекс України», «Правила охорониповерхневих вод від забруднення зворотними водами», розроблена йзатверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра таполіпшення якості питної води. Ці правові документи визначають території, якіналежать до водного фонду України, категорії та процедури використання воднихресурсів, регулюють спеціальне використання води, визначають екологічні правата обов’язки користувачів водних об’єктів. Згідно цих законів та нормативнихактів здійснюється державний контроль та нагляд за використанням, захистом іпоповненням водних ресурсів, визначаються заходи із запобігання природнимкатастрофам, що стосуються водних об’єктів. З метою реалізації політики нашоїдержави у галузі охорони довкілля затверджена «Обласна Програма охоронинавколишнього природного середовища на 2005-2010 роки», в якій питаннявикористання водних ресурсів Житомирщини та їх охорони знайшли відповідневідображення.
Проблемаохорони і раціонального використання водних ресурсів невід’ємна від духовнихцінностей суспільства. Створено багато міжнародних природоохороннихорганізацій.
Охорона воднихресурсів — це система міжнародних, державних, регіональних, локальних,технічних, адміністративних, суспільних заходів по раціональному комплексномувикористанні водних об’єктів.
Охорона воднихресурсів від виснаження та забруднення, та їх раціональне використання дляпотреб народного господарства — одна з найбільш важливих проблем, яка потребуєбезвідкладного розв’язання.
Проблемазбільшення водних запасів довго розглядалася як технічна проблема, що вимагалатехнічних розв’язань, таких як: будівництво більшого числа гребель таопріснювальних пристрієв, але нині технічні розв’язання себе вичерпали. Протибудівництва нових гребель висуваються економічні та суспільно-економічнідоводи, наприклад: греблі дедалі дорожчають, бо найвигідніші місця вжевикористані, до того ж вони виривають мільйони людей з їхнього природногодовкілля і розладнують екосистеми.
Щоб використовувативоду “раціонально”, тобто уникати її марнування та підтримувати її якість,споживачів слід змушувати платити за неї.
Найважливішими проблемами захисту водних ресурсів,водного господарства та застосування води в Україні є наступні:
1.    Спадпромислового виробництва протягом останніх 10 років не супроводжувавсяполіпшенням стану водних ресурсів України.
2.    Очищеннястоків в Україні є серйозною проблемою.
3.    Не існуєінтегрованого підходу до управління водними ресурсами в Україні, необхіднопокращання координації у цьому питанні, хоча вже розпочалися деякі зміни накраще.
4.    Уминулому, Україна, так саме як і інші країни колишнього СРСР, була жорсткоцентралізованою. Зараз країна стикається із серйозними проблемами децентралізаціїуправління, бюджету, адміністрації та відповідальності.
5.    Нещодавнобули запроваджені нові стандарти для питної води, але реально їх досягтинеможливо через економічні та технічні проблеми.
6.    Не існуєобов’язкової безперервної екологічної освіти для усіх вікових груп у дитячихсадках, школах та вузах, що віддаляє перспективу запровадження принципівзбалансованого розвитку у водне господарство, ефективного захисту воднихресурсів та водокористування в України.
7.    Черезвідсутність екологічної освіти, політики підвищення рівня інформованостінаселення та через відсутність механізмів економічного регулювання,індивідуальні споживачі не мають стимулів до участі у захисті водних ресурсівта до їх дбайливого споживання.
8.    Розвитокекономічних інструментів в Україні проходить дуже повільно, хоча зайвеспоживання питної води перевищує національні стандарти (300 літрів на особу на добу) в середньому у 2 — 3 рази, або у 5 — 6 разів — стандарти ЄС.
9.    Аленадлишкове споживання питної води пов’язане не лише з індивідуальнимиспоживачами, це є також наслідком втрат води у трубопроводах мережводопостачання.
3.2 Характеристиката якість очищення води
Проблемапитної води в Україні – загальнонаціональна. Кількість і якість води з водогонує сутністю даної проблеми. Водогосподарська діяльність на території Україниведеться екстенсивним способом з екологічно небезпечним використанням воднихоб’єктів, що призводить до все більшого їх забруднення. Незадовільний станводних об’єктів — одна з головних причин низької якості води.
Слідзазначити, що найкращий метод забезпечення безпеки питної води охорона джерелводопостачання. Але їх якість погіршується. В ріки, водоймища, озера та ставкискидають стоки близько 2800 об`єктів, з них без очищення або з очищенням, що невідповідає санітарно-гігієнічним вимогам більш, ніж 40 %. По басейну Дніпра,який є основним джерелом водопостачання для близько 30 млн. чоловік, очищеннястічних вод до нормативних концентрацій забезпечується тільки в 1/4 випадківСпостерігається бактеріальне забруднення джерел як централізованого, так ідецентралізованого водопостачання. Щорічно чверть досліджених проб зповерхневих водоймищ не відповідає гігієнічним нормам.
Зарезультатами хімічного аналізу питної води, відібраної з крану звичайної оселіу центрі міста Києва з ініціативи посольства Австрії в Україні, вміст такогопестициду, як ліндан (потенційно-небезпечні речовини) в 70 разів перевищує йоговміст у воді річки Рейн, стічній канаві Західної Європи 70-тих років.
Внаслідокгосподарської діяльності триває інтенсивне забруднення підземних вод.Сформувалися великі осередки забруднених підземних вод: в районіДніпропетровська — Дніпродзержинська — стічними водами металургійної тахімічної промисловості; Кривого Рогу — шахтними водами і стоками металургійнихзаводів; Житомира-Рівного — стічними водами підприємств хімічної і легкоїпромисловості.
Окремопотрібно відзначити проблему питної води в сільській місцевості, вагропромислових комплексах. Постійне застосування мінеральних добрив тапестицидів, у багатьох випадках неконтрольоване, призводить до забрудненняводних об`єктів їх залишками. Особливо гостро постає проблема виносу пестицидіввесною, що пов’язано з паводком та стоком.
Представленідані Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) свідчать про те, що більшеяк 80 % від усіх захворювань людини безпосередньо пов’язано зі вживаннямнеякісної води, до складу якої входять різноманітні речовини, які можутьвикликати токсичні ефекти, в тому числі мутагенні та канцерогенні і понадмільярд чоловік на Землі не отримують достатньої кількості придатної длявживання води. І в зв’язку з цим, стає дуже важливим зробити оцінку нанесенняшкоди від вживання такої води організму людини, який на 80 % складається з води.
Гігієнічнівимоги, що визначають придатність води для питних цілей, включають:
ü   безпеку вепідемічному відношенню;
ü   нешкідливістьхімічного складу;
ü   сприятливіорганолептичні властивості;
ü   радіаційнубезпеку.
На Україні внадзвичайно поганому стані знаходиться водопровідна мережа, а централізованимводопостачанням сьогодні забезпечується понад 80 % населення України.
Кількістьаварій на ній на порядок перевищує відповідний рівень у країнах Європи. Станводопровідних очисних споруд такий, що частина забруднювачів може не усуватисяз води, особливо коли їх вміст перевищує ГДК.
Щорічно до 10%досліджуваних проб з водопровідних мереж не відповідає гігієнічним нормативамза органолептичними властивостями, загальною мінералізацією, вмістом хімічних речовинвище ГДК.
Практичнокожна восьма проба питної води з сільських водопроводів та кожна третя з джерелдецентралізованого водопостачання не відповідає вимогам за бактеріологічнимипоказниками.
Згідно ззаконом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччянаселення» громадяни мають право на безпечну для здоров’я та життя питнуводу. Проте, на сьогоднішній день використання води в Україні стає небезпечнимдля здоров’я її мешканців.
Погіршенняякості питної води викликає підвищення рівня захворюваності населення відвживання неякісної води, що веде до зниження працездатності, скороченнятривалості життя, а також призводить до матеріальних та фінансових втрат удержаві. Але поліпшення якості питної води неможливе без впровадження системираціонального водопостачання та обліку води.
Якістьпідземних вод в природних умовах характеризується достатньою різноманітністю тазалежить від багатьох факторів: умов живлення та розвантаження підземних вод,глибини залягання водоносних горизонтів, складу водовміщуючих порід. Перевагоюпідземних вод для питного водопостачання є більш висока ступінь їх захищеностів порівнянні з поверхневими водами. Але забруднення підземних вод такожпредставляє собою серйозну все зростаючу проблему.
Питна вода,яка не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, несе в собі загрозу масовихзахворювань населення, підвищеної смертності (особливо дитячої), загострюєсоціальну ситуацію. Так, фахівці вважають, що саме цей фактор спричинюєвиникнення й ускладнення понад 70 відсотків хвороб. В тому, що кривізахворюваності населення на рак і атеросклероз невпинно повзуть угору, є значнавина забрудненої води. Цілюща рідина, на жаль, є найбільшим джереломінфекційних хвороб. За останні 5 років в Україні зареєстровано 29 спалахівкишкових захворювань, пов’язаних із вживанням неякісної води, загальнакількість хворих досягла 7,5 тис. У шести регіонах у воді виявлено холернийвібріон, у більшості регіонів зросла захворюваність на дизентерію, віруснийменінгіт. А кількість випадків вірусного гепатиту тільки за останні 9 місяцівцього року склала 29234. Дніпро й Десна — «найжовтушніші» річки наєвропейському континенті.
Питна вода вУкраїні є значним фактором ризику виникнення дизентерії Флекснера, черевноготифу та інших кишкових інфекцій.
Відомо також,що високий ступінь мінералізації питної води, який спостерігається в південнійчастині України, дає певний внесок в захворюваність хворобамишлунково-кишкового тракту, в т.ч. гастритами, жовчнокам’яною та сечокам’яноюхворобами В зонах України, ендемічних щодо різних мікроелементів (I, Zn, Cu, Fтощо), якість води, в якій також спостерігається нестача мікроелементів,впливає на виникнення і перебіг певних хвороб (Карпатський,Дніпровсько-Придніпровський регіони, Полісся).
Близько 60 % дослідженихпроб питної води з водогону по всіх регіонах України не відповідають вимогамбезпеки для здоров’я людей.
3.3Характеристика технології обладнання для покращення питної води
Системапостачання населення питною водою була сформована відповідно Держстандарту2874-82 “Вода питна” за умови відповідності джерел водопостачання I-му класу(чиста вода). Але поверхневі джерела, що були віднесені до 1-го класу, зараз задекількома стандартними показниками наблизились до III класу (розбавленістоки). Технологія ж очищення води залишилася практично без змін. Традиційнітехнології водоочищення, які були розроблені в 50-60 роках, не відповідаютьсьогоденню, все менш спроможні перешкоджати надходженню до питної водизабруднень неорганічного та органічного походження. Ситуація ще більшзагострилась після Чорнобильської катастрофи 1986 року, коли відбулося серйознезабруднення води (з подальшим забрудненням мулу) довго живучими радіонуклідами.
Незадовільнаякість води в місцях водозабору передбачає заходи хлорування, в ряді випадківгіперхлорування. Молекули хлорорганічних сполук, потрапляючи з водою долюдського організму, призводять до токсичних ефектів (біля 2000 мутагенних,канцерогенних тощо). Немає більше сумнівів, що хлорорганічні сполуки провокуютьряд неспецифічних захворювань, а саме ослаблення імунної системи тарепродуктивної функції у жінок та чоловіків, вроджені дефекти розвитку,онкологічні захворювання та підвищення рівня захворювань ендокринної і нервовоїсистем.
Одним знайбільш сильних аргументів на користь застосування хлору є необхідністьдезинфекції питної води для попередження виникнення епідемічних захворювань(через бактеріальне забруднення води в останні роки в деяких регіонах Українимали місце спалахи гострих кишкових захворювань). Дезінфектант хлор є одним знайбільш дешевих та ефективних, однак застосування його, враховуючи негативнийвплив на людину та навколишнє середовище, не бажане. Хлорована вода — осьосновна небезпека для генофонду населення України. У ній — причина багатьох хвороб,а відтак, і вимирання населення. У всьому світі хлоровану воду використовуютьтільки для технічних потреб. А працівникам деяких посольств, розташованих вУкраїні, заборонено навіть митися нею, настільки вона шкідлива для здоров’я.Натомість повинні прийти більш прогресивні, без хлорні технології, наприклад,озонові, які використовуються за кордоном.
Серед галузейрайону, де половина і більше стоків були забрудненими, виділялись вугільнапромисловість, житлово-комунальне і побутове господарство. Порівняно з 1995роком зменшились обсяги скидів забруднених стічних вод на 28 % уКоростишівському районі. Це пояснюється зменшенням виробництва району упромисловому секторі.
Водні об’єктизабруднювались переважно сухими рештками, хлоридами, сульфатами, завислимиречовинами, нітратами, кальцієм, натрієм, амонійним нітрогеном, магнієм,фосфатами, нітритами, нафтопродуктами.
Основнимнапрямком роботи по охороні водних ресурсів є впровадження нових технологічнихпроцесів виробництва, перехід на замкнуті цикли водопостачання, де очищеністічні води не скидаються, а багаторазово використовуються в технологічномупроцесі.
Захист водних ресурсів від виснаженняі забруднення і їх раціонального використання для потреб народного господарства- одна з найбільш важливих проблем, що вимагають невідкладного рішення. У нашійкраїні широко здійснюються заходи щодо охорони навколишнього середовища,зокрема по очищенню виробничих стічних вод.
Одним з основних напрямі роботи поохороні водних ресурсів є впровадження нових технологічних процесіввиробництва, перехід на замкнуті (безстічні) цикли водопостачання, де очищені|обчищені| стічні води не скидаються, а багаторазів використовуються в технологічних процесах. Замкнуті цикли промисловоговодопостачання дадуть можливість повністю ліквідовувати ті, що скидаютьсястічних вод в поверхневі водоймища, а свіжу воду використовувати для поповненнябезповоротних втрат.
Значно зменшити забрудненість води,що скидається підприємством, можна шляхом виділення із стічних вод ціннихдомішок, складність рішення цих задач на підприємствах хімічної промисловостіполягає в різноманітті технологічних процесів і одержуваних продуктів. Слідзазначити також, що основна кількість води в галузі витрачається наохолоджування. Перехід від водяного охолоджування до повітря дозволитьскоротити на 70-90 % витрати води в різних галузях промисловості. В зв’язку зцим вкрайважливими є розробка і впровадження новітнього устаткування, щовикористовує мінімальну кількість води для охолоджування.
Істотний вплив на підвищення водообігу може надативпровадження високоефективних методів очищення стічних вод, зокремафізико-хімічних, яких одним з найбільш ефективних є застосування реагентів.Використання реагентного методу очищення виробничих стічних вод не залежить відтоксичності присутніх домішок, що в порівнянні із способом біохімічногоочищення має істотне значення. Ширше впровадження цього методу як в поєднанні збіохімічним очищенням, так і окремо, може певною мірою вирішити ряд завдань,пов’язаних з очищенням виробничих стічних вод.
У найближчій перспективі намічаєтьсявпровадження іонообмінного та мембранних методів для очищення стічних вод.
На реалізацію комплексу заходів поохороні водних ресурсів від забруднення і виснаження у всіх розвинених країнахвиділяються асигнування, що досягають 2-4 % національного доходу орієнтовно.Велика частина витрат — витрати на охорону водоймищ. Витрати, пов’язані зотриманням коагулянтів і флокулянтів|,частково можутьбути пониженіза рахунок ширшого використання для цих цілей відходів виробництварізних галузей промисловості, а також опадів, що утворюються при очищенністічних вод, особливо надмірного активного мула, який можна використовувати якфлокулянт|, точніше біофлокулянту.
Таким чином, охорона і раціональневикористання водних ресурсів — це одна з ланок комплексної світової проблемиохорони природи.
ВодоймиКоростишівського району, що контролювались у 2003 році на гідробіологічніпоказники, як і у попередньому році, не відповідали фоновому стану. Більше двохтретин контрольованих водних об’єктів знаходилися у стані антропогенноїекологічної напруги, на решті — спостерігалася екологічна напруга з елементамирегресу.
Приорітети
ü   Поліпшенняякості джерел водопостачання.
ü   Оновленняводопровідно-каналізаційної мережі.
ü   Вдосконаленняконтролю якості питної води.
ü   Профілактиказахворюваності на гепатит А і кишкові інфекції.
Гармонізація нормативної і методичної документації згідносвітових стандартів.
Можна виділити 2 основних системи водозабезпеченняпромислових підприємств: прямоточна і послідовна система. При прямоточнійсистемі (рис.3.3) вся збирана з водоймища вода Qдж після участі втехнологічному процесі (у вигляді відпрацьованої — Qзб повертаєтьсяу водоймище, за винятком тогокількості води, яка безповоротновитрачається у виробництві (Qпот). Кількість стічних вод, щовідводяться у водоймище, складає :
Qзбр = Qдж — Qпот.
/> />  

Qпот/> />  

/> —               вода чиста не нагріта
/> —           стічна воданагріта
Рис. 3.3 Прямоточна система водозабезпечення
Слід зазначити, що стічні води залежно від виду забруднень іінших умов перед скидань у водоймище можуть проходити через очисні споруди. Вцьому випадку кількість стічних вод, що скидаються у водоймище, зменшується,оскільки частина води відводиться з шламом (Qшл). По схеміводозабезпечення з послідовним використанням води (рис.3.4.), яке може бутидвох — триразовим, кількість стічних вод, що скидаються, зменшується відповіднодо втрат на всіх виробництвах і на очисних спорудах:
Qсбр = Qдж — ( Qпот1 + Qпот2+ Qпот3 )
/>               Qпот1                                          Qпот2
                  
                   ПП — 1                    ПП — 2
/> 
/>/>                                                                             ОС         Qшл
           Qдж                                                                  Qсбр
 
 
/>                  — стічна вода не нагріта і забруднена
/>                 – стічна вода очищена
Рис.3.4 Послідовна система водозабезпечення

Повторне використання стічних вод після відповідного їхочищення набуло в даний час широкого поширення. У ряді галузей промисловості90-95 % стічних вод використовується в системах оборотного водопостачання ілише 5-10 % — скидаються у водоймище.
    Qпот                                              Qпот                                                    Qпот
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>   />/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>ПП                                              ПП                                         ПП
/>/> 
/>/>                                                                                                                    ОС   Qшл
/> Qзв                                          Qзв                                    Qзв
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>              ОП        Qун                             ОС       Qшл                                            ОП
/>/>/>/> 
    Qдж                        Qсбр                  Qдж             Qсбр                          Qдж                                 Qсбр 
 
 
/> —              вода чиста ненагріта
/> —            стічна воданагріта
/> —            стічна вода ненагріта и забруднена
/> —             стічна водаочищена
/> –             стічнавода забруднена
/> –             зворотнявода
ОП – охолоджувальний пристрій
Qзв — зворотня вода
Qун — вода, що втрачається при випаровуванні і віднесена зохолоджувального пристрою
Рис. 3.5 Зворотнє водопостачання
Якщо в системі оборотного водопостачання промисловогопідприємства вода є теплоносієм і процесі використання лише нагрівається, топеред повторним застосуванням її заздалегідь охолоджують в ставку, бризкаючомубасейні, градирне; якщо вода служить середовищем, що поглинає і транспортуємеханічні і розчинені домішки і в процесі виробництва забруднюється ними, топеред повторним застосуванням вода проходить очищення на очисних спорудах (рис.3.5.); при комплексному використанні стічної води перед повторним застосуваннямстічні води піддаються очищенню і охолоджуванню (рис.3.6).
При таких системах оборотного водопостачання для компенсаціїбезповоротних втрат води у виробництві, на охолоджувальних установках(випаровування з поверхні, віднесення вітром, розбризкування), на очиснихспорудах, а також втрат води, що скидається в каналізацію, здійснюєтьсяпідживлення з водоймищ і інших джерел водопостачання. Кількість підпиточноїводи визначається по формулі
Qдж = Qпот + Qун + Qшл +Qсбр
Підживлення систем оборотного водопостачання можездійснюватися постійно і періодично. Загальна кількість води, що додається,складає 5-10% загальної кількості води, циркулюючої в системі.
Хімічні методи очищення стічних вод гальванічних відділеньзасновані на застосуванні хімічних реакцій, в результаті яких забруднення, щомістяться в стічних водах, перетворюються на з’єднання, безпечні для споживача,або легко виділяються у вигляді опадів.
Серед відомих методів хімічної нейтралізації стічних вод, щомістять ціаністі з’єднання, технічне застосування знайшли лише небагато.
Найстаріший метод заснований на виділенні іонів CN-у вигляді важко розчинених комплексної солі, що утворюється в основномусередовищі у присутності іонів Fe2+.
Залежно від умов в яких протікають ці реакції, виникає осадберлінської блакиті Fe4Fe(CN)63 або турнбулевої сині Fe3Fe(CN)32. Якісне видалення іонів із стічних вод за допомогою цьогометоду можливо лише у разі дуже точної витримки всіх встановлених умов реакціїі особливо pH, реакційного середовища.
Вживаний метод видалення ціаністих з’єднань із стічних водбазується на їх окисленні хлором (або гіпохлоритом) в основному середовищі.Найчастіше тут застосовують гіпохлорит натрію, хлорне вапно і газоподібнийхлор. З’єднання ці в основному середовищі гідролізуються з отриманням іонів ClO-,які з ціанідами реагують відповідно до реакції:
CN- + HOCl = CNCl + OH-; (a)
CNCl + 2OH- = CNO- + Сl- + H2O.(б)
Реакція окислення ціанідів до ціанатів протікає в 2 стадії,спочатку утворюється хлорціан, який потім гідролізується до хлорціанатів.
Оскільки хлорціан є сильно отруйливим газом, то в реакційномусередовищі необхідно мати такі умови, щоб швидкість реакції (б) була б більшешвидкості реакції (а). Такі умови спостерігаються у тому випадку, коликонцентрація ціанідів в стічних водах менше 1 г/л, t стічних вод 8,5. З досліджень швидкості гідролізу хлорціану виходить, щовона значно залежить від реакції середовища:
рН реакція середовища 8 9 10 11 12
Прод. гідрол.СNCl, ч 20 12 4 1 0,25
Встановлено, що витрата гіпохлориду при окисленні ціанідів доціанатів також залежить від рН реакційного середовища. При рН рівному 8,5, йоговитрачається на 35-80% більше, ніж це витікає з розрахунків, а при рН = 11 — на10% більше. Це пов’язано з витратою гіпохлоріту на подальше окислення частини ціанідівдо двоокису вуглецю і азоту:
2CNO- + OCl- + H2O = 2OH-+ Cl- + 2CO2 + N2
На кінетику цієї реакції помітний вплив робить концентраціяокислювача (гіпохлоріт) і рН реакційного середовища. При рН>10 швидкість їїтака мала, що після 24 год тільки незначна частина ціанатів піддаєтьсяподальшому окисленню. У цих умовах значне прискорення реакції досягаєтьсятільки при багатократному підвищенні змісті гіпохлороту, що на практицінеможливо, оскільки висока концентрація активного хлору в стічних водахнедопустима і вимагає заходів по його видаленню.
При зниженні рН до 7,5-8,5 при невеликому надлишкугіпохлороту (10%) реакція окислення ціанідів закінчується протягом 10-15хвилин.
Теоретична витрата окислювача, виражена масою активногохлору, що йде на окислення 1 г іонів CN-, утворюваних при дисоціації простихціанідів до ціанатів, досягає 2,84 г, а при окисленні до СО2 і N2 — 6,2 р. Оскільки в ціаністих стічних водах містяться також комплексні ціанідирізних металів, то для окислення 1 г СN застосовують наступну кількість хлору:
до ціанатів — 3,3 г Cl; до СО2 і N2 — 8,5 г Cl.
Не дивлячись на те, що ціанати в 1000 разів менш токсичні впорівнянні з ціанідами, все ж таки вони вимагають подальшої нейтралізації, якаможе протікати вищенаведеним способом до СО2 і N2, абошляхом їх гідролізу до солей амонію по реакції
CNO- + 2H2O +2H+ = NH+4+ H2CO3.
При рН
Гіпохлоритний метод окислення ціанідів до ціанатівзастосовують при очищенні звичайних стічних вод гальванічних відділень, в якихконцентрація ціанідів (у перерахунку на іони СN) не перевищує 100-200 мг/л.Стічні води з вищою концентрацією ціанідів (відпрацьовані електроліти)вимагають відповідного розбавлення, або ін. методів очищення із-за небезпекивиділення дуже отруйного ціаніду хлору.
На практиці нейтралізацію ціаністих стічних вод проводятьперіодичним або безперервним методом. Проте існує тенденція до установки,навіть в невеликих гальванічних відділеннях, автоматичних проточних пристроїв.Незалежно від способу накопичення стічних вод в пристроях повсюдно вживанийспосіб їх очищення заснований на окисленні ціанідів до ціанатів при рН=10-11 іподальшому їх окисленні до СО2 і N2 при рН = 7,5-8,5, абогідролізі до солей амонію при рН
Процес очищення ціаністих стічних вод не закінчується їхнейтралізацією ціаністих з’єднань, що містяться в них, оскільки в них щезалишаються для видалення з’єднання важких металів (цинку, міді, кадмію і ін.).Коли стічні води окисляють методом повного окислення ціанідів, то в наступнійстадії процесу (окислення ціанатів до СО2 і N2)створюються сприятливі умови для повного виділення гідроокису металів у виглядісуспензії. При проведенні ж процесу гідролізу ціанатів до солей амонію вкислому середовищі необхідна додаткова нейтралізація кислот, що містяться встічних водах для створення умов, що сприяють освіті і виділенню суспензіїгідроокису металів.
Оскільки в повно профільних відділеннях утворюється також ірешта 2 груп стічних вод (хромових і кислих з основними), того індивідуальноговиділення і видалення суспензії важких металів з ціаністих стічних вод незастосовують (після нейтралізації ціаністих з’єднань). Таку операцію проводятьна змішаних стічних водах. Найчастіше застосовують обробку ціаністих стічнихвод методом гідролізу, чим їх окислення до СО2 і N2.Такийметод більш простій і дешевше в експлуатації.
Кінець реакції окислення ціанідів до ціанатів можнавстановити визначенням змісту ціанідів аналітичним способом. Практично буловстановлено, що витримка протягом 15 хв надлишку активного хлору (5-15 мг/л) встічних водах при рН рівному 10,5-11 визначає закінчення реакції окисленняціанідів.
Вищеописаний метод (реагентний) в даний час набув найбільшогопоширення на підприємстві Коростишівське ВУВКГ знешкодження стічних вод гальванічних цехів. Основнайого гідність — украй низька чутливість до початкового вмісту забруднень, а основнийнедолік — високий залишковий солевміст очищеної води. Останнє викликає необхідністьв доочистці.
Серед методів очищення стічних вод, що мають промисловезначення, окрім вже згаданих хімічних методів, уваги заслуговують іонні іелектрохімічні методи. Кожний з цих методів має свої недоліки і переваги, протевони є поза сумнівом сучаснішими в порівнянні з класичним хімічним методом.Основна перевага — нейтралізація концентрованих стічних вод, отримання ціннихелектролітів і чистої води, придатної для повторного використання. За допомогоютаких методів можливо створення замкнутої системи циркуляції технологічної водиі майже повне усунення необхідного зливу стічних вод в каналізаційну систему.
Існують ще 2 методи очистки — термічне знешкодження імембранна технологія, які дозволяють одержати високоякісну воду і поза сумнівомнабудуть ширшого поширення в майбутньому.
Термічне знешкодження стічних вод включає 2 стадії: попередняконцентрація і вогняне знешкодження концентрату (шламу).
Метою 1 стадії є повернення частини води у виробництво.Вживані в основному процеси упарювання і сушки лімітуються необхідністю облікуможливості утворення відкладень на поверхні теплообміну, корозії устаткування ізабруднення атмосфери шкідливими газоподібними викидами.
Вогняне знешкодження концентрату здійснюється у високотемпературних печах, топках котлоагрегатів. Так, ціановмісні стоки і шламиспалюють в трубчастих печах, що обертаються і циклонних, в киплячому шарі, абов печах із завантаженням каталізатора. При цьому ціаніди повністю окислюються,а пов’язані з ним метали, виділяються у вигляді оксидів або чистих металів.Каталітичне окислення знижує робочу температуру процесу і, отже, витратапалива.
Мембранна ж технологія заснована на застосуванні мембран, якіздатні затримувати практично всі багатовалентні катіони, затримуючи 50-70 %домішок. Тому їх застосування для очищення промивних стічних вод і регенераціїелектролітів представляється найбільш перспективним.
Застосуванняелектрохімічних процесів доцільно для окислення ціанідів, очищення розчинівхром. кислоти, підвищення концентрації і перетворення електролітів,демінералізації розчинів.
В процесі електролізу стічних вод, що містять ціаністіз’єднання, на аноді відбувається окислення іонів CN-, а такожкомплексних іонів, наприклад, [Cu(CN)3]2-, [Zn(CN)4]2-і ін. по реакції:
CN — + 2OH- — 2e- = CNO-+ H2O,
[Cu(CN)3]2- + 6OH- — 7e-= Cu2+ + 3CNO- + 3H2O,
[Zn(CN)4]2- + 8OH- — 8e-= Zn2+ + 4CNO- + 4H2O,      
а на катоді наступає розрядка і виділення катіонів металу.
Іони ціанату, що утворюються в приведених реакціях, у мірупідвищення їх концентрації окислюються на аноді до СО2 і N2по реакції:
2CNO- + 4OH- — 6e- = 2CO2+ N2 + 2H2O.
Taк як, реакційне середовище основне, то на аноді протікаєнаступна реакція:
4ОН- — 4е- = О2 + 2Н2О.
Якщо в реакційному середовищі знаходяться ще і іони хлориду,які прискорюють і полегшують процес анодного окислення ціанідів, то на аноді іпоблизу нього протікають додаткові реакції:

2Cl- — 2e- = 2Cl; 2Cl = Cl2;
CN- + 2Cl + 2OH- = CNO- +2Cl- + H2O;
2CNO- +6Cl + 4OH- = 2CO2 + N2+ 6Cl- + 2H2O;
2[Cu(CN)3]2- + 14Cl + 12OH-= 2Cu2+ + 6CNO- + 14Cl- + 6H2O.
Введення хлоридних іонів в реакційне середовище приводить дозначного прискорення окислення ціанідів з одночасним підвищенням виходу поструму процесу більш ніж на 100 % (в середньому з 35 до 80%) при одночасномузниженні витрати електроенергії на 30 %.
Це приписують підвищенню провідності електроліту і активнійучасті в реакції окислення ціанідів атомарного хлору, утворюючого в процесірозкладання хлоридного іона на аноді.
Встановлено також, що кращі результати виходять приелектрохімічному окисленні дуже концентрованих розчинів ціанідів, а не їхрозбавлених розчинів. Процес електрохімічного окислення ціанідів протікає занаступних умов: рН>11; концентрація хлоридів не повинна перевищуватиконцентрацію ціанідів більш ніж в 5 разів; приймають на 1г СN — 10г NaCl; анодиповинні бути зроблені з графіту, а катоди з кислототривкої сталі, аноднащільність струму повинна бути 0,001 А/см2 (струм постійний); стічніводи повинні перемішуватися стислим повітрям. У цих умовах досягається вихід поструму 80 %, а витрата електроенергії на окислення 1г CN — від 0,007 до 0,01кВт в час.
Порівняльний аналіз вартості очищення ціаністих стічних водхімічним і електрохімічним методом віддає перевагу електрохімічному методу,оскільки він простий в застосуванні, а також не вимагає будівництва складнихпристроїв, типових для хімічного методу.
Крім того, для електрохімічних способів характерні істотнескорочення витрати хімікатів і менша потреба у виробничих площах. В результатінизького солевмісту очищеного стоку знижуються і подальші витрати на доочисткустоку з метою повторного використання води.
Очищатимемо стічні води іонообмінним методом, оскільки віндозволяє повторно використовувати до 95 % стічних вод, а також виходячи зхарактеристик наших стічних вод і умов ефективного функціонування вищеописанихметодів. Таким чином при виборі зменшення викидів ми паралельно з використанняміонообмінного методу створюватимемо оборотний цикл водопостачання.
Гетерогенний іонний обмін або іонообмінна сорбція — це процесобміну між іонами, що знаходяться в розчині, і іонами, присутніми на поверхнітвердої фази — іоніту. Очищення стічних вод методом іонного обміну дозволяєвитягувати і утилізувати цінні домішки (для нашого випадку це мідь і цинк),очищати воду до ГДК з подальшим її використанням в технологічних процесах або всистемах оборотного водопостачання. Принципова схема установки для очищеннястічних вод показана на рис.3.6.
/>
Рис.3.6 Схема іонообмінної установки для очищення стічних вод
1 — стоки з місткості; 2 — піщано-гравієвий фільтр; 3 — очищення активованимвугіллям; 4 – катіонообміник; 5,6 – аніонообміники; 7 — збірка чистої води дляпромивки колон; 8 — усереднювач
Ціаністі стоки з місткості 1 для усереднювання складу ічасткового відділення механічних домішок прямують в усереднювач 8.Из апарату 8стоки насосом подаються в піщано-гравієвий фільтр 2 для очищення від механічнихдомішок. Швидкість руху рідини, віднесена до поперечного перетину фільтру, 5-7м/ч. Слідуюча ступінь — очищення активованим вугіллям в апараті 3 відмаслопродуктів, ПАВ, біологічних домішок і т.д. Відфільтрована вода прямує вкатіонообміник 4, заповнений смолою КУ-2, КУ-8 або КУ-23 у водневій формі.Лінійна швидкість руху рідини в цьому апараті досягає 10-20 м/ч. Післядосягнення на виході концентрації сорбуємих іонів 0,02-0,03 мг.екв/л катіонітпіддається регенерації. Звільнена від катіонів вода поступає в аніонообміники 5і 6, заповнені смолами АВ-17-8, АН-221 і ін. При змісті сорбуємих аніонів навиході з апарату 0,05-0,1 мг/л аніоніт регенерують.
Стічні води прямують на виробництво (у систему оборотноговодопостачання), а промивні — в збірки концентратів для хімічного знешкодженняі, в нашому випадки, для витягання міді і цинку.
Головний недолік технології іонного обміну полягає в тому, щодля виділення з води елементів або солей необхідні регенеруючи кислоти аболуги, які згодом у вигляді солей поступають в навколишнє середовище, викликаючивторинне забруднення останньої.

Розділ 4 Еколого-економічнаефективність природних ресурсів
4.1 Суть, роль і значення еколого-економічної оцінкиприродних ресурсів
У відносності до Закону України «Про охорону природногонавколишнього середовища» економічний механізм природокористування передбачає:
–   взаємозв’язокгосподарської діяльності підприємств з раціональним використанням природнихресурсів та ефективності заходів охорони навколишнього природного середовища наоснові економічних важелів;
–   визначенняджерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища
–   встановленнялімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин унавколишнє природне середовище та розміщення відходів;
–   встановленнянормативів і розмірів платежів за використовування природних ресурсів, викиди іскиди забруднення навколишнього середовища та інший шкідливий вплив;
–   наданнясуб’єктам господарської діяльності пільг при впроваджені ними маловідходних енерго-і ресурсозберігаючих технологій нетрадиційних видів енергії здійснення іншихефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
–   відшкодуванняв установленому порядку збитків завданих порушенням законодавства про охоронунавколишнього природного середовища.
Одним з принципів охорони довкілля визнано безоплатністьзагального та платність спеціального збору за забруднення навколишньогоприродного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсаціїшкоди, заподіяної порушенням законодавство про охорону навколишнього природногосередовища.
Економічний розвиток будь-якої країнисвіту і зростання народонаселення викликають різке загострення взаємовідносинпоміж природою та суспільством, однією з найбільших проблем серед яких єпротиріччя між обмеженим ресурсним потенціалом планети та необмеженезростаючими потребами людства. Стратегія «не чекати милості відприроди», брати від природи, не турбуючись про її охорону, призводить дорізкого погіршення стану навколишнього середовища й до швидкого виснаженняприродних ресурсів, і як наслідок — до виникнення надзвичайно серйознихекологічних проблем глобального значення, серед яких однією з найбільших єзростання дефіциту водних ресурсів та погіршення їх якості. Раціональневикористання та охорона навколишнього природного середовища стають дедаліактуальнішими, поступово займаючи перший ряд серед глобальних проблемсучасності, оскільки без урахування екологічних чинників подальший розвитоксуспільства стає просто неможливим. Академік В.І.Вернадський [1] висловивосновоположну думку про те, що сучасне людство стало рушійною силою еволюції іщо лише шляхом трансформації біосфери в сферу розуму — «ноосферу»можливе розв’язання протиріч між цивілізацією і біосферою. А протиріччя ціочевидні і грандіозні: як показують розрахунки академіка В.А.Ковди, людство в 2тисячі разів активніше впливає на біосферу, ніж решта живого світу. Англійськийфізик-теоретик Стівен Хокінг глибоко проаналізував теоретичні і соціальніпроблеми сучасності і наголосив, що подальша доля нашої цивілізації залежатимевід поступу науки і збереження довкілля — без радикального розв’язанняглобальних соціально-екологічних проблем існування людства стане неможливим.
Економічний механізм природокористування складається з системекономічних платежів та внесків за використання природних ресурсів, а такожвитрат на охорону навколишнього середовища.
Відповідно до ст. 14 Закону України „Про системуоподаткування” до податків і зборів екологічного призначення можна внести ізбір за спеціальне використання природних ресурсів (що включає в себе і збір закористування надрами для видобування корисних копалин); збір за забрудненнянавколишнього природного середовища; збір за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного бюджету; плату (податок) за землю.
Всі економічні платежі мають подвійне навантаження: по-перше,кошти від їх справляння повинні спрямовуватись на фінансування комплексузаходів щодо збереження і відтворення довкілля; по-друге, внаслідок їхобчислення здійснюється контроль за обсягами використання природних ресурсів,викидів та скидів забруднюючих речовин тощо. Особливості цих платежівполягають, насамперед, в тому, що нормативно-правові акти, які регламентують їхсправляння, постійно балансують між сферами екологічно та податкового права. Цепов’язано з тим, що справляння зазначених платежів відбувається відповідно довимог податкового законодавства, а нормативи платежів розраховують відповіднодо нормативних актів у сфері екологічного права. У податковій відносності можнаодержати статистичну інформацію про види платежів, об’єктами обчислення зборівта формування природоохоронних фондів у бюджетах усіх рівнів (табл. 4.1).
Таблиця 4.1 Розподіл платежів за використання природнихресурсівВид платежів Розподіл платежів, % Держ. бюджет Облас. бюджет Місцев. бюджет 1. Збори за забруднення навколишнього природного середовища 30 50 20
2    Платежі за користування надрами:
— видобування корисних копалин:
— загальнодержавного значення
— місцевого значення та за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин пошук та розвідка родовищ корисних копалин
40
–
80
–
60
100
20
–
–
–
–
– 3. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету 100 – –
Таблиця 4.2 Галузевий перелік водозахисних об’єктівНапрям водозахисної діяльності Об’єкти Спорудиі устаткування Очисні споруди Мережі каналізації Станції механічного, фізико-хімічного і біологічного| очищення виробничих і господарчо-побутових стічних вод. Окремі споруди первинного очищення стічних вод. Дослідні установки і цехи|, призначені для розробки методів очищення стічних вод. Установки і споруди для збору, транспортування, переробки і ліквідації рідких виробничих відходів. Полігони і установки для знешкодження промислових відходів тих, що забруднюють водоймища і підземні води
Ставки-відстійники, ставки кислих вод, акумуляторні, буферні, окислювальні та інші ставки; реагентне господарство очисних споруд екстракційні, хлорні іонообмінні, флотації, електрокоагуляції,
електролізні установки; установки вакуумної відгонки| ціанідів, шламовідстійніків, шламо- і дощонакопичувачі, хвостохранилища|. Оборотне водопостачання Системи повернення для потреб технічного водозабезпечення скидних стічних вод після|потім| їх відповідного очищення і обробки Водоводи, водорозподільні мережі|сіті|, насосні станції, відстійники, хвосто-| і шламозберігачі|, біологічні ставки, станції кондиціонування оборотної води, очисні споруди|спорудження| продувальних вод. Повторно послідов водопостачання Системи повторно-послідовного водопостачання постачання, зокрема води, що поступає від інших підприємств. Водоводи і водорозподільні мережі, охолоджувальні споруди, насосні станції, очисні споруди.
4.2 Методика розрахунку і системи показників сплати скидівшкідливих речовин у водне середовище
1.1 Справжній порядок передбачаєплату по нормативах з об’єднань, підприємств і організацій за скиданн у водніоб’єкти забруднюючих речовин;
1.2.Встановлюються два видинормативів платні за скидання забруднюючих речовин в природне середовище:
–         задопустимі (в межах встановлених лімітів) скидання|скиди|забруднюючих речовин;
–         заперевищення допустимих скидань забруднюючих речовин.
1.3 Нормативи платні за скиданнязабруднюючих речовин в природне середовище в установленому порядку доводятьсяпочинаючи з1991 року до підприємств у складі довготривалих економічнихнормативів.
1.4 Нормативи платні за допустиміскидання забруднюючих речовин в природнесередовище визначаються на основі витрат, необхідних місцевою радою|порадою| депутатів на виконання в плановомуперіоді заходів щодо зниження забруднення природного середовища з урахуваннямвідрахувань до міського і державного фондів охорони природи, віднесених дозагальної маси скидань шкідливих речовин вприродне середовище, встановлених в плані.
1.5 Нормативи платні за перевищення,допустимих скидань забруднюючих речовин визначаються в кратному розмірі повідношенню до нормативу платні за допустимі скиданнязабруднюючих речовин, а величина цих нормативів повинна забезпечуватиперевищення витрат, які необхідно було здійснити для зниження скиданьзабруднюючих речовин до встановлених лімітів.
1.6 Розміри платні підприємств задопустимі скидання забруднюючих речовин вприродне середовище визначаються як твір відповіднихнормативів платні за одиницю маси скидань на величину допустимого скиданнязабруднюючих речовин підприємствами в природне середовище, встановлення в планіекономічного і соціального розвитку даної території, за вирахуваннямкапітальних вкладень, власних природоохоронних заходів, що направляються підприємствамина здійснення, в плановому періоді.
1.7. Платня підприємств за допустимі(в межах встановлених лімітів) скидання забруднюючих речовин проводиться зарахунок прибутку підприємства.
Платня підприємствза перевищення допустимих (щодо встановленні  лімітів) скидань забруднюючихречовин проводиться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу.
1.8.        Розміриплатні підприємств за перевищення допустимих скидань забруднюючих речовин вприродне середовище визначаються як твір відповіднихнормативів платні за одиницю маси скидань навеличину перевищення фактичної маси скидані над встановленим лімітом скидані і на коефіцієнт кратностівказаного перевищення.
1.9.        Засоби,що відраховуються у формі платежів за скидання забруднюючих речовин в природнесередовище, перераховуються підприємствами у відповідні установа банку наспеціальний рахунок для формування місцевих фондів охорониприроди, використовуваних на проведення природоохоронних заходів.
2. Рекомендації за визначеннямплатежів за скиданням шкідливих речовин у водні джерела.
2.1.         Справжнірекомендації призначені для визначення нормативів платні державних і приватних підприємств (об’єднань) і організацій заскидання забруднюючих речовин в природне середовище.
2.2.         Нормативиплатні за скидання забруднюючих речовин і розміщення твердих відходів служатьпочатковою базою для визначення розмірів платні за забруднення природногосередовища для підприємств.
 2.3. Розмір планової платніпідприємства за допустиме скидання|скид|забруднюючих (Ппл) речовин визначається по формулі:
/>                                                                               (4.1.)
де
Р — норматив платні за допустиміскидання забруднюючих речовин, грн. усл. т;
МА — приведена масаскиданні в межах ліміту, встановленого в річному плані економічного ісоціального розвитку регіону підприємству, т/рік ;
Sпл — капітальні вкладення підприємства,направлення на досягнення ліміту в плановому році, грн.
/>                                                                                       (4.2.)
де
m — маса забруднюючої речовини, т/рік ;
К- коефіцієнт приведення,визначуваний залежно від місцевих умов.
К- є показником відносної небезпеки(А) виду забруднюючої речовини (усл.т/рік).
Значення в чисельнику слідзастосовувати для джерел викидів, розташована на північ від 45° північноїшироти, в знаменнику — на південь від 45° північної широти.
2.4 Розмір фактичної платніпідприємства за скидання|скид| забруднюючихречовин в межах ліміту визначається по формулі:
/>                                                                      (4.3.)
де
Мф — приведена масафактичного скидання забруднюючих речовин в межах ліміту.
2.4. Розмір платні підприємства за перевищеннядопустимого скидання забруднюючих речовин визначається по формулі:
/>                                                                                (4.4.)
де
α — коефіцієнт кратностінормативу платні|плати| за перевищення допустимоговикиду (скиданні) забруднюючих речовин.
Значення коефіцієнта αвстановлюється в розмірі не менше відносини фактичного скидання довстановленого ліміту, але в цілому так, щоб, величинанормативів платні забезпечувала перевищення вказаної платні в порівнянні із збільшенням госпрозрахунковогодоходу при невиконанні природоохоронних заходів, необхідних для зниженняскидань забруднюючих речовин до встановлених лімітів.
ΔМ = МФ-МА|                                                                                 (4.5.)
де ΔΜ| — перевищення фактичного викиду забруднюючих речовинпідприємства над встановленим лімітом (усл.т/рік).
Фактичний об’єм платнібуде рівнийсумі платні за скидання в межах ліміту і заперевищення ліміту.
Приведена маса виробничих викидів в стічні водирозраховується з використанням формули:
/>                                                                                 (4.6)
де М – приведена маса скиду домішок даним джерелом в певнуводогосподарську ділянку на протязі року (ум. т/рік), таблиця 4.3.;
i – номер домішки, що викидається;
n – загальне число домішок;
mi – маса певного виду домішок, яка скидається уводу, т/рік;
Ai – показник відносної небезпеки скиду і-тоїречовини у водойму.
 
Таблиця 4.3 Оцінка ефективності варіантів очищенняПоказники очистки Без очистки Варіанти очистки Показник умовної небезпеки(ум кг/т) Після пісковловлювачі Після очисних Речовина, що викидається, кг/т Зважені речовини 38 8 11 1,33
Ксантогенат бутиловий/> 1 – – 1000,00 Нітрат амонію 15 3 2 2,00 Фтор 20 4 2 20,00 Нітрати по азоту 7600 900 600 0,11 Сульфати 6000 800 700 0,01 Хлориди 400 200 100 0,03 Ціаніди 20 – – 20,0 Річний об’єм стічних вод, які очищаються, тис. м – 2300 2300 – Капітальні вкладення в споруди, тис. грн. – 21000 23000 – Поточні витрати при очищенні води, – 1100 1070 – Норматив питомого екологічного збитку, грн./ум.т – 2300 2300 – Період роботи споруди, роки – 10 10 – Значення константи (R) для Полісся – 1,75 1,75 – Облікова ставка банку, % – 20 20 –
Проведемо розрахунки:
М0 = 38×1,33 + 1×1000,00 +15×2,00 + 20×20,00 + 7600×0,11 + 6000×0,01 + 400×0,03 + 20×20,0 = 2788,54 (ум. т/рік)
М1 = 8×1,33 + 3×2,00 + 4×20,00 + 900×0,11 + 800×0,01 + 200×0,03 = 209,64 (ум. т/рік)
М2 = 11×1,33 + 2×2,00 + 2×20,00 + 600×0,11 + 700×0,01 + 100×0,03 = 134,63 (ум. т/рік)
2. Коефіцієнт очищення стічних вод визначають згідно формули:
/>                                                                             (4.7.)
де
М – приведена маса виробничих скидів до очищення води, ум.т/рік;
М’ – приведена маса скидів після очищення води за варіантами,ум. т/рік.
Звідси:
/>
3. Показник економічності очищення стічних вод розраховуєтьсяза наступною формулою:
/>                                                                                    (4.8.)
де О – річний об’єм стічних вод для очищення, тис. м3;
П – питомі витрати при очищенні води, грн./тис. м3.
/>
4. Оцінка еколого-економічного збитку за варіантами очищення(Е) забруднюючих речовин за період експлуатації очисної споруди проводиться з використаннямформули, умовні. Т грн:
/>                                                     (4.9.)
де Н – норматив питомого екологічного збитку, грн./ ум.т;
Р – значення константи для різних водогосподарських дільниць,табл.4.3.;
R – відсоткова ставка банку за кредит, %;
t – індекс кожного року експлуатації об’єкта;
T – період експлуатації споруди для очищення виробничихстічних вод, років.
/>
5. Ефективність способу очистки (e), в грн./грн.,розраховується за формулою:
/>                                                                (4.10.)
де: К – розмір капітальних вкладень, млн. грн.
/>
Результати розрахунків свідчать, що очищення стічних водпісковловлювачем підприємства більш доцільний ніж другий, оскільки: нижчезначення екологічного збитку (489,7 проти 473,8 млн. грн.) і вища віддача нагривню затрат при очищенні (16,3 проти 14,2 грн./грн.) характерні саме дляпершого варіанта. Ефективність роботи споруди з очищення промислових стічнихвод може досліджуватися і шляхом побудови графіків залежності ефективностіочищення води від довільної зміни значень основних показників варіантів, щопорівнюються. Більш доцільний перший варіант очищення води, оскільки з кожнимнаступним роком бажано збільшувати значення нормативу питомого екологічногозбитку через інфляційні процеси та погіршення стану довкілля в Україні.
Сучасний світ не мислимо без заводів і фабрик, що проводитьпродукцію, необхідну для життя сучасної людини. Але при цьому стало майжеправилом наплювацьке відношення до навколишнього середовища з боку працівниківцих підприємств, які намагаються обійти природоохоронні норми під виглядомтого, що проводять продукцію першої необхідності. Але не можна забувати, щонайпершою необхідністю для людини повинне бути середовище, в якому він живе.Але в сучасному ринковому світі боротися за навколишнє середовище краще всьогоекономічними методами, за допомогою економічних важелів. Зараз в нашій країніпропонуються спроби створити дієві механізми раціонального природокористування,певні успіхи вже досягнуті, але цю роботу потрібно продовжувати.
Найслабкішоюланкою діючого механізму управління природокористуванням є недостатняекономічна зацікавленість підприємств в ефективному використання природнихресурсів і охороні навколишнього середовища. Практика функціонуванняпідприємств показує, що в даний час економічний збиток від нераціональноговикористання природних ресурсів безпосередньо на кінцевих показниках їхгосподарської діяльності позначається трохи. Це ж можна сказати і прозаохочення трудових колективів тих підприємств, які мають досягнення враціональному використанні природних ресурсів і дотриманні екологічнихнормативів.
4.3 заходи зстимулювання природоохоронної і енергозберігаючої діяльності
У системі заходів по стимулюванню природоохоронної іенергозберігаючої діяльності важливе значення мають розробка і цілеспрямованевикористання економічного механізму дії на виробництво, який повинен створитиумови для підвищення безпосередньої матеріальної зацікавленості трудовихколективів підприємств в забезпеченні раціонального використання, охорони івідтворювання природних ресурсів. В основі цього механізму повинні встановленіекономічні методи управління, суть яких укладена в управлінні інтересами ічерез інтереси. При використанні економічних методів управління здійснюєтьсядія на колективи працюючих, на окремих працівників, а через них на хідвиробництва за допомогою такої зміни навколишньої їх економічної ситуації, якадозволяє за допомогою матеріальної зацікавленості зосередити зусилляпрацівників на досягненні поставлених цілей по полегшенню раціональногоприродокористування. Економічні методи, включають планування, господарськийрозрахунок і економічне стимулювання. Ці методи впливають на хід виробництвачерез використання економічних важелів, як ціноутворення, фінансування,кредитування, матеріальні санкції і заохочення, довготривалі економічнінормативи і т.п.
ПЛАНУВАННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ. Однимз елементів економічного механізму раціонального господарювання в областіприродокористування і охороні навколишнього середовища є плануванняприродокористування. Основна мета планування полягає в забезпеченні економногоі комплексного використання, а також, можливо, в підвищенні ресурсногопотенціалу країни.
У умовах ринкових відносин метипланування зберігаються. Новий підхід до самостійності підприємств, перехіднихвід адміністративних методів управління до економічних перспектив корінноїзміни, ролі, функцій і методів планування. В даний час відбувається процесстановлення і пошуку найефективніших форм і методів планування раціонального природокористування.
З переходом на економічні методиуправління якісно міняються задачі і функції планування природокористування.Підприємство відшкодовує збиток, заподіяний забрудненням навколишньогосередовища і нераціональним використовуванням природних ресурсів, і несематеріальну відповідальність за дотримання законодавства про охорону природи.
Основними економічними стимулами діїна природоохоронну і ресурсозберігаючої діяльність підприємства черезвстановлення планових цілей по охороні природи і раціональному використаннюприродних ресурсів є заохочувальні виплати (санкції) за виконання (або невиконання) планових цілей, а також виділення ресурсів залежно від рівня їхвиконання і преміювання за збереження питомої витрати ресурсів. Використанняціноутворення як економічного важеля в системі госпрозрахункового управліннявиробництвом засновано на стимулюючій функції ціни. При підвищенні цін напродукцію зростає прибуток підприємства, завдяки чому воно матеріальнезацікавлено в збільшенні об’єму виробництва. Але якщо зростання прибуткунадмірне, то це може ослабити зацікавленість трудового колективу в економіївиробничих витрат. Збільшення витрат виробництва разом із зменшенням прибуткуослабляє роль ціни, стимулююча функція якої пропорційна розміру забезпечуваногонею прибутку. Тому в даний час здійснюється робота з приведення у відповідністьз рівнем суспільно необхідних витрат до віддзеркалення в них якнайповнішоїоцінки живої праці і природних ресурсів, а також витрат по охоронінавколишнього середовища, соціальному страхуванню, професійній підготовцікадрів. В цінах повною мірою повинна відображатися народногосподарськаефективність використання сучасних досягнень науки і техніки, заходів щодозаощадження природних ресурсів і утилізації вторинних видів сировини, палива іенергії. Крім того, при встановленні цін на паливно-сировинні ресурси необхідновраховувати активізацію діяльності підприємств по ресурсозберіганню.Встановлення цін на цих принципах дозволить підприємствам в умовахсамофінансування забезпечити здійснення природоохоронних заходів, в основномуза рахунок власних засобів, стимулюватиме їх до комплексного використанняприродних ресурсів, зниженню можливої дії на навколишнє середовище і т.п. Уміру формування ринку роль ціни переглядатиметься. Використання фінансування ікредитування як дієвих важелів економічного управління витікає з їх єства яксукупності розподільних відносин, здійснюваних в грошовій формі і забезпечуючихреалізацію економічних інтересів всіх учасників господарського виробництва.
ПЛАТЕЖІ ЗА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ. Впершев практику господарювання передбачається ввести систему платежів заприродокористування. В систему платежів за природокористування ввійдуть:платежі за право користування природними ресурсами; платежі за відтворювання іохорону природних ресурсів, здійснювані державою або госпрозрахунковимиспеціалізованими підприємствами і організаціями; компенсаційні платежі завибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їх якості,викликане діяльністю цих підприємств; платежі за викиди (скидання, розміщення)забруднюючих речовин в природне середовище; додатковий податок з прибуткупідприємств, що випускають екологічно небезпечну продукцію, що застосовуютьекологічно небезпечні технології; штрафи і інші економічні санкції за порушеннянорм раціонального природокористування; пільги по оподаткуванню прибутку.
З кожним роком ростуть витрати навідтворювання природних ресурсів і на природоохоронні заходи. В даний часджерела і методи фінансування цих заходів ще не зв’язані в єдину систему, щовимагає свого рішення. Пропонується створити екологічні фонди, як підприємств,так і територій. Джерелами утворення екологічних фондів підприємств можутьбути: амортизаційні відрахування по природоохоронних спорудах і об’єктах,доходи (депозитний відсоток) від зберігання в банку засобів екологічного фонду;частина прибутку підприємства, що використовується для фінансуванняприродоохоронної діяльності; кредити, субсидії територіальних екологічнихфондів і банків на зниження шкідливих дій викидів підприємства на навколишнєсередовище; інші джерела. Засоби екологічного фонду підприємства повиннівитрачатися під контролем органів охорони природи. Ресурси природоохоронногофонду можуть бути використані за узгодженням з природоохоронними органами навдосконалення основного виробництва, що забезпечує зниження шкідливої діїпідприємства на навколишнє середовище. Джерелами засобів територіальнихекологічних фондів повинні стати платежі підприємства за викиди забруднюючихречовин в природне середовище, від випуску природоохоронних позик, субсидії збюджету, цільові місцеві податки, добровільні внески, відсотки заприродоохоронні кредити. Вплив кредиту на ефективність функціонуваннягосподарського механізму, у тому числі і економічного тискуприродокористуванням досягається, з одного боку за рахунок вживання його дляперерозподілу грошових ресурсів між різними ланками народного господарства, а зіншою — за рахунок стимулювання на його основі раціонального використання цихресурсів. Стосовно забезпечення охорони природи і раціонального використанняприродних ресурсів кредит може служити додатковим джерелом фінансування ресурсозберігаючих заходів. Стимулююча діякредиту полягає в тому, що він надається залежно від результатів роботи підприємств.При цьому враховується ступінь виконання останніми виробничих планів і,нарешті, накопичень, стан економіки і фінансів, своєчасне і повне виконаннязобов’язань в частині погашення кредитів. Особливу роль в процесі використанняекономічних фондів при управлінні раціональним природокористуванням виконуєматеріальне стимулювання.
Вживані довгий часкомандно-адміністративні методи управління народним господарством орієнтувалипідприємства на експлуатаційне зростання промислового виробництва, видобутку кориснихкопалин, використання сільськогосподарських площ, і т.п. Економічні важеліоптимізації природокористування були малоефективні, система санкцій зазабруднення навколишнього середовища не стимулювала охорону природи. Іншимисловами, в сферу природокористування в належній мірі не були включеніекономічні важелі і відповідальність трудових колективів і окремих працівниківза результат, своєї праці.
Переклад підприємств на роботу вумовах оподаткування прибутку змінює зміст економічного механізму раціональногоприродокористування. Балансовий прибуток підприємства, а, отже, і прибуток, щозалишається в його розпорядженні, прямо залежать від рівня використання їмрезервів збільшення випуску додаткової продукції, у тому числі і за рахуноккомплексного використання природних ресурсів, зниження втрат при їх обробці.Крім того, прибуток залежить від шкідливої дії в результаті господарськоїдіяльності на навколишнє середовище. В цих умовах для підприємств важливі всіджерела збільшення прибутку, у тому числі і від пільг в оподаткуванні ізаохочувальних виплат, стимулюючих природоохоронну діяльність. Так,заохочувальні виплати встановлюються: за зниження викидів (скидань) шкідливихречовин в навколишнє середовище в порівнянні зі встановленими нормативами — урозмірі нормативної оцінки збитку, якому запобіжить. Ці заохочувальні виплатипропонуються проводити із засобів (природоохоронних фондів) федеральних імісцевих бюджетів; за наднормативне зниження забору води з водних джерел — урозмірі 75% діючого тарифу; за підвищення кадастрової (бальної) оцінкисільськогосподарських земель і лісів в результаті проведення відповіднихприродоохоронних (протівоерозійних, лісоохоронних, відновних) заходів — іззасобів, накопичуваних в порядку відшкодування втрат сільського господарствавід вилучення земель з сільськогосподарського обороту і до фонду (по пінній)платні за лісокористування. Передбачені і інші заохочувальні виплати. Важливезначення при роботі підприємств в умовах оподаткування прибутку має системаподаткових пільг від екологічності господарської діяльності, яка значностимулює природоохоронну діяльність підприємств.
Всі види платежів за природні ресурсивстановлюються у вигляді твердих ставок (нормативів) з розрахунку на одиницюспоживаного (вживаного) ресурсу запасів корисних копалин, 1 м2 води і ін. Платежі датуються з урахуванням якісних характеристик ресурсів і природнихумов експлуатації. За порушення діючих норм і лімітів використання природнихресурсів (наприклад, наднормативна витрата запасів корисної копалини)застосовуються підвищені платежі, виплачувані з госпрозрахункового доходупідприємств-порушників.
Зменшення прибутку оподаткування приздійсненні природоохоронних заходів при здійсненні їх за рахунок прибутку, щозалишається у розпорядженні підприємств: податкові пільги для підприємств, щовипускають природоохоронне устаткування, матеріали і реагенти, а також приладиі устаткування для моніторингу навколишнього середовища. Разом із заходамизаохочувальної дії, повинні застосовуватися заходи економічної відповідальностіза порушення правил раціонального природокористування.
Економічні санкції за порушенняприродоохоронного законодавства виплачують за рахунок прибутку, що залишаєтьсяу розпорядженні підприємств. При цьому за перевищення допустимих об’єміввикидів (скидань, розміщення) забруднюючих речовин платежі стягуються вкратному розмірі, виходячи з витрат на запобігання забрудненню.
Аналіз практики вживання діючогоекономічного механізму управління природокористуванням показує, що потрібнейого вдосконалення на основі розробки економічних і організаційних заходів, якідозволять досягти реальних результатів в рішенні проблеми раціональногоприродокористування. На це направлені зусилля багатьох економістів.
ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛИ КОМПЛЕКСНОГОВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ.
Ефективність економічного механізмукомплексного використання природних ресурсів в багатьох галузях зараззнижується через відсутність стрункої системи стимулювання підвищеннякомплексності освоєння ресурсів.
У гірничорудній промисловості доскладу статі при регулюванні собівартості продукції виходячи з доходів відзбагачення включаються наступні статті: при виробництві щебеня. що виробляєтьсяз скельних порід -сировина (вартість витраченої на виготовлення щебеня,виходячи з середньорічної планової собівартості 1 м2), собівартість переділу переробки щебеня, загальнокомбінатські і позавиробничівитрати; при реалізації відходів збагачення, піску — витрати по підготовці дореалізації; позавиробничі витрати.
Додатковий прибуток від зниженняпроти встановлених норм втрат корисної копалини при переробці і збагаченнівизначається на основі оцінки заощадженого об’єму сирої руди за плановоюсобівартістю здобичі.
У розвиток цього підходу в розробленаметодика стимулювання комплексного і раціонального використання корисноїкопалини, що дозволяє більшою мірою економічно зацікавлювати трудові колективипідприємств в ефективному використанні сировини. При визначенні ступенявиконання реалізації товарної продукції з урахуванням зобов’язань по ставкахпропонується попутну продукцію враховувати по номенклатурі і в об’ємах,розподілюваних в централізованому порядку.
ЕКОНОМІЧНІ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЇСИРОВИННИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ [16].
Витрати на заходи щодо економіїматеріальних ресурсів на виробництві в цілому зводяться до обмеження здобичіпалива, сировини і інших матеріальних ресурсів. Причому ефективність такихвитрат зростає. До основних напрямів організації роботи по ресурсозберіганню впромисловості відносяться економічне стимулювання раціональноговикористовування матеріальних ресурсів, розробка прогресивної нормативної бази,створення системи управління матеріальними ресурсами розробка і упровадженнянауково-технічних заходів регулювання.
У сучасних умовах істотно зростаєроль економічного стимулювання в забезпеченні процесу ресурсозберігання.Розширення господарської самостійності основної ланки промисловості — підприємства — відкриває принципово нові можливості для підвищення дієвостіекономічного стимулювання на зниження матеріальних витрат. В даний часконкретні види матеріальних ресурсів, на економію яких можуть виплачуватисяпремії, визначаються безпосередньо на підприємствах і об’єднаннях.
У цілях підвищення зацікавленостіробочих, керівних працівників, фахівців і підприємств і організацій, щослужать, в ефективному використанні ресурсів в промисловості застосовуєтьсясистема матеріального заохочення за економічно раціональне використаннясировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів. Робітництво,майстри, технологи, конструктори і інші фахівці преміюються за економіюконкретних видів матеріальних ресурсів проти встановлених технічнообґрунтованих норм витрати. Дозволяється виплачувати премії в розмірі до суми економіїматеріальних ресурсів залежно від вигляду і вартості. Премії робітництву заекономію матеріальних ресурсів виплачуються понад граничні премії. При цьомузберігається діючий порядок преміювання за економію палива, енергії і іншихресурсів у випадках, коли встановлені вищі розміри заохочення.
Економія матеріальних ресурсівконкретних видів визначається за підсумками роботи за квартал в порівнянні зтеоретично обґрунтованими нормами витрати, затвердженими в установленомупорядку. Сума економії, одержана в на наголошеному періоді, зменшується на сумудопущеної перевитрати в попередньому періоді календарного року по тому ж видуматеріальних ресурсів, але не більше ніж на 50 %.
Найважливіша умова дієвості системиекономічного стимулювання — достовірна оцінка трудового внеску кожногопрацівника в забезпечення економії матеріальних ресурсів. При організаціїпреміювання необхідно точно виділити круг осіб, від яких залежить зниженнявитрат матеріалів, палива і енергії.
Сума премії за економію матеріальнихресурсів по ділянці, агрегату розподіляється керівником структурного підрозділуза узгодженням з профспілковою організацією між робітництвом і фахівцями зурахуванням їх особистого внеску в здійснення заходів щодо економії.
Існує спеціальна шкала розмірів часткиекономії або перевитрати) матеріальних витрат, на яку збільшуються (абозменшуються) фонди заохочення. Шкала дозволяє нівелювати різну вартістьматеріальних ресурсів на неоднакову суму економії, що доводиться на 10 грн.заробітної платні. При такому преміюванні великі вимоги пред’являються донаукової обґрунтованості витрати матеріальних ресурсів, забезпеченню їхсистематичного оновлення, а також стає неприпустимим вживання технічнонеобґрунтованих норм.
У цілях посилення економічнихстимулів для підприємств і підвищення матеріальної зацікавленості їх колективівв повнішому використовуванні виробничих відходів, вторинних ресурсіввстановлено, що прибуток практично одержаний від реалізовуваних товарів івиробів виробничо-технічного призначення, виготовлених з відходів виробництва,залишається у розпорядженні підприємств незалежно від їх форми власності.Розмір відрахувань залежить від рівня рентабельності (до витрат виробництва прирентабельності до 25 % — повністю, а в частині, що перевищує 25 %,- у розміріприбутку при умові, якщо вартість відходів, витрачених на виробництво вказанихтоварів і виробів, складає 50 % від вартості всієї сировини і матеріалів, нерахуючи допоміжних матеріалів).
Окрім фонду зацікавленості існують іінші спеціальні фонди преміювання, наприклад, за збір, зберігання, івідвантаження лому, відходів чорних і кольорових металів.
Результативність матеріальногостимулювання залежить від достовірності первинної інформації. Один зпрогресивних напрямів рішення цієї задачі — упровадження на підприємствахнормативного методу обліку витрат на виробництво.
Виплату премій можна проводити тількиу разі зменшення фондів, що виділяються підприємству, на матеріальні ресурси.Дана вимога справедлива за інших рівних умов. Так, деяке збільшення фондівдопустиме при випереджаючому зростанні об’єму виробництва, зміні асортименту іін. Подібний підхід спонукає підприємства до розробки цільових програмресурсозберігання, орієнтує на поліпшення кінцевих результатівматеріалопотреби.
Разом з розробкою і впровадженнямсистеми матеріального стимулювання економії сировини, палива, матеріалів іенергії передбачені санкції за нераціональне їх використання. Так введенамайнова відповідальність підприємств за перевитрату сировинних,паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів і за використання їх не запризначенням.
Під перевитратоюматеріально-технічних ресурсів розуміється споживання їх у виробничих цілях ірозмірах, що перевищують потребу по нормах, встановлених галузевимиміністерствами або відомствами, а також самими підприємствами. До перевитратине відноситься підвищена витрата матеріальних ресурсів, викликана проведеннямзаходів щодо підвищення технічних характеристик продукції, що випускається.
На підприємства, що допустилиперевитрату матеріалів (природних ресурсів), покладається обов’язокперерахувати до бюджету двократну вартість витрачених ресурсів в місячнийтермін після закінчення кварталу, в якому допущена перевитрата. З моментуздійснення платежу до бюджету підприємство має право зажадати відшкодуваннязбитків постачальниками і постачальницько-збутовою організацією, поставкапродукції якої з відступами від умов договору послужила причиною допущеноїперевитрати і вживання заходів господарської відповідальності.
При використанні підприємствомвиділених йому матеріальних ресурсів не за призначенням воно сплачує до бюджетутриразову вартість.
ПЛАТА ЗА ПРиРОДНі РЕСУРСИ, СТИМУЛЮЮЧА ФУНКЦІЯ
У умовах ринку, коли роботапідприємства оцінюється по показниках прибутковості і рентабельності, безкоштовністьприродних ресурсів дуже часто породжує безгосподарне відношення до них. Дотеперішнього часу практично немає платежів за природні ресурси виключенняскладає платня за забирану воду для промислових цілей, по пінна платня привідпустці лісозаготівельникам запасів лісу. В гірничодобувній промисловості длячасткового погашення витрат на геологорозвідувальні роботи встановлені ставкивідшкодування витрат на ці роботи, які можна розглядати як різновид платні заприродні ресурси. При цьому по більшості корисної копалини не забезпечуєтьсяповне відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи.
Проведення геологорозвідувальнихробіт, будівництво і експлуатація гірського підприємства можливі лише за умовинадання спеціалізованим організаціям і підприємствам відведення земельнихділянок. В даний час порядок встановлення компенсаційних виплат регламентуєтьсяухвалою Про відшкодування збитків землекористувачам від втратсільськогосподарського виробництва при відведенні земель для державних абосуспільних нужд. В ньому указується, що підприємства, організації, установи,яким відводяться для будівництва і несільськогосподарських потреб земельніділянки, за сільськогосподарськими угіддями, відшкодовують (крім відшкодуваннязбитків землекористувачам) втрати сільськогосподарського виробництва, пов’язаніз вилученням цих ділянок у розмірі вартості освоєння рівновеликої площі земельз урахуванням проведення робіт на знов освоюваних землях: заходів щодо їхокультурення і підвищення родючості ґрунтів.
У компенсаційних ставках невраховуються втрати, що виникають при вилученні земельних ділянок в іншихсферах народного господарства (витрат, пов’язаних з відтворюванням лісу,дичини, грибів, ягід, води, звірів і ін.).
У основі встановлення всіх цихплатежів (окрім процентної ставки) лежить затратний метод, тобто принципзаповнення витрат держави на відтворювання відповідних природних ресурсів. Цедозволяє уловити лише частину приношуваної диференціальної ренти (витрат їхзаміщення).
Один з головних принципів початковогоетапу ринкової системи — рівні умови роботи для всіх підприємств, щорозрізняються географічним положенням, технічним рівнем виробництва і рядомінших чинників. Відмінність в об’єктивних чинниках, що визначають рівеньвиробництва, приводить до різних трудових і матеріальних витрат на виробництвопродукції, і отже, до різного прибутку підприємств.
Таким чином, рентабельність іможливість самофінансування підприємств залежить від об’єктивних(природно-географічних) і суб’єктивних чинників, що характеризуються рівнемсуспільного розвитку (попитом на продукцію, об’єми виробництва продукції,рівень технічного оснащення, рівень технології і т. д.). В цих умовах необхіднорозв’язати проблему усунення впливу природних чинників на показникипідприємства, щоб гарантувати їм рівні економічні можливості соціального ітехнічного розвитку. Проте в промисловості немає єдиної системи обліку і оцінкиприродного чинника, що дозволяє методично правильно вилучати у привилегированіпідприємств диференціальну ренту, в результаті стійких і значнихдіференцьованій індивідуальних витрат, обумовлених різнимиприродно-географічних умовами виробництва.
Окрім розглянутих природних ресурсівє деяка кількість природних ресурсів, що використовуються підприємствами іорганізаціями безкоштовно. До них відносяться сільськогосподарські землі,запаси вугілля і горючих сланців, навколишнє середовище як місце для розміщеннявиробничих відходів і ін.
Платня за природні ресурси повиннавідповідати величині економічного ефекту, одержуваного від експлуатованогоприродного ресурсу на народногосподарському рівні, забезпечувати можливістьвилучення диференціальної ренти, що виникає через відмінності в природнійпродуктивності цих ресурсів.
Для реалізації такого підходунеобхідно вирішити наступні задачі: подолати заніженность оптових ізакупівельних цін на продукцію природо експлуатуючих галузей з метоюрегулювання ресурсозберігання в народному господарстві; забезпечити розширеневідтворювання природно-ресурсного потенціалу на основі повного госпрозрахунку;здійснити вирівнювання умов господарювання при формуванні госпрозрахунковогодоходу нормально працюючих підприємств, що використовують природні ресурсирізної якості і місцеположення.
Платня за ресурси призначена длярегулювання взаємостосунків держави і госпрозрахункового підприємства з приводуконкретного природного чинника. Мета її введення полягає в створенніекономічних умов для функціонування окремих підприємств природо експлуатуючихгалузей і стимулювання раціонального використання природних ресурсів, тобтостворення такого механізму економічного стимулювання їх використання, якийзабезпечить підвищення ефективності всього суспільного виробництва шляхомпереходу на інтенсивний шлях розвитку і зниження ресурсоємкості національногодоходу.
Платежі підприємств за використанняприродних ресурсів, встановлювані на основі диференціальної ренти повиннірозглядатися як економічні нормативи довготривалої дії, що характеризуютьдохід, одержуваний підприємством на основі використовування їм природних багатствзнаходяться в державній власності.
У зв’язку з тим, що цей дохідодержаний не за рахунок зусиль трудового колективу підприємства, а шляхомвикористання наданого йому природного джерела підвищеної продуктивності, вінповинен вилучатися у підприємства і використовуватися на регіональні ізагальнодержавні цілі.
Стимулююча функція введення платні закористування, зокрема на охорону і відновлення природних ресурсів за допомогоювилучення у підприємств рентних доходів через систему платежів за природокористуванняреалізується державна форма власності на природні ресурси і своєчаснозабезпечується вирівнювання умов господарювання підприємств, що використовуютьприродні ресурси різного багатства і місцеположення.
У економічній літературірекомендується визначати додатковий дохід (диференціальну ренту) відвикористання природного ресурсу даної якості, місцеположення і продуктивності(цінності), одним з двох способів: як різниця між оптовою ціною продукції інормальними витратами на її отримання при використанні даного природногоресурсу; величиною суспільно необхідних витрат, що вимагаються длявідтворювання корисного результату, приношуваного даним природним ресурсом, уміру його вичерпання або виснаження.
На основі цих способів визначеннядиференціальної ренти запропоновані конкретні методи встановлення ставокплатежів за природокористування, що враховують специфіку окремих видівприродних ресурсів.
Виходячи з ролі в забезпеченнівиробничого процесу пропонується розділити всі експлуатовані природні ресурсина дві групи: природні ресурси універсального значення і спеціалізованіприродні ресурси.
Для промислових підприємств доприродних ресурсів універсального призначення відносяться водні ресурси, щовикористовуються для розміщення в них відходів виробництва.
Природні ресурси спеціалізованогопризначення використовуються при отриманні конкретних видів продукції обмеженимкругом галузей, спеціалізованих на виробництві відповідної продукції. До нихвідносяться корисна копалини по їх видах, службовці матеріальною основоюпромисловості, сільськогосподарські землі, лісові ресурси.
Для природних ресурсів універсальногопризначення диференціальну ренту і відповідно платежі за їх використаннядоцільно встановлювати у вигляді витрат заміщення цих ресурсів. Вони можуть бутиприйняті рівними нормам витрат на збільшення забезпеченості народногогосподарства відповідними видами ресурсів. Наприклад, диференційовані порайонах і якісних характеристиках республік нормативи низ освоєння новихземель, збільшення водовідстою, нормативи витрат на охоронунавколишнього середовища і т.п.
Встановлення платежів за природніресурси універсального призначення повинне передувати розробці прейскурантівнових цін, оскільки платня за ці види ресурсів враховується при формуванні цінпрактично на всі ці види продукції і послуг і включається в собівартість їхвиробництва.
При розробці системи платежів заспеціалізовані види природних ресурсів зберігаються платежі, що забезпечуютьформування фондів відтворювання цих ресурсів в необхідних випадках вводятьсярентні платежі з прибутку підприємств, що експлуатують спеціалізовані природніджерела.
У основі формування платежів завідтворювання природних ресурсів лежать наступні принципові положення: слідзабезпечити максимально можливий повний возвратрат на відтворювання найважливіших видів природних ресурсів привизначенні сум платежів по видах ресурсів, зокрема необхідно ввести такожплатежі при використанні сільськогосподарських земель (виходячи з різнихбюджетних асигнувань на їх якісне поліпшення і охорону); джерелом відшкодуваннявитрат на відтворювання природних ресурсів є приношувана ними диференціальнарента.
При встановленні нових цін необхідномати на увазі середній рівень оптових цін на мінерально-сировинні ресурси: вінповинен бути достатній як мінімум для формування ціни відтворювання даногоспеціалізованого природного ресурсу за рахунок виручки від реалізації всьогооб’єму проведеної (що здобувається) продукції даного вигляду. Необхідна сума вцілому по галузі (під галузі) повинна бути включена в проектований рівень ціни.При цьому її розподіл підприємствам-виробникам слід не включати в нормативнусобівартість, як це робилося раніше, а визначати по підприємствахдиференціальному рентному доходу, що пропорційно утворюється у них. В цих умовахпідприємства, використовуючи відносно гірші спеціалізовані ресурси частково абоповністю звільняються від платежів за їх відтворювання з перерозподіломнедобираемої частини фонду на підприємства, що використовують відносно кращіджерела природних ресурсів.
Для забезпечення функціонуваннятакого механізму, по-перше, необхідно починати визначення платежів завідтворювання природних ресурсів із зіставлення розрахункової виручки відреалізації даного виду мінерально-сировинних ресурсів в цінах, що розробляються,з сумою нормативних витрат на здобич (переробку) і нормативних накопичень, щовключаються в систему. У величину нормативних накопичень включають всідорожчання (здешевлення) в установленому порядку, а також проектовані платня заприродні ресурси універсального призначення, окрім платежів за відтворюваннявідповідного спеціалізованого ресурсу.
Якщо розмір диференціального доходувід експлуатації даного спеціалізованого галузевого ресурсу, розглянутий припроектованому рівні оптових цін, недостатній для відшкодування в повному об’ємівитрат на його відтворювання на величину різниці повинен бути підвищенийпроектований середній рівень ціни.
По-друге, слід розглядати як нижнюмежу рівня оптових цін (розрахункової виручки від реалізації) по одному виду мінералъно- сировинного ресурсу суму, що включає нормативні витрати на здобич даного видумінерально-сировинного ресурсу, платежі за природні ресурси універсальногопризначення, що використовуються при його здобичі, платежі за відтворюванняданого спеціалізованого ресурсу, нормативні накопичення, що враховуються вціні.
При необхідності встановленнянеобхідних цінових пропорцій між взаємозамінними видами мінерально-сировиннихресурсів і стимулювання ресурсозберігання проектований рівень оптової ціни можебути підвищений в порівнянні з її нижньою межею. В цьому випадку виникаєдодатковий рентний дохід, який в повному об’ємі підлягає відрахуванню уфедеральний і регіональні бюджети у формі платежів з прибутку природоексплуатуючих підприємств.
Рентні платежі по своїй економічнійкористі є формою вилучення у підприємств диференціальної ренти, яка утворюєтьсяв результаті стійких і незначних коливань індивідуальних витрат, з’ясовнихвідмінностями в природно-географічних умовах виробництва. Вони повинні встановлюватисядля підприємств і груп підприємств) природо експлуатуючих галузей у випадках,коли у відповідних підприємств (груп) при встановленому рівні оптових(закупівельних) платежів за універсальні природні ресурси і платежів завідтворювання спеціалізованих природних ресурсів утворюється надмірний дохід зарахунок використання щодо сприятливіших природних джерел. Таким чином, всистему платежів за використання природних ресурсів включаються три їх види:платежі за використання природних ресурсів універсального призначення; платежіза відтворювання спеціалізованих природних ресурсів; рентні платежі завикористання щодо сприятливіших видів спеціалізованих ресурсів.
Ці види платежів повиннівстановлюватися, як правило, з розрахунку на одиницю природного ресурсу (1 тпогашених запасів, 1 га землі, 1 м2 води), що витрачається(вживаного), і диференціюватися з урахуванням рентообразуючих чинників.Розглянуті платежі за використання природних ресурсів (в межах встановленихнорм і лімітів) не можна здійснювати з штрафними платежами (санкціями) запорушення встановлених нормативів і лімітів природокористування.
ПЛАТЕЖИ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГОПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА
Перехід до практичних заходів поуправлінню станом навколишнього природного середовища в зоні дії підприємстввизначає необхідність розробки економічних методів дії на гірські підприємстваз боку державних і місцевих органів управління.
Платежі за забруднення здійснюютьсяпідприємством, і при цьому розміри платежів залежать від об’ємів викидівзабруднюючих речовин і розміщуваних в навколишній природі твердих відходів.Очевидно, що викиди підприємств і значні об’єми відходів не дозволяютьсвоєчасно запобігти забрудненню, а тим більше поліпшити стан навколишньогоприродного середовища. Введення платіжних пропорцій відповідних рівню загрузнувна ній, поставить у важке фінансовеположення виробничі підприємства. Тому для поступового досягнення нормативногорівня гранично допустимих викидів (скидань) забруднюючих речовин в природнесередовище необхідно встановлювати і затверджувати для кожного підприємстваліміти викидів (скидань) забруднюючих речовин, об’ємів розміщуваних твердихвідходів.
Об’єми викидів (скидань) забруднюючихречовин в межах лімітів визначаються як допустимі на планований період.Допустимий рівень викидів визначається з урахуванням екологічної обстановкирайону (території), розміщення підприємств і економічних можливостейпідприємств, затвердження лімітів викидів здійснюється на основі завданьдовгострокових Державних програм охорони природного середовища і раціональноговикористання природних ресурсів на період до 2005 р.
Конкретна екологічна ситуаціятериторії, на якій розміщено підприємство, визначає причину допустимого рівнявикидів (скидань) забруднюючих речовин: чим більш забруднена територія, тимвище повинні бути встановлені гранично допустимі рівні викидів (скидань) — ГДВ(ГДС). Порядок встановлення допустимих рівнів викидів для окремих підприємствне розроблений [29], а для розміщення твердихвідходів ліміт визначається між планованими об’ємами утворення і використаннявідходів. Розміри платежів за забруднення визначаються на основі двох видівнормативів платні: за допустимі, в межах встановлених лімітів, об’єми викидів;за перевищення допустимих об’ємів викидів.
ВИСНОВОК
На жаль, на сучасному етапі розвиток ринково- господарських відносин значновипереджає розвиток законодавчої бази, зокрема це відноситься і до стимулюванняраціонального природокористування. Але все таки не поспішатимемо зпесимістичними висновками, бо вже декілька років ведеться розробка відповідноїзаконодавчої бази, та і в свідомості людей поступово міняється відношення донавколишнього середовища і необхідності її охорони. Економічні і правові важелізахисту природного середовища і попередження її забруднення, описані в моємурефераті є важливим фундаментом для подальшого розвитку економіко-правовихвідносин в області екологічної безпеки.
 

Розділ 5 екологічна безпека праці
5.1 Законодавче регулювання питань охорони праці в Україні
Охорона праці – це правових соціально – економічних,організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних і лікувально–профілактичнихзаходів та засобів, спрямованих на збереження життя здоров’я і працездатностілюдини у процесі трудової діяльності.
Законодавство України з охорони праці складається з Закону “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативнихактів. Згідно Закону України „Про охорону праці” від 18.12.02. Він визначаєосновні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхжиття і здоров’я в процесі трудовоїдіяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини міжвласником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом іпрацівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища івстановлює єдиний прядок організації охорони праці в Україні.
Згідно статті1 даного Закону, охорона праці – це система правових, соціально – економічних,організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних і лікувально –профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’яі працездатності людини в процесі праці.
Дія даногоЗакону поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно відформ власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а такожзалучені до праці на цих підприємствах.
Державнаполітика в галузі охорони праці базується на принципах:
–           пріоритету життя і здоров’япрацівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства,повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умовпраці;
–           комплексного розв’язаннязавдань охорони праці на основі національних програм з цих питань таурахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень вгалузі науки і техніки та охорони навколишнього природного середовища;
–           соціального захиступрацівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещаснихвипадків на виробництві і професійних захворювань;
–           встановлення єдинихнормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності івидів їх діяльності;
–           використання економічнихметодів управління охороною праці, проведення політики пільговогооподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участідержави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
–           здійснення навчаннянаселення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників зпитань охорони праці;
–           забезпечення координаціїдіяльності державних органів, установ, організацій та об’єднаньгромадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я,гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій міжвласниками і працівниками (їх представниками) між усіма соціальними групами приприйнятті рішень з охорони праці на місцевому і державному рівнях;
–           міжнародне співробітництвов галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодополіпшення умов і підвищення безпеки праці.
Законодавство про охорону праці складається з Закону «Проохорону праці», Кодексу законів про працю в України, Закону України «Прозагально обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та прийнятих відповідно до них нормативно – правових актів.
Державна політика в галузі охорони праці визначаєтьсявідповідно до конституції України Верховною Радою України і спрямована настворення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещаснимвипадкам та професійними захворюваннями.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічнихпроцесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів колективного таіндивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно –побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Роботодавець здійснює фінансування охорони праці і несебезпосередньо відповідальність за порушення умов функціонування системиправління охорони праці.
В свою чергу працівник зобов’язаний:
–   дбати проособисту безпеку і здоров’я, а також про, безпеку і здоров’я оточуючих людей впроцесі виконання будь – яких робіт чи під час перебування на територіїпідприємства;
–   знати івиконувати вимоги нормативно – правових актів з охорони праці, правилаповодження з машинами, механізмами устаткуванням та іншими засобамивиробництва, користуватися засобами колективного і індивідуального захисту;
–   проходитиу встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушеннязазначених вимог.
На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участіпрацівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничогосередовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охоронипраці.
У колективному договорі, угоді сторони передбачаютьзабезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні,не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплекснізаходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці тавиробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобіганнявипадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам,визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.
Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійсненнягромадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охоронипраці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охоронипраці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і прозаходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов ібезпеки праці на рівні нормативних вимог.
Державний нагляд за додержанням законів та іншихнормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:
–   спеціальноуповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
–   спеціальноуповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
–   спеціальноуповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
–   спеціальноуповноважений державний орган з питань гігієни праці.
За порушення законодавства про охорону праці, невиконаннярозпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праціюридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовуютьнайману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці досплати штрафу у порядку, встановленому законом.
За порушення законів та інших нормативно-правових актів проохорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органівдержавного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їхорганізацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної,адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законом.
Охорона праці — це система правових,соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних ілікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя,здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Закон «Провнесення змін до закону «Про охорону праці» від 21.11.2002року № 229-ІV визначає основні положення щодо реалізації конституційного правапрацівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, наналежні, безпечні і здорові умови праці [43], регулює за участю відповіднихорганів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питаньбезпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядокорганізації охорони праці в Україні.
Законодавствопро охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працюУкраїни, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальнестрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до нихнормативно-правових актів.
Якщоміжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною РадоюУкраїни, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством Українипро охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Державнаполітика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції УкраїниВерховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних іздорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійнимзахворюванням.
Діяльністьорганів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законамиУкраїни «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку»,«Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного таепідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовими актамита положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України абоКабінетом Міністрів України.
5.2 Гарантіїправ на охорону праці на підприємстві
5.2.1 Правапрацівників на охорону праці під час роботи
Працівнику непропонується робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станомздоров’я. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковомудержавному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві тапрофесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Умови праці наробочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткуваннятощо, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуютьсяпрацівником, а також санітарно-побутові умови відповідають вимогамзаконодавства.
Працівник маєправо відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація,небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або длявиробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про цебезпосереднього керівника або роботодавця.
Працівник маєправо розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець невиконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективногодоговору з цих питань.
У цьому разіпрацівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективнимдоговором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника,який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує наданнялегшої роботи, роботодавець переводить за згодою працівника на таку роботу натермін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановлює скороченийробочий день та організовує проведення навчання працівника з набуття іншоїпрофесії відповідно до законодавства.
На роботах ізшкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних іззабрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаютьсябезоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та іншізасоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.
Роботодавецьзобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу таутримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правовихактів з охорони праці та колективного договору.
У разіпередчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавецьзобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівникомспецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальнихзасобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати наумовах, передбачених колективним договором.
Згідно зколективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видаватипрацівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праціцього працівника вимагають їх застосування.
Відшкодуванняшкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разісмерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадківвідповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальнестрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності»
Роботодавецьможе за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімейдодаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
Запрацівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком навиробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада)та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або довстановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливостівиконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання іперекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.
Часперебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві абопрофесійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсіїза віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право напризначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.
Роботодавецьзобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умовипраці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержаннявимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
З цією метоюроботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною працістворює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечуютьвирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхобов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, атакож контролює їх додержання;
розробляє заучастю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягненнявстановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
забезпечуєвиконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, щозмінюються; впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки,засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивнийдосвід з охорони праці тощо;
забезпечуєналежне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування,моніторинг за їх технічним станом; забезпечує усунення причин, що призводять донещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичнихзаходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
організовуєпроведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінкутехнічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочихмісць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку істроки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усуненнянебезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
розробляє ізатверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межахпідприємства (далі — акти підприємства), та встановлюють правила виконанняробіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничихприміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно донормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівниківнормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
здійснюєконтроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження змашинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва,використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робітвідповідно до вимог з охорони праці;
організовуєпропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузіохорони праці;
вживаєтермінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальніформування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавецьнесе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 14.Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охоронипраці
Працівникзобов’язаний:
дбати проособисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей впроцесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на територіїпідприємства;
знати івиконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводженняз машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва,користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
проходити увстановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несебезпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
5.3Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
Роботодавецьповинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків,професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджуєтьсяКабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннямипрофспілок.
За підсумкамирозслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аваріїроботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого вінзобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізнішетрьох днів з моменту закінчення розслідування.
У разі відмовироботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з йогозмістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду заохороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.
Рішенняпосадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскарженеу судовому порядку.5.4 Заходи, щодо поліпшення умовпраці, комплексний план заходів
Система заходів по створеннюбезпечних умов праці на виробництві складається з організаційних, технічних,техніко-економічних, соціально-економічних, соціальних, соціально-естетичних іуправлінських робіт. Для здійснення їх необхідно:
1. Запроваджуватидержавні, галузеві і стандарти підприємства з безпеки праці, організуватикурсове навчання працюючих і проведення інструктажів на підприємстві; розробитиі затвердити положення про функціональні обов’язки керівників і спеціалістів зохорони праці; затвердити стандарт на номенклатуру плануючої документації з охоронипраці; своєчасно прийняти і забезпечити виконання колдоговору (угоди) з охоронипраці; розробити систему матеріального і морального стимулювання працюючих задодержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії.
2. Постійнопроводити роботу по зміцненню матеріально-технічної бази господарства таохорони праці; запровадити на підприємстві комплексну механізацію врослинництві і тваринництві, постійно проводити роботу, спрямовану намеханізацію допоміжних робіт, запровадження автоматичних ліній, робототехніки(маніпуляторів) на стаціонарних процесах виробництва; широко запроваджуватиавтоматизацію та електрифікацію виробничих процесів, дистанційне управління втехнологію робіт.
3. Розробляти і затверджуватистандарти підприємства на планування й забезпечення належних умов праці;запроваджувати науково обґрунтовані норми виробітку на підприємстві,прогресивні форми праці та її оплати.
Запроваджувати машини і обладнання зкращими техніко-економічними показниками та ергономічними параметрами; постійновпорядковувати робочі місця; розробляти організаційно-технологічні карти ікарти безпеки праці кожного робочого місця.
4.Складатиі постійно контролювати виконання планів соціально-економічного розвиткупідприємства, села, зони мешкання працюючих. Запроваджувати НОП у виробництво;паспортизацію, раціоналізацію робочих місць; вдосконалювати на підприємствіструктуру управління виробництвом, посилюючи відповідальність і підвищуючи рольтрудових колективів; вдосконалювати оплату праці, методи та форми морального іматеріального стимулювання за якісну працю і додержання правил техніки безпеки;вдосконалювати форми організації праці, широко запроваджуючи безнарядні формипраці за методом колективного підряду, забезпечувати на кожному підприємстві рекомендованірежими праці і відпочинку.
5.Розроблятиі контролювати виконання планів соціально-економічного розвитку трудовихколективів та підприємств. Постійно поліпшувати побутові і житлові умовипрацюючих, проводити архітектурно-планувальні роботи для оновлення інтер’єрнихфасадів зон проживання працівників, їх будинків, допоміжних приміщень, впорядковувативсю територію зони проживання і функціонування виробництва; поліпшувати роботукомунальних служб по обслуговуванню населення; проводити соціологічні дослідженняз метою зміцнення виробничого клімату в трудових колективах; проводити роботущодо професійної орієнтації школярів, молоді села з метою правильного виборупрофесії і зайняття активної позиції в суспільстві, створювати відповідні умовидля творчої, продуктивної праці.
6.      Проводити періодичніобстеження відповідності приміщень, агрегатів, машин та їх окремих елементіввимогам технічної й художньої естетики. При проведенні паспортизації іраціоналізації робочих місць звертати увагу на планування робочих місць,додержання параметрів проходів у приміщеннях та поліпшувати виробничу естетику.Складати карти відповідності кожного робочого місця естетичним вимогам,обговорювати ці питання на нарадах. Замовляти машини, які мають кращі техніко-економічніта естетичні параметри; списувати стару, морально застарілу техніку. Якісно івчасно виконувати ремонт машин, обладнання та — інструменту, використовувати кольоровіспектри, рекомендовані технічною естетикою на виробництві; перевірятисправність світлової сигналізації та відповідність освітлення приміщень іробочих місць існуючим нормам. Контролювати оформлення наочної інформації увиробничих приміщеннях і на робочих місцях.
7. Запроваджувати на виробництвірекомендовану ВЦРПС і Держкомпрацею систему управління охороною праці навиробництві; вивчати та використовувати у практичній роботі положення зорганізації охорони праці на підприємствах агропромислового комплексу.
Забезпечувати чітке виконанняпосадових інструкцій з охорони праці відповідальними особами в кожному господарстві,вимог державних стандартів на безпечне проведення сільськогосподарських робіт,заслуховувати на правлінні колгоспу, нарадах у директора радгоспу хід виконаннязаходів з охорони праці і звіт спеціалістів про стан техніки безпеки.Використовувати при здійсненні функцій управління методи морального іматеріального стимулювання працюючих. Проводити вивчення, узагальнення тазапровадження передового досвіду у виробництво, направляти зусилля наполіпшення умов і охорону праці.
Періодично інформувати колективи простан охорони праці на виробництві, виконання річних і комплексних планів зохорони праці. Включати в соцзмагання трудових колективів показники, щохарактеризують рівень стану з охорони праці, забезпечувати його поліпшення наробочих місцях, в галузі, на виробництві в цілому.
Чітко вести документацію з охоронипраці і необхідну статистичну звітність. Продумано підходити до вибору джерелфінансування заходів охорони праці для забезпечення необхіднимиматеріально-фінансовими ресурсами. Стежити за проведенням в господарствіоперативного контролю з охорони праці. Ширше спиратись в проведенні роботи нагромадськість, профспілковий актив і трудові колективи.
З метою поліпшення умов і безпекипраці на виробництві в колгоспах, радгоспах та інших підприємствахагропромислового комплексу УРСР запроваджено систему організації роботи іконтролю з охорони праці.
Для створення безпечних умов праці навиробництві всю організаційну роботу з охорони праці умовно можна розподілитина 14 напрямів (розділів), що об’єднують споріднені питання, вирішення якихдозволить максимально запобігти виробничому травматизму і професійнимзахворюванням на підприємствах агропромислового комплексу республіки.
Основні напрями роботи з охоронипраці:
1. Управління охороною праці в господарстві.Затвердитинакази, розпорядження про закріплення відповідальних осіб за охорону праці вкожному підрозділі, галузі; прийняти рішення після доповіді інженера з охоронипраці про стан справ у господарстві; затвердити звіти, інструкції з техніки безпеки,акти про нещасні випадки і профзахворювання, якщо вони сталися.
2. Навчанняпрацюючих з охорони праці. Запровадити профорієнтацію в школах, на виробництві, бригадненавчання, наставництво. Проводити інструктажі з працюючими відповідно до вимогГОСТ 12.0.004—79 та ОСТ 46.126—82; курсове навчання працюючих за типовимипрограмами.
3. Наочнаінформація і пропаганда з охорони праці. Організувати кабінет охорони праці та кутки технікибезпеки, вивісити стенди-дошки гласності з охорони праці на окремих дільницях;придбати необхідну кількість знаків і запобіжних написів з техніки безпеки,розмістити їх в певних місцях; розробити і затвердити маршрути рухуавтомобільного і тракторного транспорту; встановити знаки дорожнього руху натериторії господарства; забезпечувати виробничі підрозділи плакатами з технікибезпеки, регулярно оформляти стенди інформації з охорони праці.
4.Оперативнеі перспективне планування з охорони праці. Проводити паспортизацію умов праці,оформляти санітарно-технічний паспорт виробництва; розробляти річні,перспективні, комплексні, сезонні, місячні та декадні плани з охорони праці вгосподарстві; прийняти колдоговір (угоду) з охорони праці, забезпечити йоговиконання.
5.Аналізтравматизму і професійних захворювань. Визначити методи, затвердити строки і форму аналізутравматизму та профзахворювань в господарстві; регулярно аналізувати виробничийтравматизм у кожному підрозділі, галузі, господарстві; розробляти заходи, спрямованіна зниження виробничого травматизму і профзахворювань та забезпечувати їхвиконання.
6.Спортивно-оздоровчізаходи з охорони праці. Запроваджувати наукову організацію праці на виробництві;організовувати медичні огляди працюючих з метою профілактики профзахворювань.Щоденно видавати молоко і організувати профілактичне харчування з урахуваннямшкідливих виробничих факторів; впроваджувати інші пільги, передбачені законом;забезпечити будівництво спортивних комплексів, дитячих ясел, садків,піонерських таборів, будинків відпочинку і санаторіїв-профілакторіїв; неухильнодотримуватись режиму праці і відпочинку працюючих та законодавства про працюжінок і підлітків.
7. Облік роботи і звітність з охоронипраці. Вести картки, журнали, книги реєстрації та інші документи з охоронидотримуватись строків оформлення облікової документації та звітності з охоронипраці.
8. Облік і розслідування нещаснихвипадків і професійних захворювань. Затвердити порядок повідомлення керівників про нещаснийвипадок; своєчасно і якісно проводити розслідування нещасних випадків іпрофзахворювань, виявляти причини і обставини, за яких вони стались.
9.      Розробка і веденнядокументації з охорони праці. Розробити і затвердити інструкції та пам’ятки зтехніки безпеки, технологічні картки виконання робіт, картки безпеки праці накожному робочому місці, а також картки організації робочого місця; розробитистандарти підприємства з техніки безпеки відповідно до умов господарства.
10.Забезпечення охорони і поліпшенняумов праці. Періодичноздійснювати огляд і контроль котлів, вантажопідйомних механізмів,електроустановок, перевіряти стан захисного заземлення (занулення), надійністьогороджень, блокувальних- пристроїв, сигналізації та інших засобів захисту;перевіряти надійність засобів індивідуального захисту тощо; підтримувати наробочих місцях параметри мікроклімату, освітлення, загазованості, запиленняповітря, шуму, вібрації, теплових та інших випромінювань відповідно до діючихнорм.
11.Забезпечення пожежної безпеки навиробництві. Укомплектовуватиоб’єкти засобами пожежогасіння відповідно до встановлених норм; налагодитизв’язок, сигналізацію і повідомлення населення на випадок пожежі; налагодитипожежне водопостачання і засоби гасіння пожежі; розробити план евакуації людейз будинків і споруд та тварин із приміщень ферм; організувати роботу добровільнихпожежних дружин та пожежно-сторожової охорони.
12.Вивчення і запровадження передовогодосвіду з охорони праці. Вивчати передовий досвід, узагальнювати і оцінювати йогоефективність відповідно до виробничої діяльності дільниці, галузі і господарства;.розробляти організаційно-технічні заходи запровадження передового досвіду зохорони праці.
13. Фінансування іматеріально-технічне забезпечення заходів з охорони праці. Визначати вид і джерелафінансування заходів; затвердити проектну та іншу технічну документаціюобґрунтованої потреби в матеріальних ресурсах для забезпечення заходів, скластикошторис фінансування, виділяти асигнування на виконання заходів, зазначених упланах соціально-економічного розвитку виробництва, підприємства, житловогомасиву, трудових колективів, забезпечувати фінансування номенклатурних заходівтощо.

Висновки
При проведенні аналізу всіх розділів запропонуємо декілька шляхів рішення:
1. Перш за все — це обмеження промислових скидань в річки, озера і інші водні об’єкти.
2. Очищення руселі заплав річок і озер від сміття, що скопилося.
3. Вдосконаленнятехнологій виробництва і технологій утилізації відходів.
4. Здійснюватижорсткий контроль за скиданням з полів добрив і отрутохімікатів.
5. Контролюватипопадання фекальних мас в русла річок.
6. Проведеннясуспільно-повчальних заходів щодо донесення до населення всієї важливості цієїпроблеми.
Промислові стокизаймають перше місце за об’ємом і збитку, який вони наносять, то вирішуватипроблему скидань їх в річки потрібно в першу чергу. Через забрудненнявикликається стоками починаються різні біогенні мутації. З річок і озерпропадають багато видів риби, а ті які залишаються — непридатні в їжу. Значнобідніє флора і фауна водоймищ. Через промислові стоки у водоймищахспостерігається надлишок кисню, тому можна спостерігати так зване «цвітіння»водоймищ. Багато хто напевно не раз бачив на поверхні води нафтову плівку, якапереливаючись на сонці здається дуже красивою, але насправді викликає зменшенняпроникнення світла у водну товщу у декілька разів. Змінюється і хімічний складводоймищ, підвищується зміст азоту, фосфору і хлор речовин.
Важливою проблемою є забрудненняводоймищ відходами сільського господарства. Багато хто напевно з настаннямвесняної повені не раз помічав неприємний запах, який виділяє питна вода.
Запах цей викликаний тим, що бурхливівесняні потоки змивають в річку фекальні маси, що нагромадилися за зиму івивезених весною на поля. Замість того, щоб стежити за попаданням цих речовин врічки, вважають за краще перш ніж подати цю воду в будинки зміщувати її звеличезною кількістю хлорки, яка є далеко небезпечною речовиною.
Третьою проблемою є попадання в річкиі інші водоймища різного побутового і промислового сміття. Багато хто, напевно,не раз гуляючи по набережній кидали у воду папірець, банку, вітку тощо. Вякомусь місці все це сміття скроплюється і в руслі річки утворюються наноси,виникають острівці. Все це веде в засміченню і пересиханню річки. Це ж сміттярозкладаючись виділяє різні канцерогенні речовини, які потрапляють разом з їжеюдо нас на стіл.
Варто задуматисяневже нам не дороге власне життя, яке ми нещадно, непомітно для себе губимо. Аоб’єм забруднень водоймищ з кожним кодом збільшується у багато разів. Оскількиводні ресурси виконують найголовнішу роль в життєдіяльності людини, а цялюдина, розуміючи всю їх важливість для своєї життєдіяльності, продовжує їхзабруднювати, то починати любити і дбайливо відноситися до них потрібно учити зсамого дитинства.
Очищатимемо стічні води іонообмінним методом, оскільки віндозволяє повторно використовувати до 95 % стічних вод, а також виходячи зхарактеристик наших стічних вод і умов ефективного функціонування вищеописанихметодів. Таким чином при виборі зменшення викидів ми паралельно з використанняміонообмінного методу створюватимемо оборотний цикл водопостачання.
На жаль, на сучасному етапі розвиток ринково-господарськихвідносин значно випереджає розвиток законодавчої бази, зокрема це відноситься ідо стимулювання раціонального природокористування. Але все таки непоспішатимемо з песимістичними висновками, бо вже декілька років ведетьсярозробка відповідної законодавчої бази, та і в свідомості людей поступовоміняється відношення до навколишнього середовища і необхідності її охорони.Економічні і правові важелі захисту природного середовища і попередження їїзабруднення є важливим фундаментом для подальшого розвитку економіко-правовихвідносин в області екологічної безпеки.
Щобвикористовувати воду «раціонально», тобто уникати її марнування та підтримуватиїї якість, споживачів слід змушувати платити за неї. Найважливішими проблемамизахисту водних ресурсів, водного господарства та застосування води в Україні єнаступні:
10.  Спад промислового виробництвапротягом останніх 10 років не супроводжувався поліпшенням стану водних ресурсівУкраїни.
11.  Очищення стоків в Україні єсерйозною проблемою.
12.  Не існує інтегрованогопідходу до управління водними ресурсами в Україні, необхідно покращаннякоординації у цьому питанні, хоча вже розпочалися деякі зміни на краще.
13.  Зараз країна стикається ізсерйозними проблемами децентралізації управління, бюджету, адміністрації тавідповідальності.
14.  Нещодавно були запровадженінові стандарти для питної води, але реально їх досягти неможливо черезекономічні та технічні проблеми.
15.  Не існує обов’язковоїбезперервної екологічної освіти для усіх вікових груп у дитячих садках, школахта вузах, що віддаляє перспективу запровадження принципів збалансованогорозвитку у водне господарство, ефективного захисту водних ресурсів та водокористуванняв України.
16.  Через відсутність екологічноїосвіти, політики підвищення рівня інформованості населення та через відсутністьмеханізмів економічного регулювання, індивідуальні споживачі не мають стимулівдо участі у захисті водних ресурсів та до їх дбайливого споживання.
17.  Надлишкове споживання питноїводи пов’язане не лише з індивідуальними споживачами, це є також наслідкомвтрат води у трубопроводах мереж водопостачання.

література
1.          Акимова Т. А., Хаскин В.В. Экология. — 2-е изд. — М., 2001.
2.          Бакка М. Т., Дорощенко В.В. Гідрологія, регулювання та охорона водних ресурсів. — Житомир: ЖДТУ, 2003.
3.    БерляндМ. Е. Прогноз и регулирование загрязнения атмосферы. — Л.: Гидрометеоиздат,1985.- 272 с.
4.          Белов С. В., Барабинов Ф.А., Козьяков А. Ф. Охрана окружающей среды. -М.: Высш. шк., 1991. — 319 с.
5.          Беккер А.А., Агаев Т. Б. Охрана й контроль загрязнения природной средьі. — Л.:Гидрометеоиздат, 1989.
6. БілявськийГ. О., Бутченко Л. І., Навроцький В. М. Основи екології: Теорія та практикум. — К., 2002.
7. БілявськийГ. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. -2-ге вид. — К.,1995.
8. БілявськийГ. О., Фурдуй Р. С., Костіков І. Ю. Основи екологічних знань. — К., 2004.
9.          Веклич О.Сучасний стан та ефективність економічного механізму екологічного регулювання.//Економіка України. — № 10.
10.     ВладимировА. М., Ляхин Ю. Й., Матвеев Л. Т., Орлов В. Г. Охрана окружающей среды. — Л.: Гидрометеоиздат, 1994.
11.     ВолошинІ. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів: ЛДУ, 1994.
12.     ВоронковН. А. Экология: общая, социальная,прикладная. — М., 1999.
13.     ГазаловаН. Водопостачання і водовідведення (курс лекцій). — Львів; 1977.
14.     ГайнріхД., Гергт М. Екологія. — К., 2001.
15.     Голуб А.А., Струкова Е. Б. Экономика природних ресурсов: Учеб. пособие для вузов. — М.: АспектПресе, 1999. -319с.
16.     Глухов В.В., Лисочкина Т. В., Некрасова Т. П. Экономические основыэкологии. – М., 1995.
17.     ГолубовскаяЭ. К. Биологические основы очистки воды. — VI.: Высш. шк., 1978.-268с.
18.     ДорогунцовС. І., Коценко К. Ф., Аблова О. К. Екологія. — К., 1999.
19.     ДжигерейВ. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишньогоприродного середовища. — Львів: Афіша,2000.
20.     Еколого –економічні проблеми довкілля Житомирщини. [Кол. моногр.]/ В.І. Карпов, С.П.Сіренький, В.К. Данилко та інші; Під заг. ред. П.П. Михайленка. – Житомир,2001. – 320 с.: іл.
21.      Законодавство України про охорону праці. –Київ: Основа. 1995. – І, ІІ, ІІІ томи.
22.     ЗаконУкраїни про охорону навколишнього природного середовища. — К., 1991.
23.     ЗапольскийА. К. Фізико-хімічні основи технологічного очищення стічних вод. — К.: Лібра,2000.
24.     ИзразльЮ. А. Экология й контроль состоянияприродной среды. — 2-е изд. — Л.: Гидрометеоиздат, 1985.
25.     КлименкоЛ. П. Техноекологія. — Симферополь: Таврія, 2000. -542 с.
26.     КогановскийА. М. Адсорбация и ионный обмен в процессах водоподготовки и очистки сточныхвод. — К.: Наук. Думка, 1983. — 236 с.
27.     Кучерявий В.П. Урбоекологія: Підручник. — Львів: Світ, 2001 – 440 с.
28.      Мисенев В.С. й др. Водоснабжение в сельськомхозяйстве. — М.: Агропромиздат, 1989.
29.     МельникЛ. Г. Экологическая экономика. — Суми, 2001.
30.     Національнадоповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні, Київ. — 1992 р.
31.     Національнадоповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 році. — К., 2001.
32.     НиколадзеГ. И. Технология очистки природных вод. — М.: Высш. шк., 1987.-479 с.
33.     Статистичний збірник“Екологічна ситуація Житомирщини” – К.; НДІ статистики Держкомстату України,1998, — 227 с.
34.      Оводов В.С., Ильин В.Г. Проектированиесельськохозяйственного водоснабжения й обводнення. — М.: Сельхозиздат, 1962.
35.      Оводов В.С. Сельськохозяйственноеводоснабжение и обводнение. — М.: Сельхозиздат, 1960.
36.     Одум Ю. Экология: В 2 т. — М., 1986.
37.     Основнінапрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природнихресурсів та забезпечення екологічної безпеки. -К., 1999.
38.     Охранаокружающей среды / А. М. Владимирович, Ю. Й.Ляхин, Л. Т. Матвеев й др. — Л.,1991.
39.     Охранаокружающей природной среды / Под ред. Г. В. Дуганова. — К.: Вища школа, 1988.
40.     Охрана и оптимизация окружающей среды/ Под ред. А. А. Лаптева. — К.: Либідь, 1990.
41.     РеймерсН. Ф. Экология (теории, закони,правила, принципи). — М., 1994.
42.     РиклефсР. Основи общей экологии. — М., 1979.
43.      Сивко В.Й. Організаційно-правові основиохорони праці. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 120 с.
44.     Ситник К.М., Брайон А. Б., Гордецкий А. В. Биосфера. Экология. Охрана природи: Справ. — К., 1987.
45.     Сніжко С.І. Оцінка та прогнозування якості природних вод. — К.: Ніка-центр, 2001.
46.     СтепановскихА. С. Экология. — М., 2001.
47.      Трегубенко Н.С. Водоснабжение й водоотведение(примеры расчетов). — М.: Агропромиздат, 1989.
48.      Шелудченко Б.А., Дорощенко В.В., Котков В.І.Інженерна екологія. Гідросфера: (Навч. посіб.). — Житомир, ДАУ: Вид-во«Волинь», 2000.
49.Экологиягорода / Под редакцией Стольберга Ф. В. — К.: Либра, 2000.
50.      Яковлев С.В. Канализация. — М.: Стройиздат,1975.
51.ЯковлевС. В., Карелин Я. А. и др. Очистка производственных сточных вод.-М.:Стройиздат, 1979.-320 с.