СОЦІОЛОГІЯ
Соціологія як наука про суспільство. Соціологія – наука, що вивчає суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв*язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку. Соціальний зв*язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.
Об*єкт та предмет соціології. Вони є взаємопов*язаними, але не тотожні. В кожній з суспільних наук людина є об*єктом, але кожна наука має свій предмет. Об*єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія – наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія – то позитивна наука про суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити. Основна категорія соціології – це спільнота. Позаяк в спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству. Соціальна спільнота – це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб*єкти якого об*єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.
Структура соціологічного знання. Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія – це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз*яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень соціальних наук, з іншого боку – специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім*ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.
Функції соціології. 1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об*єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси. 2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія – вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція. 6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7)Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень. 8)Світоглядна функція.
Теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки. Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об*єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами. 2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства. 3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення соціології: 1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.
Соціологічна концепція О. Конта. Огюст Конт (1798-1857) вперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології за двома критеріями: абстрактність/конкретність – абстрактні розглядають закони певних груп явищ, а конкретні застосовують закони до певних явищ, та розподіл наук на 6 абстрактних теоретичних дисциплін – лінійна система класифікації: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія). Використовував термін “соціальна фізика”, але потім, коли це ім*я почали застосовувати до демографії, видумав соціологію. Відокремлення наук від метафізики та теології – головна ідея позитивізму Конта. Термін “позитивний” Конт вживає у п*ятьох значеннях: 1)реальний – протилежність химерному; 2)корисний – протилежність непотрібу; 3)визначений – протилежність амбівалентному; 4)точний – протилежність неточному; 5)”+” в противагу “-“. Позитивізм за Контом мусить відмовитися від питань, що не мають відповіді – про суть та сутність явищ, а особливо про причину. Наука пізнає не суть, а лише феномен. Суспільствознавство повинне вивчати ті явища, які можна спостерігати. Орієнтація на природничі науки з їхнєю конкретністю об*єкта і точністю методів. Предмет соціології – первинна реальність – суспільство в своїх цілісності та взаємозв*язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями. Методи соціології, за Контом – по-перше, спостереження (основний метод: а)пряме; б)непряме (опосередковане)), по-друге, експеремент: а)безпочередній – спостереження за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов; б)опосередкований – вивчення патологічних відхилень, дивіацій в суспільстві, по-третє – порівняння, співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів, по-четверте – історичне порівняння різних послідовних станів.
Соціологічна концепція Г. Спенсера. Герберт Спенсер – продовжувач справи Конта. Центральним поняттям висуває поняття еволюції. Еволюція – інтеграція матеріх, переводить матерію з невизначеної незв*язаної однорідності у визначену зв*язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи: 1)неорганічний; 2)органічний; 3)надорганічний. Це цикл. Два типи еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з організмом. Одна з основних робіт його називається “Суспільство є організмом”. Аналогії та відмінності: 1)Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об*ємі, з маленьких держав виростають великі імперії; 2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, таксамо й структура організму; 3)по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій. Відмінності між Контом та Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше – індивід чи соціум? У Конта першим був соціум, а вторинним – індивід, у Спенсера ж навпаки, з індивідів утворюється ціле.
Загальна характеристика натуралістичного напряму в соціології ХІХ-початку ХХ століття. Основна концепція – Дюркгейма (1858-1917). Спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти – колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, а сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства. Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіда беруть на себе взаємні зобов*язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.
Загальна характеристика психологічного напряму в соціології. Основна концепція – Вебера (1864-1920). Понад усе ставиться індивід, а причина розвитку суспільства – культурні цінності, віра в інтелігенцію. Тільки індивід посідає мотиви, цілі, інтереси та свідомість. Соціальна статистика та пошук мотивів – взаємодоповнюючі частини соціологічного дослідження. Теорія соціальної дії. Ідеї Вебера – підвалини сучасної соціології.
Соціологія Е. Дюркгейма. Головна особливість концепції Дюргкейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.
Соціологічні погляди М. Вебера. Макс Вебер – фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Толму дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об*єктивний – орієнтація на інших,і суб*єктивний. Соціальна дія – дія, суб*єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету. Чотири типи діяльності: 1)цільораціональна дія через очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх; 2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху; 3)афектна – заснована на емоційному стані суб*єкта, що діє; 4)традиційна – заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленного сенсу. –PAGE_BREAK–
Визначення соціальних інститутів та їх роль у життєдіяльності суспільства. Інститут – технічне утворення, особливий учбовий заклад, а ширше – сукупність соціальних норм. Соціальний інститут – це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім*єю, економікою, освітою, управлінням тощо. Соціальний інститут – усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему. Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби. Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно: 1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту; 2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.; 3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство.; 4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).
Процес інституціоналізації. У 1899 році Веблен розробив “Теорію класу нероб”. З неї виходить: “Еволюція суспільства” – процес природнього добору соціальних інститутів. Заборона інцесту – перша основна норма – є провісником виникнення всіх соціальних інститутів. Соціальний інститут – засіб пристосування, що створений для задоволення життєвих потреб та регулюється оберемком соціальних норм. Веблен та його послідовник Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Інституціоналізація – це процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси. Лексії – соціальні потреби, що породжують процес інституціоналізації: 1)Потреба комунікації; 2)Потреба виробництва продуктів та послуг; 3)Потреба розподілу благ; 4)Потреба безпеки та захисту життя громадян; 5)Потреба затримки системи нерівності; 6)Потреба соціального контролю за членами суспільства.
Різновиди соціальних інститутів та їхня характеристика. 5 основних соціальних інститутів: 1)Продовження роду – соціальний інститут сім*і і шлюбу; 2)Потреба безпеки та соціального порядку – політичні інститути; 3)Потреба добування засобів для існування – економічні інститути; 4)Потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління, підготування кадрів – інститут освіти (наука, культура).; 5)Потреба вирішення духовних проблем та СЕНСУ ЖИТТЯ – інститут релігії. До інституту сім*ї та шлюбу, приміром, належать інститути спорідненості, батьківства, материнства, побратимства та кровної помсти; до інституту релігії – целібат, хрещення, сповідь. Висновок:існують як основні, так і другорядні інститути (принцип матриць).
Функціонування соціальних інститутів. Інститут повинен функціонувати – його нормальне функціонування є благом для суспільства. Під функцією соціального інституту розуміють користь, яку він приносить – себто то є сукупність задач, що вирішуються, цілей, що є досягнені, послуг, що надаються. Соціальний інститут – це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів иа ролей, соціальних норм та санкцій, соціальних організацій.
Явні та латентні функції соціальних інститутів. До функцій соціальних інститутів відносяться: 1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі; 2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів; 3)соціальне управління та контроль. Якщо соціальний інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів. Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.
Визначення та різновиди соціальних спільнот. Соціальна спільнота – сукупність людей, що виділяються за соціально значущими критеріями. Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально – на досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою. За Мертоном три основних риси груп: 1)Взаємодія між членами групи; 2)Почуття приналежності до групи; 3)Усвідомлення єдності з групою. Найбільш скупченою є група з 5 чоловік.
Соціальна структура суспільства та її основні елементи. До 60-х років структура суспільства практично не вивчалася, хоча до того в середині 30-х років була створена спеціальна офіційна доктрина: більшовицьке суспільство складається з двох класів – робітники та селяни, та одного прошарка – інтелігенції. Основні її вади: концепція різко звужувала критерії диференціяції людей відносно їх приналежності до різних соціальних груп, було викривлено уявлення по критерії соціальної мобільності, концепція відображала утопічні уявлення про міжгрупові відносини. Проявились серйозні суперечки між елементами цієї системи, двома основними елементами – соціальними інститутами та системою класів, шарів та функціональних одиниць цих груп. Соціальна структура – це структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов*язуються та взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи, трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних, професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що пов*язані відносно стійкими зв*язками між собою. Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями; 2)Представники цих груп є суб*єктами різних соціальних інститутів.
Соціально-класова структура суспільства. Класи – це великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у певній системі суспільного виробництва, за їхніми відношеннями до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, за способами отримання тієї частини суспільного багатства, що знаходиться в їхньому володінні. Елементом соціальної структури суспільства є соціальні верстви. Соціальні верстви створюють внутрішню структуру класів та великих соціальних груп. Це сукупність індивідів, що зайняті соціально та економічно рівноцінними видами праці, і відповідно отримують рівне матеріальне та моральне відшкодування. Більш дрібне ділення соціальної структури виділяє малі соціальні групи – нечисленні за складом, члени яких об*єднані суспільною діяльністю, знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні одне з одним, і це є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особистісних групових цінностей та норм поведінки. Мінімальний розмір малої соціальної групи – 2 людини, максимальний – кілька десятків людей.
Соціально-демографічна структура суспільства. Результат накладення демографічних структур на соціальні. Статистичними параметрами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність, міграційний обмін населення.
Соціально-територіальна структура суспільства. Розглядається як взаємодія двох основних верств суспільства – соціально-класової та територіальної. Одиницями соціально-класової є суспільні класи та соціальні верстви, а територіальної – спільноти різного типу. Під соціально-територіальною структурою суспільства розуміється сукупність усталених спільнот людей, що формується на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності різних територіальних, адміністративних, соціальних утворень, а також відносин між цими спільнотами.
Теорія соціальної стратифікації. Була створена на початку 40-х років Парсонсом, Мертоном, Девісом та Муром. Це передусім процес, що безперервно триває у суспільстві і, звичайно, наявність результатів процесу. Процес соціального відтворення, в результаті якого верстви, групи і класи є нерівними одне одному та групуються ієрархічно, розташовані страти з різним рівнем престижу, власності та влади. Тобто це не просто нерівне становище, а природна нерівність. Існують відокремлені та закриті суспільства. У тих суспільствах, де є змога переміщуватися вверх по вертикалі, вид суспільства є відкритим, якщо нема – закритим. Суспільство, де переважає середній клас – нормальне, у нас – протилежна ситуація. Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий.
Теорія соціальної мобільності. Люди знаходяться в постійнім русі, а суспільство – у розвитку. Сукупність соціальних переміщень людей у суспільстві, тобто змін їхнього статуту, називається соціальною мобільністю. Між підняттям та зниженням існує асиметрія: тяжіння до підняття по соціальній драбині, тобто підняття – добровільне, як правило, а зниження – примусове. Два основних види: міжпоколінна та внутріпоколінна (соціальна кар*єра). Міжпоколінна – довготерміновий, внутріпоколінна – короткотерміновий процес. Два типи: 1)Вертикальна мобільність – переміщення з однієї страти до іншої, буває спрямованою вгору і вниз. 2)Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи до іншої, що знаходиться на тому ж рівні. Різновид горизонтальної – географічна мобільність (переїзд). Якщо до зміни місця додається зміна статусу, виходить міграція.
Соціологія сім*ї як галузь соціології. Визначення сім*ї та шлюбу. Соціологія шлюбу й родини – галузь соціології, що вивчає формування, розвиток та функціонування родини та шлюбних, сімейних відносин. Шлюб – це історично зумовлена, усталена, санкціонована форма відносин між чоловіком та жінкою, що встановлює їхні права та обов*язки відносно одне одного та дітей. Сім*я вивчається та розглядається з двох поглядів: 1)як соціальний інститут, що характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій та зразків поведінки; 2)як мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кревній спорідненості, члени якої об*єднані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою.
Функції соціології сім*ї. Функція сім*ї – спосіб проявлення активності, життєдіяльності сім*ї та її членів. 1)Репродуктивна полягає у біологічному відтворенні суспільства та задоволення потреби в дітях. 2)Виховна функція полягає у соціалізації молодого покоління, задоволення потреби у батьківстві, контакті з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. 3)Економічно-побутова полягає в можливості підтримувати фізичне здоров*я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх та недієздатних членів родини, приглядати за дітьми, надавати та отримувати господарчо-побутові послуги між членами родини. 4)Функція первинного соціального контролю – моральна регламентація поведінки членів родини, моральна відповідальність та зобов*язаність між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми тощо. 5)Духовно-емоційна сприяє взаємному духовномц збагаченню, надає психологічний захист членам родини, емоційну підтримку. 6)Дозвільна – раціональна організація дозвілля. 7)Сексуальна функція – суспільне значення цієї функції полягшає у реалізації сексуального контролю за особистістю, а індивідуальне – у задоволенні особистих сексуальних потреб.
Планування сім*ї як соціальна проблема. Планування сім*ї розглядається з боку діяльності, спрямованої на обмеження дітонародження, або, за аналогією з державними установами, контроль дітонародження. Планування сім*ї та сімейну організацію охорони здоров*я визначають як ті види діяльності, що мають на меті допомогу окремим особам або подружжям досягти результатів в уникненні небажаної вагітності, народити бажаних дітей, регулювати інтервали між вагітностями, контролювати вибір часу дітонародження в залежності од віку батьків, визначати число дітей у сім*ї. Включає в себе: види обслуговування, що уможливлюють цю практику. Це санітарна просвіта та консультації з питань планування сім*ї, забезпечення контрацептивами, лікування безпліддя, просвіта з питань шлюбу та сім*ї, організація відповідних служб та заходів: генетичних консультацій, досліджень тощо. За теорією Мальтуса, є два способи скорочення кількості людства: 1)розумна контрацепція; 2)війни, голод, пошесті. Мальтузіанство стверджує, що нормальній людині притаманно самій обмежувати дітонародження. продолжение
–PAGE_BREAK–
Проблема вибору шлюбного партнера. Існують фактори вибору шлюбного партнера: 1)просторова близькість; 2)уявлення про ідеального партнера; 3)приклад власних батьків; 4)прагнення особистості до самоствердження; 5)прагнення пошуку партнера, що схожий або протилежний за психічними та соціальними якостями. З любовним афектом пов*язані певні почуття: 1)ейфорія; 2)депресивні почуття; 3)схильність до фантазій; 4)порушення сну; 5)загальне збудження;6)трудність у концентрації уваги. Хатіс відніс до факторів любові: 1)повагу; 2)позитивні почуття до партнера; 3)еротичні почуття; 4)потреба у нормальному ставленні з боку партнера; 5)почуття близькості, інтимності; 6)почуття ворожості.
Причини виникнення конфлікту у сім*ї. Конфлікт – це приховане або явне зіткнення конкуруючих сторін. Він може виникнути у кооперації, конкуренції і в будь-якій соціальній групі. Змагання переростає у зіткнення, коли конкуренти намагаються завадити або усунути одне одного з боротьби за посідання дефіцитних благ.
Соціологія управління як галузь соціології. Визначення управління. Соціологія управління – це вміння досягти мети, використовуючи працю та вправність інших людей. Вид діяльності по керуванню людьми. Засіб розв*язання конфліктів між людьми. Метод впливу на людей з метою отримання певних результатів. Смстема прийняття оптимальних рішень. Інструмент регуляції міжсуб*єктних відносин.
Сутність соціологічного підходу до управління. Основні визначення сутності: 1)Діяльність органів управління – державних та громадських. Включає весь комплекс підбору, перепідготовки та розставлення кадрів, їх просування службовою драбиною, їхні відносини при виконанні функцій управління. 2)Керувальний вплив на керований аппарат: включає цілі покладення та цілі досягнення. Соціальні цілі покладення – соціальне проектування, планування, регуляція. Може бути зовнішнє та внутрішнє: зовнішнє – відносно керованих об*єктів, внутрішнє – самоуправління. 3)Соціальна самоорганізація – являє собою сукупність процесів внутрішньогрупової регуляції. 4)Система керувальних рішень, що спрямована на збереження або підвищення якісних параметрів системи. 5)Аналіз і контроль функціонування керованої підсистеми. Поняття соціального управління – це вплив суб*єкта управління на об*єкт. Займається вивченням таких проблем, як компетенція, відповідальність, виконавчість, дисципліна. Соціологія вивчає управління як безперервний соціальний процес.
Основні теорії управління. Менеджемнт – це мистецтво брання драбиною вгору, а керування – вміння визначити, чи до вірної стіни притулили драбину. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління – виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульваних Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Однією з перших є школа наукового управління. Її рамки – 1885-1920 роки, Гілберт, Тейлор. Основна ідея – раціоналізація. Школа класичного управління: 1920-1950 роки, вчені ті самі. Мета – створення універсальних методів управління людською діяльністю. Три основні аспекти: 1)Організація раціональної системи управління; 2)Побудова структури організації; 3)Управління робітниками. Школа людських стосунків. Школа в своєму розвитку зазнала ряд метаморфоз у 1930-1950 роках. Від 1950 до наших днів це соціально-психологічні відносини. Теза про соціальну сутність людини. Жорстка ієрархія, підлеглість та формалізація соціальних процесів несумісні з природою людини. Вирішення проблем людини справа компетентних спеціалістів. Дві основні тези: 1)Визнавали певну групу робітників, ідеали, цінності й норми яких відрізняються від керівництва. Школа науки управління – з 1950 років. Принципи матстатистики та моделювання. З появою комп*ютерів управління комп*ютеризується. Процесуальний підхід розглядає управління як суму виконуваних функцій. Управління за Файолем – передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль. Системний підхід розвивали Джонсон і Кастін. Управління включає планування, організацію, управління і зв*язок.
Система управління: прямі та зворотні зв*язки.
Функції соціології управління.
Визначення та моделі стилю керівництва.
Сутність соціології громадської думки. Соціологія громадської думки – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає проблеми, які пов*язані з природою, джерелами та механізмами формування, структурою громажської думки, закономірностіи її функціонування, проблеми вивчення та обліку діяльності соціального інституту. Поняття громадської думки з*явилося в Англії у ХІІ століття, з 18 століття є загальновизнаним,
Специфіка формування громадської думки. Громадська думка – це стан масової свідомості, що містить як приховане, так і явне ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій та фактів дійсності. Масова свідомість – це широка сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що відображають всі без винятку сторони життя суспільства, що приступні для мас і здатні викликати їхній інтерес. Масова свідомість – це зріз громадської свідомості, в рамках якого у представників різних груп можуть виникати аналогічні думки, судження, що відображають їхнє ставлення до проблем і фактів дійсності. Характерні риси масової свідомості полягають у джерелах і характері формування. Оскільки у формуванні масової свідомості беруть участь представники різних груп, то громадська думка формується в ньому. У цьому формуванні беруть участь не тільки наукові джерела, а й найближче соціальне оточення, чутки тощо. Сам процес формування масової свідомості – достатньо специфічний, здійснюється як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння, а також протиставлення схожих позицій, їх зближення, пошуку точок дотику. Відбувається в процесі міжосібного спілкування, а також спеціально. У сучасному суспільстві громадська думка відчуває на собі вплив різних соціальних інститутів: державних, політичних, громадських організацій, громадських рухів тощо. Таким чином, можна сказати, що це специфіка може бути як адекватною реальному становищу речей, так і помилковим уявленням про дійсність. Громадська думка може формуватися дуже швидко, бо знаходиться у постійному процесі формування та зміни.
Суб*єкт громадської думки. Громадська думка не є аморфним, розпливчастим витвором: вона структурована. Її характеризують суб*єкт, об*єкт, типи суджень та канали вираження. Суб*єкт громадської думки – це різні групи населення, що безпосередньо є виразниками громадської думки. Проблема суб*єкта громадської думки включає: 1)співвідношення індивідуальної та громадської свідомості. Думка індивіда не є громадською думкою, але може виражати її, якщо він обробляє і носить громадську думку; 2)Проблема монізму або плюралізму. Локальність громадської думки. В рамках кожної спільноти суб*єктом громадської думки може виступати як уся спільнота у цілому, так і будь-які її частини, незалежно від змісту суджень, а також того, чи утворює частина меншість чи більшість.
Об*єкт громадської думки. Об*єктом громадської думки є майже всі сфери життєдіяльності суспільства, що вони є принципово приступні для мас тощо. Основи: громадський інтере, дискусійність підходів, компетентність громадської думки. Основні аспекти об*єкта: чи приступними є ті чи інші реалії життя до відображення громадською думкою, чи доцільно в тому чи іншому випадку вивчати громадську думку або можна отримати інформацію іншим способом, чи необхідно взагалі вивчати громадську думку, враховуючи ту обставину, що об*єктивної громадської думки не існує?
Типи суджень громадської думки. В залежності від змісту виділяють такі судження: оцінкові (у цьому типі суджень висловлюється ставлення населення то тих чи інших фактів дійсності), аналітичні (являє собою аналіз ставлення населення до реалій дійсності). Конструктивне судження програмує соціальні процеси.
Канали вираження громадської думки. Вираження громадської думки може проходити активно чи пасивно, прямо чи опосередковано. До каналів відносяться ЗМІ, засоби наочної агітації, збори, мітинги, засоби інформаційного тиску, особисті контакти з працівниками органів управління та представниками громадських організацій, листи населення до органів управління, документи органів управління, референдуми. Є опосередковані канали, а прямі – це особисті контакти працівників органів управління з населенням, листи населення, збори, мітинги, демонстрації. Спеціалізовані канали – опитування населення, що здійснюється з використанням соціологічних методів збору інформації. Дають змогу отримувати більш надійну та репрезентативну інформацію, а також аналізувати зміни громадської думки у динаміці шляхом повторних опитувань.
Функції громадської думки. Функції:інформаційна, регулятивна, організаційна, внутрішньокерівна, що розділяється на диркетивну, консультативну, експресивна та заохочувальна.
Закономірності функціонування громадської думки. Громадська думка – один з різновидів соціального контролю (поряд із загальним контролем та наглядом). Соціологія дуже широко вивчає громадську думку – це один з її основних предметів. Громадську думку вивчають такими способами: 1)опитуваня типових громадян із подальшим узагальненням отриманих статистичних даних; 2)опитування найактивніших – “лідерів” громадської думки.
Соціологічне дослідження: поняття та різновиди. Соціологічне дослідження – це складений комплекс теоретичних, методичних та організаційних процедур, що спрямовані на досягнення поставлених цілей та завдань дослідження.Різновиди: 1)За характером та дослідницькою задачею: фундаментальні (спрямовані на виявлення та аналіз соціального досліду та закономірностей розвитку), прикладні (спрямовані на вивчення та вироблення шляхів, засобів, форм та методів удосконалення діяльності соціальних об*єктів), комплексні (міждисциплінарна проблема, сполучає у собі елементи фундаментальних та прикладних задач). 2)За типом логічного завдання: пошукове, пілотажне, описове, експериментальне, проектно-конструкторські пошуки. 3)За відношенням до об*єкту дослідження: монографічне, порівняльне, трендове, генетичне. 4) За відношенням до сфери об*єкту дослідження. 5)За типом замовника та видом оплати: держбюджетне, госпдоговірне, на загальних засадах. 6)За термінами проведення: довготермінове (3-5 років і більше), середньотермінове (0, 5-3 роки), короткотермінове (2-6 місяців), експрес-дослідження (1 тиждень-2 місяці).
Функції соціологічного дослідження. Функції соціологічного дослідження діляться: 1)За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна. 2)За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна. 3)За характером впливу на об*єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча). 4)За термінами впливу на об*єкт: довготермінові(на 10-100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).
Етапи проведення соціологічих досліджень. Основні етапи: 1)Підготовчий. На цьому етапі спостерігається узгодження мети й завдань дослідження, розробка програм дослідження, затим відбувається вирішення фінансових, економічних питань, також необхідно врахувати кадрове забезпечення. 2)Етап полевих робіт. Цей етап може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. На цьому етапі здійснюється розробка інструментарія, це етап апробації. Також здійснюється вирішення організаційних, фінансових та технічних питань. 3)Обробка і аналіз. Включає перевірку комплексності, підготовку до інструментальної обробки або на машині, або руками, курування процесу обробки, розробка звіту за результатами дослідження: проміжними, а потім заключними. 4)Етап запроваджування результатів: розробка директивних, інструктивних, соціоінженерних документів, а також курування процесу використання соціологічної інформації.
Визначення та види вибірки у соціологічних дослідженнях. Щоб підготувати дослідження, необхідно обрати для нього об*єктМетод вибірки – це науковий підхід, що дозволяє судити про цілісний об*єкт, грунтуючись на даних лише його окремих ознак. Генеральна сукупність об*єкта – це об*єкт соціального дослідження в цілісності його якостей та ознак. Вибіркова сукупність – це частина об*єкта генеральної сукупності, що становить суму вихідних одиниць вивчення, спостереження та аналізу. Репрезентативність – це принцип подоби, вибірково сформульованої моделі параметрів генеральної сукупності. Види вибірки: 1)Проста вибірка включає простий випадковий відбір, систематичний відбір, серійну та гніздову вибірку. 2)Складна: багатощаблева, комбіновано, стратифікована, квотна. Одиниця відбору – це районування, що будується за принципом статистичної серії.
Документ як джерело соціальної інформації.
Метод спостереження в соціологічних дослідженнях. Методика та класифікація спостережень прийшла до соціології з антропології. Спостереження поведінки якоїсь групи збоку із реєстрацією у спеціальному бланку типів дій, реакцій, форм стосунків тощо, це є невключене спостереження. Якщо ж соціолог включається у спостережувану групу (анонімно або ні), то це включене спостереження. Сфера охоплення соціологічного спостереження рівна або вужча від сфери інтерв*ю.
Опитування як метод збору первинної інформації. Мистецтво опитування полягає у вірному розміщенні та формулюванні питань. Окрім соціологів, опитуваннями користуються і інші науки, але соціологічне опитування відрізняється, по-перше, кількістю опитуваних – сотні і тисячі, предмет інтересу – не особиста, а громадська думка. Отримуючи при опитуванні соціологічну статистичну інформацію як анонімну, соціолог виявляє соціальні типи особистості. Усереднюючі дані, соціолог отримує достовірну і, якщо всі вимоги дотримані, об*єктивну інформацію. Мета соцопитування – науковий факт, потрібний для збагачення науки. Найрозповсюдженіший вид – анкетування. Анкета – розмножений документ, що містить в середньому 30-40 питань, адресованих респондентам – об*єкту дослідження. Питання діляться на два основних типи – закриті і відкриті. У відкритих – вимагається власна думка респондента, у закритих – в вигляді тесту. Два види анкетного опитування: суцільний і вибірковий. Суцільний – це перепис населення, а також поголовне опитування всіх членів певної соціальної групи. Вибіркове опитування засновується на вибірковій сукупності (на відміну від генеральної сукупності – всього населення або всієї соціальної групи). В інтерв*ю питання читає спеціаліст. Якщо форма та порядок питань суворо зафіксовані, то це стандартизоване інтерв*ю, а коли визначені тільки план, тема та ключові питання, а конкретні питання видумує сам інтерв*юєр, це нестандартизоване інтерв*ю.
Методи збору соціологічної інформації. При збиранні первинної інформації використовують такі методи: 1)Опитування: анкетування та інтерв*юювання; 2)аналіз документів: якісний та кількісний (контент-аналіз); 3)спостереження (включене та невключене); 4)експеримент (контрольований та неконтрольований). Методологія та методика експериментів прийшли до соціології з психології. Коли поставлена мета дослідження та підготована програма, створюються дві групи – експериментальна та контрольна. Контрольна не підлягає експерименту, вона потрібна для порівняння. Кількість учасників експерименту рідко перевищує 10-15 чоловік.