Міністерство освіти інауки України
Черкаський державнийбізнес-коледж
РЕФЕРАТ
З предмету:
Історія економіки таекономічної думки
На тему:
Диспропорційний тазатратний характер Радянської економіки
в 60-70рр. ХХ ст.
Підготував студент
групи №ОА-10:
Чубенко В.О.
Перевірив викладач:
Здір В.А.
Черкаси—2010
Зміст
Вступ
1. Розвитокекономіки СРСР в 50—70-ті роки: сільське господарство, промисловість. Сутьекономічних реформ
2. Впливнауково-технічної революції на розвиток Радянської економіки
3. ЕкономікаУкраїни в 60-х — 80-х роках ХХ століття: спроби реформування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Три десятиріччяпісля смерті Сталіна можна поділити на два періоди, що мають суттєвівідмінності між собою. Якщо перший (його називають «відлигою») бувспробою хоч частково реформувати тоталітарну радянську систему, то другий ставчасом політичної та ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду та розкладурадянської системи.
Перебуваючипротягом більш, ніж чверті століття під тоталітарним контролем, радянськесуспільство, а разом з ним і Україна з інтересом та ентузіазмом сприйнялипочаток реформації. Хрущов, отримавши посаду головного секретаря, розумів, що,не вносячи змін в теперішню систему, він не зможе втримати владу в своїх руках.Для підвищення власного авторитету і сили треба було відрізнити і чітковідокремити минуле та сучасну реальність. Перед новим радянським керівництвомпостала проблема масового культу вже мертвого «вождя всіх народів»,тому тільки кардинальні зміни могли допомогти Хрущову не стати тінню «великого»Сталіна.
Спроба надатибільш широкі права та повноваження місцевому керівництву могла дати значнийпоштовх в економічному прогресі. Завдання «наздогнати та перегнатиЗахід» вимагало розв’язання рук владі «на місцях», яка теперсама могла розпоряджатись своїми ресурсами. Такий розвиток подій був в ціломусприятливим для покращення радянської економіки.
Однак основнапроблема системи – її централізація – залишилась нерозв’язаною. Відбуласяспроба реформи сільського господарства. Хоча і були намагання покращити життяколгоспників, збільшити їм платню, проте збільшення розмірів колгоспів,екстенсивний спосіб ведення господарства, гонка за показниками, авантюрні«кукурудзяні епопеї» тощо призвели до спаду виробництва і змушеногоімпорту продовольства.
1. Розвитокекономіки СРСР в 50—70 роки: сільське господарство, промисловість. Сутьекономічних реформ
В історії СРСР іУкраїни післявоєнні роки за характером соціально-економічного розвитку можнаподілити на три періоди: підйом (1950— 1970); застій (1971—1985); криза і змінасоціально-економічної системи (1985—1990).
Разом зізростанням індустріальної могутності СРСР поглиблювалися і дедалі більшевиявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічних. По-перше, цепомітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якіснимипоказниками — затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів,економічною ефективністю тощо. По-друге, безсистемне моделювання економіки,перенасичення її промисловими підприємствами, диспропорційність у розвиткурізних галузей економіки. По-третє, поступове зниження темпів зростанняпродуктивності праці в промисловості тощо. За таких умов саме життя висувалопершочергове завдання прискорення науково-технічного прогресу, здійсненнязначних структурних зрушень у технології, організації та управліннівиробництвом. Крім того, не обхідно було вирішувати ще два насущні, алесуперечливі завдання: нагодувати й одягти людей, дати їм житло, підняти їхкультурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробництва нових видівозброєння.
В умовахвідсутності зарубіжних інвестицій та обмеженості фінансових і матеріальнихвнутрішніх ресурсів командно-адміністративна система вирішувала проблеми утрадиційному для себе стилі: визначила головні серед вказаних завдань тавиробили відповідну систему пріоритетів. У серпні 1953 р. було визначено новийкурс, який передбачав соціальну переорієнтацію економіки і пріоритетнийрозвиток легкої промисловості. Останнє, правда, мало вимушений характер.Масштабні дотації у легку і харчову промисловість разом зі значним зниженнямцін — наприкінці 1953 р. хліб коштував у три рази дешевше, ніж у 1948 р. —призвели до зростання дефіциту і перегляду поточного плану на користьвипереджаючого зростання виробництва товарів широкого вжитку. Іншим ключовимнапрямком економічної політики стало відродження розореного села, вирішенняпродовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесусільськогосподарського виробництва. Уже у 1954 р. було різко знижено обов’язковіпоставки сільськогосподарських продуктів державі, списано борги колгоспів,зменшено податки з присадибних ділянок і дозволено продаж надлишкової продукціїна базарі. Водночас у 1,5—5,5 рази було підвищено заготівельні ціни насільськогосподарські продукти, зросли капіталовкладення і поставки технікиселу.
Послабленняколосального державного тиску на село сприяло тому, що у 1953—1958 pp.середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були у 5 разіввищими проти 1950—1953 pp. (16 % проти 3 %). Вагомий внесок у зростаннясільського господарства зробило спочатку й освоєння цілинних земель. Вже у1954—1956 pp. було зорано 36 млн. га цілинних і перелогових земель. У 1954—1958pp. держава отримувала з цілини більше половини заготовленого хліба. Часткакапіталовкладень у сільське господарство підвищилась майже до 1/3 порівняно з1/5 на початку десятиріччя (правда, приблизно 32 % цих інвестицій припадало націлину). Грошові доходи колгоспів з 1953 по 1958 р. зросли більше ніж у трирази. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспноговиробництва в СРСР.
Протепожвавлення радянського села виявилось нетривалим. На продовження розпочатої у1953-1954 pp. аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування.Внаслідок політичних і соціальних причин радянський уряд не наважився підвищитироздрібні ціни, перенісши на них приблизно трикратне збільшення заготівельноїдотації, отриманої колгоспами у 1953-1958 pp. Однак цей тягар виявивсянепосильним для бюджету. У 1958 р. проведено реорганізацію МТС із примусовимвикупом колгоспами сільськогосподарської техніки (тільки колгоспи Українизмушені були придбати понад 108 тис. тракторів, майже 43 тис. комбайнів та іншутехніку на суму 4,2 млрд. рублів). Хоча цей захід дав змогу викачати із селадеякі кошти, але разом з тим різко погіршив фінансове становище більшостігосподарств, а головне, не міг вирішити проблеми інвестицій для сільськогогосподарства. З 1954 р. (освоєння цілини) розпочалися економічно необґрунтованімасово-політичні кампанії. Серед них: з 1955 р. — максимальне розширенняпосівів кукурудзи (в Україні посіви кукурудзи займали у 1953 р. 2,2 млн. га, у1955 p. — понад 5 млн., у 1962 p. — 3 млн. га, у Союзі засіяно 32 млн. га, зяких лише 7 млн. га дали якийсь урожай ), з 1957 р. — «м’ясні» та«молочні» кампанії — наздогнати США щодо виробництва м’яса, масла імолока на душу населення (для України ця «гонка за лідером»закінчилась у 1964 р. загальним падінням продукції тваринництва на 92 %відносно рівня 1958 p.). Інші адміністративні реорганізації — укрупненняколгоспів, перетворення частини з них у радгоспи і т. ін. — також не даливідчутних результатів.
Політикареалізації надпрограм доповнювалась намаганнями ліквідувати присадибнеселянське господарство. Так, вже у 1955 р. його розміри зменшено у 2 рази. У1956 р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, авлітку 1959 р. прийнято указ про заборону утримання худоби в містах таробітничих селищах. Ще у 1956 p. M.C. Хрущов пропонував, щоб селяни продавалисвоїх корів колгоспам, а молоко отримували на трудодні, помилково вважаючи, щоособисті підсобні господарства втрачатимуть своє значення і незабаром зникнутьзовсім. Тому за 1954—1964 pp. поголів’я ВРХ у підсобних господарствахколгоспників, наприклад, в Україні скоротилося на 14 %, поголів’я свиней — на20, а овець і кіз — на 53 %.
Як наслідок,середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва у 1959—1964pp. знову знизились до рівня початку 50-х років (1,5%). Освоєння цілини, в якевкладено величезні інвестиції, хоч і дало спочатку позитивні результати,створило на сході країни нові райони сільськогосподарського виробництва, але незмогло вирішити зернової проблеми СРСР. Через ерозію ґрунту і посуху врожаї націлинних землях стали швидко падати. На початку 60-х років у містах виникгострий дефіцит продуктів харчування, включаючи хлібобулочні, м’ясні вироби таінші продовольчі товари масового вжитку. Для пояснення тотального дефіцитувлада почала боротьбу проти «спекулянтів», «економічнихзлочинців», але поліпшити ситуацію не змогла. У 1962 р. радянський урядзмушений був підвищити роздрібні ціни на м’ясо (на ЗО %) і масло (на 25 %), щовикликало масові протести населення. Однак проблему дефіциту продуктівхарчування це не вирішувало. З 1963 р. уряд, щоб запобігти голоду, впершезакупив за кордоном більше 12 млн. т зерна (на 1 млрд. дол.). СРСР ставрегулярно, у зростаючих обсягах, завозити зерно з-за кордону.
У промисловостіцей період характеризувався поступовим пом’якшенням сталінськогонадцентралізму, радянською децентралізацією і демократизацією управління.Розширились права союзних республік. У їх відання було передано 15 тис.підприємств, деякі міністерства із союзних було реорганізовано усоюзно-республіканські. Територіальний принцип управління здійснювався черезради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних,адміністративних районах. На території СРСР було утворено замість ліквідованих140 союзних, союзно-республіканських і республіканських міністерств 105 такихраднаргоспів, а в УРСР — 11. Під контроль раднаргоспів України, наприклад, булопередано 10 тис. промислових підприємств і наприкінці 1957 р. їм підлягали 97 %заводів республіки (1953 р. — лише 34 %). Прискореними темпами розвиваласьлегка промисловість. Таким чином, у перші роки «відлиги» промисловаполітика, як і економічна політика в цілому, була націлена на вирішенняпершочергових завдань.
У ці роки булозроблено суттєвий крок до підвищення рівня життя населення. Здійснено масштабнепідвищення заробітної плати, скасовано примусові державні позики, які забиралимайже 10 % заробітків трудящих і були прихованою формою додатковогооподаткування населення. З травня 1966 р. у колгоспах введено гарантовануоплату праці. Вдвоє підвищено пенсії, а з 1964 р. пенсії вперше стали видаватиколгоспникам. У 1953— 1958 pp. заробітна плата жителів міст збільшувалась усередньому на 6 % у рік.
У другійполовині 50-х років робітників і службовців перевели на 7-годинний робочийдень. Вперше за роки радянської влади було розгорнуто масове житловебудівництво, у тому числі з залученням коштів населення черезжитлово-будівельні кооперативи. Міський житловий фонд у 1955— 1964 pp.збільшився у 1,8 рази. До кінця 70-х років 80 % сімей були забезпеченіквартирами, проте житлову проблему внаслідок великої міграції сільськогонаселення в міста вирішити так і не вдалося. Наприкінці 50-х — на початку 60-хроків під впливом економічних труднощів темпи зростання добробуту населеннярізко сповільнилися; соціальні проблеми, і перш за все тотальний дефіцитпродовольчих та інших товарів, загострилися.
1958 р. введено обов’язковувосьмирічну освіту для всіх дітей шкільного віку.
Важливозазначити, що в розвитку економіки СРСР у 1950— 1970 pp. суттєву роль відігралифактори інтенсивного зростання, коли приріст національного доходу та валовогосуспільного продукту забезпечувався головним чином збільшенням продуктивностіпраці і впровадженням досягнень НТП.
Промисловийрозвиток забезпечувався систематичним зростанням капіталовкладень, у структуріяких підвищилась частка, спрямована на розширення, реконструкцію і технічнепереоснащення діючих підприємств.
радянськийекономіка реформування проблема
2. Впливнауково-технічної революції на розвиток Радянської економіки
Радянський Союзразом зі США були лідерами першого етапу третьої НТР (1945 — середина 60-хроків і середина 60-х років — кінець 80-х років). У ці роки здійснювалисякардинальні зміни у технічному розвитку. Швидкими темпами розвивалисьрадіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, приладобудування. Саме в цейчас країна створила свій ядерний і ракетний потенціал. Найвидатнішимидосягненнями стали запуск першого у світі супутника, а потім — космічногокорабля, здійснення першого польоту людини в космос, побудова перших АЕС іморських атомних кораблів.
У СРСР у період1950—1970 pp. було здійснено докорінну перебудову паливного балансу: зрослодобування нафти і газу, їхня частка у загальному обсязі енергоресурсівпідвищилась у З рази — з 19,7 до 60,2 %. Для транспортування цих цінних видівпалива збудували трубопроводи, які з’єднали всі райони за винятком ДалекогоСходу. В країні було створено Єдину систему нафто- і газопостачання.
Суттєвогорозвитку в СРСР набув морський транспорт, який за тоннажем вийшов на п’ятемісце у світі. Весь повітряний транспорт було переведено на реактивні двигуни.У ці роки здійснено технічну реконструкцію залізниць — їх переведено наелектровозну і тепловозну тягу. З 1958 р. в СРСР призупинено випуск паровозів.Дістав розвитку автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожногобудівництва. Завершилося створення Єдиної енергетичної системи Європейськоїчастини СРСР, включаючи Урал, — найбільшої енергосистеми світу.
Значномурозвитку економіки СРСР сприяла економічна реформа 1965 р. Вона виявилася, зодного боку, в централізації управління народним господарством шляхомліквідації раднаргоспів і відновлення галузевих міністерств (створено 40союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90 % підприємствУРСР). З іншого боку, відроджувався госпрозрахунковий принцип веденнягосподарства на підприємствах, створювались фонди матеріального стимулювання,вводилась плата за використання підприємствами основних виробничих фондів,підприємствам надавались більш широкі права у галузі планування та ін. Усільському господарстві план обов’язкових закупівель зерна було знижено іпроголошено незмінним на 10 років, а надпланові закупівлі мали проводитися запідвищеними цінами, було знято деякі обмеження з підсобних господарств. Всі цізаходи були спрямовані на підвищення матеріальної зацікавленості трудовихколективів у кінцевому результаті виробництва, у підвищенні рівняінтенсифікації праці й економіки країни в цілому.
У 1966—1970 pp.у СРСР завдяки реформам вдалося утримати високі темпи зростання основнихекономічних показників. Валовий суспільний продукт зростав на 6,7 % щорічно (у1961 — 1965 pp. на 6,9 %). Національний дохід зріс на 41 %, тоді як у 1961—1965pp. — на 32 %. За розрахунками академіка А.Г. Аганбегяна, приріст ефективностісуспільного виробництва у восьмій п’ятірці порівняно з сьомою був вдвічі вищим.Швидкими темпами розвивались наука і галузі промисловості, які визначали НТП(машинобудування, електроніка, енергетика, нафтохімічна промисловість тощо). Заобсягом виробництва низки видів промислової продукції СРСР обігнав США і займавперше місце у світі.
Основнасуперечність реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур зберегтидирективну модель відомчого господарського механізму і водночас інтенсифікуватидва взаємознищувальні процеси: посилити централізацію в економіці та задіятиринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо), поєднатицентралізоване планове управління з розширенням господарської самостійностіпідприємств та об’єднань. Якщо посилення централістських начал органічносприймалося системою, то ринкові ідеї не вписувалися у господарський механізм,сутність якого було збереження всієї влади у руках держави. Через це, якзазначають дослідники, «реформа перетворилась насамперед на численнірозмови про реформу», а у процесі реалізації вона була вихолощена і напочатку 70-х років згорнута.
В економіці одинваріант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством— жорстко-командний і безумовно директивний — змінився іншим,узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміригосподарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних щабляхуправління). Проте зростаючі масштаби народногосподарського комплексу(насамперед важкої індустрії) ускладнювали управління з центру, знижували йогоефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи всечастіше почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли у 60-ті рокиу світі розгорнулась НТР. Тоді в науково-технічній галузі почалося те самевідставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як методуправління. Створена для швидкого подолання технічної відсталостіцентралізована директивна система планування та управління економікою самастала причиною зростаючого відставання країни від високорозвиннених держав.Якщо в США у 1985 р. діяло майже 1,5 млн. ЕОМ (і ще понад 17 млн. персональнихЕОМ), то в СРСР — лише кілька десятків тисяч.
3. ЕкономікаУкраїни в 60-х-80-х роках ХХ століття: спроби реформування
До середини 60-хроків важкою працею трудящих СРСР була створена потужна промисловість,багатогалузеве сільське господарство, зміцнена обороноздатність країни. Все цемогло стати відправною базою для нових звершень на основі подальших реформ,спрямованих на досягнення світового технологічного і технічного рівняпостіндустріального суспільства. Однак для цього керівництву країни необхіднобуло мати достатній потенціал реформаторства.
КритикуючиХрущова на жовтневому (1964 р.) Пленумі ЦК КПРС за невдачі в економіці, новекерівництво СРСР змушене було розробляти власну концепцію розвитку економіки таїї реформування, залишаючись при цьому на сталіністських позиціях. Булонамагання здійснювати подальше реформування економіки при одночасномузбереженні вірності догмам і застарілим теоретичним марксистським постулатам.Тим самим зберігалося підпорядкування економіки політиці й ідеології, частовідірваним від життя.
Починалися зміниз сільського господарства, з принципів закупівлі сільськогосподарськоїпродукції: жорстке планування, підвищення заготівельних цін, доплати занадплановий продаж, підвищення матеріальної заінтересованості селян таліквідація всіх обмежень у веденні підсобного господарства. У перші роки цізаходи викликали пожвавлення сільського господарства, але суттєво вплинути немогли, і колгоспне виробництво залишалося неефективним. В той же час віддачаособистих підсобних господарств була значно вищою. Зокрема, у 1976 p., займаючилише 5-5,8% земельних угідь України, вони забезпечили три чверті загальноговиробництва картоплі, третину молока, овочів, м’яса та 61,9% яєць.
У 1965 р.почалася реалізація реформи, ініціатором якої був голова уряду СРСР О. Косигін.З одного боку, вона спрямовувалася на розширення господарської самостійностіпідприємств, місцевої ініціативи та посилення економічних стимулів до праці.Дозволялося навіть коригувати на місцях п’ятирічний план. З іншого боку,посилювалися позиції центральних відомств, відновлювалися союзні міністерства іліквідовувалися раднаргоспи.
Це був новийетап надцентралізації, коли майже всі економічні проблеми вирішувалися черезМоскву. Особливо важливим було те, що за центром залишалися розподільчіфункції. Тепер 90% підприємств республіки знову підпорядковувалися Москві. Урозпорядженні уряду УРСР залишилася фактично лише місцева промисловість. Навітьпри цій суперечливості і розмитості реформи Брежнєв був проти неї, хоча і незавжди відкрито їй протидіяв.
Економічнийрозвиток України в другій половині 60-х — на початку 70-х років посиливсячастково завдяки ліквідації найбільших протиріч волюнтаристської політикипопереднього періоду, частково завдяки реформі і сприятливійзовнішньоекономічній ситуації. У 1966-1970 pp. виробництво промисловоїпродукції УРСР зросло на 50%. Однак невдовзі все більше відчуваються протиріччяреформи. Єдиним позитивним моментом для республіканської економіки буловиділення значних коштів на розвиток легкої промисловості, що сприялополіпшенню забезпеченості населення споживчими товарами у другій половині 60-хі на початку 70-х років.
З початку 70-хроків економічну реформу загальмували і згодом згорнули. Брежнєвська групаперенесла центр ваги на розвиток військово-промислового комплексу, мотивуючи цезагостренням міжнародної обстановки, хоча сама ж її і викликала. Поряд з цимвідбувалося збільшення капіталовкладень в розвиток Сибіру та у сільськегосподарство країни. З економічними інтересами УРСР збігалося лише те, щостосувалося аграрного сектора. Темпи економічного зростання в середині 70-хпочали спадати, а у 80-х роках уже стали мінусовими. Економіка СРСР все більшевтягувалася в кризу.
З кінця 70-х —на початку 80-х років господарство СРСР, і, зокрема, УРСР розвивалося лишеекстенсивними методами, за рахунок збільшення робочої сили і кількостіпідприємств. Це вкрай негативно позначилося на Україні, природні і трудовіресурси якої були обмеженими, і тому вона потребувала інтенсифікаціїсуспільного виробництва. Через брак нових технологій традиційно розвинутііндустріальні галузі економіки республіки — видобуток вугілля, металевих руд,важке машинобудування, виробництво металів — почали занепадати. Відповідно доекономічної стратегії Центру Україна перетворювалася на інтегральну частину«загальносоюзного народногосподарського комплексу». Тут розміщувалисявиробництва з незавершеним циклом, у тому числі високотехнологічні, переважновійськового сектора, партійно-державне керівництво пов’язувало свої надії зновим економічним стрибком та освоєнням Сибіру і Далекого Сходу, куди й Українаспрямовувала значні матеріальні та людські ресурси. Щоправда, звідти вонаотримувала дешеві енергоносії.
Серйознимнедоліком економічної політики уряду СРСР, що негативно позначилось на Україні,стала орієнтація на так звані валові показники виробництва. Це призводило досуттєвого зниження якості продукції. Та чи не найгіршим було розміщення вУкраїні підприємств атомної енергетики, будівництво недосконалих атомнихреакторів у густозаселених і мало пристосованих для цього місцевостях.
В економічнихпланах СРСР 70-80-х років (п’ятирічках та ін.) відзначалося, що Українінеобхідно впроваджувати нові технології, приступати до інтенсифікації трудовихресурсів, переорієнтовувати структури виробництва на високотехнологічні цикли.Однак все це мало в планах декларативний характер, та й п’ятирічки хронічно невиконувалися за більшістю показників. Так, національний доход мав збільшитись удев’ятій п’ятирічці (1971-1976 pp.) на 37-39%, а цифра виконання, явнозавищена, сягала лише 25%. Така сама ситуація була і в наступній п’ятирічці.
Якщо за деякимипоказниками розвитку промисловості Україні з великими труднощами вдавалосянаближатися до запланованих (виробництво електроенергії, цементу, вугілля), тогалузь сільського господарства залишалася найменш ефективною, хоча для йогозростання в 70-80-х роках було зроблено багато: запроваджувалися масштабні програмимеханізації і хімізації, здійснювалися роботи по меліорації та ін. За 1971-1980 pp. в сільське господарство було вкладено 27% усіх капіталовкладень вукраїнську економіку. Але все це виявилося малоефективним, а іноді давалопротилежний результат: меліорація призводила до засолення родючих ґрунтів,перетворення їх в не придатні для сільського господарства, порушувалаекологічний баланс. Для «витягування» сільськогосподарського виробництващорічно в нього «мобілізовували» величезну кількість працівників інших секторівнародного господарства, освіти, науки, військовослужбовців, що призводило доперевитрат фінансових та матеріальних засобів. До цього додавалася відсталасистема переробки та зберігання продукції. Як наслідок щорічні витрати призбиранні врожаїв сягали 30-33%, і ніхто за це не відповідав, бо існуваласистема так званої колективної відповідальності. Склалася парадоксальнаситуація: капіталовкладення зростали, збільшувалася зарплата колгоспників, авіддача падала, плани не виконувалися. Приріст виробництва в другій половині70-х років — 1,5% на рік, на початку 80-х — 0,5%.
Це було проявомкризи всієї колгоспно-радгоспної системи, відірваності та відчуженостіколгоспників від власності і від засобів виробництва. Досягнутий (1976-1980pp.) збір зернових в 43 млн. знизився в наступній п’ятирічці до 39,3 млн. нарік. І все ж Україна забезпечувала не лише власні потреби в продовольстві, а йза рознарядками Москви вивозила його. Наприклад, на межі 70-80-х років вонавиробляла 60% союзного обсягу цукру, 44 — соняшнику, 36 — плодів та ягід, 26—-тваринного масла, 23 — м’яса і значну частину всього цього поставляла в іншірегіони Союзу. Умови життя та праці колгоспників залишалися надзвичайнотяжкими. Так, у рослинництві в 1985 р. ручною працею було зайнято 71,4%колгоспників і 76,9% працівників радгоспів. До цього слід додати примітивністьі недосконалість техніки, відсутність достатньої кількості шкіл, дитсадків,транспорту, впорядкованих доріг, відсталість медичного та побутовогообслуговування.
Тому колишніметоди примусового прикріплення селян до землі уже не діяли, і вони масовопочали переселятися в більш цивілізовані міста. Протягом 1965-1985 pp. до цьоговдалися 4,6 млн. чоловік. З карти України зникли сотні оголошенихнеперспективними сіл, зокрема в 1972-1986 pp. — 1502. Значну частину населеннясіл у 80-х роках складали пенсіонери та інваліди. Міграція сільського населенняу міста не мала б негативних наслідків, якби відбувалося відповідне підвищенняпродуктивності праці в сільському господарстві. Але цього практично не сталося,хоча енергоозброєність сільського працівника за 1960-1985 pp. росла в сімразів, використання мінеральних добрив — у 10,5 рази. Водночас валовий збірзернових збільшився лише в 1,3 рази. Великі зусилля давали незначні результати.
В цілому вУкраїні, як і в СРСР, зростання добробуту населення мало суперечливий характер.Досить успішний розвиток економіки в другій половині 60-х дав можливість йогополіпшувати, однак у подальшому почався спад. У 1970-1979 pp. підвищеннясередньої заробітної плати становило 30%. Та при цьому діяли інфляційні процесиі зростали ціни на продукцію легкої промисловості (побутову техніку, меблі,взуття, автомашини), а у 80-х — і на продукти харчування. Певну збалансовуючуроль виконували так звані громадські фонди споживання, за рахунок якихвдавалося забезпечувати безплатну освіту, охорону здоров’я, найнижчі в світіціни на житло та комунальні послуги. Історики несправедливо обходять питанняпро те, що в 60-70-х роках відбувалося деяке підвищення, хоча й повільне тасуперечливе, доходів не лише робітників, а й колгоспників. Чи не вперше вісторії українські селяни стали отримувати пенсію і до того ж не набагатоменшу, ніж жителі міст.
У 70-80-х рокахзагострюються проблеми, пов’язані з погіршенням здоров’я населення, щопов’язано як із незадовільними умовами праці й побуту, поширенням пияцтва,наркоманії, так і з погіршенням екологічної обстановки. Причиною порушенняекологічного балансу були бездумний технократизм та вузьковідомчі інтереси. Цепризвело до того, що без глибокого наукового аналізу можливих наслідківздійснювалися широкомасштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші акції,знищувалися малі річки й заплавні луки. Це спричинило порушення водного балансуДніпра, понаднормової мінералізації річок, озер, забруднення навколишньогосередовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами і в кінцевомурезультаті до необоротних змін у насиченому промисловими підприємствамиПодніпров’ї та деяких інших регіонах. За середніми показниками площі сільськогосподарськихугідь у розрахунку на одного мешканця та за водозабезпеченням УРСР, опиниласяна одному з останніх місць не лише в Європі, а й в СРСР,
Висновки
Таким чином, відсередини 70-х років і особливо з початку 80-х економіка та соціальна сфераУкраїни переживали складні кризові явища і розвивалися надзвичайно суперечливо.В умовах «розвинутого соціалізму» з його всеохоплюючим керівництвом КПРСособливістю економічних процесів був недостатній розвиток виробництва товарівспоживання, відставання в науково-технічному процесі та екстенсивні методигосподарювання. Дешево продаючи за кордоном нафту, ліс і газ, державазакуповувала там товари народного споживання і насичувала ними внутрішнійринок, створюючи ілюзію благополуччя. Розширюється тіньова економіка, нетрудовіі несправедливо великі доходи, створюються спец-магазини, спецкурорти — цестало характерними рисами життя партноменклатурних кіл СРСР. Але навіть окреміспроби заговорити про негативні явища й протиріччя зрілого соціалізму владою ісуспільними науками відкидалися і розглядалися як ворожі інсинуації, якпосягання на «основи» соціалізму та злісне заперечення його «переваг» надкапіталізмом.
Експлуатуваласяглибока віра радянських людей у соціальну справедливість і бажання створитирозвинуте суспільство.
Список використаної літератури:
1. ЛеоненкоП., Юхименко П. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004.
2. БобовичИ., Семенов А. История экономики. Учебник.—М.: Проспект, 2002.—368 с.
3. ЛановикБ., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. –К.: Вікар, 2005