МІНІСТРЕСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙУНІВЕРСИТЕТ
Практика застосуваннятеорії і методики журналістської творчості
(на прикладі публікаціїгазети “Ярмарок” і “В двух словах”)
Зміст
Вступ
І.Журналістика – вид творчої діяльності
1.1Ісотріографія проблеми
1.2Методи наукових досліджень
ІІ.Творчий процес
2.1Пізнавальна стадія творчого процесу
2.2Інформаційний привід
2.3Ідея. Зміст. Задум-тема-концепція-ідея журналістського твору.
2.4Факт. Фактичність. Ситуація. Джерела та способи нагромадження фактів.
2.5Методи збирання інформації
ІІІ.Журналістський твір: зміст і форма, елементи і структура
3.1Від задуму до теми. Вибір жанру. Система жанрів журналістики.
3.2Діалектика змісту і форми
3.3Композиція. Фабула. Сюжет. Композиційні форми (інформаційних, аналітичних,художньо-публіцистичних жанрів)
3.4Художня умовність у журналістському матеріалі
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Журналістиказа характером творча робота. Для людини важливо за допомогою творчості здійснитизамислене, виконати своє сакральне завдання існування на цьому світі. Творчістьвиступає як головна умова опанування людиною свободи.
Слідзазначити, що журналістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливістьстати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланта, якимиб розмаїтими вони не були.
Написаннястатті – це фундаментальна, кропітка праця, яку виконує журналіст. Це роботапов’язана з безперервним створенням текстів. Журналіст – це фактичнийписьменник. Але від представника цієї вільної професії він різниться тим, щопише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденноїгазети практично кожен її кореспондент повинен подати 200-250 рядків тексту вномер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, уякій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомістьйого левину частку займ- є пошук теми, віднайдення джерел інформації для їївисвітлення, ознайомлення з документами й джерелами.
Переліченіаспекти складають парадигму творчої діяльності кожного журналіста. Але слід матитакож на увазі, що при збиранні матеріалу йому доводиться здійснювати йсамостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольовихфункцій інших професій тих, які мають виразну творчу домінанту.
Актуальністьрозглянутої темиполягає у обґрунтуванні необхідності дослідження практичного застосуваннятеорії і методики журналістської творчості.
Метою дослідження є жанровий, змістовийта тематичний аналіз публікацій.
Враховуючи метудослідження були поставлені наступні завдання:
– розкритипоняття – журналістики як виду творчої діяльності;
– заглибитисядо історії журналістики в Україні та прослідкувати за її розвитком, зробившипевний аналіз;
– висвітлитиметоди наукових досліджень;
– теоретичновисвітлити та практично проаналізувати тему, ідею,зміст, концепцію журналістського твору на прикладі публікацій поданих удодатках;
– визначитиу матеріалах факт та жанровий поділ.
Об’єктомдослідження є газетні публікації. Предметом структура,стилістичні та функціональні якості публікацій.
Науковановизна роботи визначається предметом та об’єктом і полягає в тому, що іноді в працях зжурналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика — це й зовсімне творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований вмасово-інформаційній діяльності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже,зрештою, й ремесло — це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того,журналістський твір так само, як і літературний, є наслідком духовноїдіяльності особи, є способом оприявнення буття. До журналістської творчостімають застосовуватися усі філософські положення й категорії, щовикористовуються наукою для осягнення творчості як такої.
І.Журналістика – вид творчої діяльності
1.1 Ісотріографіяпроблеми
На початку ХХстоліття українська журналістика була представлена місячником “Киевскаястарина” та кількома студентськими часописами. Дія Валуєвського циркуляру(1863) та Емського указу (1876) призвели до того, що українською мовою невиходило не тільки жодного політичного видання, а й спеціалізованого, скажімо, хліборобських,медичних журналів чи бюлетенів.
1904 року відактиву Києва було направлено делегацію до графа Вітта, який обіцяв розглянутиразом з губернатором України питання про використання української мови. Останнійвідповів, що так, “треба чинність відмінити”. Було навіть у Петербурзі виданокнижку на захист української мови. Наростання невдоволення народних мас змусилиМиколу ІІ погодитися на демократичні поступки. Маніфестом 17 жовтня він обіцявнадати народам Росії “свободу особи, слова, сумління, зібрання та союзів”. 24листопада– нові правила про друк. Українська громадськість сприйняла це як новий етап.
Ще гірше стало зпочатком Першої Світової війни, коли усі українські видання були закриті.Українська публіцистика локалізувалася за кордоном і у таборових часописах.
З початкомреволюції 1917 року та національно-визвольних змагань в Україні започаткувавсяновий тип журналістики — українська державотворча преса. Газети соціалістичнихпартій “Нова рада”, “Робітнича газета”, “Народна воля” свідчать, що безцензурнапреса періоду Центральної Ради усі можливості до всебічної диференціації.
Першідесятиліття XX ст.для розвитку української публіцистики характернінеоднозначною мірою свободи слова. Адже преса була то підцензурною, то вільною,змушена була вдаватися до езопової мови, то могла відкрито вести усі суспільніпроблеми, а це неминуче визначало тематику і стильові особливості.
Преса І СвітовоїВійни. Виникає українська воєнна преса з початком воєнних дій. 11 грудня1914року виходить у Києві за редакцією Андрія Авраменко Літературний тижневик“Згода”. Другий випуск був заборонений. Журнал “Основа”— в Одесі, за редакцієюІллі Гаврилюка. На третьому випуску припиняє своє існування.
Лютневареволюція 1917року в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом ужеперших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджуєтьсяв українських містах, з’являється в різних провінційних осередках. З кожнимднем розширюється її мережа. З 6 органів, що виходили напередодні революції,зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918р. 212 пресових органів.
Курс на диференціаціюта коренізацію української преси 20-х років З 1923р. кількість пресиукраїнською мовою збільшується. Ця доба визначається національною політикою радянськоївлади, відомою під назвою «українізації». Преса в період перебудови –підпільна. Почиинають писати про музику – рок, поп, — наркоманію, проституцію,ці матеріали подіяли як реклама. Читабельними стали виступи політиків. Основнариса – дезорієнтованість. Журналістика незалежної України. На 2000 рік – 6тисяч видань, 791 патент на електронні ЗМІ, забезпечується попит населенняпресою (лише 20% не має можливості читати періодику), маємо закуплену,переважно російську пресу. Можна прослідкувати прошарки населення заматеріальним становищем, розгалуженість преси, багато політики, питаня свободислова тощо.
Характерні рисиісторії української журналістики ХХ ст. Наявність численних утисків та заборон(цензкра), самозаснованість укр. преси, швидкі темпи розвитку і різнобічна диференціація, загальнонароднийхарактер, регіональний характер органів преси, заполітизованість, слабкафінансованість, цнотливість преси, партійна.
1.2 Методи науковихдосліджень
Методологіянаукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретнихприйомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання нових науковихрезультатів, досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань.Методологія – сукупність методів дослідження, що застосовується в науцівідповідно до специфіки об’єкта її пізнання.
Метод – спосібпізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система прийомів, щозастосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо) [6;31]. Існує багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можнаназвати такі: описові, аналізу документальної інформації, дослідження текстів.
Описові методи.
Історичний методпередбачає вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічнійпослідовності. Вирізняють порівняльно-історичний та компаративний методи, колишляхом порівняння виявляють загальне й особливе, а також причини цихподібностей і розходжень, зміни, що відбулися; зіставляють рівні розвиткудосліджуваного об’єкта, визначають тенденції розвитку.
Біографічнийметод передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидців. Йоговикористання можливе за умови, що зібрана інформація буде достатньою йпанорамною.
Методи аналізудокументальної інформації. Будь-яка інформація, зафіксована в друкованому чирукописному тексті, на фото- чи кіноплівці, на цифрових носіях тощо –документальна інформація. Класифікація документів.
Залежно відстатусу документи поділяються на офіційні (протоколи, урядові матеріали,постанови, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної тавідомчої статистики, архіви, звітність тощо) і неофіційні (особисті документи,а також складені приватними громадянина ми безособові документи, наприклад,статистичні узагальнення, виконані якимсь дослідником на основі власнихспостережень).
За джереломінформації документи поділяються на первинні і вторинні. До первинних належать,наприклад, записи прямого спостереження. До вторинних – обробка даних прямогоспостереження, узагальнення чи опис на основі первинних джерел.
З появою текстівв електронному вигляді розвивається контент-аналіз інформації великих обсягів –баз даних та інтерактивних медіа-засобів. Для автоматизованого пошукуінформації в Інтернеті застосовують моніторинг ресурсів, який ґрунтується наконтент-аналізі й має назву контент-моніторинг. Контент-моніторинг – цезмістовий аналіз інформаційних потоків, який відбувається постійно протягомтривалого часу й має на меті отримання певних якісних і кількісних зрізів. Прицьому сучасні методи контент-аналізу дають змогу здійснювати не лише аналіззначення текстів (статистична семантика), а й аналіз значення символів(семіотика), у тому числі контент-аналіз зображень.
Спостереження –це пряма реєстрація подій очевидцем. Спостерігач або самостійно спостерігаєподії, що відбуваються, або користується даними спостережень інших осіб (чиприладів).
Під часспостереження виникають труднощі як об’єктивного, так і суб’єктивногохарактеру. Об’єктивні – це те, що в журналістикознавстві дослідник часто маєсправу із ситуаціями чи явищами соціального життя, які не можна точновідтворити. Суб’єктивні пов’язані з людським фактором, оскільки дослідникзіштовхується з емоціями. Якість отриманої первинної інформації залежить відсуб’єктивної оцінки людей, їхніх ціннісних орієнтацій, інтересів, стереотипівтощо. До того ж люди можуть змінити свою поведінку, довідавшись, що за нимиспостерігають.
Слід зазначити,що спостереження як самостійний метод краще застосовувати в таких дослідженнях,які не вимагають репрезентативності даних (наприклад, у попередніх науковихрозвідках), а також тоді, коли інформацію не можна отримати ніякими іншимиметодами.
Систематичнеспостереження передбачає визначення часу, періоду, ситуації дослідження, анесистематичне характеризується спонтанністю.
Стимулюючеспостереження передбачає вплив дослідника на події, які він спостерігає.Дослідник створює певну ситуацію й оцінює реакцію на таке втручання.
Науковеспостереження передбачає чітке формулювання завдання, конкретну дослідницькумету, проходить планомірно, систематично, постійно контролюється, його даніфіксуються в протоколах (щоденниках) за заздалегідь визначеною системою.Наукове спостереження дає можливість не лише збирати факти, а й робитиузагальнення.
Серед основнихгруп опитувань вирізняють інтерв’ю та анкетні опитування, які мають усну й писемнуформу.
Багаторазовеопитування (панель) характеризується такими ознаками: постійністю предмета йтеми дослідження; постійною періодичністю проведення та постійною сукупністюреспондентів.
Опитування можемати різні завдання: соціометричні – спрямовані на отримання інформації провзаємовідносини в малих групах; стандартизовані – призначені для отриманнястатистичної інформації; глибинні – спрямовані на отримання пошуковоїінформації; фокусовані – збирання відомостей про конкретну ситуацію.
Запитання немістить кількох запитань, вимагає однозначної відповіді й не носить образливогозабарвлення, не принижує респондента. Кількість запитань не перевтомлюєреспондента, але є достатньою для одержання необхідної інформації.
Інтерв’юєрповодиться нейтрально і не демонструє своє ставлення ні до запитань, ні довідповідей.
Треба пам’ятати,що дані, отримані шляхом опитування, носять суб’єктивний характер.
ІІ. Творчий процес
2.1 Пізнавальна стадіятворчого процесу
Першою дієювиступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення,пов’язане з інтуїтивним мисленням, з певними бажанням, стимулом. Для журналістатаким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинилозародження задуму, хоча вчені – журналістикознавців не завжди погоджуються здумкою, що початком творчої діяльності журналіста над матеріалом є задум,інколи першою з’являється тема, особливо, якщо це редакційне завдання, інколи –концепція, а інколи реальна конкретна ситуація. (Але це стосується журналістики,на разі розглядається спільні риси етапів творчого процесу всіх галузей творчоїдіяльності.) Другий етап – це дискурсивне мислення, логіка, міркування таемпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче,виробляється те, що вона може. На третьому етапі розглядається будь-якийвинахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція.
Г. Лазутіна укнизі Основи творчої діяльності журналіста каже, що творчий процес у людини убудь-якому вигляді діяльності безперервний. Його внутрішня, протікаюча на рівніпсихіки сторона – прихована від очей лабораторія переробки інформації, що незнає передиху. Але зовні він виявляється переривистим, дискретним: продукціявидається порціями – окремими творами. Це дозволяє нам роботу над окремимтвором узяти за одиницю спостереження творчого процесу, визначивши її як творчийакт. Особливості творчого процесу відбиваються в нім, як море в краплі морськоїводи [6; 145].
Але так чиінакше, журналіст неодмінно проходить деякі типові етапи творчого процесу й першим,зрозуміло, є початок діяльності. Початок будь-якого творчого процесу пов’язанийз накопиченням інформації. Освоєння дійсності – обов’язкова умова подоланнятієї проблемної ситуації, яку є початковий момент творчого акту: є творча потреба,є орієнтовне завдання, але відповіді на питання про її рішення у виглядіконкретного задуму твору немає [6; 67]. Накопичення інформації є дужевідповідальним для журналіста процесом, адже від правдивості, інформативноїнасиченості і яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Тож, першийетап – збір інформації: процес пізнання часто починається при недостатньомурівні компетентності, нетривалий за часом, а головне – невід’ємній відспілкування, зв’язаній з активним емоційним переживанням ситуації [6].
Журналіст – цене одноманітна професія писання чогось, за потребою журналіст стає тим кимзобов’язує його тема майбутньої публікації й політологом, й економістом, йпсихологом, й екологом. Впродовж першої стадії журналіст розв’язує наступні завдання:
1) виявити (абоуточнити) адресу шуканої реальної ситуації — конкретний об’єкт дійсності, проякий журналіст писатиме (тому іноді цю операцію так і називають — “вибіроб’єкту”);
2) визначити тімасштабні проблеми, в контексті яких може бути значуща дана ситуація, ірозглянути можливі варіанти їх зв’язку;
3) спланувати іорганізувати практичне забезпечення ходу роботи.
Наступна частинароботи – написання самого журналістського твору. І тут дослідниця виділяє такіоперації, які проробляє журналіст при створенні тексту, називаючи їх сходинкамина дробинці, яка веде до успішного журналістського твору.
Зрозуміло, щовсі стадії творчого процесу мають умовний характер, адже це не є чіткорегламентованою дією, більш того, творчий процес доволі абстрактне ібагатопланове поняття у всіх сферах діяльності людини в тому числі і вжурналістиці.
Для написання матеріалу“Рядки, написані серцем” (Додаток А) пізнавальною стадією була власназацікавленість до її творчості, та вихід “У світ” чергової збірки поезій. Далівідбулася безпосередня бесіда з поетесою, про її життя та творчість, нотуванняу блокнот та приблизна схема майбутньої публікації.
2.2 Інформаційнийпривід
Етап створенняінформаційного приводу. Як інформаційний привід можна застосовувати практично будь-якуподію, про що свідчить відомий історичний анекдот стосовно синця алжирськогобея. Суть цього анекдоту полягає в наступному: французький журналіст,перебуваючи в Алжирі, побачив на обличчі бея синець та передав повідомлення вЄвропу про те, що під час збройної сутички бея побили вороги. Бей був союзникомФранції, тому газета надрукувала повідомлення про антифранцузьку змову вАлжирі, під час якої постраждав бей. Німецька газета передрукувала цеповідомлення з коментарем про французькі загарбницькі плани у Північній Африцій закликала підтримати волелюбних арабів. МЗС Франції після отримання німецькоїгазети викликало посла Німеччини для пояснень щодо підтримки антифранцузькоїзмови.
Втім набагатокраще, коли інформаційний привід дійсно є важливою подією як такий. Це події,що якось співвідносяться (чітко протирічать) наявним, актуальним стереотипамиаудиторії, порушують певні заповіти: акти святотатства, надзвичайне насильствотощо. Дослідження стереотипів – цікава проблема, проте для розв`язання вонапотребує чіткого наукового підходу.
Відомо, щобудь-яка система стереотипів, тим більше національна, у своїй основі,змінюється дуже повільно. Зокрема, «Кодекс будівельника комунізму»багато в чому наслідує «Нагірну проповідь» Ісуса Христа. Звідси можнадійти важливого і далеко не очевидного висновку: базові структури масовоїсвідомості в пострадянській Україні у своїх характеристиках мало змінилися зчасів застою. Наприклад, за оцінками дослідників зараз, як і раніше, людидовіряють друкованому і, особливо, екранному слову. Як свідчать дані ІI. Г.Менова, у 1997 р. в Одесі центральним ТБ-каналам довіряли 58-86 % глядачіврізних вікових груп.
Другий варіантінформаційного приводу – події, що здійснюють безпосередній вплив на осіб, якіскладають переважну більшість цільової аудиторії. Дієвим прикладом подібногоприводу для масової аудиторії є негаразди в економічному житті, особливо упостачанні продовольства (відомі «хлібні бунти», Лютнева 1917 р.революція в Росії тощо — прим. авт.), такі, як непередбачувана різкадевальвація, стрибок цін тощо.
У переважнійбільшості випадків як інформаційний привід використовують певні негативніподії, що набагато чіткіше відбиваються у свідомості аудиторії.
Вибір/створенняінформаційного приводу. На нього повинні впливати передусім характеристикицільової аудиторії, зокрема її національні, соціальні та інші стереотипи інастанови.
«Розкрутка»інформаційного приводу. Цей етап фактично є пропагандистською кампанією. Базовісучасні технології пропаганди докладно розглянуті далі. Проте врахування вимогзворотного зв`язку важливе й під час звичайних пропагандистських кампаній, успеціальних інформаційних операціях воно набуває ще більшого, сказати б,ключового значення. Приводом або метою написання матеріалу поданому у додаткуЕ було визначення місця транспорту в сучасному житті громадян та з’ясуватиситуацію, яка склалася в місті Суми щодо пасажирських перевезень. Для розкриттямети знадобилося безпосереднє спілкування з Володимиром Дудченко, заступникомначальника Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури, якийроз’яснив ситуацію.
2.3 Ідея. Зміст.Задум-тема-концепція-ідея журналістського твору
Породжуючамодель творчості – це уявлення про художні риси твору і саме це уявлення ікерує творчою поведінкою людини.
Розмитість уявипро журналістський твір – це результат злиття уяви про три види текстів:
– оповіданнячи новели – продукт художньої творчості;
– художньо-публіцистичні;
– інформаційні.
Інформаційнийпродукт, окрім порівнянню по матеріалу в якому вони втілені: тексти, фото,кадр, звук, порівнюються ще по семантиці, по прагматиці, по синтаксису.
Основоюінформаційного продукту є твір. Це продукт мовної діяльності автора, найчастішезакріплений у тексті. Текст – це графічно-знакова структура твору.
Всі тексти –результат переробки інформації, тобто відомостей отриманих творцем в дійсності.Відповідно саме вони відображають у знаках дійсність: той чи інший аспектдійсності з тією чи іншою точністю, повнотою, глибиною.
Тому творцізнаходяться з дійсністю в семантичних зв’язках. Формує ці зв’язки в поняттятема.
Тема – колоподій, життєвих явищ, змальованих у творі в організаційному зв’язку зпроблемою, яка з них постає і потребує осмислення.
Всі текстибудучі призначеним для задоволення тих чи інших потреб суспільства мають певнесоціальне і культурне значення, тобто є цінністю. Виходячи з цього будь якийтекст вступає в прагматичні зв’язки з дійсністю, які реалізуються черезспоживання твору реципієнтами. Ці зв’язки фокусуються у понятті ідея.
Ідея – емоційно-інтелектуальнапафосна спрямованість твору, яка приблизно може бути схарактеризована якпровідна думка, ядро задуму автора. Ідея в сфері справжньої творчості нажодному з етапів творчого процесу не існує поза яскравими уявленнями почуттєвоївраженості, емоційної збудженості, які є складниками творчої уяви митця.
3 типи зв’язку(семантичний, прагматичний, синтаксичний) проявляються в тому, що будь якийтекст має досить складну будову – об’єднує в собі організовану за допомогоюпевних правил певним чином – упорядковану множинність елементів різних рівнів.Як результат текст стає носієм синтаксичних зв’язків, які виникають між нимиєдиним цілим і окремими його елементами.
Синтактика творузавжди орієнтована на сприйняття аудиторії для якої твір призначається, тобтореалізується через зміст.
Зміст – це:
1) те про щоговориться, розповідається десь;
2) те щоописується, зображується;
3) перелікчастин, оповідань, розділів.
Зміст визначаєяк внутрішню суть певного явища так і його ідею. Він не існує окремо від форми– це спосіб існування та зовнішнього виявлення певного явища. Для прикладурозглянемо публікацію в газеті “В двух словах” (додаток А) – “Рядки, написанісерцем”. Темою якої є розповідь про видатну поетесу, уродженецю Сумщини відомупід псевдонімом – Людмилу Ромен. У статті описане життя та творчий шлях,становлення її як особистості. Тема публікації повністю розкрита. Задумвтілений у темі.
Ідея – готуваннядо друку чергової збірки Людмили Ромен “Вірую”, що і послужило пафосноїспрямованості твору.
Зміст даногоматеріалу повністю передається та розкривається через комунікативні канали.Взагалі, концепція публікації – цілісна і не потребує додаткового втручання.
2.4 Факт. Фактичність.Ситуація. Джерела та способи нагромадження фактів
Фактологічне забезпечення твору є матеріальною основою дляутворення теми, розробка якої власне пов’язана з вибором фактів, утворенняфактологічної системи твору, розташуванням фактів (розробкою композиції).
Факт – відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення ірізного предметного змісту.
Критерієм поділу змісту на факти є поняття – тема. Оскількибудь-яке поняття є ієрархічно-організованою системою ознак – понять, то системафактів твору теж має ієрархічну організацію. Факти 1 рівня – ілюструють ознаки,які становлять основу поняття-теми. Кожне поняття-ознака може мати свої ознаки,які забезпечуються фактами 2 рівня.
Кожен факт має якісну характеристику (правдивість, типовість,соц-політичну значимість, ідейність, точність, доречність). Важливий такожобсяг фактажу – кожна тема для її розкриття вимагає певної кількості фактів.
За функціями факти: 1) вхідні – в основі теми; 2) деталізуючі(ілюстративні та аргументативні) – уточнюють зміст; 3) вихідні – результатавторських міркувань; 4) посилкові – на які автор посилається в примітках.
Логіка тематичного відбору фактів залежить від: редакційногозавдання, поставленого перед автором – виробничої мети в конкретній редакційнійситуації; комунікативного завдання – комунікативної мети, залежної від ситуації,тобто місця і часу написання і поширення твору, потенційної аудиторії.
Основою фактологічної структури твору є логіко-поняттєві йасоціативні зв’язки між фактами. Фактична структура – відносна річ, оскільките, що для автора – факт, для читача може і ні. Членування змісту на фактизалежить від об’єктивних факторів (видільна роль рубрики, заголовка,ахітектонічні елементи, мовні засоби тощо), і суб’єктивних: читач вважає фактомщось цікаве для нього, хоча в тексті це не виділено як факт.
Критерії виділення фактологічної структури: тематична однорідністьфактологічного членування змісту – виділення фактів, які стосуються теми;логічно- категоріальна однорідність членуванняу межах заданої теми – фактимають бути одного рівня узагальнення. Будучі відносно стійкими в часі, факти довготривалихпроцесів, як правило, важче виявляються, тому що інтерес споживачів до такоїсталості втрачається. Відповідно журналіст повинен підсилювати цю цікавість –випити факт. Підживлення цікавості – давати узагальнену інформацію.
Факти, які потрапили у лоно журналістського спостереження важливорозрізняти вперше за ступенем соціальної значимості, під якою прийнять розуміти– масштаб події, співвідношення події з інтересами і потребами більшостісоціуму.
Розглянемо, якприклад, додаток Б. Факт цієї замітки визначається його назвою, тобто фактомвиступає політична корупція на Сумщині. Розкривається за допомогою роз’ясненнячи тлумачення поняття “політична корупція” .
У додатку В зінтригуючою назвою публікації “Як потрапити в Печеру” фактом виступає вихід “усвіт” нової книги Аркадія Поважного — “Печера”. Про це повідомляється ще уліді.
Додаток Г.Фактом цієї публікації послужила виставка декоративно-ужиткового мистецтва(вишивка, бісероплетіння), на якій були представлені творчі роботи учнів 6-9класів Загальноосвітньої школи № 7.
У наступномудодатку Д факт також передається у назві, як і в додатку В. Отже – бюджет містаСум на 2007 рік сформований, але не затверджений.
2.5 Методи збиранняінформації
Як було вжевстановлено, журналістика — це передусім збирання інформації. Лише на базізібраної зовнішньої інформації можливе виготовлення внутрішньої інформації,тобто створення власної концепції подій. У переважній більшості випадківжурналістика займається пошуком новин та інформаційних джерел, оприлюдненням тапублікацією тобто, донесенням до публіки повідомлень.
Існує лише триметоди збирання зовнішньої інформації:
1)спостереження,
2) вивченнядокументів і джерел,
3) інтерв’ю.
Спостереження —пасивний метод збирання інформації. Сутність його
полягає в тому,щоб, дивлячись, помічати когось або щось. Журналіст мусить бути пильним,уважним до деталей спостерігачем. У багатьох випадках спостереження єпочатковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширниизадум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування. Але, якправило, завжди в значному журналістському матеріалі наявні елементи, джереломякого є метод спостереження. Це все те, що побачене власними очима журналіста:портрети, інтер’єри, пейзажі тощо.
Існують такітипи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене. Сутність їхполягає в тому, що журналіст стає на певний час членом якого-небудь колективу,організації, закладу, установи, щоб досконало вивчити їх діяльність.
Відкритеспостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають,приховане – дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостейдля ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення донього членів колективу.
Включенеспостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконанняним самим певних службових обов’язків. Невключене дає можливість вивченняситуації ззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об’єктомвивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чиустанови.
Вивченнядокументів і джерел — важливий етап робото журналіста над складними, нерепортерськими, а аналітичними матеріалами. Як відомо, однією з найважливішихознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщоспостереження (так само, як і інтерв’ю) постачає журналістові суб’єктивнізнання, то документи, навпаки, дають точну, об’єктивну інформацію.
Під документомсьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною длязакріплення будь-яким способом соціальної інформації з метою передавання її впросторі й часі.
Матеріальниминосіями інформації сьогодні є папір, магнітофонна стрічка, кіноплівка,фотографія, електронний накопичувач інформації тощо. З цього погляду джерела —це різновиди документів, а саме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо- та відеозаписи розмов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовимиматеріалами, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори.
Насамперед слідсказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час їївивчати, поглиблювати свої знання з певної галузі життя, ознайомлюватися зновинками літератури й періодики, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічногопошуку, звертатися до необхідних джерел у разі потреби.
Головна засадапри роботі журналіста з документами й джерелами – неупередженість. Він неповинен шукати в них підтвердження наперед придуманої концепції, а, навпаки,концепцію будувати на документально підтверджених фактах. Бувають випадки, коливже після завершення формування концепції виявляється новий факт, що концепціюруйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а переглядові йуточненню сама вже готова концепція.
Важливимджерелом тем і проблем для журналіста є листи читачів. Через них надходитьважлива інформація про суспільні суперечності, назрівання конфліктних ситуацій,рух громадської думки в тому чи іншому напрямку.
Інтерв’ю. Цеголовний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає вздобутті новин і повідомлені шляхом усного спілкування суб’єкта (журналіста) зоб’єктом (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавимспіврозмовником). Вважається, що цей метод дає від 80до 90 відсотків потрібноїжурналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв’ю слід відрізняти віджурналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає вдраматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання —відповідь. Жанр інтерв’ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, якметод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.
Типи інтерв’ю:
1. Інтерв’ю наробочому місці.
2. Інтерв’ювдома в об’єкта.
3. Інтерв’ю вредакції
4. Інтерв’ю потелефону.
5. Інтерв’ю вінтер-ситуаціях.
6. Інтерв’ю недля запису.
Методом збиранняінформації для написання замітки (додаток В) було спостереження, присутність назасіданні прес-клубу з приводу політичної корупції на Сумщині.
Додаток Г. Уцьому випадку було задіяно всі три методи збирання інформації: спостереження,вивчення джерел, інтерв’ю. Спостереження проявлялося у перебуванні на виставцітворчих робіт; вивчення джерел – перегляд грамот нагороджених переможців;інтерв’ю – комунікативний акт з вчителями стосовно виставки, учнями та директоромшколи.
вміст творчістьжурналістика публікація
ІІІ. Журналістськийтвір: зміст і форма, елементи і структура
3.1 Від задуму до теми.Вибір жанру. Система жанрів журналістики
Жанр – усталений тип твору, який склався історично і відзначаєтьсяособливими способом освоєння життєвого матеріалу. Традиційна класифікаціяжанрів:
1) Інформаційні жанри:
а) замітка (повідомлення, відгук, полемічна, критична, подяка,фотозамітка, рекламна). Лаконічне повідомлення про актуальні, нові події іявища соціальної практики, які зачіпають суспільні інтереси. Цільова установка– орієнтувати читача шляхом латентного оцінювання подій. Зміст досягаєтьсяшляхом контамінації аналітичного, репродуктивного або описового стилів.Структура тексту: лід (зачин) з основним фактом повідомлення, далі – факти, щорозкривають головний факт і висновок. Мова зрозуміла, не насичена спец.термінами та поняттями.
б) звіт (хронікальний, прямий, аналітичний) – детальний викладходу дебатів під час наради або конференції. Пояснення суспільного значенняприйнятого конкретного рішення і визначення компетентності обговорення;
в) інтерв’ю (звіт, протокольне, суто інформаційне, портретне,проблемне) – розгорнуте повідомлення, яке в драматургічній формі передає процесспільного пошуку журналістом і співбесідником пояснення суті явища, події тощо;
г) репортаж (замальовка, звітний, роздум, проблемний) – розгорнутеповідомлення інформаційного характеру, в якому відтворюються події в їхпросторово-часовій послідовності, чим створюється ефект присутності читача. Динамічнаобразна розповідь, яка не позбавлена літ-стиліст. засобів
(епітети, метафори, порівняння тощо). Дає оцінку подіям.
д) кореспонденція (інформаційна, аналітична) – розгорнутеповідомлення про події з аналізом. Мета – корекція деяких часткових моментівсоц. практики шляхом пояснення суспільного значення аналізованої ситуації іпропозиція способів її рішення. Літературно-стилістичні прийоми: пейзажніописи, діалоги, авторські ремарки, яскраві факти.
2) Інформаційно-аналітичні жанри:
а) стаття – в розгорнутій формі аналізуються явища соціальноїпрактики, на основі чого виділяються тенденції розвитку реальних процесів.
б) огляд – оцінки сукупності однорідних фактів з певної сферижиттєдіяльності людей протягом певного часу. В основі – осмислення,зіставлення, оцінка фактів у просторово-часових рамках. Риси публіцистичності.
в) рецензія – кваліфікований аналіз конкретного мистецького творуі показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позитивні танегативні зауваженя.
Додаток Б, Е за жанром – інтерв’ю. Б: З літератором АркадіємПоважним; Е – з Дудченко Володимиром Васильовичем, заступником начальникаГоловного управління інфраструктури. Додаток В, Д – замітка “Чи є на Сумщині політичнакорупція”, “Бюджет міста Сум сформований але не затверджений”. Додаток А, Г – замітка.
3.2 Діалектика змісту іформи
Теоретики іпрактики журналістики широко оперують такими поняттями, як зміст і форма. Змістжурналістського тексту не вичерпують життєві явища і факти. Зібрані йосмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленоїним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції і принципової концепції.Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти,свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепціятвору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Їїелементами – на рівні конкретного тексту – є мова і стиль, жанрова структура,сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо [3; 105]
Взаємодію змістуй форми неправомірно зводити до пасивної формалізації змісту. Хоча форма ізавершує творчий процес, «це зовсім не означає, що вона нерівноправниййого учасник» [5; 28]. Безпідставними є твердження деяких теоретиків іпрактиків про вторинність чи навіть необов’язковість форми, про те, що вонанібито «підключається» уже на останній стадії творчого процесу [6; 31].Не впадаючи у крайнощі та пам’ятаючи про відносну самостійність форми, вартоакцентувати на тому, що відносна самостійність форми, як і елементи змістуокреслюються автором уже на початку його творчої роботи над виступом. І якщовін не буде з перших же кроків визначатися в плані їх взаємодії, це ускладнитьувесь подальший хід справи. Бо коли відсутня така взаємодія між елементамизмісту, — порушується смислова, логічна єдність тексту. За відсутності її міжелементами форми – матеріал просто розпадається, порушується структурнацілісність твору.
Діалектикузмісту й форми не можна зрозуміти поза розглядом цих понять у контекстірізноманітних взаємовпливів: об’єктивних, зовнішніх і внутрішніх. Теоретикижурналістики вважають, що визначенню змісту і форми — через одночасноспрямований на них вплив — активно сприяють такі важливі чинники [7; 106]:
— об’єктивнареальність у її загальних і конкретних виявах. Інакше кажучи, саме життя,повсякденна дійсність, вплив якої може бути як безпосереднім, так іопосередкованим. (Такий приклад. У перші роки нашої незалежності, ізпроголошенням курсу на ринкові відносини, у суспільстві помітно впав інтерес доаналітичної журналістики. Це пояснюється тим, що сама динаміка подій, стрімкізміни у всіх сферах життєдіяльності вимагали такого ж динамічного,моментального відгуку. Свою роль відіграло і таке явище, як поява значноїкількості суто інформаційних видань, де аналітика поступилася місцемінформаційним виступам — заміткам, звітам, інтерв’ю, репортажам. Нині, коли мизрозуміли, що без аналізу в державотворчих процесах ніяк не обійтися, балансміж аналітичними та інформаційними жанрами у ЗМІ почав вирівнюватися. Хіба цене переконливий приклад залежності змісту й форми журналістських матеріалів відпотреб життя?);
— автор, йогосвітогляд, творча індивідуальність, смаки, уподобання, компетентність (згадаймоу цьому зв’язку тих журналістів, що у задушливій атмосфері брежнєвського застоюзмушені були вдаватися до езопової мови, аби донести до читача небезпечний дляіснуючого режиму зміст своїх творів. Або ж тих, які, — коли їх виданняпереходило на інформаційну «крупу», — взагалі відмовлялися писати, боїхнім жанром був жанр публіцистичної статті чи нарису — дослідження);
— тип видання,його принципова спрямованість, традиції, вимоги до висвітлення тих чи іншихжиттєвих явищ (приміром, солідний часопис ніколи не дозволить собі опублікуватисумнівної якості матеріали, а бульварна газета, навпаки);
— характераудиторії, якій адресований даний газетний виступ чи яку хочуть зацікавитиозначеним повідомленням (наприклад, якщо це молодіжне видання, то воно надаєперевагу молодіжній проблематиці, втілення якої потребує відповідних їй жанрів,стилістики, тону розмови тощо);
— тиск сутопрофесіональних моментів, як-то: терміновість виступу, що унеможливлює дляжурналіста серйозну роботу над ним; ліміт місця в газеті; випереджувальнапублікація в інших часописах тощо. (Коли у журналіста обмаль часу, він не буде«замахуватися» на серйозну статтю чи грунтовний огляд, а напишеоперативний звіт чи коментар, тобто навіть вагомий, соціально значущий змістпостарається підпорядкувати лаконічній, миттєво «спрацьовуючій» формівикладу);
— традиційнийхарактер підходу до відображення дійсності, усталені норми її розкриття,стереотипи мислення.
Названі чинники– кожний окремо і всі вкупі — справляють вплив і на зміст, і на формуконкретного тексту, номера газети, видання в цілому. Тобто йдеться прорізнорівневий характер впливів, що складно переплітаються, нерідко суперечатьодне одному. А це висуває перед журналістом додаткове завдання — подолативиниклі суперечності. Подоланню останніх між змістом і формою допомагаютьобізнаність журналіста не лише із загальними, але й із специфічними рисами, щопритаманні означеним категоріям. А саме: з такими, яких немає в інших письмовихтекстах, наприклад, літературно-художніх [8].
Отже, зміст іформа – це не просто єдність, це завжди діалектична єдність, тобто тісна,нероздільна і водночас суперечлива. На практиці часто доводиться констатувати,що факти не переконують у правомірності тих висновків, якими завершується твір,а взята автором тема могла б успішніше реалізуватися в іншому жанрі. У першомувипадку виникає суперечність між складовими змісту (факти і висновки), а вдругому – між елементами змісту й форми (тема і жанр).
Діалектиказмісту і форми дотримана у публікаціях додатків А, Б, Г, Д. Додатк В потребуєрозширення змістового аспекту, тема розкрита не повністю. Формі додатку Е зміствідповідає, а заголовок не досить правильно підібраний.
3.3 Композиція. Фабула.Сюжет. Композиційні форми (інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних)жанрів
Інформаційніжанри
Вони покликаніінформувати читача про те, що відбулося чи відбувається, називати некоментуючи, факти з реального життя. До інформаційних жанрів відносять різніповідомлення, в тому числі інформагентств, констатуючу інформацію. Матеріалицього жанру відповідають на запитання: хто-що? коли-де? як-чому? Як правило, цестисла інформація, невелика за обсягом, окрім хіба таких жанрів, як репортаж,звіт, інтерв’ю.
Безінформаційних жанрів, а простіше – без інформації, не обходиться жоден часопис,надто щоденник. Тут інформація займає половину площі.
До інформаційнихжанрів належать: хроніка, анонс, замітка, розширена замітка, репліка, звіт,репортаж, інтерв(ю, подорожні нотатки, замальовка, інформаційний огляд тагасло.
Аналітичні жанри
До аналітичнихжанрів відносять такі журналістські матеріали, в яких не тільки повідомляєтьсяпро щось, а й розвивається думка, подається аналіз, висловлюється і доводитьсяпозиція автора.
До аналітичнихжанрів належать: кореспонденція, стаття, коментар, лист, журналістське розслідування,аналітичний огляд.
Художньо-публіцистичніжанри
Художньо-публіцистичніжанри стоять ніби посередині між жанрами літературними і журналістськими. В нихпоєднуються та взаємодіють худож¬нє й документальне начала. Твори цих жанрівпишуться за законами літератури з використанням художніхзображувально-виражальних засобів.
Дохудожньо-публіцистичних жанрів належать: зарисовка, етюд та есей.
Сюжет і фабула
Сюжетрозвивається на всьому просторі тексту, включаючи “головні” частини. Це системаі спосіб викладу матеріалу, один з основних компонентів драматургії твору.Відмінність між фабулою і сюжетом полягає в тому, що фабула — це “як було”, асюжет — “як розповіли”.
З французькогослово «sujet» переводиться як “предмет розмови”. Визначень сюжету існують десятки,як і визначень тексту. Можна сказати, що це послідовний рух образів абопослідовна розробка характеру героя (якщо такий є) і/або події.
Класична схемасюжету — експозиція, зав’язка, розвиток події, кульмінація, розв’язка і фінал —може бути представлена ще простішим: початок, середина, кінець. У композиціїжурналістського матеріалу ролі експозиції і зав’язки найчастіше виконуютьзаголовний комплекс і лід. Ролі кульмінації, розв’язки, фіналу теж вільноможуть зміститись хоч до останнього абзацу. Може чогось не бути взагалі, і тодінароджується незавершеність як прийом, обіцяючи продовження або що запрошуєчитача додумати і до відчувати самому.
Композиція
Композицієюназивається угрупування і послідовність частин тексту, обумовлені задумомавтора. Під структурою твору теж часто розуміють саме композицію. Можнасказати, що це спосіб, за допомогою якого упорядковується витвір.
Є ще десяткивизначень композиції, і всі підходять для використання в літературній роботіжурналіста. Головне — пам’ятати, що композиція має бути не відчатна. Її неповинно бути видно. Композиція проникає в читача як сильний елемент виразностітоді, коли вона акуратно непомітна.
У публікації“Рядки написані серцем” логічна спряженість усіх основних елементів категоріїзмісту – цілком очевидна. А як щодо складових категорій форми? Сюжетна схемааналізованого тексту включає в себе всі притаманні класичному сюжетукомпоненти.
“Як потрапити вПечеру” фабула передана сюжетом відповідає дійсності та має чітку композиційнубудову.
3.4 Художня умовність ужурналістському матеріалі
Методжурналістики як різновиду здійснення людством епістемо-логічної гуманітарноїдіяльності вбирає в себе суб’єктивні властивості психічної організаціїіндивідів. Як відомо, людям, залежно від особистіших рис, можливостей, нахилів,тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення —художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Павловапро типи психічної організації індивіда — художню, мислительну і середню. Тутми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішоюгалуззю практичного мислення в людській діяльності. Це твердження потребуєдодаткових пояснень.
Кожний видмислення користується переважно певними одиницями комунікації, тобто в кожномувиступають різні спонукальні засоби саме до цього виду мислення. При художньомудомінують символічні засоби комунікації, при науковому провідне місце посідаютьзнакові засоби, а при практичному — сигнальні. Отже, відповідно — символ, знак,сигнал.
Кожному видовіпритаманні й свої засоби узагальнення — одиниці операційного мислення. Ухудожньому цією одиницею виступає образ, у науковому — поняття, у практичному —дія. За характером зв’язку з різними сферами психіки художнє мислення найбільшедотикається емоційної сфери, наукове — пізнавальної, а практичне — вольової.
Слід окремонаголосити, що в цих залежностях не існує ніякої ієрархічної підпорядкованості.І сигнал, і символ, і знак функціонують кожен у відповідному виді мислення якоднорівневі між собою, виступаючи лише основним і визначальним засобомкомунікації для даного виду. Сигнал, наприклад, у практичному мисленні включаєв себе і символічні, і знакові засоби, будучи лише стосовно них домінуючим.Отож, взаємопроникнення одиниць комунікації, одиниць операційного мислення,пізнавальних процесів, а також зв’язок з усіма сферами психіки характерні длякожного розвиненого виду мислення, щораз тільки треба виділяти ту категорію,яка є визначальною для даного випадку.
Художній танауковий типи мислення, як яскраво виражені, а також відповідні їміндивідуальні психічні типи вивчалися детально й глибоко. Але цього не можнасказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мисленнядовгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобтороль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшоїчастки. Лише останнім часом практичне мислення починає розглядатися якрівноправне серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору нажурналістську діяльність.
Художняумовність у журналістському матеріалі проявляється в усіх аспектахіндивідуальності особи автора (у нашому випадку журналіста). Бо вона надаєматеріалу неповторну особливості, пошуку власного стилю, образності, зображеннявиразності, наголошення або підкреслення на чомусь.
Перед створеннямматеріалів в уяві постає абстрактний образ, який конкретизується вже востаточному підсумку. В деяких публікаціях можна простежити цю тенденцію, окрімдодатку Д – де передаються статистичні данні, які зовсім не містять художньоївиразності, бо мають чітку й точну структуру викладу.
Висновки
На всіх рівнях журналістської діяльності знаходять застосуваннязвичні, рутинні форми праці, збагачені оригінальними знахідками, унікальнимиприйомами та резервамими. Без використання цих форм плідна діяльністьнеможлива.
Творчість поєднує репродуктивні і продуктивні форми дійсності.
Мета нетворчої, репродуктивної діяльності виступає як уявлення про вже існуючіоб’єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютниханалогів не має. Мета творчості не задається готовими зразками, а створюєтьсясамим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інформацією, якає продуктом діяльності для переробки.
Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмету(основи, на якій формується мета і яка є уявленням про родові і видові рисимайбутнього твору). В теорії журналістики це має назву “породжуюча модельтворчості”, яка безпосередньо впливає на формування способу творчості.
Рівень творчості визначає співвідношення “складових”, в яких іпроявляється міра і характер здібностей, вмінь і навичок журналіста.
Творчі пошуки можливі та необхідні, вимагають повного використанняв конкретній творчій ситуації напрцьованих прийомів, а також максимальноговключения особистісно-унікального компонента.
Свобода творчості проявляється в тому, що на базі володіннязнаннями в сфері необхідності здійснюється “прорив” у сферу творчих знахідок івідкриттів як в семантичній галузі (відображення дійсності), так і в синтаксичній.
У курсовій роботі ми виконали поставлені завдання:
– проаналізували,заглибившись до історії розвиток журналістської творчості;
– розкрити поняття –журналістики як виду творчої діяльності; висвітлити методи наукових досліджень;
– проаналізували тему, ідею, зміст, концепціюжурналістського твору на прикладі публікацій поданих у додатках;
– визначити у матеріалах фактта жанровий поділ.
У загальномупідсумку варто зазначити, що першою дієютворчого процесу написання матеріалу виступає зародження задуму, акт, в якомуголовним діячем є інтуїтивне мислення, пов’язане з інтуїтивним мисленням, зпевними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційнезавдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму. Другий етап –це дискурсивне мислення, логіка, міркування. На третьому етапі розглядається:принцип, схема (система, план) і конструкція.
Методидослідження в журналістиці полягають в оцінці основних напрямків впливуінформації на розвиток суспільства, їх наслідків, характеру сприйняттясуспільством цих змін за допомогою аналітичного та синтетичного методів.Оскільки предметом аналізу є структура,стилістичні та функціональні якості публікацій, то в роботі використані методисистемного та функціонального аналізу.
Список використанихджерел
1.Основи журналістикознавчих досліджень. Конспект лекцій для студентів IV курсугуманітарного факультету спеціальності „Журналістика” денної форми навчання. –вид-во СумДУ. – Суми, 2008. – 11-15 с.
2.Тертычный А.А. Жанры периодической печати: учеб. пособие для студентов вузов /Тертычный А.А. – [3-е изд., испр. и доп.]. – М.: Аспект Пресс, 2006ю – 320 с.
3.Чижевський Д. Історія української літератури /. – Тернопіль, 1994
4.Введение в литературоведение / Под ред. Г.Н. Поспелова. – Москва, 1976
5.Эсалнек А.Я. Внутрижанровая типология и пути её изучения / Эсалнек А.Я. –Москва, 1988
6.Лесик В.В. Про вивчення ідейно-тематичного змісту літературних творів //Українська мова і література в школі. № 12, 1976
7.Галич О. А. Теорія літератури: [підруч.] / Галич О.А., Назарець В. М., ВасильєвЄ. М.; [за наук. ред. О.А. Галича]. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.
8.Ревякин А.И. Проблемы преподавания литературы / Ревякін А. И. – Москва, 1972
9.Прилюк Д. М. Теорія і практика журналістської творчості: проблеми майстерності/ Прилюк Д. М. — К., 1983
10.Карпенко В. Основи професіональної комунікації / Карпенко В. — Н.: вид-во Нора-прінт,2002
11.Лазебник Ю. А. Проблеми літературної майстерності в журналістиці / Лазерник Ю.А. — К.: Держполітвидав України, 1963
12.Здоровега В. Й. Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні тапсихологічні проблеми публіцистики / Здоровега В. Й. – Львів: Вища шк., 1975. –175 с.
13.Здоровега В. Й. У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології публіцистичноїмайстерності / Здоровега В. Й. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1969. – 178 с.
14.Здоровега В. Й. Вступ до журналістики: Конспект лекцій / Здоровега В. Й. –Львів, 1975
15.Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах: [довідник] / Григораш Д. С. — Л.: Вища школа, 1974
16.Здоровега В. Й. Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис / ЗдоровегаВ. Й. – К.: Рад. письменник, 1966. – 175 с.
17.Жанри радянської газети: [навч. посіб. для студ. ф-тів ж-ки ун-тів] / Пер. зрос. вид. — К.: Вища школа, 1974
18.Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения / Ким М. Н. — СПб.:Изд-во Михайлова В.А., 2001
19. Введение в журналистику:[хрестоматия]. — М.: Высш. шк., 1989. — 263.
20. Романюк М. Українськепресознавство на порозі XXI століття / Романюк М. – Л., 2000. – 110 с.
21.Курганський І. Майстерність Франка-публіциста /Курганський І. – Л.: Вища школа, 1974
22. Нечиталюк М. Зачинатель теорії публіцистики. Деякі питаннятеорії публіцистики в інтерпретації Івана Франка / Нечиталюк М. // Збірникпраць кафедри української преси. – Л., 2000. – 211–219 с.
23. Франко І. Передмова / До збірки «В наймах у сусідів»/ Франко І. // Зібрання творів: У 50 т. – К., 1984. – Т. 39. – 258–264 с.
24. Возняк М. З зарання української преси в Галичині / Возняк М.// Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – 1912. – Т. 111. – С. 140–159
25. Щурат В. Львівський тиждневик з 1749 р. / Щурат В. // ЗапискиНаукового товариства ім. Шевченка. – 1907. – Кн. 3. – 177с.
26. Кревецький І. Початки преси на Україні: 1776–1850 / КревецькийІ. – Л., 1927. – 26 с.
27. Т. Томашевський Психологія у світлівчинкові – ситуаційних відношень – електрона версія
28.Романенко О. “Рядки написані серцем” /Оксана Романенко // Сумська обласнащотижнева газета “В двух словах”. – 2007. – 18 квітня. – с. А 12
29.Романенко О. “Як потрапити в “Печеру” / Оксана Романенко // Сумська обласнащотижнева газета В двух словах”. – 2008. – 18 лютого.
30.Романенко О. “Чи є на Сумщині політична корупція?” / Оксана Романенко //Сумська обласна щотижнева незалежна газета „Ярмарок”. – 2006. – 28 грудня. –с. 3
31.Романенко О. “Рушник, що пройшов крізь віки” / Оксана Романенко // Сумськаобласна щотижнева незалежна газета “Ярмарок”. – 2007. – 19 квітня. – с. 3
32.Романенко О. “Бюджет міста Сум на 2007 рік сформований, але не затверджений” /Оксана Романенко // Сумська обласна щотижнева незалежна газета “Ярмарок”. –2006. – 21 грудня. – с. 1
33.Романенко О. “Ще поїздимо й політаємо!” / Оксана Романенко // Сумська обласнащотижнева незалежна газета “Ярмарок”. – 2007. – 15 березня. – с. 2