ЗМІСТ:
Вступ.
1. Планування дитини, як факторблагополучного розвитку особистості
2. Роль матері у розвитку людини.
3. Роль батька у розвиткуособистості.
4. Сімейні фактори, що впливаютьна розвиток особистості
Висновок.
Література:
Вступ
Стрімкозмінюється життя навколо нас, незмінно одне — люди продовжують любити,народжувати і виховувати дітей.Народження людини було і буде завжди дивом,найбільш дивним і прекрасним подією в житті кожної родини.
Крімфакторів, що негативно впливають на індивідуальні відмінності людей, деякідослідники обговорюють кризовість сучасної сім’ї. Як пише І. Д. Фрумін,сьогоднішні люди відрізняються від людей, про яких писали Ж. Піаже і Л. С.Виготський. Змінилися формизовнішньої активності людини, позначається і криза, випробовувана сучасноїсім’єю. І, звичайно, життя стає іншим, завдяки повсюдного впровадження ранньогонавчання, яке призводить до перерозподілу темпів розвитку пізнавальних процесіві, як переконливо доводять фізіологи, є чинником ризику порушення здоров’я людини. У цілому для сучасних умов характернеширокомасштабна соціальна депривація, тобтопозбавлення, обмеження абонедостатність тих чи інших умов матеріальних і духовних ресурсів, необхіднихдля виживання, повноцінного розвитку та соціалізації особистості.
Розвитокі здоров’я майбутньої особистості цілком і повністю залежить від здоров’ябатьків, тому дуже важливо планування вагітності, проведення обстеження обохбатьків бажано до зачаття дитини. Вплив батьків на розвиток кожного дуже великий. Людина, що росте в атмосфері любові ірозуміння, має менше проблем, пов’язаних зі здоров’ям, труднощів з навчанням ушколі, спілкуванням з іншими, і навпаки, як правило, порушеннядитячо-батьківських відносин веде до формування різних психологічних проблем ікомплексів особистості.
Длямаленької дитини сім’я — це цілий світ, у якому вона живе, діє, робитьвідкриття, вчиться любити, ненавидіти, радіти, співчувати. Будучи її членом,дитина вступає у певні відносини з батьками, які можуть мати для нього якпозитивний, так і негативний вплив. Внаслідокцього людина росте або доброзичливим, відкритим, товариським, або тривожним,грубим, лицемірним, брехливим.
Жорстокеставлення до дітей сьогодні перетворилося на звичайне явище: до 10% жертвнасильства гине, у решти з’являються відхилення у фізичному, психічномурозвитку, в емоційній сфері. Це не лише завдає непоправної шкоди здоров’ю людини,травмує його психіку, гальмує розвиток його особистості, але і тягне за собоюінші тяжкі соціальні наслідки, формує соціально дезадаптивних, інфантильнихлюдей, які не вміють працювати, не здатних створити здорову сім’ю, бути гарнимибатьками. В даний час це сталосерйозною соціальною проблемою і загальнолюдською.
Упсихолого-педагогічної літератури представлена велика кількість робіт, що вивчаютьтипи ставлення батьків до дитини у зв’язку з їх впливом на розвиток йогоособистості, індивідуальних відмінностей, особливостей характеру і поведінки(Боулбі, 1988; Гарбузов, 1990; Захаров, 1995; Ейнсуорт, 1963; та ін ).
1.Планування дитини, як фактор благополучного розвитку особистості
Останнімчасом з’явився інтерес до комплексного дослідження материнства. Важливість материнської поведінки длярозвитку особистості, його складна структура і шлях розвитку, множинність культурнихта індивідуальних варіантів, а також величезна кількість сучасних досліджень уцій галузі дозволяють говорити про материнство як самостійної реальності, щовимагає розробки цілісного наукового підходу для його дослідження.
Упсихологічній літературі багато уваги приділяється біологічним основамматеринства, а також умов і факторів індивідуального розвитку людини.
У1971-74 рр.. в Празі піддаваласядослідження група з 220 дітей, що народилися в 1961-63 рр… на підставідостовірно небажаних випадків вагітності. Попарноз ними співвідносилася група контрольних дітей. Критерієм при цьому були вік істать дитини, далі, діти відвідували той же самий клас. Вік матерів і батьків приблизно бувсхожий, причому ці батьки займали схоже соціально-економічне становище.
Хочастатистична значимість порівняно невиразна, однак відмінності все ж існують ісвідчать про факти цілком певним чином. Що стосується біологічного вступу вжиття (вагітність, пологи, маса тіла при пологах), то небажані діти невідрізняються від позитивно чи хоча б нейтрально прийнятих дітей. У цих дітей був, проте, істотно коротшийперіод годування грудьми, вони частіше ставали об’єктом лікарської допомоги івідрізнялися тенденцією до менш гармонійному фізичному розвитку (тобто доневідповідної повноти).
Матерівбачали у своїх «небажаних» дітей у дошкільному віці і в період обстеження меншсприятливі особистісні властивості. Такожвчителі, порівнюючи їх з контрольними однокласниками, давали менш сприятливуоцінку, а самі однокласники (при соціометричному обстеженні) значно частішевідкидали їх як друзів, оцінюючи їх поведінку в колективі як менш прийнятну. Щостосується рівня розумового розвитку, то між групами не відзначалося ніякихвідмінностей. Що стосуєтьсяшкільної успішності та здатності пристосовуватися до фрустраційної ситуацій, то«небажані» діти явно відставали від контрольних дітей. Індивідуальні відмінності між дітьми,виявлялися у хлопчиків більш чітко, ніж у дівчаток — по захворюваності,шкільної успішності, оцінки особистих властивостей матерями, вчителями таоднокласниками.
Незалежніспостерігачі також вважали, що у «небажаних» хлопчиків інтелект нижче, ніж удівчаток.
З’ясувалосятакож, що проста сума несприятливих ознак у розвитку особистості «небажаних»дітей дуже значимо перевищує суму подібних ознак у дітей контрольної групи. Це означає, що «небажаних» дітейхарактеризує не кілька виражених відхилень, а десятки дрібних ознак поганогоадаптування, які потім зрушують дану групу як ціле в соціально невигідномунапрямку. Клінічну картину такихвідхилень можна назвати, швидше за все, картиною психічної «супердепріваціей»,що при сприятливих умовах у подальшому розвитку не повинна обов’язковопроявлятися негативним чином. Позасумнівом при несприятливих умовах вона може принести потерпілому індивіду вмайбутньому серйозні життєві ускладнення.
Обстеженняв педопсіхіатріческіх та педагогічно-психологічних консультаціях показали, щодіти, народжені після небажаної вагітності, значно частіше входять у контакт зцією службою і що їх проблеми там приймаються як більш важливі речі.Розходження в шкільної успішності — за умови однакового інтелектуальногорозвитку — з переходом у вищі класи школи стають більш вираженими швидше не накористь «небажаних» дітей. Значночастіше ці діти оцінюються своїми матерями і вчителями як менш сумлінні, однакбільш імпульсивні, як менш слухняні, а також гірше пристосовуються в дитячомуколективі. Самі «небажані» діти втестах сімейних зв’язків вбачають істотно менш позитивної зацікавленості з бокусвоїх матерів ніж контрольні діти. Вонивідзначають також значно менше директивності і більше несистематичністю. В тойчас як в контрольних сім’ях відзначається значно висока кореляція виховної поведінкиматері та батька щодо дитини, в сім’ях з «небажаною» дитиною дана кореляціядуже низька. Останнє означає, що в таких сім’ях діти сприймають поведінку своїхбатьків частіше з незгодою або суперечностями.
Подібнорезультатами первинного обстеження багато встановлених даних свідчать про те,що ситуація небажаних хлопчиків більш важка, ніж ситуація дівчаток. Наприклад, небажані хлопчики частішеприпускають, що з плином часу ставлення до них їхніх матерів починає, скоріше,погіршуватися. Менш часто вонисприймають мати як найбільш значне обличчя свого дитинства. На відміну від даних, щовстановлюються у контрольних дітей, вони вважають, що їхній характер більшесхожий на батьківський, ніж на материнський. Шлюбсвоїх батьків вони частіше розцінюють як нещасливий.
Хочаз часом в більшості випадків наступає, мабуть, далеко, що йде компенсування,яке займає спочатку зовсім негативні позиції до існування даної дитини, протесам факт, що відмінності все-таки є, причому з часом вони швидше зростають,свідчать про те, що «небажаність вагітності» безумовно не представляє фактора,яким можна було б у житті дитини знехтувати. Картинапсихічної субдепріваціі, як вона була показана вище, залишається і далізбереженою. 2. Роль матері у розвитку людини
Нормальнийрозвиток дитини і формування успішно діючих захисних механізмів можливо лишепри гарному пристосуванні до соціального середовища. Ізоляція від батьків і побратимів,навіть у приматів, робить неможливим формування почуття любові, веде до появистійкого страху та агресивності, стає перешкодою для соціалізації. Народженадитина, майже не маючи ніякої самостійністю, в той же час є частиною діади. Інша частина діади — мати, основнаумова життєдіяльності дитини та її розвитку. Мати формує його як майбутнюособистість, здатну протистояти змін середовища і боротися зі стресами. У цьому основну роль відіграєприхильність або почуття любові, що виникає між дитиною та її матір’ю. Сформований емоційний зв’язок міжматір’ю і дитиною спонукає його шукати у батька захисту при будь-якому проявінебезпеки, освоювати під її керівництвом всі необхідні навички, без яких унього не розвинеться необхідне для життя почуття безпеки і впевненості у своїхможливостях.
Процесрозвитку прихильності заснований на ряді вроджених здібностей дитини, з якимивін вже народжується. Новонароджений підготовлений до того, щоб з нимспілкувалися, всі його почуття функціонують, хоча і розвинені в різномуступені. Проте сильнаприхильність зможе виникнути лише, якщо мати буде ефективно реагувати на плачдитини від болю, голоду чи нудьги. Розвитку позитивних емоцій, важливих длявиникнення любові з одного боку і зміцнення життєвого тонусу з іншого сприяють ігриз дитиною. Діти, яких матерішвидко заспокоюють, плачуть набагато менше тих, до кого не підходять. Таким чином, сила прихильності дитини,тобто переживання своєїзахищеності і, значною мірою, впевненості, визначається двома необхіднимиякостями матері. По-перше,готовністю негайно допомогти дитині, коли він тривожиться (плаче). По-друге, активністю материнськоївзаємодії з дитиною і здатністю до спілкування з ним (Чистович Л.А.,Кожевникова Е.).
Багатоавторів вказують на значну взаємозв’язок між подразниками, що виходять відматері, і одночасним розвитком дитини. Чотирифактори материнського догляду мають високий ступінь кореляції з результатамитестів розвитку: стимуляція розвитку, адаптація до подразників, масштабифізичного контакту.
Здатністьпротистояти стресу (реакції дитини в моменти розлади та його характерні реакціїна звичайні йому неприємні моменти повсякденного життя) в значній мірі залежитьвід того, наскільки мати може пристосувати зовнішнє середовище дитини до їїіндивідуальних особливостей. Уранньому дитинстві повторно виникаючі ситуації, що приводять до занепокоєнняабо напруги, не роблять дитину здатною протистояти стресам. Дитина, яка рідко піддаєтьсявипробуванням труднощами, краще переносить стреси, ніж той, який неодноразововипробував напругу негативних емоцій. Стабілізації психічного стану, що зменшуєризик несприятливих наслідків при виникненні важких життєвих обставин у дітей,сприяють батьківські принципи догляду і незмінний «образ матері».
Психоаналітичнатеорія пояснює взаємини мати-дитя залежністю дитини від матері. Етологічноїконцепція на передній план виводить формування міцного емоційного зв’язку, що євродженою мотиваційною системою. Відповіднодо цього розумінням і мати і дитина прагнуть до тісного фізичного спілкування. Один з механізмів об’єднання дитинча ійого матері — імпрітінг (вроджена здатність тварин слідувати за об’єктом).
Існуєцілий ряд передумов психічного здоров’я особистості:
· Здоровівідносини між матір’ю і дитиною;
· Якіснівідносини між матір’ю і дитиною, що приводять до благополучного фізичного,пізнавального й емоційного розвитку;
· Позитивнівідносини між матір’ю і дитиною, навчальні здатності довіряти і звертатися доінших;
· Забезпеченнябатьками можливостей для оптимального розвитку своїх дітей.
Ознакистійкої прихильності матері до дитини:
· Шукає іпідтримує очний контакт;
· Вимовляєслова з особливими інтонаціями;
· Доторкаєтьсядо дитини, пестить його;
· Частотримає на руках;
· Відчуваєпозитивні почуття.
Нажаль,існують перешкоди, які можуть перешкодити матері так виховувати дитину. Встановлення глибокого емоційногозв’язку всередині діади між матір’ю і дитиною може затруднюватись незрілістю почуттіві характеру матері, її неврівноваженістю. Перешкодою може бути юний (до18років) вік матері. Природно, щосоціальна та психологічна непідготовленість до здійснення обов’язки матері недозволяє жінці створити позитивну емоційну середу, необхідну для формуванняглибокої прихильності між матір’ю і дитиною (Орел В.І.). На заваді виникненню сприятливихвідносин у системі «мати-дитя» може бути нерозвинена гестаційна домінанта,тобто недостатня готовність і рішучість стати матір’ю. (Добряков І.В.) Нелюба абонебажана дитина не викликає до себе позитивних емоцій, які так необхідні дляформування прихильності, почуття безпеки, впевненості у своєму благополуччя іподальшого розвитку. Багато існує доказів на користь того, що недостатняемоційна та сенсорна стимуляція дитини раннього віку, особливо при відділеннівід батьків, обов’язково викличе серйозні порушення в його емоційному і, вкінцевому підсумку, в загальному психічному розвитку особистості. 3. Роль батька у розвитку особистості
Упопередні десятиліття переважала думка, що материнської турботи для формуванняадаптивної поведінки дитини достатньо. Ніжність,доброта, самовіддана турбота про дитину, що виявляються батьком, розглядалисялише як імітація жіночої поведінки і необов’язкові для виховання дитини.Насправді, в батьківстві і материнстві більше схожості, ніж відмінностей, бовони — продукт обміну почуттями з їх власними батьками обох статей. Доведено, що активна участь батька упідготовці пологів зменшує кількість ускладнень у них, знижує сприйнятливістьновонародженого до стресів (Добряков І.В.).
Дослідження,присвячені вивченню больового синдрому під час пологів, показали, щоприсутність батька дитини, яка забезпечує спеціальну підтримку для контролю заболями, не просто заспокоює і емоційно підтримує, але також супроводжуєтьсязниженням дози анальгетиків, які використовуються при епідуральної анестезії, ізменшенням числа жінок, які відчувають паніку, емоційне спустошення і нестерпніболі. Участь чоловіка в пологахдозволяє виявити його активне батьківство, яка починає формуватися ще під часвагітності.
Зточки зору психології, переживання, що виникають під час пологів, можна назвативершинними (Маслоу А.). Оскільки момент народження дитини сприймається як тріумфальнийрезультат важкої спільної роботи, найчастіше домінуючими емоціями батька стаютьзахват і захоплення, незважаючи на характерний зовнішній вигляд немовляти.Часто у партнерських пологах батькові пропонують перерізати пуповину, і це дужесимволічний момент — «відокремлюючи» таким чином дитину від матері, він тимсамим визначає своє місце в його житті.
Протене можна однозначно сказати, що пологи з чоловіком — найкраща модельорганізації пологів для всіх пар: присутність одних чоловіків дійсно допомагаєпологам, присутність інших тільки сповільнює їх хід (Оден М.) Рішення проспільні пологах має бути тільки спільним, зваженим і задовільним для обохпартнерів (Дік-Рид Г.).
Дослідження дітей раннього віку уприсутності матері або батька і без них виявило однаково стимулюючий вплив обохбатьків. Батько також впливає на дитину не тільки прямо, а й черезматір і за допомогою сімейного клімату, одним із творців якого він є. Деякіавтори йдуть далі, стверджуючи, що не тільки батьки виховують дітей, а й усяродина безпосередньо впливає на розвиток і на процеси дозрівання в дитині. Вони вважають, що близькіродичі, які складають розширену родину, в цьому беруть участь, так само, як церобить і все суспільство в цілому. Соціальні стимули, одержувані дитиноювід оточуючих його людей, звільняють рефлекторні інстинктивні прояви. 4. Сімейні фактори, щовпливають на розвиток особистості
Батьківське виховання за певних умов може бутинесприятливим коли дитина виховується одним із батьків, прийомними батьками,вітчимом або мачухою, родичами, чужими людьми, а також батьками принепостійному з ними проживанні. Вихованняв неповній сім’ї, зокрема, стає несприятливим в тому випадку, коли батьковідчуває себе нещасним і, замикаючись в сім’ї, не здатний створити своїй дитинінеобхідні умови для формування позитивних почуттів і задоволення від життя(Матейчек З.).
Благополуччя сім’ї визначається не лише особливостямибатьків, але й соціальною підтримкою оточуючих, з якими склалися гармонійні,довірливі стосунки. Соціальнаізоляція сім’ї може стати фактором ризику для дитини, тому що вона протидієйого контактам з оточенням. Відокремленнясім’ї зазвичай виникає як наслідок психічних захворювань, особистіснихвідхилень батьків або їх ригідних переваг, що різко відрізняються від прийнятихв оточенні. Батьківськагіперопіка, яка заважає дитині підтримувати відносини з іншими людьми інавчитися самостійно приймати рішення, стає перешкодою розвитку незалежноїповедінки, сприяє інфантилізації. Надто опікуючий батько приймаєрішення за дитину, захищає його навіть від незначних чи уявних труднощівзамість того, щоб допомогти їх подолати. Це приводить дитину до залежності іперешкоджає формуванню у нього відповідальності, придбання соціального досвідуза межами сім’ї, це ізолює від інших джерел соціальних впливів. У таких дітей виникають труднощі вспілкуванні з оточуючими, у них велика небезпека невротичних зривів іпсихосоматичних розладів. Неадекватна батьківська турбота або неправильнекерівництво поведінкою дитини, що виражається в явній її невідповідностівіковим потребам і навколишньому середовищу, не забезпечують його необхіднимзахистом від попадання в психологічно неблагополучні ситуації. Цей тип виховання проявляється тим,що батьки, як правило, не знають, де знаходиться і що робить їх дитина, вони нерозуміють його потреб, труднощів і підстерігаючих небезпек, не здатні своєчаснота ефективно допомогти йому.
Сім’я забезпечує зростаючу індивідуальність життєвимдосвідом. Батькистимулюють його розвиток за допомогою різноманітних ігор, занять, відвідуваньразом з ним парків, музеїв, театрів. Бесіди з дитиною розвивають його моваі мислення, розширюють світогляд. Недостатнє спілкування дитини з батьками,відсутність спільних ігор та занять не тільки обмежують можливості розвитку,але і ставлять його на межу психологічного ризику.
Надмірний постійний батьківське тиск, що не відповідаєпотребам дитини, звичайно спрямований на те, щоб він не став тим, хто він єнасправді, чи ким він може бути. Вимоги батьків можуть не відповідатистатті, вікові або індивідуальним особливостям дитини. Директивне виховання залежить або віджиттєвого стилю батьків, або від їх завищених амбіцій, не здійснених нимисамими. Однібатьки, будучи незадоволені статтю народженої дитину, звертаються з хлопчикомяк з дівчинкою, переодягаючи його і вимагаючи невідповідної поведінки, інші — розчаровані невдачами дитини в школі, всіма способами домагаються від ньогокращої успішності. Такенасильство над дитиною, спроби переробити його натуру або примусити зробитинеможливе, вкрай небезпечні для його психіки.
Спотворені взаємини в сім’ї з-за недостатньоївідвертості, нездатності домовитися між собою для вирішення сімейних проблем,приховування від дитини сімейних таємниць — усе це вкрай ускладнює можливістьпристосування до життя. Неслід сумніватися в тому, що така невизначена і, як правило, напруженаобстановка, в якій виховується дитина, загрожує ризиком для здоров’я.
Психічні розлади, особистісні відхилення абоінвалідність одного з членів сім’ї становлять для дитини потенційний ризикпсихосоматичного розладу. Цеможе бути пов’язано, по-перше, з генетичною передачею дитині підвищеноїранимости, і, по-друге, з впливом психічних розладів у батьків на життя вродині. Їхдратівливість позбавляє дитини спокою, почуття впевненості. Їх страхи можуть стати причиноюобмеження дитячої активності.
Сімейні відносини виявляються порушеними, якщо маютьмісце антагоністичні взаємодії та взаємовідносини між членами сім’ї, щопризводить до несприятливих наслідків дл соціального та емоційного розвиткудитини. Ціконфліктні відносини пов’язані з порушенням формування сім’ї, хоча механізми,за допомогою яких вони впливають, ще недостатньо вивчені. Деякі з внутрішньосімейних вредностейпрямо діють на відносини дитини з членами сім’ї, інші створюють загальнунесприятливу сімейну атмосферу, в якій дитина повинна виховуватися.
Дитина може опинитися під впливом однієї,декількох або всіх цих шкідливих речовин в один і той же час. Передбачається,що, хоча способи вираження і пороги прояви почуттів варіюються залежно відкультури, недоліки і викривлення в цих областях схожі в будь-яких суспільствах. Всідвосторонні взаємини людей залежать від поведінки кожного з них. Варіюючи заступенями, порушені сімейні відносини можуть виникати частково як результатреакцій, відносин або дій самої дитини. У кожномуокремому випадку часто буває важко судити про його дійсному участь увнутрішньосімейних процесах. Оцінка ступеня порушення сімейних відносин має робитисятільки на основі змін поведінки інших членів сім’ї, безвідносно до ролі дитини,яка своєю поведінкою у відповідь на сімейні негаразди може погіршувати сімейнийпсихологічний клімат. До окремих випадків порушення сімейних відносинвідносять брак теплоти у спілкуванні між батьками і дитиною, дисгармонійнівідносини між батьками, ворожість до дитини, жорстоке поводження з дитиною,сексуальні зловживання. Явний недолік позитивних почуттів по відношенню додитини з боку батьків зазвичай виражається в тому, що останній не виявляєемоційної теплоти під час вербального або невербального спілкування, не здатенстворити для нього фізичний комфорт. У цих випадках батько звертається до дитинивідстороненим або бездушним тоном, не виявляючи значного інтересу до того, чимвін займається, не співпереживаючи його труднощів, рідко заохочуючи ісхвалюючи. Дитяча поведінка яка пов’язана з переживаннями,зустрічається з роздратуванням і зазвичай припиняється. Дисгармонійнівідносини між дорослими (батьками та іншими членами родини) зазвичайпроявляються сварками або постійною атмосферою важкої емоційної напруги, що єрезультатом натягнутості відносин. У результаті цього поведінка окремих членів родини стаєнекерованою і ворожою, завзято зберігається атмосфера жорстокого ставлення одиндо одного. Ворожість деяких батьків проявляється в постійномупокладанні відповідальності на дитину за чужі провини, що фактичноперетворюється на психічне катування. Інші піддають дитини систематично приниженням і образам,переважно його особу. Вони нагороджують дитину негативними характеристиками,провокують на конфлікти, агресію, незаслужено карають. Жорстокеповодження з дитиною чи фізичне катування його батьками небезпечно не тількидля соматичного, але і для психічного здоров’я. Поєднанняболю, соматичних страждань з переживаннями образи, страху, обурення, відчаю ібезпорадності через те, що найближча людина несправедлива і жорстока, можепризвести до психосоматичних розладів.
Не проходять для дитини безслідно сексуальнізловживання в сім’ї. Уцій ситуації дитина виявляється беззахисним перед сексуальними зловживаннями,його переживання страху і образи поглиблюються невідворотністю того, щовідбувається, безкарністю кривдника і суперечливими почуттями скривдженого донього.
Висновок
Світова практика психологічноїдопомоги дітям та їх батькам показує, що навіть дуже важкі проблеми вихованняцілком вирішувані, якщо вдається відновити сприятливий стиль спілкування всім’ї. Головні риси цього стилю визначаються основними положеннямигуманістичної психології. К. Роджерс назвав його «Особистісно центровані», тобто, якеставить в центр уваги особистість тієї людини, з яким ти зараз спілкуєшся.
Стиль батьківських взаємин відбивається в психіцідитини. Це відбувається дуже рано, ще в дошкільному віці, як правило,несвідомо. На стиль ж виховання, як показали результати проведеного намидослідження, впливають особистісні якості батьків. Ставши дорослим, людинавідтворює стиль виховання як природний. Таким чином,з покоління в покоління відбувається соціальне наслідування стилю спілкування івиховання. Звідси випливає висновок, що батьків треба не тільки навчати,але й навчати способам правильного спілкування з дітьми, коригуючи особистісніякості батьків, що відноситься головним чином до сфери «Я».
Хотілося б ще відзначити, що не меншцікавим було б порівняти стилі взаємодії батьків і матерів, так як існуєвідмінності як рис характеру, так і стилів ставлення до дитини по гетерогенномуознакою. Результати дослідження показали, що найкраще проводити обстеження батькаі матері, що складають сімейну пару, для того щоб намалювати об’єктивну картинувиховання в сім’ї, вплив обох батьків на формування особистості дитини, щобоцінка впливу сімейного фактора на індивідуальні особливості людини була більшплідною.
Вцілому можна зробити висновок, що індивідуальні відмінності людини формуютьсяпри взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, причому не тільки зовнішніфактори можуть переломлюватися через внутрішні, а й внутрішні фактори можутьмодифікувати зовнішні впливи.
Література:
1. Антропов Ю.Ф.,Шевченко Ю.С. Психосоматические расстройства и патологическиепривычные действия у детей / Психотерапия М., 2000.
2. Дьяченко О.М.,Лаврентьева Т.В. Психическое развитие дошкольника М., Педагогика 1984.
3. Исаев Д.Н. Эмоциональныйстресс, психосоматические и соматопсихические расстройства у детей. СПб: Речь,2005.
4. Лангмейер Й.,Матейчек З. Психическая депривация в детском возрасте. Прага, 1984.
5. Лебединский В.В. Нарушениепсихического развития у детей. Уч. пособие, М., 1985.
6. Многотомноеруководство по акушерству и гинекологии. Том 2–4 М., медиц., 1963.
7. Медицинадля вас Володина В.Н. Энциклопедия беременности. Серия, Р. на Д. 2004.
8. Репродуктивноездоровье женщины. Научно-практический журнал №1–2, 2006.
9. Эмоциональныенарушения в детском возрасте и их коррекция/ под ред. В.В. Лебединского, М.,1990.