Конкуренція підприємств: сучасні тенденції, види, форми

МІНІСТЕРСТВОТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ
Кафедраекономічної теорії

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни“Мікроекономіка”
на тему:
“КОНКУРЕНЦІЯПІДПРИЄМСТВ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ВИДИ, ФОРМИ”
Київ – 2008

Зміст
 
Вступ
1. Суть і функції економічної конкуренції
2. Форми економічної конкуренції
2.1 Досконала та недосконала конкуренція
2.2 Цінова та нецінова конкуренція
2.3 Сумлінна та несумлінна конкуренція
Висновки
3. Моделювання поведінки фірми на ринкутоварів та послуг
Список використаної літератури

Вступ
 
Сучаснаринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітнихвиробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіютьна тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям — ринок.
Завизначенням ринок — це організована структура, де «зустрічаються»виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попитуспоживачів (попитом називаеться кількість товару, яку споживачі можуть купитиза певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція — це кількість товару, якувиробники продають за певною ціною) встановлюються і ціни товарів, і обсягипродаж. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення маєкількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що берутьучасть у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсьтовар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин міжними визначають взаємодію попиту і пропозиції.
Центральнимпоняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція — ценайважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукаєлюдину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметомконкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чиіншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба — це динамічний процесс. Він сприяє ліпшомузабезпеченню ринку товарами.
В якостізасобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компаніївикористовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування,асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.
Створенняконкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливішихнапрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про економічнусамостійність України (серпень 1990р.) та в постанові Верховної Ради “Пропроекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки” (листопад1990р.) “передбачалося провести роздержавлення і приватизацію, створившисправжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію”. Проте здійснена вУкраїні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічногозростання конкурентного середовища. Схоже на те, що “обмеження діяльностіпідприємств-монополістів для цього недостатньо, однак в наш час більшеполовини великих підприємств є монополістами у своїх галузях, і тому тількиприватизація, розкрупнення там, де це можливо, й зацікавленість у розвиткуальтернативних недержавних виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію наукраїнському ринку».
Метадослідження – дослідження сутності конкуренції як категорії ринкової економіки.
Завданняроботи – вивчити різновиди, форми, економічні закони та умови виникненняконкуренції.
Об`єктдослідження – конкуренція та її види.
Актуальністьроботи – сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, щоскладається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових таінформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правовихнорм, і об’єднуються єдиним поняттям — ринок. Створення конкурентногосередовища й подолання монополізму у наш час є одним з найважливіших напрямівекономічної реформи в Україні.

/>/>1. Сутьі функції економічної конкуренції
Конкуренціяміж виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводувстановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначитиконкуренцію між споживачами, як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягупопиту на ринку..
Слово“сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. ”Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками занайвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласненнянайбільших прибутків”. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягіввиробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення,підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію працітощо.
Конкуренція євизначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів(запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяєвитісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використаннюресурсів, забопігає диктатурі виробників-монополістів по відношенню доспоживача.
Конкуренціявиконує в ринковій економіці наступні функції: функція регулювання; функція мотивації; функція розподілу; функція контролю.
Функціярегулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувативироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливомціни спрямовуються в тігалузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функціямотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно: підприємства, якіпропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничимивитратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Цестимулює технічний прогрес; підприємства, які не реагують на побажання клієнтівабо порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримуютьпокарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).
Функціярозподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але ідозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств увідповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному вконкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.
Функціяконтролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожногопідприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдину можливу ціну, токонкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декільох продавців. Чимдосконалішаконкуренція, тим справедливіша ціна.
Політика держави в областіконкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції.Керівний принцип «оптимальної інтенсивності конкуренції» в якостіцілей політики в області конкуренції передбачає, що:
— технічний прогрес швидко поширюєтьсящодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);
— підприємства гнучкоадаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація підтиском конкуренції).
Масштабінтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги вприбутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами.В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують наривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.
Увідповідності з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренціїсприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді,коли в економіці існує «широка» олігополія з «помірною»індивідуалізацією продукції. «Вузька» олігополія із сильноюіндивидуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.
В кожнійринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьбиспробують ухилитися від обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільноюконкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарнихзнаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентируютьправила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінкивиробників становило «чесне»- без змови – суперництво виробників завдяки,як правило, ціновому тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни, авідсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучаснійтрактовці поняття конкуренції.
/>/> 

2. Форми економічної конкуренції
/>
Залежновід співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняютьнаступні форми економічної конкуренції:
Великакількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відокремленихспоживачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що коженспоживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінкикорисності товару, йогоціни і власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продатитовар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зіспоживачів не придбаває якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структураринку називается поліполією і породжуєт так звану досконалу конкуренцію.
Величезначисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен зяких може задовольнити значну частку сукупного попиту. Така структураназываеться олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію.Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник,здатний задовольнити загальний попит всіх споживачів, є монополія. В разі, колина ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують різноріднупродукцію, то говорять про монополистичну конкуренцію.
Єдиний споживачтовару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач придбаваєвесь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Данаструктура породжує особливий тип недоконалої конкуренції, який називаютьмонопсонією (монополія попиту).
Структуравзаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник (двостороннямонополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою./>/>

2.1 Досконала танедосконала конкуренція
Досконалаконкуренція.
Визначенняціни на продукцію та розмірів її виробництва пов’язане, перш за все, із обсягомпопиту на товар та наявністю конкурентів, що виробляють аналогічний товар.Залежно від рівня конкуренції на ринку продавців розрізняють: ринки досконалоконкурентні,чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.
Досконала конкуренціяозначає такий стан наринку товарів або послуг, коли вплив кожного учасника економічного процесу надіяльність ринку настільки малий, що він не впливає на загальні умовифункціонування ринку та на ціни.
У другій половині XIX ст. відомий французький економіст Л. Вальрасрозробив теорію досконалої конкуренції, яка вважається класичною в економічнійнауці. Поняття досконалої конкуренції охоплює такі основні положення:
1.В економіці є великакількість малих фірм, які виробляють однакові продукти. У цих умовах випускпродукції кожного з виробників буде становити незначну частку у загальномувипуску продукції. Вальрас вважав, що за таких умов неможливим буде вплив націну товару, тому що вона є величиною постійною, фіксованою. При цьомувиключалася можливість змови між виробниками з метою зміни ціни товару.
Кожен виробник має можливість вільно вкладати та вилучати з обігусвої капітали у будь-якій галузі виробництва. Якщо є економічні чи юридичніперешкоди на шляху вільного переливання капіталів, наприклад, патенти, то цепорушує досконалість конкуренції.
3.Уся продукція одного виду, яка виробляється усіма фірмами галузі,повністю однорідна. Іншими словами, немає різниці між якістю товарів різнихфірм, немає впливу реклами, фірмових знаків тощо. Відсутня також диференціаціятоварів.
4.Повне інформування усіх учасників економічного процесу про ринкита про дії конкурентів. Тут мова іде про те, що, з одного боку, і продавці, іпокупці знають про якість товарів, кон’юнктуру ринку, ціни та інше, що дає їмможливість поводити себе раціонально; з іншого боку, жоден продавець не можеістотно впливати на ціну товару. Це явище мас назву «досконалаінформованість».
5.Відсутні транспортні витрати. Це припущення виключає можливістьвикликаної різною відстанню фірм від ринків збуту диференціації ціни на товароднієї і тієї самої якості.
6.      Досконала конкуренція потребує повної мобільності
факторів виробництва між галузями та фірмами. Абсолютно
вільно переливаються не тільки капітали, але й робоча сила.
Виникнення профспілок, укладання колективних угод трактується як створеннямонополії з боку робочого класу.
Теоретичне поняття досконалої конкуренції фактично є відмовою відрозуміння конкуренції як гострого суперництва, яке панує у діловій практиці таповсякденному житті. Така форма організації ринку має назву досконалої лишетому, що кожний виробник може продати за певною ринковою ціною стількипродукції, скільки забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ніокремий продавець, ні окремий покупець. По суті, такий вид конкуренції — цеабстракція, певна модель, яка показує найкращий стан діяльності ринку, але в вреальній ситуації її немає. Для сучасних ринків товарів та послуг характерною єнедосконала конкуренція.
Мікроекономічна модель досконалої конкуренції базується на певнихприпущеннях.
1.      Продукція, що продається на ринку, є однорідною.
Однорідність означає, що товари всіх виробників абсолютно нічим невідрізняються для споживачів, тобто вони є досконалими субститутами(взаємозамінними), а криві байдужості для споживачів мають вигляд прямих.Прикладами однорідних товарів можуть бути стандартизовані товари, що продаютьсяна спеціалізованих біржах: кава, пшениця, нафта певних сортів абонапівфабрикати, такі як золото, алюміній у зливках тощо. Якщо продукція окремихвиробників є однорідною, але споживач може її розрізнити за товарною абовиробничою марками і вони мають значення для споживача, то такі товари не можнавважати однорідними. Отже, за рахунок однорідності товарної продукції ринокдосконалої конкуренції є абсолютно знеособленим.
Досконала взаємозамінність товарів означає, що коефіцієнтперехресної еластичності попиту за ціною для продукції будь-якого підприємствапрагне до нескінченності. Це означає, що будь-яке підвищення ціни призведе допереключення попиту з товару одного виробника на товар іншого.
2. Величина кожної фірми є надзвичайно малою стосовно величини ринку,і зміна обсягу виробництва у межах окремого підприємства не призведе дозрушення ціни на ринку в короткостроковому періоді. Оскільки обсягіндивідуальної пропозиції на ринку є малим, то для забезпечення попиту на цьомуринку є необхідною велика кількість фірм. Відповідно, на ринку досконалої конкуренціїє велика кількість малих за розміром фірм.
3. Виключена можливість укладання формальних або неформальних угодміж фірмами з метою набуття монопольних переваг.
Є вільний вхід у галузь та вихід з неї. Це означає, що будь-якепідприємство може розпочати випуск продукції певної галузі або припинити їївиробництво. Споживачі, у свою чергу, можуть купувати продукцію у будь-якомуобсязі, збільшувати покупки або зовсім їх припинити. Водночас, немає, ніякихбар’єрів для входу у галузь, а цей вхід не потребує, значних початкових витрат.Жоден виробник не повинен залишатися у галузі, якщо цього не бажає, а державневтручання в організацію ринку є повністю виключеним.
Отже, на ринку досконалої конкуренції забезпечена мобільністьвиробничих ресурсів, капіталу та робочої сили.
5. На ринку наявна досконала інформованість про всі пара-метри якз боку покупців, так і з боку продавців. Інформація розповсюджується середагентів ринку миттєво та нічого не коштує. Сутність цього припущення полягає утому, що всі суб’єкти ринку заздалегідь знають про ціни продавців і перехід відодного продавця до іншого нічого для них не кош тує. На жаль, у житті такогонемає. Інформація є дефіцитною, а на її отримання, переробку та використаннявитрачається багато часу, сил та грошей. Тому деякі економісти надають перевагумоделі чистої конкуренції, визнаючи при цьому, що отримання та використанняінформації потребує часу та зусиль. Інші, навпаки, вважають, що без вирішенняпроблеми невизначеності та ризику за умов недосконалої інформації модель чистоїконкуренції не має переваг над моделлю недосконалої конкуренції.
Розглядаючи модель ринку досконалої конкуренції, до поняттякороткостроковий та довгостроковий період слід ще додати певні умови.
Миттєвим періодом вважається такий короткий період, протягом якоговипуск кожного підприємства та кількість під приємств у галузі є фіксованими.
Короткостроковим періодом називається такий період, протягом якоговиробничі потужності кожного підприємства (розмір та число заводів, фабрик,інших виробничих одиниць) є фіксованими, але випуск може бути збільшеним абозменшеним за рахунок впливу кількісних характеристик змінних ре сурсів. Прицьому кількість підприємств у галузі є фіксованою.
Довгостроковий період — це період, протягом якого виробничі потужностіможуть бути пристосовані до умов попиту та витрат. Підприємство може повністюприпинити свою діяльність, а інші фірми — увійти у галузь, тобто кількістьпідприємств у галузі може змінюватися.
Таким чином, у миттєвому та короткостроковому періодах кількістьпідприємств у галузі є постійною, а у довгостроковому — змінною.
На підставі припущення про однорідність продукції можнастверджувати, що функції витрат всіх підприємств галузі повинні бутиоднаковими, оскільки однорідність продукції передбачає однаковість ресурсів, щовитрачаються. Тому можна говорити про поведінку типової фірми, всі висновки прояку будуть правильними також щодо кожного підприємства галузі. Для спрощенняаналізу передбачається також, що у кожної фірми немає запасів готової продукції,так що обсяг продажу кожного підприємства дорівнює обсягу його випуску в томусамому періоді.
Оптимальний план підприємства визначається на підставі цільовоїфункції його діяльності. Метою будь-якого підприємця узагальнено можна вважатипрагнення до отримання найбільшого прибутку за заданих умов ринку.
Прибуток— це різниця між надходженням від реалізації певного обсягупродукції (загальною виручкою) та загальними витратами на її виробництво.
Сукупна виручка — сума грошей, що отримує фірма внаслідок продажупевного обсягу продукції:
TR(q)=Pq
Середня виручка — це сума загальної виручки на одну одиницюреалізованої продукції:
AR(q)=TR(q)/q
Гранична виручка — зміна сукупної виручки при збільшенні обсягуреалізації продукції на одну одиницю:
MR(q)=dTR(q)/dq
Головними умовами для максимізації прибутку є попит споживачів напевний товар та, в умовах досконалої конкуренції, ціна, що визначаєтьсявнаслідок взаємодії попиту та пропозиції. Підприємство в умовах певного типуринку є ціноотримувачем: крива попиту на його продукцію (особисто для нього) єнескінченно еластичною та має вигляд прямої, яка паралельна осі випуску. Цеозначає, що підприємство може продати будь-який обсяг продукції за існуючоюціною. Такий висновок випливає з припущення про те, що кожне підприємство єнастільки малим, що не може самостійно впливати на ринкову ціну, збільшуючи абозменшуючи обсяги пропонованої продукції. Тому ціна для нього є заданою ринком іпродавати свою продукцію підприємство може лише за цією ціною (рис. 7.1).
/>
Рис. 7.1. Крива попиту для досконалоконкурентногопідприємства
конкуренція ринкова економіка
За таких умов сукупна виручка фірми змінюється лише при змініобсягу виробництва продукції і, відповідно, середня виручка та гранична виручкапри Р = const дорівнюють ціні
AR(q)=TR(q)/q=Pq/q=P;
MR(q)=dTR(q)/dq=d(Pq)/dq=P,
де Р — ціна продукції;
q — обсяг випуску фірми;
AR — середня виручка;
МR — гранична виручка.
Таким чином, крива попиту на продукцію окремого підприємства вумовах досконалої конкуренції є одночасно і кривою його середньої та граничноївиручки.
Підприємство в умовах ринку досконалої конкуренції можемаксимізувати свій прибуток лише за умови пристосування обсягів випуску до умовринку та/або власних витрат, які зумовлені технологією виробництва. Економістипід максимумом прибутку розуміють, по-перше, максимум додатної різниці міжвиручкою та витратами на виробництво певного обсягу продукції, по-друге,мінімум від’ємної різниці між цими самими величинами, оскільки мінімум збитківможе розглядатися як максимум прибутку, якщо отримати додатний прибутокнеможливо.
В короткому періоді фірма випускає певний обсяг продукції іповинна лише визначити, чи слід його змінювати з метою максимізації прибутку.Фірма приймає рішення про збільшення випуску, якщо вона буде мати від цьоговигоду. Коли йдеться про
збільшення випуску продукції на одиницю, то виручка від реалізаціїодиниці продукції (MR = Р) має бути не меншою від вартості виробництва цієї одиниці(МС). Отже, мінімальна ціна, за якою фірма погодиться пропонувати додатковуодиницю продукції, що забезпечує їй лише нульовий економічний прибуток (тобтонормальний прибуток), визначається умовою Р = МС.
Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляєтьсяобсяг продукції, для якого
Р = АТСmin
Це значить, що TR = TVC, а отже збитки підприємства дорівнюють суміпостійних витрат. В цьому випадку фірмі байдуже, чи випускати даний обсягпродукції, чи закритися. Якщо ціна не буде відшкодовувати середніх зміннихвитрат (AVC), то за будь-якого відмінного від нуля обсягу випуску збиткивиявляться більшими, ніж постійні витрати, і фірма, що максимізує прибуток,припинить діяльність. Таким чином умова закриття фірми (універсальне правилоринку):
P
Точка закриття фірми конкурента — це точка для якоївиконується умова:
P = AVCmin.
Можливі випадки прибутковості діяльності фірми в короткий періодпоказано на рисунку 7.4.
/>
а) економічнийприбуток (P>ATC)
 
/>
б) нормальний прибуток (Р = АТСmin)
 

/>
в) економічні збитки (AVC
Рисунок 7.4. Випадки рівноваги конкурентної фірми в короткийперіод
 
Індивідуальна короткострокова крива пропозиції S — графічна формафункції пропозиції в системі координат «обсяг випуску -ціна». В короткостроковомуперіоді крива пропозиції утворюється як частина кривої МС, що розташована ненижче точки перетину з кривою AVC (рисунок 7.5). За цінами Р
Якщо для кожної із N фірм, що входять у галузь, визначити кривупропозиції, то можна побудувати криву ринкової (галузевої) короткостроковоїпропозиції; вона утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривихпропозиції окремих фірм.
В ході довгострокового періоду фірми мають достатньо часу, щобпристосуватись найкращим чином до різних змін на ринку. Короткостроковий періодпередбачає існування постійної кількості фірм в галузі, які не змінюють обсягівкапітального обладнання. В довгостроковому періоді фірми в змозі як збільшити,так і скоротити масштаби виробництва; за цей час в галузь можуть увійти, новіфірми, а частина фірм здатна вийти з галузі.
/>
Рисунок 7.5. Побудова кривої пропозиції конкурентної фірми в короткостроковомуперіоді
Наявність прибутку в короткостроковому періоді у конкурентних фірмробить галузь привабливою для притоку капіталу. Оскільки вхід і вихід на ринокабсолютно вільні, починається активна експансія капіталу в галузь. Збільшеннякількості фірм в галузі приведе до збільшення пропозиції товару; якщо при цьомуринковий попит на товар, що виробляють фірми, не зміниться, то розширенняпропозиції викличе зниження ціни товару. Процес входження в галузь нових фірмбуде продовжуватись до тих пір, поки в даному короткостроковому періоді ціна невпаде до значення середніх сумарних витрат і всі фірми галузі будуть одержуватинульовий економічний прибуток (рисунок 7.6).
Протилежні процеси будуть спостерігатися, якщо фірми галузі вякомусь короткостроковому періоді мають збитки. В цьому випадку фірми непокривають своїх сумарних витрат, тому частина з них спробує більш вигідновикористати ресурси і вийде з галузі, а інші перестануть замінювати зношенеобладнання. В результаті пропозиція товару знизиться і при незмінному попитіціна товару підвищиться, поки не зрівняється з середніми сумарними витратами вданому короткостроковому періоді (рисунок 7.6).
Процес входу-виходу буде продовжуватись поки фірми не досягнутьрівноваги в довгостроковому періоді. Існує три умови рівноваги галузі вдовгостроковому періоді:
1.Функціонуючі фірминайкращим чином використовують наявне капітальне обладнання. Це означає, щокожна фірма галузі в короткостроковому періоді максимізує прибуток, виробляючитакий обсяг продукції, коли МС = Р.
2.Не існує спонукаючихпричин для фірм інших галузей входити в галузь, оскільки всі фірми галузі маютьобсяг виробництва, який відповідає мінімуму середніх сумарних витрат вкороткостроковому періоді, і одержують нульовий економічний прибуток.
3.      Фірми галузі не мають можливості знижувати сумарні вит
рати на одиницю продукції за рахунок розширення масштабів ви
робництва. Це рівнозначне умові, що кожна фірма галузі вироб
ляє обсяг продукції, який відповідає мінімуму середніх сумарних
витрат у довгостроковому періоді, де крива LATC має мінімум.
Умова довгострокової конкурентної рівноваги: Р = LATCmin= LMC
/>
Рисунок 7.6. Встановлення довгострокової рівноваги в умовахдосконалої конкуренції: а) галузь; б) фірма
Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, щозабезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Умова довгостроковоїконкурентної рівноваги визначає для довгострокового періоду умовубеззбитковості та умову закриття одночасно.
Недосконалаконкуренція.
Ринокхарактеризується як недосконалоконкурентний, коли порушуються головніструктурні співвідношення, притаманні досконалій (чистій) конкуренції.
Монополія.
Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідаєнаступним умовам:
– весь галузевий випуск постачає одна фірма;
– пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не маєблизьких замінників;
– вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополіївідсутня будь-яка конкурентна боротьба.
Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією.
Одна з причин появи й існування монополії полягає в такомуспіввідношенні між розмірами ринку (пред’явленим попитом) та ефективноюпотужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника,на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно невиражений. Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини),технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використанняпротягом визначеного часу) та інші.
Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншимпідприємствам представляється невигідним чи неможливим. Якщо на ринок входятьінші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність вхідних бар’єрів єобов’язковою умовою виникнення та існування монополії.
Основні бар’єри входження на ринок:
– виключні права, отримані від уряду (зв’язок, транспорт, кабельнетелебачення);
– авторські права і патенти;
– власність на всі ресурси (діаманти, алюміній);
– переваги низьких витрат.
Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар’єрами,називаються закритими монополіями.
Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах, називаєтьсяприродною монополією. У зв’язку зі значною економією від масштабу виробництва ітехнологічною недоцільністю розвитку конкуренції на ринку може існувати тількиодин господарюючий суб’єкт, що задовольняє попит клієнтури і одержує прибуток.Розосередити виробництво на кількох підприємствах недоцільно, тому що цеприведе до невиправданого росту витрат. Ринкам природної монополії притаманнівсі основні характеристики ринку монопольного типу. Однак способи впливудержави на ці ринки (насамперед установлення цін і тарифів) будуть відміннимивід тих, котрі доцільні стосовно інших монопольних підприємств.
В умовах чистої монополії фірма-монополіст одноособово задовольняєпопит споживача на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробникзустрічається з кривою ринкового попиту D, що відрізняємонополіста від конкурентної фірми (рисунок 8.1).
/>
Рисунок 8.1. Криві попиту і граничної виручки монополіста
Якщо відомий попит, то можна розрахувати значення середньої іграничної виручки: в тому випадку, коли всі одиниці товару продаються пооднаковій ціні, середня виручка дорівнює ціні товару AR = Р. Однак, навідміну від досконалої конкуренції, де гранична виручка також дорівнює ціні, вумовах монополії гранична виручка MR завжди менша за середнювиручку AR, тобто завжди менше, ніж ціна товару. Це можна пояснити падаючимхарактером кривої попиту на товар фірми-монополіста. Щоб продати додатковуодиницю продукції, монополіст повинен знизити її ціну. Але так як фірмавстановлює єдину ціну на всі реалізовані одиниці товару, то вона зобов’язанабуде продавати за цією зниженою ціною і ту кількість товару, яку раніше, дорішення про розширення випуску, фірма продавала по більш високій ціні. ОскількиMR дорівнюєприросту TR при зміні обсягу випуску на одиницю, то зниження ціни всіх реалізованиходиниць товару, коли обсяг збільшується на одиницю, приводить до того, що MR буде нижчою, ніжнова ціна товару (MR
Довести це можна, продиференціювавши функцію загальної виручки TR=PQ: MR=dTR/dQ=P+Q*dP/dQ.Оскільки кривапопиту D є спадною, то dP/dQ
Як відомо, величина приросту загальної виручки при зниженні ціни ізбільшенні обсягу визначається еластичністю попиту по ціні: якщо попителастичний, то приріст обсягу приводить до зростання загальної виручки івеличина граничної виручки в цьому випадку є додатною; при нееластичному попитізростання обсягу викликає зниження загальної виручки і гранична виручка тодівід’ємна.
Існування на ринку монополії різноманітних вхідних бар’єрів єджерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатностіфірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобтовстановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначитибудь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.
Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначитияк характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витратє вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи таківідомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу.Ціна за одиницю продукції, що одержується монополістом, встановлюється взалежності від кривої ринкового попиту — це означає, що монополістможе встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характеромринкового попиту.
Правило граничного випуску MR = МС. яке буловизначено для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою для всіхтипів ринкових структур.
Розбіжність виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = Р, длямонополіста MR
Графічний розв’язок задачі ілюструє рисунок 8.2.
/>
Рисунок 8.2. Максимізація економічного прибутку монополістом
(Р>АТС)
Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завждинижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополіїуніверсальне правило MR = МС виконується, коли граничні витрати менші заціну товару МС
Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічнізбитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ> РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рисунок8.3).
/>
Рисунок 8.3. Мінімізація економічних збитків монополіста (AVCPATC)
Точка Е на рисунку 8.3 визначає стан короткострокової рівновагимонополіста, тому що при досягненні ціни РЕ та обсягу QE на монопольному ринкувідсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.
Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництваграничні витрати вище нуля. Максимізуючи свій прибуток фірма-монополіст будепрагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але втакому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, тосумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит наданий товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробитиважливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попитна нього був еластичним.
При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриттяфірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентноїфірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості — РЕ = АСmin, умова закриття — РЕ
/>
Рисунок 8.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста
Фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умовиоптимального обсягу виробництва P
/>
Рисунок 8,5. Умова закриття фірми-монополіста
 

Оскільки фірма є монополістом, то вона представляє собою галузь,тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієїгалузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, будеприваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу вдовгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утриматиконтрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.
Довгострокова рівновага монополіста — це самий найкращий зкороткострокових станів рівноваги.
Монополістична конкуренція.
Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком.Хоча ці терміни досить співзвучні, вони відображають зовсім різні ситуації наринку. Риси монопольного ринку ми розглянули у попередній темі. Зупинимосятепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.
1. На ринку діє досить велика кількість продавців. Що означає«досить велика»? Для існування монополістичної конкуренції кількістьпродавців має бути:
—не надто великою, щобпопит не перетворився на абсолютно еластичний, що властиво для чистоїконкуренції;
—не надто малою, щоб кожнафірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль надціною (але
все-таки мала);
—досить значною, щобуникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягіввиробництва та штучного підвищення цін;
—достатньою, щоб фірмигалузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власнуполітику, не зважаючи на реакцію конкурентів.
Отже, якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотніабо й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції досить ЗО, 50 чи 70 фірм.
2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієїтоварної групи, досить диференційовані. Ця диференціація ґрунтується як нареальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності досягаються зарахунок:
а) якості товару;
б) поглиблення післяпродажного обслуговування;
в) місця продажу товару;
г) стимулювання збуту.
Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаванихвідмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми(«Наша зубна паста — це єдиний надійний захист від карієсу!» чи«Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень!»). Цьому такожпідпорядковане використання відомих торгових знаків або торгових марок.
3. Обмежена можливість впливу на ціну
4. Легкий вступ у галузь.
Ринку монополістичної конкуренції належить проміжне місце міжмонопольним ринком та ринком чистої конкуренції.
Еластичність кривої попиту у монополістичній конкуренції будезалежати від кількості конкурентів, з якою стикається фірма, та ступенядиференціації продукту в галузі. Чим численніша група конкурентів та слабкішадиференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного зних. У цьому випадку монополістична конкуренція наближатиметься до досконалої. Якщокількість конкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна,то крива попиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме становище фірмина монопольному ринку до чистої монополії.
Розглянемо механізм вибору обсягів виробництва та ціни укороткотерміновому та довготерміновому періодах.
Оскільки крива попиту, що характеризує можливі співвідношення«ціна—продукт», для ринку монополістичної конкуренції матиме спаднийхарактер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринкукрива граничного доходу завжди лежатиме нижче від неї. Таким чином, фірма наринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді будемаксимізувати свої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсягпродукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат іграничного доходу.
Оскільки фірма виробляє продукт, який не має абсолютногозамінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе до деякого підвищенняцін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма на монополістичномуринку може отримувати економічний прибуток, розмір якого відповідає площізаштрихованої фігури на рис. 9.1.
/>
Рис. 9.1. Максимізація прибутку фірми на ринкумонополістичної конкуренції
Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отриманняекономічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому кривапопиту перетинає криву середніх витрат. Якщо вона розташована нижче, ніж кривасередніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то фірма будевирішувати завдання мінімізації збитків (рис. 9.2).
Якщо крива попиту пройде нижче від кривої середніх змінних витрат,то фірма змушена буде припинити виробництво, оскільки при будь-якому йогообсязі збитки перевищуватимуть постійні витрати.
/>
Рис. 9.2. Мінімізація збитків фірми на ринкумонополістичної конкуренції
Таким чином, у короткотерміновому періоді фірма в умовахмонополістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, зазнаватизбитків або вирішувати проблему закриття. Що ж відбуватиметься у довготерміновомуперіоді?
Однозначно відповісти на це запитання неможливо. Можна говоритилише про загальну тенденцію, яка полягає у прагненні фірми отримати нормальнийприбуток, беззбитковість, тобто встановити ціни на рівні середніх витрат.
Економічний прибуток, який отримує типова фірма в умовахмонополістичної конкуренції, приваблює нові фірми вступити у галузь.Збільшується кількість конкурентів і зростає кількість продуктів, що здатнадосить ефективно замінити продукт типової фірми. Це призводить до того, щокрива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичноїконкуренції до умов конкурентного ринку. Відстань між кривими попиту тасередніх витрат зменшується, ліквідовуючи економічний прибуток.
Навпаки, якщо типова фірма має збитки, то спостерігається відтіквиробників із галузі, кількість конкурентів зменшується, диференціація товарівпоглиблюється, крива попиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вонаможе перетнути криву середніх витрат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.
Рівновага буде тоді, коли криві попиту та середніх витрат матимутьлише одну спільну точку — точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівнісередніх витрат для певного обсягу виробництва, а фірма не отримуватимеекономічного прибутку та не зазнаватиме збитків (рис. 9.3):
Р = АТС; МС = MR.
/>
Рис. 9.3. Рівновага фірми у довготерміновому періоді
Разом з тим, потрібно усвідомлювати, що для ринку монополістичноїконкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією.Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичноїконкуренції у довготерміновому періоді. До них належать такі обставини:
1. Існують певні бар’єри для вступу у галузь при монополістичнійконкуренції. Так, для проведення комерційних та комісійних операцій нафондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії зцінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура потребує багато часуі значних коштів фірми. Тому, якщо торговець цінними паперами зумів надатисвоїм послугам властивостей, що приваблюють клієнтів, то він досить довго можебути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.
2. Диференціація продукту чи послуги може грунтуватися на такихобставинах, які важко, а може, навіть неможливо відтворити конкурентам.Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника,що позитивно позначилося на її продукції та дало змогу виділити свій товарсеред продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, якевідбулося при цьому, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, атому фірма отримуватиме економічний прибуток протягом довготривалого періоду.
Подібнихприкладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівностіціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише, як доситьімовірний результат у
довготривалому періоді.
Олігополістичний ринок.
Найскладнішою для прогнозування є поведінка виробника наолігополістичному ринку. Введення у модель нових змінних, насамперед реакціїконкурентів на певні дії виробника та їх відповідна корекція, збільшуютьімовірність ірраціональності у діях економічних суб’єктів. Тому висновки, якібудуть отримані при аналізі олігополістичного ринку, потребують додатковихобмежень для практичного використання.
Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринкузалежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознакиолігополістичного ринку.
1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає«панування небагатьох», тому головною ознакою олігополістичного ринкує панування на ньому кількох фірм. їх може бути від трьох до двадцяти, оскількиолігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичноюконкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високогоступеня концентрації виробництва.
Для його виміру використовується ціла система показників, середяких такі:
—частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чивосьми) у загальному обсязі галузевого продажу.
—індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якоготеж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продажу. Вінрозраховується за формулою:
ІХХ=∑dі2,
де dі — частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продажу, %.
Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища длявідкритих економік є зовнішній фактор — іноземні виробники. Тому, визначаючимодель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов’язково враховуватидоступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.
2.Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так ідиференційованим.
3.Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринкувідповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну ціновуполітику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу,чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають наза/>гальну динаміку цін угалузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будутьзалежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.
4. Вступ у галузьнових виробників дещо обмежений.
Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конкуренції,слід звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, асаме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити своюцінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жоднафірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогіднувідповідну реакцію своїх конкурентів.
Аналіз, що проводиться у мікроекономіці, щодо олігополії дає змогувиділити щонайменше дві загальні закономірності:
1.Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або«жорсткими».
2.Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно,що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачаєнаявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановленніцін.
Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження ціновоїполітики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста угалузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємнимзговором; лідерство у цінах; ціноутворення за принципом «витратиплюс». Розглянемо кожен з них детальніше.
Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А,В і С), кожна з яких має однакову частку на ринку, і вони не погоджують своїціни через прямий чи таємний зговір. Що відбудеться на ринку та як змінитьсяположення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усезалежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть або наслідувати приклад фірми А,тобто вирівняти ціни, або проігнорувати його.
Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, намагаючись реалізуватибільше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальнийприріст продажу може бути досить незначним (головним чином за рахунок іншихгалузей, оскільки продукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можнане брати до уваги.
Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попитуна продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продажу за нижчими цінами(рис. 10.2).
Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його прикладнаслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чистомонополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продажу, так івідповідного зменшення продажу кожною фірмою. Отже, при односпрямованих діяхолігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий самийвигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною.
/>
Рис. 10.2. Вирівнювання ціни олігополістами при їїзниженні
Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить однафірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшитиобсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки, —конкуренти збільшать обсяги своїх продажів за його рахунок. При цьому кривапопиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичнийринок до ринку монополістичної конкуренції.
Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентівнайвірогід-ніший?
Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизитиціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продажів, то конкуренти зроблятьте саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованогоринку. Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти,проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щобзвільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно,оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищенняцін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити свою частку ринку.Отже, крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 10.3).
/>
Рис. 10.3. Ламана крива попиту для олігополіста
Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташованавище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною (коли продукт диференційований)або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) наділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичностіпопиту крива граничного доходу буде мати розрив.
Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринкуціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення недає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що упевних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсягивиробництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки перетину кривих МС1 та МС2з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва таціні.
/>
Рис. 10.4. Відносна незалежність ціни та обсягіввиробництва від граничних витрат
Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту, неможливопояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Рe… Крім того, висновок пронезацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю:ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивченнямоделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватисяаналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей зговір повинен бутитаємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшостікраїн заборонені законом.
Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизнооднакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівеньціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна ціноваполітика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичноїконкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту таграничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, аринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожноїфірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод.
Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні зарозмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого«лідерства у цінах». Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згодиінших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад.Оскільки перегляд цін пов’язаний з певним ризиком для ініціатора, щопояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не такчасто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одногобоку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого— вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни,які максимізують прибуток, щоб зберегти бар’єри для вступу в галузь, якіпов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат іотримати економічний прибуток.
Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери доситьчасто вдаються до методики під назвою «витрати плюс». У цьому разідля визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додаєтьсяекономічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають уйого простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу таграничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботинеобхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, яківиробляє олігополістична фірма!
Метод розрахунку ціни «витрати плюс» добре суміщується зтаємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однаковівитрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щобфактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.
Таким чином, олігополісти фактично не використовують ціновоїконкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіхучасників ринку. Спроба цінової конкуренції містить загрозу перетворитися націнову війну. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.її вихід з-під контролю малоймовірний. Разом з тим, вдале вирішення реклами,післяпродажного обслуговування або стимулювання збуту конкурент може повторитичи нейтралізувати не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціаторуринкові переваги.
/>/>/>2.2 Цінова танецінова конкуренція
/>
Однієюз традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами – так звана «війнацін». Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальнимизмінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг заіснуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого ціноваконкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників абопроникнення на вже засвоєнний ринок.
/>Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентноїборотьби є нецінова конкуренція, тобто, що пропонується на ринок. З метою збільшення попитуна свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує їїдо нецінової конкуренції. Саме нецінова конкуренція є найпоширенішою формою длямоделі ринку, що аналізується.
Методи нецінової конкуренції можуть бути: а) пов’язані зудосконаленням продукту; б) орієнтовані на рекламно-пропагандистськудіяльність.
Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни йогоспоживацьких якостей (упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо).Однак у довготерміновому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделейтоварів, які втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки. Тому, навідміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює безпосереднюзацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок. Багато фірмпланують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створеннябільш сприятливих умов для впровадження нових товарів.
Досягтитимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальнихвідмінностей свого товару, а й за рахунок активної рекламної діяльності. Метареклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльностіспоживачів до товару фірми. Щодо графічного зображення становища фірми наринку, переміщення кривої попиту вправо та зменшення її еластичності будеозначати успіх реклами.
На рис. 9.4 наведено загальну схему рекламного процесу. Він включаєрозробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, через який рекламнеповідомлення буде надіслане потенційним покупцям, власне рекламування та оцінкуефективності рекламної діяльності.
/>
Рис. 9.4. Загальна схема рекламного процесу
Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламногоповідомлення. Вдала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг— визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу.
Вибір засобу інформації для надсилання рекламного повідомлення залежитьвід його змісту, потенційних споживачів, типу реклами (інформаційна,переконлива чи нагадувальна) тощо.
Вибір часу та місця власне рекламування має враховувати кількаобставин. По-перше, кожен потенційний споживач, стомлений від реклами, яканавколо нього, намагається захиститися від неї так званим “інформаційнимщитом”. І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит: чи тонезвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.
Рекламна інформація ніколи не існує самостійно. Споживача завжди оточуєціле інформаційне поле. Інформація, яка йде паралельно з рекламною, у схеміназвана шумами. Ці шуми можуть бути настільки сильними, що повністю глушитимутьрекламну інформацію. Досить привабливим часом для телевізійної реклами є показфутбольних матчів. Однак, якщо футболісти однієї з команд провели вдалу атакута забили гол, то можна з упевненістю сказати, що рекламне повідомлення, якеподасть у ефір режисер, залишиться ніким непоміченим.
У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існуютьдосить вагомі аргументи на користь реклами. Серед них, зокрема, такі:
1. Реклама надає інформацію, яка допомагає споживачам зробитирозумний вибір, адже однією з найважливіших передумов обґрунтованого виборузавжди вважалась повнота інформації.
2. Кошти за розміщення реклами — це чи не найголовніше джерелодоходів засобів масової інформації. Ні телебачення, ні радіо, ні газети немогли б існувати, якби не надавали оплачуваних рекламних послуг. Цей зовнішнійефект для глядачів та читачів виправдовує певні незручності, пов’язані зперенасиченістю рекламою засобів масової інформації.
3. Реклама стимулює удосконалення продукту рекламодавцем. Рекламнакампанія буде приречена на провал, якщо продукт не матиме хоча б частини тихвластивостей, про які йдеться у рекламному повідомленні.
4. Реклама стимулює високий рівень споживацьких витрат, що створюєпозитивні передумови для економічного росту, збільшення зайнятості таврешті-решт підвищення загального добробуту нації. Відомий вислів проголошує:«Якщо реклама ефективно виконує свою роботу, то багато хто з людейзберігає свою».
Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів проти реклами:
1.Головна мета реклами — переконувати, а не інформувати. Згадайтехоча б зміст основних рекламних повідомлень, які ви щодня бачите потелебаченню. Більшість з них побудована на протиставленні товару фірми іншимтоварам та має за мету переконати, що придбати товар фірми — це єдине правильнерішення.
2.Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони нічого абомайже нічого не додають до процвітання суспільства. Хоча сама рекламнадіяльність і створює додаткові робочі місця (рекламні агентства, засобиінформації тощо), однак при альтернативному використанні рекламних коштів вонимогли б принести більший суспільний ефект.
3.Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі якзбільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю тощо.
4.Ефективність реклами низька, оскільки більша її частина маєтенденцію до самонейтралізації. Скажімо, активна рекламна кампанія зубних паст «Sanino» та «Colgate» приводить дотого, що споживач не знає, який вибір йому зробити, а тому керується іншимикритеріями при визначенні покупки.
Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток вумовах монополістичної конкуренції, досягає цього маневруванням співвідношенням«ціна-продукт», удосконаленням самого продукту та проведеннямрекламно-пропогандистської кампанії.
/>/>2.3 Сумлінна та несумліннаконкуренція
/>
З огляду назасоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можнаумовно поділити на сумлінну й несумлінну.
Основнимиметодами сумлінної конкуренції є:
— зниження цін («війнацін»);
— підвищення якостіпродукції;
— розвиток до- йпісляпродажного обслуговування;
— створення нових товарів іпослуг з використанням досягнень НТР тощо.
/>Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші,менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби – так звані несумлінна конкуренція:
Основнимиметодами несумлінної конкуренції є:
— економічне (промислове)шпигунство;
— підробка продукціїконкурентів;
— підкуп і шантаж;
— обдурювання споживачів;
— махінації з діловоюзвітністю;
— валютні махінації;
— приховування дефектівтощо.
До цьогоможна також додати й науково-технічне шпигунство, однак будь-яканауково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходитьзастосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються навиробництві в вигляді конкретних товарів або нових технологій.
Самепромислове шпигунство, так би мовити, «створило» патент на винахід. Але зберегти секретивиробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержатижодної винагороди за свій винахід, адже результами винаходу часто користувалися зовсім сторонні люди, що немали жодного відношення до винаходу.
Запобігтитакій несправедливості мав патент, що засвідчує винахід і закріплює за власником патентувиключне право на користування результатами свого винаходу. Якщо патентвикористовується без дозволу власника, власник може за допомогою судувідшкодувати збитки або припинити незаконне користування його винаходом. Крімтого, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.
Але патент,теоретично спрямований проти промислового шпигунства, практично став свого родустимулом цього явища. Один з перших законів про патенти на винахід було виданоу Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хтопершим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги,якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуномвизнаються права, рівні правам винахідника.
Часто терміни«промислове шпигунство» та «економічне шпигунство»застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промисловешпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крімпромислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національногопродукту, тобто сума доходів підприємств, організацій і населення вматеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань, йогорозподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів,можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державнихоб`єктів — заводів, полігонів, магістралей тощо.
Відповідь напитання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вищепереліченіпоказники держави, полягає в тому, що багато країн дають узагальнені дані, зяких важко встановити формування доходів і видатків тої чи іншої галузі абовсієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різногороду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроники,космічної промисловості і т.і.
Основнимиоб’єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва,технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретівохоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природнихресурсів, виявленне промислових запасів; у зв’язку з розвитком маркетингувеликої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різнихсоціальних груп.
З розвиткомпромислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють змістпатентів, результати науково-технічних дослідджень, проекти і ескізи будь-якоїсвоєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК)входять так звані технічні центри, основним завданням яких є розробка новихтоварів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологійтощо.
З метоюпідвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власноїпродукції. Для цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів длявстановлення порівняльної якості своєї продукції.
Всіпромислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх параметрахпорівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєїпродукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбираютькожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щобиоб’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тої чи иншої продукції.Враховуються всі недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше вконкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів іконструкцій, якшо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо цевигідно фірмі.
Недолікисвоєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх усунення, якщо цевиявляється вигідно. Але ніколи інформація про слабкі сторони своєї продукціїне виходить за межі таких лабораторій і, звичайно, ніколи не доходить дозвичайних споживачів. Саме існування таких лабораторій також не афішуеться.
Існують різніспособи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, якзаконних, так і незаконних. Законними засобами вважаються збирання й аналізінформації з офиційно опубликованих джерел, доповідей, звітів, вивченняпродукції конкурентів тощо.
Основнимизаконними шляхами збирання інформації про конкурентів є: публікації конкурентіві звіти про діяльність фірм; відомості, що дади публічно колишні службовціконкурентів; щорічні фінансові звіти; огляди ринків і доповідіінженерів-консультантів; видання, що їх видають конкуренти; аналіз виробівконкурентів; звіти зарубіжних філій тощо.
Однак кожна ТНК знає проможливі дії проти неї конкурентів, дослідження, здійснювані ними, то вофіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається дати мінімальну інформаціюпро свою діяльність і фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи.Здебільшого будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.
Звіт, щовідбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається вищим керівникамТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.
Інший варіантзвіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація, структура виробничихвитрат, подається керівникам корпорації середнього рівня, деяким управляючимзарубіжними філіями, деяким особам з середовища основних акціонерів.
Можливий ітретій — популярний варіант звіту, в якому відсутній конкретний зміст, алеприсутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно видано тощо; такий звітпризначений для акціонерів і широкої громадськості.
Алеконкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування інформції, збираютьконфіденціальну інформацію наступними шляхами:
— різноманітні питання, щоставляться спеціалістам конкурента;
— запрошення на роботуспеціалістів конкурента;
— удавані пропозиції роботиспеціалістам із фірм-конкурентів без наміру брати їх на роботу тощо.
Щеодним ефективним способом економічного шпигунства є впровадження «своєїлюдини» в державні органи, покликані регулювати діяльность промисловихмонополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про конкурентів,контролювати дії, пов’язаны з антимонопольною полытикою тощо.
Підсумовуючивикладене, можна зробити висновок, що основним змістом промислового шпигунстваяк засобу несумлінної конкуренції є збереження своїх секретів і одержанняінформації про секрети конкурента.

Висновки
 
Отже,конкуренціяє необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринковоїекономіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можнавіднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту,висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат,реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливістьрегулювання з боку держави. До негативних наслідків – те, що перемога однихсупроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосуваннянечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічніпорушення і т.д.
Надмірна монополізація,поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з бокудержави може призвести до створення, так би мовити, «держав удержаві», якими і є сучасні транснаціональні корпорації (ТНК). Монополізм призводитьдо уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низька якість продукції,роблять цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачютьсястимули пошуку більш ефективных рішень при розв’язанні проблем організаціївиробництва.
Говорячи пронегативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно зазначити, щоконкуренції притаманне й таке явище, як промислове шпигунство. Звичайно, неможна заперечувати певну ефективність промислового шпигунства, наприклад вінздійснює значний вплив на розвиток військово-промислового комплексу. Протепромислове шпигунство не може замінити розвитку в галузевих, державних іглобальних масштабах, не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття,адже, якщо постійно користуватися чужим, вкраденим, то при цьому втрачаєтьсядеякий власний потенціал розвитку, що зрештою веде до регресу.
В цілому ж,конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних; конкуренція — значноменше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм панівним положенням в економіці.
Конкуренція –визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренціїстворюється більше національне багатство при меншій вартості кожного видупродукції порівняно з монополією й плановою економікою.

/>/>3. Моделювання поведінкифірми на ринку товарів та послуг
Варіант №28
Постійні витрати = 65
Змінні витрати: 50, 90,125, 158, 195, 235, 280, 335, 400, 470Обсяг попиту на продукцію, Q 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Ціна, P 125 120 115 110 105 100 95 90 85 80 Q P TR MR TFC TVC TC MC EP ATC AVC AFC /> 1 125 125 65 50 115 10 115 50 65 /> 115 40 /> 2 120 240 65 90 155 85 77,5 45 32,5 /> 105 35 /> 3 115 345 65 125 190 155 63,3 41,7 21,7 /> 95 33 /> 4 110 440 65 158 223 217 55,8 39,5 16,3 /> 85 37 /> 5 105 525 65 195 260 265 52 39 13 /> 75 40 /> 6 100 600 65 235 300 300 50 39,2 10,8 /> 65 45 /> 7 95 665 65 280 345 320 49,3 40 9,29 /> 55 55 /> 8 90 720 65 335 400 320 50 41,9 8,13 /> 45 65 /> 9 85 765 65 400 465 300 51,7 44,4 7,22 /> 35 /> 70 /> 10 80 800 65 470 535 265 53,5 47 6,5 />
Графік 1
/>
Щоб отримати максимальнийприбуток, фірма повинна виробляти такий обсяг продукції, при якому виручкадорівнює граничним витратам:
MR=MC
Згіднографіку 1:
· Фірма одержує максимальний прибуток, якщо виробляє 7 одиниць продукції(точка перетину кривих MR і MC – точка A);
· Ціна дорівнює 95 грш. од. (ціна визначається відповідною точкою накривій попиту – точка B);
· Фірма буде одержувати економічний прибуток, тобто ціна продукціїне перевищує середні сукупні витрати (ATC

Графік 2
/>
Висновки:фірма залишається в галузі і виробляє продукцію в обсязі 7 од., при якомувонамакстмізує прибуток.

Список використаної літератури
 
1. Гасанов Р.М Промышленный шпионаж на службемонополий. — М.: Международные отношения,1986
2. Зайдель. Х, Теммен.Р Основы учения об экономике.М.: Дело ЛТД,1994
3. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія іпрактика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.
4. Маконнелл. К., Брю. С. Экономикс: принципы,проблемы и политика. — М.: Республика. 1992. Т. 1
5. Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний,С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”,1997.
6. Портер. М. Международная конкуренция. М.:1994
7. Робинсон. Дж. Экономическая теория несовершеннойконкуренции. М. 1986
8. Толкачев. С. Несовершенная конкуренция. //Российский экономический журнал. 1993. N.5.
9. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. –М.: «Дело ЛТД», 1993.