Розділ 6. Кредитування підприємств 1. Суть і функції кредиту. 2. Форми кредиту. 3. Утримання відсотків і погашення кредитів. Література. 1. Суть і функції кредиту Кредите формою руху позичкового капіталу. Він виражає еко¬номічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час отримання позики, користування нею та її повернення. Кре¬дитори надають, а позичальники отримують вартість (капітал)
у пози¬ку, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об’єднує в собі два процеси: • акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; • вкладення або розміщення цих коштів. Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на за¬садах платності, терміновості, забезпечення і повернення. Особливіс¬тю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Переро¬зподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаван¬ням
товарів (грошей) у позичку і зворотним їх надходженням до кредитора. Потреба підприємств у кредиті виникає через різницю у величині та термінах відшкодування капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку із проведенням одночасних інвестицій для розширен¬ня виробничого процесу. На виникнення потреби в кредиті впливає сезонність виробництва (харчова та легка промисловість) та інші фак¬тори.
Розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповід¬ного інституціонального середовища – мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Серед кредитних інституцій головне місце посідають банки. Вони організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію
та перерозподіл у ті галузі економіки, де виникає дефіцит коштів. Юридичною основою кредитування підприємств є кредитний до¬говір, який передбачає виникнення певних обов’язків кожної зі сторін (кредитором і позичальником). Одночасно суб’єкти кредитних відно¬син володіють й певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов. Об’єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою отримання прибутку. Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, до яких належать: • перерозподільча; • заміщення грошей в обігу; • стимулююча; • контрольна. Перерозподільча функція кредиту. Внаслідок кредитного перероз¬поділу прискорюється залучення додаткових грошових коштів у сфе¬ру господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподі¬ляються як
грошові кошти, так і товарні ресурси. Швидкість та інтен¬сивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту залежить насамперед від рівня позичкового відсотка. Функція заміщення грошей кредитними інструментами. Ця функ¬ція пов’язана з антиципаційною властивістю кредиту — здатністю ви¬переджати в часі процес накопичення в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну
їх фактичного ви¬користання у відтворювальному процесі. Тобто, за допомогою креди¬ту формуються грошові ресурси для організації безготівкового обігу за допомогою кредитних інструментів — переказних векселів, чеків, кре¬дитних карток тощо. Стимулююча функція. Ця функція проявляється перш за все у тому, що позичальник змушений ефективно використовувати отриману по¬зику, щоб на зароблені кошти не тільки повернути основну суму бор¬гу, а й сплатити відсотки
за користування кредитом і отримати прибу¬ток. Кредитні відносини є майновими відносинами, які передбачають майнову відповідальність позичальника за використання і повернен¬ня кредиту. Такий характер кредитних відносин теж стимулює раціо¬нальне використання позичених коштів. Для кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток, який забезпечує отримання прибутку. Контрольна функція. Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль як кре¬дитора, так і позичальника за використанням і поверненням позики. Однак варто зазначити, що існує суттєва відмінність у виконанні кон¬трольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кре¬дитор має можливість здійснювати контроль як за об’єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль тільки за рухом
позиченої вартості. Тобто він контролює тільки об’єкт кредитних відносин. 2. Форми кредиту Суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати у своїй діяльності такі форми кредиту: комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, банківський. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності: підприємством-постачальником
(кредитором), який надає відстроч¬ку платежу за свій товар і підприємством-покупцсм (позичальником), який зобов’язується сплатити борг. При наданні комерційного кредиту підприємства можуть створю¬вати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника спла¬тити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об’єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавець
надає відстрочку плате¬жу. Якщо комерційний кредит оформлений не за допомогою вексе¬ля, його погашення здійснюється на умовах, передбачених договором сторін. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається. Погашення комерційного кредиту здійснюється шляхом: • сплати боржником за векселем; • передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ); • переоформлення комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит тісно пов’язаний з банківським кредитом. Банківські операції з урахуванням (дисконту) векселів називаються ■ ‘ ‘ ‘ *" вексельними кредитами. Такі кредити надаються за заявою підприєм-ства-векселетримача, що подається, як правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.
Вексельні кредити мають характерні особливості, що відрізняють їх від інших форм кредитів: 1. Ті хто кредитується, і хто погашає кредит, — різні юридичні осо¬би. Юридична особа, яка отримує кредит, — векселеотримувач-пред’явник. Платник за кредитом — платник за векселем. Відповідаль¬ними за погашення кредитує пред’явник
і платник. 2. Кредит погашається у встановлений термін —термін платежу за векселем, одноразовим платежем разом з відсотками і не може бути пролонгованим. Суть вексельного кредиту полягає у тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред’явни¬кові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі тер¬міну. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя знижку. Ця банківська операція називається врахуванням або дискон¬том.
Приклад 6.1. 1. Державне підприємство "Промінь" пред’являє достроково вексель, киданий ВАТ "Оріон" на суму 600,0 тис. грн, термін погашення якого пе¬редбачений 1 вересня 2001 р у банк 21 липня 2001 р. 2. Банк враховує вексель ВАТ "Оріон" з дисконтом на умовах 50 % річних (використання звичайного відсотка). Врахування векселя проводять таким чином: Ту=Мвх (Ос х
Пс : 360), де (6.1) Ту сума врахування векселя; Ми майбутня вартість заборгованості за векселем; Ос річна облікова ставка банку; Пс термін, на який скорочується погашення векселя (40 днів = ли¬пень 10 днів + серпень —ЗО днів); 360 період, який приймається банком для обчислення звичайного відсотка. 3. Врахування векселя (дисконт) — 33,3 тис. грн (Ту -= 600,0х(0,5х 40:360) = 600,0×0,05555). Ту = 33,3. 4. Сума, що виплачується підприємству "Промінь" після врахування векселя (вексельнийкредит) — 566,7тис. грн. Розрахунок суми вексельного кредиту: Те = Мв х ((1 -Осх Пс) : 360), де Те — теперішня вартість заборгованості за векселем; Те = 600,0 х(( І – 0,5х 40) : 360) = 600,0 х (0,94444); Те = 566,7. При врахуванні векселя операція врахування може суміщатися з нарахуванням відсотків за
векселем, якщо це обумовлено у тексті век¬селя. Приклад 6.2. 1. Банк урахував вексель на суму 600,0 тис. грн. 2. Термін погашення векселя — через 80 днів. 3. Річна облікова ставка банку — 40 %. 4. Виплата відсотків – 50% річних за 120 днів. 5. Сума, яка виплачується при врахуванні векселя — 637,8 тис. грн (600,0 х (1 + 120: 360 х 0,50)) х (І – 80: 360 х 0,40) = 600,0 (1 + 0,1666) (1 –
0,0888). Банки можуть виконувати доручення векселетримачів, брати на себе відповідальність за пред’явлення векселів у термін, зазначений у ньому, платникові та одержання належних платежів. За здійснення таких операцій банк отримує комісійну винагороду. Специфічною формою комерційного кредиту можна вважати тер¬мінову відстрочку сплати податків {податковий кредит), які належить внести підприємству до бюджету в календарному році.
Податковий кредит дає фінансову можливість підприємству спрямувати тимчасо¬во вільні кошти у прибуткові операції. До нетрадиційних видів комерційного кредиту відносять креди¬тування за контрактом (франчайзинг) та кредитування експортера шля¬хом купівлі боргових зобов’язань (форфейтинг). Франчайзинг — фінансово-кредитна операція, пов’язана із забез¬печенням прибуткової діяльності суб’єкта господарювання.
Така опе¬рація передбачає діяльність підприємства під маркою чи фірмовою назвою великого та відомого підприємства (фірми). Плата за франшизу буває прямою — у формі певної грошової суми (пашуальні платежі, роялті) і непрямою — у формі зобов’язання купу¬вати або продавати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес. Прикладом використання франчайзингу в Ук¬раїні є мережі "Кока-кола", "Кодак-Експрес" та ін. Детальніше про франчайзинг див. у розд. З, п. 3.3. Форфейтинг — кредитування експортера шляхом купівлі переказ-них векселів, виписаних ним, або простих векселів, одержувачем коштів за якими він є. Ця операція передбачає придбання банком у кредитора боргу, вираженого у формі векселя, на безповоротній ос¬нові. Тобто, банк чи спеціалізована фірма (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися — форфейтинге
— від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості отримання грошових коштів від боржника. Операції з форфейтингу передбачають: складення угод у вільно-конвертованій валюті на термін від 6-ти місяців до 5-ти років; купівлю векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі; проведення дисконтування на основі фіксованої відсоткової ставки. Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, які виникають у випадку оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.
Лізинг є формою майнового кредиту. Об’єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транс¬портні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будівлі, споруди, система телекомунікацій тощо) майно. Суб’єктами лізингу можуть бути: • лізингодавець (суб’єкт господарювання, який є власником об’єк¬та лізингу і здає його в оренду); • користувач (суб’єкт, який домовляється з лізингодавцем
на орен¬ду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах); • виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господа¬рювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-мате¬ріальних цінностей). Комерційний банк може бути або прямим учасником лізингової угоди безпосередньо як лізингодавець, або непрямим учасником як кредитор лізингової компанії чи гарант угоди за лізингом. Детальніше про оперативний і фінансовий лізинг див. у розд. З, п. 3.3. Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з при¬воду надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні особи, які мають у влас¬ності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти
іпотеки на користь позичальника. Об’єктами іпотечного кредиту є: житлові будинки, квартири, ви¬робничі будівлі, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об’єктами застави за іншими угодами. Заставне майно залишається у позичальника, який продовжує його експлуату¬вати і зберігає за собою право власника. Розмір іпотечного кредиту визначається як частина вартості об’єк¬та
іпотеки. У випадку несплати позики закладена нерухомість продається, а з вирученої суми погашається заборгованість кредитору. Основними документами, якими оформляється іпотечний кредит, є: • іпотечне зобов’язання, що видається позичальником кредито¬рові на підтвердження його переважного прана на задоволення гро¬шових претензій з вартості заставленого майна в разі невиконання позичальником свого зобов’язання; • закладний лист —довготерміновий цінний напір, що випускаєть¬ся
іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна. Закладний лист забезпечує дохід у формі відсотків. Бланковий кредит. Комерційний банк може надавати бланковий кредит лише в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зобов’язання повернути кре¬дит) з застосуванням підвищеної відсоткової станки надійним пози¬чальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевіре¬ний авторитет у банківських колах. Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами: а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному бан¬ку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарськоїдіяльності; б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним бан¬ком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від по¬треби в кредиті; в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредит¬них ресурсів за рахунок залучення
інших банків для участі в консор-ціумній операції. Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються підприємствуу позику банками. Фінансовою основою бан¬ківського кредиту є позичковий банківський капітал. Основними принципами банківського кредитування є: • принцип раціональності та ефективності банківського кредиту¬вання характеризує економічність використання позики як з позицій банку, так
і з позицій позичальника. Здійснення цього принципу ґрунтується на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що гарантуватиме повернення боржником позички у встановлений уго¬дою термін; • принцип забезпеченості кредиту означає використання банком права на захист своїх інтересів у разі можливого порушення позичаль¬ником узятих на себе зобов’язань; • принцип терміновості передбачає повернення позичальником банкові кредиту у визначений кредитною угодою
термін; • принцип платності означає, що кредит повертається позичаль¬ником з відповідною платою за його користування у вигляді відсотка; • принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичених коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитною угодою. Незважаючи на перехід до кредитування суб’єкта господарювання, банк розрізняє об’єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов’я¬зані з капітальними вкладеннями, або з виробничою діяльністю. Кредити, які надаються банками, поділяються: • за термінами користування на: а) короткотермінові —до одного року, б) середньотермінові — до трьох років, в) довготермінові — понад три роки. Термін кредиту, а також відсостки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або спла¬ти платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до пов¬ного
погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Короткотермінові кредити надаються банками у випадку тимча¬сових фінансових труднощів, шо виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відпо¬відному періоді. Середньотермінові кредити надаються на оплату обладнання, по¬точні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довготермінові кредити надаються для створення або придбання основних засобів.
Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних засобів, на нове будівництво, на приватизацію тощо; • за забезпеченням: а) забезпечені заставою. Застава — це спосіб забезпечення зобов’я¬зання. Вона забезпечує не тільки повернення кредиту, ай сплату відсотків і пені за угодою. Предметом застави є майно, майнові права, цінні папери.
Заставне майно повинно мати: високу ліквідність- здатність до конвертації у грошові кошти; бути придатним до трива¬лого зберігання; мати стабільні ціни, незначні витрати на зберігання та легкий доступ до контролю; б) гарантовані (банками, фінансовими ресурсами чи майном тре¬тьої особи); в) з іншим забезпеченням (іпотека; поручництво; страхова угода -поліс; передоручення — цесія на користь банку вимог та рахунків до третьої особи); г) незабезпечені (бланкові); • за ступенем ризику: а) стандартні кредити. Характеризуються мінімальним ступенем ризику — від 2 до 5 %; б) кредити з підвищеним ризиком. Розрізняю 11, субстандартні кре¬дити зі ступенем ризику у межах 20 %, сумнівні -ступінь ризику в ме¬жах 50 %, безнадійні кредити — ступінь ризику – 100 %; • за методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії (надання позичальни¬кові кредиту протягом певного часу до повної заздалегідь визначеної максимальної величини — ліміту кредитування); в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою
надання, за по¬требою, зі стягненням комісії за зобов’язання); • за термінами погашення: а) водночас; б) у розстрочку (поступово); в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальни¬ка); г) з регресією платежів; ґ) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Процес банківського кредитування передбачає такі етапи: 1. Початковий етап. Розгляд обгрунтованого клопотання клієнта на отримання кредиту, в якому вказується
сума кредиту, термін кори¬стування ним, економічний ефект від прокредитованих заходів та не¬обхідних документів, перелік яких залежить від конкретних обставин (бізнес-план; техніко-економічне обгрунтування проекту, що креди¬туватиметься; копії контрактів; документи, що підтверджують забез¬печення повернення кредиту — договір-застава, гарантійний лист; фінансова звітність). 2. Другий етап — вивчення кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінка ризику за позикою.
Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за допомо¬гою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балан¬сом: • коефіцієнт загальної ліквідності. Теоретичне значення 2 — 2,5. Тобто підприємство повинно мати 2 — 2,5 гривні ліквідних активів на 1 гривню короткотермінових зобов’язань; • коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності. Теоретичне зна¬чення 0,2 — 0,25. Це означає, що позичальник повинен мати на одну гривню короткотермінових зобов’язань 20 — 25 коп. абсолютно ліквідних активів; • коефіцієнт автономності. Теоретичне значення коефіцієнта не більше 1, тобто зобов’язання позичальника не повинні перевищувати його власні кошти; • коефіцієнт маневреності власних коштів. Теоретичне значення коефіцієнта не може бути меншим 0,5, тобто розмір обігових активів позичальника не може бути меншим половини всіх власних коштів. При необхідності банк може застосовувати й
інші показники (рен¬табельності, ділової активності, використання основного капіталу та ін.). Детальніше про розрахунок коефіцієнтів див. у розд. 10, п. 10.3. 3. Третій етап — складання кредитної угоди, у якій передбачають¬ся: мета, сума і термін позики, умови і порядок її надання та погашен¬ня, форми забезпечення зобов’язань клієнта за кредитом, відсоткова ставка, порядок внесення плати за позику, обов’язки, права
і відпові¬дальність сторін щодо надання і погашення кредиту й інші умови кре¬дитування. 12.3. Санація підприємства та джерела її забезпечення Санація підприємства— це система заходів, що здійснюються у процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оз¬доровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повно¬му обсязі або частково вимог кредиторів через
кредитування, реструк¬туризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробни¬чої структури суб’єктів підприємницької діяльності. Метою санації є покриття поточних збитків й усунення причин їх виникнення, поновлення і збереження ліквідності та платоспромож¬ності підприємства і забезпечення фінансовими ресурсами проведен¬ня реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних та фінансово-економічних проектів. Залежно від масштабів кризового стану підприємства та умов на¬дання йому зовнішньої допомоги виділяють такі види санації: • без зміни статусу юридичної особи. Таку санацію здійснюють з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кри¬зовий стан носить тимчасове явище; • зі зміною статусу юридичної особи підприємства. Ця форма са¬нації має назву реорганізації підприємства
і передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяль¬ності та ін. Реорганізацію підприємства проводять при його глибоко¬му кризовому стані. Санація підприємства без зміни статусу юридичної особи може проходити у таких формах: • погашення боргу підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів, отриманих від проведення санаційних заходів; • погашення боргу державного підприємства за рахунок коштів бюджету; • погашення боргу підприємства за
рахунок цільового кредиту банку. Таку форму санації може здійснювати, як правило, комерцій¬ний банк, що обслуговує підприємство, після отриманого аудиторсь¬кого висновку про його діяльність. У випадку, коли надання прямого банківського кредиту неможливе, банк може здійснювати випуск об¬лігацій (або інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора; • переадресування боргу іншій юридичній особі — підприємству, що виявило бажання взяти участь у санації підприємства-боржника.
Умови переадресування боргу обумовлюються угодою. Для переадре¬сування боргу на іншу юридичну особу повинна бути згода кредиторів. Санація підприємства, спрямована на його реорганізацію, як пра¬вило, змінює статус юридичної особи і може відбуватись у формах: V «злиття підприємства-боржника з іншим фінансово-стійким підприємством. Спонукальними мотивами злиття можуть бути нові можливості внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту та ін. Для санованого підприємства при злитті зберіга¬ються робочі місця, вид виробничої діяльності тощо; / • поглинання підприємства-боржника підприємством-санатором. Для останнього таке поглинання є формою інвестування капіталу в 7лісний майновий комплекс або його основної частини; • розподіл підприємства. Така форма санації характерна для підприємств, що здійснюють
багатогалузеву господарську діяльність. Ефект санації у цьому випадку проявляється у значному скороченні суми постійних витрат на управління, утримання невиробничих і до¬поміжних служб. Виділені у процесі розділу підприємства отримують статус нової юридичної особи, а майнові права і обов’язки переходять /о кожної з них відповідно до вимог чинного законодавства; • перетворення у відкрите акціонерне товариство. Таке перетво¬рення здійснюється за
ініціативою засновників, що дозволяє суттєво розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи. Умовою такої санації є забезпечення засновни¬ками мінімального розміру статутного фонду товариства; V • передання в оренду. Така форма поширена при санації держав¬них підприємств. Умовою здійснення санації є прийняття колективом орендарів боргів підприємства. Рішення про проведення санації підприємства приймається за та¬ких умов, які передбачені процесом банкрутства:
у а) з власної ініціативи підприємства: • коли підприємству загрожує банкрутство; / • при зверненні до арбітражного суду про порушення справи про своє банкрутство; б) після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про банкрутство підприємства (за на¬явності претензій кредиторів); в) з ініціативи фінансово-кредитних установ; г) з ініціативи заставотримача цілісного майнового комплексу підприємства. При невідновленні підприємством платоспроможності заставотримач має право звернутись до Арбітражного суду із заявою про стягнення майна, що перебуває в іпотеці; ґ) з ініціативи державного органу з питань банкрутства неплатос¬проможних державних підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків.
Фінансування санації підприємства може здійснюватися за раху¬нок власних коштів: прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів засновників, зменшення статутного капіталу (автономна санація); за рахунок кредиторів, позик, державної фінансової підтримки, яка на¬дається у вигляді прямої фінансової допомоги або непрямих методів сприяння санації: податкових пільг, особливих умов підприємниць¬кої діяльності та ін.(зовнішня санація). Автономна санація проводиться, як правило, за такими напрям¬ками: реструктуризація
активів; зменшення витрат підприємства; пе¬регляд розміру статутного капіталу. Фінансове забезпечення санаційних заходів може реалізовуватись: а) при реструктуризації активів шляхом: • виявлення внутрішніх резервів — шляхом реалізації частини ос¬новного і обігового капіталів — безпосередньо не впливають на про¬цес виробництва (основні засоби, надлишки сировини, корпоративні права); • надання основних засобів в оперативну та фінансову оренду; •зменшення
в обіговому капіталі частки запасів матеріальних цінностей, незавершеного виробництва; • використання давальницької сировини з метою зменшення по¬треби в обігових коштах; • рефінансування дебіторської заборгованості у високоліквідні форми — грошові кошти, короткотермінові фінансові вкладення. Ре¬фінансування дебіторської заборгованості можна здійснювати за до¬помогою факторингу (продажу заборгованості факторинговій фірмі або банку) та форфейтингу (кредитуванні банком операцій у формі викупу векселів та інших боргових вимог підприємств, які виконують зобов’я¬зання за контрактом); б) зниженням рівня витрат підприємства зменшенням витрат на реалізацію ризикових короткотермінових і довготермінових інвести¬ційних проектів; зниженням витрат на виробництво і продаж продукції; в) наданням фінансової допомоги підприємству його працівни¬ками (відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати, придбання працівниками акцій підприємства та
ін.); г) переглядом розміру статутного капіталу у бік зменшення для отримання санаційного прибутку (різниця між номінальною вартістю та ціною викупу власних корпоративних прав для їх анулювання з ура- хуванням витрат, пов’язаних з процедурою викупу прав, або номіналь¬на вартість корпоративних прав, безкоштовно переданих підприєм¬ству для анулювання). Перегляд розміру капіталу можливий і з участю власників підприє¬мства (засновників, акціонерів, пайовиків).
Збільшення статутного капіталу можливе за умов: збільшення кількості акцій існуючої номі¬нальної вартості; збільшення номінальної вартості акцій; конвертація облігацій на акції (детальніше див. розд. 2, п. 2.2.). Зовнішня санація передбачає залучення коштів кредиторів, позик, державних коштів. Фінансова участь кредиторів у санації боржника реалізується шля¬хом надання йому відстрочки за платежами і можливості реструктури¬зації наявної заборгованості; повної (часткової) відмови від своїх
ви¬мог; наданням кредитного забезпечення (гарантії, поручительства); конвертації заборгованості у власність. Участь держави у санаційних проектах підприємств можлива за умови, що держава визнає їх продукцію суспільно необхідною. Фінан¬сова підтримка здійснюється шляхом надання дотацій чи економіч¬них привілеїв.