МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і НАУКИ УКРАЇНИ
Курсова робота
Компоненти концепту «кохання» в англійській мові
Запоріжжя — 2010
Зміст
Вступ
Розділі 1. Концепт «кохання»
1.1 Поняття «концепт» в різних мовах світу
1.2 Компоненти концепту «кохання»
Розділ 2. Концепт «кохання» вербалізований засобами англійських паремій
2.1 Поняття «паремії» в англійській мові
2.2 Смислові компоненти концепту «кохання» в англійській пареміології
2.3 Метафорична репрезентація концепту «кохання»
Розділ 3. Вербалізації концепту «кохання»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У центрі уваги сучасної лінгвістики знаходяться проблеми, пов’язані з відображенням національної культури та історії у мовах. Роль мови в накопиченні культурних здобутків є очевидною і значною. При цьому вона, як одна з основних ознак нації, виражає культуру народу, який говорить цією мовою, тобто створює національну культуру.
За допомогою мовних засобів формуються концепти часу, простору, різноманітних об’єктів та явищ, моделюються способи організації всесвіту. Мова віддзеркалює як матеріальні сторони життя народу — географічне положення, клімат, побут, так і духовні сторони носіїв мови — мораль, систему цінностей, менталітет, національний характер.
При вивченні іноземної мови відбувається поринання в культуру народу. Важливим історико-лексичним пластом кожної мови являється фольклор, в тому числі прислів’я та приказки. Розділ фольклористики, що займається мовним і структурним аналізом прислів’їв та приказок, називається пареміологія.
Кохання як складний та багатовимірний феномен психічного, емоційного життя людини має високий аксіологічний статус у багатьох гуманітарних та негуманітарних дисциплінах: філософії, релігієзнавстві, етиці, естетиці, літературній критиці, мистецтвознавстві, психології, антропології, соціології, політології та багатьох інших. У сучасних лінгвістичних дослідженнях знайшли своє відображення лише окремі аспекти дослідження концепту «кохання»: аналіз концептуальних метафор кохання, що лежать в основі типових метафоричних виразів на матеріалі однієї мови або у зіставленні двох мов (G. Lakoff, Z. Koevesces, M. Emanatian, A.D. Shmelev), моделювання прототипу концепту «кохання» (B. Fehr), вивчення асоціатів дієслів із значенням „кохати/любити” (S. Martinek), дослідження семантики відповідних дієслів (О.А. Корнілов), особливості представлення кохання в пареміології тієї чи іншої мови (С.Г. Воркачев, Л.Є. Вільмс), вивчення концепту «кохання» в єдності його системно-мовних зв’язків (Г.П. Джінджолія), особливості використання прямих та непрямих мовленнєвих актів у спілкуванні закоханих (Н. Кушнір), характерні риси адресатної номінації у дискурсі кохання (C.J. Bruess, J.C. Pearson).
Зацікавленість лінгвістів феноменом кохання можна пояснити тим, що етнічно-культурне відображення емоцій у мові, співвідношення універсального та етно-специфічного в уявленнях про почуття належать до популярних, але не повністю висвітлених питань у лінгвістиці. У сучасній концептології та лінгвокультурології велика увага приділяється концептам емоційного та етичного характеру (Н. Д.Арутюнова, А. Вежбицька, С. Г.Воркачов, В.З. Дем’янков, Н.В. Дорофєєва, О.П. Єрмакова, В.І. Карасик, О.А. Корнілов, Н.А. Красавський, В.С. Морозова, Л.Г. Панова та ін.), оскільки особливості вербальної репрезентації емоційного досвіду мають безпосереднє відношення до менталітету етносу.
Концепт «кохання» є цікавим об’єктом саме лінгвістичного дослідження ще і тому, що культура кохання в європейському лінгво-культурному ареалі є передусім культурою вербальною, тісно пов’язаною із словесним (літературним та повсякденним) вираженням. У мовленні про кохання діє закон мовленнєвого посилення емоції: констатація емоції посилює саму емоцію, а іноді навіть створює її. Оскільки кохання є вторинним по відношенню до інстинктивних емоцій, окультуреним почуттям, саме мовна репрезентація кохання, культурно детерміновані засоби його вербального вираження є основними експлікатурами уявлень, що сформувались у даній культурі щодо цього почуття.
Актуальність теми курсової роботи зумовлена загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на розгляд мовних одиниць з урахуванням інформації, знань про світ, а також уявлень — наївних, наукових, художніх та досвідних, які ці одиниці репрезентують. Дослідження звертається до розгляду вербалізованих уявлень про внутрішній світ людини як носія певної культури в межах антропоцентричної парадигми сучасної гуманітарної науки.
Об’єктом курсової роботи є вербалізований в сучасній англійській мові концепт «кохання», концептуальна інформація, закладена у вербальних засобах його вираження, а також спілкування закоханих як вид дискурсу.
Предметом курсової роботи виступають різнорівневі мовні засоби вираження концепту «кохання» у сучасній англійській мові: окремі лексеми, термінологічні словосполучення, конвенціональні метафори, усталені мовні вирази, паремії та мовні кліше, а також основні дискурсивні особливості спілкування закоханих.
Завдання курсової роботи:
проаналізувати концепт «кохання» як складову англомовної наукової (філософської та психологічної) картин світу, визначити специфіку його мовної об’єктивації у цих сферах людського знання;
виділити в англійській мові особливий комплекс мовних засобів (усталених словосполучень, стійких мовних кліше, англійського пареміологічного фонду), які об’єктивують ключові ознаки концепту «кохання» в буденній/наївній свідомості англомовної спільноти;
виявити ключові когнітивні метафори, які лежать в основі мовлення про кохання в сучасній англійській мові;
визначити основні особливості спілкування закоханих на вербальному рівні.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.
Розділі 1. Концепт «кохання»
1.1 Поняття «концепт» в різних мовах світу
Поняття концепту є здавна відомим філософській, психологічній, лінгвістичній і літературознавчій парадигмам. Проте справедливим буде відзначити, що в останні 10-11 років (із часу появи відомої праці Д. Лихачова) це поняття переживає період актуалізації, повернення з пасивного запасу наукової терміносистеми та — паралельно — проходить процес переосмислення. Це особливо помітно в сучасних лінгвістичних працях, насамперед російської семантичної традиції.
Визначення концепту в межах філософської теорії пізнання та відображення дійсності варіюються в такому діапазоні: від широкого (складні ментальні утворення — думка, знання, віра, причина, — осмислені на основі широкого онтологічного фону речей, які становлять навколишній світ, та власного досвіду людини) до дещо звуженого (смисли, якими оперує людина у процесі згортання, або інтеріоризації, знання про навколишній світ, які зберігаються у вигляді квантів — таких, як життя, смерть). Фактично, філософська традиція, як і раніше, трактує концепт як згорнуті знання людини про світ, як складову світобачення, концептуальної картини світу, яка, у разі означення, об’єктивується як мовна.
Нині лінгвісти трактують поняття концепту інакше, що відбилося вже в дослідженнях представників російської семантичної традиції 80-90-х рр. ХХ ст.: Н. Арутюнової, О. Кубрякової, Р. Фрумкиної та інших, а також у семіотичних працях Ю. Степанова, Д. Лихачова, А. Вежбицької. Для цього періоду типовою є кваліфікація концептів як наборів смислів, якими оперує людина у процесі своєї ментальної діяльності й пізнання світу, і типовими є уявлення, відповідно до яких концепт-структури стоять між словами та екстралінгвістичною дійсністю (тобто є даністю «буття семантичного», за О. Лосєвим), тож концепти по-різному групуються і вербалізуються в різних мовах. Згодом такі уявлення про концепти усталилися, але типові визначення набули конкретизації за рахунок неодмінного акцентування етнічного компоненту поняття, наприклад: концепт є одиницею колективного знання/свідомості, яка має мовне вираження і позначена етнокультурною специфікою. Тобто концепти відбивають етнічне світобачення, маркують етнічну мовну картину світу, є цеглинками того «дому буття» (метафора М. Ґайдеггера), котрий кожним етносом вибудовується в неозорих просторах світу-космосу. Крім того, з’ясувалася практична значущість досліджень концепту: виявилося, що корекція концепту через системні зв’язки з іншими тисне на концептуальну картину світу людини, красномовні приклади чого навів Г. Почепцов. Усе це обумовило значне зростання інтересу до поняття концепт і стимулювало появу численних праць, серед яких роботи російських учених Т. Булигіної, О. Яковлевої, О. Шмельова, А. Кошелєва, Л.Панової, С. Сахно, С.Воркачова, українських учених — Т. Радзієвської, А. Бєлової, Л. Бєлєхової, О. Тищенка, І. Голубовської та багатьох інших, та викликало до життя різні теорії концепту, з-поміж яких розглянемо три, на наш погляд, основні.
Системно-мовний підхід. Його сутність полягає в осмисленні концепту в єдності системно-мовних вимірів за осями синтагматики, парадигматики та асоціативних зв’язків, що в сукупності дозволяє відтворити типові пропозиції (лінгвістичні моделі ситуації), у центрі яких стоїть даний концепт. Такий підхід як допоміжний використовується в багатьох працях; як провідний його яскраво демонструє, зокрема, невелика стаття Г. Джинджолія. У полі зору автора — концептосфера дієслова російської мови любить. Вона сформована єдністю типізованих і ситуативних пропозицій. Типізовані включають до свого складу пропозиції світського і релігійного типів, кожна з цих груп визначається своєрідними синтагматичними, парадигматичними та асоціативними зв’язками компонентів. Наприклад, світські. Синтагматика пропозицій такого типу визначається сферою семантичної сполучуваності дієслова любить, яке в ролі суб’єкта вимагає імен або субститутів зі значенням живих істот (скажімо, чоловік), включно з вищими духовними сутностями (Бог), а в ролі об’єкта може мати імена зі значенням живих і неживих істот (дівчина, країна), а також пропозиції (добре попоїсти), імена пропозитивного значення (бокс). Парадигматика пропозицій такого типу формується семантичним полем «почуття — дія», тезаурусом відповідних синонімів дієслова любить у російській мові — таких як питать слабость, обожать, симпатизировать, быть неравнодушным і подібних, антонімів — таких як ненавидеть і т. ін. Асоціативні містять семантико-граматичні, історико-культурні й ціннісно-етичні характеристики асоціативу любить: російською, відповідно, человек, ненавидеть, сильно, жить, мужа, женщину, жалеть, верить, да радоваться, я люблю тебя, жизнь (від стимулу до реакції); і женщину, верить, огонь, обещать, относиться, просто, помнить, сердце, чадо, быть, интересовать, носить, смеяться (від реакції до стимулу). У сукупності згадані виміри обумовлюють існування типізованих пропозицій, серед яких зафіксовані такі: А фіксує свій внутрішній стан; хоче показати, що відчуває почуття прив’язаності до Б; промовляє словесну формулу, яка просто буде приємна для Б; А здається, що, коли він не скаже цього, Б подумає, що А не цінує Б; А говорить це, щоб Б знав, що відчуває А відносно нього і т. ін. За такою моделлю серед світських можна розглянути пропозиції елітарної культури, народної культури, «третьої культури» і, поєднавши отримані дані з даними про зміст релігійних пропозицій і узагальненням змісту ситуативних пропозицій, представити своєрідний «парафраз» дієслова любить у російській мові.
Денотативний підхід передбачає посилену увагу до опису позамовного кореляту пропозиції — ситуації та укладання переліку таких корелятів пропозицій, які дозволяють коректне використання концепту. Цей підхід зустрічається в багатьох дослідженнях як допоміжний; оберемо для ілюстрації його можливостей одну працю, але таку, де він використовується як основний. Автор розглянув лексему російської мови «долг-1» («моральная норма, существующая независимо от воли его носителя или каких-либо посторонних лиц»), зафіксував такі її якості, як зв’язок із нормативністю — ненормативністю існування, безумовність обов’язку (відсутність утилітарної мети), належність до етичних проскрипцій (обов’язку підкоряються з внутрішніх спонукань), міжособистісний характер обов’язку, та описав основні вимоги до ситуацій (як говорить автор, «типи ситуацій»), де в російській мові може фігурувати «долг-1». Таким вимогам відповідає певний реєстр ситуацій. Це (1) ситуації, коли Х і У пов’язані специфічними соціальними відносинами, а саме: Х добре знає і любить У, тобто У є близьким, дорогим для Х, і ця любов може бути заснована й на інстинкті (рос. «материнский долг», «христианский долг», «долг дружбы»). Це (2) ситуації, коли виникає необхідність захистити інтереси У — в найширшому розумінні: матеріальні, моральні, інформаційні (серед прикладів наведений, зокрема, такий: «Ваш долг — скакать в армию теперь, когда армия в опасности» (Л. Толстой. Война и мир). Це (3) ситуації, коли Х здатний свій обов’язок виконати: якщо у Х такої можливості немає, некоректно говорити про обов’язок Х (на відміну від ситуацій, де фігурує та ж лексема, але в іншому значенні, так звана лексема «долг-2», значення якої реалізується у словосполученні рос. денежный долг). Це (4) вимога до ситуації, відповідно до якої Х має бути спроможним виконати обов’язок лише шляхом витрати якихось важливих для нього власних ресурсів (виконати долг дружбы, вважає автор, не говорять, якщо Х допоміг без якихось помітних втрат для себе). Зі сказаного випливає, що російською концептуально неправильно реагувати висловлюванням Х выполнил долг вежливости перед У, коли Х штовхнув У у транспорті й вибачився; так само невірно вживати висловлювання выполнил долг, якщо Х розбив машину У і відремонтував її; якщо Х пожертвував гроші на дитячий притулок (хіба що виконав християнський обов’язок) і подібних. Денотативний підхід не пропонує кінцевого визначення концепту, але є необхідним кроком на такому шляху.–PAGE_BREAK–
Сигніфікативний підхід до визначення концепту передбачає осмислення даного феномену через аналіз його сигніфікативного поля — чи через спрощену сітку універсалій бінарних, тернарних, четверичних і подібних систем, чи в єдності енциклопедичних і лінгвістичних компонентів, чи в єдності профанних, секуляризованих і міфопоетичних, передусім етнічних — язичницьких і християнських, смислів. Відповідно можна зафіксувати такі варіації сигніфікативного підходу: наївно-мовний, за визначенням О. Шмельова, або семантичних примітивів: лінгво-енциклопедичний, лінгвоміфопоетичний. Цікаво, що багато з праць, де представлені варіанти сигніфікативного підходу, носять порівняльний характер. Так, С.Воркачов (лінгво-енциклопедичний підхід) у процесі дослідження концепту любові/кохання в російській та іспанській пареміології передусім виділив типи сем для опису концепту — дефініційні (дозволяють виділити об’єкт з класу подібних), енциклопедичні (надмірні, вони перевищують достатній рівень відомостей), імплікативні (проміжні) — і в процесі аналізу дійшов певних висновків. Набір дефініційних сем концепту любов/кохання майже повністю представлений у російській пареміології: наприклад, серед інших зафіксована ознака центрального положення цієї цінності (Деньги прах, одежа тоже, а любовь всего дороже), невмотивованість вибору об’єкта і неконтрольованість почуття (Не по хорошему мил, а по милу хорош, Любовь зла, полюбишь и козла) разом з «оптичним зсувом» (Хоть ряба, да мила). Аналогічна сфера в іспанській пареміології є, на думку автора, лакунарною: представлена лише індивідуалізованість об’єкта (як приклад наведено паралелі російського виразу: С милым и в шалаше рай). Енциклопедичні смисли і в російській, і в іспанській представлені фразеологізмами, які відсилають до образу кохання як страждання (Любовь — крапива стрекучая — російською мовою, Любовь входит со смехом, а уходит с плачем — переклад з іспанської), варіюють мотив ідеалізації предмета й обставин кохання (відповідно Любовь слепа / Кто любит жабу, тому она кажется луной). Лише російська фіксує непідконтрольність кохання свідомості (Сердцу не прикажешь), тільки іспанська — невгамовність любовної жаги (Любовь не говорит: хватит — переклад), а також динаміку любовного почуття (Любовь похожа на месяц: если не растет, то уменьшается — переклад). Ці та інші спостереження дозволяють автору подати парафрази двох різних концептів кохання у двох мовах.
Лінгвоміфопоетичний підхід до визначення концепту має сьогодні багато прибічників і, відповідно, пропонує кілька варіантів осмислення поняття.Л. Г.Панова у процесі дослідження концепту гріх у російській та італійській мовах передусім постулювала релігійну домінанту даного концепту, потім виділила блок спільних, старозавітного походження, компонентів значення даного концепту в російській та італійській мовах (так, у Новому Завіті грішником виступає людина, у Старому — народ; у Новому Завіті заповіді носять характер припису, у Старому — заборони, табу; у Новому Завіті основна функція Бога — прощати, у Старому — карати), і блок розбіжних, похідних від різного осмислення тексту Нового Завіту, смислів, закріплених за концептом у двох мовах. До останніх належать такі: якщо для католицтва гріх — свідоме порушення норм і заповідей, то для православ’я — свідоме і несвідоме (порівняймо переклад з італійської: Где нет злого умысла, нет и греха і фрагмент молитви російською: Отпусти ми, недостойному, и прости… вольныя мои грехи и невольныя, ведомыя и неведомыя); грішник у російській православній традиції може бути покараний за життя і після смерті, у католицькій — тільки після смерті; для носія італійської католицької свідомості (особливо порівняно з російською) число гріхів різко зростає, а для російської православної свідомості без гріха лише Бог, а також Адам і Єва до гріхопадіння, тому ідея покірливості є дуже актуальною, на відміну від італійської, де Данте навіть насмілився визначити собі місце в Чистилищі, уникаючи самоприниження. Згадані відмінності обумовили високий ступінь десакралізації концепту у профанній традиції італійської мови, і всі вони проілюстровані у статті відповідним мовним і культурологічно вагомим матеріалом. Інший варіант лінгвоміфопоетичного зіставлення російських концептів зависть и совесть — через дохристиянську міфопоетичну парадигму — запропонувала О.Єрмакова. Наприклад, її спостереження показують, що совість у росіян має риси живої одухотвореної істоти (с совестью говорят, советуются, идут на компромисс, с ней не уживаются, к ней взывают, с ней примиряются, ее усыпляют, убаюкивают, пробуждают, мучают, пытаются заглушить ее голос, убить, удушить), але не подібної до людини (совесть — когтистый зверь, кошка, змея, огонь, она царапает душу, рвет когтями, ятрит), часто божественної природи (нет бога в душе — нет совести).
Шлях реконструкції концепту через аналіз наївно-мовних уявлень про певний феномен об’єктивного світу широко використовується сьогодні. Так, наприклад, О. Шмельов осмислення універсалій часу, простору відокремлено і синкретично (як хронотопу) у російській мові здійснив через призму опозицій спереду — позаду, близький — далекий, молодий — старий та інших і дійшов висновку про парадоксальність мовної об’єктивації часу, коли, наприклад, один і той самий префікс російської мови пред — у складі слів несе і значення попередній (предыдущий, предшествующий), і значення наступний (рос. предстоящий), як і російський прислівник вперед. Так само парадоксально виглядає можливість водночас визначити давно минулі часи як давній світ і молодий, новонароджений світ, час предків, які жили перед теперішнім поколінням. На наш погляд, дані парадокси фіксують прадавні міфологічні уявлення про світобудову: відокремлення космосу від хаосу колом, замикання кола золотого часопростору вирію, розмикання кола певною подією (часто гріхом, злочином), після чого розвиток подій іде висхідною спіраллю міфологічного, згодом історичного (емпіричного) часу. Спіралеподібний розвиток часу передбачає реверсивність компонентів опозиції позаду — попереду, близький — далекий та інших, що ми й спостерігаємо в сучасній мові. Звичайно, міркування О. Шмельова про парадокси позначень часу в російській мові склали лише фрагмент опису концепту час, до складу якого ввійшло багато інших компонентів, зокрема, ранок — вечір, день — ніч та аналогічні.
Кожний з названих підходів не вичерпує поняття концепт, але дозволяє глибше пізнати його природу. Слід визнати, що розглянуті теорії часто виступають як перехресні, співвіднесені та є комплексними. Це недивно, адже вербальний концепт має надзвичайно складну будову, його статус остаточно не визначений. Наприклад, системно-мовний підхід передбачає, крім вимірів синтагматики, парадигматики, асоціативних зв’язків, прочитання концепту в єдності типізованих і ситуативних пропозицій (тобто включає елементи денотативного підходу), і типізовані пропозиції поділяються на світські й релігійні (а це вже можна кваліфікувати як елементи сигніфікативного підходу). Подібним чином можна прокоментувати й інші теорії. Але головне, що їх характеризує, полягає ось у чому: при всіх відмінностях у дослідженнях сутності концепту вони розкривають його здатність виступати маркером етнічної мовної картини світу, причому мовні парадигми вбирають культурологічні, виступають єдністю світських і релігійних, профанних і міфопоетичних смислів, що дає підстави іменувати концепт не лише феноменом мовно-культурного, але й культурно-семіотичного плану, бо він здатний відбивати і «мовчазні смисли» культурних даностей найширшого кола семіотичних систем, основною серед яких була й залишається мовна.
1.2 Компоненти концепту «кохання»
На основі розмежування мислення і мови як двох самостійних, однак взаємопов’язаних феноменів, у лінгвістиці традиційно розрізняють дві моделі (картини) світу: концептуальну і мовну. Концептуальна картина світу пов’язана зі сферою абстрактного, вона є сукупністю ідей, понять та знань про навколишній світ та принципи його організації, у той час коли мовна картина світу є продуктом вербальної реалізації цих понять, ідей та знань. Порівняно з мовною, концептуальна картина світу має більш універсальний характер, і є спільною для народів з однаковим рівнем знань про світ, тим часом як мовна картина світу виявляє специфіку бачення світу етнічною спільнотою.
Важливою складовою мовних картин світу є виражені лексично концепти, що визначаються як багатовимірні ідеалізовані формоутворення або як одиниці ментального процесу, які кодуються у мові та відображають результат категорізації світу. Важливим аспектом вивчення концептів є їх топологія: визначення та функціонування цих ментальних сутностей в основних сферах суспільної свідомості: науковій, буденній/мовній, релігійній та ін. У залежності від сфери свого функціонування концепти типологізуються на художні, буденні та наукові. Архітектоніку концептів як складових національної наукової картини формують понятійний та ціннісний компоненти; у художніх та буденних концептах присутній ще й образний смисловий компонент.
Концепт «кохання», вербалізований засобами сучасної англійської мови, визначається у курсовій роботі як ментальна одиниця абстрактного характеру, що відтворює у мовній свідомості багатовіковий досвід інтроспекції етносу у вигляді універсальних та етноспецифічних уявлень про це почуття.
Понятійний компонент концепту «кохання» представлений у визначеннях кохання, що існують в англомовній науці. В англомовній філософській картині світу, зокрема, концепт «кохання» об’єктивується переважно за допомогою термінів-класифікаторів кохання, запозичених з грецької мови (agape, eros, philia, storge, praxis). Переважна більшість сучасних англомовних філософських праць спирається на давньогрецьку класифікацію типів кохання. Найважливішим предметом рефлексії, представленої в англомовних роботах з філософії, є концепт егалітарного кохання до всіх, agape, та його англійські відповідники absolute love, ultimate love, supreme love, які конденсують знання про загальнофілософські, етичні та релігійні цінності.
Конкретизація понятійного компоненту концепту «кохання» в англійській мові відбувається також за допомогою створення нових словосполучень, які не мають культурної або філософської традиції (наприклад, infantile love, immature love, mature love, erotic love, self-love, Gift-love, Need-love, social love, deficiency love). Англомовна класифікація типів кохання, яка існує у філософських працях ХХ століття, не має універсального характеру. Сукупність термінів-класифікаторів (Cosmic love, Positive love, Benevolent love) та термінів-дескрипторів кохання (care, compassion, sympathy, concern, respect, attraction, reverence, esteem, veneration) підкреслює багатоаcпектність концепту «кохання», а також множинність його філософських інтерпретацій. На понятійну багатовимірність концепту «кохання» вказують словосполучення, створенні за моделлю love of X (Y, Z): love of self, of mankind, of nature, of God, of mother or father, of children, of tribe or nation, of sweetheart or spouse or sexual idol, of material possessions, of food or drink, of action and repose, of sports, of hobbies or engrossing pursuits, of justice, of science, of truth, of beauty.
На противагу англомовній філософії, що не зосереджується безпосередньо на питаннях кохання як почуття між чоловіком та жінкою, концепт «кохання» в англомовних психологічних текстах включає в себе наукові уявлення, гіпотези та теорії власне романтичного кохання. В англомовній психологічній літературі існують певні розбіжності щодо кількості та природи типів міжособистісного кохання. Залежно від авторської концепції, таких типів може бути два: loving та liking (Z.rubin); passionate love та companionate love (E. Hatfield); п’ять: Eros, Ludus, Storge, Mania, Agape (J. Lee) або вісім: consummate love, infatuated love, romantic love, empty love, companionate love, nonlove, liking, fatuous love (R. Sternberg); Affection, Sexual love, Friendship, Romantic love, Puppy love, Passionate love, Infatuation, Committed love (B. Fehr, J.russell). Типологія кохання між чоловіком та жінкою в англомовній психологічній літературі враховує буденні уявлення носіїв мови про це почуття та дозволяє стверджувати, що концепт «кохання» у науковому психологічному зображенні поєднує певну сукупність почуттів, кожне з яких верифікується за допомогою мовного матеріалу.
Якщо у науковій картині світу концепт має чітку дефініцію та дає досить повне уявлення про відповідний предмет або явище, то, як вважає Ю.С. Степанов, у свідомості „пересічної людини” концепт поєднує уявлення, поняття, знання, асоціації, переживання, що супроводжують певне слово. Вважається, що наївні концепти є багатшими за наукові, передусім внаслідок закріпленого в них ширшого спектру властивостей спостережуваних предметів або явищ, а також тому, що в них відбиваються властивості самих мовців і спостерігачів (Ю. Д.Апресян).
За даними етимологічних словників, гіперонімом лексеми love та семантичним архетипом відповідного концепту є «бажання»: дієслівний корінь індоєвропейського походження leubh — означав „бажати, кохати” (OED, CIDE). Каузативне давньоіндійське дієслово lobhauati означало „збуджувати бажання, закохувати в себе” (OED). Cпільна давньоіндоєвропейська основа lubh — “бажання” у суфіксованій формі lubh-a переходить до спільногерманської як lub-o, в давньоанглійській стає lufu “кохання”. Спільна давньоіндоєвропейська основа lubh — “бажання” у динаміці свого розвитку набирає інших, більш абстрактних значень (у германських мовах, зокрема, „цінність”, „віра”, „кохання”). Однак первісне значення зберігається у смисловій структурі слова: об’єкт кохання представляється як предмет ще не реалізованого бажання.
У словниковій дефініції лексеми love фіксується ознака „невимовності” самого почуття, що передається прикметником ineffable: a deep, tender, ineffable feeling of affection and solicitude toward a person (AHDEL). Культурно-обумовлена стриманість у вербальній маніфестації емоцій британцями (J.Gorer) проявляється у тому, що вживання лексеми love у повсякденному мовленні стосовно взаємовідносин чоловіка та жінки пов’язане з певними труднощами соціального характеру: As a society, we are embarrassed by love. Even saying the words makes us stumble and blush. Ця тенденція знаходить своє відображення в евфемізації лексеми love за допомогою словосполучень із нечіткою семантикою: that certain gleam in one’s eyes, that funny feeling, something between them, excitable state, perpetual emotion, secret sorrow, L-word, the tenth word in a telegram (WEDT; ESC).
Концепт «кохання» у сучасній англійській мові має ознаку „подвійності”, що проявляється у семантиці композитів з лексемою love: loving-cup “чашка з двома ручками”, love-seat “крісло, що вміщає двох, або невеличкий диван у формі літери S” (OED). Для того, щоб лінгвально позначити ситуацію “потрійності” у коханні, вживаються лексеми з квантитативним значенням (love triangle). Водночас, мовленню про кохання характерне створення опозиції two:: one, яка підкреслює, по-перше, елемент подвійності (залучення двох осіб), по-друге, їх осмислення як єдине ціле: Time was away and somewhere else, there were two glasses and two chairs, and two people with one pulse (MacNeice).
Концептуальною рисою концепту «кохання» є як дуальність — наявність двох протилежних ключових ознак. Композитний прикметник bitter-sweet є частотним атрибутом лексеми love: Sweet, sweet bitter love what joy you taught me, // What pain you brought me, so short a stay (LSLE). Використання стилістичної антитези характерне для вербальної реалізації концепту «кохання»: Mysterious love, uncertain treasure, // Hast thou more of pain or pleasure! (J.Addison). Важливо, що внутрішня дуальність концепту «кохання» є типовою для багатьох лінгвокультур. Так, для французької — на першому плані такі протилежні характеристики концепту «кохання» як захоплення та жаль (З.І. Кірнозе), у російській лінгвокультурі концепт ЛЮБОВЬ включає дуальне протиставлення сильної пристрасті та доброзичливого, теплого ставлення, яке в російській мові відображується як „быть милым” (В.І. Карасик). продолжение
–PAGE_BREAK–
Хоча у сучасному філософському та психологічному англомовному дискурсі використання грецьких термінів є нормою, то частотність використання лексем eros, philia (англ. phileo) та agape в повсякденному мовленні cуттєво поступається частотності вживання слова love. Деякі іншомовні лексеми — класифікатори кохання набувають в англійській мові зниженого значення, зокрема, іменник amour (“кохання, пристрасть”) набуває в англійській мові вузького та зниженого порівняно з первісним значення “любовний (таємний) зв’язок”. В англійській мові культурно-специфічною є негативна оцінка надлишковості почуття кохання, що виявляється у виділенні особливого типу кохання possessive love, який є відсутнім в українській, російській та німецькій лінгвокультурах. У британській та американській культурах поняття self-worth, self-reliance, individual freedom є цінностями, що мають високий статус, тому посесивна поведінка, яка демонструє відсутність самодостатності, нестачу впевненості у собі, а також порушення свободи іншої людини, інтерпретується негативно. У різноманітних типах текстів словосполучення possessive love / possessive relationship має чітко виражену негативну конотацію. Cуб’єкт, який відчуває possessive love, характеризується такими негативно-оцінними словосполученнями як insecure possessive partner, emotional vampire та також прикметниками egocentric, clingy, manipulative. Екзистенційний страх є однією з визначних рис західної цивілізації. Відчуття покинутості у цьому світі відлунює також і в такій важливій сфері життя людини, як любовні стосунки. Під поняттями fear та anxiety у стосунках передусім розуміється екзистенціальний страх втратити власну свободу: Yet we also dread becoming enmeshed in suffocating or abusive relationships — our fear of being controlled, defined, overpowered or hurt by other people. Виникає і культурно-специфічне словосполучення fusion anxiety, що кoнцептуалізує характерну тривогу повного „злиття” з об’єктом кохання і втрату власної індивідуальності. Саме цей страх втратити себе відбивається у метафоричному словосполученні love’s comfort zone, яке позначає особливу дистанцію між закоханими, що дозволяє їм відчувати себе комфортно у стосунках.
Розділ 2. Концепт «кохання» вербалізований засобами англійських паремій
2.1 Поняття «паремії» в англійській мові
Паремія (грец. рareimia — прислів’я або лат. proverbium— приказка, прислів’я) — це видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування. Саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності.
Сучасні лінгвісти Мар’яна Лановик та Зоряна Лановик вирізняють понад десять різновидів паремій. Першим видом є вітання. Це — сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певні свята. Побажаннями називаються словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку, а тостами — застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям. Побажання-подяки, прощання, формули-побажання до певних нагод (з нагоди народження дитини; застосовані у похоронному обряді) також є пареміями. Прокльони (своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині), присяги (словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї), приказки-застереження (формули, якими один співрозмовник спиняє іншого або й самого себе, щоб не сказати зайвого) також причисляють до паремійних одиниць. Ще М. Лановик та З. Лановик виділяють прикмети (сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов’язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці), народний календар (перелік прикмет на кожен день року і пов’язана з ним народна мудрість), народні порівняння (стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості). Афоризми — це короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній, тому їх також зачисляють до паремій. Щодо гумористичних різновидів, то сюди належать каламбури та стягнені анекдоти. Каламбури, сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці, вживаються здебільшого в сатиричному, іронічному контексті. Стягнені анекдоти, чи діалогічні каламбури, в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності. До жанрів дитячої пареміографії належать казкові зачини і кінцівки, дитячі примовки, скоромовки, дражнилки.
В даній роботі ми аналізуємо паремії на прикладі прислів’їв та приказок. При вивченні будь-якої іноземної мови відбувається зіткнення з історією та культурою народу, які, крім інших чинників, виражаються через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Прислів’я та приказки — це безмежне мовне багатство народу, що створювалось впродовж віків. В них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму.
Видатний російський письменник М. Горький називав прислів’я та приказки «мисленням афоризмами» і вважав, що вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід народу.
Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом і відбивають найрізноманітніші сторони людського життя. Виникнення прислів’їв, за думкою дослідників, бере початок з часів первіснообщинного ладу. Воно пов’язане з трудовою діяльністю людей. Прислів’я та приказки мали утилітарно-практичне значення, носили повчальний характер. В майбутньому тематика прислів’їв значно розширилась. Проте, їх повчальний зміст зберігся та незабаром став однією з їх відмінних жанрових ознак.
Лінгвісти стверджують, що поряд з фольклорними прислів’ями та приказками широко вживаються образні вирази, створені письменниками та окремими громадськими діячами. Згодом вони стають так званими «крилатими виразами» й починають уживатися як звичайні прислів’я та приказки. Встановити авторство окремих паремій можливо. Наприклад, в англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено В. Шекспіром, Дж. Байроном, Дж. Мільтоном та іншими відомими письменниками та поетами. Прикладом можуть служити шекспірівські вислови. Багато з них зберегли свою початкову форму, наприклад:
Brevity is the soul of wit. — Стислість — сестра таланту.
Інші є адаптацією його висловлювань, наприклад:
Hejestsatscarsthatneverfeltawound. — Над шрамами сміється той, що болю рани ще не знає.
Cowards die many times before their deaths. — Боягузи вмирають багато разів.
Інше важливе джерело англійських та німецьких прислів’їв — це прислів’я та приказки, запозичені з інших мов (латинської, грецької, французької, іспанської мов тощо).
Велика група паремій сформувались під впливом латинської мови і приписується Юлію Цезарю. Наприклад:
The wish is father to the thought. (англ.) — Der Wunsch ist der Vater der Absicht. (нім.) — Бажання є батьком думки.
Не gives twice who gives quickly. (англ.) — Віддає двічі той, хто віддає швидко.
Має авторство і крилатий вислів, що став широко вживаним, який приписують давньогрецькому поету Херилу:
Constant drop ping wears away a stone. (англ.) — Steter Tropfen hцhlt den Stein.(нім.) — Краплина по краплині і камінь точить.
Уривок з поеми Херила, що дійшов до наших часів: „Краплина води точить камінь наполегливістю”. У Овідія в „Посланнях з Понта”: «Gutta cavat lapidem» («Краплина точить камінь»). Пізніше ця ж фраза зустрічається у висловах авторів 15 століття, таких як вчений Міхаіл Апостолій, церковних письменників Григорія Богослова та Іоанна Дамаскіна.
Вираз «Добрими намірами пекло вибрукувано» приписується англійському письменнику Джонсону.Його біограф розповідає, що у 1775 році Джонсон сказав:
Hellispavedwithgoodintentions].
Вальтер Скотт у романі «Ламермурська наречена» приписує цей вираз одному з англійських богословів.Дійсно, Джордж Герберт, що помер у 1632 році, в книзі “Jaculaprudentium” говорить:
Hell is full of good meaning and wishing. — Пекло переповнене добриминамірамита бажаннями.
Прислів’я використовував у своїх творах і Чарльз Діккенс. Він писав: «Чи чув ти коли-небудь слова англійського провісника? — сказав Давенсвуд. — Пекло вибрукувано добрими намірами — добрі наміри частіше руйнують, ніж створюють.»
Байки Езопа також відносяться до цього ряду прикладів:
One swallow doesn’t make а summer. (англ.) — Eine Schwalbe macht noch keinen Sommer. (нім.) — Одна ластівка весни не робить.
Пізніше це прислів’я використовують Аристотель, І.А. Крилов, Чарльз Діккенс.
Щодо прислів’їв, запозичених з французької мови, прекрасним прикладом може виступати прислів’я:
The appetite comes with eating. (англ.) — DerAppetitkommtmitdemEssen. (нім.) — Апетит приходить під час їди.
Його автором був французький єпископ Жером де Анже, хоча своє широке вживання воно отримало після того, як Франсуа Рабле використав його у романі «Гаргантюа і Пантагрюель».
Безумовно, існує багато запозичень з Біблії. Наприклад, висловлювання
Asoftanswerturnsawaywrath. — М’яка відповідь відвертає гнів.
Деякі приказки беруть своє коріння з теологічної доктрини сімнадцятого століття:
The end justifies the means. (англ.) — Das Ziel rechtfertigt die Mittel. (нім.) — Мета виправдовує засоби.
У будь-якому випадку з часом обидва джерела, і народне і літературне, опинились злитими воєдино.
2.2 Смислові компоненти концепту «кохання» в англійській пареміології
Аналіз англійських паремій показав, що в англійській пареміології представлені такі смислові компоненти концепту «кохання»:
акціональність (love will find a way, love conquers all);
довготривалість (true love never dies);
невловимість (follow love and it will flee thee; flee love and it will follow thee);
позитивний статус закоханого (аll the world loves a lover);
неконтрольованість, невмотивованість почуття (love is blind; the heart has its reasons);
взаємопов’язаність кохання та шлюбу (Love and marriage go together like a horse and carriage);
наявність перешкод у коханні (The course of true love never did run smooth).
У деяких випадках паремії — прецедентні висловлювання стають основою для гумористичного переосмислення: All the world loves a lover, unless he’s sitting in front of you in the theater. All the world loves a lover, except when you’re waiting to use the phone (Funny Quotes). Предметом іронії є прототипова поведінка закоханого у публічних місцях, коли він порушує загальноприйняті правила поведінки та заважає оточуючим. У гумористичному висловлюванні Love is blind but marriage is an eye-opener використовується паремія (love is blind), де предметом іронії стає не саме кохання, а його еволюція у шлюбних стосунках.
Багатоаспектність концепту «кохання» відображається в англійській мові великою кількістю кліше, концептуальним референтом яких є різні за природою почуття: no love like first love ≠ true love never dies, opposites attract ≠birds of a feather flock together, out of sight, out of mind ≠ absence makes heart grow fonder. Це призводить до диференціації між REAL/TRUE LOVE та INFATUATION, кожен із яких має власні характеристики та ціннісний статус у суспільстві. Що саме називається real/true love має історичну перспективу. Так, в одному із творів ХІІ ст. почуття ревнощів стверджується одним із важливих компонентів справжнього кохання: He who is not jealous can not love (A. Capelannus). У ХХ ст.сприйняття ревнощів є протилежним: Jealousy is not a sign of true love. One of the greatest mistakes people can make is to believe that the more violent the jealousy, the stronger the love (BNC). Ознаками REAL/TRUE LOVE є довготривалість, поступовість виникнення, процесуальність, акціональність (to love) та гармонійність. INFATUATION містить такі ознаки, як недовготривалість, раптовість виникнення, інтенсивна напруженість, результативність, статичність (to be in love). Отже, такі мовленнєві кліше-пареміологізми як true love will never die, absence makes heart grow fonder фіксують наївні уявлення про REAL LOVE, водночас, такі висловлювання, як out of sight, out of mind, no love like first love у конденсованому вигляді подають деякі з ключових ознак INFATUATION. продолжение
–PAGE_BREAK–
2.3 Метафорична репрезентація концепту «кохання»
Метафора — один із основних засобів пізнання об’єктів дійсності, що виконує когнітивну, номінативну, художню та смислоутворюючу функції. Особливо важливою функцією метафори визнається її здатність давати доступ до розуміння абстрактних сфер людського досвіду (G. Lakoff, R. Tsur, Allbrighton, О.Д. Шмелев, Л.І. Бєлєхова).
Образний компонент концепту «кохання» у сучасній англійській мові об’єктивується низкою ключових когнітивних метафор, які є основою для типових метафоричних висловлювань.
Концептуальний референт «кохання» в англійській наївно-мовній картині світу представлений образами, аналіз яких дозволяє виділити основні концептуальні метафори відповідного почуття у сучасній англійській мові. Всього було виділено 36 концептуальних метафор, які поділяються на три основні групи: онтологічні, структурні (пов’язані з видами людської діяльності, фізіологічними станами людини, живими істотами, природними явищами) та просторові:
Рис.2.1 Концептуальні метафори
Група онтологічних метафор включає в себе метафори кохання як вмістища, субстанції, предмета та єдності (LOVE IS UNITY, LOVE IS SUBSTANCE, LOVE IS AN OBJECT, LOVE IS A CONTAINER). Так, наприклад, ключова метафора LOVE IS UNITY лежить в основі таких метафоричних висловлювань, як We were made for each other. We are one. She is my better half. Theirs is a perfect match. Метафора кохання як єдності є основою для таких сталих словосполучень, як: split-up, break-up, що позначають „розщеплення” цілого на дві частини. Прикметник fragmentary у функції означення іменника relationship має негативну конотацію: In her life, all was frail — emotions fleeting, relationships fragmentary (E. Taylor).
Група структурних метафор складається з чотирьох підгруп. Перша підгрупа включає в себе метафори, пов’язані з різними видами людської діяльністі: війною, руйнацією, ідолопоклонінням, спілкуванням та обробкою землі (LOVE IS WAR, LOVE IS DESTRUCTION, LOVE IS IDOLATRY, LOVE IS COMMUNICATION, LOVE IS CULTIVATION). Виділені антропоморфні метафори відповідають тезі когнітивної лінгвістики про антропоцентричність значення, свідчать про те, що абстрактні категорії осмислюються у термінах конкретної діяльності людини. Так, уявлення про кохання як руйнацію є основою таких метафоричних висловлювань, як He’s very naughty and breaks everyone’s heart. He can be struck by an infatuation for women he has never met. She was destroying herself with unrequited love. Her love had to torment her. Метафоричний сценарій цієї метафори має такий вигляд: кохання — це щось/ жива істота, яка шкодить суб’єктові (обом закоханим) або частині його тіла; об’єкт наносить пошкодження суб’єктові; суб’єкт нівечить себе сам за допомогою кохання.
Друга підгрупа об’єднує концептуальні метафори, пов’язані фізіологічними станами людини: голодом, спрагою, хворобою — божевіллям та сліпотою (LOVE IS HUNGER, LOVE IS THIRST, LOVE IS MADNESS, LOVE IS BLINDNESS), наприклад: He’s love-starved. He hungered for love. Passionate love is a quenchless thirst. The first sigh of love is the last of wisdom. Всі ці метафори об’єднані загальною метафоричною схемою PHYSIOLOGICAL EFFECT (OF EMOTION) IS EMOTION (А.Shemelev).
Третя підгрупа структурних метафор включає в себе метафоричні уподіблення кохання природним явищам: вогню, воді, світлу, повітрю та вітру, а також таким фізичним явищам, як електрика та магнетизм (LOVE IS FIRE, LOVE IS WATER, LOVE IS LIGHT, LOVE IS WIND, LOVE IS ELECTRICITY, LOVE IS MAGNETISM): Their love has evaporated. Love is the air we breathe. I could feel the electricity between us. Співставлення цих результатів із даними інших мов засвідчує універсальність архетипів вогню, води та повітря як бази для створення метафоричних перенесень.
В окрему підгрупу було виділено концептуальні метафори, пов’язані із живими істотами: людиною, твариною, рослиною (LOVE IS A HUMAN BEING, LOVE IS AN ANIMAL, LOVE IS A PLANT): True love does not speak aloud. Their love nest has been discovered. Love is the flower of life, and blossoms unexpectedly and without law.
Просторові метафори складаються з метафор, що концептуалізують кохання як рух по вертикалі, рух по горизонталі, рух вбік та просторово — темпоральну метафору початку руху (LOVE IS A HORIZONTAL MOVEMENT, LOVE IS A VERTICAL MOVEMENT, LOVE IS A MOVEMENT SIDEWAYS, LOVE IS THE STARTING POINT OF THE MOVEMENT). Метафора кохання як руху по вертикалі не має чітко визначеної спрямованості та не підтверджує гіпотезу Дж. Лакоффа про інгерентну позитивну оцінку напрямку “наверх”, і негативну напрямку “вниз”. З одного боку, лексеми на позначення почуття піднесеності, характерної для закоханих, етимологічно походять від дієслів із конкретним значенням руху, а саме, „нести, підносити”: elate (XV ст., від лат. elat — основа дієприкметника минулого часу дієслова effere у значенні “to carry up,” від дієслова ferre у значенні “to carry”); vehemence (XV ст., від лат. vehemеns у значенні „ardent”; споріднене з дієсловом vehere у значенні „to carry up”) (OED). З іншого боку, ідіоматичний вираз to fall in love вказує на напрямок „вниз”.
Основною просторовою метафорою кохання як руху по горизонталі є метафора LOVE IS A JOURNEY, що підкреслює такі смислові компоненти концепту «кохання», як континуальність: Love is an unending road. don’t know where it started never know when it ends (Reyes), а також спрямованість на процес, а не результат: Love is a journey not a destination (Thomas). Інколи при вербальній реалізації концептуальної метафори «кохання» — ПОДОРОЖ використовується образ паломництва, мандрівки, що акцентує увагу на аспекті незапланованості подорожі, а також має релігійний підтекст: Real love is a pilgrimage. It happens when there is no strategy, but it is very rare because most people are strategists (Brookner).
Проаналізовані концептуальні метафори вербально виражаються за допомогою лексичних та образних засобів, що втілюють переважно лише одну прототипову концептуальну схему, акцентують на одному з аспектів цього почуття (стихійність, неконтрольованість, плинність, креативність, акціональність та ін.) та характеризуються простотою синтаксичної будови, обіймаючи словосполучення або просте речення. Від вибору лексичних та образних засобів залежить тип почуття, який подається метафорично. Так, від якості предмету або явища області джерела (source domain) залежить якість почуття, що передається метафорою. Однак у мовленні про кохання почуття передається зазвичай за допомогою декількох концептуальних метафор, що слугують основою для конкретного висловлювання: Love is a smoke made with the fume of sighs, // Being purged, a fire sparkling in lovers’ eyes, // Being vexed, a sea nourished with lovers’ tears. // What is it else? A madness most discreet, // A choking gall and a preserving sweet (Shakespeare).
Аналіз метафоричних висловлювань доводить, що повсякденне мовлення про кохання та його художні інтерпретації засновуються на тих самих концептуальних схемах метафоричних перенесень, що, водночас, не виключає можливості створення нових, художніх образів, заснованих на інших асоціативних зв’язках.
Аналіз метафоризації почуття кохання в англійській мові виявляє лінгво-когнітивний механізм діяльності людської свідомості, одним із принципів якої є заснування стійких, культурно-обумовлених або універсальних зв’язків між абстрактними та конкретними феноменами світу. Виявлення цих зв’язків уможливлює реконструювання концептуального референту «кохання» у буденній свідомості носіїв англійської мови. Виявлені асоціативні відносини можуть мати як архетиповий, так і етно-специфічний характер.
Розділ 3. Вербалізації концепту «кохання»
У спілкуванні закоханих поєднуються елементи як особистісного, так соціально-детермінованого дискурсів. З одного боку, комунікація між закоханими визначається як personalized communication/ idiomatic communication (R. A.Bell, N.L. Buerkel-Rothfuss, K. E.Gore), якому притаманне використання лексичних одиниць або висловлювань, що мають символічне значення лише для двох закоханих (relationship-specific messages, personal idioms). Використання цих лексичних одиниць або висловлювань кимось іншим може розглядатися як порушення приватності (invasion of privacy), оскільки вони втілюють тенденцію мовців до створення емоційної близькості, „втаємниченості”. З іншого боку, мовлення закоханих має характеристики соціальної детермінованості, а також характеризується наявністю ритуальних компонентів у спілкуванні закоханих. Ці елементи найяскравіше простежуються у комунікативній ситуації „освідчення у коханні”, яка є культурним текстом, що включає в себе елементи різних кодів: акціонального, предметного, вербального, персонального та темпорального.
Основними загальними рисами дискурсу кохання є його підвищена емоційність, ритуальність, реалізація парольної функції мовлення (вживання мовних одиниць символічного значення, які відомі лише закоханим) та кооперативно-спрямованої стратегії ввічливості, більша порівняно з іншими комунікативними ситуаціями тенденція до граничної відвертості про себе (self-disclosure), наявність особливого культурно-детермінованого невербального коду.
Дискурсивні особливості мовлення закоханих залежать від психологічного портрету кожного із учасників такого спілкування. Теоретичною базою при виділенні в дискурсі кохання типових особистостей-учасників спілкування закоханих стало поняття „мовної особистості”, яке активно розробляється сучасною лінгвістикою (Ю.М. Караулов, В.І. Карасик, С. Г.Воркачев, Ф.С. Бацевич). У роботі виділено такі типи мовних особистостей, як: романтичний закоханий (romantic lover), суб’єкт кохання-гри (ludus lover), прагматичний закоханий (pragmatic lover), маніакальний закоханий (maniac lover), та суб’єкт кохання-агапе (agapic lover). Така типізація дозволяє описати характерні ситуації спілкування, в яких проявляються ці особистості, виділити основні жанри комунікативної взаємодії, проаналізувати стильові регістри та емоційну тональність спілкування, яке детермінується саме цим типом мовної особистості у дискурсі кохання.
Прототиповим жанром, в якому реалізується характерна для романтичного закоханого домінанта мовленнєвої поведінки, є любовне листування. Характерною рисою мовлення романтичних закоханих є вживання „естетичної” та позитивно-оцінної лексики, що вживається відносно фізичної або духовної краси об’єкта кохання. Жанру романтичного листування притаманна особлива конфігурація дейктичного простору, в якому основними дейктиками є I та YOU. Конфігурацію І — YOU в любовних листах конкретизує використання речень за моделлю You are my X (Y, Z). Таке вербальне присвоєння відображає прагнення закоханого заволодіти об’єктом кохання; a також імплікує, що адресат має велике значення для адресанта: You are my heart and soul. You are my inspiration. You are my everything (LL). У жанрі любовного листування провідною є тактика „визначення обраності адресата адресантом”. Для її реалізації підкреслюється одиничність, ексклюзивність об’єкта кохання. Зокрема, це можне відбуватися за допомогою вживання означеного артиклю як частини предикату дейктика YOU. У функції іменної частини складного присудка вживаються лексеми загальної семантики (man, woman, one, тощо): You are truly the woman, the partner and the wife I have only dreamed of until now. You are so «The Man.» You are «The One», the only one, the man I love (LL).
Любовне листування характеризується особливостями конфігурації темпорального дейксису. Найважливішим видом часового дейксису у мовленнєвому портреті романтичного закоханого та, зокрема, у жанрі любовного листування є пантемпоральний дейктик always. Існує тенденція закоханих передавати своє почуття як довготривалий, а не тимчасовий стан, вживаючи так звану „диспозиційну мову” („dispositional or continuous language”). Описуючи своє кохання, мовці схильні характеризувати його за допомогою підсумкових тверджень про почуття („summary affect statements”), що імплікують довготривалість взаємовідносин (S.Duck): I love you, Harley, I’ll always love you, and you’ll always love me (LL).
Вербальний портрет мовної особистості — суб’єкта кохання-гри детермінується психологічною установкою на гру в комунікації. Прототиповим жанром, в якому реалізується кохання-гра, є романтичний флірт. Для мовної особистості суб’єкта кохання-гри характерними є недомовки, приховування приватної інформації про себе:
KAT (continuing) When you were gone last year — where were you?
PATRICK Busy
KAT Were you in jail?
PATRICK Maybe.
KAT No, you weren’t
PATRICK Then why’d you ask?
KAT Why’d you lie?
He doesn’t answer, but instead, frowns and turns up the music (K. Lutz).
Основною є куртуазна комунікативна стратегія. Частотним є використання такого комунікативного прийому, як використання неправдивих тверджень. Відповідно, емоційна тональність спілкування, детермінована психологічними особливостями мовної особистості суб’єкта кохання-гри, є позитивно-спрямованою, із елементами гри з партнером. На мовленнєво-поведінковому рівні частотним є використання жартів, іронічних висловлювань, спостерігається відсутність властивої романтичному коханню патетичності та тенденції до граничної відвертості про себе (self-disclosure). Навпаки, для мовної особистості суб’єкта кохання-гри характерними є недомовки, приховування як приватної інформації про себе, так і своїх комунікативних намірів, адресат має весь час здогадуватися про рівень зацікавленості адресанта.
У повсякденному спілкуванні для мовної особистості прагматичного закоханого характерною є раціонально-евристична стратегія мовленнєвої поведінки. У пропозиціях про почуття кохання спостерігаються дискурсивні маркери логічних відносин причини, наслідку або умови: And that, logically, leads me to the obvious conclusion — that I love you, and that we must be married as soon as possible [BNC]. Констатація факту в дискурсі прагматичного кохання переважає над гіперболізацією, спостерігається тенденція до максимальної точності, буквальності та правдивості у висловлюваннях, відчутна орієнтація на з’ясування реального стану справ, що не враховує емоції співрозмовника: Why would I send flowers? What’s the occasion? (M. Shyamalan). Мовна особистість прагматичного закоханого реалізується, як правило, у побутовому дискурсі, у різноманітних ситуаціях повсякденного спілкування. Основною концептуальною метафорою прагматичного кохання є метафора LOVE IS A BUSINESS, наприклад: But, in any case, for the thrifty bourgeois love-insurance, with its daily payments of patience, forbearance, and resignation, she was no longer eligible (М.Mccarthy).
Основною стратегією особистості маніакального закоханого є здійснення сильного емоційного впливу (вербально та невербально) на адресата з метою втримання та контролю над його почуттям. У межах цієї стратегії розглядаються дві тактики вербальної поведінки. Перша полягає у цілеспрямованому намірі викликати емоцію жалю, співчуття у адресата, зокрема, шляхом приниження себе та звеличення співрозмовника. З тактикою викликання емоцій співчуття та жалощів у адресата пов’язані мовні прийоми опису власного почуття як вкрай болісного, такого, що має сильний вплив на самопочуття мовця: When my love affairs break up, I get so depressed that I have even thought of suicide [BNC]. Метафорична репрезентація власного почуття (self-report statements) у мовленні маніакального закоханого буде представлена концептуальними метафорами у вигляді схеми: PHYSIOLOGICAL EFFECT OF LOVE IS LOVE (наприклад, LOVE IS ILLNESS, LOVE IS MADNESS, LOVE IS INTOXICATION, LOVE IS PAIN та ін.). Друга тактика включає в себе більш агресивні, владні прийоми контролю над адресатом, інвективні стратегії, тощо. Мовна особистість маніакального закоханого може реалізувати себе в афективному, владному типі дискурсу, у вживанні „емоційної тираніі”, що реалізується в інвективній мовленнєвій поведінці, наприклад, риторичних питаннях (Do you love me, then?), звинуваченнях (You don’t love me), демонстративній вербальній поведінці (I don’t care if you still love me or not), погрозах (And if you don’t do that, I will fall ill or become very unhappy), категоричних вимогах (I have done so much for you, so now you should do this for me. I want you to live your life according to my beliefs and ideas). Важливо, що метою маніакального закоханого є не стільки контроль над діями адресанта, скільки контроль над його (її) внутрішнім світом: I need you to need me, and to look after me exactly the way I have in mind. I need your attention, your sympathy, your consent, your time, your presence, your love [BNC]. продолжение
–PAGE_BREAK–
Мовна особистість суб’єкта кохання-агапе описує своє почуття відповідно до існуючих моделей теоретичного опису цього типу кохання. Мовній особистості суб’єкта кохання-агапе властива всеохоплююча адресатність: певна „розмитість” образу адресата, яким може бути як кохана людина, так і родич, і друг, і навіть знайомий. Зважаючи на існуючу в англо-американській культурі систему цінностей, таких, як: personal growth, individual freedom, self-reliance, враховуючи індивідуалістичність західної культури в цілому, можна зробити висновок, що якщо кохання-агапе і має високий аксіологічний статус у філософії та релігії, то у повсякденній, „наївній” свідомості агапе не належить до основних цінностей суспільства. Кохання-агапе переважно передається теоретично-описово, дистанційовано. Вживання дієслів переважно активного способу теперішнього часу концептуалізує таке кохання як субстанцію/силу, наділену характеристикою акціональності: Love makes us see the truth, makes it our duty to tell the truth. Love drives us, even when we are not aware of it (BNC).
Вербальна поведінка кожної типізованої мовної особистості у дискурсі кохання є реалізацією інтуїтивних та осмислених фонових знань комуніканта щодо кохання, нормативних засобів його вербального вираження та позалінгвальних компонентів, що супроводжують любовне спілкування. Комунікативна ситуація конфлікту між мовними особистостями різних типів кохання може спричинятися конфліктністю стилів вербальної поведінки, комунікативної програми в цілому. Так, комунікативний конфлікт між мовними особистостями маніакального та прагматичного закоханих може бути результатом розбіжностей у виборі типу аргументації. Якщо для мовної особистості суб’єкта кохання-манії властивою є емоційна аргументація, використання емоційного тиску на адресата, то мовна особистість прагматичного закоханого реалізується переважно у логічній аргументації. Типізація мовних особистостей того чи іншого різновиду кохання повинна також враховувати ґендерний аспект конкретної комунікативної взаємодії. Відомо, що жінки є більш орієнтованими на соціальну інтеракцію та спілкування в цілому. У неконфліктних ситуаціях спілкування жінки є більш уважними слухачами, які вживають більше емпатичних тверджень (empathy statements) та налагоджують емоційний контакт між комунікантами. Стосовно конфліктних комунікативних ситуацій відомо, що жінки більш емоційно поводяться під час вербального конфлікту: Women are more demanding, using threats, «guilt trips,» and personal attacks to persuade. They send more double messages: smile and say, «You’re terrible!» (D. Tannen).
Невербальні компоненти комунікації між закоханими є важливою складовою дискурсу кохання, природа яких може бути різною. Невербальний код спілкування закоханих включає в себе спектр неконтрольованих реакцій, які відображають підвищену емоційність. Невербальні компоненти спілкування між закоханими включають також низку комунікативно-значимих елементів, які є індикаторами почуття або романтичної зацікавленості та спрямовані на об’єкт почуття. Окрім цього, існує комплекс позамовних компонентів спілкування, які функціонують як маркери романтичних стосунків між закоханими та спрямовані на аутсайдерів комунікативної ситуації (affiliation cues, tie signs).
Висновки
Таким чином можна зробити висновки:
1. Концепт «кохання», вербалізований засобами сучасної англійської мови, включає в себе як наївні/буденні, так і наукові уявлення про відповідне почуття та є складним ментальним утворенням в єдності його понятійного, ціннісного та образного компонентів. Понятійний компонент концепту «кохання» розкривається у визначеннях кохання, що існують в англомовних наукових концепціях та теоріях, які утворюють фрагмент наукової картини світу. Центральне положення в філософській картині світу, об’єктивованій в англійській мові, посідає концепт егалітарного кохання до всіх, agape, та його англійські відповідники absolute love, ultimate love, supreme love. Концепт «кохання» в англомовних роботах з психології представлений розмаїтою типологією почуття кохання між чоловіком та жінкою, головними в якій є passion, intimacy, commitment.
2. Концепт «кохання» в наївній мовній свідомості є комплексом буденних уявлень про кохання та має ключові ознаки недиференційованості, подвійності, дуальності, цінності, багатоаспектності відповідного почуття, що відображується у стійких атрибутах лексеми love, пареміях та мовних кліше. Ціннісний аспект концепту «кохання» в сучасній англійській мові проявляється в існуванні культурно-детермінованої аксіологічної шкали різних за природою, основними ознаками та оцінкою почуттів (real love, infatuation, possessive love).
3. Образний компонент концепту «кохання» в сучасній англійській мові об’єктивується низкою когнітивних метафор, які мають рекурентний характер в синхронічному та діахронічному аспектах. Ці метафори розподіляються на три основні групи: онтологічні (метафори, пов’язані з вмістищами та субстанціями), структурні (метафори, пов’язані з людською діяльністю, з фізіологічними станами людини, з природними явищами, з живими істотами) та просторові (метафори, які концептуалізують кохання як рух по вертикалі, рух по горизонталі, рух вбік та просторово-темпоральна метафора початку руху).
4. Вербальне вираження почуття кохання пов’язано із соціо-культурними нормами суспільства. Мовлення закоханих обумовлюється соціальними, культурними, історичними, ґендерними, психологічними факторами, що дозволяє виділити його в окремий дискурс — дискурс кохання, який має особливості як вербального, так і невербального характеру.
5. Типи мовних особистостей (romantic lover, game-playing lover, pragmatic lover, possessive lover, agapic lover) у дискурсі кохання характеризуються реалізацією особливих мовленнєвих стратегій. Для романтичного закоханого провідною є стратегія визначення одиничності, ексклюзивності об’єкта почуття; для суб’єкта кохання-гри основною є куртуазна комунікативна стратегія; для суб’єкта кохання-манії основною стратегією є вербальне та невербальне здійснення сильного емоційного впливу на адресата з метою втримання та контролю над його почуттям. Для прагматичного закоханого характерною є раціонально-евристична стратегія мовленнєвої поведінки, що спирається на розсудливість та здоровий глузд. Мовній особистості суб’єкта кохання-агапе властива „всеохоплююча адресатність”.
Проведене комплексне дослідження концепту «кохання» у сучасній англійській мові показало, що відповідний концепт існує у свідомості носіїв англійської мови як складне ментальне утворення, яке конденсує різнопланові уявлення про почуття кохання. Ці уявлення експлікуються різноманітними мовними засобами: окремими лексемами, словосполученнями, пареміями, кліше, метафоричними виразами, тощо. Окрім цього, концепт «кохання» як комплекс інтуїтивних та усвідомлюваних знань про почуття є фактором, що регулює вербальну та невербальну поведінку мовців у ситуаціях спілкування між закоханими.
У роботі вербалізований в англійській мові концепт «кохання» розглянуто як складову наукової (філософської та психологічної) та наївної картин світу. На відміну від наївно-мовних, філософські та наукові уявлення, систематизовані в межах різноманітних концепцій, є універсальними, точнішими та детальнішими. В англомовних філософських роботах розроблені різноманітні класифікації кохання за суб’єктом (parental, mating love), об’єктом (eros, philia, agape) або природою почуття (spiritual love, deficiency love). Пріоритетний ціннісний статус в англійській філософській картині світу має концепт agape, який із суто філософського перетворився на предмет теоретизування у межах інших дисциплін: медицини, етики, релігієзнавства, психології, тощо. У психологічній картині світу найвищий ціннісний статус має концепт consummate love, який є ідеалізованим конструктом „ідеального кохання”, що включає в себе три обов’язкові компоненти: intimacy, passion, commitment.
Наївні уявлення про кохання було досліджено у курсовій роботі на основі їх експлікації у повсякденному мовленні, пареміологічному фонді, публікаціях публіцистичного характеру, тощо. Виявилось, що в наївній картині світу концепт «кохання» є нерозчленованим цілим, яке має ознаку дуальності — наявності двох протилежних ключових ознак, що призводить до диференціації між концептами REAL/TRUE LOVE та INFATUATION, кожен з яких має свої концептуальні характеристики та ціннісний статус у суспільстві, а також багатоаспектність, яка відображається у пареміологічному фонді англійської мови.
У курсовій роботі показано, що в ціннісному аспекті для британської та американської лінгвокультур найбільш високий статус має концепт REAL/TRUE LOVE (кінцева цінність), інструментальною цінністю може виступати концепт INFATUATION та інгеретно негативний ціннісний статус має концепт POSSESSIVE LOVE, який протистоїть основним цінностям англо-американської культури.
Образний вимір концепту «кохання» у сучасній англійській мові проаналізовано на основі конвенціональних метафоричних виразів, які є типовими для опису відповідного почуття. У роботі виділено 36 концептуальних метафор, які є основою як для мовлення про кохання, так і для створення нових, індивідуальних образів. Виявилось, що в метафоричному представленні концептуальний референт «кохання» має стійкі асоціати із явищами природи (водою, вогнем, повітрям та ін.), з видами людської діяльності (зокрема, війною, обробкою землі, спілкуванням, ідолопоклонінням, тощо), зі станами людини (голодом, спрагою, сп’янінням, болем та ін.) та живими істотами (людиною, тваринами, рослинами). Окрім цього, концепт «кохання» у сучасній англійській мові представлений низкою онтологічних та просторових метафор.
З дискурсивних позицій концепт «кохання» в сучасній англійській мові розглянуто як фактор, який регулює вербальну поведінку носіїв мови. На основі виділення у сучасній англомовній психології окремих „стилів” кохання у курсовій роботі були виділені п’ять типів мовних особистостей. Це дозволило не лише охарактеризувати психологічний портрет відповідних мовних особистостей та типовий для них вибір мовленнєвих стратегій, але й описати типові ситуації спілкування, в яких проявляються ці особистості, виділити основні жанри комунікативної взаємодії, проаналізувати стильові регістри та емоційну тональність спілкування, яке детермінується саме цим типом мовної особистості у дискурсі кохання. У курсовій роботі показано, що вербальна поведінка кожної типізованої мовної особистості у дискурсі кохання є дискурсивною реалізацією інтуїтивних та осмислених фонових знань комуніканта щодо кохання, нормативних засобів його вербального вираження та позамовних компонентів любовного спілкування. Це дозволило розглянути ситуації комунікативного конфлікту в дискурсі кохання як результат конфлікту ментальних уявлень про відповідне почуття в їх дискурсивній реалізації.
Список використаної літератури
Архангельський В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. — Ростов-на-Дону: Научная литература, 1964. — 216 с.
Баранцев К.Т. Англійські прислів’я та приказки. — К.: Радянська школа, 1973. — 176 с.
Гаврин С.Г. Фразеология современного русского языка: Учебное пособие по спецкурсу для филологов. — Пермь: Русский дом, 1974. — 158 с.
Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. Монографія. — К.: Логос, 2004. — 71 с.
Горький М. О том, как я учился писать. Збірник статей «О литературе». — М.: Высшая школа, 1955. — 331 с.
Ґудзик К. Про що говорить мова? — К.: “День” №161, 2004. — 50 с.
Иванчикова Е.А. Лексический повтор как экспрессивный прием синтаксического распространения. // Мысли о современном русском языке. — М.: Просвещение, 1969. — 256 с.
Кириллова Н.Н. О денотате фразеологической семантики. // Вопросы языкознания №1, 1986. — 318 с.
Корень О.В. Коммуникативно-прагматические аспекты английских пословиц. // Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі. Збірник наукових праць. — Суми: Ризографія СумДУ, 1999. — 219 с.
Корень О.В. Системно-функціональні особливості англійських прислів’їв. Автореферат. — Суми: Ризографія СумДУ, 2000. — 22 с.
Кунин А.В. Английская фразеология. — М.: Русс. яз., 1970. — 218 с.
Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка: Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. — 2-е изд., перераб. — М.: Высш. шк., Дубна: Феникс, 1996. — 381 с.
Кузько П.В. До питання про перспективність дослідження паремій. — Мелітополь: видавництво Мелітопольський державний педуніверситет, 2003. — 140 с.
Молотков А.И. Основы фразеологии русского языка. — Л.: Госкнига, 1977. — 109 с.
Пазяк М.М. Нові видання в пареміології: Народна творчість та етнографія. — К.: Наукова думка, 1989. — 206 с.
Пермяков Г.Л. Основы структурной паремиологии. — М.: Наука, 1988. — 237 с.
Пирогов В.Л. Структура і семантика паремійних одиниць японської, англійської, української та російської мов: типологічний та лінгвокультурологічний аспекти. Автореф. — К.: Київський Національний Лінгвістичний Університет, 2003. — 22 с.
Тарланов З.К. Русские пословицы: синтаксис и поэтика. — Петрозавод: Петрозаводский государственный університет, 1999. — 248 с.
Тарланов З.К. Становление типологии предложения в русском языке в ее отношении к этнофилософии. — Петрозавод: Петрозаводский государственный університет, 1999. — 208 с.
Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. — М.: Школа “Языки русской культуры”, 1996. — 288 с.
Телия В.Н. Что такое фразеология. — М.: Высш.шк., 1966. — 278 с.
Типология и взаимосвязи фольклора народов СССР. Поэтика и стилистика. — М.: Наука, 1980. — 343 с.
Фелицина В.П., Прохоров Ю.Е. Русские пословицы, поговорки и крылатые выражения. — М.: Русский язык, 1979. — 182 с.
Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию Изд.2-е, доп. — М.: УРСС Комкнига, 2005. — 336 с.