Лекція 2. Підприємство і ринок.
Сутність підприємництва
Невід’ємнимелементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічноїдіяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.
Підприємництво — ініціативна, новаторська діяльність господарюючогосуб’єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічнихрішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачаєконкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям«власник».
Науковаекономічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічнукатегорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.
Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між йогосуб’єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Суть підприємництва як методу господарювання розкривають йогоосновні функції: ресурсна, організаційна та творча.
Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене нанайбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових таінформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління іорганізації виробництва
Організаційна функція зводиться до діяльності по організаціївиробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.
Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації новихідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язаніз господарським ризиком.
Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:самостійність і незалежність господарюючих суб’єктів, господарський ризик;економічна відповідальність.
Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризуєтьсяоригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються упрактичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму ілюдської натури.
Таким чином, підприємець — суб’єкт, що поєднує у собі новаторські,комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів,методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосуваннякапіталу. А звідси і підприємництво — це тип господарської поведінкипідприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метоюотримання прибутку і соціального ефекту.
Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної,новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку,до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення точногорозрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання факторів,прагнення реалізувати творчій потенціал людини.
Підприємництво в Україні
Донедавнього часу в нашій країні поняттям «підприємець»,«підприємництво» надавався негативний відтінок. Вони асоціювались ізнезаконними угодами, тіньовою економікою, обманом у влаштуванні власних справ.Лише в останні роки внаслідок радикальних змін в економічному житті,господарськими реформами і демократизацією суспільного життя ставлення до підприємництвапочало змінюватись у позитивну сторону.
У перехідній економіці України для формування і розвитку підприємництванеобхідні відповідні умови. Можна виділити основні їх чотири групи: економічні,політичні, юридичні та психологічні.
Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільствіфункціонували багатосуб’єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні)власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свійстрах і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. Узв’язку з цим шляхом створення економічних умов у нашій країні є роздержавленняі приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.
Політичні умови визначаються стабільністю і демократизацією суспільногожиття в Україні. Цього можна досягти надавши усім господарюючим суб’єктамгарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації,експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, в томучислі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а такожстворювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій,кредитній, митній та іншій політиці.
Юридичні умови полягають у створенні нормативної бази підприємництва тайого правової захищеності. У 1991-1992 роках в Україні було прийнято рядзаконів, які сформували організаційно-правову базу для розвитку підприємництвав умовах становлення ринкової системи господарювання. Найважливішими серед нихє Закони України «Про підприємництво», «Про цінні папери іфондову біржу», «Про господарські товариства» та ін.
Психологічні умови підприємництва полягають у створенні сприятливогопсихологічного клімату серед населення. У цьому плані у нас є ще багатопроблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які створювалинегативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його водну мить не вдасться.
Правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльностіна території України визначає Закон України «Про підприємництво»,прийнятий 7 лютого 1991 року. Закон встановлює гарантії свободи підприємництвата його державної підтримки. В Законі підприємництво розглядається яксамостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльністьпо виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлеюз метою одержання прибутку.
Суб’єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи — громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності чидієздатності, і юридичні особи усіх форм власності. Вони мають право безобмежень приймати рішення і самостійно здійснювати будь-яку економічнудіяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Водночас забороняєтьсяздійснювати підприємницьку діяльність представникам влади і охоронних структур,військовослужбовцям. Ці обмеження пов’язані з необхідністю забезпечитинезалежність функціонування державних служб. Вони вводяться з метою захистунаселення від зловживань і недобросовісної діяльності.
Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля,інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), якийматеріалізується в продукції, яка виробляється (послугах, інформації).
Необхідно відзначити, що підприємництво може застосовуватися в усіх сферахекономіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими створює небезпекудля суспільства, шкодить здоров’ю людей.
З метою контролю за безпекою суспільства держава накладає заборону на окремівиди підприємницької діяльності. Так, підприємництво у галузях озброєнь,випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів можездійснюватись лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензійзабороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв,тютюнових виробів, пошук і розробка корисних копалин, здійснення юридичноїпрактики та ін.
Згідно з Законодавством, підприємництво в Україні здійснюється за такимипринципами:
— вільний вибір діяльності;
— залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльностімайна та коштів юридичних осіб та громадян;
— самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачіввироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
— вільний найм працівників;
— залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або необмежено законодавством;
— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,установлених законодавством;
— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічноїдіяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютноївиручки на свій розсуд
Умовою швидкого розвиткупідприємництва виступають гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Взв’язку з цим були проголошені гарантії для всіх підприємців незалежно відобраних ними форм підприємницької діяльності та власності, рівні права і рівніможливості стосовно доступу до трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Принципи ринкової економіки
– махсвобода господарської діяльності;
– повнавідповідальність господарських організацій, підприємств, всіх працівників зарез.економічної діяльності, що спирається на рівноправність всіх видіввласності;
– конкуренціявиробників;
– вільнеціноутворення
– держ.контрольза цінами в обмеженій сфері;
– відмовадержави від прямої участі в господарській діяльності за винятком окремихспец.галузей
– поширенняринкових відносин на ті сфери, де можна досягти найбільшої ефективності;
– відкритістьекономіки, її послідовна інтеграція в систему світових господарських зв`язків;
– забезпеченняз боку держ.влади на всіх рівнях соціальн.гарантій як у праці, так і упідтримці непрацездатних.
Формипідприємницької діяльності
Підприємництвопередбачає функціонування різних форм господарювання. Класифікуючи підприємстваз точки зору форм власності, слід мати на увазі, що в Україні виділяютьдержавне, колективне, приватне підприємництво, а в країнах з ринковоюекономікою виділяють приватний і державний сектор. Сучасна економічна теоріявизнає три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
1)одноосібне володіння;
2) партнерство (товариство);
3) корпорація (акціонерне товариство).
Одноосібне володіння — це таке підприємство,власником якого є одна особа чи сім’я, що самостійно веде справу у своїхінтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник маєматеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, абокупує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства.
Згідно із законодавством, до підприємств з одноосібним володінням в Україніналежить індивідуальне підприємство, сімейне підприємство, приватнепідприємство з правом наймання робочої сили.
Як одна з найпростіших форм підприємницької діяльності, одноосібне володіннямає певні переваги: власник має повну самостійність, значну свободу іоперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективноговиробництва.
Однак цій організаційній формі притаманні значні недоліки: труднощі іззалученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великікредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строківдіяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багатообов’язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині нетак легко).
Значно краще йдуть справи на підприємствах, що засновані на партнерстві.
Партнерство — це підприємство, організація або установа, створені назасадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхомоб’єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Об’єднуючи своїфінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляютьризик, а також прибутки і збитки.
За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють товаристваз обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні такомандитні. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванніпідприємства.
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, учасникиякого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їхвнесків (у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності та ін.).
Товариство з додатковою відповідальністю — це підприємство, партнериякого відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами своїми внесками достатутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном уоднаковому для всіх учасників кратному розмірі. Граничний розмірвідповідальності партнерів зазначається в статутних документах.
Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільноюпідприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність зазобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Командитне товариство — це підприємство, що поряд з одним або більшістюучасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїммайном, включає також одного або більше учасників, відповідальність якихобмежується вкладом у майні товариства. Якщо в командитному товаристві берутьучасть два або більше партнерів з повною відповідальністю, вони несутьсолідарну відповідальність по боргах товариства.
На підприємствах, що ґрунтуються на партнерстві, виявляється ряд переваг:завдяки спеціалізації в управлінні досягається більш висока ефективністьвиробництва, об’єднуються значні ресурси, що зменшує загрозу банкрутства істворює певну довіру банків. Недоліки цих форм господарювання полягають у тому,що при наявності партнерів можливі розходження в поглядах, інтересах, що інодізатримує прийняття відповідних рішень; необмежена відповідальність призводитьдо того, що доводиться нести збитки за помилки своїх партнерів.
В Україні до форми партнерства відносять також кооперативи, колективні таорендні підприємства.
Право колективної власності виникає на основі добровільного об’єднання майнагромадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств,інших господарських об’єднань; передачі державних підприємств в оренду, викупуколективами державного майна; перетворення державних підприємств на акціонерніта інші товариства.
Кооператив (від лат. “cooperatio” — співробітництво) — це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської абоіншої діяльності, засноване на особистій участі і використанні власного або орендованогомайна.
В економіці України існують такі кооперативи : споживчі і обслуговуючі.
Підприємницьку діяльність здійснюють споживчі кооперативи. Вони займаютьсявиробництвом товарів і продукції, виконанням робіт і наданням платних послугпідприємствам, організаціям і окремим громадянам. Членом кооперативу може бутикожен громадянин, який досяг 16 років.
Взаємовідносини між кооперативом і його членами регулюються договором. Майнокооперативів формується за рахунок грошових і матеріальних внесків (паїв) йогочленів, виробленої продукції та доходів від реалізації продукції та ін.Одержаний дохід розподіляється між членами кооперативу за трудовим вкладомкожного, частина його може розподілятися залежно від величини внеску (паю).
Розвитку підприємництва сприяють орендні відносини, які регулюються Законом«Про оренду майна державних підприємств і організацій».
Оренда (від лат. “arrendare” — віддавати в найм) — цезасноване на договорі тимчасове платне володіння і користування майном дляздійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілімайнові комплекси державних підприємств або її структурних підрозділів. Перелікоб’єктів регулюється законом України «Про підприємництво».
Суб’єктами орендних відносин виступають орендодавець і орендар. Орендодавцями єоргани, уповноважені управляти відповідним майном. Орендарями можуть статитрудові колективи, громадяни, юридичні особи, іноземні держави і особи безгромадянства.
Орендар самостійно вибирає, що йому виробляти і реєструє нове підприємство увстановленому законом порядку. Найперспективнішою формою оренди, яка широкозастосовується в західних країнах, є лізинг .
Лізинг – цедовгострокова оренда майна на умовах розстрочення плати за неї. У цьому разівласник майна здає його в оренду на тривалий строк лізингоутримувачу, якийшляхом періодичних платежів виплачує повну вартість цього майна. Тому,лізинговий кредит є формою майнового кредиту, а лізингова операція маєкредитний характер. Суб»єктами кредитних відносин у цьому випадку є лізингодавецьяк кредитор і лізингоутримувач як позичальник.
Об»єктом лізингу може бутибудь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів відповідно дочинного законодавства, не заборонене до вільного обороту на ринку і не маєобмежень на передачу в оренду.
Третім типоморганізації підприємництва, що за обсягом продажу товарів, надання послугдомінує у діловому світі, є корпорація або акціонерне товариство.
У Законі України «Про господарські товариства» зазначається, що акціонернимтовариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений навизначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність зазобов’язаннями тільки майном товариства.
Акція (від лат. “action” — цінний папір) — це видцінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участьу статутному фонді акціонерного товариства і дає право на участь в управлінніпідприємством, на отримання прибутку у формі дивіденду і розподілу майна у разіліквідації акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власниковіакцій, називається дивідендом (від лат. “dividendus” — той, що підлягає поділу).
Перевагами акціонерних товариств є можливість значного розширенняфінансування, демократизація управління підприємством, покращення господарськихзв’язків між підприємствами, можливість швидкого будівництва на акумульованікошти нових підприємств і послаблення диспропорцій в економіці внаслідокшвидкого випуску дефіцитних товарів, прискорення процесу міжгалузевогопереливання капіталу і впровадження досягнень науково-технічного прогресу у цихгалузях, посилення заінтересованості працівників у результатах їхньої працітощо.
Незважаючи на явні преваги акціонерної форми організації підприємницькоїдіяльності, доцільно згадати і про її недоліки. Це можлива втрата акційдрібними акціонерами під час економічної кризи, посилення системи залежності йконтролю менших акціонерних товариств могутнішими, зростання маси фіктивногокапіталу і можливість фінансових махінацій тощо.
Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» акціонернітовариства поділяються на два види:
1) відкритеакціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплатита купівлі-продажу на біржах;
2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками іне можуть розповсюджуватися шляхом передплати чи купуватися та продаватися набіржі.
Відмінність між ними полягає в тому, що АТ закритоготипу можуть створювати обмежену кількість акціонерів, а кількість та складакціонерів товариства відкритого типу не обмежені.
Прибуток, що залишився післясплати податків вважається чистим і розподіляється на розсуд АТ. Частина йогоможе спрямовуватися на виробничий і соціальний розвиток колективу, виплати % заоблігаціями і до резервного фонду.Чистий прибуток що залишився,використовується для виплати дивідендів акціонерам… Розміри вищевказанихвідрахувань з Пч встановлюються загальними зборами акціонерівтовариства.Порядок формування і використання резервного фонду визначаєтьсястатутом тов-ва.Кошти резервного фонду використовуються на покриттянепередбачених збитків АТ. За рахунок цього фонду в разі нестачі Пч можутьвиплачуватись дивіденди за облігаціями і дивіденди за привілейованими акціями,а також викупатися акції у акціонерів за відсутності інших коштів.
Поряд ізприватним сектором, до якого входять індивідуальні і колективні підприємства, вринковій економіці існує і державне підприємництво.
Державне підприємництво — це діяльність державних підприємств, щовипускають товари і послуги, які необхідні для розвитку національної економіки.Такі підприємства функціонують на поєднанні комерційних і некомерційних начал.
З галузі зв»язку це: УДППЗ «Укрпошта», Спецзв»язок, КРРТ (Концернрадіозв»язку, радіомовлення та телебачення)
Таким чином,сучасне ринкове господарство демонструє різнобарв’я видів і організаційних формпідприємництва. Кожна з форм організації підприємницької діяльності має нетільки відповідні фінансові переваги і соціальну привабливість, а й недоліки.Вибір конкретної форми, виду господарської діяльності, її масштабів залежитьвід конкретних підприємців, які є ключовими фігурами ринкової економіки.
Особливості становлення малих підприємств.
Малепідприємництво- це самостійна, систематична діяльність малих підприємств тагромадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу- отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття«мале підприємництво» слід враховувати не стільки кількісні показники,скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності табезпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результатигосподарювання тощо.
Діяльність малих підприємствбазується на таких принципах:
— добровільність утворення;
— самоуправління;
— самофінансування;
— відповідальність за результати господарської діяльності.
Для України до найближчого часу існувалодва основних шляхи формування малих підприємств:
1) корпоратизація і приватизаціядержавних підприємств; (на сьогодні цей шлях вичерпано, бо він стосувавсяневеликих державних підприємств, які вже приватизовані)
2) створення нових підприємств.
Доцільністьстворення малих підприємств зумовлена основними їхніми перевагами:
1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиноюекономіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарськоїсамостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізаціїтрудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуваєпоширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у рядівипадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращомувикористанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальномурозвитку людини.
2. Малий бізнес сприяє розвитку науки. Висока ефективність малогобізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільностіуправління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль наодному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовійпідтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.
3. Не потребують великого стартового капіталу, тому негайно розпочинаютьвиробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходамизначну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.
4. Висока оборотність ресурсів.
5. Підприємцяспонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежитьнайбільша серед усіх верств економічно активного населення — матеріальназацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повнувідповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для ньоговтратою власності і всього, що з нею пов’язане. Крах, банкрутство — з одногобоку, успіх і примноження статків — з іншого.
6. Швидше реагує на потреби споживача. Швидке перелагодження виробництвадля випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і наданняпослуг).
Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств.
1. Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичнідослідження проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм,які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнаютьневдачі 20, в другий — 17; на кінець третього року продовжують функціонуватиблизько половини фірм, а на кінець п’ятого тільки 33%. Ще більш нестійкими ємалі підприємства України.
2. Великий комерційний ризик, пов’язаний із залученням особистих коштів.
3. Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періодиекономічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності тадепресією. У зв’язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічнихколивань, ніж великий, його розвиток залежить від загальноїмакроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності.Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічноїкризи частка малих підприємств, що банкрутують у 2-5 разів більша, ніж великих.Названі фактори впливають також і на кількість новостворених підприємств.
4. Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівняінфляції. Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем убудь-якому бізнесі. Особливо згубно вони впливають на розвиток малих підприємств,оскільки розрив у цінах на час придбання сировини та реалізації продукціїспричиняє для них значні фінансові труднощі.
5. В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихованаінтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабкасприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічногопрогресу.(Це стосується перш за все підприємств в сільській місцевості, депідприємцю часто дуже бракує як вмінь та навичок ведення бізнесу так і грошейна нове обладнання)
Підтримка малого підприємництва — один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу,оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а йсприяє соціально-політичній стабілізації суспільства.
З часом саме малий бізнес стане провідним фактором економічних перетвореньперехідних економік, і не треба буде доводити, що підтримка малого бізнесу євигідною не тільки малим підприємствам, але й усій економіці, суспільству вцілому.
Підприємствов системі ринкових відносин.
Видипідприємств
Суспільне виробництво — складнасистема, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основноюодиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступаєпідприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупностіокремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, щонеобхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.
Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об’єкти звідповідною системою виробничих відносин.
В умовах ринкової економіки підприємство — це товаровиробник, основна виробничаланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємствівідбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівнядіяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ,задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використаннявиробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобтоефективність господарювання.
Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство — цесамостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснюєвиробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержанняприбутку.
Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності.Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобтомає право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарськідоговори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковийрахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якогооплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів,виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.
Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витраті результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупністьвластива тільки рентабельним підприємствам.
Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й узакріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повнерозпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахуноквласних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахуноквалютної виручки.
Принцип матеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праціпередбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умовдля заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.
Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результатисвоєї діяльності. Кожне підприємство для розв’язання завдань, пов’язанихз виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бутиукомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи.
Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основуінтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві.
Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:
— економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах,послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпеченняконкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвитоквиробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;
— соціальна: формування трудового колективу; вдосконаленнякваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умовпрацівників; розвиток соціальної інфраструктури;
— екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення ірозвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблемнавколишнього середовища і раціонального природокористування.
Будь-яке підприємство якорганізаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і яквиробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару абопослуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманніприбутку і особистого доходу.