КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА з кримінального права України на тему:
“Юридична характеристика складу злочину ст. 60 “Диверсія”
Київ, 2000 р.
План
Вступ
1. Диверсія — небезпечне явище для суспільства
2. Об’єкт злочину
3. Об’єктивна сторона ст.60
4. Суб’єкт диверсії
5. Суб’єктивна сторона
6. Суміжні склади злочинів
Висновок
Література
Вступ
Служба безпеки України порушує кримінальні справи щодо невеликої
кількості злочинів, які передбачені статтями Особливої частини
Кримінального кодексу України. Серед них важливе місце займають ті, в яких
передбачається відповідальність за особливо небезпечні злочини проти
держави. До цієї невеликої кількості статтей відноситься також ст.60 ККУ,
яка має назву “Диверсія”. Вона встановлює відповідальність за злочини, які
посягають на економічну систему України.
Суть диверсії розкривається в диспозиції ст.60 — це “вчинення з метою
ослаблення держави вибухів, підпалів, чи інших дій, спрямованих на масове
знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю,
на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе
народногосподарське чи оборонне значення, а так само вчинення з цією метою
масових отруєнь, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій”. Необхідно
розрізняти поняття “диверсія” і “тероризм”. Тероризм — це здійснення,
підготовка, або загроза здійснення взриву, підпалу або інших дій, які
створюють небезпечність для життя або здоров’я людини або загроза настання
тяжких наслідків, якщо вони здійсненні з метою примушення органів державної
влади, органів місцевого самоврядування або повноважних осіб, міжнародних
організацій або їх представників, а також фізичних, юридичних осіб
здійснити певну дію або утримання від її здійснення, направлені на
залякування населення, провокацію війни або воєнних конфліктів, які
призведуть до міжнародних ускладнень. Отже, ці поняття різні, хоча їх
спільність в тому, що вони характеризують направленість на завдання
фізичної шкоди необмежено широкому колу осіб, а з іншого боку — пошкодження
або знищення матеріальних об’єктів. Диверсія спрямована на ослаблення
держави, завдання великої шкоди її економічній системі.
Визначення тероризму у вигляді окремої статті Кримінального кодексу
України поки-що не існує, на відміну від КК Російської Федерації. В
минулому році у Росії прогриміли вибухи (в Москві, Буйнакському, а також у
Волгодонському Ростовської області були підірвані жилі дев’ятиповерхові
будинки), по яких було порушено кримінальні справи за статтею “тероризм”. В
цілому, диверсія — злочин терористичного характеру; тому в наш час вона
повина привертати увагу науковців. Підвищений інтерес це питання становить
для співробітників відповідних підрозділів СБУ, до завдання якої, згідно із
законодавством, входить попередження, виявлення, припинення та розкриття
злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму та ін.
Тому курсова робота буде на тему “диверсія”, метою — грунтовний аналіз
з юридичної точки зору ст. 60 ККУ, а також обставин злочину, передбаченого
нею.
Диверсія — небезпечне явище у суспільстві
Необхідно розпочати з того, що ст.60 “Диверсія”, мала вагоме значення
за часів Радянського Союзу. Світ умовно розподілявся на два полюси, між
якими точилася жорстока холодна війна. Американські спецслужби проводили
акції безпосереднього підриву у багатьох сферах суспільного життя, серед
яких значне місце відводиться економиці. У підручнику “Советское уголовное
право” говориться: “Враги Советского государства стремились в прошлом и
могут попытаться в будущем, в настоящее время ослабить нашу экономическую
основу, применяя такую опасную форму борьбы, как диверсия”.№
Переглядаючи дайджести Прес-центру Служби безпеки України слово
“диверсія” зустрілося декілька разів, до того ж, не як склад злочину. Але
буде невірним твердження, що диверсія втратила актуальність у наш час.
Навпаки! Якщо взяти до уваги те, що Україна залишилася сферою діяльності
спецслужб іноземних держав, об’єктом устремлінь багатьох країн, а також те,
що для вчинення диверсії можуть бути використані останні досягнення в
галузі науки і техніки, то вона являє собою підвищену суспільну небезпеку.
Крім того, сьогодні існує реальна небезпека, яка базується на прямих
загрозах застосування спеціальних біологічних, хімічних та інших засобів
масового знищення людей, тваринного та рослинного світу різними
міжнародними терростичними організаціями. Вони можуть учинити злодіяння,
виходячи із своїх екстремістських мотивів або за завданням спеціальних
іноземних держав. Саме з цієї причини боротьба з екстремістською діяльністю
ворожих Україні елементів, своєчасне їх викриття та запобігання вчиненню
ними диверсійних акцій є одним з головних завдань органів Служби безпеки
України.
№ Советское уголовное право. Под ред. Доцентов Е.А. Смирнова и
А.Ш. Якулова. Киев., 1975 г., стр. 36-37.
Суспільна небезпечність диверсії полягає в наступному:
1. Значна матеріальна шкода. Диверсійні акти завдають великої шкоди економіці. Кожна сфера суспільного життя, так чи інакше пов’язана з економікою, в певній мірі залежать від неї. Навіть один диверсійний акт може спричинити дуже велику шкоду, сповільнити темпи будівництва та вводу в експлуатацію окремих підприємств, порушити ритмічність роботи будь-якої галузі промисловості, транспорту. Тому, диверсія, дійсно ослаблює державу.
2. Людські жертви. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, згідно зі ст.3 Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю. Масове знищення людей призводить до формування негативного морально-психологічного клімату, почуття страху громадян за своє життя, а також дестабілізації обстановки в державі.
Отже, суспільна небезпечність диверсії надто велика, що й пояснює
віднесення її до особливо небезпечних злочинів проти держави.
Об’єкт злочину
За загальним правилом, об’єкт злочину — це те, проти чого він
спрямований і чому може заподіяти або спричиняє шкоду. В сучасній науці
кримінального права і у ст. 60 “Диверсія” можна виділити загальний, родовий
і безпосередній об’єкти.
Загальним об’єктом диверсії є вся сукупність суспільних відносин, що
охороняються кримінальним законом. Ці відносини перераховані у ст. 1 ККУ.
Питання щодо визначення родового об’єкту ст. 60 — дискусійне. Так,
Боровенко В.М. родовим об’єктом називає економічну систему, а безпосереднім
державу і життя, здоров’я людей.№ Бантишев О.Ф. та Андрусів Г.В. визначають
економіну систему держави основним об’єктом.І
На мій погляд, родовим об’єктом диверсії — є економічна система
України, а безпосереднім — держава. Життя та здоров’я людини можна віднести
до безпосереднього в першій формі скоєння злочину, і до додаткового в
останніх формах. Додатковим об’єктом може бути також тваринний і рослинний
світ; а у тих випадках, коли в результаті диверсії знищується або
пошкоджується військове майно, додатковим об’єктом злочину слід вважати й
обороноздатність України.
У відповідності до диспозиції ст. 60 КК України предметом диверсії є
майно і об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне
значення, об’єкти тваринного та рослинного світу.
№ Бантишев О.Ф., Андрусів Г.В. Відповідальність за злочини проти держави.
Навчальний посібник. — К., 1997 р., стр. 48.
І Боровенко В.М. Кримінальне право України. Злочини проти держави:
Навчальний посібник. К., 2000 р., стр. 29.
До майна слід віднести заводські цехи, доменні печі, електростанції,
житлові будинки тощо. Шляхи й засоби сполучення — це автомобільні шляхи,
залізниці; рухомий склад; мости і лінії електропередач; нафто-, бензо-;
газопроводи; засоби морського, річного, авіаційного та іншого транспорту;
зв’язку; радіотелефонні та телеграфні станції, радіолінії; засоби шляхової
сигналізації, портові та аеродромні споруди та ін. У будь-якому випадку це
об’єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Форма
власності, на думку, Андрусева Г.В., Бантишева О.Ф. та Діденка Б.М. на
кваліфікацію злочинів не впливає.
Предметом диверсії можуть бути також обладнання підприємств та
організацій і виготовлена ними продукція. Як предмет цього злочину ворожі
елементи можуть обрати різні види рослинництва, що знищуються шляхом
організації та проведення епіфітотій (розповсюдження інфекційної хвороби
рослин на великій площі, території, закидання шкідливих паразитів тощо). До
предмету диверсії при поширенні епізоотій належать як домашні, так і дикі
тварини (худоба, птахи, звірі, риба, бджоли та інші).
У цілому дати вичерпний перелік усіх предметів диверсії неможливо. Це
об’єкти зовнішнього світу, які складають національне багатство України,
матеріальні цінності, котрі знищуються чи пошкоджуються в результаті
диверсійних дій.
В наш час коло предметів постійно розширюється. Підвищується цінність
інформації, яка використовується в різних сферах і галузях науки, техніки,
управління, незалежно від форми власності її вираження, закріплення,
зберігання та передачі. Інформація може бути закладена у пам’ять ЕОМ. У
комп’ютерах зосереджено великі масиви інформації, яка використовується в
багатьох галузях науки, техніки, промисловості, управлінні. Знищення
інформації мало місце на Волзькому автомобільному заводі, коли один з
програмістів, незадоволений оцінкою його праці, виявив, що достатньо
змінити лише один осередок у пам’яті машини, щоб найскладніша програма
почата себе вести бездумно.
Німецький журнал “Шпігель” зазначав, що особи, які посягають на пам’ять
комп’ютерів, потенційно небезпечніші інших диверсантів, оскільки вони
можуть нанести величезну шкоду окремій галузі промисловості або, навіть
країні в цілому. Так, наприклад, в результаті пожежі, яка виникла у центрі
ВВС США в 1959 році, була знищена інформація, яка зберігалася в пам’яті
ЕОМ. Повне її відновлення зайняло декілька років і потребувала витрат
декількох мільярдів долларів.№
Наука кримінального права виділяє таке поняття, як “потерпілий”. Він
присутній у ст. 60 “Диверсія”. В цілому, потерпілий — це фізична особа,
котрій злочином завдана моральна, фізична чи майнова шкода.
№ Жованик А. С электронной отмычкой. По материалам зарубежной печати.
Красная звезда, 1977 г., 9 июля.
Об’єктивна сторона
Об’єктивна сторона диверсії характеризується такими формами злочинної
діяльності:
1) вчинення вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове
знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;
2) вчинення вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на зруйнування
або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне
значення;
3) вчинення масових отруєнь;
4) поширення епідемії;
5) поширення епізоотій;
6) поширення епіфітотій.
Перша та друга форми цього злочину є злочинами із формальним складом,
який вважається закінченим незалежно від настання шкідливих наслідків — з
моменту вчинення діянь, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння
тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю; на зруйнування або
пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне
значення.
Останні форми диверсії є злочином із формальним складом, тобто таким
суспільно небезпечними діяннями, для визначення яких, як закінчених
злочинів, необхідно настання шкідливих наслідків.
Таким чином, слід зазначити, що диверсія у відповідності до
кримінального закону є злочином із змішаним формально-матеріальним складом.
Тепер необхідно розібрати більш детально кожну з форм диверсії.
1. Учинення вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю.
Суб’єкт, коли вчиняє такого роду злочин, бажає масового знищення
багатьох людей. Під цим необхідно розуміти фізичне заподіяння смерті
невизначеному колу осіб (не менше двох).
Заподіяння тілесних ушкоджень — це умисне тяжке тілесне ушкодження,
тобто небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило
втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший
розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на
одну третину. Або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя;
умисне легке тілесне ушкодження та інше. Ступінь тяжкості пошкоджень
встановлюється слідчим та судом на підставі висновку судово-медичної
експертизи.
Способи учинення диверсії у першій формі будуть розглядатися окремо,
але зараз необхідно зазначити, що вибух — це процес вивільнення великої
кількості енергії в обмеженному об’ємі за короткий відлік часу, в
результаті якого речовина, яка заповнює об’єм, де проходить вивільнення
енергії, перетворюється в газ з великим тиском. Цей газ з великою силою діє
на навколишнє середовище і цим самим завдає шкоди об’єкту диверсії. Під
підпалом слід розуміти процес створення вогню, внаслідок чого виникає
пожежа. А також її розповсюдження. Під іншими діями, спрямованими на
спричинення наслідків, указаних у законі, слід розуміти затоплення чи обвал
шахт, організацію аварій та катастроф транспорту; зруйнування житлових
будинків, установ; радіактивне забруднення місцевості, споруд, приміщень,
продуктів харчування та інше.
2. Учинення вибухів, підпалів чи інших дій спрямованих на зруйновання
або пошкодження об’єктів, які мають важливе народогосподарське чи оборонне
значення.
Зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе
народногосподарське чи оборонне значення, учиняються тільки з прямим
умислом. Суб’єкт злочину, як передбачено законом, може використовувати для
досягнення своєї мети не тільки вибухи і підпали, але й інші способи
вчинення цього злочину, наприклад, порушуючи нормальний режим роботи
автоматичних систем управління повітряним транспортом, виводячи з ладу
радіомаяки; організовуючи зіткнення потягів, повітряних, морських та
річкових суден та інше.
Зруйнування майна — це доведення його до повної непридатності, коли
його ремонт неможливий із технічних причин або з економічної точки зору не
виправдає себе.
Під пошкодженням того чи іншого майна слід розуміти доведення його до
часткової непридатності; а для його використання за призначенням слід
витратити значні кошти на ремонт.
Диверсію можна учинити шляхом бездіяльності. Можливість зростає і
набирає реальної загрози в теперішній час. Наприклад, неподача в потрібний
момент відповідної команди або невимикання звичайного вимикача може
привести до більш серйозних наслідків, ніж активні дії будь-якої
диверсійної групи.
Як диверсія така бездіяльність може кваліфікуватися тільки за наявності
мети ослаблення держави.
3. Масові отруєння.
Масове отруєння — це злочинна ворожа діяльність, яка полягає в
спричиненні шкоди життю і здоров’ю великої кількості людей шляхом внесення
отруйних високотоксичних речовин у продукти харчування, джерела води для
пиття, у повітря. Під отруєнням розуміється хворобливий стан організму
людини внаслідок попадання в нього отруйних речовин. Особлива суспільна
небезпечність отруєння полягає в тому, що при цьому може наступити смерть.
При вчиненні диверсії в цій формі діяння винного спрямовані на
виведення з ладу маси людей, що може спричинити шкоду не тільки економіці
України (адже саме люди є основою виробничих сил суспільства), але й
посіяти паніку серед населення, спричинити негативні соціально-психологічні
та політичні наслідки.
Диверсія, учинена у цій формі, визнається закінченим злочином у
випадках, коли в результаті суспільно-небезпечних дій суб’єкта злочину
спричиняється смерть або завдається шкода здоров’ю великої кількості людей.
При цьому слід мати на увазі вид використання отруйних речовин, спосіб їх
розповсюдження. Береться до уваги також характер та наслідки отруєння
(наявність чи відсутність смертельних випадків, заподіяння серйозної шкоди
здоров’ю потерпілим). Якщо масове отруєння відбулося, тобто завдана реальна
шкода життю та здоров’ю людей, то має місце диверсія у формі масових
отруєнь. Якщо дії, спрямовані на масове отруєння людей, не призвели до
реальної шкоди, то, очевидно, мова повинна йти про диверсію у формі
вчинення дій, спрямованих на масове знищення чи заподіяння шкоди здоров’ю
(замах на диверсію).
При вирішенні питання про правову оцінку факту внесення отруйних
речовин у продукти харчування слід виходити зі спрямованості умислу
винного, маючи при цьому на увазі, що саме життя та здоров’я людей є
безпосереднім об’єктом диверсії у цій формі.
4. Поширення епідемії
Під епідемією розуміється безперервний процес поширення один за одним
інфекційних захворювань, їх значне поширення серед людей у тому чи іншому
населеному пункті, на тій чи іншій місцевості або в районі, які перевищують
рівень звичайної захворюваності на цій території. В основі епідемії лежить
епідемічний процес, тобто процес передачі збудника інфекції та безперервний
ланцюжок послідовних взаємопов’язаних станів, які розвиваються в колективі.
Діяння, спрямовані на розповсюдження епідемії, можуть носити
різноманітний характер, але вони завжди спрямовані на спричинення смерті
або розладу стану здоров’я у великій кількості людей.
Оцінюючи розповсюдження того чи іншого захворювання як епідемію, слід
враховувати як характер хвороби, так і число осіб, які заразилися нею.
Основним при цьому виступає не число захворювань, а їх характер, тобто не
кількісний, а якісний показник.
Зараження навіть невеликої кількості людей серйозним захворюванням
(віспа, холера, чума, СНІД) слід розцінювати як поширення епідемії.
Зараження такої ж кількості осіб менш небезпечними хворобами, наприклад,
грипом, не може розглядатися як епідемія. Поширення менш серйозного
захворювання може розцінюватись як епідемія, якщо воно розповсюдилось на
значну територію при захворюванні великої кількості людей.
Способи розповсюдження інфекційних захворювань при цьому можуть бути
різноманітними. Вони можуть виражатися в розповсюдженні хворобливих
бактерій та вирусів, що викликають епідемію через їжу, воду, повітряно-
краплинним шляхом, шляхом розпилення аерозоля, шляхом зараження
медикаментів чи медичних приладів, а також порушеннями правил по боротьбі з
розповсюдженням епідемій.
5. Поширення епізоотій
Пиширення епізоотій — це вчинення діянь, спрямованих на захворювання
великої кількості тварин на значній території заразною хворобою (сип,
сибірська виразка, свиняча чума, ящур тощо). Епізоотія — це безперервний
процес розповсюдження заразних інфекційних або інвазійних хвороб,
пов’язаних з передачею збудника від заражених тварин здоровим.
Характеризується епізоотія широким розповсюдженням хвороби, яка охоплює
господарство, район, область, державу.
Виникнення епізоотії можливо лише при наявності комплексу
взаємопов’язаних елементів, які являють собою епізоотичний ланцюжок:
джерело збудника інфекції (хвора тварина або тварина мікробоносій, фактори
передачі збудника інфекції (об’єкти неживої природи) або живі переносники;
тварини, які хворіють. Характер епізоотії залежить: протяжність
інкубаційного періоду, співвідношення хворих і сприятливих для хворіння
тварин, умов утримання тварин і ефективності протиепізоотичних заходів.
Питання про те, з якого часу заразні захворювання тварин слід вважати
епізоотією, вирішується в залежності від характеру захворювання, його
наслідків та площі охопленної ним території. При цьому захворювання значно
перевищує значний для цього району рівень.
Способи розповсюдження заразних захворювань серед тварин з наміром
викликати епізоотію можуть бути різноманітні: передача збуджувача заразних
захворювань через їжу, воду, розповсюдження аерозольним шляхом та інше.
Особлива суспільна небезпечність розповсюдження епізоотії полягає в
тому, що окремі види захворювань тварин є загрозливі для людини при
контакті з ними, при вживанні чи використовуванні продуктів тваринництва.
Масова загибель тварин не є обов’язковою ознакою цієї форми диверсії, однак
повинна враховуватися судом при визначенні винному міри покарання. При
розповсюдженні епізоотії не має значення, серед яких тварин поширюється те
чи інше заразне захворювання. Це можуть бути деякі тварини, враховуючи
птахів та рибу. Свійські тварини, які належать як державі, так і окремим
громадянам.
6. Поширення епіфітотій
Поширення епіфітотій — це поширення масових заразних захворювань
рослин, коли ці захворювання охоплюють великі площі. Суспільна
небезпечність цієї форми диверсії полягає в тому, що такі діяння можуть
спричинити серйозну небезпеку для економічної обстановки в тому чи іншому
регіоні, а також для здоров’я людей. Справа в тому, що вживання в їжу
плодів рослин, заражених епіфітотією, в окремих випадках можуть спричинити
серйозні отруєння.
Епіфітотія може принести велику шкоду на необмежене коло рослин, в той
час, коли в перших двох формах посягання здійснюється на окремий предмет
або достатньо визначене коло предметів, і суб’єкт може при цьому більш-менш
чітко уявити об’єм суспільно небезпечних наслідків діяння. При епіфітотії,
як і при епідемії, суб’єкт не може в повному об’ємі передбачити ані
просторових, ані часових меж суспільно небезпечних наслідків злочину.
Предметом злочину при епіфітотії є поряд з культурними також деякі дикі
рослини. В народному господарстві ліс є сировиною багатоцільовою
використання. Ліси відіграють велику роль в розвитку економіки, покращенні
навколишнього середовища, підвищенні благоустрою народу; вони здійснюють
вплив на клімат, атмосферу, гідрологічний режим рік та інших водних
об’єктів, запобігають вітрій та водній ерозії грунтів, мають інші корисні
природні властивості, використовуються в лікувальних цілях, для задоволення
культурних та естетичних потреб населення. Відновлення лісових масивів,
ушкоджених в результаті епіфітотії, потребують не тільки матеріальних
витрат, але й часу. В окремих випадках знищені в результаті епіфітотії
лісові масиви не можуть бути відновлені (наприклад, реліктові діброви у
заповідниках українського степу і т.п.).
При епіфітотії ускладнено як визначення епіцентру її виникнення, так і
початкового моменту, що буде впливати не тільки на успішність боротьби з
нею, але й на розслідування цієї категорії злочинів. При епіфітотії
завдається не тільки економічна, але й біологічна шкода.
Отже, я розглянув об’єктивну сторону диверсії. Всі інші ознаки, які
входять до її складу, є факультативними. Так, наприклад, спосіб вчинення
диверсії чітко визначений — вчинення вибухів, підпалів, але в цьому є
реченні диспозиції ст.60 законодавець визначив, що здійснення диверсії може
бути й іншими способами. Наприклад, здійснення диверсійного акта за
допомогою радіозасобів, коли має місце пряме та безпосереднє використання
радіоприладів в цілях здійснення диверсійних актів (створення поміх
радіомаяку, радіолокаційним елементам, в результаті чого можуть виникнути
авіакатастрофи та ін.).
Спосіб здійснення диверсії не є кваліфікуючою ознакою, але здійснює
істотний вплив на ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину і
береться до уваги при визначенні міри покарання.
Знаряддя, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину теж, як і
спосіб, є факультативними ознаками і на кваліфікацію не впливають, хоча
враховуються при визначенні винному міри покарання. Тому, на мій поглад, не
має необхідності розглядати їх.
Суб’єкт злочину
Для суб’єкта злочину при диверсії достатніми ознаками і в той же час
необхідними обставинами є осудність і досягнення 16-річного віку.
Встановлюючи кримінальну відповідальність за диверсію з 16 років,
законодавець тим самим ніби відмітив, що особа, яка не досягла цього віку,
при усвідомленні тактичної сторони діяння та його очевидних наслідків не
може в той же час в повній мірі і в повному обсязі усвідомлювати політичні,
економічні і соціальні наслідки свого діяння. Разом з тим, як свідчить
психологія, розвиток і становлення індивідуальності не зупиняється й при
досягненні особою шістнадцяти років, в силу чого не завжди і не кожний
суб’єкт, який досяг визначеного віку, може в повному обсязі усвідомлювати
взаємозв’язок своїх діянь з іншими соціальними фактами та явищами.
Дослідження, які провели Смирнов та Ігнатьєв А.Н., говорять про те, що
особливо небезпечні державні злочини здійснюються, як правило, людьми
зрілого (26-60 років) віку.
Диверсійні акти можуть вчинятися особами, які вороже налаштоні проти
державного та суспільного ладу України, які морально розклались, а також
особами, які стали на шлях державної зради та вчинити ці акти за завданням
іноземних розвідок. Це можуть бути громадяни України, іноземці або особи
без громадянства. Якщо диверсію здійснює громадянин України, якій працює на
іноземну розвідку, то його дії необхідно кваліфікувати за сукупністю
злочинів: “Державна зрада” у формі подання іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності
проти України та “Диверсія”, тобо за ст.ст. 56, 60 КК України.
Суб’єктивна сторона
Суб’єктивна сторона диверсії характеризується формою прямого умислу.
Особа, яка скоює цей злочин, усвідомлює суспільно небезпечний характер
свого діяння, передбачає його небезпечні наслідки і бажає їх настання (в
останніх чотирьох формах). В перших двох формах достаньо, щоб особа
усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій й бажала так діяти,
переслідуючи ціль ослаблення держави.
Крім прямого умислу, диверсія характеризується наявністю у винного
спеціальної мети — ослаблення Української держави. Про наявність її можуть
свідчити об’єктивні данні про зміст діяння, вони повинні включати конкретну
соціальну обстановку, на фоні і в зв’язку з якою здійснено злочин. Немалу
роль при цьому відіграють грунтовний аналіз і належна оцінка поведінки
суб’єкта до скоєння злочину, а також мотиви здійснення злочину.
Мотивами злочинної поведінки при вчиненні диверсії є, частіше всього,
ненависть до України, її народу, її державного та суспільного ладу;
користолюбство, помста та інші. Мотиви на кваліфікацію не впливають, хоча
їх встановлення необхідно для того, щоб визначити характер і направленність
умислу винного і ціль здійснення дій.
Встановлення мотивів злочинного діяння не мав значення при визначенні
міри покарання.
Суміжні склади злочину
На практиці дуже важливо розмежовувати диверсію від подібних складів
злочину. Однакові ознаки має з ст.60 “Диверсія” ст. 89 НКУ “Умисне знищення
або пошкодження державного чи колективного майна”. Обов’язковою ознакою
диверсії є суспільна ціль — ослаблення держави, яка й відрізняє її від
інших суміжних складів злочинів.
Ст. 157 “Порушення ветеринарних правил”: “Порушення ветеринарних
правил, що спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки”. Цей
злочин вчинюється необережно. Умисне поширення епізоотії підпадає під
ознаки ст. 60 ККУ (Звісно, що необхідно наявність умислу).
Так само слід розглядати ст. 158 “Порушення правил по боротьбі з
хворобами і шкідливими рослинами”. Умисне поширення епіфітотії має ознаки
ст. 60 ККУ.
Також, слід відрізняти диверсію від ст. 245 ККУ “Умисне знищення або
пошкодження війського майна”: “Умисне пошкодження зброї, боєприпасів,
засобів пересування, військової техніки чи іншого військового майна, при
відсутності ознак особливо небезпечного державного злочину”. Якщо дії,
передбачені диспозицією ст. 245, вчинені з метою ослаблення держави, то ці
дії необхідно кваліфікувати за ст. 60 ККУ.
Отже, необхідно зробити висновок, що при дотриманні принципу законності
важливе значення має розмежування суміжних складів злочину між диверсію та
спеціальною метою.
Висновок
В наш час диверсія — злочин, який рідко зустрічається у судовій
практиці. Однак небезпечність його так велика, що диверсія займає чільне
місце серед особливо небезпечних злочинів проти держави.
Співробітники Служби безпеки України повинні добре знати і розбиратися
в ознаках цього зкладу злочину і відмежовувати його від суміжних складів.
В роботі я детально розібрав склад злочину ст. 60 “Диверсія”:
об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
На мій погляд, мета та цілі, які ставились на початку, досягнені.
Література
1. Советское уголовное право. Под редакцией доцентов Е.А. Смирнова и
А.Ш. Якулова. Киев, 1975 г.
2. Бантишев О.Ф., Андрусів Г.В. Відповідальність за злочини проти
держави. Навчальний посібник. К., 1997 р.
3. Боровенко В.М. Кримінальне право України. Злочини проти держави:
Навчальний посібник. К., 2000 р.
4. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Діденко Б.М. Відповідальність за
особливо небезпечні злочини проти держави. Київ, 1994 р.
5. Конституція України від 28 червня 1996 р.
6. Жованик А. С электронной отмычкой. По материалам зарубежной печати.
Красная звезда, 1977 г., 9 июля.
7. Уголовная ответственность за гос. преступления — М.: ВКШ, 1974 г.
8. Советское уголовное право. Учебник — М.: ВКШ, 1981 г.
9. Уголовное право УССР на современном этапе. Часть общая. Учебник. —
К., 1985 г.