Особливості сприймання і розуміння людини людиною

Реферат на тему:
Особливості сприймання і розуміння людини людиною.
Спілкування, взаємостосунки між людьми—це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність парт­нерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. Принерозвиненості однієї з цих складових спіл­кування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.
Багато хто на рівні здорового глузду вважає, що початок спілкування—перший обмін словами. Але це не так. Спочат­ку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співроз­мовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності.
Пізнання і взаємний вплив людей один на одного—обо­в’язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, ви­ховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпрету­ють зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.
Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об’єкт і суб’єкт впливу, а й одночасно як суб’єкт піз­нання. Основними процесами, завдяки яким людина сприй­має та переробляє інформацію, що надходить від іншої лю­дини, є сприймання, мислення та уявлення.
Дослідами встановлено, що цілісний образ людини вини­кає поступово і пов’язано це з просторово-часовими умова­ми, в яких відображається об’єкт. Наприклад, люди з нормаль­ним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кі­лометра видно загальний контур,700м—сприймаються ру­хи рук та ніг,300м—голова, овал обличчя, колір одягу, 60м—розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої види­мості показники сприймання людини на відстані гірші.
Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має ракурс (збоку, звер­ху), в якому сприймається людина.Присприйманні обличчя напрямок розглядання—зверху вниз, від волосся до губ, тоб­то верх голови є точкою початку сприймання обличчя.
Приописанні зовнішності людини елементи її розподіля­ються нерівномірно. Так, якщо за100 %прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить82 %,виразні рухи (мі­міка, жестикуляція)— 14 %,оформлення зовнішності— 4 %.
Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприйман­ня та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному від­творенні зовнішності збільшується кількість елементів вираз­них рухів, проте зменшується кількість елементів оформлен­ня зовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше—молодших, найгірше—старших за віком. Педагоги в першу чергу описують одяг, потім мову, міміку, манеру по­водитися; художники—відповідно обличчя, зріст, міміку. Чо­ловіки та жінки приблизно однаково ідентифікують очі лю­дини, але жінки точніше визначають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки—брови, овал обличчя, вуха, підборіддя.
Певні закономірності виявляються при сприйманні та ро­зумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються подив, відраза; гірше—горе, гнів, по­зитивні емоції.
Але найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми:
1.Фізіогномічна редукція—судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (ви­разу обличчя, статури, ходи, постави тощо).
У кожній національній культурі існує безліч фізіогномічних уявлень та прикмет. Добре відомо, що означає, напри­клад, тверде підборіддя, високе чоло, вузькі губи. Існує фіксо­ваний набір прикмет і щодо інших частин обличчя (очей, брів, вух). Дослідами О. Бодальова встановлена наявність та­ких стереотипів сприймання: люди з квадратним підборіддям мають сильну волю, з високим чолом—розумні, з жорстким волоссям—непокірного характеру, повні люди — добродуш­ні, люди низького зросту відзначаються властолюбством, енергією, бажанням командувати, гарні люди — нерозумні й самолюбиві, тонкі губи—ознака потайливості, постійно напіввідкритий рот—невеликого розуму.
Наскільки такі уявлення справедливі? Відомо, що фізіогномісти часом дають дуже точну характеристику людині, яку во­ни короткочасно спостерігають. Але є й інший погляд—не можна жорстко пов’язувати окрему деталь зовнішності з харак­тером, це обов’язково призведе до помилки. Істина полягає в тому, що зовнішність, звичайно, відображає деякі внутрішні особливості, і у цьому немає нічого ненаукового чи ідеалістич­ного (будова скелетно-м’язової системи визначає конституцію, яка, у свою чергу, впливає на манеру поведінки і характер). Відповідно, механізм фізіогномічної редукції може бути корис­ним, якщо не вимагати від нього надто багато—абсолютної точності та надійності.
Звідки беруться фізіогномічні уявлення? Ми не набуваємо їх у процесі накопичення особистого досвіду (наприклад, не виміряємо висоту чола та не співставляємо її з інтелектом), а дістаємо вже готовими із соціального оточення. Це не на­ше особисте надбання, а продукт колективної творчості. Під­твердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в’єтнамській культурі великий рот корелює з високим інтелек­том, причому це стосується лише чоловіків. Слід враховувати, що «ключі» однієї культури можуть бути непридатними для ін­шої. Цим пояснюється недиференційованість сприймання й запам’ятовування людей іншої расової приналежності: зов­нішність їх здається нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.
Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування? Однозначної відповіді на це запитання не­має. Він дуже простий і зручний, але призводить до непоро­зуміння, якщо неправильно застосовується і не доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.
2.Соціальнакатегоризацията порівняння—це роз­поділ людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий— молодий», «бідний—багатий») або ж складною (наприклад, «розумний—дурний», «порядний—непорядний»). Вона ду­же важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність; ідентифі­куючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов’язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони»—недо­оцінюються.
Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упередже­не, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потер­пає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уяв­леннях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями.Приоцінці результатів більш упередженими ви­являються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується віро­гідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозумін­ня між людьми, що належать до різних груп, причому психо­логічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.
3.Стереотипізація—розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе­ренесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліпманом для визначення штампів та кліше («фіксованих карти­нок у голові») в людському спілкуванні.
Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них—«усі вони такі».Прицьому не має значення, хто це кон­кретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі анг­лійці—стримані, усі жінки—непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, щоприцьому всі знають—на­справді це не так, об’єднувати всіх одним штампом—велике спрощення іогрублениядійсності. Але стереотипи все ж існу­ють, бо вони виконують свою функцію—просто й швидко категоризувати індивіда.
Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаман­ні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособистісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стерео­типами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпеч­ними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.
Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. Приміжособистіс-ному—взаєморозуміння реалізується за рахунок інших ме­ханізмів, провідними серед яких є:–PAGE_BREAK–
1.Атрибуція—розуміння іншої людини шляхом припи­сування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власно­го життєвого досвіду та здорового глузду. Як працює атрибу­тивний механізм?
Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:
знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити;
знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела се­бе певним чином; наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів. Коли ми достатньо знаємо про су­б’єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («припису­вання») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його пове­дінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знає­мо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фан­тазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких трудно­щів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одру­жуються, а інші—розлучаються, чому один вступає до інсти­туту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазон­ки. Суб’єктивних труднощів це не викликає, але слід врахову­вати, що чим менша доля об’єктивної інформації, тим суттє­віші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилеж­ний очікуваному, користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція—зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слідприцьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.
2.Децентрація—це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» ін­шої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об’єктив­ної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб’єктивного досвіду. Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером; у першому випад­ку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції партнера, дивимося на світ його очима, у друго­му—навпаки.
Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками (від«Ego» —«Я»); увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але найімовір­ніше—психологічними. Авторитарність виховання, офіційні стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми), пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації особистості та не­вміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя думка і моя поведінка—справедлива, усі інші—хибні. Від егоцентриків страждають не тільки оточуючі, але й вони са­мі, їх чекає самотність, нерозуміння.
3.Емпатія—розуміння іншої людини без слів, на чуттє­вому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ. Люди­ну не можна повністю зрозуміти тільки на рівні раціонально­го, бо й вона сама не завжди себе розуміє. Багато чого взагалі не можна пояснити словами, але ми несемо в собі безліч не-вербальної інформації, яка може бути більш промовиста й важлива, ніж словесна, але потребує високої емпатійності. Ви­сока емпатійність—перевага сучасної людини, вона немов­би додатковий зір та слух; низька—бездушність, байдужість, холодність. Така людина не може відгукнутися на почуття іншої, порадіти з чужої радості чи опечалитися чужим смут­ком. Вона припускається помилок у стосунках з людьми, бо цілковито довіряється тільки собі, а цього недостатньо. Вихо­дячи тільки з власних, актуальних для себе станів, вона не бе­ре до уваги спонукання та емоційні стани партнера.
Чому сучасним людям бракує емпатійності? Відповідь при­близно така ж, як у попередньому випадку. Теперішнє сус­пільство більшою мірою сприяє формуванню раціонального, розсудливого, придушуючи все безпосереднє, емоційне. Це починається майже з перших днів життя: у сім’ї діти недоот-римують материнського тепла й ніжності, у школі всі прояви емоційності та оригінальності вважаються недоцільними. Для суспільства в цілому характерно пригнічення спонтанного, ім­пульсивного, щирого; у повазі люди, які керуються у своїй по­ведінці рефлексією (розумом, словом, логічними зв’язками).
4.Особистісна ідентифікація—розуміння іншої люди­ни шляхом ототожнення себе з нею. Механізм цей починає працювати досить рано, і перший об’єкт, з яким ідентифікує себе дитина,—батьки. Особистісна ідентифікація дуже важ­лива для нормального психічного розвитку людини на всіх вікових етапах, але особливо—у підлітковому та юнацькому віці (з однолітками, літературними героями тощо). Її пригні­чення (приміром, «не бери прикладу з поганого героя») нега­тивно відбивається на психічному розвитку. Можливість іден­тифікації немовби відкриває двері у світ людей і емоційних людських контактів, інакше ми лишаємося «по той бік две­рей»—зі своєю самітністю та егоцентризмом.
Отже, існує два типи сприймання та розуміння людини людиною: міжгрупові і міжособистісні. Вони можуть допов­нювати і взаємозаміняти один одного, але між ними є і прин­ципова різниця. Міжособистісні механізми більш тонкі, гнуч­кі, індивідуальні, в еволюційному смислі це більш пізні утво­рення. Свобода в «користуванні» ними досягається шляхом кропіткої внутрішньої роботи, часом—болісних пошуків. Міжгрупові механізми консервативні та стійкі, вони співвід­носяться з етнічними цінностями суспільства, визначаються соціальним та культурним контекстом, їх освоєння—процес пасивний, автоматичний.
Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначе­них, інші чинники психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.
«Ефект ореолу»—вплив загального враження про люди­ну на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особис­тості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні—не поміча­ються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне вра­ження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.
«Ефект первісності»(послідовності)—при оцінці не­знайомця домінує перше враження, усі інші отримані відо­мості накладаються на цю інформацію.
«Ефект поблажливості»—надлишок позитивного став­лення при сприйманні іншої людини; спостерігається у тих випадках, коли суб’єкт дістає значну емоційну підтримку з бо­ку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).
«Бар’єри темпераменту та характеру»—виникають привзаємодії індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами. Наприклад, людина з високою реак­тивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обу­рюється і припиняє розмову; її партнер не розуміє такої реак­ції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.
«Бар’єр поганого настрою»—виявляється у небажанні індивіда спілкуватися або ж в індукції свого настрою на ото­чуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не по­винна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, фор­мує про такого співрозмовника стійке негативне враження.
«Бар’єр негативних емоцій»—породжується пережи­ваннями гніву, страху, презирства, відрази тощо; це завжди ре­зультат нереалізованих актуальних потреб, який заважає пра­вильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.
Значний вплив на сприймання іншої людини чинить са­мооцінка сприймаючого суб’єкта. Кожна людина співвідно­сить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан три­вожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загроз­ливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, во­на починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедли­ву критику вважає наклепом.
Таким чином, можна зробити висновок, що сприймання й розуміння іншої людини—дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості су­б’єкта сприймання. При цьому потрібно пам’ятати, що, незва­жаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізич­ного вигляду, психічних станів, мімічних проявів,—це зав­жди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Він має велике значення для працівника правоохоронних орга­нів, оскільки його професійна діяльність завжди спрямована на пізнання соціальних явищ, яке здійснюється у процесі і за допомогою спілкування.
Література
1.БодалевА. АВосприятие и понимание человека человеком.— М,1982.
2.БрикманР, Кершнер Р.Гений общения: пособие по психологиче­ской самозащите.—С.-Пб.,1997.
3.ДерябоС.Гроссмейстер общения.—М.,1997.
4.Зарайский Д. АУправлять чужим поведением.—Дубна,1997.
5.Кабрин В. И.Транскоммуникация и личностное развитие.— Томск,1992.
6.РюклеX.Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движе­ние.—М.,1996.
7.Хохелъ С.Целостное восприятие личности и методы определения ее типа.—К.,1992.
8.Экман П.Психология лжи.—К.,1999.