Завдання 1.
Завданнярозраховане на знання процесуальних норм щодо процедури забезпечення позову.
Яквідомо, забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантуютьвиконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог. Точне й неухильнедотримання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв прозабезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільногосудочинства, які полягають в справедливому, неупередженому та своєчасномурозгляді й вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод абоінтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Кому із практикуючих юристів не відомі проблеми, пов’язані із забезпеченнямпозову в цивільному судочинстві, кому з нас не доводилося наздоганяти вжепропущені (з різного роду причин) процесуальні строки для забезпечення позову?Забезпечення позову – це вживання судом, в провадженні якого перебуває справа,необхідних заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача протинесумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання ухваленого рішення.Забезпечення позову спрямоване, насамперед, проти несумлінних дій відповідача,який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити абознецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущеннязаявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, можеутруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Законодавецьпередбачив можливість забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи,у тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшладо суду апеляційної інстанції або якщо це питання не вирішив суд першоїінстанції. Оскільки, на відміну від ч. 3 ст. 151, п. 7 ч. 1ст. 301 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК), у главі2 розділу V не передбачає забезпечення позову на стадії касаційного провадження,у випадку надходження відповідної заяви вона повертається заявникові.
Як мивже зазначали, згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позовудопускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо незастосування заходівпо забезпеченню може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Щодопитання про забезпечення позову, то його вирішує суддя одноосібно або суд усудовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) у день надходженнязаяви. Постанова про забезпечення позову приймається в порядку, передбаченомуст. 209 ЦПК. Постанова має містити мотивувальну частину, з обов’язковимзазначенням мотивів, з яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованістьприпущення про те, що незастосування заходів по забезпеченню, може надаліутруднити або унеможливити виконання судового рішення, а також наводитьсяпосилання на закон, яким суд керувався при прийнятті рішення.
Усвоїй Постанові №9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судамицивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпеченняпозову» (надалі – Постанова), Пленум Верховного Суду України звернув увагусудів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуальногокодексу України єдиною підставою для забезпечення позову є відповіднеклопотання у формі мотивованої заяви осіб, що беруть участь у справі. Вирішуючипитання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повиннівиходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такогозабезпечення не є вичерпним, тому при наявності відповідного клопотання можутьбути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, встановлених ч. 4зазначеної статті. Неприпустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконаннясудових рішень, які набрали законної сили. Від забезпечення позову потрібно відрізнятиокремі дії, які вживаються у зв’язку із судовим спором самими сторонами.
Отже,забезпечення позову здійснюється за письмовою заявою особи, що бере участь усправі. За власною ініціативою суд забезпечувати позов не може. У заяві прозабезпечення позову в обов’язковому порядку вказуються:
─ причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов, тобтообґрунтування, чому незастосування заходів по забезпеченню може ускладнити абоунеможливити виконання рішення суду, і чому саме. При цьому заявник виходить ізприпущення про ймовірність таких дій і не зобов’язаний пред’являти судувідповідні докази;
─ вид забезпечення позову, що має бути застосований, зобґрунтуванням такої необхідності (тобто вказівка на спосіб забезпеченняпозову, який, на думку заявника, є найбільш адекватним);
─ інші відомості, необхідні для забезпечення позову (наприклад, якщозаявник просить суд застосувати такий вид забезпечення позову, як заборонавчиняти певні дії, то в заяві необхідно вказати, про які самі дії йдеться;місцезнаходження майна; найменування осіб, в яких перебуває майно відповідачатощо).
Зазагальним правилом, забезпечення позову здійснюється після відкриттяпровадження у цивільній справі. У випадку подання заяви про забезпечення позовудо дати подання самої позовної заяви, заявник повинен подати позовну заявупротягом десяти днів від дня винесення постанови про забезпечення позову. Однаккоментована стаття не передбачає жодних наслідків неподання позовної заяви, щоможе стати підставою для зловживання з боку заявника. Як свідчить судовапрактика, у випадку закінчення десятиденного строку суд, який вжив заходів позабезпеченню позову, зобов’язаний їх скасувати за власною ініціативою, якщоособа, за заявою якої вжиті заходи, не надасть доказів звернення до суду з відповіднимпозовом.
Прирозгляді цивільних справ, судами враховується те, що в справах окремихкатегорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, якірегулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст. 53 Закону Українивід 23 грудня 1993 р. №3792‑XII у редакції Закону від 11 липня 2001 р.№2627-ІII, з наступними змінами «Про авторське право й суміжні права»).
Виходячиіз практики застосування цивільного судочинства, при розгляді заяви прозабезпечення позову суд має право:
─ з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїхвимог, переконатися в тому, що між сторонами дійсно виникла суперечка й існуєреальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду прозадоволення позову;
─ з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а такожвідповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, щозвернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Привстановленні зазначеної відповідності суди враховують те, що вжиті заходи неповинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичноїособи, що здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону якпідприємець.
Вирішуючипитання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не тількипозивача, а й інших осіб, права які можуть бути порушені у зв’язку іззастосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливостігосподарюючого суб’єкта користуватися й розпоряджатися власним майном інодіпризводить до необоротних наслідків як у бізнесі, так і в особистому житті [2].
Усвоїй Постанові Пленум Верховного Суду України звернув увагу суддів на те, щопри розгляді справ, предметом яких є оскарження рішення загальних зборівгосподарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводититакі збори порушує право на участь у них тих учасників, які не оскаржили церішення. Загалом суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, якіпов’язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств(наприклад, забороняти скликати загальні збори акціонерів товариства, складатисписок акціонерів, які мають право на участь у них, надавати реєстр акціонеріві приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питаньпорядку денного тощо). У справах про захист трудових або корпоративних прав недопускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільненняпозивача з роботи й зобов’язання відповідача та інших осіб не вчиняти перешкодпозивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов’язків, оскільки в такийспосіб суд фактично постановляє рішення без розгляду справи про суті.
Слідзазначити, що на відміну від ЦПК 1963 р., теперішній кодекс розширив видизабезпечення позову, додавши такі, як обов’язок вчинити певні дії й передатиріч, що є предметом спору, на зберігання іншим особам. Як відомо,найпоширенішим видом забезпечення позову є накладення арешту на майно абокошти, які належать відповідачеві й перебувають у нього або в інших осіб.Згідно із Законом України «Про виконавче провадження», арешт майна полягає впроцедурі його опису, оголошенні заборони розпорядження ним, а якщо будепотреба – в обмеженні права користування майном. Види, обсяги й строк обмеженняправа користування майном установлюється державним виконавцем у кожномуконкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення длявласника, необхідності використання й інших обставин. Арешт накладається такожна кошти та інші цінності боржника, які перебувають на рахунках і внесках абона зберіганні в банках або інших фінансових установах. Згідно з п. 1 ч. 1ст. 152 ЦПК, позов майнового характеру забезпечується шляхом накладенняарешту на майно або кошти, які належать відповідачеві й перебувають у нього абов інших осіб. На підставі цього пункту, з метою забезпечити виконання судовогорішення в майбутньому, можна накласти арешт також на випущені в будь-якій форміакції, які належать відповідачеві й перебувають у нього або в інших осіб,оскільки такий арешт не зупиняє й не обмежує інші права учасників товариства, утому числі право на участь в управлінні останнім, на одержання інформації пройого діяльність тощо.
Яквідомо, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якогоперебуває справа, у день надходження заяви, без повідомлення відповідача таінших осіб, які беруть участь у справі. Заява про забезпечення позовурозглядається судом не пізніше двох днів з дати її подання. У випадкуобґрунтованої вимоги заявника, заява про забезпечення позову розглядається лишеза його участю, без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходівзабезпечення позову.
Суд,розглядаючи заяву про забезпечення позову, може вимагати від заявника подачідодаткових документів та інших доказів, які підтверджують необхідністьзабезпечення позову. Суд, застосовуючи забезпечення позову, може також вимагативід позивача забезпечення його вимоги заставою, достатньою для того, щобзапобігти зловживанню забезпеченням позову. Зазначена застава вноситься надепозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуваннямобставин справи, але не більше ціни позову.
Прозастосування заходів по забезпеченню позову суд виносить ухвалу, в якійвизначає вид забезпечення позову й підстави його обрання, порядок виконання,розмір застави, якщо він передбачений. Копія ухвали направляється заявникові йзацікавленим особам негайно після її постановлення. Виходячи з обставин справи,суд може забезпечити позов повністю або частково. У випадку винесення ухвалибез повідомлення особі, стосовно якої просять вжити заходів забезпеченняпозову, копія постанови направляється цій особі негайно після її винесення [7].
Суд,установивши, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 151ЦПК, повертає її заявникові, про що виносить ухвалу. Ухвала про забезпеченняпозову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судовихрішень. У випадку забезпечення вимог заявника заставою, ухвала про забезпеченняпозову пред’являється до виконання після внесення предмета застави в повномурозмірі. Оскарження ухвали про забезпечення позову не припиняє її виконання, атакож не перешкоджає подальшому розгляду справи. Оскарження постанови проскасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншимприпиняє виконання цієї постанови. Особи, винні в порушенні заходів позабезпеченню позову, несуть відповідальність, передбачену законом. За змістомцієї норми, суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову й розмір застави,повинен указати у відповідній постанові, що остання звертається до виконаннянегайно після внесення предмета застави в повному розмірі. Якщо заходизабезпечення позову вживаються з ініціативи прокурора або осіб, яким за закономнадане право звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, тоїхня заява має бути в будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якоївони діють, оскільки відшкодування можливих збитків здійснюється лише зарахунок цієї особи.
Відповіднодо частин 9, 10 ст. 153 ЦПК ухвала про забезпечення позову виконуєтьсянегайно, а її оскарження, на відміну від ухвали про скасування даного забезпечення,не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Длязабезпечення виконання цих норм як спеціальних (на відміну від загальної – ст. 296ЦПК) і розгляду справи у встановлений термін, у випадку оскарження ухвали прозабезпечення позову необхідно направити до суду апеляційної інстанціївідповідні матеріали (копії позовної заяви і заяви про забезпечення позову,оригінал оскаржуваної постанови, копії документів про звернення її до виконаннятощо), після чого вживаються заходи до подальшого розгляду справи про сутізаявлених вимог. Після розгляду скарги апеляційним судом зазначені матеріалидолучають до матеріалів цивільної справи. За змістом ст. 293 ЦПК, окремовід рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали судупершої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, а також пройого скасування. Оскільки ухвала про забезпечення позову або про йогоскасування не перешкоджає подальшому провадженню у справі, то ця ухвала, згідноз ч. 1 ст. 324 ЦПК, у касаційному порядку оскаржена бути не може.Заходи забезпечення позову за своєю правовою природою носять тимчасовийхарактер, і діють лише до виконання рішення суду, яким закінчується розглядсправи про суті. З огляду на це, суд при задоволенні позову не скасовує вжитізаходи до виконання рішення або змінює спосіб його виконання, за виняткомвипадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала, абоу зв’язку із зміною обставин, які обумовили їх застосування.
Такимчином, заява Шишацьокого має бути задоволена, а складена вона повинна бутинаступним чином:
До______________ міськрайонного суду
_________________області
ШишацькийПавла Івановича,
який проживаєза адресою: вул. Червона, буд. 7, кв. 18,
м. ____________________________ обл.,
поштовийіндекс _____
Заява прозабезпечення позову
3 березня2009 року я звернувся до _____________ міськрайонного суду _____________областіз позовом до Морозової Катерини Миколаївни про визнання права власності наспірну квартиру.
Під часпопереднього судового засідання відповідачка не визнала моїх вимог і заявила,що перелічене в позові майно забрав я.
На підставівикладеного й у відповідності з ч. 1, 3 ст. 151, п. 1, 2 ч. 1ст. 152 ЦПК України
прошу:
накластиарешт на спірне житло, яке знаходиться у будинку №7 по вул. Червоній у м.____________ _____________ області, заборонити Морозовій Катерині Миколаївні відчужуватийого.
«____»___________200__ р. _____________ Шишацький П.І.Завдання 2.
Завданнярозраховане на знання процедури апеляційного провадження.
Зачинним законодавством суд другої (апеляційної) інстанції правомочний по скаргахосіб, які беруть участь у справі, перевіряти законність і обґрунтованістьрішень та ухвал, що не вступили в законну силу.
Інститутапеляційного оскарження постанов судів першої інстанції надає можливістьзацікавленим особам досягати відміни або зміни відповідних актів, якщо вонивважають це необхідним. У ході розгляду скарг суд апеляційної інстанції маєможливість виправити помилки, допущені при розгляді справи по суті.
Апеляційнепровадження характеризується такими ознаками:
─ особи–учасники справи при подачі апеляційних скарг вправіпосилатися на будь-які обставини, які вони бажають представити дляобґрунтування прохання про відміну або зміну рішення чи ухвали;
─ апеляційна перевірка правильності рішень досить ефективна,оскільки суд не зв’язаний волею осіб, які оскаржили рішення (ухвалу). Прирозгляді справи суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першоїінстанції і в неоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подалискаргу. Суд не зв’язаний доводами касаційних скарг, а зобов’язаний перевіритискаргу в повному обсязі;
─ обсяг повноважень суду апеляційної інстанції дозволяє йомувиправляти судові помилки, впливати на правовідносини учасників справи.
Значенняданого інституту полягає в тому, що апеляційне оскарження постанов, які невступили в законну силу, є однією із реальних гарантій здійснення права насудовий захист[3].
Правомапеляційного оскарження наділені сторони, треті особи, законні представники,договірні представники, за умови оговорення цієї процесуальної дії вдовіреності, яка видана довірителем, органи держави та місцевогосамоврядування, прокурор може вносити апеляційне подання.
РішенняВерховного суду України, а також місцевих судів по скаргах на неправильності усписках виборців та на дії органів та службових осіб у зв’язку з накладеннямадміністративних стягнень апеляційному оскарженню не підлягають, на них не можебути внесено подання прокурора.
Апеляційніскарги можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня післяоголошення рішення. В такий самий термін може бути внесено апеляційне поданняпрокурора (ст. 292 ЦПК). Скарги, подання на ухвали суду першої інстанціїподаються протягом 15 днів з наступного дня після їх ухвалення. Для осіб, якібули учасниками справи, але фактично не були присутні в судовому засіданні йотримали копію рішення суду, десятиденний строк обчислюється з наступного дняпісля оголошення рішення, а не з дня отримання копії рішення. Днем надходженняапеляційної скарги, подання є день подачі їх судді, здачі до канцелярії судуабо на пошту.
Поданіпісля закінчення строку апеляційного оскарження скарги чи подання нерозглядаються. Але за клопотанням особи, яка пропустила строк, суд можевідновити даний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Апеляційнускаргу, подання у письмовому вигляді подають через суд першої інстанції, якийвирішив справу. Одержавши апеляційну скаргу, подання, суд не пізніше наступногодня надсилає її особам, визначеним ст. 289 ЦПК. По закінченні апеляційногостроку суд надсилає апеляційну скаргу (подання) та матеріали справи до судудругої інстанції.
Доапеляційної скарги, подання застосовуються вимоги ст. 139 ЦПК України.Вона повинна містити в собі:
─ назву суду, якому адресується скарга, подання;
─ відомості про особу, яка подає скаргу, подання, її місцепроживання, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;
─ повні й точні відомості про інших осіб, які беруть участь усправі, їх місце проживання, поштовий індекс, номер засобів зв’язку;
─ посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;
─ обґрунтування скарги, подання: вказівку на те, в чому полягаєнеправильність рішення (ухвали), обставини справи та закон, якими спростовуєтьсярішення, нові факти чи засоби доказування (які з певних причин не булидосліджені), перелік використаних судом першої інстанції доказів, що підлягаютьдослідженню судом апеляційної інстанції;
─ прохання особи, яка подає скаргу;
─ перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги чи подання.
Сторонита інші особи, які беруть участь у справі, мають право подавати додатковіматеріали, що стверджують або спростовують скаргу (подання).
Прокурор,який вніс апеляційне подання, вправі до початку розгляду справи в судівідкликати, доповнити або змінити подання. Сторона, яка внесла скаргу, маєправо відмовитись від неї.
Позивачмає право відмовитись від позову або може бути укладена мирова угода. В цьомувипадку суд скасовує постановлене рішення і закриває провадження в справі. Віншому випадку суд розглядає справу в апеляційному порядку [7].
Повноваженнясуду апеляційної інстанції (ст. 311 ЦПК):
─ постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційногоподання прокурора. Це можливо, коли рішення є законним і обґрунтованим, тобтопостановленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права;
─ постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції інаправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановленопорушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанціїдослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в судіпершої інстанції;
─ постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції ізакрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;
─ змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Судапеляційної інстанції має право:
– відхилитискаргу;
– скасуватиухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції;
– змінитиабо скасувати ухвалу і вирішити питання по суті.
Посправі, розглянутій в апеляційному порядку, суд постановляє ухвалу або рішенняв дорадчій кімнаті. Рішення або ухвала постановляється більшістю голосів,викладається у письмовому вигляді й підписується всім складом суду.
Апеляційнаухвала повинна відповідати вимогам ст. 313 ЦПК. Зміст рішення судуапеляційної інстанції визначений ст. 314 ЦПК.
Рішеннячи ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту їїпроголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку, переглянута узв’язку з нововиявленими обставинами.
Ухвали,постановлені в судовому засіданні та зафіксовані в протоколі, не можуть бутиоскаржені окремо.
Отже,при розгляді справ в апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряютьзаконність та обґрунтованість рішень і ухвал судів першої інстанції, які ненабрали законної сили, виправляють зроблені ними помилки і цим самим сприяютьправильному здійсненню правосуддя в цивільних справах і виконанню завдань позахисту прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, утвердженнюпринципу справедливості [4].
Відповіднодо умов завдання та виходячи з чинного законодавства апеляційна скарга має бутизадоволена в повному обсязі, оскільки в діях місцевого суду Дзержинськогорайону м. Харкова вбачається помилкове трактування КПК України та хибневизначення сторін цивільного процесу.Завдання 3.
Данезавдання передбачає знання процедури виконавчого провадження. Отже, цивільнесудочинство має забезпечувати не тільки правильний і швидкий розгляд тавирішення справ, а й виконання постановлених у них рішень. Це досягаєтьсяшляхом примусової реалізації цих рішень.
Виконавчепровадження – це сукупність дій органів і посадових осіб державної виконавчоїслужби, спрямованих на примусове виконання рішень судів.
Примусовевиконання покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системиорганів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Продержавну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державнівиконавці районних, міських (міст обласного значення) та районних у містахвідділів державної виконавчої служби.
Примусовомувиконанню підлягають:
─ рішення, ухвали й постанови судів у цивільних справах;
─ постанови судів у частині майнових стягнень у справах проадміністративні правопорушення;
─ мирові угоди, затверджені судом.
Увиконавчому документі повинні бути зазначені:
1) назвадокумента, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видаливиконавчий документ;
2) датай номер рішення, за яким видано виконавчий документ;
3) найменуваннястягувача й боржника, їх адреси, дата й місце народження боржника та його місцероботи (для фізичних осіб), номери рахунків у кредитних установах (дляюридичних осіб);
4) резолютивначастина рішення;
5) датанабрання рішенням чинності;
6) строкпред’явлення виконавчого документа до виконання.
Закожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено до негайного виконання,за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчийлист. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількохмісцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи протикількох відповідачів, то суд має право за заявою стягувачів видати кількавиконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати закожним листом (ст. 348 ЦПК). Замість втраченого оригіналу виконавчоголиста суд, який постановив рішення, може видати дублікат (ст. 353 ЦПК).
Виконаннярішень судів (ст. 349 ЦПК) здійснюється відповідно до Закону України «Провиконавче провадження».
Заходамипримусового виконання рішень є:
─ звернення стягнення на грошові кошти боржника;
─ звернення стягнення на інші види майна боржника;
─ звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію,стипендію боржника;
─ вилучення в боржника й передача стягувачеві певних предметів,зазначених у рішенні;
─ відібрання дитини;
─ інші заходи, передбачені рішенням.
Учасникамивиконавчого провадження є державний виконавець, сторони (стягувач і боржник),їхні представники, експерти, спеціалісти, перекладачі (гл. 2 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження»).
Державнийвиконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або йогопредставника, за заявою прокурора, при надходженні виконавчих документів ізсудів.
Виконавчілисти та інші судові документи можуть бути пред’явлені до виконання протягомтрьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чизакінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення(ст. 35 Закону «Про виконавче провадження»).
Стягувачам,які пропустили строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання зпричин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено(ст. 350 ЦПК).
Заявапро поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчийлист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні зазагальним правилом. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. На ухвалусуду з питання поновлення строку може бути подано скаргу, внесено окреме подання.
Державнийвиконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документавиносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові вінвстановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати7 днів, а рішень про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника пропримусове виконання рішення після закінчення встановленого строку. При цьомувказується дата виконання [7].
Виконавецьзобов’язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов’язані зреалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з днянадходження виконавчого документа до державного виконавця.
Занаявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять йогонеможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, якийвидав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання провідстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішенняв судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочитиабо розстрочити виконання, змінити спосіб і порядок виконання рішення(ст. 351 ЦПК). Відстрочка виконання рішення полягає у відкладенніпровадження виконавчих дій на певний строк. При розстрочці рішення виконуєтьсяпо частинах у точно визначені строки. На ухвалу про відстрочку або розстрочкувиконання, зміну способу і порядку виконання рішення може бути подано скаргу,внесено окреме подання.
Мироваугода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконанняв процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві,який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконаннярішення на затвердження. За результатами розгляду мирової угоди чи відмови відпримусового виконання рішення суд постановляє ухвалу відповідно до нормст. 179 ЦПК [2].
Виконавчепровадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадках, передбаченихст. 34 Закону «Про виконавче провадження»:
─ смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнаннябезвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони – юридичноїособи, якщо установлені судом правовідносини допускають правонаступництво;
─ визнання стягувача або боржника недієздатним;
─ проходження боржником строкової військової служби в Збройних СилахУкраїни та інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провадженнявиконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строковувійськову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;
─ оспорювання боржником виконавчого документа в судовому порядку,якщо таке допускається законом. При цьому боржник має надати письмовеповідомлення суду про надходження скарги;
─ прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадовихосіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;
─ винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішенняпосадовою особою, якій законом надане таке право;
─ подання до суду позову про виключення майна з опису;
─ порушення господарським судом провадження у справі про банкрутствоборжника.
─ Право державного виконавця зупинити виконавче провадження(ст. 35 Закону «Про виконавче провадження»):
─ звернення державного виконавця до суду (або іншого органу), якийвидав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що підлягаєвиконанню;
─ прохання боржника, який проходить строкову службу у складіЗбройних Сил України або інших військових формувань;
─ перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;
─ знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальномузакладі;
─ подання скарги на дії державного виконавця або відмову в йоговідводі;
─ оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;
─ перебування боржника або стягувача у відпустці за межаминаселеного пункту, де вони проживають.
Післяусунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження,державний виконавець зобов’язаний поновити виконавче провадження за власноюініціативою або заявою стягувача.
Увказаній задачі, ґрунтуючись на вищезазначених нормах Амуров має право навідстрочення виконання, відповідно до тих обставин які склалися. Щодо виконавцясудового рішення то він зобов’язаний зупинрити виконання рішення на строкрозгляду відповідної заяви Амурова.
Список використаноїлітератури
1. Цивільно-процесуальний кодекс України. – Х, 2005.
2. Науково практичний коментар до Цивільно-процесуального кодексуУкраїни. – К., 2007.
3. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України:Науково-практичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М.,2007. – 576 с.
4. Цивільне процесуальне право / Опорний конспект лекцій. – Х., 2005.
5. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах /За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн «ВидавничийДім «Ін Юре», 2003. – 520 с.
6. Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. – К.:Атіка, 2005. (Вища освіта ХХІ століття).
7. Цивільний процес. За ред. Штефана М.Й. – К, 2001,