–PAGE_BREAK–Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров’я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.
Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.
Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за відкиданням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об’єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.
Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг.
Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.
Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об’єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об’єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж — у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристських подорожей і т. ін. Таке дублювання стає ще виразнішим, коли йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей, видаються здебільшого різними страховими компаніями.
Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.
Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров’я кілька разів з метою наживи. Проте застосовувати принцип контрибуції потрібно досить обережно. Слід переконатися, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування. Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується на пропорційному підході.
Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Законом України «Про страхування» страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Неважко уявити страхову компанію з мінімальним статутним фондом, еквівалентним 100 тис. євро. Такий страховик міг би надавати послуги лише за дрібними об’єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або три- чи чотирикімнатної квартири значно перевищує ліміт можливостей компанії. Це дуже незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші перспективи на отримання прибутку, а отже, був би неконкурентоспроможним. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і перестрахування.
Співстрахування — це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов’язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об’єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.
Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.
Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.
Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.
Перестрахування — вельми складний процес, який має багато особливостей. Вони докладно розглядаються в окремому розділі
Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу, обмежені. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленої щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.
Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви. Прислів’я «розумний господар не кладе всі яйця в один кошик» безпосередньо стосується страхування. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості. Проте можливості маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й отримання інвестиційних доходів ще обмежені.
Засади добровільного страхування:
1.Діє як в силу закону, так і на добровільних засадах. Закон визначає об’єкти добровільного страхування і загальні умови страхування, які регулюються правилами страхування, розробленими страховиком.
2.Вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов’язане з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для укладання договорів.
3.Обмеженість терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити лише шляхом повторного переукладання договорів на новий термін.
4.Діє тільки при сплаті одноразового або періодичних страхових внесків. Набуття чинності договору добровільного страхування обумовлено сплатою одноразового або першого страхового внеску. Несплата чергового внеску спричиняє припинення дії договору.
З урахуванням наведених аргументів слід підходити й до визначення та характеристики функцій страхування, які в сукупності мають конкретизувати його зміст у сучасних умовах Рис.1.2.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 1.2. Функції страхування
Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.
Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.
У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів.
У тій частині страхових платежів, яка спрямовується на ведення справи, перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те саме стосується й формування прибутку від страхової діяльності. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економія коштів, призначених на ведення справи.
Функція заощадження коштів. Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава має змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Тому парламенти та уряди багатьох країн усіляко сприяють виявленню заощаджувальної функції страхування: створюються пільгові умови оподаткування страхових внесків і виплат, страхових вкладів, які переходять у спадщину, доходів компаній тощо. Вживаються й інші ефективні заходи.
Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.
До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров’я.
1.2 Класифікація добровільного страхування
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об’єкт, який має бути класифіковано.
Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).
Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об’єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).
Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.
Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.
В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:
· історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);
· економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);
· юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).
Добровільне страхування можна класифікувати за напрямами:
— добровільне страхування майна підприємств
— добровільне індивідуальне та колективне страхування від нещасних випадків
— добровільне страхування домашнього майна громадян
— добровільне медичне страхування
— інші види.
Добровільне страхування домашнього майна громадян
Страхова компанія бере на страхування майно громадян за місцем постійного проживання страхувальника. Об’єктами страхування можуть виступати: стіни, перестінки, стеля, підлога, дах, огорожа і т.п., а також меблі, одяг, інші предмети довгострокового користування.
Мінімальний термін страхування — два тижні, максимальний — рік.
Страховими подіями, з настанням яких страховик зобов’язується виплачувати страхове відшкодування, є знищення або пошкодження домашнього майна внаслідок:
продолжение
–PAGE_BREAK–· стихійного лиха (паводку, бурі, смерчу, цунамі, зливи, граду, землетрусу);
· пожежі, удару блискавки, вибуху;
· аварії систем опалення, водопостачання, каналізації;
· крадіжки зі зламом та пограбування. Умови страхування
За загальним тарифом страхуються всі наявні у даному господарстві предмети домашнього майна, крім тих, що приймаються за спеціальним тарифом.
За коефіцієнтом на страхування приймаються:
вироби із дорогоцінних металів, дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів;
колекції, картини, унікальні предмети, якщо страхувальник має документи компетентної організації про оцінку їх вартості;
комп’ютери, ксерокси, факси, телефакси та інша оргтехніка.
Особливою умовою даного виду страхування є те, що майно страхується тільки за умови страхування будівлі.
Страхова сума визначається страховиком, узгоджується з страхувальником з урахуванням кон’юнктури ринку. Майно може бути застраховане за відновною вартістю, яка визначається:
· для житла — за вартістю будівництва з урахуванням зносу та експлуатаційно-технічного стану;
· для меблів, одягу, предметів довгострокового користування (холодильників, пральних, кухонних комбайнів тощо) —відповідно до суми, необхідної для придбання предмета, аналогічного пошкодженому або знищеному.
Страхова сума кожного застрахованого предмета має бути не меншою його дійсної вартості на момент укладання договору страхування (за винятком страхування за дробовою часткою).
Величина збитку визначається:
· у разі знищення або викрадення предмета — його ринковою ціною, яка визначається страхувальником на момент укладання договору і погоджується із страховиком;
· у разі пошкодження предмета — експертом страховика як різниця між ринковою ціною і вартістю цього предмета з урахуванням знецінення в результаті страхового випадку;
· витрати, пов’язанні з рятуванням майна та обмеженням його пошкодження і знищення, відшкодовуються страховиком страхувальнику.
Страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право вимагати компенсації від особи, винної за спричинені збитки. У разі, коли страхувальнику повернуто украдену річ, він зобов’язаний повернути страховику отримане страхове відшкодування за вилученням витрат на ремонт або доведення до ладу поверненої речі. При цьому страхова сума за діючим договором зменшується на вилучену суму витрат ремонту та доведення до ладу речі.
Якщо страхувальник отримав від особи, винної за спричинені збитки, повне їх відшкодування, він втрачає право на отримання страхового відшкодування від страховика, якщо часткове — страховик виплачує належне страхове відшкодування за вилученням частини, отриманої від винуватця спричинених збитків.
Добровільне страхування майна підприємств, установ, організацій (крім вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ)
Об’єкта добровільного страхування майна підприємств, установ, організацій (крім вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ), є майнові інтереси, пов’язані зі збитками, що виникли внаслідок страхового випадку з майном, яке належить підприємствам або одержане ними згідно з договорами майнових наймів (якщо не застраховане в наймодавця) або взяте в інших організаціях чи населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання.
З підприємствами можуть бути укладені договори страхування частини майна (окремого об’єкта, транспортних засобів, машин, будівель, обладнання, товарно-матеріальних цінностей) за повною вартістю (вибіркове страхування), зокрема майна, переданого в оренду, експонатів виставок, страхування на час ведення експериментальних або дослідницьких робіт.
Договір страхування всього майна може бути укладений на балансову або договірну вартість або на певну її частину (процент). Якщо майно взяте на страхування на певну частину (процент), то всі об’єкти вважаються застрахованими на ту саму частину.
Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію або зберігання, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерських звітів підприємств, яким належить це майно і документів про їх прийняття (з урахуванням зносу).
Страховою премією є плата за страхування, яку страхувальник повинен сплатити на користь страховика у відповідності до договору страхування. її встановлює страховик у відповідності до тарифів, чинних на дату укладення договору страхування.
Після виплати страхового відшкодування страхова сума зменшується на величину виплаченого відшкодування. Зменшення страхової суми проводиться з дня настання страхового випадку. При відновленні або заміні пошкодженого або знищеного майна страхувальник має право за додаткову премію відновити початкову страхову суму.
Страховик відшкодовує страхувальнику розумні та доцільні витрати, які він зробив у випадку настання збитку з метою його запобігання або зменшення. Сума відшкодування за цими витратами не може разом із сумами відшкодування за пошкоджене або знищене майно перевищувати встановлену договором страхування страхову суму.
Страховим випадком визнають будь-яку подію, передбачену договором страхування, внаслідок якої виникає зобов’язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування.
Страхування майна підприємств від збитків (на вибір страхувальника) проводиться на випадок:
· Пошкодження застрахованого майна внаслідок вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, апаратів та інших аналогічних пристроїв;
· Пошкодження застрахованого майна водою внаслідок раптового псування водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем і протипожежних (спринклерних) систем, а також раптового і не викликаного необхідністю вмикання останніх;
· Крадіжки зі зламом, пограбування в межах місця страхування, пограбування при перевезенні до місця або з місця страхування застрахованого майна.
· Пошкодження застрахованого майна внаслідок розбиття віконних шибок, дзеркал вітрин та аналогічних виробів зіскла;
· Перерви у виробництві або втрати прибутку внаслідок страхового випадку;
· Інших причин.
У всіх випадках не підлягають відшкодуванню збитки, які настали внаслідок:
а) воєнних дій будь-якого виду, громадянської війни або її наслідків, народних заворушень, страйків, локаутів, конфіскації, реквізиції, арешту, знищення або пошкодження майна за розпорядженням військової або цивільної влади;
б)дії ядерної енергії у будь-якій формі;
в)наміру або грубої необережності страхувальника, третьої особи або його представників;
г)бродіння, гниття або інших природних властивостей застрахованого майна;
ґ)обвалу будівель або частини будівлі, якщо обвал не викликаний страховим випадком;
д)зміни міри ризику (передача майна в оренду або в заставу, перехід майна іншій особі, зупинення виробництва або суттєві зміни його характеру, знос, перебудування, переобладнення будівель або споруд, пошкодження або знищення майна, незалежно від того, підлягає такий збиток відшкодуванню чи ні і т. д.);
є) порушення норм безпеки (порушення встановлених законом або нормативними актами правил і норм протипожежної безпеки, охорони приміщень та цінностей, безпеки проведення робіт або інші аналогічні норми, чи якщо такі порушення відбуваються з відома страхувальника).
У разі укладення договору страхування на термін, менший одного року, премію обчислюють у розмірі 1/12 частини премії за кожний місяць дії договору, якщо інше не передбачено тарифами страхування.
Договір страхування, укладений на термін менше одного року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованої премії. За майно, яке вибуло під час дії договору, страхову премію не повертають.
Відповідальність страховика за договором страхування закінчується у вказаний у страховому полісі термін.
Добровільне страхування від нещасних випадків
Страхувальники можуть укладати договори страхування від нещасних випадків себе або третіх осіб. Якщо страхувальник уклав договір страхування себе, то вія одночасно є застрахованим.
Застрахованими особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, у віці від 16 років до 69 років. На день закінчення строку страхування вік застрахованого не повинен перевищувати 70 років.
Договір страхування від нещасного випадку укладають на ту страхову суму, яку встановлюють шляхом домовленості між страховиком і страхувальником.
Частину страхової суми, яка підлягає до виплати, визначають таким чином.
У випадку тимчасової втрати працездатності — на основі кількості діб лікування, необхідних для одужання застрахованого, їхню кількість визначають:
а)при стаціонарному лікуванні — як кількість діб лікування, проведених у закладі охорони здоров’я та кількість діб проходження фізпроцедур;
б)при амбулаторному лікуванні — як кількість діб, проведена на лікарняному листку та кількість діб проходження фізпроцедур.
У випадку встановлення інвалідності — група інвалідності, яку застрахований одержав унаслідок нещасного випадку.
Якщо в застрахованого до страхового випадку була група інвалідності, страхову суму виплачують у тому випадку, якщо група інвалідності, яку отримав застрахований унаслідок страхового випадку, передбачає більшу втрату застрахованим постійної працездатності, ніж була до страхового випадку.
Страховим випадком є будь-яка страхова подія, передбачена договором страхування та правилами страхування, з настанням якої виникає зобов’язання страховика провести виплату страхової суми (її частини). Під нещасним випадком розуміють раптову, незалежну від волі застрахованого подію, що зумовила розлад здоров’я або смерть застрахованої особи.
Страховими випадками є:
· Тимчасова втрата застрахованим загальної працездатності внаслідок нещасного випадку;
· Постійна втрата застрахованим загальної працездатності внаслідок нещасного випадку;
· Смерть застрахованого, яка настала внаслідок нещасного випадку.
До страхових випадків відносять:
а) постійну втрату загальної працездатності, тобто порушення функцій пошкодженого органу в результаті травми (забій, поранення, вивих або перелом кісток, повний розрив м’язів, зв’язок, сухожиль, пошкодження внутрішніх органів, розрив барабанних перетинок, проникаюче поранення очей, за винятком паталогічного перелому, опіку, відмороження, поранення електричним струмом, здавлення), яка сталася внаслідок нещасного випадку, та зумовила інвалідність І-Ш групи, якщо вона мали місце в період дії договору страхування;
б) тимчасова втрата загальної працездатності, тобто результат травми (забій, поранення, вивих або перелом кісток, повний розрив м’язів, зв’язок, сухожиль, пошкодження внутрішніх органів, розрив барабанних перетинок, проникаюче поранення очей, за винятком паталогічного перелому, опіку, відмороження, поранення електричним струмом, здавлення), яка сталася внаслідок нещасного випадку, якщо вона мала місце в період дії договору страхування і яка не призвела до порушення функцій пошкодженого органу.
Страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхової суми за договором страхування згідно з чинним законодавством України, а також у випадках:
а) навмисних дій страхувальника, застрахованого, спадкоємців застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, на необхідну оборону (без перевищення її меж) при захисті свого життя, здоров’я.
б)подання страхувальником, застрахованим, спадкоємцями застрахованого неправдивої інформації або фальшивих документів про нещасний випадок;
в)приховування страхувальником інформації, яка має значення для оцінки страхового ризику (професія, місце проживання і т. д.);
г)отримання страхувальником, застрахованим, спадкоємцями
застрахованого повної страхової суми від особи, винної в заподіянні нещасного випадку;
ґ) несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру нещасного випадку.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхової суми, якщо це не суперечить законодавству України. Відмова страховика у виплаті страхової суми може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.
При настанні страхового випадку страховик зобов’язаний виплатити страхову суму страхувальнику, застрахованій особі або іншій особі відповідно до договору страхування. Якщо страхувальник, застрахована особа не встигли за життя отримати частину належної їм страхової суми за постійну або тимчасову втрату працездатності, то її виплачують спадкоємцям.
У разі смерті страхувальника, застрахованої особи в період дії договору страхування страхову суму виплачують особі, вказаній у розпорядженні на право одержання страхової суми у випадку їх смерті, за вирахуванням раніше проведених виплат страхових сум.
Добровільне медичне страхування
За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я: відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням; придбанням медикаментів; лікуванням у стаціонарі; отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням; проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.
Суб’єктами добровільного медичного страхування є:
страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;
страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;
медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.
Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:
-добровільних страхових внесків підприємств та організацій;
-добровільних страхових внесків різних груп населення;
-добровільних внесків окремих громадян.
Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним.
При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів.
При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.
Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов’язується гарантувати страховик.
продолжение
–PAGE_BREAK–Страховий поліс з добровільного медичного страхування обумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості і поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги.
Договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати:
— ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;
— поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;
— надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;
— подовження тривалості післялікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;
— діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;
— розвиток системи сімейного лікаря;
— страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;
— участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції (протези, ліки, діагностика і т. ін.) цих підприємств та організацій.
Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.
Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв’язку з віком, професією, станом здоров’я тощо.
При співіснуванні обов’язкового та добровільного медичного страхування держава повинна запровадити механізми, які б забезпечували неможливість реалізації програм добровільного медичного страхування за рахунок погіршення реалізації програм з обов’язкового медичного страхування.
Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів.
Головні завдання ДМС:
— забезпечення охорони здоров’я населення;
— забезпечення відтворення населення;
— розвиток медичного обслуговування;
— фінансування системи охорони здоров’я;
— перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.
Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому:
— ДМС є однією із форм особистого страхування;
— воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов’язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;
— програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності;
ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів.
Особливості договорів ДМС:
Предметом договору ДМС є зобов’язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України.
Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асістанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).
Договори ДМС передбачають обов’язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано.
Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер.
Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика.
З метою централізованого регулювання запитів застрахованих осіб за медичною допомогою, страховики мають право створювати консультативно-диспетчерські пункти (КДП), які працюють цілодобово і без вихідних.
Вони оснащені багатоканальним телефонним зв’язком, комп’ютерами з інформаційно-пошуковою системою, яка технологічно пов’язана з базою даних застрахованих.
Порядок здійснення страхової виплати безпосередньо лікувальному закладу та асістанській компанії визначається договорами між страховиком та лікувальним закладом чи асістанською компанією.
1.3Правове регулювання добровільного страхування
Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
У 2003 р. на ринку фінансових послуг з’явився новий контролюючий орган — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Його першочерговими кроками, на нашу державу, повинні стати: розробка та впровадження стратегії розвитку страхової справи; встановлення єдиних вимог і стандартів надання і страхових послуг; гармонізація страхового законодавства з європейськими стандартами; приведення статистичної та бухгалтерської звітності у відповідність з міжнародними стандартами; вирішення методологічних питань, в тому числі уточнення критеріїв і процедур оцінки страхових компаній, їх перевірок і моніторингу діяльності; посилення вимог до капіталізації з метою підвищення платоспроможності страховиків; розробка нормативних актів, що регулюють перестрахування, посередницьку діяльність на страховому ринку, механізм формування резервів.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України проводить Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та його органи на місцях.
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у сфері страхування, керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.
Основними завданнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування є:
— розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;
— регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;
— проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків;
— участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.
— Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:
— веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;
— видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;
— видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;
— проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;
— у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;
— розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;
— узагальнює практику страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України щодо страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— проводить аналіз додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників;
— контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;
— забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;
— визначає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням із Державним комітетом статистики України — правила їх обліку та показники звітності;
— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;
— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— у визначеному законодавством порядку організовує і координує навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;
— бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;
— роз’яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
— здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції;
— розробляє нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України «Про страхування» до компетенції Уповноваженого органу;
— узагальнює практику страхової діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;
— бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;
— виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього завдань.
— Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право:
— одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян — інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;
— одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;
— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання —приймати рішення про вилучення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;
— одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
— одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи щодоїх усунення, а в разі невиконання приписів — зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;
— звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України «Про підприємництво».
Посадові особи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
2.ОРГАНІЗАЦІЯ ДОБРОВІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1 Особливості організації добровільного страхування
Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов’язані з ризиками — природними, підприємницькими, фінансовими тощо. У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і юридичним особам можуть бути завдані збитки. При цьому постає питання про джерело їх відшкодування. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб’єкта. Однак це означає їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й відтворення виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і можуть виявитися чи в скороченні приросту виробництва та масштабів життєдіяльності, чи в їх зменшенні, чи взагалі припиненні. Тобто цей варіант дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів.
Створення резервних страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:
фонди самострахування;
централізоване страхове забезпечення;
колективні страхові фонди.
Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Відтак сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання та певному резервуванні коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.
Централізоване страхове забезпечення ґрунтується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страхова забезпеченість поточної діяльності юридичних і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.
Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відносини в грошовій формі.
продолжение
–PAGE_BREAK–Створення колективних страхових фондів, тобто страхування, ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Сутність відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.
На відміну від обов’язкового, добровільне страхування спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується через певні принципи.
По-перше, в ній застосовуються як законодавчі норми, так і добровільні засади. В законодавчому порядку встановлюються об’єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо специфіки підписання й виконання страхових договорів розробляються страховою організацією.
По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні об’єктів, якщо немає порушення законодавства.
По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення об’єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування.
По-четверте, на відміну від обов’язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому чітко фіксується початок прав і обов’язків сторін та дата їх припинення. Це має виключне значення, тому що страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність добровільного страхування шляхом підписання договору на новий строк.
По-п’яте, права і обов’язки сторін в добровільному страхуванні виникають лише у випадку обов’язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія договору припиняється.
По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добровільній формі страхування встановлюється самим страхувальником. Якщо має місце страхування матеріальних об’єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі — страхової оцінки майна. Розмір страхової суми по договору довгострокового страхування визначається за домовленістю партнерів.
Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншого — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.
З позицій цільового формування і використання страхових фондів — це перерозподільні відносини між тими суб’єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями — це плата за хеджування ризику (плата за спокій), тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими суб’єктами фінансових відносин.
Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб’єктів страхування і форм страхових відносин.
Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
Фінансова діяльність страховика, що є основним суб’єктом здійснення страхування, засновується на загальних для усіх суб’єктів підприємницької діяльності засадах. Водночас переважна частина фінансових ресурсів, що перебувають у їх розпорядженні, це кошти колективних страхових фондів. Тому треба чітко розрізняти фінансову діяльність безпосередньо страхової компанії і рух коштів страхових фондів. Водночас ці фонди можуть у межах чинного законодавства використовуватися страховими компаніями в їх фінансовій діяльності. Головним напрямом такого використання є їх розміщення на фінансовому ринку та отримання певних доходів, насамперед від інвестиційних та кредитних операцій.
Відносини страхування є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим. Тристоронні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виділяються два суб’єкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник — це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик — це страховик, який приймає договір страхування і зобов’язання з нього.
Рис.2.1 Особливості фінансового ринку
Як видно з наведеної схеми(Рис.2.1), страхові відносини охоплюють:
· страхові платежі;
· виплату страхового відшкодування;
· перестрахування;
· розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
· отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.
Згідно з Декретом, страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнає страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування… Якщо майно застраховане у кількох страховиків загальна страхова сума перевищує дійсну його вартість, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Існують різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми.
Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором добровільного страхування.
Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити:
— назву документа;
-назву та адресу страховика;
— прізвище, ім’я та по батькові, або назву страхувальника і його адресу;
— зазначення об’єкта страхування;
— розмір страхової суми;
— зазначення страхового ризику;
— строк дії договору;
— порядок змін і припинення дії договору;
— інші умови за згодою сторін;
— підписи сторін.
Договір страхування вступає в силу з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування.
Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані з страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення терміну дії;
2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;
4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина за винятком випадків, передбачених законодавством України;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) інших випадків, передбачених законодавством
України.
Перестрахування, як правило, не супроводжується грошовими потоками, пов’язаними з переміщенням коштів страхового фонду між двома страховиками. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком складаються грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів.
Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Ці доходи розподіляються на дві частини. Одна з них формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.
Страхові відносини між суб’єктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, який засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки. Розрізняють терміни «страховий випадок» і «страхова подія». Страховий випадок — це можлива подія, настання якої може спричинити збитки. Вона характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхування. Страхова подія являє собою подію, що фактично настала. Вона має бути офіційно зареєстрована. Тобто страховий випадок — це можлива подія, а страхова подія — це та, що відбулася.
2.2 Аналіз та оцінка добровільних видів страхування
На сьогодні в Україні функціонують 469 страхових компаній, що на 23 компанії, або на 5,16% більше, ніж в 2007 році.
Зростання основних показників діяльності страховиків за 2008 рік вказувало на збереження тенденцій щодо зростання ділової активності у порівнянні з 2007 роком. Проте у другій половині року темпи росту показників діяльності уповільнилися під впливом загальної фінансової кризи.
Темпи приросту основних показників діяльності за 2008 рік у порівнянні з 2007 роком, свідчили про таке:
· Кількість укладених договорів з добровільних видів страхування (крім надзвичайних випадків) зросла на 13,1% і склала на кінець року 22 828 731. При цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, зросла на 13,6%, договорів з юридичними особами — на 24,0%. Загальна кількість договорів з усіх видів страхування становила 657 997 558.Наведено кількість договорів за виключенням договорів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, кількість яких зросла на 12,7% і становила 653 168 827.
· Страхові виплати/відшкодування продовжили зростати більш прискорено, ніж страхові премії:
1. валові страхові виплати/відшкодування зросли на 67,4%;
2. валові страхові премії — на 33,3%; аналогічно і по чистих преміях та виплатах:
3. чисті страхові виплати зросли на 68,5%;
4. чисті страхові премії — на 68,5%.
· Страхові резерви зросли на 29,5%, при цьому технічні резерви — на 25,1%, а резерви зі страхування життя — на 62,3%.
· Загальні активи зросли на 30,2%, з них активи, визначені законодавством для покриття страхових резервів, — на 23,7%.
Страхові премії
Загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками при страхуванні та перестрахуванні ризиків від страхувальників та перестрахувальників за 2008 рік становила 24 008,6 млн. грн., темп приросту у порівнянні з 2007 р. склав 33,3%, з них:
8 026,8 млн. грн. (33,4%) — внутрішнє перестрахування;
317,5 млн. грн. (1,3%) — премії, що надійшли від іноземних страховиків (перестрахувальників);
решта 15 664,3 млн. грн. (65,2%) — премії від страхувальників.
Динаміка страхових премій у 2005 — 2008 рр. та їх співвідношення до ВВП наведені на Рис.2.1.
Від страхувальників — фізичних осіб надійшло 7 630,4 млн. грн. (31,8% від валових премій та 48,7% від премій, отриманих від страхувальників). Більше половини всіх премій від громадян (52,2%) становили премії від страхування наземного транспорту (3 985,6 млн. грн.). Від страхування обов’язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами) надійшло 1 019,1 млн. грн. (13,4% відповідно), а також сукупно за видами добровільного особистого страхування — 814,0 млн. грн. (10,7% відповідно).
Сума чистих страхових премій (валові премії за мінусом премій з внутрішнього перестрахування) становила 15 981,8 млн. грн., що складає 66,6% від валових страхових премій.
Відношення страхових премій до ВВП (905,503 млрд. грн.) на кінець року складало: валові премії — 2.65%, чисті страхові премії — 1,76%.
продолжение
–PAGE_BREAK–