Курсова робота
Логіка та методологія наукового дослідження
Содержание
Вступ
1. Анатомія науки
2.Побудова і функціонування наукової теорії. Основні процедури наукової діяльності
3. Структура наукового дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Будь яка наука сьогодні, на рівні сучасногопроникнення в таємниці природи, вивчає глибинні процеси і явища, що вимагаютьглобальних наукових концепцій, складніших теоретичних вишукувань, формулюванняфундаментальних законів. А цього не можна зробити без означення певнихфілософських позицій, без загального і всебічного проникнення філософії внауку.
Ми живемо в столітті взаємопроникнення наук.На стику наук відбуваються найцікавіші наукові відкриття. Тому кожне явище іпроцес повинні вивчатися сьогодні спільно і комплексно педагогами, філософами,психологами, соціологами, економістами тощо.
Наука являє собою досить специфічну формудіяльності людини, яка суттєво відрізняється від інших різновидів діяльності:матеріального виробництва, духовної сфери тощо. Для науки збагачення знаннямискладає головну і безпосередню мету діяльності людини. Одним з найважливішихкритеріїв ефективної наукової творчості є практична значущість результатів уматеріальному виробництві. Для науки взагалі характерним є прискорення їїзростання. Сьогодні масштаби наукової діяльності подвоюються приблизно у кожнінаступні 10 років. Зараз загальна кількість науковців у всіх країнах світускладає понад 90 % усієї їх чисельності за всю історію науки. Але за останніроки намітився процес уповільнення темпів росту чисельності наукових кадрів.Таке явище має назву ’’насичення науки ’’. Є підстави визнати, що це пов’язанотакож з підвищенням ефективності наукового дослідження за рахунок удосконаленняїх організації, ліквідації розпорошеності та зосередження досліджень наголовних напрямках наукового прогресу й історичного розвитку матеріальної базинауки на основі сучасної техніки. Перераховані чинники знижують потребу внауковцях.
У цілому можна відзначити, що чим далі рухнаук від їх вихідного пункту, тим ширше і глибше пізнання, тим вищим є темпрозвитку останнього.
Очевидно, що кожна наука в процесі взаємодії зіншими науками, вносить новітні ідеї і методи дослідження, які дозволяютьвивчати суттєві сторони тих чи інших явищ, особливо таких, що не можуть бутивизначені за допомогою вже існуючих і відомих методів пізнання.
З огляду на усе вищесказане, вважаємо задоцільне звернути особливу увагу в процесі дослідження даної теми на структурунаукового дослідження, його системний характер, на основні процедури науковоїдіяльності, адже важко здійснювати певне наукове дослідження, не володіючинеобхідним матеріалом, пов’язаним з організацією, проведенням дослідження таобґрунтуванням наукового результату.
/>1.Анатомія науки
В сучасній філософіїпід терміном знання розуміють адекватне і обґрунтоване переконання. Поняттязнання використовується у вузькому і широкому розумінні. Під знанням у вузькомурозумінні визначається розумова конструкція, що оцінюється як істинна, тобтосудження. У філософському ж вжитку поняття знання вживається у широкомурозуміння У такому контексті знання розуміється як результат адекватноговідображення навколишнього світу в свідомості людини у вигляді уявлень, понять,суджень, теорій, що виражені у вигляді уявлень, знаків природних і штучних мов.З появою і розвитком писемності і книгодрукування такий вид об’єктивностізнання стає найпоширенішим засобом відображення і трансляції знання. Зрозвитком комп’ютерної техніки дедалі більше значення набувають засобизакріплення знання через банки інформації, експертні оцінки, різні моделі(логічні, проекційні, фреймові, семантичні мережі та ін.). Знання, щовідображають певну сферу буття у системній і субординованій формі, називають наукою.Будучи видом духовного виробництва, наука — систематизоване пізнаннянавколишнього світу, відтворює істотну і закономірну дійсність вабстрактно-логічній формі понять, категорій, законів, принципів та ін.
Наука створює паралельно реальному специфічнийідеальний світ, у якому відображено основні властивості і закономірностіоб’єктивного світу. Ідеальний світ — специфічна карта будови всесвіту, основажиттєдіяльності об’єктивний світ єдиний, складний і різноманітний, то й знаннялюдини різноманітні, взаємозв’язані і розвиваються. Будучи системою знань,наука розподіляється на численні галузі знання в залежності від того, якийаспект дійсності, форму руху матерії досліджує. За предметом і методом пізнаннявиділяють науки про природу — природознавство, суспільство — суспільні(гуманітарні, соціально-політичні та ін.), про пізнання — логіка, епістемологіята ін. Природні науки — це механіка, фізика, хімія, біологія, анатомія та ін.,кожна з яких внутрішньо структурована: фізика — фізична хімія, біофізика,оптика, квантова фізика та ін.; хімія — неорганічна, колоїдна, органічна, аналітичната ін. Окрему групу складають технічні науки. Специфічною наукою на сучасномуетапі виступає математика, що використовується всіма науками у вирішенніпізнавальних завдань. За віддаленістю від практики науки поділяють на фундаментальніі прикладні. Фундаментальні галузі знання не мають прямої орієнтації напрактику. Прикладні ж передбачають безпосереднє застосування результатівнаукового пізнання для розв’язання практичних завдань. Науці властиві розвиненіформи само-рефлексії, самоаналізу.
До знань, щозаймаються такими проблемами, належать історія та логіка, психологія науковоїтворчості, соціологія знання, науко-ведення та ін. На сучасному етапі активнорозвивається філософія науки, що досліджує загальні характеристикинауково-пізнавальної діяльності, структуру і динаміку знання, соціокультурніфактори розвитку науки, логіко-методологічні аспекти та ін.
Наукове пізнання маєряд специфічних ознак, які відрізняють його від буденного та інших форм знанняі пізнання, по-перше, головне завдання наукового пізнання полягає у збагненніоб’єктивної істини про природні, соціальні явища, суть пізнання і мислення.Наукове пізнання здійснюється на основі вивчення загальних, істотних інеобхідних властивостей предмета та відбиття результатів у системі абстракцій.По-друге, процесу наукового пізнання притаманні строгість, об’єктивністьдослідження явищ, незалежність здобування знань від суб’єкта, що пізнає.По-третє, наукове пізнання, а отже, і його результат — знання, характеризуєтьсясистемністю, чітким доведенням, логічними виводами одних положень з інших,відтворенням та імовірністю висновків, по-четверте, об’єктами науковогопізнання служать не предмети, що існують в чуттєво-сприйнятливій матеріальнійформі, а їх відображення мисленням людини у формі ідеалізованих об’єктів.По-п’яте, у науковому пізнанні відбувається постійний контроль над процесомпізнання вибором методів та засобів досягнення мети, способами закріпленняздобутого знання в мові. Багатозначність термінів природної мови, складністьвикористання її в наявному пізнанні обумовили необхідність створення штучноїмови науки. По-шосте, на відміну від інших видів пізнання, наукове застосовуєспецифічні матеріальні засоби: прилади, радіотелескопи, ракетно-космічнутехніку, різні інструменти, прискорювачі та ін. Для науки, більш аніж для іншихформ пізнання, характерне використання у дослідженні ідеальних заходів ізасобів: сучасної логіки, математичних методів, системного, синергетичного,кібернетичного, еволюційного та інших загальнонаукових методів.
Наукове пізнання — цілісна система, що розвивається, включає численність елементів і відносин.Структура наукового пізнання складається з об’єкта (предмета пізнання),суб’єкта пізнання, засобів, заходів і форм пізнання. Усі елементи структурикласичний варіант будь-якого гносеологічного процесу, але не вичерпують усьогобагатства компонентів. Найважливішими складовими частинами наукового пізнаннявиступають також фактичний матеріал емпіричного досліду, результатиузагальнення в абстракціях (поняттях, судженнях, умовиводах та ін.),гіпотетичні положення, філософські настанови, соціокультурні підстави, методи,ідеали і норми наукового пізнання, стиль пізнання та ін. Філософські установивключають філософські ідеї і принципи, обґрунтування ідеалів і норм науки, змістовніуявлення про наукову картину світу. Філософія обґрунтовує нові знання, виконуєевристичні функції, бере участь в побудові нових теорій, удосконалює понятійнийапарат. Соціокультурні підстави розкривають зв’язок наукових знань з потребамисуспільства. Соціальні функції наукового знання розглядають і оцінюють науку якзнання культури, розкривають її гуманістичний зміст. Під ідеалами і нормаминауки і наукового пізнання розуміють сукупність концептуальних, ціннісних,методологічних і інших установок, властивих науці на конкретному етапірозвитку. Основне завдання ідеалів і норм науки — організація і регуляціяпроцесу наукової творчості.
Наукове знання іпроцес його здобуття характеризуються системністю і структурованістю. Уструктурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичнийрівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний ітеоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об’єктвідображається здебільшого з позицій зовнішніх зв’язків і відносин. Емпіричномупізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних,систематизація і класифікація. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньона об’єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню,експерименту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють такожпрактичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмисленнярезультатів спостереження і експериментів, відкриття емпіричних законів,формування класифікацій (розбивка класу об’єктів на підкласи) та ін. Отже,емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує всередині науки. Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей:мистецтво експериментатора, спостережливості польового дослідника, особистоїконтактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведеннямдосліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослідженнявідбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктомсучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальнікаркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми,принципи та ін. Англійський філософ Карл Поппер стверджував, що абсурдна віра вте, що людина може почати наукову діяльність з «чистих спостережень»,не маючи «чогось схожого на теорію». Кожен крок експериментустановить дію, що планується і спрямовується теорією.
Теоретичний рівеньпізнання характеризується домінуванням понять, теорій, законів, принципів,наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети,властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв’язків ізакономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних.Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження,умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання — збагнення об’єктивної істини, вільної від спотворення і суб’єктивності,пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованимиоб’єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальнаточка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом,гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональниманалізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактногодо конкретного. Емпіричне і теоретичне — різні рівні пізнання, знання,розрізняються за засобами ідеального відтворення об’єктивної реальності,гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за методами,що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпіричним ітеоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносиниречей, здобуває нове знання, стимулююче подальший розвиток теорії. Теоретичнедослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід,експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричноїінтерпретації. В сучасній філософії розробляється і третій рівень науковогопізнання: наукове пізнання стоїть над теоретичним знанням і виступаєтеоретичною передумовою теоретичної діяльності в науці. На сучасному етапінайбільшу відомість одержали концепції наукового пізнання Томаса Куна і ІмреЛакатоса. В концепції Томаса Куна сформульовано нове базисне поняття, парадигма(зразок), фіксується існування особливого типу знання в науковому дослідженні,що відрізняється від теоретичного знання за способом виникнення іобґрунтування. В парадигмі Томаса Куна є певний набір розпоряджень, що завдаютьхарактер бачення світу, впливаючи на вибір напрямків дослідження. Не будучитеорією у власному розумінні, парадигма знання дає систему відліку і служитьпопередньою умовою і передумовою побудування і обґрунтування різних теорій.Приблизно такий же зміст має і поняття дослідна програма Імре Лакатоса, яка розумієтьсяяк певний рід метатеоретичної освіти, що є сукупністю вихідних ідей іметодологічних настанов, що обумовлюють побудову, розвиток і обґрунтуванняпевної теорії.
Термін метод (від грецького теіосіоз)у широкому розумінні — шлях до чогось, тобто спосіб соціальної діяльності.Поняття методологія у філософії має два значення: перше — системаспособів, заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферахдіяльності; друге — вчення про систему, теорія методу. Методологія — метанаукове дослідження, спрямоване не на об’єкт, а на знання про об’єкт, тобтона методи і засоби, за допомогою яких здобуте. Основне призначення методології- здійснювати критичні функції у ставленні до науки. Така традиція закладенанімецьким філософом Ім-мануїлом Кантом. На думку Іммануїла Канта, передметодологією стоїть завдання не просто описувати пізнавальний процес, авизначати можливості здобуття нового знання. Іммануїл Кант сформулював питання,що мають методологічне значення і в сучасних умовах «як можливе теоретичнеприродознавство?»; «як можливе загальне і необхідне знання?»;«які умови реалізації спадкоємності у пізнанні?». Така сутьметодологічного підходу до пізнання. Методологія тому не може бутидескриптивною (описувальною) або нормативною (пропонованою), її завданняполягає в тому, щоб з позицій минулого досвіду наукового знання, його історіїаналізувати сучасний стан наукового пізнання, і на цій підставі прогнозуватидальший розвиток, усвідомлюючи, що будь-яке таке прогнозування має сутоймовірний і евристичний характер.
У сучасній філософії проблема методу іметодології обговорюються у філософії науки, системному підході, синергетиці,феноменології, структуралізмі та ін. Питання соціальної методологіїдосліджуються також у герменевтиці. Сучасна методологія уникає крайніх оцінокметодологічних програм або абсолютизації будь-якої з них, що мало місце вминулому. Багатьма дослідниками обґрунтовується методологічний плюралізм. Всучасній науці склалася багаторівнева концепція методологічної теорії, щовключає діалектику-вчення про загальні закони розвитку природи, суспільства іпізнання, метафізику-вона визнає загальний зв’язок явищ і займається пошукамиоптимальних засобів тлумачення розв’язку. В арсеналі сучасної методології такожє принцип соціальної обумовленості пізнання, соціокультурний детермінізм, тобтонаука розглядається як підсистема культури, ураховуються суб’єктивні параметрипізнавального процесу; редукціонізм, еволюціонізм, синергетика та ін.
У науці ХХ століття широке розповсюдженняодержали загальнонаукові методи: системний, структурно-функціональний,кібернетичний, імовірний, моделювання та ін. У науці є приватно-наукові методи,що розробляються у галузях знання і представляють систему способів, принципівпізнання, процедур, заходів, за допомогою яких осягається істина. Розрізняютьсятакож методи міжгалузевого дослідження, які становлять ряд синергетичних,інтегративних способів і виникли в результаті сполучення елементів рівнівметодології.
При осмисленні теоретичного рівня пізнання,найбільші труднощі викликає розуміння наукових абстракцій. Поняття‘’абстрактне’’ протиставляється поняттю ‘’конкретне’’. Абстрактне — грань,риса, частина цілого. Наукові абстракції мають справу не просто з абстрактним,а з абстрактним взагалі — загальне у формі думки. Наукова абстракція частовиступає як ідеалізація (поняття про об’єкти, процеси, явища, які ніби неіснують, але мають якщо не образи, то прообрази). Ідеалізація дозволяє отриматиточне теоретичне знання.
Ефективність наукових абстракцій полягає увираженні в кожній з них загального, такого, що присутнє класу об’єктів,причин, явищ. Щодо ідеалізації, то вони присутні лише в тому випадку, колипопадають всередину інтервалу абстракцій. Наприклад, при невдалому падіннілюдського тіла з висоти на водну поверхню, вона буде себе вести в межахінтервалу абстракцій ідентично асфальту. Воду і асфальт можна уподібнити вданому випадку абсолютно твердому тілу.
Отже, ідеалізація — це форма виділення загального. Вона не розширяє дійсність, а дозволяє виділитиїї особливі сторони, ті аспекти явищ, які виникають в процесі науковогодослідження. Якщо наукові знання вдається об’єднати в систему, то їхвикористання стає особливо ефективним. Теорія дозволяє пояснити великукількість фактів, отримати в лаконічній формі глибоку інформацію, прогнозуватиподальший розвиток подій.
Наука як системазнання виконує певні логічні функції. Тоді, коли наука існувала в формінерозчленованого цілого, у неї взагалі не могло бути ніякої логічної структури,тому що не було створено чітких наукових теорій з певною структурою, системоюдоказів та ін. Фіксація деяких фактів, геніальні здогадки, фантастичні уявлення- от що становить зміст нерозчленованої науки. Логічну структуру наука сталанабувати, коли з неї почали виділятися окремі галузі з відносно строгиминауковими теоріями.
Набуття наукоюлогічної структури передбачає насамперед чітке визначення предмета її вивчення,особливості якого багато в чому визначають науку.
Оскільки наукивідрізняються за предметом, мірою зрілості розвитку, можна говорити просвоєрідність логічної структури кожної науки, — Для логіки ж науковогодослідження надзвичайно важливо виявити логічну структуру побудови наукивзагалі. Ця структура буде носити певною мірою характер ідеалу, до якого маютьпрагнути науки в своєму розвитку.
Не можна виявитилогічну структуру науки шляхом порівняння структур різних галузей знань на всіхетапах їхнього історичного розвитку і знаходити загальне в їхній побудові. Єлише один шлях: розглядати сучасні зрілі галузі наукового знання, в яких найбільшчітко виражена і уже осмислена структура. На основі аналізу цих галузей знанняслід помітити тенденцію в розвитку структури науки, що утворює реальний ідеалнаукового знання. Елементами логічної структури науки є:
1) основи,
2) закони,
3) основні поняття,
4) теорії,
5) ідеї.
Основи науки. Потрібно виділити два види основ науки: ті, ідо перебувають за їїмежами, і ті, що входять у саму систему науки. Основою будь-якої науки і всьогознання в цілому є матеріальна дійсність і практична діяльність людини. Першастановить об’єктивний зміст будь-якої науки, оскільки всі науки мають справу звідображенням закономірностей руху явищ об’єктивного світу. Друга — критерійістинності наукових теорій.
Але ні самаматеріальна дійсність, ні практика як така не входять у систему будь-якої наукиі навіть наук в цілому. Вони включаються в систему наукового знання ужевідображеними в свідомості людини: одне — у вигляді теорій, принципів, аксіом,законів науки, інше — в формі певного логічного способу побудови і доказу науковихтеорій. В першій відображені закономірності, властивості об’єктивноїреальності, в другій — у формі логічних фігур закріплюється практичнадіяльність людини.
Основи науки, щовходять в її систему, становлять насамперед ті її теоретичні положення, яківиражають загальні закономірності предмета даної науки, що розглядаються якоюсьмірою з певного боку у всіх її теоріях. Ці положення беруться за основу прилогічній побудові даної науки. Наприклад, в геометрії такими положеннямивиступають її аксіоми, що розкриваються у вигляді визначень, постулатів,загальних понять.
Крім того, вструктурі науки можна виділити три блоки основ:
1) ідеали і норминаукового пізнання: 2) наукова картина світу;
3) філософськіоснови.
Наукове знаннярегулюється певними ідеалами і нормами, що виражають цільові установки науки.Це — ідеали і норми доказовості і обґрунтованості знання. Це ті основні форми,в яких реалізуються і функціонують ідеали і норми наукового пізнання.
логічна структура наукове пізнання
Другий блок основ становитьнаукова картина світу, яка вміщує в собі загальні уявлення про світ. Цязагальна наукова картина світу включає уявлення про природу і суспільство.Уявлення про структуру і розвиток природи називають природничо-науковоюкартиною світу
Третій блок основнауки представлений філософськими основами, що включають в себе ідеї тапринципи, які обґрунтовують ідеали і норми науки, з одного боку, науковукартину світу — з другого. При цьому філософські основи науки забезпечуютьвходження наукового знання в загальну тканину культури людського суспільства.
Закони науки. Якщо основи науки стоять на верхній сходинці ієрархії логічноїструктури науки, то закони — на найнижчій. Закони, по суті, виконують функціюфактичної бази науки: відображають предмет даної науки і носять всезагальнийхарактер. Як факти закони носять достовірний характер: в процесі розвитку наукивони не спростовуються, змінюється тільки сфера їхнього застосування. Законинауки — об’єктивно істинні.
Функції законіввиступають принципами істинного знання, що є в даній науці. Поняття”‘закон” і «принцип» у науці одноступеневі й важкорозрізняються. Закон стає принципом, коли він виконує логічну функцію всистематизації знання, служить вихідним положенням у побудові теорії, в дослідженнінового знання. Закони становлять кістяк теоретичних побудов, а відкриття закону- одне із головних завдань будь-якого наукового дослідження.
Основи, закони наукиіснують у формі понять або їх системи. Наука відображає свій предмет упоняттях, без яких не можна побудувати жодної теорії. Поняття науки за своїммісцем і значенням неоднозначні. Є поняття фундаментальні для даної науки; вонивідображають загальні закономірності предмета, що вивчаються нею, і маютьвідношення, по суті, до всіх її теорій. Є поняття, які відносяться тільки доокремих її теорій; вони відображають окремі сторони, моменти предмета даноїнауки.
Історія розвиткунауки показує, що аналіз та перегляд вихідних понять інколи призводить дореволюційних змін у ній. Поняття в науці виступає у вигляді системи, що утворюєтеорію.
Теорія є найвищим рівнем синтезу знання. В ній воно досягає певної міриповноти і завершеності, набуваючи водночас безумовного характеру. Окреміпоняття науки абстрактні і суб’єктивні. В теорії, яка є вираженням чогосьцілого, тенденцією розвитку предмета, проявляється об’єктивність змісту понятьнауки.
Теорія — особливаформа пізнання, що має свою структуру. Загальне для всіх теорій те, що вони єсистемою знань. Йдеться про те, що в науковій теорії судження і поняття певнимчином пов’язані між собою, утворюють певну цілісність.
Але не кожнасукупність понять і суджень становить наукову теорію. Необхідно, щоб ця системазнання описувала і пояснювала явище, виявляла закономірні зв’язки, знання якихнеобхідні для практичної і теоретичної діяльності людини.
Судження і поняття втеорії становлять певну єдність, що знаходить своє вираження в об’єднуючомуначалі, яке відображає важливий для даної сукупності явищ зв’язок. Таким чином,теорію можна визначити так: система наукового знання, що описує і пояснює певнусукупність явищ, дає знання реальних основ висунутих положень і зводитьвідкриті в даній галузі закономірні зв’язки до єдиного об’єктивного начала.
Сучасна формальналогіка бачить в теорії мову — систему знаків, пов’язаних між собою за певними,заздалегідь заданими правилами, і тільки з цього боку вона займається логічниманалізом теорії.
Функція теорії — нетільки звести в систему досягнуті результати пізнання, а й служити шляхом донових понять, законів, які глибше і повніше відображають досліджуваний предмет.
Слід такожвідзначити, що починаючи з XIX ст. відбувається створення теорій, якіоб’єднуються в одну на основі єдиної ідеї.
Для розуміння сутіцього процесу необхідно з’ясувати логіко-гносеологічну функцію ідеї, вякій органічно поєднуються два моменти, необхідні для науки: об’єктивно-істинневідображення дійсності і створення форм її перетворення із встановленнямзасобів практичної їх реалізації. Перший момент виражає споглядальну сторонузнання, а другий — дієво-практичну. В ідеї вони злиті воєдино і завдяки цьомуідея виступає своєрідним гносеологічним ідеалом, до якого прагне пізнання.Зрештою, наука створює теорії для того, щоб творити ідеї — форми, в яких людиназдійснює свою мету щодо перетворення дійсності. Щоб утвердити себе в світі,знання мусить стати ідеєю.
В ідеї об’єктивнепідноситься до рівня мети і прагнень суб’єкта, створений об’єктивно істиннийобраз стає його внутрішньою потребою, тим, що він має внести в світ у процесісвоєї практичної діяльності. Це з одного боку. А з другого — в ідеї цілі іпрагнення людини набувають об’єктивного характеру, і через свою об’єктивнуістинність, через матеріальну діяльність самі стають об’єктивною реальністю.
Щоб сформувати ідею,потрібні знання не тільки про об’єкт, а й про суб’єкт, його мету і прагнення,суспільні потреби, про засоби і шляхи втілення теоретичного знання в життя.
Ідея виступає як ідеал у кількох аспектах: уній в концентрованому вигляді виражені досягнення наукового знання. Вонамістить у собі прагнення до практичної реалізації, до свого матеріальноговтілення, містить знання про саму себе, про шляхи і засоби своєїоб’єктивізації.
Будь-яка наукова ідея- історично минущий ідеал пізнання, який з часом перестає бути ідеалом, асуб’єкт досягає знання більшої об’єктивності і повноти з більшими реальнимиможливостями для реалізації, а тому створює новий ідеал.
Ідея — це кінецьзнання і початок речі. Ідея реалізується не тільки в практичній, айвтеоретичній діяльності людини. В будові науки ідея виконує синтезуючу функцію,об’єднує знання в певну єдину систему теорій. Синтезуюча функція ідеї випливаєз її природи. В ідеї відбито пізнання фундаментальної закономірності, яке даєоснову для об’єднання понять і теорій. В ідеї знання досягає вищого ступеняоб’єктивності, що створює умови для синтезу попереднього знання.2. Побудова і функціонування науковоїтеорії. Основні процедури наукової діяльності
Створення теорії — ценайбільш висока форма узагальнення і систематизації знань. Вона є сукупністюосновних ідей, понять, тлумачень в тій чи іншій галузі науки, об’єднаних в однудостовірну систему знань про об’єкт теорії. Необхідними елементами теорії єекспериментальні факти, гіпотези, закони. Завдання і роль наукової теорії внайбільшій мірі проявляється в найбільшій мірі в поясненні механізму і сутівідомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались.
У сучасних теоріяхприйнято виділяти такі основні компоненти: вихідну експериментальну основу увигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення; вихідну теоретичну основу,яка створюється на основі сукупності першопочаткових постулатів, аксіом,гіпотез тощо; логіку теорії; сукупність теоретично виведених тверджень з їхдоведеннями.
Наукова теорія маєбути адекватною об’єкту або явищу, яке описується, що дозволяє в певних межахзамінити експериментальні дослідження теоретичними. Теорія має задовольнятивимоги повноти опису певної сфери дійсності, пояснювати взаємозв’язки міжрізними компонентами системи, в ній мають існувати зв’язки між різнимиположеннями, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.
Розвиток теоріїздійснюється двома шляхами: еволюційним та революційним. Істотну роль урозвитку теорій відіграє опис. Він використовується у значенні фіксаціїрезультатів дослідження на основі певної системи позначень. Для створення описунеобхідні такі компоненти: дані досвіду, система позначень та поняття науки,які мають пряме відношення до вибраної системи знаків і термінів.
Опис має доситьпросту логічну, але складну гносеологічну основу. В гносеологічному аспектіопис є складним методом. Він передбачає аналіз даних досвіду. При цьомунеобхідно відібрати параметри, що цікавлять дослідника. Цьому процесу властивийелемент абстрагування. Розглядаючи опис з гносеологічної точки зору, можнавиявити його місце серед методів пізнання. Встановлено, що він знаходиться міжекспериментом та поясненням. Таким чином, опис — це умова і підготовчий етаппереходу від емпіричного до теоретичного рівня пізнання. Але цьому методувластиві й деякі обмеження. Так, ним не встановлюються закономірні зв’язки міжфактами, не розкриваються сутності, необхідності об’єктів. Метод опису не даєможливості передбачити нові явища, об’єкти. Усе це викликає необхідністьзастосовувати в науковому дослідженні ще й інший метод, позбавлений цихнедоліків — пояснення.
На відміну від опису,пояснення допомагає проникати в сутність, глибину досліджуваного явища,розкривати закономірності останнього. Метод пояснення реалізується черезпізнання законів досліджуваного об’єкта. Отже, пояснити явище — означаєпоказати його підлеглість визначеному закону або сукупності законівоб’єктивного світу. Особливості пояснення залежать від особливостей тихвідношень і зв’язків пояснюваного об’єкта, які відображаються в знаннях за допомогоюпояснюючого закону науки. Пояснення характеризується емпіричністю і логічноюспрямованістю. Якщо опис відіграє надзвичайно важливу роль у процесі аналізуструктури теорії, то пояснення — при інтерпретації її термінів.
Інтерпретація — цеметод, який допомагає подоланню розриву істини та значення, який, конкретизуючитеоретичні системи, підвищує їх пізнавальну цінність і є важливим факторомсинтезу наукових теорій, що сприяє встановленню загальних методологічнихпринципів розвитку останніх. Цей метод допомагає правильно, однозначно розумітипредмети об’єктивного світу.
Спостереження — цеспосіб пізнання об’єктивного світу на основі безпосереднього сприйняттяпредметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первиннийматеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковуєтьсяпевній тактиці.
Експеримент — цесистема операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформаціїпро об’єкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводитись в природнихі штучних умовах при зміні характеру проходження процесу. Експериментипроводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії ігіпотез. Він має бути проведений за можливістю в короткі терміни з мінімальнимизатратами і високою якістю отриманих результатів. Залежно від теми науковогодослідження, обсяг експерименту може бути різним. Методологія експериментувключає такі основні етапи: розробка плану-програми експерименту; оцінка виміруі вибір засобів для проведення експерименту; проведення експерименту; обробка іаналіз експериментальних даних.
Метод формалізації — це вивчення об’єктів шляхом відображення їх змісту, структури, форми чифункціонування у знаковому вигляді, за допомогою знакових систем. В останньомуаспекті він близький до методу моделювання. Символіка штучної мови дозволяєчітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, щонеможливо при користуванні звичайною мовою.
Індукція — методдослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів виводитьсяна основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини.
Дедукція — методлогічного висновку від загального до конкретного, тобто спочатку досліджуютьстан об’єкта в цілому, а потім його складових елементів.
Аналіз — методдослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого абопрактичного розчленування його на складові елементи. Кожна із виділених частинаналізується окремо у межах єдиного цілого.
Синтез — методвивчення об’єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв’язку його частин.У процесі наукового дослідження синтез пов’язаний з аналізом, бо дає змогупоєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їхзв’язок і пізнати предмет як єдине ціле.
Отже, загальнонауковіі конкретно-наукові (емпіричні) методи дослідження перебувають у взаємозв’язку,спрямованому на всебічне вивчення досліджуваних об’єктів, явищ, для отриманнядостовірних знань про них для розвитку науки як рушійної сили суспільства.
3. Структура наукового дослідження
Наукове дослідження — процес досягнення нових наукових знань, один із видів пізнавальної діяльності.Воно повинно відповідати певним вимогам: бути об’єктивним, доказовим, точним івідтворюваним.
Основними етапаминаукового дослідження є наступні:
1. постановка завдання, попередній аналіз інформації,умов і методів вирішення даного завдання;
2. формулювання і аналіз вихідних гіпотез;
3. проведення експерименту, фіксація нових фактів,аналіз, узагальнення, інтерпретація отриманих результатів;
4. перевірка вихідних гіпотез на основі отриманихфактів і формулювання законів;
5. отримання пояснення або наукового передбачення.
Процес науковогодослідження має два рівні: емпіричний і теоретичний. Емпіричний рівень — цедосвідно-експериментальне пізнання. Предметом цього дослідження є явища та їхвзаємодія. На рівні емпіричного пізнання суттєві зв’язки ще не виділяються, тутфіксуються лише нові факти, і на їх основі встановлюється емпірична залежністьявищ. Теоретичне дослідження — це оперування ізольованими теоретичнимиоб’єктами або теоретичними конструктами. На теоретичному рівні роблятьсятеоретичні узагальнення, пояснення, обґрунтування нових фактів, а такожздійснюється передбачення щодо майбутніх фактів і подій. Теоретичне дослідженнязавжди пов’язане з вдосконаленням і розвитком понятійного апарату науки.
Визначеннятеоретичних основ розробки теми в наукових дослідженнях передбачає встановленняповноти висвітлення її у раніше виконаних дослідженнях, обґрунтування науковоїновизни і необхідності подальшого вивчення. При цьому слід зібрати матеріал,провести його первинну обробку, узагальнити, дати теоретичне пояснення метидослідження, зробити висновки, рекомендації.
Вивчення історії ісучасного стану проблеми дає змогу уникнути дублювання дослідження, дублюваннядослідження, помилок інших дослідників, а також використати їх знання тадосвід. Історія питання викладається слідом за теоретичними основами. Збирання,вивчення інформації здійснюється за літературними джерелами, які відображаютьстан теми дослідження. Висування та обґрунтування гіпотез завершує вивченнятеоретичних посилок до досліджуваної теми. На цьому етапі аналізується сучаснийстан проблеми, окреслюється коло питань, що залишилися недослідженими. Прицьому висуваються і обґрунтовуються гіпотези.
Наукова гіпотеза — цетеоретично обґрунтоване припущення стосовно результату вирішення означеноїпроблеми і націлене на пояснення будь-яких явищ. За логічною структурою науковагіпотеза може носити лінійний чи розгалужений характер.
Організаційно-методичнапідготовка передбачає розробку програми дослідження, складання планудослідження, методики дослідження та робочого плану. На організаційній стадіїздійснюється також робота зі створення умов, необхідних для виконаннядосліджень. При цьому вирішується питання матеріально-технічної бази.
На стадіїузагальнення, апробації і реалізації результатів проводиться літературнийвиклад висновків і пропозицій наслідків виконаної роботи, апробація їх уколективі наукової організації, рецензування та експертиза, дослідневпровадження, коригування і доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.
Отже,науково-дослідний процес є системним впливом на об’єкт дослідження з метоювивчення, виявлення способів удосконалення і оптимізації його використання у практичнійдіяльності людей.
Висновки
Зростанняпродуктивних сил, підвищення економічної могутності країни визначається рівнемі темпами її розвитку. Якщо раніше наука головним чином вивчала закони природи,суспільства, мислення тощо, то тепер, крім цього, вона досліджує ізакономірності свого власного розвитку. Ми стаємо свідками того, як все більшевчених найрізноманітніших спеціальностей: філософів, психологів, економістів,мовознавців, істориків науки і техніки залучаються до цієї справи. І не дивно.Адже щоб розкрити механізм розвитку наукової думки, з’ясувати оптимальні умовизабезпечення науково-технічного розвитку, необхідне комплексне вивченнярозвитку науки, усіх факторів, які впливають на неї і сприяють найповнішою міроюїї розвитку.
Для успішної науковоїдіяльності необхідна насамперед висока ерудиція, точність і об’єктивністьдослідника, здатність критично оцінювати результати своїхдослідно-експериментальних пошуків. Немає іншого способу уникнути помилок, ніжсвідомо забезпечити максимальну точність і об’єктивність одержуваних емпіричнихфактів, їх правильне наукове тлумачення через високу вимогливість до себе,критичність до результатів власної експериментальної роботи, постійну перевіркуй уточнення одержаних даних і висновків.
Список використаної літератури
1. Актуальные проблемы логики и методологии науки.Сборник научных трудов. — К.: Наукова думка, 1980.
2. Гипотезы; Прогнозы: Будущее науки: Вып.21, 22. — Знание, 1988.
3. Зиновьев А.А. Основы логической теории научныхзнаний. — М.: Наука. — 1967.
4. Ильин В.В., Калинкин А.Т. Природа науки. — М. — 1986.
5. Копнин. Логические основы науки. — 1968.
6. Крымский С.В. Научное знание и принципы еготрансформации. — К. — 1974.
7. Наливайко Н.В. Гносеологические и методологическиеосновы научной деятельности. / От ред. Москаленко /. — Новосибирск.: Наука. — 1990.
8. Огурцов А.П. Дисциплинарная структура науки: еегенезис и обоснование. — М. — 1988.
9. Рыжко В.А. Научные концепции: социо-культурный,логико-гносеологический и практический аспекты/ От ред. Кизима /. — К.: Науковадумка. — 1985.