–PAGE_BREAK–
продолжение
–PAGE_BREAK–Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори власники коштів.
Об’єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.
Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:
– вид та статус вкладника;
– валюта вкладу(депозиту);
– термін залучення вкладу(депозиту);
– особливості поточної суми вкладу(депозиту);
– вид депозитної ставки проценту;
– особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);
За першою ознакою виділяються:
– вклади(депозити) юридичних осіб – резидентів;
– вклади(депозити) фізичних осіб – резидентів;
– вклади(депозити) юридичних осіб – нерезидентів;
– вклади(депозити) фізичних осіб – нерезидентів;
– анонімні вклади (в Україні – ліквідовані після 3 років функціонування);
– депозити на пред’явника;
– міжбанківські депозити банківрезидентів;
– міжбанківські депозити банків –нерезидентів;
За валютою вкладу виділяються:
– вклади(депозити) в національній валюті;
– вклади(депозити) в вільноконвертованій валюті(ВКВ);
– вклади(депозити) в неконвертованій валюті (НКВ);
За терміном залучення вклади(депозити) поділяються на:
до запитання;
– на визначений строк (строкові – короткострокові (до 1 року з статистичним розподілом по строкам до 1 місяця, 13 місяця, 36 місяців, 612 місяців) та довгострокові( більше 1 року) ) [11];
– на невизначений строк по умові (ощадні вклади по умові – досягнення визначеного віку, одруження, народження дітей, страховий випадок, тяжке захворювання, смерть та інш.);
За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити)
розподіляються на:
– вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;
– вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;
– вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;
За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на:
– постійна ставка депозиту без права корегування;
– плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;
– плаваюча ставка депозиту, автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади
АКБ “Аркада” – в одиницях інвестування);
За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту)
існують наступні схеми:
– нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;
– щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”);
– щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;
– авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада (депозита);
– щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;
Депозити до запитання це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.
Депозити на визначений строк це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків.
Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.
Вклади(депозити) до запитання розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта, який відкривається згідно Інструкція НБУ “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.
Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує 1 місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім (якщо залишок на рахунку є меншим, ніж обумовлено в договорі між клієнтом та банком). Кошти поточних рахунків є найбільш дешевими, тому банки намагаються залучити найбільшу кількість клієнтів, що дає можливість за рахунок разночасовості сплат з поточних рахунків оперувати часткою статистичного загального залишку коштів на поточних рахунках як короткочасними кредитними ресурсами (“овернайт”), а другу частку використовувати як обов’язкову норму резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку в НБУ [15].
Одним із видів вкладів до запитання є залишок коштів на прямих кореспондентських рахунках банків–резидентів та банківнерезидентів, відкритих в комерційному банку згідно Положенню НБУ “ Про відкриття коррахунків банків резидентів /нерезидентів в іноземній валюті та гривнях в банках України”[28].
Строкові вклади(депозити) – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період(як правило не менше 1 місяця по окремій статті депозитного договору). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або видачею готівки через касу банка. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні активних операцій банків. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференцюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
Однією формою строкових вкладів, які, як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати.
1.2.2 Управління доходами активних операцій комерційного банку
Кредит (від лат. Creditum– позичка, борг) є однією з найскладніших економічних категорій[1]. Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб’єктів і об’єктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості.
Кредитні операції це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданню першим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості, зворотності. Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи[2]:
активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики;
пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші від клієнтів і інших банків у банк на умовах платності, терміновості, зворотності
Кредити розподіляються по терміну використання:
термінові, надані на визначений у договорі термін ( коротко( до 1 року), середньо( від1 до 3 лат), довгострокові(понад 3 років));
до запитання, видані на невизначений термін; за вимогою кредитора повинні бути повернуті у визначене їм час;
прострочені, термін погашення яких, установлений кредитним договором, пройшов;
відстрочені кредити, терміни погашення по який були перенесені на більш пізній термін.
Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, чи ломбардними, а якщо без забезпечення – незабезпеченими, чи бланковими.
Банківський кредит дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, яка дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (у відмінність, наприклад, від ринку цінних паперів, де терміни й інші умови позики стандартизовані) [29].
Відповідно виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відносини підприємства споконвічно виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникають кредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошуках способу дострокового одержання коштів комерційного кредиту (за векселем).
Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах раціонального кредитування, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Принцип забезпеченості кредитуозначає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Форми кредиту класифікуються за принципами [30]:
1. За джерелами кредитів:
– зовнішнє кредитування;
– внутрішнє кредитування;
2. За строками кредити поділяються на:
– надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців;
– середньострокові – між 15 роками;
– довгострокові – понад 57 років;
3. За валютою позики:
– у валюті країни-позичальника;
– у валюті країни-кредитора;
– у валюті третьої країни;
– у міжнародній розрахунковій грошовій одиниці (СДР);
4. За забезпеченістю:
– забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);
– бланкові – під зобов ‘ язання боржника;
5. За суб’єктами кредитних відносин:
– державний;
– приватний;
– кредит міжнародних фінансових організацій;
7. За видом ставки кредита:
– фіксована;
– плаваюча;
– комбінація ставок;
8. За способом погашення кредита:
– з рівномірним погашенням;
– з нерівномірним погашенням;
– з одночасним погашенням;
– з ануїтентним погашенням ( відсотки погашаються разом з основним боргом);
9. За технологією реалізації кредиту:
кредитна лінія;
револьверний кредит;
консорціумний кредит;
кредит «овернайт»;
кредит «овердрафт»;
Міжбанківські кредити розподілені на два основних види, в яких виділені окремі підвиди кредитів [12]:
а) 151 Строкові депозити, які розміщені в інших банках
б)152 Кредити, які надані іншим банкам
б) «Вексельні кредити» кредитування за рахунок врахування векселів (виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів від векселедавця)
в) «Факторингові кредити» кредитування за рахунок врахування факторингових угод(виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів за відпущені товари по дебіторській заборгованості покупців)
г) Кредити за внутрішніми торговими операціями
д) Кредити за експортноімпортними операціями
е) Кредити в поточну діяльність клієнтів
ж) Кредити в інвестиційну діяльність (включаючі іпотечне кредитування)
з) Кредити у формі фінансового лізингу
и) Кредити, які надані органам державного управління
З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [9].
а)Норматив максимального розміру кредитного ризику наодного контрагента (Н7) Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитногоризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.
продолжение
–PAGE_BREAK–Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
До вимог банку щодо контрагента включаються:
а) щодо банківконтрагентів:
строкові депозити, які розміщені в інших банках;
кредити, що надані іншим банкам;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;
боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:
заборгованість за кредитами;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість,
прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;
заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції.
До позабалансових зобов’язань, щовидані банком, уключаються:
гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;
сумнівні гарантії та поручительства;
зобов’язання з кредитування, що надані банком.
Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/ позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій), має прийматися правлінням та/або радою банку.
Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
б)Норматив великих кредитних ризиків (Н8) Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.
Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10відсотків і більшерегулятивного капіталу банку.
Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.
Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп пов’язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.
Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку.
Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:
якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,
якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.
в)Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
г)Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.
Ризик – є невід’ємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [16] (далі резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».
Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.
Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах [16].
Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», а також «безнадійні».
Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.
Cучасний теоретичний склад активів інвестиційного портфеля комерційного банка включає 3 основних вида активів:
а) інвестиції в державні цінні папери, які рахуються як безризикові та можуть бути використані для рефінансування банка з боку Національного банку України;
б) інвестиції в комерційні цінні папери, які нормативно контролюються
Національним банком України за обсягами та нормою створення резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з ними за рахунок валових витрат банку;
в) кредитні інвестиції (іпотечне довгострокове інвестування) з випуском вторинних цінних паперів – іпотечних сертифікатів та рефінансуванням власних інвестицій (діє з 2004 року).
З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування в комерційні цінні папери з нефіксованим прибутком [9].
Прямі інвестиції банків це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.
Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативноправовими актами Національного банку.
З метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).
До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:
а) у зв’язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;
б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;
в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;
г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожноюустановою встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.
До коштів, що інвестуються, включаються:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;
вкладення в асоційовані та дочірні установи.
При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал по Інструкції.
Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.
Норматив загальної суми інвестування (Н12) Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будьяких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи.
Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.
При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал по Інструкції.
Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.
Згідно з «Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» [17] банк зобов’язаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.
Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:
1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера.
2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності.
3. Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції всього портфеля цінних паперів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) цінних паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визнається і при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.
4. Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України.
5. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж 15 і більше календарних днів, на інвестиції за станом на 1 січня наступного за звітним періодом.
7. З метою розрахунку резерву відповідно до цього Положення в портфелі цінних паперів банку виділяються такі категорії цінних паперів:
Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.
Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.
Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.
Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.
1.2.3 Управління власним капіталом, доходомта прибутком комерційного банку
Основною метою банківської діяльності є отримання доходу, що є основним джерелом та інструментом збільшення власного капіталу і покриття ризиків, пов’язаних із банківською діяльністю [32].
Доходи і витрати, які визнані банком, від здійснення банківських операцій згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» [1] та від інших операцій, що здійснюються відповідно до законодавства України, з метою відображення та аналізу їх у фінансовій звітності слід розглядати як доходи і витрати, отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банку:
витрати це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками);
доходи це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів);
дивіденди частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства;
Аналіз доходів, витрат та прибутку, крім простого виміру результату діяльності банку, дозволяє визначити його фінансовий стан і якість його активів.
Головними факторами оцінки прибутковості банку є:
1. Питома вага і рівень доходів та витрат банку відносно власного капіталу.
2. Стабільність доходів та витрат банку за минулі періоди.
3. Динаміка доходів та витрат банку за аналізований період (велика тривалість періоду дозволяє точніше визначити тенденції розвитку банку), аналіз виконання фінансових планів.
4. Структурний аналіз доходів та витрат банку, співвідношення процентних і непроцентних доходів та витрат.
5. Чистий процентний дохід, чистий непроцентний дохід, рівень, динаміка, структура джерел доходів, аналіз впливу на рівень загального доходу банку.
6. Чиста процентна маржа, чистий непроцентна маржа, рівень, достатність, тенденції розвитку, тимчасові коливання за аналізуємий період.
7. Частка доходів та витрат, що носять випадковий характер (наприклад, штрафи та пені) у сукупних доходах та витратах банку.
продолжение
–PAGE_BREAK–У результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати [33]:
процентні доходи і витрати;
комісійні доходи і витрати;
прибутки (збитки) від торговельних операцій;
дохід у вигляді дивідендів;
витрати на формування спеціальних резервів банку;
доходи від повернення раніше списаних активів;
інші операційні доходи і витрати;
загальні адміністративні витрати;
податок на прибуток;
непередбачені доходи і витрати.
Процентні доходи і витрати операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно часу і сумі активу або зобов’язання. До них належать:
доходи (витрати) за операціями з коштами, розміщеними в інших банках (залученими від інших банків);
доходи (витрати) за кредитами та депозитами, наданими (отриманими) юридичним та фізичним особам, та за іншими фінансовими інструментами, у тому числі за цінними паперами;
доходи у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.
Комісійні доходи і витрати операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов’язання чи є фіксованою; в окремих випадках суми їх можуть обчислюватися пропорційно часу і сумі зобов’язання. До комісійних доходів (витрат) належить така плата: за розрахунково-касове обслуговування; за операціями на валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти для власних потреб та клієнтів (контрагентів); за операціями із цінними паперами від імені третіх осіб; за зберігання та управління цінними паперами; за відкриття рахунків; здійснення переказів; за позабалансовими операціями (надання гарантій, зобов’язань з кредитування) тощо.
Комісії, що визнаються в складі первісної вартості фінансового активу (зобов’язання), впливають на визначення сум дисконту та премії за цими фінансовими інструментами та є невід’ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструмента.
Прибутки (збитки) від торговельних операцій результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів. У тому числі за операціями з цінними паперами, за операціями з іноземною валютою та банківськими металами банк визнає прибутки та збитки:
від реалізації фінансових інвестицій;
від змін в оцінці (переоцінці) інвестицій до справедливої вартості;
від результату переоцінки активів і зобов’язань в іноземній валюті та банківських металах у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют (банківських металів).
Дохід у вигляді дивідендів дохід, який виникає в результаті використання банком цінних паперів з нефіксованим прибутком.
Витрати на формування спеціальних резервів банку це витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку та списання безнадійних активів.
Доходи від повернення раніше списаних активів кошти, що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана банком безнадійною щодо отримання.
Інші операційні доходи і витрати доходи і витрати від операцій, що не пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також ті, що не включені у вищезазначені групи операційних доходів і витрат, зокрема:
доходи (витрати) від оперативного лізингу (оренди);
витрати на інкасацію;
неустойки (штрафи, пені), що отримані (сплачені) за банківськими операціями, інше.
Загальні адміністративні витрати операційні витрати, пов’язані із забезпеченням діяльності банків. До них належать витрати на утримання персоналу (заробітна плата, витрати на соціальне забезпечення, обов’язкові нарахування, страхування, додаткові виплати, премії, навчання тощо); амортизація необоротних активів; витрати на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів (ремонт, страхування), інші експлуатаційні витрати (комунальні послуги, охорона тощо); гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні тощо); витрати на зв’язок (поштові, телефонні, факс тощо); сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток та інші витрати, спрямовані на обслуговування та управління банком.
Податок на прибуток операційні витрати банку, пов’язані із сплатою податку відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо визнання відстрочених податкових зобов’язань та податкових активів.
Непередбачені доходи (витрати) виникають у результаті надзвичайних подій, мають одноразовий характер, не повторюються по суті та визнаються за фактом події. До них належать утрати від стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо; суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій.
За результатами інвестиційної діяльності банк визнає:
доходи (витрати) за операціями з реалізації (придбання) інвестиційних цінних паперів, у тому числі цінних паперів до погашення;
доходи (витрати) за операціями із збільшення (зменшення) інвестицій в асоційовані компанії;
доходи (витрати) за операціями із збільшення (зменшення) інвестицій у дочірні установи;
доходи (витрати) від реалізації (придбання) основних засобів та нематеріальних активів тощо.
За результатами операцій, пов’язаних із фінансовою діяльністю, банк визнає:
доходи (витрати) за операціями з цінними паперами власного боргу;
доходи (витрати) за субординованим боргом;
дивіденди, що сплачені протягом звітного періоду;
доходи, які виникають у результаті випуску інструментів власного капіталу тощо.
Визнані банком доходи і витрати групуються за їх характером за відповідними статтями у фінансовій звітності «Звіт про фінансові результати».
Методологія аналізу доходів та витрат комерційного банку побудована за двома напрямками:
статистично – динамічний індексний аналіз рядів абсолютних показників доходів та витрат за декілька звітних періодів [37] – “ горизонтальний аналіз”, оснований на теорії базових індексів;
статистично – динамічний індексний аналіз структури агрегованих абоютних показників доходів та витрат за декілька звітних періодів [37] – “ вертикальний аналіз”, оснований на теорії ланцюгових індексів;
коефіцієнтний статистично динамічний аналіз відносних показників доходності, витратності та прибутковості банку [46];
факторний аналіз впливу зміни основних агрегатів банківського балансу на зміну коефіцієнтних показників ефективності роботи банку [47];
Як вже було зазначено, фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків. Аналіз прибутку комерційного банку складається із декількох елементів:
аналіз доходів комерційного банку: структурний аналіз;
аналіз видатків банку: структурний аналіз;
аналіз фінансових коефіцієнтів прибутковості.
Метою аналізу доходів і витрат комерційного банку є:
Визначення і фінансове планування головних джерел отримання доходів та відповідних витрат за банківськими операціями;
Обгрунтування доцільності та перспективності окремих банківських операцій шляхом визначення структури формування і використання фінансових ресурсів та структури доходів і витрат.
Аналіз доходів і витрат є одним з найголовніших напрямків аналітичної роботи, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем витрат банківських установ тощо.
Найважливішими показниками прибутковості діяльності комерційного банку є:
дохід на активи;
дохід на власний капітал.
Дохід на активи (ROA – рентабельність активів) – це відношення прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражений в відсотках.
Дохід на власний капітал (ROE – рентабельність власного капіталу) – це відношення прибутку після оподаткування до середнього капіталу, виражений в відсотках.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різномунітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та за безпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків [9].
Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов’язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов’язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов’язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1го рівня) капіталу та додаткового (2го рівня)капіталу.
Основний капітал (капітал 1го рівня) складається з таких елементів [9]:
а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.
б)розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку(резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності).
в)загальний розмір основного капіталувизначається з урахуванням розміруочікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Додатковий капітал (капітал 2го рівня)складається з таких елементів:
а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;
б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
в) результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
г) результат переоцінки основних засобів;
д) прибуток поточного року;
е)субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).
Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.
На капітал 2го рівня накладаються такі обмеження:
при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталуне може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;
розмірсубординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1го і 2го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;
вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;
кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) Регулятивний капітал банку обчислюється за такою формулою [7]:
РК = ОК + ДК В, (1.1)
де РК регулятивний капітал банку;
ОК основний капітал (капітал 1го рівня);
ДК додатковий капітал (капітал 2го рівня);
В відвернення.
Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов’язані дотримуватися. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:
на 1 січня 2005 року не менше ніж 6 млн. євро,
на 1 січня 2006 року не менше ніж 7 млн. євро,
на 1 січня 2007 року не менше ніж 8 млн. євро.
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:
а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти в Національному банку;
боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;
б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:
короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади;
нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;
в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:
боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
г)IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:
кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади;
нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади;
гарантійні депозити в інших банках (покриті);
зобов’язання з кредитування, які надані банкам;
валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані;
активи до одержання;
ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків:
прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках;
прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади;
короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
довгострокові депозити, що розміщені в інших банках;
гарантійні депозити в інших банках (непокриті);
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строкови ми депозитами, що розміщені в інших банках;
продолжение
–PAGE_BREAK–кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;
довгострокові кредити, що надані іншим банкам;
нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;
фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;
пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам;
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;
кредити, що надані суб’єктам господарської діяльності;
нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
пролонгована заборгованість за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;
дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;
сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;
транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;
пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані центральним та місцевим органам виконавчої влади;
кредити, які надані фізичним особам;
пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;
прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;
сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;
акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції;
боргові цінні папери, випущені банками, фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
товарноматеріальні цінності;
основні засоби;
інші активи банку;
зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);
непокриті акредитиви;
сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;
цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу;
сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну;
інші зобов’язання, що надані клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків.
Норматив адекватності основного капіталу (Н3) Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталузагальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;
нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Загальні активи банкудля розрахунку адекватності основного капіталу включають:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти в Національному банку;
казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
кошти в інших банках;
сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;
дебіторську заборгованість за операціями з банками;
кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб’єктам господарської діяльності, фізичним особам;
дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;
транзитний рахунок за операціями з клієнтами;
цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
товарноматеріальні цінності;
інші активи банку;
суми до з’ясування та транзитні рахунки;
операційні та неопераційні основні засоби.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Групи банків за рівнем капіталу Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на [9]:
добре капіталізовані;
достатньо капіталізовані;
недокапіталізовані;
значно недокапіталізовані;
критично недокапіталізовані.
а) Добре капіталізованим уважається банк, в якого:
розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;
співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків табільше.
б)Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:
розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;
співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 10 відсотків або наближається до 17 відсотків;
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.
в) Недокапіталізованим уважається банк, в якого:
розмір регулятивного капіталу встановленим мінімальним вимогам;
співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 3 відсотки, або наближається до 4 відсотків.
г) Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:
розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше ніж 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;
співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;
обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в межах від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.
д) Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:
розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;
співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж 2 відсотки;
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж 1,3 відсотка;
обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.
Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк рекомендує вжити таких заходів:
а) банкам, що не дотримуються вимог Національного банку щодо мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3), винести на розгляд правління та ради банку перелік заходів щодо розвитку його капітальної бази (програму капіталізації) або питання щодо його реорганізації шляхом приєднання чи злиття.
б) недокапіталізованим банкам припинити в будьякій формі виплату дивідендів (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі), а також унести на розгляд правління та ради банку перелік заходів (програму) фінансового оздоровлення банку.
Крім того, недокапіталізованим банкам рекомендується встановити такі обмеження:
тимчасово припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;
обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами банку;
припинити вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;
припинити надання бланкових та пільгових кредитів;
1.3 Базельські принципи банківського менеджменту як ефективна основа організації роботи комерційного банку
Базельський Комітет з питань Банківського Нагляду є комітетом органів банківського нагляду, який був створеним головами центральних банків Групи Десяти Країн в 1975. Він складається з головних представників органів банківського нагляду та центральних банків Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Об’єднаного Королівства та Сполучених Штатів. Звичайно він зустрічається в Банку Міжнародних Розрахунків в Базелі, де розташовуються його постійний Секретаріат.
Базельський Комітет розповсюджує свої документи серед органів банківського нагляду різних країн світу, сподіваючись, що запропоновані принципи забезпечать банківський нагляд корисною концепцією пруденційного нагляду ризику процентної ставки. За свою діяльність Базельський комітет випустив більше ніж 40 стандартіврекомендацій, як наприклад:
Міжнародне наближення визначення капіталу та нормативів капіталу (Базель, Липень 1988р);
Положення про Капітал щодо реєстрації ринкових ризиків, січень 1996 року;
Оцінка уразливості банків до ризику процентної ставки, Консультативні пропозиції Базельського Комітету з питань банківського нагляду, квітень 1993 року;
– Вказівки щодо управління ризиком дерівативних операцій, липень 1994 року;
– Належне ставлення банків до клієнтів (стандарти Базельського комітету банківського нагляду), 1 жовтня 2001 року;
Найбільш важливі, з точки зору банківського менеджменту, є три документа розглянуті в дійсній роботі.
У 1997 році Базельський комітет опублікував «Базельські загальні принципи ефективного банківського нагляду» [43]. В цьому документі містяться найбільш важливі рекомендації із втручання держави у торгівлю банківськими послугами.
а)Внутрішні заходи регулювання для всіх банків.
Кожна країна має свою систему банківського регулювання. Контролюючі органи (наприклад центральні банки) видають різного роду вимоги і правила, в основному, з таких питань:
банкам забороняється здійснювати будьякі види діяльності крім тих, що перераховані в законодавстві як види банківської діяльності;
у деяких країнах (наприклад у США) банкам заборонено бути засновниками або акціонерами інших підприємств, за деякими спеціальними винятками. В деяких країнах вважається, що дозвіл банкам контролювати інші підприємства надасть їм можливість обмежувати економічну конкуренцію в своїх інтересах.
У інших країнах банки можуть контролювати інші підприємства:
у деяких країнах заборонено одному підприємству контролювати занадто велику частину статутного фонду банку (наприклад понад 25 %) або ж потрібно пройти спеціальні дозвільні процедури, щоб одержати такий контроль;
у багатьох країнах існують обмеження іноземної участі на ринку банківських та інших фінансових послуг, наприклад: заборона іноземним громадянам керувати банками; заборона іноземним банкам створювати філії в країні або обмеження на створення таких філій; заборона іноземним банкам або іншим підприємствам викуповувати вітчизняні банки або обмеження таких операцій (наприклад вимога пройти спеціальну процедуру повідомлення контролюючого органу).
б)Доступ іноземних банків на ринок банківських послуг.
Доступ іноземних банків на ринки деяких країн може бути обмежений або неможливий:
в силу прямих заборон або обмежень. Наприклад, одна країна може встановити ліміт коштів, які підприємства цієї країни можуть одержати у вигляді кредитів від іноземних банків;
через дискримінаційне оподаткування іноземних банків, дискримінаційні заходів контролю, що стосуються тільки іноземних банків.
Зусилля багатьох банків домогтися полегшення доступу на іноземні ринки останнім часом стали приносити плоди.
Багато міжнародних спільних угод знімають обмеження на створення банків особами інших країн. Значну роль тут відіграють договори про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, подібний договір між Україною і Німеччиною встановлює правило, за яким постійні представництва німецьких підприємств в Україні сплачують податки тільки в Україні (за деякими спеціально оговореними винятками).
в)Обмеження на створення банків іноземними підприємствами.
Ще один можливий засіб обмежити створення банків іноземцями заборона іноземним особам мати у власності більше визначеного відсотка капіталу вітчизняного банку. Інший засіб встановити дискримінаційні заходи контролю стосовно банків, які є власністю іноземних громадян.
г)Офшорні банки і спроби обмежити їхню діяльність.
Вимоги до банків суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, Сполучені Штати і Велика Британія жорстко регулюють торгівлю банківськими послугами. Деякі інші країни (й інші території, що здійснюють самостійну «банківську юрисдикцію») мають «м’які» вимоги до банків або майже не мають таких вимог. Як правило, в таких країнах (територіях) діють суворі законодавчі акти про комерційну таємницю, що сприяють створенню банків. Це вигідно для країн, де організовуються такі банки, оскільки це приносить прибуток у бюджет у вигляді ліцензійних зборів й інших платежів. З іншого боку, місцеве законодавство захищає підприємства, утворені в офшорних зонах, від посягань на їхню структуру, види діяльності, обсяг активів, а іноді навіть на їхнє фірмове найменування. Дуже часто в ролі таких «вільних податкових зон» згадують Швейцарію, Гонконг і Сінгапур, але є й інші зони, наприклад:
– Нідерландські Антильські острови;
– Кайманові острови;
– близько двадцяти п’яти інших невеликих острівних держав.
З часом посилилися спроби багатьох країн зменшити їхню привабливість. Найбільш типові засоби, до яких вдаються уряди, такі.
1. При укладанні договору про запобігання подвійного оподаткування з вільною податковою зоною вносити в договір вимоги про обмін інформацією.
2. Встановлювати в податковому законодавстві спеціальні жорсткі норми про оподатковування підприємств, що одержують прибутки з вільних податкових зон.
3. Створювати свої власні території з пом’якшеним режимом банківського регулювання. Наприклад, в США були створені «Зони міжнародної банківської діяльності» (International Banking Facilities). В них банки не зобов’язані сплачувати місцеві податки. Привабливість таких зон порівняно з традиційними офшорними й іншими вільними податковими зонами насамперед у більшій надійності, відсутності політичних ризиків.
д)Міжнародні зусилля щодо зниження «невиправданих» обмежень міжнародної банківської діяльності.
У 1995 році набрала чинності Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). В ній беруть участь усі країни члени Світової організації торгівлі (COT).
Мета цієї угоди:
продолжение
–PAGE_BREAK–
продолжение
–PAGE_BREAK–
продолжение
–PAGE_BREAK–Ризик зміни процентної ставки це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов’язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:
1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань та позабалансових позицій;
2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;
3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;
4) ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов’язаннях та позабалансових портфелях.
Ринковий ризикце наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).
Валютний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на:
ризик трансакції;
ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);
економічний валютний ризик.
Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Проте оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.
Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту.
Економічний валютний ризик полягає в змінах конкурентоспроможності банку або його структур, що входять в консолідовану групу, на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.
Операційнотехнологічний ризик це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.
Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, ділери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Операційнотехнологічний ризик виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційнотехнологічного ризику належить імовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або стихійного лиха.
Ризик репутаціїце наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством.
Юридичний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативноправових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод.
Стратегічний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнессередовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності:
стратегічних цілей банку;
бізнесстратегій, розроблених для досягнення цих цілей;
ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;
якості їх реалізації.
Ресурси, необхідні для реалізації бізнесстратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.
Для оцінки кредитного ризику служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори:
існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:
продукти;
види економічної діяльності;
класифікація/рейтинги ризику;
походження заборгованості;
клієнти;
розмір кредитів;
географічні регіони;
непов’язані/споріднені контрагенти;
джерела погашення;
застава;
рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;
обсяг умовних зобов’язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов’язкових та не обов’язкових до надання тощо);
тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;
достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;
наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;
ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;
адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;
рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;
чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;
наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.
Для оцінки ризику ліквідності служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються під час оцінки ризику банку.
Фактори оцінки такі:
існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
обсяг активів балансу та їх розподіл за ступенем ліквідності у відношенні до структури зобов’язань. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори:
високоліквідні активи;
цінні папери та інші активи, що можуть бути прийняті до операцій рефінансування (з урахуванням активності їх ринку);
можливості продажу, у тому числі на умовах зворотного викупу (репо), або сек’юритизації, або можливість використання вторинного джерела ліквідності активів;
обсяг, структура та рівень диверсифікації пасивів. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори:
питома вага зобов’язань у пасивах банку;
питома вага:
строкових зобов’язань та зобов’язань до запитання;
коштів фізичних та юридичних осіб;
міжбанківських коштів;
наявність нестабільних джерел коштів, чутливих до змін рівня ризику банку;
концентрації:
за постачальниками коштів;
за інструментами (наприклад, депозитні сертифікати, депозитні рахунки, дебетові картки тощо);
за термінами погашення;
середньозважена вартість залучених коштів для визначеного банку в зіставленні з банками його порівняльної групи;
чисті розриви фінансування із приділенням особливої уваги короткостроковим розривам, включаючи:
прогнозовані потреби у фінансуванні;
спроможність покривати потенційні розриви фінансування за прийнятними процентними ставками шляхом залучення додаткових ресурсів;
ліквідність фінансових ринків, на яких можна залучити кошти;
склад балансових та позабалансових портфелів, включаючи:
відтоки та притоки грошових коштів;
ліквідність застави та існування угод, які можуть бути достроково розірвані (наприклад, депозитні угоди тощо);
ліквідність вторинних ринків, на яких можна отримати рефінансування;
погіршення репутації банку на ринку, що виявляється через зниження кредитних рейтингів і підвищення процентних ставок під час залучення коштів цим банком;
висновки офіційних або неофіційних рейтингових служб і аналітиків про установу, включаючи поточні рейтинги і тенденції рейтингів. Публікації в засобах масової інформації;
наявність адекватного плану на випадок кризових обставин;
існування своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;
рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;
наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, відповідних облікових підходів і дотримання положень або законів.
Ризик зміни процентної ставки це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов’язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:
1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань та позабалансових позицій;
2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;
3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;
4) ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином наявне в багатьох банківських активах, зобов’язаннях та позабалансових портфелях.
Для оцінки ризику зміни процентної ставки служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти прийняти рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень.
Це такі фактори:
існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком зміни процентної ставки, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
значення і стабільність динаміки чистої процентної маржі та її адекватність порівняльній групі банків;
компонентний та сукупний рівень ризику зміни процентної ставки, включаючи ризик зміни вартості ресурсів, базисний ризик, ризик кривої дохідності та ризик, пов’язаний із правом вибору (опціону), відносно надходжень та капіталу;
наскільки адекватно банк оцінює ризик процентної ставки як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі;
уразливість надходжень та капіталу за умов суттєвих змін процентних ставок, таких як поступові зрушення ставок та зміни форми кривої дохідності. Прийнятність сценаріїв має оцінюватися в контексті поточних параметрів процентних ставок. Для забезпечення ґрунтовного аналізу потрібні сценарії змін процентних ставок достатньо широкого діапазону;
характер ризику різних продуктів, тобто їх обсяг і рівень чутливості до змін процентної ставки;
відносний обсяг і перспективи тривалого використання дешевих і стабільних джерел фінансування;
наявність своєчасної, достовірної та інформативної управлінської інформації для моніторингу ризику зміни процентної ставки;
наявність у банку практики періодичної перевірки обґрунтованості і чинності припущень та моделей оцінки ризику;
чи розроблено процес незалежного вимірювання й аналізу, пов’язаного з ризиком зміни процентних ставок у всіх значних видах діяльності з використанням різних сценаріїв;
чи має банк достатньо досвіду та чи адекватно реагує на зміни ринкових умов;
чи має банк достатній доступ до ринків для гнучкого коригування рівня ризику;
рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;
існування належних механізмів контролю для моніторингу достовірності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативноправових актів, законів.
Для оцінки ринкового ризику служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Це такі фактори:
існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ринковим ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
джерела ринкового ризику, включаючи динаміку цін на інструменти процентних ставок, товари і пайові цінні папери, а також динаміку валютних курсів;
розмір, термін дії та складність позицій;
компоненти ринкового ризику та цінова чутливість різних продуктів, у тому числі за позабалансовими угодами (наприклад, свопами, форвардними та опціонними контрактами);
стабільність реальних грошових надходжень від торговельних операцій;
динаміка значень надходжень під ризиком і капіталу під ризиком;
уразливість банку за імовірнісними сценаріями зміни процентних ставок і ринкових потрясінь (стрестестування);
можливість хеджування або закриття позицій ризику, що існують на кожний момент часу, у тому числі професійна здатність керівництва здійснювати операції хеджування та доступ банку до відповідних ринків;
розмір відкритих позицій порівняно з реальними очікуваними грошовими надходженнями (тобто ризик порівняно з винагородою);
продолжение
–PAGE_BREAK–