Правовое положение хозяйственных объединений (Украина)

Тема: “Правове становищегосподарських об’єднань”
З м і с т
1. Вступначастина
2. Загальнахарактеристика організаційно-правових форм
2.1. Асоціація
2.2. Концерн
2.3. Корпорація
2.4. Конгломерат
2.5. Холдінг
2.6. Промислово-фінансовагрупа
2.7. Франчайза
3. Правовіаспекти створення, функціонування і ліквідації
    господарськихоб’єднань
4. Органиуправління об’єднання
5. Відмінністьоб’єднань підприємств від господарських товариств
6. Висновкиі пропозиції
1. Вступна частина.
          З розвиткомринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності.Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промисловіпроекти підриємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремихрозрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об’єднуватись у групипідприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об’єднанняпідприємств в цивільному праві називають господарськими об’єднаннями. Останнімають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств.Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об’єднань підприємств, до якихвідносяться асоціації. корпорації, консоріуми і концерни.
          Необхідністьстворення в нашій країні об’єднань була визнана ще наприкінці 60-х років. Пізніше були прийняті перші спробистворення виробничих і науково-виробничих об’єднань.
          На першому етапіреформи (1992-1993 рр.) було штучно зруйновано багато виробничих і науково-виробничих комплексів, систем, якіскладалися з технологічно взаємопов’язаних підприємств. Велику роль зіграло надане колективам структурнихпідрозділів підприємств право приймати рішення про їх перетворення в самостійніакціонерні товариства. Найбільш наглядний результат таких дій  — створення набазі “Аерофлоту” бульш ніж 400 самостійних авіакомпаній, з яких тільки 20 життездатні, а інші, маючи набалансі 1 — 3літаки, не мають можливості нормальноїорганізації польотів. Як слідство — масова неплатоспроможність авіакомпаній,відсутність коштів для ремонту і обновлення техніки, різке зниження безпекипольотів. Для аеропортів  –  відсутність коштів на забезпечення і профілактикуназемного устаткування. Для виробництва  –  відсутність замовлень на поставку авіаційної техніки. В результаті цього впорівнянні з 1991 р. об’єм перевезень авіаційним транспортом до 1995 р.зменшився вдвоє. З 1992 по 1994 рр. число загиблих на 1 млн. перевезених пасажирів збільшилось майже в 5 разів, знос авіаційної технікидосягнув 70%. Кількість діючих аеропортів знизилася з 1302 в 1991 р. до 875 в1995 р.
          Спроби виділенняі перетворення в самостійні підприємства наукових і дослідно-конструкторських підрозділів провідних науково-виробничихкомплексів привели їх до руйнування високотехнологічних галузей промисловості, що значно ускладнило умови функціонування наукоємких виробництв.
          Починаючи з 1994р. все більш підприємств мають наміри ввійти в склад великих об’єднань.  Такіоб’єднання, включаючи в себе промислові підприємства, наукові інститути,торгові фірми, банки, страхові компанії і інші фінансові структури, єсвоєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому,основою сучасного промислового виробництва.
          В розвинутихкраїнах такі структури займають головні позиції в більшості галузей економіки.Так основу економіки Японії складають шість провідних фінансово-промислових груп — “Міцубісі”, “Міцуі”, “Сутімото”, “Санва”, “Фує”, “Дай-іте-канге”. Підприємства,які входять в їх склад, забезпчують більше половини загальних продаж в рядіважливіших галузей промисловості. Торгові фірми, які входять у склад цих груп, здійснюють більше половиниекспортно-імпортних операцій, а їх доля в імпорті окремих, в основному наукоємких товарів, досягає90%. Комерційні і трастові банки цих груп контролюють близько 40% загальногокапіталу бвнків, страховим компаніям належить 53-57 % всього страховогокапіталу.
          Найбільшими з південнокорейських фінансово промисловихгруп є  такі всесвітньо відомі фірми, як “Самсунг”, “Деу”, “Хенує”, “LG”.Починаючи з 1975 р. південнокорейський уряд на базі найбільших ФПГ створив 13 універсальнихторгових компаній. Ці компанії стали важливішими експортерами продукціїіпідприємницького капіталу, а їх вплив на економічний розвиток Південної Кореї,на динамику її зовнішньоекономічних зв’язків значно збільшився  в середені 80-хрр. Вже тоді 11 провідних південнокорейськихкорпорацій  володіли приблизно 40% статутного капіталу п’яти найбільших банків   країни. Подібну ситуаціюможливо спостерігати і в економіці інших країн — США,Німеччині,  Італії, Франції.
          Як свідчитьсвітовий досвід, джерело стратегічних переваг для учасників об’єднань — це конкурентні переваги, в значній мірі в сфері технологічного розвитку,забезпечення ресурсами.
          В Україні також діяють специфічні фактори,які спонукають підприємства дооб’єднання в великі структури:
n необхідність відновлення зруйнованихвиробничо-технологічних зв’язків. Традиційно виробництво високотехнологічноїпродукції в СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до йогообслуговуваня у покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації,конструкторські бюро, дослідніта серійні заводи. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значнопогіршило умови як наукових  і конструкторських організацій, так і виробничихпідприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об’єднання на новійоснові чи створити структури, які більше підходять вимогам розвитку виробництвана сучасному етапі.
n Необхідність структурноїперебудови виробництва, яканеможлива без координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга ізалучення великих фінансових ресурсів.
n Лобірування інтересівпідприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їхгрупою, яка має спільні інтереси.
2. Загальна характеристикаорганізаційно-правових форм.
          Об’єднанняпідприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності наоснові комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ст. 3 Закону“Про підприємства в Україні” підприємці можуть об’єднувати свою виробничу,наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечитьантимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функційАнтимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих істворюванних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження танедопущення в їх діяльності монополізму.
          Об’єднання єюридичними особами і діють напідставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками абовласниками.
          Підприємства, щовходять до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи іне змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннямипідприємств, що  входять до його складу і, навпаки, підприємства — члениоб’єднань несуть субсідіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобтоякщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язаннявиконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такоївідповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного іззасновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.
          Об’єднаннявиконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які йому делегувалипідприємства-учасники.
          За учасникамиоб’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємнихзобов’язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.
          Основнимпринципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є добровільність пристворенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір ізатверджений всіма членами об’эднання статут.
          В ньому, окрімзагальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі  йогодіяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі зпитань, рішення, за яких повинні прийматься одноголосно або кваліфікованоюбільшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань пропорядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.
          Об’эднаннястворюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками,підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсівна основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності,розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення іншихзаходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.
          Об’єднанняпідприємств  в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладатидоговори, користуватисяпослугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операціїта інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовомуринку.
          Об’єднання можестворювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникамвиробничих, транспортних, технологічних, комерційних,проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних,консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання,фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснюватизаходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітниківпідприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об’єднання.
Об’єднанняздійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ниммайном, до складу якого відноситься також майно, передане об’єднаннюпідприємствами-засновниками. Майно об’єднання є спільним майном учасників.
До числаосновних видів об’єднань підприємств входять: асоціації, корпорації,консорціуми, концерни,  холдінги, конгломерати, фінансово-промислові групи,франчайзинг.
Відповідно дочинного законодавства господарські об’єднання поділяються на договірні істатутні. До договірних об’єднань законодавець відносить асоціації такорпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.
Першим видомдоговірного об’єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метоюкоординації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін,освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація невимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме томуправління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційнудіяльність своїх членів.
Такіоб’єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальноюабо іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників нарегіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляєінтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями.Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджуєпередовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію,скликає конференції, веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Алеголовними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числаостанніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членамиасоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва,здійснення спільних підприємницьких проектів тощо.
Асоціаціяявляє собою «м’яку» форму централізації зусиль її учасників, для неїхарактерні:
·    меншацентралізація управлінських зв’язків порівняно з іншими видами об’єднань;
·    можливістьодночасно бути членом кількох асоціацій;
·    навідміну від інших видів об’єднань, які мають здебільшого сервісний характер,асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарськихта управлінських функцій.
Створюютьсяасоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємствавсіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчийдоговір, де визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання. Юридичноюосновою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.
Другим видомдоговірного об’єднання закон визначає корпорацію. Особливістю цього видудоговірного об’єднання підприємств є побудова діяльності корпорації на повнійфінансовій залежності від одного чи кількох її членів. Корпорації є доситьрозвинутою формою об’єднання, оскільки їх діяльність грунтується на створеннісистеми управління, що відрізняється тісними фінансовими, організаційними,маркетинговими зв’язками між учасниками, функціонуванням розвитку правлінськихструктур на рівні об’єднання в цілому.
Порівняно засоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру і являє собоюдоговірне об’єднання, яке створюється підприємствами будь-яких форм власностіна основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересівта централізованого управління діяльністю членів об’єднання. Для централізаціїуправління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. Вкорпорації, так само як і в асоціації, зберігається принцип добровільногочленства. Звідси випливає те, що юридичною основою створення договірногооб’єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірнихоб’єднань, який відрізняє їх від статутних являється принцип добровільного членства.Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об’єднання, так само мають і праводобровільного виходу з нього, але за загальним правом у випадках виходузберігають силу взаємні зобов’язання і договори, укладені підприємствами з об’єднанням і між собою.
Тепер розглянемостатутні об’єднання. На відміну від договірнихстатутні об’єднання не мають установчихдоговорів і діють на підставі статуту. Це пов’язане з тим, що юридичною основоюцих об’єднаньє не волевиявленнясторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об’єднання від одного або групипідприємств. Основним видом статутного об’єднання підприємств є концерн. Утворенняконцернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з меншперспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також дляреалізації значних фінансових проектів.
Ст. 3 Закону “Пропідприємства в Україні” визначає концерн як статутне об’єднання підприємств промисловості, науковихорганізацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансовоїзалежності від одного або групи підприємств. Першою характерною ознакоюконцернів є те, що їх зановниками є власники або уповноважені ними органи, а несамі підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються,реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Складчленів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства.
Територіальністатутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються іліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципомстворюються концерни, які об’єднують підприємства, засновані на залученніприват­ного капіталу. Підставою для об’єднання підприємств саме на основістатуту, а не установчого договору є повна фінансова залежністьпідприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.
На сучасномуетапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і нарозвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи.Під словом “концерн” тут розуміють об’єднання групи підприємств (дочірніх фірм)навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольнимпакетом акцій цих підприємств .
Другою ознакоюконцернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками абоуповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет іцілі їх діяльності визначають власники або уповноваженіними органи, ане самі члени об’єднань.
Особливістюправового становища статутних об’єднань є обмежене право виходу з нихпідприємств-членів. Підприємства мають право вийти із статутного об’єднаннятільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).
Ще однією характерною рисою є те, що фінансовазалежність породжує адміністративну. Тобто підприємство-засновник стаєвищестоящим органом щодо підприємств-членів об’єднання, а оскільки до складуконцерну часто входять підприємства з різними сферами діяльності, то успішноконцерн функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потікінформації від дочірніх фірм до материнської компанії.
Таким чином,об’єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій в рукахцентрального органу управління надасть змогу більш ефективно реалізовуватизначні фінансові проекти і оперативно реагувати на зміну ринкової кон’юнктури.
На відміну відасоціацій і консорціумів учасники концерну не мають права бути одночасноучасниками інших  об’єднань без згоди  концерну, у відповідності іззасновницькими документами можуть нести субсидіарну юридичну відповідальністьза зобов’язаннями концерну, в свою чергу концерн може відповідати зазобов’язаннями учасників.
Теперрозглянемо консорціум як один із видів статутних об’єднань. Законодавецьвизначає консорціум як тимчасове статутне об’єднання промислового ібанківського капіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціумистворюються для реалізації певних фінансово-промислових проектів, коли проектперевищує фінансові можливості одного банку. Створюються консорціуми на строквиконання проектів, замовлень. Після досягнення поставленої мети вони аболіквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об’єднання.
В консорціумможуть об’єднуватись також промислові підприємства без безпосередньої участібанківського капіталу, які разом створюють достатні фінансові можливості дляреалізації проекту.Підприємства можуть зберігати відомчу належність.
Консорціумгрунтує свою господарську діяльність на засадах розпорядження і використаннямайна, яке виділяють його засновники у вигляді паїв, централізованих засобів,що виділяє держава на реалізацію відповідних цільових програм, а також іншихресурсів, в тому числі позиково-фінансових засобів.
Розподілобов’язків між учасниками консорціуму базується на спеціалізації по принципунайбільшої компетенції, надбання найбільшого підприємницького досвіду увирішенні проблем певних сегментів програми чи проекту. Діяльність консорціумуохоплює, як правило, стикові проблеми кількох галузей чи відомств. Учасникиконсорціуму можуть бути членами кількох консорціумів одночасно.
Консорціумуделегується право представляти інтереси своїх учасників в державних органах,для чого в його структурі управління створюються відповідні функціональніоргани.
За своїмизобов’язаннями консорціум несе солідарну майнову відповідальність передкредиторами.
Що стосуєтьсястворення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку є певні труднощі вусвідомленні логіки законодавця, який визначив консорціум саме як ста­тутнеоб’єднання.
Незрозумілечому тимчасове об’єднання підприємств має створюватись на основі статуту, а неустановчого договору, адже тимчасово об’єднуватись для досягнення певної метиможуть і абсолютно незалежні одне від одного підприємства і таке об’єднанняпороджує між ними договірні відносини. В чинному законодавстві України існуєдоговір про спільну діяльність, згідно з яким підприємства об’єднуються длядосягнення певних цілей і який має схожу з консорціумом юридичну природу. Взаконодавстві Російської Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створенняі функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, на мійпогляд, консорціум, як тимчасове об’єднання підприємств, повинен створюватись іфункціонувати на основі установчого договору, а не статуту.
Конгломерат —статутне об’єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основідобровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної,інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційногообслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним концерном і утворюється ізпідприємств, технологічно взаємозв’язаних процесом виробництва. Основноювідмінністю конгломерату від концерну є те, що його учасники користуютьсяширокою економічною автономією: ця форма об’єднання дозволяє учасникам більшийманевр щодо своїх капіталів, можливість інвестування його в багтообіцяючийпроект без отримання згоди на це інших учасників конгломерату.
Холдінг — холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою управління іншимикомпаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняютьдва види холдінгу — чистий холдінг, який утворюється спеціально для виконаннязазначеної вище функції, а також змішаний холдінг, який поряд з управлінням задопомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність впромисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та іншихсферах. Функції холдінгу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольнимипакетами акцій інших компаній.
Холдінги маютьрізноорганізаційну форму — господарськоготовариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасникихолдінгу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарськійдіяльності.   
Промислово-фінансова група (ПФГ) — об’єднання, до якогоможуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства,банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх формвласності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішеннямУряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвиткупріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України,включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництвакінцевої продукції. 
Характерні риси:
·    господарськаорганізація корпоративного типу;
·    добровільністьстворення, але на підставі рішення Уряду України;
·    вимогидо учасників — наявність статусу юридичної особи;
·    належністьПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;
·    відсутність (як  основної)  мети отримання прибутку;
·    різнийсклад учасників (підприємства та інші господарські організації певної аборізних галузей народного господарства);
·    тяжіннядо монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ зАнтимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;
·    відсутністьстатусу юридичної особи;
·    метастворення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузейвиробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевоїпродукції;
·    заборонастворювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутовогообслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортнихпослуг;
·    обов’язковаучасть у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;
·    наявністьпевних умов для створення ПФГ:
а) метистворення;
б) укладенняміж майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;
в)подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченогозаконом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певнимидержавними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетомтощо);
г)мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ,еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року післястворення ПФГ;
·    тимчасовістьдіяльності ПФГ (створення на певний строк);
·    обов’язковістьукладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємствомта іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);
·    відсутністьспеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі іздійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається наголовне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовленнякінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україніі обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій(торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування,побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків,  фінансово-кредитних   установ) бути головним підприємством ПФГ;
·    особливийпорядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;
·    вихідголовного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттямпостанови Кабінету Міністрів і обов’язково тягне за собою реорганізацію ПФГ таїї нову реєстрацію в Мінекономіки;
·    діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансовігрупи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створеннявідповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головнимпідприємством та іншими учасниками ПФГ.
Порівняльна характеристикаправового становища господарського об’єднання відповідно до ст. 3 ЗаконуУкраїни “Про підприємства в Україні” і промислово-фінансової групи  згідно ізЗаконом України “Про промислово-фінансові групи в Україні”
Спільніриси:
господарськіорганізації корпоративного типу;
добровільністьстворення;
вимоги доучасників — наявність статусу юридичної особи;
належність доорганізацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їхучасників і є вторинними структурами;
відсутністьмети отримання прибутку;
мета створення— координація діяльності учасників і об’єднання їх зусиль для вирішенняспільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних таекономічних результатів);
різний складучасників (підприємства та інші господарські організації певної або різнихгалузей народного господарства);
тяжіння домонополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітетуна створення господарського об’єднання і ПФГ та здійснення цим органом контролюза їх діяльністю.
Відмінніриси:
наявність угосподарського об’єднання статусу юридичної особи і відсутність такого статусуу ПФГ;
наявність уПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництваі структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції, щонеобов’язково для добровільних господарських об’єднань;
заборонастворювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обсуговування населення,матеріально-технічного постачання, транспортних послуг (щодо господарського об’єднання закон таких обмежень невстанолює);
обов’язковаучасть у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ (щодогосподарського об’єднання таких обмежень і вимог не встановлюється);
наявністьпевних (непритаманних господарському об’єднанню) умов створення ПФГ:
а) метиреалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурноїперебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції;
б) укладенняміж майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;
в) поданняуповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченогозаконом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певнимидержавними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетомтощо);
г)мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ,еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року післястворення ПФГ;
тимчасовістьдіяльності ПФГ, в той час як господарські об’єднання можуть створюватися як напевний строк, так і без визначення терміну діяльності;
обов’язковістьукладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємствомта іншими учасниками ПФГ;
що регулюєвідносини між ними; в частині господарського об’єднання (концерні, консорціумі)таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в інших (асоціації,корпорації) — договір;
створення господарськогооб’єднання на добровільних засадах за рішенням самих учасників, а ПФГ — зарішенням Уряду України;
ґрунтовнерегулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності, реорганізаціїта ліквідації ПФГ на відміну від господарського об’єднання, внутрішняорганізація яких, порядок управління, представництва тощо визначаються самимиучасниками в установчих документах;
здійсненняпредставництва ПФГ його головним підприємством, а об’єднанням чи його головним підприємством, чиствореним учасниками виконавчим органом господарського об’єднання (ці питаннярегулюються установчими документами господарського об’єднання);
встановленнязаконом до головного підприємства ПФГ певних вимог: виготовлення кінцевоїпродукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати податків в Україні і обмеження/заборона для певнихкатегорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств усфері громадського харчування, побутового обслуговування,матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бутиголовним підприємством ПФГ, у той час як питання представництва господарськогооб’єднання вирішуються на локальному рівні (тобто самими учасникамигосподарського об’єднання);
особливийпорядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки; господарськеоб’єднання реєструються в загальному для всіх суб’єктів підприємницькоїдіяльності порядку;
здійснення виходуголовного підприєм­ства або іншого учасника ПФГ прийняттям постанови КабінетуМіністрів України, а вихід учасника з господарського об’єднання — внесеннямвідповід­них змін до установчих документів і відо­мостей державної реєстрації;
вихід абовиключення з ПФГ головного підприємства обов’язково тягне за собоюреорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у разі виходуабо виключення одного з учасників (у тому числі і головного підприємства) з господарськогооб’єднання необхідно внести відповідні зміни до установчих документів і довідомостей державної реєстрації господарського об’єднання;
Господарські об’єднання можуть створюватися загалузевою, територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізаціїфункцій управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) таза іншими ознаками; дляПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;
Господарські об’єднання діють на підставідоговору та/або статуту і відповідно до положень ст.3 Закону України “Пропідприємства в Україні”, а ПФГ — на підставі Закону України “Пропромислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України простворення ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головнимпідприємством та іншими учасниками ПФГ.
Франчайзинг. На сучасному етапірозвитку України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленоюсвітовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла бстимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.
Словофранчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; уанглійському варіанті franchising — це право, привілегія.
Змістфранчайзингу зводиться до наступного:
головнакомпанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групіпідприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами абонадання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території,на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримуєготове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібностворювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, якийпочинає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І,ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовануплату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку булаб значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзингпроцвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством зуправлінською майстерністю великого бізнесу.
Структуруфранчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за допомогою мал. 1.
Перевагою дляпочинаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної франчайзингової системиі використання торговельної марки значно знижує ризики.
Постійнапідтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам франшизнавчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізмі компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, щофранчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймативажливі рішення, не враховуючи думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі маєсправу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, атовари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про подальшеудосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціативавласника франшизи по оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмеженацими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, якіповністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор. Алеу деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, іфранчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,
/>

оскільки може скластиконкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати,нав’язуються власнику франшизи у відповідності з політикою маркетингукомпанії-франчайзера і дуже часто не відповідають планам і можливостямфранчайзі.
Франчайзіконтролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентіві, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмеженийтериторією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністювідповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламнийкомпаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають унезначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзинговоїсистеми. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти нанеї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власникфраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати нарізноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під часрозрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згіднодоговору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власникафраншизи.
Практикафранчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі, знаходячисьбезпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його настрої, коливанняпопиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати продуктивнимджерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для апробацій новихтоварів та послуг. Як власник підприємства франчайзі ефективніше і надійнішенайманого керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець,він гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне їїпозбавитись. Для власника франчайзингової системи — це потенційна загроза.Вихід окремого франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренціюна визначеному сегменті ринку, а його банкрутство підриває репутаціюфранчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.
Отже,франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому,що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичнусамостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином,франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов’язаних зфункціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми,які притаманні будь-якій корпоративній структурі.
Розвитокфранчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем формування малогопідприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу великого колаосіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без підтримки танавчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфердіяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовкикадрів для вітчизняного малого підприємництва.
Навітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення франчайзингових систему таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги попрацевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговуванняавтотранспорту, готельне господарство тощо.

3. Правові аспекти створення,функціонування і ліквідації
 господарськихоб’єднань.
Спостерігаючиза темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробитивисновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасногоекономічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарськихоб’єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Такожчимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об’єднаньпідприємств між самими їх членами.
Така ситуаціяперш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення іфункціонування господарських об’єднань, а тривале панування у нашій країніадміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело довідсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб’єктівпідприємницької діяльності.
Щодо створенняі функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарськихоб’єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, Закон “Про господарськітовариства”, який детально регламентує порядок створення і діяльності цихтовариств. Що стосується господарських об’єднань, то законодавець лише взагальних рисах в ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає поняттягосподарського об’єднання та його основні ознаки.
          В Україніфункціонує багато господарськиї об’єднань. Крім того, почався процес створення холдінгових компанійта промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об’єднань врізних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їхстворення. Так, Законом України “Про підприємства в Україні”  обумовленаможливість об’єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми,концерни та інщі об’єднання, Закон України “Про власність” визначає правовийрежим майна, переданого учасниками об’єднанню, а самі господарські об’єднаннявіднесені  до числа суб’єктів колективної власності.
          Однак аналізнормативно-правової бази України показує, що створене на протязі  останніхроків законодавство,  яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено наврегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланкиекономіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльностіоб’єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”закріплює тільки право підприємствоб’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулюванняїх функціонування відсутній. В зв’язку з цим доцільно в законодавчому порядкувизначити норми, які регулюють такі питання:
          1. Умовистворення об’єднань підприємств.
          2. Правовийстатус і порядок створення окремих підрозділів.
          3. Порядокформування і використання майна, його правовий режим.
          4. Загальніпринципи управління об’єднанням.
          5. Принципирозподілення фінансових результатів діяльності.
          6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.
          7. Права іобов’язки учасників об’єднання.
          8. Порядокобліку і надання звітності групи підприємств, які входять до складу об’єднаннята інше.
          Відповідно, створення відокремлених підрозділівна практиці ведедо виникненняпроблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих актах України. Так, в нині діючомуЦивільному кодексі України, а також в Законах України “Про господарськітовариства” (ст.9), “Про підприємства в Україні” (ст.7) міститься лишеположення про  право підприємства створюватидочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутностівизначення цих господарських суб’єктів, їх правового статусу, порядку створенняі функціонування.  Досвід інших країн показує, що подібні питання закріплені вспеціальних законодавчих актах, в Німеччині — в Акціонерному законі, у Франції — в Законіпро торгові товариства, в Великобританії — в Законі про компанії, в Росії — вЦивільному кодексі і Законі “Про акціонерні товариства”. В Україні ці положення доцільно закріпити вспеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об’єднань.
          Процесиакціоннування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформувалиекономічну базу для створення в нашій країні холдінгових компаній. Основноюметою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовахекономічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв’язків, залученню новихінвестицій, збільшенню конкурентноспроможності багатьох видів вітчизняноїпродукції.
          Сутністьхолдінга і його цілі створення пов’язані з формуванням відносин майновоїпідлеглості між самостійними економічними одиницями способом дроблення їхвласності. Це дозволяє холдінговій компанії здійснювати контроль заефективністю функціонування акціонерного капіталу дочірнього підприємства.
          Розвиток такоїформи об’єднання в Україні стримується недосконалістю нормативно-правової бази,кризовими явищами в економіці,недостатністю досвіду холдінгових компаній в процесі приватизації, тим що нерозроблені принципи функціонування господарськиї суб’єктів, які входять доскладу об’єднання.
          На сьогоднішнійдень єдиним документом, безпосередньо регулюючим холдінгові відношення, єПоложення про холдінгові компанії, які створюються в процесі корпоратизації іприватизації. Ним визначено, що холдінгова компанія — це господарюючий суб’єкт,який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного чи більше) господарюючихсуб’єктів. Суб’єкт, контрольним пакетом якого володіє холдінгова компанія, є дочірнім підприємством. Засновниками холдінгової компанії можуть виступатипідприємство чи орган, якому доручено здійснювати управління державним майном.
          Холдінговікомпанії створюються шляхом поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим впроцесі приватизації. З метою запобігання монополізму Антимонопольним комітетом України був прийнятий ряднормативних актів, які  зазначають основні вимоги до створення холдінговихкомпаній іоб’єднань взагалі.
          Чинне законодавствоУкраїни, зокрема частина 2 ст. 8 Закону України “Про підприємництво” ,  пункт1. ст.3. і пункт 1 ст.5 Закону України “ Про підприємства в Україні” та частина2 ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” передбачають необхідністьпогодження у ряді випадків рішення про створення, реорганізацію суб’єктівпідприємницької діяльності з Антимонопольним  комітетом України. Такі випадкипередбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. За № 765 “Прозапровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків”, а щодогосподарських товариств — Положенням про холдінгові компанії, що створюються впроцесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента Українивід 11.05.94 р. За  № 224.
          Рішення про створенняоб’єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.
          Порядок розгляду заяв наодержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітетуУкраїни.
          У разі відмовиАнтимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізаціюсуб’єкта підприємницької діяльності засновники останнього, які є юридичноюособою, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійснимвідповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.   
          В Положенні прохолдінгові компанії, які створюються в процесі приватизації і корпоратизації,розглядаються питання, які пов’язані з обмеженнями на створення і діяльністьхолдінгової компанії. Створення холдінгової компанії не допускається, якщо цепризводить до монополізації тих чи інших видів продукції (робіт, послуг) чи її частина навідповідному загальнодержавному чи регіональному ринку перевищує 35 %.
          Так, в п. 19Положення вказується, що створення холдінгової компанії в процесі приватизаціїі корпоратизації не допускається в таких галузях:
n торгівля товарами широкоговжитку і продукцієювиробничо-технічного призначення;
n  виробництві і переробцісільськогосподарської продукції;
n громадському харчуванні іпобутовому обслуговуванні населення;
n автомобільному транспорті(крім товариств, які виконуютьпереважно міжнародні перевезення).
          Ці обмеженняповинні бути переглянуті. Відомо, що холдінгові компанії є стійкими ринковими утвореннями іволодіють більшою інвестиційною можливістю. В зв’язку з цим доцільно створюватитакі компанії в сфері переробки сільськогосподарської продукції, тому щопідприємства цієї галузі потребують значних інвестицій.
          Крім того, взаконодавстві про холдінгові компанії потрібно деталізувати права і обов’язкивласників і органів управління, зокрема необхідно виділити такі аспекти:
n як підпорядковуєтьсявласнику директор підприємства,а також ступінь відповідальностіза невиконання накладених на нього обов’язків;
n в яких випадках настаєправо контролю над дочірніми підприємствами і чим воно обумовлено;
n необхідність іправомірність вчинення головним підприємством внутрішнього аудиту в дочірніхпідприємствах та інші питання.
Порядокліквідіції об’єднання заснований на загальних вимогах цивільного законодавствавідповідно до ліквідації юридичних осіб — підприємств. Правовий режим майнаоб’єднання, що ліквідується,  визначається статутом об’єднання. Якщо вустановчих документах це питання не врегульоване, то діє загальний порядокзадоволення  майнових прав  та інтересів суб’єктів загальної  долевої(спільної) власності.
Ліквідаціяоб’єднання здійснюється:
n по спільному рішеннюзасновників при втраті його учасниками зацікавленості  в продовженні спільноїдіяльності та іншим підставам, які передбачені в установчих документах;
n при зменшенні кількостіучасників до одного;
n по рішенню суду, який визнавнедійсність установчих актів про створення об’єднання.
n при банкрутстві об’єднання;
n по іншим підставам, якіобумовленні в чинному законодавстві України.
Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняттяпостанови КабінетуМіністрів України у випадках:
n у зв’язку з закінченнямзатвердженого терміну її діяльності;
n у зв’язку з неможливістюреорганізації ПФГ;
n за ініціативою учасників ПФГ.
В таблиці 1  зведені нормативно-правові актирегулювання діяльності об’єднаннь підприємств в Україні. 
          Таким чином, вУкраїні існує система багатосуб’єктних об’єднань. Сьогодні ці структури  взагалі вирішують проблеми, яківиникають  в наслідок недосконалого законодавства. В перспективі при формуваннідосконалого і стабільного законодавства створення об’єднань повинно забезпечитирішення проблеми інтеграції не тільки управління, але і капіталу, що внутрішнеприпритаманне таким структурам і є головною складовою їх ефективної істабільної діяльності на ринку.

Таблиця 1
Законодавче регулювання діяльності об’єднань
підприємств в УкраїніНормативно-правовий акт Правовий статус Порядок створення (функціо-нування) Діяль-ність Об’єкти права власності, правовий режим Реоргані-зація Умови виходу з об’єднан-ня Облік і звітність Цивільний кодекс України + – – – – – – Закони України: про власність – – – + – – – про підпрємництво – + – – – – – про підприємства в Україні + + + – + + + про господарські товариства – + – – – – – про промислово-фінансові групи + + + – + + + Положення про холдінгові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації – + + – + – –
4.Органиуправлінняоб’єднання.
 
          Пошук ефективних форморганізації управління об’єднанням підприємств націлений на ствоернняцілістної, ефективної і гнучкої системи управління, що дозволяє найповнішереалізувати переваги об’єднання.  Важливим моментом при цьому є виявлення колапитань, які повинні вирішуватися на рівні об’єднання. Залежно відорганізаційно-технічних і виробничо-господарських факторів можливі різніваріанти структур управління з різнем ступенем центраізації і виконанняуправлінських функцій (або відсутністю центарлізації управління діяльністюучасників об’єднання), різним числом ступенів та ланцюгів управління. Визначнуроль в їх виборі грають цілі і стратегія об’єднання.  В результаті створюєтьсяорганізаційна структура об’єднання, яка може бути представлена у виглядіієрархічної піраміди управління, основу якої сладають органи управлінняоб’єднання. Забезпечення ефективності управлінського процесу в значній мірівизначається раціональністю їх структури і компетенції.
          Створючи об’єднання,підприємства самостійно визначають структуру його управління і згодомреалізують свої права по управлінню об’єднанням через уповноважені ними органи.Органи управління здійснюють свою діяльність на основі  і у відповідності  зустановчими документами об’єднання.
          Стаття 3 Закону України“Про підприємства в Україні” визначає правовий статус об’єднання підприємств. Питання структури і компетенції органів управління об’єднання в цій статті незазначені.   Не обмежена законодавчою регламентацією свобода діяльностіпідприємств, що об’єднуються, по організації і здійсненню управлінняоб’єднанням обумовлює різний підхід  до визначення структури, органів і їхкомпетенції.
          Так, органами управлінняоб’єднань можуть бути загальні збори  членів, рада, дирекція, конференція,правління, виконавча або генеральна дирекція. Прийом в об’єднання нових членіві вирішення питань про зупинення членства, затвердження кошторису об’єднання,створення філіалів, представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднестидо компетенції дирекції, а в багатогалузевій регіональній господарчійкорпорації — до компетенції правління.
          При існуючому на практицірізноманітті найменувань органів об’єднання і їх компетенції легко виявитизагальні для всіх видів доровільних об’єднань підприємств принципи:
n колегіальність управління воб’єднанні;
n створення представницьких органів інезалежних контрольних органів;
n розподілення нормотворчої, виконавчоїі контрольної компетенції між різними органами об’єднання.
Таким чином, в зв’язку з необхідністю узгодженняінтересів учасників об’єднання структура органів об’єднання виявляється взначній мірі запозиченою із практики організації органів суб’єктів колективногопіприємництва, а в об’єднаннях, організованих у формі господарських товариств,органи управління формуються з урахуванням вимог Закону України “Прогосподарські товариства”,
До таких органів можна віднести:
n вищий (представницький) орган — загальні збори, конференція, збори представників, рада членів і т.і. (вподальшому — загальні збори);
n спеціальний виборний орган, діючий впроміжках між загальними зборами — правління, рада,  рада директорів (вподальшому правління);
n виконавчий орган — дирекція,виконавча дирекція,  генеральна дирекція, правління (в подальшому дирекція);
n контрольний орган — ревізійнакомісія.
В результаті такого ділення структура управлінняоб’єднання стає багатоступінчастою, загальна політика визначається на вищомурівні (загальними зборами, правлінням), виконавчі функції здійснюює дирекціячерез відділи і служби цільового призначення, структура яких переорієнтована взалежності від поточного моменту. Координація діяльності може реалізовуватисьчерез президентів і віце-президентів.
Інші права, що не входять до виключної компетенції,уповноважені органи можуть делегувати іншому органу, що передбачений  статутомоб’єднання і представляє  інтереси учасників об’єднання.
Виключна компетенція загальних зборів господарськоготовариства — це:
n внесення змін і доповнень в установчідокументи об’єднання або їх затвердження у випадку повного обновлення;
n прийняття нових учасників івиключення з об’єднання;
n розгляд фінансових питань,обумовлених в установчих документах;
n створення, обрання і відклик складувиконавчих і контрольних органів;
n прийняття рішень про припиненнядіяльності об’єднання;
n організаційні питання, зазначені встатуті.
Крім того, в компетенцію загальних зборів може входитиприйняття рішень з інших принципово важливих питань з управління діяльністюоб’єднання і його учасників:
n затвердження стратегії та програмидіяльності об’єднання:
n затвердження балансу і бюджетуоб’єднання;
n визначення розміру членських внесків;
n створення і змінення розмірівспеціальних та інших фондів об’єднання, а також розмірів внесків, скидок та надбавок по внесках дя окремихучасників об’єднання;
n створення банку об’єднання,аудиторських, фінансових, страхових компаній і їх підпорядкування безпосередньозагальним зборам або правлінню;
n створення нових підприємств, в томучислі дочірніх, їх реорганізація і ліквідіція, затвердження статутів таположень;
n затвердження правил, процедур ідругих внутрішніх документів по визначенню організаційної структури об’єднання;
n визначення умов оплати праціпосадових осіб об’єднання.
Наприклад, в компетенцію загальних зборів акціонерноготовариства  можуть включатися такі питання: придбання об’єднанням акцій, щовипускає об’єднання або його учасники; створення чіткого правового режиму зпитань страхування; затвердження договорів, укладених на суму, визначену установчимидокументами і др.  
На розгляд вищогооргану об’єднання з ініціатививиконавчих органів можуть вноситися інші питання, що входять в компетенціюостанніх.
Для ефективності управління об’єднанням великезначення має раціональне вирішення процедурних аспектів діяльності йогоорганів. В установчих документах, як правило, визначається періодичністьскликання загальних зборів, порядок скликання чергових  та позачерговихзагальних зборів, кворум, порядок прийняття рішення по результатам голосуванняі др.
Так, в статуті виробничо-кооперативної асоціації“Експро” (м.Донецьк) закріплене положення про те, що чергові загальні зборичленів асоціації скликаються не рідше одного разу на рік; члени асоціаціїписьмово повідомяються про скликання загальних зборів не менше ніж за одинмісяць, позачергові збори скликаються радою, дирекцією або ревізійною комісієюабо з вимоги не менше 1/4  всіх членів асоціації для рішення термінових питань,що виникають в процесі діяльності асоціації і виходять за межі компетенції радиі дирекції; дата позачергових загальних зборів призначається з урахуваннямчасу, необхідного для їх підготовки. Загальні збори правомочні вирішувативинесені на їх розгляд питання, якщо на них присутні е менше 2/3 членівасоціації. Рішення загальних зборів приймається простою більшістю голосів, а зпитань внесення змін і доповнень до статуту, а також припинення діяльностіасоціації потрібно не менше 3/4 голосів представлених членів.
На чолі вищого органу об’єднання стоїть головазагальних зборів (президент), головною функцією якого є визначення стратегіїоб’єднання, яка потім затверджується зборами учасників.
Для постійного керівництва діяльністю об’єднання, атакож для нагляду і контролю за роботою його виконавчої дирекції (в період міжзагальними зборами) в об’єднанні може бути створений спеціальнийпредставницький орган — правління. Воно обирається  загальними зборами з числапредставників учасників об’єднання. До складу правління можуть входити такожтак названі зовнішні члени: крупні спеціалісти, вчені, представникиінвестиційних компаній, громадських організацій, зацікавлених фірм. Наявністьзовнішніх членів робить правління більш незалежним і об’єктивним, що сприяєналогодженню і  закріпленню зв’язків об’єднання з іншими фірмами,організаціямиі установами, допомагає краще враховувати вплив зовнішніх факторівкон’юнктури, позиції урядових установ, громадськості  та ін.
Правління обирається, як правило, кількістю 11-15чоловік на визначений термін (до 5 років). Члени правління виконують своїфункції в об’єднанні без звільнення від основної роботи. До складу правління запосадою входять президент об’єднання, віце-президент, голова та заступникиголови правління, генеральний (виконавчий) директор.
Члени правління можуть бути відкликані в порядку,обумовленому статутом (наприклад, з пропозиції не менше 1/3 членів асоціації).У випадку вибуття члена правління  до закінчення терміну його повноваженьправління обирає нового члена на термін повноважень правління, що залишився, знаступним затвердженням загальними зборами об’єднання.
Правління скликається головою правління, президентомоб’єднаня або дирекцією за необхідністю.
До компетенції правління, передбаченої установчимидокументами об’єднання, відносяться:
n розробка і керівництво реалізацієюстратегії і програм діяльності об’єднання, що прийняті його загальними зборами;
n затвердження структури і кошторису наутримання штатного апарату  дирекції;
n розгляд питань про прийом до складуоб’єднання нових членів і укладення з ними договорів;
n встановлення загального порядку використання фондів, а також інших матеріальних і грошових  засобівоб’єднання;    
n прийняття рішень про створення, атакож реорганізації створених об’єднанням підприємств, організацій і установ(їх філіалів);
n прийняття рішеннь про фінансовудопомогу членам об’єднання;
n створення при необхідності робочихгруп із представників учасників об’єднання для опрацювання  окремих питань,пов’язаних з діяльністю об’єднання;
n заслуховування звітів про діяльністьдирекції;
n прийняття актів (розпоряджень),регулюючих діяльність  всередені об’єднання, з наступним затвердженнямзагальними зборами;
n попередній розгляд питань, яківиносяться на загальні збори;
n рішення інших питань, які виносятьсяна обговорення правління з ініціативи дирекції.
Рішення правління визнаютьсяправомочними, якщо  в процесі їх прийняття були дотримані процедурні вимоги, щопередбачені установчими документами (кворум не менше 2/3 членів правління,прийняття рішення простою більшістю голосів, голос голови правління є вирішанльнимі т.і.).
Голова правління (або у випадку йоговідсутності — його заступник) веде засідання правління. Рішення правліннязаноситься в протокол що підприсується головою правління. Підготовку, облік ізберіганя протоколів  здійснює дирекція. Копії протоколів розсилаються членамправління і членам об’єднання.
Не всі об’єднання створюють такийорган, як правління. Наприклад, органами концерну “Ост” (м.Донецьк) є рада,генеральна дирекція і ревізійна комісія. Склад і компетенція радихарактеризують її як вищий орган концерну — загальні збори. Рада скликаєтьсяодин раз на  рік. Відсутність правління в цьому випадку пояснюється невиликоюкількістю членів об’єднання і їх географічною близькістю (концерн об’єднує 4-хучасників, всі вони розташовані на території м.Донецьк).
Виконавчим  і розпорядним органомоб’єднання є дирекція (виконавча дирекція, генеральна дирекція). Вона здійснюєщоденну на професійній основі  діяльність з керівництва поточною роботоюоб’єднання, реалізації програм, затверджених загальними зборами, виконаннюрішень правління.
Персональний склад дирекціїзатверджує вищий орган — загальні збори, правління або президент об’єднаннязалежно від того, як це питання вирішено в статуті. В своїй діяльності дирекціяпідзвітна і підконтрольна загальним зборам і правлінню.
В компетенцію дирекції, як правило,включаються:
n публікація для загальногозведенняданих про склад органів об’єднання;
n затвердження штатів апаратуоб’єднання, його філіалів, представництв, дочірніх підприємств і др.;
n встановлення порядку діловодства іконтролю в апараті об’єднання, його філіалах і представництвах;
n визначення порядку і розмірів оплатипраці фахівців позаштатного складу.
Дирекцією може бути розглянене будь-яке питання, що стосується діяльності об’єднання (якщо згідно установчимдокументвам рішення цього питання не входить в компетенцію іншого органу).  Рішення дирекції впроваджується в життя наказами і розпорядженнями директора ійого заступників згідно розподвленню обов’язків між ними.
Директор об’єднання забезпечуєпроведння розробленої комерційної і фінансової політики об’єднання, керуєроботою дирекції на основі принципів одноголосності і единовластя (у разінезгоди з рішенням члени дирекції мають право повідомити про свою особистудумку загальним зборам або правлінню), використовуючи право:
n вирішувати питання, пов’язані зукладанням об’єднанням контрактів, угод і договорів;
n без довіреності діяти від іменіоб’єднання;
n представляти об’єднання передмісцевими і центральними органами влади і управління, у стосунках з юридичнимиі фізичними особами, в  тому числі за кордоном;
n розпоряджатися майном об’єднання;
n укладати   угоди та здійснювати іншіюридичні акти, видавати  доручення, відкривати в банках розрахункові та іншірахунки об’єднання;
n видавати накази, розпорядження,інструкції та інші акти;
n приймати на роботу і звільнювати зроботи співробітників апарату об’єднання, а також його філіалів, представництв,встановлювати їм посадові оклади, застосовувати міри заохочуванняробітниківоб’єднання і накладати стягення на них;
n розподіляти обов’язки між своїмизаступниками та іншими робітниками об’єднання, визначати їх повноваження;
n приймати рішення про пред’явлення відімені об’єднання претензій та позовів до юридичних осіб і громадян.
Частину повноважень директор делегуєсвоїм   заступникам. Останні в рамках своєї компетенції виконують обов’язки зкерівництва діяльністю об’єднання на доручених  ділянках робіт.
Оперативна діяльність об’днання,включаючи організаційну, валютно-фінансову, договірно-правову, маркетингову,адміністартивну, забезпечується апаратом об’єднання, що складається зкваліфікованих фахівців, а принаявності  передумов для спеціалізаціїуправління   –  спеціальних відділів (центральних служб).
Керівники основних структурних підрозділів штатного апарату об’єднаннявходять до складу дирекції.
5.Відмінністьоб’єднань підприємств від господарських товариств
Набирає сили процес добровільного об’єднаннядіяльності підприємств для вирішення виробничих і соціальних завдань, В цьомупроявляється потреба в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами іколективному використанні науково-технічного, виробничого, фінансового,інформаційного потенціалу кожного з них. Одночасно поширилось об’єднання зусильі майна підприємців для проведення спільної діяльності в формі організаціїгосподарських товариств. Схожість об’єднань підприємств і господарськихтоварисгв, яка може виявитися при першому ознайомленні з їх правовим статусом,містить небезпеку різночитань при застосуванні правових форм і виникненнясуперечливих правових ситуацій. Практика свідчить, що нерідко під одним і тимже родовим поняттям діють різні в економічному і правовому розумінніформування.
Так, господарська організація «Вуглесорб»засновувалась як господарська асоціація. В той же час за своїм правовимстатусом була кваліфікована як товариство з обмеженою відповідальністю.Головною метою «Вуглесорбу» стала спільна діяльність 12 підприємствпо виробництву і впровадженню сорбентів медичного, технічного тасільськогосподарського призначення, устаткування з їх застосуванням,діагностичного і лікувального обладнання, надання різноманітних послугкомерційного посередницького та іншого характеру. В коло діяльності асоціаціїне ввійшла координація основної господарської діяльності підприємств-учасників.
З прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України під 31грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб’єктівпідприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств»виникла правова ситуація, яка потребувала вирішення питання про віднесення«Вуглесорбу» до сфери його дії. В результаті асоціація припинила своюдіяльність.
В цьому зв’язку здається актуальним висвітлитивідмінність господарських об’єднань як об’єднань підприємств від господарськихтовариств як об’єднань підприємців.
Найперша з них полягає в суб’єктному складі, аджезасновниками і учасниками господарського товариства можуть бути не тількигосподарські організації, а й громадяни. До того ж товариство на відміну відоб’єднань підприємств може складатися лише з одного учасника. Товариство зобмеженою відповідальністю, що складається з одного учасника, легалізоване вбагатьох країнах ЄЕС, в тому числі і після прийняття Радою Європейських Спілокв 1989 р. відповідної Дванадцятої директиви по праву компанії.
Основна господарська діяльність учасників товаристванезалежна від його функціонування.
Об’єднання ж підприємств є цілісною системою, в якійзасновники доручають сформованому ними центру виконання постійної координаціїїх господарської діяльності у вирішенні складних виробничо-технічних,фінансово-господарських, соціально-економічних проблем, що виходять за межіокремих підприємств. Для цього підприємства делегують об’єднанню частину своїхповноважень централізованого регулювання діяльності кожного з них, доручаютьвиконання певних функцій, що не характерно для господарського товариства.
Відмінною рисою об’єднання є можливість покладенняйого функцій на одного з учасників об’єднання (згідно з договором або рішеннямУряду про створення об’єднання). Майно та результати фінансово-господарськоїдіяльності таких об’єднань обліковуються на балансі того підприємства, на базіякого об’єднання виконує свої функції. Господарської ж товариство завжди маєспеціальний апарат. Певна відмінність передбачена в законодавстві за складомпотрібних установчих документів різних видів господарських товариств, хочаявної необхідності в цьому і не вбачається. Так, акціонерне товариство,товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються ідіють на підставі статуту, а повне і командитне — установчого договору. Причини такої градації не зрозумілі.Різний підхід був би,’ наприклад, виправданим; якби повні та командитнітовариства не визнавались юридичними особами, як не визнаються такими повні тапрості командитні товариства нормами німецького, голландського та італійськогоправа, а також партнерство в англійському праві.
Практика складається так, що господарські товариства ігосподарські об’єднання в переважній більшості за власною ініціативою чи навимогу органів, які виконують реєстрацію, затверджують свій статут, навіть якщов законодавстві цього не вимагається. Мабуть, це пояснюється тим, що за ранішедіючим законодавством всі юридичні особи мали свій статут (положення). Так чиінакше зміст статуту і установчого договору практично збігаються, що вноситьпевний дискомфорт до процесу створення господарської організації, виявляючинедоцільність такого підходу. Необгрунтованою виглядає, також відмова в діючомузаконодавстві від необхідності укладати установчий договір при створенніконсорціуму, концерну: сторони домовляються про добровільне об’єднання і їх спільне рішенняповинно бути закріплене у відповідному документі — багатосторонній угоді.
Установчі документи господарського товариства містятьвиключну інформацію про умови договірної угоди його учасників. В той час пристворенні об’єднань можливе укладення окремих угод між об’єднаннями і йогочленами, які доповнювали б чи конкретизували права та обов’язки сторін.
На відміну від товариства, створюваного шляхомукладення договору, об’єднання може формуватися також за рішенням Уряду.Йдеться про управління державним сектором економіки.
В цьому плані відмінне також правове становищедержавних підприємств щодо права створювати об’єднання підприємств ігосподарські товариства: державні підприємства мають рівне з підприємствамиінших форм власності право членства в об’єднанні, але позбавлені правазасновувати товариства.
Принципово відрізняються цілі створення цих двох видіворганізацій. Господарське товариство створюється з конкретною метою одержаннязаконного прибутку і розподілу його між учасниками шляхом виконання поставленихзавдань, що входять до його спеціальної правоздатності. Ці завдання за своїмхарактером є локальними і не збігаються з поняттям основної господарськоїдіяльності. Об’єднання ж утворюється для постійної координації основноїгосподарської діяльності його учасників. З викладеного випливає різниця міжгосподарським товариством і об’єднанням підприємств як комерційною інекомерційною організацією. Товариство, діяльність якого спрямована наодержання прибутку, є комерційною організацією. Об’єднання має бути визнаненекомерційною організацією, оскільки його господарська діяльність або взагаліне пов’язана з одержанням прибутку, або прибуток від діяльності одержуютьбезпосередньо підприємства, або він служить лише реалізації завдань,передбачених установчими документами.
Треба зазначити, що завдання і напрями діяльностіоб’єднань підприємств і господарських товариств частково можуть збігатися. Якстатутом товариства, так і статутом об’єднання може бути передбачена організаціяспільних виробництв на основі об’єднання учасниками своїх фінансових іматеріальних ресурсів для виробництва продукції і реалізації її третім особам.Однак правовий режим спільних виробництв, і в першу чергу, механізм розподілуодержаного прибутку, абсолютно різний. Розподіл прибутку відбуваєтьсявідповідно до цілей створення товариства (об’єднання). Прибуток останньоговикористовується, як правило, на утворення фондів об’єднання — резервного фондурозвитку виробництва, соціального розвитку тощо — для наступного використання вдосягненні поставленої мети.
Відмінною рисою товариства є право його учасників наодержання дивідендів пропорційно до своєї частки в майні товариства. Прибуток,що залишився, використовується за іншими напрямами, які визначаютьсягосподарським товариством у відповідності з установчими документами.
Відмінний також правовий режим майна господарськоготовариства і об’єднання підприємств, яке формується з внесків їх учасників. Вінбазується на праві спільної власності сторін договору, але для товариства це —спільна часткова, а для об’єднання — спільна сумісна власність. Створенеучасниками договору господарське товариство (об’єднання підприємств) як самостійний суб’єкт права володіє,користується і розпоряджається наданим йому майном на засаді повногогосподарського відання. Майно товариства розподілено на частки, належні йогоучасникам. Останні мають право за згодою решти його членів поступитися своєючасткою (частиною) іншим учасникам товариства чи третім особам. Винятком зправила може бути передбачене установчими документами право акціонера безузгодження з іншими акціонерами розпоряджатися своїми акціями (продати,подарувати, передати у спадщину), повідомивши про це органи управлінняакціонерним товариством. Це пояснюється відмінністю правового статусу паю іакції. Остання визнається цінним папером і знаходиться у вільному обігу, завинятком випадків, передбачених законодавством або установчими документами щодоіменних цінних паперів. Членство в товаристві, яке не є акціонерним, можезасвідчуватися пайовим свідоцтвом, як в Швейцарії, але воно не є ціннимпапером.
У об’єднанні підприємств частка його учасниківвизначається лише в разі виходу з об’єднання або його ліквідації. Об’єктомспільної сумісної власності в даному разі є спільні  фінансові й інші фонди,які акумулюють майно, передане об’єднанню як вступні, додаткові, цільовівнески, а також прибуток, одержаний від їх використання. Частка в прибуткувизначається відповідно до участі кожного з власників своєю працею і майном.
Вихід із господарського товариства здійснюється зазгодою всіх його учасників, які несуть повну відповідальність за зобов’язаннямитовариства. Об’єднання підприємств користуються принципом безперешкодноговиходу з нього: потрібно лише завчасно повідомити об’єднання про свій вихід.
Відрізняються принципи участі в управлінні об’єднаннямі товариством.
Члени господарського товариства беруть участь вуправлінні справами товариства відповідно до своєї пайки: за принципом  «одна акція — один голос»тощо.
Члени об’єднань підприємств беруть участь в їхуправлінні на засадах рівності: «Члени асоціації мають рівні права та обов’язки» (наприклад, ст. 4.1. Статуту асоціації українських банків  — додаток1).
Різниця є також у вирішенні питання провідповідальність. Учасники об’єднання не несуть відповідальності за йогозобов’язаннями (наприклад, ст. 7.2. Статуту асоціації українських банків  — додаток1)… Інакше вирішується питання втоваристві з додатковою відповідальністю, повному та командитному товаристві. Утоваристві з додатковою відповідальністю учасники відповідають за боргамисвоїми внесками в статутному фонді, а при недостатності цих сум — додатково довнеску кожного з них належним їм майном в однаковому для всіх учасниківрозмірі. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчихдокументах. Учасники повного товариства і деякі з учасників командитного несутьза його зобов’язаннями солідарну відповідальність всім своїм майном.
Певна різниця властива і праву вступу до складу іншогооб’єднання (товариства). Для учасників товариства, як і більшості видівоб’єднань, цс право не обмежене. Однак воно недоречне при створенні концерну.
Нагадаємо про можливість поєднання правовиххарактеристик акціонерного товариства і об’єднання підприємств в одномуорганізаційному формуванні, що обумовлено економічною та соціальною роллюакціонування у всіх ланках економіки.

6.Висновки і пропозиції.
Наведенакласифікація об’єднань підприємств не є вичерпною, оскільки закономпередбачено, що підприємства можуть об’єднуватись і в інші структури, які непередбачені чинним законодавством України. В даному випадку було б корисноперейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика якихужедосить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов’язаних зорганізацією і функціонуванням підприємств та їх об єднань.
Хочетьсязвернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридичнограмотного оформлення установчих документів при створенні нових господарськихоб’єднань, адже від того, наскільки точно вних буде виражена волясторін, залежить стабільність і подальший розвиток як підприємств-членівоб’єднання, так і об’єднання в цілому. Вдосконалення правового регулюваннядіяльності господарських об’єднань пов’язане і з врегулюванням діяльності всіхсуб’єктів підприємницької діяльності, адже такі об’єднання складаються зокремих підприємств і господарських товариств. На цю проблему також слідзвернути увагу законодавцям, особливо в тій частині, що стосується діяльностібанків, об’єднаньі трастовихкомпаній. Можна навести багато прикладів, коли недосконалістю нашогозаконодавства користуються недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблемиіснують не лише в Україні.
Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичноговрегулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, вважаю занеобхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такізакони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, аз іншого — були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителівлегкої наживи.
Однак аналізнормативно-правової бази України показує, що створене на протязі  останніхроків законодавство,  яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено наврегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланкиекономіки. Разом з тим, недостатньо уваги придіялється регламентації діяльностіоб’єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україна”закріплює тільки право підприємствоб’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулюванняїх функціонування відсутній. В зв’язку з цим доцільно в законодавчому порядкувизначити норми, які регулюють такі питання:
          1. Умовистворення об’єднань підприємств.
          2. Правовийстатус і порядок створення окремих підрозділів.
          3. Порядокформування і використання майна, його правовий режим.
          4. Загальніпринципи управління об’єднанням.
          5. Принципирозподілення фінансових результатів діяльності.
          6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.
          7. Права іобов’язки учасників об’єднання.
8. Порядокобліку і надання звітності групи підприємств, які входять до складу об’єднаннята інше.
Потрібнопереглянути обмеження при створенні холдінговихкомпаній.Відомо, що холдінгові компанії є стійкими ринковими утвореннями і володіють більшою інвестиційноюможливістю. В зв’язку з цим доцільно створювати такі компанії в сфері переробкисільськогосподарської продукції, тому що підприємства цієї галузі потребуютьзначних інвестицій.
          Крім того, взаконодавстві про холдінгові компанії потрібно деталізувати права і обов’язкивласників і органів управління, зокрема необхідно виділити такі аспекти:
n як підпорядковуєтьсявласнику директор підприємства,а також ступінь відповідальностіза невиконання накладених на нього обов’язків;
n в яких випадках настаєправо контролю над дочірніми підприємствами і чим воно обумовлено;
n необхідність іправомірність вчинення головним підприємством внутрішнього аудиту в дочірніхпідприємствах та інші питання.
          Досвід іншихкраїн показує, що подібні питання закріплені в спеціальних законодавчих актах. В Україні ці положення доцільнозакріпити в спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльністьоб’єднань.

 Додаток 1.
Статут Асоціаціїукраїнських банків
1.     Загальніположення.
1.1.  Асоціація українських банків (АУБ)(далі — Асоціація) діє на основі Закону України (872-12) «Про банки ібанківську діяльність», інших законодавчих актів України та цього Статуту.Вона є правонаступницею Асоціації комерційних та кооперативних банків УРСР.
1.2.  Асоціація створена для сприяннярозвитку банківської системи України, представництва інтересів своїх членів уорганах державної влади та управління, захисту прав банків, забезпеченнязв’язків з громадськістю.
1.3.  Асоціація є недержавна, незалежна,добровільна, некомерційна організація, що об’єднує українські банки табанківські об’єднання (далі — банки).
1.4.  Членство в Асоціації не накладає наїї членів ніяких обмежень щодо комерційної, громадської та будь-якої іншоїдіяльності, що не заборонена законом.
1.5.  Асоціація є юридична особа, має свійбаланс, печатку, штамп, символіку, відкриває рахунки в банку. Асоціація володієвідокремленим майном на праві власності, може від свого імені набувати прав інести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
1.6.  Асоціація має право:
— входити доскладу міжбанківських об’єднань країн Європи і світу;
— відкриватизакордонні представництва, співробітничати з банківськими об’єднаннями іншихкраїн.
1.1.  Юридична адреса Асоціації: 253167,м.Київ, вул.М.Раскової, 15.
2.     Основніпринципи діяльності та завдання асоціації.
2.1.  Асоціація діє на основі такихпринципів:
— законності;
— компромісного вирішення питань з урахуванням інтересів усіх членів Асоціації;
— довіри тавзаємодопомог у відносинах між членами Асоціації;
— добровільноїучасті членів Асоціації в проектах і програмах, що здійснюються за рішеннямиРади Асоціації;
— обов’язкового виконання рішень, що приймаються З’їздом Асоціації;
— самостійності та незалежності від державних структур.
2.2.  Основними завданнямиАсоціації є:
— захист правта інтересів банків — членів Асоціації, забезпечення правових гарантій їхньоїдіяльності;
— сприяннястворенню правової бази банківської діяльності;
— сприянняпідвищенню кваліфікації і професіоналізму керівників, спеціалістів банків;
— ознайомленнягромадськості з діяльністю банків та їх роллю в економічному житті України;
— сприянняреалізації положень антимонопольного законодавства у сфері банківськоїдіяльності;
— утвердженнявзаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства увзаємовідносинах між банками та клієнтами, забезпечення дотримання Кодексучесті українського банкіра;
— доведення добанків через Інформаційний бюлетень Асоціації законодавчих та нормативних актіворганів державної влади і управління, Національного банку України (далі — НБУ),Вищого арбітражного суду України з питань, що стосуються сфери банківської діяльності;
— нерозголошення членами Ради Асоціації (далі — Рада) та працівниками виконавчогооргану всього, що являє собою банківську та комерційну таємницю, навіть післязавершення їхньої діяльності в Асоціації.
2.3.  Для досягнення зазначених завданьАсоціація:
— домагаєтьсяприйняття її зауважень і пропозицій комісіями Верховної Ради України, урядомпід час розгляду проектів законодавчих і нормативних актів, які стосуютьсябанківської діяльності;
— підтримує ірозвиває ділові контакти з Верховною Радою, Адміністрацією Президента,Кабінетом Міністрів України;
— співробітничає з НБУ щодо вироблення основних напрямів грошово-кредитноїполітики, вдосконалення контролю за діяльністю банків, податкової політикитощо;
— створюєспільно з відповідними навчальними закладами школи, центри і курси підготовкита перепідготовки кадрів;
— співробітничає з засобами масової інформації, проводить прес-конференції, видаєінформаційний бюлетень та інші матеріали;
— надаєконсультації та допомогу членам АУБ у всіх справах, що стосуються діяльностіукраїнських банків, сприяє роботі Третейського суду Асоціації;
— самостійно іразом з НБУ організовує симпозіуми, семінари, обмін досвідом роботи, сприяє встановленнюділових контактів;
— вивчає іпоширює досвід, дає рекомендації щодо ефективного здійснення банківськихоперацій та стандартизації банківських процедур, а також надає допомогу банкамв організації їхньої роботи;
— надаєдопомогу в подоланні обставин, що тимчасово погіршують стан ліквідності банків;
— координуєдіяльність банків у сфері спільних інтересів членів Асоціації;
— залучаєпредставників банків до участі в заходах, що проводяться органами державноївлади та управління з метою розвитку економіки та банківської справи.
3.     Членствов Асоціації.
3.1.  Членами Асоціації можуть бути банки,а також регіональні об’єднання банків, які створені відповідно до чинногозаконодавства України, визнають Статут Асоціації, сплачують вступні і членськівнески і статутною метою яких є захист інтересів банків.
ЧленамиАсоціації можуть бути зареєстровані в Україні у встановленому порядку банки ібанківські установи інших країн, які визнають Статут Асоціації і виявилибажання увійти до неї на однакових з українськими банками умовах. Крім заяви,вони подають до Асоціації основні відомості і показники діяльності банку абобанківської установи. Порядок сплати ними членських внесків визначаєтьсяЗ’їздом Асоціації.
ЧленамиАсоціації з правом дорадчого голосу можуть бути підприємства та організації,які працюють за договором з Асоціацією (або нею утворені) в інтересах банків — членів АУБ. Ці підприємства сплачують внески в порядку, затвердженому Радою.
Банки,підприємства та організації, що входять до Асоціації, зберігають повну господарськута фінансову самостійність.
3.2.  Члени Асоціації реалізують свої правата законні інтереси, а також виконують свої обов’язки перед Асоціацієюбезпосередньо через керівника банку або уповноваженого ним представника.
3.3.  Прийняття в члени Асоціаціїздійснюється на підставі заяви, укладеної за зразком, затвердженим Радою, іписьмового визнання Статуту Асоціації.
Рішення проприйняття в члени Асоціації приймається Радою з наступним затвердженням йогоЗ’їздом Асоціації.
Відмова уприйнятті в члени Асоціації не вимагає обгрунтування.
3.2.  Член Асоціації, який порушуєзаконодавство України або Статут Асоціації, допускає некоректні дії, щонегативно впливають на престиж членів Асоціації, порушує Кодекс честіукраїнського банкіра, може бути виключений із Асоціації.
Виключенняздійснюється відповідно до рішення Ради Асоціації з наступним затвердженнямйого З’їздом Асоціації.
4.     Правата обов’язки членів Асоціації.
4.1.  Члени Асоціації мають право:
— обиратикерівні органи Асоціації та бути обраними до них;
— подаватипропозиції до порядку денного З’їзду Асоціації не пізніше ніж за два тижні допочатку його роботи;
— брати участьу роботі над документами, що визначають головні напрями діяльності Асоціації,подавати до Ради Асоціації пропозиції, спрямовані на захист інтересів івдосконалення діяльності Асоціації та банків;
— користуватися інтелектуальними розробками та матеріально-технічними засобами, атакож послугами, консультаціями та рекомендаціями, які надаються виконавчиморганам Асоціації;
— одержуватифінансову підтримку або гарантії у разі виникнення надзвичайних обставин заумови прийняття відповідного рішення Радою Асоціації;
— одержуватипідтримку Асоціації під час розгляду спірних питань в органах державної владита управління, а також в НБУ;
— входити доскладу регіональних об’єднань банків або обласних відділень Асоціації,добровільно виходити з Асоціації, попередивши про це не пізніше ніж за двамісяці;
— звертатися зпозовом до суду у разі порушення АУБ комерційної таємниці.
ЧлениАсоціації мають рівні права та обов’язки.
4.2.  Члени Асоціації зобов’язані:
— дотримуватися Статуту та виконувати рішення, що приймаються З’їздом;
— брати участьу реалізації цілей і завдань Асоціації;
— підвищуватиефективність роботи та престиж банків, їхню репутацію у клієнтів;
— розвиватиспівробітництво між банками на основі доброзичливості, взаємної поваги іпідтримки, безумовного виконання взаємних зобов’язань;
— вчасносплачувати членські внески та інші платежі;
— своєчасно іоперативно надавати Асоціації на її запит дані, що не становлять комерційноїтаємниці, а також самостійно повідомляти про реорганізацію банку, заміну йогоназви, адреси чи керівників, службових телефонів керівників банку та інше.
5.     УправлінняАсоціацією та її виконавчим органом.
5.1.  Управління Асоціацією здійснюють:
— З’їздАсоціації;
— РадаАсоціації;
— ПрезидентАсоціації.
5.2.  Вищим органом Асоціації є З’їзд.
5.3.  З’їзд скликається не рідше одногоразу на рік і не пізніше 1 липня поточного року.
5.4.  Позачерговий З’їзд скликається навимогу не менше 1/3 членів Асоціації або 2/3 членів Ради.
5.5.  З’їзд вважається правомочним, якщо наньому присутні не менше 2/3 представників членів Асоціації.
Рішення З’їздуприймаються кваліфікованою більшістю голосів 3/4 присутніх на З’їздіпредставників членів АУБ з таких питань:
— прийняттяСтатуту Асоціації та внесення до нього змін і доповнень;
— прийняттярішення про припинення діяльності Асоціації;
— фінансуванняспільних проектів.
Рішення З’їздуАсоціації з усіх інших питань приймаються простою більшістю голосів присутніхна З’їзді представників членів АУБ.
5.6.  До компетенції З’їзду Асоціаціїналежить:
— прийняттяСтатуту Асоціації та внесення до нього змін і доповнень;
— розгляд ізатвердження звітів Ради, Президента та Ревізійної комісії Асоціації;
— затвердженнярішень Ради про прийняття до Асоціації та виключення з неї її членів;
— затвердженняосновних напрямів діяльності Асоціації та розгляд питань, запропонованих їїчленами;
— встановленнярозміру та терміну сплати вступних і членських внесків;
— обраннястроком на три роки, але не більше двох разів підряд, Голови Ради та ПрезидентаАсоціації;
— визначеннякількісного складу і обрання строком на три роки членів Ради та Ревізійноїкомісії з оновленням її персонального складу не менше ніж на 30 відсотків;
— делегуванняпевної частини належних йому повноважень Раді або Президентові Асоціації.
5.7.  У період між З’їздами управлінняАсоціацією здійснює Рада Асоціації.
5.8.  Рада Асоціації:
— скликаєЗ’їзд Асоціації, визначає порядок денний З’їзду, час і місце його проведення;
— вносить нарозгляд З’їзду проект основних напрямів діяльності Асоціації на поточний рік;
— здійснюєконтроль за реалізацією рішень З’їзду і затверджених ним основних напрямівдіяльності Асоціації;
— приймаєрішення про прийняття до Асоціації та виключення з неї членів на підставах і впорядку, передбаченому п.3.3 і п.3.4 Статуту;
— затверджуєкошторис на утримання Асоціації та її виконавчого органу;
— встановлюєрозміри посадового окладу Президента та Віце-президента Асоціації;
— затверджуєПоложення про преміювання працівників виконавчого органу Асоціації та виплатуїм винагороди за підсумками роботи за рік;
— запропозицією Президента Асоціації затверджує Віце-президента Асоціації, визначаєпоточні завдання, здійснює контроль за їх виконанням;
— сприяєроботі Третейського суду Асоціації;
— визначаєпорядок сплати членських внесків для членів Асоціації, прийнятих до її складу зправом дорадчого голосу, затверджує зразок заяви на вступ до АУБ.
5.9.  Голова Ради Асоціації:
— представляєАсоціацію в органах державної влади та управління, громадських і міжнароднихорганізаціях;
— єповноважним представником національних банківських кіл і Асоціації у відносинахіз зарубіжними банками, їхніми об’єднаннями, іншими зарубіжними організаціями;
— головує наз’їздах та засіданнях Ради Асоціації;
— здійснюєпоточний контроль за реалізацією виконавчим органом рішень з’їздів та РадиАсоціації;
— вноситьпропозиції щодо кандидатур на посаду Президента і членів Ради Асоціації;
5.10.Президент Асоціації:
— очолюєвиконавчий орган Асоціації;
— організовуєвиконання рішень з’їздів та Ради Асоціації;
— представляєвиконавчий орган Асоціації в органах державної влади і управління, громадськихі міжнародних організаціях, у відносинах із зарубіжними партнерами;
— сповіщаєчленів Асоціації про час і місце проведення З’їзду та його порядок денний непізніше ніж за 30 днів до його скликання;
— розпоряджається грошовими коштами та майном Асоціації;
— утворюєнеобхідні підрозділи виконавчого органу і призначає їх керівників;
— у межахзатвердженого кошторису фонду оплати праці визначає структуру, штатнучисельність, посадові оклади працівників виконавчого органу Асоціації;
— приймаєрішення про прийняття, звільнення з роботи та преміювання працівниківвиконавчого органу Асоціації;
— подає Радідля затвердження кандидатур на посаду Віце-президента;
— укладає відімені Асоціації договори та дає від свого імені доручення на одержанняматеріальних цінностей;
— відкриваєрозрахункові та інші рахунки в банках, підписує першим підписомгрошово-розрахункові документи;
— забезпечуєзв’язки із зарубіжними об’єднаннями банків та іншими організаціями;
— вноситьпропозиції щодо кандидатур Голови та суддів Третейського суду АУБ.
ПрезидентАсоціації може делегувати свої права Віце-президенту та іншим працівникамвиконавчого органу Асоціації.
6.     Ревізійнакомісія.
6.1.  Ревізійна комісія обирається З’їздомі підзвітна виключно йому. З’їзд визначає кількісний склад Ревізійної комісіїта порядок її діяльності.
6.2.  Голова Ревізійної комісії обираєтьсязі складу Ревізійної комісії її членами.
6.3.  Комісія здійснює контроль задотриманням Радою та Президентом Асоціації вимог Статуту, виконанням рішеньЗ’їзду, за фінансовою та господарською діяльністю Асоціації.
6.4.  Ревізійна комісія складає висновки зарічними звітами та балансами і подає їх З’їздові на затвердження.
7.     Фінансита майно.
7.1.  Кошти Асоціації утворюються зарахунок:
— внесківчленів Асоціації;
— прибутку відздійснення господарської діяльності підприємств, створених Асоціацією;
— плати запроведення Асоціацією платних заходів, досліджень, розробок;
— надходженнявід інших організацій;
— іншихнадходжень, отриманих на підставах, не заборонених законодавством.
7.2.  Члени Асоціації не несутьвідповідальності щодо її зобов’язань, Асоціація не несе відповідальності щодозобов’язань її членів.
8.     Припиненнядіяльності Асоціації.
8.1.  Діяльність Асоціації припиняєтьсяшляхом ліквідації або реорганізації за рішенням З’їзду Асоціації та на іншихпідставах, передбачених законодавством України.
8.2.  Ліквідація Асоціації здійснюєтьсяліквідаційною комісією, призначеною З’їздом Асоціації. З моменту призначенняліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управлінняАсоціацією.
Ліквідаційнакомісія оцінює наявне майно Асоціації, складає ліквідаційний баланс і подаєйого З’їздові.
8.3.  Наявні в Асоціації грошові коштипісля розрахунків із бюджетом, оплати праці працівників Асоціації, а також всемайно, що залишається після ліквідації, розподіляються ліквідаційною комісієюміж членами Асоціації пропорційно до їхніх внесків.
Майно,передане Асоціації в користування, повертається його власникам у натуральнійформі.
Ліквідаціявважається завершеною, а Асоціація такою, що припинила свою діяльність, змоменту виключення її з Державного реєстру.

Література
 
1. КонституціяУкраїни
2. ЦивільнийКодекс України
3. ЗаконУкраїни “Про підприємства в Україні”
4. ЗаконУкраїни “Про власність”
5. ЗаконУкраїни “Про підприємництво”
6. ЗаконУкраїни “Про господарські товариства”
7. ЗаконУкраїни “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції впідприємницькій діяльності”
8. ЗаконУкраїни “Про промислово-фінансові групи в Україні”
9. ЗаконУкраїни “Про антимонопольний комітет”
10. УказПрезидента України “Про створення Національної акціонерної холдінгової компанії“Укрнафтогаз”
11. ПостановаКабінету Міністрів України від 11.11.94 р. №765 “Про запровадження механізмузапобігання монополізації товарних ринків”
12. Положенняпро холдінгові компанії, що створюються в процесі корпортизації таприватизації,  затвердженим Указом Президента України від 11.05.94  за № 224/94
13. Положенняпро порядок одержаня згоди Антимонопольного комітету Укарїни на створення холдінговихкомпаній в процесі корпоратизації та приватизації
14. Роз’ясненняВищого Арбітражного суду України від 13.02.98 р. № 01-8/55 “Про деякі питанняпрактики вирішення спорів пов’язаних із створенням, реорганізацією таліквідацією підприємств”
15.  БерезюкО. “Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи розвитку”. ПравоУкраїни.- 1998- № 3
16. ВінникО. “Характерні риси господарських організацій”. Предпринимательство, хозяйствои право.- 1998-  № 6
17. ГрудницкаяС. “Порядок формирования объединений предприятий: структура и компетенция органов объединения”. Предпринемательство,хозяйство и право.- 1996-  № 9
18. Грудницька С. “Відмінністьоб’єднань підпрємств від господарських товариств”. Право України.- 1994- № 9
19. ДиканьВ. “Про створення фінансово-промислових груп в Україні”. ЕкономікаУкраїни.-1995- № 11
20. КомаровВ. “На межгосударственном уровне определен порядок создания и регулированиядеятельности транснациональных корпораций”.Риск.1998№ 4
21. КожевниковВ., Гончарова І. “Корпорация по-украински”. Финансовая консультация.- 1998- №27
22. МамубовВ.К., Чувпило О.О. “Господарське право зарубіжних країн”
23. НикологородскийД. “Крупныеинтегрированные структуры в промышленности”. ЭКО.- 1997- № 11
24. Пилипенко А.Я., Щербина В.С.Господарське право (курс лекцій), 1996 р.
25. ТерещенкоМ. “Франчайзинг як партнерський бізнес”. Економіка, фінанси, право.- 1998- №10
26. УманцивГ., Уманцив Ю., ЛысенкоО. “Некоторые экономико-правовые аспекты функционирования объединенияпредприятий в Украине”. Предпринимательство, хозяйство и право.-1997-№ 5
27. ХомякС. “Вы решилиликвидировать общество — как это сделать?” Баланс.- 1998- № 31
28. Чубарь А.“Организационно-правовые формы деятельности транснациональных  компаний”.Бизнес.-1998 — №18
29. ШакунВ.І.,Мельник П.В. Правові аспекти підприємницької діяльності. Київ. Джерела.- 1997р.
30. Шовкун І.“Законодавчі аспекти створення холдінгових компаній”. Закон і бізнес.- 1994
31. ШемшученкоЮ.С. Юридический справочник предпринимателя