Міністерство освіти і науки України
Київський Національний Університет технології та дизайну
Курсова робота з навчальної дисципліни
Тема: Сутність та функція грошей
Виконав: Студент группиЗОВ-10
Косьміна Р.В.
Науковий керівник:Музиченко О.А.
Київ 2010
Зміст
Вступ
1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей. Гроші яктовар особливого роду
2. Функція грошей як загального еквівалента. Грошовіагрегати
3. Розвиток теорії грошей
Висновок
Література
Вступ
„Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій,що можна застосувати напряму у хазяйській політиці. Вона скоріш є засобом, ніж вченням,інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею”(Джон Мейнард Кейнс).
Економічна теорія є системою наукових поглядівна господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірностійого розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє запобіганнюповторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутнійрозвиток.
Знання з економіки потрібні кожній людині не менше,ніж знання з хімії чи фізики, географії чи біології. Ми живемо у світі економічнихявищ. Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з економічнимиявищами і змушена оперувати низкою економічних категорій: товар, гроші, ціна, ринок,зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит, дефіцит, інфляція, кредит, платежі,податки тощо.
В даній курсовій роботі, я розгляну сутність тафункції грошей. Ця тема є актуальною, адже економіка є наукою про ведення господарства,операції з яким на пряму пов`язані з грошима. Ринкову економіку неможливо уявитибез розвинутої грошової системи з різноманітними механізмами регулювання грошовогообігу, грошової маси, валютного регулювання. Тому з’ясування сутності і функційгрошей передбачають всебічний розгляд і простеження існуючих теорій, концепцій щодовирішення цих питань, систематизацію і аналіз усіх теорій для полегшення вивченнятакої складної категорії, як гроші. Проблема суті сучасних грошей набула особливоїгостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошовусистему, ні ефективно регулювати її. А це особливо важливо у період трансформаціїекономічної системи України. Також питання грошей під час та після фінансової кризита інфляцій.
Метою моєї курсової роботи є дослідження грошейза допомогою класичних та сучасних теорій, а також їх функція, як загального еквіваленту.Також є важливим засвоєння теоретичного матеріалу за для кращого знання та вміннякористуватися ними в економічному та повсякденному житті.
1. Розвиток форм вартості та виникненнягрошей. Гроші як товар особливого роду
Виникнення грошей — тривалий історичний процес, пов’язаний з розвитком товарного виробництва і обігутоварів. На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосереднійобмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки продуктів, якимиможна було обмінятись. Так з’явилася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:
х товару А = у товару В.
Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартістьу товарі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконуєпасивну роль, оскільки служить вираженню вартості першого, протистоїть йому як еквівалент.Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.
Отже, проста, випадкова, або одинична, формавартості — це така форма, за якої одному товару, що знаходитьсяу відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентнійформі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартостіне зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формівартості, а товар А — в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару,виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товаруА, так і від вартості товару В.
Еквівалентна форма вартості має три особливості.
Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражаєсвою протилежність — вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не маєзначення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванніпредметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а наіншу — гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та іншихвластивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї — метал має вагу.
Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражаєсвою протилежність і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічной споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалюєабстрактну працю.
Третя особливість еквівалентної форми вартостіполягає в тому, що приватна праця виробника, який створивтовар-еквівалент, є її прямою протилежністю — безпосередньо суспільною працею. Вцьому випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-еквівалента відбиваєсвою протилежність.
Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчитьпро те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартістьодного товару може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару.В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкриваєтьсяїх спільність.
Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділенняскотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувсяперехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував такожперехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої.Її можна виразити так:
х товару А = у товару В, або = z товару С, або= q товару D, або = п товару Е.
Отже, на відміну від простої форми вартості прирозгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорціїмають регулярний характер.
Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формівартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формівартості.
Проте розгорнута форма вартості має суттєвінедоліки, які взагалі властиві міновому господарству якспецифічній історичній формі догрошового обміну і створюють труднощі у відносинахтоваровиробників. До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості,через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати.По-друге, різнорідний характер таких еквівалентів. Наприклад, вартість м’ясавиражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорціїтоварів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє,неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідностіпопиту і пропозиції на конкретному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте,зумовленість пропорцій обміну Значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад,можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половинугорщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності.
Отже, повна, або розгорнута, форма вартості нерозв’язує суперечності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактноюпрацею, що міститься в товарі. Їх розв’язує (але не усуває) подальший розвиток товарноговиробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обмінудо загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгорнутої, формивартості до загальної.
Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялисьтакі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в однихмісцевостях була худоба, в інших — хліб (зерно), в третіх — хутро тощо. У одногой того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в одині той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загальногоеквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вартості, яка може бутипредставлена так:
х товару А, у товару В, z. товару С, q товару D.= п товару Е
Отже, загальна форма вартості — це такаформа, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідаєодин товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості.
Загальна форма вартості відрізняється від повноїтим, що при ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробникиобмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.
В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувавсяна одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему.З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використаннярабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови,зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів,на Близькому Сході, в Центральній Африці.
Другий великий суспільний поділ праці — відокремленняремесла від землеробства — супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента.Найнедосконаліший його вид — худоба, хутро, раби — змінюється еквівалентами, якимвластиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однорідність (наприклад,хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль тощо).
В решті-решт, у процесі історичної еволюції товарноговиробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообмінудо грошової форми обміну і відповідно — від загальної форми вартості до грошової.
Відмінність між загальною і грошовою формами вартостіполягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому,чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехіддо грошової форми вартості. Золото, яке використовувалося в побуті первісних общинза 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIXст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували рольтоварних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізнігроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи.Олов’яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії,на острові Ява. Мідні — у Стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кулькивикористовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широковживались на рубежі III і II тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Першізолоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес (VII ст. до н.е.).
Слово «монета» вперше з’явилось як титулбогині Юнони в 279 р. до н. е. В Римі при її храмі (Юнони — Монети) карбувалисягроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло,яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидваблагородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення.Англійська грошова одиниця фунт стерлінгів раніше була повноваговим фунтом срібла,про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане восновних країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше — в Німеччині, в Росії- лише в кінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р.
Врешті-решт, саме золото стало виконувати рольгрошей. Це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність,подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатнішедля виконання суспільної функції загального еквівалента.
Золото — товар, але як гроші — незвичайний. Монопольневиконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартістьє безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його виробництво конкретнапраця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затраченана його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної праці.
Золото як гроші, поряд із своєю звичайною споживноювартістю, набуває додаткової споживної вартості, пов’язаної з його унікальними природнимивластивостями. Ця додаткова споживна вартість полягає в здатності грошового товаруобмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживну вартість.
Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші- це категорія товарного виробництва і товарного обігу.Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробникамиз приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквівалентівтілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільнівитрати і отримані результати.
Відповідно до рішень Міжнародного валютного фондуз 1 квітня 1978 р. золото вилучено з грошового обігу і скасовано грунтування наньому офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залишатись особливим товаром,який легко конвертується в будь-яку валюту. За останню чверть століття (1971-1995рр.) світові ціни на зливкове золото зросли на вільних ринках більш як у 10 разів.Це підняло прибутковість існуючих золото-розробок та дало змогу поновити розробки,раніше не рентабельні. В результаті різко зріс видобуток золота у світі.
Гроші в першому уявленні являють собою товар особливогороду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші — це загальний товарнийеквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а берутьсявони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку,коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було доситьобмежене і товари обмінювались безпосередньо ТТ. потім такий обмін став майженеможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмінтоварів трансформується в опосередкований обмін ТТек. — Т. при цьому рольтоварного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшимпопитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот,шкіри, сіль, залізо, срібло, золото. Це вже були локальні, регіональні аботимчасові гроші. Гроші за їх глибинною сутністю — це відокремлений від товару образйого вартості. Гроші як вартість — це засіб та міра здійснення торгових відносинміж товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемоюТГТ. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникаютьтакі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.2. Функція грошей як загального еквівалента.Грошові агрегати
Еволюція форми вартості протягом довгого історичногоперіоду привела до виникнення грошей. З цієї точки зору, гроші — це товар особливогороду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.
У розвинутому товарному господарстві гроші у виглядізолота як загальний еквівалент виконували п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу,засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.
Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітнішихтоварів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільненеобхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром — грошима,що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можутьбути мірою вартості.
Ціна — це грошове вираженнявартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількістьгрошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різнихкраїнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін є долар, який втілював після реформи1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота.
У багатьох країнах фіксована вага металу визначаланазву грошових одиниць (ґ. о.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній.Це було пов’язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічогоспільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одногометалу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгівпочав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє,з фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувала ваговий зміст грошовоїодиниці.
Масштаб цін встановлює держава в законодавчомупорядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об’єктивно. Масштаб цін незалежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістюметалу.
Процес товарного обігу, опосередкованого грошима,можна зобразити формулою ТГТ, де Т — товар,Г — гроші. Цей процес включає. два протилежних акти — продаж товару за гроші(ТГ)
і купівлю товару на гроші (ГТ), в яких грошівідіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.
Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулоюТТ) до товарного обігу за допомогою грошей (ТГТ) дає змогу успішно подолати межі(індивідуальні, часові та просторові), пов’язані з безпосереднім обміном товаруна товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збігпопиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обмінюються.Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часій просторі актів продажу-купівлі також стає непотрібним. На одержані за проданийтовар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все цесприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.
Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші;по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігувесь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, томожуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігумонети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганнофункціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнахпочали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, «псувати»монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з’явились паперові гроші.
Появу прообразу паперових грошей можна віднестидо І тис. до н. е. У цей час у Китаї з’явились гроші, виготовленііз шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В XIII ст. відомиймандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної в драглівнутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинокз особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов’язковимидо приймання. Виникнення паперових грошей пов’язане з іменем хана Хубілая — онукаЧингісхана.
Широкого розповсюдження паперові гроші набули лишев кінці XVII — на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британськихколоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперовихгрошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак підчас війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулосярізке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові грошіувійшли в обіг у Франції в 1716 — 1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатівпід час французької революції та в перші роки після неї (1789-1797 рр.).
Паперові гроші функціонували у вигляді «континентальних»грошей у США з 1775 по 1780 р., так званих грінбеків — у 1861 — 1879 рр., не розмінюванихна золото банкнот в Англії — в 1797 — 1815 рр. В Австрії паперові гроші розповсюджуютьсяз 1762 р., в Росії — з 1769, в Італії — з 1866, в Пруссії — з 1806 р.
Паперові гроші не мають власної вартості (за виняткомвартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості.Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядкуі використовує їх як замінник повноцінних грошей.
Оскільки гроші — це такий особливий товар, на якийможна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства,яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.
Функцію засобу нагромадження гроші виконують,якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошейна товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотійабо срібній «плоті». Специфіка грошей як засобу нагромадження полягаєв тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, якімають власну вартість.
Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадженнягрошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник дляпридбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а томутією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватисяне тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільнихпотрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструютьфіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.
Гроші є загальним виразником багатства, їх можнабезпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісновони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неїможна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісноюмежею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.
Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів умонетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золотата срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринокдля золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого — створюєтьсяприховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільнихпотрясінь.
В умовах обігу металевих грошей останні як скарбстихійно регулювали грошовий обіг. У зв’язку з постійними коливаннями товарноговиробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась,то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього.Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдякиякому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.
Функція засобу платежу тісно пов’язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованомугрошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконувалифункцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одноговласника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюютьяк у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад,сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальнихпослуг тощо).
Кредитні гроші виникаютьз функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, вінне обмежується усним зобов’язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку,в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Такаборгова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередникомкредитних грошей.
Вексель — це борговезобов’язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з’явились в Італії всередні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почалипроникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загальногогрошового зобов’язання.
Існує суворо визначена форма оформлення векселя:на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають,кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому.Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошовезобов’язання. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, такихяк видача «дружніх», так званих бронзових векселів, які не відображаютьреальних економічних зв’язків. Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому вусіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.
Обліком векселів займаються банки, фактично банкскуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.
Банкнота — це зобов’язаннябанку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюєтьсяне лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.
Кредитні гроші, векселі, банкноти — важливіелементи функціонування ринку. В процесі становлення ринковихвідносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційнихбанків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарськомумеханізмі.
Між кредитними і паперовими грошима існують суттєвівідмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні- з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб’єктівринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг вміру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов’язкові для приймання,але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаютьсявідповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них.Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.
Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості — золото ісрібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нинівитіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки(долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнароднихрозрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовимигрошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.
Світові гроші функціонують як загальний платіжнийзасіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатствавзагалі.
Як запільний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявнимигрошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).
Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієїкраїни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон,при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країнапотребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервнимфондом, світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервнихвалют та інших різновидів грошей.
До початку XX ст. у товарному виробництві й обігуіснувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий,метало-карбований і емісійний. До товарно-лічильного загального еквівалента належатьтоварні гроші: знаряддя праці, худоба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов’язанийз продуктами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше — і з металами.Метало-карбований тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, а емісійний- різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.
У сучасних умовах набув поширення новий тип загальногоеквівалента – депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитнихкартках і електронних грошах.
Грошові агрегати
В умовах ринкової економіки гроші функціонуютьу різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям.Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як складові елементиєдиної грошової системи.
Сукупність грошей у всіх формах, що знаходятьсяв економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначаєвеличину грошової маси.
Це один з кількісних показників, що характеризуютьстан грошового обігу. Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення дляекономічної стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічномуобороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість таінші економічні перемінні.
Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб`єктівекономічного обороту у населення, підприємств, їх об`єднань, громадських організацій,банків, держави та інших суб`єктів.
За формою грошова маса в сучасний період виступаєяк готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на банківських рахункахрізних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші.Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації державних позик,скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотновідрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу.
Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштіву тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практичноне можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Томув міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікаціїфункціональних форм грошей. Він ґрунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагаліпоняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовуватиактиви в якості платежу та здатності зберігати вартість.
Для визначення обсягу та структури грошової масив банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів — М1,М2, М3 та інші.
Грошовий агрегат — це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупуванняліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.
Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:
1) грошова маса у вузькомурозумінні включає не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;
2) сукупна грошовамаса включає також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;
3) сукупна грошовамаса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконуєфункцію збереження вартості.
Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання допопередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності,що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегатвключає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.
Агрегат М1 — це грошовамаса у вузькому розумінні. До нього відносяться найбільш ліквідні форми грошей- готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційнідепозити). Під терміном “готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаютьсяекономічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватись з боргами,або “готівка” — це сукупність платіжних засобів випущених банківською системою,які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежновід перебоїв між доходами і видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати,що центральні банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріаломдля цього слугують засоби платежу.
Вклади до запитання (депозитні гроші) — це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахункаху комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповіднихплатежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів;плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використаніяк купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечуютьбезготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходуздійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високуліквідність депозитних грошей.
Крім вкладів до запитання у різних країнах структурагрошового агрегату М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включаютьсюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія — тільки ті депозити заякими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше, вони відносять сюди і акредитиви,випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняютьсявід вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.
Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузькийдіапазон ліквідних активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватисьдля здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які представляютьсобою “майже гроші” — це активи, які не виконують повністю усі функції, щовластиві грошам.
Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складувходять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційнихбанках тощо.
Ці грошові активи можна легко, без фінансовогоризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєріднимрезервом для високоліквідних активів агрегату М1.
Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вкладиу спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. Захарактером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.
Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові формиу широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отрималиназву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньоне функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості.Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональноїформи в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3М1)- це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадженняі приносять їх власнику проценти.
В окремих країнах, наприклад в США, банківськастатистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти,комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякіінші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризуєгрошову масу в країні.
Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собоюне тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходитьсябезпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вонанайчастіше пов`язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньовпливає на ринкову кон`юнктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежитьвід обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бутиособливим об`єктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об`єктомрегулювання грошового обігу.
В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) врахованікрім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшлиз каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характерута строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.
Особливості побудови показників грошової маси вУкраїні.
Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошовоїмаси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україніпередбачені наступні грошові агрегати: М0 = готівка (гроші поза банками). М1 = М0+ кошти на рахунках і поточних депозитах. М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти(до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій,кошти Держстраху та валютні заощадження). М3 = М2 + кошти клієнтів за страховимиопераціями банків.
Грошова маса в обігу України (2007 рік).
У січні — лютому 2007 року за умов збереження тенденціїприскорення темпів економічного розвитку Національний банк України продовжував проводитиполітику, спрямовану на збереження сприятливих умов для кредитної підтримки банківськоюсистемою процесів економічного розвитку з одночасним запобіганням утворенню монетарнихризиків для цінової стабільності.
На 01.03.2007 р. обсяг грошової маси в обігу(М3) становив 261.3 млрд. грн., або був на 0.1% більшим, ніж на початок року (втому числі
в іноземній валюті — на 4.9%, у національнійвалюті — зменшився на 1.7%). За цей період змінилася структура грошової маси завидами валют: частка грошової маси в національній валюті знизилася на 1.3 процентногопункту і на кінець лютого становила 71.7%.
У січні — лютому поточного року збільшеннягрошової пропозиції забезпечувалося Національним банком України в основномучерез операції на валютному ринку. Обсяги проведених операцій з рефінансуваннябанків були незначними (145.7 млн. грн.).
Одночасно в умовах високого рівня ліквідностібанків Національний банк України для забезпечення рівноваги на грошово-кредитномуринку продовжував проведення мобілізаційних операцій, загальний обсяг яких засічень — лютий становив 22.4 млрд. грн.
Рівень монетизації економіки за січень — лютий2007 року підвищився з 42.47 до 43.97%. Процесу ремонетизації економіки сприялоуповільнення швидкості обертання грошей — розрахункова швидкість обертаннягрошей уповільнилася з 2.77 до 2.61.
У лютому поточного року грошова маса зросла на2.0%, зокрема в національній валюті — на 1.6%, в іноземній — на 3.1%.
На 01.03.2007 р. обсяг готівки поза банками(М0) становив 71.8 млрд.грн. і зменшився за перші два місяці року на 4.3% (залютий — зріс на 1.6%). У поточному році тривали позитивні зміни у структурігрошової маси (М3) — зокрема зменшилася питома вага готівки з 28.7% на початкуроку до 27.5% на кінець лютого 2007 року.
На 1 березня 2007 року обсяг грошової маси(М1) становив 118.5 млрд. грн. і зменшився з початку року на 3.9%, а порівняноз січнем його абсолютне значення не змінилося. У складі грошової маси (М3) переказнікошти у національній валюті становили 46.7 млрд. грн., або 17.9%. Упродовжсічня — лютого 2007 року обсяг зазначених коштів зменшився на 3.3%, у томучислі за лютий — на 2.2%.
У лютому 2007 року тенденція попередніх роківдо зменшення питомої ваги грошей поза банками (М0) у структурі грошової маси(М1) змінилася на протилежну, за місяць частка готівки в структурі грошової маси(М1) зросла на 0.9 процентного пункту до 60.6% (див. графік 26).
У лютому, на противагу січню 2007 року, обсяггрошової маси (М2) збільшився на 2.0% і досяг рівня початку року — 259.5 млрд.грн. Упродовж січня — лютого поточного року обсяг переказних коштів у іноземнійвалюті збільшився на 3.6%, у тому числі за лютий — на 3.7%, а їх питома вага взагальній сумі (М3) зросла на 1.7 процентного пункту до 53.9%.
Зростання коштів у іноземній валюті сприялозростанню рівня доларизації економіки з 26.97% на початку року до 28.27% на01.03.2007 р.
Найбільшим у загальному обсязі (М3) булозростання (на 12.3%) коштів клієнтів, вкладених у придбання цінних паперівбанків. На 1 березня 2007 року їх обсяг дорівнював 1.8 млрд. грн., а частка становила0.7%.
На 01.03.2007 р. обсяг готівки в обігустановив 71.8 млрд. грн., а його частка від загального обсягу грошової маси — 27.5%.
/>
Протягом перших двох місяців поточного рокуситуація з готівкою на грошовому ринку була такою: у січні спостерігалосявилучення готівки з обігу, пов’язане з перевищенням обсягів надходжень у касибанків над видатками, а в лютому, навпаки, — перерахування готівки зі сховищацінностей до оборотної каси (1.1 млрд. грн.).
За січень — лютий 2007 року було виданоготівки на 41.9% більше, ніж у відповідному періоді попереднього року,надходження за цей період зросли на 39.7%.
Основним джерелом надходження готівки до касбанків залишалася торговельна мережа — 36.9%, однак порівняно з аналогічним періодомпопереднього року її частка скоротилася на 3.6 процентного пункту. Також зменшиласяпитома вага надходжень виручки від усіх видів платних по слуг (з 12.5 до 11.8%)та від продажу іноземної валюти (з 19.6 до 17.7%).
Водночас зросли частки надходжень на рахункиза вкладами фізичних осіб (на 3.1 процентного пункту) та за платіжними картками(на 0.7 процентного пункту) і на 01.03.2007 р. і відповідно становили 14.0 та3.6%.
Протягом лютого 2007 року в каси банків черезторговельну мережу надійшло готівки на 16% більше, ніж у попередньому місяці.Порівняно з лютим поточного року суттєво зросли надходження за платіжними картками(на 16.0%), надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 14.1%) та відпродажу іноземної валюти (на 11.8%). Одночасно надходження торговельної виручкизменшилися на 7.2%. У цілому в лютому надходження готівки до кас банківстановили 45.9 млрд. грн.
Обсяг видачі готівки з кас банків за лютий2007 року становив 47.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з січнем поточногороку на 17.2%. При цьому виплати, пов’язані з оплатою праці, зросли на 30.9%,видача на закупівлю сільськогосподарської продукції — на 32.0%, з рахунків за вкладамифізичних осіб — на 19.5%, на купівлю товарів, оплату послуг і за виконаніроботи — на 16.5%, за придбану іноземну валюту — на 16.1%, на виплату пенсій,допомоги і страхових відшкодувань — на 11.3%.
Розміщення грошової маси За січень — лютий 2007 року кошти фізичних осіб (включаючи кошти напридбання цінних паперів банків) збільшилися на 2.1% і на 1 березня 2007 рокустановили 187.3 млрд. грн. Кошти суб’єктів господарювання за цей період,навпаки, зменшилися на 4.5% і дорівнювали 74.0 млрд. грн.
Протягом перших двох місяців поточного року вструктурі розміщення грошової маси частка коштів фізичних осіб (включаючи коштина придбання цінних паперів банків) зросла на 1.4 процентного пункту і на 01.03.2007р. становила 71.7%, решту — кошти суб’єктів господарювання.
На 1 березня 2007 року заощадження фізичнихосіб (включаючи кошти клієнтів, вкладені в придбання цінних паперів банків)становили 115.5 млрд. грн. і збільшилися за січень — лютий поточного року на 6.5%(за лютий — на 3.9%), у тому числі в національній валюті — на 7.2%, в іноземній- на 5.6%.
У загальній сумі заощаджень фізичних осібосновна частка припадала на інші кошти — 77.2% (порівняно з початком року воназросла на 1 процентний пункт), які зросли за січень — лютий на 7.8% переважно зарахунок їх зростання в національній валюті (на 9.3%). За лютий 2007 року іншікошти фізичних осіб збільшилися на 3.5% (у тому числі в національній валюті — на4.7%) і на 01.03.2007 р. становили 89.2 млрд. грн.
Переказні кошти фізичних осіб, що становили21.2% від усіх за ощаджень населення, зросли за січень — лютий 2007 року на1.4% (виключно за рахунок їх збільшення в національній валюті на 2.1%) і на 1 березняпоточного року становили 24.5 млрд. грн. У лютому порівняно з січнем обсягзазначених коштів збільшився на 5.2%.
На 1 березня 2007 року вкладення в цінніпапери банків становили 1.8 млрд. грн., або 1.6% (порівняно з початком року їхчастка скоротилася на 0.1 процентного пункту) від загального обсягу заощаджень фізичнихосіб. За січень — лютий 2007 року загальний обсяг цих коштів збільшився на12.3%, у тому числі в лютому — на 5.8%. (2008 рік)
За станом на 01.09.2008 р. загальний обсяггрошової маси в обігу дорівнював 474.9 млрд. грн. і збільшився з початку рокуна 19.9% (за аналогічний період 2007 року — на 26.0%). За січень — серпень поточногороку грошова маса в національній валюті збільшилася на 19.0%, в іноземній — на23.0%
Динаміка складових грошової маси
/>
У серпні 2008 року обсяг грошової масизбільшився на 1.6%, у тому числі у національній валюті — на 1.9%, в іноземній — на 0.9%.
Підвищення у поточному році заробітної плати,пенсій та інших соціальних виплат вплинуло на динаміку готівки в обігу. Застаном на 01.09.2008 р. обсяг грошей поза банками (М0) дорівнював 134.0млрд.грн., або збільшився за січень — серпень на 20.6% (у тому числі за сер пень- на 2.3%), що у свою чергу вплинуло на зростання частки зазначеної складової уструктурі грошової маси (М3) на 0.2 процентного пункту до 28.2%.
Грошова маса (М1) з початку 2008 рокузбільшилася на 17.0% (у тому числі у серпні — на 2.3%) і на 1 вересня становила212.6 млрд. грн. У складі грошової маси (М1) обсяг переказних коштів унаціональній валюті за 8 місяців поточного року зріс на 11.5% до 78.6 млрд.грн., пере важно за рахунок зростання коштів фізичних осіб (на 18.9%). У серпніпоточного року приріст (на 2.3%) переказних коштів у національній валютівідбувся за рахунок зростання коштів фізичних осіб на 3.7%, коштів суб’єктівгосподарювання — на 1.2%. Незважаючи на збільшення обсягу переказних коштів унаціональній валюті з початку року, їх частка в загальному обсязі грошової маси(М3) у цілому за січень — серпень 2008 року скоротилася на 1.3 процентногопункту до 16.6%.
За січень — серпень 2008 року грошова маса(М2) збільшилася на 20.3% і на 1 серпня 2008 року становила 470.6 млрд. грн., утому числі 258.0 млрд. грн. — переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти.У цілому з початку поточного року обсяг переказних коштів у іноземній валюті таінших коштів збільшився на 23.1%, проте у серпні їх приріст був дещо меншим (на1.1%), ніж у липні (на 4.1%). Уповільнення темпів зростання зазначених коштівбуло зумовлене зменшенням (на 1.9%)
переказних коштів у іноземній валюті фізичнихосіб та інших коштів суб’єктів господарювання (на 0.6%). У загальному обсязігрошової маси (М3) частка переказних коштів у іноземній валюті та інших коштів порівняно зпочатком 2008 року зросла на 1.4 процентного пункту до 54.3%.
Упродовж січня — серпня поточного року обсягкоштів, вкладених в цінні папери банків, зменшився на 12.8% до 4.3 млрд. грн. Усерпні, вперше за останні 7 місяців 2008 року, спостерігалося зростання (на 2.1%)зазначених коштів за рахунок збільшення їх частини як у національній (на 1.9%),так і в іноземній (на 4.3%) валюті. Частка коштів, вкладених в цінні паперибанків, у загальному обсязі грошової маси (М3) порівняно з початком рокускоротилася на 0.3 процентного пункту і на 01.09.2008 р. становила 0.9%.
Із початку 2008 року спостерігалася тенденціядо зростання як над ходжень, так і видачі готівкових коштів із кас банків.
За січень — серпень 2008 року надходженняготівки до кас банків зросли на 47.5% до 655.3 млрд. грн.
За станом на 01.09.2008 р. у структурінадходжень готівки до кас банків надходження від підприємств торговельноїмережі та підприємств, що надають усі платні послуги, дорівнювали 45.4% (на01.09.2007 р. — 47.9%). Питома вага надходжень на рахунки за вкладами фізичнихосіб становила 15.8%, надходжень за платіжними картками — 6.0%, або від повіднона 2.9 та 1.7 процентного пункту більше, ніж на відповідну дату торік. Одночасноскоротилася частка надходжень від продажу іноземної валюти (на 2.8 процентногопункту до 17.0%)
Структури надходження валюти в каси банків усічні — серпні 2008р
/>
Обсяг видачі готівки з кас банків за січень — серпень2008 року становив 678.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з відповіднимперіодом 2007 року на 47.0%.
У загальному обсязі видачі готівки з касбанків за 8 місяців поточного року виплати, пов’язані з оплатою праці, пенсійта допомог, становили 6.6%, або були на 1.8 процентного пункту меншими, ніж зааналогічний період торік. Також скоротилася питома вага видачі готівки на купівлютоварів і оплату послуг (на 0.8 процентного пункту до 6.1%) та за придбануіноземну валюту (на 2.4 процентного пункту до 15.6%).
Одночасно зросли частки видачі готівки з касбанків за платіжними картками (на 3.1 процентного пункту до 30.2%) та зрахунків за вкладами фізичних осіб (на 1.9 процентного пункту до 22.6%) (див.графік 22).
Протягом січня — серпня 2008 року за рахунокемісії покривалося 3.4% від усіх видач готівки з кас банків (за відповіднийперіод торік — 3.7%).
У серпні поточного року порівняно з липнемнадходження готівки до кас банків зменшилися на 9.2%. Надходження коштів замісяць скоротилося майже за всіма джерелами: залучена до кас банків готівка нарахунки за вкладами фізичних осіб — на 15.4%, торговельна виручка — на 11.0%,виручка від усіх видів платних послуг — на 8.3%, надходження за платіжнимикартками — на 6.3%. Одночасно надходження від продажу іноземної валюти зрослина 0.5%.
Структури видачі валюти в касси банків у січні- серпні 2008р
/>
Також за місяць зменшився (на 11.7%) і обсягвидачі готівки з кас банків. Зокрема, видачі готівки за придбану іноземнувалюту скоротилися на 21.1%, з рахунків за вкладами фізичних осіб — на 12.5%, накупівлю товарів, оплату послуг — на 11.7%, на виплату заробітної плати, пенсійта допомог — на 6.8%.
У цілому за серпень 2008 року обсяг видачіготівки з кас банків перевищував обсяг надходжень, унаслідок чого додатковобуло випущено готівки в обіг на суму 3.0 млрд. грн.
Тенденції, що склалися у структурі грошової масиУкраїни мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системитак і для економіки в цілому.
По-перше, відбулося подальше скорочення грошовихнадходжень на розрахункові (поточні) рахунки суб`єктів господарювання, що значноускладнює і без того важкий стан з розрахунками в народному господарстві. Це викликанокризою в економіці та постійною недостачею у суб`єктів господарювання вільних обіговихкоштів.
По-друге, це зменшення (через низький рівень реальнихдепозитів) ліквідності та послаблення кредитного потенціалу комерційних банків,що в свою чергу призводить до зниження інвестицій та меншого зростання ВВП у довгостроковомуперіоді. Тому задовільний прогноз інфляції та основних макроекономічних показниківнадзвичайно важливий для проведення монетарної політики.3. Розвиток теорії грошей
Стихійний процес обміну змусив суспільство зробитикардинальний крок в еволюції обмінних операцій. Розвиток товарних відносин привівдо того, що з’явилися гроші — особливий товар, який служить загальним еквівалентомвартості будь-якого товару.
У своїй еволюції гроші виступають у вигляді металевих(мідних, срібних, золотих), паперових, кредитних і нового виду кредитних грошей- електронних грошей. У джерел розвитку товарних відносин у ролі грошей виступалихутро, худоба, шкіри.
У теоріях грошей виділяються три основні напрямки.
В економічній науці про гроші найбільш поширеноюі відомою є кількісна теорія. Хоч сформувалася ця теоріяяк обгрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобтона базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайноширока теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповіді по сутіна всі питання теорії та практики використання грошей.
Ключовим в кількісній теорії є положення про те,що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей:чим більше їх в обігу — тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теоріязаперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металівяк грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих в світовійнауці поглядах на вартість взагалі, на суть грошей та формування їх вартості.
Період зародження кількісної теорії грошей відноситьсядо ХVI ст. У цей час в Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникланеобхідність дати пояснення причин цього явища. Найбільш очевидною, такою, що лежитьна поверхні, причиною видавалося істинне збільшення притоку в Європу золота з Америкипісля відкриття континенту в 16 столітті. Це було чи не перше масове підтвердженнятого, що вартість навіть золотих грошей, а отже і товарні ціни, залежать від їхкількості.
Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цінвід кількості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. У своєму трактаті“Відповідь на парадокси де Мальструа” він дійшов висновку, що високі ціни хочі зумовлюються багатьма причинами, проте основною є збільшення кількості золотаі срібла. Інші економісти ХVIХVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Дж. Локк),розроблюючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічнийваріант кількісної теорії.
Важливий вклад у кількісну теорію вніс англійськийекономіст Дж. Локк, який дійшов висновку, що вирішальним фактором, який регулюєі визначає вартість грошей (у даному випадку золота і срібла), є їх кількість. Цейвисновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почаларозвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останньоготвердження, що нагромадження золота і срібла не може зробити націю багатшою, томущо результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростаннятоварних цін. На їх думку, дійсне багатство нації міститься не в мертвих запасахзолота і срібла, а в створенні мануфактур, у використанні в них живої праці. Тимсамим ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металістичної концепціїгрошей, згідно якої золото та срібло вже по природі своїй є гроші.
У період становлення капіталістичних відносин основніідеї кількісної теорії найбільш чітко виразив англійський філософ Д. Юм. У нарисі“Про гроші” (1750) Юм висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературіназивається “постулатом однорідності”: подвоєння кількості грошей призводить доподвоєння абсолютного рівня цін, виражений у грошах, але не зачіпає відносних міновихспіввідношень окремих товарів. Своїм “постулатом однорідності” Д. Юм дав поштовхдо формування концепції “нейтральності грошей” в ринковій економіці та екзогенногопов’язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу.
Визначення “нейтральності грошей” та екзогенностікількісного фактору створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількісної теоріїі вона до кінця ХIХ століття обмежувалася використанням своїх класичних постулатів:
причинності, згідно якого зміна цін визначаєтьсязміною кількості грошей;
пропорційності, згідно якого ціни змінюються пропорційнозміні кількості грошей в обігу;
однорідності, згідно якого при зміні кількостігрошей в такій же пропозиції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цінна окремі товари залишається незмінним.
Номіналістична теорія грошей.
Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькомуладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монетз метою збільшення доходів казни.
Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ — ХVIIIст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першимипредставниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали,що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом;по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюартвизначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.
Номіналісти повністю відкинули вартісну природугрошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайнявв політекономії в кінці XIX — на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму,об’єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).
Найбільш яскраво сутність номіналізму проявиласьв теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. «Державна теоріягрошей». Основні її положення зводились до наступного:
гроші — продукт державного правопорядку, творіннядержавної влади;
гроші — хартальний платіжний засіб, тобто знаки,наділені державою платіжною силою;
основна функція грошей — засіб платежу.
Помилковість теорії грошей Кнаппа полягає в тому,що: по-перше, гроші — категорія не юридична, а економічна; по-друге, металевим грошампритаманна самостійна вартість, а не отримання її від держави, представницька вартістьпаперових грошей також визначається не державою, а обумовлена об’єктивними економічнимизаконами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, а міра вартості.
Австрійський економіст Ф. Бендіксен («Процінність грошей», «Про гроші як загальний знаменник») спробував датиекономічне обґрунтування державній теорії грошей, оцінюючи гроші як свідоцтво пронадання послуг членам суспільства, яке надає право на отримання зворотних послуг.Але його спроба економічно обґрунтувати номіналізм не вдалася, так як при оцінцісутності грошей він ігнорував теорію вартості.
В період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізмотримав подальший розвиток як теоретична основа для виправдання відмови від золотогостандарту. Так, Дж.М. Кейнс («Трактат про гроші», 1930 р.) назвав золотігроші «пережитком варварства», «п’ятим колесом возу». Ідеальнимивін вважав паперові гроші, які більш еластичні, ніж золото, і повинні забезпечитипостійне процвітання суспільства. Витіснення з обігу золота паперовими грошима вінрозглядав як емансипацію грошей від золота і перемогу теорії Кнаппа. Кейнс вважав,що всі цивілізовані гроші є хартальними і кнапповський харталізм повністю здійсненний.
Помилковим в теорії Кейнса було твердження, щометалічний обіг нееластичний: в дійсності еластичність досягається шляхом випускубанкнот, розмінних на золото. Практична мета номіналізму Кейнса полягала в теоретичномуобґрунтуванні скасування золотого стандарту, переходу до паперовогрошового обігуі регулювання економіки через управління інфляційним процесом.
В сучасних умовах номіналізм — одна з домінуючихтеорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що грошіє умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.
Таким чином, всім різновидам номіналізму характерніодні і ті ж вади: ігнорування товарного походження грошей, відмова від їх найважливішихфункцій, ототожнення грошей з масштабом цін, ідеальною лічильною одиницею.
Металістична теорія грошей.
Представники металістичної теорії грошей ототожнюютьгрошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєюприродою є грошима. Вони не враховує суспільної природи грошей (ототожнюючи їх іззолотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функціїметалевих грошей надають фундаментального значення. Паростки металістичної теоріїз’явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремеслаіз землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза таолова, свинцю та міді, срібла та золота.
Подальший розвиток металістична теорія одержалав епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивнуроль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія буласформульована меркантилістами, які пов’язували її з вченням про гроші як про багатствонації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводилифункції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму підбагатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньомуринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігута платежу.
Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилістиігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку,товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, щогроші — це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чомусуть вартості самих грошей. Уявлення меркантилістів про роль грошей відображалипогляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізньогомеркантилізму була система активного “торгового балансу”. При цьому вважалося, щодержава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.
Прихильниками цієї теорії у XVIIXVIII ст. були:в Англії — У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Hope; в Італії — Ф. Галіані; у Франції — А. Монкретьєн.
Помилковість металістичних поглядів меркантилістівполягала в наступному:
визнання золота і срібла грошима за їх природою;
ототожнення грошей з товарами;
нерозуміння суті грошей як товару особливого роду,який виконує специфічну суспільну функцію — служить загальним еквівалентом;
ігнорування того, що гроші — це історична категорія.
Із завершенням первинного нагромадження капіталузовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більшестала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробстваяк сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставлятикапітал в обороті “мертвим” скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвитокпромисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критикимеркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували,що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликаютьнепродуктивні витрати нації.
В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотногообігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечувалиможливість обігу знаків вартості, однак вимагали обов’язкового обміну їх на метал.У цей період металістична теорія набула значного поширення, принципи її були покладенів основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції. У XIX ст. виникла золотодевізнасистема грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачалане безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи)провідних імперіалістичних держав.
Повернення до металістичної теорії грошей відбулосяпісля Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і М. Дебре,а також англійський економіст Р. Харрод запропонували ідею про необхідність введеннязолотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперінта француз Ш. Ріст висунули вимоги про введення його також у внутрішньому обігу.З крахом БреттонВудської валютної системи на початку 70х років знову здійснювалисяспроби обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту. Так наприклад,експрезидент США Р. Рейган в час передвиборчої кампанії вважав можливим поверненнядо золотого стандарту. Будучи обраним президентом в січні 1981 р., він створив спеціальнукомісію з цієї проблеми, яка, однак, вирішила, що введення золотого стандарту єнедоцільним.
Кейнсіанська теорія інфляції. Сучасний монетаризм,його відмінність від кейнсіанської теорії.
Представники цієї теорії (Дж.М. Кейнс і Б. Хансен)виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб’єктів та впливу їх на збільшенняпопиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводитьдо збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення,оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв’язкуз цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежуватизаробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса,“ефективний” або грошовий попит, який, нібито, і створює грошову масу. ПричомуКейнс розглядає два види інфляції:
напівінфляція (повільна або повзуча), тобто такезбільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки, оскількине стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних допроцесу виробництва;
справжня інфляція (галопуюча) — вона можлива придосягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється узростанні цін на товари та послуги.
В зв’язку з цим в своїй роботі “Загальна теоріязайнятості, проценту та грошей” (1936 р.) Кейнс рекомендував проводити зниженняне номінальної, або “грошової” заробітної плати, яка, з його слів, є “непіддатливою”в силу завзятого відпору працівників, а здійснювати “гнучку інфляційну грошову політику”,яка в кінцевому результаті призведе до зниження реальної заробітної плати. На базікейнсіанської теорії інфляції з’явилась так звана “крива Філіпса”, яка відображаєобернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландськийвчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Великобританії з 1861 по1957 р. прийшов до висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалосяпереборювати спад виробництва і збільшувати зайнятість, а стабілізація цін супроводжуваласьзниженням рівня зайнятості та економічної активності.
Згідно з “кривою Філіпса” були розробленірекомендації щодо призупинення інфляції, утриманню її на певному рівні: або довестибезробіття до високого рівня, або ж профспілкам вести більш стриману політику припереговорах про підвищення заробітної плати. Однак економічні кризи 1974-1975 рр.та 1980-1982 рр. виявили новий феномен — стагфляцію, що заперечує “криву Філіпса”,так як в ці періоди — періоди стагнації або кризи — темпи інфляції не зменшувались,а збільшувались.
Сучасний монетаризм.
Сучасний монетаризм — один із найвпливовіших напрямківекономічної думки, який від кінця 1970х — початку 1980х рр багато в чому визначаєзміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930хрр домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державногорегулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подоланнязростаючого безробіття яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такоюпроблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорювавоберти.
Важливо враховувати й інші обставини, що зумовиливихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це, насамперед,інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанськірецепти, що використовувалися раніше, торкалися в основному внутрішньої економікиі мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарськогомеханізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвиткувід другої половини 1970х рр., а також іншими — не лише економічними, а й соціально-політичними,в т ч й ідеологічними, чинниками.
Ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичногонапрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920х рр. Як цілісна системаекономічних поглядів монетаризм сформувався в 1960і рр. Найяскравішою постаттю середпредставників цієї школи є М Фрідман — професор Чиказького університету, лауреатНобелівської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.
Вважається, що своїм відродженням монетаризм які в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов’язаний опублікованій 1956р книжці «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка вийшла підредакцією М Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга”Історія грошей Сполучених Штатів 1868 — I960″, написана М. Фрідманомі А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формуваннямонетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. У 1990х рр вплив ідеймонетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому,було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певнікорективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасноїекономічної думки лишається досить суттєвим.
Варто зважити й на те, що монетаризм як економічнатеорія має розгалуження. Він об’єднує групи економістів, що по-різному тлумачатьті чи ті аспекти економічної теорії та політики.
Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність,що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямкуекономічної теорії Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуваннімонетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політикина стан економіки в цілому Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактуєтьсяяк відповідна «система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошовоїмаси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів» У підручникуЕ. Дж. Долана, К.Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: монетаризм — школаекономічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебуваютьв обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.
Відповідно до цього визначення монетарнім ототожнюєтьсяз кількісною теорією грошей. «Те, що ми звикли називати кількісною теорієюгрошей. — відзначає М. Фрідман, — тепер називається монетаризмом». Однак водному з підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що«визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменемшколи монетаризму». У зв’язку з цим вважається, що монетаризм являє собою непросто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідетьсяпро використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії.За твердженням М. Фрідмана, поняття «кількісна теорія» використовуєтьсяяк термін, що «характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначеннясамої сутності теорії монетаризму».
У західній літературі широко представлена думкапро те що поняття “монетаризм” не слід пов’язувати з чітко визначеною теоретичноюконцепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, щоможе спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійськоїшколи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише «Я трактую це поняття якпевну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікоюзагального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщож казати про специфічні різновиди цього поняття, — продовжує англійський вчений,- то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одногобоку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошовихагрегатів, а з іншого — на підтримку стабільності цін через забезпечення постійнихтемпів пропозиції грошової маси.
Конкретизуючи це визначення, представник чиказькоїшколи монетаризму, один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теоріїгрошей” професор Селден пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох основнихпринципів
1) гроші мають значення, іншими словами, зміниу кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарськукон’юнктуру,
2) центральні банки спроможні контролювати кількістьгрошей в обігу”.
Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму,які стосуються теорії грошей та грошової політики, є такі положення:
Вільна ринкова економіка, що базується на приватнійвласності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішнісили цьому не заважають. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища,як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніхсил. Зокрема, в названій праці „Історія грошей Сполучених Штатів.1868-1960“М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929 — 1933 рр., що розпочаласяв США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірногоскорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.
Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною,відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньопов’язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вонане може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для секторареальної економіки.
Грошова сфера повинна бути центральним об’єктомдержавного регулювання з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізаціїможливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулюватигрошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручанняв економічну діяльність суб’єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетніметоди економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основнуувагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.
Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей)та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М.Фрідманом та А. Шварц, довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційномузв’язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента,які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП,а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошейв обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, якийбезпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон’юнктуру ринку, ціниі виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливимспособом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.
Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристиспираються у своїх дослідженнях на формулу „рівняння обміну“ І. Фішера:
М У = Р Q
Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на впливгрошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинникана обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принциповоїтотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії про вплив кількостігрошей на ціни. Адже величина Р Q. — це фактично обсяг валового національногопродукту. Тому рівняння обміну можна записати так:
М*V=ВНП
де ВНП — номінальнийваловий національний продукт.
Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристівщодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величинаV стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на довготерміновихінтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Цедало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу Мна рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються зпредставниками класичної кількісної теорії.
Монетаристи по-новому сформулювали: М — П0- Ц, тобто розглянули як зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) ічерез нього на ціни (Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалістьпередатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М доситьвисока. Це дає можливість оперативно регулювати збалансованість попиту і пропозиціїна ринку через пропозицію грошей.
Однак, такий „передатний механізм“ обмежуєтьсялише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва(так званого „чорного ящика“). М. Фрідман пояснює механізм, що скритийу „чорному ящику“, через портфель активів, якими володіють усі економнісуб’єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів,зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових іне фінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується,і щоб її відновити, економічні суб’єкти будуть більше купувати інших активів, утому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширеннявиробництва.
Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головнимнапрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно докейнсіанців, сповзти на Інфляційні позиції. Адже нарощування пропозицію грошей(М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту,що „тягне“ за собою розширення номінального ВН Останнє може бути як зарахунок збільшення виробництва реального ВНН, так за рахунок зростання середньогорівня цін, тобто Інфляції.
Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував»грошове правило” довгострокової грошової політики, за яким держава повиннапідтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічнихтемпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст масигрошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву “рівняння Фрідмана”:
/>
де deltaМ — середньорічний темп приросту маси грошей,% за тривалий період;
deltaР — середньорічний темп очікуваної інфляції,%;
deltaT — середньорічний темп приросту номінальногоВНП, %.
Монетаристи внесли певні корективи в постулатикласичної кількісної теорії:
визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється,що ускладнює зв’язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;
між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництваіснує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв’язок між Мта Р і повинен враховуватисяв монетарній політиці;
ці два явища грошового механізму, по суті, виключаютьдва постулати кількісної теорії — пропорційності й однорідності, і вони замінюютьсяпостулатом асинхронності в динаміці М і Р;
держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватисяне на поточні проблеми, а на перспективні — передусім на підтримання цін на стабільномурівні.
Сучасний монетаризм дістав широке визнання векономічній науці, а його рекомендації — в економічнійпрактиці. Його сила полягає:
у введенні жорсткого правила поведінки для державив грошовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;
у простоті, легкості і надійності вирішення надтоскладних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості,подолання інфляції тощо) — для” цього достатньо тримати під жорстким контролемгрошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюваннігрошової сфери;
у надто простому способі визначити винуватця тихчи інших економічних та соціальних негараздів — ним є орган, який допустив надмірнезростання, або надмірне скорочення в обороті у явних симпатіях монетаристів до приватногопідприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціяхстворити для нього найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умовидля розвитку.
Як видно з визначень, що даються безпосередньопредставниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політикиє структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, йогоформ і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політикидержави — забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів. Змінюєтьсялише інструментарій цієї політики. Головним об’єктом державного втручання в економічніпроцеси стає сфера грошових відносин. Це свідчить про зв’язок між монетаризмом і кейнсіанством. Водноразнаявність спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника в економічнійструктурі суспільства передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанствому методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж М Кейнса про внутрішнюнестабільність господарської системи, вся споруда монетаризму як неокласичного напрямкутеорії методологічно базується на — з одного боку, на внутрішній структурній збалансованостіі здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого — на відносній автономностігрошової системи, котра виступає як зовнішній генератор дестабілізаційних процесіврозвитку.
Проблеми стабільності грошового обігу та конвертованостівалюти. Мотиви стабільності валют.
Сталість грошей означає постійність їхньої міновоївартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбатина грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й туж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталістьгрошей — одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможностігроші найкраще виконують свої функції.
Основними факторами, від яких залежить сталістьгрошей з боку товарів, є затрати на виробництво, якістьта кількість товарів, а з боку грошей — їхня внутрішня вартість, маса грошей в обігута швидкість їх обертання.
Внутрішня ж вартість була вирішальним факторомсталої купівельної спроможності лише для повноцінних грошей, включаючи й розмінніна метал банкноти. З переходом до неповноцінних грошей на перше місце висунулисячинники їхньої кількості й швидкості обігу. Що стосується України, то за нинішньоїкризи, інфляції, відставання в проведенні об’єктивно необхідних радикальних реформекономіки, відсутності суттєвих структурних змін, монополізму окремих галузей тапідприємств, а також за колосального зовнішнього політичного, економічного й ціновоготиску щодо енергоносіїв та матеріальних ресурсів, без урегулювання на ринкових засадахширокого кола економічних процесів ці чинники не стали визначальною причиною нестабільності.
Формування сучасного механізму забезпеченнясталості грошей в Україні насамперед має спиратися на сильнувиконавську владу, яка користувалася б загальною підтримкою населення і яка б наділі енергійно проводила радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіяхсуспільного відтворення.
Серед економічних заходів, що мають бути насампередреалізовані, слід назвати такі:
а) досягнення структурноїзбалансованості суспільного відтворення, в тому числі й між його І та II підрозділами,групами А і Б у промисловості, промисловістю і сільськогосподарським виробництвомта іншими галузями економіки, між виробничою і невиробничою сферами;
б) збалансування темпівзростання продуктивності суспільної праці та темпів підвищення середньої грошовоїоплати праці;
в) забезпечення швидкогозростання ефективності суспільного виробництва в цілому та інвестиційної сфери зокрема;
г) підтримання кредитнихвкладень в об’єктивних межах позичкового капіталу, реальність яких повинна визначатисяобсягами й темпами розвитку суспільного виробництва.
В Україні нині постала проблема розробки власногомеханізму підтримання пропорцій та збалансованості, який забезпечив би достатнюсталість грошей, стабілізацію фінансів та економіки в цілому. До цього спонукаютьоб’єктивні економічні, соціально-політичні та фінансові мотиви.
Економічні мотиви стабілізації пов’язані з гострою потребою забезпечення збалансованості сировини, напівфабрикатіві готової продукції; нормальних пропорцій між товарами народного споживання та засобамивиробництва, без чого неможлива соціальна орієнтація економіки; досягнення оптимальноївеличини (частки) необхідного продукту, з тим щоб він стимулював підвищення продуктивностіпраці; ефективне використання могутнього потенціалу високоякісної робочої сили,яка ще зберегла національну психологію, традиційну любов до праці, бережливістьта схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.
За умов нормального господарювання всі ці факториздатні допомогти перебороти кризу й швидко наблизити Україну до рівня цивілізованогосвіту і, навпаки, невиправдано низька питома вага необхідного продукту в загальномурезультаті живої раці суспільства не лише погіршує економічне становище, а й посилюєвідчуження виробника від створеного ним продукту, руйнує стимули до високоякісноїсумлінної праці, дезорганізує виробництво й обмін. Сьогодні за середньої продуктивностіпраці в Україні на рівні 60-80% розвинутих країн світу показник споживання гіршийу 70-200 разів.
Соціально-політичні мотиви стабілізації передусім пов’язані з небезпекою інфляції, яка не лише знижує життєвий рівень,а й загрожує самому існуванню та виживанню незалежної і демократичної України. Ниніпадіння споживання вже сягнуло такого рівня, що спричинило до погіршення здоров’я,зниження працездатності робочої сили та можливостей розвитку її інтелекту. Томузупинити процес зниження рівня життя — найважливіша мета стабілізаційних заходів.Серед них провідними повинні стати формування ринкового середовища у сфері робочоїсили, забезпечення свободи підприємництва та гарантії отримання адміністративненеобмежених доходів, які мають визначатися лише реальним внеском у зростання суспільногобагатства в будь-якій його формі.
Фінансові мотиви заінтересованостіу стабілізації валюти випливають з негативного впливу інфляції на державні фінанси.Інфляція постійно створює перешкоди стабільності надходжень до державного бюджетуі знецінює їх. Крім цього, вона зупиняє інвестиційний процес, породжує нові диспропорціїі занепад виробництва, що, в свою чергу, загрожує катастрофічне скоротити надходженнякоштів і до державного бюджету. Товаровиробники інтуїтивно відмовляються від тихекономічних відносин, що базуються на «порожніх» грошових одиницях. Реальнінадходження до державного бюджету не зростають навіть від прямої емісії паперовихгрошей, оскільки на певній стадії інфляції їхнє знецінення відбувається швидше,ніж їхня емісія.
Отже, цілий комплекс мотивів діє на суспільствотак, аби підштовхувати його до проведення політики стабілізації валюти, формуваннятакої фінансової системи, яка не залежала б від зовнішнього неконтрольованого деструктивноговпливу, спиралася б на незалежну економіку й народ України.
Методи стабілізації валют.
Загострення інфляції в різні часи пережили багатодержав світу. Для її переборення та формування ефективної політики стабілізаціївони застосовували цілий ряд методів. Найпоширенішим серед них є нуліфікація знеціненихгрошей. В часи, коли оберталися повноцінні гроші та їхні знаки, суть її полягалав тому, що знецінені паперові гроші оголошувалися недійсними і в країні поверталисядо повноцінних металевих грошей. Таку нуліфікацію було проведено наприкінці XVIIIст. у Франції.
В сучасних умовах формування незалежної економікиУкраїни, її власної фінансово-кредитної системи і національної валюти метод нуліфікаціїможна було використати для вилучення з обігу знеціненого карбованця. Тоді випускв обіг купонів багаторазового користування в необхідній кількості для підтриманнянормального товарообороту давав змогу обмежити неконтрольований наплив рублевоїмаси з інших регіонів. Але забезпечити тривалу рівновагу грошової й товарної масита ефективне регулювання суспільного виробництва на основі дії закону вартості можналише шляхом радикальних структурних змін в економіці.
Протилежним нуліфікації є метод стабілізації валютиз допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновленнядоінфляційної вартості паперових грошей.
Однак потрібно мати на увазі той факт, що ревалоризаціязастосовується в разі, коли інфляція лише частково підірвала купівельну спроможністьгрошей. Тоді вона є досить сильним важелем для усунення інфляційних чинників, сприяєпідвищенню ефективності виробництва й одночасному систематичному вилученню знеціненихгрошей з обігу. В здійсненні ревалоризації провідним є поступове формування рівноваги:Г — Т, досягнення якої означає завершення ревалоризації і настання реставрації валюти.При золотовалютному обігу реставрація означає відновлення обміну паперових грошейна золото за номінальною їх вартістю. Так було, наприклад, у США, коли інфляціяв період громадянської війни 1861-1865 рр. знецінила курс паперового долара на 40%.Після завершення війни, оздоровлення виробництва, зростання товарообігу й частковоговилучення паперових грошей з обігу паперовий Долар в 1870 р. піднявся до 81% номіналу,а в 1979 р. — до 100%. Тобто інфляція була подолана, а паперовий долар став обмінюватисяна золотий за курсом 1 паперовий дол. = 1 золотому дол.
Найпоширенішим методом стабілізації валюти єдевальвація, котра означає офіційне (законодавчим шляхом)пониження курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти або до золота.Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів щодо оздоровлення економікита фінансів, без чого чергова девальвація стане лише показником прогресуючого знеціненнявалюти. Це особливо відчутно в умовах відсутності золотовалютного обігу, коли девальваціяне означає відновлення обміну паперових грошей на золото, а запорукою стабільностівалют є достатня кількість високоякісних і конкурентоспроможних товарів, маса якихвідповідає кількості грошей в обігу.
Девальвації проводилися відкрито, коли обмін паперовихгрошей здійснювався на металеві монети за курсом, нижчим їх номіналу, та приховано,коли обмін паперових грошей здійснювався за номіналом, але з одночасним зниженнямвагової кількості металу у грошовій одиниці.
Стабілізацію валюти можна розпочати також з проведеннятрадиційної в багатьох країнах світу політики дефляції. Дефляція означає вилученняз обігу певної частки надлишкових грошей, що проводиться здебільшого перед грошовоюреформою. Вона, з одного боку, приводить до зростання купівельної сили й підвищеннякурсу національної валюти по відношенню до курсів іноземних валют, а з іншого — здатна Підривати реалізацію товарів і викликати скорочення національного виробництва.Дефляція здійснюється скоординованими зусиллями виконавчих структур влади й Національногобанку і набуває форми збільшення податків, скорочення державних видатків, заморожуваннярівнів заробітної плати, підвищення позичкового процента, скорочення кредитних ресурсівтощо. Як наслідок відбувається зменшення грошової маси в обігу, випущеної в періодінфляції, зниження цін і ліквідація надмірного грошового споживання.
Висновок
Дослідивши вище наведений матеріал, можна зазначитищо питання грошей турбувало людей ще з давніх часів, і залишається актуальним йдосі. Гроші та грошовий обіг практично здійснюється в кожній країні світу і виконуєважливу економічну роль. Економісти довгий час не могли вирішити проблему походженняй сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століттяУ. Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спробирозібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували, що гроші — результатугоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються»державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото йсрібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин.Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорійне давала дійсного наукового з’ясування природи грошей як економічної категорії.В дійсності ж гроші не є результатом суб’єктивних дій людей, державних органів.Вони виникли в процесі об’єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості- мінової вартості. З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на дваполюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому — всі іншітовари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів нагроші — це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці.Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність грошей: по-перше,гроші — це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічнихзв’язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ,що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші.По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільноїпраці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собоюінструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реальність,конкретність, дійовість.
Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти довисновку, що гроші, як економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин,що базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири функції.
Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості,а також засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню властивістьгрошам надає держава, яка через своє законодавство та спеціальні інститути взагалікерує грошовим обігом країни.
Гроші можуть мати свою власну цінність (товарніабо металеві) і цінність похідну від функцій, що їх вони виконують кредитні гроші.Функцію нагромадження гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх вартостітобто при незмінному загальному рівні цін.
Гроші мають свою специфічну форму прояву. Томув господарській практиці назву грошей можуть носити: національні грошові знаки;іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші);кошти витраченні на придбання цінних паперів; боргові зобов`язання, які використовуютьсядля платежів тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функціїзокрема, але і їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони забезпечують реальнийрух грошей тобто функціонування грошової маси.
Література
1. С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. «Економічна теорія:Підручник». — К.: Видавничий центр «Академія», 2004. (Розд. — 2,§ 2.2.)
2. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії:політекономічний аспект. Підручник. Київ: Вища школа — Знання, 1997 (Розд. — 11,§ 1 — 4.)
3. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001
4. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег.- М.: Прогресс, 1978
5. Офіційний сайт Міністерства Фінансів України (Посиланняhttp://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=40360&cat_id=54623)
6. Гальчинський А.С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996
7. Харрис Л. Денежная теория.М. «Прогресс»,1990
8. Офіційний сайт Національного Банку України (БюлютеньНац. Банку на 2007 рік) (Посилання:
www.bank.gov.ua/Publication/econom/Buleten/2007/bull_05-07.
pdf)
9. Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і рольу перехідній економіці. // Фінанси України, 2000
10. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996
11. Макконелл К.Р. Брю С.Л. Экономикс. Принципы. Проблемы.Политика Т.1 М., «Республика», 1992.
12. Сайт Державного комітету статистики України — www.ukrstat.gov.ua
13. Гроші та кредит: Підручник /Ред. Б.С. Івасів. — Тернопіль,2000
14. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. — К.: Основи,1996
15. Самюелсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. — К.: Основи,1995
16. Економічна теорія в 2х кн. Навч. посібник/ Заред. З.Г. Ватаманюка. — К.: Заповіт, 1997
17. Сало І.В. Фінансовокредитна система України на перспективиїї розвитку. — Київ., 1995
18. Економіка і теоретичні основи. / Ред. В. Ковальчук- Тернопіль 1997