ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ПОНЯТТЯЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ
1.1 Кримінологічна характеристикапоняття латентної злочинності
1.2 Правовий підхід до класифікаціївидів латентної злочинності
Розділ 2. ДЕТЕРМІНАНТИЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Розділ 3. МЕТОДИДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
3.1 Соціологічні методи дослідженнялатентної злочинності
3.2 Спеціально-юридичні методидослідження латентної злочинності
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальністьтеми дослідження. Успішне теоретичне і практичне вирішення таких важливих кримінологічнихпроблем, як виявлення причин і умов злочинності, а також ефективна протидія їй,можливо за наявності об’єктивного врахування всіх вчинених у суспільствізлочинів. Проте, як свідчить практика, за межами офіційного статистичногообліку залишається значна кількість фактично вчинених суспільно небезпечнихдіянь, що в основному становлять масив латентної (прихованої) злочинності. Заміжнародними оцінками, обсяг прихованих злочинів визначається на рівні 60%усієї злочинності. У деяких видів злочинів цей показник коливається в щебільших межах. Подібне явище має місце в усіх країнах світу, в тому числі й вУкраїні, де відбуваються радикальні зміни в економічній, соціальній іполітичній сферах. Названі зміни, вміщуючи в собі великий позитивний заряд,одночасно мiстять нездорові, суперечливі сторони, однією з яких є існуваннявисокого рівня латентної злочинності.
Її наявністьспричиняє низку негативних наслідків. Зокрема, порушується принципневідворотності покарання, створюється обстановка безкарності, з’являєтьсямотивація вчинення нових злочинів. Унаслідок латентизації порушені злочиннимипосяганнями суспільні відносини або не відновлюються взагалі, або відновлюютьсяз запізненням. Та й самі факти несвоєчасного реагування уповноважених державнихструктур на вчинені злочини, стаючи відомими населенню, знижують довіру доправоохоронної діяльності. Все це разом узяте впливає на боротьбу зізлочинністю, на процеси побудови в країні правової, демократичної держави.
Переліченіобставини разом зi складною криміногенною обстановкою в нашому суспільствіобумовили необхідність проведення актуального багатоаспектного дослідженняпроблем латентної злочинності.
Мета ізавдання курсової роботи. За допомогою різноманітних наукових методів провестикомплексне кримінологічне дослідження латентної злочинності i отримати дані, щохарактеризують це явище в умовах сучасної України.
Поставлена метаобумовила необхідність вирішення ряду завдань, зокрема:
– дати кримінологічнухарактеристику поняття латентної злочинності;
– визначити кримінологічнукласифікацію видів латентної злочинності;
– розкрити загальні причинилатентної злочинності;
– дослідити спеціальні причинилатентної злочинності;
– проаналізувати методидослідження латентної злочинності.
Об’єкт тапредмет дослідження. Об’єктом дослідження цієї курсової роботи виступаютькримінологічні відносини, соціально-правові явища, що становлять сутністьлатентної (прихованої) злочинності, і заходи щодо її зниження.
Предметом цьогокурсового дослідження є латентна злочинність, тобто сукупність злочинів, які неввійшли у процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутністьдо певного монету інформації про них.
Методидослідження. Впроцесі дослідження використовуються наукові методи, зокрема, логіко-юридичнийметод, порівняльно-правовий метод, структурно-системний метод.
Ступіньнаукової розробки теми дослідження. Теоретичною базою даного дослідження є праці, статтівчених в галузі кримілогії та кримінального права, викладачів-процесуалістів, асаме: Гель А.П., Семаков Г.С., Закалюк А.П., Голін В.В., Даньшина І.М.,Ільченко С.Ю. Істотний внесок у дослідження проблем правового захисту особи назагальтеоретичному й галузевому (кримінологічному) рівнях внесли Хохряков Г.Ф.,Рущенко І.П., Оболонцев В.Ф., Колодяжний М. Але в сучасній науковій літературітеоретико-методологічні основи виникнення, становлення та розвитку правовогоінституту латентної злочинності в кримінології викладено недостатньо іфрагментарно. Тому саме ці питання потребують подальшого наукового вивчення тарозроблення рекомендацій для кращого застосування на практиці окремих спірнихположень, що нині існують в Україні.
Методичнаоснова курсової роботи. Для дослідження теми курсової роботи використовувалисяпідручники з кримінології Джужи Ю.Ф., Іванова О.М., Голіна В.В., АлександроваЮ.В., Геля А.П., Закалюка А.П., Даньшини І.М. та інші, а також наукові праці істатті таких кримінологів як Губанова О.В., яка дослідила тему латентності зґвалтування,Головкін Б., який працював над темою латентного виміру корисливої злочинності вУкраїни і опублікував свої дослідження у статті журналу «Юридична думка»,Ільченко С.Ю та Ємець Б.М. і їх кримінологічне дослідження стану латентностіконтрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорівта інші праці.
Практичнезначення дослідження полягає в тому, що результати дослідження у курсовій роботіможуть бути використані в наукових дослідженнях кримінологічних прийомів щодопопередження, виявлення та усунення такого поняття як латентна злочинність.Отримані результати можуть використовуватись в юридичних та інших закладах упроцесі вивчення дисципліни «Кримінологія», а також при написанні підручників.Науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ВИДИ
1.1Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності
Злочинність — соціальнозумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правовеявище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певнійтериторії за певний проміжок часу.
Розглядаючизлочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якіснимихарактеристиками треба зазначити, що для отримання точних відомостей потрібнозвертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Протезагальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжньогостану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їхвчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентнузлочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темнуцифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану,злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку ненадійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.
В усіх державахфактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їхорганами. Так було раніше, так залишається і зараз.
Про ознаки,поняття і визначення латентної злочинності в юридичній літературі єдності думокнемає.
Латентназлочинність, її розміри обумовлюють викревлене, неповне уявлення прозлочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися, для отримання більшадекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів.
Латентністькримінологи схильні вважати ознакою іманентною ознакою злочинності. Семантичнепоходження терміна «латентний» (від лат. latentis) oзначає прихований,невидимий, тобто той, що не виявляє себе видимими ознаками. У міжнародномузначенні латентна ознака явища злочинності найчастіше позначається виразом«dark side», або «темний бік злочинності» чи «nonreported crimes», тобто «злочини,про які не було повідомлено поліції».
Іноді вважають,що до числа латентних належить злочини, приховані від одного з органів, яким згідноіз законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчиненнясуспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину відвідповідного правоохоронного органу, деякі науковці вважають, далеконедостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причомувирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державногообліку про вчинені злочини. Тому більш правильно розглядати латентнузлочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не буливиявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним органамі судовим органам, відомості не знаходять відображення в офіційнійкримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двохознак «невідомості» і «неврахованності», тобто невідомості про факт вчиненнязлочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.
Висловлювалося твердження,що не може бути єдиного правового поняття латентної злочинності. За своєюприродою вона нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний ікримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті(вищезазначеному) – це сукупність не виявлених і не включених в статистичнузвітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значеннірозуміють не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність укримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких непотягло за собою виникнення юридичних наслідків – порушення і вирішеннякримінальної справи в порядку кримінального судочинства.
Подібній поглядна латентну злочинність позбавлений вагомих підстав. Виділення їїкриміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає їїістинній природі. Вони усього-на всього похідні від її розуміння в основному ієдиному аспекті – кримінологічному. Так зване криміналістичне його значеннявиступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), акримінально-процесуальний її зміст – результат втрат у роботі органівкримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крімтого, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторонилатентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементівзлочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі яксоціальне явище. Тому латентна злочинність – поняття суто кримінологічне. Вонаохоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предметакримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.
Латентназлочинність — сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різнихпричин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службоюбезпеки та судом. Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому:
— питання боротьби з цим видом злочинності не беруться до уваги, не плануються, атому не можуть бути ефективними;
– зменшуєступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямківборотьби з нею; — почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини,породжує продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростаннюзлочинності, зокрема, рецидивної ;
— підриваєавторитет правоохоронних органів держави;
— зменшуєактивність громадян у боротьбі зі злочинністю;
— сприяє зростаннюсоціальної напруги в суспільстві;
— якщо прирозкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, тов разі прихованих — вони не тільки не відновлюються, але немає навітьпроцесуальних шляхів для цього;
— латентназлочинність, оскільки вона все ж «помічається» довколишніми, руйнуєїхні моральні та правозаборонні бар’єри;
— під її впливом деякі члени суспільства стають на злочиннийшлях;
— складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, їїрівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданоїзлочинністю;
— заважає реалізації принципу невідворотностівідповідальності за вчинені злочини.
На думку дослідників, різниця в обсязі і рівні зареєстрованоїлатентної злочинності є досить значною. Наприклад, С.С. Бослохов вважає. Що співвідношенняміж відомою (зареєстрованою) і реальною (фактичною) злочинністю становить 1:4.Це співвідношення визнається МВС РФ. За оцінками міжнародних експертів невиявлені та, відповідно, не відображені в офіційній статистиці, злочинистановлять приблизно 60-70% від практично вчинених. А за окремими цей показникколивається ще в більших межах. Таку оцінку підтримує більшість зарубіжнихкримінологів.
1.2 Правовий підхід до класифікації видів латентноїзлочинності
Взагалі наявність латентної злочинності є одним іззакономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентнузлочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це бтрапилося.
Унауковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну,штучну та пограничну.
Природна латентність— це сукупність тих випадків,коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам,представникам адміністрації підприємств, установ, окремим громадянам. Прозлочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, незацікавлені у розголошенні відомостей про це. Наприклад, неповідомленняпотерпілих про злочин.
Штучна латентність– становить великий масив злочинів,які хоча і відомі посадовим особам, але з різних причин вони не інформуютьпро них правоохоронні органи, які не ставлять їх на облік. Серед мотивів, якіспонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати злочин, бо йоговиявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.
Також виділяють латентну злочинність пов’язану з порушеннямзаконності, іноді її позначають «граничні ситуації». Вона являє собою групу тихзлочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам. Але їхконкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньоїпрофесійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачав уньому ознак злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.
Погранична латентність— факт злочину стався, але потерпіломуне відомо про це, або факт його вчинення не приймається чи не усвідомлюєтьсяпотерпілим як злочин (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).
Проміжну категорію становлять так звані напівприхованізлочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохороннимиорганами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняютьсявід відповідальності за недостатністю доказів вини.
Запропонований варіант поділу, на думку кримінологів, неохоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякііз запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїввиділення.
Тому вчені пропонують інший варіант поділу латентних злочинівзалежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований уПрограмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпеченняборотьби з латентною злочинністю. Програма затвердження прем’єр-міністромУкраїни 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і науковихустановах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав(причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.
1. Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення знеобережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються якпередбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.
2. Злочини, про які потерпілі з різних мотивів неповідомляють компетентним органам.
3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілогосуб’єкта. Заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання надержавні, загальносуспільні об’єкти та відносини).
4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осібабо лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодонерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також черезнезаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходятьдо правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вичиняються у тіньовихсферах економіки, у корумпованих ланках апарату управління. Вониспостерігаються і серед злочинів так званого загально-кримінального(неекономічного та управлінського) характеру, які вчинять організовані злочиннігрупи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайствотощо)
5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органом,але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленомукримінально-процесуальному порядку як кримінально карані діяння та залишеніпоза обліком. Це так звані «приховані» злочини, де оцінювалася сучасна практикаправоохоронних органів щодо розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, з якихлише один із чотирьох – п’яти отримує реагування у вигляді порушеннякримінальної справи. Скорочення цієї латеності цілком залежить від дотриманняправоохоронними органами вимог закону.
6. Злочини, стосовно яких прийнято необґрунтованепроцесуальне рішення щодо відсутності події або складу злочину.
Як зазначено, злочини I-IV груп залишаються латентними черезнеповідомлення про них з різних причин і мотивів до правоохоронних органів.Злочин V та VI стають латентними через некомпетентні або упереджені дії тарішення правоохоронних органів. Із «латентизацією» злочинів останніх двох групнеобхідно вести наполегливу боротьбу, насамперед через контрольні (наглядові)та процесуальні дії органів прокуратури, а також керівних структур органіввнутрішніх справ.
Є підстави стверджувати, що органи прокуратури явнонедостатньо здійснюють нагляд за практикою розгляду в органах внутрішніх справі повідомлень про злочини. Вони фактично погоджуються з цією практикою. Боскасовують менше 3% постанов про відмовлення у порушенні кримінальної справи (у2003 р. – 29%, у 2004 р. – 2.2%) та лише близько 1.5% — з порушеннямкримінальної справи. При цьому характерно, що з переважної більшості останніх (у2003 р. – це понад 16 тис., 2004 р. – майже 13 тис. справ) вчинення злочину припродовженні розслідування біло підтверджено. Дані про стан розгляду заяв іповідомлень про злочини з 2005 р. не наводяться, оскільки вони вилучені зофіційної державної статистики.
Практикадіяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівнялатентності:
низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформаціяпро які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
середній — злочини, вчинення яких не є такимочевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин незвертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують фактувчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри вможливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особитощо);
високий — злочини, про вчинення яких у більшості випадківвідомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений уприховуванні факту злочину з різних мотивів (сором’язливість, наявністьхвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Цякатегорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову» активність збоку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.
Латентністьзнаходить свій прояв у об’єктивному існуванні певного кола злочинів.Встановлення стану латентності окремих злочинів є надзвичайно важливим длядальшого розвитку кримінологічної науки, дослідження якої ґрунтуються нанайбільш повних статистичних показниках. Призначених об’єктивно характеризуватизагальний стан злочинності. Латентна злочинність існує в усіх групах злочинах,але є певні злочини, серед яких латентність має більш високі показники навідміну від інших злочинів, що зумовлює подвійний інтерес до вивченнялатентності саме цих видів злочинів, а саме: латентність зґвалтування,латентність контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогівта прекурсорів, а також латентність корисливої насильницької злочинності та іншізлочини, котрих є велика кількість.
Як відомо, одниміз способів приблизного встановлення ступеня латентності того чи іншого видузлочинів є контроль даних правоохоронних органів шляхом їх зіставлення змедичною та іншої статистикою щодо спричинення шкоди здоров’ю, кількостінасильницьких смертей та смертей з невстановленої причини, зникнення безвістилюдей тощо. З метою встановлення рівня латентності зґвалтувань, тобто статевізносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або звикористанням без парадного стану потерпілої особи, вченими було зробленепорівняльне зіставлення відомостей щодо абсолютної кількості зареєстрованих зґвалтувань,вчинених на території АР Крим та відповідної кількості звернень громадян(підтверджених проведеннями судово-медичними експертизами), зареєстрованих вБюро судово-медичних експертиз АР Крим, за період 1996 – 2005 рр. Різниці міжцими показниками становить 83,5%. При цьому, кількість звернень, зареєстрованиху Кримському Бюро СМЕ, становить 3 992, кількість злочинів, зареєстрованихв УОІ ГУ МВС в АР Крим 6577, абсолютна різниця 335. Як можна стверджувати знаведених вище даних, у середньому 80% зґвалтувань залишаються латентними.
Статтею 305Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за контрабандунаркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.Враховуючи суспільну небезпеку цього злочину, слід прийняти до уваги, щопроблема визначення рівня його прихованості є актуальною. Подальше вдосконаленнядіяльності правоохоронних органів по боротьбі із контрабандою наркотичнихзасобів психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів неможливе без встановленнярівня її латентності. Визначення кількісного показника прихованості є запорукоюмобілізації сил у напрямі попередження, розкриття та розслідування цьогозлочину.
Слід зазначити,що прикладний аспект дослідження латентності окремих груп злочинів укримінології залишається малорозробленим. Особливо це стосується корисливоїнасильницької злочинності. Міжнародний досвід вибіркового дослідження питаньлатентності свідчить, що менше половини жертв корисливих насильницьких злочинівповідомляють про кримінальні дії проти них до правоохоронних органів. Зокрема уРосії лише 48,5 % жертв пограбувань звернулися до міліції, у Польщі – 34,2%,Чехословаччині – 32,2%, Грузії – 21,8%, Естонії – 29%.
Регіональнідослідження латентності аналізованої категорії злочинів в Україні показалинаступне. Опитування населення в Харківському регіоні засвідчило, що коефіцієнтприродної латентності (2001р.) щодо вуличних грабежів та розбійних нападівсановив1,9; щодо грабежів і розбоїв із проникненням до житла – 1,7; щодовимагань – 5,9. В.Ф. Оболонцев установив латентність групи розкрадань майна нарівні 42%. У цьому самому регіоні М. Колодяжний (2005-2007 рр.), вивчивши думку350 (суддів і співробітників міліції). Зазначає: 45,7% спеціалістів вважають.Що 0.5 вимагань, поєднаних із насильством, є латентними. А 32% — заявили прорівень латентності цих злочинів понад 75%.
РОЗДІЛ 2.ДЕТЕРМІНАНТИ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Під причинамилатентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального,правового, особистого та іншого характеру, що перешкоджають виявленню,реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі й забезпеченнюповноти та всебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характерунеобхідно також розуміти й недоліки у діяльності правоохоронних і судовихорганів, в обов’язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їхвчинили, а також здійснення правосуддя.
Існуютьоб’єктивні та суб’єктивні причини, що зумовлюють існування латентноїзлочинності: до об’єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюютьсязлочини. Приміром, специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчиненняпередбачають підвищену прихованість, що породжує труднощі їх виявлення,специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттюзлочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речовихдоказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах,зґвалтуваннях, розбоях тощо.
Досуб’єктивних належать: наявність у суспільстві професійної і особливоорганізованої злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують своюзлочинну поведінку, злочинну діяльність, максимально додають їм видимостіправомірних, небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботіправоохоронних органів, низький стан правосвідомості значних верств населення,ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчиненізлочини, порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку, слабкаматеріально-технічна база реєстраційних служб правоохоронної системи,недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.
Фактори, яківпливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщовзяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин.Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні дозлочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме відцих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.
Фактори природноїлатентності злочинів, що пов’язані з поведінкою злочинця, мають різноманітний ірізноплановий характер. Необхідно враховувати, що ретельне маскування,винахідливість і конспірація злочинів, що зчиняються, є важливими факторамилатентності, що набагато ускладнює розкриття і розслідування злочинів. Важливоюскладовою латентності злочинів, що безпосередньо пов’язана з якостями особизлочинця, є вмілий вибір злочинцем жертви. Об’єктом злочинного посягання втаких випадках стають особи, які незаінтересовані в оприлюдненні фактувчиненого злочину. Злочинець враховує, що для такої жертви завдана їй шкодабуде незначною порівняно з тим, що вона опиниться в центрі уваги правоохороннихорганів.
На латентностіокремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на потерпілих з бокузлочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжкихзлочинів або настанні тяжких наслідків злочинці можуть застосовуватиматеріальні стимули. Факт неповідомлення жертвою злочину у правоохоронні органипро злочинне посягання на її права й інтереси, а також про заподіяння їйматеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву латентноївіктимності.
Мотивами, щоутримують потерпілих від заяви про вчинений злочин, можуть бути небажанняоприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізмправоохоронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уникнути зайвихпроблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину обумовлює причетність до ньогопотерпілого, який за несприятливого вирішення справи опиняється в ролі жертви.До таких злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. Причетністьпотерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їхлатентності.
Одним з важливихфакторів латентності злочинів, який безпосередньо стосується поведінки свідків,осіб, причетних до злочинів, а також потерпілих, є відсутність дієвогомеханізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів іздійсненню правосуддя. Незахищеність цих осіб від протиправного впливу, якийможе здійснюватись у вигляді підкупу, умовляння, погроз, шантажу, тимчасовоїізоляції й навіть фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконаннягромадянського обов’язку.
До факторівоб’єктивного характеру, що сприяють латентності злочинів, належать такожнезадовільна матеріально-технічна забезпеченість як оперативно-розшуковихпідрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На ефективність їхдіяльності істотно впливає недостатність спеціальних технічних засобів,автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного забезпечення,криміналістичної техніки.
На особливу увагузаслуговує штучна латентність, що зумовлюється як недоліками у реєстрації,обліку і статистичній звітності, так і суттєвими прорахунками й недоліками вдіяльності правоохоронних органів, а також зловживанням і халатністю з бокупосадових осіб, на яких покладено функції розкриття й розслідування злочинів.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕНТНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
3.1Соціологічні методи дослідження латентної злочинності
Для виявлення рівня латентності злочинності та окремих видівзлочинів розроблені та використовуються загальні та спеціальні методи.
Дозагальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентноїзлочинності, у тому числі виявлення осіб, які потерпіли від злочинів, про щоповідомляли до правоохоронних органів, але не отримали передбаченого закономреагування; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів (фахівців); вивченнядокументів правоохоронних органів, матеріалів фінансово-ревізійного контролю,обліків медичних закладів та ін.
Доспеціальних методів, які застосовуються прокурорами та науковцями, належитьаналіз діяльності правоохоронних органів щодо реагування на інформацію прозлочини, іх розслідування, судовий розгляд справ про них тощо. Ряд цікавихметодів виявлення та визначення рівня латентності злочинів запропонував тавикористав у своєму дослідженні В.Ф. Оболонцев. З їх використанням буловстановлено, що в Україні у 1999 р., коли за даними офіційної статистикизлочинність скоротилася на 3%, латентними залишилися понад 168 тис., тобто 30%від кількості зареєстрованих.
Щеодна класифікація методів дослідження латентної злочинності є спосіб розроблення,а саме соціологією та кримінологією.
Допершої групи належать: спостереження, опитування, соціометрична методика татехніка, аналіз експертних оцінок, контент-аналіз матеріалів преси,співставлення аналізу статистичних показників тощо.
Спостереження– найбільш поширений метод збору кримінологічної інформації шляхомбезпосереднього сприйняття та реєстрації значущих явищ, процесів та подій. Це,зокрема, статистична реєстрація злочинності, реєстрація окремих злочинів тощо.Найбільш доступним видом спостереження вважається безпосереднє спостереження.Під час його здійснення дослідник особисто вивчає ситуацію, але участі вбудь-яких подіях не приймає. Такий вид дослідження дещо звужує можливостідослідження об’єкта в повній мірі, що не завжди задовольняє інтересидослідника. Більш цінний матеріал, з позицій зв’язку з явищем, надає так зване«ввімкнене» спостереження. Під час його здійснення дослідник інкогніто«включається» в колектив, який піддається дослідженню, і як безпосереднійучасник одержує можливість систематично спостерігати та навіть впливати нарізноманітні ситуації, що виникають.
Опитування– звернення із запитаннями до особи, яка опитує, до соби, яка оптується (дореспондента). Опитування є одним із найбільш поширених методів зборукримінологічних даних. На достовірність опитування спливають: предметопитування, процедура проведення та бажання респондента відповідати назапитання. Існують такі види опитування: бесіда, інтерв’ю, анкетування.
Бесіда –природний акт людського спілкування. Потреба проведення наукового дослідженняперетворює бесіду з огляду на мету – вивчення рівня латентності злочину. Уштучну, попередньо обмірковану процедуру. Штучний характер бесіди має бутивідомим лише досліднику. А не опитуваній особі, інакше щирість відомостейостанньої буде сумнівною. Для респондента бесіда повинна носити характервільної розмови, завдяки чому у нього виникає почуття довіри до особи, якапровадить опитування. Як правило, цей вид опитування провадиться згідно зпопередньо складеним планом, в якому передбачаються можливі відповідіреспондента. Відповіді можуть фіксуватися схематично, скорочено та за допомогоюмагнітофону.
Інтерв’ю –найбільш швидкоплинне та запрограмоване опитування. Під час якого ускладнюєтьсяможливість встановлення надійного психологічного контакту між респондентом та описуючоюособою. Психологічна установка опитуваного під час інтерв’ювання пов’язуєтьсязі змістом відповідей, а не з їх мотивами, які залишаються недостатньо з’ясованимиабо взагалі не розкритими. З огляду на специфіку проведення, цей вид опитуванняможе бути запроваджений лише суб’єктами здійснення наукової абонауково-технічної діяльності.
Анкетування – видопитування, який виконується суб’єктами наукової та науково-технічноїдіяльності. Він ґрунтується на опосередкованій взаємодії особи, яка опитує, зособою – респондентом. Під час анкетування респондент самостійно заповнює бланкз переліком запитань (анкету). Анкетування провадиться з питань, які цікавлятьдослідника та які є відомими респонденту. Респондентами можуть бути: особи,які вчинили злочини. Та їх родичі і знайомі, особи – експерти (науковці, судді,слідчі, оперативні працівники), а також інші особи, яких на розсуд дослідника,доцільно опитати.
3.2 Спеціально-юридичніметоди дослідження латентної злочинності
Спеціально-юридичні(оперативно-слідчі) методи дослідження латентної злочинності охоплюютьсукупність методів, які застосовуються головним чином в оперативній, слідчій танаглядовій діяльності правоохоронних органів, а саме методи: оглядвіктимізації, аналіз динамічних статистичних рядів відповідних видів злочинів упорівнянні з даними про активізацію роботи органів боротьби зі злочинністю уперіод спостереження, кримінологічний експеримент тощо.
Реалізаціязазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті танадійності даних про обсяг латентної злочинності.
ВИСНОВКИ
В ході опрацьованихматеріалів з теми курсової роботи можна зробити висновок, що латентназлочинність визначається як частка злочинності, що становить сукупністьзлочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметомпередбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуальногопровадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності.
Латентна та інша(нелатентна) злочинність пов’язані між собою і впливають одна на одну.Зростання та посилення небезпечності загальної злочинності через їїорганізованість, професіоналізм, тиск на потерпілих та співробітників правоохороннихорганів. Корупційне розкладання останніх тощо супроводжується намаганнямзлочинців уникнути викриття, тобто збільшення частки латентних злочинів. Цьомунамаганню у вигляді «супротиву» може сприяти й підвищення активності у боротьбізі злочинністю за принципом «дія викликає протидію». З іншого боку латентназлочинність, суттєво викривлює уявлення про реальний стан злочинності.Послаблює результативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне відтворенняостанньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням правоохоронної системи,негативно впливає на соціально-психологічний клімат у суспільстві. Вонапороджує недовіру громадян до здатності державної влади забезпечити їхнюбезпеку від злочинних проявів.
У науковійюридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну тапограничну.
Практикадіяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівнялатентності: низький; середній, високий.
Під причинамилатентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального,правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню,реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченнюповноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характерунеобхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судовихорганів, до обов’язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, якіїх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Фактори, яківпливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщовзяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин.Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні дозлочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме відцих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.
Для виявленнялатентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.
Опрацювавшипитання латентної злочинності у курсовій роботі можна зробити висновок про те,що зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою вкраїні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стаєбеззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цьогоявища. Виявлення латентної злочинності – завдання складне, але все ж його можнавирішити. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, з якими б бережностямине вчинений, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю незникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винногодо вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Всі ці вчинкипов’язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та іншіінформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму злочиннуподію. При виявленні латентних злочинів обов’язково повинні братися до уваги їхспецифіка, форма зовнішнього прояву, конкретні способи, місце і час їхвчинення, морально-психологічна характеристика можливої винної особи.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закалюк А. Курс сучасноїукраїнської кримінології / Закалюк А. – К.: «Видавничий дім», 2007. – С. 177.
2. Александров Ю. Кримінологія /Александров Ю., Гель А., Семаков Г. – К.: МАУП., 2002. – С. 56.
3. Головкін Б. Латентний виміркорисливої злочинності в Україні / Головкін Б. // Юридична думка. – 2009.- № 6.– С. 110.
4. Даньшина І. Кримінологія /Даньшина І. – Х.: «Право», 2003, С. 44-45.
5. Іванов Ю. Кримінологія /Іванов Ю., Джужа О. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.
6. Босхолов С. Основыуголовной политики: конституционный, криминологический, уголовно-правовой информацеонный аспекты / Босхолов С. – М., 1999. – С. 21.
7. Кудрявцев Н. Генезиспреступления. Опыт криминологического моделирования / Кудрявцев Н. – М., 1994.– С. 164.
8. Джужа О. Кримінологія /Джужа О. – К.: «Атіка», 2010. – С. 67.
9. Гель А. Кримінологія / ГельА., Семаков Г. – К.: МАУП., 2002. – С. 57.
10. Ільченко С.Кримінологічне дослідження стану латентної контрабанди наркотичних засобів,психотропних речовин, іх аналогів та прекурсорів / Ільченко С., Ємець Б.//Кримінальне право України. – 2006. — № 7. – С. 19.
11. Губанова О. Латентністьзгвалтування: рівень та основні фактори детермінації / Губанова О. // Збірникнаукових праць. – 2007. — № 36. – С. 454.
12. Кримінальний кодексУкраїни. – К.: Велес, 2008. – С. 51.
13. Хохряков Г. Кримінологія/ Хохряков Г., Кудрявцев В. – М.: Юрист, 1999. – С.409.
14. Рущенко І. Соціологіязлочинності / Рущенко І. – Х.: Нац. Ун-т внутр. Справ, 2001. – С. 280 – 281.
15. Оболнцев В. Латентназлочинність: проблеми теорії та практики попередження / Оболнцев В. – Х.: СПДФО Вапнярчук, 2005. – С. 56.
16. Колодяжний М. Вимагання.Поєднане з насильством: деякі питання летентності / Колодяжний М. // Проблемиборотьби зі злочинністю в Україні: матер. VI міжвуз. Наук. Студ. Конф. Зкримінології (м. Харків, 27 листопада 2007 р.). – Х.: Нац. Юрид. Акад. Україниімені Ярослава Мудрого. – С. 16 – 17.
17. Базирук І. Латентність тазлочинність у сфері незаконного переміщення предметів через митний кордонУкраїни / Базирук І. // Право України. – 2009. — № 7. – С. 130-134.
18. Панкратов В. Методологіяі методика кримінологічних досліджень / Панкратов В. – М.: Юридична література,1972. – С. 102.
19. Голін В. Кримінологія /Голін В. – Х.: «Право», 2009. – С.26 – 28.