КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни«Логіка»
План
1. Сумісність визначень
2. Безпосередні умовиводи
3. Поняття доведення
1. Сутністьвизначень
Якщоми маємо справу з поняттями, то нас цікавить перш за все їхній зміст. Змістпоняття, не поданий у слові, що виражає поняття безпосередньо, не є очевидним.Наприклад із самого слова «диспозиція» нам ще не відомий зміст цього поняття.Зміст поняття з’ясовується завдяки логічній дії (операції), що здобула назвувизначення (definitio).
Визначенням(дефініцією) називається розкриття змісту поняття.
Оскількизміст поняття складають необхідні, істотні ознаки предмета, то визначитипоняття – означає з’ясувати істотні ознаки предмета. Так, визначити поняття«наклеп» – означає з’ясувати істотні ознаки наклепу.
Визначеннярозв’язує такі два пізнавальні (гносеологічні) завдання:
1.З’ясовує властивість визначеного предмета, дає відповідь на запитання про те,що є даний предмет.
2.Обмежує визначуваний предмет від усіх інших суміжних з ним предметів.
Так,визначаючи поняття «розбій» як 1) напад 2) з метою заволодіння особистим майномгромадян, 3) поєднане із насиллям, небезпечним для життя або здоров’я особи,котра зазнає нападу, або 4) із загрозою застосування такого насилля, ми тимсамим розкриваємо сутність розбою, визначаємо його істотні ознаки і відрізняєморозбій від таких злочинів як грабіж, крадіжка, бандитизм тощо.
Визначенняє підсумком складного і тривалого процесу пізнання предметів або явищ.Визначення нібито завершує процес вироблення поняття. Але не залишаютьсянезмінними. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до других, більшточних, що відповідають даному рівню розвитку знань.
Визначеннявідіграють важливу роль у пізнанні та практиці. Жодна наука не може обійтисябез визначення своїх понять. Доти, доки відсутнє наукове визначення того чиіншого предмета, немає й точного знання істотності предмета, що відображаєтьсяцим поняттям, відсутній і критерій для відокремлення одних предметів від інших.Наприклад, відсутнє в законі чітке визначення поняття «посадова особа»призводила в судовій практиці до того, що особи, які не є посадовими,(наприклад, пастух), розглядалися іноді як посадові, що породжувало судовіпомилки.
У тойчас же необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення не повністю відображаєпредмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки і полишає поза своїмзмістом масу інших ознак, якими наділений певний предмет. Визначення обрублюєпредмет, не виражає багатства його проявів, зв’язків відносин. На цей недогляду визначенні неодноразово звертали увагу філософи. Так, визначення «життя» як«спосіб існування білкових тіл», зазначали: «Наша дефініція життя, дуженедостатня, оскільки вона далека віл того, щоб охопити всі явища життя, анавпаки, обмежується найзагальнішими серед них… Щоб дістати дійсно вичерпнеуявлення про життя, нам довелося б простежити всі форми життя від найнижчої донайвищої. Проте для щоденного вжитку такі дефініції дуже зручні, а іноді безних не можуть, поки ми не забуваємо про їхні неминучі хиби».
2. Безпосередніумовиводи
Умовиводомназивається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох судженьвиводиться нове судження, котре містить в собі нове знання.
Наприклад,коли з двох суджень: 1) «Кожен обвинувачений має право на захист» і 2)«Петренко – обвинувачений» виводиться третє судження «Петренко має право назахист», ми робимо умовивід.
Термін«умовивід» вживається у подвійному значенні. Під «умовиводом» розуміють ірозумовий процес виведення нового знання із судження, і саме нове судження, якнаслідок розумової операції.
Умовиводиза своєю структурою складніші, ніж поняття та судження, форма мислення. Поняттяі судження входять до складу умовиводу як його елементи.
Будь-якийумовивід складається із засновків і висновку.
Засновки – це судження,із яких виводиться нове знання.
Висновок – судження,виведене із засновків.
Наприклад,візьмемо умовивід «Будь-який злочин суспільно небезпечний», «Крадіжка єзлочин». Отже, крадіжка суспільно небезпечна.
Уцьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїтьпісля слова «отже», – висновок.
Умовивід– це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюєтьсяперехід від відомого до невідомого. Об’єктивною підставою умовиводу є зв’язок івзаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався знагромаджених не пов’язаних між собою випадкових предметів і явищ, то відзнання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже,умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явищаоб’єктивної дійсності взаємопов’язані, підпорядковані певним законам, то існуєне тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставізнання інших.
Це неозначає, звичайно, що нове знання можна вивести із сполучення будь-якихсуджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому міжсудженнями існує логічний зв’язок, котрий відображає взаємозв’язок предметів іявищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов’язані між собою, то йсудження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов’язані і томувивести із них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід не можна.Наприклад, із таких двох суджень: «Будь-який злочин є діяння суспільногонебезпечне», «Усі дерева є рослини» – не можна зробити ніякого висновку тому,що ці судження відображають об’єкти різних предметних областей, логічно непов’язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом.
Убудь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:
1)Вихідне знання, те, з якого виводиться нове знання – воно міститься в засновкахумовиводу.
2) Висновковезнання – містить ся у висновку.
3)Обгрунтовуюче знання – знання, котре пояснює правомірність висновку іззасновків. Обгрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів,воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, але складаєлогічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок,здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і необхідним.
Задопомогою умовиводів здобувають знання опосередковані або висновкові.
Знаннябувають безпосередні або опосередковані (висновкові).
Безпосередніминазивають знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів абоявищ. Наприклад, «Ця стіна біла»; «На замку, яким замикали магазин, наявнісліди злому» і т.д.
Вістинності (або хибності) цих суджень ми переконуємося за допомогою живогоспоглядання предметів, не вдаючись до логічних доказів і міркувань. Щобвизнати, наприклад, судження «Ця стіна біла» істинним або хибним, досить поглянутина цю стіну.
Безпосереднізнання складають незначну частину всіх наших знань. Основними знаннями є знанняопосередковані.
Улогіці під безпосередніми умовиводами розуміють такі умовиводи, у котрихвисновок робиться всього з одного засновку. Так, якщо висловимо судження «Будь-якийзлочин є правопорушення» і з нього зробимо висновок про те, що «Деякіправопорушення є злочинами», то цей розумовий процес є умовиводомбезпосереднім.
Висновоку безпосередньому умовиводі здобуваємо за допомогою перетворення судження.Проте безпосередній умовивід не може бути зведеним до простої зміни однієї лишеформи судження, він зачіпає і зміст думки, робить її визначеною, яснішою,точнішою. Цим вихідне знання оновлюється, набуває іншого звучання.Безпосередній умовивід є за формою умовиводом, а не перетворенням судження, яктвердять дехто з логіків. Йому притаманні всі ознаки умовиводу: у ньому наявневихідне знання, знання висновкове і знання Обгрунтовуюче – ті правила, за якимивихідне судження перетворюється у висновкове.
Основнимиспособами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення тапротиставлення суджень. Безпосередні умовиводи утворюють також за допомогоюспівставлення суджень за правилами відношень між судженнями.
3. Поняттядоведення
Будь-якесудження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно можебути прийняте за істину тільки після того, як ми переконаємося у йогоістинності.
Вістинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосередньогоспівставлення їх із дійсністю, за допомогою органів почуття, у процесіпрактичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження«Замок, на який замикалися двері будинку потерпілого, має сліди пошкоджень»,досить оглянути цей замок.
Алепереконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завждиможна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може бутивстановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під часпізнання таких фактів вони вже не існують в дійсності і не можуть бутисприйняті безпосередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упевнитися вістинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під часскоєння злочину обвинувачений знаходився на місці вчинення злочину»;«Організатором скоєння злочину був Т.» і т. д. Істинність подібних судженьустановлюється і перевіряється не безпосередньо, а опосередковано, за допомогоюумовиводів і логічних доказів.
Доведення – це процесдумки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогоюінших положень, істинність котрих установлена раніше.
Наприклад,нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є діясуспільно небезпечна». Для цього ми наводимо також два судження: 1) «Всякийзлочин є діянням суспільно небезпечним»; 2) «Одержання хабара є злочин» – івиводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваногосудження.
Доведенняж умовивід. У нашому прикладі воно відбувається у формі одного умовиводу. Убільшості випадків доведення є складними, вони складаються не з одного, абагатьох умовиводів.
Термін«доведення» уживається в кількох значеннях.
1.Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обґрунтовується істинністьтого чи іншого положення.
2.Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад, літописи,оповіді очевидців, мемуари тощо.
3.Доведення – це процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одногосудження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення»уживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як мислений процес.
Список використаноїлітератури
1 Жеребкін В.Є.Логіка: (Підруч. для юрид. Вузів і фак.) – 2-е вид., стереотип. – Х.: Основа.К.: Знання, 1998. – 256 с.
2 Конверський А.Є.Логіка: Підручник для студентів юридичних факультетів. – К.: Центр навчальноїлітератури, 2004. – 304 с.
3 Мозкова Н. Г.Логіка: Навч. пос. – К.: Караела, 2007 – 248 с.
4 Титов В.Д., ЦалінС.Д., Невельська-Гордєєва та ін.; за заг. ред. проф. В.Д. Титова Логіка:Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – Х.: Право, 2006. – 208 с.
5 Тофтул М.Г. Логіка.– К.: Академія, 1999. – 336 с.