Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему

Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему
Місце фонетики та орфоепії в національно-мовному просторі особистості. З історії української фонетики.
Знать од Бога
І голос той, і ті слова…
Т. Шевченко
Не кожний написаний текст добре сприймається, коли його озвучують, і, навпаки, є чимало прикладів, коли навіть блискучі усні виступи у надрукованому вигляді втрачають свою привабливість. Від чого це залежить: від голосу, інотації, правильного наголошування слів? У чому секрет ефективного усного мовлення? Обговоріть цю проблему у класі.
◊ Прочитайте визначення, правильно наголошуючи слова. Що нового ви дізналися про науку фонетику? Що вивчає фонетика української мови? Яке визначення є більш повним?
Фонетика(від гр. phonetikos – звуковий) – це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови (Підручник).
ФОН’ЕТИІКА, и, ж, лінгв. [грец. Phonetikе – звуковий, голосовий ]. 1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного (робота мовного апарату), акустичного та значеннєвого аспектів. 2. Розділ мовознавства, який вивчає звукову будову мови (способи утворення звуків та їхні акустичні властивості); -ст, -а, ч., кл., е. Спеціаліст із фонетики; -ичн, -а, -е. Прикм. до фонетика; пов’язаний зі звуками мови; звуковий, напр.: фонетична транскрипція («Сучасний тлумачний словник української мови»).
Фонетика(від гр. phonetikos – звуковий голосовий) — 1)розділ мовознавства, що вивчається звуковий склад мови. Описова Ф. – розділ, що містить відомості про звуковий склад мови на певному етапі її розвитку і про всі зміни, що відбуваються в ньому. Історична Ф. – розділ, що вивчає склад мови протягом усього історичного періоду її розвитку. Загальна Ф. – розділ, що розробляє на матеріалі різних мов теорію утворення звуків, наголосу, структури складів тощо. Експериментальна Ф. стосується вивчення звукової будови мови за допомогою приладів та інстурментів; 2) артикуляційні та акустичні властивості звуків певної мови («Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів»).
Випишіть із прочитаного нові терміни. З’ясуйте їх значенняза лінгвістичними словниками.
◊ Дайте визначення поняття «орфоепія» на основі вивченого в попередніх класах. Свої дефініцію доповніть характеристикою цих понять на основі поданої далі інформації.
Орфоепія(від гр. orthos – правильний і epos – мова) – це розділ мовознавчої науки, що визначає систему норм єдиної вимови, властивої літературній мові. Цим словом називається і система загальноприйнятих правил, які регулюють вимову слів, властиву літературному мовленню.
В основі орфоепії лежить фонетична система мови. Дотримання норм літературної вимови – важлива ознака культури особистості, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики.
Перепишіть останнє речення, поставивши наголоси у словах. Виконайте фонетичний аналіз слова користування.
◊ Як створюється звуковий образ людини, жителя певної країни? Що, на вашу думку, впливає на звуковий образ кожної країни? Окремі відповіді ви знайдете в цих текстах. Висловіть власні міркування на основі знайденої вами самостійно інформації, що підтверджує чи заперечує думку вчених.
Учені Литви стверджують, що кліматичні умови, неповторні навколишні ландшафти, особливості рослинного і тваринного світу, гравітаційного та магнітних полів, геохімія ґрунту, поверхневих та підземних вод – усе це значною мірою впливає на фізичні та психічні властивості етносу, його соціотип, мову, мелос. Чим глибший етнічний родовід має людина, тим комфортніше почуває себе на своїй батьківщині, менше хворіє, має більшу життєву енергію (з журналу).
Зорові та слухові образи сучасних столиць европейських держав, крім історичних та культурних пам’яток, створюють грецька мова в Атенах, словацька в Братиславі, чеська в Празі, польська у Варшаві, не кажучи вже про французьку в Парижі, італійську в Римі тощо.
Ми европейці, а у вдачі кожного европейця лежить засада – скрізь триматися своєї мови та національної орієнтації(О.Пономарів).
Прочитайте тексти уголос. Укажіть слова, в яких є м’які, пом’якшені і напівпом’якшені приголосні звуки, поділіть ці слова на фонетичні та орфографічні склади. Як передається м’якість на письмі? Затранскрибуйте останнє речення.
Поставте прізвище Пономарів у формі родового відмінка.
Довідка
Звук [і], який походить з давніх [о], [е] чергується з [о], [е] у відкритих складах. Наприклад: кінь — коні, Львів — Львова, Київ — Києва, піч — печі.
◊ Етнопсихологи доводять, що існує тісний зв’язок між мовами та кліматом: сонце сприяє тому, що в мові виникає більше голосних звуків, а рівновага між голосними і приголосними встановлюється у мовах, носії яких здавна живуть у помірному кліматі. Письменники про це пишуть так:
Надзвичайна мова наша… В ній усі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших… Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, у ній що не звук, то подарунок, все зернисто, як самі перла(М.Гоголь).
З урахуванням міркувань учених і письменників складіть усний твір мініатюру «Кожний звук промовляє до мене».
◊ Прочитайте текст уголос і перепишіть. Придумайте заголовок. Вертикальною рискою позначте місця можливих пауз, які полегшують читання тексту. Поясніть, чому у третьому реченні стоїть тире.
В українській мові відчуття плинності, текучості пов’язане зі звуком [л], який чують українці у звуках природи (плавати, лити, булькати тощо). В японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності та всілякі асоціації з цим звуком у японців не можуть пов’язуватися. У давньогрецькій і латинській мовах не було шиплячих звуків — не було для носіїв цих мов таких звуків і в природі (порівняйте укранські шум шелест, шепіт, шурхіт та под.), відповідно, не могло бути пов’язаних із цими звуками асоціацій, оцінного ставлення до явищ тощо ( Я. Радевич-Винницький).
Користуючись словником української мови, наведіть приклади слів, які б підтверджували зв’язок звукового складу зі значенням самого слова. Наприклад, слова сонце, сяяти, усмішка, в яких значущим є звук [с ].
◊ Прочитайте текстуголос. Визначте його тему й основну думку. З’ясуйте стильову належність.
Історія людської культури засвідчує одвічне прагнення пізнати феномен звука людської мови, голосу, який, як уважають, є найкращим інструментом, що його створив Господь Бог. А на кожному інструменті треба вчитися грати, щоб ним майстерно володіти.
Зверніть увагу: в дітей голоси дзвенять, вони приємні, природні. А згодом голос може навіть “глухнути”, ставати приглушеним чи пронизливим, верескливим, деякі говорять “в ніс”, чимало з нас “ковтає” слова, склади, окремі звуки чи “вистрілює” їх. Це свідчить про те, що у вивченні мови і взагалі у мовному вихованні щось недопрацьовуємо. Фетишизуючи писемне мовлення (адже всі помилки в диктантах, переказах, творах учителі ретельно рахують!), ми недостатню увагу приділяємо тому, щоб навчити учнівгарно висловлюватися, виробляти свій голос (О. Сербенська)
Поміркуйте, в чому сила усного слова, яка роль голосу. Проведіть аналіз власного усного мовлення і мовлення своїх однокласників. Які мовленнєві помилки частіше за все трапляються? У чому їх причина? Думку обґрунтуйте.
З’ясуйте значенняпідкреслених слова і словосполучення за словниками. Укажіть слова, в яких наявні випадки асимілятивних явищ.
◊ Вас запросили до участі в обговоренні проблеми «Мовлене слово – кодекс поведінки». Ознайомтеся з уривками виступів попередніх учасників «круглого столу». Визначте основні ідеї авторів. Прочитайте уголос подані тексти. Як розділові знаки впливають на темп читання? Що споріднює і чим відрізняються тексти за звуковою організацією?
Слово – свідок історії, свідок Часу. У Слові починається і завершується життя твого народу, твого безконечного родоводу, в ньому ж починається і завершується духовне життя Людини. Ось чому нас заворожує давня пісня, давній текст. У них перехрещується пам’ять всіх сущих до тебе. Слова випромінюють енергію, як світло. Людина протистоїть Часові саме в Слові. Власне Слово і є Пам’ять (П.Мовчан).
Слово вчить і кличе, коле і пестить, підносить і очищає… Ми виСЛОВлюємо спонуку і згоду, радість і горе, захоплення красою, надію в молитві. Ми всі діти слова від колискової пісні, від зародку цивілізації. У слові ми виявляємо себе, своє особисте “я”. Енергія атома, мирного чи злого, кориться йому, бо перед ним – слабка. Слово лихе чи привітне, криве чи ласкаве, гостре чи улесливе, чорне чи красне, чесне чи нещире – є кодексом поведінки.
Слово – візитна картка: віку, професії, соціального стану, країни і громадянства.Слово гуртує людей у народ і будує державу. Нарешті слово охороняє культурнуцілісність та інформаційний суверенітет нації. Слово – одне з наймогутнішихкомунікативних знарядь людини. Безсиле само по собі, воно стає могутнім іважливим, якщо сказане вміло, щиро і вчасно(О.Скочинець)
Підготуйте свій виступ до участі у «круглому столі».
◊ Багатобарвність живого мовлення гостро помічають письменники. Прочитайте виразно уривок вірша. Розберіть речення за частинами мови. Визначіть, які частини мови відтворюють манеру говоріння.
Люди незвичайними стають
У розмовнім, у грайливім плині,
Ті спокійні, ті ледь відстають,
Ті гарячкуваті і невпинні (О.Лупій “Розмова”) –PAGE_BREAK–
◊ Ви помічали, як спілкуються в різних місцевостях України. Навіть сам процес говоріння називають неоднаково: в одних – говoрять, або говoрат, вогoрат, говoреть, говoрє, гвaрат, говoрут, в інших же – гомонять або гомонeть, ще в інших – бaйуть, балaкайуть, гадaють, бесiдують. Чому існує стільки варіантів одного і того ж слова? З чим це пов’язано?
Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність, назвіть тип мовлення. Якими словами виражена основна думка? Оцініть дії головних героїв. Як досягається місцевий колорит розмовної практики спілкування? Випишіть з тексту говіркові і розмовні слова і поясніть їх значення.
Великий чорний пес Циган. Він уже старий: має сиву бороду, червоні очі і ледви волочить ногами. Не гавкає, лише скавулить, буцімто плаче. Мало їсть, а багато лежить. Коли малий його зганяє, щоб з ним бавитися, то Циган так жалісно подивиться на нього, що малому відохочується забави. Сам жаль у тих мудрих, песячих очах. Жаль за минулими роками, коли він був чуйним сторожем хати і свого газди товаришем вірним. А тепер що? Тепер він на ласкавім хлібі.Раз малий хотів сісти на Цигана і їхати на ньому. Але Циган не мав охоти бути за коня. Мабуть, не довірював своїм ногам. Положився. А коли малий не давав йому спокою – гаркнув і показав свої погаратані зуби. Хлопець розплакався і побіг до мами.
— Мамо, я хочу їхати на Цигані, а він гаркає на мене. Пощо нам Цигана тримати?
Мама здивовано й наче гнівно подивилася на хлопця.
— Циган не кінь, чемні хлопці на псах не їздять. Пси не на те.
— А на що?
— Пес пильнує хати. Не пускає недобрих людей. Гавкає вночі.
— Циган не годен гавкати. Він хрипить.
— Бо старий. Але за своїх молодих літ Циган був такий пес, що пошукати. Не лиш чуйний, але й мудрий
(Б. Лепкий «Казка мойого життя»)
Довідка:
— погаратані зуби – дієприкметник від дієслів гаратати, гаратнути – діалектне бити.
Виконайте читання тексту в ролях. З’ясуйте, які стилістичні особливості і лексичні засоби допомагають встановити місце логічного наголосу в діалозі.
Рідне слово у дружній розмові, бесіді з рідною чи близькою за духом людиною. Яскраве, педагогічно доцільне мовлене слово виховує ціннісне бачення світу, формує характер, світобачення особистості. Варто лише частіше «перебувати наодинці зі словом». Що означає цей вислів?
◊ Прочитайте текст і визначте основну ідею автора. Які значення має слово бесіда? Про які нові значення цього слова ви дізналися? Як жителі різних країн здійснюють бесіду? До поданої автором інформації додайте власну, зібрану з різних, у тому числі Інтернет-джерел.
Бесіда – це надія на щасливе порозуміння. Без розмови, без бесіди … життя важко собі уявити. Тому-то й теплішого слова, ніж бесіда, годі підшукати. Хіба що слово «хата». Але що таке хата без бесіди? Все одно, що димар – без диму: сумне видовище. Хоч як насолоджувала б око наша світлиця, в ній мусить бути й те, що насолоджує вухо – бесіда. …
Бесіда – то мистецтво. То живий голос; у ньому – одна з принад бесіди.
Бесіда – то руки, очі, вираз обличчя (міміка), взагалі все тіло. Майстрами були римляни у «бесіді тіла», бо саме в них найвищого розвитку сягнув жанр пантоміми – вистави, де актори представляли дію не за допомогою слів, а мімікою і рухами всього тіла.
Уявімо собі листовну бесіду чи взагалі текст без жодного розділового знака – суцільні літери, де й між словами жодної паузи, жодного простору немає. Безликий був би текст. Бо розділові знаки – то своєрідна міміка: подив, збудження, сумнів, енергійний жест, мовчанка… Емоційні іспанці не тільки наприкінці, а й на початку фрази ставлять знак оклику чи питання (щоправда «догори ногами»); і в цьому є сенс: читач одразу повинен настроїтись, аби відповідні емоції не запізнювалися…
Бесіда – то також мовчанка. Передусім — у Японії. За горнятком чаю у повній мовчанці спливає, приміром, година. Потім, знову ж таки у повній мовчанці, гість і господар (чи гостя і господиня) кланяються і навзаєм сердечно дякують собі за милу…бесіду. «Бесіда» — від слова «сидіти». Японці просто сидять, їхнє спілкування не вимагає навіть мовчазних слів: їхнє спілкування – настроями…
Мо хоча шануємо і настрій, і мовчанку, усе ж полюбляємо слова й не скупимося на них. Тільки все наче меншає тих бесідних слів, тих настроїв…
(А.Содомора «Наодинці зі словом»).
Андій Содомора – член Спілки письменників України, кандидат філологічних наук, лауреат літературної премії ім. Максима Рильського, автор перекладів творів античних авторів. Книга «Наодинці зі словом» — це своєрідні оповідання, відтінені настроєм та психологічними образками, світом українського Слова.
Випишіть з тексту слова, де наявні випадки історичних чергувань голосних і приголосних.
Упродовж тривалого часу українські вчені досліджують питання фонетики. Елементи системного підходу до історико-фонетичних явищ східнослов’янських мов можна було прослідкувати вже в мовознавстві 20-х – 60-х рр. ХІХ ст. Ґрунтовні дослідження з історичної фонетики української мови пов’язані насамперед з науковою діяльністю учених Харківської лінгвістичної школи – О.О.Потебні та П.Г.Житецького.
Уважно прочитайте текст. Придумайте до нього заголовок.
Довідка
Олександр Опанасович Потебня (1835-1891). Український та росiйський мовознавець, педагог, фiлософ, етнограф, славіст, «людина-епоха».
Родом iз села Гаврилiвка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер – Сумської обл.). Закiнчив iсторико-фiлологiчний факультет Харкiвського унiверситету.
Засновник Харкiвської лiнгвiстичної школи.
Російська Академiя наук присудила йому Ломоносівську премiю, обрала членом-кореспондентом.
Спираючись на дані писемних пам’яток і сучасних говорів, О.Потебня вперше подав характеристику діалектів та їх класифікацію. Досліджував і проблеми слов’янського наголосу.
У працях “О звуковых особенностях русских наречий” (1865 р.) та “Заметки о малорусском наречии” (1870 р.) учений здійснив опис фонетичної системи української мови. Значну увагу приділив таким явищам, як вимова ненаголошених голосних, глухих і дзвінких, проривних і фрикативних приголосних, пом’якшення та ствердіння приголосних.
Пояснив низку історичних чергувань, зокрема чергування [о], [е ] з [ і] (бік — бóку; сім – семú), появу приставних звуків (імла, іржа, ішов).
Для порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов, аналізу фольклорних, поетичних творів, спостережень над історією української мови, її говірок відомий науковець у своїх працях широко використовував український матеріл.
Юрій Шевельов вважав, що праці Олександра Потебні “започаткували справжнє історичне дослідження української фонетики”.
Першим ґрунтовним дослідженням з історичної фонетики української мови, де порушено питання про час її формування, була також праця Павла Гнатовича Житецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия». Надрукована книжечка була у 1876 р.
Дослідження історії звукових явищ української мови пропонувалося в їх внутрішньму зв’язку й діахронічній послідовності. Дістала подальшого поглиблення й ідея Житецького про головну роль вокалізму: саме зміни в підсистемі голосних (занепад редукованих) викликають наступні зміни як у підсистемі голосних, так і в підсистемі приголосних.
Довідка
Павло Гнатович Житецький (1836-1911). Народвся, у місті Кременчук, тепер Полтавська область. Відомиий українськиий філолог, педагог і громадський діяч.
Навчався в Київській духовній академії та Київському університеті.
Павло Житецький — один із основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою).
Дайте відповіді на такі питання:
Що вам відомо про цих учених як фольклористів?
Які праці з історичної фонетики написали О.Потебня і П.Житецький?
Які історичні явища намагалися пояснити вчені в кінці ХІХ століття?
Що вам відомо про сучасних мовознавців, які займаються вивченням історії фонетики української мови?
Тема для розмови.
Радіо, телевізор, інтернет сьогодні змінюють роль звуку і голосу, впливають на звуковий образ як окремої людини, так і цілого регіону, країни. Прослідкуйте, який рівень мовленнєвої культури передач, інтернет-повідомлень на сьогодні. Укладіть своєрідний путівник-порадник «Підвалини гарної усної мови».
Захряс майдан…
Захряс гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми й сліпцями.    продолжение
–PAGE_BREAK–
І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудакає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, «причитує», п’є квас, їсть тараню, «будькає», лускає насіння й крутиться на каруселі…
Остап Вишня, «Ярмарок», 1925 рік
Основні фонетичні одиниці української мови: звук, склад, фонетичне слово, фраза.Звук мовлення і фонема.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос— більш нічого,
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
Тарас Шевченко …
Комунікативна розминка.
Українську мову називають “солов’їною”. Це характеристика насамперед її мелодики, інтонації, яку треба пізнавати, усвідомлювати і зберігати. Доведіть, що саме у фонетичній системі зберігається самобутність мови.
◊ Прочитайте текст. Як ви думаєте, чим відрізняються звуки мови від звуків природи? Для чого використовуються мовні звуки? У процесі комунікації* люди вимовляють і чують велику кількість звуків. Від чого залежить велика кількість мовних звуків у мовленні? Які саме звуки є важливими для спілкування? Знайдіть визначення мовного звука.
З’ясуйте стильову приналежність тексту. Придумайте до нього заголовок. Розберіть перше речення другого абзацу за частинами мови. У підкреслених словах виділіть морфеми.
Мова людського суспільства – це звукова мова. Для передачі своїх думок співбесідникові людина користується звуками. Ці звуки в сукупності утворюють слова. Так, наприклад, сам, сом, сум розрізняються голосними [а], [о], [у]; слова бив, пив, жив, шив, нив, лив, рив розрізняються приголосними [б], [п], [ж], [ш], [н], [л], [р]. Ми бачимо, що, коли замінити один із цих звуків іншим, утворюється нове слово. Може бути й так, що при заміні звуків змінюється не слово в цілому, а лише його форма, наприклад: небо, неба, небу ([о]– [а]— [у]).
Разом з тим, коли ми говоримо, залежно від індивідуальної вимови, темпу мовлення, від позиції звуків у слові з’являється велика кількість видозмін голосних і приголосних звуків, які не здатні змінити значення слів та їх форм. Наприклад, слово село може вимовлятися з голосним [е]або з голосним [е и](тобто з голосним [е], наближеним до [и], а слово криве – з голосним [и]або [ие](тобто з [и], наближеним до [е]), проте в обох випадках слова залишаються тими самими: Не утвориться нове слово й не зруйнується перше. Отже, одні звуки здатні розрізняти слова та їхні форми, а інші – не здатні.
Найменші одиниці звукової системи мови, здатні розрізняти слова та їхні форми, так і будемо називати звуками.
Звуки, які не здатні розрізнити слова та їхні форми, — несамостійні. Вони є лише відтінками звуків. Різних відтінків звуків у нашій мові дуже багато. Кожен звук об’єднує кілька відтінків звуків.
В українській мові є 6 голосних і 32 приголосних звуки (Н.Тоцька).
*Комунікація — з лат. communicatio— спілкування, обмін думками, інформацією
Довідка
Тоцька Ніна Іванівна, доктор філологічних наук, професор, одна із засновників експериментальної фонетики в Україні. Автор наукових праць, підручників з фонетики української мови.
◊ Прочитайте визначення. Яка з характеристик звука є науковою, а яка поетичною? Чому? Запропонуйте власне визначення поняття «звук».
1. Звук ч., м. ці. 1. род. -у. Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина сприймає слухом. 2. род. –у, фіз. Поширювані в пружних тілах механічні коливання. 3. род. –а. муз. Тон певної висоти і сили. 4. род. –а, лінгв. Елемент людської мови, що утворюється за допомогою органів мовлення, наприкл.: голосні (приголосні) звуки («Сучасний тлумачний словник української мови»).
2. Звук м’ови – найкоротша виокремлювана одиниця усної мови, яка утворюється мовними органами за один момент вимовляння («Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів»).
3. Звук, що виривається з наших грудей, як подих самого буття. У звуках прекрасно втілена об’єднана енергія народу ( Вільгельм фон Гумбольдт).
Довідка
Вільгельм фон Гумбольдт (1767 -1835) — німецький учений, один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про «внутрішню форму мови» як вираження індивідуального світобачення народу.
◊ Прочитайте текст і дайте відповіді на такі запитання: Які звуки називаються голосними? Як характеризуються голосні звуки за місцем артикуляції, за ступенем підняття язика? Як називають голосні звуки за участю губ?
Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв’язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.
Голосні звуки — це звуки людської мови, основу яких становить голос. Приголосні звуки — це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.
При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок.
Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo — розчленяю).
Залежно від положення язика голосні характеризуються за місцем артикуляції і ступенем підняття язика. Якщо при вимові звука язик просувається наперед і піднімається до переднього піднебіння, утворюються голосні переднього ряду [і], [и], [е]. Якщо ж при вимові голосних язик зосереджений у задній частні рота і піднімається до м’якого піднебіння, утворюються голосні заднього ряду [а],[о], [у].
Ступінь підняття залежить від того, якою мірою спинка язика піднімається до піднебіння. Якщо спинка язика піднята вгору найвище, утворюються голосні високого підняття [і],[у]. Трохи нижче піднімається язик при вимові голосного високо-середнього підняття [и]. Ще нижче – при утворенні голосних середнього підняття [е],[о]. Майже не піднімається язик при вимові голосного низького підняття [а].
Щодо участі губ голосні поділяються на неогублені (нелабіалізовані) і огублені (лабіалізовані). Огубленими, або лабіалізованими називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед ([о], [у]). При вимові неогублених (лабіалізованих) губи нейтральні. Це голосні [а], [е], [и], [і](Н.Тоцька).
Правильне відкриття рота під час вимови голосних і приголосних звуків української мови так чи інакше пов’язане з роботою нижньої щелепи і губних м’язів та є необхідною умовою чіткості усного мовлення людини. Виконайте таке тренування:
Артикуляційне тренування. Висхідне положення: На рахунок «один», «два» — скласти губи «хоботком», відірвати від зубів і висунути вперед. «Три», «чотири» — розімкнути губи, оголити зуби, але не розтискати їх, а прийняти положення посмішки. Стежте за тим, щоб ваші губи не були перенапружені. Повторіть вправу вісім-десять разів.
◊ Керуючись таблицею, що подана нижче, назвіть голосні звуки за вказаними нижче ознаками. Доповніть їх характеристику ознаками, які відсутні.
лабіалізований звук високого підняття;
звук низького підняття;
звук високого підняття переднього ряду;
звук високого підняття заднього ряду;
звук високо-середнього підняття;
звук переднього ряду середнього підняття;
лабіалізований звук середнього підняття.
Таблиця Класифікація голосних звуків
Підняття     продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
Приголосні звуки за місцем творення
Губні
Передньоязикові
Середньоязикові
Задньоязикові
Глотковий
[б], [п], [в], [м], [ф]
[д], [д’], [т], [т’], [з], [з’], [c], [c’], [ц], [ц’], [дз], [дз’], [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [л’], [н], [н’], [р], [р’]
[j]
[ґ], [к], [х]
[г]
Приголосні звуки за способом творення
Ротові
Носові
Африкати
Щілинні
Дрижачі
[б], [п], [д], [д’], [т], [т’], [ґ], [к]
[м], [н’], [н]
[дж], [дз], [дз’], [ч], [ц], [ц’]
[в], [ф], [з], [з’], [с], [с’], [ж], [ш], [j], [г], [х], [л], [л’]
[р], [р’]
Чи складно вам було читати діалог? Чи звернули ви увагу на голос? Власний і голос товаришів, які теж брали участь в інсценуванні? Який він — щирий, запальний, чіткий, м’який, а, можливо, надтріснутий, гугнявий? Чи правильно вимовляли ви звуки, чи дотримувалися пауз, чи всі слова, фрази були правильно почуті, а значить й усвідомлені?
У кожної людини голос має свій тембр (своєрідне забарвлення, силу, звучність), що багато в чому залежить не лише від фізіологічних, вроджених особливостей, а й від того, як ми дбаємо про свій голос, чи вдосконалюємо дикцію.
Виділення і характеристику звуків важливо починати із членування мовного потоку на великі відрізки мовлення (фонетичні одиниці), що характеризуються смисловою завершеністю та інтонаційною оформленістю, обмежені тривалими паузами і членуються на лінійні звукові сегменти меншої протяжності (синтагми). Ідеться про фонетичні фрази, відносно закінчені висловлювання, що співвідносяться з реченням.
Фрази можуть мати різну тривалість: так, у діалогах вони короткі, в монологах – довгі.
Наприклад: Щоб людина довше жила,/ треба, / щоб не старіла душа. /А що ж таке душа? /Мабуть,/ це просто внутрішній наш світ. / Дійсно!/(О.Захаренко)
Синтагма є відрізком усного мовлення, що виділяється в межах фрази як певна інтонаційно-смислова єдність. Може становити одне або кілька слів, що виражають в контексті одне, хоча б і складне поняття. Паузи між синтагмами не обов’язкові, вони коротші від міжфразових.
Наприклад, фраза Талановитій людині/ треба завжди пам’ятати,/ що шлях до зірок/ пролягає через труднощі…(І.Зязюн) складається із чотирьох синтагм.
У складі синтагм (мовленнєвих тактів) виділяють одне або кілька фонетичних слів.
Фонетичне слово– це самостійне слово разом із приєднаним до нього у мовленні (на початку чи в кінці) ненаголошеним службовим словом (прийменником, сполучником, часткою).
Наприклад: Стихає/ в класі /гомін / між дітьми (Л.Шило).
Фонетичне слово ділиться на склади, а в складах об’єднуються звуки.
◊ Перепишіть текст. Визначіть стильову приналежність тексту й основну думку автора. А якою була ваша перша вчителька? Яким, на вашу думку, має бути сучасний учитель?
Виділіть фонетичні фрази, синтагми, фонетичні слова. Поставте наголоси.
Коли я вперше приїхав з села до великого індустріального міста і зайшов на квартиру відомого українського поета, то побачив у нього над робочим столом портрет посивілої жінки з глибокими розумними очима.
Мати? Ні. Видатний поет не був схожий на неї. І я, після довгої розмови наважився запитати.
– Хто вона ця жінка?
Поет підвівся з крісла й тихо, але урочисто відповів.
– Моя перша вчителька. І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то я певен, кожний з нас носить дорогий образ у своєму серці” (В.Кучер «Учитель»)
Запишіть фонетичною транскрипцією останнє речення. Поділіть підкреслені слова на фонетичні склади.
Фонетична транскрипція — такий спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками.
Правила транскрибування
[еи] – голосний у ненаголошеній позиції
[с’]— для позначення м’якості приголосного
[в’]— для позначення напівм’якості приголосного
[н:]– так позначається подовження звука
[ў], [і] — для позначення нескладових, і
[дÇж], [дÇз] – для позначення одного звука
[г] — щілинний звук
[ґ] зімкнений звук
Я – [jа]; ю – [jу]; є – [jе]
Я – [а]; ю- [у]; є – [е]: після приголосного:
лялька [л а л к а]
¢над голосним для позначення наголосу: [чиета¢тие].
| для позначення звичайної паузи: [йа бачиу \ диўний сон]
// для позначення тривалої паузи
Цікаво знати
Різні системи фонетичних транскрипцій відомі ще з ХYІ століття.
У 1881 році було створено міжнародну фонетичну асоціацію, яка у 1888 році виробила принципи фонетичної транскрипції. Спочатку на основі латинського алфавіту.
У1962 році спеціальна комісія у справі транскрипціїї Інституту мовознавства АН України виробила принципи, на яких має грунтуватися фонетична транскрипція української мови.
Завдання фонетичної транскрипції — якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті.
Система літер разом з додатковими знаками, які служать по можливості для точного відтворення звукової системи даної мови, називається фонетичним алфавітом.
◊ Прочитайте (проспівайте) пісню. Які почуття викликає ця пісня? Чому вона стала народною? Що вам відомо про авторів цієї пісні? Хто виконував цю пісню? Що вам відомо про співачку Раїсу Кириченко?Чке речення повторюється в тексті? Чому
Перший абзац поділіть на фонетичні фрази, синтагми, фонетичні слова, затранскрибуйте. Випишіть з тексту слова, де наявні такі приголосні: сонорні, зімкнені проривні, щілинні; подовжені. Поділіть виділені слова на фонетичні і орфографічні склади. Перевірте за таблицею, що подана нижче.
Мамина вишня
Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала,
Долю мою молоду,    продолжение
–PAGE_BREAK–
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду
Вдаль голубими вітрами
Весни за обрій пливли.
Раннім туманом у мами
Коси, мов дим, зацвіли.
Мати в тривогах вінчала
Щастя жадане й біду,
Радо мене зустрічала
Мамина вишня в саду.
Здавна близьке й сокровенне
Все там, аж терпне душа.
Начебто й мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
Знов, як бувало, до столу
Кличе, лиш в хату зайду…
Ронить зацвіток додолу
Мамина вишня в саду.
Пісня любові й дитинства
В серці бринить, як струна,
Наче священна молитва
З рідного краю луна.
Та не порадує літо |
Душу мою молоду… |
Плаче тепер білим цвітом |(2)
Мамина вишня в саду.
Слова:
Дмитро Луценко
Музика: Анатолій Пашкевич
Таблиця
Складоподіл: фонетичний та орфографічний
Основні правила фонетичного складоподілу
Основні правила орфографічного складоподілу
1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.
2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.
3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.
4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти.
5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.
6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.
7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.
8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються, оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків.
1. Не можна розривати сполучення літердж, дз,які позначають один звук: ґу-дзик, хо-джу.
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це, Лук’-ян, низь-ко.
3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія, Ма-рія, олі-вець.
4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий, восьми-гранний, далеко-східний.
5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС,ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.
6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-прой Дніп-ро, Оле-ксандрай Олек-сандра, се-страй сест-ра.

◊ Виразно прочитайте текст, попередньо виконавши мовні тренування*. А як ви розумієте слово молодість? Кого можна вважати молодим сьогодні? Як впливає інформаційно-технологічне двадцять перше століття на молодих людей? Які цінності прищеплює? Поміркуйте.
Поділіть текст вертикальними лініями на склади, позначте наголошені склади. Розбийте слова на склади. Дайте характеристику складів. Виділіть слова, у яких складоподіл не збгається з правилами переносу цих слів на письмі з рядка в рядок.
Молодість − це не вік людини, тільки стан її душі, твердість волі, сила уяви, змога захоплюватися, − це перевага відваги над страхом, нахил до пригод, нехіть до безділля. Ніхто не стає старшим через те, що прожив якусь кількість років. Люди старіють лише тоді, коли позбуваються своїх ідеалів. Роки морщать чоло, але втрата ентузіазму лишає зморшки на душі…
Як довго Ваше серце сприймає голос краси, радості, відваги, величі та сили від Землі, Людини і Вічного, − так довго Ви молоді…
А коли всі нитки порвались і коли найінтимніша частина Вашого серця покрилася снігом песимізму і льодом цинізму, − тоді Ви справді постаріли…
(Напис на стіні Головної Квартири генерала Макартура на Філіппінах)
*Артикуляційне тренування. Тренування м’язів язика.
Висхідне положення: рот відкритий, кінчик язика торкається передніх нижніх зубів. На рахунок «один» кінчик язика піднімається до передніх верхніх зубів. На рахунок «два» — опускаємо, повертаючись у висхідне положення. Вправу повторюємо вісім-десять разів.
Кожний з вас по-різному прочитав попередній текст. Хто протяжно, хто швидко, пискляво чи басом. Але як би ми не промовляли слова, наприклад, слово вік, ми сприймаємо його як те ж слово, тобто розрізняємо в ньому звуки в, і, к.
Фонема – це найменша одиниця звукової системи тієї чи іншої мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці мови (морфеми і слова). Фонема є предметом вивчення фонології.
Фонологія – розділ фонетики, який досліджує роль звуків у формуванні, розпізнаванні й розрізнюванні мовних одиниць (морфем, слів та їхніх форм).
Функціональна фонетика (фонологія) зародилася в 70-х роках ХІХ ст. в дослідженнях німецьких лінгвістів. Важливу роль відіграли праці Івана Бодуена де Куртене, який розглядав звукову оболонку мови як явище психічне, ментальне, а тому функціональне. На позначення такого явища Бодуен використав термін фонема.
Функціональна фонетика як самостійна лінгвістична дисципліна виокремилась у 20 – 30 роках ХХ ст. і стала називатися фонологією. Українська фонологічна думка розвивалася під впливом російської фонетики, де існували дві фонологічні школи – Московська і Петербузька (Щербівська). Петербурзька фонетична школа розглядала фонему в єдності зі звуком. Московська ж фонетична школа розглядала фонему як сукупність диференційних ознак – на основі протиставлення звука фонемі. До найважливіших теоретичних принципів цієї школи належить використання морфологічного критерію при визначенні фонемного складу мови і варіативного ряду звуків, що виступають реалізацією однієї й тієї ж фонеми.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Необхідно пам’ятати, що звук – це явище фізичне, найменший відрізок мовного потоку, а фонема – абстрактне поняття, наукове узагальнення про звук у його функції в системі мови.
◊ Заповніть таблицю «Відмінності між звуком і фонемою»
Звук
Фонема

Довідка
явище соціальне або індивідуальне;
одиниця мовленнєва або мовна;
одиниця абстрактна або конкретна;
величина стала або залежна;
звуків безліч, фонем – обмежена кількість (38);
один звук може передавати дві фонеми [yчиc’: а]— учишся.
◊ Прочитайте текст, складений вашим ровесником. Продовжіть міркування. Знайдіть слова, що можуть різнитися за кількістю звуків і фонем. Поясніть причину такого явища.
Дивлюсь. Думаю. Десь далеко думи. Довго думаю. Дрімаю. Дихаю. Досадно. Джерело досади—друзі десь далеко. Десь далеко дощ дрібонить. Довго дрібонить. Дивно, добре думається, дивлячись далеко. Дійсно дивно…
Рефлексія й самоперевірка
1.Яке значення має звукова сторона мови в житті суспільства.
2.Чим зумовлюється необмежено велика кількість звуків людської мови?
3.Які одиниці є предметом дослідження фонетики?
4.Що таке фонетичне слово?
5. Однаковими чи різними фонемами починаються наведені слова:
витер-вітер, рад-ряд, бик-бік, дух-дяк, курка-кюрі, бюро-пюре, лак-ляк, вази-в’язи, тіло-діло, жати-шати, грати-rрати.
Тема для розмови.
Звідусіль сьогодні нас атакують звуки. В умовах чужомовної експансії “вухо” багатьох байдужіє до мелодій рідної мови. Отже, мовне виховання сьогодні мусить бути під особливим контролем української громадськості. Ідеться про те, щоб українська мова і в майбутніх поколіннях не втрачала своєї самобутності. Обговоріть цю проблему у класі.
◊ Завдання додому. Напишіть твір-мініатюру «Живе слово» за поданим початком.
У дитинстві нас дуже вабило заглянути до старої скрині, де зберігались давні речі, такі несхожі на ті, що оточували нас. Вони були з іншого світу, мали свою біографію.