Глобалізація світу

Доповідь на тему: Глобалізація світу Кіровоград 2010 Якими є наслідки глобалізації для культури? Чи традиції і цінності щораз більше об’єд нуються чи йдуть на конфронтацію? Чи є в культур сила на те, щоб із зустрічей з чужим створювати щось нове? Глобалізація від бувається в найрізноманітніших сферах і масштабах. Фінанси, фірми, ідеї і люди стали мобільними, як ніколи раніше. Але хоч економічні й політичні наслідки утворення мережі, що охоплює весь світ, диференційовано і контроверсійно обго ворюються серед громадськості, однак питання її впливу на культуру і побут висвітлюється все ще надивовиж мало.Динаміка культурної глобалізації Якщо прислухатись до тих, хто формує громадську думку, то виявиться, що культурну глобалізацію можна звести до одного з двох сценаріїв: до широкого розповсюдження уявлення про глобальне злиття культур окремих суспільств, які раніше були культурно самостійними, а тепер з кожний роком наповнюються то варами й засобами масової інформації, поширеними в цілому світі. Здається, що в світі, де люди від Братіслави до Банкока їдять біґ-мак, носять джинси, працюють на піратсь ких версіях „Windows” та дивляться MTV, культурна розмаїтість знаходиться в великій небезпеці. І оскільки більшість глобальних товарів і ідей прибуває з За ходу, не дивно, що багато хто розглядає глобалізацію як нове позначення амери канізації чи „озахіднення”. Друга, не менш апокаліптична візія май бутнього представляє світ, який розди рають культурна фрагментація та інтеркультурні конфлікти. Створюється вра ження, що відповіддю на гомогенізацію може стати тільки ізоляція від чужих впливів і поверенння до перебільшеної етнічної свідомості. Здається, що зро стання числа етнічних і релігійних конфліктів підтверджують тезу про культуру як новий фронт конфліктів — „Боротьба культур” Х’юнінґтона. Із взятої нами етнологічної перспективи жодний з цих сценаріїв і жодна їхня комбінація (як, наприклад, описує Бенджамін Барбер у своєму творі „Кока-ко ла і Священна війна”) не відповідає зміні кордонів між регіонами й мовами, кольо рами шкіри та формами життя. По-пер ше, не витримують критики припущен ня, на яких базуються прогнози щодо го могенізації і фрагментації. Культурні зміни є не неминучою грою з нульовим результатом, вони слідують значно складнішій динаміці, ніж припускають згадані вище автори. По-друге, ці теорії не дають відповіді на питання про зна чення сучасних процесів для людей. Чо му німці вчать азіатські мистецтва бо ротьби? Чому австралійська мильна опе ра „Neighbours” є улюбленим серіалом молодих азіатських британців? Чи всю ди під правами людини розуміють те са ме? Лише одночасно враховуючи культурні точки зору й макроекономічні та струк турно-політичні перспективи, ми може мо отримати диференційовану картину сучасної глобальності. Дані, які можна об’єктивно виміряти, — медичне забезпечення, безробіття, конфесії – потрібно розглядати в порівнянні з відповідною культурною оцінкою стилю життя, прогресу й рівноправності. Представ ляючи нашу етнологію глобалізації, ми не прагнемо створити сценарій майбут нього, а радше накреслити культурну ди наміку й тенденції розвитку в різних сферах життя. Розроблені в безповітря ному просторі теорії, безапеляційні твердження про культурні наслідки міг рації, контакт культур чи засобів масової інформації необхідно унаочнювати емпіричними прикладами з різних регіонів світу, заперечувати їх або дифе ренціювати. Різноманітні інтерпретації глобальних товарів та ідей Сценарій гомогенізації виходить із того, що всесвітнє розповсюдження західних структур і споживання імпортованих то варів уже само по собі робить культури однаковими. В картині культурного злиття люди в цілому світі пасивно під даються чужим впливам, мультинаціо нальним концернам і, не задумуючись, переймають моральні приципи героїв американських серіалів. Однак суспільс тва реагують на чужі впливи по-різному. Спектр їхніх реакцій сягає від опору до творчого засвоєння і аж до некритичного наслідування. Суспільства використовують чуже, щоби — як пише етнолог Маршалл Саглінс: «стати чимось більшим, ніж вони є». Цей процес засвоєння можна продемонстру вати навіть на прикладі такого мета-символу гомогенізації як „МсDonald’s”: щодня 30 мільйонів людей в понад 100 країнах світу відвідують філії „McDonald’s”. На перший погляд здава лось би, що „McDonald’s” уособлює всесвітній вплив північноамериканських звичок. Це явище навіть надихнуло аме риканського соціолога Джорджа Рітцера про «макдоналізацію світу». Харчові звички та смаки стають однаковими і втілювані гігантами фаст-фуду принципи, такі, як раціоналізація, стандартизація, передбачуваність і помірні ціни, знаходять розповсюдження в цілому світі. Однак етнографічні дослідження запере чують твердження про загальне поши рення цих пов’язаних із „макдоналізацією” ознак. Багато аспектів на штовхується на опір. Наприклад, жителі східноазіатських країн, як правило, ігно рують неписаний закон фаст-фуду, згід но з яким клієнти мусять реагувати на швидкий сервіс таким самим швидким споживанням. Порівняльні дослідження свідчать про те, що концерн поза межами США тільки спочатку розглядається як втілення американського способу життя. Сам „McDonald’s” називає себе мультилокальною фірмою. Палітра продуктів відображає зумовлені культурою прави ла харчування: в Ізраїлі в асортименті є кошерні гамбургери, а в Індії готують овочеві „McNuggets” і „Maharaja-Мас” з баранини. Зв’язок між глобалізацією та культурним розмаїттям Глобалізовані ринки фінансів і товарів, всесвітні структури ЗМІ й потоки міг рантів привели до прискорення та роз ширення процесів культурного обміну. В ході цих контактів зникають численні традиційні форми життя та способи мис лення. Однак процес глобалізації при зводить також до виникнення нових культурних форм і способів життя. Зав дяки всесвітньому розповсюдженню дея ких товарів і ідей локальні культури змінюються та вступають у незвичні комбінації одне з одним. Кордони між власним і чужим розмиваються. Цю культурну суміш можна спостерігати на прикладі індивідуумів, але ще більше — на прикладі цілих суспільств. Тайджер Вудс, зірка міжнародного спортивного гольфу, називає себе „Cablinasian”, вка зуючи на своїх кавказьких, африкансь ких, індіанських і азіатських предків. І ким же є німецько-турецька реп-співачка Азіза-А та Ноа Бекер, дитина зірки тенісу Бориса Бекера і його кольорової дружини, як не типовими німцями завт рашнього дня? Через декілька років 40-50 відсотків усіх дітей у великих німецьких містах походитимуть із родин мігрантів, а вже сьогодні кожна дев’ята дитина в Німеччині народжується в інтеркультурної пари. Нові форми спіль нот, такі, як латиноамериканці чи афронімці, змінюють німецьку культуру, непомітно й тривало. Нові форми культури й ідентичності не можливо адекватно зрозуміти, розгля даючи їх на фоні горизонту нашого звич ного поняття культури. Культурні відмінності між людьми виводяться заз вичай із їхніх специфічних історичних коренів. Культура являє собою чітко об межений, відносно статичний елемент. Світ прирівнюється до мозаїки, камінчи ками якої є культури. Культура та ло кальна спільнота в цій картині ідентичні. Тому етнолог Ульф Ганнерц використо вує поняття креолізації, змішування, суперечностей і таким чином намагається досягнути відповідності з нещільними кордонами понятійних систем. Цей запо зичений із лінгвістики термін спочатку позначав новостворені мови Карибіки, що є сумішшю відповідної колоніальної мови і африканських мов. Перенесений на побутові культури цей термін нама гається відобразити те нове розмаїття, яке базується радше на зв’язках, аніж на автономії. Культура розглядається не як статична, замкнута в собі система, а як потік значень, який постійно розчиняє старі значення і вступає в нові зв’язки. Змінюються не тільки форми життя на міс цях, але й географічні простори змінюють своє значення для щораз більшої кількості людей. Мігранти, молодь, користувачі Інтернету, митці чи вчені утворюють транснаціональні спільноти, пов’язані між собою спільни ми соціальними, професійними чи іде альними рисами. Різні позиції в межах глобальної культури В тіні Декларації прав людини виникає глобальна куль тура. В цій всесвітній системі відносин виносяться на обговорення відмінності, шукаються спільні риси і співвідносять ся між собою різноманітні форми життя. Нині щораз більше людей посилається на зростання числа універсальних кате горій, концепцій і стандартів, а також на явних повсюди товарів та ідей. Всередині глобальної культури утвер джуються різні позиції, що знаходяться під постійним впливом прагнення до ге гемонії, яке виявляє кожен із їхніх учас ників. Глобальна культура — вільний від влади простір, в якому кожного ввічливо питають про його думку. Кожну відмінність потрібно обговорити, а влас ну позицію — обстоювати. Однак струк тури глобальної культури виникли не за однакової участі всіх культур, і вони не автоматично сприяють процесу розвитку в напрямку створення справедливого світу. Більша частина категорій і стан дартів є західного походження. Правові, технологічні чи інституційні |форми гло бальної культури первинно випливають із західних потреб. Однак інші культури щораз більше беруть участь у їхньому розвитку й складають конкуренцію західним масштабам і перспективам. Внаслідок розвитку спільної системи відношень ми не стаємо всі однаковими, ми тільки презентуємо наші відмінності в щораз більш подібній формі. Глобальна культура являє собою „структуру спіль них відмінностей” (Річард Уілк), всере дині якої ми мусимо визначити куль турні особливості, щоби розуміти одне одного і здобувати взаємне визнання та взаємоповагу. З цілого космосу потен ційних відмінностей деякі риси виступа ють на передній план, інші ігноруються. Говорячи про нову гегемонію, ми маємо на увазі радше структурну гегемонію, а не гегемонію змісту. Структури й кон цепції, такі, як права людини, ідеали кра си чи організаційні принципи, знаходять всесвітнє розповсюдження. Однак їхнє втілення та застосування може мати безліч варіантів. Розвиток і розбудову глобальних понять і стратегій можна показати на прикладі історії боротьби за права жінки й особ ливо генези концепції „Проти насильст ва над жінками”. 3О років тому жінки ду же мало знали про умови життя жінок в інших частинах світу. Від 70-х років жіночі рухи стрімко поширились у всьо му світі. Щоправда, в Киргизії зараз іс нує лише 20 жіночих груп, а от у Кенії їх уже 26 000. Спочатку жіночі теми формулювались суто з західної точки зору. Універсальна чинність таких ідеалів, як особистий розвиток чи рівність на робо чому місті західним жінкам видавались очевидними. На спільних форумах, де були присутні жінки з інших конти нентів, особливо на великих Всесвітніх жіночих конференціях ООН, дуже швидко з’ясувалося, що жінки в різних культурних колах переслідують різні цілі. Так, у південних країнах на першому плані стояло не індивідуальне самовизначення, а економічне та правове урівнення жінки. Ісламські жінки, афроамериканки й африканки займаються нині концепцією «фемінізм», але вони часто розуміють під цим цілком різні речі. Щоб покращити ситуацію жінки в різ них культурних спільнотах, потрібно бу ло шукати спільні інтереси й намагатися виражати їх стандартизованою мовою. Таким спільним знаменником стала кон цепція „Проти насильства над жінками”. 20 років тому ця тема не виносилася на обговорення ні жіночими, ні правозахисними групами. Тепер це поняття стало керівним принципом всесвітнього жіно чого руху. Його успіх пояснюється тим, що в його межах можуть об’єднуватись різні жіночі інтереси. Кампанія здобула всесвітню увагу й чинить вплив на дис курсивну та фактичну політику держав і інтернаціональних організацій. Так, Організація Американських Штатів прийняла конвенцію, яка зобов’язує дер жави захищати жінок від насильства. В 1993 році права жінок було прийнято до Аґенди прав людини. Глобальна культура не є всеохопною. Для більшості людей глобальність — не стільки позначення стану, скільки по тенціал. На початку XXI століття ми, очевидно, живемо не в світовому суспільстві без кордонів, а в багатьох па ралельних світах, що почасти перетина ються та накладаються. Як і раніше, існу ють відмінності, які, як здається, немож ливо об’єднати. Як такі „паралельні модерності” виглядатимуть у світі, що охоплюється щораз тіснішою мережою, — невідомо. Нині жодна держава не мо же герметично закритися від чужих впливів. У ході глобалізації втрачаються культурні знання. Проте занепад форм життя і світоглядів не є новим, новою тут є швидкість, з якою, це відбувається в гло бальну епоху. Ізольовані, автономні партикуляризми, якщо вони колись і існува ли в чистій формі, в наш час практично не мають шансів на виживання. Нові креолізовані культурні форми не стирають розмаїття життєвих варіантів, а надають йому нових форм, які почасти інтегрують в собі форми, що їм передува ли. Водночас завдяки таким інституціям, як архіви, музеї і школи, втрачається що раз менше знань, а нові технології ко мунікації, такі, як Інтернет, полегшують доступ до інформації. Нині вже можна помітити тенденцію до того, що окремі суспільства намагаються використовува ти нові медії для себе, для того, щоби розповсюджувати свої власні традиції і передавати їх наступним поколін ням. Так, за допомогою гавайського комп’ютерного проекту „Леокі” було створено можливість передавати власну мову молодшому поколінню. Проект мав настільки великий успіх, що в деяких школах острівної держави знову почало ся викладання гавайської мови.В кінці глобалізації на нас не чекає ідеальний світ З культурної перспективи глобалізація виявляється надзвичайно діалектичним процесом. Гомогенізація та диференцію вання, конфлікт і креолізація, гло балізація й локалізація — це все процеси, що не заперечують один одного, а взаємовпливають. Певні концепції і структури сучасного життя в ході гло балізації розповсюджуються в цілому світі. Водночас культурні особливості на фоні глобальних структур набувають чіткіших контурів або взагалі тільки по чинають формуватися. Глобалізація — не автоматичний процес, в кінці якого на нас чекає вільний від конфліктів ідеаль ний світ, однак вона приховує більші шанси й водночас більшій ризик, аніж попередні епохи. Оскільки повернення назад чи ізоляція не є серйозними аль тернативами процесу глобалізації, нам потрібні виважені стратегії, щоби діяти у відповідності з новим досвідом. „Оскільки ми не можемо повернутися до неуцтва, ми мусимо крокувати вперед до розуміння” (Жанет Абу-Луґгод).