Вступ
Еволюція відносин власності і типів суб’єктів господарювання в напрямку забезпечення їхньої різноманітності вимагають іншого підходу до інформаційної системи підприємства. Облік, як основна її частина, не забезпечував інформацією стратегію і тактику внутрішнього управління діяльністю підприємства. Досліджуючи сутність обліку витрат в нових умовах господарювання слід зазначити, що підприємство – це не замкнута інформаційна система, а система, яка має постійний зв’язок з зовнішнім оточенням за цих умов. Облік витрат – важливий інструмент управління підприємством, що відповідним чином задекларовано в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Цим документом зазначено, що нарахування та відповідність доходів та витрат є основним із принципів на якому ґрунтується і фінансова звітність.
На виконання зазначеного принципу на правах необхідно застосувати вартісний облік усіх витрат. Якість облікових даних про витрати і доходи оцінюється адміністрацією підприємства з точки зору їх придатності для прийняття управлінських рішень, які направлені на виявлення раціональних способів господарювання.
За умов конкурентної ринкової економіки перед підприємствами України першочерговим є завдання зниження витрат і постійне порівняння їх з доходами. Одним із шляхів зниження витрат обігу є вдосконалення обліку та контролю.
Проте діюча до недавнього часу методика обліку витрат не відповідала сучасним вимогам обліку в умовах ринкових відносин та міжнародних стандартів.
Перераховані обставини обумовили вибір теми курсової роботи.
Метою даної роботи є вивчення обліку витрат в умовах господарювання (на прикладі ТП №32).
Для дослідження цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання:
визначення основних показників для організації витрат обігу;
класифіковано системи обліку виробництва;
визначення впливу факторів на зміну суми і рівня витрат обігу;
визначення резервів зниження витрат для покращення діяльності підприємства, отримання більшого прибутку підприємства.
1. Характеристика діяльності ТП №32 та його економічні показники
Торгове підприємство №32 створене відповідно до Указу Президента України від 31.01.92 р. “Про комерціалізацію державної торгівлі і громадського харчування”.
Торгове підприємство №32 є державним комунальним підприємством. Власником ТП №32 є виконком Луцької міської Ради народних депутатів.
Власник або уповноважений ним орган встановлює обов’язковий асортимент товарів у магазині, мінімальний обсяг наявності його у торговельній мережі, розпорядок роботи магазину.
Майно ТП №32 належить Підприємству на праві повного господарського віддання.
Місцезнаходження Торгового підприємства №32:
43000 Україна, Волинська область, м. Луцьк, вул. Польова, 3.
Торгове підприємство №32 здійснює роздрібну торгівлю ТНС, забезпечує високий рівень торговельного обслуговування покупців, надає населенню послуги комерційного характеру, сприяє насиченню ринку товарами, послугами. Воно самостійно здійснює господарську діяльність виходячи з реального попиту в межах своїх повноважень, передбачених статутом підприємства №32.
Торгове підприємство №32 здійснює слідуючи види діяльності:
торгівельна (в тому числі дрібнооптова), посередницька, закупівельна діяльність;
реалізація ТНС;
платні послуги, скупка та комісійна торгівля.
В магазині існує 1 відділ, який здійснює реалізацію товарів таких груп:
спиртогорілчані та слабоалкогольні напої;
тютюнові вироби;
хлібобулочні вироби;
кондитерські вироби;
макаронні вироби;
молочні вироби.
Товарообіг по магазину склав у 1998 р. – 159,4 тис. грн., а у 1999 р. – 265,8 тис. грн., тобто збільшився на 106,4 тис. грн. (табл. 1.1) Таблиця 1.1 Основні показники фінансового-господарської діяльності
Торгового підприємства №32 за 1998 – 1999 рр. Показники Одиниці
виміру
1998 рік
1999 рік
Відхилення
(+; –)
Товарообіг
тис. грн.
159,4
265,8
+102,4
Середньоспискова чисельність працівників
осіб
15
11
– 4
Товарообіг на одного працівника підприємства
тис. грн.
10,6
24,2
+13,6
Фонд оплати праці
тис. грн.
12,2
13,2
+1,0
Середньомісячна заробітна плата даного працівника
грн.
67,8
100,0
+32,2
Валовий дохід:
а) сума
б) рівень
тис. грн.
%
27,4
17,19
34,0
12,79
+6,6
– 4,4
Валові витрати:
а) сума
б) рівень
тис. грн.
%
29,9
18,76
38,8
14,60
+8,9
– 4,16
Балансовий прибуток (збиток)
тис. грн.
– 2,5
– 4,8
– 2,3
Рівень рентабельності–PAGE_BREAK–
%
– 1,6
– 1,8
– 0,2
Середньорічна вартість основних засобів
тис. грн.
10,9
10,1
– 0,8
Середньорічна вартість оборотних засобів
тис. грн.
4,8
22,1
+0,3
Майно Підприємства №32 становить основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Вартість основних фондів, згідно таблиці 1.1 у 1998 р. становила 10,9 тис. грн., а в 1999 р. – 10,1 тис. грн..
Середньорічна вартість оборотних засобів у 1998 р. склала – 21,8 тис. грн., а у 1999 р. Їх вартість підвищувалась на 0,3 тис. грн. І становила уже 22,0 тис. грн. (таблиця 1.1).
Джерелами формування майна Підприємства є:
грошові та матеріальні внески засновника;
доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
безоплатні або благодійні внески;
інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.
Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника і самоврядування трудового колективу.
П/>ідприємство в особі директора самостійно визначає структуру управління і встановлює чисельність працюючих. Структура управління ТП №32 (мал. 1.1).
Директор Підприємства наймається (призначається) власником по контракту. Він самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління Підприємством.
Головний бухгалтер, заступники директора Підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів призначаються на посаду і звільняються з посади директором Підприємства.
Трудовий колектив Підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору, контракту, згоди, а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Прийом та звільнення працівників відноситься до компенсацій директора Підприємства.
Чисельність працівників, згідно таблиці 1.1 у 1998 р. становила 15 осіб, а у 1999 р. чисельність працівників зменшилась на 4 особи і становила – 11 осіб. Поряд з цим продуктивність праці працівників у 1998 р. становила 10,6 тис. грн., а у 1999 р. продуктивність праці зросла на 13,6 тис. грн. і склала – 24,2 тис. грн. (таблиця 1.1).
Прибуток, що залишився після сплати податків та інших платежів у бюджет, надходить у розпорядження Підприємства.
Валовий дохід, згідно таблиці 1.1 у 1998 р. становив 27,4 тис. грн., а у 1999 р. ця сума збільшилась на 6,6 тис. грн. і досягла 34,0 тис. грн. Поряд з цим рівень валового доходу у 1998 р. склав 17,19 %, а у 1999 р. він знизився на 4,4 % і становив 12,79 % (табл. 1.1).
Сума витрат обігу у 1998 р. становила 29,9 тис. грн., а у 1999 р. вона підвищилась на 8,9 тис. грн. і склала 38,8 тис. грн. Рівень витрат обігу, як видно з таблиці 1.1, у 1998 р. становив 18,76 %, а у 1999 р. – 14,60 %, тобто знизився на 4,16 %.
Підприємство у 1998 р. і у 1999 р. було нерентабельне. Рівень рентабельності, згідно таблиці 1.1, у 1998 р. був низьким і становив 1,6 %, а у 1999 р. – 1,8 %. Сума збитку у 1998 р. склала 2,5 тис. грн., а у 1999 р. ця сума підвищилась на 2,3 тис. грн. і досягла 4,8 тис. грн. (табл. 1.1).
Порядок відшкодування збитків, понесених від реалізації ТНС по фінансовим цінам визначається окремою угодою між власником і Підприємством.
Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці. Як свідчить таблиця 1.1 у 1998 р. фонд оплати праці становив 12,2 тис. грн., а у 1999 р.-13,2 тис. грн., тобто збільшився на 1,0 тис. грн. Мінімальний розмір оплати раці найманих працівників не може бути меншим прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами.
Підприємство самостійно, в особі директора, встановлює форми, системи і розміри оклади праці працівників, а також інші види доходів працівників.
Середньомісячна заробітна плата працівників при погодинній формі оплати становила у 1998 р. 6780 грн., а у 1999 р. сума заробітної плати була підвищена на 32,2 грн. і досягла 100,0 грн.(табл. 1.1).
Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на вироблену продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку Підприємства, підвищення доходів.
Підприємство реалізує свою продукцію, майно за змінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках передбаченими законодавчими актами України – за державними (регульованими) цінами і тарифами.
Свою продукцію Підприємство реалізує безпосередньо місцевим споживачам.
Основними постачальниками, які постачають товари у ТП №32 є:
ВАТ “Хліб”, яке постачає хлібобулочні вироби;
ВАТ “Прилуки” – забезпечує торгову мережу тютюновими виробами;
Луцький м’ясокомбінат, який постачає ковбасні вироби;
Торговий Дім “Любарт” і Ковельський молокозавод – забезпечують безперебійну торгівлю молочними виробами;
Фірма “Боніта” – яка постачає макаронні вироби;
Фірма “Нектар” і фірма “Лучеськ – бровар” забезпечують магазин спиртогорілчаними і слабоалкогольними напоями;
Кондитерська фабрика “Луцьккондитер”, яка постачає кондитерські вироби.
Питання соціального розвитку Підприємства вирішується трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу відповідно до статуту Підприємства, колективного договору та законодавчих актів України.
2. Економічний зміст та склад витрат обігу
Витратами обігу вважаються витрати, пов’язані з доведенням товарів від виробника до споживача. Вони складають частину витрат сфери товарного обігу і являються одним із основних показників, які характеризують діяльність підприємства.
Витрати обігу являють собою вираження в грошовій формі матеріальні, трудові і фінансові витрати.
Згідно з типовим положенням про склад витрат обігу та порядок їх планування і розподілу у торговельній діяльності (постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.1996 р. №334) витрати обігу групуються за економічним змістом і за статтями витрат.
Витрати обігу за їх економічним змістом групуються за такими елементами:
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
інші витрати.
До елементу матеріальні витрати відносяться:
Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів;
Знос санітарного і спеціального одягу;
Вартість електроенергії, газу;
Витрати на оплату транспортних послуг сторонніх підприємств. До елементу “Витрати на оплату праці” відносяться витрати на викладку основної і додаткової заробітної плати штатних та позаштатних працівників. До елементу “Відрахування на соціальні заходи” відносяться:
Відрахування на державне соціальне страхування;
Відрахування на державне пенсійне страхування;
Відрахування до фонду сприяння зайнятості населення;
Відрахування до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
До елементу “Амортизація основних фондів і нематеріальних активів” відносяться:
Амортизаційні відрахування від балансної вартості основних виробничих фондів на повне відновлення та капітальний ремонт відповідно до встановлених норм;
Витрати, пов’язані із зносом нематеріальних активів у формі амортизаційних відрахувань. продолжение
–PAGE_BREAK–
До елементу “Інші витрати” відносяться:
Витрати, пов’язані із сплатою відсотків за користування фінансовими кредитами;
Витрати, на оплату послуг сторонніх підприємств щодо проведення рекламних засобів;
Витрати на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодження здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків;
Податки.
[6, с.149]
Номенклатура витрат обігу складається з п’ятнадцяти статей. До них входять:
Витрати на перевезення;
Витрати на оплату праці;
Витрати на оренду та отримання основних фондів;
Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів;
Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів;
Знос та утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів;
Витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб;
Витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування і перепродажну підготовку товарів;
Витрати на рекламу;
Відсотки за кредит;
Втрата товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації;
Витрати на тару;
Відрахування на соціальні заходи;
Витрати на обов’язкове страхування майна;
Інші витрати. [8, с.383]
Згідно з стандартом бухгалтерського обліку №16 “Витрати” під витратами розуміють зменшення економічних зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних стандартах принципи відповідності витрат доходам. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, то вони відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Нормами П(С)БО №16 суворо регламентується умови визнання витрат підприємства (мал. 2.1).
/>
Так, витрати визнаються за наступних умов:
Зменшення активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства. Наприклад, списання пакувальних матеріалів; нарахування заробітної плати торговому персоналу підприємства.
Визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів. Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів.
Негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємств. Наприклад, уцінка товарів.
Можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів, документально підтверджена.
Згідно з П(с) БО №16 витрати поділяються на такі групи:
Собівартість реалізованої продукції, до якої включають виробничу собівартість реалізованої продукції; при реалізації послуг виробнича собівартість наданих послуг; при реалізації товарів витрати на їх придбання, доведення до придатного для реалізації стану.
Собівартість реалізованих товарів. При цьому підприємство, що здійснює торговельну діяльність до складу собівартості реалізації продукції включає:
— витрати на придбання товарів згідно з договором поставки;
— суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням товарів;
— витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів до місць їх використання, включаючи витрати на страхування і відсотки за комерційний кредит;
— суми вивізного мита;
— сума непрямих податків у зв’язку з придбанням товарів, які не відшкодовуються підприємству;
— інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
При продажі запасів і, зокрема, товарів їхня оцінка здійснюється за одним з п’яти методів. Перший метод полягає в тому, щоб ідентифікувати собівартість відповідної одиниці запасів. Другий – це метод середньозваженої собівартості. До третього методу включають собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО). Собівартість останніх за часом находження запасів (ЛІФО) – це четвертий метод оцінки товарів. Останній метод оцінки включає ціни продажу.
Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати пов’язані з управлінням і обслуговуванням підприємства. До них включають загальні корпоративні витрати; витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основних засобів і інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські та інші).
Витрати на збут – це витрати на оплату праці та комісійні продавцям; оренду, страхування, амортизацію; витрати на відрядження є витрати на пакувальні матеріали і інші.
До інших операційних витрат належать витрати на безнадійні та сумнівні борги; витрати від знецінення запасів; нестачі та витрати від псування цінностей; визначені штрафи, пені, недодержки за невиконання підприємством законодавства і умов договорів; інші витрати від операційної діяльності.
В основі організації обліку витрат торговельних підприємств лежить їх класифікація. Розрізняють такі основні групування витрат:
в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства;
за звітними періодами;
за функціональним призначенням.
При групуванні витрат в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства, розрізняють прямі і непрямі витрати. Прямі витрати – це витрати, які можна віднести безпосередньо до витрат конкретних структурних підрозділів. Непрямими визнаються витрати, які відносяться до всього підприємства в цілому і розподіляються між його структурними одиницями розрахунковим шляхом.
Групування витрат в залежності від обсягів товарообігу передбачає поділ витрат на умовно-змінні і умовно-постійні. Умовно-змінні – це витрати які змінюються при зміні обсягу товарообігу. До них відносяться:
витрати на перевезення товарів;
витрати на паливо, газ і електроенергію для виробничих потреб;
витрати на зберігання, підсортування, пакування та перепродажну підготовку товарів;
відсотки за кредит;
втрата товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації;
витрати на тару;
інші витрати.
Умовно-постійні – це витрати, які мало змінюються або залишаються незмінними при зміні обсягів товарообігу. До їхнього складу входять:
амортизація необоротних активів;
оренда приміщення;
витрати на оплату праці;
знос та отримання малоцінних швидкозношуваних предметів;
відрахування на соціальні заходи;
витрати на обов’язкове страхування майна;
інші витрати.
Групування витрат за звітними періодами передбачає, що витрати повинні включатись в тому періоді в якому вони реально утворились, незалежно від часу їх оплати. Це дає підстави для класифікації витрат на витрати звітних періодів і витрати майбутніх періодів.
По ступеню доцільності розрізняють корисні та некорисні витрати. Корисні – це витрати, що сприяють здійсненню торгово-технологічного процесу. Некорисні – це витрати, що пов’язані з частиною ресурсів, що не використовується, наприклад, зберігання неходових товарів.
На витрати обігу впливає ряд факторів. Одні з них викликають підвищення, а інші – зниження витрат обігу.
Фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні. До факторів зовнішнього середовища функціонування підприємства належить:
Стан ринків факторів виробництва.
Кон’юктура споживчого ринку. Даний фактор визначає, з одного боку, можливість розвитку товарообігу підприємства, а з іншого боку – стан ринку споживчих товарів.
Стан економіки країни в цілому: стадія циклу економічного розвитку, макроекономічна збалансованість, рівень інфляції.
Механізм державного регулювання торговельно-господарської діяльності. Цей фактор впливає на витрати обігу торгового підприємства через механізм ціноутворення, оподаткування (обов’язкові платежі і податки у складі витрат обігу). [8, с.399] продолжение
–PAGE_BREAK–
До факторів внутрішнього середовища функціонування торгового підприємства, що визначають розмір і рівень його витрат належать:
Обсяг товарообігу підприємства.
Збільшення обсягу товарообігу підприємства викликає зростання загального розміру витрат обігу і передбачає збільшення фінансових ресурсів, необхідних для фінансування.
Склад товарообігу.
Розмір витрат та надання торгових послуг залежить від типу покупців, яких обслуговує торгове підприємство.
Асортиментна структура товарообігу.
Одним із завдань витрат обігу є оптимізація асортиментної структури товарообігу за критерієм мінімальної витратомісткості. Використання цього фактора обмежена структурою споживчого попиту, стану матеріально-технічної бази.
Умови товаропостачання торгового підприємства.
Вплив цього фактора на витрати обігу пов’язані з характером і розташуванням постачальників підприємства, засобами доставки товарів, обсягами закупівлі товарів і інше.
Стан та ефективність використання основних фондів і трудових ресурсів.
Структура капіталу підприємства.
Швидкість обіговості товарів.
Час товарного обігу залежить від ефективності комерційної діяльності підприємства, умов товаропостачання, інтенсивності продажу товарів. Управління цими витратами дає змогу оптимізувати час товарного обігу, що дає можливість забезпечити відносне зниження витрат пов’язаних з їх формуванням.
Знання факторів, що впливають на розмір витрат обігу, дає змогу визначити резерви зниження витрат, що є складовим елементом системи управління витратами торгового підприємства.
Х/>арактеристика найважливішіших напрямків раціоналізації і економії витрат наведена на мал. 2.2.
Зниження витрат призводить до кращої роботи підприємства і забезпечує йому отримати більший прибуток [8, с.398]
3. Рівень витрат обігу
Основними показниками витрат обігу є їх абсолютна сума і відносний рівень. Всі витрати торгового підприємства в грошовому виразі складають абсолютну величину витрат обігу.
Сума витрат обігу, взята не в зв’язку з об’ємом товарообігу, не може об’єктивно охарактеризувати вартість торгових послуг і немає достатнього аналітичного значення. Тому при оцінці, аналізі і плануванні діяльності підприємства використовують показник витрат, виражений в процентах до товарообігу, – рівень витрат обігу.
/>, (3.1)
де /> — сума витрат обігу
/>— товарообіг
Рівень витрат обігу – один із найважливіших показників кості роботи торгового підприємства. Він показує, в скільки обходиться державі утримання торговельного апарату, а також характеризує, в скільки обходиться державі утримання торговельного апарату, а також характеризує вартість обігового процесу.
Зниження рівня витрат обігу при одночасному підвищенні культури обслуговування відображає результати роботи торгового підприємства по вдосконаленню торговельного процесу, використання внутрішніх резервів і підвищення продуктивності праці.
Рівень витрат обігу формується під впливом різних факторів. Одні його підвищують, а інші – знижують. До таких факторів відносяться:
Обсяг товарообігу підприємства.
Водночас збільшення обсягів товарообігу є найважливішим фактором зниження рівня витрат обігу. За інших умов, при зростанні товарообігу забезпечується зниження рівня умовно-постійних витрат підприємства, які обумовлюють і зниження рівня загальних витрат. Однак позитивний вплив цього фактора простежується тільки стосовно обсягу товарообігу, що забезпечує досягнення максимального прибутку, тобто – рівності між граничними доходами і граничними витратами.
Ефект впливу зростання товарообігу на зниження рівня витрат обігу визначається складом витрат обігу, часткою постійних витрат у загальному обсязі витрат обігу.
Зміна цін на товари.
При зниженні цін підвищується продаж товарів, що в остаточному результаті призводить до зниження витрат обігу.
Рівень витрат обігу залежить від наявності транспортних засобів, їх економічності і ефективності використання.
Застосування прогресивних форм обслуговування покупців.
Рівень витратовіддачі. Цей показник являється зворотнім по відношенню до рівня витратомісткості. Він характеризує об’єм товарообігу, який припадає на одиницю витрат обігу підприємства, тобто він вказує на результативність його поточний витрат. [3, с.158]
/>, (3.2)
де /> — товарообіг
/>— сума витрат обігу
Рівень рентабельності витрат обігу визначається як відношення суми прибутку до суми витрат обігу, виражений в процентах. Рівень рентабельності витрат обігу являється одним з важливих показників ефективності поточних витрат торгового підприємства
/>, (3.3)
де /> — прибуток;
/>— сума витрат обігу
Критерієм економічності поточних витрат торгового підприємства виступає мінімізація рівня витратомісткості його торговельної діяльності.
Низький рівень витратомісткості дозволяє торговому підприємству отримати конкретні конкурентні переваги на споживчому ринку, вільніше здійснювати його цінову політику; при інших рівних умовах досягти більш високих розмірів прибутку. Однак, потрібно зважити на те, що зниження рівня витратомісткості являється важливим завданням, але не ціллю діяльності торгового підприємства, так як воно може супроводжуватись зниженням рівня торгового обслуговування покупців, відмовою від продажу користованих потребами окремих витратомістких товарів, зміною пріоритетів стратегічного розвитку на короткотермінові економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною ціллю управління витратами обігу на торговому підприємстві являється оптимізація їх суми і рівня, яка забезпечує досягнення передбачених об’ємів товарообігу і прибутку. [7, с.258]
4. Завдання та інформаційне забезпечення витрат обігу
Оскільки величина прибутку підприємства залежить від розміру витрат обігу, підприємство торгівлі повинні стежити за використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, здійснювати їх систематичний аналіз з метою виявлення резервів зниження витрат.
Завданнями витрат обігу є:
встановлення звітних величин і спів ставити їх з базовими;
визначення суми абсолютної економії чи перевитрат;
визначення суми відносної економії чи перевитрат;
розрахунок впливу окремих факторів на зміну суми витрат, що залежать від обсягу товарообігу;
зробити висновки по одержаних результатах, виявити невикористані резерви зниження витрат та зробити заходи по їх реалізації.
Вихідними матеріалами для проведення аналізу витрат обігу служать:
Ф.№2 “Звіт про фінансові результати” (додаток 1, 2);
Відомість по рахунку “44” (додаток 3, 4).
Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, втрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства.
У розділі І згідно П(С)БО №3 “Звіт про фінансові результати ” у статтях “Адміністративні витрати” (ряд. 070), “Витрати на збут” (ряд. 080), “Інші операційні витрати” (ряд. 090) відображаються затрати підприємства. У ІІ розділі цього звіту витрати згруповані за операційними елементами (ряд. 230-270).
У звіті про фінансові результати старого зразка у І розділі відображаються комерційні витрати (ряд. 045). У ІІІ розділі цього звіту відображаються елементи витрат обігу (ряд. 300-340).
У виписці з головної книги по рахунку “44” відображуються витрати за статтями.
5. Методика проведення аналізу витрат обігу
Аналіз витрат обігу торгового підприємства проводиться в декілька етапів.
На першому етапі аналізу визначається зміна розміру та рівня витрат обігу в цілому по підприємстві. Цей етап аналізу передбачає загальну оцінку змін у розмірі та рівні витрат обігу, які відбулися порівняно з попереднім аналітичним періодом.
На другому етапі проводиться аналіз змін в обсязі та рівні витрат обігу за елементами витрат, а також у структурі витрат обігу. Проведення аналізу дозволяє виявити зміни в розмірі витрат за окремими елементами витрат, а також зміну в структурі витрат. Дослідження структури витрат питомої ваги, окремих елементів витрат в їх загальному обсязі дає змогу визначити найвагоміші елементи витрат, зміни в яких визначають тенденцію в розвитку витрат в цілому по підприємству. продолжение
–PAGE_BREAK–
До третього етапу належить аналіз змін в обсязі та рівні змінних та умовно-постійних витрат підприємства. Для виконання цього етапу дослідження проводиться групування витрат залежно від їх еластичності до товарообігу. Отримана інформація надає можливість визначити зміни в обсязі та рівні змінних та умовно-постійних витрат, знання яких необхідне для управління не тільки витратами, а й обсягом товарообігу підприємства.
На четвертому етапі проводиться аналіз змін в обсязі, рівні та складі витрат за іншими класифікаційними ознаками. На цьому етапі аналітичної роботи, залежно від мети та глибин дослідження, може проводитись аналіз змін в обсязі, рівні та складі витрат обігу за різними класифікаційними ознаками.
На п’ятому етапі проводиться кількісна оцінка факторів, що впливають на формування витрат обігу, в цілому по підприємству та за окремими статтями витрат обігу. Кількісна оцінка впливу окремих факторів є необхідним етапом аналітичної роботи, оскільки дає можливість оцінити ступінь управління процесом формування витрат торговельного підприємства, його можливостей щодо скорочення обсягу та рівня витрат за рахунок мобілізації внутрішніх резервів.
На шостому етапі проводиться оцінка ефективності управління процесом формування витрат обігу торговельного підприємства. Виконання цього етапу дослідження дає можливість визначити абсолютні та відносні зміни в розмірі показників ефективності управління витратами: витратовіддачі, доходності та прибутковості витрат. [4, с. 423]
Аналіз в цілому по підприємству проводять в такій послідовності:
Розраховується сума абсолютної економії чи перевитрат. Цей показник визначається шляхом віднімання звітних витрат від базових.
/>, (5.1)
де /> — базова сума витрат обігу;
/>— звітна сума витрат обігу.
Розмір зниження або підвищення рівня витрат обігу. Цей показник показує на скільки процентів витрати обігу знизились чи підвищились у звітному періоді в порівнянні з базовим.
/>, (5.2)
де /> — рівень витрат обігу базового періоду;
/>— рівень витрат обігу звітного періоду.
Темп зниження (підвищення) рівня витрат обігу. Це процентне відношення розміру зниження (підвищення) рівня витрат обігу. Цей показник показує якими темпами знижувалися (підвищувалися) витрати обігу при зростанні (спаданні) рівня витрат.
Сума відносно економії (перевитрат). Цей показник визначається шляхом множення фактичного товарообігу на розмір зниження (підвищення) рівня витрат обігу і ділення на 100.
Аналіз витрат по статтях малозалежних від товарообігу проводиться аналогічно аналізу витрат в цілому по підприємству, тобто визначаються суми відносної і абсолютної економії чи перевитрат. [5, с.150]
Аналіз витрат по статтях залежних від товарообігу проводяться за такою методикою:
визначається зміна витрат в абсолютній сумі;
визначається вплив окремих факторів на зміну суми витрат, зокрема визначається вплив зміни обсягу товарообігу і зміна рівня витрат.
Зміна обсягу товарообігу визначається шляхом множення різниці фактичного і планового (звітного і базового) товарообігу на базовий рівень витрат обігу і ділення на 100.
Зміна рівня витрат обігу визначається шляхом множення звітного товарообігу на різницю між фактичним і плановим (звітнім і базовим) рівнем витрат обігу і ділення на 100.
Для узагальнення впливу окремих факторів на обсяг витрат обігу визначається загальний вплив цих факторів.
6. Аналіз витрат обігу Луцького торгового підприємства
за 1998 – 1999 рр.
Відповідно до методики проводиться аналіз витрат обігу Торгового підприємства №32.
Аналіз починають з оцінки ступеню виконання за допомогою методів порівняння фактичних (звітних) витрат звітного періоду з плановими і з даними базового періоду. Таку техніку аналітичних розрахунків роздивимось на прикладі таблиці 6.1.
Таблиця 6.1
Дані про виконання плану витрат обігу по
Торговому підприємстві №32
Показники
1998 р.
1999 р.
Відхи-лення (+; –)
Вико-нання плану,
%
Звітний рік в % до базового
план
фактично
відхилення
(+; –)
Товарообіг, тис. грн.
Сума витрат обігу, тис. грн.
Рівень витрат обігу, %
159,4
29,9
18,76
236,9
37,1
15,66
265,8
38,8
14,60
+28,9
+1,7
– 1,06
+106,4
+8,9
– 4,16
112,2
104,6
93,2
166,8
129,8
77,8
Аналітичні розрахунки по табл. 6.1 можна проводити двома способами.
У ході аналізу за першим способом, розраховують наступні показники:
фактичними рівень витрат обігу шляхом ділення фактичної суми витрат на фактичний товарообіг звітного року і множення отриманої величини на 100 (38,8 : 265,8 ∙ 100 = 14,60 %);
розмір зниження рівня витрат визначається шляхом вилучення з фактичного рівня плановий рівень витрат (14,06 – 15,66 = – 1,06 %); продолжение
–PAGE_BREAK–
темп зниження рівня витрат обігу визначається шляхом ділення розміру зниження рівня на плановий рівень витрат і множення отриманого результату на 100 (– 1,06: 15,66 ∙ 100 = – 6,8 %);
суму відносних перевитрат – шляхом множення фактичного товарообігу на розмір зниження рівня витрат і ділення отриманого результату на 100 (265,8 ∙ (– 1,06): 100 = – 2,82 тис. грн.).
Після розрахунків фактичні результати порівнюють з плановими показниками і даними базового року, розраховують проценти виконання плану, дають загальну оцінку виконання плану витрат обігу.
Другий спосіб аналітичних розрахунків. Якщо метою аналізу буде виявлення тільки суми перевитрат, то розраховують лише два показника.
Перший – це сума витрат, перерахованих на фактичний товарообіг, яка являє собою суму витрат при фактичному товарообігу і плановому рівні витрат. Її знаходять шляхом множення фактичного товарообігу на плановий рівень витрат і ділення отриманого результату на 100 (265,8 ∙ 15,66: 100 = 41,62 тис. грн.).
Другий показник – це сума відносних перевитрат витрат обігу, яка дорівнює сумі фактичних витрат мінус сума витрат, перерахованих на фактичний товарообіг (38,8 – 41,62 = – 2,82 тис. грн.).
При перевиконанні плану товарообігу абсолютна сума витрат обігу збільшується, але рівень знижується. Це відбувається тому, що умовно-знижені витрати збільшуються разом з товарообігом, а умовно-постійні не збільшуються, або збільшуються, але в незначній сумі.
Щоб ефективно оцінити роботу колективу по зниженню рівня витрат необхідно визначити розмір впливу об’єму товарообігу на рівень витрат обігу.
Аналіз виконання плану витрат обігу в цілому по ТП №32 не дає можливості встановити за рахунок яких елементів витрат була досягнута економія чи допущено перевитрату, тому аналізують виконання плану по кожному елементу витрат (табл. 6.2).
Таблиця 6.2
Аналіз витрат по елементах
Елементи витрат
1998 р.
1999 р.
Відхилення (+; –)
Темпи росту суми витрат, %
сума,
тис. грн.
питома вага, %
сума,
тис. грн.
питома вага, %
сума,
тис. грн.
питома вага, %
Матеріальні затрати
Витрати на оплату праці
Відрахування на соціальні заходи
Амортизація
Інші витрати
1,4
12,2
4,6
0,5
11,2
4,7
40,8
15,4
1,7
37,4
5,7
13,2
5,0
0,8
14,1
14,7
34,0
12,9
2,1
36,3
+4,3
+1,0
+0,4
+0,3
+2,9
+10,0
+6,8
2,5
0,4
2,9
407,1
108,2
108,7
160,0
125,9
Разом
29,9
100,0
38,8
100,0
–
+8,9
129,8
Аналізуючи виконання плану по кожному плану по кожному елементу витрат ТП №32 слід зазначити, що загальна сума елементів витрат за 1998 р. склала 29,9 тис. грн., а в 1999 р. вона збільшилась на 8,9 тис. грн. і становила 38,8 тис. грн. Це відбулося за рахунок того, що підвищилась сума кожного з елементів. При чому, матеріальні затрати зростали меншими темпами, ніж інші елементи витрат.
Відповідно до методики проводиться аналіз витрат по статтях (табл. 6.3).
Таблиця 6.3
Аналіз витрат за статтями
Статті витрат
1998 р.
1999 р.
Відхилення
(+; –)
Темпи росту суми витрат, %
сума,
тис. грн.
рівень, %
сума,
тис. грн.
рівень, %
Умовно-постійні:
Амортизація необоротних активів
Оренда приміщень
Витрати оплату праці продолжение
–PAGE_BREAK–
Знос та утримання МШП
Відрахування на соціальні заходи
Умовно-змінні:
Витрати на перевезення
Витрати на тару
Інші витрати –PAGE_BREAK–
Умовно-постійні витрати:
сума, тис грн.
рівень, %
Умовно-змінні витрати:
сума, тис грн.
рівень, %
159,4
27,8
17,44
2,1
1,32
265,8
33,8
12,72
5,0
1,88
+106,4
+6,0
– 4,72
+2,9
+0,56
У ході аналізу умовно-постійних витрат розраховують наступні показники:
рівень витрат обігу у 1999 р. визначається шляхом ділення базової суми витрат обігу на базовий товарообіг і множення отриманої величини на 100 (27,8 : 159,4 100 = 17,44 %);
рівень витрат обігу у 1999 р. визначається шляхом ділення звітної суми витрат обігу на звітний товарообіг і множення отриманої величини на 100 (33,8 : 265,8 100 = 12,72 %);
розмір зниження рівня витрат визначається шляхом вилучення з звітного рівня базовий рівень витрат (12,72 – 17,44 = – 4,72 %);
темп зниження рівня витрат обігу визначається шляхом ділення розміру зниження рівня на базовий рівень витрат і множення отриманого результату на 100 (– 4,72: 17,44 100 = – 27,1 %);
суму відносної економії визначається шляхом множення фактичного товарообігу на розмір зниження рівня витрат і ділення отриманого результату на 100 (265,8 (– 4,72): 100 = – 12,55 тис. грн.);
суму абсолютних перевитрат визначають шляхом віднімання від звітної суми умовно-постійних витрат базову суму (33,8 – 27,8 = 6 тис. грн.).
Під час аналізу витрат по статтях залежних від товарообігу розраховують такі показники:
рівень умовно-змінних витрат обігу у 1999 р. визначається шляхом ділення базової суми витрат обігу на базовий товарообіг і множення отриманої величини на 100 (2,1 : 159,4 100 = 1,32 %);
рівень умовно-змінних витрат обігу у 1999 р. визначається шляхом ділення звітної суми витрат обігу на звітний товарообіг і множення отриманої величини на 100 (5,0 : 265,8 100 = 1,88 %);
зміна умовно-змінних витрат в абсолютній сумі визначається шляхом вилучення з звітної суми умовно-змінних витрат базової суми (5,0 – 2,1 = 0,4 тис. грн.);
вплив підвищення обсягу товарообігу на підвищення суми умовно-змінних витрат визначається шляхом множення різниці звітного і базового товарообігу на базовий рівень витрат і ділення на 100 ((265,8 – 159,4) 1,32 : 100 = 1,4 тис. грн.);
вплив підвищення рівня витрат на підвищення суми умовно-змінних витрат визначається шляхом множення звітного товарообігу на різницю між фактичним і базовим рівнем витрат і ділення на 100 (265,8 (1,88 – 1,32) : 100 = 1,5 тис. грн.);
загальний вплив факторів на підвищення суми умовно-змінних витрат визначається шляхом додавання суми впливу кожного з факторів (1,4 + 1,5 = 2,9 тис. грн.).
Аналізуючи умовно-постійні витрати, слід зазначити, що у 1998 р. ці витрати склали 27,8 тис. грн., а у 1999 р. вони збільшились на 6 тис. грн. і становили 33,8 тис. грн. У звітному періоді ТП №32 отримали відносно економії витрат у розмірі 12,55 тис. грн., хоча в абсолютній сумі ці витрати зросли. Рівень умовно-постійних витрат обігу у 1998 р. склав 17,44 %, а в 1999 р. – 12,72 %. Темп зниження рівня витрат на 27,1 % показує, що зменшились витрати на 1 грн. реалізованих товарів. Отже, у звітному році збільшилась питома вага товарів з низьким рівнем витратомісткості. Рівень умовно-постійних витрат знизився у зв’язку з тим, що витрати збільшувались меншими темпами, ніж зростав товарообіг.
При аналізі умовно-змінних витрат слід зазначити, що ці витрати у 1998 р. склали 2,1 тис. грн., а в 1999 р. – 5,0 тис. грн. У звітному періоді сума умовно-змінних витрат збільшилась на 2,9 тис. грн. це відбулося за рахунок того, що у 1998 р. рівень умовно-змінних витрат склав 1,32 %, а в 1999 р. – 1,88 % і зріс на 0,56 %. При цьому ТП №32 у звітному періоді здійснило перевитрати на 1,5 тис. грн.
/>
/>