Зміст сторінка Вступ 1. Поняття, види і статус глави держави 2. Конституційний статус Президента України 3. Порядок обрання та зміщення Президента України 13 4. Взаємодія Президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами 5. Акти Президента України 24 Висновки 27 Використана література 28 Вступ Ми є свідками досить чіткого юридичного оформлення ще однієї галузі влади – президентської.
Вона почасти “нормотворчить”, почасти керує, почасти розв’язує суперечки. Але все це робиться в правових рамках для реалізації своїх головних завдань – підтримки стабільності державної системи, громадянського миру в суспільстві, охорони конституційного ладу, суверенітету і цілісності держави. Глава держави – це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верхо¬вне представництво держави у внутрішньо- та зовні¬шньополітичних відносинах.
ПРЕЗИДЕНТ (від лат. praesidens – той що сидить спереду) – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації. Інститут президентства як один із найважливіших інститутів сучасних політичних систем багатьох країн світу має свою давню історію виникнення та довгий шлях розвитку. Термін “президент” походить з латинської мови praesidens
і означає: Верховний голова виконавчої влади в республіці. Президент є главою держави в країнах із рес¬публіканською формою правління. Він є носієм вер¬ховної державної влади і вищим представником дер¬жави у її відносинах з іншими країнами. В Україні посада Президента була введена через рік після прийняття Декларації про державний суве¬ренітет України і майже зразу після схвалення Вер¬ховною Радою Концепції нової Конституції України, ставши одним із перших кроків на шляху її реалізації За Законом України "Про заснування поста Прези¬дента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р яким
Конституція була доповне¬на гл. 12 "Президент Української РСР", Президента було визнано найвищою посадовою особою Україн¬ської держави і главою виконавчої влади. Цей статус Президента підтверджено також Законом "Про Пре¬зидента Української РСР" від 5 липня 1991 р. Вве¬дення конституційного
інституту Президента було пов’язане з необхідністю зміцнення системи цент¬ральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності, надання динамізму розвитку української державності. Перший Президент України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно з проведенням всенародного референдуму, що підтвердив Акт проголо¬шення незалежності
України, схвалений Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Ціль роботи: показати специфічну роль інституту президента в умовах формування цивільного суспільства, політичного плюралізму, організації державної влади на нових принципах. Політична необхідність такої фігури випливає, насамперед, з потреби забезпечити стійкість системи управління державними справами. Інститути державної влади, навіть при наявності розвитої правової системи, не повинні
(у всякому разі, на нинішньому витку цивілізації) залишатися без авторитетного арбітра, який, не перебуваючи з цими інститутами у відносинах влади – підпорядкування, проте, забезпечує погоджене їхнє функціонування, оперативно виводить державну систему з можливих тупикових ситуацій, що не завжди мають форму правової суперечки. Тим самим цей арбітр забезпечує необхідну єдність державної влади в умовах поділу влади. Говорячи по-іншому, інститут президента покликаний «цементувати» державу, тобто забезпечувати стійкість механізму влади. Якщо інші державні структури законодавствують, керують, здійснюють правосуддя, то головне завдання президента – уособлювати державу усередині країни і зовні. Принципове значення, особливо в даний час, має аналіз конституційно-урегульованих взаємин президента з урядом, судовими органами, їх порівняння з практикою
і визначення тенденції їхнього розвитку. Правовий статус Президента України визначено у розділі V чинної Конституції, який встановлює місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регламентує порядок обрання Президента і припинення його посадових функцій, а також форми співпраці Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.
Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визна¬чений як найвища посадова особа Української держа¬ви і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади.
Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. За чинною Конституцією, Пре¬зидент є лише главою держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Значне поширення інституту президентства обумовлене низкою чинників, які визначають його значення і роль у державному та суспільному житті тієї або
іншої країни. Насамперед, президент уособлює державу, представляє її у міжнародних відносинах. Отже, в даній курсовій роботі, тема якої “Конституційний статус глави держави України” будуть проаналізовані положення стосовно інституту президентства у нашій країні. У ході роботи будуть розкриті такі важливі питання як конституційний статус глави держави, порядок обрання та зміщення, взаємовідносини президента України з владними структурами та інше. 1. Поняття, види і статус глави держави. У системі владних відносин України Президент як глава держави займає особливе місце. Характерним є співвідношення цього інституту з демократичним принципом розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову. Згідно з чинним законодавством Президент України напряму не пов’язаний із жодною з них, але водночас відіграє у
їх функціонуванні важливу роль. Глава держави – це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верхо¬вне представництво держави у внутрішньо – та зовні¬шньополітичних відносинах. Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які ви¬значають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з
ін¬шими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають кон¬ституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України. Інститут президентства як один із найважливіших інститутів сучасних політичних систем багатьох країн світу має свою давню
історію виникнення та довгий шлях розвитку. Термін “президент” походить з латинської мови praesidens і означає: Верховний голова виконавчої влади в республіці.[2;15] У світовій конституційній практиці статус президента визначається по різному. В одних країнах (Італія, Росія, Угорщина) Президент, як і в Україні, визнається главою держави, що підтверджено статтею 102
Конституції України: “Президент України є главою держави і виступає від її імені, в інших – Мексика , США – главою виконавчої влади.[9;47] Президент уособлює державу і державну владу в цілому, а не певну її гілку. Як глава держави він виступає як у вирішенні внутрішніх проблем, так і від її імені у міжнародних відносинах. На практиці це означає, що Президент не потребує додаткового засвідчення своїх повноважень, це випливає з його статусу. Перша держава, в якій було запроваджено посаду президента як глави держави і виконавчої влади – це США, де Конституцією 1787 р. Затверджено цей пост. У Європі пост президента вперше було запроваджено у Франції та Швейцарії у 1848 р. У XX ст. поширилося запровадження цього поста у багатьох країнах.
Остання фаза зазначеного процесу мала місце наприкінці 80-х – на початку 90-х років, коли пост президента було запроваджено майже в усіх незалежних державах, які утворилися після розпаду СРСР, та у країнах Східної Європи. На сьогодні у світі з більш як 180 країн – членів ООН понад 130 мають президентів.[13;94] Значне поширення інституту президентства обумовлене низкою чинників, які визначають його значення
і роль у державному та суспільному житті тієї або іншої країни. Насамперед, президент уособлює державу, представляє її у міжнародних відносинах. Треба мати на увазі, що відповідно до порядку обрання президента та обсягу його повноважень розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у президентській республіці (США,
Ірак, Корея) президент обирається народом і має широкі повноваження, зокрема незалежно від парламенту формує уряд і забезпечує здійснення виконавчої влади. У парламентській республіці (Австрія, Індія, ФРН) президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська республіка (Франція,
Португалія, Болгарія). В ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження, пов’язані з контролем за його діяльністю під час формування уряду і здійснення виконавчої влади.[13;96] У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР” від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвячено розділ 5, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання президента та основи його взаємовідносин з державними органами. Отже, до основних напрямків діяльності Президента України як глави держави належить забезпечення: 1) державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства,
незалежності державної влади в Україні; 2) територіальної цілісності України, тобто недоторканості її кордонів із зовні, а також покладенню краю спробам будь-яких сил всередині країни розчленувати територію України або відділити якусь її частину; 3) відповідності внутрішньої і зовнішньої політики держави визначеним у Конституції засадам; чіткого й своєчасного реагування відповідних державних органів на будь-які порушення
конституційних приписів; прав і свобод людини, відповідності міжнародно-правовим актам і реальності правового статусу людини і громадянина. Конституція України встановлює недоторканість Президента, якою він користується під час виконання своїх повноважень. Її треба розглядати як особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення ним повноважень глави держави. У Конституції не розкривається зміст недоторканості
Президента. Вона дістала тлумачення у новій редакції Закону “Про Президента України”. Водночас частина 1 статті 111 Конституції встановлює відповідальність Президента за вчинення державної зради або іншого злочину. Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту. Особи, винні у посяганні на них, мають притягатися до відповідальності на підставі спеціального закону.
За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається довічно за умови, що вона не була усунена з нього Верховною Радою в порядку імпічменту. Крім того, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи використання його спричиняє юридичну відповідальність. Конституція України передбачає систему гарантій, мета яких – виключити можливість узурпації всієї пов¬ноти влади Президентом, перетворення його в автори¬тарного правителя. До них можна віднести: 1) обмеження терміну повноважень Президента п’я¬тирічним строком (ч. 1 ст. 103); 2) його обрання шляхом загальних прямих виборів (ч. 1 ст. 103); 3) заборона мати Президенту інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103); 4) заборона займати пост
Президента однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103); 5) можливість усунення Президента з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або ін¬шого злочину (ст. 111); 6) можливість визнання Конституційним Судом Ук¬раїни актів Президента неконституційними, в силу чого вони втрачають чинність з дня ухвалення
Конституцій¬ним Судом відповідного рішення. Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності (ст. 105 Конститу¬ції України). Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальну справу, арештувати тощо. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на
підста¬ві закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту. 2. Конституційний статус президента України. Президент — це, як правило, одноособовий виборний голова держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається
її громадянами на 4–7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу. Вперше інститут президентства виник в США. Інститут президентства, як правило є одноособовий, хоча трапляються й колегіальні випадки президентства (Уругвай).[15;155] У президентській республіці президент є главою виконавчої влади (США і Бразилія). У напівпрезидентській республіці повноваження президента значно ширші і вагоміші ніж у парламентській республіці. Вони наділяються конституціями досить значних повноважень в галузі виконавчої влади. Загальною рисою статусу президента в такій державі є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, над всіма інститутами влади, причому у самостійній якості арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави і суспільства. Інститут Президента України як глави держави
є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Спочатку президент був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і виконавчої влади, а нині за чинною Конституцією є главою держави. Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у
її відносинах із іншими країнами. В Україні пост Президента було введено через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет і майже незабаром після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України. За Законом “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української
РСР” від 5-го липня 1991 р яким тогочасна Конституція була доповнена главою 12 “Президент Української РСР”, Президента було визнано найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади.[3;62] Статус Президента, його повноваження та місце, яке він посідає в політичній системі держави, визначається передусім конституційними нормами. Введення конституційного інституту Президентства було пов‘язане з необхідністю зміцнення системи центральних
органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності. Перший Президент незалежної України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно із проведенням всенародного Референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною суверенною державою.[17;9] За роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений, як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади.
Цей статус було підтверджено Конституційним договором 1995 р. За чинною Конституцією: “Президент є главою держави і виступає від її імені”. А вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Заміна статусу Президента як найвищої особи держави на статус глави держави має принципове значення. Адже глава держави уособлює державу в цілому.
Якщо інші державні структури виконують в державному механізмі певні функції – законодавствують, управляють, здійснюють правосуддя, то Президент репрезентує державу в цілому як в середині країни, так і за рубежем. Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій.
Наприклад, як гарант дотримання Конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках (якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) Президент припиняє повноваження Верховної Ради України. В свою чергу Верховна Рада має право на усунення
Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.[4;261] Таким чином Конституція України містить багато суттєвих положень відносно посади Президента України, його повноважень , взаємовідносин з іншими органами влади та посадовими особами. Важливо також зазначити, що в Конституції передбачено процедуру так званої “контрасигнатури”, коли укази і розпорядження Президента набувають чинності лише з моменту підписання їх відповідними посадовими особами виконавчої влади. Такий порядок досить поширений у сучасному світі. Як глава держави Президент має постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрямки політики держави, про чергові завдання які поступають на шляху
її розвитку. Саме в цьому плані Конституція встановлює , що Президент “звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”. Запровадження в Україні інституту президентства відбувалось одночасно з виданням закону про вибори
Президента. Цей закон врегулював весь спектр питань, пов‘язаний з виборами Президента. Зокрема в ньому були визначені вимоги, що ставляться до кандидата у Президенти, принципи участі громадян у виборах, організація і проведення виборів, підрахунок голосів після виборів тощо. В Україні Президент обирається строком на 5 років.
Одна і та сама особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Хоча буквальне тлумачення Конституції (стаття 103, частина 3) дає підстави стверджувати, що особа, яка була обрана Президентом України і двічі підряд обіймала цю посаду, може і в третє балотуватись на цей пост за умов, якщо між її попередньою легіслатурою і цими виборами хтось інший посідав пост
Президента. Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з повноваженнями Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до президентського типу республік – це республіка змішаного типу, що є характерним для багатьох інших країн світу (Фінляндія, Казахстан, Франція). Теоретичною основою встановлення інституту президентства на даному етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена верховною радою ще 19 червня 1991 р. 1 грудня відбулись вибори Президента, під час яких було вперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Однак остаточно статус
Президента України був визначений Конституцією України 1996 р. Характер виборів Президента зумовлюється в кожній країні насамперед його статусом глави держави, глави держави і виконавчої влади. Якщо Президент є лише главою держави, він обирається її парламентом. Якщо ж він є главою держави і главою виконавчої влади то він обирається народом. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент обирається на основі загального, рівного
і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Принцип загальності виборів Президента передусім означає, що всі громадяни України, які на день голосування досягли вісімнадцяти років, мають право брати участь у його виборах. Не мають права голосу лише громадяни, що визнані судом не дієздатними. Разом з тим чинна конституція передбачає ряд умов (цензів), яким має відповідати кандидат на пост
Президента зокрема, щодо віку, місця проживання, володіння державною мовою і т. п. Президентом може бути обраним громадянин України, що досяг 35 років, має право голосу, проживає на Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна і таж особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Поряд з вимогами до кандидата на пост Президента існують обмеження
і щодо особи президента. Відповідно до ст. 103 Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприєм