Зміст.
Вступ
1. Поняття суб’єктів аграрного правата їх класифікація
2. Правосуб’єктність аграрнихпідприємств кооперативного та корпоративного типів
3. Правовий статус державнихсільськогосподарських підприємств
4. Порядок утворення, реорганізації іліквідації підприємств кооперативного і корпоративного типу та державних ікомунальних сільськогосподарських підприємств
5. Правовий статус селянських(фермерських) та приватно-орендних підприємств
6. Агробіржа як суб’єкт аграрногоправа
Висновки
Джерела
Вступ.
Аграрне право України — одна з найважливіших галузейнаціонального права. Вона певною мірою є правонаступником як колишньогоколгоспного, так і сільськогосподарського права. Однак на відміну відостаннього (комплексної, інтегрованої галузі) аграрне право України перебуває встані становлення як самостійної та інтегрованої галузі національного права,котрій притаманні власний предмет, власні й частково інтегровані об’єкти,власні суб’єкти, методи, система.
Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правовогорегулювання. Таким своєрідним предметом є аграрні правовідносини, які,по-перше, випливають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів аграрногоправа, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності, по-друге, складаютьсяв сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного ітваринного походження, переробки і реалізації останньої суб’єктами аграрноїпідприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного праваявляють собою взаємопов’язані інтегровані правовідносини майнового, земельного,членського, засновницького (учасницького), управлінського й трудового характерув усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльностісуб’єктів аграрного підприємництва.
Їм притаманний певний суб’єктний склад, наділений спеціальноюправосуб’єктністю, а також об’єктний склад, що є засобами виробництва продуктівхарчування, сировини й продовольства рослинного і тваринного походження. Томуособливістю характеру та змісту діяльності суб’єктів аграрного підприємництва,особливістю об’єктів аграрного права визначається своєрідність предметааграрного права як галузі національного права.
1. Поняттясуб’єктів аграрного права та їх класифікація.
Перехіддо ринкової економіки в Україні позначений економічними перетвореннями,реформуванням законодавчої та виконавчої влади, необхідністю перебудовиаграрного сектора на основі формування приватної та колективної власності,розвитку підприємництва, рівноправністю різних форм веденнясільськогосподарського виробництва. Здійснення цих перетворень, а також у цілому аграрної реформивикликає необхідність формування відповідних виробників сільськогосподарськоїпродукції (продуктів харчування, сировини, рослинного і тваринногопродовольства). Такими виробниками є аграрні підприємці, в основному нові їхвиди і типи, які раніше практиці господарювання в аграрному секторі булиневідомі. Це — приватні виробничі формування, селянські (фермерські)господарства, орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілкиселян, сільськогосподарські товариства і спільні підприємства, міжгосподарськітовариства і об’єднання та ін. Вони виступають носіями суб’єктивних прав та обов’язківі наділені спеціальною правосуб’єктністю. Право-суб’єктність надає правовуможливість виробникам аграрного сектора брати участь в агарних правовідносинах,тобто бути їх суб’єктами. Аналіз основних ознак правосуб’єктності підприємцівАПК дозволяє дати таке визначення поняття учасників аграрних правовідносин —суб’єктів аграрного права. Суб’єкти аграрного права — це виробникисільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділеніспеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб’єктністю), господарськадіяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобувиробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктамихарчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження. Виробниківсільськогосподарської продукції, як правило, законодавство називає«підприємствами» і «підприємцями». В умовах ринкової економіки вони можуть бутизасновані на будь-якій формі власності і самостійно вибиратиорганізаційно-правову форму (Закони України «Про власність», «Про підприємствав Україні»). При цьому аграрному підприємству (підприємцю) притаманні такіоснові риси і принципи діяльності: — основним предметом їх діяльності євиробництво сільськогосподарської продукції; усі інші види сільськогосподарськоїдіяльності (в тому числі переробки і реалізації продукції) мають допоміжнийхарактер; — основним засобом виробництва є, передусім, земля, а також іншіприродні ресурси. Виробництво сільскогосподарської продукції (крімтваринництва) має сезонний характер. З урахуванням цих та інших ознак можнадати таке його визначення.
Аграрнепідприємство — цесуб’єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджаєтьсявідособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природнетіло — земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарськоїпродукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного ітваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволенняпотреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїхпрацівників, так і працівників сфери обслуговування. Основна ознака суб’єктіваграрного права, як і суб’єктів інших галузей права (господарського, цивільногота ін.) — наявність відособленого майна. Правовою формою такого відособлення єсамостійний баланс, наявність якого дає власнику можливість займатисябезпосередньо підприємницькою діяльністю. Оскільки суб’єкти (підприємці)аграрних правовідносин засновуються на різних формах власності, класифікуватиїх слід саме за критерієм форм власності, що лягли в основу ‘їх створення.Звичайно, це не єдиний критерій класифікації, її можна проводити за іншимиознаками, наприклад, за сферою і предметом, а також залежно від того, яквизначається їх правовий статус, на базі якого закону. За формами власностісуб’єкти аграрного права поділяються на чотири взаємопов’язані групи. До першоїгрупи слід віднести суб’єктів, заснованих на приватній власності (селянські(фермерські) господарства тощо). Другу становлять суб’єкти, засновані наколективній формі власності, тобто спілки селян, сільськогосподарські виробничікооперативи тощо, а також виробники (підприємці) корпоративного типу:акціонерні товариства, асоціації, концерни, товариства з обмеженоювідповідальністю, орендні формування та ін. До третьої групи належать заснованіна державній формі власності і такі суб’єкти, як державні підприємства(науково-дослідні організації, сільськогосподарські радгоспи-технікуми і т.ін.). Четверту групу суб’єктів аграрного права становлять формування, заснованіна змішаній формі власності, тобто на декількох формах власності в їхпоєднанні: приватної і державної, державної і колективної, приватної, державноїі колективної, в тому числі з іноземним інвестором тощо. До останніх можнавіднести, зокрема, суб’єктів сфери сервісу, які можуть бути засновані набудь-якій формі власності (аграрні підприємства агротехнологічного та іншогосервісу, а також фінансово-кредитного, комерційного і страхового сервісу).Наприклад, сервісні підприємства по технологічному обслуговуванню і виконаннюремонтних робіт можуть засновуватись на приватній, державній або змішанійформах власності.
2.Правосуб’єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів
Залежно відорганізаційно-правових форм суб’єкти аграрного права розмежовуються на двігрупи: підприємства кооперативного та підприємства корпоративного типу. Аграрніпідприємства кооперативного і корпоративного типу мають як спільні риси, так івідмінні. Спільними їхніми рисами є те, що це — юридичні особи, які маютьспеціальну правоздатність і Дієздатність, можуть набувати прав та юридичнихобов’язків, бути позивачами і відповідачами в суді. Особливість аграрнихпідприємств кооперативного типу полягає в тому, що вони, передусім, об’єднуютьтрудову діяльність, тобто кожен член такого підприємства повинен особисто вньому працювати. Всі члени такого підприємства мають право брати участь вуправлінні діяльністю підприємства (за принципом: один член кооперативу — одинголос). Від кожного працівника такого підприємства залежить застосуваннязаходів заохочення і стягнення. Це і відрізняє риси підприємства кооперативноготипу від підприємств корпоративного типу. Фізичні та юридичні особи, які берутьучасть у діяльності сільськогосподарського товариства, повинні обов’язковозробити особистий майновий внесок у статутний фонд товариства. Внескамиучасників можуть бути не тільки грошові кошти, а й будинки, обладнання, цінніпапери, право на користування природними ресурсами, а також право наінтелектуальну власність людини. Цим аграрні підприємства корпоративного типувідрізняються від підприємств кооперативного типу. Суттєвою особливістюправосуб’єктності підприємств корпоративного типу є те, що вони насампередоб’єднують капітал, а не свою трудову участь. Господарські товариствастворюються на основі укладення установчого договору, який має вирішальнезначення для учасників такого підприємства у зв’язку з тим, що установчийдоговір регламентує відносини між учасниками господарського товариства залежновід їх частки у статутному фонді підприємства. Згідно зі ст. 12 Закону України«Про господарські товариства» вони виступають власниками переданого їм майна,учасниками виробленої продукції, отриманих прибутків.
3.Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств
Державнісільськогосподарські підприємства — це такі підприємства, які не є власникамизакріпленого за ними майна. Воно перебуває в державній власності і надається їмна праві повного господарського відання або оперативного управління не тільки длявиробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції, а йспеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумної та іншихгалузей народного господарства. Основна частина державних підприємств — цепідприємства, які в першу чергу забезпечують науково-технічний прогрес усільському господарстві і обслуговують підприємців — виробниківсільськогосподарської продукції. Державними є різноманітної спеціалізаціїплемінні заводи, дослідно-селекційні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси,підприємства по відтворенню цінних видів риб та тварин, радгоспи-технікуми таколеджі, різноманітні навчально-дослідні чи навчально-виробничі господарства іт. ін. Держава, як власник майна, зберігає за собою право вирішення такихпитань, як: право створення, реорганізації та ліквідації підприємств,визначення їх спеціалізації, здійснення контролю за цільовим використанняммайна, одержанням частки прибутку тощо. Водночас, маючи такі повноваження щододержавних підприємств, держава, ЇЇ органи не вправі втручатись у господарськудіяльність, яка не суперечить чинному законодавству, предмету та цілямдіяльності цих підприємств. З урахуванням спеціалізації, природно-кліматичнихта інших умов вони самостійно визначають і встановлюють внутрішньогосподарськувиробничу структуру. За узгодженням з координаційними та регулюючими галузевимиорганами державні підприємства мають право брати участь у різноманітнихнауково-виробничих об’єднаннях, акціонерних та інших господарських товариствах,а також різного виду кооперативах. Підприємства, засновані на праві повногогосподарського відання, мають право самостійно регулювати режим праці івідпочинку, встановлювати їх тривалість у напружені періоди, зверх обсягів,передбачених трудовим законодавством, але відповідно до його конституційнихпринципів, розробляти і застосовувати форми і системи оплати праці відповіднодо конкретних видів та ділянок виробництва. Проте це не виключає необхідностіздійснення контролю за правильною витратою коштів на оплату праці та інші Цілі споживчогохарактеру. Для трудових відносин на цих підприємствах характерні певніособливості. Особи, які працюють у державних сільськогосподарськихпідприємствах, за соціальним станом є робітниками та службовцями, їх правовийстатус визначається такими нормативними актами: Кодексом законів про працю, атакож законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Прооплату праці», «Про відпустки», «Про страхування». Юридичні права, обов’язки тазаконні інтереси працівників становлять основу правового статусу працівниківсільськогосподарського підприємства. За обсягом основних прав і обов’язківправовий статус працівників державних сільськогосподарських підприємств невідрізняється від правового статусу працівників і службовців підприємств іншихгалузей народного господарства. Тобто вони володіють всім обсягом трудових праві обов’язків, передбачених Конституцією України для громадян нашої країни. Алепраця в цій галузі має певну специфіку. Сезонний характер багатьох робіт урослинництві і тваринництві обґрунтовує в різні періоди господарського рокурізну потребу в сільськогосподарських кадрах. Саме тому в державнихсільськогосподарських підприємствах розрізняють постійних, сезонних ітимчасових працівників. Обсяг їх трудових прав і обов’язків різний. У періоднапружених польових робіт потреба сільськогосподарських підприємств у трудовихресурсах значно збільшується, в інші періоди — скорочується. Ця закономірністьвизначає особливості правового регулювання режиму робочого часу і часувідпочинку працівників сільського господарства. Загальні результати роботитрудового колективу сільськогосподарського підприємства визначають підсумкигосподарського року, коли зібрано врожай і завершено природно-біологічний циклвиробництва продукції рослинництва і тваринництва. Така закономірністьпередбачає застосування своєрідних видів, систем і форм оплатисільськогосподарської праці і заохочення трудівників у досягненні кінцевихрезультатів.
Нині всільськогосподарських підприємствах застосовується підрядно-преміальна,акордно-преміальна системи оплати праці, додаткова оплата та різні формипреміювання (грошима і натуральною продукцією), які відповідають специфіцісільськогосподарської діяльності. Застосування сільськогосподарських машин таобладнання, мінеральних добрив, пестицидів, використання тварин, інших живихорганізмів у процесі суспільного виробництва визначає особливі правила охорониздоров’я працівників сільського господарства, правила інструктування щодобезпечних методів праці, встановлення своєрідних правил контролю за дотриманнямвимог техніки безпеки та виробничої санітарії. Ураховуючи особливостіфункціонування сільськогосподарського виробництва, законодавство надаєпрацівникам державних сільськогосподарських підприємств додаткові права іпокладає на них обов’язки, що характеризують професійно-галузеві умови їхпраці. Тим самим їх правовий статус набуває рис, які відрізняють його відстатусу працівників інших галузей народного господарства. Разом з тим обсягстатутних прав і обов’язків працівників сільського господарства досить широкий.Працівники державних господарств мають право ведення особистого підсобногогосподарства, певні пільги і переваги в переселенні, користуванні громадськимжитловим фондом, комунально-побутовими установами сільськогосподарськогопідприємства. Наявність прав і обов’язків, пов’язаних з їх участю усільськогосподарському виробництві і проживанням у сільській місцевості,визначають ті особливості, які надають правовому статусу працівників державнихсільськогосподарських підприємств рис особливої правової категорії.
4. Порядокутворення, реорганізації і ліквідації підприємств кооперативного ікорпоративного типу та державних і комунальних сільськогосподарськихпідприємств
Сільськогосподарськіпідприємства кооперативного і корпоративного типу утворюються їх засновникамина принципах добровільності членства фізичних і юридичних осіб, безперешкодномувиході з них, обов’язковій трудовій участі членів у господарській Діяльностівиробничих кооперативів, демократичному характері управління, розподілуприбутків між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльностіпідприємства. Сільськогосподарські підприємства кооперативного типу вважаютьсяствореними і набувають прав юридичної особи з дня державної реєстрації, вонимають самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку з ‘їхнайменуванням, діють на основі статуту, який приймається на загальних зборахчленів підприємства. Згіднозі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» в основі порядкустворення та дії підприємств кооперативного типу, крім статуту, лежитьустановчий договір. Цим вони відрізняються від підприємств корпоративного типу.Державні сільськогосподарські підприємства створюються відповідно до ст. 5Закону «Про підприємства в Україні» за рішенням власника майна абоуповноваженого ним органу. Всі сільськогосподарські підприємства припиняютьсвою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації. Реорганізація аболіквідація підприємства проводяться за рішенням власника із дотриманням вимогантимонопольного законодавства. Реорганізація підприємства відбувається шляхомзлиття з іншим підприємством, приєднання одного підприємства до іншого, поділупідприємства, у разі виокремлення з підприємства одного або кількох новихпідприємств, перетворення одного підприємства на інше. При реорганізаціїпідприємства всі його права та обов’язки переходять до його правонаступників. Підприємстволіквідується у разі: 1) закінчення терміну, на який воно створювалось, абодосягнення мети, що ставилася при його створенні; 2) за рішенням власника абовищого органу управління підприємства; 3) на підставі рішення суду абогосподарського суду; 4) на інших підставах, передбачених законодавствомУкраїни. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією. Цякомісія вміщує в офіційній пресі публікацію про його ліквідацію, оцінює наявнемайно, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс. Якщоліквідується недержавне сільськогосподарське підприємство, то його грошовікошти розподіляються між членами цього підприємства після розрахунків знайманими працівниками, бюджетом, банківськими установами, власникамиоблігацій.
5.Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств
Селянське(фермерське) господарство є одним із видів підприємницької діяльності громадянУкраїни. Створитиселянське (фермерське) господарство може кожний дієздатний громадянин подосягненню 18 років, маючи відповідні документи, які підтверджують йогоздатність займатися сільським господарством. Селянське господарство є сімейнимгосподарством, його членами можуть бути подружжя, ‘їхні батьки, діти подосягненні 16 років та інші родичі. Громадяни отримують для ведення селянського(фермерського) господарства земельну ділянку. Вони вирощують на ній сільськогосподарськупродукцію, якою самостійно розпоряджаються, сплачують податки згідно з чиннимзаконодавством України. Діяльність селянського (фермерського) господарства можебути припинена в разі: 1) рішення членів господарства про припинення його діяльності;2) визнання господарства банкрутом; 3) якщо не залишилося жодного членагосподарства або спадкоємця, який бажав би продовжувати діяльністьгосподарства; 4) припинення права власності на землю чи права користуванняземельною ділянкою. У сільському господарстві можуть утворюватися такожприватноорендні підприємства. Такі підприємства засновуються і діють на базі яквласних, так і орендованих майна та землі з метою отримання прибутку.Установчими документами такого підприємства є засновницький договір міжучасниками і схвалений ними статут підприємства.
Цепідприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня йогодержавної реєстрації, яка здійснюється за явочним принципом.
6.Агробіржа як суб’єкт аграрного права
Досуб’єктів аграрного права належать також агробіржі, які засновуються згідно зУказом Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних правовідносин»з метою створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарськоговиробництва, забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами. Міністерствомсільського господарства та продовольства, Міністерством економіки,Міністерством фінансів України затверджені Типові правила біржової торгівлісільськогосподарською продукцією. Ці правила визначають порядок проведення біржових торгівсільгосппродукцією. До торгів допускається сільгосппродукція відповідноїякості. Замовлення на купівлю-продаж продукції подають на біржу брокери. Наоснові замовлення формується бюлетень купівлі-продажу продукції. Коли покупцівбуде декілька, то брокери проводять конкурентний торг на збільшення цінитовару.
Післядосягнення узгодження між брокерами воно реєструється й оформляється якбіржовий контракт. Оплата біржових контрактів проводиться через біржу. У разіневиконання контракту винна сторона сплачує штраф в установленому біржовимкомітетом розмірі на користь біржи та потерпілої сторони. Спори, які виникаютьу процесі виконання Правил біржової торгівлі, вирішуються залежно відкомпетенції — дирекцією, біржовим комітетом, біржовим арбітражем, загальнимизборами членів біржі.