Міжособистісні стосунки у підлітковому віці як психологічна проблема

Міністерствонауки і освіти України
Слов’янськийдержавний педагогічний університет
Кафедраприкладної психологіїМіжособистісні стосунки упідлітковому віці як психологічна проблема
Курсова робота
Слов’янськ,2010

Зміст
Вступ
Розділ 1. Міжособистісні стосунки у підлітковому віці як психологічна проблема
1.1 Поняттяміжособистісних стосунків. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистіснихстосунках
1.2 Особливості стосунків з однолітками та дорослими упідлітковому віці та особливості психодіагностики цих стосунків
1.2.1 Особливості стосунків з однолітками та дорослими у підлітковому віці
1.2.2 Принципи та методи діагностикиміжособистісних відносин
Розділ 2. Експериментальне вивчення особливостейміжособистісних стосунків у підлітковому віці
2.1 Опис методикидослідження
2.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Література
Додаток А
Вступ
Актуальність теми дослідження. Спілкування івзаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які всоціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно сталаспільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльностіїї членів.
У вітчизняній та зарубіжній соціальнійпсихології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичномурівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманськоїзосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп,визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а такожпитань групових взаємин.
Продуктивними з точки зору методологічногопідходу слід вважати соціометричний метод Д. Морено, який дозволяє визначитиструктуру міжособистісних взаємин членів групи; школи «груповоїдинаміки» К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його «теоріяполя», яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е.Мейо, відомий під назвою «хотторнських експериментів» та ін.
Ці та інші теоретичні підходи до вивченняпсихології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми ісаме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.
Таких методів,за допомогою яких у психології вивчаються людські взаємини, досить багато. Зтаких методів можна відібрати декілька достатньо валідних і надійних – таких,які дають різносторонню і цінну інформацію про положення даної людини в системіміжособових відносин у малій групі. Частину таких методів характеризуєперсональне відношення даної людини до інших людей, інші – положення даноїлюдини в системі внутрішньогрупових відносин, що склалися, треті – психологіютієї соціальної групи, в яку входить даний індивід і в систему міжособистіснихвідносин якої він включений.
Викладене вище й зумовлює актуальністьдослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи виступає міжособистісністосунки.
Предмет дослідження – особливостіміжособистісних стосунків у підлітковому віці.
Мета дослідження полягає в теоретичному таемпіричному розгляді проблеми діагностики особливостей міжособистіснихстосунків у підлітковому віці.
Мета роботи передбачає виконання такихзавдань:
– проаналізувати психологічний зміст проблеми внауковій літературі.
– сформулювати адекватну гіпотезутеоретико-емпіричного дослідження;
– здійснити емпіричну перевірку сформульованоїгіпотези;
– сформулювати висновки теоретико-емпіричногодослідження.
Гіпотезу дослідження можна сформулюватинаступним чином:
Особливості міжособистісних стосунків упідлітковому віці визначаються комплексом індивідуальних, особистісних тасуб’єктивних якостей конкретної дитини.
Практичне значення курсової роботи полягає уможливості наукового використання результатів дослідження. Використатидослідження можна при роботі психолога в навчальному закладі.
Розділ 1. Міжособистісні стосунки упідлітковому віці як психологічна проблема1.1 Поняття міжособистісних стосунків. Психологічнасумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках
Важливим аспектом життєдіяльності колективу,знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, єміжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членамиколективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізаціїзавдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, їїмотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, щоскладаються. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурідіють не лише об’єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення,особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а йсуб’єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніхдомагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).
Основним методом дослідження взаємовідносин уколективі є спостереження. Воно дає можливість всебічно з’ясувати змістовнийбік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Пліднимипри вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв’ю,результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різніаспекти життя певної спільноти.
Ефективним інструментом оперативного вивченняміжособистісних стосунків є запропонований американським психологом імікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього єпринцип синтонності – емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосункахміж членами групи і визначають їх характер. Процедура соціометричногодослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти назапитання «З ким би ти хотів..?». Воно може стосуватися будь-якоїцарини людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними тазорієнтованими на істотні психологічні якості особистості – її моральніпринципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: «Зким би ти пішов у розвідку?», «До кого б ти звернувся по допомогу прирозв’язанні конфліктної ситуації?» тощо. Критерії можуть бути слабкими,коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж длязабезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання «З кимби ти хотів проводити своє дозвілля?», «З ким би ти хотів сидіти заоднією партою?».
При цьому надається можливість виявити мірубажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір запринципом: «дуже бажаний», «бажаний», «меншбажаний». Результати одержаних виборів занотовуються у соціометричнуматрицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодокожного члена групи.
Інформація може бути математично оброблена івиражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статусмає такий характер: «зірки» – ті, кого обирають найчастіше; їмпоступаються «бажані», які мають по три-чотири вибори; меншпопулярних називають «малобажані» – один-два вибори; поза виборомзалишаються “ізольовані”, з якими ніхто не виявляє бажанняспівпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять собою контингентпідвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливоїуваги та розуміння.
Проте результати соціометрії не є повністюінформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються членигрупи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи якемоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричнихдосліджень, не дає змоги належно проаналізувати Міжособистісні стосунки людейна основі суспільне визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьомузв’язку актуальною стає потреба з’ясувати мотиви, керуючись якими особистістьздійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагуодним членам групи і не приймає інших.
На думку А. Петровського цей механізм можнапозначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментальнедоведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистіснихстосунків може правити за показник того рівня, якого досягла група у своємурозвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибірхарактеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації виборуспрямовані переважно на зовнішні переваги партнера – зовнішню привабливість,манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвиткуздійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а йвиходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільнійдіяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках,переконаннях.
У структурі сформованих груп чітко виявляютьсяієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різнимисоціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупилідерів.
Лідер – це особистість, яка користуєтьсявизнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішенняу значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювативзаємини в ній.
Лідер групи може бути офіційним, коли вінпризначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені нанього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за йоговисокі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та вінтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, колиформальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов йогодіяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляєпсихологічний потенціал групи.
У колективі за певних обставин часто виникаютьнеофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляєтьсяу шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядкованізагальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а йдопомагає колективу розв’язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльностіокремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, токолектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лишелідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки.Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати йогоруйнуванню та розпаду .
Міжособистісні стосунки складаються в реальнихумовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, якрозвиваються стосунки, істотно позначаються різні об’єктивні чинники, щовизначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так,комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засобами праці, чіткаорганізація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови.Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляєпсихологічний чинник: їх ставлення один до одного, психологічна та практичнаготовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін.Найповніше суб’єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється всумісності людей.
Сумісність – це оптимальне поєднання якостейлюдей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.
У психології виокремлюють такі чотирирізновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну тапсихологічну.
Фізична сумісність виявляється в гармонійномупоєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, що разом виконують певну спільнудіяльність. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної праці можлива лишеза умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному в силі тавитривалості. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичноїсумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговимикатегоріями у важкій атлетиці).
Засадовими щодо психофізіологічної сумісностіє особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цейрізновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видахдіяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи євирішальною. Так, робота на конвеєрі потребує певного темпу виконаннявиробничих операцій від кожного працівника. У разі невідповідностіпсихофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, аможе і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота, пов’язана зрозрізненням насиченості кольорів, буде неможливою, якщо у них гостротачутливості до кольорів буде різною. Ще більшого значення в межах цьогорізновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взаємодіятиможуть два неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік імеланхолік), гірше – люди з однаковими темпераментами (два холерики, двамеланхоліки). Разом з тим, як зазначалося, в роботі, яка потребує рухливоїнервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні.
Соціально-психологічна сумісність передбачаєвзаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконаннюсоціальних ролей. У цьому разі необов’язкова схожість характерів, здібностей,але обов’язкова їх гармонія.
Життєвий досвід показує, що контактивстановлюються швидше й виявляються міцнішими у людей з рисами характеру, щодоповнюють одна одну: одна людина – запальна та імпульсивна, інша – спокійна,поміркована, хтось є теоретиком, а дехто – практиком тощо .
Проте це не означає, що сумісними виявляютьсялише люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і в разі збігу рисхарактеру чи інших особистісних якостей, проте ймовірність руйнування спільнотиза цих обставин вища.
Психологічна сумісність передбачає спільністьпоглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень.Усе це найбільше духовно зближує людей. Психологічна сумісність, яка на нихбазується, – це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризуєглибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.
Відсутність сумісності у групі людей,включених у виконання суспільне чи особистісно значущої діяльності, за певнихумов може спричинити конфлікт.
Конфлікт – це суперечність, що виникає міжлюдьми у зв’язку з розв’язанням тих чи інших питань соціального чи особистогожиття. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційнимипереживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомостіокремо взятої людини – це внутрішньоособистісний конфлікт, а також уміжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків.
Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді,коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежноспрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини(наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це череззваби, утриматися від яких особистість не в змозі).
Міжособистісний конфлікт спричиняєтьсяситуацією, в якій члени групи прагнуть до несумісних цілей або керуютьсянесумісними цінностями чи нормами, намагаючись реалізувати їх у спільнійдіяльності. Конфлікт може виникнути при розподілі функціональних обов’язків міжчленами групи чи при обговоренні шляхів досягнення спільної мети діяльності.
Міжгруповий конфлікт спостерігається там, дегострі суперечності виявляються у стосунках між окремими соціальними групами,що мають на меті власні інтереси, причому своїми практичними діямиперешкоджають одна одній. До такого конфлікту можуть призвести шпигунство,суперництво у боротьбі за зони впливу тощо.
Суперечності в міжособистісних стосунках незавжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв’язуються шляхомдомовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вжесформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття,суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов’язане з тим, щозавдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівеньсумісності членів, коли небезпека розв’язання конфлікту зводиться до мінімуму.У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення та розвитку,суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бутипсихофізіологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характерокремих членів, завищена самооцінка тощо. В особистих взаємовідносинах щоґрунтуються на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісністьрідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісностіпочинають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються.
Дослідження сумісності при комплектуванні групдля виконання складної діяльності, пов’язаної з ризиком, має важливе значеннядля забезпечення її надійності та ефективності. Така робота виконується припідборі екіпажів для космічних польотів, груп альпіністів для сходження,виробничих груп, коли характер роботи потребує від її виконавців високого рівняузгодженості в діях і належних морально-вольових якостей.1.2 Особливості стосунківз однолітками та дорослими у підлітковому віці та особливості психодіагностикицих стосунків 1.2.1Особливості стосунків з однолітками тадорослими у підлітковому віці
У всіх працях ізпроблем психології підліткового віку автори так чи інакше визнають ту роль, якувідіграють стосунки з однолітками та дорослими у формуванні соціальної ситуаціїрозвитку підлітка.
Підліток іоднолітки. Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами.Якщо основою для об’єднань молодших школярів найчастіше виступає спільнадіяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять визначаєтьсяпередусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л.І. Божович).
Слід мати наувазі, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками – вонипрагнуть зайняти у їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнімпретензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших – користуватисьавторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга тощо.Однак завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.
Спілкування зоднолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальноїдіяльності, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись вокрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює,з одного боку, підвищений конформізм підлітків щодо компаній однолітків, і, здругого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягтибажаного становища у таких компаніях.
Суб’єктивнезначення для підлітка сфери спілкування з однолітками істотно відрізняється відїї оцінки дорослими, особливо вчителями (С.К. Масгутова). Підлітки вважаютьсвої переживання з цього приводу найбільш типовими й суттєвими, тоді як учителідумають, що для підлітків найважливішими є стосунки з ними, а батьки приписуютьтаке ж значення взаєминам у сім’ї.
Спілкування зтоваришами у цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відтісняє на другийплан і навчання, і навіть стосунки з рідними. Однією з головних причин зниженняуспішності та порушень поведінки, різних афективних переживань є невдоволенняпідлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими,ні самими підлітками.
Серед мотивівнавчання спілкування з однолітками посідає також одне з чільних місць. Колиучнів п’ятих-шостих класів запитали, чи хотіли б вони навчатися вдома,відповіді були дуже однотипними: «У школі друзі, із ними цікаво», “У школі, коли щось не знаєш, можна запитати інших”,” У школі краще,там усілякі цікаві справи, походи, екскурсії”, «Ні, я не хотів бивчитися сам, тоді не знаєш, як вчаться інші» .
Отож, наведенівідповіді наочно доводять, що у підлітковому віці процес навчання привертаєувагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками.
Суттєвозмінюються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживаннявпродовж підліткового віку. Якщо в IV класі домінує бажання просто бути серед однолітків,гратися з ними, щось разом робити, то в V-VI класах основним стає прагненнянабути певного статусу в їх колективі, а вже у VII-VIII класах йдеться пропотребу підлітка в автономії та визнанні власної цінності в очах однолітків.Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути авторитетним середтоваришів у багатьох підлітків спричиняє найважчі негативні переживання (С.К.Масгутова).
З роками такожзмінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусімпов’язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослих (успішність, поведінка,громадська активність тощо), то у підлітків на перший план виходять особистіякості, і найважливіші серед них – товариськість, сміливість, уміння керуватисобою, знання (а не просто успішність) тощо.
У підлітковомувіці розвивається вміння орієнтуватися на вимоги товаришів, враховувати їх.Серед таких вимог особливе місце займає необхідність дотримувати певногокодексу товариськості (як правило, його нормами є повага гідності, рівність,чесність, допомога товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекстовариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його нормзавжди і скрізь завважується й засуджується однолітками. Так звані”ізольовані” підлітки мають характерну особливість: на думкуоднолітків, у них відсутні якості «хорошого товариша», що не можебути виправдано нічим іншим.
У підлітковомувіці інтенсивно починають формуватися групи. Спочатку вони невеликі іскладаються з представників однієї статі, згодом виникає тенденція до об’єднанняподібних угруповань у більші компанії. З часом такі групи стають змішаними.
У психологіїіснує поняття референтна група. Її специфіка полягає у тому, що цінності йдумки референтної групи підліток схильний вважати своїми власними. У йогосвідомості вони створюють опозицію дорослому суспільству. Багато дослідниківнаголошують на існуванні субкультури дитячого суспільства, носіями якої,власне, є референтні групи. Дорослі не мають доступу до них – отже, їх впливдуже обмежений. Як наслідок, поширені у цих групах цінності мало узгоджені зцінностями дорослого світу.
Типовою рисоюпідліткових груп є надзвичайно високий конформізм її членів. Зумовлено це тим,що розмите, дифузне «я» підлітка потребує опори з боку сильного,однозначного «ми» референтної групи однолітків.
Важливу роль урозвитку особистості підлітка відіграють взаємини з товаришами та близькимдругом. До дружніх стосунків ставляться особливі вимоги: взаємна відвертість тарозуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння зберігатитаємниці тощо.
Підлітки схильнівстановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різнимиоднолітками – триває пошук друга. З кожним роком потреба у взаєминах із нимстає дедалі гострішою.
Спілкування зблизьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут (побудовастосунків з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншоїлюдини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання (уміння порівнювати,аналізувати й узагальнювати вчинки друга та власні, бачити їх етичну сутність іоцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша,зміни в оцінюванні інших та самооцінка тощо).
Підліткидорожать дружбою, будучи водночас украй ревнивими, вимогливими та схильними дообраз.
Істотнозмінюються взаємини хлопчиків та дівчаток. З’являється взаємне зацікавлення,бажання сподобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішностіта стурбованість із цього приводу.
Інтерес дооднолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості:завважуються навіть незначні зміни у поведінці, настроях, переживаннях тареакціях людини, яка подобається. Зростає увага до власних психоемоційнихстанів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.
Статевевиховання у Японії та Скандинавії
У Японії статевевиховання в школі розпочинається у віці 10-11 років. Програма обмежена і маєвинятково науковий характер діти дізнаються про чоловічу й жіночу репродуктивнісистеми, у тому числі про менструації та еяколяції. Звідки ж японські підліткидовідуються про сексуальні стосунки? Зрозуміло, не від батьків, які намагаютьсяуникати цієї теми. Як висловилася мати двох доньок, «ми ніколи не говоримопро секс у родині. Відчуваю, що варто було б, але… Я лише дала донькам книгупро те, звідки беруться діти».
Оскільки батькисоромляться говорити на сексуальну тематику, японським підліткам доводитьсядізнаватися про важливі подробиці від друзів і з журналів. Одним із наслідківтакої соціальної скромності є те, що до 15 років невинність втрачають лише 4%японських дівчат і 6% юнаків. (Для порівняння, до 15 років близько 25%американських дівчат і 33% юнаків уже втрачають свою невинність).
Існують і іншіпояснення цнотливості японської молоді. Хісайо Ара з японської Асоціаціїстатевого виховання вважає, що «частково це відбувається через те, щопідлітки занадто зайняті підготовкою до вступних іспитів до коледжу. Крім того,важливу роль відіграє громадська думка. Така строгість особливо стосуєтьсядівчат, які мусять зачекати з початком статевого життя до заміжжя. Нарешті, насексуальну поведінку підлітків впливає школа, яку вони відвідують. У деякихяпонських школах заборонені побачення, у той час як в інших тиск однолітківпідштовхує підлітків до втрати невинності.
Зовсім іншаситуація у скандинавських країнах, де суспільство набагато ліберальнішеставиться до проблеми статевого виховання. Стефан Лаак зі шведської Асоціаціїстатевої освіти пише: „Підлітки мало говорять про секс, однакзагальноприйнято, що вони сплять зі своїми приятелями чи подругами“.
Одним із проявівтакої свободи є те, що скандинавські підлітки довідуються про сексуальністосунки не на спеціальних заняттях, а на уроках з усіх предметів. Наприклад, уШвеції, починаючи з 7-й років, дітей ознайомлюють із фізіологічними аспектамисексуальних стосунків на уроках біології, а зі статевими ролями – на урокахісторії. У Фінляндії кожен 15-річний учень отримує секс-пакет, у якомузнаходиться презерватив, „любовна історія“ у малюнках та інформаційнаброшура.
Чи зумовило цесексуальну розбещеність скандинавських підлітків? Вочевидь, ні. Шведські юнакий дівчата, як правило, втрачають незайманість у сімнадцятирічному віці, як і 15років тому .
Підліток ідорослі
Підлітковий вік– період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки вже, як правило,не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, оскількивони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вонивимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри тасамостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють своївласні.
Невиконаннярозпоряджень дорослого, нехтування обов’язками, протест, – усе це ніщо інше, якборотьба підлітка за зміну існуючого типу стосунків. Нові форми взаєминпоступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючиконфлікти, непорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.
Підлітокпретендує на нові права. Дорослість – це, передусім, самостійність, і підлітокпрагне самостійності у вирішенні найрізноманітніших проблем: коли, де, з кимгуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. З віком це виявляєтьсядедалі гостріше. Інколи навіть здається, ніби підліток взагалі не визнаєавторитету дорослого і суперечить йому в усьому з принципу.
Конфліктність припереході до нового типу взаємин виявляється тоді, коли зміни в розвиткуособистості підлітка випереджають необхідні корективи стосунків з дорослими;коли ініціатором змін виступає підліток, а дорослі щосили цьому протидіють.
Характерспілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків.Варто зазначити, що лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися збатьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). Задомінування ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінкаспостерігалася у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1%підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% –при регламентованому спілкуванні (Г.С. Абрамова) .
Проміжне становище міжякостями особистості дитини та її міжособистісними відносинами займають тіздібності, які виявляються в спілкуванні і взаємодії з людьми. Психодіагностикатаких здібностей у дітей може проводитися шляхом самоспостереження. Проте такесамоспостереження повинно бути заздалегідь підготовленим, продуманим іорганізованим, проводитися за певною програмою.
В процесі спостереження за розвитком у дітейздібності до спілкування необхідно підбирати ситуації, де вони могли бдостатньо повно проявити ці здібності. Такі ситуації повинні включати тіспецифічні труднощі, з якими стикаються діти. При спостереженні за спілкуваннямтреба фіксувати що і як говорять учні, як вони реагують на дії і вчинкиоднолітків, на звернення дорослих. В процесі спостереження за учнями оцінці впершу чергу підлягають поведінкові (зовнішні) і психологічні (внутрішні)компоненти спілкування.
Серед поведінкових компонентів першочерговуувагу слід звернути на вербально-експресивні показники що характеризують мову:гучність голосу, тон і темп мови, вираз обличчя, жести, міміку, пантоміміку. Учислі інших психологічних компонентів спілкування, що підлягають оцінці,перебувають думки, почуття, очікування і установки, що супроводжують актспілкування і завершують його. Важливо встановити, якою мірою вербальна іневербальна поведінка дитини відповідають завданням спілкування ./> 1.2.2Принципи та методи діагностики міжособистісних відносин
Сфера міжособистісних відносин охоплюєпрактично весь діапазон існування людини. Можна стверджувати, що людина, навітьбудучи в повній самоті, продовжує спиратись у своїх діях і думках на своїуявлення про оцінки, значущі для інших. Не випадково були створені і до цих пірпоказують свою теоретичну і практичну цінність такі психологічні теорії, в якихнайважливіше значення для всіх особистісних складових приписуєтьсяміжособистісним відносинам (В.Н. Мясищев, 1969) .
Міжособистісні відносини виявляються у великійрізноманітності сфер людського буття, які суттєво відрізняються одна від одноїі в яких діють різні психологічні чинники. В даний час у психології існуєвеличезна кількість конкретних методичних прийомів дослідження міжособистіснихвідносин, але ми обмежимося розглядом лише деяких, найбільш поширених, стислоперерахувавши й інші, рідше використовувані в цій області.
Систематика методик психодіагностичної оцінкиміжособистісних відносин можлива на різних підставах:
а) на підставі об’єкта (діагностика відносинміж групами, внутрішньогрупових процесів, діадних відносин і т.д.);
б) на підставі завдань, що вирішуютьсяобстеженням (виявлення групової згуртованості, сумісності і т.д.);
в) на підставі особливостей використовуванихметодик (опитувальники, проектні методики, соціометрія і т.д.);
г) на підставі початкової точки відлікудіагностики міжособистісних відносин (методики суб’єктивних переваг, методикивиявлення суб’єктивного відображення міжособистісних відносин і т.д.) .
Можливі й інші критерії систематизаціїметодик. Одна з найвідоміших методик психологічної діагностики міжособистіснихвідносин належить Р. Бейлсу (1970), який розробив схему, що дозволяє за єдинимпланом реєструвати різні види інтеракції (взаємодії) в групі. За цією схемоюнавчений спостерігач може аналізувати кожну взаємодію в будь-якій малій групіза 12 показниками, які об’єднані в чотири більш загальні категорії: областьпозитивних емоцій, область вирішення проблем, область постановки проблем іобласть негативних емоцій. Завдяки такій формалізованій процедурі спостереженняможна визначити різні рівні групової динаміки, статус і роль учасниківвзаємодії і т.д. Наприклад, людина, що отримала високий бал при вирішенніпроблем, розглядалася як діловий лідер, а в області позитивних емоцій – якемоційний лідер. Схема Р. Бейлса та її критика описані у вітчизняній літературі(В.Б. Ольшанський, 1981; Г.М. Андрєєва, 1980).
Перспективним напрямом у психологічнійдіагностиці міжособистісних відносин є спостереження за ігровим імітуваннямпевної життєвої ситуації. Спостереження за поведінкою людини в ситуативномутесті дозволяє добре діагностувати її в міжособистісних відносинах, передбачатиїх розвиток у реальній життєвій ситуації. Так, спеціально сконструйованінастільні ігри використовуються для оцінки сумісності, лідерства, конкуренції ікооперації в діаді, великих за чисельністю групах взаємодії.
Діагностика індивідуальних властивостейлюдини, що впливають на міжособистісні відносини. Для діагностикиміжособистісних відносин буває надзвичайно важливо виділити ті індивідуальніособистісні властивості учасників взаємодії, які виявляються і впливають напроцеси спілкування. З цією метою створені тести і шкали для вимірювання такихвластивостей, як стиль лідерства, авторитарність, сумісність, тривожність,особистісні цінності і т.д. Існують спроби об’єднати різні шкали в обширнихпсихологічних опитувальниках, скласти спеціальні батареї тестів для вивченняміжособистісних відносин. Прикладами таких спроб є Каліфорнійськийпсихологічний опитувальник особистості (CPI). Він був розроблений за принципомMMPI в кінці 60-х рр. американським психологом Дж. Гоухом. Мета або призначенняцього опитувальника – „передбачати, що люди скажуть або зроблять в певнійситуації, а також передбачити, що інші скажуть про них“. На відміну відMMPI CPI призначений для здорових людей і виявляє соціально-психологічніхарактеристики особистості .
Опитувальник складається з 480 тверджень, наякі випробовуваному треба відповісти „так“ чи „ні“,»вірно” або «невірно». Більшість питань стосуються типовоїповедінки, повсякденних відчуттів, думок і установок випробовуваного.Підраховані відповіді переносяться на листи із стандартними нормами, за 18шкалам опитувальника будується профіль особистості. Шкали опитувальника приінтерпретації об’єднуються в чотири групи.
Шість шкал, що входять до першої групи,вимірюють урівноваженість, самовпевненість і адекватність у міжособистіснихвідносинах. Це шкали домінування, здатності набути соціальний статус,соціальності, товариськості, самосприйняття і відчуття благополуччя.
Друга група шкал виявляє зрілість ісоціалізацію особистості, її відповідальність і міжособистісні цінності. До неївключено також 6 шкал – відповідальності, досягнутої соціалізації,самоконтролю, толерантності (терпимості до інших думок, вірувань, поведінки),сприятливого враження і звичайності.
Третя група шкал вимірює потенціал досягнень ірозвитку людини, її інтелектуальну ефективність. Шкали досягнення включаютьконформність, відстоювання своєї незалежності, інтелектуальної ефективності.
У четвертую групу входять три шкали: психологічна,гнучкість, жіночність.
Не дивлячись на слабкі місця (аналогічніMMPI), CPI є, на думку провідних психологів Заходу, на сьогоднішній день кращимопитувальником такого типу, направленим на діагностику особистіснихвластивостей, що впливають на міжособистісні відносини. Інтерпретаціярезультатів тесту CPI проводиться на мові здорового глузду, а не наспеціальному психологічному жаргоні, що дозволяє використовувати отримуванірезультати в психологічній практиці .
Його методична розробленість – одна знайвищих. Дослідження з CPI проводяться для прогнозування таких критеріїв, як:а) успішність в старших класах і коледжі; б) вірогідність відходу зі школи; в)дитяча злочинність; г) наслідки умовного дострокового звільнення. Обширнеобстеження професійних груп показало високу адекватність цієї методики і дляпрогнозу успішності оволодіння багатьма сферами професійної діяльності, що маєвелике практичне значення для професійного самовизначення школярів у старшихкласах.
Міжособистісні відносини мають складнуструктуру, вони інтегрують в собі багато психологічних властивостей особистостіі пронизують різні рівні організації особистості. Тому навряд чи можна повністюрозкрити людські відносини, використовуючи один, навіть дуже добре розробленийтест.
Для розуміння міжособистісної поведінкиіндивіда недостатньо детально знати зовнішню ситуацію і мотивацію індивіда.Особистість активна, і її відношення до дійсності вимагає осмислення,перетворення, виходу за межі заданого, постановки і рішення в тій або іншій формінових творчих завдань. На психологічну діагностику суб’єктивного відображенняміжособистісних відносин і направлені методики, серед яких особливе місцезаймає методика тематичної апперцепції. Методики дослідження суб’єктивноговідображення міжособистісних відносин виникли головним чином як відповідь назапити прикладних областей психології – індивідуальної і сімейної психологічнихконсультацій, в яких для досягнення практичних цілей необхідне пізнаннясуб’єктивного світу людини. Більшість цих методик – проектні. Прикладом такоїметодики є FPI – методика дослідження міжособистісних відносин у сім’ї (J.Howells, J. Lickowish, 1967), яку можна використовувати для дослідження якдорослих, так і дітей. Повний варіант тесту складає 40 сцен з сімейного життя.Вік зображених у цих сценах дітей – 7‑12 років. 16 картинок підходять длядослідження сімей, у яких є хлопчик або дівчинка, 8 підходять для сімей обохкатегорій. Таким чином, комплект з 24 картинок може бути використаний длябатьків і дітей будь-якої сім’ї. Якщо в сім’ї є і хлопчик і дівчинка,використовується комплект з 40 картинок. Дається така інструкція: «Тут умене декілька картинок, на яких зображені люди, які щось роблять. Деякі з них –хлопчики і дівчатка, інші – дорослі. Я хочу, щоб ти подивився на ці картинки іподумав, що б ти міг про них розповісти. Розкажи, що вони роблять (на твоюдумку), що говорять».
Розповіді по кожній картинці аналізуються заїх синтаксичною і граматичною структурою. Відповіді розділяються на головні,додаткові речення, вигуки. Ці синтаксичні одиниці відділяються один від одногорисками. У подальшому кожна з них аналізується як одиниця інформації, щоналежить одній з указаних категорій: К-1 – опис картинки; К-2 – взаємодіялюдей; К-3 – характеристика особистості; К-4 – різне .
Після заповнення матриць на кожну картинкуробиться загальна інтерпретація сімейних відносин, як вони відбиваються впсихіці окремого члена сім’ї. Якщо цією методикою обстежені всі члени сім’ї, товона дозволяє отримати складнішу й глибшу інформацію про міжособистіснівідносини в сім’ї.
Розділ 2.Експериментальне вивчення особливостей міжособистісних стосунків у підлітковомувіці 2.1 Опис методикидослідження
Головним завданням даного дослідження є діагностикаособливостей міжособистісних стосунків у підлітковому віці. Дослідженнявідбувалися на базі загальноосвітньої школи №10 м. Дзержинську в 11-му класі.Вибірка становить 31 чоловік, з яких 16 дівчат й 15 хлопців, віком від 16 до 18років. Для проведення даного експерименту були використані наступні методики:
Методика діагностики спрямованості особистостіБ.Басса (орієнтаційна анкета), Методика діагностики міжособистісних відносин Т.Лірі, Експертна оцінка згуртованості групи.
Розглянемо в короткому змісті обрані методики:
I. Методика діагностики спрямованостіособистості Б.Басса (орієнтаційна анкета). Анкетаскладається з 27 пунктів-думок, по кожному з яких можливі три варіантивідповідей, відповідні трьом видам спрямованості особистості. Респондент повиненвибрати одну відповідь, яка найбільшою мірою висловлює його думку абовідповідає реальності, і ще один, який, навпаки, найбільш далекий від йогодумки, чи ж найменше відповідає реальності. Відповідь «найбільше»одержує 2 бали, «найменше» – 0, невибрана – 1 бал. Бали, набрані повсіх 27 пунктах, підсумовуються для кожного виду спрямованості окремо.
За допомогоюметодики виявляються наступні спрямованості:
1. Спрямованість на себе (Я)– орієнтаціяна пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників,агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва,дратівливість, тривожність, інтровертованість.
2. Спрямованість на спілкування (О)– прагненняза будь-яких умов підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільнудіяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або наданню щироїдопомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи,потреба в прихильності і емоційних відносинах з людьми.
3. Спрямованість на справу (Д)– зацікавленістьу рішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на діловуспівпрацю, здатність відстоювати на користь справи власну думку, яка кориснадля досягнення загальної мети.
Обробкарезультатів проводиться за допомогою ключа.
II. Методикадіагностики міжособистісних відносин Т. Лірі:
Методикастворена Т. Лірі, Р. Лефоржем, Р. Сазеком у 1954 р. і призначена длядослідження представлень суб’єкта про себе й ідеальне «Я», а такождля вивчення взаємостосунків у малих групах. За допомогою даної методикивиявляється переважаючий тип відносин до людей у самооцінці й взаємооцінці.
При дослідженніміжособистісних відносин найчастіше виділяються два чинники:домінування-підпорядкуванняі дружелюбність-агресивність. Саме цічинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісногосприйняття.
Опитувальникмістить 128 оцінних думок, з яких у кожному з 8 типів відносин утворюються 16пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, щодумки, направлені на виявлення якого-небудь типу відносин, розташовані непідряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівнукількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожноготипу: авторитарний, егоїстичний, агресивний, підозрілий, підлеглий, залежний,доброзичливий, альтруїстичний.
III. Експертнаоцінка згуртованості групи:
Методика виявляєрівень згуртованості колективу, складається з 7 пунктів, по кожному з нихможливі три варіанти відповідей: а, б, в. Обробка результатів проводиться за допомогоюключа.

2.2 Аналіз результатів дослідження
Мета дослідження– встановити розподіл у зазначеній групі спрямованості особистості повідношенні до оточуючих (в даному випадку – членів класного колективу)
Дослідивши спрямованість особистості заметодикою Б. Басса отримали такі результати (див. Додаток А та рис. 2.1):
«Я» (Спрямованість на себе (Я) – орієнтація на пряму винагороду ізадоволення безвідносно роботи і співробітників, агресивність у досягненністатусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність,інтровертованість) – серед хлопчиків 5 (31,3 %), серед дівчаток – 4(26,7 %);
«О» (Спрямованість на спілкування (О)– прагнення за будь-яких умовпідтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто взбиток виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям,орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильностіі емоційних відносинах з людьми) – серед хлопчиків – 5 (31,3 %), середдівчаток – 5 (33,3 %);
«Д» (Спрямованість на справу (Д) – зацікавленість у рішенні діловихпроблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділову співпрацю, здатністьвідстоювати на користь справи власну думку, яка корисна для досягненнязагальної мети) – серед хлопчиків 6 (37,5 %), серед дівчаток – 6 (40 %).
В загальному підсумку:
«Я» вибирають 9 осіб (29,0 %);
«О» вибирають 10 осіб (32,3 %);
«Д» вибирають 12 осіб (38,7 %).
У графічному вигляді результати цього тестувиглядають наступним чином.

/>
Рис.2.1. Розподіл значень згідно методикидіагностики спрямованості особистості Б. Басса
психологічний конфлікт міжособистіснийпідлітковий
Таким чином, за результатами цього тестувидно, що спрямованість на себе «Я» більш поширена серед хлопчиків, ащодо спрямованості на справу і спрямованості на спілкування, то результатирозподілились порівну у кількісному значенні і переважають дівчатка упроцентному співвідношенні, оскільки серед тестованих хлопчиків більше.
Розглянемо цей висновок графічно.
/>
Рис.2.2 Розподіл значень між дівчатками і хлопчиками згідно методики діагностики спрямованості особистості Б.Басса
Проаналізувавши результати дослідження заметодикою діагностикиміжособистісних відносин Т. Лірібули занесені в таб.2.3 й таб. 2.4, а також в додаток А.

Таблиця 2.3 Результати дослідження за методикою діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі серед хлопчиківПоказник Авторитарний Егоїстичний Агресивний Підозрілий Підпорядковуваний Залежний Дружелюбний Альтруїстичний 0-4 бали – низька 11 5 8 4 4 5 7 4 5-8 балів – помірна 3 5 2 2 6 6 5 6 9-12 балів – висока 1 4 2 6 4 2 3 6 13-16 балів – екстремальна 1 2 4 4 2 3 1
Таблиця 2.4 Результати дослідження за методикою діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі серед дівчатокПоказник Авторитарний Егоїстичний Агресивний Підозрілий Підпорядковуваний Залежний Дружелюбний Альтруїстичний 0-4 бали – низька 4 5 4 5 8 9 9 4 5-8 балів – помірна 6 6 8 6 5 5 2 6 9-12 балів – висока 4 2 2 4 1 1 2 4 13-16 балів – екстремальна 1 2 1 1 2 1
Таким чином, зарезультатами дослідження міжособистісних відносин Т. Лірі, можна сказати, що яксеред хлопчиків, так і серед дівчаток у досліджуваній групі зустрічаєтьсяяскраво виражені всі типи відношення.
При дослідженіекспертної оцінки згуртованості групи були отримані результати, котрі свідчатьпро те, що даний колектив має середній рівень розвитку згуртованості групи – 60балів (див. таб. 2.5).

Таблиця 2.5 Результатидослідження за методикою експертної оцінки згуртованості групиРівень Кількість балів Високий 100-76 Середній 75-46 Низький 45-30 Критичний Нижче 30
Таким чином, зарезультатами дослідження згуртованості даної групи, були встановленірезультати, які свідчать про те, що рівень розвитку згуртованості середній,тобто в колективі відсутня єдність, існують лише окремі групи, які мають своїспільні інтереси, наміри, думки. Позитивна діяльність колективу обмежена лишерамками свого класу.
Висновки
При дослідженні особливостей міжособистіснихстосунків у підлітковому віці, головною метою було висунуто теоретичний таемпіричний розгляд проблеми діагностики особливостей міжособистісних стосунківв підлітковому віці, а завданням були наступні:
1. Проаналізувати психологічний зміст проблемив науковій літературі;
2.Сформулювати гіпотезу;
3. Здійснити емпіричну перевіркусформульованої гіпотези;
4.Сформулювати відповідні висновкидослідження.
Таким чином, важливим аспектом життєдіяльностіколективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працюєз людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають міжчленами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесіреалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Цілідіяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характерстосунків, що складаються.
У всіх працях ізпроблем психології підліткового віку автори так чи інакше визнають ту роль, якувідіграють стосунки з однолітками та дорослими у формуванні соціальної ситуаціїрозвитку підлітка. Центральне місце в житті підлітка займає спілкування зтоваришами. Підлітки вже, як правило, не погоджуються на характерні длядитинства нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленнямпро власну дорослість та самостійність.
Експериментальнедослідження, в якому ми використали методики, спрямовані на виявлення:особистості на себе, спілкування, діяльність й на визначення стилів відношеннядо людей та оцінку згуртованості в колективі, показало наступні результати:
Більшість досліджуваних спрямована надіяльність, ніж на себе й спілкування. В колективі зустрічаються всі типивідношення до оточуючих, починаючи від авторитарного до альтруїстичного.Згуртованість в колективі відсутня, є лише окремі групи, які мають спільніінтереси.
Отже, гіпотезу дослідження підтверджено.
Література
1. Асмолов А.Г. Психологияличности. – М.: МГУ, 1990. – 367 с.
2. Берн Э. Игры, в которыеиграют люди: психология человеческих взаимоотношений. – М.: Прамеб, 1992. – 384с.
3. Божович Л. Проблемы формирования личности. – М.: Педагогика, 1995. – 264с.
4. Большая советская энциклопедия. –3-е изд. – В 30 т. М.: Сов. энциклопедия, 1970-1978.
5. Возрастная и педагогическаяпсихология / Под ред. А.В. Петровского. – 2-е изд. – М., 1979. – 288 с.
6. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6-ти т. / Гл. ред. Запорожец. – М.:Педагогика, 1982.
7. Заброцький M.М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. –Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 112 с.
8. Кон И.С. Открытие«Я». М., Политиздат, 1978. – 367 с.
9. Кон И.С. Постоянство иизменчивость личности // Психологический журнал. – 1987. – №4. – С. 126-137.
10.  Кон И.С. Психология ранней юности; – М., 1989.
11. Конанко О.Соціально-емоційний розвиток особистості. – К.: Освіта, 1998. – 255 с.
12. Крайг Г. Психология развития.– СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 992 с.
13. Краткий психологическийсловарь / Сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского. – М., 1985. – 431 с.
14.  Майерс Д. Социальная психология / Перев. с англ.– СПб.: ЗАО «Издательство „Питер“, 1999. – 688 с.
15.  МаксименкоС.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання друге, перероблене тадоповнене. – Київ: „Центр навчальної літератури“, 2004. – 272 с.
16. Насниокская Е.Е. Методыизучения мотивации личности: Опыт исследования личностно-смыслового аспектамотивации. – М., 1988.
17.  НемовР.С. Психология. – М.: Просвещение, 1995.
18.  НемовР.С. Психология: В 3-х кн. Кн. 2.: Психология образования. – 2-е изд. – М.:Просвещение, ВЛАДОС, 1995. – 486 с.
19.  НемовР.С. Психология: В 3-х кн. Кн. 3.: Экспериментальная педагогическая психологияи психодиагностика. – 2-е изд. – М.: Просвещение, ВЛАДОС, 1995. – 512 с.
20.  ОбуховаЛ.Ф. Детская (возрастная) психология: Учебник. – М.: Российское педагогическоеагентство. 1996. – 374 с.
21.  Общаяпсихология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1977.
22. Первин Л., Джон О. Психология личности: Теория и исследования:Пер. с англ. – М.: Аспект-Пресс, 2000. – 684 с.
23.  ПетровскийА.В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива. – М.: Просвещение,1979.
24. Пиаже Ж. Избранныепсихологические труды // Психология интеллекта. – М., 1969. – С. 55-231.
25.  ПлюснинЮ.М., Богатырева О.А., Биченков О.Е. Пространственное поведение и социальныйстатус ребенка в группе // Вопр. психологии, 1993. – №2.
26. Пошукова Т.І. Динамікаегоцентризму в підлітковому та юнацькому віці // Психологія: Респ. наук. –метод. зб. / Редкол.: Л.М. Прокопенко (відп. ред.) та ін. – К.: Рад. шк., 1965.– Вип. 35. – 1990. – 119 с.
27.  Психологическаядиагностика: Проблемы и исследования / Е.М. Борисова К.М. Гуревич. Под ред.К.М. Гуревича. – М.: Педагогика, 1981. – 232 с.
28.  Психологическаятеория коллектива / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Педагогика, 1979.
29. Психологическоесамообразование: читая зарубежные учебники: Проблемы психологии личности. – М.:Знание, 1992. – 358 с.
30.  Психология современного подростка / Под ред. Д.И.Фельдштейна. – М., 1987. – 239 с.
31.  РайгородскийД.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты.Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом „БАХРАХ-М“, 2000 – 672 с.
32. Райс Ф. Психологияподросткового и юношеского возраста. – СПб.