ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРОВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Глава 1.1 Поняття відповідальності,її різновиди
Глава 1.2 Юридичнавідповідальність: сутність, ознаки, класифікація
Глава 1.3 Принципи юридичноївідповідальності
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯАДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Глава 2.1 Поняття адміністративноївідповідальності
Глава 2.2 Основні ознакиадміністративної відповідальності
Глава 2.3 Функції адміністративноївідповідальності
Глава 2.4 Відмінністьадміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності
Глава 2.5 Підстави настанняадміністративної відповідальності
РОЗДІЛ ІІІ. АДМІНІСТРАТИВНАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ
Глава 3.1 Адміністративнавідповідальність юридичних осіб
Глава 3.2 Адміністративнавідповідальність іноземців та осіб без громадянства
Глава 3.3 Адміністративнавідповідальність неповнолітніх
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Метадослідження. Метою дослідження є з’ясування місця й ролі інститутуадміністративної відповідальності в системі права. Дослідження проблематикизастосування адміністративної відповідальності дає змогу більш глибокоаналізувати надзвичайно актуальні й складні питання притягнення довідповідальності, доцільності її застосування у деяких випадках.Адміністративні проступки є одними з найбільш масових проявів правопорушень, аборотьба з ними є актуальною і важливою, насамперед, як запобігання злочинам,виховання населення у дусі поваги до законів.
Ця метаконкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:
· визначити загальне поняттявідповідальності, сутність відповідальності;
· дослідити класифікацію відповідальності,принципи та засади, на яких вона здійснена;
· з’ясувати місце адміністративноївідповідальності в системі видів відповідальності;
· розкрити сутність поняття адміністративноївідповідальності, її специфічні ознаки;
· визначити підстави настанняадміністративної відповідальності;
· висвітлити специфіку адміністративноївідповідальності різних категорій осіб;
· з’ясувати перспективи розвитку інститутуадміністративної відповідальності, можливі вдосконалення та зміни його.
Об’єктдослідження – адміністративна відповідальність.
Предметомдослідження є правове регулювання інституту правової відповідальності,визначення тенденцій, можливості та особливостей притягнення доадміністративної відповідальності різних категорій осіб, виявлення колізій узаконодавстві, що стосуються адміністративної відповідальності.
РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Глава 1.1Поняття відповідальності, її різновиди
У нашому повсякденномужитті ми часто зустрічаємо термін «відповідальність» в різних контекстах:моральна, політична, юридична, професійна та інших. Саме соціальнавідповідальність є родовим поняттям щодо цих її різновидів. Юридичнувідповідальність необхідно досліджувати у взаємозв’язку із соціальною, якчасткове і загальне, порівнюючи їх ознаки і визначаючи спільні риси тавідмінності.
Різні вченіпо-різному підходять до тлумачення терміну «соціальна відповідальність».Наприклад, Л. Білецька [10; с.21] визначає соціальну відповідальність якобов’язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповіднодо норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушенняїх – обов’язок звітувати перед суспільством і нести покарання.
О. Плахотнийвважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних видивідповідальності: 1) відповідальність як реакція суспільства на поведінкуіндивіда (суспільна відповідальність); 2) відповідальність як системавідповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність) [21; с.46].Автор підкреслює, що між суспільством та індивідом існує взаємозв’язок: зодного боку, суспільство покладає на індивіда обов’язок вчиняти соціальнокорисні вчинки, а з іншого – воно зобов’язано сприяти суб’єкту у здійсненні нимсвоїх прав та обов’язків.
Професор О.Поляков характеризує соціальну відповідальність як негативну реакцію з бокусуспільства на нормопорушуючі дії суб’єкта, що порушують соціальну комунікацію,і являє собою легітимну соціальну відповідь на неприпустиму поведінку черезреалізацію принципу покарання [22; с.811].
Виходячи знаведених визначень можна дати узагальнене поняття соціальної відповідальності:це такий зв’язок між особою та суспільством, що характеризується обов’язкомособи виконувати приписи соціальних норм та покладенням різноманітних засобіввпливу у разі їх порушення.
Соціальнувідповідальність можна поділити на неправову та правову. Неправова соціальнавідповідальність не має юридичного характеру і виступає у формі:
– моральної відповідальності – настає увипадку порушення традицій, звичаїв, норм культури і відображається усуспільному осуді;
– політичної – настає при порушенні норм,дотримання яких покладається суспільством на публічного політика,відображається у необранні політика на новий термін до представницького органу,виключення з певної організації;
– релігійної – засновується на нормах, щорегламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога.
– і інші види.
Усі перерахованівиди відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція збоку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу нанормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, авідображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови успілкуванні чи іншими шляхами.
Правова, абоюридична, відповідальність настає у випадку порушення нормдержавно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачаєактивний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусовогофізичного впливу.
Соціальна таюридична відповідальність співвідносяться як загальне та особливе, і їм обомпритаманні такі спільні риси:
– як будь-яка соціальна, так і юридичнавідповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин;
– вони встановлюються певними суб’єктамита гарантуються певними засобами;
– є засобами гарантування прав людини тасуспільних інтересів;
– є елементами надбудови суспільства, щозалежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин;
– мають динамічний характер, тобторозвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами;
– існують у певній сфері тарегламентуються певним різновидом соціальних норм;
– передбачають настання певних наслідківдля порушника;
– виробляють повагу до прав і свободлюдиниі є проявами культури суспільства.
Однак при цьомуюридична відповідальність має певні особливості та відмінності від інших видівсоціальної відповідальності:Юридична відповідальність Інші види соціальної відповідальності Встановлюється компетентними органами держави Призначається недержавними структурами Передбачається правовими нормами Регламентується соціальними нормами Має примусовий характер Не є засобом примусу Застосовується відповідно до нормативно закріпленого процесу Регламентується у довільному порядку Має визначений вид і форму Має довільну форму Пов’язана з правопорушенням Пов’язана з порушенням соціальних норм Пов’язана з державно-владною діяльністю Пов’язана із засобами суспільного впливу Настає незалежно від розуміння змісту норм суб’єктами та ставлення до них Настає в результаті порушення норм у залежності від розуміння їх змісту і ставлення до них Має виключно правовий характер Існує у різних видах
Отже, соціальнавідповідальність є комплексною категорією, що передбачає наявність різних формта видів. Важливим різновидом такої відповідальності є юридична.
Глава 1.2Юридична відповідальність: сутність, ознаки, класифікація
Оскількиюридична відповідальність є різновидом соціальної, то їй притаманні всі ознакисоціальної. Але існування особливих рис зумовлює самостійний характер юридичноївідповідальності.
Юридичнавідповідальність – це застосування в особливому процесуальному порядку доособи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбаченихсанкцією правової норми.
Для всіх видівюридичної відповідальності спільними є такі ознаки:
· підставою відповідальності єправопорушення – тобто, юридична відповідальність настає лише за дії, якіпередбачені нормами права. У процесі застосування відповідальності повинно бутидоведено, що особа, яка притягується до відповідальності, вчинилаправопорушення, ознаки якого вміщені у законі. Крім того, правопорушення – цефактичне діяння, отже цей вид відповідальності не може бути застосований занаміри, вислови, погрози чи вчинення моральних проступків;
· наявність визначеного суб’єкта –фізичної чи юридичної особи, що може бути притягнутою до відповідальності (матинеобхідний рівень дієздатності – для фізичної особи);
· застосовується лише за наявності виниособи, тобто визначеного психологічного ставлення до скоєного, хоча існуютьвинятки, коли відповідальність може застосовуватись без вини особи (здебільшогов цивільному праві – відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди,завданої їхнім працівником [9; ст. 1172]; відшкодування батьками(усиновлювачами) шкоди, завданої малолітньою особою [9;ст.1178];також у випадках поручительства, гарантії та деяких інших випадках);
· юридична відповідальність спирається надержавний примус;
· метою відповідальності є охоронаправопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав,припинення протиправного стану чи покарання правопорушника;
· відображається у настанні певнихнегативних наслідків для правопорушника. Юридична відповідальність є підставоювиникнення у суб’єкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обов’язкузазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішенняправозастосовчого органу держави;
· наявність особливої процесуальної формипокладення та реалізації відповідальності, що має відповідне нормативнезакріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна зяких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам.
Скакун О.Ф. [23;с. 431]вирізняє два аспекти юридичної відповідальності: перспективний (або позитивний)та ретроспективний (або негативний). Зміст першого аспекту відповідальностіполягає в заохоченні – за виконання корисних для суспільства та державиваріантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоместавлення до виконання обов’язків). Другий аспект передбачає покарання заправопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов’язків).
Природаінституту юридичної відповідальності має правовий характер і полягає узастосуванні до винної особи, яка скоїла правопорушення, засобівпублічно-правового примусу, передбачених санкцією порушеної норми у чітковизначеному процесуальному порядку. Це самостійний правовий інститут, що єпідставою охоронних правовідносин.
Оскількивідносини, що охороняються державою, є досить різноманітними, а також норми, щоїх регулюють, то це дає можливість здійснити класифікацію юридичноївідповідальності за різними критеріями.
1. За змістомсанкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну таправовідновлюючу відповідальність.
2. За формоюздійснення розрізняють судову (призначається органами правосуддя) таадміністративну (покладається спеціальними органами) відповідальність.
3. За галузевоюознакою юридична відповідальність поділяється на такі види:
— конституційна;
— кримінальна;
— адміністративна;
— цивільно-правова;
— дисциплінарна.
Глава 1.3Принципи юридичної відповідальності
Принципиюридичної відповідальності – це положення та ідеї, що мають законодавчезакріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності якзасобу гарантування і охорони об’єктивного і суб’єктивного права та суспільногопорядку. Юридична відповідальність вцілому базується на таких принципах.
1. Принципзаконності – забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише заумови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне; якщо цей законвступив у законну силу. Законність відповідальності виявляється у застосуванніміри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявностіпроцесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження іспростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; унедопущенні зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальнихнорм.
Сутність законностіяк принципу юридичної відповідальності виявляється у притягненні довідповідальності лише винних осіб шляхом діяльності компетентних органівдержави, у межах зазначеного на законодавчому рівні порядку та за наявностінормативно закріплених підстав.
2. Іншимважливим принципом юридичної відповідальності є принцип доцільності. Цейпринцип полягає у тому, що вид покарання і його величина повинні відповідатинегативним наслідкам правопорушення та цілям юридичної відповідальності(захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Він забезпечуєреалізацію положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодозаборони жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність [4].Важливість цього принципу полягає у тому, що занадто м’які санкції доправопорушників можуть призвести до безкараності та зростання злочинності, азанадто тяжкі – до суспільного протесту.
3. Принципневідворотності – полягає в:
• неминучостінастання відповідальності правопорушника;
• оперативностізастосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;
• професіоналізміі добросовісності діяльності правоохоронних органів;
• ефективностізаходів, застосовуваних до правопорушників.
4. Принципсправедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньомусанкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність тасправедливість характеризує рівень об’єктивності права, впливає на можливістьдобровільного виконання суб’єктами його положень, а справедливість санкцій вселяєвіру в соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення іперевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку.Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення тареалізації юридичної відповідальності таких вимог:
— неможливістьпризначення кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у форміпроступку;
— відсутністьзворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність;
— необхідністьпоновлення прав та інтересів, порушених внаслідок скоєння правопорушення;
— можливістьпритягнення до юридичної відповідальності лише один раз за скоєння одногоправопорушення;
— покладеннявідповідальності на винну особу;
— залежністьвиду відповідальності від ступеня тяжкості скоєного;
— врахуваннявсіх обставин, що обтяжують та пом’якшують відповідальність;
— можливість увипадках, передбачених законом, звільнити особу від несення відповідальності.
5. Принципобґрунтованості відповідальності передбачає об’єктивне дослідження обставинсправи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення наявності фактуправопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливостізастосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкціїнорми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника.
6. Принципсвоєчасності відповідальності означає можливість притягнення правопорушника довідповідальності протягом строку давності. Це певний строк, протягом якогоздійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж виннийвизначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього незастосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичноївідповідальності – забезпечення суспільного порядку і злагоди, а не покараннясуб’єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення.В деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це стосуєтьсяособливо небезпечних злочинів проти людини та людства.
7. Принципгуманізму забезпечує можливість повного або часткового звільнення відзастосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків,щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення, увипадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, неповинні принижувати його гідність та порушувати його права.
8. Принципправової регламентованості забезпечує законність, справедливість таіндивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначеннявидів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм,закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевогозаконодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чіткевизначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов йогоскоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також їїреалізації.
9. Принцип відповідальності лише за наявності вини означає,що адміністративній відповідальності підлягає тільки особа, винна у вчиненніправопорушення, тобто яка умисно або з необережності вчинила протиправнешкідливе діяння.
РОЗДІЛ ІІ.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Глава 2.1Поняття адміністративної відповідальності
Інститутадміністративної відповідальності виступає важливим засобом охорони громадськогопорядку. Оскільки чинне законодавство не дає чіткого поняття адміністративноївідповідальності, його потрібно визначати, аналізуючи усі адміністративніправові акти вцілому.
Проф. Ю.П. Битякпояснює адміністративну відповідальність як накладення на правопорушниківзагальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні,адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідкиматеріального чи морального характеру [16; с.158].
Авер’яновВ. Б. визначає адміністративну відповідальність як різновид юридичноївідповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, яківиникають у зв’язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовимиособами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормамиадміністративного права особливих санкцій — адміністративних стягнень [17;с.430].
Більшшироко до цього поняття підходить Т.О. Коломоєць [18; с.77], який наголошує натому, що поняття «адміністративна відповідальність» не слід ототожнювати зпоняттям «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна відповідальністьвключає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, ізастосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону,тобто адміністративного стягнення. Він дає найґрунтовніше означенняадміністративної відповідальності — це різновид правової відповідальності,специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентнихорганів на відповідну категорію протиправних проявів (передусімадміністративних проступків), згідно з якою особи, що вчинили правопорушення,повинні дати відповідь перед повноважним державним органом за свої неправомірнідії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формі іпорядку.
Законодавчерегулювання адміністративної відповідальності здійснюєтьсяна підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексуУкраїни, Повітряного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України«Про державну податкову службу», а також інших законодавчих актів.
Усучасній науці адміністративного права адміністративну відповідальністьздебільшого пов’язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядаютьяк передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізаціюзастосування санкцій. Адміністративну відповідальність не можна сприйматиокремо від інших видів відповідальності, оскільки в їх основі лежитьнеобхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе винуза їх наслідки.
Отже,адміністративна відповідальність — це один із самостійних видів правовоївідповідальності, засіб охорони встановленого державою правопорядку, специфічнаформа правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів напевну категорію протиправних проявів і наслідок винного антигромадськогодіяння. Вона врегульовується та захищається, як правило, у позасудовомупорядку, є одним з видів державного примусу.
Слідзазначити також специфіку предмета адміністративно-деліктного права. Річ у тім,що цей предмет не співпадає з предметом адміністративного права [14;с. 17].Вихідним орієнтиром для визначення предмета адміністративної відповідальності єдоктрина розподілу норм і відносин на регулятивні та охоронні. Згідно із нею,норми, які встановлюють права і обов’язки суб’єктів правовідносин з метоюутворення сталих і у рамках юридичних приписів умов їх взаємодії, єрегулятивними, або первинними. Норми, що встановлюють юридичні наслідкиправопорушень і формують відповідні відносини, є охоронними. Аналіз адміністративно-правовихнорм з точки зору їх розподілу на регулятивні та охоронні дозволяє вказати нанорми, що встановлюють склади адміністративних проступків і стягнення за їхскоєння, як на окрему групу норм. Відповідно і відносини, які виникають прискоєнні адміністративних правопорушень, є окремим системним утворенням. Д.Н. Бахрахстверджує [19;с.31],що не кожна адміністративно-регулятивна норма захищаєтьсяадміністративно-охоронною, більшість не забезпечена заходами адміністративногопримусу, і далеко не всі порушення норм адміністративного права є проступками.Так, не охороняються адміністративними стягненнями адміністративно-правовінорми, які регулюють прийняття до вузів, на дійсну військову службу. В той жечас заходами адміністративного примусу забезпечено багато норм трудового,цивільного, земельного та інших галузей права. Для адміністративного правахарактерною є розбіжність предмета регулювання та об’єкта охорони. Колосуспільних відносин, які закріплюються адміністративно-регулятивними нормами,не збігається з колом суспільних відносин, що захищаютьсяадміністративно-правоохоронними нормами.
Отже,Колпаков стверджує думку, що адміністративно-деліктні відносини формуютьсамостійну правову сутність, яка має свої властивості і може характеризуватисьяк окрема структурна одиниця права, тобто галузь, а саме –адміністративно-деліктне право [14; с. 19].
Глава 2.2Основні ознаки адміністративної відповідальності
Адміністративнавідповідальність характеризується двома видами ознак: це ознаки, що властивіюридичній відповідальності вцілому (основні), та такі, що відмежовуютьадміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності(похідні). Оскільки основні ознаки вже були описані в главі 1.2, то перейдуодразу до похідних.
Похідні ознакиадміністративної відповідальності:
1. Їїпідставою є адміністративне правопорушення (проступок), а також порушення нормінших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.
2. Настаєперед державою, а не перед потерпілим.
3. Адміністративнавідповідальність має штрафний (каральний) характер, що має своєю метоюздійснення виховного впливу на правопорушника (на відміну відправовідновлюючого характеру).
4. Вбільшості випадків – це позасудовий вид юридичної відповідальності.
5. Адміністративнавідповідальність не тягне судимості.
6. Вонареалізується у випадку, якщо правопорушник і орган або посадова особа, щопритягають до відповідальності, не є службово підлеглими між собою.
7. Вонаполягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. Статтею 23 КодексуУкраїни про адміністративні правопорушення зазначено, що адміністративнестягнення є мірою відповідальності.
8. Притягненнядо адміністративної відповідальності – обов’язок органів публічної влади,уповноважених на те.
9. Правопритягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державниморганам та їх посадовим особам. Серед них – органи державної виконавчої влади,місцевого самоврядування, суди [2; ст.213, 218-244].
10. Законодавством встановлено особливий порядокпритягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір іоцінка доказів, винесення постанови тощо).
11. Адміністративна відповідальністьурегульована нормами адміністративного права.
Глава 2.3Функції адміністративної відповідальності
Функціїадміністративної відповідальності – це основні напрями впливу на суспільство,завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначенняяк засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціямиадміністративної відповідальності є такі.
Штрафна функція(або репресивно-каральна) – свідчить про те, що адміністративнавідповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєнеправопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання новимправопорушенням. Проте покарання не є самоціллю відповідальності. Основнимпризначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції)правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивівщодо дотримання законів, поваги до прав інших суб’єктів. Застосуваннявідповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим – засобомзапобігання можливим правопорушенням як винним суб’єктом, так і оточуючими.
Виховна функціяспрямована на формування у суб’єктів потреби правомірної поведінки таусвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов’язків. Ця функціясприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав ісвобод, підвищує правову дисципліну.
Виховна функціямає дві форми – загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян повагидо закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самогоправопорушника.
Правопоновлюючафункція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпеченняпорушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільнихвідносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність –наприклад, накладення стягнень у вигляді штрафів, конфіскації грошей, одержанихвнаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виправних робіт.
Інформативнафункція спрямована на визначення моделі поведінки, що суперечить інтересамсуспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливуна правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видіввідповідальності.
Глава 2.4Відмінність адміністративної відповідальності від інших видів юридичноївідповідальності
Важливим єпитання про відмежування адміністративної відповідальності від кримінальної,дисциплінарної та цивільно-правової.
Від кримінальноїадміністративна відповідальність відрізняється тим, що перша настає за вчиненнязлочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України,тобто встановлюється лише законом. Підставою кримінальної відповідальності єзлочин – суспільно небезпечне винне діяння [3; ст. 11], що становить значнобільшу небезпеку для суспільства, аніж адміністративний проступок.Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд.
Адміністративнавідповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб’єктадміністративного проступку не перебуває у службовій залежності від органу чипосадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності.Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи довідповідальності, – це протиправне діяння працівника, який порушує встановленийна підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цейпроступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової,дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарнувідповідальність, виражену в накладенні на винних дисциплінарних стягнень.Дисциплінарна відповідальність накладається адміністрацією підприємств,установ, оргацізацій.
Дисциплінарніправопорушення здебільшого пов’язані зі службовими, трудовими обов’язкамивинної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку додисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені привиконанні ними службових обов’язків, розглядаються як адміністративніправопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких невідповідає встановленим вимогам).
При відмежуванніадміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, щоостання настає за порушення обов’язків, які випливають з цивільно-правовихправочинів, тобто правочинів, що виникають між рівноправними сторонами, аадміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторінвідносин. Цивільно-правова відповідальність настає перед потерпілим, а не переддержавою; діє презумпція винуватості правопорушника, оскільки він повинендовести відсутність вини; можлива відповідальність без вини. Такожцивільно-правова відповідальність має майновий характер, оскільки збиткивизначаються у грошовій формі.
Глава 2.5Підстави настання адміністративної відповідальності
З поглядуетимології, термін «підстава» означає причину, достатній привід, якийвиправдовує що-небудь.
Теоріяадміністративного права виділяє такі види підстав:
—фактичні — вчинення особою особливого видуправопорушення — адміністративного проступку (тобто наявність ознакправопорушення);
—юридичні (нормативні) — наявність в діях особи юридичногоскладу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, — суб’єкта,суб’єктивної сторони, об’єкта, об’єктивної сторони;
—процесуальні — наявність процесуальних норм, якізабезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.
Отже,під підставами адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, занаявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Незавжди зазначені підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усіпередбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративнукараність, суспільну шкідливість) — фактичні підстави адміністративноївідповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб дляприпинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цихправопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності,неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальностіпідлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементівюридичного складу правопорушення — суб’єкт — ст. 12 КУпАП), а в другому —вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративнувідповідальність (ст. 20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальніпідстави, але відсутні юридичні.
Обов’язковоюфактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності єнаявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина можевиявлятись у двох формах:
– умисел – така форма вини, за якої особа,яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чибездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомодопускала настання цих наслідків;
– необережність – форма вини, коли особа,яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настанняшкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала наїх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хочповинна була і могла їх передбачити.
Обов’язковоююридичною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності євік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративнійвідповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчиненняадміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Дообставин, що звільняють від адміністративної відповідальності, належать (статті21, 22 КУпАП):
—якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника донього доцільно застосовувати захід громадського впливу, тоді особа, яка вчинилаадміністративне правопорушення, звільняється від адміністративноївідповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації аботрудового колективу;
—малозначність вчиненого правопорушення.
Дообставин, що виключають адміністративну відповідальність, належать дії в стані(ст. 17, 18, 19, 20 КУпАП):
—крайньої необхідності – для усунення небезпеки, яка загрожує державному абогромадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленомупорядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усуненаіншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;
—необхідної оборони – при захисті державного або громадського порядку,власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління відпротиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому небуло допущено перевищення меж необхідної оборони;
—неосудності – такий стан, за якого особа не могла усвідомлювати свої дії абокерувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевноїдіяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Ціобставини не слід плутати з обставинами, що виключають провадження у справахпро адміністративні правопорушення (ст. 247 КУпАП).
РОЗДІЛ ІІІ.АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ
Глава 3.1Адміністративна відповідальність юридичних осіб
У цій главі я бхотів розглянути проблему існування адміністративної відповідальності юридичнихосіб, оскільки на сьогодні це питання не є остаточно узгодженим, і досі зприводу цього точаться суперечки між ученими-адміністративістами. В. Б.Авер’янов підтримує думку щодо існування цього інституту в адміністративномуправі [17; с.464].
Проф. Е.Демський спростовує цю тезу [11].Він зазначає, що необґрунтовані висновки багатьох авторів про наявністьадміністративної відповідальності юридичних осіб базуються лише наперерахуванні назв законів і нормативних актів (понад 70 найменувань), у якихнібито законодавцем передбачена адміністративна відповідальність юридичнихосіб.
На його думку,юридична особа взагалі не може бути суб’єктом адміністративноївідповідальності. Незрозумілою є мета застосування адміністративноївідповідальності до юридичних осіб: що це реально дає? І яку відповідальністьмають нести підприємства державної форми власності, адже вони будуть сплачуватиштраф майже за рахунок бюджету? Чи не призведе застосування відповідальностіюридичних осіб до уникнення відповідальності конкретної винної особи?
У статті авторзазначає ряд законів («Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Проборотьбу з корупцією», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист віднедобросовісної конкуренції», «Про приватизацію державного майна», «Про захистекономічної конкуренції» та інші), в яких законодавець чітко виокремлюєадміністративну відповідальність фізичних осіб і відповідальність у виглядіштрафів, санкцій для юридичних осіб, що значною мірою не тотожно, оскількиадміністративна відповідальність особи має індивідуальний характер і не можеґрунтуватися ні на припущеннях, ні за аналогією.
Крім того,аналіз норм КУпАП щодо визначення суб’єктів адміністративної відповідальності –починаючи з форми вини, віку, посади, громадянства, обставин, що виключаютьадміністративну відповідальність, і обставин, які дають можливість звільненнявід неї, видів стягнень і інших положень – веде до висновку, що суб’єктамиадміністративної відповідальності є лише громадяни та посадові особи, тобтофізичні особи, а не юридичні.
Твердження цепідкріплюється і рішенням Конституційного Суду України у справі про відповідальністьюридичних осіб [8], за яким фактично юридичні особи не визнані суб’єктамиадміністративної відповідальності.
Отже, зважаючина все вищезазначене, можна зробити висновок, що підстави для визнанняіснування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб відсутні,що обґрунтовано і послідовно викладено у статті проф. Демського.
Глава 3.2Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства
Іноземці таособи без громадянства, які вчинили адміністративне правопорушення, несутьвідповідальність на загальних підставах (ст. 29КУпАП).Проте, існує певна специфіка відповідальності іноземців та осіб безгромадянства. Конституція України встановлює принципові положення щодоадміністративної деліктоздатності іноземців і осіб без громадянства (ст. 26Конституції України). Вона поширює на іноземців та осіб без громадянства, що назаконних підставах перебувають в Україні, права, свободи і обов’язки,передбачені для її громадян, за винятками, встановленими самою Конституцією,законами чи міжнародними договорами України.
Одним з такихвинятків є можливість застосування у відповідних випадках до іноземців та осіббез громадянства адміністративного видворення за межі України. Застосуванняцього примусового заходу передбачене Кодексом України про адміністративніправопорушення (ст. 24) і Законом України «Про правовий статус іноземців таосіб без громадянства» (ст. 32). Детально це питання проаналізував Колпаков В.К. у своїй статті [13].
Для застосуванняадміністративного видворення необхідною підставою є постанова адміністративногосуду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ,органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземецьабо особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення провидворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися відвиїзду. Тобто, однією з підстав адміністративного видворення є інформація промайбутню протиправну поведінку. Йдеться не про можливу в майбутньому, а самепро відому майбутню протиправну поведінку. Зазначена термінологія запозичена унормативних актів, якими регламентована оперативно-розшукова діяльність [6].Саме вони вказують, що підставами проведення оперативно-розшукової діяльності єотримання інформації щодо протиправної поведінки — як минулої, так імайбутньої. Але така інформація ні у якому разі не тягне застосуванняпримусових заходів. Вона лише є підставою для проведення перевірки за допомогоюоперативно-розшукових заходів і засобів, для пошуку і фіксації фактичних данихпро протиправні діяння окремих осіб. Після виявлення і фіксації таких данихздійснюється їх правова оцінка і приймається відповідне рішення.
Фактично, закон«Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлює покаранняне за діяння (дію або бездіяльність), а за продукт мислення.Отже, цей закон суперечить Конституції, в якій гарантується право кожного насвободу світогляду, думок, переконань і забороняється розцінювати припущення якдокази вини.
Законодавець недійшов до однозначного визначення адміністративного видворення якадміністративного стягнення, тому що він включив дану норму у ст. 24 «Видиадміністративних стягнень», проте не включив до переліку цих самих стягнень.Жодна зі статей особливої частини КУпАП такого стягнення не передбачає.
Також у ст. 32Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбаченідіяння, що утворюють склади адміністративних правопорушень за статтями 202,203, 204 КУпАП. І цим же законом за ці діяння передбачений інший примусовийзахід – «видворення за межі України», а не адміністративне видворення,передбачене КУпАП.
Отже,законодавство України не містить підстав для юридично коректного застосуваннядо іноземців і осіб без громадянства адміністративного видворення як міривідповідальності за вчинення адміністративних правопорушень.
Крім того, ст.32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачаєтакі підстави видворення за межі України, як вчинення адміністративногоправопорушення або злочину: «іноземець та особа без громадянства,який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуттяпризначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бутивидворений за межі України». Фактично, цієюнормою встановлюється примусовий захід за правопорушення, за вчинення якогоособа відбула покарання, відповіла перед суспільством і державою за своюпротиправну поведінку, у повному обсязі компенсувала матеріальну і моральнушкоду. Відповідно, у цьому випадку застосування державно-примусових заходівсуперечить юридичній логіці.
Також у ст.32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено,що видворення за межі України застосовується, якщо це необхідно для охорониздоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян. Щодо заборони напорушення прав громадян, то різні види відповідальності за такі дії передбаченііншими, більш конкретними нормами.
Що стосується«законних інтересів», то це питання є досить дискусійним. Законний інтересможна визначити як простий юридичний дозвіл. Право громадянина і його законнийінтерес – це не адекватні речі. Відмінність полягає у різній ступенігарантованості їх забезпечення. Додержання суб’єктивних прав гарантованонеобхідністю всіх інших суб’єктів нести відповідні обов’язки. Законний інтерестаких гарантій не має.
Відповідноіноземці та особи без громадянства не можуть мати обов’язків, які б відповідализаконним інтересам громадян України. Отже, й необхідність захисту прав ізаконних інтересів громадян не є підставою для застосування видворення.
Підсумовуючизазначене, маємо висновок: адміністративна відповідальність іноземців та осіббез громадянства на сьогоднішній день є досить неоднозначною й суперечливою,особливо щодо застосування адміністративного видворення як примусового заходу,і потребує відповідних змін, доповнень та усунення колізій.
Глава 3.3Адміністративна відповідальність неповнолітніх
Особливогозначення для українського суспільства сьогодні набуває питання адміністративноївідповідальності неповнолітніх осіб, що пов’язано, насамперед, з вихованнямправової культури у молоді. Дослідив це питання у своїй науковій статті Ю.Ковальчук [12].
Системаадміністративної відповідальності, що існує нині, не є ефективною і досконалою.Ось основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осібвіком від 16 до 18 років.
Доосіб, які вчинили адміністративні правопорушення у зазначеному віці,застосовуються не визначені адміністративні стягнення, а заходи впливу,передбачені статтею 24-1 КУпАП:
· зобов’язання публічно чи в іншій форміпросити вибачення у потерпілого;
· застереження;
· догана або сувора догана;
· передача неповнолітнього під наглядбатькам або особам, що їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовомуколективу, а також окремим громадянам на їх прохання.
Уразі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень,передбачених статтями 44, 51, 121 – 127, частинами першою і другою ст. 130,статтями 173, 174, 185, 190 – 195 КУпАП, вони підлягають адміністративнійвідповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненогоправопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб,які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосованізаходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП.
Крімнаведеного, вік є ознакою спеціального суб’єкта адміністративногоправопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 211-1 КУпАП. Ценеявка громадян до військового комісаріату без поважних причин для приписки допризовного пункту. Але обов’язок з’явитись за викликом до військкомату дляприписки виникає у громадян, яким у рік приписки виповнилося 17років.
Ю.Ковальчук пропонує здійснити наступні зміни в правовому регулюванніадміністративної відповідальності неповнолітніх осіб.
По-перше,враховуючи темпи акселерації молоді, знизити вік адміністративноївідповідальності неповдолітніх з 14 років – щодо правопорушень, якіхарактеризуються підвищеним ступенем суспільної шкоди та поширенням впідлітковому середовищі:
– дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП);
– незаконне виготовлення, придбання,зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропнихречовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КУпАП);
– дрібне розкрадання державного абоколективного майна (ст. 51 КУпАП);
– злісна непокора законному розпорядженнюабо вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охоронигромадського порядку, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП).
Крімтого, автор пропонує запозичити з нового Кримінального кодексу України [3]додаткові заходи виховного впливу і включити їх в КУпАП:
– обмеження дозвілля і встановленняособливих вимог до поведінки неповнолітнього (ст. 105 ККУ), що в свою чергуможе передбачати заборону відвідувати певні місця, використовувати певні формидозвілля, в тому числі пов’язані з керуванням механічними транспортнимизасобами, обмеження перебування поза домом після певної години доби;
– покладення на неповнолітнього, якийдосяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язкувідшкодування заподіяних майнових збитків (ст. 105 ККУ).
Ціобмеження переслідуватимуть мету захистити підлітка від шкідливого впливумікросередовища, а також за допомогою контролю нормалізувати його поведінку.
ТакожЮ. Ковальчук пропонує надати можливість суду (судді) застосовувати донеповнолітніх правопорушників такий виховний захід як направлення в центримедико-соціальної реабілітації.
Наостанок, автор пропонує створити окрему ланку судів (суди в справахнеповнолітніх), які б розглядали справи про адміністративні проступки тазлочини, вчинені неповнолітніми, і забезпечити їх суддями, котрі мали б нетільки юридичну, а й педагогічну освіту, що надало б змогу більш кваліфікованорозглядати справи даної категорії.
ВИСНОВОК
У цій роботірозглянуті основні аспекти інституту адміністративної відповідальності вУкраїні, загальнотеоретичні питання та специфіка відповідальності деякихокремих категорій осіб. На сьогоднішній день цей правовий інститут є доситьрозвиненим і нормативно регульованим, про що свідчить високий рівеньіндивідуалізації відповідальності, передбачення обставин, що виключаютьадміністративну відповідальність, можливість звільнення від адміністративноївідповідальності за певних умов. Проте, як показала практика, колізії танеузгодженості в правовому забезпеченні адміністративної відповідальності щедосі існують. Це, наприклад, неоднозначність ставлення науковців до існуванняадміністративної відповідальності юридичних осіб, можливість застосуванняадміністративного видворення до іноземців та осіб без громадянства як засобупримусового впливу в контексті адміністративної відповідальності, удосконаленнясистеми адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що дало б змогуздійснювати позитивний виховний вплив на психіку молодих осіб шляхомзастосування відповідальності, підвищувати їх правове виховання й культуру,поважне ставлення до права. Отже, можна стверджувати, що нинішня системаадміністративної відповідальності не є остаточно сформованою і потребуєвідповідних змін та доповнень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ
Нормативно-правовіакти:
1. Водний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
2. Кодекс України про адміністративніправопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до№ 51. – Ст. 1122.
3. Кримінальний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
4. Міжнародний пакт про громадянські іполітичні права // Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIIIвід 19.10.1973 р.
5. Повітряний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради. – 1993. – № 25. – Ст. 274.
6. Про оперативно-розшукову діяльність:Закон України від 18.02.1992 // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст.303.
7. Про правовий статус іноземців та осіббез громадянства: Закон України від 04.02.1994 // ВВР. – 1994. – № 23. – Ст.161.
8. Рішення Конституційного Суду України усправі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства“Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2,частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення(справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05.2001 // Офіційний ВісникУкраїни. – 2001. – № 24. – Ст. 1076.
9. Цивільний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
Наукові статті:
10. БелецкаяЛ.И. Свобода и ответственность: Авторефер. дис. … канд. филос. наук. – Саратов,1972.
11. Демський Е. Співвідношенняадміністративної і господарської відповідальності // Юридична Україна. – 2005.– № 9. – с. 24-29.
12. Ковальчук Ю. Особливостіадміністративної відповідальності неповнолітніх // Право України. – 2003. – №6. – с. 111-114.
13. Колпаков В.К. Адміністративнаделіктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності. // ПравоУкраїни. – 2004. – № 1.
14. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктнеправо у юридично-галузевій парадигмі // Право України. – 2002. – № 4. – с.17-21.
15. Левицька О. Визначення адміністративноївідповідальності // Вісник податкової служби України. – 2008. – № 7. – С. 71-79.
Підручники:
16. Адміністративне право України / За ред.Ю.П. Битяка: Х., Право, 2000. – 527 с.
17. Адміністративне право України.Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред.колегія: В.Б. Авер’янов (голова). — К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. –584 с.
18. Адміністративне право України: Навчальнийпосібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. — К.: Істина, 2007. –216 с.
19. Бахрах Д.Н. Административнаяотвественность граждан в СССР. – Свердловск, 1989.
20. Колпаков В.К. Адміністративне правоУкраїни: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
21. ПлахотныйА.Ф. Свобода и ответственность (социологический аспект). – Харьков: Право,1972.
22. Поляков А.В. Общая теория права:Феноменолого-коммуникативный подход. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2003.
23. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. −Харків: Консум, 2001.