Фінансове право України

Фінансове право як галузь права
Фінанси – це сукупність відносин, щомають розподільчий характер і опосередковуються через доходи та видаткисуб’єктів фінансових правовідносин, зокрема, через фізичних та юридичних осіб,державу, міжнародні фінансові організації тощо.
Ознакифінансів:
1. це грошові відносини;
2. це економічні відносини;
3. вартісний характер;
4. розподільчий характер;
5. опосередковуються через доходи тавидатки.
Фінанси єоб’єктом фінансової діяльності.
Фінансовадіяльність –це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійсненні витратсуб’єктами фінансових правовідносин.
Фінансовівідносини –це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого іхарактеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріальнопроявляються у грошових потоках.
Особливостіфінансів:
1. тіснопов’язані з функціями держави;
2. цевідносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу формування,розподілу та перерозподілу централізованих та децентралізованих фондів коштів;
3. нерозривнопов’язані з існуванням товарно-грошових відносин;
4. пов’язаніз розподілом і перерозподілом частини національного валового продукту.
Фінанси поділяютьна державні і приватні.
Переважнодержавні фінанси є предметом дослідження Фінансового права.
Ознакидержавних фінансів:
1. цеекономічні відносини;
2. цевідносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;
3. мета:виконання завдань та функцій держави.
Відмінностідержавних фінансів відповідно до приватних:
1. державазастосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;
2. державніфінанси дуже тісно пов’язані з грошовою системою держави;
3. значнийрозмір державних фінансів;
4. державніфінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;
5. пріоритетвидатків над доходами.
Централізованіфонди коштів– це кошти, що перебувають у розпорядженні:
1. державияк суб’єкта публічної влади;
2. органівмісцевого самоврядування.
Децентралізованіфонди коштів– це кошти, що перебувають у розпорядженні окремих суб’єктів господарськоїдіяльності і створюються за рахунок їх власних прибутків.
Централізовані тадецентралізовані фонди коштів у вузькому розумінні включають в себе гроші(готівкові, безготівкові).
Централізовані тадецентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе валютніцінності. Хоча деякі автори вважають, що централізовані та децентралізованіфонди коштів у широкому розумінні включають в себе гроші, цінні папери тавалютні цінності.
Але відповідно доДекрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від19.02.1993р. валютні цінності – це
1. валютаУкраїни — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в іншихформах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на територіїУкраїни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, алепідлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти нарахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах натериторії України;
2. платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені увалюті України;
3. іноземнавалюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, щоперебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідноїіноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього,але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти угрошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових)одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та іншихкредитно-фінансових установ за межами України;
4. платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземнійвалюті або банківських металах;
5. банківськіметали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) донайвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що маютьсертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Відповіднодоч.1 ст.192 Цивільного кодексу України: цінний папір —  це документвстановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або іншемайнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала),і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску,а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншимособам.
Фінансовадіяльність держави – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використанняцентралізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань тафункцій держави.
Особливостіфінансової діяльності держави:
1. міжгалузевийхарактер;
2. суб’єктифінансової діяльності держави – це органи державної влади та органи місцевогосамоврядування;
3. поєднанняімперативних та диспозитивних методів управління.
Фінансовадіяльність держави значною мірою врегульована на законодавчому рівні. Зокрема,відповідно до п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами Українивстановлюються:
– Державнийбюджет України і бюджетна система України;
– системаоподаткування, податки і збори;
– засадистворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційногоринків;
– статуснаціональної валюти, а також статус іноземних валют на території України;
– порядокутворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
– порядоквипуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Принципифінансової діяльності держави:
1. загальноправові:
– законність;
– верховенствоправа;
– суверенітетдержави;
– рівністьусіх форм власності:
– та ін.
2. галузеві:
– публічнийхарактер фінансової діяльності держави;
– розподілфункцій між представницьким органом та органами виконавчої влади у сферіфінансової діяльності;
– пріоритетзаконодавчого органу над виконавчими;
– пріоритетвидатків над доходами;
– всебічнийконтроль у сфері фінансової діяльності;
– плановийта цільовий характер використання фінансових ресурсів держави.
 
Методифінансової діяльності держави:
 
· мобілізаціякоштів – цесистема заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондівкоштів.
Види мобілізації:обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки).
· розподілкоштів — цесистема заходів щодо виділення коштів за призначенням.
Завдяки розподілукоштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з функціямидержави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповіднодо Закону України про державний бюджет.
Методи розподілукоштів:
1. фінансування;
2. кредитування.
Фінансування – це безповоротний, безоплатний,цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затвердженого фінансовогоплану з відповідного централізованого фонду кошту.
Ознакифінансування:
1. безповоротність;
2. безоплатність;
3. цільовийхарактер;
4. підставаздійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
5. здійснюєтьсяз бюджету відповідного рівня.
Кредитування – це виділення коштів напевний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільовогопризначення.
Ознакикредитування:
1. оплатність;
2. строковість;
3. поворотність;
4. цільовийхарактер;
5. підставаздійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
6. здійснюєтьсяз бюджету відповідного рівня.
· використаннякоштів – цесистема заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів.
Ознакивикористання коштів:
1. плановість;
2. цільовийхарактер;
3. ефективність;
4. економія;
5. здійснюєтьсяв межах затверджених лімітів.
· фінансовийконтроль — це система заходів щодо додержання законності, фінансової дисципліни і раціональностіу під час здійснення фінансової діяльності держави.
 
Фінансовасистема України
 
Фінансовасистема України – це сукупність фінансових інститутів, які сприяють утворенню тавикористанню централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійсненняфінансової діяльності держави.
Основні ланкифінансової системи України:
1. державний бюджет; це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває урозпорядженні уряду.
Бюджет – це план формування тавикористання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, якіздійснюються органами державної влади, органами влади Автономної РеспублікиКрим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду(п.1ст.2 БК України).
2. місцевібюджети;
бюджетимісцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхоб’єднань(п.2 ст.2 БК України).
місцевібюджети – цебюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів умістах та бюджети місцевого самоврядування(п.26 ст.2 БК України).
3. фінанси державних підприємств;
Джереламиформування майна суб’єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:
– грошовіта матеріальні внески засновників;
– доходивід реалізації продукції (робіт, послуг);
– доходивід цінних паперів;
– капітальнівкладення і дотації з бюджетів;
– надходженнявід продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм,придбання майна інших суб’єктів;
– кредитибанків та інших кредиторів;
– безоплатніта благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
– іншіджерела, не заборонені законом (ч.1 ст. 140 ГК України).
4. спеціальні цільові фонди; наприклад, Пенсійний фонд України. Специфікаспеціальних цільових фондів:
– цільовепризначення;
– визначеназаконодавча самостійність;
– відокремленістьвід державного бюджету;
– управлінняними здійснюється чітко визначеними органами державної влади;
– чітковизначені джерела формування;
– чітковизначені напрями використання коштів;
– зумовленіконкретними потребами.
5. кредит. Позичальником виступає держава в особі органів державної влади.Наприклад. Держава випускає облігації державної внутрішньої (зовнішньої)позики.
Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджуєзобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу впередбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше непередбачено умовами випуску) — ст.10 Закону України «Про цінніпапери та фондову біржу” від 18.06.1991р.
Облігації усіхвидів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Випускаютьсяоблігації таких видів:
а) облігаціївнутрішніх і місцевих позик;
б) облігаціїпідприємств.
Рішення провипуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно КабінетомМіністрів України і місцевими радами.
У рішенні повиннівизначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.
Облігаціїзовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються наміжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання Українивідшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатоюдоходу відповідно до умов випуску облігацій.
Рішення провипуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених закономпро Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансуваннядефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів Українищодо кожного випуску.
Рішення провипуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановоюКабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випускуоблігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсягвипуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуютьсяоблігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.
Рішення провипуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбаченихзаконом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерелфінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску,джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набираєчинності після такого затвердження(ст.14-1 Закону України „Про цінніпапери та фондову біржу” від 18.06.1991р.).
 
Предмет таметод фінансового права України
 
Фінансовеправо – цепублічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють суспільнівідносини, які виникають у процесі створення, розподілу і використання фондівкоштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізаціїїх завдань і функцій.
Предметфінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються іприпиняються у сфері фінансової діяльності держави.
До предметуфінансового права входять:
1. відносинищодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансовогоконтролю.
2. бюджетнівідносини:
–  бюджетний устрій;
–  бюджетний процес.
3. податковівідносини –це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів відплатників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.
4. грошово-кредитнівідносини:
– банківськівідносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та наданнябанківських послуг;
– грошовийобіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);
– відносинивалютного регулювання та валютного контролю.
Ознаки відносин,що становлять предмет фінансового права:
– фінансовівідносини;
– виникаютьв результаті здійснення фінансової діяльності;
– один ізсуб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;
– владнівідносини;
– забезпечуютьсясилою державного припису;
– об’єктомє грошові фонди;
– майновийхарактер.
Метод фінансовогоправа – імперативний, метод владних приписів.  
ФІНАНСОВІ ПРАВОВІДНОСИНИВерховна Рада України як суб’єктфінансових правовідносин
 
ПовноваженняВерховної Ради України у сфері фінансів:
· прийняттязаконів, у тому числі у сфері фінансів (п.3 ст.85 Конституції України) –зокрема виключно законами України встановлюються: державний бюджет України ібюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засадистворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційногоринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на територіїУкраїни; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішньогоборгу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п.1ч.2 ст.92 Конституції України);
· затвердженняДержавного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконаннямДержавного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання(п.4;
· затвердженнязагальнодержавних програм економічного, розвитку (п.6 ст.85Конституції України);
· здійсненняконтролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції (п.13ст.85 Конституції України);
· затвердженнярішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам таміжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державнимбюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п.14 ст.85Конституції України);
· призначеннячи обрання на посади, звільнення з посад посадових осіб, зокрема:
1) призначення напосади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
2) призначення напосаду та звільнення з посади Голови
Національногобанку України за поданням Президента України;
3) призначення тазвільнення половини складу Ради
Національногобанку України(пп.16,18,19 ст.85 Конституції України);
Верховна РадаУкраїни здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції Українивіднесені до її відання./>Президент України як суб’єктфінансових правовідносин
ПовноваженняПрезидента України у сфері фінансів:
– підписаннязаконів/накладення вето на закони у сфері фінансів;
– призначенняполовини складу Ради Національного банку України;
– призначенняМіністра фінансів України, Міністра економіки України;
– призначає на  посаду  та звільняє  з  посади Голову Державної податкової АдміністраціїУкраїни за поданням Прем’єр-міністра України;
– скасовуєакти КМУ, у тому числі у сфері фінансів;
– видаєукази, у тому числі у сфері фінансів.Кабінет Міністрів України яксуб’єкт фінансових правовідносин
Повноваження КМУу сфері фінансів:
1) забезпечуєекономічну самостійність України;
2) забезпечуєпроведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;
3) розробляє іздійснює загальнодержавну програму економічного розвитку України;
4) розробляєпроект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженогоВерховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній РадіУкраїни звіт  про його виконання;
5) організовує ізабезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
6) спрямовує ікоординує роботу міністерств, зокрема, міністерства фінансів, міністерстваекономіки, інших органів виконавчої влади, зокрема, ДПА;
7) виконує іншіфункції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України;
8) подає до ВРУОсновні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний період.Державна податкова служба/> як суб’єкт фінансових правовідносин
До системиорганів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністраціяУкраїни, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах,містах(крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі – органидержавної податкової служби). У складі органів державної податкової службизнаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковимиправопорушеннями (далі — податкова міліція).
Державнаподаткова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.
Державніподаткові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таСевастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.
Державніподаткові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районаху містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекціїпідпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Державнаподаткова адміністрація України залежно від кількості платників податків таінших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів),об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складівідповідні підрозділи податкової міліції.
У Державнійподатковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях вАвтономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюютьсяколегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації Українизатверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податковихадміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таСевастополі — Державною податковою адміністрацією
України. Колегіїє дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповіднихдержавних податкових адміністрацій.
СтруктураДержавної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом МіністрівУкраїни.
Завданнямиорганів державної податкової служби є:
1) здійсненняконтролю за:
– додержаннямподаткового законодавства,
– правильністюобчислення податків,
– повнотоюі своєчасністю сплати до бюджетів податків;
2) внесення увстановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
3) прийняттяпідзаконних нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питаньоподаткування;
4) формування таведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та іншихобов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичнихосіб;
5) роз’ясненнязаконодавства з питань оподаткування серед платників податків;
6) запобіганнязлочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податковоїміліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах проадміністративні правопорушення./>
/>Державнуподаткову службу України очолює Голова Державної податкової адміністраціїУкраїни, якого призначає на посаду та звільняє з посади ПрезидентУкраїни за поданням Прем’єр-міністра України.
Заступники ГоловиДержавної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняютьсяз посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державноїподаткової адміністрації України. Кількість заступників Голови Державноїподаткової адміністрації України визначається Кабінетом Міністрів України.
Державніподаткові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містахКиєві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняютьсяз посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державноїподаткової адміністрації України.
Державніподаткові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районаху містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції очолюютьначальники, які призначаються на посаду і звільняються з посади ГоловоюДержавної податкової адміністрації України за поданням голів відповіднихдержавних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві та Севастополі.
Начальникиуправлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податковоїадміністрації України.

Функції органів державноїподаткової служби/>
1)контролююча:
– здійснюютьконтроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатиподатків та зборів;
– контролюютьсвоєчасність подання платниками податків
– бухгалтерськихзвітів і балансів, податкових декларацій,
– розрахунківта інших документів, пов’язаних з обчисленням
– податків,інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодоправильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків, іншихплатежів;
– здійснюютьконтроль за законністю валютних операцій;
– здійснюютьконтроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги)у встановленому законом порядку;
– здійснюютьконтроль за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктівпідприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарськоїдіяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступноюпередачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи,за наявністю торгових патентів;
– проводятьперевірки фактів приховування і заниження сум
– податківта зборів (обов’язкових платежів) у порядку,
– встановленомуЗаконом;
– задорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з
– організованоюзлочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірностідокументів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, впорядку, встановленому законом;
– подаютьдо судів позови до підприємств, установ,
– організаційта громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних безустановлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості передбюджетом і державними
– цільовимифондами за рахунок їх майна;
2) нормотворча– ДПА видає підзаконні нормативно-правові акти і методичні рекомендації зпитань оподаткування, які підлягають обов’язковому опублікуванню;
3) координаційна — органи державноїподаткової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами,органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніхсправ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійноюслужбами, іншими контролюючими органами, установами банків;
4) інтерпретаційна — ДПА надає податкові роз’яснення, організовує виконання цієї роботи органамидержавної податкової служби;
5) організаційна — забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильністьобчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а такожздійснюють реєстрацію фізичних осіб – платників податків та інших обов’язковихплатежів;
6) прогностична — прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податковихнадходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податковогозаконодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиціїщодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;
Права органівдержавної податкової служби ст.11 ЗУ „Про державну податкову службу в Україні”:
1) здійснюватидокументальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податковихдекларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатоюподатків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі),а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності,достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів(обов’язковихплатежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями,відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичноїособи, а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницькоїдіяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами Українипокладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язковіплатежі), крім Національного банку України та його установ (далі – платникиподатків);
2) здійснюватиконтроль за:
· додержаннямпорядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленомузаконом порядку;
· наявністюсвідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів
· підприємницькоїдіяльності, ліцензій на провадження видів
· господарськоїдіяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступноюпередачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи,торгових патентів;
3) одержуватиу платників податків (посадових осіб платників податків) поясненняз питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноваженьорганів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законамиУкраїни;
4) запрошуватиплатників податків або їх представників дляперевірки правильності нарахування тасвоєчасності сплати податківта зборів (обов’язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошеннянаправляються не пізнішеніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підставизапрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків);
5) одержуватибезоплатно від платників податків довідки та/або копії документів пронаявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – про обсягта обіг коштів на рахунках;
6) вимагативід платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявленихпорушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимогпосадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, якіперешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державноїподаткової служби;
7) при проведенніперевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії(!!!) фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчатьпро приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплатуподатків та зборів (обов’язкових платежів), а при проведенні арешту активівплатника податків на підставі рішення суду — вилучати оригінали первинних фінансово-господарських табухгалтерських документів із складенням опису, який скріплюється підписами представника органудержавної податкової служби та платникаподатків, і залишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення у суб’єктівгосподарської діяльностідокументів, що не підтверджують факти порушення законів України прооподаткування;
8) застосовуватидо платників податків фінансові (штрафні)санкції, стягувати до бюджетів та державнихцільових фондів суми недоїмки,пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
9) застосовуватидо платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриттярахунків у банках, а також до установбанків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунківплатників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідногооргану державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні)санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) користуватисяу службових справах засобами зв’язку, які належать підприємствам, установамта організаціям, з дозволу їхкерівників.Рахункова палата як суб’єктфінансових правовідносин
· ЗаконУкраїни “Про Рахункову палату” від 11.07.1996р.
· РішенняКонституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахунковупалату);
· РішенняКонституційного суду України від 14.12.2000р. № 15-рп/2000 (справа про порядоквиконання рішень Конституційного суду України).
Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який
утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний
їй.
Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Завданнями Рахункової палати є:
·  організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України,
·  здійснення контролю за витрачанням бюджетних коштів;
·  здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України,
·  визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів,
·  контроль за фінансуванням загальнодержавних програм
·  економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
·  контроль за дотриманням законності щодо надання Україною
·  позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним
·  організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
·  контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;
·  аналіз встановлених відхилень від показників Державного
·  бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також
·  про удосконалення бюджетного процесу в цілому;
·  регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;
/>До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.
Для розгляду питань планування і організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обслідувань та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створюється Колегія Рахункової палати.
До складу Колегії Рахункової палати входять Голова Рахунковоїпалати, Перший заступник і заступник Голови, а також головніконтролери — керівники департаментів Рахункової палати, СекретарРахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін.
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права.
Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови Рахункової палати, головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати і Секретар Рахункової палати не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час).
Вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов’язані з виконанням ними своїх службових обов’язків, є обов’язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Повноваження Рахункової палати поширюються на:
·Верховну Раду України,
·органи виконавчої влади,
·Національний банк України,
·Антимонопольний комітет України,
·Фонд державного майна України,
·інші державні органи і установи,
·місцеві державні адміністрації,
·органи місцевого самоврядування,
·підприємства, установи, організації, зокрема:
— фінансові установи (банки, кредитні установи, страхові компанії)
— господарські товариства,
— об’єднання громадян,
— недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.
Рахункова палата щорічно не пізніше 1 грудня подає Верховній Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та обслідувань, а також про витрати на цю діяльність.
Звіт Рахункової палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у виданнях Верховної Ради України.Державна контрольно-ревізійнаслужба як суб’єкт фінансових правовідносин
Закон України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва в редакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.)
Державна контрольно-ревізійна служба (ДКРС) складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення контролю за:
·  використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;
·  виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів;
·  використанням матеріальних цінностей і нематеріальних
·  активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів;
·  веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних.
Підконтрольні суб’єкти:
·  центральні органи виконавчої влади (міністерства, відомства, державні комітети),
·  бюджетні установи,
·  підприємства і організації, які отримують кошти з
·  бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів;
Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.
Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.
Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях,містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначаютьсяначальником Головного контрольно-ревізійного управління України запогодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними,Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.Начальники контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим,областях, містах Києві і Севастополі призначають і звільняютькерівників контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) врайонах, містах і районах у містах.
Державний контроль ДКРС здійснюється у формі ревізій і перевірок.
Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.
Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.
 Міністерство фінансів України яксуб’єкт фінансових правовідносин
 
Положення про Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від 26.08.1999р. №1081/99
Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом  виконавчої  влади,  підпорядкованим  Кабінету Міністрів України.
Мінфін України   забезпечує   проведення   єдиної   державної фінансової,  бюджетної,  податкової   політики,   спрямованої   на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України,  здійснює  координацію  діяльності  у  цій  сфері   інших центральних органів виконавчої влади.
Мінфін  України очолює Міністр,  якого призначає на посаду та  звільняє  з   посади   Президент   України   в   установленому законодавством порядку.
Міністр має  заступників,  які  призначаються  на  посаду  та звільняються  з  посади  відповідно  до   законодавства.   Міністр розподіляє  обов’язки між заступниками Міністра,  визначає ступінь їх  відповідальності  та   ступінь   відповідальності   керівників структурних підрозділів Міністерства.
Мінфін України в межах своїх повноважень на основі  та  на виконання   актів   законодавства   видає  накази,  організовує  і контролює їх виконання.
Мінфін України  в  разі  потреби   видає   разом   з   іншими центральними  і  місцевими  органами  виконавчої  влади,  органами місцевого самоврядування спільні акти.
Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають  державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
У випадках,   передбачених  законодавством,  рішення  Мінфіну України є обов’язковими для виконання  центральними  та  місцевими органами  виконавчої  влади,  органами  місцевого  самоврядування, підприємствами,  установами і організаціями усіх форм власності та громадянами.
Основними  завданнями  Мінфіну  України є:
·  розроблення та   проведення   єдиної   державної фінансової, бюджетної, податкової політики;
·  здійснення аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації  в  Україні,  а  також перспектив її розвитку;
·  розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;
·  розроблення проекту Державного бюджету України та  прогнозних показників зведеного бюджету України;
·  забезпечення в установленому порядку  виконання  Державного  бюджету   України;    
·  забезпечення ефективного  використання  бюджетних  коштів; 
·  здійснення  в  межах  своєї  компетенції  державного   фінансового контролю.Національний банк України  яксуб’єкт фінансових правовідносин
 
Закон України“Про Національний банк України” від 20.05.1999р.
Закон України»Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.
Національний банкУкраїни (далі — Національний банк) є центральним банком України, особливимцентральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції,повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України тазаконами України.
Місцезнаходженнякерівних органів та центрального апарату Національного банку — місто Київ.
Національнийбанк має статутний капітал, що є державною
власністю.
Розмір статутногокапіталу становить 10 мільйонів гривень.
Розмір статутногокапіталу може бути збільшений за рішенням Ради
Національногобанку.
Джереламиформування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, апри необхідності — Державний бюджет України.
Національний банкє економічно самостійним органом, який
здійснює видаткиза рахунок власних доходів у межах затвердженого
кошторису, а увизначених Законом випадках — також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банк є юридичноюособою, має відокремлене майно,
що є об’єктом права державноївласності і перебуває у його повному
господарському віданні.
Національний банк невідповідає за зобов’язаннями органів
державної влади, а органидержавної влади не відповідають за
зобов’язаннями Національногобанку, крім випадків, коли вони
добровільно беруть на себетакі зобов’язання.
Національний банк невідповідає за зобов’язаннями інших
банків, а інші банки невідповідають за зобов’язаннями
Національного банку, крімвипадків, коли вони добровільно беруть
на себе такі зобов’язання.
Національний банк можевідкривати свої установи, філії та
представництва в Україні, атакож представництва за її межами.
Одержання прибутку не є метоюдіяльності Національного банку.
Плановані доходи та витратиНаціонального банку
відображаються в кошторисійого доходів і витрат. Кошторис доходів
і витрат повинензабезпечувати можливість виконання Національним
банком його функцій,встановлених Конституцією України та
Законами України.
Національний банк запідсумками року у разі перевищення
кошторисних доходів надкошторисними витратами, затвердженими напоточний бюджетний рік, вносить доДержавного бюджету України
наступного за звітним рокупозитивну різницю на покриття дефіциту
бюджету, а перевищення витратнад доходами відшкодовується за
рахунок Державного бюджетуУкраїни наступного за звітним року.
Основноюфункцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниціУкраїни.
На виконаннясвоєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільностібанківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — ціновоїстабільності.
Національний банквиконує такі функції:
1) визначає тапроводить грошово-кредитну політику;
2) монопольноздійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3) встановлює длябанків правила проведення банківських
операцій,бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
4) здійснюєбанківське регулювання та нагляд;
5) веде Державнийреєстр банків, здійснює ліцензування
банківськоїдіяльності та операцій у передбачених законом випадках;
6) представляєінтереси України в центральних банках інших
держав,міжнародних банках та інших кредитних установах, де
співробітництвоздійснюється на рівні центральних банків;
7) здійснюєвалютне регулювання, визначає порядок здійснення
операцій віноземній валюті;
8) здійснюєвалютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отрималиліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
9) забезпечуєнакопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з нимита банківськими металами;
10) аналізує стангрошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
Керівнимиорганами Національного банку є
· РадаНаціонального банку України;
· ПравлінняНаціонального банку України.
До складу РадиНаціонального банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України таВерховною Радою України. ГоловаНаціонального банку, який призначається на посаду Верховною Радою України заподанням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.
Президент Українита Верховна Рада України призначають по 7 членів Ради Національного банку.
ПравлінняНаціонального банку очолює Голова Національного банку. Голова Національногобанку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної РадиУкраїни строком на п’ять років.
Кількісний таперсональний склад Правління Національного банку затверджується РадоюНаціонального банку за поданням Голови Національного банку.
Заступники ГоловиНаціонального банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Порядокорганізації та проведення засідань Правління Національного банку визначається йогоРегламентом.
Національний банквидає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень,які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевогосамоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від формвласності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правовіакти Національного банку видаються у форміпостанов Правління Національногобанку, атакож інструкцій,положень,правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можутьсуперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з закономпом’якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правовіакти Національного банку підлягають обов’язковій державній реєстрації вМіністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно дозаконодавства України.
Нормативно-правовіакти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавстваУкраїни.Органи місцевого самоврядування яксуб’єкт фінансових правовідносин
 
Виключнакомпетенція сільських, селищних, міських рад:
· затвердженняпрограм соціально-економічного та культурного розвитку відповіднихадміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питаньмісцевого самоврядування;
· затвердженнямісцевого бюджету, внесення змін до нього;
· затвердженнязвіту про виконання відповідного бюджету;
· встановленнямісцевих податків і зборів та розмірів їх
· ставок умежах, визначених законом;
· утворенняпозабюджетних цільових (у тому числі валютних)
· коштів,затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використаннязазначених коштів;
· прийняттярішень щодо випуску місцевих позик;
· прийняттярішень щодо отримання позик з інших місцевих
· бюджетівта джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
· прийняттярішень щодо надання відповідно до чинного
· законодавствапільг по місцевих податках і зборах;
· встановленнядля підприємств, установ та організацій, що
· належатьдо комунальної власності відповідних територіальних
· громад,розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до
· місцевогобюджету;
· затвердженнявідповідно до закону ставок земельного
· податку,розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власностівідповідних територіальних громад (ст.26 Закону України «Про місцевесамоврядування в Україні”);
До віданнявиконавчих органів сільських, селищних, міських
рад належать:
а) власні(самоврядні) повноваження:
1) складанняпроекту місцевого бюджету, подання його на
затвердженнявідповідної ради, забезпечення виконання бюджету;
щоквартальнеподання раді письмових звітів про хід і результати
виконаннябюджету;
2) підготовка іподання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників іпропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;
3) встановленняза узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншогомайна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;
4) здійснення вустановленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету;
5) залучення надоговірних засадах коштів підприємств,
установ таорганізацій незалежно від форм власності, розташованих
на відповіднійтериторії, та коштів населення, а також бюджетних
коштів набудівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових
засадах об’єктівсоціальної і виробничої інфраструктури та на
заходи щодоохорони навколишнього природного середовища;
6) об’єднання надоговірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевихбюджетів для виконання
спільних проектівабо для спільного фінансування комунальних
підприємств,установ та організацій, вирішення інших питань, що
стосуютьсяспільних інтересів територіальних громад;
б) делегованіповноваження:
1) здійсненнявідповідно до закону контролю за дотриманням
зобов’язань щодоплатежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно відформ власності;
2) здійсненнявідповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;
3) сприянняздійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території (ст.28 ЗаконуУкраїни „Про місцеве самоврядування в Україні”).
Фінансовий контрольОргани державної податкової службияк суб’єкт здійснення фінансового контролюПорядок проведення перевірокорганами державної податкової служби/>
 
Перевірка  –  це  обстеження  і  вивчення  окремих    ділянок фінансово-господарської   діяльності    підприємства,    установи, організації або їх підрозділів (згідно ст.2 Закону України „По державну контрольну-ревізійну службу в Україні” від 26. 01. 1993р.) 
Види перевірок:
1. Невиїзні(камеральні) перевірки.
 
Камеральнаперевірка — це перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних,зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видівперевірок платника податків (згідно пп. 4.2.2 ст.4 Закону України „Пропорядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державнимицільовими фондами” від 21.12.2000р., Порядку оформлення результатівдокументальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавствасуб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями,відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від16.09.2002р. – далі наказ № 429).
2. Виїзніперевірки:
 •планові перевірки;
 •позапланові перевірки;
 •оперативні перевірки (тільки при контролі за порядком виконання операцій покупівлі-продажу іноземної валюти); оперативна перевірка — цесукупність заходів контролюючих органів, спрямованих на здійснення контролю задотриманням суб’єктами підприємницької діяльності вимог закону, що визначаютьпорядок проведення розрахунків, обліку товарів та грошових коштів, а такожпорядок виконання операцій купівлі-продажу іноземної валюти (згідно ст.2Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів ітоварно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі,громадського харчування та послуг» від 01.06.2000р.);
 •перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуальногозаконодавства:
 
 -перевірки, щопроводяться до порушення кримінальної справи (дослідчі перевірки):
а) перевірки, що проводяться на підставі ч. 4 ст. 97Кримінально-процесуального кодексу України;
б) перевірки, що проводяться в порядку здійснення оперативно-розшуковоїдіяльності;
 -перевірки, що проводяться після порушення кримінальноїсправи (перевірки в порядку досудового розслідування):
а) перевірки, що проводяться в порядку дізнання;
б) перевірки, що проводяться в порядку досудового слідства.
Планові іпозапланові перевірки можуть проводитися яккомплексні перевірки (тобтоохоплювати питання повноти нарахування і своєчасності сплати всіх видівподатків, зборів, інших платежів) і тематичні. Комплексна перевірка– це документальна  перевірка фінансово-господарської діяльності  підприємства,якою охоплюються питання  повноти  нарахування та  своєчасності сплати  всіх видів податків, зборів,  інших обов’язкових та інших  платежів, контроль заякими покладено на органи державної податкової служби України (наказ №429)
Позаплановіперевірки можуть бути зустрічними (тобто при проведенні яких перевіряютьсяй інші суб’єкти підприємницької діяльності). Зустрічна перевірка – цепозапланова документальна перевірка підприємства з питаньфінансово-господарської діяльності на підтвердження взаємовідносин та станурозрахунків з контрагентами (наказ № 429).
Стосовно плановихі позапланових перевірок (в т. ч. і комплексних, і зустрічних) законодавствотакож використовує узагальнюючий термін — «документальнаперевірка».
Коли перевіркапроводиться повторно (після проведення планової або позапланової), то взаконодавстві вона має назву — повторна перевірка.
Часто можнапочути про такі «види» перевірок, як тематична перевірка,інформативна перевірка, перевірка непрямими методами і т. д., проте всі ці йподібні їм «різновиди перевірок» не мають самостійного значення і в більшостівипадків не передбачені законодавством і не є офіційною термінологією.
Ознаки плановоїперевірки:
1)  предмет перевірки — своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів(обов’язкових платежів);
2)  передбачена у плані роботиоргану державної податкової служби;
3)  проводиться замісцезнаходженням платника податків чи за
місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого
проводиться така планова виїзна перевірка;
4)  проводиться за сукупнимипоказниками фінансово-господарської діяльності платника податків;
5)  проводиться за письмовимрішенням керівника відповідного органу державної податкової служби;
6)  проводиться не частіше одногоразу на календарний рік.
Забороняєтьсяпроведення планових виїзних перевірок за
окремими видами зобов’язань перед бюджетами, крім зобов’язань за
бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними
коштами.
 Право напроведення планової виїзної перевірки платника
податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж
за 10 днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано
письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінченняїї
проведення.
Проведенняпланових виїзних перевірок здійснюється органами
державної податкової служби одночасно з іншими органами виконавчої
влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та
сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів). Порядок
координації проведення планових виїзних перевірок органами
виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за
нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов’язкових
платежів), визначається Кабінетом Міністрів України.
Тривалість планової виїзної перевіркине повинна перевищувати 20робочих днів,а щодо суб’єктів малого підприємництва – 10робочих днів.
Подовженнястроків проведенняпланової виїзної перевірки можливе лише за рішенням суду на строк не більш як 10 робочих днів, а стосовно суб’єктів малогопідприємництва — 5 робочих днів.
Позаплановавиїзна перевірка:
– непередбачена в планах роботи органу державної податкової служби;
– проводитьсяза рішенням суду відповідно до кодексу адміністративного судочинства;
– рішеннякерівника податкового органу, яке оформляється наказом;
– проводитьсяза наявності хоча б однієї з таких обставин:
за наслідками перевірок інших платниківподатків виявленофакти, якісвідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютногозаконодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органудержавної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
1) Алгоритм перевірки:
перевіркаіншого суб’єкта підприємницької діяльності àпорушення податковогозаконодавства платником àписьмовий запит до платника àвідсутність пояснень платникапротягом 10 робочих днів àрішення суду àпозапланова перевірка.(Такождля ДКРС)
2) платникомподатків не подано в установлений строк
податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено
законом;
 Алгоритмперевірки:
неподанодеклараціюàрішення суду àпозапланова перевірка.
 3) виявлено недостовірністьданих, що містяться у податковій
декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не
надасть пояснення та їх документальні підтвердження на
обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби
протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
 Алгоритм перевірки:
поданняподаткової декларації àперевірка податкової деклараціїподатковим органом àвиявлення недостовірності даних, щомістяться у податковій декларації, àписьмовий запит до платника àвідсутність пояснень платникапротягом 10 робочих днів àрішення суду àпозапланова перевірка.
4) платникподатків подав у встановленому порядку скаргу про
порушення законодавства посадовими особами органу державної
податкової служби під час проведення планової чи позапланової
виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового
скасування результатів відповідної перевірки;
 Алгоритм перевірки:
планова/позаплановаперевірка àпорушення законодавства посадовимиособами органу державної податкової служби під час проведення планової чипозапланової виїзної перевірки àскарга з вимогою скасуваннярезультатів перевірки àрозгляд скарги посадовою особоюподаткового органу àзвернення посадової особи податковогооргану до суду àрішення суду àпозапланова перевірка.(Такождля ДКРС)
5) у разівиникнення потреби у перевірці відомостей,
отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником
податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу
державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня
отримання запиту;
Алгоритмперевірки:
отриманняподатковим органом відомостей від іншого суб’єкта підприємницької діяльності àпотреба перевірки цихвідомостей àписьмовий запит до платника àвідсутність пояснень та їхдокументальних підтверджень від платника протягом 10 робочих днів àрішення суду àпозапланова перевірка.(Також для ДКРС)
6) проводитьсяреорганізація (ліквідація) підприємства;
 Алгоритм перевірки:
реорганізація(ліквідація) підприємства àрішення суду àпозапланова перевірка. (Такождля ДКРС)
7) стосовноплатника податків (посадової особи платника
податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією
заведено оперативно-розшукову справу, у зв’язку з чим є потреба у
проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської
діяльності такого платника податків;
 Алгоритм перевірки:
порушенняоперативно-розшукової справи проти платника податків (посадової особи) àрішення суду àпозапланова перевірка.
8) у разі, коливищестоящий орган державної податкової служби
в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу
державної податкової служби здійснив перевірку документів
обов’язкової звітності платника податків або висновків акта
перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив
їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження
до бюджетів сум податків та зборів (обов’язкових платежів).
Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися
вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі,
коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу
державної податкової служби, які проводили планову або позапланову
виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове
розслідування або порушено кримінальну справу;
 Алгоритм перевірки:
перевірка(виїзна/невиїзна) à  перевірка  вищестоящим органомдержавної податкової служби в порядку контролю документів обов’язковоїзвітності платника податків або висновків акта перевірки àневідповідність звітностівимогам закону àслужбове
розслідування або кримінальна справа проти осіб, що проводили перевірку àрішення суду àпозапланова перевірка. (Такождля ДКРС)
9) платникомподано декларацію з від’ємним значенням з
податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.
гривень.
Алгоритмперевірки:
поданнядекларації з від’ємним значенням ПДВ, яке становить більше 100 тис. гривень. à  рішення суду àпозапланова перевірка.
Підстави дляпозапланової перевірки №№ 1,4,5,6,8 є також підставами для позаплановоїперевірки органами державної контрольно-ревізійної служби + ще одна підстава: уразі надходження доручення щодо проведення ревізій та перевірок упідконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури,державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Службибезпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушенняпідконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесенозаконом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби (ст.11Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу”);
Позаплановимиперевірками вважаються також перевірки в межах
повноважень податкових органів, визначених законами України
»Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг”, «Про державне регулюваннявиробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюновихвиробів», а в інших випадках — за рішенням суду.
Згідно ЗаконуУкраїни «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сферіторгівлі, громадського харчування та послуг» позапланова перевірка,   що    провадиться    уповноваженими контролюючими органами стосовно осіб,  щовикористовують спрощену систему оподаткування, може  здійснюватися  виключно напідставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.
„напідставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду” суперечить Закону Українивід 12 січня 2005 року № 2322-IV. „До приведення законів та іншихнормативно-правових актів у
відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині,  що не
суперечить цьому Закону”.// закон, яким було внесено зміни до Закону України„Про державну податкову службу в Україні”, зокрема до ст.11, та доданост.ст.11-1, 11-2, в яких регламентовано підстави та порядок проведенняперевірок. Зокрема, позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лишена підставі рішення суду.
Орган державної податкової служби, який ініціює проведення позаплановоївиїзної перевірки, подає до суду:
— письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку ізакінчення,
– складосіб, які будуть проводити таку перевірку,
– документи,які відповідно до закону свідчать про виникнення підстав для проведення такоїперевірки,
– інформаціюпро вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової службищодо суб’єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попереднітри роки,
– іншівідомості — на вимогу суду.
У розглядіпитання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають правобрати участь представники суб’єкта господарської діяльності.Повідомлення про місце, дату та час розгляду питання про надання дозволу напроведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж затри робочі дні до дати такого розгляду.
 Позаплановавиїзна перевірка здійснюється на підставі
виникнення обставин, викладених законі, за рішенням
керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
Тривалість позапланової виїзноїперевірки не повинна
перевищувати 10 робочих днів, а щодо суб’єктів малого
підприємництва — 5 робочих днів.)
Подовженнятермінівпроведення позапланової виїзної перевірки
можливе лише за рішенням суду на термін не більш як 5 робочих
днів, а стосовно суб’єктів малого підприємництва — 2 робочі дні.
Обмеженняу підставах проведення перевірок платників
податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що
проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки,
що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника
податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється,
відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
Працівникамподаткової міліції забороняється брати участь у
проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників
податків, що проводяться органами державної податкової служби,
якщо такі перевірки не пов’язані з веденням оперативно-розшукових
справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно
таких платників податків (посадових осіб платників податків), що
знаходяться в їх провадженні.
Перевірки платниківподатків органами податкової міліції проводяться у порядку, встановленомуЗаконом України «Про оперативно-розшукову діяльність»,Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами України.
/>Умови допуску посадовихосіб органів державної податкової служби до проведення планових та позаплановихвиїзних перевірок
 Посадовіособи органу державної податкової служби вправі
приступити до проведення планової або позапланової виїзної
перевірки
1. занаявності підстав для їх проведення, визначених законом,
2. за умовинадання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються:
– дата йоговидачі,
– назваоргану державної податкової служби,
– метаперевірки, 
– вид(плановаабо позапланова) перевірки,
– підставиперевірки,
– датапочатку та дата закінчення перевірки,
– посади,звання та прізвища посадових осіб
органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку.
Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підписукерівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткоюоргану державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведенняпозапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються:
— підстави проведенняпозапланової виїзної перевірки,
— дата початку та датазакінчення перевірки.
Алепозапланові перевірки проводяться лише на підставі рішення суду. В ЗаконіУкраїни „Про державну податкову службу в Україні” не згадується про наданняплатнику рішення суду (копії). àале необхідність поданнярішення суду випливає з вищенаведеного.
Проте в ЗаконіУкраїни «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” така вимогавстановлена: крім направлення на перевірку, також надається копія рішеннясуду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії або перевірки, вякому зазначаються підстави проведення такої ревізії або перевірки, дата їїпочатку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії або перевірки щодосуб’єктів господарської діяльності, не віднесених Законом до підконтрольнихустанов, — також номер, дата та підстави порушення кримінальної справи, орган,що порушив кримінальну справу.
Ненадання цих документів платникуподатків або їх надання з
порушенням вимог, визначених вище, є підставою для недопущення посадовихосіб органу державної податкової служби до проведення планової або позаплановоївиїзної перевірки.
Проведенняперевірок органами державної податкової служби не
повинно порушувати нормального режиму роботи платників податків.
 У разі заподіяння шкоди внаслідок порушення працівниками
органів державної податкової служби прав платників податків,
встановлених законом, а також вимог щодо проведення перевірок платник податківможе звернутися до суду із заявою про відшкодування матеріальної та моральноїшкоди. При цьому суб’єкти малого підприємництва звільняються від сплатидержавного мита.
 Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону.
Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або
бездіяльністю, в межах, встановлених законом.
 />
НаказДПА від 16.09.2002  N 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатівдокументальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавствасуб’єктами підприємницької діяльності — юридичними особами, їх філіями,відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”
 
При  проведенні комплексної  документальної  перевірки складається  один  зведений  акт  комплексної перевірки, а в разі відсутності порушень  –  довідка. 
Складовими частинами зведеного акта  комплексноїдокументальної  перевірки є довідки, які складаються посадовими особами податкового органу як  зокремого питання плану перевірки, так і з декількох питань плану перевірки.
Довідкапідписується  посадовими особами  податкового органу,
які  здійснили  перевірку, та  погоджується з  посадовими  особами
підприємства.
Довідка складається  у двох  примірниках.  Перший  примірник
надається керівнику, який очолює перевірку, а другий залишається в
структурному підрозділі, працівник якого склав цю довідку.
Актдокументальної перевірки повинен містити систематизований   виклад   виявлених   у  ході  перевірки фактів порушень,  зокрема нормподаткового та валютного законодавства,  а також невиконання платником податківзаконних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку.
За результатами   документальної   перевірки   в   акті викладаються   всі суттєві обставинифінансово-господарської діяльностісуб’єкта   підприємницької   діяльності,   які   мають відношення  до  фактів виявленихпорушень податкового та валютного законодавства (далі — суттєві обставини).
Факти  виявлених порушень  податкового   та   валютного
законодавства  викладаються в акті документальної перевірки чітко,
об’єктивно та в повній мірі,  із посиланням на первинні  або  інші
документи,   які  зафіксовані  в  бухгалтерському  та  податковому
обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Акт документальної перевірки повинен бути  складений на паперовому носії і в електронному  виглядідержавною мовою1 і мати наскрізнунумерацію сторінок.
У  разівідсутності  первинних  документів, що  підтверджують факт порушення,  до акта перевірки додаютьсяпояснення   посадових осіб абоінших працівників  підприємства (в межах їх компетенції), що перевіряється.
Титульний аркуш акта документальної перевірки  друкується на
номерному бланку органу державної  податкової служби для складання
актів документальних перевірок.
Перший  примірникакта в оригіналі залишається  в органах державної податкової служби.    
У  разінеобхідності  використання у  змісті акта  скорочених назв   і  загальноприйнятих   абревіатур  при  першому   вживанні відповідне словосполучення   наводиться  повністю   з  одночасною вказівкою  в дужках  його  скороченоїназви  або абревіатури,  які будуть використовуватись далі в тексті.
В  акті  документальної  перевірки,  розрахунках   та  інших матеріалах  не  допускаються  різного роду  виправлення  цифрових показників, дат та інших даних.
Інформація,  що  міститься   в   акті   документальної перевірки,  не  підлягає розголошенню органом державноїподаткової служби і її співробітниками, а також передачі в інші  органи,  за винятком випадків, передбачених законодавством.
 У разі,  якщо платник  податків  відмовляється  від проведення документальної перевірки занаявності законних підстав для її проведення  або  від  допуску  посадових  осіб  податкового органу до обстеження приміщень,  щовикористовуються для одержання доходів чи пов’язані з отриманням  інших  об’єктів  оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем,  що застосовуються для розрахунків  за  готівку  або  з  використанням карток платіжних систем, вагокасовихкомплексів, систем та засобів штрихового кодування,  складається  акт  відмови  від  допуску  доперевірки. –  це  акт,  який складається посадовими  особами податковогооргану в  разі відмови підприємства вдопуску до перевірки.
Акт відмови  від  підпису  –  акт,  який  засвідчує  відмову
посадових  осіб підприємства  від  підписання акта  документальної
перевірки.  При цьому  в акті  зазначається  про ознайомлення  (чи
відмову  від   ознайомлення)  керівника  і   головного  бухгалтера
підприємства  із змістом  акта перевірки,  обов’язками, правами  і
відповідальністю платника податків.
Акт  відмови від допуску  до перевірки  та  акт відмови  від
підпису підписується не менш як трьома особами.
Склад і зміст акта документальної перевірки
Акт  документальної перевірки  повинен  складатися  з  трьох
частин:
I — вступна;
II — описова;
III – висновок таінформативних додатків.
I. Вступначастина акта документальної перевірки
Вступна частина акта документальної перевірки повиннамістититакі дані:
дата підписання акта перевірки (число, місяць, рік підписання
акта  посадовими особами,  що проводили  перевірку, та  посадовими
особами підприємства);
номер  акта перевірки  (порядковий  номер журналу реєстраціїперевірок,   код   структурного   підрозділу,   код   за   ЄДРПОУпідприємства); 
місцезнаходження підприємства;
повна і скорочена назвапідприємства відповідно до установчих
документів;
підстави   для   проведення   документальної   перевірки   увідповідності   до  вимог  закону
дата та  номери посвідчень надокументальну  перевірку, назва
органу державної податкової служби, який його виписав;
посади  осіб,  назваструктурного  підрозділу,  назва  органу
податкової служби,  прізвища, імена, по батькові, посади  осіб, що
проводять перевірку;
документальна перевірка(планова чи позапланова);
період,    за   який    проводиться  перевірка    діяльності
підприємства;
інформація  про  направлення повідомлення  підприємству  пропроведення  планової  перевірки
інформація    про  посадових    осіб,   відповідальних    за фінансово-господарську  діяльність  підприємства  за  період,  що перевіряється,   із  зазначенням   наказів   про  призначення  та звільнення із займаної посади;
інформація   про  наявність  журналу  реєстрації   перевірокпідприємства та вчинення в ньому запису про проведенняперевірки;
термін   проведення перевірки  (при  необхідності  зазначитиперерву  в  роботі); 
дані  про  реєстрацію(перереєстрацію)  платника  податків  в
органах виконавчої  влади (назва  документа, назва органу, дата  і
реєстраційний номер),  дата взяття на облік   державним податковим
органом (назва документа, назва органу державної податкової служби
та дата  взяття на облік),  реєстраційні дані платника  ПДВ (назва
документа, дата, номер, індивідуальний податковий номер);
дані  про  розмір статутного фонду, засновників,  розмір  їх
внесків до статутного фонду, форма внесення (у разі необхідності),
а також коди за ЄДРПОУ — для юридичних осіб;
код   форми   власності, підпорядкованість   для   державних
підприємств;
перелік структурнихпідрозділів;інформаціяпро види діяльності, які здійснювало підприємствоза  період,  що перевірявся,  та  видидіяльності,  що  підлягаютьліцензуванню (номер і дата видачі ліцензії, назва органу, щовидав ліцензію,  терміни  початку  і  закінчення  дії ліцензії);
дані  про  наявність рахунків  у  банках та інших фінансових
установах  із зазначенням своєчасності надання повідомлення про їх
відкриття  (закриття); 
інформація про  попереднюкомплексну  документальну перевірку
із зазначенням  назви органу  державної податкової служби, дати та
номера акта перевірки, періоду  перевірки (планова чи позапланова,
установлені  порушення  та вжиті  заходи щодо  усунення  виявлених
недоліків);
інформація   про  документи,  які   використані  при   данійперевірці,  згруповані  за  типами (вказати  період охоплення  їхперевіркоюта метод — суцільний, вибірковий);
інформація   про  зустрічні перевірки,   проведені  у   ходідокументальної перевірки, про надіслані запити на їхпроведення доіншихорганів державної податкової служби;
перелік   комп’ютернихавтоматизованих  інформаційних систем,
інформація яких використана під час перевірки;
інформація про те, чи єпідприємство засновником (учасником),
акціонером іншого суб’єкта підприємницької діяльності;
якщо  підприємство протягомсвоєї   діяльності мало  від’ємне
значення об’єкта  оподаткування (збитки або незначні  прибутки) чизаявляло  значні  суми    до відшкодування    податку  на  доданувартість,  в обов’язковому  порядку зазначаються обгрунтовані  їхпричини;
дані  про  наявність  пільг,наданих  відповідно  до  чинного
законодавства (код пільги, на яку суму  і на який податок отримано
пільги  з  розбивкою  за  роками  в  межах  звітних  періодів,  що
перевіряються);
відображення    інформації  про   проведені    підприємством інвентаризації  його  основних  засобів, нематеріальних  активів, товарно-матеріальних  цінностей,  грошових  коштів  і документів, розрахунків та інших статей балансу;
у разі проведення у ходіперевірки інвентаризації відобразитиїї результати.
II. Описова частина акта документальноїперевірки
1. Результати документальноїперевірки групуються за окремими
видами  податків і  зборів  (обов’язкових платежів)  та у  розрізі
податкових періодів.
2. За кожним відображеним вакті фактом порушення податкового
та валютного законодавства необхідно:
висвітлити  показники,  які відображаються  підприємством  у
податковій  звітності,  та  фактичні показники,  виявлені  у  ході
перевірки   на  підставі  первинних   документів  податкового   та
бухгалтерського  обліку  підприємства  у розрізі періодів; у разі виявленнярозбіжностей  чітко викласти змістпорушенняз посиланням  на конкретні  пункти і  статті  нормативно-правовихактів, що  порушені платником податків,зазначити  період (місяць,квартал,   рік)    фінансово-господарської   діяльності  платникаподатків, в  якому данепорушення  здійснено, при цьому  додати доакта   письмові  пояснення   посадових  осіб  підприємства   щодовстановлених порушень;
зазначити  первинний документ,  на  підставі  якого  вчинено записи   у   податковому  та   бухгалтерському  обліку   (навести кореспонденцію рахунків  операцій), та інші докази,  щодостовірно підтверджують наявність факту порушення;
зазначити  перелік документів,  що  не були  надані  у  ході
здійснення перевірки;
у   разі   відмови  посадових   осіб   підприємства   надатиперевіряючим письмові пояснення щодо причини ненадання документівфакт відмови відобразити в акті.
Виявлені   факти  однотипних  порушень   та  порушень,   якіповторюються, групуються у відомості  або таблиці, щододаються доакта. Зазначені  відомості  або таблиці  повинні  містити  повнийперелік однотипних порушень податковогота валютного законодавстваіз зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться(назву,дату і  номер документа,  відповіднодо якого здійснено  операцію,суть операції,  а також  посилання на нормативно-правовіакти,  їхпункти і  статті,  положення яких  порушені).  Зазначені  додаткиповинні  бути  підписані перевіряючими,а також посадовими особамипідприємства.
Не допускається відображенняв акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних  припущеньперевіряючими, які не мають підтверджених  доказів,   та  різного  роду висновків   щодо  дій посадових  осіб  підприємства  (наприклад, »приховування  об’єкта оподаткування”, «розкрадання»,«привласнення», «описка» тощо).
У   випадках  відсутності податкового   обліку  даний   факт
фіксується  в описовій  частині акта, а  у випадках,  передбаченихзаконодавством,    застосовуються    непрямі   методи,    порядокзастосування яких передбачений чинним законодавством
У   разі,   коли документальною  перевіркою  не  встановленопорушень   вимог   (посилання   на  нормативно-правові акти,  якірегламентують питання  повноти нарахування та своєчасності сплативідповідних  податків,  зборів  таінших обов’язкових платежів), вописовій  частині  акта  відображаються задекларованіпоказники таробиться відповідний  запис:  «Документальною  перевіркою пунктівN  плану  перевірки  порушень  не  встановлено».При цьому до актаперевірки   додаються   аналітичні   таблиці,   які підтверджуютьзадекларовані показники.
3.   При   проведенні  планових  комплексних  документальнихперевірокза    галузевим    принципом   проводиться    аналізфінансово-господарської діяльності підприємства.
III. Висновок
У цьому розділі акта документальної перевірки відображається
узагальнений  опис виявлених  перевіркою  порушень податкового  та
валютного законодавства з посиланням  на підпункти, пункти, статті
нормативно-правових актів.
Виявлені  порушення податкового та  валютного  законодавства
відображаються  у  гривнях у  розрізі  податків, зборів  та  інших
обов’язкових  платежів  з  розбивкою   за  роками  та  податковими
періодами, у межах періоду, що перевіряється.
В  акті не  допускаєтьсявизначення виду  і розміру  штрафних
(фінансових)  санкцій та адміністративних  штрафів за  встановлені
порушення.
У   разі   вилучення  у  ході  перевірки   документів,   які
підтверджують факт виявленого порушення,  про це робиться запис із
відображенням  підстав  для вилучення,  номера та  дати  протоколу
вилучення.
     Відображається кількість складених примірників акта перевірки
та  відмітка  про  вручення  одного  примірника  посадовим  особам
підприємства. 
     
Інформативні додатки до актадокументальної перевірки
 
     Затверджений   керівником   (заступником   керівника)  органу
державної  податкової  служби  та  підписаний  начальником відділу
(управління)  працівника,  що  очолює  перевірку,  план  перевірки
підприємства; 
розрахунки   донарахованих  сум  податків,   зборів,   інших
обов’язкових  платежів, а також  розрахунки зменшення   від’ємного
значення об’єкта  оподаткування, зменшення податкового  кредиту за
податком на додану вартість у розрізі податкових періодів;
     розрахунки  пені  за порушення  вимог законодавства  у  сфері
зовнішньоекономічної діяльності;
     пояснення   посадових   осіб  підприємства   щодо   виявлених
порушень, надані у ході перевірки;
     інші матеріали, що підтверджують  наявність фактів податкових
та валютних порушень;
     матеріали    (описи,  відомість,  протоколи)  про  результати
проведеної в ході перевірки інвентаризації;
     постанова органу  державної податкової служби  про проведення
вилучення  документів, протокол вилучення  і опис документів,  які
вилучені, якщо вилучення мало місце;
     відомості про  дебіторську та кредиторську  заборгованість із
зазначенням повних назв підприємств, їх кодів   за ЄДРПОУ, дати та
номера   документа,  що  їх   підтверджує,  за  найбільшою   сумою
заборгованості;
     відомості    про    суми    кредиторської   та   дебіторської
заборгованості   на   останній   день   місяця  періоду,  за  який
здійснюється перевірка, за кожним зовнішньоекономічним контрактом;
     відомості щодо  здійснення зовнішньоекономічної  діяльності з
зазначенням:
     номера, дати договору (контракту) ЗЕД та його суми, номера та
дати реєстрації договору (контракту)  ЗЕД у Міністерстві економіки
та з  питань європейської інтеграції, держави нерезидента,  який є
стороною   договору  (контракту)   ЗЕД,  найменування   фінансової
установи  нерезидента,   через  яку  здійснюються   розрахунки  за
договором    (контрактом),   найменування   фінансової    установи
резидента,   через  яку  здійснюються   розрахунки  за   договором
(контрактом), номенклатури товарів договору  (контракту)  згідно з
кодами   Української  класифікації  товарів   зовнішньоекономічної
діяльності (   2371а-14,   2371б-14,   2371в-14,    2371г-14    ),
заборгованості,  у т.  ч.  простроченої,  що виникла при виконанні
договору  (контракту),  крім  того,  довідково  вказати  наявність
ліцензій на здійснення ЗЕД (у разі необхідності);
     у  разі  необхідності  копії  форм  фінансової  звітності  за
період, що перевіряється;
інші   матеріали,    що  мають   значення    для   прийняття
повідомлення-рішення  за   результатами  перевірки   та  подальших
заходів щодо забезпечення повернення валютної виручки.
 
    3. Підписання акта документальної перевірки, порядок його реєстрації тазберігання
 
     До підписання  акта перевірки враховуються  пояснення, надані
посадовими особами в ході перевірки.
     При виникненні  спірних питань під час  здійснення перевірки,
до підписання  акта, такі питання виносяться на  розгляд постійних
комісій   при   обласних   державних   податкових   адміністраціях
(державних   податкових   інспекціях,  спеціалізованих   державних
податкових інспекціях по роботі з великими платниками податків).
     З матеріалами  та актом перевірки ознайомлюється та  візує їх
начальник відділу (управління)  структурного підрозділу, працівник
якого очолював перевірку.
    
Акт документальної  перевіркискладається у  двох примірниках
та  підписується посадовими  особами  органу державної  податкової
служби та  інших контролюючих органів, які  здійснювали перевірку,
та посадовими особами підприємства.
Після підписання акта перевірки посадовими особами один його
примірник  (з додатками) передається  керівнику або  уповноваженій
особі підприємства,  про що на останній сторінці  всіх примірників
акта робиться відповідна відмітка  за підписом особи, яка одержала
акт, із  зазначенням його посади,  прізвища та ініціалів,  а також
дати одержання акта.
При  відмові  посадовоїособи  підприємства від  підпису,  що
підтверджує  вручення йому  акта  перевірки, робиться  відповідний
запис  в   акті  та один  примірник  акта перевірки  направляється
платнику  податків  з  поштовим повідомленням  про  одержання.  До
другого  примірника  акта,  що  зберігається  в  органі  державної
податкової  служби,  додаються документи,  що  підтверджують  факт
поштового відправлення та вручення акта адресату.
     Другий примірник  акта після  реєстрації та прийняття за  ним
відповідного  рішення передається  до  структурного підрозділу,  у
якому зберігається справа платника.
     У разі відмови посадових осіб підприємства, що перевіряється,
від підписання акта перевірки  службовими особами органу державної
податкової  служби складається акт  довільної форми, що  засвідчує
факт такої  відмови. Акт підписується  не менш як  трьома особами.
При цьому в акті необхідно  зазначити про ознайомлення керівника і
головного  бухгалтера  підприємства  із  змістом  акта  перевірки,
обов’язками, правами і відповідальністю платника податків.
     Акт   документальної  перевірки   в   день  його   підписання
(складання  акта  відмови від  підпису)  реєструється  структурним
підрозділом,  який   провів  перевірку  (очолював   перевірку),  у
спеціальному журналі.
     Акт  відмови   від  підписання  акта  перевірки   після  його
складання  реєструється  в органі  державної податкової  служби  у
спеціальному журналі.
     Журнали реєстрації актів структурного  підрозділу (до функцій
якого  входить  реєстрація  вхідної  та  вихідної  кореспонденції)
прошнуровуються, пронумеровуються та  скріплюються печаткою органу
державної податкової служби.
     Працівник  підрозділу,   який  очолював   перевірку,  складає
розрахунки штрафних  (фінансових) санкцій, які  передбачені чинним
законодавством, у  розрізі податків, зборів та  інших обов’язкових
платежів та податкових періодів.
     Такий розрахунок     не     надається     підприємству,     а
використовується  при  розгляді  матеріалів  перевірки  керівником
(заступником керівника) органу  податкової  служби  для  прийняття
податкового  повідомлення-рішення  та  вжиття відповідних заходів.
     Податкове    повідомлення-рішення    приймається   керівником
податкового  органу (його заступником) протягом трьох робочих днів
від  дня  підписання акта документальної перевірки (складання акта
відмови  від підпису).
Державна контрольно-ревізійнаслужба як суб’єкт здійснення фінансового контролю
 
Державна контрольно-ревізійна служба:
1) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності,
стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності
обліку і звітності підконтрольних суб’єктів;
2) проводить ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів підконтрольними суб’єктами;
3) проводить ревізії та перевірки правильності витрачання
державних коштів на утримання місцевих органів державної
виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і
фінансуються за рахунок державного бюджету;
4) здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень,
виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
5) розробляє інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
6) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю
підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють
досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед
контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо
удосконалення контролю.
7) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.
 

Права Державної контрольно-ревізійної служби при здійсненні фінансового контролю:
 
1) перевіряти у підконтрольних суб’єктів грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
2) безперешкодного доступу при проведенні ревізій та
перевірок на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що
належать підконтрольним суб’єктам, для їх обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою; за рішенням суду призупиняти видаткові операції за рахунками у банках та інших фінансових установах у разі, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки;
3) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб
об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з
питань, які виникають у ході ревізій і перевірок;
4) пред’являти керівникам та іншим службовим особам
підконтрольних суб’єктів вимоги щодо усунення виявлених
порушень законодавства з питань збереження і використання
державної власності та фінансів;
5) ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
6) у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти,
одержані підконтрольними суб’єктами за незаконними угодами, без
встановлених законом підстав та з порушенням чинного
законодавства;
7) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами,
на керівників та інших службових осіб підконтрольних суб’єктів адміністративні стягнення;
 
Рахункова палата як суб’єктздійснення фінансового контролю
 
Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України (ст.98 Конституції України) – основна функція Рахункової палати.
 
Рахункова палата:
1) здійснює контроль за виконанням законів України та
прийнятих Верховною Радою України постанов щодо виконанням Державного бюджету України, а також фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України;
2) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України
використання за призначенням органами виконавчої влади коштів
загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і
подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо
можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та
доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших
видатків Державного бюджету України;
3) контролює ефективність управління коштами Державного
бюджету України Державним казначейством України;
4) контролює законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України;
5) здійснює контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;
6) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади,
7) перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України
на виконання загальнодержавних програм;
8) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради
України про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам, міжнародним організаціям;
9) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно
до свого статусу кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю
Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб
Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також
витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють
за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;/>
Повноваження Рахункової палати щодо здійснення фінансового контролю:
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші
види діяльності, що забезпечують контроль за використанням бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням бюджетних коштів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії підконтрольних суб’єктів:
·  Верховна Рада України,
·  органи виконавчої влади,
·  Національний банк України,
·  Антимонопольний комітет України,
·  Фонд державного майна України,
·  інші державні органи і установи,
·  місцеві державні адміністрації,
·  органи місцевого самоврядування,
·  підприємства, установи, організації, зокрема:
–  фінансові установи (банки, кредитні установи, страхові компанії)
–  господарські товариства,
–  об’єднання громадян,
–  недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.
3) перевіряти в органах і на об’єктах, зазначених вище, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани,
кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської
діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з
готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку,
зберігання і витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що
перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про
фінансово-господарську діяльність;
5) організовувати і проводити оперативний контроль за
використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
6) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по
окремих розділах і статтях Державного бюджету України;
7) проводити експертизу проектів Державного бюджету України,
а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних
договорів України, загальнодержавних програм та інших документів,
що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;
8) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень
бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради
України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення
бюджетного законодавства в цілому;
9) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань
Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам
виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного
майна України, підприємствам, установам і організаціям для
розгляду і вжиття необхідних заходів;
10) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом
України, а також органами виконавчої влади клопотання про
притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні
вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано
матеріальної шкоди державі;
11) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та
інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та
обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це
Верховної Ради України./>
 
Міністерство фінансів України яксуб’єкт здійснення фінансового контролю
Міністерство фінансів України:
1) здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим
використанням коштів державного та місцевих бюджетів;
2) бере участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами відповідно до законодавства;
3) вживає заходів щодо обмеження або припинення фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів;
4) у разі неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та іншої встановленої звітності утримує в установленому порядку з підприємств, установ і організацій кошти державного бюджету, використані ними не за цільовим призначенням;
5) проводить у міністерствах, інших центральних та місцевих
органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на
підприємствах, в установах і організаціях, в установах банків та
інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки
фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та
інших документів щодо зарахування, перерахування і використання
бюджетних коштів, а також одержує пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають під час перевірки.
Міністерство фінансів України має право:
1) одержувати в установленому порядку матеріали щодо
надходження та використання коштів цільових бюджетних і державних
позабюджетних фондів, їх кошториси та звіти про їх виконання;
2) одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності
дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим
витрачанням коштів, що виділяються з бюджету;
3) одержувати в установленому порядку від установ банків та
інших фінансово-кредитних установ довідки про операції та стан
поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій
усіх форм власності, що використовують кошти державного бюджету і
державних позабюджетних фондів;
 
Національний банк України  яксуб’єкт здійснення фінансового контролю
Закон України«Про Національний банк України” від 20.05.1999р.
Закон України»Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.
ПовноваженняНаціонального банку як суб’єкта здійснення фінансового контролю:
· здійснюєінспекційні перевірки — кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторамиНаціонального банку України чи аудиторами, призначеними Національним банкомУкраїни. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки істабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотриманнябанком законодавства України про банки і банківську діяльність, а такожнормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банківздійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Плановаперевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведенняпланової перевірки Національний банк України зобов’язаний повідомити банк непізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов’язані забезпечитиінспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особамвільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієїстатті, а при перевірці на місці — можливість вільного доступу в робочий час увсі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представникадля надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням дляроботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України(ст.71 Закону України «Про банки і банківську діяльність”).
· перевіркаосіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України — Національний банк Українимає право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністюНаціонального банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківськоїдіяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має правовимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійсненняперевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати Національному банку Українизатребувану
інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об’єктомперевірки Національного банку України, відносяться:
1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк
України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим
Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову
безпеку і стабільність банку;
2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволуНаціонального банку України.
істотна участь — пряме або опосередковане, самостійно або спільно зіншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або праваголосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володінняможливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України»Про банки і банківську діяльність”);
· правозастосувати заходи впливу — у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій,які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національнийбанк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:
1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправленняситуації;
2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми
фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи
визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;
4) у разі порушення вимог Закону, що спричинило значну втрату активів абодоходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку
Національний банк України має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку(ст.73 Закону України «Пробанки і банківську діяльність”).
· перевірказвітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України „Про банки і банківськудіяльність”);
· наглядза дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансовастабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів(ст.55Закону України “Національний банк України”).
· інше.
Державне казначейство як суб’єктздійснення фінансового контролю
Указ ПрезидентаУкраїни „Про Державне казначейство України“ від 27.04.2005р. (знаступними змінами і доповненнями).
Положення проДержавне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).
Державнеказначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.
 
Державнеказначейство складається з Головного управління та його територіальних органів- управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах умістах.
Головнеуправління Державного казначейства очолює
заступник Міністра фінансів — начальник Головного управління
Державного казначейства, який призначається Президентом України.
Державнеказначейство:
 
1) організовуєвиконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;
2) здійснює управліннянаявними коштами державного бюджету,
у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних
фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету;
3) здійснює фінансуваннявидатків державного бюджету;
4) веде обліккасового виконання державного бюджету;
5) складаєзвітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;
6) здійснюєуправління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;
7) розподіляє міждержавним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавнихподатків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженимиВерховною Радою України;
8) здійснюєконтроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;
9) розробляє тазатверджує нормативно-методичні документи з
питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання
бюджетів усіх рівнів.
Органи Державногоказначейства мають право:
1) проводитиперевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування,перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідніпояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;
Підконтрольнісуб’єкти:міністерства, інші центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, установи банків незалежно від форм власності;
2) одержувати відустанов банків відомості про стан поточних
бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та
державних позабюджетних фондів;
3) вимагати відпосадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушеньустановленого порядку виконання державного бюджету;
4) припинятифінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про цекерівників відповідних міністерств і відомств;
5) безспірновилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування коштидержавного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановленнянецільового та неефективного їх використання;
6) призупинятипроведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, щоутримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення нимивстановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а такожнеподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначенихкоштів.
 
Державна митна служба як суб’єктздійснення фінансового контролю
 
Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.
УказПрезидента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.
 
Державна митна служба України (Держмитслужба України) є
центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи.
Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.
 
Держмитслужба України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці,
спеціалізовані митні управління та організації.
 
Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі
та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.
Держмитслужба України в разі потреби видає разом з іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
Нормативно-правові акти Держмитслужби України підлягають
реєстрації в установленому законодавством порядку.
Рішення Держмитслужби України є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.
 
Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України.
 
Голова має перших заступників, у тому числі першого
заступника у зв’язках з Верховною Радою України, і заступників,
яких призначає на посади за поданням Прем’єр-міністра України і
припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.
 
Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України,
розподіляє обов’язки між заступниками, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови та керівників структурних
підрозділів Держмитслужби України.
 
Основними завданнями Держмитслужби України є:
 
· забезпечення реалізації державної політики у сфері митної
справи;
· захист економічних інтересів України;
· контроль за додержанням законодавства України про митну
справу;
· використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;
· удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
· здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями;
· здійснення разом з іншими уповноваженими центральними
органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів
споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
· боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;
· розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.
4. Держмитслужба України відповідно до покладених на неї
завдань:
1) організовує та контролює діяльність митних органів;
2) забезпечує своєчасне і повне внесення до державного
бюджету коштів від податків, зборів (обов’язкових платежів),
справляння яких згідно із законодавством покладено на митні
органи;
3) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи,
спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон
цінностей, що становлять культурне або історичне надбання
українського народу;
4) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими
органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді,
порушенню митних правил та їх припинення;
5) організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та
здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил
6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.
 
Аудитори та аудиторські фірми яксуб’єкти здійснення фінансового контролю
Закон України„Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами ідоповненнями).
РішенняАудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторськийвисновок”.
Аудит — цеперевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
 
Аудитздійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання
на його проведення.
 
Аудит можепроводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів,
а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов’язковий аудит).
Затрати напроведення аудиту відносяться на собівартість
товару (продукції, послуг).
Аудиторськийвисновок — це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається увстановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновокстосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавствута встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарськоїдіяльності.
Висновокаудитора може бути:
· безумовнопозитивним,
· умовнопозитивним (з застереженнями),
· негативним.
Аудитор можетакож відмовитися від видання висновку. При цьому він викладає своюдумку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має міститикороткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.
Безумовнопозитивний висновок складають у разі, коли, на
думку аудитора, дотримані такі умови:
– аудиторотримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні
для проведення аудиту;
– наданаінформація є достатньою для відображення реального
стану суб’єкта перевірки;
– єадекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду
достовірності та повноти змісту інформації;
– фінансовудокументацію складено згідно з прийнятою
суб’єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка
відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;
– звітністьґрунтується на достовірних облікових даних, які
не містять протиріч;
– формазвітності відповідає затвердженій у встановленому
порядку.
Безумовнопозитивний висновок має містити однозначне і чітко
висловлене схвалення аудитором стану обліку та звітності суб’єкта
перевірки.
Безумовнопозитивний висновок складають з використанням
формулювань: „відповідає вимогам“, „належно“, „даєдостовірне і
дійсне уявлення“, „достовірно відображає“, „відповідає“.
Якщо під часперевірки у аудитора виникли сумніви щодо
правильності тих чи інших застосованих суб’єктом перевірки рішень,
але йому було надано аргументоване і переконливе обґрунтування їх,
то у висновку аудитор не зобов’язаний згадувати ці рішення,
оскільки вони не змінюють безумовності позитивного висновку.
Аудитор неможе видати безумовно позитивний висновок за
таких обставин:
— невпевненість(аудитор не може сформулювати думку);
— незгода(аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреноїфінансової документації).
Причини незгоди:
— неприйнятністьсистеми або способів обліку;
— розходження усудженнях щодо відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;
— незгода зповнотою та способом відображення фактів у обліку
та звітності;
— невідповідністьздійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.
Будь-яканевпевненість чи незгода є підставою для відмови
від видання безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду
висновку аудитора залежить від ступеня невпевненості чи незгоди
(фундаментальна або нефундаментальна).
Невпевненістьчи незгода є фундаментальними, якщо вплив
факторів, які зумовили їх, на фінансову інформацію настільки
значний, що може суттєво перекручувати дійсний стан справ у
підприємстві, що перевіряється, в цілому або в основному. Слід
також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей і незгод.
Наявністьнефундаментальних невпевненості та незгоди є
підставою для формулювання умовно позитивного висновку (з
застереженнями), а фундаментальної незгоди — для видання
негативного висновку.
Наявністьфундаментальної невпевненості є підставою для
відмови від видання висновку.
У всіх випадках,коли аудитор формулює висновок, що
відрізняється від безумовно позитивного, він повинен викласти усі
суттєві причини своїх міркувань (невпевненості та незгоди). Ця
інформація має бути стисло подана в окремому розділі висновку,
який передує формулюванню висновку або відмові від його видання.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених
моментів у іншій документації, що надається клієнту.

Проведенняаудиту є обов’язковим для:
1) підтвердженнядостовірності та повноти річного балансу і
звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств,
кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно
від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно
оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.
Обов’язковааудиторська перевірка річного балансу і
звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом
менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться
один раз на три роки;
2) перевіркифінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземнимиінвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційнихфондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3) емітентівцінних паперів;
4) державнихпідприємств при здачі в оренду цілісних майнових
комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми
власності;
5) порушенняпитання про визнання неплатоспроможним або
банкрутом.
Проведення аудитує обов’язковим також в інших випадках,
передбачених законами України.
Аудитори іаудиторські фірми України мають право:
1) самостійновизначати форми і методи аудиту на підставі
чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору
із замовником, професійних знань та досвіду;
2) отримуватинеобхідні документи, які мають відношення до
предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх
осіб.
Треті особи, якімають у своєму розпорядженні документи
стосовно предмету перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу
аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути
офіційно засвідчена замовником;
3) отримуватинеобхідні пояснення в письмовій чи усній формі
від керівництва та працівників замовника;
4) перевірятинаявність майна, грошей, цінностей, вимагати
від керівництва господарюючого суб’єкта проведення контрольних
оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції,
щодо яких здійснюється перевірка документів;
5) залучатина договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю.
Аудитори іаудиторські фірми зобов’язані:
1) належнимчином надавати аудиторські послуги, перевіряти
стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх
достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та
встановленим нормативам;
2) повідомлятивласників, уповноважених ними осіб, замовників
про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення
бухгалтерського обліку і звітності;
3) зберігати втаємниці інформацію, отриману при проведенні
аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати
відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не
використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
4) відповідатиперед замовником за порушення умов договору
відповідно до чинних законодавчих актів України;
5) обмежуватисвою діяльність наданням аудиторських послуг та
іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання
аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.
Законодавство:
 
1. КонституціяУкраїни.
2. Бюджетнийкодекс України.
3. ЗаконУкраїни „Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24.12.1993р.(з наступними змінами і доповненнями).
4. ЗаконУкраїни “Про Рахункову палату” від 11.07.1996р. (з наступними змінами ідоповненнями).
5. ЗаконУкраїни „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).           
6. ЗаконУкраїни “Про Національний банк України” від 20.05.1999р. (з наступнимизмінами і доповненнями).
7. ЗаконУкраїни „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. (з наступнимизмінами і доповненнями).
8. ЗаконУкраїни „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами ідоповненнями).
9. ЗаконУкраїни “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів ітоварно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі,громадського харчування та послуг» від 01.06.2000р.
10. ЗаконуУкраїни „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами ідержавними цільовими фондами” від 21.12.2000р. (з наступними змінами ідоповненнями). 
11. РішенняКонституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахунковупалату);
12. Положенняпро державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.
13. УказПрезидента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.
14. УказПрезидента України «Про Державне казначейство України» від27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).
15. Положенняпро Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).
16. Положенняпро Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента Українивід 13.07.2000р.(з наступними змінами і доповненнями).
17. Положенняпро Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від26.08.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).
18. Інструкціяпро порядок проведення ревізій і перевірок органами державноїконтрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головногоконтрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва вредакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.).
19. Наказ ДПАвід 16.09.2002  № 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатівдокументальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавствасуб’єктами підприємницької діяльності — юридичними особами, їх філіями,відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”.
20. Порядокоформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового тавалютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичнимиособами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв.наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р.
21. РішенняАудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторськийвисновок”.

Тема:
Бюджетне правоУкраїни
 
Бюджетнеправо – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми,що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю.
Правовіінститути бюджетного права:
1. бюджетний устрій;
2. бюджетний процес.
Бюджетнийустрій включає в себе норми щодо
– організаціїі принципів побудови бюджетної системи, її структури,
– взаємозв’язкуміж окремими ланками бюджетної системи.
Бюджетнийустрій України визначається з урахуванням державного устрою іадміністративно-територіального поділу України.
Бюджетний процес- регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом,затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядомзвітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Державнийбюджет затверджується законом про Державний бюджет України.
Закон проДержавний бюджет України — закон, який затверджує повноваження органамдержавної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягомбюджетного періоду.
Місцевібюджети затверджуються рішеннями відповідних місцевих рад.
Предметбюджетного права:
1. відносини щодо організації і побудови бюджетної системи;
2. міжбюджетні відносини;
3. відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів;
4. відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за йоговиконанням;
5. відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланкамибюджетної системи, а також щодо структури доходів та видатків.
Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань іфункцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АвтономноїРеспубліки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетногоперіоду. Це законодавче визначення.
Векономічному розумінні: бюджет – це сукупність грошових відносин між державоюта іншими суб’єктами бюджетних правовідносин з приводу формування тавикористання централізованих та децентралізованих фондів коштів завдяки якимдержава виконує свої завдання та функції.
За формоюпрояву бюджет – це основний фінансовий план держави, в якому відображаєтьсяфінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування.
Завдякибюджету можна встановити:
· пріоритетидержави;
· функції,що здійснює держава;
· змістфінансової політики у різних сферах.
Заматеріальним змістом бюджет – це централізований фонд коштів.
Значеннябюджету:
1. юридичне;
2. політичне;
3. економічне.
 
Бюджетно-правовінорми
 
Бюджетно-правовінорма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює відносини щодоорганізації і побудови бюджетної системи, міжбюджетні відносини, відносини щодопорядку складання, розгляду, затвердження бюджетів, відносини щодо виконаннябюджету та здійснення контролю за його виконанням, відносини щодо розподілудоходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також визначаєправа та обов’язки учасників бюджетних правовідносин.
Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язковеправило поведінки, що врегульовує бюджетні правовідносини певного виду.
Бюджетно-правовінорма:
1. вказує на обставини, за наявності яких учасники бюджетних правовідносиннабувають прав та обов’язків;
2. визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин;
3. передбачає наслідки, що настають в разі виконання/невиконання обов’язків,реалізації прав.
Бюджетнінорми поділяються:
За змістом:
· матеріальні(бюджетна система, принципи побудови бюджетної системи, структура доходів тавидатків тощо);
· процесуальні(бюджетний процес).
За часомдії:
· постійні(Бюджетний кодекс України);
· тимчасові(Закон про державний бюджет).
Бюджетніправовідносини – це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовиминормами, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фондів коштів,що акумульовані бюджетною системою країни.
Особливостібюджетних правовідносин:
1. суб’єктний склад:
· фізичніособи не можуть бути учасниками бюджетних правовідносин;
· основнароль відводиться органам державної влади (затвердження та виконання бюджету).
2. значна деталізація нормативно-правового регулювання бюджетних відносин.
Об’єктбюджетних правовідносин – фінансові (бюджетні) операції щодо:
1. розробки проекту бюджету;
2. прийняття бюджету;
3. виконання бюджету;
4. контролю за виконанням бюджету.
Змістбюджетних правовідносин – взаємні права та обов’язків учасників бюджетнихправовідносин.
 
Бюджетнезаконодавство:
 
1)Конституція України;
2)Бюджетний Кодекс;
3) законпро Державний бюджет України;
4) іншізакони, що регулюють бюджетні правовідносини;
5)нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і навиконання Бюджетного Кодексу та інших законів України;
6)нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті напідставі і на виконання Бюджетного Кодексу, інших законів України танормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;
7) рішенняорганів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органівмісцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного Кодексу,нормативно-правових актів, передбачених вище.
Особливостібюджетного законодавства:
· приздійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актівзастосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням КонституціїУкраїни, Бюджетного Кодексу та закону про Державний бюджет України.
· якщоміжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено іншіположення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такіположення приймаються окремими законами про внесення змін до відповіднихзаконів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародногодоговору України, яким такі положення передбачені.
· розглядзаконопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів,здійснюється за особливою процедурою, що визначається Бюджетним Кодексом.
 
Бюджетнасистема
 
Бюджетнасистема України — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів,побудована з урахуванням економічних відносин, державного іадміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
 
Бюджетнасистема України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.
Бюджетамимісцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ,міст та їх об’єднань.
Місцевимибюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районнібюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Бюджетнасистема України ґрунтується на таких принципах:
· принципєдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи Українизабезпечується єдиною правовою базою єдиною грошовою системою, єдинимрегулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністюпорядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;
· принципзбалансованості— повноваження на здійснення витрат бюджету повиннівідповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;
· принципсамостійності— Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетнізобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевогосамоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевогосамоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності забюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави.Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерелдоходів правом відповідних органів державної влади, органів влади АвтономноїРеспубліки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напряміввикористання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної РадиАвтономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне відодного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;
· принципповноти— до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження добюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правовихактів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим,органів місцевого самоврядування;
· принципобґрунтованості— бюджет формується на реалістичних макропоказникахекономічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень добюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик таправил;
· принципефективності— при складанні та виконанні бюджеті усі учасники бюджетногопроцесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімальногообсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використаннівизначеного бюджетом обсягу коштів;
· принципсубсидіарності— розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевимибюджетами, а також між місцевим бюджетами повинен ґрунтуватися на максимальноможливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;
· принципцільового використання бюджетних коштів– бюджетні кошти використовуютьсятільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
· принципсправедливості і неупередженості – бюджетна система України будується назасадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства міжгромадянами і територіальними громадами; 
· принциппублічності та прозорості— Державний бюджет України та місцеві бюджетизатверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідноВерховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим тавідповідними радами;
· принципвідповідальності учасників бюджетного процесу— кожен учасник бюджетногопроцесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадіїбюджетного процесу.
 

Бюджетнийпроцес
 
Ст.1 п.1. Бюджетним  кодексом України  регулюються  відносини,   що виникають у процесі складання, розгляду,  затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю завиконанням Державного бюджету Українита місцевих бюджетів.
ст.2 – 11) бюджетний  процес   –   регламентована   нормами   права діяльність, пов’язана  із  складанням,  розглядом,  затвердженням бюджетів, їх  виконанням і контролем за їх виконанням,  розглядом звітівпро  виконання  бюджетів,  що  складають  бюджетну  системуУкраїни;
Ознаки:
1. діяльність;
2. визначеназаконом;
3. діяльністьщодо складання,  розгляду,  затвердження бюджетів,  їх  виконання і контролю заїх виконанням,  розгляду звітів про їх   виконання;
4. учасникамибюджетного процесу є органи державної влади та їх посадові особи;
5. фізичніта юридичні особи не можуть бути учасниками бюджетного процесу, але можуть бутиодержувачами бюджетних коштів;
6. строковість– чітко визначені строки, в межах яких повинні вчинятися дії щодо складання,розгляду, затвердження бюджетів,  їх  виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх   виконання;
7. стадійність– поділ бюджетного процесу на певні стадії;
8. періодичність;
9. динаміка– одна стадія динамічно змінюється іншою;
10. відповідальність учасниківбюджетного процесу в разі вчинення бюджетного правопорушення;
11. державно-владний характер –учасники бюджетного процесу повинні вчиняти всі дії, передбачені бюджетнимкодексом України; вони не мають права вибору, а мають лише обов’язок вчинятивсі дії, передбачені бюджетним кодексом України;
33) ст.2 БК України:проект  бюджету — проект плану формування та використанняфінансових  ресурсів  для  забезпечення  завдань  і  функцій,   щоздійснюються  органами державної влади,  органами влади Автономної РеспублікиКрим  та  органами  місцевого  самоврядування  протягом бюджетного періоду,який є невід’ємною частиною проекту закону про державний бюджет або проектурішення відповідної ради про місцевий бюджет;
Стаття 19.  п.1. Стадіямибюджетного процесу визнаються:
 
I) складання проектівбюджетів;
II) розгляд та прийняття законупро Державний бюджет  України, рішень про місцеві бюджети;
III) виконання  бюджету,  в тому  числі  у  разі  необхідності внесення змін до закону про Державний бюджетУкраїни,  рішення про місцеві бюджети;
IV) підготовка  та  розгляд  звіту про  виконання  бюджету  і прийняття рішення щодо нього.
На всіх стадіяхбюджетного процесу здійснюються
1. фінансовий контроль,
2. аудит,
3. оцінкаефективності використання бюджетних коштів.
Учасникамибюджетного процесу є органи та посадові  особи, які наділені бюджетнимиповноваженнями.
Бюджетними повноваженнями  визнаються  права  і обов’язки учасників бюджетних правовідносин.
Стадія I) складання проектів бюджетів
КабінетМіністрів  України  розробляє  проект  закону  про Державний бюджет України.
Міністр фінансів  України
1. відповідає за складання проекту закону   про   Державний   бюджет  України,  
2. визначаєосновніорганізаційно-методичні засади бюджетного   планування, які використовуються для підготовкибюджетних  запитів  і  розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Міністр   фінансів    України    на   підставі   основних макропоказників економічногоі  соціального  розвитку  України  на наступний   бюджетний   період  та аналізу  виконання  бюджету  у поточному бюджетному періоді визначає:
1. загальнийрівень доходів  та видатків бюджету
2. дає оцінку  обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
 
Основнінапрями бюджетної політики
на наступнийбюджетний період
Не  пізніше  1червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засіданьВерховної Ради  України  у  Верховній  РадіУкраїни  відбуваються парламентські  слухання  з питань бюджетноїполітики нанаступний бюджетний період. 
З доповіддю  про  Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністрУкраїни або за його  дорученням  Міністр  фінансів України.
Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямівбюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотириробочих дні до початку проведення
парламентськихслухань з питань бюджетної  політики  на  наступний бюджетний період.
Проект Основних  напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить  пропозиції Кабінету  Міністрів  України щодо:
1) граничногорозміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України; 
2) частки прогнозного  річного  обсягу валового внутрішнього продукту, щоперерозподіляється через зведений бюджет України;
3) граничногообсягу державного боргу та його структури;
4) обґрунтувань  і   розрахунків   питомої   ваги   обсягу міжбюджетних  трансфертів  увидатках Державного бюджету України ікоефіцієнта  вирівнювання длямісцевих бюджетів;
5) питомоїваги капітальних вкладень  у  видатках  Державного бюджету України тапріоритетних напрямів їх використання;
6) взаємовідносин Державного  бюджету  України  з  місцевими бюджетами в наступномубюджетному періоді;
7) змін дозаконодавства,  прийняття яких  є  необхідним  для реалізації бюджетноїполітики держави;
8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;
9) захищенихстатей видатків бюджету;
10) обґрунтуваннянеобхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди – оскількибюджет може поділятися на загальний і спеціальний фонд.
11) встановлення  розміру  мінімальної  заробітної  плати та рівнязабезпечення прожиткового  мінімуму  на  плановий  бюджетний період. 
Проект  Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний  період  ґрунтується  на   прогнозних   макропоказниках економічного і соціального розвиткуУкраїни на наступний бюджетний період.
Національний банк  України  до 1 квітня року,  що передує плановомуподає до Верховної Ради України та Кабінету  Міністрів України:
1) проект  основних   засад  грошово-кредитної  політики  на
наступнийбюджетний період;(колізія із законом України „Про НБУ” п.1 ст.9: РадаНаціонального банку відповідно  до  загальнодержавної  програми   економічногорозвитку   та  основних  параметрів  економічного  та  соціального розвитку України  до  15   вересня   розробляє  Основні   засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній РадіУкраїни для інформування,  здійснює  контроль  за  виконанням  Основних  засадгрошово-кредитної політики;), 
2) проекткошторису доходів та видатків  Національного  банку
України нанаступний бюджетний період.
За  результатами  парламентських  слухань  Верховна  Рада України приймає постанову
1. про  схвалення Основних   напрямів  бюджетної  політики  на  наступний  бюджетний період.
2. про взяття до  відома Основних напрямів  бюджетної  політики  на  наступний бюджетний період.
Зазначенапостанова може містити пропозиції Верховної Ради України   до проекту  Основних  напрямів  бюджетної  політики  на наступний бюджетний періодвиключно з питань, які зазначені у проекті Основних напрямків, в томучислі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.
Бюджетнийзапит
Етапи:
1. Для підготовки  пропозицій  проекту  Державного   бюджету України  Міністерство фінансів  України  розробляє  і доводить до головних розпорядників бюджетнихкоштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів, яка може запроваджуватиорганізаційні,  фінансові та інші обмеження, якихзобов’язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесіпідготовки бюджетних запитів.
2. Розробленнябюджетного запиту
· Головні  розпорядники   бюджетних   коштів    організують розроблення  бюджетних запитів  для подання Міністерству фінансів України в терміни тапорядку, встановлені Міністерством  фінансів України.
· Головні    розпорядники     бюджетних    коштів    несуть відповідальність засвоєчасність,  достовірність та зміст  поданих Міністерству фінансів Українибюджетних запитів, які мають містити всю  інформацію,  необхідну   для  аналізу   показників   проекту Державного бюджету   України,   згідно   з вимогами  Міністерства фінансів України.
3.Аналіз бюджетних запитів — з   точки   зору  його відповідності  меті, пріоритетності,  а  також  ефективності   використання  бюджетних коштів.  На  основі  результатів  аналізу Міністр фінансів Україниприймає рішення про  включення  бюджетного  запиту  до  пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету МіністрівУкраїни.
4.Розробка пропозицій проекту Державного бюджету України — на  основі  аналізу  бюджетних   запитів Міністерство фінансів України готуєпроект закону про Державний бюджет України. Міністерство  фінансів   України  в   період   підготовки пропозицій  проекту Державного бюджету Українирозглядає та вживає заходів щодо  усунення  розбіжностей  з  головними розпорядниками бюджетних   коштів. У разі, коли  узгодження  не  досягнуто,Міністерство фінансів України додає свій висновок  з  неузгоджених питань дозазначених пропозицій, які подаються Кабінету Міністрів України.
СхваленняКабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України
Міністерствофінансів  України:
1. подає проект  закону  про Державний  бюджет України Кабінету Міністрів Українидля розгляду,
2. вноситьпропозиції щодо термінів і порядку розгляду  цього проекту в Кабінеті МіністрівУкраїни.
Кабінет МіністрівУкраїни:
1. приймаєпостанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України
2. подаєйогоВерховній   Раді   України  не  пізніше 15 вересня року, що передує плановому.
Разом  з проектом  закону  про  Державний бюджет України, подаються:
1) пояснювальна записка  до  проекту  закону  про  Державний
бюджет  України.
2) прогнозні показники  зведеного бюджету України відповідно
до  бюджетної класифікації.
3) перелікпільг  по  податках,  зборах  (інших  обов’язкових
платежах) ізрозрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;
4) доповідь про  хід  виконання Державного бюджету України у
поточномубюджетному періоді;
5) інші матеріали,передбачені БК України.
Законом проДержавний бюджет України визначаються:
1) загальна  сума   доходів   і   загальна   сума   видатків
(з розподілом на  загальний  та  спеціальний  фонди,  а  також  з
розподіломвидатків на поточні і капітальні);
2) граничний обсяг  річного  дефіциту (профіциту) і державного боргу на кінецьнаступного бюджетного періоду.
3)бюджетні  призначення   головним   розпорядникам   коштів
4) доходибюджету за бюджетною класифікацією;
5) бюджетніпризначення міжбюджетних трансфертів;
6) розмір мінімальної   заробітної   плати   на   плановий
бюджетний період.
7) інше.    
Видатки  проекту  закону  про Державний бюджет України по головних розпорядниках бюджетних коштів повиннібути  деталізовані за підрозділами функціональної класифікації(програмної класифікації у разі складання проекту бюджету за програмно-цільовимметодом).
Стадія II) розгляд та прийняття законупро Державний бюджет  України, рішень про місцеві бюджети
На пленарномузасіданні ВРУ:
1. Міністрфінансів України  представляє проект закону про Державний бюджет України.
2. ГоловаКомітету ВРУ з   питань   бюджету   доповідає   про відповідність  проекту закону:
· вимогамБК України, 
· Основнимнапрямам бюджетної політики на  наступний бюджетний період,
· пропозиціямВРУ до Основних напрямів  бюджетної  політики  на  наступний   бюджетний  період.
3. Обговоренняу ВРУ.
4. РішенняВРУ:
· про відхилення проекту закону у разі невідповідності БК України, Основним напрямамбюджетної  політики  на  наступний  бюджетний період  та  пропозиціям  ВРУ доних.
· прийняттядо розгляду представленого проекту закону.
Після  прийняттядо розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України непізніше 1 жовтня проект закону про  Державний  бюджет  України  розглядається
· народнимидепутатами України,
· укомітетах,
· депутатськихфракціях та групах Верховної  Ради  України.
Комітети Верховної Ради України:
· формуютьсвої пропозиції до проекту закону  про  Державний  бюджет України,
· передаютьїх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету,
· призначаютьпредставників для участі у роботі  Комітету з питань бюджету.
Після 1 жовтняприйняття пропозицій Комітетом Верховної  Ради  України  з  питань бюджетуприпиняється.
Пропозиціїстосовно збільшення видатків Державного бюджету України  мають  визначати  джерела   покриття   таких   видатків;
Пропозиції стосовно  зменшення доходів Державного бюджету України мають  визначати джерела  компенсації  втрат  доходів  Державного бюджету  України  або  види та  обсяги  видатків,  що  підлягають відповідному скороченню.  Жодна  з таких  пропозицій  не  повинна призводити  до  збільшення державного боргу ігарантій порівняно з їх обсягом,  передбаченим  у  представленому  проекті закону  про Державний   бюджет  України. 
Якщо принаймні  одна  із  вимог  не виконується, відповідна пропозиція до розглядуКомітетом Верховної Ради  України  з  питань  бюджету не приймається. 
Недопускається внесення пропозицій щодо змін до прогнозу  податкових  надходжень,крім випадку,  коли за висновком Комітету Верховної Ради України з питаньбюджету, Міністерства фінансів України та Рахункової палати виявлені неточностів їх розрахунку.
  КомітетВерховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня  спільноз уповноваженими представниками КМУ:
· розглядаєпропозиціїдо проекту закону про Державний бюджет України,
· готує  Висновки  та пропозиції до  проекту закону про Державний бюджет України,
· готуєтаблиці пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи (право законодавчої  ініціативи у  Верховній  Раді України належить Президентові України, народним депутатамУкраїни, Кабінету Міністрів України і Національному банку України), якіпропонується підтримати чи відхилити, і  приймає  з  цього  приводу  відповіднерішення.  
Висновки  та  пропозиції  до  проекту закону про Державний бюджетУкраїни, таблиці пропозицій розповсюджуються  серед  народних  депутатів України.
І читання проекту закону про Державнийбюджет України
– ДоповідьГолови Комітету ВРУ з питань  бюджету щодо Висновків та пропозиційдо проекту закону про Державний бюджет  України.
– Обговорення-  берутьучасть:
· представникикомітетів Верховної Ради України,
· представникидепутатських фракцій  та  груп,
· народнідепутати України,
· представникиКабінету Міністрів України,
· представникиРахункової палати.
– Висновки та  пропозиції  до  проекту закону про Державний бюджет України голосуються вцілому. 
– Якщо позитивне  рішення не прийнято, відбувається постатейне   голосування.
Прийняття рішення  щодо Висновків  та  пропозицій  до  проекту закону про Державнийбюджет України вважається прийняттям проекту закону про Державний  бюджетУкраїни  у  першому  читанні. 
Схвалені  ВРУВисновки та пропозиції Комітету Верховної Ради  України  з питань  бюджету  набувають статусу  Бюджетних висновків ВРУ.
Верховна  РадаУкраїни приймає проект закону про Державний
бюджет України  упершому читанні не пізніше 20 жовтня
   
ІІ читання проекту закону про Державнийбюджет України
Кабінет МіністрівУкраїни подає до ВРУ не пізніше 3 листопада:
· проектзакону проДержавний бюджет України,  доопрацьований відповідно до Бюджетних висновківВРУ,
· порівняльнутаблицю щодоїх врахування з вмотивованими поясненнями  щодо  неврахованих пропозицій.
Комітет ВРУ зпитань бюджету готує висновки щодо розгляду проекту закону проДержавний бюджет України у другому читанні.
При розглядіпроекту закону про Державний бюджет України у другому  читанні пропозиції:
· народнихдепутатів України, 
· комітетівВерховної Ради України, 
· депутатськихгруп та фракцій  — щодо змін до проекту закону про Державний бюджет України нерозглядаються.
Розглядаютьсялише висновки Комітету ВРУ з  питань  бюджету  щодо розгляду  проекту  закону  про Державний бюджет України у другому читанні,  в тому числі щодо врахуванняКабінетом Міністрів України Бюджетних  висновків Верховної Ради України припідготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.
На пленарномузасіданні ВРУ:
ДоповідьМіністра  фінансів України  щодо  доопрацьованого  з  урахуванням Бюджетних висновківВРУ проекту  закону  про  Державний   бюджет України. 
ДоповідьГолови  Комітету ВРУ з питань бюджету щодо висновків  Комітету  ВРУ  з  питаньбюджету стосовно  врахування  Кабінетом  Міністрів  України Бюджетних висновківВерховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджетУкраїни до другого читання.
У ІІ читанні обов’язковоприймаються не підлягають розгляду у  ІІІ читанні:
1. загальнийобсяг дефіциту (профіциту),
2. загальнийобсяг доходів і видатків Державного бюджету України,
3. розмір мінімальноїзаробітної плати,
4. рівень забезпечення  прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період,  
5. обсяг   міжбюджетних  трансфертів  та  інші  положення, необхідні  для формування місцевихбюджетів.
Статті  проекту закону  про Державний бюджет України,  не прийняті у другому читанні, переносяться на  розгляд  у  третьому читанні.
ІІ читаннязавершується не пізніше 20 листопада.
 ІІІ читання проектузакону про Державний бюджет України
На пленарномузасіданні ВРУ:
· доповідь Голови Комітету Верховної Ради  України  з питань бюджету та співдоповіді Міністра фінансівУкраїни.
· голосування  по  пропозиціях щодо статей проекту закону про  Державний  бюджет,  що  не  були  прийняті уІІ читанні,
· голосування по проекту закону в цілому.
· якщо  вцілому не прийнято, проводитьсяголосування  по  кожній запропонованій  пропозиції.
Закон проДержавний бюджет України  приймається  Верховною
Радою України до1 грудня року.
Бюджетніпризначення в разі несвоєчасного
прийняттязакону про Державний бюджет України
Якщо  до початку  нового  бюджетного  періоду  не  набрав чинності закон про Державний бюджет  України,  Кабінет  Міністрів України  має  право здійснювати витратиДержавного бюджету України з наступними обмеженнями:
1) витратиДержавного бюджету  України  можуть  здійснюватися
лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України
на попереднійбюджетний період і одночасно передбачені  у  проекті
закону проДержавний бюджет України на наступний бюджетний період,
поданомуКабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.
2) щомісячнівидатки Державного  бюджету  України  не  можуть
перевищувати  1/12   обсягу   видатків,  визначених  законом  про
Державний бюджетУкраїни  на  попередній  бюджетний  період.
3) до  прийняття закону  про  Державний  бюджет  України  на
поточний   бюджетний    період   провадити   капітальні   видатки
забороняється,  крім випадків,  пов’язанихз введенням воєнного чи
надзвичайного  стану,   оголошенням  окремих  місцевостей  зонами
надзвичайноїекологічної ситуації.
До  прийняття закону  про  Державний  бюджет  України  на
поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися лише зметою погашення основної сумидержавного боргу.
До  прийняття закону  про  Державний  бюджет  України  на
поточнийбюджетний період податки,  збори (обов’язкові платежі) та
інші надходженнясправляються відповідно до закону  про  Державний
бюджет  України   на   попередній   бюджетний   період  та  інших
нормативно-правовихактів.
Стадія III) Виконання  бюджету
 
КМУзабезпечує виконання  Державного бюджету  України. 
Міністерствофінансів України:
· здійснюєзагальну організацію та управління виконанням Державного  бюджету  України,
· координує  діяльність   учасників  бюджетного  процесу  з  питань виконання бюджету.
В Українізастосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає  здійснення  Державним казначейством України:
1) операцій зкоштами державного бюджету;
2)розрахунково-касового     обслуговування     розпорядників
бюджетнихкоштів;
3) контролюбюджетних повноважень при зарахуванні надходжень,
прийняттізобов’язань та проведенні платежів;
4)бухгалтерського   обліку   та   складання   звітності  про
виконаннядержавного бюджету.
Державнийбюджет України  виконується  за  розписом,  який
затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних
призначень умісячний термін після набрання чинності  законом  про
Державний  бюджет  України.  До  затвердження  розпису  Міністром фінансів Українизатверджується тимчасовий розпис  на  відповідний період.
Примірникзатвердженого  бюджетного  розпису  передається  доКомітету Верховної Ради  України  з питань  бюджету  з  подальшим
інформуванням про внесені донього зміни.
Міністр  фінансів  України  протягом  бюджетного  періоду забезпечує  відповідність розпису  Державного   бюджету   України встановленим бюджетним призначенням.
 
ВиконанняДержавного бюджету України за
доходами
Міністерствофінансів України  здійснює  прогнозування  та аналіз  доходів бюджету і маєвиключне право надання відстрочок по сплаті  податків,  зборів  (обов’язкових  платежів)   на   умовах податкового  кредиту  за  поданнями органів стягненняна термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду. Державнеказначейство України  веде  бухгалтерський  облік всіх  надходжень,  що належать Державному бюджету України,  та за поданням органів стягненняздійснює  повернення  коштів,  що  були помилково або надмірно зараховані добюджету.
Органи стягнення  забезпечують  своєчасне  та  в  повномуобсязі  надходження  до  державного  бюджету   податків,   зборів(обов’язкових   платежів)   та   інших   доходів  відповідно   дозаконодавства.
Податки, збори  (обов’язкові  платежі)  та  інші   доходи державного   бюджету  зараховуються   безпосередньо   на   єдиний казначейський рахунок  Державного бюджету  України  і  не  можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.
Податки,  збори  (обов’язкові  платежі)  та  інші  доходидержавного бюджету  визнаються зарахованими  в  доход  державногобюджету  з  моменту  зарахування  на  єдиний казначейськийрахунокдержавного бюджету.
 
ВиконанняДержавного бюджету України за
видатками
 
Стадіямивиконання Державного бюджету України за видаткамивизнаються:
1)встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам  бюджетнихкоштів на основі затвердженогобюджетного розпису;
2)затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяттябюджетних зобов’язань;
4) отриманнятоварів, робіт та послуг;
5) здійсненняплатежів;
6)використання   товарів,   робіт  та  послуг  на  виконаннябюджетних програм.
Відповідно   до    затвердженого    бюджетного    розпису розпорядники  коштів Державногобюджету України одержують бюджетні асигнування,  що є підставою длязатвердження кошторисів. Кошторис є  основним  плановим  документом  бюджетноїустанови,  який надає повноваження  щодо  отримання  доходів  і   здійснення  видатків, визначає  обсяг  і  спрямування  коштів  для  виконання  бюджетною установою своїх  функцій  та  досягнення  цілей,  визначених   набюджетний період відповідно добюджетних призначень.
Державне  казначейство   України   здійснює  контроль  завідповідністю кошторисіврозпорядників  бюджетних  коштів  розписуДержавного бюджету України.
Розпорядники бюджетних  коштів несуть відповідальність зауправління  бюджетними асигнуваннями  і  здійснення  контролю  завиконанням процедур та вимог,встановлених цим Кодексом.
Розпорядникибюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язаннята  провадять  видатки  тільки  в межах   бюджетних   асигнувань,встановлених кошторисами.
Будь-які  зобов’язання,  взяті  фізичними  та  юридичнимиособами за коштами  Державного бюджету  України  без  відповіднихбюджетних   асигнувань   або   ж   з   перевищенням  повноважень,встановленихцим Кодексом та законом про Державний бюджет України,не   вважаються   бюджетними зобов’язаннями.  Витрати  державногобюджету на покриття таких зобов’язаньне можуть здійснюватися.
Післяотримання товарів,  робіт та  послуг  відповідно  до умов  взятого бюджетногозобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає  доручення  на  здійснення платежу  органу  Державного  казначейства України,  якщо  інше непередбачено нормативно-правовими актами.
Державне казначейство   України   здійснює   платежі   задорученнями розпорядників бюджетнихкоштів у разі:
1) наявностівідповідного бюджетного зобов’язання для платежуу бухгалтерському обліку виконанняДержавного бюджету України;
2)відповідності   напрямів   витрачання   бюджетних   коштівбюджетному асигнуванню;
3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористанихбюджетних асигнувань.
Стадія IV: підготовка  та  розгляд звіту  про  виконання  бюджету  і прийняття рішення щодо нього.
Веденнябухгалтерського обліку виконання
Державногобюджету України
Єдині  правила бухгалтерського  обліку  всіх   фінансових операцій,  активів і фінансовихзобов’язань держави визначаються Державним казначейством України  за погодженням  з  Міністерством фінансів України.
Бухгалтерськийоблік усіх операцій щодо виконання Державного  бюджету України здійснюють органи   Державного казначейства України.  Цей облік повиненвідображати всі активи та зобов’язання держави.
Розпорядникибюджетних коштів ведуть бухгалтерський  облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України.
Усі  надходження   до   бюджету   та   витрати    бюджету обліковуються   у   валових  показниках   незалежно   від   того, передбачається  чи  не  передбачається  у  бюджетних  призначеннях взаємозарахування цих показників.
Усі  надходження до  бюджету  та  витрати бюджету повинні заноситися на  рахунки  в  хронологічному  порядку відповідно  до встановленої  законодавством процедури.  Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.
Порядокзакриття рахунків після закінчення
бюджетногоперіоду
Не   пізніше  31  грудня  або  на  останній  день  іншого бюджетного періоду  Державне казначейство  України  закриває  всі рахунки,  відкриті  у поточному бюджетному періоді.  За виняткових обставинМіністр фінансів  України  може  визначити  інший  термін закриття  рахунків, який повинен настати не пізніш як через п’ять робочих днів після закінченнябюджетного періоду.
На кінецьбюджетного періоду Державне казначейство України зберігає  залишки коштів на рахункахспеціального фонду Державного бюджету України  для  покриття  відповідних  витрат  у  наступному бюджетному періоді з урахуванням їхцільового призначення. Рахунки спеціального фонду  Державного  бюджету  України  відкриваються  в наступному  бюджетному  періоді  іззаписом про всі не витрачені в попередньому  бюджетному  періоді  кошти,  які  були  одержані  на виконання відповідних завдань.
Усі  надходження і  витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.
Звітністьпро виконання Державного бюджету
України
Зведення, складання  та  надання  звітності про виконання Державного бюджету України  здійснюються Державним  казначейством України.
Розпорядники  бюджетних   коштів   відповідно  до  єдиної методики звітності складають та подаютьдетальні звіти, що містять бухгалтерські баланси,  дані про виконаннякошторисів,  результати діяльності  та   іншу   інформацію   за   формами,  встановленими законодавством України.
Єдині  форми звітності  про  виконання Державного бюджету України  встановлюються   Державним  казначейством   України   за погодженням   з   Рахунковою  палатою  та  Міністерством  фінансів України.
Звітність  про виконання  Державного  бюджету  України  є
· оперативною,
· місячною,
· квартальною,
· річною.
Річний звітпро виконання закону про Державний
бюджет України
Річний  звіт  про  виконання  закону  проДержавний бюджетУкраїни  подається Кабінетом  Міністрів  України  Верховній  Раді України не пізніше 1 травняроку, наступного за звітним.
Річний  звіт про  виконання  закону  про Державний бюджет України включає такі частини:
1) звіт  про фінансовий  стан  (баланс)  Державного  бюджету України;
2) звіт провиконання Державного бюджету України;
3) звіт прорух грошових коштів;
4) інформацію  про   виконання   захищених  статей  видатків Державного бюджету України;
5) звіт про бюджетнузаборгованість;
6) звіт про використаннякоштів з резервного  фонду  Кабінету Міністрів України;
7) інформацію простан державного боргу;
8) звіт  про  кредити та  операції,  що стосуються державних гарантійних зобов’язань;
9) зведеніпоказники звітів про виконання бюджетів;
10) інформаціюпро виконання місцевих бюджетів;
11) іншу інформацію,  визнану  Кабінетом  Міністрів  України
необхідною дляпояснення звіту.
Розгляд звітупро виконання закону про Державний
бюджет України
Рахунковапалатапротягом двох  тижнів  з  дня  офіційного подання  Кабінетом  Міністрів України річного звіту про виконання закону  про  Державний  бюджет   України   готує  висновки   щодо використання коштів Державного бюджету України.
ВРУ розглядаєзвіт провиконання закону про Державний  бюджет України у двотижневий термін з дняотримання висновків Рахункової палати щодо  використання  коштів Державного бюджету України.
Звіт Кабінету  Міністрів  України перед  Верховною  Радою України  про   виконання  закону  про  Державний  бюджет  України представляє Міністр фінансів України. 
Верховна РадаУкраїни  може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджетуУкраїни щодо використання ними бюджетних коштів.
Із співдоповіддюпро виконання закону про Державний бюджет
України виступаютьГолова Комітету ВРУ з питань бюджету та Голова Рахункової палати.
За результатамирозгляду  Верховна  Рада  України  приймає рішення  щодо  звіту  про  виконання закону  про Державний бюджет України.

Тема:
Доходи івидатки бюджету
 
Бюджетнакласифікація
 
Бюджетнакласифікація— єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (втому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету заознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційногоустрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнароднихстандартів.
 
Бюджетнакласифікація застосовується для:
1. здійснення контролю за фінансовою діяльністю різних суб’єктів:
– органівдержавної влади;
– органівмісцевого самоврядування;
– іншихрозпорядників бюджетних коштів.
2. проведення необхідного аналізу доходів та видатків;
3. забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетнихпоказників.
 
Метабюджетної класифікації:
– досягненняцілісності бюджетних категорій доходів і видатків;
– забезпеченнявзаємозв’язку між функціональними призначеннями і економічним характеромвидатків бюджету.
Бюджетнукласифікацію затверджує Міністр фінансів України, крім того, він також вноситьзміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України.
Бюджетнакласифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуваннямпогашення) бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
Доходи бюджетукласифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2)  неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
Податковиминадходженнями визнаються передбачені податковими законами Українизагальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.
Неподатковиминадходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічногопродажу;
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження.
Трансферти- це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів владиАвтономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав абоміжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Класифікаціявидатків бюджету
Видаткибюджету класифікуються за:
1)функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікаціявидатків);
2)економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються цівидатки (економічна класифікація видатків);
3) ознакоюголовного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
4) забюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
Функціональнакласифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи,в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функційдержави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2)підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетнихкоштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чимісцевого самоврядування.
Заекономічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки,капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад якихвизначається Міністром фінансів України.
Відомчакласифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетнихкоштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органиведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
Програмнакласифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету запрограмно-цільовим методом.
Класифікаціяфінансування бюджету
Класифікаціяфінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхіднихдля покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, щоутворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієїкатегорії належать платежі з погашення основної суми боргу).
Класифікаціяфінансування бюджету здійснюється за такими ознаками: 
1) фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власниківборгових зобов’язань;
2)фінансування за типом боргового зобов’язання – за засобами, що використовуютьсядля фінансування дефіциту або профіциту.
Класифікаціяборгу
Класифікаціяборгу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, АвтономноїРеспубліки Крим, місцевого самоврядування.
Боргкласифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.
/>Складові частини бюджету
Бюджет можескладатися із загального та спеціального фондів.
Загальний фондбюджету включає:
1) всідоходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) всівидатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
3)фінансування загального фонду бюджету.
 Спеціальний фонд бюджетувключає:
1) бюджетніпризначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) грантиабо дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштівна конкретну мету;
3) різницюміж доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
 Розподілбюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державнийбюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключнозаконами України.
Підставоюдля рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складімісцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.
Передачакоштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межахбюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджетУкраїни чи рішення відповідної ради.
Платежі зарахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цьогофонду на відповідну мету.
Створенняпозабюджетних фондів органами державної влади, органами влади АвтономноїРеспубліки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетнимиустановами не допускається.
Резервний фондбюджету
Резервнийфонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не маютьпостійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету.Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається КабінетомМіністрів України.
Рішення провиділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно КабінетомМіністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевимидержавними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Резервнийфонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загальногофонду відповідного бюджету.
КабінетМіністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державніадміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітуютьвідповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної РеспублікиКрим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідногобюджету.
УДержавному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішеннящодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймаєвідповідна рада.
Резервнийфонд бюджету встановлюється законом про Державний бюджет України або рішеннямпро місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядникабюджетних коштів.
Розподілбюджетного призначення резервного фонду відповідного бюджету провадиться зарішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.
Коштирезервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:
а) заходівз ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного,соціально-політичного характеру;
б) іншихнепередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися зарахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бутипередбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердженнябюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України,Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Радиміністрів Автономної Республіки Крим, відповідної ради, місцевоїдержадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведеннятаких заходів.
Донепередбачених заходів, визначених у пункті «б» не можуть бутивіднесені:
– обслуговуваннята погашення державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи боргумісцевого самоврядування;
– додатковізаходи, що забезпечують виконання бюджетної програми (функції), призначення наяку затверджено у бюджеті;
– капітальнийремонт або реконструкція;
– придбанняжитла;
– наданнягуманітарної чи іншої допомоги, крім випадків, коли рішення про надання такоїдопомоги прийнято Верховною Радою України, Президентом України, Верховною РадоюАвтономної Республіки Крим, відповідною радою.
Рішення провиділення коштів з резервного фонду бюджету приймається тільки в межахпризначення на цю мету у відповідному бюджеті і втрачає чинність післязакінчення відповідного бюджетного періоду.
Загальнийобсяг асигнувань, наданих з резервного фонду
бюджету за напрямом, визначеним у пункті «б», не може перевищувати 20відсотків річного обсягу резервного фонду бюджету.
Зверненняпро виділення коштів з резервного фонду бюджету подаються:
– щодовидатків державного бюджету — міністерствами, іншим центральними органамивиконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною,Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (далі — заявники) доКабінету Міністрів України;
– щодовидатків місцевих бюджетів — підприємствами, установами організаціями (далі — заявники) до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевоїдержадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.
 
У зверненнізазначається:
– напрямвикористання коштів резервного фонду бюджету;
– головнийрозпорядник бюджетних коштів, якому пропонується виділити кошти з резервногофонду бюджету;
– обсягасигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;
– перелікюридичних і фізичних осіб, яким головний розпорядник бюджетних коштівпередбачає надати кошти з резервного фонду бюджету, та пропозиції стосовномайбутнього врегулювання правовідносин щодо майнових прав, пов’язаних з цимпроцесом;
– інформаціящодо можливості фінансування зазначених заходів за рахунок інших джерел.
КабінетМіністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевадержадміністрація, виконавчий орган відповідної ради не пізніше ніж у триденнийтермін з дня отримання звернення дає доручення відповідно Мінекономіки України,Мінекономіки Автономної Республіки Крим, головному управлінню, управлінню чивідділу економіки місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідноїради (далі — уповноважений місцевий орган) та Мінфіну (місцевому фінансовомуоргану) для розгляду звернення та підготовки пропозицій для прийняття рішенняпро виділення коштів з резервного фонду бюджету.
Мінфін(місцевий фінансовий орган) розглядає звернення та додані до нього матеріали,готує пропозиції щодо підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету,можливості здійснення відповідних заходів за рахунок інших джерел, можливогообсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету і наслідків у разіневиділення коштів на такі заходи та надсилає їх у тижневий термін Мінекономіки(уповноваженому місцевому органу).
Мінекономіки(уповноважений місцевий орган) згідно з дорученням Кабінету Міністрів України(Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації,виконавчого органу відповідної ради) за результатами розгляду звернення зурахуванням пропозицій Мінфіну (місцевого фінансового органу) робитьузагальнений висновок щодо підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету,правильності поданих розрахунків та можливого обсягу виділення асигнувань зрезервного фонду бюджету, а також щодо оцінки наслідків у разі невиділеннякоштів на такі заходи з резервного фонду бюджету.
КабінетМіністрів України (Рада міністрів Автономно Республіки Крим, місцевідержадміністрації, виконавчий орган відповідної ради) приймає рішення провиділення коштів з резервного фонду бюджету виключно за наявності висновківМінекономіки та Мінфіну (уповноваженого місцевого органу та місцевогофінансового органу).
Державнеказначейство (його територіальний орган) готу інформацію (звіт) провикористання коштів з резервного фонду бюджету і подає Верховній Раді України,Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Мінфіну та Мінекономіки (МінфінуАвтономної Республіки Крим, фінансовому органу місцевої держадміністрації тавиконавчого органу відповідної ради) н пізніше 25 числа місяця, що настає зазвітним.
 
Єдинийказначейський рахунок
Єдинийказначейський рахунок — це рахунок, відкритий Державному казначейству України вНаціональному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків уСистемі електронних платежів Національного банку України (далі — СЕП НБУ).
Єдинийказначейський рахунок об’єднує кошти субрахунків, що відкриті в Державномуказначействі України (центральний рівень), управлінням Державного казначействав Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У балансіДержавного казначейства України відкритий відповідний єдиний казначейськийрахунок.
УправліннямДержавного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таСевастополі (далі – територіальні управління Державного казначейства) рахунки уНаціональному банку не відкриті.
Безпосереднімучасником СЕП НБУ є Державне казначейство України.
Длявідображення операцій, проведених через СЕП НБУ протягом банківського дня, уСЕП НБУ Державному казначейству та територіальним управлінням Державногоказначейства відкриті технічні рахунки.
У балансіДержавного казначейства України відкриті відповідні субрахунки територіальнихуправлінь.
Операції,проведені органами Державного казначейства через СЕП НБУ, відображаються натехнічному рахунку Державного казначейства та на відповідних технічних рахункахтериторіальних управлінь, у балансі Державного казначейства — на відповідномуєдиному казначейському рахунку та субрахунках територіальних управлінь.
Державнеказначейство України формує щоденний оборотно-сальдовий баланс рахунків, що єпідставою для отримання інформації щодо фактичної наявності коштів дляприйняття управлінських рішень та проведення фінансових операцій.
В органахДержавного казначейства, у свою чергу, відкрито:
– рахункидля зарахування надходжень, передбачених законодавством України;
– рахункирозпорядникам та одержувачам бюджетних коштів;
– рахункипідприємствам, установам, організаціям тощо за операціями, що не відносяться дооперацій з виконання бюджетів, але відповідно до вимог законодавстваобслуговуються органами Державного казначейства.
Завданняєдиного казначейського рахунку:
1. можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять нарахунки, відкриті в органах Державного казначейства;
2.  використання отриманих коштів для проведення бюджетних видатків іздійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України;
3. надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади заздійсненими на єдиному казначейському рахунку операціями;
4. оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої тавиконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використаннякоштів бюджетів.
 
Доходи
Доходи – це усі податкові та неподаткові надходження набезповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.
Ознаки:
– цесукупність надходжень до державних фондів коштів;
– грошоваформа;
– подальшеїх використання з метою виконання завдань та функцій держави;
– безповоротність;
– справляннякожного виду доходу повинно бути передбачено законодавством України.
Доходи євторинними, а видатки – первинними.
Класифікаціядоходів:
І. Засоціально-економічною ознакою:
· відздійснення господарської діяльності;
· відздійснення зовнішньоекономічної діяльності;
· відвикористання природних ресурсів;
· митніплатежі;
· ін.
ІІ. Заобсягом:
· великогорозміру;
· середньогорозміру;
· малогорозміру.
ІІІ. Заюридичною формою:
· податкові;
· неподаткові.
ІV. За порядком зарахування добюджету:
· власні;
· закріплені;
· регулюючі.
V. За часом (періодом)стягнення:
· ті,що стягуються на довготривалій основі (податки);
· одноразові(надходження від приватизації певного об’єкта).
VІ. За визначеністю розмірунадходжень:
· утвердій сумі (фіксований розмір);
· упроцентному відношенні.
VІІ. Залежно від виду бюджету,до якого надходять доходи:
· доходидержавного бюджету;
· доходимісцевого бюджету.
ДоходиДержавного бюджету України включають:
1) доходи(за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуютьсявідповідно до законодавствапро податки, збори і обов’язкові платежі;
2) доходи,що отримуються відповідно до Закону України «Про основи соціальноїзахищеностіінвалідів»;
3) доходивід плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються зарахунок Державного бюджету України;
3) коштивід продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам таорганізаціям;
4) процентиі дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майнігосподарських товариств;
5) гранти ідарунки у вартісному обрахунку;
6)міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
 
Доходимісцевого бюджету:
До доходів,що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються привизначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори(обов’язкові платежі):
1) податокз доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним Кодексом;
2) державнемито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата заліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати,що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата задержавну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляєтьсявиконавчими органами відповідних рад;
5) плата заторговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (завинятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів(автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчимиорганами відповідних рад;
6)надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органамивідповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративнимикомісіями;
7) єдинийподаток для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповіднимбюджетам.

Видатки
Видаткибюджету — кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів,передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основноїсуми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум (це законодавчевизначення).
Видаткислід відмежовувати від витрат бюджету.
Витратибюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.
Влітературі наводиться наступне визначення „видатків”: видатки – це пряміцільові витрати держави, що забезпечують її постійне існування і відображаютьекономічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частининаціонального доходу, яка концентрується у бюджеті.
Ознакивидатків:
1) це кошти;
2) спрямовуються на здійснення програм та заходів, що передбаченівідповідним бюджетом;
3) цільовий характер використання коштів;
4) постійний характер використання коштів;
5) відображають перерозподіл доходів бюджету;
6) визначають пріоритети державної політики;
7) забезпечують функціонування держави;
8) забезпечують можливість виконання завдань та функцій держави.
Принципи,на яких базується здійснення видатків:
1) планування;
2) деталізація видатків;
3) безоплатність;
4) безповоротність;
5) цільове спрямування;
6) ефективне використання коштів;
7) постійний фінансовий контроль.
àвидатки – це платежі, які непідлягають поверненню.
 
Видивидатків:
І. Заспрямованістю – видатки спрямовані на фінансування:
· національноїекономіки;
· соціально-економічнихзаходів;
· зовнішньоекономічноїдіяльності;
· загальнодержавнихпрограм;
· утриманняорганів державної влади;
· тощо.
ІІ. Зачасом:
· постійні;
· тимчасові(одноразові).
ІІІ. Заекономічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки:
· поточні;
· капітальні;
· кредитуванняза вирахуванням погашення.
ІV. Функціональна класифікаціявидатків має такі рівні деталізації:
1) розділи,в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функційдержави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2)підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетнихкоштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чимісцевого самоврядування.
V. Відомчакласифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетнихкоштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органиведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
VІ.Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджетуза програмно-цільовим методом.
Стаття 82.Види видатків на здійснення повноважень
VІІ.Видатки на здійснення повноважень:
1) видаткина забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності тасуверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені БюджетнимКодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання АвтономнійРеспубліці Крим та місцевому самоврядуванню;
2) видатки,які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконанняАвтономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпеченнянайбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
3) видаткина реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевогосамоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.
Видатки,визначені пунктом 1, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки,визначені пунктами 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, утому числі трансфертів з Державного бюджету України.
 
Розпорядникибюджетних коштів
Головнірозпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, яківідповідно до Бюджетного Кодексу отримують повноваження шляхом встановленнябюджетних призначень;
Розпорядникибюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені наотримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійсненнявидатків з бюджету;
Дляздійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету,бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягомнаданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головнихрозпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Коштибюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусубюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише черезрозпорядника бюджетних коштів.
Бюджетнаустанова не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати зарахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків,передбачених законом про Державний бюджет України.
Головнимирозпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
1) забюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України,Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників,а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, КонституційнийСуд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи таорганізації, які визначені Конституцією України або входять до складу КабінетуМіністрів України, а також Національна академія наук України, Українськаакадемія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічнихнаук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, вособі їх керівників;
 
2) забюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльністьВерховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, а також міністерства та інші органи влади АвтономноїРеспубліки Крим в особі їх керівників;
3) забюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівникимісцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів,керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійнихструктурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органіврад.
Головнірозпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом проДержавний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Головнірозпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевийбюджет.
Головнийрозпорядник бюджетних коштів:
1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій,визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягненняконкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетнізапити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовомуоргану;
3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі проДержавний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить увстановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня(одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечуєуправління бюджетними асигнуваннями;
4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщоінше не передбачене законодавством;
5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманихрозпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів,і витрачанням ними бюджетних коштів;
6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштівнижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективністьвикористання ними бюджетних коштів.
Бюджетнепризначення— повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштівБюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням промісцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надаватибюджетні асигнування;
Будь-якібюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявностівідповідного бюджетного призначення.
Бюджетніпризначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням промісцевий бюджет у порядку, визначеному Бюджетним Кодексом.
Якщо впроцесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асигнувань головнимрозпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевогофінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетногопризначення
Державногобюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрівАвтономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий органвідповідної ради) у двотижневий термін подає до Верховної Ради України(Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради) у встановленомупорядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначеньДержавного бюджету України (місцевого бюджету).
Витратиспеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає правопровадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень доспеціального фонду згідно з законодавством, якщо законом про Державний бюджетУкраїни (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
Пропозиціїпро внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку,встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно довнесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинностівідповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Іншізміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лишеза наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевийбюджет) відповідного положення.
Якщо післяприйняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет)відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затвердженобюджетне призначення, передається відповідно до законодавства від одногоголовного розпорядника бюджетних коштів іншому головному розпоряднику бюджетнихкоштів, дія бюджетного призначення не припиняється і застосовується в порядку,встановленому законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевийбюджет), для виконання тих самих функцій чи послуг іншим головним розпорядникомбюджетних коштів, якому це доручено. У цьому випадку Міністерство фінансівУкраїни (місцевий фінансовий орган) повідомляє Кабінет Міністрів України (Радуміністрів Автономної Республіки Крим, місцеву державну адміністрацію,виконавчий орган відповідної ради) та Верховну Раду України (Верховну РадуАвтономної Республік Крим, відповідну раду) про такі зміни в двотижневийтермін.
Усібюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, завинятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетніпризначення.
Бюджетнеасигнування— повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповіднодо бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійсненняплатежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
Бюджетнезобов’язання— будь-яке здійснене відповідно д бюджетного асигнуваннярозміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чиздійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно зякими необхідно здійснити
платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Бюджетнийрозпис— документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансуваннябюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певнихперіодах року відповідно до бюджетної класифікації.
Державнийбюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансівУкраїни відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набраннячинності законом про Державний бюджет України. До затвердження розписуМіністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповіднийперіод.
Примірникзатвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради Україниз питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.
Міністрфінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розписуДержавного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.
Місцевийбюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевогофінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансовогооргану затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівникмісцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечуєвідповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
Виконаннядержавного бюджету за видатками. Роль державного казначейства у виконаннідержавного та місцевого бюджету за видатками.
В Українізастосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України,яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
1) операційз коштами державного бюджету;
2)розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролюбюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань тапроведенні платежів;
4)бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Стадіямивиконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1)встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основізатвердженого бюджетного розпису;
2)затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяттябюджетних зобов’язань;
4)отримання товарів, робіт та послуг;
5)здійснення платежів;
6)використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповіднодо затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджетуУкраїни одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердженнякошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного рокукошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно дозатвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження зміндо кошторисів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації державної ікомунальної форм власності у зв’язку із зміною обсягів доходів і видатківвідповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цихзакладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, якийнадає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсягі спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій тадосягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетнихпризначень.
Державнеказначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисіврозпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.
Розпорядникибюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннямиі здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених БюджетнимКодексом.
Розпорядникибюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки вмежах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-якізобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджетуУкраїни без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень,встановлених БюджетнимКодексом та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетнимизобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань неможуть здійснюватися. 
Післяотримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетногозобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату таподає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України,якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Державнеказначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетнихкоштів у разі:
1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу убухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетномуасигнуванню;
3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетнихасигнувань.
Видатки, щоздійснюються з Державного бюджету України
Довидатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:
1) державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу; ПрезидентаУкраїни;
2) судову владу;
3) міжнародну діяльність;
4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічномупрогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язкидержавного значення;
5) національну оборону;
6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
7) освіту;
8) охорону здоров’я;
9) соціальний захист та соціальне забезпечення;
10) культуру і мистецтво;
11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси,книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт;
13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетнихгалузей економіки;
14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку,телекомунікацій та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти;
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження таліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичнихпартій;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
 
Тема: Таємні видатки. Захищені статтівидатків. Міжбюджетні відносини.
 
Таємні видатки
Таємні видатки –це видатки, пов’язані з державною таємницею.
Державний бюджетУкраїни має містити пояснення всіх видатків, за винятком таємних видатків.
Таємні видатки,передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національноїбезпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.
Контроль запроведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерствомфінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України.
Звіти пропроведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України зпитань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчогозабезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України зпитань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом ВерховноїРади України з питань національної безпеки і оборони.
Окремі звіти пропроведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритомузасіданні.
Захищеністатті видатків бюджету.
Захищенимистаттями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджетуУкраїни, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затвердженихбюджетних призначень.
Перелік захищених статей видатків Державного бюджету України визначаєтьсязаконом про Державний бюджет України.
У разі якщо зарезультатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджетуУкраїни виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетнихасигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівнядефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України,Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнуваньзагального фонду Державного бюджету України.
У разі якщо зарезультатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України маємісце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету України більшеніж на 15 відсотків від суми, передбаченої розписом державного бюджету навідповідний період, Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесеннязмін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрі України, розглянувши ціпропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проектзакону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двохтижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.
Верховна РадаУкраїни приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скороченнявидатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідногоподання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Верховною Радою Українивідповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмеженьбюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.
Дефіцит тапрофіцит бюджету
профіцит бюджету- перевищення доходів бюджету над його видатками.
дефіцит бюджету — перевищення видатків бюджету над його доходами.
ПрийняттяДержавного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетнийперіод з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерелфінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей,визначених Бюджетним Кодексом.
Профіцит бюджетузатверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та назабезпечення збереження розміру оборотної касової готівки.
Джереламифінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення,внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні тазовнішні
запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетнихкоштів із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.
Кабінет МіністрівУкраїни може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджетУкраїни. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсамипоточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно длязбереження загальної економічної рівноваги.
Міністр фінансівУкраїни з урахуванням вимог Бюджетного кодексу з метою економії коштів таефективності ї використання має право вибрати кредитора, вид позики і валютузапозичення.
Витрати напогашення зобов’язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, атакож нормативно-правових актів, за якими виникають державні борговізобов’язання та боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи місцевогосамоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законіпро Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.
Якщо витрати наобслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів,передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністрфінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. КабінетМіністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витратВерховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесеннязмін до закону про Державний бюджет України.
Емісійні коштиНаціонального банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіцитуДержавного бюджету України.
Право наздійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах,передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особіМіністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Виключно ВерховнаРада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювативнутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 БюджетногоКодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст зчисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними данимидержавної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.
Кабінет МіністрівУкраїни в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної РеспублікиКрим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради вособі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконанняборгових зобов’язань суб’єктам виключно у межах повноважень, встановленихвідповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевийбюджет.
Гарантіїнадаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення тазустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів.
Граничний обсягвнутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Кримчи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється накожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чирішенням про місцевий бюджет.
Величина основноїсуми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річногообсягу валового внутрішнього продукту України.
У разіперевищення граничної величини, визначеної Бюджетним кодексом, КабінетМіністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення цієї величини увідповідність з положеннями Бюджетного Кодексу.
Міжбюджетнівідносини
Міжбюджетнівідносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевимсамоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами,
необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України тазаконами України.
Метою регулюванняміжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями наздійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, табюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
міжбюджетнітрансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджетудо іншого;
дотаціявирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможностібюджету, який його отримує;
субвенції — міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеномутим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;
Міжбюджетнітрансферти поділяються на:
1) дотаціювирівнювання;
2) субвенцію;
3) кошти, щопередаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевихбюджетів;
4) інші дотації.
У Державномубюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:
1) дотаціявирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетамміст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканськогоАвтономної Республіки Крим та міст обласного значення;
2) субвенціяна здійснення програм соціального захисту;
3) субвенціяна компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконаннявласних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
4) субвенціяна виконання інвестиційних проектів;
5) іншісубвенції.
У Державномубюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремодля бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетівміст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим,міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються доДержавного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання таотримання відповідних міжбюджетних трансфертів.
Міські (містКиєва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та містобласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетахдотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, містрайонного значення та їх об’єднань, а також кошти, що передаються з цихбюджетів.
Верховна РадаАвтономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповіднихбюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:
1) субвенції наутримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідківдіяльності об’єктів спільного користування;
2) субвенції навиконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їхоб’єднань;
3) субвенції навиконання інвестиційних проектів;
4) іншісубвенції.
Порядок наданняміжбюджетних трансфертів
Дотація вирівнюваннята субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються зрахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства Українибюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва іСевастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та містобласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються доДержавного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів містКиєва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Кримта міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечуєтьсявідповідними органами Державного казначейства України.
Порядокперерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету Українимісцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України змісцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів міжмісцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повиннізабезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повнотуперерахування трансфертів.

ЛекціяАкцизний збір
 
Акцизний збір — це непрямий податок наокремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається доціни цих товарів (продукції) і оплачується покупцем.  
 
Ознаки АЗ:
· це непрямий податок;
· це податок на окремі товари,визначені законом як підакцизні;
· сума АЗ включається до цінипідакцизних товарів. 
Цей податоквстановлюється на високорентабельну продукцію.
Особливістю АЗ є яскраво виділена регулюючафункція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару зарахунок включення до неї АЗ.
Держава акумулюєкошти, одержані від сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних таінших програм.
АЗ подібний доПДВ: вони збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді надбавки настадії реалізації. Вони спрямовані на споживача, які їх і сплачують.  
 
Відмінностіміж АЗ та ПДВ
АЗ
ПДВ Обкладаються тільки товари Обкладаються не тільки товари, а роботи і послуги як виробничого, так і невиробничого призначення Обкладаються невелика група товарів, які називаються підакцизними Обкладаються майже всі товари Різні види ставок, що залежать від групи товарів
Передбачає дві ставки:
·  Нульову
·  20 відсотків Нараховується і сплачується один раз при первісній реалізації виробленої продукції або при ввезенні підакцизних товарів на територію України Нараховується і сплачується на кожному етапі виробництва і продажу товару Споживачами підакцизних товарів є більш вузькі верстви населення Має універсальний характер і справляється майже з усіх споживачів
 
Платникамиакцизного збору є:  
а) суб’єктипідприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремленіпідрозділи) — виробники підакцизних товарів на митній території України (діютьвідповідно до загального податкового законодавства України). 
б) нерезиденти,які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній територіїУкраїни безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівнянихдо них згідно із законодавством (діють відповідно до загального податковогозаконодавства України і відповідно до міжнародних договорів щодооподаткування); 
в) будь-якісуб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення,інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію Українипідакцизні товари. Умовою сплати АЗ є надання митниці копії платіжногодоручення на загальну вартість обов’язкових платежів, які повинні бутисплаченими до державного бюджету. Товар ввозиться за акцизною вантажною митноюдекларацією, до якої додаються:
· зовнішньоекономічний договір;
· дві копії платіжногодоручення;
· примірник заявки розрахунку зоцінкою податкової інспекції про суму фактично сплаченого акцизного збору підчас купівлі марок АЗ.
г) фізичні особи- резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі абопредмети на митну територію України у вигляді супроводжувального абонесупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такіпідакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону Україниу вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, вобсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання)для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством; 
д) юридичні абофізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування аборозпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Об’єктомоподаткування є:  
а) обороти зреалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їхпродажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатноїпередачі товарів — (продукції) або з частковою їх оплатою; 
б) обороти зреалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промисловоїпереробки, а також для своїх працівників; 
в) вартістьтоварів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митнутериторію України; залежить від митної вартості товарів.   
Акцизний збіробчислюється:  
а) за ставками упроцентах до обороту з продажу:
· товарів, що вироблені намитній території України, — виходячи з їх вартості, за встановленими виробникоммаксимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку надодану вартість та акцизного збору;
· товарів, що імпортуються намитну територію України, — виходячи з їх вартості, за встановленими імпортероммаксимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку надодану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарівз урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизногозбору); 
б) утвердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції); 
в) одночасноза ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниціреалізованого товару (продукції).  
Ставки акцизногозбору є єдиними на всій території України.   
 
Датоювиникнення податкових зобов’язань з продажу підакцизних товарів (продукції)вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбуваєтьсябудь-яка з подій, що настала раніше:
· або датазарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платникаакцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажутоварів (продукції) за готівкові кошти — дата їх оприбуткування в касі платникаакцизного збору;
· або датавідвантаження (передачі) товарів (продукції).
 
Акцизний збірне справляється:
1. з товарів,що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митноїтериторіїУкраїни.
Товари вважаютьсявивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території Українив разі, коли їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митноювантажною декларацією.
2.з підакцизних товарів, щоімпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавствомУкраїни не справляється податок на додану вартість у зв’язку із звільненням,передбаченим для окремих видів товарів.
3.Не підлягаєоподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначеннядля інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціальногозабезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидкамедична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається КабінетомМіністрів України.
4. При вивезенні з митноїтериторії України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність наумовах угоди про розподіл продукції.
5. підакцизнітовари, які переміщуються через митну територію транзитом
6.з іншихтоварів. 
Пільги стосуютьсялише сплати АЗ, і не стосуються ведення обліку і звітності. 
 
Суми акцизногозбору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягівреалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.
Суб’єктипідприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), вобов’язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органаммитного контролю декларацію у двох примірниках, один з яких цими органаминадсилається до податкових інспекцій за місцезнаходженням суб’єктівпідприємницької діяльності, для справляння акцизного збору.    
Суб’єктипідприємницької діяльності, які ввезли (імпортували) на митну територію Українипідакцизні товари (продукцію) без сплати акцизного збору, подають до органівподаткової служби до 15 числа місяця, що настає за звітним, щомісячний звіт прообсяги продажу ввезених (імпортованих) підакцизних товарів (продукції) тарозміри одержаних з покупців і перерахованих до бюджету сум акцизного збору, атакож про обсяги переданих товарів, ввезених (імпортованих) в інтересах іншихсуб’єктів підприємницької діяльності, і утриману суму акцизного збору.  
Платникиакцизного збору, а також податкові агенти несуть відповідальність за правильністьобчислення і своєчасність стягнення та сплати акцизного збору до бюджету відповіднодо чинного законодавства України.
Контроль заправильністю обчислення і своєчасністю сплати акцизного збору здійснюєтьсяподатковими інспекціями відповідно до Закону України «Про державнуподаткову службу в Україні».  
Маркиакцизного збору
марка акцизного збору  –  спеціальний знак,  яким маркуються алкогольні напої та тютюновівироби і наявність якого  підтверджує сплату акцизного  збору . 
плата за  марки акцизного  збору  –  плата,   що   вноситься замовниками (імпортерами)  і українськими виробниками алкогольних напоїв та  тютюнових  виробів  для покриття  витрат  держави   на виготовлення, зберігання та реалізацію цихмарок;     
алкогольнінапої   –  продукти,  одержані  шляхом  спиртового бродіння цукровмісних матеріалів  або   виготовлені   на   основі харчових спиртів  із  вмістом понад8,5 відсотка етилового спирту, які розлиті у пляшки  або  іншу  тару  (крім тари,  в  якій  вони транспортуються і   зберігаються   для   подальшого фасування)  з кінцевою метою здійснення роздрібної торгівлі;     
тютюнові вироби — вироби, частково або повністю виготовлені з листя або інших частин тютюнута/або інших рослин,  що належать до роду  Nicotiniana  родини  пасльонових, у  тому  числі  сигарети, цигарки,   сигари,   сигарили,   а   також  люльковий, нюхальний, смоктальний,  жувальний  тютюн  та  інші  тютюнові   вироби,   якіфізіологічно  впливають  на  організм  людини  під  час споживання (куріння, нюхання,  жування, смоктання тощо), розфасовані у пачки (упаковки)  з кінцевою  метою  здійснення роздрібної торгівлі без додаткової обробки абопереробки.     
Виробництво суб’єктами підприємницької діяльності з метою реалізації на території Україниалкогольних  напоїв  та  тютюнових виробів  без позначення марками акцизногозбору,  а також ввезення на митну територію України, транспортування,зберігання, приймання на  комісію  та  консигнацію  для продажу і реалізаціїалкогольних напоїв та тютюнових виробів,  на яких немає марок акцизного  зборувстановленого зразка, забороняється.    
Алкогольні напої та  тютюнові  вироби,  виготовлені  з метою експорту, не підлягають маркуваннюукраїнськими марками  акцизного збору.     
Наявність марки акцизного  збору на пляшці (упаковці) або на одиниці іншої тари,  в яку розлитіалкогольні напої,  та на  пачці (упаковці)  тютюнових  виробів  є однією зпідстав для ввезення на митну територію України,  реалізації  їх  споживачам, перевезення територією  України  (крім  міжнародного транзиту) і зберігання натериторії  України  (крім  зберігання  виробником  до   маркування виробів згідно з технологічним процесом або зберігання для вивозу з митної територіїУкраїни). 
Алкогольні напоїта тютюнові вироби, не   позначені   українськими   марками   акцизного  збору,   які зберігаються  суб’єктами  підприємницької  діяльності  в  товарнихобсягах  (крім  товарів,  призначених  для  вивозу  за межі митної територіїУкраїни),  розглядаються  як  такі,  що  призначені  для реалізації натериторії України.           
Марки  акцизного збору   виготовляються   на   замовлення Головної державної  податковоїінспекції України,  зберігаються та реалізуються державними податковимиінспекціями.      
Покупцями  марок акцизного  збору  можуть  бути  суб’єкти підприємницької діяльності,  які  відповідно   до   законодавства України є  платниками  акцизного  збору  з алкогольних  напоїв та тютюнових виробів.
Маркуванняалкогольних  напоїв та   тютюнових   виробів здійснюється таким  способом  і в   такому   місці,   щоб   марка розривалася  під  час  розкупорювання (розкриття)  пляшки  (іншої тари), пачки (упаковки).      
Технічнийпорядок  маркування  алкогольних  напоїв (включаючи маркування одиниць таривеликого об’єму — бутлі,  бочки тощо,  які використовуються при реалізації напоїв  на  розлив)  і  тютюнових виробів визначається Правилами виготовлення, зберігання і продажу марок акцизного збору й маркування алкогольних напоїв татютюнових виробів.
Покупці  марок акцизного  збору  повністю відповідають за фінансовими зобов’язаннями, пов’язаними з одержанням марок акцизного збору,  до  моменту  настання однієї зперелічених нижче подій:     
· сплатисум акцизного збору у повному обсязі;     
· поверненняневикористаних марок  акцизного  збору  продавцеві марок, в  якого  вони булипридбані (у разі,  коли марки повернуті протягом 90 днів з моменту їхпридбання). 
Плата за придбанімарки в такому разі покупцеві марок не відшкодовується.
Начальникидержавних податкових інспекцій   та  їх заступники мають  право   виносити  постанову   про   конфіскацію алкогольних напоїв   та   тютюнових   виробів,  що   реалізуються торговельними підприємствами  без  наявності  на  пляшці,  пачці, упаковці марки акцизного збору.
Виконанняпостанови про  конфіскацію  алкогольних  напоїв  та тютюнових виробів  здійснюється згідно  з Порядком реалізації або знищення конфіскованих алкогольних напоїв татютюнових виробів.
Конфіскованіалкогольні  напої  та тютюнові вироби підлягають реалізації або знищенню впорядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.  

Про державнемито
Державне мито – це плата, що стягується заздійснення уповноваженими на це органами та посадовими особами юридичнозначимих дій та видачу ними правових документів, що мають правове значення, вінтересах платників.
Стягується з метоюпокриття витрат, які виникають у зв’язку з вчиненням цих юридично значимихдій. 
Головна особливістьдержавного мита – індивідуальна відплатність.
Платникамидержавного мита на території України є фізичні та юридичні особи завчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичнезначення, уповноваженими на те органами.
Об’єктисправляння державного мита    
Державне митосправляється:  
1) із позовнихзаяв, заяв у справах окремого провадження, з апеляційних і касаційних скарг нарішення місцевих судів, а також за видачу судами копій документів;
2) із позовнихзаяв, що подаються до господарських судів, апеляційних і касаційних скарг нарішення господарських судів, і заяв кредиторів у справах  про банкрутство,
3) за вчиненнянотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних,міських рад, а також за видачудублікатів нотаріально засвідчених документів;
4) за реєстраціюактів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв прореєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв у зв’язку із зміною, доповненням,виправленням і поновленням записів актів цивільного стану;  
5) за пропискугромадян або реєстрацію місця проживання;  
6) за видачудозволів на право полювання та рибальства;  
7) за операції зоб’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах;
8) інше.  
Розміри ставокдержавного мита    
ставки державного  мита  за   нотаріальні   дії, вчинювані  державними  нотаріальними конторами і виконавчими комітетами  сільських,  селищних,  міських  рад, встановлені відповідно до пунктів 3 та 4 статті 3 Декрету про держмито,поширюються на нотаріальні дії, вчинювані приватними нотаріусами, і надходженняцього мита зараховуються до відповідних бюджетів:
Пільги щодосплати державного мита
Від сплатидержавного мита звільняються:
1) позивачі — робітники та службовці — за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин;
2) позивачі — за позовами провідшкодування  збитків, заподіянихкаліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;
3) позивачі — за позовами простягнення аліментів;
4) сторони — ізспорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним  засудженням,  незаконним притягненням до  кримінальної відповідальності,  незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту,або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту  чивиправних  робіт,  а  також  пов’язаних з виплатою грошової компенсації, поверненняммайна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим  відповіднодо Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій вУкраїні» ;
5) позивачі — за позовами провідшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;
6) державні і громадські органи,підприємства, установи, організаціїта громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами досуду щодо захисту прав та інтересів інших осіб,
7)споживачі — за позовами,  щопов’язані з порушенням їх прав;
Зарахуваннядержавного мита до бюджету
Державне митосплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується домісцевого бюджету, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються догосподарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постановигосподарських судів, заяв про їх перегляд  за нововиявленими обставинами, якезараховується до  державного бюджету України.
 

Про Єдиниймитний тариф
 
Закон України«Про Єдиний митний тариф” від 05.02.1992р. (з наступними змінами ідоповненнями).
Мито, що стягується митницею,являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митнийкордон України. 
Законом „Про Єдиний митний тариф”визначений порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу Українипри ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї територіїтоварів та інших предметів встановлюється з метою обкладення митом зазначенихтоварів та інших предметів.    
Сферою дії Закону „Про Єдиниймитний тариф” є єдина митна територія України. 
Митне обкладенняна території спеціальних митних зон регулюється Законом „Про Єдиний митнийтариф”, іншими законами України та міжнародними договорами, які встановлюютьспеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.   
Єдиний митнийтариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та іншіпредмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієїтериторії. 
Єдиний митнийтарифУкраїни встановлює на єдиній митній території України обкладення митомпредметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієїтериторії. 
Єдиний митнийтариф України базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямімаксимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиціпринципів і правил митної справи. 
Ставки Єдиногомитноготарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльностінезалежно від форм власності, організації господарської діяльності татериторіального розташування, за винятком випадків, передбачених законамиУкраїни та її міжнародними договорами. 
Єдиниймитний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням КабінетуМіністрів України.    
Товари та інші предмети, щоввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території,підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачено Законом „Про Єдиниймитний тариф”.      
 
МИТО ТА ЙОГОВИДИ     
 
Мито, що стягується митницею,являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митнийкордон України. 
Види і ставкимита    
В Українізастосовуються такі види мита: 
· адвалерне, що нараховується увідсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаютьсямитом; 
· специфічне, що нараховується увстановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, якіобкладаються митом; 
· комбіноване, що поєднує обидва ці видимитного обкладення.
Ввізне мито   
Ввізне митонараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територіюУкраїни. 
Ввізне мито єдиференційованим: 
· дотоварів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україноюдо митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разівстановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно зміжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставкиввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
· дотоварів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, якікористуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, щоіноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільгищодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо нихвстановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму,застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифомУкраїни; 
· до рештитоварів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізногомита, передбачені Єдиним митним тарифом України. 
Вивізне мито    
Вивізне митонараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митноїтериторії України. 
Вивізне митонараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.
Сезонне мито   
На окремі товарита інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк небільше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.    
Особливі видимита З метоюзахисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках,передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України івивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можутьзастосовуватися особливі види мита:  
· спеціальне мито; 
· антидемпінгове мито; 
· компенсаційне мито.   
Спеціальнемито   
Спеціальне митозастосовується: 
· як засібзахисту українських виробників;  як засіб захисту національного товаровиробникау разі, коли товари ввозяться на митну територію України у обсягах та (або) затаких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значноїшкоди національному товаровиробнику; 
· якзапобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушуютьнаціональні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; 
· як заходиу відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митнихсоюзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав таінтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтересиУкраїни. 
Антидемпінговемитозастосовується:  відповідно до Закону України „Про захист національноготоваровиробника від демпінгового імпорту“ у разі ввезення на митнутериторію України товарів, які є об’єктом демпінгу, яке заподіює шкодунаціональному товаровиробнику;  у разі вивезення за межі митної території Українитоварів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних абобезпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо такевивезення заподіює шкоду.   
Компенсаційнемитозастосовується:  відповідно до Закону України „Про захист національноготоваровиробника від субсидованого імпорту“ у разі ввезення на митнутериторію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіюєшкоду національному товаровиробнику;  у разі вивезення за межі митної територіїУкраїни товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експортуабо споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщотаке вивезення заподіює шкоду.    
Митна вартість  
Нарахування митана товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться набазі їх митної вартості.
Митна вартість- це ціна,яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари на момент перетину митногокордону України.
При визначеннімитної вартості до неї включаються
· цінатовару, зазначена в рахунку-фактурі,
· фактичнівитрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: 
– натранспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування допункту перетину митного кордону України; 
– комісійніта брокерські; 
– плата завикористання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарівта інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямочи побічно як умова їх ввезення (вивезення). 
При явнійневідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості,що визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливостіперевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартістьпослідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібнітовари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначенихтоварів та інших предметів.       

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІДСПЛАТИ МИТА.
Від сплати митазвільняються: 
а) транспортнізасоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу тапасажирів, 
б) валютаУкраїни, іноземна валюта та цінні папери; 
в) товари та іншіпредмети, що підлягають оберненню у власність держави у випадках, передбаченихзаконами України;
г) товари та іншіпредмети, які походять з митної території України і ввозяться назад на цютериторію без обробки або переробки, а також товари та інші предмети іноземногопоходження, які вивозяться назад за межі митної території України без обробкиабо переробки; 
д) товари та іншіпредмети, що знову ввозяться на митну територію України і походять з іншоїтериторії, які були оплачені митом при первісному ввезенні на митну територіюУкраїни та тимчасово вивозились за її межі; 
е) товари та іншіпредмети, що знову вивозяться за межі митної території України і походять зцієї території, які були оплачені митом при первісному вивезенні за межі митноїтериторії України та тимчасово ввозились на цю територію;    

Лекція: Прооподаткування прибутку підприємств
Платникамиподатку є:
· Резиденти: підприємницькі танепідприємницькі юридичні особи,  які здійснюють діяльність, спрямовану наотримання прибутку як на території України, так і за її межами. 
· Нерезиденти — фізичні чи юридичні особи,створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи зджерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що маютьдипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України абозаконом. 
· Філії,відділеннята інші відокремлені підрозділи платників податку — резидентів розташовані на територіїіншої, ніж такий платник  податку,  територіальної громади.
· Постійніпредставництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України.Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності  стає  на облік  в податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленомуцентральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочалосвою господарську діяльність до реєстрації у  податковому органі, вважаєтьсятаким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаютьсяприхованими від оподаткування.   
 
Об’єктоподаткування  
Об’єктомоподаткування є прибуток.
Прибуток – це: валовий дохід – валові витрати – амортизаційні відрахування. 
Валовийдоход  
Валовий доход –це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманогопротягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах якна території України, так і за її межами.   
Валовий доход включає:  
1. Загальнідоходи від продажу товарів (робіт, послуг). 
2. Доходи відздійснення банківських, страхових та інших операцій  з  надання  фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними  паперами,  борговими зобов’язаннями  та вимогами. 
3. Доходи від спільної  діяльності.
4. дивіденди, отримані  від  нерезидентів, 
5. доходи від здійснення операційлізингу (оренди). 
6. сумибезповоротної фінансової допомоги 
7. сум неустойки(штрафів чи пені), фактично одержаних за рішенням сторін договору або зарішенням відповідних державних органів, суду;
8. доходи,отримані з інших джерел. 
Не включаютьсядо складу валового доходу:  
1. Суми податкуна додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість,нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за виняткомвипадків,  коли підприємство-продавець не є платником податку на доданувартість.
2. Суми коштівабо вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідокзадоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсаціяпрямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в  результатіпорушення його прав та інтересів, що охороняються законом.
3. Суми коштів у частині надмірносплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються або маютьбути повернені платнику податку з бюджетів.
4. Суми коштівабо вартість майна, що надходять платнику податку  у  вигляді  прямих інвестицій  або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платникомподатку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами проспільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
5. Кошти  або майно,  які  повертаються  власнику корпоративних прав, емітованих юридичноюособою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента абопісля закінчення  договору  про  спільну  діяльність, але не вище номінальноївартості акцій (часток, паїв).
6. Іншінадходження, прямо визначені нормами  Закону про оподаткування прибуткупідприємств.
Валовівитрати  
Валові витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній  або нематеріальній  формах,  здійснюваних  як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються)  таким  платником податку для їхподальшого використання у власній господарській діяльності. 
До складу валовихвитрат включаються: 
1. Суми будь-якихвитрат,  сплачених  (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку зпідготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)  і охороною праці.
2. Суми внесених (нарахованих)  податків,  зборів (обов’язкових платежів), установлених ЗакономУкраїни „Про систему оподаткування“, (крім тих, що прямо не визначеніу переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), визначених зазначеним Законом).
3. Суми витрат,пов’язаних з поліпшенням основних фондів.
4. Інші витрати,прямо визначені нормами  Закону про оподаткування прибутку підприємств.  
Невключаються до складу валових витрат витрати на: 
1. Потреби, непов’язані з веденням основної діяльності, а саме: організацію та проведенняприйомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдженняподарунків[1]; придбання лотерей,участь в азартних іграх; фінансування особистих  потреб фізичних осіб.
2. Придбання,будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основнихфондів. 
3. Сплату податкуна прибуток підприємств, податку на нерухомість; сплату податку на доданувартість[2], включеного до цінитоварів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого абоневиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, яківідраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом Українипро оподаткування доходів фізичних осіб.
4.Інше.
Оподаткуванняоперацій особливого виду:  
1. Оподаткуваннятоварообмінних (бартерних) операцій
2. Оподаткуваннястрахової діяльності
3. Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті
4. Оподаткуванняоперацій з пов’язаними особами[3]
5. Оподаткуванняоперацій  з  цінними  паперами  та деривативами
6. Оподаткуванняспільної діяльності на території України без створення юридичної особи
7. Оподаткуваннядивідендів
8. Оподаткування операцій  з  борговими  вимогами  та зобов’язаннями
9. Порядок оподаткування  доходів  від  виконання довгострокових договірних зобов’язань
10. Оподаткуваннянеприбуткових установ  і  організацій
11. Особливостіоподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
12. Особливостіоподаткування окремих платників податку 
 
Амортизація 
Під  терміном  »амортизація” основних  фондів  і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесеннявитрат на  їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшенняскоригованого  прибутку  платника  податку  у  межах  норм амортизаційнихвідрахувань, установлених цією статтею. 
Під терміном «основніфонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платникомподатку для використання у господарській діяльності платника податку протягомперіоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатаціютаких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. 
До основнихфондів відносять будівлі, споруди, автомобільний транспорт, меблі, побутовіелектронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське(офісне)  обладнання, устаткування та приладдя до них; інше. 
Ставкаподатку  
Прибутокплатників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремоїфізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об’єкта оподаткування[4].
 
Порядокнарахування та строки сплати податку  
Платники податкусамостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. 
Платники податкуу строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову деклараціюпро прибуток за звітний період.  
Усуненняподвійного оподаткування  
Суми податків наприбуток, отриманий з  іноземних джерел, що сплачені  суб’єктами  господарськоїдіяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток вУкраїні. 
Зарахуваннясплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток провадиться заумови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодофакту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України проусунення  подвійного  оподаткування  доходів,  ратифікованого Верховною РадоюУкраїни. 
Відповідальністьплатників податку  
Відповідальність за  правильність нарахування, своєчасність сплати  податку  та  дотриманняподаткового законодавства несе платник податку у порядку  та  розмірах,визначених законом.  

Пропатентування деяких видів підприємницької  діяльності
Закон України«Про патентування деяких видів підприємницької  діяльності” від 23 березня1996 року 
Об’єктомправового регулювання згідно з Законом „Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності” є торговельна діяльність за готівкові кошти, атакож з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на територіїУкраїни, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операціїз готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та зкредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері гральногобізнесу та побутових послуг.
Суб’єктамиправовідносин, які підлягають регулюванню за Законом „Про патентування деякихвидів підприємницької діяльності”, є
· юридичніособи та
· суб’єктипідприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи — резиденти інерезиденти,
· відокремленіпідрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаютьсяпідприємницькою діяльністю, передбаченою вище.
Торговийпатент — цедержавне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чийого структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у Законі„Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” видамипідприємницької діяльності.
Торговий патентне засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на інтелектуальнувласність.
Торговий патентпридбавається суб’єктами підприємницької діяльності, предметом діяльності якихє види, зазначені у частині першій статті 1 Закону „Про патентування деякихвидів підприємницької діяльності”.
Підставою дляпридбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до частини четвертоїцієї статті.
Встановленнябудь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.  
Торговий патент видається за платусуб’єктам підприємницької діяльності державними податковими органами замісцезнаходженням цих суб’єктів або місцезнаходженням їх структурних(відокремлених) підрозділів, суб’єктам підприємницької діяльності, що провадятьторговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувноїторговельної мережі), — за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пунктуз надання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності, щоздійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, — за місцем реєстраціїцих суб’єктів. 
Суб’єкт підприємницької діяльності,який припинив діяльність, яка відповідно до Закону „Про патентування деякихвидів підприємницької діяльності” підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, щопередує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльностівідповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягаєповерненню до державного податкового органу, що видав його, а суб’єктупідприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартостіторгового патенту. 
Торговий патент містить такіреквізити: 
· номерторгового патенту; 
· найменуванняволодільця торгового патенту; 
· видпідприємницької діяльності;  назва виду побутових послуг чи послуг у сферігрального бізнесу; 
· місцереєстрації громадянина як суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи(місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу цього суб’єкта); 
· длятранспортних засобів — зазначення „виїзна торгівля“; 
· терміндії торгового патенту;  місцезнаходження державного податкового оргап3, щовидав торговий патент; 
· відміткадержавного податкового органу про надходження плати за виданий нею торговийпатент.      
Патентуваннюпідлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницькоїдіяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажутоварів. 
Під торговельноюдіяльністю у Законі „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій(громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжнізасоби та з використанням кредитних карток.  
Під пунктамипродажу товарів у Законі „Про патентування деяких видів підприємницькоїдіяльності” слід розуміти:  магазини та інші торгові точки, які знаходяться вокремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал дляпокупців або використовують для торгівлі його частину;  кіоски, палатки та іншімалі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не маютьвбудованого торговельного залу для покупців;  автомагазини, розвозки та іншівиди пересувної торговельної мережі;  лотки, прилавки та інші види торговихточок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків,що надаються в оренду суб’єктам підприємницької діяльності — фізичним особам тазнаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіхформ власності;  стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції,заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари,буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадськогохарчування;  оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, яківикористовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, іншіготівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. 
У разі колисуб’єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи,торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого)підрозділу (торгової точки). 
Вартість торгового патенту наздійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевогосамоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів таасортиментного переліку товарів. 
Вартістьторгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничнихрівнів: 
на територіїміста Києва, обласних центрів — від 60 до 320 гривень; 
на територіїміста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) ірайонних центрів — від 30 до 160 гривень; 
на територіїінших населених пунктів — до 80 гривень. 
У разі колипункти продажу товарів розташовані в курортних місцевостях або на територіях,прилеглих до митниць, інших пунктів переміщень через митний кордон, органимісцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовується плата за торговийпатент, можуть прийняти рішення щодо збільшення плати за торговий патент, алене більше 320 гривень за календарний місяць. Додаткові доходи, отримуванівнаслідок прийняття зазначених рішень, повністю спрямовуються до відповіднихмісцевих бюджетів. 
Термін дії торгового патенту наздійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. 
Термін дії короткотерміновоготоргового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15днів. 
Вартість короткотермінового торговогопатенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється уфіксованому розмірі 10 гривень. 
Оплата вартості торгового патентуна здійснення торговельної діяльності провадиться щомісячно до 15 числа місяця,який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патентуздійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельноїдіяльності. 
Під час придбанняторгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб’єкт підприємницькоїдіяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за одинмісяць.
На суму, сплаченупід час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговийпатент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.  Під час придбанняспеціального торгового патенту суб’єкт підприємницької діяльності не вноситьодноразову плату. 
Суб’єктпідприємницької діяльності може зробити попередню оплату вартості торговогопатенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії.
Суб’єктпідприємницької діяльності має право придбати торгові патенти на здійсненняторговельної діяльності на наступні за поточним роки, але не більше ніж на трироки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання.
При цьому суб’єктпідприємницької діяльності звільняється від обов’язків довнесення вартостіторгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торговихпатентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартістьторгового патенту.  
Без придбанняторгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені)підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням такихвидів товарів вітчизняного виробництва: 
· хліб іхлібобулочні вироби; 
· борошнопшеничне та житнє; 
· сіль,цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; 
· молоко імолочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них; 
· продуктидитячого харчування; 
· безалкогольнінапої;  морозиво; 
· яловичината свинина;  домашня птиця; 
· яйця; риба; 
· ягоди іфрукти; 
· мед таінші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;
· картопляі плодоовочева продукція;  комбікорми для продажу населенню. 
Пільговий торговий патент видаєтьсясуб’єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим)підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використаннямтаких видів товарів вітчизняного виробництва:  поштові марки, листівки,вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та іншатара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправленьпідприємствами Державного комітету зв’язку України, і фурнітура до них; періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційнісвідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми,нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаютьсяюридичними особами — резидентами України; проїзні квитки;  товари народнихпромислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно зпереліком, що встановлюється Міністерством культури України);  готові лікарськізасоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду,перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення;ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичнісерветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів зцелюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади(незалежно від країни їх походження);  вугілля, вугільні брикети, паливо пічнепобутове, гас освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф’янібрикети і дрова для продажу населенню;  мило господарське, а також сірники(незалежно від країни їх походження);  насіння овочевих, баштанних, квітковихкультур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни йогопоходження);  зошити; У пільговому торговому патенті обов’язково наводитьсяповний перелік товарів, що передбачаються для реалізації. 
Пільговийторговий патент не дає права на здійснення торговельної діяльності товарами,які не зазначені у цій статті.  
Не потребуєпатентуванняреалізація суб’єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництвафізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пунктипродажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цьогосуб’єкта.  
Не потребує патентування діяльність уторговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, вустановах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговуваннявиключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентіву навчальних закладах. 
Порядокпридбання торгового патенту на  здійснення діяльності з надання побутовихпослуг  
Патентуваннюпідлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб’єктами підприємницькоїдіяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремихприміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами.
Порядоквикористання торгового патенту   
Торговий патентповинен бути розміщений: 
· нафронтальній вітрині магазину, а у разі її відсутності — біля касового апарату; 
· нафронтальній вітрині малої архітектурної форми; 
· натабличці — для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельноїмережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритиху відведених для торговельної діяльності місцях; у пунктах обміну іноземноївалюти; 
· уприміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутовихпослуг.
Торговий патентмає бути відкритим та доступним для огляду. 
Торговийпатент єчинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта підприємницькоїдіяльності чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного(відокремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб’єкту.
Передача торговогопатенту іншому суб’єкту підприємницької діяльності або іншому структурному(відокремленому) підрозділу суб’єкта підприємницької діяльності недозволяється. 
Торговий патент,виданий для здійснення торговельної діяльності з використанням пересувноїторговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), дійсний на територіїУкраїни.         
Податок наприбуток суб’єкта підприємницької діяльності чи структурного (відокремленого)підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбанихторгових патентів.   

Лекція:Податок на додану вартість
ПДВ – це непрямий податок, якийє часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів ісплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництватоварів.
Платникподатку – цеособа, яка зобов’язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, щосплачується покупцем, або особа, яка ввозить товари на митну територію України.
Головнаособливістьплатника ПДВ – це розрив між реальним і формальним платником.
Реальнийплатник ПДВ– це покупець. Кошти для ПДВ входять до ціни товару. Формальний платник ПДВ– це продавець. Після продажу товару він зобов’язаний перерахувати ПДВ добюджету. è сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реальногоплатника, яким вона і перераховується до бюджету.
Платниками ПДВ єяк фізичні особи, так і юридичні особи.
 
ПлатникомПДВ є будь-яка особа, яка:
1. здійснює або плануєздійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільнимрішенням як платник ПДВ. Будь-яка особа, яка за своїм добровільнимрішенням зареєструвалася платником податку, за винятком фізичних осіб, якіобрали сплату фіксованого чи єдиного податку за спрощеною системоюоподаткування, обліку та звітності або здійснюють торгівлю на умовах сплатиринкового збору в порядку, встановленому законодавством.
2.  підлягає обов’язковійреєстрації як платник ПДВ. Особа підлягає обов’язковій реєстрації якплатник податку у разі:
– колизагальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числіз використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягаютьоподаткуванню, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунокзобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяцівсукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість)незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно іззаконодавством.
– особа,яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використаннямглобальної або локальних комп’ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент можездійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво,зареєстроване на території України.
– особа,що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чидосягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), чи ні, атакож незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особазгідно із законодавством.
3. імпортуєтовари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Будь-яка особа, що імпортує(для фізичних осіб — ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митнутериторію України для їх використання або споживання на митній територіїУкраїни, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідноіз законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платникамиподатку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальномубагажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту вобсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства(крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичнимиособами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно зправилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, таотримувачів таких поштових відправлень.
У разіввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, незареєстрованими як платники ПДВ, в обсягах, що перевищує неторговий оборот,який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартістьпід час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України безреєстрації виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищуютьрозмір неторгового обороту.
 
Об’єктом оподаткуванняохоплює такіскладові, які визначають:
1.оборот відреалізації товарів.
2.оборот відпередачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості.
3. оборот зпередачі товарів безкоштовно.
Об’єктомоподаткування ПДВ є:
1. операції платниківподатку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться намитній території України, в тому числі операції з передачі права власності наоб’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованостізаставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користуваннялізингоотримувачу (орендарю); Це найістотніший різновид.
2. операції платниківподатку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту абореімпорту (далі — імпорту).
З метоюоподаткування до імпорту також прирівнюється:
– ввезенняз-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніхпослуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об’єкталізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такоголізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають переданняправа власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін накорпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов’язанеіз поверненням товарів у зв’язку з припиненням дії зазначених договорів; 
– поставкатоварів з території безмитних магазинів на митну територію України для їхвільного обігу (крім території інших безмитних магазинів);
– поставкапродуктів переробки (готової продукції) з митного режиму переробки на митнійтериторії України на митну територію України для їх вільного обігу;
– вінших випадках, передбачених Митним кодексом України;
 
Підставоюдля нарахування ПДВ виступає сукупність митної вартості, акцизного збору таввізного мита.
3. операції платниківподатку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту абореекспорту (далі — експорту).
З метоюоподаткування до експорту товарів також прирівнюється:
– вивезеннятоварів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорамифінансового лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об’єктафінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученнямтакого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачаютьпередання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін накорпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов’язанеіз припиненням дії зазначених договорів;
– поставкатоварів (супутніх послуг) з митної території України на територію безмитнихмагазинів;
– передачатоварів, оформлених у митному режимі експорту, під митний режим митного складу,для подальшого вивезення таких товарів з митної території України;
– вінших випадках, визначених Митним кодексом України.

Особливості:
· Поєднаннямитного і податкового регулювання;
· Бюджетневідшкодування.
Не є об’єктомоподаткування операції з:
1. операції звипуску (емісії) цінних паперів, щовипущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національнимбанком України, Міністерством фінансів України, органами місцевогосамоврядування відповідно до закону.
2. операції,пов’язані з наданням майна в оренду (лізинг), заставу.
3. операції знадання послуг із страхування.
4. операції зобігу валютних цінностей.
5. операції зоплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним абоюридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування таобов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством,включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів увигляді зборів, державного мита тощо;
6. операції звиплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошовихабо майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чистрахових фондів у порядку, встановленому законом;
7. операції звиплат дивідендів;
8. операції зпередачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи дляформування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані неюкорпоративні права,
8. інше.
Базаоподаткування
Базаоподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячиз їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними аборегульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита,інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових) платежів.
Для товарів, яківвозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базоюоподаткування є
· договірна(контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної уввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування,навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетинумитного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та іншихвидів винагород, пов’язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати завикористання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів,
· акцизнихзборів,
· ввізногомита,
· а такожінших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на доданувартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законамиУкраїни з питань оподаткування.
Визначенавартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсомНаціонального банку України, що діяв на момент виникнення податковихзобов’язань.
Для робіт(послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній територіїУкраїни, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт(послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов’язковихплатежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у цінупродажу робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним)курсом Національного банку України, що д
Операції,що звільнені від оподаткування
Пільги щодосплати ПДВ:
1. майно,товари, на які не нараховується ПДВ(продаж товарів спеціального призначеннядля інвалідів).
2. приперетинанні майном, іншими матеріальними цінностями митного кордону України(експорт товарів за межі України).
3. звільненнявід сплати ПДВ для певних юридичних осіб (представництва міжнароднихорганізацій, що створені та діють на території України на підставі міжнароднихдоговорів).
Звільняютьсявід оподаткування операції з:
1. продажувітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованимимагазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів
2. продажу(передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масовоїінформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва;продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняноговиробництва;
3. наданнязгідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої,середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, якімають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг звиховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячимимузичними та художніми школами, школами мистецтв;
4. продажутоварів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленимКабінетом Міністрів України;
5. послуг здоставки пенсій та грошової допомоги населенню;
6. наданняпослуг з реєстрації актів громадянського стану державними органами,уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;
7. продажулікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні увстановленому законодавством порядку, в тому числі надання послуг з такогопродажу аптечними установами;
8. наданняпослуг з охорони здоров’я згідно з переліком, встановленим Кабінетом МіністрівУкраїни, закладами охорони здоров’я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) нанадання таких послуг;
9. продажупутівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у закладах запереліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Зазначена пільга непоширюється на продаж путівок нерезидентам;
10. інші
 
Ставки податку
Ставки:
· нульоваставка.
· 20відсотків: Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається доціни товарів (робіт, послуг).
Податок занульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
1. продажутоварів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митноїтериторії України.
2. продажу робіт(послуг), призначених для використання та споживання за межами митної територіїУкраїни.
3. продажутоварів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані натериторії України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно допорядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
4. інші.
Недозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення(експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено відоподаткування на митній території України згідно з Законом.  
 
Порядокобчислення і сплати податку
Продаж товарів(робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковимнарахуванням податку на додану вартість.
Податковезобов’язання — загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному(податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.
Податкованакладна Платникподатку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має міститизазначені окремими рядками:
а) порядковийномер податкової накладної;
б) датувиписування податкової накладної;
в) назвуюридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи,зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковийномер платника податку (продавця та покупця);
д) місцерозташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи,зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис(номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм);
є) повну назвуотримувача;
ж) цінупродажу без врахування податку;
з) ставкуподатку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну сумукоштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
У разі звільненнявід оподаткування у випадках, передбачених Законом, у податковій накладнійробиться запис „Без ПДВ“ з посиланням на відповідний підпункт пункту5.1 чи пункт статті 5 Закон України „Про ПДВ”.
Податкованакладна складається у момент виникнення податкових зобов’язаньпродавця у двох примірниках.
Оригіналподаткової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів(робіт, послуг).
Для операцій,що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податковінакладні.
Податкованакладна є
· звітнимподатковим документом
· іодночасно розрахунковим документом.
Податкованакладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт,послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку,передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податків.
Право нанарахування податку та складання податкових накладних надається виключноособам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9Закону України “Про ПДВ”.
Суб’єктипідприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування,яка не передбачає сплати ПДВ або передбачає його сплату в іншому, ніж визначеноЗаконом, порядку, втрачають право на нарахування ПДВ, податковий кредит таскладання податкової накладної, а також на отримання відшкодування заподатковий період, в якому відбувся такий перехід.
Податкованакладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на йоговимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, іншийрозрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт,послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.
Податкованакладна не виписується
· якщообсяг разового продажу товарів (робіт, послуг) не більший двадцяти гривень,
· у разіпродажу транспортних квитків
· привиписуванні готельних рахунків.
При цьомупідставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (іншийрозрахунковий або платіжний документ).
Датавиникнення податкових зобов’язань
Датою виникненняподаткових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, якаприпадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, щосталася раніше:
· або датазарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платникаподатку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разіпродажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти — дата їхоприбуткування в касі платника податку,
· або датавідвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, щозасвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Датоювиникнення податкових зобов’язань у разі продажу товарів (робіт, послуг) зоплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштівна поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідноїкомпенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такогоплатника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.
Датою виникненняподаткових зобов’язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформленняввізної митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягаєсплаті.  
 
Податковийкредит
Податковийкредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітногоперіоду, визначена згідно з Законом про ПДВ.
Податковий кредитзвітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платникомподатку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг),вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) таосновних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не дозволяєтьсявключення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що непідтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
У разі коли зарезультатами звітного періоду сума має від’ємне значення, така сума підлягаєвідшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягоммісяця, наступного після подачі декларації.
Підставою дляотримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Забажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю абочастково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платникаподатку відображається в податковій декларації.
Здійсненнявідшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов’язковихплатежах) не дозволяється.
Особливостіоподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) замежі митної території України
Бюджетневідшкодування — сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірноюсплатою податку у випадках, визначених Законом про ПДВ.
Платник податку,який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) замежі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортноговідшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такоговідшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Зазначенийрозрахунок подається разом із такими документами:
а) митноюдекларацією, яка підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межімитної території України, відповідно до митного законодавства, або актом (іншимдокументом), який засвідчує передання права власності на роботи (послуги),призначені для їх споживання за межами митної території України;
б) копіямиплатіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податкукоштів на користь іншого платника податків, в оплату придбаних товарів(робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання,а при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених (імпортованих)таким платником податку, — ввізною митною декларацією, що підтверджує фактмитного оформлення товарів для їх вільного використання на митній територіїУкраїни.
Реєстраціяосіб як платників податку на додану вартість
ДПА України ведереєстр платників податку.
Будь-якій особі,діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковийномер, що використовується для справляння податку.
Особи, щопідпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 Закону про ПДВ, зобов’язанізареєструватися як платники ПДВ в органі державної податкової служби замісцем їх знаходження.
Форма заяви прореєстрацію встановлюється центральним органом державної податкової службиУкраїни.

Про плату заземлю
Закон України»Про плату за землю”  від 3 липня 1992 року   
Закон „Про платуза землю” визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів,а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю,відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справлянняземельного податку.   
Використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється увигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно відгрошової оцінки земель.
Розміри податку за земельні ділянки,грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку,визначеному Законом „Про плату за землю”.     
За земельніділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.  
Плата за землю запроваджується зметою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціональноговикористання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодуваннявитрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням наземлях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою тамоніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктуринаселених пунктів.   
Розмірземельного податку не залежить від результатів господарської діяльностівласників землі та землекористувачів.  
Ставки земельногоподатку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можутьвстановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону „Проплату за землю”.
Зміни ідоповнення до Закону „Про плату за землю” вносяться не пізніше ніж за тримісяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку новогобюджетного року.  
Об’єктом плати за землю є земельнаділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності абокористуванні, у тому числі на умовах оренди. 
Суб’єктом плати за землю (платником) євласник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у томучислі орендар.   
 
ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ   
Ставки земельногоподатку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсоткахвід їх грошової оцінки у таких розмірах:  для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;  для багаторічних насаджень — 0,03.  За сільськогосподарські угіддя, щонадані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням,незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податоксправляється згідно з частиною першою цієї статті.     
 
ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІНАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ   
Ставки земельногоподатку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одноговідсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених участинах п’ятій — десятій цієї статті та частині другій статті 6 Закону „Проплату за землю”.  
Якщо грошовуоцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податкувстановлюються у певних визначених законом розмірах. 
ПІЛЬГИ ЩОДОПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ  
Від земельногоподатку звільняються:   
1) заповідники, втому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (кріммисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні ізоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’яткисадово-паркового мистецтва; 
2) вітчизнянідослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладівсільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; 
3) органидержавної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури,заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету(за винятком військових формувань, утворених відповідно до законів України,крім Збройних Сил України та Прикордонних військ України), спеціалізованісанаторії України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженимМіністерством охорони здоров’я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчізаклади України, а також підприємства, установи і організації України, у складіяких є структурні підрозділи (філії, представництва), що надаютьсанаторно-курортні та оздоровчі послуги дітям, громадські організації інвалідівУкраїни, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майнояких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місцероботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотківзагальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці такихінвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складувалових витрат виробництва (обігу).  (абзац змінено:   4) вітчизняні закладикультури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичноїкультури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовимпризначенням; 
4) зареєстрованірелігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькоюдіяльністю;  5) установи, організації та підприємства, що віднесені до віданняНаціональної академії наук України та галузевих академій наук;
 ОБЧИСЛЕННЯ ІСТРОКИ СПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ,  ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ ВІД ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ 
Підставою для нарахування земельногоподатку є дані державного земельного кадастру. 
Юридичні особи самостійно обчислюютьсуму земельного податку в порядку, визначеному Законом „Про плату за землю”, заформою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України,щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державнійподатковій інспекції. 
По нововідведенихземельних ділянках розрахунки розмірів податку подаються юридичними особамипротягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. 
Нарахування земельного податкугромадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видаютьплатникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплатуподатку. 
За земельнуділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількохюридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з нихпропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні. 
За земельнуділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількохюридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з нихпропорційно їх частці у власності на будівлю.  
Власники землі та землекористувачісплачують земельний податок з дня виникнення права власності або правакористування земельною ділянкою.  
У разіприпиненняправа власності або права користування земельною ділянкою податок сплачуєтьсяза фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточномуроці.    

Про податок звласників транспортних засобів
та іншихсамохідних машин і механізмів
Закон України«Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів” від 11 грудня 1991 року.
 
Платниками податку з власниківтранспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є
1. підприємства,установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи(далі — юридичні особи),
2. громадяниУкраїни, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — фізичні особи),- які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власнітранспортні засоби, які відповідно до статті 2 Закону „Про податок з власниківтранспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” є об’єктамиоподаткування.
Об’єктами оподаткування є:
· трактори(колісні),
· автомобілі,призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;
· автомобілілегкові,
· автомобілівантажні,
· автомобіліспеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезенняпасажирів і вантажів, (крім автомобілів спеціального призначення швидкоїдопомоги та пожежних);
· мотоцикли(включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що маютьоб’єм циліндра двигуна до 50 см-3,
· яхти тасудна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних),
· човнимоторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), іншічовни (крім спортивних).
Транспортнізасоби, що не є об’єктами оподаткування:
· тракторина гусеничному ходу;
· мотоцикли(включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об’ємом циліндрадвигуна до 50 см-3;
· тількиавтомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;
· транспортнізасоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портахта аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані,;
· машини імеханізми для сільськогосподарських робіт;
· тількияхти, судна парусні і човни спортивні.
Податок з визначених Законом „Проподаток з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів” власників наземних транспортних засобів сплачується за місцезнаходженнямюридичних осіб і місцем проживання фізичних осіб на спеціальнірахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету АвтономноїРеспубліки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.
Територіальнідорожні фонди 85 відсотків із суми цього податку спрямовують на фінансуваннявитрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманнямавтомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15відсотків — до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць внаселених пунктах, що належать до комунальної власності і суміщаються завтомобільними дорогами загального користування державного значення.
Податок звизначених Законом „Про податок з власників транспортних засобів та іншихсамохідних машин і механізмів” власників водних транспортних засобівспрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів).
Від сплатиподатку звільняються:
а) підприємстваавтомобільного транспорту загального користування — щодо транспортних засобів,зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядкувизначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від формвласності;
б) навчальнізаклади державної та комунальної форм власності, які фінансуються з відповіднихбюджетів, стосовно транспортних засобів, за умови використання їх відповідно достатутної діяльності;
в) особи,зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України „Про статус ісоціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи“, статтях 4 — 11 Закону України „Про статус ветераніввійни, гарантії їх соціального захисту“, статтях 6 і 8 Закону України»Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадянпохилого віку в Україні”, а також інваліди незалежно від групиінвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціальногозахисту) — щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрівдвигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиноюкорпусу до 7,5 м;
г) особи,зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України «Про статус ісоціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигунадо 2500 см-3 або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 см-3 чиодного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зонигарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічногоконтролю;
д) на 50відсотків _ сільськогосподарські підприємства — товаровиробники за тракториколісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістюмісць не менше десяти;
е) на 50відсотків _ громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 8703), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 рокувключно.
Строки сплатиподатку
Податок звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмівсплачується:
фізичними особами — перед реєстрацією,перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядомтранспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізнішепершого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд;
юридичними особами — щоквартальнорівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.
За придбані протягом рокуюридичними особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацієюпо строках сплати (кварталах), які не настали, починаючи з кварталу, в якомупроведено реєстрацію транспортного засобу.
Розрахунок сумиподатку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстраціїподається до відповідного податкового органу. За транспортні засоби, знятіпротягом року з обліку, податок не повертається.
Фізичні особи — платники податкузобов’язані пред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію аботехнічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення просплату податку як за попередній, так і за поточний роки, а платники, звільненівід сплати цього податку, — відповідний документ, що дає право на користуванняцими пільгами.
Юридичні особи — платники податку зобов’язаніпред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічнийогляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом(поміткою) установи банку про зарахування податку по наземним транспортнимзасобам до територіальних дорожніх фондів, а по водним транспортним засобам — до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних,міських).
У разівідсутності документів про сплату податку або документів, що дають право накористування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний оглядтранспортних засобів не провадяться.
Порядокобчислення і сплати податку
Податок звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмівобчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількістьтранспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1січня поточного року.
Обчисленняподатку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об’ємуциліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів,а податок з власників водних транспортних засобів — виходячи з довжинитранспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 Закону„Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів”.
Перерахунки юридичнимиособами розміру податку у зв’язку з перереєстрацією транспортних засобів,визначених Законом „Про податок з власників транспортних засобів та іншихсамохідних машин і механізмів”, протягом даного року не провадяться.
У порядку,визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свогознаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів доподаткових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, наоснові бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою,затвердженою центральним податковим органом України.
У разі викраденнятранспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо фактвикрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушеновідповідну кримінальну справу.
Якщо правокористування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншійособі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником абовід його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученніна право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цьоготранспортного засобу.
Сума податку звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, щосплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3Закону „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машині механізмів”.
Якщо транспортнізасоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинномурозмірі встановленої суми. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які несплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більш як за три попередніхроки.
Перерахуваннянеправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередніх роки.

Лекція проподаток з доходів фізичних осіб
 
Податок з доходівфізичних осіб — плата фізичної особи за послуги, які надаються їйтериторіальною громадою, на території якої така фізична особа має податковуадресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з законом „Проподаток з доходів фізичних осіб”.
Дохід з джереломйого походження з України будь-який дохід, одержаний платником податку абонарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності натериторії України, у тому числі, але не виключно, у вигляді:
а) процентів заборговими вимогами чи зобов’язаннями, випущеними (емітованими) резидентом;
б) дивідендів,нарахованих резидентом емітентом корпоративних прав;
в) доходів увигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами такорпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах;
г) доходів увигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числіпромислової) власності, отриманих від резидента;
д) доходів увигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідокздійснення платником податку трудової діяльності на території України, відпрацедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом абонерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботиза наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває замежами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), утому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності абоперебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованиму Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;
е) доходів віднадання в оренду (лізинг): нерухомості, розташованої на території України;рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користуваннятаким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи єорендодавець резидентом чи нерезидентом;
є) доходів відпродажу нерухомого майна, розташованого на території України;
ж) доходів відпродажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об’єкта рухомогомайна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно іззаконом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачевізнаходиться на території України;
з) доходів відздійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійноїдіяльності на території України;
и) доходів, щовиплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числіу лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків;
і) доходів увигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їхвиплати знаходяться на території України;
ї) інших доходівяк виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуванихрезидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходівзнаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи,що їх виплачує (нараховує).
Іноземний дохід — дохід, відмінний від доходу зджерелом його походження з території України.
Загальнийоподатковуваний дохід — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно ззаконом „Про податок з доходів фізичних осіб”, нарахований (виплачений) накористь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі — оподатковуваний дохід).
Загальнийоподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевомуоподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягаютьоподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, якіоподатковуються за іншими правилами, визначеними законом „Про податок з доходівфізичних осіб”.
Загальниймісячний оподатковуваний дохід дорівнює сумі оподатковуваних доходів,виплачених (нарахованих) протягом такого звітного податкового місяця.
Загальний річнийоподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів,отриманих (нарахованих) протягом такого звітного податкового року.
Незалежнапрофесійна діяльність — діяльність, що полягає в участі фізичних осіб унауковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькійдіяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубнихтехніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків,інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятихрелігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщотакі особи не є найманими працівниками чи суб’єктами підприємницькоїдіяльності, які згідно з абзацом другим пункту 1.8 цієї статті прирівнюються донайманої особи.
Самозайнята особа- платник податку, який є суб’єктом підприємницької діяльності або здійснюєнезалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такоїпідприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Для цілей закону„Про податок з доходів фізичних осіб” членами сім’ї фізичної особи є її дружинаабо чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у томучислі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини абочоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка,онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такоїфізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Членами сім’ї фізичноїособи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловікаабо дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і їїчоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.
Інші члени сім’їфізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Платникиподатку
Платникамиподатку є:
· резидент, який отримує якдоходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
· нерезидент, який отримуєдоходи з джерелом їх походження з території України.
Не є платникомподатку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з територіїУкраїни і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовахвзаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВерховноюРадою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такоїдипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншоїдіяльності.
Якщо платникподатку помирає або визнається судом померлим чи безвісно відсутнім, то податокза останній податковий період справляється з активів такого платника податку(нарахованих на його користь доходів) при відкритті спадщини, з урахуваннямобмежень, встановлених законом.
Об’єктоподаткування
Об’єктомоподаткування резидента є:
1. загальниймісячний оподатковуваний дохід;
2. чистий річнийоподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річногооподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
3. доходи зджерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їхвиплаті;
4. іноземнідоходи.
Об’єктомоподаткування нерезидента є:
1. загальниймісячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
2. загальнийрічний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
3. доходи зджерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їхвиплаті.
Загальнийоподатковуваний дохід
Загальний річнийоподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуванихдоходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такогозвітного року.
До складузагального місячного оподатковуваного доходу включаються:
1. доходи увигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені)платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;
2. доходи відпродажу об’єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у виглядісум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування аборозпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва,літератури або іншими нематеріальними активами) (далі — роялті), у тому числіодержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;
3. сума(вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормамистатті 14 закону „Про податок з доходів фізичних осіб”;
4.дохід віднадання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування),визначений у порядку, встановленому пунктом 9.1 статті 9 закону „Про податок здоходів фізичних осіб”;
5. дохід у вигляді неустойки, штрафівабо пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальноїабо немайнової (моральної) шкоди.
6. дохід увигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів;
7. інші доходи,крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті;
 
Податковийкредит
Платник податкумає право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Підстави длянарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаютьсяплатником податку у річній податковій декларації.
До складуподаткового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтвердженіплатником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовимордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором,які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму такихвитрат.
Зазначені упідпункті документи не надсилаються податковому органу, але підлягаютьзберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведенняподатковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податковогокредиту. 
Платник податкумає право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати,фактично понесені ним протягом такого звітного року:
1. суму коштівабо вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань абоблагодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, урозмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п’яти відсотків від сумийого загального оподатковуваного доходу такого звітного року;
2. суму коштів,сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартостісередньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншогочлена його сім’ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної упідпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 закону „Про податок з доходів фізичнихосіб”, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягомзвітного податкового року.
3. суму власнихкоштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров’я длякомпенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку абочлена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків,донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що непокриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового медичного страхування,крім витрат на:
а) косметичнелікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, непов’язане з медичними показаннями);
б) водолікуваннята геліотерапію, не пов’язані з лікуванням хронічних захворювань;
в) лікування тапротезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики тапорцеляни;
г) аборти, крімабортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність сталанаслідком зґвалтування; д) операції з переміни статі;
е) лікуваннявенеричних захворювань, крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною якихстало нестатеве зараження або зґвалтування;
є) лікування тютюновоїчи алкогольної залежності;
ж) клонуваннялюдини або її органів;
з) придбанняліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, якіне підпадають під перелік життєво необхідних, встановлений Кабінетом МіністрівУкраїни;
Якщо платникподатку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідкамизвітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки непереноситься. Стаття 7.
Ставка податку
Ставка податкустановить 15 відсотків (до 01.01.2007р. – 13  відсотків) від об’єктаоподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 статті закону „Проподаток з доходів фізичних осіб”.
Ставка податкустановить 5 відсотків від об’єкта оподаткування, нарахованого податковимагентом як:
· процентна депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно дозакону (крім страховиків);
· процентнийабо дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;
· в іншихвипадках, прямо визначених відповідними нормами закону „Про податок з доходівфізичних осіб”.
Ставка податкустановить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 статті закону „Проподаток з доходів фізичних осіб”, від об’єкта оподаткування, нарахованого яквиграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-якихінших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, за виняткомдоходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 закону „Про податокз доходів фізичних осіб”.
Ставка податкуможе становити інший розмір, визначений відповідними нормами закону „Проподаток з доходів фізичних осіб”.

Оподаткуванняоперацій з продажу об’єктів нерухомого майна
І. Оподаткуванняоперації з продажу нерухомого майна, яке перебувало у власності платникаподатку на момент набрання чинності законом „Про податок з доходів фізичнихосіб”
І. Дохід,отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягомзвітного податкового року будинку, квартири чи кімнати (включаючи землю, щознаходиться під таким об’єктом нерухомого майна, або присадибну ділянку),оподатковується за ставкою цього податку у розмірі 1 відсотка від вартостітакого майна, якщо загальна площа такого будинку, квартири або кімнати неперевищує 100 квадратних метрів.
У разі, колиплоща такого об’єкта нерухомого майна перевищує 100 квадратних метрів, точастина доходу, пропорційна сумі такого перевищення, підлягає оподаткуванню заставкою – 5%.
ІІ. Дохід,отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового рокубільш ніж одного з об’єктів нерухомості, зазначених вище, або від продажуоб’єкта нерухомості, іншого ніж зазначеного вище, підлягає оподаткуванню заставкою – 5%.
У такому жпорядку оподатковується дохід від продажу об’єкта незавершеного будівництва.
Дохід від продажуоб’єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорікупівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна,розрахованої державним органом, уповноваженим здійснювати таку оцінкувідповідно до законодавства.
Оподаткуванняоперацій з продажу або обміну об’єкта нерухомості, набутого у власністьплатником податку після набрання чинності законом „Про податок з доходівфізичних осіб”
І. Прибуток,отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягомзвітного податкового року будинку, квартири чи кімнати (включаючи землю, щознаходиться під таким об’єктом нерухомого майна, або присадибну ділянку),оподатковується за ставкою 15% (13%). Зазначений прибуток розраховується якпозитивна різниця між доходом, отриманим внаслідок продажу такого об’єктанерухомості, та витратами, понесеними на його придбання (будівництво), зменшенана 10 відсотків у розрахунку за кожний рік володіння такою нерухомістю,починаючи з другого календарного року, наступного за роком набуття власності натаку нерухомість, а саме за такою формулою:
П = (Д — В) х(1-0,1 х (Р-1)), де
П — оподатковуваний прибуток;
Д — дохід,отриманий платником податку внаслідок відчуження об’єкта нерухомості;
В — витрати,понесені платником податку у зв’язку з придбанням такого об’єкта нерухомості;
Р — кількістьповних або неповних календарних років, протягом яких об’єкт нерухомостіперебував у власності платника податку (спільній сумісній власності з іншимчленом подружжя).
При цьому сумаподатку з такого прибутку не може бути меншою суми мінімальної заробітноїплати, встановленої на 1 січня року, в якому відбувається відчуження такогооб’єкта нерухомості.
ІІ. Прибуток,одержаний від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одногооб’єкта нерухомості з числа зазначених вище, або об’єкта нерухомості, незазначеного вище, розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманимвнаслідок продажу такого об’єкта нерухомості, та витратами, понесеними на йогопридбання (будівництво), та оподатковується за ставкою 15% (13%).
У такому жпорядку оподатковується прибуток від продажу об’єкта незавершеного будівництва.При цьому сума податку з такого прибутку не може бути меншою суми мінімальноїзаробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому відбувається відчуженнятакого об’єкта нерухомості.
Оподаткуванняоперацій з продажу або обміну об’єкта рухомого майна
Дохід платникаподатку від продажу об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового рокуоподатковується за ставкою 15% (13%).
Як виняток ізцього пункту, при продажу об’єкта рухомого майна у вигляді легковогоавтомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна продавецьзвільняється від сплати цього податку, за умови сплати (перерахування) ним сумивідповідного державного мита до бюджету до або під час такого продажу.
Оподаткуваннядоходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів,майна, майнових чи немайнових прав
Об’єкти спадщиниплатника податку поділяються з метою оподаткування на:
а) об’єктнерухомого майна;
б) об’єктрухомого майна, зокрема:
· предмет антикваріату абовитвір мистецтва;
· природне дорогоцінне каміннячи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/абоприродного дорогоцінного каміння;
· будь-який транспортний засібта приладдя до нього;
· інші види рухомого майна;
в) об’єкткомерційної власності, а саме — цінний папір (крім депозитного (ощадного)сертифіката), корпоративне право, власність на об’єкт бізнесу як такий, тобтовласність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власністьабо право на отримання доходу за нею;
г) сумистрахового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами,укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахункуспадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного страхування;
д) кошти, а самеготівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих убанках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні)сертифікати.
Об’єкти спадщиниоподатковуються:
при отриманніспадщини членами сім’ї першого ступеня споріднення:
а) за нульовоюставкою до:
– вартостівласності, визначеної у підпунктах «а», «б», «д»пункту, зазначеного вище, що успадковується іншим членом подружжя спадкодавця;
– вартостівласності, визначеної у підпунктах «а», «б» пунктузазначеного вище, яка успадковується членом сім’ї спадкодавця першого ступеняспоріднення, що не є одним із подружжя, та другого ступеня споріднення;
б) за ставкою 5%до:
· сумикоштів, яка не перевищує суму, що дорівнює стократному розміру мінімальноїзаробітної плати, встановленої законом на початок року, в якому така спадщинауспадковується членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не єчленом його подружжя;
· вартостівласності, визначеної у підпункті «г» пункту, зазначеного вище, уразі успадкування її членом подружжя спадкодавця;
в) за ставкою 15%(13%) до:
· вартостівласності, визначеної у підпункті «в» пункту, зазначеного вище, цієїстатті, яка успадковується членом сім’ї спадкодавця першого ступеняспоріднення;
· вартостівласності, визначеної у підпункті «г» пункту, зазначеного вище, щоуспадковується членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не єчленом його подружжя;
· сумиперевищення коштів над сумою стократного розміру мінімальної заробітної плати,встановленої законом на початок року, в якому така спадщина успадковуєтьсячленом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є членом йогоподружжя;
При отриманніспадщини спадкоємцями, що не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеняспоріднення, об’єкти спадщини оподатковуються — за ставкою  15% (13%), добудь-якого об’єкта спадщини, за винятками, зазначеними вище.
При отриманніспадщини будь-яким спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента об’єкти спадщиниоподатковуються — за ставкою 30% (26%), до будь-якого об’єкта спадщини.
Оподаткуваннядоходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладеннядоговору дарування)
Кошти, майно,майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платникуподатку, оподатковуються за правилами, встановленими законом „Про податок здоходів фізичних осіб” для оподаткування спадщини.
Не підлягаютьоподаткуванню доходи як кошти або майно (майнові чи немайнові права),подаровані одним членом подружжя іншому, у межах їх частини спільної частковоїчи спільної сумісної власності згідно із законом.

Про податок напромисел
Декрет КМУ „Проподаток на промисел” від 17 березня 1993 року   
Платникамиподатку на промисел є 
1. громадяниУкраїни,
2. іноземнігромадяни та  особи без громадянства (надалі — громадяни) 
як ті, що мають,так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони незареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, небільше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених,перероблених та куплених продукції, речей, товарів (надалі — товари).   
Об’єктомоподаткуванняє сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином удекларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) замісцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання вУкраїні, — за місцем продажу товарів. 
Не декларуєтьсята не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, наприсадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва,худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою всирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власногобджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають уприватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.   
Ставка податку на промисел встановлюється врозмірі 10 відсотків указаної в декларації вартості товарів, що підлягаютьпродажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієїмінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семикалендарних днів ставка податку подвоюється.   
Порядок сплатита зарахування податку   
Податок напромисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю,вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартостітоварів і ставки податку.
Сума податку заневикористаним патентом поверненню не підлягає. 
Мінімальнийтермін дії одноразового патенту — три, максимальний — сім календарних днів.Форма патенту встановлюється Головною державною податковою інспекцією України. 
Податок напромисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразовогопатенту.    
Обов’язкиплатників   
Громадяни, якіпродають товари, повинні пред’являти на вимогу посадових осіб державнихподаткових інспекцій та органів внутрішніх справ одноразові патенти. 
У разі колипродаж товарів здійснюється протягом календарного року більше чотирьох разів,така діяльність вважається систематичною і зобов’язує громадян зареєструватисяяк суб’єкти підприємництва відповідно до чинного законодавства України.   
Міравідповідальності платників   
На громадян, якіздійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушеннямтерміну їх дії чи здійснюють продаж товарів, не зазначених в деклараціях,начальниками державних податкових інспекцій та їх заступниками накладаютьсяадміністративні штрафи від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладенняадміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.  Протоколи про адміністративні правопорушенняскладаються посадовими особами державних податкових інспекцій і органіввнутрішніх справ. 
Виконавчікомітетиміських, районних у місті Рад народних депутатів, районні, районні в містахКиєві і Севастополі державні адміністрації інформують населення про порядокпродажу товарів за одноразовими патентами, визначають місця та створюютьналежні умови для його здійснення.                         
Податковазастава –  спосіб  забезпечення  податкового зобов’язання платника податків, непогашеного у  строк. 
Податкова застававиникає в силу закону.
У  силу податкової  застави  орган стягнення має право в разі  невиконання забезпеченого  податковою заставою податкового зобов’язання одержатизадоволення з  вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами упорядку, встановленому законом.
Метаподаткової застави — захист  інтересів   бюджетних  споживачів 
Право податкової застави  виникає  згідно  із  законом та не потребує письмовогооформлення.
Правоподаткової застави виникає у разі:
· неподанняабо  несвоєчасного   подання   платником   податків податкової  декларації.
· несплатиу строки,  встановлені цим Законом, суми податкового зобов’язання,   самостійно  визначеної   платником   податків   у податковій декларації або визначеноїконтролюючим органом.
Право  податковоїзастави  поширюється  на  будь-які види активів платника податків:
· які перебувалив його власності (повному господарському віданні) у день виникненнятакого права,
· якіплатник податків  набуде  прав  власності  у  майбутньому,  домоменту  погашення  його  податкових  зобов’язань  або податкового боргу.
Платникподатків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державнихреєстрах застав рухомого чи нерухомого  майна, а податковий органзобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідномудержавному реєстрі застав за  умови  строку дії такої податкової застави більшяк десять календарних днів.
Податковапорука
За договоромподаткової поруки банк-поручитель зобов’язується перед податковим органом  відповідати за належне виконання платником  податків обов’язків із погашенняйого податкового зобов’язання або податкового боргу у строки та за процедурою,визначені Законом України „Про.порядок погашення зобов’язань платниківподатків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Податковий органзобов’язаний відмовитися від права податкової застави активів платникаподатків  у  разі  коли банк-резидент поручається за нього.
Банк-поручитель,який виконав зобов’язання з погашення податкового зобов’язання або податковогоборгу платника податків, має право зворотної вимоги до такого платникаподатків у розмірі виплаченої суми.
Договірподаткової  поруки  набирає   чинності   після  його повідомчої реєстрації  у  податковому органі за місцезнаходженням (місцемподаткової реєстрації) платника податків,  що здійснюється на  підставі надання  податковому органу нотаріально посвідченого договору поруки.
Податковийорган  зобов’язаний  видати  платнику податків   протягом   одного  робочого  дня, наступного  за  днем отримання договору поруки, довідку про реєстраціютакого договору, на  підставі  якої активи платника податків вважаютьсязвільненими з-під податкової застави. 
Договір поруки неможе бути відкликаним поручителем до повного погашення податкового боргу. Поручитель не має права передоручати виконання зобов’язань  за  таким договором поруки третім особам.

Про спрощенусистему оподаткування,
обліку тазвітності  суб’єктів
малогопідприємництва
Указ ПрезидентаУкраїни „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності  суб’єктівмалого підприємництва” в редакції від 28.06.1999.   
Установити, щоспрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для такихсуб’єктів малого підприємництва:  
· фізичнихосіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи іу трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом рокуперебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;  
· юридичнихосіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правовоїформи та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючихне перевищує 50 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.  
Середньообліковачисельність працюючих для суб’єктів малого підприємництва визначається заметодикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх йогопрацівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, атакож працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособленихпідрозділів.  
Виручкою відреалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактичноотримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та)в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).  
Суб’єктипідприємницької діяльності — юридичні особи, які перейшли на спрощену системуоподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунківза відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунківкоштами.   У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою відреалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів,та їх залишковою вартістю на момент продажу.  
Суб’єкти малогопідприємництва — фізичні особи мають право самостійно обрати спосібоподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплатуєдиного податку.  
Ставка єдиногоподатку для суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб встановлюєтьсямісцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльностіі не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.  
У разі колифізична особа — суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видівпідприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку,нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищуєвстановленої максимальної ставки.  
У разі колиплатник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використаннямнайманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї,ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.  
Суб’єктпідприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний податок,звільняється від обов’язку нарахування, відрахування та перерахування додержавних цільових фондів зборів, пов’язаних з виплатою заробітної платипрацівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів йогосім’ї.  
Суб’єктпідприємницької діяльності — фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця непізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державногоказначейства України.  
ВідділенняДержавного казначейства України наступного дня після надходження коштівперераховують суми єдиного податку у таких розмірах:  
до місцевогобюджет — 43 відсотки;  
до Пенсійногофонду України — 42 відсотки;  
на обов’язковесоціальне страхування — 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяннязайнятості населення — 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюютьсявідповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, атакож витрат, зумовлених народженням та похованням.  
Доходи, отриманівід здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, невключаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітногороку такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, асплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахункузагальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, якіперебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, якіберуть участь у підприємницькій діяльності.  
Суб’єктпідприємницької діяльності — юридична особа, який перейшов на спрощену системуоподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставокєдиного податку:  
· 6відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) безурахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно ізЗаконом України «Про податок на додану вартість»;  
· 10відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), завинятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складуєдиного податку.  
Суб’єктипідприємницької діяльності — юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяцяне пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державногоказначейства України.  
Платники єдиногоподатку — юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платникамияких вони є згідно з цим Указом.  
Спрощена системаоподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва можезастосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності,передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва.  
Форма та порядоквидачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державноюподатковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.  
Для переходу наспрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкт малогопідприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби замісцем державної реєстрації.
Суб’єкт малогопідприємництва — юридична особа обов’язково зазначає, яку ставку єдиногоподатку ним обрано.  
Заява подаєтьсяне пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду(кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежівза попередній звітний (податковий) період.  
Рішення проперехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бутиприйняте не більше одного разу за календарний рік.  
Орган державноїподаткової служби зобов’язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатносвідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивованувідмову.  
Відмову відзастосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і поверненнядо раніше встановленої системи оподаткування суб’єкти малого підприємництваможуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду(кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податковоїслужби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного(податкового) періоду (кварталу).  
Форма книгиобліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цьогоУказу, і порядок її ведення суб’єктами малого підприємництва, які застосовуютьспрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державноюподатковою адміністрацією України.  
За результатамигосподарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб’єктималого підприємництва — юридичні особи подають до органу державної податковоїслужби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом,розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання нимиєдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на доданувартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітнийперіод з позначкою банку про зарахування коштів.   Суб’єкт малогопідприємництва — юридична особа зобов’язана вести книгу обліку доходів тавитрат і касову книгу.  
У разі порушеннявимог, установлених статтею 1 Указу, платник єдиного податку повинен перейти назагальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступногозвітного періоду (кварталу). 
Суб’єкти малогопідприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасністьподання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавствомУкраїни.  
Суб’єкт малогопідприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видівподатків і зборів (обов’язкових платежів):  
· податкуна додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосібоподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;  
· податкуна прибуток підприємств;  
· податкуна доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єктів малогопідприємництва);  
· плати(податку) за землю;  
· збору наспеціальне використання природних ресурсів;  
· збору доФонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи та соціального захисту населення; 
· збору доДержавного інноваційного фонду;  
· збору наобов’язкове соціальне страхування;  
· відрахуваньта зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних дорігзагального користування України;  
· комунальногоподатку;  
· податкуна промисел;  
· збору наобов’язкове державне пенсійне страхування;  
· збору завидачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;  
· внесківдо Фонду України соціального захисту інвалідів;   внесків до Державного фондусприяння зайнятості населення;  
· плати запатенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності».  
Новостворені тазареєстровані в установленому порядку суб’єкти малого підприємництва, якіподали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на правозастосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаютьсясуб’єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з тогокварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.  
Суб’єктипідприємницької діяльності — фізичні особи — платники єдиного податку маютьправо не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведеннярозрахунків із споживачами.  
Порядок веденняспрощеного обліку та звітності суб’єктами малого підприємництва відповідно доУказу затверджується Міністерством фінансів України.  
Дія Указу непоширюється на:  
суб’єктівпідприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності» в частині придбанняспеціального патенту;  
довірчітовариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківськіфінансові установи;  
суб’єктівпідприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належатьюридичним особам — учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не єсуб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;  
фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністюбез створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними татютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;  
спільнудіяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств».    

Фіксованийсільськогосподарський податок
Закон України«Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998 року    
Закон „Профіксований с/г податок” визначає механізм справляння фіксованогосільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськимитоваровиробниками у грошовій формі.   
фіксованийсільськогосподарський податок – це податок, який не змінюється протягом визначеного Законом„Про фіксований с/г податок” терміну і справляється з одиниці земельноїплощі.  
товарнасільськогосподарська продукція — це продукція сільськогосподарського виробництва,призначена для реалізації;  
Фіксованийсільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів(обов’язкових платежів):  
· податкуна прибуток підприємств;  
· плати(податку) за землю;  
· податку звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;  
· комунальногоподатку;  
· збору загеологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 
· збору наобов’язкове соціальне страхування;  
· збору набудівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загальногокористування України;  
· збору наобов’язкове державне пенсійне страхування;    
· плати запридбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;   збору заспеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потребсільського господарства).  
Інші податки тазбори (обов’язкові платежі), визначені Законом України „Про систему оподаткування“,сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах,визначених законодавчими актами України.    
Платникамифіксованого сільськогосподарського податку є
· сільськогосподарськіпідприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України,
·  селянські та іншігосподарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутомсільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізаціїсільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробкиза попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної сумивалового доходу підприємства.
Платниками цьогоподатку також є суб’єкти господарювання, утворені в результаті реорганізаціїсільськогосподарського підприємства — платника фіксованогосільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які такожзаймаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутомсільськогосподарської продукції.
Новостворенісуб’єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво(вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рікстворення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.
Підприємства, якізаймаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, зазначеної уцій статті, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатіввід інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“, які підлягаютьоподаткуванню на загальних підставах.
У разі,коли у звітному періоді валовий доход від операцій з реалізаціїсільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробкистановить менш як 75 відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачуєподатки у наступному звітному періоді на загальних підставах.  
До платниківфіксованого сільськогосподарського податку належать такожвласники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, яківиробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників таземлекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистогопідсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку,господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва,а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.   
Зміна порядку сплати податків ізборів (обов’язкових платежів) протягом звітного (податкового) року недопускається.   
Об’єктомоподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі — платники податку) єплоща сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарськомутоваровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі наумовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими,рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування тавилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).  
У випадку коли узвітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв’язкуз набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чиземлекористувач зобов’язаний здійснити уточнення сум податкових платежів наперіод до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки доорганів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки тадо органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.
Ставкафіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідьвстановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом МіністрівУкраїни, в таких розмірах: 
для ріллі,сіножатей та пасовищ — 0,5; 
для багаторічнихнасаджень — 0,3; 
для земельводного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькимигосподарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніхводоймах, — 1,5 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях таАвтономній Республіці Крим.  
Грошова оцінкасільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно іззаконодавством. 
Порядокнарахування та строки сплати фіксованого  сільськогосподарського податку   
Платники податкувизначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік упорядку і розмірах, передбачених Законом „Про фіксований с/г податок”, іподають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходженняплатника податку до 1 лютого поточного року.  
Сплата податкупроводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнімкалендарним днем базового звітного (податкового) місяця у розмірі третини сумиподатку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у такихрозмірах:
у I кварталі — 10відсотків;  
у II кварталі — 10 відсотків;  
у III кварталі — 50 відсотків;  
у IV кварталі — 30 відсотків. 
Обов’язки з доставки товарноїсільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій врахунок фіксованого сільськогосподарського податку покладаються на платниківподатку.   
Платники податку перераховують увизначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначействаУкраїни у районах за місцем розташування земельної ділянки. ВідділенняДержавного казначейства України у районах наступного дня після надходженнякоштів перераховують суми фіксованого сільськогосподарського податку у такихрозмірах: до місцевого бюджету — 30 відсотків, на обов’язкове державне пенсійнестрахування — 68 відсотків, на обов’язкове соціальне страхування — 2 відсотки.    

Тема:Банківське право. Банківська система України.
Банки ібанківська діяльність
Банк — юридичнаособа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку Україниздійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштівфізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, навласних
умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичнихта юридичних осіб.
Банківськадіяльність — залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб тарозміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власнийризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банкамзабороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за виняткомреалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крімвиконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованимбанкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) відфізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати увласності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталубанку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення,яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, якеперейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателявідповідно до умов договору застави;
3) майно, набутебанком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчуженобанком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Для здійсненнябанківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки уНаціональному банку України та інших банках в Україні і за її межами,банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківськірозрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно ізправилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банкуУкраїни.
Безготівковірозрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіяхчи в електронному вигляді.
Банки в Україніможуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжнівимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та іншідебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнароднійбанківській практиці.
Платіжніінструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їхемітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підставиздійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжногоінструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію,необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідаютьінструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціаторарозрахункової операції.
При виконаннірозрахункової операції банк зобов’язаний перевірити достовірність та формальнувідповідність документа.
Банківськаліцензія — документ, який видається Національним банком України в порядку і наумовах, визначених у Законі України „Про банки і банківськудіяльність“, на підставі якого банки мають право здійснювати банківськудіяльність.
Письмовий дозвілНаціонального банку — документ, який видає Національний банк у порядку і наумовах, визначених Законом України „Про банки і банківськудіяльність“ та цим Положенням, на підставі якого банки мають правоздійснювати окремі операції,
передбачені статтею 47 Закону України „Про банки і банківськудіяльність“. 
Банк має правоздійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.Банк має право розпочати здійснювати операції лише за умови дотримання вимогчинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національногобанку України, якими
визначаються умови для здійснення відповідних операцій (у тому числі щодонаявності технічних умов, спеціальних підрозділів, їх керівників, відповіднихспеціалістів та внутрішніх положень, що регламентують порядок здійсненняоперацій). Банки, філії банків здійснюють банківську діяльність у порядку,визначеному Законом України „Про банки і банківську
діяльність“, нормативно-правовими актами Національного банку, тавідповідно до них розробленими статутами, внутрішніми положеннями банків. Філіїбанків здійснюють банківські та інші операції згідно з положенням про філію, напідставі банківських ліцензій та
письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності та у межахписьмового дозволу, наданого банком.
Без отриманнябанківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність іззалучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданнякредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківськоїдіяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чиадміністративну відповідальність згідно із законодавством України.
Документиподаються до Національного банку відповідно до Положення про порядок видачібанкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконанняокремих операцій, затв. постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. і мають бутивикладені українською мовою.
Не приймаються дорозгляду документи, у яких є дописування, закреслені слова чи інші виправлення;документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження.
Національний банквидає банку банківську ліцензію у разі дотримання ним таких обов’язкових умов:
а) на часзвернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії зареєстрованийпідписний капітал банку повинен бути повністю сплачений: для місцевихкооперативних банків, що діють у межах однієї області — 1 млн.євро;  длябанків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (за виняткоммісцевих кооперативних банків), у тому числі: спеціалізованих ощадних таіпотечних банків — 3 млн.євро; для банків, які здійснюють свою діяльність натериторії всієї України, у тому числі: спеціалізованих інвестиційних та розрахункових(клірингових), центрального кооперативного банку і банківської корпорації — 5млн.євро. Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється заофіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банкомна день укладення установчого договору;
б) банк має бутизабезпечений належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою,програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, потрібними для здійсненнябанківських операцій, ведення бухгалтерського обліку та складання щоденного балансовогозвіту і відповідної статистичної звітності, а також якісного проведеннярозрахунків та участі в системі електронних платежів Національного банку, щовідповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку;
в) наявність убанку приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим нормативно-правовимиактами Національного банку. Касовий вузол та сховище банку мають відповідатитехнічним вимогам, викладеним у Відомчих будівельних нормах „Будинки іспоруди. Проектування банків та банківських сховищ“.
г) наявність якмінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, якімають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком,кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам. Керівники банку повиннімати бездоганну ділову репутацію. На зазначені посади не можуть бути призначеніособи, які були керівниками банків, що визнані відповідно до чинногозаконодавства України банкрутами або щодо яких Національний банк прийняврішення про ліквідацію чи про відкликання банківської ліцензії, та особи, якіпритягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогоюНаціонального банку. Керівниками банку вважаються особи, визначені відповіднодо вимог частини першої статті 42 Закону України „Про банки та банківськудіяльність“, а саме: голова банку, його заступники та члени ради банку,голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, йогозаступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.
Після отриманнябанківської ліцензії банк зобов’язаний протягом усього часу дії банківськоїліцензії дотримуватися ліцензійних вимог, у тому числі щодо розмірурегулятивного капіталу. На підставі банківської ліцензії банки мають правоздійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) відюридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів ібанків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків задопомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщеннязалучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
За наявностібанківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволуздійснювати такі операції та угоди: надання гарантій і поручительств та іншихзобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставленітовари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог таприймання платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання танадання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск,купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжнихінструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використаннямцих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківськихоперацій.
За наявностібанківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банкубанки мають право здійснювати такі операції:
 1) операції звалютними цінностями:
а) неторговельніоперації з валютними цінностями;
б) веденнярахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті таклієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
в) веденнякореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземнійвалюті;
г) веденнякореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
ґ) відкриттякореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті таздійснення операцій за ними;
д) відкриттякореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті таздійснення операцій за ними;
е) залучення тарозміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
є) залучення тарозміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
ж) операції збанківськими металами на валютному ринку України;
з) операції збанківськими металами на міжнародних ринках;
и) інші операціїз валютними цінностями на міжнародних ринках;
2) емісію власнихцінних паперів;
3) організаціюкупівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійсненняоперацій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) здійсненняінвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
6) здійсненнявипуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
7) перевезеннявалютних цінностей та інкасацію коштів;
8) операції задорученням клієнтів або від свого імені:
а) зінструментами грошового ринку;
б) з інструментами,що базуються на обмінних курсах та відсотках;
в) фінансовимиф’ючерсами та опціонами;
9) довірчеуправління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичнимиособами;
10) депозитарнудіяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Банкамзабороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (завинятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування,крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованимбанкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) відфізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати увласності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталубанку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення,яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, якеперейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателявідповідно до умов договору застави;
3) майно, набутебанком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчуженобанком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Для здійсненнябанківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки уНаціональному банку України та інших банках в Україні і за її межами,банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземнійвалюті.
Банківськірозрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно ізправилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банкуУкраїни.
Безготівковірозрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіяхчи в електронному вигляді.
Банки в Україніможуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжнівимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та іншідебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнароднійбанківській практиці.
Платіжніінструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їхемітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підставиздійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжногоінструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію,необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідаютьінструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціаторарозрахункової операції.
При виконаннірозрахункової операції банк зобов’язаний перевірити достовірність та формальнувідповідність документа.
/>
Банківськасистема України
Банківськасистема України складається з Національного банку України та інших банків, щостворені і діють на території України.
Банки в Україніможуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацієюбанки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими(кліринговими).
Банк самостійновизначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованихбанків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюванихцими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщобільше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусуспеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів євкладами фізичних осіб.
Національний банкУкраїни здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положеньКонституції України, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ЗаконуУкраїни „Про Національний банк України“, інших законодавчих актів танормативно-правових актів Національного банку України.
Банки мають правосамостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває уїхній власності.
Держава невідповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннямидержави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Національний банкУкраїни не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають зазобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено закономабо договором. Органам державної влади іорганам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати накерівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язківабо втручатись у діяльністьбанку, за винятком випадків, передбачених законом.
Шкода, заподіянабанку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеномузаконом.
Банки в Україністворюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженоювідповідальністю або кооперативного банку.
Законодавство прогосподарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить ЗаконуУкраїни „Про банки і банківську діяльність”.
Органамиуправління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рададиректорів) банку.
Органом контролюбанку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Вищим органомуправління банку є загальні збори учасників.
До компетенціїзагальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:
1) визначенняосновних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;
2) внесення змінта доповнень до статуту банку;
3) зміни розмірустатутного капіталу банку;
4) призначення тазвільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;
5) затвердженнярічних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства,затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
6) розподілуприбутку;
7) припиненнядіяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесеніінші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключноїкомпетенції загальних зборів учасників.
Інші повноваженнязагальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенціїспостережної ради банку.
Спостережна радабанку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їхпредставників.
Члениспостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів)банку, ревізійної комісії банку.
Спостережна радабанку здійснює такі функції:
1) призначає ізвільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;
2) контролюєдіяльність правління (ради директорів) банку;
3) визначаєзовнішнього аудитора;
4) встановлюєпорядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністюбанку;
5) приймаєрішення щодо покриття збитків;
6) приймаєрішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філійі представництв банку, затвердження їх статутів і положень;
7) затверджуєумови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;
8) готуєпропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;
9) здійснює іншіповноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.
Повноваження іпорядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чиположенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасниківбанку.
Правління (рададиректорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточноюдіяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку,та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами тапорядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників іспостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів)діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній радібанку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, щозатверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.
Голова правління(ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має правопредставляти банк без доручення.
Ревізійна комісіяздійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.
Ревізійнакомісія:
1) контролюєдотримання банком законодавства України і нормативно-правових актівНаціонального банку України;
2) розглядаєзвіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальнимзборам учасників;
3) вносить назагальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-якихпитань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансовоїбезпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.
Ревізійна комісіяобирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їхпредставників.
Ревізійна комісіяпідзвітна загальним зборам учасників банку.
Членамиревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.
Ревізійна комісіяздійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученнямзагальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника(учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.
Ревізійна комісіямає право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів іаудиторів.
Ревізійна комісіядоповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чиспостережній раді банку.
Ревізійна комісіяготує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісіїзагальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.
Члени ревізійноїкомісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережноїради та правління (ради директорів) банку.
Засіданняревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу нарік.
Позачерговізасідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи заініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів.
Рішенняприймається більшістю голосів членів ревізійної комісії.
Повноваженняревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи — положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборамиучасників (акціонерів) банку.
Керівниками банкує голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члениправління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівникивідокремлених структурних підрозділів банку.
Керівниками банкумають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:
1) наявністьвищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно відзайманої посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної радибанку);
2) стаж роботи убанківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога незастосовується до членів спостережної ради банку);
3) бездоганнаділова репутація.
Голова правління(ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після наданняписьмової згоди на це Національним банком України.
Голова правління(ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвідкерівної роботи у банках.

Національнийбанк України
Національний банкУкраїни є центральним банком України, особливим центральним органом державногоуправління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципиорганізації якого визначаються Конституцією України та законами України.
Національний банкє економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власнихдоходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом випадках — також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банкє юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державноївласності і перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банкне відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державноївлади не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків,коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.
Національний банкне відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші банки не відповідають зазобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно берутьна себе такі зобов’язання.
Національний банкможе відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а такожпредставництва за її межами.
Національний банквиконує такі функції:
1) визначає тапроводить грошово-кредитну політику;
2) монопольноздійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3) встановлює длябанків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку ізвітності, захисту інформації, коштів та майна;
4) здійснюєбанківське регулювання та нагляд;
5) веде Державнийреєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій упередбачених законом випадках;
6) представляєінтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та іншихкредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральнихбанків;
7) здійснюєвалютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті;
8) здійснюєвалютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отрималиліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
9) забезпечуєнакопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з нимита банківськими металами;
10) аналізує стангрошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
Керівнимиорганами Національного банку є
· РадаНаціонального банку України;
· ПравлінняНаціонального банку України.
До складу РадиНаціонального банку входять члени Ради Національного банку, призначеніПрезидентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку,який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням ПрезидентаУкраїни,
входить до складу Ради Національного банку за посадою.
Президент Українита Верховна Рада України призначають по 7 членів Ради Національного банку.
ПравлінняНаціонального банку очолює Голова Національного банку. Голова Національногобанку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням ПрезидентаУкраїни більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком нап’ять років.
Кількісний таперсональний склад Правління Національного банку затверджується РадоюНаціонального банку за поданням Голови Національного банку.
Заступники ГоловиНаціонального банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Порядокорганізації та проведення засідань Правління Національного банку визначаєтьсяйого Регламентом.
До складу РадиНаціонального банку входять члени Ради Національного банку, призначеніПрезидентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку,який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням ПрезидентаУкраїни,
входить до складу Ради Національного банку за посадою.
Членом РадиНаціонального банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чифінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і прицьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівнихпосадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чинаукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Президент Українипризначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідногоУказу.
Верховна РадаУкраїни призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняттявідповідної Постанови.
Кандидатури осібдля призначення Верховною Радою України членами Ради Національного банкупроходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного КомітетуВерховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді України.
Черговепризначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за тримісяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів РадиНаціонального банку. Строк повноважень членів РадиНаціонального банку – сім років, крім Голови Національного банку, який входитьдо складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень запосадою.
Голова РадиНаціонального банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.
Голова РадиНаціонального банку:
– організовуєзасідання Ради Національного банку і головує на них;
– скликаєпозачергові засідання за своєю ініціативою або за наполяганням не менше однієїтретини від загальної кількості членів Ради Національного банку, а також навимогу Голови Національного банку;
– здійснюєінші повноваження і функції відповідно до Регламенту Ради Національного банкуУкраїни.
ПравлінняНаціонального банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політикичерез відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулюваннязабезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання іншихфункцій відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” таздійснює управління діяльністю Національного банку.
/>ОчолюєПравління Національного банку Голова Національного банку. Кількісний таперсональний склад Правління Національного банку затверджується РадоюНаціонального банку за поданням Голови Національного банку. Заступники ГоловиНаціонального банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Порядокорганізації та проведення засідань Правління Національного банку визначаєтьсяйого Регламентом./> Голова Національного банку призначається на посаду Верховною РадоюУкраїни за поданням Президента України більшістю від конституційного складуВерховної Ради України строком на п’ять років.
ГоловаНаціонального банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданнямПрезидента України у таких випадках:
1) закінченнястроку повноважень;
2) набраннязаконної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину;
3) у зв’язку ззаявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою уписьмовому вигляді та прийнятою Президентом України;
4) смерті або напідставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісновідсутньою;
5) припиненнягромадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;
6) за поданнямПрезидента України в межах його конституційних повноважень.

Тема:
Валютнерегулювання та валютний контроль.
 
»валютніцінності”:
· валютаУкраїни — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в іншихформах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на територіїУкраїни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, алепідлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти нарахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах натериторії України;
· платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), вираженіу валюті України;
· іноземнавалюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, щоперебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідноїіноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього,але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти угрошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових)одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та іншихкредитно-фінансових установ за межами України;
· платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти),боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати,інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті абобанківських металах;
· банківськіметали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) донайвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що маютьсертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Надалі підтермінами:
«валютаУкраїни» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи таінші цінні папери, виражені у валюті України;
“іноземнавалюта” розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали,платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті абобанківських металах;
 
«валютніоперації»:
· операції,пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за виняткомоперацій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
· операції,пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобуплатежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких євалютні цінності;
· операції,пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України тавивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;
Резиденти інерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться натериторії України.
Резиденти маютьправо бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України,крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти інерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень,актами валютного законодавства України.
Валюта України єєдиним законним засобом платежу на території України, який приймається безобмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбаченоактами валютного законодавства України. Порядок ввезення, переказування іпересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання закордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національнимбанком України.
Суми у валютіУкраїни, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах закордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.
Резиденти інерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться натериторії України. Резиденти мають право бути власниками також валютнихцінностей, що знаходяться за межамиУкраїни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Валюта України єєдиним законним засобом платежу на території України, який приймається безобмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбаченозаконом.
Порядок ввезення,переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування іпересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначаєтьсяНаціональним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені,переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені,переслані, переказані назад в Україну./>
Національний банкУкраїни зобов’язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валютиУкраїни, і з цією метою може виступати суб’єктом міжбанківського валютногоринку України.
Національний банкУкраїни видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютнихоперацій, які підпадають під режим ліцензування згідно з законом.
Генеральніліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установамУкраїни на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальноїліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Уповноваженібанки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензіюНаціонального банку України на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлеюіноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обмінуіноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичнимиособами — резидентами.
Індивідуальніліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютноїоперації на період, необхідний для здійснення такої операції.
Одержанняіндивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвілна її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієїоперації, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Порядок і термінивидачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а такожпідстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банкомУкраїни.
Відмова у видачі Національнимбанком України ліцензії може бути оскаржена в суді.
Торгівляіноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичнимиособами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансовіустанови, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національногобанку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структураміжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземноювалютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банкомУкраїни.
Уповноваженібанки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національногобанку України:
а) від свогоімені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринкуУкраїни за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
б) мають правовід свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичнихосіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам. Резиденти і нерезиденти — фізичніособи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншимкредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банкуУкраїни, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам. Фізичні особи — резиденти мають правокупувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансовихустановах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їхпосередництвом — у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів.
У розрахунках міжрезидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується якзасіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише черезуповноважені банки.
Наймодавці-нерезидентиздійснюють оплату праці резидентів виключно в валюті України готівкою або убезготівковій формі.
Здійсненнярозрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту увалюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензіїНаціонального банку України.
Для валютнихоперацій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені увалюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також урозрахункових (клірингових) одиницях.
Національний банкУкраїни може встановлювати граничні розміри маржі за операціями наміжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та іншихкредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України,за винятком операцій, пов’язаних із строковими (ф’ючерсними) угодами.
Валютні цінностіта інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягаєобов’язковому декларуванню у Національному банку України.

Тема:
Грошовий обігта розрахунки
 
Правоверегулювання банківського рахунку
За договоромбанківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок,відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять,виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум зрахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має правовикористовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його правобезперешкодно розпоряджатися цими коштами.
права визначатита контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлюватиінші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатисягрошовими коштами на власний розсуд.
Договірбанківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній нимособі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Банк зобов’язанийукласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицієювідкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону табанківським правилам.
Банк не має прававідмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за якимпередбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією,крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківськеобслуговування або якщо такавідмова допускається законом або банківськими правилами.
Банк зобов’язанийвчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом,банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановленодоговором банківського рахунка.
Банк зобов’язанийзарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження добанку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановленийдоговором банківського рахунка або законом.
Банк зобов’язанийза розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові коштив день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо іншийстрок не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Клієнтзобов’язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта,якщо це встановлено договором.
Якщо відповіднодо договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта,незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банквважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дняздійснення цього платежу.
За користуваннягрошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти,сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договоромбанківського рахунка або законом.
Сума процентівзараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такістроки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу.
Банки відкриваютьсвоїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договоромбанківського вкладу — вкладні (депозитні) рахунки.
Поточний рахунок- рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберіганнягрошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжнихінструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Вкладний(депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірнійоснові для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління навстановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент іпідлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умовдоговору.
Договірбанківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовійформі.
Письмова формадоговору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової сумина вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківськоговкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам,установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківськоїдіяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
У договорібанківського вкладу, зокрема, зазначаються:
– видбанківського вкладу;
– сума, щовноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок;
– строк діїдоговору;
– розмір іпорядок сплати процентів, умови перегляду їх
– розміру,відповідальність сторін;
– умовидострокового розірвання договору;
– інші умовиза погодженням сторін.
Банкамзабороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов’язаніідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноваженихдіяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України.
Якщо юридичнаособа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахункупотрібно подати такі документи:
1. заявупро відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичноїособи. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншоїособи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, тозаяву підписує лише керівник;
2. копіюсвідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженомуздійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видавсвідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичнимособам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;
3. копіюналежним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/ засновницького договору/установчого акта/ положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, абонотаріально.
4. копіюдовідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємствта організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чипідписом уповноваженого працівника банку;
5. копіюдокумента, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державноїподаткової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписомуповноваженого працівника банку;
6. карткуіз зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально абоорганізацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленомупорядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно дозаконодавства України або установчих документів юридичної особи надано праворозпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.
Юридичні особи,які використовують найману працю і відповідно до законодавства України єплатниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документівмають подати такі документи:
1. копіюдокумента, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органіПенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чипідписом уповноваженого працівника банку;
2. копіюстрахового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фондісоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що йоговидав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інформацію проте, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страховихвнесків, клієнт обов’язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку врядку «Додаткова інформація».
Готівковірозрахунки 
Підприємства(підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цихрахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов’язаннями,що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, атакож у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку,установленому законодавством України.
Підприємства(підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами(громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюютьпідприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так іза рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться такожшляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Гранична сумаготівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством(підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документамивстановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України.Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковійформі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки,протягом дня не обмежується.
Зазначені обмеженняне поширюються на:
1. розрахункипідприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державнимицільовими фондами;
2. добровільніпожертвування та благодійну допомогу;
3. розрахункипідприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;
4. використаннякоштів, виданих на відрядження;
5. розрахункипідприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарськоїпродукції.
У разі здійсненняпідприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями)понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої сумирозрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дняплатника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшимпорівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.
Уся готівка, щонадходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та вповній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуваннямготівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленнямїх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки вповній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибутковихкасових ордерів.
Виходячи зпотреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до касбанків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національнійвалюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки(готівки).
Банкам іпідприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) невстановлюються.
Підприємствамають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, щоналежать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу),понад установлений ліміт касипротягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Дляпроведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділівпідприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатисяв їх касах понад установлений ліміт каси протягом п’яти робочих днів, уключаючидень одержання готівки в банку.
Готівка, щоодержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїмпрацівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і невикористані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаютьсяпідприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі(у межах установленого ліміту).
Підприємство маєправо зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праціта здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягомтрьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена впереданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.
Приймання готівкив каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головнимбухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.
Про прийманняпідприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видаєтьсязасвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривноючастиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера абопрацівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Видача готівки зкас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями.Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер абопрацівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видатковихордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.
З метоюзабезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, аїх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійнезберігання готівкових коштів у ній. Якщо з вини керівників не були створеніналежні умови для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання ітранспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленомузаконодавством України порядку.
Зберігання в касіготівки та інших цінностей, що не належать цьому підприємству, забороняється. Усі надходження і видачу готівки внаціональній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожнепідприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для облікуоперацій з готівкою в національній валюті.
 
Безготівковірозрахунки
Безготівковірозрахунки — перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачівкоштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осібкоштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Цірозрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперовихносіях чи в електронному вигляді;
Учасникибезготівкових розрахунків — банки та їх філії, підприємства, фізичні особи, з рахунківяких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти;
Банк здійснюєрозрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповіднихдоговорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщоці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правовихактів.
Банк не має прававизначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлюватиінші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатисякоштами на власний розсуд. У випадках, передбачених законодавством України,клієнт може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб. Доручення платників тарозпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачіскладають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядокоформлення яких визначаються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Українів національній валюті.
Платник можедавати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронногорозрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Банкдля здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові
документи. Доручення платників просписання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межахзалишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платникомпередбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштівна цих рахунках. Для списання коштів з рахунку платника банк платниказастосовує платіжні інструменти, які визначені цією главою, згідно знормативно-правовими актами Національного банку та внутрішніми процедурамибанку.
Відповідальністьза правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числіномерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодівбюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його дообслуговуючого банку. Банки перевіряють відповідність заповнення реквізитіврозрахункових документів клієнтів вимогам Інструкції про безготівковірозрахунки в Україні в національній валюті:
– банкплатника перевіряє заповнення таких реквізитів: «Платник», «Кодплатника», «Рахунок платника», «Банк платника»,«Код банку платника», а також «М.П.» та «Підписиплатника» (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення);
– банкотримувача — заповнення таких реквізитів: «Отримувач», «Кодотримувача», «Рахунок отримувача», «Банк отримувача»,«Код банку отримувача», а також «М.П. отримувача» та«Підписи отримувача» (якщо згідно з формою документа вимагається їхзаповнення);
– банкстягувача — заповнення таких реквізитів: «Стягувач», «Кодстягувача», «Рахунок стягувача», «Банк стягувача»,«Код банку стягувача», а також «М.П. стягувача» та«Підписи стягувача» (якщо згідно з формою документа вимагається їхзаповнення).
 
Платіжнедоручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючомубанку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахуванняна рахунок отримувача.
Платіжнедоручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до Інструкціїпро безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, не менше ніж удвох примірниках.
Платник має правозазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10календарних днів після складання платіжного доручення.
Банк платника неприймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10календарних днів після складання платіжного доручення.
Банк отримувачадо настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковомудокументі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізнішенаступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляєотримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування.
Банк, щообслуговує отримувача, зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача напочаток операційного дня, який визначений датою валютування.
Банк платникаприймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з датийого виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.
Платіжнедоручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума неперевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо немає/недостатньо коштів нарахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їхприймання та виконання передбачено договором між банком та платником.
Платіжнідоручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:
– зафактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
– у порядкупопередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавствомУкраїни та/або обумовлено в договорі;
–  для завершеннярозрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складеніне пізніше строку, установленого законодавством України;
– дляперерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітнаплата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;
–  длясплати податків і зборів/страхових внесків (обов’язкових платежів) до бюджетівта/або державних цільових фондів;
– в іншихвипадках відповідно до укладених договорів та/або законодавства України.
Платіжнавимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин:
– верхньої- вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної сумикоштів;
– нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахункувизначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача;
Платіжні вимоги-доручення (далі — вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасникамибезготівкових розрахунків.
Верхня частина вимоги-дорученняоформляється отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не меншеніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснюватибанк отримувача через банк платника на договірних умовах.
У разі згодиоплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогамиІнструкції про безготівкові розрахунки (від руки чи з застосуванням технічнихзасобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахунковогодокумента) і подає до банку, що його обслуговує.
Сума, яку платникпогоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення,не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена уверхній частині вимоги-доручення.
Платіжнавимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником,перевищує суму, що є на його рахунку.
Банк платникаприймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з датиоформлення її отримувачем.
Причини неоплатиплатником вимоги-доручення з’ясовуються безпосередньо між платником таотримувачем коштів без втручання банку.
Платіжнавимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірногосписання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодженняз платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунокотримувача.
Відповідно достатті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахункуклієнта без його доручення на підставі рішення суду.
Примусовесписання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчихдокументів, виданих судами.
Занеобґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних,зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно іззаконодавством України.
Для примусовогосписання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжнувимогу.
У реквізиті«Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач зазначає назву, датувидачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа.
Виконавчийдокумент, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається. Банк, що обслуговує стягувача,приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, абанк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання. У разі недостатності коштів нарахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів.
Розрахунковий чек — розрахунковийдокумент, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власникарахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплатучекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Розрахункові чеки(далі — чеки) використовуються в безготівкових розрахунках підприємств тафізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари(виконані роботи, надані послуги).
Чекивикористовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця нарахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.
Чекивиготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національногобанку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері здотриманням усіх обов’язкових вимог, брошуруються в розрахункові чекові книжки(далі — чекові книжки) по 10, 20, 25 аркушів.
Для гарантованоїоплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку«Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків (далі в цій главі- аналітичний рахунок «Розрахунки чеками») у банку-емітенті.
Для цього разоміз заявою про видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжнедоручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахункичеками».
Чекову книжку наім’я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищуєзалишок коштів на рахунку чекодавця.
Один або кількачеків на ім’я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, щоне перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена нимготівкою.
Строк дії чековоїкнижки — один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразовогорозрахунку, — три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки абочека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, уважаютьсянедійсними і до оплати не приймаються.
Строк діїневикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням збанком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чековоїкнижки (у правому верхньому куті), засвідчуючи її підписом головного бухгалтераі відбитком штампа банку.
Чекова книжкаможе видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або зрізними постачальниками.
Не дозволяєтьсявнесення до чека виправлень та використання замість підпису факсиміле.
Чек із чековоїкнижки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарнихднів (день виписки чека не враховується).
Чек приймаєтьсячекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого оформленідокументи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, наданняпослуг).
Забороняєтьсяпередавання чека/чекової книжки його/її власником будь-якій іншій юридичній абофізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння наних відбитка печатки юридичними особами.
За бажаннямфізичної особи чек може виписуватися на ім’я іншої особи, яка стає йоговласником.
Видача чеків напред’явника не проводиться.
Акредитив — договір, що міститьзобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявникаакредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовамакредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручаєіншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж;
Умови та порядокпроведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі міжбенефіціаром і заявником акредитива (далі в цій главі — договір) і не повиннісуперечити законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актамНаціонального банку.
Акредитив — цеокремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту навіть, якщов акредитиві є посилання на них.
За операціями заакредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, а не зтоварами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можутьбути пов’язані ці документи.
Банк-емітент можевідкривати такі види акредитивів:
– покритий- акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платникав повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку.Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахункиза акредитивами» відповідних балансових рахунків (далі в цій главі — аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами»);
– непокритий- акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника)гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив можебути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщонемає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.
Відкличнийакредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який часбез попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов,передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантуванняплатежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов’язаньбанку-емітента перед бенефіціаром.
Безвідкличнийакредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можутьбути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
Безвідкличнийакредитив — це зобов’язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та встроки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним,подано до банку,зазначеному вакредитиві, або банку-емітента та дотримані строки та умови акредитива.
Для відкриттяакредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива неменше ніж у трьох примірниках, та в разі відкриття покритого акредитива –відповідні платіжні доручення.
Вексель — цінний папір, якийзасвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настаннястроку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)
Види векселів:простий, переказний.
Простий вексельмістить такі реквізити:
– найменування- «вексель»;
– просту інічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
– зазначеннястроку платежу;
– зазначеннямісця, в якому повинен здійснитись платіж;
– найменуваннятого, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
– дату імісце складання векселя;
– підпистого, хто видає документ (векселедавця).
Переказнийвексель повинен містити:
– найменування- «вексель»;
– просту інічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
– зазначеннястроку платежу;
– зазначеннямісця, в якому повинен здійснитись платіж;
– найменуваннятого, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
– дату імісце складання векселя;
– підпистого, хто видає документ (векселедавця);
– просту інічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
– найменуваннятого, хто повинен платити (платника).
Зобов’язуватисята набувати права за переказними і простими векселями на території Україниможуть юридичні та фізичні особи.
Видаватипереказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу зафактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачіпереказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавецьпростого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказомякої повинен бути здійснений платіж,зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків іззастосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, якийукладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняютьсягрошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошовізобов’язання щодо платежу за векселем.
Векселі(переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповіднимступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення якихзатверджуються Державною комісією з ціннихпаперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України зурахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені убездокументарну форму (знерухомлені).
Платіж завекселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.
 
Кредитнівідносини
Кредитнийдоговір – цедоговір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець)зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та наумовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредитта сплатити проценти.
Кредитний договірукладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений знедодержанням письмової форми, є нікчемним.
Кредит — позичковий капітал банку угрошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасовекористування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності тацільового характеру використання.
Кредитор — суб’єкт кредитнихвідносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності утимчасове користування.
Кредитнаоперація — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськимирахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Кредитоспроможність — це здатність позичальникав повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїмиборговими зобов’язаннями.
Кредитнийризик — ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належатьсплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Позичальник — суб’єкт кредитнихвідносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовахповернення, платності, строковості.
Головнимиланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензіюНаціонального банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавцяіснуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Банківська система шляхомнадання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення,акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіциткапіталу.
Форми кредиту:
· банківський,
· комерційний,
· лізинговий,
· іпотечний,
· бланковий,
· консорціумний
· споживчий
Кредити, якінадаються банками, поділяються:
за строкамикористування
а)короткострокові — до 1 року,
б)середньострокові — до 3 років,
в) довгострокові- понад 3 років.
Строк кредиту, атакож відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовамикредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунокпозичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахункупозичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткостроковікредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, щовиникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпеченихнадходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньостроковікредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, нафінансування капітальних вкладень.
Довгостроковікредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об’єктамикредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію тарозширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію таінше.
зазабезпеченням:
а) забезпеченізаставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані(банками, фінансами чи майном третьоїособи);
в) з іншимзабезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені(бланкові).
за ступенемризику:
а) стандартнікредити;
б) кредити зпідвищеним ризиком;
за методаминадання:
а) у разовомупорядку;
б) відповідно довідкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (іззаздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії зазобов’язання).
за строкамипогашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (завимогою кредитора, або за заявою позичальника);
г) з регресієюплатежів;
д) післязакінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Банківськийкредитнадається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користуванняна умовах, передбачених кредитним договором.
Основними ізних є:забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Принципзабезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїхінтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможністьпозичальника.
Принципповернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненимпозичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідноюсплатою за його користування.
Цільовий характервикористання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі,передбачені кредитним договором. При наданні споживчих кредитів (у тому числішляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характервикористання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін.
Основнимиджерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки нарозрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних тафізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківськікредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Кредитні операціїздійснюються банками у межах кредитних ресурсів.
Кредитнівзаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаютьсяміж кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємнізобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися водносторонньому порядку без згоди обох сторін.
Кредитний договірможе бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаногокредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами,телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Комерційні банки можутьнадавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхгалузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в нихреальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного поверненнякредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.
Для отриманнякредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляділиста, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сумакредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковийрахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчідокументи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завіренубанком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованостіза позичками.