Курсова робота
З дисципліни«Теорія держави і права»
На тему«Право і мораль»
План
Вступ
1. Поняття моралі і права як специфічних формлюдської свідомості
2.Норми права та моралі у системісоціальних норм
2.1Поняття джерел моралі та права
2.2Взаємодія права та моралі
2.3. Співвідношення конституційно-правових тасоціальних норм
3.Норма права в системі чинниківрегулювання соціальних конфліктів
3.1 Моральність норм права
3.2 Право та мораль: співвідношення понять
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Отже,моральність, начебто, — це сегмент однобічних безобов’язкових відносин. Існуєзазвичай ціла низка морально-правових відносин, які побудовані за двобічнимипринципами, наприклад, солідарних або сімейних. Правові відносини теж не завждиі скрізь бувають, якщо можна так спрошено казати, двобічними. Так, скажімо,стосунки між васалом та підданим формально-логічно є двобічними, але в реальнійдійсності вони бувають лише однобічними, оскільки, наголосимо, морально-правовівідносини у цьому випадку організовані за принципом однобічного володорювання ісоціального підкорення. Тут, саме у цьому випадку, правова мораль є однобічною,яка функціонує лише „для себе” і тількі задля „власних інтересів”. Через це, якнаочно бачимо, згадана вище теорія має потребу в ретельному подальшомуюридичному аналізі.
Попри всенаголосимо, що моральні принципи все-таки проникають у нормативно-правовий обігі, як виявляється, деякі з них досягають належних вершин важкодоступногодержавно-політичного Олімпу. Це стосується, між іншим, також і релігійнихпринципів „милосердя” та „справедливості”, вперше розроблених деякимиросійськими філософами XIX сторіччя, наприклад Вол.Соловйовим. Принцип „справедливості”, до речі,виявивши досить успішно реалізованим після 1948 року в системі міжнародногоправа, зокрема в порядку відносин у рамках ООН, яка спонукала планетарнеспівтовариство до захисту прав і свобод біженців. З огляду на це можнасподіватися на те, що цей закономірний юридичний процес набуде більш обсяговогоінтелектуального масштабу, але обов’язково вибіркового оскільки мораль, як ісуспільні вчинки та діяння, інколи буває досить різною, подекуди неоднозначною.
1. Поняття моралі і права як специфічних форм людськоїсвідомості
Мораль і право якскладові форми людської свідомості фактично будують, видозмінюють або руйнуютьсоціальний поступ. Хоч як це дивно, але за перід незалежності та суверенностіУкраїни усвідомлення того, що мораль і право є рушійними силами людськогопрогресу чи регресу, на жаль, так і не відбулося. Ці та інші реалії,замасковані від безпосередніх споживачів науково-прикладної ідеології таємничимпокривадом богині Ізиди, актуалізують складну проблему співвідношенням міжмораллю та правом. До речі, цій проблемі приділяли увагу такі значні філософи,як Сократ, І.Кант, С.Л.Франк, Вол.Соловйов, Б.Кістяківський, А.Шопенгауер тощо.
Мораль, ймовірно,є специфічною моделлю(формою) індивідуальної та колективної свідомості, якабуває особистісною та суспільною. Зріла особистість, набувши здатності(можливості) справляти вплив на соціальнівідносини, процеси, стани та явища, намагається змінювати мораль і право насвою користь. Особливо це прагнення інтенсифікується тоді, коли мораль і правовходять в асоціативні протиріччя. В такій ситуації посилюється розбіжність міжвнутрішньою духовністю особистості та соціальним довкіллям індивіда. В цейспосіб розігрується трагічний конфлікт між державою та громадянськимсуспільством, мораллю та правом, законослухняністю та бунтарством.
До речі, щеС.Л.Франк зазначав свого часу, що людська воля та відносини між індивідамипідпорядковані двом різним законодавствам, а саме – моральності та праву.Жорстокий та полишений моральних емоцій світ права, з характерним для ньогомеханізмом приниження і спонукання, відчужує громадянське суспільство віддержави. За таких умов, наскільки відомо, в регіональних та локальнихсередовищах починає посилюватися звичаєве право. Історичний приклад цього — Запорізька Січ, у межах якої досить успішно діяло звичаєве право, сперте настародавні звичаї, обряди та традиції українського народу.
Звичаєве право якпохідна від суспільної моралі має витоки у первіснообщинних формах родового іплемінного життя. Воно було розбудованим фактично на засадах кровноїспорідненості та принципах кланово-сімейної моральності. Ця моральністьпрактично залишила у собі правові норми. В ті часи мораль ототожнювали з правом,і через відносини між первісними людьми, які складалися в первісній громаді,регулювали напрочуд легко і просто. Судова процедура змінювалася нагромадівські збори, а ритуали згодом на віче (у багатьох місцях назва буларізною). Щось подібне можна відстежити в сучасний період, особливо в країнахАзії та Африки, де все ще існують первісні племена з початками суспільноїморальності. Прикладом згаданого вище може бути побут стародавніх мисливськихта скотарських народів, у яких різниці між мораллю та правом зовсім не існувало.Варто прочитати, до речі, десять заповідей Старого заповіту, щоб переконатися вцьому. Тому з усією принциповістю можна стверджувати, що майже в усіхпервіснообщинних суспільствах беззаперечно наявна єдина морально-правовасвідомість людини як безумовно цілісно-сполучна одиниця, і лишеантично-еллінський духовний світ, напевне, вторував тернистий шлях доавторитетного публічного права, а точніше-права виключно державної влади. Посуті, наголосимо, різницю між мораллю та правом вперше з очевидною визначеністюпочинає закріплювати християнство, яке посилює цей вплив на моральні процеси в V-VI сторіччях і, звісна річ, у періодраннього середньовіччя.[2;92]
Проте, зауважимо,не все так просто, як інколи здається. Візьмемо, наприклад, сучасний єврейськийнарод, політична ідеологія якого базується і на моралі, і на праві. Їх бачать, і не бачать…Спостерігаючи лише тоді, коли застосовують карні санкції проти зліснихпорушників чинного законодавства. Не бачать у тих випадках або ситуаціях, заяких раптом призабувають, що будь-яке покарання-це державне посягання насвідому мораль. А суспільна моральність, як добре відоме, буває досить різною.Подекуди вона стикується з державним правом, а за інших обставин — зовсімнавпаки, тобто майже ні. Іншими словами, громадсько-суспільна мораль – цепівнічно-південний полюс інтелектуальних орієнтацій (цінностей). Одними з нихможуть бути державні захоплення, паралельні, але не за усіх випадків,громадсько-суспільні інтереси, очікування, сподівання.
Виникненняписемності та утворення стародавніх держав сприяло процесу відокремлення моралівід права. Так з’явилися, наприклад, закони царя Хамураппі, або, нарешті,нормативні акти римського права. Вони, ці державні закони, вмістили у собічастку особистісної колективної свідомості, проте саме такої, що обмежуваламожливості гуманістичної моральності в інтересах та потребах держави: органіввлади та управління. Таким чином, виникло дві форми моральної свідомості – сутоморальна та правова (зазначимо, що існують і інші світоглядні формиморально-правового бачення). Проте право, як і мораль, завжди мало і матиме,ймовірно, багато чого істинного та повноцінного, наближеного до оптимальноїдосконалості. Це саме можна сказати про будь-які значення, оскільки в них, як ів руді, „уламок каміння приховує у собі лише небагато унцій золота”.
Існує чималонаукових теорій, які прагнуть як найусебічніше пояснити спільності тарозбіжності між мораллю та правом. Одна з них вказує на те, що моральність слідвизнавати механізмом однобічних відносин, власне саме таких, за якихособистість інтуїтивно вирішує, з яким вона повинна бути або як має діяти усфері безобов’язкових соціальних вчинків. Про державне право ця теоріястверджує, зокрема, що воно будується на засадах двобічних особистіснихвідносин. Це означає, що меті певних моральних обов’язків відповідає сфераособливих правових консенсусів або спонукань.
Зазвичай моральністьінколи буває схильною до антидержавних виступів та адміністративно-правовихпорушень, а тому її подекуди карає закон. Це і має рацію, і ні, оскількизагроза покарання буде моральним явищем „лише з вигляду, ніж у дійсності, томущо, по суті, воно побудоване на егоїзмі, і в кінцевому підсумку тут вирішальнезначення має більша чи менша готовність, з якою одна людина порівняно з іншоюздатна вірити без достатніх обгрунтувань”.
А.Шопенгауер,зробивши цей пізнавальний висновок, оминув своєю увагою той беззаперечний факт,що нормативно-правові санкції взагалі містять у собі норми обов’язковоїзабороненої та рекомендованої поведінки. Водночас, згідно з П.Сорокіним,аморальність в одному соціальному довкіллі є визнаною моральністю в іншому. Уодних народів, наприклад, існує явище гетеризму (право гостя спати з жінкою абож з дочкою господаря впродовж цілої ночі) як вияв поваги до гостя, а в іншихдержавах цей вчинок суворо карає чинний закон.
З констатованоговище мотиву можна зробити гіпотетичне припущення, шо аморальність і моральністьслід визнавати амбівалентними соціальними феноменами, безпосередньо причетнимидо моральної та правової свідомості, процесів виховання і сприйняття, явищнаслідування та успадкування. І якщо національне право копіює ту інородно-зманливумораль, яку внаслідок звичаїв, традицій і національних смаків відчужуєгромадське суспільство, то цим самим воно, тобто право, свідомо чи ні, все однопороджує дисидентський ідеологічний рух і започатковує юридичну базу длясоціального протистояння або, з іншого боку, для вікритої чи прихованоїконфліктогенності. За таких критичних обставин моральна совість ігуманістичність права як атрибутів державної та громадянської свідомості,раптом зіткнувшись, зазнають процесів анігіляції чи етапів протестанства.
У суспільствінайімовірніше існує раціональна проблема морально-правової відносності. Як утеорії А.Енштейна, так і в галузі морально- правової логіки враховують системуноосферних координат світобачення. Державно-суспільна влада над індивідом безпосередньовиявляє себе у вигляді держави, політичного устрою суспільства, в роліцілепокладальної системи моральних та правових обмежень, які задають критеріїморально-правових вчинків і діянь. Інше, на чому слід, ймовірно, зупинитидослідницьку увагу це те, що при вивченні проблеми співвідношення моралі таправа, права та свідомості актуалізуються якнайменше два діалектичних питання:
1) Про діалектично творчийхарактер усвідомлення моральних уявлень та прагнення людської свідомості, якаякомога оптимальніше намагається втілити гуманістичну моральність унормативно-правове буття;
2)Про зворотній вплив морально-правовоїсвідомості на соціальну дійсність, яка формує суспільний та особистіснийсвітогляд.
З урахуванням цихдвох соціальних проблем згострюється питання про ідентичність (розбіжність)правової та суспільної моралі. Хоча вони, згадаємо про це, виконують майжеоднакові світоглядні функції – свідомо відображають соціальне буття, а також,зрозуміло, справляють на нього певний ідеологічний тиск, переважно з тим, щобдомогтися від державного ладу і суспільного устрою цілепокладальних правовихвідносин. Головне соціальне протиріччя, яке заважає таким наполегливим спробам,- це, як виявляється, колізії чинного законодавства і зашкарублість владної свідомості.Наведемо приклад. Існує таке поняття, як „колізія законів”. Ця колізія полягаєв тому, що два або три закони охоплюють одне й те саме діяння різними за своїмзмістом правовими нормами. Звинувачений, підпадаючи під них, можекваліфікуватися за деякими різними статтями. Або, з іншого боку, виявляється,що скоєний вчинок чи здійснені діяння, які можна кваліфікувати як злісніправопорушення, виходять за межі нормативно-правового поля. Або, нарешті, одинзакон якесь діяння вважає дійсно кримінальним, а інший, навпаки, морально ні. Втакому разі вітчизняне судівство опиняється перед моральним вибором: покаратичи простити? Якщо у цій ситуації звинуваченого буде зрештою покарано, то вінмає своє власне законне право оскаржити таке колізійне рішення в КонституційномуСуді України. Проте, на превеликий жаль, для безневинно потерпілого ця судовапроцедура цілковито унеможливлюється, передусім тому, що Конституційний СудУкраїни цивільних скарг просто не приймає. Причина цього – відсутністьелементарних коштів для створення відповідного конституційного підрозділу, якійміг би належним чином займатися цивільними скаргами, спричиненими колізіями вітчизняногозаконодавства України. В зазначеному випадку, як бачимо, моральна та правовасовість зазнають обопільного утиску. Страждають і духовність, і ідеологія, іполітика, які, так би мовити, загнані у глухий кут цілком законним правовимшляхом.
І таких обставинчимало, оскільки правових колізій зазнають як фізичні, так і юридичні особи. Уцих ситуаціях йдеться про вдосконалення чинного законодавства, яке має бути іраціональним, і спонукальним, власне, якомога більше адаптованим достратегічних орієнтацій держави та громадянського суспільства, їхніхдемократично-гуманістичних інтересів і потреб. Ось чому довготривала змінанормативно-правової сфери, яка постійно трансформується, спричиняє епізодичніморально-світоглядні збудження, так звані „флуктуаційні коливання” впсихологічній структурі людської свідомості. В цей спосіб відбуваєтьсяпорушення оціногенних покладальностей, а також усталених звичаїв, смаків ітрадицій. Настає флуктуаційний дисонанс, і в тому числі морально-правовийконфлікт у свідомості людини.
Видозмінаідеологічних орієнтацій країн СНД, а також розширення ЄС і НАТО на Східзумовили перегляд колишніх морально-правових засад, особливо в східноєвопейськихдержавах, які зазнали глибоких свідомісних потрясінь і трансформацій. Власнерішучі спроби забезпечити собі ефективне приєднання до ЄС чи НАТО потребують,відзначимо це, цілого комплексу невідкладних засобів, які ставлять перед собоюпроблему усунення колишніх морально-правових актів і вироблення і прийняттязовсім інших. І цей юридичний процес може тривати довго і неперервно. Отож,наскільки бачимо, морально-правовий контекст, присутній в юридично-свідоміснійтрансформації, здатний як прискорити, так і загальмувати суспільний поступ.Тому існують усі ймовірні підстави для того, щоб стверджувати про прогресивніта регресивні функції нормативно-правових актів. Ця світоглядно-філософськапроблема майже завжди знаходиться в центрі морально-правовому епіцентріцілепокладального процесу. Він безумовно, актуалізується на зламі суспільнихепох, здебільшого там і тоді, де і коли загострюються соціальні протиріччя.Наприклад, трудове законодавство, яке до мінімуму обмежує грошовий прибуток,породжує еміграцію робочої сили з вітчизняного виробництва, „втечу мізків закордон”, інші антисоціальні явища, стани і процеси, відплив за кордон фінансів,організовану злочинність, наркомафію і наркобізнес, проституцію та бомжування.
Рішення новихзавдань, пошук ефективних методів реалізації функцій державного управлінняпред’являють підвищені вимоги до організації діяльності апарату державнихорганів і компетентності їх персоналу.
В таких умовахперманентного оновлення політико-правової та соціальної систем неухильнозростає роль морально-етичного фактора в моральній оцінці влади та політичнихеліт. Це також визначається кризисними процесами в самому суспільстві,недостатньою ефективністю заходів по боротьбі з аномальними (бюрократизм,корупція) явищами в системі державної влади. У зв’язку з цим проблеми моралі,моральності, етики у владі, у всіх її структурах отримали в теперішній період гостроту таактуальність.
2.Норми права та моралі у системі соціальних норм
2.1Поняття джерел моралі та права
Моральний,етичний фактори відіграють особливу роль у відображенні громадської оцінкидемократичних перетворень, що проводяться у нашій країні, поведінки державнихслужбовців та осіб, що займають керівні посади. При цьому визначенняморально-правової оцінки моральних якостей посадових осіб є обов’язковою умовоюі важливим напрямком підвищення ефективності державної служби і кадровоїполітики. Мораль – це складне суспільне явище, володіючи соціальними,психологічними, пізнавальними та іншими специфічними якостями, що виконуютьрізні громадські функції. В загальних рисах можна визначитись, що мораль – цеособлива форма громадської свідомості і вид суспільних відносин (моральнихвідносин); один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві задопомогою специфічних нори (норм моралі). Закони моралі записані в природі,мораль – це продовження природних законів нашої психіки.[15;38]
Відповідаючи промісце моралі в рамках соціальної дійсності, можна сказати, що мораль не маєсвоєї суворо і постійно окресленої сфери. Вона іманентна до всякоїгромадсько-значимої діяльності, всім громадським відносинам. Політичні рішенняхарактеризуються яу гуманні та антигуманні, економічні відносини – яксправедливі чи несправедливі, духовна позиція – як чесна чи безчесна, тощо.
Моральнимпосиланням взаємодії людей об’єднаних професійними інтересами є визнанняголовної ролі у спілкуванні у тому сенсі, що воно свідомо стверджує свободу іунікальність, гідність та суверенність партнерів, що спілкуються, це такожпередбачає морально-емоціональну атмосферу взаємної поваги, симпатії, уваги доіншої людини, незалежно від будь-яких утилітарних міркувань, безкорисно. Усі ціціннісні предикати моральної поведінки складають загальноприйняті моральнінорми поведінки.
Мораль складаєсутність особистості людини, визначає сенс його життя. П колективі, сферапізнання, адміністративна і громадська діяльність, сімейні відносини, вільнийчас – усюди людина вступає у складну систему зв’язків з іншими людьми, свідомочи підсвідомо керується тими чи іншими принципами та нормами. Суспільство – цепевна цілісність, що передбачає життя індивідів по деяким правилам. Моральнапрактика виникла, перш за все, з об’єктивної необхідності неформальногорегулювання взаємовідносин у громадському житті. У цьому і полягає основнафункція моралі. При цьому подібна функція належить й до інших суспільнихінститутів таких як, політичних та правових. Зрозуміти різницю між мораллю таправом – означає не тільки сутність моралі, але й вловити особливості їїфункціонування, в тому числі в процесі реалізації власних повноважень.
Звичаї і являютьсобою звичаєве право. Однак з того моменту, коли зовнішня сторонажиттєдіяльності людини відділилась від її внутрішнього духовного світу,почалось суперництво двох типів норм: моралі та права. Право управлялозовнішньою стороною, поведінкою, а мораль – внутрішньою. Незважаючи напротиборство між ними, правова норма живе лише завдяки моральному складу. Яктільки цей склад щезне, правова норма перестане існувати де-факто. Саме цимпояснюється багато „пустих” законів. Тому, як це не парадоксально, правозацікавлене в збереженні морального клімату, моральних цінностей які йогоживлять.
Мораль є одним зджерел формування права. Мораль була основою римського права, коли духовнаситуація в Римській імперії стала характеризуватися падінням моральності.Причому в цій ситуації, як в аналогічних історичних ситуаціях, ядром стаєсконденсований мінімум моралі. У зв’язку з цим відомий російський філософ В.С.Соловйов говорив, що право це нижча межа, тобто деякий мінімум моральності – целиш одна сторона формування юридичних норм. Іншою стороною, іншим джерелом єволя та інтереси правлячої верхівки, правлячого класу. Щодо волі та інтересівправлячого класу, то вони можуть носити досить різний характер. Інтересиправлячого класу можуть співпадати з інтересами суспільства, а в чомусь можутьі не співпадати і навіть носити диметрально-протилежний характер.
Моральні нормиотримують ідейне обгрунтування у вигляді ідеалів добра, користі, правильності,справедливості, людяності тощо. На відміну від права виконання вимоги моралісанкціонується лише формами духовного впливу (суспільної оцінки, похвали абоосуду). Моральні норми відображаються в суспільній (масовій) свідомості таіснують у вигляді принципів, понять, ідеалів, правил поведінки, оцінок і т.д.Відповідно нема якихось особливих вимог до їх форми, головне в моральних нормах– це зміст. Мораль це продукт духовного життя суспільства, моральні нормимістять у собі вищі ідеали людства. Міцність правового регулювання у своїйбільшості визначаються тим, в якому ступені норми моралі стали частиноюзаконодавства.
Правопо-справжньому сильне тоді, коли його норми містять у собі мораль, моральніцінності.
В праві моральніцінності виконують подвійну роль. По-перше, на їх основі виробляються нові і вдосконалюютьсяіснуючі юридичні норми. По-друге, вони виступають як критерій якості права іправозастосувальної практики. Традиційні загальнолюдські цінності добра,істини, обов’язку, честі та гідності через посередництво моралі закріплюютьсясучасному російському та міжнародному законодавстві. Ступінь закріплення в законодавствіморальних цінностей являється показник рівня розвитку права та цивілізаційногосуспільства. Таким чином мораль являється основою гуманізму в громадському тадержавному житті, основою гуманізму в праві. При цьому ми з певним ступенемповинні усвідомлювати, що норми права, котрі формальним чином регламентуютьнавіть посадові повноваження, компетенцію та найважливіші процедури діяльностідержавних службовців, не можуть мати всезагального характеру. Одне лише правоне здатне урегулювати всю багатоманітність взаємовідносин суспільства в ціломута держави, громадянами та організаціями. Чим більше меж дозволеного таможливого, тим менше стандартизований і драматизований управлінський процесприйняття і виконання рішень, тим ширше поле для виявлення особистісного,індивідуального, присутнє лише для конкретної особи. Навіть неохопленуюридичними нормами сферу професіональної діяльності державних службовціввизначають соціальні норми – загальноприйняті норми моралі та моральності,управлінської етики, допустимої поведінки, загальної та ділової культури. Ідотримання цих норм являється досить важливим фактором. Їх соціальна значимістьв державному управлінні посилює роль моральних та етичних обмежувачів тарегуляторів громадської, службової діяльності та поведінки.
Мораль як іправо, регулює відносини між особистістю та особистістю, особистістю тасуспільством, державою та громадянами, але регулює лише в межах діючогоофіційно правового поля – коли є відповідні даній ситуації закони, нормативнідокументи. Один з вітчизняних філософів А.А. Гусейнов так визначає особливостіморалі:
а) моральхарактеризує здатність людини жити у зв’зку і представляє собою форму відносинміж людьми;
б) мораль непідпорядкована принципу причинності та корисності;
в) моральнийзакон не допускає розходження суб’єкта і об’єкта дії, тобто прокламувати моральі практикувати її самому – це нерозривний процес;
г) мораль – цеважкий тягар, котрий людина добровільно несе на собі. Мораль – це ніби гра, делюдина ставить на кін саму себе. Сократ був вимушений випити отруту, ІісусХристос був розіп’ятий, Джордано Бруно був спалений, Ганді був вбитий. Такіставки у цій грі.
Як бачимо, зправом як феноменом культури тут багато спільного. Відмінність в тому, щоморальний закон виконується добровільно, людина сама приєднує його до себе.Закон правовий, юридичний – примусовий, обов’язковий, навіть за умови йогосприянням людиною, незалежно від відношення до нього окремих людей.
Мораль і право неспівпадають повністю, але між ними багато схожого, і вони виконують всезагальнусоціальну функцію: регулюють поведінку людей. І мораль, і право являють собоюсукупність відносно стійких форм (правил і приписів), що відображають загальнеуявлення про справедливе та правильне. Ці норми мають всезагальний характер.Але за рідким виключенням, ці норми носять фіксований характер, тобто офіційнопроголошуються державою. А норми моралі в основному живуть у свідомості. Неменш важливою відмінністю між ними є те, яким способом вони регулюють поведінкулюдей. Виконання норм права забезпечується при необхідності мірами примусу(адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) за допомогою спеціальногоапарату правосуддя, котре виконується посадовими особами. Вимоги ж мораліпідтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, громадської думки або ж власногопереконання індивіда. Виникаюча іноді невідповідність між вимогами закону таморальності у більшості випадків пов’язані не з відмінностями моралі і права яктакими, а з протиріччями, що існують всередині форм контроля (міжзаконодавством та його практичним здійсненням, між вимогами суспільства івласної совісті). Процес зближення і, у кінцевому підсумку, злиття моралі іправа у форму свідомості, котра буде регулювати поведінку людей і громадськийпорядок, носить довготривалий та складний характер. І сприяти цьому процесу увирішальній мірі мусить кодифікація моральних принципів та їх виконання як самогонезаперечного закону. [3;40]
По-перше, сліднагадати відомий вираз видатного українського соціолога Микити Шаповалова проте, що „право – це не лише закон”. Вірність цієї тези підтверджується дедалібільше саме у тому сенсі, що право ширше і глибше за закон. Право в сенсіморалі – це комплексне явище, до складу якого входить і є на першому місці самдух закону. Коли ж ідеться про приватні відносини, то можна говорити проіснування договірного права. У систему права входить і рішення і Європейськогосуду, і Конституційного суду України. Хоч одразу розмежувати систему права ісистему правового регулювання, оскільки, з точки зору моральності це різніречі.
По-друге не кожензакон є правом. Закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав чинності може бутиправом тоді, коли відповідає моральним засадам суспільства. Проблемаморальності закону, зокрема моральності цивільного закону, була започаткована уст. 5 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. У ній йдеться про моральніцінності суспільства яке будує комунізм. На сьогодні ж, якщо, наприклад, зачинним Цивільним кодексом не передбачено можливості позбавлення права наспадщину чоловіка, дружина якого є недієздатною, а він знущається над нею, томи кажемо, що цей закон є аморальним. Хоча комунізм вже не будують, але норматак і залишилася. До речі, Цивільний і Житлові кодекси – єдині кодекси назвуяких Верховна Рада так і не змінила й досі. Мені здається, що закон є правомтоді, коли він є розумним, справедливим, утверджує порядність у відносинах міжлюдьми. І ці три фундаментальні засади, що визначають моральність нашогозакону, закріплені у нових Сімейному і Цивільному кодексах України. Отже, можнасказати, що на сьогодні держава, яка формує свою правову систему, взяла наозброєння моральність як базову, фундаментальну категорію.[1;2]
Про моральнізасади у чинній системі нашого законодавства говориться у законі „Провласність”, де спеціальна стаття формулює те, що здійснюючи своє правовласності, особа повинна дотримуватися моральних засад суспільства. Отже, новецивільне і сімейне законодавство піднімає планку моральності, стверджуючи такізасади, як правильність справедливість відносин і тим самим посилює охорону цихвідносин.
По-третє – уконтексті моральності права треба обов’язково наголосити на ст. 8 КонституціїУкраїни, що проголошує принцип верховенства права, за формулюванням ст. 8, намою думку розуміється як верховенство розуму, як верховенство справедливості.Отже, до права відповідно до ст. 8 Конституції України може бути віднесенийзакон розумний справедливий, що утверджує добросовісність у відносинах міжсуб’єктами правовідносин. Якщо хоча б одного цього чинника немає то законутверджує непорядність у відносинах між людьми. Тому ми маємо всі підставиговорити, що тут є лише видимість верховенства права, що суперечить цьомунайважливішому принципу. І потрібно щось робити для виправлення ситуації, щосклалася. Проблема моральності цивільного, сімейного, кримінальногозаконодавства може бути окремим предметом для дослідження. Ми можемо говоритипро аморальність норм, що визначають правовий статус особи, проти якоїтільки-но порушена кримінальна справа, або особи, яка обвинувачується увчиненні злочину і утримується у слідчому ізоляторі. Взагалі питання прообмеження права громадянина в кримінально-процесуальному порядку є гостроютемою з точки зору моралі. Коли ми говоримо про конституційне право людини нажиття і разом з тим тримаємо людину в голоді, про верховенство права не може йбути мови. Коли з місць позбавлення волі випускають тисячі хворих натуберкульоз, а ми кажемо, що закон не передбачає можливості звернення цієїособи до держави з вимогою про відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням їїконституційного права на безпечне довкілля, ми тим самим чинимо акцію, якасуперечить ст. 8 Конституції України. У Конституції сказано, що в Україні дієті визнається принцип верховенства права, але здається, що він не діє і невизнається. У нас немає розробок теорії і практики вчення про верховенствоправа.[13;5]
Моральність нормСімейного кодексу є дуже важливим питанням. Самі судді характеризуючи Сімейнийкодекс, вказували на те, що у ньому сімейні відносини регулюються глибше, ширшеі в абсолютно інший, сучасніший спосіб. Принцип моральності права реалізовано уцьому кодексі, насамперед у новому понятті сім’ї. У цьому понятті закладеноякою суспільство повинно бачити сім’ю, до чого воно має схилятися, розглядаючиінститут шлюбу: чи це динаміт, який розірве шлюб, чи це сучасний погляд нашлюб. Що стосується проблеми справедливості права, то потрібно визнати, що врадянські часи казали, що кожен закон є справедливим, несправедливого законунема. Але ж тоді було усе навпаки. Існувало багато несправедливих законів.Наприклад, Кримінальний кодекс передбачає можливість звільнення від покаранняжінок, які мають дітей, а чоловіків – ні. Чому? Не треба захищати саму лишежінку і чоловіка, тобто сім’ю, захищати людину, яка потрапляє у складнуситуацію, незалежно від того чоловік це чи жінка. З точки зору моральностіправа має бути сформований законодавчий механізм по врегулюванню суспільнихвідносин. Тому моральність права дуже актуальна, реальна категорія, яка, начелакмусовий папірець перевіряє законодавство на його добросовісність ісправедливість. Соціальне призначення моралі – постійно відтворюють відношенняморальної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності слугує необхідноюумовою свободи вибору та моральної відповідальності особистості передсуспільством, важливішим фактором підтримання життєздатності суспільства,соціального прогресу. Як підкреслював Агешин Ю. А., мораль існує для того, щоблюдське суспільство піднялося вище, і це високе призначення моралі повністюреалізується тільки в правосвідомому суспільстві. Область відносин, щорегулюються мораллю досить широка. Вона охоплює поведінку та свідомість людиниу всіх, без вийнятку, сферах громадського життя: в праці, побуті, політиці,науці, в сімейних, особистих внутрішньогрупових, міжкласових відносинах.Принципи моралі розповсюджуються на всіх людей, фіксуючи в собі то загальнеосновне, що складає культуру людських взаємовідносин. Моральні нормипідтримують та функціонують ( чи заперечують) певний суспільні усталеності,устрій та образ життя (на відміну від більш деталізованих традиційно-звичайних,ритуально-етикетних, організаційно-адміністративних і технічних норм). І тому всилу узагальненості своїх норм мораль відображає більш глибокі прошаркисоціально-історичних умов людського існування, виражає його сутнісні потреби.Як форма суспільної свідомості мораль відіграє багато функцій. Головною з них –регуляція взаємовідносин між людьми. Моральні регулювання передбачають:
а) наявність ідеалу,що виражає уявлення суспільства чи класа про моральну досконалість;
б) система норм,виконання яких є необхідною умовою функціонування суспільства, досягнення нимсвоїх моральних цілей;
в) особливі формисоціального контролю, що забезпечують реалізацію моральних норм.
Ефективністьморального регулювання визначається тим:
а) наскількиособистість засвоїла моральні вимоги;
б) наскільки цівимоги виконуються свідомо та самостійно. Останнє найкраще характеризуєморальний облік людини.
В сучасних умовахвсе біль важливим елементом морального регулювання виступає громадська думка.Вона, як відомо включає в себе не тільки оцінку діяння з точки зору нормморалі, але й певні реальні відносини, що складаються у відповідності до цієїоцінки, і конкретні практичні дії, в котрих виражаються відношення до людини,що творить благо чи зло. Але роль суспільної думки не обмежується тим, що воновиступає зовнішньо до індивіда сили, що примусом заставляє рахуватися з нормамиморалі.
2.2Взаємодія права та моралі
Взаємодія права іморалі у суспільстві – процес, що характеризується різноманітністю форм.Активно діючи на мораль право сприяє більш глибокому їх вкоріненню в суспільстві,в той же час під впливом морального фактора постійно збагачується: розширюєтьсяйого моральна основа, підвищується авторитет зростає його роль, як регуляторасуспільних відносин. Таким чином вплив права на мораль, відбувається зворотнийвплив моралі на право. Право і мораль в суспільстві, доповняючі одне одногозасоби соціального нормативного регулювання. В реальній дійсності право імораль нерозривні. В процесі взаємодії, реалізуючи своє соціальне призначенняправо і мораль погоджено і цілеспрямовано формують нові суспільні відносини. В процесісумісного регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище –морально-правовий вплив. Право і мораль як складові частини цього явища, нерозчиняючись у ньому і не втрачаючи своїх індивідуальних властивостей, всукупності утворюють соціальну цілісність, реально існуючу і впливаючу насуспільну практику. Особливо в сучасний період зростає значення моралі призастосуванні правових норм. Взаємодія права і моралі полягає у їхфункціональній та соціальній взаємодії. Моральним визнається дотримання нормзакону і навпаки – протиправна поведінка, що порушує норми чи суперечить законує аморальною, засуджується суспільством. Правові норми багатьох міжнароднихактів, що визначають принципи національного законодавства засновані назагальнолюдських принципах, морально обгрунтовані. Цей же принцип було взято заоснову положень Конституції України. Глибше та повніше, ніж в інших нормативнихактах, у ній відображені моральні погляди та спрямування українського народу вмайбутнє. Моральна основа стає складовою частиною механізму дії правової норми,особливо у правозастосовній діяльності посадових осіб та державних органів.Аморально не знати функцій та повноважень, що покладаються на посадових осіб,аморально не виконувати їх чи прикриватися добрими намірами, свідомопереступати норми моралі та права, аморально уникати відповідальності. Побудова правової, демократичної держави вимагає об’єктивногопідвищення рівня організації всіх сфер життя і діяльності суспільства, науковообгрунтованого регулювання суспільних відносин. Важливимзасобом цих перетворень є соціальні норми, значна роль серед яких належитьнормам конституційного права України. Останні існують, розвиваються і виконуютьсвоє призначення в тісному взаємозв’язку один з одним, а також з іншимискладовими єдиної системи соціальних норм. Без глибокого і всебічногодослідження зв’язку норм права з іншими соціальними нормами суспільство не можені встановлювати, ні тим більше використовувати їх як найбільш дієвий засіб регулюваннясуспільних відносин. Поняття правової норми вцілому, і конституційно-правових як пріоритетних норм права, невід’ємне відсоціальної діяльності людей, від суспільних відносин.
Нормаорганічно пов’язана з діяльністю людей, вона не може бути відокремлена відсуспільних відносин, а навпаки, виражає найбільш типові зв’язки, що виникаютьміж соціумами. Тому вважаємо, що норму конституційного права України слідрозглядати як соціально-юридичне явище.[14;7]
Намій погляд, такий підхід дозволить дати більш глибоке визначенняконституційно-правової норми, виявити її структуру, специфіку, місце та роль урегулюванні суспільних відносин. Конституційні та інші видисоціальних норм являють собою ті основні форми та засоби, за допомогою якихздійснюється регуляція поведінки та суспільних відносин людей. Вони вконцентрованому вигляді виражають об’єктивну потребу будь-якого суспільства увпорядкуванні дій та взаємовідносин його членів, у підпорядкуванні їх поведінкисоціальне необхідним правилам. Не випадково розглядпитань теорії права традиційно починається з вивчення проблеми місця та роліправа в системі нормативного регулювання, взаємодії різних регуляторів, задопомогою яких досягається відповідний рівень життєдіяльності суспільства. Зазначимо,що система соціальних норм виступає частиною системи нормативного регулювання іявляє собою сукупність соціальних норм, що регулюють поведінку людей всуспільстві, їх відносини між собою в рамках об’єднань, колективів, тощо. Усвою чергу, соціальні норми — правила поведінки загального характеру, якіскладаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв’язку з проявом їх волі(інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Деякі авторизазначають, що соціальні норми — це повторні та сталі суспільні зв’язки, щовиникають у процесі діяльності людей з обміну матеріальних та духовних благ івиражають потребу соціальних систем в саморегуляції.
Отже,як видно з усіх наведених визначень, поняття норми невід’ємне від соціальноїдіяльності людей, від відносин, що виникають у суспільстві. Уході історичного розвитку людства суттєво змінюється система соціальноїрегуляції — відмирають одні види соціальних норм, виникають нові, змінюютьсяспособи їх взаємозв’язку, а також місце та роль у системі соціальних регуляторів,іншими словами, у результаті розвитку соціального життя відбуваються зміниякості регулювання, ускладнення та вдосконалення регулятивних засобів тамеханізмів. Враховуючи історичне становленнясоціальних норм, можна виділити їх різноманітні види. Так, наприклад, професорО.Ф.Скакун пропонує розподіляти соціальні норми — економічні, політичні,релігійні та екологічні — за сферами дії. Такої ж думки дотримуються авториросійського підручника „Теория государства и права” за ред. В.М.Карельського та В.Д.Перевалова.Кожний з названих видів має впливати на поведінку людей, але здійснює цезавдяки своїм специфічним методам. До вищезазначеної класифікаціїС.А.Комаров додає ще організаційні, етичні та естетичні норми. Крім цього, вінназиває й інші критерії поділу соціальних норм:
— за способомутворення (ті, що складаються стихійно або створюються свідомо);
— за способомзакріплення або виразу (усна або письмова форма).[9;136]
2.3 Співвідношення конституційно-правових та соціальних норм
моральправо норма конфлікт
Длябільш точного усвідомлення співвідношення конституційно-правових та соціальнихнорм на увагу заслуговує поділ соціальних норм за регулятивними особливостями.Іншими словами, наступним критерієм класифікації є спосіб встановлення тазабезпечення норм. У даному випадку ми виділяємо: норми моралі;норми-звичаї; норми права; корпоративні норми. Упроцесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм євзаємодіючою. Але в умовах формування правової держави в регулюванні суспільнихвідносин усе більше підвищується значення моральних вимог, в яких знаходятьсвоє відображення загальнолюдські цінності. Отже, зростає необхідністьморальної обгрунтованості правових актів, що сприятиме зміцненню законності таефективності в регулюванні існуючих відносин. ЗІншого боку, правопорядок, дисципліна є вимогами моралі, адже в умовахбеззаконня не може бути й мови про мораль. Саметому для сучасного періоду формування правової, соціальної держави властивийпроцес зближення правових та моральних вимог, що знаходить свій прояв узакріпленні загальних моральних цінностей в правових нормах.[7;5]
Розглядаючинорми моралі, визначимо, що мораль — від лат. „moralis” — той, щовідноситься до норову, характеру, складу душі, звичок — це один з основнихспособів нормативної регуляції дій людини в суспільстві; це особлива формасуспільної свідомості та вид суспільних відносин (моральні відносини).
Мораль- це система принципів і норм, що виникають з потреби узгодження інтересівіндивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), іякі спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла,що підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силоюсуспільної думки. Мораль регулює поведінку людини в усіх сферах суспільногожиття — у науці, в економіці, політиці, сімейних, особистих, міжнароднихвідносинах. Виходячи з того, що моральні й конституційно-правові нормиє різновидом соціальних норм, ми спробуємо їх порівняти, виявити ті риси, що єспільними, а також відмінності конституційних норм від моральних.
Отже,насамперед, загальним для двох зазначених видів норм є те, що вони є різновидом соціальних норм, тобтодіють в єдиному просторі соціальних зв’язків. І конституційно-правові, і моральні нормипронизують передусім політичну сферу життя суспільства, визначаючи його рамки ірегулюючи напрямки його розвитку, виконують загальносоціальні функції.
По-друге,названі норми спрямовано на регулювання поведінки суб’єктів суспільнихвідносин, формування певних еталонів поведінки в суспільстві. Отже,конституційні й моральні норми мають на меті встановлення та підтриманняпорядку в організації діяльності органів державної влади і місцевогосамоврядування.
По-третє,обидві групи соціальних норм, що розглядаються, є правилами поведінкизагального характеру, тобто в більшості випадків вони стосуються великого коласуб’єктів конституційно-правових відносин.
Довищезазначених спільних рис професор О.Ф.Скакун додає ще те, що правові йморальні норми об’єднує єдина духовна природа, загальний ціннісний стрижень — справедливість, тобтовони базуються на справедливості як на вищому моральному принципі. Ми поділяємо цю думку,адже право в цілому, і конституційні норми як пріоритетні, невіддільні відсправедливості, яка є серцевиною норм. Достатньо згадати давньоримські поняття „jus”, що в перекладі означаєправо та „justitia” — справедливість; невипадково ці слова мають однаковий корінь(право, правда, справедливість). Ідеї справедливості знаходимо ще в римськомуправі: юрист Цельс визначав право як науку про „добре і справедливе”. У своючергу, моральні норми також наповнені змістом справедливості, категоріями добрата зла. Разом з цим зазначимо, що конституційні й моральні норми являють собоюрізні соціальні регулятори, кожний з яких має свою специфіку. Звідси випливаєте, що поряд зі спільними рисами вищезгадані норми мають і певнівідмінності.Насамперед, відмінності між нормами моралі й нормамиконституційного права України полягають у різних способах формування норм. Цейкритерій розмежування в деякій літературі називають „за походженням”.У такому разі мораль формується раніше права, правової свідомості й державноїорганізації суспільства. Можна сказати, що мораль з’являється разом ізсуспільством, а право — з державою, хоч мораль також має свій історичний періодрозвитку і виникає з потреби узгодити інтереси індивіда і суспільства.
Нормиконституційного права відрізняються від норм моралі й сферою дії. Якщо моральнінорми регулюють внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в політичнійсфері суспільних відносин, то конституційно-правові відображають зовнішню формуповедінки людини в цій сфері. Зміст норм конституційного права характеризуєтьсявизначеністю, конкретністю. У них досить часто передбачаються права таобов’язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні ж норми відрізняються більшшироким змістом, дають більший простір для тлумачення і виступають якузагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей та поглядів. Норми, щорозглядаються, відрізняються і за формою виразу. Норми конституційного праваУкраїни — це частішевстановлені або санкціоновані компетентними державними органами норми, щозафіксовані в юридичних актах (законах, указах, постановах) і є обов’язковимидля виконання. А мораль включає не тільки норми, але й погляди, почуття, тобтоявляє собою за структурою більш складне явище. Моральні норми, як правило, незакріплюються в спеціальних законах, а містяться у свідомості людей.
Унормах конституційного права виражається і закріплюється воля українськогонароду, у моралі ж воля виступає у формі суспільної думки. Відмінністьконституційно-правових норм і моралі проявляється також і в гарантіяхздійснення цих норм. Норми моралі реалізуються добровільно в силу звички,внутрішніх переконань. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, азовнішнім — сила суспільноїдумки. Конституційне право спирається на власний моральний авторитет, алеспецифічною гарантією втілення його норм виступають авторитет і примусова влададержави. Конституційні й моральні норми спираються на заходи примусу, але їххарактер і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примус виступає у формісуспільної думки, рішення колективу. Моральні норми заздалегідь нерегламентують конкретні форми і заходи примусу (це можуть бути обговорення,осуд, попередження). А в разі здійснення правопорушення відповідні державніоргани зобов’язані застосувати заходи, передбачені законодавством. Прикладомтакої реакції держави на правопорушення може бути конституційнавідповідальність правопорушника.
Такимчином, конституційно-правові норми і мораль знаходяться в тісній єдності йвзаємодії. За допомогою норм конституційного права України держава намагаєтьсяутвердити прогресивні норми моралі, які, у свою чергу, сприяють закріпленнюморального авторитета права, що сприймається як соціальна цінність усьогосуспільства. Для моралі й права характерна єдність, яка виражається в їхвзаємодії і взаємопроникненні. Останнє проявляється в тому, що право базуєтьсяна моралі та є однією з форм її здійснення. Взаємодія виражається в єдності діїцих двох видів соціальних норм і може проявлятися в таких основних формах, як:
— вплив моралі наформування конституційних норм;
— вплив права наформування моральних норм;
— охорона нормами конституційногоправа моральних норм;
— використанняморальних норм при застосуванні права.
3.Норма права в системі чинників регулювання соціальнихконфліктів
3.1 Моральність норм права
Яквідомо, сучасне українське суспільство, яке знаходиться у перехідному стані,належить до соціальних систем посттоталітарного типу. Для таких системперехідний період — „це просторово-часовий інтервал екстремально-хаотичного розвиткусоціуму, у ході якого один тип організації трансформується в інший за допомогоюкомплексу деструктивно-конструктивних конфліктів”. При цьому під соціальнимконфліктом розуміється наявність об’єктивних чи суб’єктивних суперечностей, якідістають вияв у протиборстві (зіткненні) їх носіїв (сторін). Наявність жевеликої кількості різноманітних конфліктів значно актуалізує проблему пошуку механізмів,засобів, за допомогою яких можна якщо й не ліквідувати їх (це неможливо,зважаючи на визнання конфлікту однією з рушійних сил розвитку суспільства), товвести у цивілізовані межі та надати їм переважно конструктивного характеру.[5;74]
Зурахуванням сказаного одним з найефективніших можна вважати нормативниймеханізм регулювання соціальних відносин. Причому завдання норм полягає в тому,щоб підтримувати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному,активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві, запобігатинебезпечним проявам внутрішньовидової агресії, спрямованим проти собі подібних.Іншими словами, під час крутих історичних поворотів, коли будь-яка системавідчуває серйозні перевантаження, саме соціальні норми утримують її віднезворотних інволюцій та розпаду. Усі соціальні норми мають спільнунормативну природу і характеризуються притаманними їм рисами. Так, вонивизначають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандартповедінки, слугують орієнтирами під час вибору соціальне схвалюваних дій іводночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесіжиттєдіяльності людей і в цьому смислі є невід’ємними від їх носіїв, переслідуютьдосягнення єдиної мети — забезпечення порядку та організованості у суспільнихвідносинах.
Конфлікт,як і будь-які інші стосунки міх людьми, тією або іншою мірою регулюєтьсянормами суспільної поведінки: правовими, моральними, релігійними, політичнимитощо. Нормативне регулювання конфліктів на відміну від тимчасово діючихінститутів робить соціальну систему більш стабільною, зумовлює довгостроковийпорядок розвитку та розв’язання спорів. Зрозуміло, що нормативнерегулювання конфліктів має свої особливості, обумовлені як природою самих норм,так і специфікою протиборства сторін. Велику роль у цьому відіграють моральнінорми. І це природно, оскільки майже будь-який конфлікт так чи інакшепов’язаний з уявленнями про добро і зло, правильну і неправильну поведінку,честь і гідність, справедливість і порядність тощо. Конфлікт і його учасники завжди дістають моральні оцінки.Однак, як правило, вони неоднозначні, а іноді навіть протилежні. Адже багатоякі моральні, а іноді й юридичні норми не сприймаються різними класами,соціальними верствами, групами і навіть окремими індивідами якзагальноприйняті. Зрозуміло, що це не виключає існування норм загальнолюдськоїморалі. Але вони поширюються на обмежене коло дій і до того ж сприймаються неусіма людьми. Внаслідок цього конфлікт і його причини нерідко оцінюютьсяпо-різному не тільки його учасниками, а й оточенням, що, у свою чергу, можепризводити до розширення його масштабів і породжувати нові конфлікти. Ускладнюєситуацію і той факт, що моральні норми, як правило, чітко не сформульовані.[5;145]
Доводитьсяконстатувати, що на практиці звертання до моральних норм і уявленьзустрічається рідко. У зв’язку з цим, наприклад, не можна не зазначити, що підчас проведення страйків шахтарями робиться акцент, як правило, на економічнихчинниках і ніхто не звертає увагу на моральну оцінку страйків, зокрема на те,що вони підривають добробут усього суспільства. А було б корисно перевести спіру площину обговорення справедливості розподілу ресурсів і моральної оцінкивимог страйкарів на тлі рівня життя іншого населення.
Конфліктнаситуація може регулюватися і релігійними нормами, особливо нормами тих релігій,де подібно до мусульманства релігійні правила поширюються крім чисто церковнихвідносин на досить широку сферу суспільного життя (шлюб, сім’я, навчання тощо).Проте конфлікт може відзначатися й міжрелігійним характером.При цьому його регулювання значно утруднюється і додержання лише релігійнихнорм явно недостатньо. Під час розв’язанняміжнародних конфліктів робиться ставка на політичні норми, які передбачаютьдодержання усних домовленостей між керівниками держав, норм переговорногопроцесу, проведення зустрічей глав держав, взаємні поступки й інші акції, утому числі ті, що не оформляються в юридичному (міжнародному — правовому)порядку.
У США і багатьох інших державахз метою запобігання конфліктам прийнято включати до договорів, то укладаютьсяміж фірмами, а також приватними особами, спеціальні параграфи, якірегламентують поведінку сторін у разі виникнення спорів. Наприклад,Американська асоціація суддів рекомендує при розбіжності поглядів у ходіпідготовки будь-якого ділового контракту здійснювати письмовий обмін думками,залучати до врегулювання спору помічників або консультантів, розбиватипереговори на декілька етапів, призначати арбітра заздалегідь, на випадокневдалих переговорів передбачати судовий або інший порядок розгляду спору. Особливуроль у регулюванні конфліктів відіграють норми права. І це цілком зрозуміло,якщо виходити з сутності та функціонального призначення останніх. Право, яке регламентує функціонування всіх основних сферсуспільного життя на засадах загальної волі та правоутворюючого інтересу, ємогутнім фактором запобігання соціальним конфліктам. В цьому дістає вияв діятакої найважливішої його функції, як здійснення соціального контролю,спрямованого на підпорядкування поведінки індивідів соціальним очікуванням івимогам. Правові норми, що виникають на основі врахування досвіду розв’язанняконфліктних ситуацій, містять найбільш розумні засоби вирішення типовихсоціальних конфліктів, які максимально відповідають інтересам усіх учасниківправового спілкування. Система правових норм, яка визначає правила поведінки урізноманітних сферах суспільного життя, підказує, а часто і прямо пропонуєлюдям безконфліктний спосіб такої поведінки.[5;83]
Правовже самим фактом свого існування рятує суспільство від конфліктогенної ситуаціїсвавілля та насильства, якій притаманна „боротьба всіх проти всіх”, та підказуєлюдям найбільш прийнятні для всіх (тобто найбільш безконфліктні) моделіповедінки. В цьому і дістає вияв функція права як системи норм, спрямованих назапобігання соціальним конфліктам. Право володіє достатньоефективними засобами та процедурами, необхідними для регулювання та розв’язанняконфліктів. Саме йому належить ключова роль у системі вироблених з цією метоюсуспільством соціальних інститутів. Для вирішення зазначених вище завданьнеобхідно юридизувати соціальний конфлікт — перевести його у правовуплощину, трансформувати у правовий спір, тобто у юридичний конфлікт. Таким чиномздійснюється перехід від неправової (і такої, яку безпосередньо не можнавирішити правовими засобами) ситуації конфлікту до правової, від невизначеного,хаотичного, неформалізованого і, по суті, силового конфлікту до юридичновизначеного, формалізованого, упорядкованого і, як наслідок, до спору учасниківконфлікту про право. Юридизація конфлікту, трансформація останньогоу спір про право дозволяють підключати до його розв’язання правові механізми(законодавчі норми, інституційні та процесуальні форми вирішення спору, правовізасоби забезпечення реалізації прийнятих рішень). Переведення конфлікту управову площину відкриває можливості для пошуку таких способів йогорозв’язання, які дозволяють зберегти доводи кожної з сторін у тій мірі, в якійінтерес однієї сторони не зачіпає інтереси іншої. У правовій державі право якформа вираження загальної волі та правоутворюючого інтересу не придушує інтерестієї чи іншої сторони конфлікту та волю його носія, не уніфіковує різніінтереси. Воно зберігає їх різноманіття у тих межах, в яких ці інтереси маютьправомірний характер. Правова норма (і право вцілому), як і будь-яка інша соціальна норма, впливає на поведінку людей черездекілька каналів. По-перше, вона здійснює інформаційний вплив, тобто пропонуєіндивіду (соціальній групі) варіанти поведінки, що схвалюються державою,попереджає про наслідки того або іншого вчинку.
По-друге,ця норма декларує цінності, визнані суспільством і державою (нерідко з урахуваннямцього говорять про „виховний вплив” права).
По-третє,правова норма має силу примусу щодо тих, хто ігнорує її вимоги. Череззазначені канали право впливає на причини і передумови виникнення конфлікту, найого розвиток і розв’язання, на наслідки конфлікту, включаючи долю йогоучасників. Найменшого впливу з боку правазазнають об’єктивні причини конфлікту. Можливий лише вплив на мотиваціюповедінки його учасників. А оскільки ця мотивація тісно пов’язана зморально-психологічним кліматом у суспільстві, рівнем загальної та правовоїкультури його членів, правові норми можуть хоч й опосередковано, але позитивновпливати не тільки на можливість виникнення конфліктів, а й на характер майбутнього протистояння сторін.
Значнобільше можливостей для правового регулювання конфліктів виникає на такому етапіїх розвитку, як конфліктна ситуація, що передує власне конфлікту і має певніознаки. До останніх можна віднести специфічне поєднання життєвої ситуації, вякій опиняються сторони майбутнього конфлікту, і самих цих сторін (тобто людейз певними інтересами), шо об’єктивно створює підґрунтя для реального протиборстваміж соціальними суб’єктами, а також відчуття безпосередньої загрози якимосьважливим суспільним інтересам. На цьому етапі особливого значення набуваєякість нормативно-правових актів, зокрема відповідність їх положень соціальнимреаліям. Врахування або неврахування законодавцем економічних,політичних, соціальних, екологічних і демографічних наслідків прийняття того чиіншого закону має велике значення для підтримання стабільності в суспільстві,нормального регулювання суспільних відносин. Якщо закони приймаються длязадоволення інтересів лише окремих соціальних груп чи верств, це веде дорозвитку суспільної ситуації у напрямку конфлікту.[6;85]
Урозв’язанні конфліктівособлива роль відводиться правозастосовчій діяльності держави, зокремазастосуванню нею процесуальних норм права, які у загальних рисах показують, яксаме треба вирішувати той або інший конфлікт. На цьому етапі конфлікт вжепочинає набувати ознак юридичного конфлікту об’єктивно (вчинено злочин,ведеться слідство) або йому доцільно як найшвидше надати такої юридичної формидля запобігання настанню більш тяжких наслідків (довготривалі побутовіконфлікти). При цьому більшість конфліктів можна розв’язати законним шляхом,наприклад, завдяки зверненню до суду. Досить ефективні третейські суди, колиарбітра обирають самі учасники конфлікту. Але проблема полягає в тому, що убагатьох випадках конфліктуючі сторони намагаються уникнути суду або втручанняпосередників, віддаючи перевагу самостійному вирішенню конфлікту.
Судочинство- це специфічна йефективна форма розв’язання конфліктів, вироблена багатовіковою людськоюпрактикою. Вона має багато переваг, до яких можна віднести розгляд конфліктунезалежним від іншої влади органом, який за своїм призначення та становищемповинен бути незацікавленим у наслідках розгляду справи; наявність чіткорозробленої процедури встановлення та перевірки фактичних обставин і прийняттярішення; нормативну основу діяльності суддів, які керуються законом тавнутрішнім переконанням; обов’язковість прийнятих рішень для виконання яксторонами конфлікту, так й іншими юридичними і фізичними особами. Зрозуміло,що не всі соціальні конфлікти становлять об’єкт правового регулювання. Інодіюридизація конфлікту не може дати бажаного результату або є неможливою. Буваютьситуації, коли гострота соціальних суперечностей є настільки сильною, щосуспільство не здатне вирішувати найбільш принципові конфлікти правовимизасобами. Для їх розв’язання можуть знадобитися значні якісні зміни в системісуспільних відносин, тобто соціальна революція, під час якої відбувається зламстарої системи права, як такої, що не забезпечила вирішення найбільш значущихдля суспільства проблем.
Навітькороткий огляд основних положень, пов’язаних з цим питанням, свідчить пронеобхідність здійснення його подальшого дослідження, а також внесеннявідповідних змін та доповнень до чинного законодавства.
(Щоне забороняє Закон, те забороняє зробити сором).
Мораль(лат. mores) — інститут суспільної свідомості, що викопує функцію регулюванняповедінки людей, основні правила людського співжиття, які базуються напереконаннях, совісті, традиціях та існують у вигляді принципів, понять,уявлень, суджень людей про добро, зло, честь, гідність, благородність,справедливість. Мораль формується у процесі розвитку цивілізації і виступаєу формі загальнолюдських цінностей, загальноприйнятих принципів, настанов ірекомендацій, а нерідко у вигляді заповідей, афористичних висловів, мудрості,кодексів честі чи поведінки, підкріплюваних силою наочних прикладів, звичаїв,традицій.
Нормиморалі набувають ідейного обгрунтування і подаються у вигляді загальноприйнятихнастанов, за якими людина має поводитися за різних обставин. Виконання цихнастанов забезпечується вихованням почуття обов’язку, совісті, формамидуховного впливу.Підтримання належної моралі суспільства — одне знайважливіших завдань держави, її політичних і громадських об’єднань, справачесті політичної й інтелектуальної еліти. Проактуальність цієї проблеми все частіше згадують як політичні діячі, так іпредставники творчої інтелігенції. На необхідність підвищення моральності тазміцнення етичних засад у суспільстві звертається увага в указах Президента,рішеннях законодавчої та виконавчої влади.
Проблеміморальних засад правосуддя приділялася певна увага українськими та російськимивченими. Але наявні публікації не вичерпують усю складну проблему, а скорішепадають фундаментальну базу для її подальшого дослідження.
І потрібно визначитиособливості системи моральних засад правосуддя та їх роль у розвитку окремихпроцесуальних інститутів. Моральністьу кримінальному процесі, як і в суспільстві в цілому, маєдекілька рівнів: моральна свідомість (уявлення про добро і зло, істину, свободуі справедливість, моральні ідеали і принципи); моральність норм права, моральнівідносини (моральні обов’язки і стосунки), моральна діяльність. Моральна свідомістьбезумовно бажана риса судді, слідчого, дізнавача, прокурора, захисника, іншихучасників процесу. Законодавчі акти вимагають відповідних моральних якостей відусіх учасників процесу і пов’язують саме з ними можливість перебування їх навідповідних посадах і виконання процесуальних функцій. Визнаючи необхідність гуманного ставлення до людей іпідсудних, вбачаючи в кожній людині позитивні якості, Ф. У промові у справіробітників фабрики, яких звинувачували в бунті та безпорядках, образнo і красно мовив:„Натовп — будова, обличчя — цегла. Із одних і тих самих цеглин розбудовується іхрам богові, і тюрма — житло знедолених… Та зруйнуйте тюрму і цеглини, що залишилисьцілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огиднихрис їх минулого призначення”. У формуванні системи моральних засад правосуддята моральної свідомості учасників процесу певну роль відіграють перлининародної мудрості та досвіду, викладені у прислів’ях, а також відомі судженнявидатних людей та афоризми. В юридичних прислів’ях частознаходять відображення повчальні думки щодо окремих аспектів права таправосвідомості, судоустрою, встановлення істини та судочинства. Наприклад, „Правдаясніша від сонця, та і її зі свічкою шукають”; „Бережи порядок і порядокзбереже тебе”. Юридичні прислів’я виявляютьздатність народу осмислювати та влучно оцінювати й узагальнювати найтиповішісторони правового життя, стають конденсатором багатовікового життєвого досвідувідносин людей. Вони є зернятами народної мудрості, надбанням культури,органічною складовою моралі. Як регулятори людської поведінки прислів’я нерідковідіграють роль неписаного права. Доречними єдеякі думки класиків: „Морально тільки те, що збігається з вашим почуттям красиі з ідеалом, в якому ви її втілюєте” (Ф. Достоєвський); „Мудра людина не робитьіншим того, що не бажає, щоб робили їй (Коифуцій); „Коли справедливість зникає,то не залишається нічого, що могло б надати цінність життю людей” (І. Кант); „Справедливістьбез сили — одна неміч, сила без справедливості – тиранічна” (Б. Паскаль); „Краще виправдатидесять винних, аніж обвинуватити одного невинуватого” (Катерина II).
Суддяповинен бути високоморальною людиною. В Росії діє Кодекс честі судді (ухваленийдругим з’їздом суддів 21 жовтня 1993 р.), в якому зазначається: суддя повиненвиявляти терпіння, ввічливість, такт і повагу до учасників процесу, нарівні іззаконами у своїй діяльності керуватися загальноприйнятими нормами моралі,забезпечувати справедливість і неупередженість. У рішенніп’ятого з’їзду суддів України від 15.12.1999 р. зазначено: „при доборікандидатів па посаду судді ретельно перевіряти професійні й моральні якостіпретендентів з тим, щоб виключити випадки рекомендування на суддівську роботуосіб із недостатньою для здійснення правосуддя професійною підготовкою танизьким моральним рівнем… Схвалити практику роботи кваліфікаційних комісій поочищенню суддівського корпусу від осіб, які своєю поведінкою скомпрометуваливисоке звання судді”. „Будьте суддями розуму і совісті”, — нагадував Ф.Плевако. Не менші моральні вимогипред’являються і до слідчого та інших учасників процесу, які здійснюютьсудочинство. Слідчий за родом своєї діяльності у складних психологічних умовах,у спресованих у часі миттєвостях процесуальної діяльності вирішує найскладнішезавдання — що є істина і тобуде справедливим. Для цього потрібні не тільки знання, досвід, сильна воля,натхнення і творча наснага. Найбільше необхідні людяність, чуйність і доброта.Слідчий повинен бути обачливим і уважним до долі людини, бачити в кожному тідобродійності, які треба збагачувати і завдяки яким людина, Ідо спіткнулась уводоверті життя і порушила закон, змогла б стати па правильний шлях. Цеповною мірою стосується і дізнавача та прокурора. Прокурор у кримінальномупроцесі не повинен бути втіленням суворості, нетерпимості та ненависті дообвинувачуваного і підсудного. Ніяке покарання не замінить моральну травму, якабула нанесена потерпілому. І немає нічого більш жахливого, ніж звинувачення узлочині невинної людини. Прокурор неповинен озлоблюватися проти підсудного,звинувачувати його, що б не сталося. Вій повинен бути дуже обачливим у виборізасобів і форми обвинувачення, виступати „зі спокійною гідністю сумного обов’язку”.
Захисникповинен дотримуватися принципу чесного ведення судового розгляду. Не повинензахист обвинувачуваного перетворюватися на протидію намірам слідчого встановитиістину, на брудну співучасть у приховуванні злочину, а захисник -не опускатися дорівня слуги свого підзахисного. Захисник пі за яких обставин не повиненповідомляти суду явно неймовірну або недостовірну інформацію. У законодавствіщодо статусу захисника мають бути закладені норми, аналогічні передбаченимвідносно моральних якостей суддів у Законі України „Про статус суддів”. Право,як зазначалося ще в римських юридичних афоризмах, є мистецтво добра ісправедливості (Jus est ars boni et acqui). Воно маєбеззаперечно базуватися на нормах моралі. Моральна свідомість реалізується внормах права. „Авторитет і реальна дійсність закону (права), — зазначає Г. Миронова, — грунтується паздатності певної правової системи слугувати кінцевим моральним цінностямлюдської культури, споконвічному ідеалу справедливого суспільного устрою”. Укримінальному процесі норми права і моралі мають однакову мету. В найбільшузагальненому визначенні — цс свобода людини та благо суспільства, забезпеченнясправедливості та виправлення зла. Завдання кримінального процесувисокоморальні і відповідають віковим уявленням людства про істину, добро ісправедливість. Тут повною мірою закладено принцип: на добро відповідаютьдобром, на зло — справедливістю. Але ж мета не виправдовує засоби, і в ньомуаспекті важливо, щоб засоби досягнення благородної мети були не меншблагородними.
Нормиморалі та норми кримінально-процесуального права тісно пов’язані якза сферою застосування, так і за змістом. В ідеалі норми кримінально-процесуальногоправа мають представляти не що інше як норми моралі, санкціоновані державою,викладені у формі законодавчих норм, забезпечуваних не лише духовним впливом, ай засобами державного примусу. Важливо, щоб основні моральніпринципи знайшли втілення в загальноюридичних та галузевих принципах права.Наприклад, у сфері судочинства реалізуються загально-юридичиі моральні принципи:гуманізм, справедливість, толерантність, рівність людей перед законом і судом,поваги честі та гідності особи тощо, а також знаходять реалізацію певні меншзагальні засади: незалежність та неупередженість суду, принцип встановленняістини, недоторканності особистого життя, неприпустимість примушування досвідчень проти самого себе, членів своєї сім’ї, своїх близьких родичів.[8;148]
Поступовоусуваються положення, які викликали сумніви і заслужену критику в цьомуаспекті. Наприклад, тривалий час у руслі штампованої ідеології позитивностіобразу ПавликаМорозова,у кримінальному праві існувала відповідальність усіх без винятку осіб завідмову від дачі показань, а також за недонесення про тяжкі злочини. Мати моглабути притягнута до відповідальності за відмову від дачі показань відносно свогосипа, і навпаки. Попираючи православну релігію, священнослужителів моглидопитувати за всіх обставин, у тому числі про факти, які особа релігійного санудовідалася па сповіді віруючих. Зараз ці архаїчні та за своєю суттю аморальніправила стали вже сивіючою давниною.
Стаття63 КонституціїУкраїни проголосила: особа не несе відповідальності за відмову давати показаннящодо себе, членів своєї сім’ї чи своїх близьких родичів. Закон України „Просвободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. визначив — ніхтонемає права вимагати від священнослужителя відомостей, одержаних ним па сповідівіруючих”. Ці принципово важливі положення отримали закріплення у КПК України.
Важливезначення моральні норми мають при вирішенні питання про допустимість доказів укримінальному процесі. Де межі втручання у сферу особистого життя людинипри збиранні доказів? Які засоби збирання доказів будуть моральними, юридичневиправданими і допустимими? Це одне з найскладніших завдань науки кримінальногопроцесу. А. Коні зазначав, що особливо широким є вплив моральних міркувань утакій складній справі, як оцінка доказів за джерелом і змістом. Чи слід взагаліі якщо так, то чи можливо безмежно користуватися щоденниками підсудного іпотерпілого як доказами? Щоденник дуже небезпечний у розумінні досягненняправди доказ, — зауважував він.
Значнимкроком па шляху зміцнення моральних засад кримінального судочинства сталинорми, спрямовані па забезпечення прав і свобод людини при здійсненні процесуальноїдіяльності, а саме такі, що посилюють гарантії недоторканності особистого життялюдини, таємниці телефонних розмов і листування, недоторканності житла,особистої недоторканності, нерушимості права власності. Разом зтим слід зазначити, що багато питань як щодо законності, так і щодо моральностівикликають норми законодавства про оперативно-розшукову діяльність, якимрегламентуються такі дії, як негласне проникнення в приміщення та візуальнеспостереження в них. Тим більше, що законодавець без обмежень пропонуєвикористовувати результати цих дій як докази у кримінальних справах. Мабутьдоречніше залишити таким діям статус негласних оперативно-розшукових заходів тазвузити сферу їх застосування розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю.[10;182]
Відповіднодо Кодексу поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятогоГенеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 p., працівникиправоохоронних органів, у тому числі ті, хто здійснює розслідування, зобов’язаніповажати і захищати гідність і нрава людини; застосовувати примусові заходитільки у випадках крайньої необхідностіі в межах, в яких це потрібнодля виконання обов’язків; зберігати в таємниці відомості конфіденційногохарактеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя невимагають іншого; нетерпимо ставитися до будь-яких дій, які містять нелюдяні читакі, що принижують гідність людини, форми відносин; забезпечувати охоронуздоров’я затримуваних.
Моральнадіяльність-сукупність вчинків, які відповідають моральним нормам.Безумовно, шляхетні цілі високоморального закону не можуть бути досягнутіаморальними чи не зовсім моральними засобами. А. Коні зазначав: „В кожнійсудовій дії поряд з питанням, „що” слід провести, виникає питання про те, „якце провести”. Необхідно наполегливо бажати, щоб „у виконання форм і обрядів,якими супроводжується правосуддя, привносився смак, почуття міри і такт, бо судє не тільки судилище, а й школа. Процесуальна форма і практика її застосуванняповинні відповідати високоморальним принципам і нормам. Процесуальнійдіяльності повинна бути притаманна висока етична, естетична, психологічна,юридична і загальна культура. Цс стосується дій слідчого, прокурора, судді іматеріалізується в процесуальних документах, що, як правило, виступають дзеркаломкультури і моральності.
Мова-це одяг думок. Безумовно, одяг юриста має бути елегантним, атаким він може бути лише за умови істнності, порядності, справедливості. Дляюриста важлива культура не тільки зовнішня, а й внутрішня (щире бажання досягтиістини і справедливості, вдумливе, чуйне ставлення до потерпілого і підсудного,до їх долі, розуміння їх проблем, душевного стану, переживань, здатність доспівчуття і милосердя). Безумовно, розвитокморальних засад кримінального пронесу не завершується. Життя вимагаєпоглиблення них процесів. На першому плані стоїть завдання удосконаленняінституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності,зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної ікомпенсації моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливостіправосуддя. Поглибленню моральних засад судочинства сприяло б, на пашу думку,запровадження в Україні суду присяжних і мирових суддів.
Моральнінорми повинні не лише декларуватись, а в необхідних випадках і забезпечуватисязасобами процесуальної й іншої юридичної відповідальності. Здійсненняпроцесуальної діяльності на основі високоморальних норм повинно стати принципомкримінального процесу. Моральні відносини-засновані на процесуальних нормах відносини між учасникамипроцесу, які характеризуються тим, що співробітники правоохоронних органів,здійснюючи процесуальну діяльність, а також інші учасники процесу повинніставитися з повагою до честі та гідності кожної людини, забезпечувати їїбезпеку, права і свободи. Процесуальна форма передбачає спеціальні правила іззабезпечення такого підходу: при особистому обшуку понятими можуть бути лишеособи однієї статі з особою, яку обшукують, потерпілому, обвинувачуваному іпідозрюваному надається прано підмови від дачіпоказань, під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того,щоб не були розголошені при цьому обставини особистого життя обшукуваного,слідчі дії допускаються за умови, якщо вони не принижують гідності осіб, щоберуть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров’я тощо. Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпціїневинуватості обвинувачуваного, відповідно до якого він вважається невинуватим,доки його вина не буде доведена в законному порядку і не набере чинності обвинувальнийвирок суду; обвинувачення не може грунтуватись па даних, одержаних незаконнимшляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться па її користь;винуватість рівнозначна доведеній невинуватості. Зприйняттям Конституції України і спрямуванням зусиль суспільства на побудовуправової держави отримали втілення багато нових високоморальних принципівправосуддя. Та найважливіше значення має принцип відповідальності держави передгромадянином, згідно з яким держана покладає на себе зобов’язання з відновленняпорушених злочином прав і законних інтересів громадян — реабілітує виправданого(відновлює порушені права, відшкодовує матеріальну і компенсує моральну шкоду).
Вцілому норми моралі у кримінальному процесі викопують роль додаткових гарантійоб’єктивностіслідства тасуду, забезпечення захисту прав і свобод людини, гарантійістини, свободи і справедливості. І якщо відносно права діє принципнедопустимості при прийнятті нових законів ніякого звуження існуючих прав ісвобод людини, то залишається побажати, щоб при розробленні проекту таприйнятті нового КІІК України основні моральні надбання чинного законодавствазбагачувалися.
3.2 Право та мораль: співвідношення понять
Проблема співвідношення права та моралі в усі часицікавила представників правової та філософської думки. Чимало аспектів цієїпроблеми вивчалося у свій час Цицероном, Гегелем Г., Кельзеном Г. Саме аналізпоглядів останнього на взаємозв’язок та взаємодію права та моралі, як певнихсоціальних норм, соціальних регуляторів, ми пропонуємо далі. Кельзен, створюючи тааналізуючи власну, так звану „чисту2 теорію права, велику увагу приділивспіввідношенню права та моралі. Згідно з Г. Кельзеном, визнаючи право яксукупність норм, його тим самим відмежовують від природи, а правознавство — від природознавства.Проте, крім правових норм, існують ще й інші норми, які регулюють поведінкулюдей по відношенню один до одного; і тому правознавство — це не єдина дисципліна,яка займається вивченням та описом соціальних норм. Ці інші соціальні нормиможна об’єднати, згідно з Г. Кельзеном, лід назвою „мораль”, а дисципліну, щоїх вивчає та описує, — під назвою „етика”.
Оскількисправедливість є вимогою моралі, то співвідношення справедливое І і і праванеобхідно розглядати разом із співвідношенням моралі і права. При цьому, вважаєГ.Кельзен, необхідно мати на увазі, що мораль часто плутають з етикою, так самояк право з правознавством, вважаючи, що етика регулює людську поведінку,визначає права і обов’язки людей, тобто владно встановлює норми, в той час, яквсе це стосується моралі, а етика може лише вивчати та описувати моральнінорми. І методологічній чистоті правознавства, згідно з Г. Кельзеном, погрожуєнебезпека не тільки тому, що часто не помічають границю, яка відмежовує правовід правознавства, але набагато частіше, тому що правознавство не відрізняютьвід етики і, відповідно, не помічають чіткої відмінності між мораллю та правом. Відмінністьправа і моралі не може відноситися до змісту поведінки, до якої зобов’язуютьлюдину норми цих обох соціальних порядків. М.Кельзен наводить такий приклад:самогубство може бути заборонено не тільки мораллю, але й правом; сміливістьможе бути не тільки моральною, але й правовою. Таким чином, поширена думка проте, що право визначає зовнішню поведінку, а мораль -внутрішню, є невірною.Норми обох порядків визначають і ту, й іншу поведінку: сміливість, як моральнадоброчесність, грунтується не тільки на духовній якості безстрашності, але й назовнішній поведінці, обумовленій цією якістю.[12;15]
Кельзенвважає, що поведінка людини є моральною тоді, коли вона діє всупереч своїмсхильностям та егоїстичним інтересам, а встановлений моральною нормою обов’язокповодиш себе належним чином існує й тоді, коли схильності та егоїстичніінтереси суперечать визначеній поведінці. Те саме стосується і обов’язків, яківстановлюють правові норми. Таким чином, і моральний порядок, і правовийпорядок, як соціальні порядки, визначають поведінку, яка може бути протилежноюсхильностям та егоїстичним інтересам людей. Мораль іправо, за Г. Кельзеном, несуттєво відрізняються з точки зору створення норм.Подібно нормам права, норми моралі породжують звичай чи свідоме встановлення. Уцьому розумінні мораль, як і право, є позитивною; і наукова етика вивчає тількипозитивну мораль, так само як правознавство вивчає тільки позитивне право.
Відмінністьміж правом і мораллю необхідно шукати не в тому, що саме ці соціальні порядкинаказують чи забороняюсь, а в тому як вопи наказують чи забороняють (певну поведінку).Принципову відмінність між правом та мораллю можна виявити лише за умови, щоправо буде розглядатися як примусовий порядок, тобто нормативний порядок, якийспрямований на визначення належної поведінки та пов’язаний ізсоціально-організованим актом примусу, а мораль — як соціальний порядок, який не передбачаєтакого роду санкцій. Санкції моралі як соціального порядку полягають лише всхваленні поведінки, яка відповідає нормі, та в засудженні поведінки, що їйсуперечать, а про застосування фізичної сили, пояснює Г. Кельзен, взагалі нейдеться. У „Чистій теорії права” Г. Кельзен пише, що якщо визнатиправо та мораль різними видами нормативних систем, то виникає питання про їхнєспіввідношення. Це питання має двоякий зміст.
По-перше,воно може означати: яке фактичне співвідношення між правом і мораллю?
Апо-друге: яким це співвідношення повинно бути? Г. Кельзен вважає, що ці двапитання часто змішують, і це призводить до непорозуміння. На перше питання,пише вчений, відповідають по-різному: одні вважають, що право є моральним засамою своєю природою, інакше кажучи, поведінка, яка визначається правовиминормами, визначається й моральними нормами, а якщо деякий соціальний порядоквизначає поведінку, яка заборонена мораллю, то цей порядок не еправом, бо він несправедливий; вважають, що право може і не бути моральним(тобто справедливим), але соціальний порядок, який не є моральним, може бутиправом. Г. Кельзен зауважує, що якщо питанняпро співвідношення права та мора, розглядати як питання про зміст права, а непро його форму, та стверджувати, щ право за своєю природою мас моральний змісті являє собою моральну цінністі то право існує всередині сфери моралі, і томуправопорядок є складовою часті пою морального порядку, тобто право є моральнимі за своєю природою справедливим. Таким чином, виходячи із змісту права, можназробити висновок, щ правопорядок с частиною моралі, а право і справедливістьтотожні. Але проводячи аналіз співвідношення права та моралі, Г.Ксльзензазначає, що в різі часи та в різних місцях люди вважали справедливим танесправедливим зовсім різні речі, і тому неможливо визначити загальний елементу змісті різних моральних порядків. Таким чином, абсолютних моральних цінностейне існує, і будь які моральні цінності є відносними.
Згідноз Г. Кельзеном, загальною ознакою, яка притаманна усім моральним системам, єте, що ці системи є соціальними нормами, тобто такими нормами, які передбачаютьпевну поведінку одних людей по відношенню до інших, а, отже, встановлюютьповедінку як належне. Таким чином, робить висновок вчений, загалі ним для всіхморальних систем є їхня форма, нормативний характер. Згідно Г. Кельзена,приймаючи саме такий висновок, можна стверджувати, що право за своєю природою єморальним, і це означає не те, що воно має певний зміст, а те що воні є нормою — соціальною нормою, яка встановлює певну людську поведінку в якості належного.Отже, питання про співвідношення права та моралі — це питання не пріозміст права, а про йогоформу. А право є правовою цінністю, яка в той же час І відносною моральноюцінністю, і це означає тільки те, що право є нормою.[4;40]
Г.Кельзен стверджує, що теорія позитивного права вимагає розмежувати право і мораль взагалі, таправо і справедливість зокрема, а не змішувати ці поняття. Така теоріяпозитивного права спрямована проти традиційного уявлення про те що існуєодна-єдина, дійсна, тобто абсолютна мораль, а, отже, й абсолютна справедливість.Поділ права та моралі, права та справедливості означає, що позитивнийправопорядок не залежить від абсолютної моралі. Якщо ж узяти до уваги відносніморальні цінності, то те, що право повинно бути моральним, означає лише, щоконструкція позитивного права має відповідати певній моральній системі — однійіз багатьох можливих, отже, вимога розділити право і мораль, право ісправедливість при відносних моральних цінностях означає наступне: по-перше,певний правопорядок оцінюється як моральний чи неморальний, справедливий чинесправедливий і співвідноситься з однією із багатьох можливих моральнихсистем, а не з однією абсолютною мораллю, отже, існує лише відносне, а неабсолютне оціночне судження; по-друге, дійсність позитивного правопорядку незалежить від того, відповідає він моральній системі чи ні. Г. Кельзенпише, що відносна мораль не може виконувати покладену на неї функцію — забезпечити абсолютнийкритерій оцінки позитивного права. Такий критерій взагалі неможливо визначити шляхомнаукового пізнання. Але це ще не означає, що не існує інших критеріїв. Кожнаморальна система може бути таким критерієм. Але оцінюючи конструкціюпозитивного правопорядку з моральної точки зору (справедлива вона чи ні),необхідно мати на увазі, що критерій оцінки є відносним, та існує можливістьоцінювати позитивний правопорядок з позиції іншої моральної системи. Тому Г.Кельзен робить висновок: якщо деякий правопорядок з точки зору однієї моральноїсистеми оцінюється як несправедливий, то з точки зору іншої системи може бутиоцінений, навпаки, як справедливий.
Якщоморальний порядок не наказує підкоритися позитивному правопорядку при будь-якихобставинах, а отже, існує можливість розходження між мораллю та правопорядком,то вимога відрізняти право від моралі та правознавство від етики означає щодійсність позитивних правових норм не залежить від їх відповідності моральномупорядку. Таким чином, з точки зору позитивного права правова норма може бутидійсною, навіть якщо вона суперечить моральному порядку.
Висновок
Саме моральніджерела є засадовими для будь-якого права. Вони трансформуються в нього умінливих формах і за різними рівнями адаптації, а тому, звичайно, справляютьдійовий вплив на формування властивостей та якостей нормативно-правових актів.Фактично, як це наочно відстежуємо в процесі компаративного аналізу, майжеунеможливлюється виявлення вихідних розбіжностей між правом та мораллю.Усвідомити ці розбіжності можна лише за кількістю та якістю моральних норм, якізакладають у правові документи, щоб регулювати міру та рівень моральнихдозволів та заборон. Моральна та правова свідомість є адекватними за однихвипадків, а також водночас неадекватними за інших, особливо тоді, коликількісні та якісні характеристики права є менш обсяговими за своїм змістом,ніж ті моральні норми (стереотипи), які домінують у конкретному соціумі:державі, суспільстві, локальному світоглядному вимірі. Державна та суспільнаморальність є досить різною, навіть і за тих соціальних умов, в якихманіфестують гуманізм, демократію та рівноправність. А тому національне право,якщо воно стало прерогативою держави, а не громадського суспільства, завждибуде дещо утискувати суспільну моральність, причому до тих історичних часів,доки суверенітет громадянського суспільства не пошириться на саму державу.
Список літератури
1. Ромовська З. Моральність права:міф чи реалія? // Юридичний вісник України.-2003.-№10.
2. Домбровський Є. Мораль і право якспецифічні форми людської свідомості // Філософська думка.-2003.
3.Кузьмичев А. Проблемы морали или права? // Службакадров.-2001.
4.Бєлан Л. Право та мораль:співвідношення понять (Г. Кельзен) // Вісник Одеського інституту внутрішніхсправ.-2003.
5.Бобнева М.И. Социальные нормы ирегуляция поведения. — М.: Наука. 1978.
6. АгешинЮ.А. Политика, право, мораль. – М.: Юрид. Лит., 1982.
7. Тертишник В. Моральні засадиправосуддя // Підприємництво, господарство і право.-2004.
8.Проблемы общей теорииправа и государства: Учебник / Под ред. В.С. Нерсесянца. — М., 2001.
9.”Скакун О.Ф. Теориягосударства и права. — Харьков, 2000. -С.284. Теория государства и права:Учебник / Под ред. В.М.Корельского, В.Д.Перевалова. — М., 1997.
10. МгільцеоВ.Г.Социальнаясправедливость и право. — М., 1977.
11. Соловьев В.С.Нравственность и право: В2 т. — М, 1990.
12. Удоонка Л.Г.Співвідношенняправа і моралі крізь призму праворозуміппя // Науковий пісник Національноїакадемії внутрішніх справ України. — 2003. — № 4.
13. Конституція України
14. Сінькевич О.В.Взаємодія конституційно-правових норм з нормами моралі // Вісник КНУ С.Юридичні науки.-2004.-№10
15. Тофтул М.Г. Етика – К.,Видавничий центр „Академія”.-2005.
16. Лукашева Э.А. Право,мораль, личность.-М.,1986.