ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Психологія спорту та її особливості
1.1 Особливості діяльності уфізичному вихованні та спорті
1.2 Психологічна систематика видів спорту
Розділ 2. Зміна психічних функцій при заняттях спортом
2.1 Рухові відчуття
2.2 Спеціалізовані сприйняття в спорті
2.3 Роль уяви у керуванні рухами
2.4 Реакція в спорті
2.5 Психологічна напруга іперенапруга в тренувальному процесі
2.6 Передзмагальні психічні стани
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Психологія фізичного виховання і спорту — це та областьпсихологічної науки, що вивчає закономірності прояву, розвитку і формуванняпсихіки людини в специфічних умовах фізичного виховання і спорту під впливомнавчальної, учбово-тренувальної і змагальної діяльності.
Специфічність умов, що існують при заняттях фізичноюкультурою і спортом, визначається предметом діяльності як способу баченняоб’єкта дослідження. Фізичне виховання є найважливішим елементом у системівиховання людини. У цьому аспекті фізичне виховання являє собоюосвітньо-виховний процес і характеризується принципами, властивому педагогічномупроцесові. Заняття різними видами спорту сприяє зміні не тільки фізичнихпоказників, але і психічних функцій організму.
Актуальність:Аналіз передової наукової і науково-методичноїлітератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості психічних реакцій спортсменівна заняття різними видами спорту.
Предмет дослідження: особливості психічних реакцій при занятті спортом.
Проблема: полягає в тому, щоб правильноорганізувати допомогупри виникненні психічних ускладнень у спортсменів.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом психічних перенапружень успорті є вміння самого спортсмена володіти ситуацією, вміти зняти напруження.
Мета нашої роботи полягає в тому, щоб встановити вплив занятьрізними видами спорту на психічні функції студентів.
Завданнями роботи є:
1) розглянутиособливості психології спорту;
2) розглянутипсихологічну систематику видів спорту;
3) проаналізуватизміни психічних функцій при занятті спортом.
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ ТА ЇЇОСОБЛИВОСТІ1.1 Особливості діяльності у фізичному вихованні та спорті
Специфічні особливостідіяльності як у фізичному вихованні, так і в спорті викликані різницею вумовах, цілях, мотивах, засобах і результатах, які необхідно досягти.
Однак і в тому і в іншомувипадку предметом її є людина, яка займається фізичними вправами.
Незвичайна за інтенсивністю ітривалістю фізична і психічна напруга — це ще одна загальна особливість.Займаючись фізичними вправами, людина відчуває напругу, що перевищує звичайні,повсякденні норми. Часто, особливо в спорті, ця напруга може бути навітьграничною. Важливо відзначити, що розумне систематичне використання такихфізичних і психічних напруг у фізичному вихованні і спорті приводить до того,що вони стають звичними. Це, безсумнівно, позитивний ефект, тому що це сприяєзміцненню здоров’я, підвищенню працездатності, розвитку фізичних і психічнихякостей, а в спорті — росту спортивних результатів.
Тільки до спорту належитьвиняткова особливість: відомо, що сутність спортивної діяльності — змагання.Без змагань немає спорту. Участь людини в змаганнях виражає її прагнення додосягнення найвищого спортивного результату в боротьбі з іншими людьми [3].
Мета діяльності у фізичномувихованні і спорті поєднуються загальною спрямованістю: формування потреби взаняттях фізичними вправами, зміцнення здоров’я, підвищення працездатності,інтелектуальний, моральний, етичний і естетичний розвиток. У кожній сфері свояспрямованість: у фізичному вихованні — забезпечення як фізичного і духовногорозвитку, так і професійно-прикладної підготовленості до праці, засвоєнняправил, норм і закономірностей рухової активності в різних умовах реальноїдійсності; а в спорті — досягнення максимально високого спортивного результату,розвиток спеціальних здібностей, необхідних для заняття певним видом спорту.
У процесі розвиткумотиваційної сфери людини особливу роль відіграють первинні мотиви.
З потреби в русі народжуєтьсямотив емоційної привабливості фізичних вправ, в основі якого — механізмипереживання задоволення від процесу виконання вправ. Значну роль у нашому життівідіграє потреба в збереженні здоров’я, життя, у результаті чого народжуютьсямотиви зміцнення здоров’я, фізичного розвитку власного тіла, розвитку сили,спритності і витривалості.
Систематичні заняттяфізичними вправами, досягнення певних успіхів, вікові особливості, статеваприналежність, індивідуальні особистісні установки, принципи, соціальнесередовище й сформовані в суспільстві норми, правила, закони — усе це визначаєподальший розвиток мотивів занять фізичною культурою і спортом.
У даному випадку в силувступають вторинні потреби, що у психології зв’язують з розвитком особистостілюдини.
Мотиви в спорті залежать відцілей діяльності. Вони можуть цілком відповідати їм. У таких випадках, якправило, ефективність спортивної діяльності буває особливо високою. Якщо жспостерігається розбіжність між мотивами і цілями, то результативністьдіяльності значно знижується [3].
Дії — основний засібдіяльності у фізичному вихованні і спорті. У структурі поняття«діяльність» дії завжди визначаються як спрямовані на вирішенняконкретних задач. Дії — це те, за допомогою чого досягається результатдіяльності. У фізичній культурі і спорті дії як основний засіб досягнення метиназиваються фізичними вправами.
Продуктом (результатом)діяльності у фізичному вихованні є оздоровчий і освітній ефект від занятьфізичними вправами. У спорті — спортивне досягнення, результат спортивних дій,виконуваних спортсменом на тренуваннях і змаганнях.
Необхідно враховувати і тойфакт, що функціональна організація дій спортсменів (їх діяльність) одночасномістить:
1) дії, спрямовані напідготовку організму до фізичних і психологічних навантажень, розвиток іудосконалювання технічних умінь і навичок, розвиток і формування особистіснихякостей, умінь і властивостей (тренувальний тип діяльності);
2) дії, спрямовані надосягнення цілей спортивної діяльності (змагальний тип діяльності).
Усе це дає можливістьвиділити ряд психологічних особливостей спорту як специфічного виду діяльності.
Психологічні особливостітренувальної діяльності:
– навчанняі виховання, спрямовані на розвиток особистості спортсмена;
– удосконалюванняпсихологічних процесів і властивостей особистості;
– адаптаціядо зростаючих фізичних і психологічних навантажень;
– систематичнепідвищення раніше досягнутого і звичним рівням фізичного і психічного розвитку(подолання самого себе);
– виробленняжорсткої дисципліни, режиму життя розв’язуваним задачам;
– відношенняспортсмена до тренувальної діяльності і досконалість його системи мотивації;
– наявністьспецифічного спілкування: 1) із тренером, що прагне спонукати спортсмена дооб’ємної і якісної роботи (часто на межі можливостей); 2) з товаришами, щочасто виступають у ролі суперників або конкурентів;
– наявністьпсихічної напруги, що за певних умов може привести до психічної перенапруги.
Психологічні особливості змагальноїдіяльності:
– змаганнямає стимулюючий вплив;
– під часучасті в змаганнях у спортсмена присутнє прагнення до перемоги або дополіпшення результативності виступу;
– змаганнявпливають на статус спортсмена в суспільстві, включаються в оцінку життєвихдосягнень. Вони завжди соціально значимі, їх результати одержують широкусуспільну популярність і оцінку;
– результатизмагань особисто значимі для спортсменів, служать перевіркою правильності абонеправильності обраного шляху і доцільності витрат часу і зусиль;
– змагання- це специфічний фактор, що створює екстраординарні емоційно-вольові стани, яківпливають (позитивно або негативно) на процес і результат діяльностіспортсмена.
1.2 Психологічна систематика видів спорту
Сучасний спорт різноманітний.Різноманіття його виражається:
1) у великій кількості видівспорту;
2) у великій кількостізмагальних вправ, що входять в окремі види спорту;
3) у винятковій розмаїтостізмістовної і процесуальної сторони спортивної діяльності (біомеханічні,енергетичні, середовищні і психологічні особливості).
Для організаціїпсихологічного аналізу спортивної діяльності прийнято групувати усі види спортуі змагальні вправ [15].
Найбільш раціональнасистематика видів і змагальних вправ у спорті, розроблена Т.Т.Джамгаровим.
Пропонуючи свою систематику,автор використовував незалежні від виду спорту положення, що виражають характервзаємодії спортсменів у процесі змагальної діяльності, при цьому головною метоюбуло розглянути взаємодії, регламентовані відповідними правилами змагань.Дослідження показали, що конкретні форми взаємодії спортсменів залежать відособливостей виду спорту, і це визначає, головним чином, психологічнуспецифіку. Існує дві основні форми взаємодії: 1) стосовно супротивника — протиборство; 2) стосовно партнерів — взаємодія.
Протиборство характеризуєтьсянаявністю прямого або непрямого психологічного (може бути, і фізичного)контакту між спортсменами і відрізняється конфліктністю взаємин. Воно може матирізний ступінь гостроти, що залежить від особливостей спорту, значимостізмагань і індивідуально-психологічних особливостей спортсменів-учасників.
Взаємодія партнерів протікаєяк співробітництво, взаємна допомога, підтримка, узгодження і координаціяспільних зусиль.
Ефективність взаємодіїзалежить від умінь і навичок взаємодії, згуртованості, психологічного кліматукоманди, сумісності й ін.
Ці дві основні форми взаємодіїспортсменів, які змагаються, склали основу для визначення критеріїв систематикиТ.Т.Джамгарова, що зводяться до наступного:
протиборство супротивників:безпосереднє (при твердому, нежорсткому, умовному фізичному контакті) іопосередковане (при відсутності фізичного контакту). Обов’язкова умова — наявність психічного контакту;
взаємодія партнерів: привзаємозалежних діях, при спільно синергічних діях, при спільно-послідовних діяхі при спільно-індивідуальних діях [15].
У результаті розробкисистематики різноманіття видів спорту було зведено до дев’яти груп. Видиспорту, віднесені до однієї групи, дійсно мають багато загального впсихологічному відношенні, незважаючи на розходження за іншими показниками.
Наприклад, для видів спортудев’ятої групи характерна односпрямована психічна активність. Психічнаструктура змагальної діяльності гімнаста, стрибуна з трампліна на лижах іслаломіста містить у собі: максимальну концентрацію уваги, настроювання передвиходом на старт, прийоми самоконтролю за ключовими складовими техніки, умінняпротистояти факторам, що заважають.
Психологічна систематикавидів спорту і змагальних вправ
/>
РОЗДІЛ 2. ЗМІНА ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ ПРИЗАНЯТТЯХ СПОРТОМ2.1 Рухові відчуття
Основу регуляції рухівскладають рухові, зорові і слухові відчуття, що породжують полімодальнісприйняття. Рухові відчуття доставляють у мозок інформацію про хід виконаннядій, про виникаючі неузгодженості або про невідповідність рухів умовамдіяльності. Так у процес переробки включаються представлення і механізми мислення.Визначене значення має і пам’ять. На основі проведеної психічної діяльності вдії, якщо потрібно, вносяться корективи. Без спеціального тренування рухові відчуття мають значнівідхилення від необхідної точності. Для розвитку точних рухових відчуттів(м’язового почуття) потрібне багаторазове повторення рухів. У процесітренування розвивається координованість дій і паралельно з цим формуютьсярухові відчуття (почуття амплітуди, тривалості й інтенсивності), оптимальні дляточного виконання рухів [4]. У кожному виді спорту виразність рухових відчуттіврозвивається у певному напрямку. Спеціалізація залежить від своєрідностікоординаційних характеристик рухів у техніці фізичних вправ, від особливостейзадіяних м’язово-рухових систем, що виконують ведучу роль у руховій діяльності.Експериментально показано, що висококваліфіковані спортсмени, які знаходяться увисокій спортивній формі, здатні виконувати руху з точністю амплітуди до 0,3 с,тривалістю — до 0,1 с, інтенсивність зусиль — до 500 м, причому головну роль увідтворенні рухів відіграє м’язове відчуття. Отже, для успішного формування вспортсменів так необхідних їм рухових відчуттів, особливо в період оволодіннятехнікою спортивних вправ, тренерові важливо направляти думки вихованців нааналіз виникаючих відчуттів як при правильному, так і при помилковому виконаннірухів.
2.2 Спеціалізовані сприйняття в спорті
Спеціалізовані сприйняттявиникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає в спортсменавиникнення і розвиток глибокий специфічних відчуттів, пов’язаних зіспеціалізацією. Специфіка таких сприйняттів, головним чином, визначаєтьсяособливостями виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивнійпрактиці це спеціалізовані сприйняття називають «почуттями».
У психології спорту виділяютьзагальні ознаки, характерні для всіх спеціалізованих сприйнять. До нихвідносяться наступні:
1) спеціалізаціярозпізнавальної функції одного або сукупності аналізаторів;
2) обумовленість сприйняттяособливостями середовища, у якій діє спортсмен, або особливостями предметів, зякими (на які) виконуються рухові дії;
3) обумовленість просторовимрозташуванням супротивників і партнерів;
4) лабільність (нестійкість),яка вимагає постійного виконання вправи;
5) високий рівень розвиткупочуття, що з’являється в результаті високого рівня тренованості.
Спеціалізовані сприйняттячисленні і недостатньо вивчені, тому обмежимося згадуванням лише частиниспеціалізованих «почуттів», що зустрічаються в спортивній практиці[16].
«Почуття води».Складне і тонке сприйняття опору води. Властиве плавцям, які називають його щеі як «почуття опори».
Основою цього почуття служитьвзаємозв’язок функції двох аналізаторів: рухового (відчуття напрямку,амплітуди, зусиль при виконанні гребків) і шкірного (відчуття температури,тиски і дотики води).
«Почуття м’яча».Виникає й удосконалюється в представників усіх спортивних ігор з м’ячем. У кожномуокремому виді спорту має свою специфіку.
«Почуття планки».Воно властиве стрибунам у висоту з розбігу і із жердиною. Засноване надіяльності рухового і зорового аналізаторів, на відчуттях положення і руху тілав повітрі, зоровому сприйнятті стійок, планки (це дуже важливо) за мить доперельоту через неї. Почуття планки дає спортсменові можливість угадати рухи,що знадобляться йому вже в перельоті і при приземленні.2.3 Роль уяви у керуванні рухами
Особлива роль належить уявіпро рухові дії.
Навчання техніці фізичнихвправ у фізичному вихованні і спорті завжди починається зі створення уявленняпро досліджувану дію. Це необхідно для того, щоб сформувати у свідомості учняобраз реальної дії, що повинен служити еталоном при практичному виконаннірухів, за допомогою якого спортсмен здійснює контроль і керування у своїйдіяльності. Будь-яка рухова дія або фізична вправа кожна людина виконує тількитак, як він його собі представляє. Уява служить програмою для реалізації рухових дій.
Наявний у пам’яті людиниеталон (ідеальний образ) дії є тим необхідним елементом діяльності, що певнихумов варто відтворити з максимальною точністю. У цьому полягає програмуючафункція уяви.
Перед виконанням рухової дії уявапро рух за допомогою механізмів ідеомоторних реакцій (регулювання функцій)дозволяє організму підготуватися до майбутньої діяльності. Так сполучатьсяпрограмуюча і регулююча функції [16].
У процесі виконання дії поканалах зворотного зв’язку в кору великих півкуль головного мозку надходитьінформація про зовнішні умови діяльності і про саму дію. Ця інформаціяпорівнюється з програмою рухів (уявленням), і якщо вона відповідає йому, — діяльність продовжується. Якщо виникають які-небудь неузгодженості, то вдіяльність вносяться необхідні корективи. У даному випадку ведуча роль належитьрегулюючій функції уяви.
Регулююча функція виявляєтьсяі після закінчення дії. Згадування про відчуття, які виникли в ході виконаннярухів, дозволяють людині, аналізуючи свою діяльність, розуміти причини помилок.Така розумова робота полягає в переробці наявної інформації в уявленнях про ідеальнийобраз і реально виконані дії.
Уявлення про рухові діївиконують ще одну функцію, що успішно використовується в спортивній практиці.Ця функція — тренувальна. Відомо, що, уявляючи собі рух, можна вправлятися,удосконалюючи техніку будь-яких рухових дій. На практиці ця функція називаєтьсяідеомоторним тренуванням. Вона характеризується тим, що спортсмен оживляєсистему механізмів довільних рухів, унаслідок чого виникають мікрореакціїнервово-м’язової, вегетативної й іншої функціональної систем організму. Ціреакції ідентичні реальними, які виникають при практичному виконанні рухів. Урезультаті здійснення ідеомоторного тренування (багаторазового уявногоповторення) відбувається закріплення структури механізмів довільної дії.
Важливо відзначити, щоідеомоторне тренування має свої принципи, які дозволяють підвищуватиефективність функції:
– чимяскравіше й чіткіше уявлення, тим яскравіше виражений тренувальний ефект;
– ефектзростає, якщо уявлення супроводжується «уявним проговорюванням»процесу виконання дії;
– ефектстане особливо яскравим, якщо спортсмен опанував просторовими ознаками рухів;
– тренувальнийефект, може бути негативним, якщо уявлення помилкове.
2.4 Реакція в спорті
Реакція — це усвідомлюванавідповідна дія на визначений сигнал.
Усі різновиди реакції маютьту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу(основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період).
Типовий приклад реакції — старт у спорті. Наприклад, плавець, що приготувався до старту, по команді«Увага!» приймає вихідне положення. З цього моменту до стартовогопострілу проходить попередній період реакції. Від пострілу до початку рухуспортсмена — основний латентний період реакції. Від початку стартових рухів довідриву від стартової тумбочки — виконавчий. Реакції, як правило, дужешвидкоплинні. Вони тривають тисячні частки секунд. Але за цей час системапериферичних і центрально-мозкових нервових процесів виконує функції сприйняттясигналу, його усвідомлення, посилки по еферентних шляхах імпульсів до м’язів,що забезпечують виконання відповідних дій [8].
У психології спортурозрізняють прості і складні реакції.
Прості реакціїхарактеризуються одним сигналом і однією, заздалегідь відомою, відповідноюдією. Складні реакції визначаються двома і більш сигналами, однією абодекількома відповідними діями.
У простих реакціях виділяютьтри типи: сенсорний, моторний і нейтральний. Тип реакції залежить відспрямованості уваги спортсмена. Наприклад, якщо спортсмен на старті, очікуєкоманду до початку виконання дій (на старті), то в нього з’являється сенсорнийтип реакції. Якщо ж спортсмен зосередився на майбутніх рухах, то ця реакція внього моторного типу. При нейтральному типі реакції в спортсмена немає акцентуванняуваги.
Складні реакції типові для усіхвидів спорту, де є протиборство суперників (бокс, фехтування, види боротьби,спортивні ігри).
Представники цих видівспорту, як правило, володіють значним арсеналом прийомів нападу, захисту, обманнихдій, але усі не знають заздалегідь, як поводитися в даний момент, якийзастосувати прийом, тому їх реакції носять вибірковий характер. Такі реакціїтеж відрізняються швидкістю, але в них більш тривалий, у порівнянні з простимиреакціями, латентний період, що виникає в результаті великої кількостіінформації, яка надходить у головний мозок і потребує переробки.
Реакції — це один із проявівфізичної якості швидкості.
Швидкість реакції в спортімає величезне значення. Часто результат спортивної боротьби залежить від того,наскільки вчасно і раціонально реагує спортсмен на зміни в змагальній ситуаціїабо наскільки вчасно він виконує стартову дію. Швидкість реакцій піддаєтьсяудосконалюванню за допомогою спеціальних вправ.2.5 Психологічна напруга і перенапруга втренувальному процесі
Один з найважливішихфакторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, — рівеньпсихічної напруги [6].
Робота, вироблена спортсменому ході тренувальних занять, вимагає енергетичного забезпечення і збереженнясталості внутрішнього середовища організму. У цьому зв’язку, а також длядосягнення успіху в спортивній діяльності спортсменові необхідно приводити вактивний рух механізми, що регулюють стан організму спортсмена, що забезпечуютьвнутрішні умови здійснення певних дій. Регуляція діяльності людини завждипротікає комплексно. Її основу складають емоційно-вольова сфера людини,вегетативні механізми і принцип домінанти в керуванні діяльністю.
Переходячи до більшдетального розгляду даного питання, необхідно згадати слова І.П.Павлова, якийписав, що „людина є система, яка існує по своєму найвищому саморегулюванню”.
Дійсно, людський організм єдосить довершеним у плані самоконтролю і саморегуляції.
Механізми домінанти,тимчасово пануючого вогнища порушення, дозволяють нам в умовах, коли надходить масарізноманітних подразників і сигналів, відібрати з них тільки ті, які маютьзначення для виконуваної діяльності. Позитивна роль домінанти в керуваннідіяльністю спортсмена полягає в тому, що властивість її підкріплюватисясторонніми подразниками і гальмувати інші вогнища порушення забезпечуєдосягнення мети навіть у несприятливих умовах. Однак у ряді випадків інертністьдомінанти заважає спортсменові швидко й адекватно пристосуватися до ситуації,що змінилася, змінити план ведення двобою, змінити уявлення про методикутренування і т.д.
Природа передбачила й іншиймеханізм подолання перешкод — виникнення емоцій. Ця роль емоцій була зрозумілаіз самого початку їх вивчення. Емоція виникає лише тоді, коли здійсненняінстинктивних дій, звичних або довільних форм поведінки наштовхується наперешкоду. У спорті емоційна регуляція діяльності виявляється при великомубажанні досягти високого результату, при сильних переживаннях. Часто емоціїрозкривають додаткові ресурси, автоматично, неусвідомлено для спортсмена. Такимчином, розкриваються і реалізуються в діяльності резервні можливості організму.Позитивне значення емоційної регуляції полягає в гіперкомпенсаторніймобілізації енергетичних ресурсів, хоча ця перевага має і слабкі сторони: такарегуляція неощадлива, марнотратна, завжди містить небезпека ухилу від головноїмети.
Вольова регуляція компенсуєслабкі місця емоційної, перешкоджає її генералізації, сприяючи утриманню початковоїмети [7].
Вольова регуляція — цефактори свідомої напруги фізичних і духовних сил, спрямованих на підвищеннярезультатів будь-якої діяльності. В основі вольової регуляції лежить не тількибажання, але і глибоке розуміння необхідності перебороти самого себе зарадидосягнення мети. Але і вольова регуляція має свої недоліки: значне обмеженнячасу для пошуку рішення, що ускладнює рішення нових задач, обмежує творчістьчерез програмування діяльності.
Оптимальне сполучення всіхкомпонентів регуляції, необхідне для здійснення успішної діяльності, можливотільки в результаті становлення особистості спортсмена, значного розвитку йогофізичних якостей, закріплення й удосконалювання рухових навичок і повноїадекватності вегетативних реакцій організму. Природно, процеси регуляціїприводять спортсмена в стан психічної напруги, які, будучи адекватнимизовнішніми і внутрішніми умовами виконання діяльності, можуть мати різнийрівень прояву. Відомо, що психічна напруга впливає на результати діяльностілюдини як позитивно, так і негативно. У спорті багато прикладів, коли психічнанапруга була причиною або зниження працездатності і розладу сну спортсмена, аборосту його спортивної майстерності, що забезпечило успіх його виступу назмаганнях. Напруга в тренуванні пов’язана з процесом діяльності, з необхідністювиконувати усе більш зростаюче фізичне навантаження. Психічна напруга в умовахзмагань доповнюється напругою, обумовлена метою досягти певного результату,тому психічна напруга в тренуванні називають процесуальною, а в змаганні — результативною.
Висока і тривала напруга можевплинути на спортсмена. В умовах сучасного тренування застосовуються таківисокі фізичні навантаження, що нерідко спортсмен відчуває стан підвищеноїпсихічної напруги. Сама по собі психічна напруга в спорті — фактор позитивний,що відбиває активацію усіх функцій і систем організму й забезпечує високупродуктивність діяльності. Але варто врахувати, що при несприятливих факторах(високій і тривалій напрузі, страху перед навантаженням, поганими взаєминами,недостатній мотивації, непевності в собі і т.п.) психічна напруга можевикликати дисгармонію функцій, надлишкову і невиправдану витрату енергії.Слабкий ступінь психічної напруги не залишає наслідків і зникає через кількаднів [4].
Сильна і тривала перенапругаможе мати негативні наслідки навіть через тижні і місяці. Негативні наслідки звичайновиявляються в несприятливому відношенні до оточуючих й у своєріднихповедінкових актах.
У психології виділяють тристадії психічної перенапруги, що мають загальні і специфічні для кожної з нихознаки.
Загальні ознаки: швидкастомлюваність, зниження працездатності, розлад сну, відсутність почуттясвіжості і бадьорості після сну, епізодичні головні болі.
Специфічні ознаки:
Нервозність — примхливість, нестійкістьнастрою, внутрішня дратівливість, виникнення неприємних відчуттів (в основномум’язові). Спочатку ці ознаки виявляються нечасто і виражені неяскраво.
Примхливість: спортсмен залишаєтьсядисциплінованим, організованим, як звичайно, якісно виконує завдання тренера,але періодично виражає невдоволення спілкуванням, завданням, умовами і т.д. Цевиявляється в міміці, жестах, мові. Таку реакцію можна розглядати як своєріднуадаптацію до зростаючих нервово-психічних напруг. Але залишати їх без уваги неможна.
Нестійкість настрою: виявляєтьсяу швидкій зміні і неадекватності реакції. Незначний успіх викликає бурхливурадість, що може швидко змінитися невдоволенням усім, що оточує.
Внутрішня дратівливість: найчастіше виражається вміміці і пантоміміці, у поведінкових актах не виявляється.
Неприємні відчуття: у певній мері євиправданням спортсмена в тих випадках, коли він відмовляється виконуватиякі-небудь завдання або невдало виступає в змаганнях. Такі настрої необхідном’яко, але неухильно припиняти. Скарги найчастіше бувають на хворобливівідчуття, але вони, як правило, швидко проходять.
Міцна стенічність — наростаюча, нестримуванадратівливість, емоційна нестійкість, підвищена збудливість, занепокоєння,напружене чекання неприємностей.
Наростаюча, нестримуванадратівливістьвиражається в тому, що спортсмен утрачає самовладання, направляючи свій гнів натоваришів, тренера, зовсім випадкових людей; якийсь час він ще намагаєтьсяпояснити причини гніву, потім утрачає самокритичність, усе рідше проситьвибачення за свої дії; стає нетерпимим до недоліків оточуючих людей [3].
Емоційна нестійкість, тобто нестійкість настрою,приводить до різких коливань працездатності.
Внутрішнє занепокоєння, тобто напружене чеканнянеприємностей, яке виражається в тому, що спортсмен сприймає як відхилення віднорми те, що раніш здавалося йому природним, саме собою зрозумілим.
Астенічність — загальний депресивнийнастрій, тривожність, непевність у своїх силах, висока ранимість, сенситивність.
Загальний депресивний фоннастрою — цепригніченість, загальмованість, відсутність бадьорості, що знижують мотиваціюдіяльності.
Тривожність — це порушення внутрішньогопсихічного комфорту, занепокоєння або страх у ситуаціях, раніше байдужних дляспортсмена.
Непевність у своїх силах виникаєв спортсмена унаслідок виникнення думки про невідповідність своїх можливостейдосягненню поставленої мети. У крайніх випадках приводить його до відмови віддосягнення мети і виходу зі спорту.
Висока ранимість, сенситивність — властивості психіки, якіприводять до того, що спортсмен дуже болісно реагує на найменшу недружелюбністьу взаєминах, на зміна режиму тренувальних занять або задач змагань.
Знаючи ознаки психічноїперенапруги, тренер може вносити корективи в тренувальний процес спортсменазгідно з динамікою його психічного стану.
2.6 Передзмагальні психічні стани
Центральне місце в психологіїзмагальної діяльності спортсмена займає дослідження таких психічних станів, якпсихічна напруга, емоційне порушення, стрес, передстартове хвилювання. Ці станихарактеризуються як передробочі у випадках значимої діяльності з невизначеним результатом.
В основі психічної напругилежить взаємодія двох видів регуляції в діяльності спортсмена: емоційній івольовій. Перший породжує переживання, другий — вольове зусилля. Частопереживання спортсмена, що виникають перед змаганням, досить успішно стимулюютьйого, зводячи до мінімуму вольові зусилля. У той же час будь-яке вольовезусилля має у своїй основі емоційний початок. Як відомо, ці поняття глибоковзаємозалежні. Передзмагальна емоційна напруга регулюється цілеспрямованимвольовим зусиллям. Емоції викликають енергетичний викид, а воля визначаєекономічність використання цієї енергії. Історія спорту знає чимало прикладів,коли рекордні досягнення ставали результатом емоцій, керованих волею [3]. Розглянемо схему динаміки передзмагальнихпсихічних станів спортсмена в період, що передує старту, і в момент старту. Уповсякденному житті, при відсутності екстремальних ситуацій, рівень психічноїнапруги знаходиться в межах норми. За кілька днів до старту рівень напругизберігається близьким до норми. Якщо він залишається таким до старту, тоспортсмен знаходиться в стані стартової байдужності.
У цьому випадку можнаговорити впевнено, що цей спортсмен на змаганнях продемонструє досягнутийрівень підготовленості, але його резервні можливості не реалізуються.
Звичайно з наближеннямзмагання напруга зростає. Спортсмени, нестійкі емоційно, відчувають його затиждень і більше, емоційно стійкі — найчастіше тільки в день старту.
Найбільш сприятливим випадкомвважається той, коли оптимальний рівень напруги співпадає з часом старту. Стан,який виникає в таких випадках називають станом бойової готовності. Тодіна змаганнях спортсмен максимально реалізує свою підготовку при значномупіднесенні, використовуючи всі резервні рухові, вольові та інтелектуальніможливості.
Оптимальний рівень психічноїнапруги може не збігтися з часом старту. Однак зберегти оптимальний рівеньготовності до діяльності тривалий час практично неможливо. У цих випадкахпсихічна напруга підсилюється, переходячи в напруженість, так що в результатіспортсмен виявляється в стані стартової лихоманки [3].
У цьому стані його нервовасистема знаходиться на грані можливостей витримати концентроване порушення.Деякі спортсмени здатні тривалий час знаходитися в цьому стані без впливу наспортивний результат. Але є й інші, які швидко виявляють у поведінці елементигальмування. Однак, як це вже доведено наукою, у будь-якому випадку станстартової лихоманки знижує надійність спортсмена й імовірність досягнення нимвисокого результату, хоча і не обов’язково результат повинен бути низьким.Існують окремі випадки, коли спортсмен, знаходячись у стані стартовоїлихоманки, показує дуже високий результат. Але визначається це особливостямибезпосередньої підготовки до виконання дії.
Прикладом може служити виступспортсменів на змаганнях зі стрибків у довжину: стрибун показує низький длясебе результат у п’ятьох спробах або робить безліч заступів, а в шостий развиконує рекордний стрибок.
Найгірший вид передстартового стану виникає, коли рівеньпсихічної напруги різко падає, — це стан стартової апатії. Цей період звичайнокороткий за часом. Як правило, апатія виникає в результаті переходу відмаксимальної психічної напруги до стану нерухомості (ступор) і є наслідкомгострої перенапруги в перед змагальній ситуації.
Стартова апатія — це зниження мотивації діяльності, вольовоїактивності і почуття відповідальності. Вона не дозволяє спортсмену реалізуватинавіть досягнутий рівень підготовки.
ВИСНОВКИ
Мотиви діяльності у фізичному вихованні і спорті, як і вбудь-якому іншому виді діяльності, формуються в процесі розвитку, що створюєособистість людини, у зв’язку з накопиченням знань, умінь і навичок призаняттях фізичною культурою або спортом.
Для організації психологічного аналізу спортивної діяльності прийнятогрупувати усі види спорту і змагальні вправ. Пропонуючи свою систематику,Т.Т.Джамгаров використовував незалежні від виду спорту положення, що виражаютьхарактер взаємодії спортсменів у процесі змагальної діяльності, при цьомуголовною метою було розглянути взаємодії, регламентовані відповідними правиламизмагань. Існує дві основні форми взаємодії: 1) стосовно супротивника — протиборство; 2) стосовно партнерів — взаємодія.
Спеціалізовані сприйняття виникають у конкретних умовахспортивної діяльності, що викликає в спортсмена виникнення і розвиток глибокийспецифічних відчуттів, пов’язаних зі спеціалізацією. Специфіка такихсприйняттів, головним чином, визначається особливостями виду спорту, у якомуспеціалізується спортсмен.
Усі різновиди реакції маютьту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу(основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період). Типовийприклад реакції — старт у спорті.
Один з найважливішихфакторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, — рівеньпсихічної напруги. Висока і тривала напруга може вплинути на спортсмена. Самапо собі психічна напруга в спорті — фактор позитивний. Але варто врахувати, щопри несприятливих факторах психічна напруга може викликати дисгармонію функцій,надлишкову і невиправдану витрату енергії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Генов Ф. Психологические особенностимобилизационной готовности спортсмена. — М., 1971.
2. Гогунов Е.Н. Методические рекомендации поорганизации подготовки стрелков из лука к преодолению экстремальных ситуацийсоревновательного характера. — М.;Тольятти, 1998.
3. ГогуновЕ.Н., Мартьянов Б.И.Психология физического воспитания. – М.: Аздат. центр «Академия»,2000. – 288 с.
4. Горбунов Г Д. Психопедагогика спорта. — М., 1986.
5. Иванов В.В. Комплексный контроль в подготовкеспортсменов. — М., 1987.
6. Ильин Е.П. Психофизиология физическоговоспитания. — М., 1980.
7. Ильин Е.П. Психология физического воспитания. — М., 1987.
8. Кретти Дж. Психология в современном спорте. — М., 1978.
9. Левонтин Р. Человеческая индивидуальность:наследственность и среда / Пер.с англ. — М., 1993.
10. Майнберг Э. Основные проблемы педагогики спорта / Пер. с нем. -М., 1995.
11. Мерлин В.С. Психология индивидуальности. — М.; Воронеж, 1996.
12. Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена.- М., 1979.
13. Озолин Н.Г. Современная система спортивнойтренировки. — М., 1970.
14. Платонов В.Н. Подготовка квалифицированныхспортсменов. — М., 1986.
15. Психология: Учеб.для ИФК / Под ред. В.М. Мельникова. — М., 1987.
16. Психологияфизического воспитания и спорта / Подобщ. ред. Т.Т.Джамгарова и А. Ц. Пуни. — М., 1979.
17. Пуни А.Ц. Психологическая подготовка ксоревнованиям в спорте. — М., 1969.
18. Родионов А.В. Влияние психологических факторов наспортивный результат. — М., 1983.
19. Спортивнаяфизиология: Учеб. для ин-тов физ. культуры / Под ред. Я.М.Коца. — М., 1986.
20. Сурков Е.Н. Психомоторика спортсмена. — М., 1984.
21. Харре Д. Учение о тренировке / Пер. с нем. — М., 1971.