Рефератз теми:
Екологіяі мораль
Зміст
Вступ
1. Екологіяі мораль
2.Формування екологічної культури
3. Екологіяі право
3.1 Поняття екологічного контролю
3.2 Види екологічного контролю
Висновок
Списоклітератури
ВСТУП
Екологічніпроблеми належать до числа глобальних проблем, що вимагають негайного рішення.
Для вирішенняекологічної проблеми необхідно:
1. Вивченняекологічних закономірностей та їх облік в активно-перетворювальної діяльності.
2. Раціональне,ощадливе використання природних багатств.
3. Турбота провідновлення і відновлення функціонування порушених виробничою діяльністюекосистем.
4. Вироблення ізасвоєння нових принципів і норм морального ставлення людини, суспільства доприродних об’єктів, до природи в цілому.
Останній пунктодин з найважливіших. Це ставлення людини визначається характером домінуючих всуспільстві соціально-економічних відносин, ціннісно-світоглядних установок.
Ставленнясучасної людини до природи недостатньо включається в сферу діяльності моральноїсвідомості. Борг не усвідомлюється як моральний борг. Нанесення повсюдногошкоди природі не викликає почуття провини. Людина належить до природних істотяк до нижчими в порівнянні з людиною і до природних явищ як протистоялигромадським, культурним. В останній чверті нашого століття починаєтьсяекологізація моралі. Цей процес відображає все більш і більш глибокуусвідомлювану залежність, самого існування суспільства від збереження певногорівня стану природи.
З ростомможливостей перетворення навколишнього світу у людини зростає відчуттявідповідальності за природне середовище — її збереження та поліпшення.Суспільство не виживе без екологічної свідомості. Це свідомість повиннапроникнути в усі галузі науки, техніки і виробництва та змінити їх так, щобвони сприяли виживанню людства, а не його загибелі. Сутність екологічноїсвідомості є відображенням реально-практичних відносин суспільства. Суспільствунеобхідно знати екологічні норми, правила поведінки, мати високий рівеньекологічної культури.
Мета даноїроботи: Проаналізувати взаємини екології та культури, права, моралі.
Завдання роботи:
1. Вивчитивзаємодію екології та моралі.
2. Розглянутиформування екологічної культури.
3. Проаналізувативзаємовплив екології і права.
4. Зробитивисновки.
1. ЕКОЛОГІЯ ІМОРАЛЬ
Попередні екоетики етичні вчення виходили з передумов, що при всій активності людини,природа, її системи залишаються незмінними; дії, спрямовані на нелюдський світ,повинні залишатися етично нейтральними; вся традиційна етика була, в основному,антропо-центрична.
З посиленнямгосподарської діяльності в Стародавній Греції в суспільній свідомостівідбувався процес відділення богів від природи. Діяльність людини все більшенабувала характеру утилітарного користування. Виникає пошук норм людськоїповедінки в світі самої людини. Відповідно, в класичний період античноїкультури стало складатися нове ставлення до природи. У пізньоантичну епохуримляни продемонстрували здатність використовувати ресурси природи у своїхінтересах. Вони розглядали природне середовище так, як якщо б вона була однієюіз захоплених ними провінцій.
У світі уявлення східнихмудреців природа виявляється величезним твариною, наділеним власною волею ірозвиненою нервовою системою. Під впливом цих поглядів відомий японськийфахівець з молекулярної біології Д. Ікеда висунув ідею, що рано чи пізно всяЗемля повинна бути визнана над організм. Згідно буддизму — все в одному, один увсьому. Ідея єдності, цілісності різноманітного природного світу і йогофрагмента, частини є фундаментальною для філософії древніх. Навколишнєсередовище представляється при такому підході як прояв Будди. Давньокитайськесуспільство заохочувало наглядове ставлення до природи. Людина в такомусуспільстві намагався проникнути якомога глибше в суть природного світу івикористовувати в природі джерела енергії, до мінімуму зводячи своє втручання уприродні механізми.
Реалізаціяпринципу «у-вей» (невтручання) залишає речі в спокої, дозволяє природі йтисвоїм шляхом, є перевагами з природи речей без їх зміни, дає знання про те, якобійтися без втручання. Термін «у-вей» — велике правило даосизму, що пронизує східнесвіторозуміння.
У релігійнійяпонської традиції «синто» немає моральних заповідей, норм праведного поведінкичи перестороги проти гріхів. Синто був породжений обожнюванням природи.Особливістю традиційного ставлення до природи в Японії є концепція «Людина — дитя природи». Японський термін «природа» («содзем») означає «бути, як це є»або «гармоніювати з середовищем». Японці ніколи не протиставляли себе природі.Саме синтоїстська віра виховала в них чуйність до природи, вміннянасолоджуватися її нескінченною мінливістю, радіти її багатоликої красі.
У арабо — мусульманськй культурі в знятому вигляді збереглося стародавньо — східногосхиляння перед природою, і в той же час її було притаманне відносно активну (впорівнянні з древніми цивілізаціями) використання природних реалій. Ця культуравідрізнялася певним динамізмом, і в якійсь мірі прагматичним підходом додійсності.
У Середністоліття духовне життя визначалася біблійними нормативами. Вони закликалилюдину жити в самозреченні, щоб потрапити в рай. Основними рисами відносинилюдини до природи, яке притаманне іудео — християнської традиції, єпротиставлення духу людини його тілу, уявленню про те, що Бог санкціонувавпанування людини над усіма живими істотами.
У сучасному світіприродні фактори мають цінність лише в контексті розвитку людства. Об’єктомморальної оцінки та регуляції є не природа сама по собі, а відношення до неї.
Завдякиекологічної етики в сферу моральних відносин «людина-людина», «людина — суспільство» справедливо включається і цілий ряд аспектів щодо «людина — природа», «суспільство — природа». Це не означає повної натуралізації підставморалі, яка має соціоприродну сутність, тому що визначають її критерії неможуть бути тільки природними. Вони вбирають в себе поряд з громадськими та екологічнірегулятиви.
Екологічна етикавивчає моральне ставлення людини до природи з метою гуманізації та гармонізаціїв системі відносин «людина — природа», «суспільство — природа». Основнавластивість, притаманне екологічної етики, пов’язано з тим, що пріоритетною вній залишається турбота про природні умови існування майбутніх поколінь.
Екологічна етикаставить питання, звертаючи увагу по суті на світоглядну проблему. Який сенсіснування людини у Всесвіті і Всесвіту в людині? Конкретним заломленням цієїфундаментальної світоглядної проблеми є питання: чи повинні принципиекологічної етики ґрунтуватися на визнанні внутрішньої цінності природнихсистем? Або об’єктом моральної оцінки та регуляції є не природа сама по собі, авідношення до неї?
Недавно така постановкапитання здалася б надуманою, оскільки кожному було ясно, що природа дана людинів природному вигляді, вона існувала задовго до виникнення самої людини іпродовжує існувати незалежно від нього. Однак у наші дні вважається, що всистему соціальних цінностей повинні бути включені не тільки явища суспільногожиття, а й природні явища, що становлять природне середовище життя суспільства.Тим самим істотно розширюється сфера соціального світу і робиться заявка наподолання того антропоцентризму, який становив неодмінну вісь всієї колишньоїкультури.
Колишнійантропоцентризм вичерпав себе, в силу своєї однобічності став серйозноюперешкодою на шляхи подолання екологічних труднощів людства, тому що якщолюдина як і раніше буде зосереджувати увагу на собі самому і свої потреби, торуйнована їм природа буде мстити людині за недостатню увагу до її потреб.
2. ФОРМУВАННЯЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Екологічнакультура виступає як норма і ідеал, що ставить екологічно доцільні обмеження нашляху людського егоїзму. Поняттям «екологічна культура» охоплюють такакультура, яка сприяє збереженню і розвитку системи «суспільство — природа».
Ставлення доприроди як самоцінності культивує вищі найтонші прояви людської суб’єктивності,дає можливість найбільш повного, універсального розвитку людини. Чим більшерозвивається світ людини, тим глибше і ширше стають його зв’язки з природою.Людське ставлення до природи заради неї самої, що складає суть екологічноїкультури, протистоїть людської обмеженості, формує здатність порівнювати своєлюдське існування, свої потреби з природними можливостями.
У цілому можнапростежити дві основні групи ціннісних установок у ставленні до природи, які вокремі періоди людської історії домінували в суспільній свідомості, алеповністю не виключали одна одну.
Перша групаціннісних установок протиставляє людини природі. Вона присутня у суспільнійсвідомості, починаючи з пізньої античності, але стала домінуючою в життісуспільства з Нового часу завдяки ідеології християнства та становленнюкапіталістичної формації. Основоположники класичної науки і раціоналістичноорієнтованого гуманізму представляли природу як машину, розглядали її як засіб,що дозволяє досягти соціального благополуччя.
Орієнтація наспоживацтво в кінцевому підсумку привела до виснаження і деградації природногосередовища. Природу слід розглядати як неминущу цінність, що має для людськогоіснування фундаментальне значення. Божевільне споживацтво обертаєтьсядеградацією і природи, і людської особистості.
Друга групаціннісних установок на природу полягає у поклонінні природі її романтизації.Вона історично давніша, завжди була представлена в суспільній свідомості ібула домінуючою в давніх культурах.
При всійполярності зазначених орієнтації в ціннісних установках природа в нихрозглядається як щось зовнішнє по відношенню до людини. Коеволюція суспільстваі природи передбачає, що в навколишній природі бачать цінність культури. Тобто«гуманізм як форма суспільного зв’язку між людьми набуває завершеної форми лишетоді, коли він стане одночасно формою зв’язку між людиною і природою».
Гуманізм, якийвизнає цінність окремої людини як особистості, його право на свободу, щастя іпрояв своїх здібностей, немислимий без найголовнішого права людини жити вчистому природному середовищі.
Ось чому вперше вісторії цілком правомірно розглядати природне середовище як продовженнякультури, включене в систему соціальних цінностей, а не просто як реальність,яка існує незалежно від людей.
Таке розуміння вякійсь мірі випливає з філософії Декарта, в якій представлені дві взаємнонезалежні субстанції — мертва протяжна матерія і дух, здатний мислити. Під їївпливом зазвичай приймалося положення, що знання про світ і людська виробничадіяльність внутрішньо не пов’язані з моральними цінностями і духовнимпокликанням людини.
Важливою ознакоюекологічної культури є відмова від безпосереднього наївного антропоцентризму таперехід до системи поглядів, яка будується біосферо центри. Звичайно, метоютакого підходу є людина. Від того, наскільки будуть грамотні, обґрунтовані та екологічнокультурні людські дії, залежить, бути чи не бути Землі, природі, придатної дляжиття. Отже, екологічна реальність означає, що тільки людина повинен своєюдіяльністю забезпечити нормальний кругообіг речовини на планеті. Тим самим вінвиконає свою головну біосферну функцію збереження життя.
3. ЕКОЛОГІЯ ІПРАВО
3.1 Поняттяекологічного контролю
Екологічнийконтроль — складова частина управління природокористуванням і охороноюнавколишнього середовища Російської держави.
Основне завданняекологічного контролю — забезпечення дотримання екологічного законодавства,його норм (нормативів) і правил, а також виконання планів та заходів з охоронинавколишнього природного середовища всіма підприємствами, установами,організаціями та іншими органами, незалежно від форм власності іпідпорядкованості, посадовими особами та громадянами .
По своїх формахекологічний контроль можна підрозділити на інформаційний, попереджувальний ікаральний.
Інформаційнаформа контролю виражається переважно в збиранні та аналізі відповідноїекологічної інформації, необхідної для прийняття державними органами рішень усфері природокористування і охорони навколишнього середовища.
Попереджувальнаформа контролю спрямована на запобігання екологічних правопорушень.
Каральна формаконтролю полягає в застосуванні заходів державного примусу, як до фізичних, такі до юридичних осіб, які порушують екологічне законодавство.
3.2 Видиекологічного контролю
Державнийекологічний контроль. У законі «Про охорону навколишнього природного середовища»вказується, що система екологічного контролю складається з державної службиспостереження за станом природного середовища, державного виробничого тагромадського контролю.
У межах наданоїкомпетенції державний екологічний контроль здійснюють органи представницької тавиконавчої влади всіх рівнів, а також спеціально уповноважені органи РосійськоїФедерації в області охорони навколишнього середовища.
Розглянемоповноваження посадових осіб та фахівців цих органів у частині реалізації нимифункції державного екологічного контролю на прикладі органів міністерстваприродних ресурсів.
Посадові особи таспеціалісти комітетів з охорони навколишнього середовища мають правобезперешкодно відвідувати об’єднання, підприємства, організації та інші органи,вимагати надання інформації, що стосується природного діяльності, знайомитися здокументами, що відображають природоохоронну діяльність.
У їх компетенціювходять також і інші заходи, наприклад, заборони на будівництво, реконструкціюабо розширення об’єктів промислового чи іншого значення, коли порушуються нормиі правила охорони навколишнього природного середовища. Ануляція ліцензії(дозволу) на користування окремими видами природних ресурсів при порушенніумов, встановлених у них, залучення осіб, які порушили природоохороннезаконодавство, до адміністративної відповідальності.
Схожимиповноваженнями, по суті, мають посадові особи та фахівці інших уповноваженихорганів у галузі охорони навколишнього природного середовища з урахуваннямпрофілю їх діяльності. Так, державні санітарні лікарі мають право припиняти чизабороняти експлуатацію діючих виробничих об’єктів промисловості, транспорту,сільського господарства до проведення необхідних санітарних і протиепідемічнихзаходів. Ветеринарні лікарі мають право припиняти або забороняти до проведеннянеобхідних заходів і усунення наявних порушень виробництво, зберігання,перевезення та реалізацію продуктів тваринництва.
Прокурорськийнагляд за виконанням екологічного законодавства. Конституцією РосійськоїФедерації і Законом «Про прокуратуру Російської Федерації» на органипрокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням російськогозаконодавства, включаючи і екологічне законодавство, що є його складовоючастиною.
Всі іншіправоохоронні органи в певній мірі сприяють проведенню в життя вимогекологічного законодавства та оздоровлення навколишнього природного середовища.
Конституційнийсуд Російської Федерації, конституційні суди республік відповідно до закону«Про Конституційний Суд Російський Федерації» дозволяють справи проузгодженість федеральних законів, актів Президента та Уряду РосійськоїФедерації, конституцій, статутів та інших актів суб’єктів Федерації з питаньприродокористування та охорони навколишнього середовища.
Верховний СудРосійської Федерації, верховні суди республік у складі Росії, крайові, міські,обласні, районні та інші суди розглядають позовні заяви фізичних і юридичнихосіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної навколишньому природномусередовищу, кримінальні справи про екологічні злочини.
Вищий АрбітражнийСуд Російської Федерації, федеральні арбітражні суди округів, арбітражні судиреспублік, країв, областей, міст, автономної області, автономних округіввідповідно до Федеральним конституційним законом «Про арбітражних судахРосійській Федерації» вирішують спори між юридичними особами, пов’язані іззаподіянням шкоди в результаті порушень законодавства про охорону навколишньогоприродного середовища.
ОрганиМіністерства внутрішніх справ Російської Федерації в основному через органиміліції, у рамках наданої їм компетенції сприяють органам екологічного контролюпри затриманні правопорушників, вилучення у них заборонених знарядь лову,полювання, результатів незаконно добутого промислу, після чого порушуютькримінальні справи і ведуть по них попереднє слідство.
Відомчийекологічний контроль. Господарські (промислові, сільськогосподарські) та силовіміністерства і відомства мають структурні екологічні підрозділи (управління,відділи, інспекції), які здійснюють відомчий екологічний контроль на підвідомчихпідприємствах, в установах і організаціях. Так, і склад Міністерства оборониРосійської Федерації є управління екології та спеціальних засобів захисту. Приздійсненні контролю відомчі екологічні підрозділи особливу увагу звертають надотримання екологічних стандартів, нормативів і вимог.
Виробничийекологічний контроль. Зазвичай на підприємствах, в установах і організаціяхнаказом керівника виділяється (визначається) посадова особа, які безпосередньовідповідають за питання охорони навколишнього середовища. Ним може бутизаступник директора, головний інженер, головний технолог, головний конструктор(або інша посадова особа). Крім того, на підприємствах створюються структурніспеціальні природоохоронні підрозділи, служби, лабораторії, санітарні таветеринарні інспекції та ін..
Що стосуєтьсяочисних споруд підприємств, то вони функціонують на правах цехів або ділянок,що є самостійними підрозділами підприємства. На автотранспортних та іншихпідприємствах є контрольно-регулювальні пункти токсичності або контрольно-пропускні(перевірочні) пункти.
Громадськийекологічний контроль. Такий контроль відповідно до закону «Про охоронунавколишнього природного середовища» здійснюється профспілковими організаціями,громадськими екологічними об’єднаннями (рухами), трудовими колективами ігромадянами.
Його головнимзавданням є перевірка виконання вимог екологічного законодавстваміністерствами, відомствами, підприємствами, установами, організаціями,незалежно від форм власності і підпорядкованості, посадовими особами та громадянами.
Громадяни маютьправо створювати екологічні громадські об’єднання, фонди, інші громадськіформування, запитувати державні органи влади про інформацію, що характеризуєстан навколишнього середовища та заходи з його охорони. Що стосується громадськихекологічних об’єднань (рухів), то вони мають право здійснювати громадськийконтроль за виконанням екологічних вимог і умов при організації та веденнігосподарської чи іншої діяльності, створювати громадські екологічні фонди тавизначати порядок їх функціонування та витрачання коштів.
ВИСНОВОК
екологічнийпроблема культура контроль
Підводячирезультати роботи, можна зробити наступні висновки:
1. Екологія — наука відносно молода, і виникла вона з потреби людини зберегти природу і самихсебе. Аспекти вивчення даної науки досить великі. У ній широко вивчаєтьсялюдина, її місце існування, взаємозв’язок з природою, його вплив на середовищеіснування і природу. Цей підвищений інтерес до людини, як до об’єкта науки,склався через існуючих екологічних проблем. Незабаром людям потрібно будезапобігати цим проблеми або ліквідувати їх наслідки.
2. Товариствознаходиться перед обличчям всесвітніх екологічних проблем та їх вирішеннязалежить:
а) від оновленнянауково-технічної, інвестиційної, структурно-виробничої сфери;
б) відпереорієнтації духовного життя (прищеплення нового ставлення до природи,заснованого на взаємозв’язку природи і людини, прищеплення норм і правилекологічної поведінки).
3. Останнім часомвсе частіше в пресі, на радіо, телебаченні однією з головних тем стаєекологічна. Широка громадськість, знаючи про критичний стан навколишньогосередовища, має активно діяти. «Екологізація» законодавчої і виконавчої владизараз особливо важлива, оскільки першочергове завдання — зробити екологічночисті виробництва вигідними і, навпаки, економічно невигідним будь нехтуванняекологічними нормами. Без цього заклики до пересічних громадян берегти природубудуть виглядати демагогічними і навряд чи досягнуть мети. Разом з тимнеобхідна і сама широка просвітницька робота серед громадян різного віку.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Бганба-Церера В.Р. Екологічнаетика. — М.: Думка, 1998. — 288 с.
2. Бганба В.Р. Соціальна екологія. — М.: Вища школа, 2004. — 309 с.
3. Бганба-Церера В.Р. Становленняекологічної етики. — М.: СК «Сфера», 1992. — 268 с.
4. Боголюбов С.О. Управління охороноюнавколишнього середовища: територіальні аспекти. Праці ВНДІ законодавства. — М.: Просвещение, 1988. — 380 с.
5. Василенко Л.І. Ставлення доприроди як моральна проблема / / Екологія: Шляхи виживання і розвитку людства.- М.: Світ, 1998. — 428 с.
6. Гірусов Е.В., Мамедов І.М.Екологічна культура. Культура: теорії і проблеми. — М.: Проспект, 2002. — 445с.
7. Гусейнов А.А. Природа як цінністькультури / / Екологія. Культура. Освіта. — М.: Новий Світ, 1998. — 352 с.
8. Закон РФ «Про охоронунавколишнього природного середовища». — М.: МАУП, 2001. — 42 с.