КУРСОВА РОБОТА
зпредмету: «Адміністративне право України»
натему: «Обов’язки та права державних
службовців»
Студентки ІІ курсу, 4 групи
Науковий керівник:
Київ2003 р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Призначення, сутність таструктура державної служби
1.1. Сутність, особливості тазавдання державної служби
1.2. Структура державної служби
1.3. Принципи державної служби
Розділ 2. Державний службовець, йогоправовий статус
2.1. Поняття “державний службовець” –одне з головних понять у системі державної служби
2.2. Правовий статус державногослужбовця
2.3. Обмеження та вимоги, встановленідо держслужбовців
Розділ 3. Відповідальність державнихслужбовців
3.1. Засади юридичноївідповідальності державних службовців
3.2. Право на проведення державногорозслідування
Висновок
Список використаної літератури таджерел законодавства
/>Вступ
Якщо благородні та мудрі управляють нерозумними та низькими, то пануєпорядок.
Якщо ж нерозумніта низькі управляють благородними та мудрими, то буде безлад.
Дякуючи цьомузнаємо, що пошанування мудрості є основою управління країною.
Мо-Цзи. Із главиПошанування мудрості.
Безперечним фактом є те, що успіх будь-якихдержавних перетворень насамперед залежить від ефективності діяльностіуправлінського апарату. На цей феномен звертали увагу ще мислителістародавнього світу. Зокрема, Демокрит учив, що державні справи єнайважливішими, а тому рекомендував допускати до управління лише тих, хто маєвідповідні знання, якості та знає справу. Сократівський ідеал адмініструванняозначав правління знаючих, тобто ґрунтувався на принципі компетентності вдержавному управлінні.
Зазначені підходине змінилися й сьогодні, адже саме від чиновників, які покликані служитинародові, залежить соціально-економічний та культурний розвиток держав,добробут населення. Власне, кожен із нас це відчуває на собі. Класик“раціональної” теорії бюрократії Макс Вебер вважав, що неминучою перспективоювсіх демократичних держав є тотальна бюрократизація суспільного та державногожиття. На його думку, на зміну капіталізму прийде не соціалізм, а суспільство,гранично бюрократизоване в цілях раціонального управління.
Відповіднопроблематика державної служби є сьогодні вкрай актуальною, їй присвяченодостатньо літератури, наукових розвідок, вона стала повноправною частиноютеорії державного управління, зайняла місце серед навчальних дисциплін ізпідготовки фахівців у галузі державного управління.
У розвиненомувигляді офіційну професійну державну службу започатковано в Європі та США усередині ХІХ ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепціядержавної служби сучасного типу. Основними її рисами вважаються:
1. Існуваннявідокремлених служб і компетенції, суворо визначеної у законах і правилах зметою зручності для прийняття рішень і контролю.
2. Захистстатусу і компетенції службовців (гарантоване просування по службі й пенсія длячиновників, система пільг і для державних службовців, незмінність суддів тощо).
3. Чіткаієрархія і виконання розпорядчих і виконавчих функцій.
4. Підбіркадрів на конкурсній основі.
5. Повневідокремлення службової функції від особистих якостей і характеристик, оскількислужбовець не може бути власником своєї посади.
Становлення демократичної, правової, соціальноїдержави, розвиток громадянського суспільства, інтеграція України в Європейськеспівтовариство є неможливими без функціонування якісно нової системи державноїслужби. У процесі розвитку держави у правовому соціальному напрямку кардинальнозмінюється призначення державної служби.
У періодпанування комуністичної ідеології в Україні не існувало навіть інституту державноїслужби, а чиновники були механічними виконавцями рішень так званої партійноїноменклатури – “керівної і спрямовуючої” радянського суспільства. таким чином удержаві сформувалась модель, що складалася не з професійних управлінців –виконавців волі народу, а з чиновників – провідників компартійних ідей.
У радянськійюридичній літературі поняття державної служби визначалося як “сукупністьюридичних норм, що встановлюють правовий стан службовців, умови й порядокпроходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців”.Тобто державна служба розглядалася у вузькому розумінні – лише як юридичнийінститут, який регламентує діяльність службовців. Не існувало окремого законупро державну службу, законодавчому регулюванню відпадали лише правові засадидержавної служби.
Головною сутнісною парадигмою державної служби на сучасному етапідержавотворення стає реалізація законів держави, забезпечення захисту прав таінтересів громадян і накладення на них відповідних обов’язків, а її суспільнепризначення полягає в оптимальному здійсненні функцій державного управління.
Що ж до поняття “державний службовець”, то воно вперше зустрічається вЗаконі “Про державну службу”. Його запровадження за відсутності терміна“службовець” на практиці призвело до розбіжностей у розумінні правового статусудержавних службовців. Адже раніше, коли держава проникала в усі сферисуспільного життя, до складу державних службовців входили службовці як органівдержавної влади, так і сфери матеріального виробництва, інших сфер суспільнокорисної діяльності. це було природно, оскільки в умовах тотального контролюнад усіма суспільними процесами державні службовці – чи то голова виконкому, чидиректор підприємства – були “провідниками” державної політики у відповіднійсфері професійної діяльності. у такому розумінні були відсутні відмінності втрудовій діяльності службовців, а, отже, не було необхідності в істотнійдиференціації їх правового статусу. Як виняток, трудове законодавство непоширювалося не “мілітаризованих” службовців, умови праці яких регламентувалисянормами адміністративного права.
У ході демократичних перетворень в Україні функції держави зазналиістотних змін, результатом чого стало обмеження такої служби рамками органівдержавної влади. Ознакою поняття “державний службовець” є практичне виконаннязавдань і функцій держави, одержання заробітної плати за рахунок державнихкоштів. Державні службовці – це група службовців, яка покликана служитидержаві, виконуючи відповідні державні функції.
Розділ 1/>. Призначення,сутність та структура державної служби
Державна служба розглядається як професійнадіяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метоюпрактичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату зарахунок державних коштів. Тобто вона органічно пов’язана з державою, її роллюта місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуютьсязавдання та функції держави, оскільки кожна посада – це коло службовихповноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вонаневідривно пов’язана з його структурою і в той же час має на меті організаціюособового складу державного органу чи його апарату – державних службовців.Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вонапосідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюєтьсяпосада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їхапарату.
/>1.1 Сутність, особливості та завдання державної служби
Державна служба –це державний правовий і соціальний інститут, який здійснює в рамках своєїкомпетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади шляхомпрофесійного виконання службовцями своїх посадових обов’язків і повноважень, щозабезпечують взаємодію держави й громадян у реалізації їх інтересів, прав іобов’язків. Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцему житті суспільства. В реальній дійсності вона втілюється у виконання певнихзавдань і функцій держави – законодавчих, виконавчих, судових,прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формамдержавної діяльності. В діяльності державних службовців реалізуються завданнята функції держави, оскільки кожна посада – це коло службових повноважень, якіскладають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов’язана зйого структурою і в той же час має на меті організацію особового складудержавного органу чи його апарату – державних службовців.
Головною рисоюсучасної державної служби є пріоритет прав та інтересів особи зі зміноюспіввідношення державного й власного інтересів на користь останнього. Державнаслужба забезпечує виконання місії сучасної держави – служби суспільству.
Державна служба –це явище, яке можна охарактеризувати, виходячи з різних аспектуальних засад:Процесуальний аспект: Здійснення цілей, функцій та законів держави, тобто, це – об’єктивне суспільне явище, яке не можна розглядати лише як діяльність державних службовців і органів управління. При цьому державний апарат виступає як єдине ціле, як інститут громадянського суспільства Структурний аспект: система органів держави, кожен із яких відповідно до предмета його компетенції може бути названий службою Організаційний аспект: система державних посад, які відрізняються за статусом, повноваженнями, підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами тощо Інституціональний аспект: правова, етична нормативна система, що забезпечує реалізацію цілей, функцій, законів держави Соціальний аспект: інтегруючий фактор щодо всіх попередніх. Державна служба – це суттєвий чинник консолідації суспільства
Як складне системне явище, державна службаволодіє певними цінностями, що пов’язані передусім із культурою управління іможуть змінюватися залежно від часових параметрів та місця її здійснення. Головніцінності такі:
а) нейтральність – власні переконання службовцяне повинні мати значення і це дає можливість співпрацювати з будь-якимполітиком;
б) чесність і непідкупність – в основудіяльності службовця покладено його служіння суспільству й державі. Він не можепредставляти приватні інтереси, оскільки це може призвести до корумпованостідержавного апарату;
в) професійна честь – правила поведінкислужбовця повинні включати такі моральні якості, як лояльність,безпристрасність, гордість за добре виконану роботу;
г) постійне перебування на посаді – вступ іпроходження служби базується на засадах кар’єрної служби.
Стосовно завдань державної служби, то вонизазнають у перехідний період докорінної зміни. Можна визначити такі завдання:
– охорона конституційного устрою, створення умов длярозвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини тагромадянина, а також якісне надання населенню різноманітних управлінськихпослуг;
– досягнення цілісності державного механізму йстійкості засад державного управління. Цього можна досягти чітким дотриманнямапаратом управління Конституції, законів та інших нормативно-правових актів;
– забезпечення ефективного функціонування органівдержавної влади відповідно до їх повноважень і компетенції, що можливо привпровадженні новітніх досягнень науки;
– демократизація діяльності апарату, забезпеченняпрозорості в його діяльності, подолання бюрократизму, корупції, протекціонізмута інших негативних проявів у державній службі, створення сприятливихсоціально-правових, матеріально-фінансових, інформаційних та інших умов, щонеобхідні для ефективної діяльності державних службовців.
Цілі та завдання, що стоять перед державноюслужбою, обумовлюють її основні функції, які умовно поділяються на два рівні.Реалізуючи свої функції, державна служба виступає своєрідним інститутомреалізації функцій і завдань держави, підтримки життєдіяльності суспільства.Зазначені функції, що відображають роль державної служби в суспільстві,віднесені до функцій першого рівня:
– забезпечення реалізації державної політики вуправлінні суспільними процесами;
– забезпечення результативної та стабільноїдіяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень ікомпетенції на конституційних засадах;
– захист прав і свобод людини і громадянина,реалізація їх інтересів, надання громадянам управлінських послуг на високомурівні;
– створення умов для залучення на державну службунайбільш професійних та відданих справі кадрів – фахівців нової генерації.
Щодо функцій другого рівня, то вонивідображають роль держави в системі державного механізму:
– установлення професійно-кваліфікаційниххарактеристик посад державних службовців;
– максимально об’єктивний і гласний добір тапросування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей, заслуг ірезультатів роботи;
– статистичний облік кадрів державної служби;
– оцінка раціональності та ефективності затрат наапарат;
– формування дійового кадрового резерву;
– відповідне матеріально-технічне та технологічнезабезпечення виконання державними службовцями їх функцій;
– організація професійного навчання персоналудержавної служби;
– здійснення ефективного управління державноюслужбою;
– розробка форм публічної відповідальності державногоапарату.
/>1.2 Структурадержавної служби
Державна служба – як будь-якийсоціально-правовий інститут – має свою структуру, що складається з відповіднихвидів і рівнів. Вид державної служби визначається залежно від виконуваних неюдержавних функцій. Можна запропонувати таку класифікацію видів державноїслужби:
а) загально функціональна (адміністративна):
– служба в органах виконавчої влади;
– служба в апараті законодавчого органу;
– служба в Адміністрації Президента України.
б) спеціалізована:
– служба в судових органах та органах юстиції;
– служба в органах прокуратури;
– служба безпеки;
– податкова служба;
– митна служба;
– служба в органах внутрішніх справ;
– дипломатична служба;
– служба в управлінні Збройних Сил та іншихвійськових формувань;
– служба в Національному банку України.
в) цивільна:
– наукова і науково-технічна діяльність;
– освітня діяльність;
– медична діяльність.
Але в теорії адміністративного права тапрактиці державного управління найпоширенішою є класифікація державнихслужбовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як узаконодавчих актах, так і в інших правових документах – положеннях, статутах,рішеннях і т. под.
За такою класифікацією виділяють:
– допоміжний персонал. Його діяльність пов’язана звиконанням матеріально-технічних дій, які не тягнуть за собою юридичнихнаслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, бо в процесітакої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій.Допоміжний персонал – це секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти,стенографісти та ін.
– спеціалісти. Це службовці, які мають професійнізнання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені,агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов’язані керівною діяльністю і непороджують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можутьстворювати юридичні наслідки.
– посадові особи. На них покладено здійсненняорганізаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих функцій. Їх дії завжди тягнутьза собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, якіздатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.
Представники адміністративної влади. Цеслужбовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані. Вони наділеніправом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них – і адміністративністягнення за адміністративні правопорушення.
/>1.3 Принципи державноїслужби
Принципи державної служби – це основоположніідеї, положення, настанови, які віддзеркалюють об’єктивні закономірності таобґрунтовані напрями реалізації компетенції, функцій та завдань органівдержавної влади, повноважень та обов’язків державних службовців, які працюють усистемі державної служби. Умовно їх можна згрупувати у дві основні групи:
ü Загальні:
– служіння українському народу та Українській державі;
– демократизм, гуманізм і соціальна справедливість;
– закономірність, що забезпечує пріоритет прав тасвобод людини і громадянина;
– професіоналізм, компетентність, ініціативність,чесність, відданість справі;
– персональна відповідальність за виконання посадовихповноважень і дотримання службової дисципліни;
– політична неупередженість;
– відкритість, гласність та контрольованість.
ü Організаційно-функціональні:
– єдність системи державної служби. Незважаючи нарізноманітність посад держслужбовців усі вони діють в межах єдиної,скоординованої з єдиного керівного центру системи – Головного управліннядержавної служби (воно й забезпечує функціональне управління державноюслужбою);
– політична нейтральність державної служби.Держслужбовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльностілише поза межами їх службових обов’язків і в поза робочий час;
– рівність доступу до державної служби. Цей принципміститься в ч.2 ст.38 Конституції України, а також у статті 4 Закону України“Про державну службу”, в якій зазначено, що право на державну службу маютьгромадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану,расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійнихпереконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійнупідготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
– ієрархічність системи держслужби характеризуєтьсясистемою відносин, побудованих на засадах чітко встановленої підлеглості нижчихорганів державної влади вищим, нижчих за посадою державних службовців – вищим.Цей принцип є засадним для функціонування системи органів виконавчої влади,саме він забезпечує дотримання єдино встановленої виконавчої дисципліни на всіхрівнях державного апарату.
– уніфікованість державної служби означає, що існуєєдиний для всіх держслужбовців порядок проходження державної служби в державнихорганах та їх апараті, обмеження, пов’язані з її проходженням, єдина система такласифікація посад державних службовців (ст… 25 та 26 Закону України “Продержавну службу”), типові професійно-класифікаційні характеристики, а такожзагальні стандарти держслужби, загальні права, обов’язки, гарантії, заохоченнядержавних службовців, загальна система підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації держслужбовців, загальні підстави припинення державної службитощо.
– стабільність інституту державної служби. Цейпринцип означає, що основний склад державних службовців, який складається задміністративних посад, має професійно здійснювати свої функції незалежно відполітичних коливань та змін урядів чи його окремих членів, забезпечуючи такимчином ефективне виконання функцій. Згідно статті 30 Закону “Про державнуслужбу” зміна керівників або складу державних органів може бути підставою дляприпинення службових обов’язків лише у випадку патронажної служби.
– ефективність держслужби – необхідністьфункціонування держслужби в режимі досягнення поставлених цілей з мінімальноможливими витратами матеріальних і фінансових ресурсів.
— система заслуг означає, що прийняття надержавну службу здійснюється не за вказівками, а на підставі ділових іособистих якостей, компетентності та кваліфікації кандидата, результатівіспитів.
Розділ 2/>.Державний службовець, його правовий статус
Поняття “державний службовець” не маєконкретного визначення. Воно введено в життя Законом “Про державну службу”. Зізмісту ст..1 можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців єорганізація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначенняпороджує численні запитання про визнання окремих категорій службовцівдержавними.
Між поняттями “державний службовець” і просто“службовець” є відмінності. Слід пригадати, що різні найменування працівниківвиникли в результаті суспільного поділу праці. З появою держави управліннявиокремлюється у самостійну суспільну функцію, яку здійснює певна група людей,для яких управлінська праця стає професією. Саме цей зміст роботи державнихслужбовців не охоплювався терміном “службовець”. Службовець – це простосоціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основіпевних, необхідних для суспільства функцій, шляхом виконання конкретних завданьу відповідних органах, установах і організаціях.
/>2.1 Поняття “державнийслужбовець” – одне з основних понять у системі державної служби
Щодо поняття “державний службовець”, то Законлише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державнихорганах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературіце поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку,встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органідержавної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих надержавній власності).
Поняття “державний службовець” розглядають уширокому і вузькому розумінні. У першому випадку – це індивідуальний суб’єктправа, який здійснює функції державного управління не лише в органах державноївлади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах. У вузькомурозумінні державний службовець – це особа, яка займає певну посаду лише ворганах державної влади. Для української системи державної служби є другийпідхід.
В Україні загальні засади діяльності, а такожстатус державних службовців (про що мова піде нижче), які працюють у державнихорганах та їх апараті, в основному, визначені у Законі “Про державну службу”. Аот відсутність чіткого нормативного визначення поняття “державний службовець” єрозповсюдженим явищем у багатьох країнах навіть із стабільною системоюзаконодавства з державної служби. А тому його зміст розкривається через поняття“державна служба”. Як вже зазначалося в розділі першому, закон визначаєдержавну службу як професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органахта їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави таодержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Аналізувати поняття “державний службовець”можна як мінімум у трьох аспектах, з трьох точок зору:
ü державно-правова: державний службовець – це “слуга” держави, наділенийнею відповідними повноваженнями. Він репрезентує державу в її багатоманітнихвзаємозв’язках як усередині, так і зовні.
ü адміністративно-правова: держслужбовець володіє владними,організаційно-розпорядчими повноваженнями. Будучи представником держави, вінзастосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовуєадміністративно-правові санкції.
ü кримінально-правова: державний службовець – особливий суб’єкткримінальної та адміністративної відповідальності.
В умовах державотворення в Україні, авідповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державноїслужби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органамиздійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулюваннядержавно-службових відносин та організації державної служби. Правовий статусдержавних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень,відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.Він закріплений в розділі ІІІ Закону України “Про державну службу”.
Правовий статус вищих посадових осіб в Українірегулюється Конституцією України та спеціальними законами. До цієї категоріїзаконодавець відніс Президента України, Голову Верховної Ради та йогозаступників, голів постійних комітетів Верховної Ради та їх заступників,народних депутатів, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Голову тачленів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Голову таарбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора та його заступників(ст..9 Закону України “Про державну службу”). А регулювання правового становищадержавних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів,дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших,здійснюється відповідно до вказаного закону, якщо інше не передбачено законамиУкраїни.
/>2.2 Правовий статусдержавного службовця
Отже, як було вказано вище, правовий статусдержавних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень,відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.
Основними елементами правового статусудержавного службовця, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює їїефективне функціонування, виступають права державного службовця. З точки зорудержавно-управлінської діяльності, найважливішим аспектом є службові права, задопомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов’язаніз виконанням посадових обов’язків. Інколи права державного службовцяреалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами посадовихобов’язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянутийого особисті права – важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останнівиконують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи його інтерес в отриманніматеріальних та інших винагород, у просуванні по службі, що є запорукоюефективної діяльності держслужбовця. У цілому зміст правового становищадержавних службовців характеризується загальногромадянськими, загальнослужбовими та особистими правами.
До загальногромадянських прав віднесені такі:
а) державний службовець реалізує конституційнеправо громадян України “брати участь в управлінні державними справами” (згіднодо ст..38 Конституції). При прийомі на державну службу не допускаютьсяякі-небудь обмеження;
б) користуватися правами і свободами, якігарантуються громадянам України Конституцією і законами України Конституцією ізаконами України
Таким чином, Основний Закон значною міроюрегулює питання, пов’язані зі встановленням і реалізацією правового статусудержавних службовців у плані їх загальногромадянських прав.
Тепер щодо загальнослужбових прав. Цеповноваження, якими володіє кожен державний службовець:
а) брати участь у розгляді питань і прийнятті вмежах своїх повноважень рішень;
б) одержувати від державних органів,підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіональногосамоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
в) відвідувати в установленому порядку длявиконання посадових обов’язків підприємства, установи й організації незалежновід прав власності;
г) на повагу особистої гідності, справедливе ішанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
д) вимагати затвердження керівником чітковизначеного обсягу службових воно важень за посадою службовця;
е) безперешкодно ознайомитися з матеріалами, щостосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках даватиособисті пояснення;
ж) вносити пропозиції щодо удосконалення державноїслужби в будь-які інстанції.
А до групи особистих прав державного службовцяможна віднести такі, що пов’язані з кар’єрою державного службовця, реалізацієюйого прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги, а також насоціальний захист.
Щодо кар’єри, то тут можна вказати такі права:
а) на участь за власною ініціативою у конкурсіна заміщення посад більш високої категорії;
б) на просування по службі з урахуваннямкваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків,участь у конкурсах на заміщення посад більше високої категорії;
в) перепідготовку і підвищення кваліфікації зарахунок коштів відповідного бюджету.
Підгрупа прав державного службовця наматеріальне забезпечення й відпочинок включає права:
а) на оплату праці залежно від посади, яку вінзаймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
б) щорічну оплачувану відпустку терміном неменше тридцяти календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідногостажу державної служби;
в) на здорові, безпечні та належні длявисокопродуктивної роботи умови праці;
г) медичне обслуговування своє й своєї сім’ї удержавних закладах охорони здоров’я;
д) пенсійне забезпечення за вислугу років ігрошову допомогу;
е) обов’язкове соціальне страхування на випадокзахворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.
Для захисту своїх прав і законних інтересівслужбовець може використовувати право:
а) вимагати службового розслідування з метоюзняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
б) на соціальний і правовий захист відповіднодо його статусу;
в) захищати свої законні права та інтереси увищестоящих державних органів та у судовому порядку.
Крім того, державні службовці можутьоб’єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічнихі професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять доЄвропейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в останнючергу залежить від функціонування певних представницьких структур державнихслужбовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.
В Західній Європі авторитет державної службибазується на ґрунтовному законодавчому забезпеченні, а також на активній ролідержавних службовців у сфері захисту своїх інтересів. Перед Україною стоїтьзавдання створення подібного спеціального офіційного органу, який бипредставляв і відстоював інтереси держслужбовців. А поки що, згідно ст..6Закону “Про державну службу”, в Україні утворено Головне управління державноїслужби при Кабінеті Міністрів. Його мета – проведення єдиної державної політикита функціонального управління державною службою. Державна політика у сферідержслужби визначається Верховною Радою України. Основними напрямами державноїполітики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань тапринципів, функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективноїроботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.
Що ж до обов’язків державних службовців, товони найбільш яскраво характеризують сутність їх службової діяльності аджедержава приймає на роботу службовців саме з метою покладення на них певнихслужбових обов’язків. Виходячи із загальних обов’язків, державний службовецьповинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцієюта законами України, а також укладеними і в установленому порядкуратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності,справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості. Крім цього, вЗаконі України “Про державну службу” (ст..10) перелічені такі основні обов’язкидержавних службовців, як:
– забезпечення ефективної роботи та виконання завданьдержавних органів відповідно до їх компетенції;
– недопущення порушення прав і свобод людини тагромадянина;
– безпосереднє виконання покладених на них службовихобов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадовихосіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
– збереження державної таємниці, інформації прогромадян, що стала їх відома під час виконання обов’язків, державної служби, атакож іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
– постійне вдосконалення організації своїх роботи іпідвищення професійної кваліфікації;
– сумлінне виконання своїх службових обов’язків,ініціатива і творчість в роботі.
Державний службовець повинен діяти в межахсвоїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинномузаконодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формідоповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання найого виконанні – повідомити вищу за посадою особу.
Відповідно до вимог щодо змісту професійноїдіяльності та кваліфікації державний службовець повинен володіти:
– знаннями з права, політології, економіки, державногоуправління, фінансів, кадрового менеджменту, соціальних та гуманітарних наук,екології;
– умінням вільно орієнтуватися в соціально-політичнійсфері, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію;
– аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблемменеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати новіідеї, управлінські рішення, соціальні технології.
Державний службовець повинен мати, як правило,повну вищу освіту, володіти державною мовою, а ті службовці, які за характеромсвоєї роботи вирішують питання, пов’язані з формуванням та здійсненнямміждержавних зв’язків, мають володіти на рівні побутового й професійногоспілкування ще й однією з іноземних мов.
Державному службовцю забороняється:
— брати учать у діях, що суперечатьнаціональним інтересам України, розголошувати довірену йому державну таємницю,іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законом України “Проінформацію” та “Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення нимдержавної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересуабо інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;
— брати участь у страйках та вчиняти дії, щоперешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади;
— учиняти дії, що можуть бути розцінені яквикористання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах,а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;
— виявляти всупереч інтересам справиупередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи,організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявлятибюрократизм, відомчість і місництво.
В той же час державний службовець не повиненприховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя,здоров’я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, щостановлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, атакож завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб’єктам інформаційнихвідносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державноїтаємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.
Конкретні обов’язки та права державнихслужбовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційниххарактеристик і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуютьсякерівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Професійно-кваліфікаційна характеристика посадидержавного службовця – це нормативний документ, який визначає науковообґрунтований перелік професійних завдань, обов’язків та повноважень державногослужбовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації,досвіду практичної роботи.
Професійно-кваліфікаційна характеристика посадидержавного службовця є основним документом, за яким орган державної владирозробляє посадові інструкції державних службовців, і застосовується при доборікадрів і формуванні кадрового резерву, прийнятті на державну службу, просуванніпо ній, стимулюванні праці державних службовців, їх атестації, вирішенні іншихпитань, пов’язаних із проходженням служби, а також при формуванні програмперепідготовки державних службовців.
/>2.3 Обмеження тавимоги, встановлені до державних службовців
До державних службовців встановлені івідповідні обмеження. Так, наприклад, відповідно до ст..6 Закону “Про політичніпартії в Україні” членами політичних партій не можуть бути:
1) судді,
2) працівники прокуратури,
3) працівники органів внутрішніх справ,
4) співробітники Служби безпеки України,
5) військовослужбовці.
Хоча Закон “Про державну службу” не закріпивпринципу політичного нейтралітету державних службовців, але він передбаченийспеціальними законами. Так статтею 6 Закону “Про Службу безпеки України”закріплено принцип позапартійності співробітників Служби безпеки. Згідно зіст..414 Митного кодексу України посадові особи митної служби також не можутьбути членами політичних партій. Статтею 17 Закону “Про внесення змін до ЗаконуУкраїни “Про Збройні Сили України”” встановлено, що працівники Міністерстваоборони України зупиняють членство у політичних партіях на період роботи уЗбройних Силах України.
Закони України “Про державну службу” і “Проборотьбу з корупцією” встановили жорстокіші, порівнюючи з Кодексом про працю,умови прийняття на посади державних службовців та проходження ними державноїслужби. Відповідно до статті 12 Закону України “Про державну службу”, в якійвстановлені обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, не можутьбути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи,які:
— визнані у встановленому порядкунедієздатними,
— мають судимість, що є несумісною із зайняттямпосади,
— у разі прийняття на службу будутьбезпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичамичи свояками.
Крім цього, Законами України “Про державнуслужбу”, “Про боротьбу з корупцією”, Загальними правилами поведінки державногослужбовця встановлені обмеження, пов’язані з проходженням служби. Відповідно доних державний службовець не має права:
— займатися підприємницькою діяльністюбезпосередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справахдержавного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовахсумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичноїпрактики);
— сприяти, використовуючи своє службовестановище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницькоїдіяльності, також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг зметою отримання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ,послуг, пільг або інших переваг;
— входити самостійно, через представника абопідставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств,кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок,об’єднань, що провадять підприємницьку діяльність;
— відмовляти фізичним і юридичним особам вінформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її.Надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі абозатримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, іншихдокументів;
— вимагати чи приймати від фізичних і юридичнихосіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати яквинагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов’язків.
Статтею 2 Закону “Про боротьбу з корупцією”державні службовці визначені суб’єктами корупційних діянь та іншихправопорушень, пов’язаних із корупцією. Стаття 1 цього Закону визначає, щокорупційними діяннями є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою навиконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальнихблаг, послуг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів(послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їхфактичної (дійсної) вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконанняфункцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомостіабо іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбаченихчинним законодавством.
Статтею 5 цього Закону встановлено обмеження,схожі на вищевикладені у Законі “Про державну службу” і окремо виділені,відносно державних службовців, які є посадовими особами. Зокрема, вони не маютьправа:
— сприяти, використовуючи своє посадовестановище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної,кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за цематеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
— неправомірно втручатися, використовуючи своєпосадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб зметою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
— бути повіреним третіх осіб у справах органудержавної влади, в якому він працює, або державного органу, діяльність якоговін контролює;
— надавати незаконні переваги фізичним таюридичним особам під час підготовки й прийняття нормативно-правових актів чирішень.
Статтею 13 Закону “Про державну службу”передбачено, що особа, яка претендує на зайняття посади державного службовцятретьої-сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості(декларацію) про доходи та зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, утому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Зазначені відомостіподаються державним службовцем щорічно.
Згідно з Указом Президента “Про обов’язковуспеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посаддержавних службовців” від 19 листопада 2001 р. №1098 обов’язкова спеціальнаперевірка проводиться стосовно відомостей, що подають кандидати на зайняттяпосад державних службовців, призначення на які здійснює глава держави абоКабінет Міністрів. Перевірці, яка здійснюється Головним управлінням державноїслужби України за участю Державної податкової адміністрації, Міністерствавнутрішніх справ і Служби безпеки, підлягають:
üдостовірність даних, повідомлених кандидатом на зайняття посади просебе під час розгляду питання щодо прийняття його на державну службу абопросування по службі;
üдодержання кандидатом на зайняття посади вимог, установленихзаконодавством про державну службу та боротьбу з корупцією, невиконання якихперешкоджає прийняттю та перебуванню на державній службі;
üдостовірність зазначених у деклараціях даних про доходи, зобов’язанняфінансового характеру та майновий стан кандидата на зайняття посади щодо себена членів своєї сім’ї.
Постановою Кабміну “Про затвердження Порядкурозгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільнення з посадкерівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади,урядових органів державного управління, державних підприємств та їх об’єднань,а також голів місцевих державних адміністрацій” від 13 грудня 2001 р. №1658встановлено, що під час розгляду питань щодо призначення на посади міністрів,державних секретарів міністерств, їх заступників, керівників, заступниківкерівників інших центральних органів виконавчої влади, урядових органівдержавного управління, а також голів місцевих державних адміністрацій особа,яка претендує на зайняття даних посад, повинна подати, крім зазначеноїдекларації також відомості про належне їй та членам її сім’ї нерухоме та ціннерухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Стаття 6 Закону “Про боротьбу зкорупцією” встановила, що в разі відкриття валютного рахунку в іноземному банкудержавний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави,зобов’язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу іззазначенням номера рахунку й місцезнаходження іноземного банку.
Для виконання невідкладної й непередбаченоїроботи за розпорядженням керівника державний службовець зобов’язаний з’являтисяна службу у вихідні, святкові та неробочі дні, може бути відкликаним ізщорічної або додаткової відпустки. Перебування на державній службі обмежуєтьсяграничним віком: 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Досягненняграничного віку, якщо не продовжено в установленому порядку терміну перебуванняна державній службі, відмова від прийняття або порушення Присяги державногослужбовця, неподання або подання неправдивих відомостей щодо доходів єпідставою для беззастережного звільнення державного службовця з посади.
До речі, щодо присяги. Вона є парадигмою діяльностіданої категорії працівників (тобто державних службовців) у сфері державноїслужби. Саме інститут присяги у концентрованому вигляді формулює засадні вимогидо державних службовців, їхньої діяльності, дає чіткі підстави для спільного,єдиного розуміння цілей, завдань державного управління кожним державнимслужбовцем та своєї конкретної ролі у складному механізмі державної влади.Громадяни України, що вперше зараховуються на державну службу, приймаютьПрисягу такого змісту: “Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність,урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримуватисяКонституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їхавторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нестивисоке звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки”.Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцемроботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Розділ 3/>.Відповідальність державних службовців
Особи, винні у порушенні законодавства продержавну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальнувідповідальність згідно з чинним законодавством. Саме розгляду відповідальностідержавних службовців і буде присвячений третій розділ роботи
/>3.1 Засади юридичноївідповідальності державних службовців
Стаття 38 Закону України “Про державну службу”визначила засади юридичної відповідальності державних службовців, встановивши,що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну,адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чиннимзаконодавством. До державних службовців застосовуються такі види юридичноївідповідальності:
· матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів пропрацю України);
· дисциплінарна (ст..14 Закону України “Про державнуслужбу”);
· адміністративна і кримінальна (ст..16 Закону “Продержавну службу”, закон “Про боротьбу з корупцією”), а також про звільнення здержавної служби за порушення Присяги державного службовця (п.6 ст.30 Закону“Про державну службу”).
Найважливішою з практичної та юридичної точокзору є дисциплінарна відповідальність. Вона настає при невиконанні чиненалежному виконанні службових обов’язків, перевищенні своїх повноважень, порушенніобмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, якийганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якомувін працює. Крім цього, підставою для дисциплінарної відповідальності єправопорушення (дисциплінарний проступок), тобто вчинення (невиконання)службових обов’язків, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади,наказів посадових осіб, вимог законодавчих актів, якщо це не передбаченокримінальним законодавством як злочин і не тягне за собою відповідальності вкримінальному порядку.
Законодавчою базою дисциплінарноївідповідальності є положення про орган державної влади, регламенти діяльностіоргану (установи), типові професійно-кваліфікаційні характеристики посаддержавних службовців, посадові положення та інструкції, статути та спеціальніположення про дисципліну працівників окремих секторів державного управління(начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, внутрішніх справ, митноїслужби, транспорту, зв’язку тощо).
Розрізняють три види дисциплінарноївідповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборник працівників.Загальна дисциплінарна відповідальність передбачає дисциплінарні стягнення, якіза своїм змістом можуть бути поділені на такі три групи:
а) заходи морально-правового характеру –догана, попередження про неповну службову відповідність;
б) заходи матеріально-правового характеру –затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищупосаду, зменшення розміру чи зняття премій, надбавок за високі досягнення упраці й виконанні особливо важливої роботи, інших надбавок і доплат,установлених статтею 33 Закону “Про державну службу”;
в) припинення державної служби.
Адміністративна відповідальність настає заневиконання або неналежне виконання своїх обов’язків, тобто за здійсненняадміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративногоправопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, винуватість єскладовими адміністративної відповідальності.
Особливість підстав для адміністративноївідповідальності посадових осіб і державних службовців полягає в тому, що вонинесуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов’язковихправил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючиякі, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того,посадові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невжиттязаходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їхдотримання входить до кола їх службових обов’язків. У даному разі йдеться пропроступки, скоєні з власної вини, та з вини, пов’язаної зі службовоюдіяльністю. Щодо останнього може застосовуватись й подвійна відповідальність –адміністративна та цивільна, адміністративна і дисциплінарна – за одне й тесаме порушення. Цивільно-правова відповідальність являє собою передбаченізаконодавством засоби примусового впливу на порушника цивільних прав іобов’язків шляхом застосування до нього цивільно-правових санкцій, які тягнутьза собою невигідні майнові наслідки, що проявляються в позбавленні його певнихправ або покладенні на нього додаткових обов’язків. Слід зазначити, що колиюридично значущі дії посадової особи пов’язані зі службовою діяльністю в рамкахнаданої йому компетенції, то відповідальність за шкоду, завдану посадовоюособою, повинен нести орган державної влади. Виходячи з цього принципу, увипадках, коли конкретна посадова особа не може відповідати в суді (наприклад,у зв’язку з її звільненням, переходом на іншу роботу тощо), за її неправомірнідії несе відповідальність орган управління. Коли ж шкода, завдана посадовоюособою внаслідок дій, які не пов’язані з виконанням службових обов’язків навітьі в робочий час, відшкодовується не органом державного управління, абезпосередньо вищою особою. Державний орган не несе відповідальності і за“особисті акти” службових осіб. Адже державний службовець, який має бутивиконавцем державної волі, є звичайною людиною, яка, реалізуючи наданіповноваження, проявляє свої суб’єктивні риси (громадську позицію, ідеологічнузаангажованість, симпатії, антипатії, емоції тощо). Тому службові дії можутьнести на собі відповідні негативні наслідки. Орган державної влади, якийвідшкодував збитки потерпілій особі, має право звернутися до суду з регресним позовомдо службової особи, яка є винною в заподіяній шкоді.
Звільняються від юридичної відповідальностіслужбовці органів державної влади, які заподіяли шкоду правам, свободамгромадян, інтересам держави під час здійснення службових повноважень,перебуваючи в стані надзвичайних ситуацій, стихійного лиха, необхідної оборони,крайньої необхідності або професійного ризику.
Кримінальна відповідальність державнихслужбовців настає за так звані службові злочини, які за характером та проявомпорушень поділяються на три види:
а) порушення повноважень: невиконання(неналежне виконання) повноважень (недбалість, бездіяльність);
б) перевищення повноважень: вчинення службовоюособою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої абонедотримання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, яка повиннавирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснюватичи дозволяти тощо);
в) вчинення акту, що входить до повноважень,але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовимстановищем, хабарництво, посадовий підлог).
Зазначимо, що відповідальність за службовізлочини, передбачені Кримінальним кодексом України (розділ XVII “Злочини у сфері службової діяльності”),настає стосовно службових осіб. У примітці до ст..364 сказано, що “службовимиособами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представниківвлади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чиорганізаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанняморганізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, абовиконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням”. Крім того, законодавецьвиокремлює поняття:
а) службові особи, які займають відповідальнестановище. Це особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону “Про державнуслужбу” віднесені до 3-6 категорій, а також судді, прокурори і слідчі,керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органівмісцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць,
б) службові особи, які займають особливовідповідальне становище. Це особи, зазначені в частині першій статті 9 цього жзакону, та особи, посади яких віднесені до 1 та 2 категорій державнихслужбовців.
/>3.2 Право на проведеннядержавного розслідування
Законодавчо передбачена можливість державномуслужбовцю захистити свою репутацію шляхом зняття з нього безпідставнихзвинувачень або підозри. Стаття 11 Закону “Про державну службу” передбачила зцією метою проведення, на вимогу державного службовця, службовогорозслідування. Так, у разі відсторонення державного службовця від виконанняповноважень за посадою проводиться службове розслідування, відповідно до“Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців”,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року№950.
Рішення про проведення службового розслідуванняможе прийматися лише в чітко визначених випадках, а саме:
— у разі невиконання або неналежного виконаннядержавним службовцем службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, щопризвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкодугромадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднаннюгромадян;
— у разі недодержання державним службовцемзаконодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етикиповедінки;
— на вимогу державного службовця з метою зняттябезпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Головдержслужба може проводити службовірозслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першоговіце-прем’єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення державногослужбовця рішення щодо проведення службового розслідування приймаєтьсякерівником Головдержслужби. Для проведення розслідування утворюється комісія,завданням якої є встановити, чи мав місце факт порушення з боку державногослужбовця, тобто, по суті, кваліфікувати дії останнього як правомірні чинеправомірні. Термін службового розслідування не може перевищувати двохмісяців.
/>Висновок
Отже, в цій роботі я намагалася якомога яснішевисвітлити питання державної служби та визначити права та обов’язки державнихслужбовців.
Нагадаємо, що:
– державна служба в Україні – це професійнадіяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті;
– вона є частиною або однією із сторін організаційноїдіяльності держави;
– ця організаційна діяльність спрямована накомплектування особового складу державних органів та інших організацій іправове регулювання роботу державних службовців;
– зміст діяльності державних службовців полягає впрактичному виконанні завдань і функцій держави;
– особливість державної служби пов’язана з оплатоюпраці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.
Важливо підкреслити, що названі елементивказують також на велику організаторську роль держави у розв’язанні проблемуправління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управліннязалежить виконання її завдань та функцій.
Закон України “Про державну службу”, прийнятий16 грудня 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, а саме:
– служіння народу України,
– демократизм і законність,
– гуманізм і соціальна справедливість,
– пріоритет прав людини і громадянина,
– професіоналізм, компетентність, ініціативність,чесність, відданість справі,
– персональна відповідальність за виконання службовихобов’язків, дисциплінованість
– дотримання прав та законних інтересів органівмісцевого самоврядування
Він також розвиває конституційне положення прорівне право громадян на доступ до державної служби тощо.
А от щодо державних службовців, то, як вже булосказано, Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади вдержавних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. Вспеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа,яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державнійорганізації (органі державної влади, а також підприємстві, установі,організації, заснованих на державній власності).
Підсумовуючи зазначимо, що правовий статусдержавних службовців як суб’єктів адміністративно-правових відносин загаломхарактеризується тим, що:
— їхні права та обов’язки встановлюються, якправило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державнійслужбі;
— службові права та обов’язки характеризуютьсяєдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов’язками,оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов’язки –правами, без наявності яких обов’язки неможливо здійснювати;
— здійснення службовцями своїх прав таобов’язків гарантується законодавством;
— законні приписи й вимоги державних службовцівповинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;
— держслужбовці мають право на просування послужбі, тобто на службову кар’єру. Порядок і умови реалізації цього прававстановлюються нормативними актами;
— передбачені обмеження окремихзагальногромадянських прав службовців з метою ефективності службовоїдіяльності;
— для них передбачені певні пільги, а такожпідвищена відповідальність за вчинення правопорушень.
На завершення необхідно зазначити, що,здійснюючи цілі державної служби, державний службовець завжди повинендотримуватися прав та інтересів громадян. Лише такий підхід поверне довірунаселення до інституту державної служби та, відповідно, до органів державноївлади та до держави в цілому.
/>Список використаноїлітератури та джерел законодавства
1. Конституція України
2. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня1993 р.
3. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомоюсесією ВРУ 5 квітня 2001 р.
4. Адміністративне право України.: Підручник / За заг.Редакцією проф… Битяк Ю.П. – Х.: Право, 2001
5. Коваленко А. Принципи організації та діяльностісистеми державної служби в Україні // Нова політика. – 2001. — № 2.
6. Коцемир В. Професійно-кваліфікаційнахарактеристика, посадова інструкція як основа роботи з державними службовцями// Вісник УАДУ. – 2001. — № 2. — Ч.І.
7. Державна служба: теорія практика.: Навчальнийпосібник / За ред. Малиновського В.Я. – Київ: Атіка, 2003
8. Миронова Н. Сучасні підходи до оцінки ефективностідержавного управління // Актуальні проблеми державного управління. – Харків,2000. — №1.
9. Серьогін С.М. Влада і державна служба: Історичнийаспект. – К.: Вид-во УАДУ, 1999.
10. Научные основы государственного управления в СССР.– М.: Наука, 1968