–PAGE_BREAK–Автором було проаналізовані дисертації П. Агаіхаджеха, В.Вознюка, О. Коломійця, О. Половко, М. Руденко, М. Семикіна, М. Целуйко, які досліджували тероризм з позицій політології та права та були захищені в останні роки.
Автор підкреслює, що в цих роботах ставляться актуальні питання вивчення проблеми тероризму, але не підіймається, як основна тема, саме інформаційна складова протидії тероризму, що дає можливість охарактеризувати напрямок інформаційної боротьби з тероризмом як маловивчений та перспективний для дослідження.
Аналіз наукових робіт і нормативно правової бази по розглянутій проблематиці, показав, що дотепер не вироблена загальновизнана наукова теорія тероризму і політичного насильства. До цього часу не знайдено чіткого, єдиного і загальновизнаного визначення тероризму. В цих умовах автором проводиться дослідження найпоширеніших визначень тероризму, надається аналіз його сутності та найбільш істотних ознак і підвалин, на яких він ґрунтується. Аналізуються конкретні історичні приклади тероризму, виокремлюються загальні його риси і досліджуються спільні причини, що викликали появу тероризму на тій чи іншій території.
Наводиться обґрунтоване авторське бачення класифікації тероризму за ознаками ореолу розповсюдження, характеру терористичної діяльності та цілей терористичної активності.
Були зроблені висновки щодо ризиків виникнення терористичної активності в нестабільному суспільстві, яке переживає післявоєнний (постреволюційний) період, має тривалі соціально-економічні проблеми при загальній неефективності та непопулярності дій влади. Окремо відмічаються фактори ризику виникнення терористичної активності в регіонах, де тривалий час існують політично невирішені етнічні та національні проблеми, в країнах, визначених терористами ворогом, а також де перетинаються геополітичні та кримінально-економічні інтереси держав та бізнес-груп. Підкреслюється, що політичні, кримінально-економічні та національно-етнічні інтереси та цілі терористичних угруповань дуже часто взаємодоповнюють одне-одне і тероризм залишається поширеним явищем в політично нестабільних та конфронтуючих суспільствах.
У другому підрозділі «Психологічні та ідеологічні складові політичного тероризму» досліджуються психологічна складова діяльності терористичних організацій та особливостей сприйняття результатів такої діяльності суспільством в ракурсі подачі відомостей засобами масової інформації.
Аналізуються безпосередні психологічні ознаки терористів, дається характеристика основних факторів формування терориста, його психологічний портрет і вплив на сприйняття інформації та формування ідеології. Терористична діяльність зумовлена специфічним характером особистостей, що беруть в ній участь. До основних рис їх характеру відносяться деструктивність дій, нетерпимість по відношенню до тих, хто представляє іншу точку зору, неприйняття цих особистостей в дитинстві і юнацтві, крайня зневага до людського життя.
Автор досліджує релігійні, расові, національно-етнічні та політичні фактори, як підґрунтя для терористичних ідеологій, розглядає історичні приклади їх використання терористами та досягнутий ними мобілізаційний ефект, в залежності від використання тої чи іншої ідеології.
Відмічається, що релігійні терористичні ідеології є значно давнішими і ефективнішими за політичні, але дуже часто вони переслідують спільні цілі і в деяких своїх пунктах збігаються. Однак, як правило, вони не мають чітко розробленої концепції, а базуються на певному тлумаченні доктрини тієї чи іншої релігії.
Автором доводиться, що до ідеолого-психологічних основ тероризму належать також не тільки особисті риси терористів, але й морально-психологічний та культурний стан суспільства, яке є об’єктом діяльності терористів. Зрозумівши ідеологічні та психологічні особливості окремих терористичних організацій у дослідників виникає можливість зрозуміти основи їх діяльність і навіть прогнозувати стратегічні напрямки їх активності.
У третьому підрозділі «Основні тенденції розвитку тероризму в сучасному суспільстві» висвітлюються визначально нові можливості, що отримує тероризм в умовах інформаційного суспільства та глобалізації.
Проводиться аналіз розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями, досліджується Закон України Закон «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства». На конкретних прикладах аналізуються методи використання терористами інформації та можливостей комунікацій підчас скоєння терактів, а також безпосередньо інформаційний тероризм і кібертероризм та потенційні ризики від них для України.
Доводиться, що інформаційний тероризм є новим видом терористичної діяльності, орієнтованим на використання різних форм і методів тимчасового або незворотного виведення з ладу інформаційної інфраструктури держави або її елементів, а також за допомогою протиправного використання інформаційної інфраструктури для створення умов, що тягнуть за собою тяжкі наслідки для різних сторін життєдіяльності особистості, суспільства й держави.
Констатується, що проведені дослідження дозволяють зробити висновок о незворотному процесі змін в терористичної діяльності в напрямку використання новітніх технологічних, інформаційних, комп’ютерних, комунікаційних та мас-медійних засобів. Від цього ризики для громадянської спільноти та держав демократичного світу якісно збільшуються, оскільки арсенал можливих методів дій організованих міжнародних груп терористів, завдяки досягненням інформаційного суспільства, дозволяє створювати загрози не лише окремим особистостям та організаціям, а й національній та міжнародній безпеці взагалі, на тлі поступового розвитку потужного інформаційного тероризму.
Другий розділ «Інформаційне середовище політичного тероризму» присвячений комплексному аналізу ефективності використання інформаційних технологій в терористичної та контртерористичної діяльності, визначенню ролі та місця засобів масової інформації в питанні протидії тероризму, дослідженню політико-правового регулювання боротьби з тероризмом.
У першому підрозділі «Інформаційні технології в терористичної та контртерористичної діяльності» розкриваються особливості активного використання терористами інформаційно-психологічного впливу, як важливого елемента маніпуляції свідомістю людей з одного боку та інформаційній протидії цьому органів державної влади – з іншого боку.
Констатується, що сьогодні засоби комунікацій, що оперують, трансформують та дозують інформацію, стають головним інструментом впливу в сучасному суспільстві. Для підвищення ефективності здійснення стратегій використовуються найсучасніші інформаційні технології, які допомагають перетворити публіку в об’єкт маніпулювання. Автор наводить практичні приклади використання подібних технологій, як терористами, так і державами, аналізує їх ефективність і наслідки, реакцію на це суспільства та потенційні ризики поглиблення терористичної діяльності в цьому напрямку.
В результаті, автором виводиться формула, за якою здійснюється терористична діяльність в сучасному інформаційному суспільстві. Вона втілюється в такий алгоритм: насильство проти мирних та не належних до «адресата» терору людей, з обов’язковою систематичною демонстрацією суспільству катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації та, через громадську думку, як через передавальний механізм, — лідерам країн, — для подальшого пред’явлення через ті ж ЗМІ суспільству і владі мотивів терору та умов його припинення.
Робиться висновок щодо ключової ролі засобів масової інформації в реалізації інформаційних технологій терористів при досягненні їх цілей та потенційні можливості владних структур обмежити позитивні для терористів наслідки при відповідній взаємодії зі ЗМІ.
У другому підрозділі «Засоби масової інформації в питаннях протидії тероризму» розглядається роль ЗМІ і журналістів, яку ті відіграють в інформаційній протидії тероризму.
Автором викривається своєрідний конфлікт інтересів між владою та засобами масової інформації, коли професійне прагнення журналістів виконати свою роботу як можна яскравіше та захоплююче, при висвітленні терористичних актів мимоволі грає «на руку» терористам. Автором наводиться ґрунтовний аналіз практичних прикладів подібної роботи ЗМІ і ефекту, який завдяки цьому, досягають терористи.
Досліджуються результати не прогнозованого розміщення в засобах масової інформації даних, які можуть бути використані терористами підчас підготовки та проведення терористичних актів, наводяться конкретні приклади таких подій, коли діяльність ЗМІ здатна не тільки ускладнювати проведення спеціальних контртерористичних операцій або сприяти пропаганді ідей тероризму, але й служити джерелом інформації про тактику підготовки злочинних дій та найбільш ефективних формах і методах реалізації терористичних намірів.
Автором доводиться, що, з точки зору професійної доцільності, було б корисним змінити форму подачі інформації про терористів в ефірі на інформативно-лаконічну та констатуючу. В цілому, проблема визначення ролі й місця ЗМІ в боротьбі з тероризмом вимагає участі в її вирішенні як редакторів і журналістів, так і, в остаточному підсумку, всього суспільства, яке нині все частіше стає колективним заручником у руках терористів. Про-державна позиція при висвітленні тероризму повинна всіляко морально і соціально культивуватися, а також нормативно регламентуватися.
У третьому підрозділі «Політико-правове регулювання боротьби з тероризмом» досліджуються методи протидії тероризму, та розглядається система міжнародних актів, що регулює боротьбу з тероризмом. Наводяться ключові конвенції, протоколи та декларації ООН, розглядаються міжнародні організаційні заходи в цій сфері. Проведений аналіз світових міжнародних домовленостей по боротьбі з тероризмом свідчить про відсутність спеціальних актів, що регулюють протидію тероризму в інформаційній сфері і їх розробка, на думку автора, залишається вкрай нагальною.
Автором обґрунтовується, що окремого регулювання потребує взаємодія ЗМІ з державою, а також висвітлення в ЗМІ терористичних актів. Дуже часто у погоні за сенсацією мас-медіа не тільки не запобігають, але й сприяють терористичній діяльності. Вищевикладене свідчить про назрілу необхідність запобігання ситуацій, у яких засоби масової інформації добровільно або мимоволі стають «спільниками» терористів. Вирішення даної проблеми виражається у двох елементах: по перше, в рості громадської свідомості, заснованої на захисті прав людини та зміцненні державності, по-друге, в удосконалюванні та нарощуванні внутрішньодержавної та міжнародної правової бази в області протидії терору.
Констатуємо однаковість у підходах правоохоронних органів різних країн до проблеми інформаційного висвітлення ЗМІ актів тероризму. Подібна єдність наочно доводить правоту методики, відповідно до якої свобода журналістського самовираження повинна строго регламентуватися при висвітленні акцій спрямованих на шкоду особистої, суспільної й державної безпеки.
У третьому розділі «Інформаційна протидія політичному тероризму» розглядається світовий досвід інформаційної війни з тероризмом, досліджуються шляхи оптимізації інформаційних методів боротьби з ним, наводяться авторські пропозиції щодо вдосконалення політико-правових методів боротьби з тероризмом в Україні.
Перший підрозділ «Світовий досвід інформаційної війни з політичним тероризмом» присвячений аналізу міжнародних напрацювань в цієї сфері та систематизації отриманого досвіду.
Констатується, що на сьогоднішній день світовим лідером в галузі досліджень і практичного застосування інформаційних технологій у забезпеченні безпеки, а також власних національних інтересів є Сполучені Штати Америки. Це підтверджується конкретними прикладами та розробленими схемами інформаційної підтримки антитерористичних операцій США. Досягнутий такий ефект, що незалежно від правочинності дій Сполучених Штатів та позиції світового співтовариства, американська громадська думка була на боці урядової політики.
Автором розглядається також практика організації інформаційної боротьби з тероризмом в інших країнах (Російська Федерація, Австрія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Франція та інші), у тому числі, — у руслі взаємодії медіа-співтовариства із задіяними на даній ділянці правоохоронними органами і спеціальними службами.
Звертаємо увагу на те, що антитерористичне законодавство більшості європейських країн дозволяє залучати можливості ЗМІ в якості ефективного тактичного засобу протидії терористичним погрозам, попередження небажаного розвитку подій, нейтралізації дії негативних факторів і мінімізації наслідків терористичних проявів, що відбулися.
Автором пропонуються наступні кроки для інтенсифікації співробітництва в інформаційній боротьбі з тероризмом в рамках СНД:
— вироблення та прийняття єдиних критеріїв оцінки тероризму і терористичних проявів у межах Співдружності;
— зближення антитерористичних законодавств країн СНД, активізація заходів по створенню єдиного інформаційного банку даних по суб’єктах терористичної діяльності з обов’язкових однаковим тлумаченням;
— прийняття у країнах СНД єдиних методик проведення інформаційного висвітлення контртерористичних операцій і здійснення переговорів з терористами;
— регулярне проведення конференцій, семінарів, робочих зустрічей фахівців, що займаються проблемами боротьби з тероризмом;
— відряджання професорсько-викладацького складу та фахівців для навчання і підготовки колег із проблем організації інформаційного супроводу контртерористичних операцій;
— вироблення єдиної технології загального висвітлення проблем протидії терористичним погрозам у засобах масової інформації.
У другому підрозділі «Оптимізація інформаційних методів боротьби з політичним тероризмом» досліджується комплекс можливостей ЗМІ по поширенню інформації в суспільстві, потенціал пропагандистської та профілактичної роботи в сфері протидії тероризму. Аналізуються конкретні приклади європейських країн в цьому напрямку, де правоохоронними органами ініціюється проведення спеціальних профілактичних антитерористичних програм.
Доводиться, що одночасно з реалізацією функції антитерористичної спрямованості пропагандистське забезпечення діяльності органів здійснюючих у країні боротьбу з тероризмом, буде сприяти попередженню цього виду злочинів, що загрожують життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави. Як стратегічний напрямок розглянутої пропагандистської діяльності, повинно визначатися подолання неоднозначного відношення частини суспільства до правоохоронних органів і спеціальних служб, розширення соціальної бази підтримки їхньої роботи.
Особлива роль у формуванні адекватної суспільної думки про діяльність силових структур належить ЗМІ. Ця обставина вимагає подальшого вдосконалювання існуючої системи взаємодії з ними. Виходячи із проведеного дослідження, автор запропонував закласти в основу інформаційної протидії тероризму серію принципів, які можуть бути оформлені в соціальний договір між владою й ЗМІ для добровільного його виконання.
1. Робота засобів масової інформації — на користь суспільства, а не терористів. Висвітлення подій у ЗМІ не повинне працювати на терористів. На думку автора, журналісти безумовно повинні підтримувати адекватні дії влади при здійсненні контртерористичних операцій і на їх вимогу поширювати інформацію від імені держави.
2. Створення інформаційного вакууму для терористів через їх ізоляцію від представників преси. Позбавлення злочинців пропагандистської трибуни необхідно завжди, за винятком тих випадків, коли це буде сприяти припиненню їхньої діяльності.
3. Що не регулює закон, — визначає журналістська етика. Законодавча регламентація питань висвітлення засобами масової інформації терористичної діяльності й заходів боротьби з тероризмом актуальна й, безумовно, корисна. Але, відштовхуючись від одного з основних постулатів теорії права, що визначає неможливість урегулювання всіх взаємин нормами Закону, основним критерієм визначення журналістом власної лінії поведінки в цій справі повинні стати не нормативні акти, а його совість, високі моральні якості, цивільна позиція, почуття відповідальності перед суспільством.
4. Безумовне співробітництво влади й ЗМІ в питаннях профілактики тероризму. Підготовлені спільними зусиллями співробітників антитерористичних структур і журналістів матеріали повинні бути націлені на підвищення рівня правової свідомості громадян, причому не тільки пересічних громадян, але представників влади, тому що правовий нігілізм останніх і прийняття ними непродуманих політичних рішень часом здатні детермінувати соціальну напруженість, що втілюється, у тому числі, в екстремізм, акції громадської непокори, масові безладдя, акти тероризму.
продолжение
–PAGE_BREAK–