–PAGE_BREAK–3-й етап: підготовка для уряду конкретних пропозицій і рекомендацій по використанню тих або інших економічних регуляторів, які спонукають державу вести господарську діяльність, адекватну його політиці. Оперуючи економічними регуляторами, держава прагне максимально наблизити розвиток економіки до показників «нормативного» прогнозу, але так, щоб жодною мірою не блокувати механізм ринку.
4-й етап: коректування «нормативного» прогнозу з урахуванням дії вибраних економічних регуляторів.
Цілеспрямоване функціонування економіки забезпечується державним впливом на діяльність її суб’єктів шляхом застосування як економічних, так і директивних методів регулювання розвитку економіки. До директивних методів належить застосування загальнодержавних норм і нормативів, державний контракт та державні інвестиції, регульовані ціни на окремі види продукції та ін.
Складовою частиною системи прогнозування й планування є національні, галузеві та регіональні програми. Це основний засіб реалізації державної політики, пріоритетних напрямів економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та культурного розвитку України, концентрації фінансових, матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів і координації діяльності підприємств, установ, організацій і громадян з метою розв’язати найважливіші загальнодержавні проблеми.
Показники системи прогнозування, планування та розробки програм на більш далеку перспективу коригуються в міру виконання планів чи програм на близьку перспективу.
1.2 Порівняльна характеристика прогнозування в Україні з прогнозуванням в зарубіжних країнах
Державний бюджет і його складові – доходи і видатки дуже чутливі до кон’юнктурних змін макроекономічних і макрофінансових показників. Тому вихідною основою і важливим елементом бюджетних розрахунків є реально обгрунтовані макроекономічні і макрофінансові прогнози, без яких неможливе якісне складання бюджету. Відповідно подібні передбачення мають бути доступними для контролю, відкриті для незалежної експертизи. У західних країнах при поданні річного бюджету в законодавчі органи мають бути обнародувані також макроекономічні і мікрофінансові оцінки та припущення. Так, у США і Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід – в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців і підприємців тощо) [8].
У більшості країн бюджет все ще складається на рік. Проте набуває сили тенденція науково і кількісно обґрунтованого передбачення перспектив економічного розвитку, наслідків поточної фінансової політики на майбутнє. З кінця 90-х років у країнах – членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу введено обов’язкове трирічне прогнозування у сфері фіскальної політики, яке має також сприяти підвищенню ефективності контролю виконання стабілізаційних програм. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки і прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).
Наприклад, у ФРН закон про бюджетні принципи на всіх рівнях державного управління передбачає обов’язкове фінансове планування на п’ять років наперед. Для виконання цього завдання, координації й узгодження фінансового та бюджетного планування федерації, земель та общин, установлення загальних цілей і пріоритетів бюджетної політики ще в 1968 р. була створена Рада з фінансового планування. До її завдань входять також дотримання єдиних принципів і систематизація фінансового планування, визначення єдиних народногосподарських і фінансово-економічних його напрямів та вимог для виконання суспільних завдань. Одним із найважливіших завдань Ради є координація законодавче передбаченого п’ятирічного фінансового планування федерації, земель і общин. У своїй діяльності Рада повинна постійно керуватися завданнями і вимогами закону «Про сприяння стабілізації і зростання економіки». Це пов’язано з необхідністю врахування й дотримання принципу автономності і незалежності бюджетного господарства членів федерації та їх бюджетних прав. До складу Ради, яку очолює Міністр фінансів федерації, входять Міністр економіки федерації, відповідні міністри земель та представники общин. У засіданнях Ради бере участь представник німецького Центрального банку. Рішення Ради мають рекомендаційних характер.
У сучасній Угорщині державний бюджет розробляється на трирічну перспективу розвитку економіки і фінансів. Важлива перевага прогнозування, в тому числі і для країн з перехідною економікою, полягає в тому, що воно допомагає ув’язати поточний та інвестиційний бюджети (бюджети розвитку), без чого корисність бюджетної інформації була б обмеженою [18].
Досвід розроблення бюджетів за методом ОБСП у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у скандинавських країнах, ФРН, Великій Британії та Австралії зокрема, заслуговує на увагу і свідчить про необхідність його глибокого вивчення з метою застосування позитивних елементів у фінансовій практиці України.
Середньострокові та багаторічні бюджети. ОБСП дає чітке уявлення про вартість проведення поточної державної політики, служить механізмом, що дає змогу контролювати запровадження нових її заходів, а також відстежувати виконання бюджету за межами одного року. Вона забезпечує транспарентну підзвітність виконавчої влади і створює необхідну базу для складання детальнішого бюджету, орієнтованого на досягнення певних результатів.
ОБСП властиві такі ключові характеристики:
• оголошення цілей бюджетної та податкової політики;
• проведення комплексу макроекономічних і бюджетно-фіскальних прогнозів на середньострокову перспективу;
• оцінка видатків бюджетних міністерств і відомств на строк від двох до чотирьох років після закінчення поточного бюджетного року;
• офіційні оцінки на перспективу або за поточний рік, що служить основою для узгодження бюджету на наступний рік;
• бюджетні асигнування міністерствам і відомствам стають об’єктами жорстких бюджетних обмежень.
Процес підготовки оцінок на перспективу в кілька років дає значні переваги фінансованим із бюджету відомствам, бо забезпечує вищий ступінь завбачення та підвищує визначеність діяльності на програмному рівні. Загалом ОБСП створює умови для гнучкішого та ефективнішого використання бюджетних ресурсів.
Виходячи з досвіду країн ОЕСР відносно ОБСП, можна зробити такі висновки:
– пріоритети бюджетно-фіскальної політики і відповідні цільові показники необхідно формулювати і відстоювати на вищому рівні державного управління;
– цільові рівні видатків мають перебувати в жорсткій залежності від макроекономічних середньострокових перспектив;
– бюджетні і перспективні оцінки доцільно викладати в номінальному виразі, щоб адміністратори програм мали можливість реагувати на зміни цін;
– бюджетні розрахунки мають спиратися на чітко сформульовані програмні пропозиції з зазначенням усіх відповідних видатків;
– система ОБСП передбачає посилені заходи щодо контролю за політикою видатків та організаційно-правовими механізмами її здійснення.
Оцінюючи ОБСП в цілому, слід зазначити, що даний метод бюджетного прогнозування є оптимальним прозорим інструментом для формулювання, оцінки та реалізації фінансової політики за умови існування реального, систематичного і гласного контролю в бюджетно-фіскальній сфері. ОБСП повинна також спиратися на досконалі організаційні форми управління та сувору бюджетну дисципліну.
Разом із тим середньострокові бюджети нерідко суперечать як потребам річних бюджетів, так і просуванню у напрямі більш віддалених цілей. Подібне завдання вирішує складання багаторічних бюджетів, які виконують також роль сполучної ланки між середньостроковими і річними бюджетними зобов’язаннями. У країнах ОЕСР багаторічні бюджети стали інструментом адміністративно-фінансових реформ, що дало змогу підняти ефективність управління державним сектором, удосконалити бюджетний процес. Ідея багаторічних бюджетів походить із усвідомленої національними елітами західних країн потреби вирішувати проблеми, пов’язані з довготерміновими наслідками впливу поточних рішень на економіку, фінанси і державний сектор. Адже, скажімо, вплив воєнних Інвестиційних видатків досить часто виявляється тільки через кілька років після того, як вони були закладені в бюджет [13].
У науковому плані практика багаторічних бюджетів поставила питання про розмежування понять планування і прогнозування. Нагадаємо, що під планом, наприклад, в англомовних країнах, розуміють обов’язкове визначення «розподілу ресурсів і обсягів виробництва зверху донизу ієрархічною адміністративною структурою», а під прогнозуванням – «систематичний метод отримання оцінок майбутніх значень економічних показників, що звичайно заснований на аналізі спостережень за їхньою минулою поведінкою». Отже, планування передбачає організаційно централізовану систему визначення показників, а прогнозування має характер передбачення, одержаного науково-аналітичними методами. Не маючи директивного статусу, прогнозування виконує індикативну роль, має значення орієнтовної установки.
Перші багаторічні бюджети були запроваджені в 1960–1970-ті роки ще в період домінування кейнсіанської доктрини активного втручання держави в економіку, що об’єктивно супроводжувалося розширенням державного сектору. У ті роки багаторічні бюджети були плановим інструментом виділення коштів у майбутніх бюджетах під виконання певних програм і проектів. За таких умов багаторічні бюджети самі по собі були рушійною силою нарощування бюджетних видатків, оскільки державні відомства розглядали плани як гарантію майбутнього збільшення фінансових ресурсів. Проте з часом підтримувати постійні темпи розширення державного сектору стало неможливо. Як засіб планування видатків багаторічні бюджети втрачали своє значення, оскільки не могли забезпечити майбутні проекти достатнім фінансуванням. Крім того, нереальні плани створювали очікування, котрі залишалися незадоволеними, а нестабільність економіки була хиткою базою для здійснення фінансової політики на перспективу.
У зв’язку з цим уряди розвинених країн Заходу значною мірою переорієнтували планові засади багаторічних бюджетів у прогнози, а самі бюджети перетворили з засобу розширення видатків у засіб їх обмеження і скорочення. Ознаками такої трансформації стали перехід від складання планів у натуральних одиницях (тоннах, штуках і т. п.) до вартісних прогностичних передбачень, а також, що особливо важливо, обмеження ініціатив, які потребували додаткових видатків. Складання бюджетів було підпорядковане правилу, що наявні ресурси призначені для реалізації існуючих бюджетних пріоритетів, а резерви під виконання нових схем фінансування відсутні.
Отже, сучасні багаторічні бюджети у функції прогнозування відповідають принципу фінансового обмеження (зростання доходів за скорочення видатків), хоч і підпорядковані визначеній урядом певній глобальній меті. Відповідно в організаційно-процесуальному плані складання прогнозів на багаторічну перспективу передане бюджетному відомству.
Практика багаторічних бюджетів особливо розвинена у країнах ОЕСР, із яких розглянемо держави «Великої сімки»: Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Канади і Японії.
У США Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) при президенті виходячи з базового рівня бюджетних показників готує для щорічного бюджетного послання конгресу прогнози надходжень, видатків і дефіциту (профіциту), а Бюджетне управління конгресу подає альтернативні прогнози. На їх основі конгрес приймає бюджетну резолюцію з горизонтом на п’ять років. У процесі прогнозування бюджетних призначень беруть участь усі федеральні відомства, розрахунки яких у стандартному форматі зводяться в АБУ. Президент обнародує висновки АБУ щодо загальних принципів наступного і майбутніх бюджетів, а також ліміти, якими мають обмежуватися окремі міністерства, розробляючи відомчі кошториси [16].
У Великій Британії починаючи з 60-х років так званий огляд бюджетних видатків охоплює трирічний період: поточний бюджетний рік і два наступні роки. Показники першого року остаточні, а двох наступних переглядаються урядом. Мета бюджетного огляду полягає в забезпеченні ув’язки бюджетних призначень за кожним роком з середньостроковою фінансовою стратегією уряду. Показники бюджетного огляду не підлягають перевищенню, для чого передбачаються не в постійних цінах, як було до 1980 р., а в поточних ринкових цінах (на касовій основі). Замість автоматичної переоцінки поточних витрат, державні відомства мають узгоджувати зростання цін, а також видатків за конкретними програмами, із затвердженими базовими показниками. Вимоги збільшення видатків розглядаються як офіційні заявки на додаткові фінансові ресурси.
Функціональну і координуючу роботу щодо розроблення бюджетних оглядів і однорічних бюджетів у рамках здійснення фінансово-економічної політики виконує казначейство (міністерство фінансів), оригінальна ієрархічна структура, яка варта того, щоб її описати. Офіційно британське казначейство очолює сам прем’єр-міністр із титулом першого лорда казначейства. Фактично функції міністра зосереджені в канцлера казначейства. До числа вищих керівників належать генеральний казначей, фінансовий секретар, парламентський секретар, п’ять лордів-уповноважених, а також головний секретар казначейства, на якого і покладені обов’язки поточного планування і перспективного прогнозування бюджетних видатків. По завершенні всіх розрахунків нарізно публікуються «Біла книга» і бюджет (з детальними даними про видатки і доходи). Відповідальність за окремі розділи «Білої книги» несуть конкретні галузеві міністерства, що зроблено з метою спонукати відомчу бюрократію звітувати про результати діяльності та плани на майбутнє, проводити моніторинг й оцінку досягнень.
У Німеччині підготовка річного бюджету регламентується щорічним, затвердженим бундестагом, середньостроковим фінансовим планом на п’ять років. Перший рік – це поточний бюджетний рік, другий – рік, на який формується черговий бюджет, наступні три роки – це і є плановий період оптимального у часі прогнозованого бюджетного поля. Техніка фінансового планування у часі має «ковзний» характер. Фінансовий план складається щороку заново, і при цьому період планування зміщується на один рік уперед. Це дає можливість більш гнучко реагувати на зміни кон’юнктури економічного і соціального розвитку. У процесі фінансового планування на перші два планові роки складається загальноекономічний прогноз з урахуванням очікуваних змін економічної кон’юнктури. Показники трьох останніх років плануються без урахування таких змін. Під час прогнозування потреби в грошових коштах на останні три роки планового періоду в розрахунки включається поправка на зростання цін і підвищення процентів. Фінансовий план і відповідний йому федеральний бюджет розробляються з урахуванням побажань земель і общин, інтереси яких виражає Рада з фінансового планування, в якій представлені всі рівні державного управління. Фінансовий план і бюджет розробляються за принципом «зверху вниз». Оцінки доходів федерального бюджету, його сальдо, а також видатків за 40 укрупненими статтями визначені в середньостроковій перспективі на підставі макроекономічних та макрофінансових прогнозів і кон’юнктурних припущень. Але для поточної роботи фінансові органи мають всю аналітично-статистичну базу з майже 8000 позицій видатків і 1500 позицій доходів бюджету.
У загальному зведеному вигляді склад і структура фінансового плану наводяться в табл. 1.2.
Таблиця 1.2
ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ФЕДЕРАЦІЇ В НІМЕЧЧИНІ НА ПЕРІОД 2007–2012 рр., млрд євро
продолжение
–PAGE_BREAK–Найважливіша мета середньострокового фінансового плану – формулювання бюджетних пріоритетів відповідно до соціально-економічної політики уряду, а також, що особливо важливо, стримування надмірного попиту на бюджетні видатки. Інструкції міністерства фінансів вимагають від державних відомств і установ неухильного дотримання лімітів, зафіксованих у фінансовому плані, а також регламентують зростання поточних і адміністративних видатків.
У сучасній Франції комплексний процес складання багаторічних бюджетів на основі прогнозування відсутній, хоч такі види державних видатків, як оборона і фінансування так званих заморських територій регулюються законами довгострокової дії. Варто нагадати, що у період 1947–1975 рр. фінансова політика підпорядковувалася програмуванню (індикативному плануванню) на п’ятирічний термін, яке відіграло значну роль в економічному розвитку Франції і слугувало свого часу взірцем для всього західного світу. Подібну метаморфозу можна пояснити послабленням активного втручання держави в економічне життя. Французькому бюджетному процесу властивий принцип пріоритету ресурсів, тобто парламент затверджує видаткову частину бюджету після дохідної.
У Канаді бюджетні розрахунки на перспективу регламентуються спеціальною урядовою структурою з управління фінансовою політикою і видатками. У процесі складання багаторічних бюджетів принцип «зверху вниз», призначений для визначення стратегічних цілей, доповнюється оперативним плануванням за принципом «знизу вверх», що передбачає детальний розгляд кожної статті видатків. На рівні виконавчої влади в бюджетному процесі взаємодіють казначейство, міністерство фінансів, а також так звана таємна рада – запозичений із колишньої метрополії дорадчо-виконавчий орган державного управління. До складу ради входять усі колишні й нинішні міністри, спікери обох палат парламенту, інші відомі політичні діячі.
Управління таємної ради виконує функції стратегічного планування, а також є центром зосередження й аналізу рекомендацій щодо здійснення фінансово-економічної політики. Отже, за британським взірцем канадський механізм багаторічного бюджетного прогнозування, тією мірою, якою у ньому беруть участь неофіційні члени таємної ради, діє на громадських засадах.
Щорічно з позиції державних пріоритетів канадський уряд переглядає і продовжує бюджетні розрахунки доходів і видатків на поточний і три наступні роки. Кожне бюджетне відомство розробляє оперативний план, відповідно до якого приймаються рішення про величину ресурсного забезпечення, необхідного для фінансування існуючих програм протягом трьох років, і подає в парламент свої оцінки необхідних видатків на багаторічну перспективу.
В Японії немає регулярного бюджетного прогнозування в межах багаторічних бюджетів. Проте головна ланка фінансової системи – державний бюджет – складається з бюджету центрального уряду (так званого загального рахунка), численних спеціальних бюджетів і бюджетів державних корпорацій. Останні дві ланки бюджетної системи за своїм обсягом навіть перевищують загальний рахунок і значною мірою мають інвестиційний характер. Так, із спеціального рахунка державних інвестицій і позик фінансуються промислові інвестиції, розвиток міст, енергетики та інші довгострокові витрати. Подібну роль виконують державні корпорації з підтримання транспорту, рибальства, лісного і сільського господарства, а також корпорації, діючі в регіональному рівні.
З метою координації інвестиційної діяльності уряд щорічно складає план бюджетного інвестування та кредитування, але в межах затвердженого обсягу видатків. Якщо приймається рішення про асигнування додаткових коштів, воно здійснюється за рахунок резервного фінансового фонду. Тобто розпорядження бюджетними коштами в Японії має обмежувально-дозвільний режим, подібний до других розвинених країн.
У досвіді бюджетної роботи в Італії експерти МВФ не знаходять нічого, вартого уваги і популяризації.
Прогнозування і багаторічне бюджетування практикується в багатьох інших країнах. Так, в Австралії в процесі роботи над бюджетом міністерство фінансів розраховує перспективні оцінки видатків на кожний із наступних трьох років. Уряд Австрії щорічно готує середньостроковий бюджет на три роки після поточного року. У Данії також прогнозуються асигнування на три роки. У Фінляндії часовий горизонт фінансових заходів становить один плюс три роки. Особливість формування бюджету в Греції полягає в тому, що складений міністерством національної економіки бюджет інвестицій включається в державний бюджет без будь-яких скорочень.
В Ірландії бюджетні розрахунки передбачають прогнози потреб у ресурсах на три-чотири роки вперед. Горизонт цих прогнозів щорічно відсовується, що і є засобом середньострокового управління економікою і бюджетом. У Нідерландах прогнози складають на найближчий бюджетний рік та наступні чотири роки і регулярно продовжують, кожна зміна бюджетних тенденцій зумовлює відповідну корекцію всієї низки п’ятирічних оцінок. У Португалії складають перелік програм і проектів, що фінансуються за окремо затвердженим планом інвестицій і видатків, розрахованим на чотири роки.
В Іспанії сценарій бюджетного процесу дає змогу за допомогою багаторічних бюджетів аналізувати макроекономічні і мік-рофінансові результати діяльності державного сектору в межах чотирирічного періоду. У Швеції установлено трирічний бюджетний цикл і, крім того, розробляють чотирирічні прогнози доходів, видатків і сальдо державного бюджету з метою передбачити наслідки прийнятих рішень і фінансових зобов’язань. Уряд Туреччини віддає перевагу річному бюджету, але його параметри залежать від цільових показників п’ятирічних планів соціально-економічного розвитку країни, які мають обов’язковий характер для державного сектору і рекомендований – для приватного.
Загальні висновки щодо елементів прогнозування в межах багаторічних бюджетів, так чи інакше закладених у бюджетні процеси багатьох західних держав і підпорядкованих завданням державної макроекономічної і структурної політики, можна підсумувати у такий спосіб:
• діє функціональна модель складання бюджетів, що збалансо-вує перспективні цілі з нагальними потребами, ураховує інтереси як нинішнього, так і майбутніх поколінь; транзитна модель, коли ресурси, що належать сучасникам, розглядаються як засіб реалізації певної кінцевої мети у майбутньому, не використовується;
• здійснено перехід до системи бюджетних обмежень за типом тих, які діють у ринкових умовах для суб’єктів господарювання, відповідно обсяг бюджетів і окремих його статей визначається на основі установлених лімітів, а не заявлених потреб державних відомств у коштах;
• ініціативи міністерств щодо видатків приймаються за умови їх ресурсної забезпеченості;
• у пропозиціях щодо бюджету насамперед увага зосереджується на конкретних результатах, які потрібно досягнути, витрачаючи бюджетні кошти;
• вкрай необхідні видатки підвищеної пріоритетності, як правило, фінансуються за рахунок перерозподілу ресурсів, додаткове фінансування допустиме лише у разі доведеної адекватності суспільного результату потребам його споживачів чи вищим національно-державним інтересам;
• у ряді країн (насамперед членів ЄС) середньострокове прогнозування спрямоване на наближення до стандартних показників державних фінансів, прийнятих у Європейському Союзі згідно з Маастрихтськими угодами (1991р.), що передбачає скорочення бюджетного дефіциту і державного боргу;
• культура бюджетного процесу і бюджетного менеджменту, взятих у цілому, є похідною від загальної культури, рівня економічного розвитку і соціального прогресу, сталих демократичних традицій, високого професіоналізму державного апарату.
Розділ 2. Макроекономічне прогнозування в системі державного регулювання економіки
2.1 Макроекономічне прогнозування, його принципи і функції
Макроекономічне прогнозування – виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки.
Прогноз як економічні дослідження повинні базуватися на певних методологічних принципах. Виділяють такі основні принципи: науковість, тобто обґрунтування прогнозів з урахуванням об’єктивних закономірностей соціально-економічного життя держави; принцип директивності; принцип оцінки сучасного стану розвитку економіки держави; орієнтування планів на більш повне задоволення потреб суспільства; принцип збалансованості; реальність, визначення пріоритетів у планах розвитку економіки; системний комплексний підхід у прогнозуванні та макроекономічному плануванні; принцип альтернативності можливих шляхів розвитку економіки; поєднання поточних і перспективних планів; поєднання галузевого, територіального та програмно-цільового планування; єдність відтворення, раціонального використання всіх видів природних ресурсів; погодженість суспільних, колективних і особистих інтересів; постійний аналіз і контроль їх виконання та інше.
Принцип науковості має забезпечити дотримання вимог економічних законів розвитку виробництва.
Принцип директивності передбачає обов’язковість виконання державного замовлення.
На рис.2.1 наведено схему основних принципів макроекономічного прогнозування.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис.2.1. Принципи макроекономічного прогнозування
Принцип оцінки сучасного рівня розвитку економіки держави передбачає комплексне і глибоке вивчення розвитку економіки до початку планового періоду, рівному або більшому від перспективного.
Принцип орієнтації на більш повне задоволення потреб суспільства, виходячи з економічного закону підвищення потреб суспільства, узгодженого з ресурсами та потребами у засобах виробництва, необхідних для поточного виробничого процесу, його розширення, створення матеріальних резервів і страхових фондів.
Принцип збалансованості полягає в погодженості показників обсягів виробництва із суспільною потребою в продукції; грошових доходів населення, підприємств, організацій, відомств із їх витратами; наявності ресурсів із суспільною потребою в них та інших показників, які забезпечують пропорційність економіки.
Принцип реальності передбачає забезпечення плану матеріальними, трудовими, фінансовими й природними ресурсами та найефективніше їх використання, поєднання поточних і перспективних планів розвитку та постійне дотримання їх взаємозв’язку.
Принцип поєднання перспективного та поточного планування передбачає провідну роль перспективних планів, які являють собою програмні документи, що виражають генеральні напрями соціального, економічного та науково-технічного розвитку суспільства.
Принцип правильного визначення пріоритетів у планах розвитку народного господарства, галузі та регіонів, який забезпечує зростання виробництва за рахунок структурних змін у економіці, прискореного розвитку галузей, які забезпечують технічне переоснащення народного господарства, створення прогресивних видів продукції тощо.
Принцип єдності відтворення, раціонального використання й охорони всіх видів природних ресурсів, основою якого є сукупна еколого-економічна оцінка природних ресурсів з урахуванням їх якості, аналіз стану й прогноз відтворення, раціонального використання та їх охорони, можливість заміни первинної природної сировини вторинною в умовах економії ресурсів і впровадженні науково-технічного прогресу.
Принцип погодженості суспільних, колективних і особистих інтересів, в основі якого поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами трудового колективу й окремого працівника щодо кінцевих результатів праці, що є рушійною силою розвитку виробничих відносин, впровадження нової техніки, підвищення якості продукції та кваліфікації працівників, зростання економіки, підвищення її ефективності.
Принцип постійного аналізу та контролю полягає у своєчасному усуненні недоліків у господарській діяльності підприємств і здійсненні необхідних заходів для досягнення планових показників. Постійний контроль дає можливість вчасно виявити відхилення, упущення, диспропорції та оперативно використовувати резерви для прискорення темпів зростання виробництва у відстаючих галузях або підрозділах.
Сукупність цих принципів використовується для уточнення прогнозів і планів, економічної та демографічної ситуації в країні. Жоден з цих принципів окремо не може характеризувати методологію прогнозування, але кожний з них відображає ту чи іншу суттєву його сторону.
Роль макроекономічного прогнозування виявляється через його функції (див. рис.2.2). При цьому реалізуються такі завдання: теоретико-пізнавальне: вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому; практичне (управлінське) – можливість прийняття на основі інформації про розвиток об’єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис.2.2. Функції макроекономічного прогнозування
Науковий аналіз соціально-економічних та науково-технічних процесів і тенденцій розвитку національної економіки передбачає з’ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.
Етапи (стадії) наукового аналізу об’єкта прогнозування:
1.Ретроспекція – дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:
– визначення джерел прогнозної інформації;
– збирання, зберігання й обробка інформації;
– з’ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об’єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.
2.Діагноз – визначення нинішнього стану об’єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак):
– аналіз об’єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;
– розробка моделі прогнозування;
– вибір адекватного методу прогнозування.
3.Проспекція – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):
– верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);
– синтез (систематизація окремих прогнозів);
– оцінка повноти інформації, уточнення;
– коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.
Оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив – реалізація принципу багатоваріантності: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів).
Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).
Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень – запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.
Розділ 3. Моделі і методи прогнозування в державному регулюванні економіки
продолжение
–PAGE_BREAK–