Організація, тактика та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку

Організація,тактика та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію ізняття інформації з каналів зв’язку.Спеціальність 7.060101 ”Правознавство”
Дипломна роботана здобуття
освітньо-кваліфікаційногорівня “спеціаліст”

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Загальніположення криміналістичної тактики1.1. Поняттякриміналістичної тактики, її місце в системі наукового знання
1.2. Криміналістичнатактика і практика боротьби зі злочинністю
1.3. Тактикапроцесуальної дії, Тактичні комбінації (операції)
Розділ 2. Поняття таправові основи накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку
2.1. Поняття накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку
2.2. Правові основинакладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку
Розділ 3. Організаційні,тактичні та психологічні особливості накладання арешту на кореспонденцію ізняття інформації з каналів зв’язку
 3.1. Організаційніособливості накладання арешту на кореспонденцію і знаття інфомації з каналівзв’язку
3.2. Тактичні іпсихологічні особливості накладення арешту на кориспонденцію і знаття інфомаціїз каналів зв’язку
3.3. Участь спеціаліста внакладенні арешту на кориспонденцію і знаття інфомації з каналів зв’язку
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Всучасний період розвитку суспільства особливу актуальність та значимістьнабуває розбудова української суверенної, демократичної, соціальної і правовоїдержави, яка повинна забезпечити всебічну охорону прав і свобод людини та громадянина(ст.1, 3, 17 Конституції України). Основний закон держави визначає доктринальнізасади політики в цій галузі.
Протягомостаннього часу однією з найбільш небезпеч­них загроз національним інтересамУкраїни залишається проблема криміналізації суспільства, зростання злочин­ностіу різноманітних її проявах.
Реалізаціяв освіті, науці і практиці українського державотворення конституційних положеньє актуальною, оскільки ситуація в країні характеризується складністю ісуперечливістю процесу формування державної доктрини безпеки людини ісуспільства.
Конституція України гарантує кожній людині таємницю листування,телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції. Порушення цієїтаємниці тягне кримінальну відпо­відальність. Арешт на кореспонденцію і зняттяінформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наявності достатніхпідстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваногочи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвину­ваченому,а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку,містяться дані про вчине­ний злочин або документи і предмети, що мають доказовезначення, і якщо іншими способами одержати ці дані не­можливо.
Винятки можуть допускатися за рішенням суду чи з санкції прокурорадля запобігання злочи­нам чи з’ясування істини в ході розслідування і розглядукримінальних справ.
Виходячиз вище сказаного можна зробити висновок про важливість і доцільність даногодипломного дослідження. Його своєчасність і актуальність.
В даному дипломному дослідженні ми плануєморозглянути теоретичні, практичні та психологічні особливості накладання арештуна кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.
Головною метою даної праці є спроба розробититеоретичні засади і сформулювати рекомендації, які дозволять підвищитиефективність накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналівзв’язку.
Методологічноюосновою даного дослідження є діалектична теорія пізнання процесів взаємодіїоб’єктів і закономірностей їхнього відображення в оточуючому середовищі таметоди юридичних наук, зокрема, кримінального процесу, криміналістики, судовоїмедицини, тощо, а також узагальнення експертної і слідчої практики.
Підчас підготовки даної дипломної роботи були застосовані порівняльно-правовий,формально-логічний, системно-структурний і статистичні методи дослідження.
Правовою основою даного дослідження є: КонституціяУкраїни, Закони України та відомчі акти.
Теоретичною основою даного дослідження ємонографії, підручники, навчальні посібники, збірники наукових праць, щовідносяться як до науки криміналістики, психології, конституційного,кримінально – процесуального права.
Сформульованів дипломній роботі пропозиції і висновки можуть бути використані в такихприоритетних напрямках і галузях знань:
· в практичній діяльності –для оптимізації оперативно-розшукової, експертної і слідчої діяльності порозкриттю та розслідуванню злочинів;
· в навчальному процесі інауково-дослідницькій діяльності – для підготовки відповідних розділів підручників,навчальних посібників з курсу “Криміналістика”;
· в законотворчійдіяльності – для вдосконалення чинного законодавства України.

Розділ 1. Загальніположення криміналістичної тактики.
1.1.    Поняттякриміналістичної тактики, її місце в системі
науковогознання.
Криміналістична тактика — це система наукових положень ірозроблювальних на їхній основі рекомендацій з организации і плануваннядосудового і судового слідства, визначенню лінії поводження осіб, що здійснюютьдоказування, і прийомів конкретних слідчих і судових дій, спрямованих назбирання і дослідження доказів, на встановлення причин і умов, що сприялиздійсненню і прихованню злочинів.
Система наукових положень, про яку йде мова, складається зтих елементів загальної теорії криміналістики й утворюючих її приватних теорій,що відносяться до розділу криміналістичної тактики. У їхньому числі і такі, котрі мають загальне значення длявсієї криміналістичної тактики, носять характер її вихідних, загальнихположень. До них відносяться: основні поняття тактики; визначення місцякриміналістичної тактики в системі криміналістики й у системі наукового знаннявзагалі; з’ясування зв’язків і залежностей між тактикою як розділомкриміналістики і практикою боротьби зі злочинністю; визначення системи криміналістичноїтактики і змісту тактики процесуальної(слідчої і судової) дії.
У своєму родовому понятті тактика — це теорія і практика підготовки іведення бою. Криміналістична інтерпретація цього поняття вносить в нього, природно, елемент умовності, тому що очевидно,що немає рівності між військовою і криміналістичною тактикою. Однак такі їїелементи, як організація і планування дій, оцінний і поведінковий моменти,наявність прийомів дії, виправдують вживанняданого терміна.
Поняття криміналістичної тактики в літературі визначалося по-різному. Так,А.Н. Васильєв вважав, що тактика — це метод дії в розслідуванні для досягненнямети, розрахований на оптимальний ефект при відносно мінімальній витраті часу ісил. Як сукупність прийомів проведення слідчих дій уявляютсобі криміналістичну тактику В.О.Коновалова, і деякі інші автори.
Погляди на сутність і зміст криміналістичної тактику нераз змінювалися. Якщо спочатку до неї поряд із прийомами провадження окремихдій при розслідуванні злочинів відносили характеристику злочинців, таємніспособи їхнього спілкування, класифікацію способів здійснення злочинів (А.Вайнгарт, І. Н. Якимов), а потім переважно прийоми слідчих дій (И. Вакарелски, В.Гутекунет, Е. У. Зицер), то тепер більшість криміналістів схильні вважати їїскладною системою положень, прийомів і рекомендацій, відносящихся не тільки допровадження окремих процесуальних дій, але і до організації і плануваннядосудового і судового слідчтва в цілому, вживанню заходів по превенціїзлочинів, здійсненню різних заходів організаційного і техничного характеру.
Крім загальних положень, в зміст криміналістичноїтактики входять:
·     розділи вченняпро криміналістичну версію, планування розслідування;
·     принципи реалізації в процесі розслідування заходіворганізаційного і технічного характеру;
·     принципи взаємодії між слідчим і іншимипрацівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;
·     принципи використання даних, отриманих з оперативнихджерел;
·     рекомендації з використання на досудовому ісудовому слідствах техніко-криміналістичнихзасобів і прийомів збирання і дослідження доказів;
·     рекомендації про використання на досудовому ісудовому слідствах спеціальних пізнань,допомоги фахівців;
·     рекомендації про використання в процесі розслідуваннядопомоги громадськості;
·     тактичні прийоми і рекомендації з проведення конкретнихпроцесуальних дій.
Варто підкреслити, що, хоча тактичні прийоми проведення процесуальних дійі не є єдиним елементом криміналістичної тактики, вони безперечно являють собоюїї найважливішу частину, а поняття тактичного прийому і рекомендаціївідносяться до числа основних.
Родовим стосовно тактичного прийому є поняття криміналістичного прийому.Криміналістичний прийом — це найбільш раціональний і ефективний спосіб дій чи найбільшдоцільна лінія поводження при збиранні, дослідженні, оцінці і використаннідоказів і запобіганні злочинам.
Розрізняють техніко-криміналістичні і тактичні (тактико-криміналістичні)прийоми. Перші — це прийоми використання техніко-криміналістичних засобів(наприклад, прийоми фотозйомки на місці події) і прийоми використання науковихположень криміналістичної техніки (наприклад, прийоми виявлення слідів наоснові наукових положень про механізм слідоутворення).Другі — це прийоми організації і планування досудового ісудового слідства, підготовки і проведенняокремих процесуальних дій. Тактичним може бути і «поведінковий»прийом, тобто вибір особами, які здійснюють розслідування, визначеної лінії поводження.
Застосування тактичних прийомів до боротьбі зі злочинністю зв’язано з низкою умов.
Найважливішою є їхня правомірність.
Вірне визначення правових основ використання тактичних прийомів ірекомендацій — важлива гарантія дотриманнязаконності при розкритті і розслідуванні злочинів. При цьому під правовимиосновами варто розуміти систему встановленихзаконом і підзаконними актами принципів і правил, що визначають умовидопустимості, зміст, мету іпорядок застосуванняцих прийомів і рекомендацій слідчим, оперативним співробітником органіввнутрішніх справ і судом.
Основним нормативним актом, що регламентує використаннятактико-криміналістичних прийомів, як і прийомів і засобів криміналістичноїтехніки, є Кримінально-процесуальний кодекс. У цьому аспекті норми УПК можутьбути розділені на наступні групи:
а) визначаючі зміст тактичних прийомів;
б) вказиваючі на мету застосування тактичних прийомів;
в) встановлюючі порядокзастосування тактичних прийомів;
г) вказиваючі на критерії оцінкирезультатів застосування тактичних прийомів;
д) забороняючі взагалі у визначенихситуаціях чи обмежуючі застосування тих чи інших тактичних прийомів.
Ні закон, ні підзаконні акти не можуть дати вичерпного переліку тихтактичних прийомів, що використовуються чи можуть бути використані длярозкриття і розслідування злочинів. Не можуть містити вони і всеосяжні вказівкина порядок реалізації цих прийомів. Це принципове положення випливає знаступного:
·     будь-яка спроба дати в одній чи навіть у системіправових норм вичерпний перелік тактичних прийомів може зупинити процесрозвитку й удосконалювання наукових основ тактики боротьби зі злочинністю (як ібудь-якої області наукового знання), підвищення її ефективності. Подібнийперелік застарів би з цієї причини вже в момент свого видання;
·     наявність в законі вичерпногопереліку тактичних прийомів неможливо і з погляду законодавчої техніки в силухоча би його обсягу;
·     неможливо визначити порядок застосування тактичних прийомів, тому що не піддаються перерахуванню всі тіконкретні ситуації, у яких використовуються прийоми і рекомендації тактики.
Виходячи з цього, важливого значення набувають загальні принципидопустимості застосування в криінальномусудочинстві тактико-криміналистичних прийомів. Допустимість як принцип полягає в тому, щоза своїм характером, змістом іцілеспрямованості тактичніприйоми повинні цілком відповідати (не суперечити) духу ібукві закону, а їхнє застосування — вимогам законності.
Норми, що визначають загальні принципи допустимості застосуваннятактичних прийомів, — це, по-перше, вимоги повноти, всесторонности,об’єктивності, швидкості й активності розслідування. По-друге,це норми, що визначають права громадян, дотримання яких при розслідуваннізлочинів і в судовому розгляді гарантується законом. По-третє, це норми, щовказують на межі дослідження обставин справи як на фактичні межі використаннятактичних прийомів — по об’єкту(фактичнідані), у часі й у просторі. Але допустимість застосування тактичних прийомівзалежить не тільки від їхньої відповідності закону, але і від їхньої науковоїобґрунтованості, яка є гарантієювірогідності результатів, одержуваних з їх допомогою. Природно, що закон не даєвизначення наукової обґрунтованості тактичних прийомів, тому що це питанняфакту, а не права.
Під науковою обґрунтованістю тактичних прийомів слідпонімати:
а) науковість прийому — по джерелу походження (результат науковоїрозробки) чи засобу перевірки (наукова перевірка рекомендаций практики);
б) відповідність тактичного прийому сучасним науковим уявленням, сучасному стану криміналістичної тактикичи стану тих наук, з яких тактикою запозичені положення, що обґрунтовують даний прийом;
в) можливість науково передбачати результати застосування тактичногоприйому і визначати ступінь точності цих результатів;
г) можливість завчасно визначити найбільш оптимальні умови застосуваннятактичного прийому.
Крім перерахованих положень, які можна в цілому умовно назватитеоретичною обґрунтованістю того чи іншого тактичногоприйому, необхідно мати на увазі іїхній практичну обґрунтованість,тобто доцільність застосування засобу чи прийомувиходячи із значимості можливогорезультату співвідносно з витратою необхідних сил, засобів і часу.
Принцип доцільності не є вирішальним при визначенніправомірності тактичного прийому. Йоговибір можливий тільки зчисла тих, котрі з погляду закону припустимі в будь-якому випадку чив конкретній ситуації.
Важливою умовою застосування тактичних прийомів є їхня доступність, можливість використання кожним слідчим,оперативним співробітником органів МВС, суддею. Тактичний прийом не повиннийвиходити за сферу професійних знань і навичок цих працівників, не повиннийвимагати для своєї реалізації спеціальних пізнань. У противному випадку вінперестає бути тактико-криміналістичним і виступає як прийом, що відноситься дотієї галузі знань, що представляє і використовує вкримінапльному судочинстві відповідний фахівець. Такі, наприклад, прийомисудово-медичного дослідження трупа, судово-бухгалтерської перевірки документіві т.п.
В міру розвитку й удосконалювання кримінально-процесуальногозаконодавства окремі тактичні прийоми можуть одержувати законодавче визнання. Узв’язку з цим виникає питання, чи зберігають вони значення тактичних прийомівчи вже в силу їхньої обов’язковості втрачаютьтаке значення. У науці кримінального процесуй у криміналістиці з цього приводу немає єдиної думки.
Прихильники однієї точки зору вважають, що тактичні прийоми ознакоюобов’язковості не володіють і володіти не можуть, що ніяких тактичних правил упроцесуальних нормах не міститься. На їхню думку, тактичний прийом, що ставнормою закону, перестає бути прийомом, тому що тактика припускає волю вибору.
Прихильники іншої точки зору вважають, що тактичний прийом, що ставнормою закону, не утрачає свого криміналістичного змісту. Такий висновок можназробити виходячи із самої сутності цього поняття.
Раніше вказувалося, що тактичний прийом — це найбільш раціональний,найбільш ефективний спосіб дії чи найбільшдоцільна лінія поводження особи, щоздійснює процесуальну дію. Законодавча регламентація означає саме визнання, щоцей прийом і є найбільш доцільний, найбільш раціональний, найбільш ефективнийспосіб дії при проведені визначеного процесуальногоакта, настільки доцільний і ефективний, що його варто застосовувати чи щойого можна застосувати у всіх випадках. Від того, що він закріплений у законі, він не перестав бути способом дії, тобто тактичним прийомом.
Таким чином, сутність тактичного прийому — не в його обов’язковості чинеобов’язковості. Обов’язковість є вираження оцінки законодавцем тактичногоприйому як найбільш ефективного засобу розслідування чисудового розгляду в конкретному випадку. Тактика — не просто вільний, аправильний вибір. Якщо такий вибір робить законодавець, то це теж тактика, томущо критерієм правильності цього вибору є багаторічна науково обґрунтованапрактика застосування якогось прийому. Відомо, що вільний — це усвідомленонеобхідний вибір, а законодавча регламентація тактичного прийому є усвідомленийвибір конкретного прийому при визначеній ситуації. Тому відсутність вільностівибору не означає відсутності волі вибору, якщо виходити з правильноговизначення поняття волі.
Нарешті, варто висловити ще про одну умовузастосування тактичних прийомів. Їїможна визначити як відповідність застосування даного прийому до конкретнійситуації моральним вимогам суспільства, як етичність прийому.
Етичність прийому як умова його застосування може бути загальною, рівноюдля усіх випадків, і специфічною,залежною від конкретної ситуації,що складається в ході розслідування чи судового розгляду. Застосуваннятактичного прийому не повинне ображати чи принижуватидостоїнство і честь учасника процесуального акта, створювати небезпеку для його життя і здоров’я, супроводжуватисярозголошення інтимних подробиць його життя і т.п. Неетичним буде, наприклад,роздягання трупа для огляду в присутності близьких потерпілого.
Крім прийомів, криміналістична тактика розробляє і рекомендації.Тактико-криміналістична рекомендація — це науково обґрунтована і апробованапрактикою порада, що стосується виборутактичних прийомів. Така рекомендація може відноситися і до застосування привиробництві конкретної процесуальної дії тих чи інших техніко-криміналістичнихзасобів чи прийомів збирання, дослідження і використання доказів.
Рекомендації можуть бути загальними, тобто такими, котрі застосовні:
а) будь-яким учасником доказування;
б) у будь-якій ситуації незалежно від обставин справи.
Рекомендації також можуть бути спеціальними — розрахованими навизначеного адресата (слідчого, оперативного працівника і т.п.) чи на конкретнуситуацію, у тому числі і зв’язану з чисто етичними умовами проведенняпроцесуальної дії.
Рекомендації можуть відноситися до різних сполучень тактичних прийомів,об’єднаних єдиним задумом, тобто до тактичних комбінацій (операцій).
Криміналістична тактика як розділ криміналістичної наукинерозривно зв’язана з іншими областями цієї галузі знання, а також з тиминауками, з якими зв’язана криміналістика в цілому.
Відповідно до сучасних уявлень про предметкриміналістики система цієї науки складається з чотирьох частин чи розділів:загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичноїтактики і криміналістичної методики (методики розслідування і запобіганняокремих видів злочинів).
Тому, щоб правильно визначити місцекриміналістичної тактики в цій системі, варто розглянути її зв’язок із усімарозділами науки.
Відомо, що до складу загальної теорії криміналістики на правах їїелементів входять приватні криміналістичні теорії, такі, як теоріякриміналістичної ідентифікації, вченняпро криміналістичну версію, вченняпро механізми слідоутворення й ін. Вони єметодологічною базою дослідження і розробки засобів, прийомів і методикрозслідування і запобігання злочинів, утворюютьрозділи і галузі криміналістики, у тому числі і криміналістичній тактиці.Кожний з цих розділів представляє систему визначених наукових установок,іменованих у літературі «загальними положеннями» і заснованих на цихположеннях систем засобів, прийомів і методик роботи з доказами і т.п. Такаструктура і криміналістичноїтактики. При цьому варто мати на увазі, що в чистометодичних цілях деякі елементи загальних положень можуть розглядатися окремовід них. Наприклад, у тактиціокремо розглядаються питання про версію, планування розслідування і деякі інші.
Природно, виникає питання: яке теоретичне значення загальних положенькриміналістичної тактики (як і техніки і методики) і, отже, у якому зв’язкувони знаходяться з загальною і приватною теоріями криміналістики. Здається, щоправильним буде таке рішення цього питання. Загальні положення криміналістичноїтактики є системою тих установок, тих елементів загальноїі приватних криміналістичних теорій, що відносяться до даної сукупностізасобів, прийомів і методик. Це своєрідний «екстракт» зі зміступриватних криміналістичних теорій, склад якого визначається тим, що вінзастосовується в тактику. Усе,про що говориться в загальних положеннях криміналістичної тактики, міститься вприватних криміналістичних теоріях, узятих у сукупності; у той же час не весьзміст приватних криміналістичних теорій входить у загальні положення тактики. Зцього випливає, що загальні положення криміналістичної тактики, будучисполучною ланкою між тактикою і загальною теорією криміналістики, хоча іявляють собою систему теоретичних знань, самостійного стосовно приватнихкриміналістичних теорій методологічного значення не мають. Як система елементівприватних теорій загальні положення тактики входять до складу загальної теоріїкриміналістики, але не на правах її самостійної структурної частини, а лише якумовне угруповання деяких її категорій і понять.
Інший характер носитьзв’язок тактики з криміналістичною технікою іметодикою розслідування і запобігання окремих видів злочинів.Тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації покликані забезпечувати найбільшповну й ефективну реалізацію прийомів і засобів криміналістичної техніки. Тому, унеобхідних випадках їхній зміст повинний виходити з цієї мети. Так, порядок слідчого огляду об’єктів на місці події повинний забезпечуватизастосування технічних засобів фіксації обстановки і слідів; такий тактичнийприйом відтворення обстановки та обставин події,як розчленовування проведених дій наетапи, також покликаний забезпечити максимальне використання можливостей фото-і відеозйомки при проведенніцієї дії. Окремі тактичні прийоми і вся тактика проведення тієї чи іншоїпроцесуальної дії змінюються в залежності від характеру використовуваних прицьому засобів чи прийомів криміналістичної техніки.Прикладом тому може служити тактика обшуку, на якуістотно впливає застосування пошукових приладів і сам характер цих приладів.
У свою чергу розвиток криміналістичної тактики, проблеми зміни її завдань і рекомендацій у зв’язку з використанням нових, зведеньінших наук викликають до життя появунових чи корективу існуючихтехніко-криміналістичних засобів, прийомів і рекомендацій.
Зв’язок криміналістичної тактики з методикоюрозслідування і запобігання окремих видів злочинів характеризується в першучергу тим, що положення тактики реалізуються на практиці тільки через методикурозслідування, здобуваючи ті специфічні осоливості, що відбивають їхнєпристосування до умов і завдань боротьби з конкретним видом злочинів. Завдання впровадження в життя нових тактичних прийомів ірекомендацій обумовлюють і зміни методики, спрямовані на оптимальні умовизастосування цих прийомів.
Корекція методики розслідування або в результаті зміни способів здійснення злочинів, або в результаті зміни кримінального законодавства чи процедури кримінального судочинства можуть ставити перед тактикоюзавдання розробки або корекції прийомів і рекомендацій. Така ситуація може скластися і пристворенні нової методики розслідування в зв’язку з виникненням нового видузлочинів (зокрема, при визнанні законодавцем злочинним зазіхання, що ранішетаким не вважалося). Цей вплив методики на тактикучерез останню може поширитися і на техникуй у такий спосіб викликати змінувсієї системи засобів і прийомівроботи з доказами по конкретній категорії кримінальних справ. У цьому змістіможна говорити і про зв’язок криміналістичної тактики знаукою кримінального права.
З юридичних наук криміналістична тактика особливо тесно зв’язана з кримінальнимпроцесом. Насамперед слід зазначити, розробка положень криміналістичноїтактики, що ведеться, як відомо, для практики боротьби зі злочинністю, повиннавраховувати процесуальні форми цієї боротьби, а результати такої розробки( прийоми і рекомендації ) —повинні відповідати принципу їхній допустимости в кримінальномусудочинстві. Тому криміналістична тактика розвивається в строгій відповідностіз положеннями кримінально-процесуальноїнауки, що відносяться до меж, предмету і процесу доказування,до теорії доказів у цілому.
Процесуальна наука розробляє процедуру процесуальних дій. Криміналістичнатактика в рамках цієї процедури забезпечує ефективність процесуальної діїшляхом розробки оптимальних прийомів дій і лінії поводження особи, їїздійснюючого. При цьому об’єктом вивчення криміналістичної тактики є кримінально-процесуальний закон, який,таким чином, здобуває значення об’єкта пізнання, загального як для кримінально-процесуальної науки,так і для криміналістики. Нарешті, варто сказати, що рекомендаціїкриміналістичної тактики призначені для працівників органів дізнання, слідчих,експертів, суддів, тобто для осіб,що володіють визначеними процесуальними правами й обов’язками. Ці права йобов’язки необхідно враховувати, і за їхні межі не слід виходити при розробцірекомендацій криміналістичної тактики.
Відмежовуючи криміналістику, у тому числі і криміналістичну тактику,від науки кримінального процесу по предметудослідження, потрібно мати на увазі, що численні зв’язки між цими наукамидоводять непотрібність, та й неможливість ізоляції їх друг від друга. Для них,як і для всіх суміжних наук, у наш час характерний процес взаємопроникнення. Ітаке взаємопроникнення відбувається в першу чергу в рамках теорії доказів, щовикористовує зараз багато положень криміналістичної тактики.
Оскільки криміналістична тактика забезпечує своїми рекомендаціяминайбільш ефективний спосіб дій при збиранні, дослідженні і використаннідоказів, тобто в кінцевому рахунку підвищує результативність розслідування ісудового розгляду, вона вступає у визначені зв’язки з такою областю науковогознання, як наука управління, і її розділом —науковою організацією праці слідчого.
Проблеми керування і наукової організації праці (НОП) привертають до себе, під впливом науково-технічногопрогресу, усе більш пильнуувагу. Розробляються рекомендації з керуваннясоціальними системами різних рівнів; здійснюється пошук загальнихзакономірностей підвищення продуктивності й ефективності праці, удосконалюваннярізних видів діяльності, а серед них і такий специфічний, як розслідуваннязлочинів. Утішне саме по собі, це захоплення несподіване привело до того, щонекоторые дослідники стали включати до складу науки керування і НОП значну частину питань, що складають змісткриміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів; до НОП слідчого віднесли в його роботі усе, що стосуєтьсятого, «як легше» чи «як краще» провести розслідування.
Тактика, як і вся криміналістика в цілому, виникла в зв’язку з потребоюнауково організувати процес розслідування. Спочатку криміналістикаі визначалася як система наукових методів розслідування,тобто науково обґрунтованих способів організації і здійснення цього видудіяльності. По суті, потреба вНОП слідчого лежалав основі виникнення криміналістичної науки. Задовільненняцієї потреби і привело до розробки найбільше эфективих,найбільш доцільних засобів, прийомів і методів пошуку істинислідчим. По своїх вихідних положеннях і по цілям це, звичайно, були засоби, прийоми і методи наукової організації і здійсненняслідчої діяльності, але по своєму змісту,по формах рішення завдань цебула вже нова наука, а не НОПслідчого в томузмісті, у якому прийнято вживати цей термін.
Підготовка до проведення слідчої дії, що включає його планування(розміщення сил і засобів, визначення порядку і послідовностіпроведення), вибір часу, а в ряді випадків і місця проведення, визначення колаучасників і т.п.— моменти не органі-заційного, а тактичного характеру. Тому невипадково питання підготовки входять як складовачастина в тактику слідчої дії.
Тактичною є і задача визначення оптимальної послідовності(розробкапорядку) проведення слідчої дії, визначеннятакої послідовності також є елементом тактики окремої слідчої дії. Наприклад, упоняття тактики слідчого огляду завжди входять планомірність і методичністьйого проведення, визначення конкретної черговості огляду; у поняття тактикиобшуку — встановлення порядку його проведення,обстеження об’єктів і пошуку; у поняття тактики допиту — загальний порядок дійслідчого, визначення постановки питань, пред’явлення доказів, застосуваннятактичних прийомів викриття в неправді і т.п.
Сказане відноситься і до питань планування розслідування, що у загальнійформі розглядаються криміналістичною тактикою, а стосовно до специфіки окремихвидів злочинів — криміналістичною методикою. Дослідження ж шляхів найкращогозастосування науково-технічних засобів — задача як тактики, так і техніки, яка ці засоби розробляє і тому повинна давати рекомендаціїз їх найбільш ефективного використання.
Зі сказаного зовсім не випливає, що взагалі не існує НОП слідчого як самостійнаобласть знань. Принципи наукової організації всякоїпраці, покладені в основу криміналістики і реалізовані в її змісті,трансформувалися (якщо говорити тільки про діяльність слідчого) у засоби,прийоми і методи підготовки і здійснення власне розслідування, тобтобезпосередньої роботи з доказами — їхнього збирання, дослідження, оцінки івикористання для встановлення істини в справі. Питання ж розподілу робочогочасу слідчого, раціоналізації і підвищення ефективності організаційно-технічнихі інших операцій, що забезпечують власне розслідування, у тому числі і таких,котрі певною мірою відносяться до створення оптимальнихумов для роботи слідчого, нарешті, цілий комплекс питань, що відносяться дойого професійної підготовки і спеціалізації, не перетерпіли в криміналістицініякої трансформації. Дослідження і розробка цих проблем складають звдання і зміст НОПслідчого як самостійної області наукового знання.
Інакше розглядається питання при визначенні співвідношення криміналістичноїтактики з наукою управління, знов-таки стосовно до різних видів діяльності порозкриттю і розслідуванню злочинів. Якщо відносити до змісту науки управління внутріорганізаційні проблеми діяльностіслідчих і експертних апаратів: підготовку і прийняття управлінських рішень,керування підлеглими апаратами, організацію взаємодії із суміжними службами,планування роботи апаратів у цілому, а не процес розслідування конкретної справи,роботу з кадрами, то в цьому випадку немає ніякого змішання цієї науки зкриміналістичною тактикою і криміналістикою в цілому. Розбіжності між предметамидвох наук стає очевидним.
Не менш істотним для визначення місця криміналістичної тактики в системінаукового знання є з’ясування її взаємодії з тактикою оперативно-розшуковихзаходів.
Подібно тому, як криміналістика виникла і розвивалася на початковомуетапі в рамках науки кримінальеногопроцесу, теорія оперативно-розшукової діяльності виникла і розвивалася якчастина криміналістики, як елементи її складових частин, розділів. Це бувзакономірний процес, типовий для розвитку будь-якої науки.
Суть цього етапу полягала в розробці рекомендацій з використання положень,прийомів і засобів криміналістики в сфері оперативно-розшукової діяльності. Іхоча вже тоді йшов процес інтенсивної розробки практичних методівоперативно-розшукової діяльності, теорія цієї діяльності не виходила за рамкитеорій криміналістики в цілому.
Положення в корені змінилося в останні роки, що ознаменувалисяінтенсивною розробкою всіх розділів теорії оперативно-розшукової діяльності.Предметом її є група специфічних об’єктивних закономірностей цієї формиборотьби зі злочинністю, що розкриваютьсяяк система розвідувальних (пошукових) заходів, здійснюваних переважноспеціальними засобами і методами з метою запобігання і розкриття злочинів ірозшуку злочинців, що сховалися.
Таке загальновизнане уявленняпро зміст оперативно-розшукової діяльності і предмет її теорії вже не«укладається» у рамки криміналістики, що приводить до необхідностіконстатувати факт виникнення нової теорії. Відносини підпорядкованості, у якихще в недавнім минулому знаходилися тактика оперативно-розшукової діяльності ікриміналістична тактика, змінилися відносинамивзаємодії, співпідпорядкованості.
В даний час не можна визнати правильноюдумку про те, що тактика оперативно-розшуковихзаходів включається як складовачастина в криміналістичну тактику, незалежно відтого, чи йде мова про заходи, здійснювані до порушення кримінальної справи чи в ході досудового розслідування.
Зв’язок окремих форм практичної діяльності, у тому числі і таких, котріспрямовані на досягнення загальної мети (наприклад, на боротьбу зізлочинністю), не дає підстави затверджувати, що ці форми повинні вивчатисяоднією наукою. Зв’язок і навіть іноді збіг об’єкта пізнання лише визначаєзв’язок вивчаючих цей об’єкт чи ці об’єкти наук, але неїхнє злиття. І слідчі дії, і оперативні заходи тісно зв’язані, наприклад, зорганізаційно-технічними заходами, управлінськими рішеннями, але це не означаєвключення в криміналістику науки керування і НОП;вони зв’язані з заходами режимного характеру, однак це також не дає основвключати в криміналістику науку адміністративного чи кримінально-виконавчогоправа.
У криміналістичній тактиці використовують можливостіоперативно-розшукової діяльності. Саме в обліку цих можливостей при рішенніпитань тактики як у цілому, так і по окремих слідчих діях і полягає зв’язоккриміналістичної тактики і тактики оперативно-розшукової діяльності. Іншийаспект цього зв’язку відбивається вїхньому взаємному впливі — прямому і зворотному. Положення криміналістичноїтактики і її рекомендацій можуть використовуватися при розробці йудосконалюванні оперативно-розшукової тактики і, навпаки, прийоми ірекомендації останньої — у криміналістичній тактиці, особливо при розробцітехнічних прийомів підготовки і проведення окремих слідчих дій, коли маєтьсявизначена оперативна інформація. Нарешті, ще один аспект розглянутого зв’язкувиражається в тому, щорекомендації криміналістичної тактики повинні, крім іншого, мати на метістворення оптимальних умов для проведення зв’язаних зі слідчими діямиоперативно-розшукових заходів, а рекомендації оперативно-розшукової тактики —для проведення відповідних слідчих дій.
Тісно взаємодіє криміналістична тактика і із судовою психологією.
При становленні судової психології як науки до неї відійшли питанняпсихології учасників слідчих дій і психологічні аспекти діяльності по збиранню,дослідженню, оцінці і використанню доказів, що раніше розглядалися вкриміналістиці. Виникли лінії розмежування між цими науками, що А. Р. Ратинов характеризує так: «Образно і приблизно говорячи,якщо кримінальний процес і криміналістика восновному визначають, „що потрібно робити“ і „як це потрібноробити“, те судова психологія пояснює, „чому це потрібно робити“і „чому це потрібно робити так“.
Положення судової психології складають один з елементів наукових основкриміналістичної тактики. Їхнє використання в тактиці не змінює природи і сутностіцих положень, тому неправильно було б вважати, що вони в цьому випадкуміняються якісно, утрачають свій зв’язок із психологією і стають частиноювласне криміналістики.
Нарешті, криміналістична тактика зв’язана з такими суспільними науками,як етика і логіка.
Положення етики як науки про мораль, моральність виступають у якостіодного з керівних початків при розробці проблем криміналістичної тактики, щовизначають лінію поводження оперативного працівника, слідчого, судді призбиранні, дослідженні і використанні доказів, їх дії і відносин в процесі доказування. Що ж стосується логіки, то цянаука, як і судова психологія, бере участь у формуванні основ криміналістичноїтактики. Положення логіки й особливо такого його розділу,як логіка доказування, є відправними при рішеннібагатьох тактичних питань: визначенні послідовності тактичних прийомів іслідчих дій, застосуванні тих чи інших засобів фіксації доказової інформації і при оцінці доказів і виборі шляхів їхньоговикористання і т.п.
Такі зв’язки криміналістичної тактики з іншими розділами криміналістики ііз суміжними науками, що визначають, отже, її місце в системі наукового знання.
1.2. Криміналістична тактика іпрактика боротьби зі злочинністю
Криміналістична тактика, як уся криміналістика в цілому,виникла і розвивається як область наукового знання, що обслуговує практикуборотьби зі злочинністю, покликана підвищувати ефективність цієї боротьби,вирішувати задачі запобігання, припинення, розкриття і розслідування злочинів.Але практика боротьби зі злочинністю — це не тільки „об’єктобслуговування“ криміналістичної тактики, але і джерело її розвитку ікритерій оцінки тих положень і рекомендацій, що розробляються криміналістичноютактикою.
Практика для криміналістики, для криміналістичної тактики — це, зрозуміло,насамперед об’єкт дослідження. Дослідження практики — її задача, рішення якої єумовою проведення тактико-криміналістичних наукових досліджень,оскільки тільки таким шляхом можливо:
а) виявити тенденції розвитку практики боротьби зі злочинністю, засобів іметодів здійснення даного різновиду людської діяльності, визначити можливостівпливу на практику криміналістичної теорії;
б) визначити потреби практики і, отже, визначити перспективи розвиткукриміналістичної теорії, теоретичних положень криміналістичної тактики, щоповинна задовольняти ці потреби;
в) виявити в тактичному аспекті форми і тенденції прояву об’єктивнихзакономірностей виникнення, виявлення, дослідження, оцінки і.використаннядоказів, накопити необхідний для розвиткутактики емпіричний матеріал;
г) скласти уявлення про ефективність тактико-криміналістичнихрекомендацій;
д) скласти уявлення про помилки практики для встановлення їх причин,розробки шляхів їх подолання.
З визначенням ролі практики для криміналістичної тактики тісно зв’язанеспеціальне питання про те,чи можна її звести тільки до практики доказування.
Насамперед практика доказування яккритерій істинності положень криміналістичної тактики повинна містити в собівсі ті різновиди цієї діяльності, у яких знаходять застосування положеннятактики, тобто поряд зі слідчою, судовою діяльністю і практику запобіганнязлочинів, оскільки превенция також є задачею криміналістичної тактики.
Зрозуміло, практична діяльність по запобіганню злочинів лише частковопротікає в сфері процесу доказування, ітому вона вимагає спеціального згадування поряд зі слідчою і судовою практикою.Далі не можна не згадати й оперативно-розшукову практику як діяльність,нерозривно зв’язану з розслідуванням, що у відомому змісті спирається наположення криміналістичної тактики. Усі ці види практики можна об’єднатизбірним поняттям — практика боротьби зі злочинністю.
Дані практики, використовувані при розробці рекомендацій криміналістичноїтактики, удосконалюванні її прийомів, — це факти об’єктивної дійсності в»чистому виді”, що не піддавалися обробці, інтерпретації і т.п. Такіфакти утворять основу теоретичних побудов криміналістичної тактики: об’єкт,відбиваний нею, як розділом науки; експериментальний матеріал, тобто дані,отримані при досвідченій перевірці теоретичних положень тактики; статистичнийматеріал, тобто узагальнений і відповідним чином інтерпретований фактичнийматеріал; гіпотетичні побудови чи прогнозищодо результатів застосування на практиці тих чи інших положень, прийомів ірекомендацій криміналістичної тактики.
Взаємний зв’язок криміналістичної тактики і практики боротьби зізлочинністю, їх вплив один на одного не однакові на різних етапах розвиткунауки і практики. Практика може випереджати теорію, коли новітактико-криміналістичні прийоми виникають спочатку на практиці і вже потімзалучають до себе увагу вчених-криміналістів. У практиці можуть виникнути нетільки нові тактико-криміналістичні прийоми, але і цілі слідчі дії яксукупність цих прийомів. Наприклад, пред’явлення для впізнання,відтворення обстановки та обставин події,як самостійні слідчі дії виникли спочатку на практиці і тільки потім сталиоб’єктом вивчення криміналістичної науки.
Виникнувши на практиці, новий тактико-криміналістичний прийом чи системацих прийомів, що утворять тактику нової слідчої дії, у результаті науковогоаналізу й узагальнення стають більш зрозумілими, науково обґрунтованими, більш ефективними. Вониздобувають форму наукових рекомендацій і в такому виді впроваджуються іперевіряються на практиці. На цьому етапі наука випереджає практику, стимулюєїї підйом на нову, більш високу ступінь, поки практика, сприйнявши рекомендаціїнауки й у свою чергу удосконаливши їх, знову не випередить теорію.
Але можлива й інша форма взаємодії. Тактичний прийом чи рекомендаціяможуть з’явитися результатом наукових вишукувань. Тут у наявності випереджальнароль теорії. Потім рекомендації науки перевіряються на практиці і припозитивному результаті впроваджуються в неї. Даліпроцес йде аналогічно описаному: практика удосконалює рекомендації науки, тимсамим випереджаючи на якомусь етапі теорію; нововведення, що виникли напрактиці, стають об’єктом наукового дослідження, наука розвиває їх далі.Постійно йде «зміна лідера», наука і практика поперемінно займаютьведуче місце в цьому процесі безупинного удосконалювання. Однак на всіх етапахпрактика боротьби зі злочинністю залишається не тільки критерієм істинності,ефективності рекомендацій криміналістичної тактики, але і тим постійно діючимфактором, що у значній мірі визначає тенденції розвитку цього розділукриміналістичної науки. Перелічимо їх.
1. Теоретичне уточнення предмета криміналістичної тактики, її границь івзаємозв’язків з іншими областями наукового знання. Розвиток будь-якої науки йокремих її галузей закономірно визначається як результатами теоретичногоузагальнення даних практики, так і усе більш глибоким розумінням предмета наукив результаті побудови теорій.
Виникнувши у відповідь на потребі практики у виді окремих прийомів ірекомендацій проведення слідчих дій, криміналістична тактика сьогодніоформилася в систему наукових положень, що складають елементи загальної теоріїкриміналістичної науки.
Будучи підсистемою криміналістичної науки, тактика, природно, перетерплюєзміни, уточнюється, конкретизується. Зміни криміналістичної тактикивизначаються практикою боротьби зі злочинністю, досягненнями науково-технічноїреволюції, розвитком юридичних і інших наук. Так, розширення можливостейекспертних досліджень (особливо методів експрес-аналізу речовинних доказів), зодного боку, удосконалювання теорії і практики оперативно-розшукової діяльності— з іншої, дозволили ефективно використовувати результати попередніх дослідженьз метою виявлення і розкриття злочинів. У свою чергу виникла проблемавикористання результатів попередніх досліджень як доказів всправі. Зрозуміло, що розробка науково обґрунтованих рекомендацій з цьогопитання є завданням криміналістичної тактики.
Процеси диференціації й інтеграції наукпомітно впливають на компоненти і структуру криміналістичної тактики. В данийчас усе більш насущною стає проблема встановленняграниць між криміналістичною й оперативно-розшуковою тактикою. Те ж стосуєтьсяуточнення взаємозв’язку між положеннями науки управління іположеннями криміналістичної тактики.
Разом з тим уточнення структури криміналістичної тактики відбувається врезультаті поглибленого науковогодослідження особливостей різних слідчих ситуацій: з урахуванням впливу, щороблять на криміналістичну тактику такі науки, як теорія ігор, теоріяінформації, теорія моделювання, логіка.
Уточнення суті криміналістичної тактики, її границь виражається яктенденція ще і тому, що вона, будучи криміналістичною підсистемою,функціонально зв’язана з криміналістичною технікою і методикою розслідуванняокремих видів злочинів. Випробуючи на собі вплив ціхпідсистем, ввона зі своєї сторони впливаєна їхній розвиток і удосконалювання.
2. Розширення сфери застосування в криміналістичній тактиці даних іншихнаук, у тому числі і нових галузейзнання. Сучасний етап розвитку криміналістичної тактики виявляє тенденцію довикористання точних експериментальних методів наукових досліджень, спрямованихна аналіз закономірностей формування показань свідків, вибору лінії поводженняв конфліктних ситуаціях, способів рефлексивного керування, організації інформаційнихпроцесів і т.д.
Якщо в період свого становлення криміналістична тактика вирішувала ці іподібні проблеми в основному шляхом узагальнення досвіду практики, то сьогодніплануються і ведуться спеціальні експерименти, що фіксуються за допомогою аудо-видеозасобів, арезультати обчислюються за допомогою ЕОМ.
Такий підхід став можливим у силу широкого застосування природних,технічних, економічних і інших наук. Насамперед варто згадати судовупсихологію. Це відноситься і до удосконалювання психологічних основ слідчихдій, і до використання результатів психологічних досліджень для розробки різнихваріантів лінії поводження оперативного працівника, слідчого, судді в процесідоказування. В останньому випадкуможуть істотно допомогти положення такого розділу психології,як теорія рефлексивних ігор.
Дуже перспективне застосування в криміналістичній тактиці нових розділівлогіки, таких, як логіка доказування,що розглядає природу і прийоми побудови вірогідностних умовиводів, тобто найбільш характерних длярозумової діяльності слідчого. Підлягає вивченню питанняпро можливості такої науки, як математична логіка, що виникла на границі міжлогікою і математикою. Однієї з важливих проблем у цій області є дослідженняможливості розробки алгоритму конкретної слідчої дії, своєрідного їхньогопрограмування з метою досягнення максимального ефекту.
В останні роки відзначається проникнення в криміналістичну тактикуметодів, розроблювальних областю наукового знання, як «теоріяінформації». Вивчення закономірностей процесів інформування, виникненняінформації дозволяє перейти до розробки рекомендацій з вибору засобів і методіводержання, перевірки й оцінки показань, по ефективному здійсненню спеціальнихтактичних прийомів допиту.
Раніше уже вказувалося на важливість науки управління іНОП для криміналістичної тактики, нарозмежування між ними. Тут же варто підкреслити, що розвиток принципів науковоїорганізації праці слідчого повинний максимально повно враховуватися вкриміналістичній тактиці, що визначає одну з ліній її розвитку.
3. Удосконалювання тактичних прийомів і тактико-криміналістичнихрекомендацій. У цій тенденції виявляється взаємозв’язок тактики ікриміналістичної техніки, коли нові техніко-криміналістичні засоби істотновпливають на тактичні прийоми слідчих дій і є причиною їх модернізації.
4. Розробка нових тактичних прийомів і в цілому тактики нових слідчихдій. Як відзначалося, поява нових тактичних прийомів і слідчих дій може бутирезультатом розвитку практики. Нові тактичніприйоми виникають на базі розвитку інших розділів криміналістики чи іншихнаук. Нарешті, необхідність у розробці нових тактичних прийомів і в ціломутактики нових слідчих дій може виникнути в зв’язку зі зміною процесуальногозаконодавства.
5. Підвищення ефективності тактичних прийомів і рекомендацій звикористання можливостей оперативно-розшукових органів Міністерства внутрішніхсправ. Удосконалювання оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніхсправ приводить до збільшення обсягу і розмаїтості оперативно-розшуковоїінформації, що може бути використана в доказуванні.Це у свою чергу не може не відбитися як на змісті, так і на порядкузастосування тактичних прийомів. Тактичний прийом повинний не тільки будуватися і застосовуватися з врахуванням наявної оперативної інформації, але ізабезпечувати збереження в таємниці джерела цієї інформації, врахуванняінтересів подальшої оперативно-розшукової діяльності, максимально повневикористання можливостей оперативно-розшукових апаратів.
6. Розробка тактики судового слідства.Криміналістика виникла як наука про методи розслідування злочинів. Томуспочатку сферою застосування її рекомендацій була тільки область попередньогорозслідування. Однак по мірірозвитку науки ставало усе більш ясним, що її рекомендації можуть бути зуспіхом використані й у процесі судового слідства.Аналіз можливостей і меж застосування данихкриміналістики судом у ряді випадків виявив необхідність розробки такихкриміналістичних рекомендацій, що призначалися б саме для суду.
Л.Е. Ароцкер, що спеціально вивчав проблеми тактики судового слідства, відзначив, що найважливішими умовами, що визначаютьсвоєрідність застосування положень криміналістичної тактики судом, є:
 а) розгляд справи судом у колегіальному складі;
б) участь у дослідженні доказів, у виробництві всіхсудових дій поряд із судом представників обвинувачення і захисту, підсудного,потерпілого, цивільних позивача і відповідача і їхніх представників, а внеобхідних випадках — експертів і свідків;
в) активна участь підсудного у всьому судовому слідстві;
г) вимога безпосереднього сприйняття судом усіх доказів,ретельної їх перевірки й оцінки;
д) проведення судового слідства вумовах устности і гласності, у присутності значного числа громадян, на якихвоно робить виховний вплив;
е) доказування в значно більш стислістроки, чим на попередньому слідстві;
ж) проведення судом як процесуальних дій, що вже раніше проводилисяслідчим, так і нових. Тому для виробництва багатьох судових дій характерніелементи повторності, що не може не мати визначеного значення для тактики їх провадження й оцінки результатів.
1.3.Тактика процесуальної дії, тактичні комбінації (операції)
Тактичні прийоми підготовки, здійснення, фіксації й оцінки результатівпроцесуальної дії у своїй системі складають його тактику.
Тактика процесуальної(слідчої і судової)дії покликана забезпечити їїмаксимальну ефективність при найсуворішому дотриманні законності. Рішення цієїзадачі визначає структуру тактики процесуальної дії, зміст її підсистем, кожназ який являє собою її визначену стадію. Узагальному виді послідовність цих стадій може бути визначена як:
а) підготовка до проведення процесуальної дії;
б) проведення процесуальної дії;
в) фіксація ходу і результатів процесуальної дії;
г) оцінка отриманих результатів і визначення їхзначимості і місця в системі доказової інформації з даної кримінальної справи.
Тактичні прийоми здійснення кожної з цих стадійзабезпечують вирішення завдань, з урахуванням тих особливостей, що має цястадія.
Підготовка до проведення процесуальної дії. На цій стадії усвідомлюютьсяі формулюються задачі процесуальної дії, зважуються питання, зв’язані змоментом його проведення і навкруги учасників, використаннямтехніко-криміналістичних прийомів і засобів, визначенням форми і межвикористання оперативних можливостей, допомогою громадськості і фахівців.
Одне з неодмінних умов цієї стадії — побудова уявної динамічної моделівсього ходу майбутньї дії. Ця звернена вмайбутнє уявна модель повинна допомогти представити його обстановку, поводженняйого учасників. Модель дозволяє заздалегідь передбачити різні ситуації і вчаснопродумати варіанти розвитку процесуальної дії і можливий вплив факторів, щозаздалегідь враховуються. Повнота такої моделі і кількість її варіантівзнаходяться в прямої залежності від обсягу інформації про злочинну подію, проособистість учасників майбутнього дії. Чим більшим єобсяг інформації, тим менше варіантів уявних моделей ходу процесуальної діїнеобхідно будувати в процесі його підготовки (і навпаки).
Обсяг вихідної інформації, крім іншого, залежить від місця процесуальноїдії в системі всіх дій у справі. Якщо процесуальна (уданому випадку слідча) дія відноситься до числа першочергових,то, як правило, така інформація буде невелика і може зводитися іноді тільки доповідомлення про подію. Це особливо характерно для підготовки до огляду місцяподії, коли він проводиться до порушення кримінальної справи. У цьому випадкубазою для побудови уявної моделі служать типові версії, тобто такі, котрі всамій загальній формі дозволяють судити про характер події. Природно, вони носятьприблизний характер і повинні конкретизуватися в ході слідчої дії в міруодержання додаткової інформації.
Сформульовані завдання процесуальної діївідбиваються в плані її проведення. Планпроведення процесуальної дії, крім вказівки наїї завдання, місце ічас проведення, містить:
а) інформацію про особу, увідношенні якої проводиться процесуальнадія, а також про об’єкти, із приводу яких вонапроводиться;
б) вказівка на наявні докази,потреба у використанні яких може виникнути припроведенні процесуальної дії чи які відносяться дообставин, із приводу яких вона проводиться;
в) вказівка на прийомивикористання цих доказів, а також оперативної інформації, якщо вона мається врозпорядженні особи, що проводить процесуальнудію;
г) вказівка на тактичні прийоми проведення процесуальної дії,послідовність їх застосування з урахуванням можливого розвитку ситуації, тобтоз прогнозуванням поводження їїучасників, а також вказівка на необхіднітехнічні засоби.
Істотний елемент підготовки до проведення процесуальної дії — визначеннякола її учасників.
З позицій закону розрізняють обов’язкових і необов’язкових(факультативних) учасників слідчих дій. Крім слідчого, до числа обов’язковихучасників закон у відповідних випадках відносить понятих, фахівця, педагога чи родичівнеповнолітнього допитуємого. Однак з поглядупрактики коло таких учасників може бути ширше —за рахунок включення в їх число свідків, потерпілих,підозрюваних, обвинувачуваних, представників адміністрації і т.п. Тому,визначаючи майбутніх учасників, слідчий (на відміну від суду) повиннийкеруватися не тільки вимогами закону, але і тими правилами, що виробилапрактика проведення даної дії по конкретній категорії кримінальних справ.
Проведення процесуальної дії. На цій стадії реалізується намічений план ізважуються ті задачі, що ставив перед собою слідчий (суд). Це — періодперевірки версій шляхом чи підтвердження спростування зроблених з її висновків.
Процесуальна дія являє собою встановлену законом форму застосуваннярізних методів пізнання. У цьому аспекті тактичний прийом виступає варіантомзастосування цих методів, що відповідають сформованої ситуації й обстановці.Самі по собі методи пізнання законом не регламентуються, визначається лишепроцесуальна форма їх застосування.
На тактику проведення процесуальної дії відомий вплив оказує місце цього акта в системі дій у справі, що особливопомітно на етапі слідства. Відомо, що слідчі дії поїх ролі звичайно підрозділяються на першочергові інаступні. Першочергові дії, здійснювані напершому етапі розслідування, що починається з моменту порушення кримінальноїсправи, служать засобом:
а) орієнтування слідчого в обстановці містарозслідуваної події, одержання даних про їїмеханізм і наслідки;
б) розкриття злочину «по гарячих слідах», одержання необхідноїінформації для встановлення і розшуку злочинця;
в) збирання тих доказів, яким грозить знищення чи зникнення під впливомоб’єктивних і суб’єктивних факторів;
г) одержання вихідної інформації для побудови розгорнутих слідчих версій,що охоплюють собою весь зміст предмета доказування.
Наступні дії, здійснювані на другому етапі, спрямовані на аналіз, оцінкуі використання доказів, зібраних на початковому етапі, детальну перевіркуверсій, доказування елементів складу злочину,а також з’ясування причин і обставин, що сприяли здійсненню і прихованнюзлочину. Якщо для тактики першочерговихслідчих дій одним з головних є фактор часу, момент раптовості, то тактиканаступних дій характеризується комбінацийністю, коли декількаслідчих дій поєднуються в комплекс, підлеглий однієї мети, і утворять свогороду тактичну комбінацію. У цьому випадку одне зі слідчих дій може виконуватипідготовчі функції стосовно іншого. Наприклад, попередній допит суб’єкта, що пізнає про ознакитого, якийпідлягає пред’явленню для впізнання, складає елемент підготовки останнього, арезультати впізнання дадуть матеріал для допиту впізнаногопідозрюваного.
Фіксація ходу і результатів дії. Тактика цієї стадії покликанамаксимально повно і вірно відбити весь зміст процесуальної дії і досягнутихрезультатів. Тактичні прийоми фіксації спрямовані на вибір чи створення умов,що забезпечують максимально ефективне застосування відповіднихтехніко-криміналістичних засобів і прийомів фіксаціїдоказової інформації у встановлених законом формах.
Без належного процесуального оформлення отримана інформація не здобуваєнеобхідної доказової сили, а самі дії слідчогочи суду не можуть породити ніяких процесуальних наслідків. Результатомрозглянутої стадії є створення відповідних процесуальних документів — джерелдоказів, а також включення в їхю систему належнооформлених матеріальних об’єктів, що володіють усіма необхідними за закономреквізитами (речовинних доказів), чи одержання порівняльних матеріалів(зразків) для цілей експертизи.
Оцінка отриманих результатів і визначення їх значення — заключна стадіяпроцесуальної дії. Аналіз проробленої роботи й отриманих результатів необхіднийяк для перевірки вірогідності доказовоїінформації, так і для рішення питання про її доказовусилу і шляхи подальшого використання. На цій стадії виявляються допущені припроведенні процесуальної дії помилки, ті наслідки до яких вони привели,зважується питання про доцільність (чи необхідності) повторного проведенняданої дії. Оцінці піддається і той процесуальний документ, у якому відбиті хіді результати проведеної дії — з погляду його об’єктивності, повноти, логічностіі послідовності викладу, чіткості і ясності формулювань, наявності необхіднихреквізитів.
Одна з визначальних тенденцій розвитку слідчої практики— комплекс тактичних прийомів чи слідчих дій з метою рішення задач, що інакшевирішити важко взагалі чи неможливо. Ця тенденція відбита вкриміналістиці у виді концепції тактичних операцій (комбінацій).
Вперше ідею тактичних операцій сформулював і висунув А.В. Дулов у 1972 р.У 1979 р. вийшла у світло його монографія «Тактичні операції прирозслідуванні злочинів». А.В. Дулов і прихильники його поглядів Л.Я.Драпкин, В.И. Шиканов і деякі інші розглядають тактичну операцію лише яксистему слідчих і інших дій, що істотно звужує це поняття і сферу йогопрактичного використання.
Тим часом тактичні операції можуть являти собою комплекс не тільки різнихслідчих дій і інших заходів, але і тактичних прийомів урамках однієї слідчої дії. Це принципова відмінність у розумінні сутності розглянутого,поняття дозволило вирішити гостру проблему так званих слідчих хитростей чи психологічнихпасток, мова про яку піде далі.
При розгляді поняття тактичної операції виникло запитання і про точністьтерміна. Його аналіз привів до висновку, що більш адекватно зміст цього поняттявідбиває термін не «операція», а «комбінація». Підоперацією звичайно розуміють закінчену дію чи ряд зв’язаних між собоюдій, спрямованих на рішення визначеної задачі, під комбінацією — поєднання, взаємне розташування об’єднаних загальнимзадумом прийомів, дій. З погляду криміналістичної тактики термін«комбінація» переважніше, оскільки містить у собі дуже істотнавказівка на об’єднуючий початок (єдиний задум) ірозкриває зміст цього задуму — хитрування, виверт як засіб рішення задачі.Виходячи з цих розумінь нами використовується термін «тактичнакомбінація» (у літературі можна зустріти обоє ці термінів).
Тактична комбінація — це визначене поєднаннятактичних прийомів чи слідчих дій і інших заходів, що переслідує ціль вирішитиконкретну задачу розслідування, якаобумовлена цією метою і слідчоюситуацією.
Розглянемо основні ознаки цього поняття.
1. Тактична комбінація може полягати у визначеному поєднанніприйомів. Тактичний прийом — це найбільш раціональний і ефективний спосіб дій чиоптимальна в даних умовах лінія поводження особи, яка здійснює розслідування. Поєднаннятактичних прийомів, детерминированное метою тактичної комбінації і слідчоюситуацією, у якій вони застосовуються, здійснюється в рамках однієї слідчої дії— допиту, обшуку, затримання іт.п. Варто спеціально підкреслити, що мова йде про комплекси тактичних прийоміввідносно саме однієї слідчої дії.
2. Тактична комбінація може полягати у визначеному поєднанніслідчих дій у рамках розслідування конкретної справи. Вона не утворить ніякої «комбінованої»дії. У структурі комбінації кожна дія як елемент структури є самостійною і незамінною, аїхня послідовність — звичайно жорстко визначена,оскільки в цій послідовності і може полягати задум комбінації. Прикладом томуслужать комбінації, проведені на початковому етапі розслідування справи, порушеної за даними, отриманим оперативної шляхом чивзагалі при реалізації оперативних даних.
3. Тактична комбінація може складатися з однойменних і різнойменнихслідчих дій. У її склад нерідко входять організаційно-технічні заходи, щоносять забезпечувальний характер;їх включення не відбивається на тактичної природікомбінації, оскільки вони не мають самостійного значення.
Якщо в ході розслідування, особливо на початковому його етапі, реалізуютьсядані, отримані оперативним шляхом, то тактична комбінація може являти собою поєднаня оперативно-розшукових заходів і слідчих дій. Такутактичну комбінацію можна назвати оперативно-тактичною,але при цьому потрібно мати на увазі наступне:
а) з процесуальної точки зору значимі тільки вхідні в структуру подібноїкомбінації слідчі дії, шляхом проведення яких реалізуються, тобто здобуваютьпроцесуальне значення, оперативні дані;
б) оперативно-розшукові заходи як елемент комбінації служать цілямстворення умов, що забезпечують результативність, цілеспрямованість і безпекувхідних у структуру комбінації слідчих дій. У свою чергуслідчі дії можуть бути проведені для забезпечення ефективності наступнихоперативно-розшукових мір, що виступають як проміжний ланцюг між слідчими діямив структурі однієї оперативно-тактичної комбінації;
в) комбінаційне поєднання слідчих дій іоперативно-розшукових заходів зовсім не означає виникнення на цій основі деякихкомбінованих «оперативно-слідчих» дій. Оперативно-розшукові міри іслідчі дії поєнуються, а не змішуються,не переплітаються одна з одною уякомусь невідомому нашому процесуальному закону новотворі. Слідчий при цьому нездобуває права участі чи безпосереднього проведення оперативно-розшуковихзаходів, не визначає методи і засоби їх проведення. Оперативно-тактичнакомбінація здійснюється шляхом взаємодії між слідчим і оперативним працівникоморгана дізнання, кожний з який діє строго в межах своєї компетенції і своїхметодів.
4. Метою тактичної комбінації завжди є вирішенняконкретного завданняслідства, наприклад встановлення істини в справі, тобто процесдоказування.
Але це загальна мета, а безпосередніми цілями тактичної комбінації можутьбути:
а) вирішення конфліктної ситуації задопомогою рефлексії, що дає слідчомувизначений виграш;
б) створення умов, необхідних для проведення слідчої чи іншоїпроцесуальної дії слідчим;
в) створення умов, що гарантують результативність слідчої дії;
г) забезпечення слідчої таємниці, у тому числі збереження в таємниціджерел доказової і орієнтуючої інформації;
д) забезпечення схоронності, до необхідного моменту, ще не використанихджерел доказової і орієнтуючої інформації;
е) інші тактичні впливи на слідчу ситуацію з метою її зміни чивикористання.
Взаємозв’язок мети тактичної комбінації і слідчої ситуації може бутидвоякій.
Якщо існуюча слідча ситуація сприятлива для ведення слідства,але комбінація по тим чи іншим причинам усе-таки необхідна, то ця ситуаціяпросто використовується при здійсненні останньої, а її сприятливі бокі враховуються при плануванні і проведенні комбінації.
При несприятливій слідчій ситуації тактична комбінація покликананасамперед змінити її до кращої,виправити її «перешкоджаючий» слідствухарактер. Несприятлива слідча ситуація безпосередньо впливає на структурукомбінації, обмежує слідчого у виборі її елементів, не дозволяє застосувати тічи інші слідчі дії як елементи комбінації. Більш того, вона взагалі можевиключити можливість проведення тактичної комбінації в даний момент. Так, якщонеобачні дії слідчогочи оперативного працівника насторожили злочинця, токомбінація по його захопленню на гарячому виявиться безрезультатною.
Тактичні комбінації підрозділяються на складні, змістом яких служитьсистема слідчих дій, і прості, елементарні, що складаються із системи тактичнихприйомів, застосовуваних у рамках однієї слідчої дії.
Складні тактичні комбінації класифікуються, по Л. Я.Драпкину, на однорідні, чи однойменні ( що складаються з однойменних слідчихдій), і різнорідні, чи різнойменні ( що складаються з різних слідчих дій), нанаскрізні і локальні.
Прості тактичні комбінації підрозділяються на:рефлексивні, ціль яким — рефлексивне керування особою, яка протидіє слідству;забезпечуючи і контрольні, здійснювані для перевірки правильного ходурозслідування, ходу окремих слідчих дій, спрямованості розслідування і т.п.
Можливість тактичної комбінації визначаєтьсядопустимістю її цілей, тактичних прийомів і слідчих дій, що складають змісткомбінації, а також правомірністю і моральністю їх поєднання.
Метою тактичної комбінації завжди служить вплив на слідчу ситуацію вцілому чи на її компоненти, а воно в кінцевому рахунку завжди впливає на людей,так чи інакше зв’язаних з розслідуваною справою. Правомірність такого впливу іслужить основною умовою допустимості проведення тактичної комбінації.
За формою зовнішнього вираження вплив може бути фізичним і психічним. Правомірність фізичного впливу визначити порівнянонескладно. Слідчий вправі впливати на такі об’єкти в межах і випадках,обумовлених виниклої в справі необхідністю і розпорядженнями закону. Особисті імайнові права й інтереси громадян і юридичних осіб можуть бути обмежені встрогій відповідності з встановленням закону, колизаподіювана майнова шкода цілкомобґрунтована. Так, при провадженніобшуку і виїмки слідчий вправі розкривати замкнені приміщення і сховища, якщовласник відмовляється добровільно відкрити їх, при цьому слідчий повиннийуникати не викликуваного необхідністю ушкодження дверей іінших предметів.
Настільки ж ясним уявляєтьсяпитання про фізичний примус, фізичний вплив на особистість у процесісудочинства. Воно припустимо лише при прямому розпорядженні закону й у точнозазначених випадках, коли мова йде про примусові заходи: затриманні, взяттіпід варту як міра примусового заходу,приводі, примусові огляді й одержання зразківдля порівняльного дослідження в примусовому порядку. Більш складно зважуєтьсяпитання про психічний вплив. Розрізняють два види психічного впливу —неправомірний і правомірний. Неправомірний,як незаконне насильство над особистістю, беззастережно неприпустимо, алевідразу виникає питання: який психічний вплив варто вважати неправомірним?Закон не тільки не дає відповіді на це питання, але і часом заплутує його.
Так, наприклад забороняється домагатисяпоказань обвинувачуваного й інших осіб,що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз і інших незаконних мір,ігноруючи, що погроза — це форма насильства, що насильство може бути іправомірним, і, нарешті, те, що будь-який допит свідка чи потерпілогопочинається з правомірної погрози карним покаранням за відмовлення від дачіпоказань і за дачу завідомо неправдивих показань.
Тим часом у судовій психології вплив на людину визначається як процеспередачі інформації від суб’єкта впливу за допомогою різних методів і засобів,відображення цієї інформації в психіці даноі особи, здатної викликати відповідну реакцію, що виявляється вїї поводженні, діяльності, відносинах істанах, стаючи доступної для сприйняття. З цього випливає,що всяке спілкування є вплив, причому вплив двобічний. Основною ознакоюправомірності визнається збереження за особою, що піддається впливу, волівибору своєї позиції, наявність умов для її вибору і непротиріччя впливупринципам законності і моральності.
Правомірний психічний вплив, — відзначає проф. А.Р. Ратинов, — формує правильну позицію людини, свідоме відношеннядо своїх громадських обов’язків і лишеопосредованно приводить до його вибору визначеної лінії поводження.
Правомірність впливу залежить від правомірності його засобів. Укриміналістиці і судовій психології сформульовані ті умови (критерії)допустимості прийому, засобу впливу, що необхідні для визнання йогоправомірним. Це:
·     законність, яку варто розуміти як відповідність чинепротиріччя прийому, засобу вимогам закону;
·     вибірковість впливу, тобто спрямованість лише навизначених осіб і нейтральність стосовноіншим;
·     моральність, відповідність моральним принципамсуспільства.
У літературі можна зустріти вираження «слідчі хитрості» чи«психологічні пастки». Обоє ці терміна невдалі, оскільки суть їхполягає не в тім, що передбачається при їхньому буквальному тлумаченні. Їхметою є створення умов для формування в особи,що протистоїть слідчому, помилкових уявлень про ті чи інші обставини справи, цілях слідчого і йогодій, стан розслідування. Це не хитрість і не пастка, оскільки у цієї особи завжди залишається воля вибору і маються умови дляреалізації цього вибору.
Засобом формування таких помилкових уявленьслужить тактична комбінація, звичайно проста, реалізована найчастіше в процесідопиту. Варіанти цієї мети розроблені А.Р. Ратиновим. Вони полягають унаступному:
1. Формування в підозрюваного чи обвинувачуваного помилкового уявлення про обставини, що у дійсності могли б привести донебажаних рішень і дій. Мається на увазі залишення його в неведенні щодонаявних у слідчого доказів або, навпаки, створення перебільшеного представленняпро їхній обсяг, вагу і т.п.
Термін «формування» тут і далі не слід розуміти як безпосереднєвтручання слідчого в психічні процеси підслідного. Слідчий лише створює такі умови,при яких це формування стає можливим, а буде цечи ні — залежить цілком від підслідного, від вільно обраної їм позиції.
2. Формування цілей, спроба досягнення яких — поставити протидіючу особу впрограшне положення, наприклад спроба перепрягти викрадене майно дозволитьзахопити його на гарячому.
3. Формування бажаного слідчомуметоду вирішення задачі й образу дій підслідного. Цей варіант мети типовий длярефлексивного керування.
4. Формування в підозрюваного чи обвинувачуваного помилкового уявлення про цілі окремих дій слідчого.
5. Створення труднощів для правильної оцінки зацікавленими особамисправжніх цілей слідчого.
6. Формування в зацікавлених осіб помилкового уявленняпро поінформованість слідчого щодо їх справжніх цілей чи про непоінформованістьслідчого щодо хибності висунутих ними пояснень чинаданих доказів.
7. Формування в підслідного наміру скористатися негідними засобамипротидії розслідуванню.
Як видно з викладеного, перераховані варіанти цілей тактичної комбінаціїприпускають визначене маневрування слідчим наявними у нього даними про слідчуситуацію. З моральної точки зору ці дані завжди повинні бути достовірними.
Усі варіанти цілей тактичної комбінації, здійснюваної в умовах конфліктуз застосуванням рефлексивного керування, ґрунтуються на використанні слідчим:
а) фактора раптовості;
б) непоінформованості протидіючих осібпро наявні докази, результати слідчих дій, намірах слідчого;
в) наданої протидіючим особамможливості вибору вирішення при дефіцитіінформації;
г) инерційності мислення, стандартності вирішення протидіючими особами виниклої перед ним задачі;
д) неможливості відтворення підслідним усіх деталей раніше даних складнихпоказань.
Нагадаємо, що допустимість тактичної комбінації визначається, крім іншихумов, допустимістю складових її зміст слідчих дій, а також правомірністю іморальністю поєднаня всіх її елементів.
Правомірність слідчої дії означає наявність їїправової регламентації в законі. З правової точки зору результати дій, непередбачених законом, незначні: фактичні дані, встановленітаким шляхом, не можуть бути доказом. У нашому процесуальному законі міститьсявичерпний перелік цих засобів доказування.Але стабільність закону в цій частині нерідко заходить у суперечність зпотребами слідчої практики й об’єктивно може перешкоджати оперативномувикористанню досягнень науково-технічного прогресу.
При проведенні оперативно-тактичної комбінації рішенняпро її допустимість вимагає оцінки правомірності не тільки слідчих дій, але івхідних у її зміст оперативно-розшукових заходів. Правомірністьїх означає відповідність Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»та вимогам підзаконних актів. Закон міститьвичерпний перелік цих заходів, підстави й умови їх проведення.
Так, для проведення слідчих дій необхідний акт порушення кримінальноїсправи. Відомо, що до цього проводиться лише огляд місця події. Таким чином,тактична комбінація в принципі можлива лише відноснопорушеної кримінальній справі і як виключення — до цього, якщо вїї склад входить огляд місця події, хоча й у цьому випадку, оскількиприймається рішення про комбінацію, тобто визнається необхідність розслідуванняподії, ніщо не заважає порушити кримінальну справу вже на стадії такого огляду.
Оперативно-тактична комбінація, що починається з оперативно-розшуковихзаходів, може бути проведена до порушення кримінальної справи з ініціативиоргана дізнання (органа внутрішніх справ), а після порушення кримінальноїсправи і прийняття його до провадженняслідчим — по припущенню останнього. Тому оперативно-тактична комбінація як формавзаємодії слідчого й оперативного працівника може бути почата до порушеннякримінальної справи, а завершена в стадіїпопереднього розслідування або цілком проведена в процесі слідства всправі. При цьому та частина комбінації, що здійснюється до порушення справи і виражається в проведенні оперативних заходів,виконується оперативним працівником без участі слідчого, але по їхньомузагальному задумі.
Немає нічого протиправного в такому співробітництві слідчого з оперативним працівником,тому що спільна розробка ними плану майбутньої оперативно-розшукової комбінації(а тільки в цьому заключаются дії слідчого до порушення кримінальної справи)ніяк не суперечить процесуальному положенню слідчого і не означає змішання його функцій з функціями органа дізнання. Викладене можнапроілюструвати на прикладі типової оперативно-тактичної комбінації позахопленню хабарників на гарячому.
Для складних тактичних комбінацій,виконуваних двома і більш слідчими, і для оперативно-тактичних комбінаційнадзвичайно важливо точне виконання кожним учасником комбінації своїхобов’язків, точне проходження спільному плану дій.
Нарешті, комбінація у всіх своїх елементах повинна бути моральною і не може принижувати честь і достоїнство конфронтуючихслідчому осіб.овок
Викладене виражає структурно-системний підхід до визначення слідчої тактики. Тільки при такому розумінні цього комплексного позмісту криміналістичного інституту можлива ефектина розробка складових йогоелементів, нерозривно зв’язаних між собою в єдину систему дій, розумовихпроцесів і вольових рішень.
Подальша розробка й удосконалювання слідчоїтактики є однієї з найважливіших задач криміналістичної науки.

Розділ 2. Поняттята правові основи накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку.
2.1. Поняття накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.
Процесуальноне закріплено, що таке канал звязку, тому при розгляді данного питання виниклапроблема, що до визначення поняття каналу звязку. Відомо, що інформація взагалі переноситься або передаєтьсяабо енергією, або речовиною. Але ні передана енергія, ні послана речовина саміпо собі ніякого значення не мають, вони служать лише носіями інформації.
Базуючись нацьому, можна стверджувати, що по фізичній природі можливі такі шляхи переносуінформації:
— світловіпромені;
— звуковіхвилі;
— електромагнітні хвилі;
— матеріали іречовини.
Іншоїможливості для переносу інформації в природі не існує.
Використовуючиу своїх інтересах ті або інші фізичні поля, людина створює визначену системупередачі інформації один одному. Такі системи прийнято називати системамизв’язку. Будь-яка система зв’язку складається з джерела інформації, передавача,каналу передачі інформації, приймача й одержувача відомостей. Ці системивикористовуються в повсякденній практиці у відповідності зі своїм призначеннямі є офіційними засобами передачі інформації.
Відомо, щобудь-який сигнал, будь то світло вогнища, телеграма, написаний текст і т.д.,несе якісь відомості або повідомлення. Одним словом — інформацію. Таким чином,сигнал є засіб передачі інформації.
Будь-якийпереданий сигнал переноситься або енергією, або речовиною. Це або акустичнахвиля (звук), або електромагнітні випромінювання (світло, радіохвиля), або листпаперу (написаний текст). Але ні передана енергія, ні послана речовина, як ужеговорилося, самі по собі ніякого значення не мають, вони служать лише носіямиінформації. Пошарпана книжка, якщо в ній немає вирваних сторінок, несе рівностільки ж інформації, скільки така ж нова. Отже, потужність сигналу, так самояк і вага носія, ніяк не можуть служити мірою цінності інформації, щопереноситься сигналом.
Будь-якасистема передачі інформації (система зв’язку) може бути подана такоюструктурною схемою.
Джерелоінформації виробляє повідомлення (звукові коливання, текст документа у видівідбитої світлової енергії, зображення предмета і т.д.). У джерелі сигналу(перетворювачі) ці повідомлення перетворяться в сигнали (електричні,-звукові,світлові і т.д.), що мають форму, зручну для передачі по каналі зв’язку.Призначення каналу зв’язку — перенос сигналу з однієї точки простору в іншу безперекручувань.
У приймачі,із сигналом відбуваються перетворення, зумовлені тим, що здійснювалися вджерелі сигналу, а також ті, що необхідних для усунення перекручувань,наведених перешкодами і засобами каналу.
Розглянутусистему називають системою зв’язку. Частина системи зв’язку, що складається зджерела сигналу, середовища і приймача сигналу, що служить лише для передачі(переносу) інформації, називають каналом передачі інформації.
Отже,зняття інформації з каналів зв’язку —самостійна слідча дія, яка провадиться тільки за рішенням голови апеляційногосуду чи його заступника і полягає в технічному документуванні розмов та іншоїінформації, що передається по технічних каналах зв’язку. Ця слідча дія можебути проведена на будь-яких стадіях кримінального процесу, в тому числі і допорушення кримінальної справи. Результати технічного документування можуть матизначення доказів у справі, якщо вони відповідають вимогам належності до справи,допустимості та достовірності.
Об’єктом дослідження даної слідчої дії виступає: інформація, якоюобмінюються по технічних каналах зв’язку обвинувачені, підозрювані, підсудніміж собою чи з іншими особами, а також інформація, якою обмінюються такимзасобом будь-які особи з обвинуваченими, підозрюваними чи підсудними.
До інформації, яка може бути зафіксована з застосуванням даноїслідчої дії, належить лише інформація, яка передається по технічних каналахзв’язку — телефону, мобільних засобах телефонного, електронного чирадіозв’язку, за допомогою комп’ютерної мережі зв’язку тощо.
Розмови людей віч-на-віч (один на один) не можуть прослуховуватисьу порядку проведення даної слідчої дії і не є її об’єктом. Подібні розмови ввиняткових випадках можуть бути зафіксовані лише в порядку проведення назаконних підставах здійснюваного оперативно-розшукового заходу — візуальнеспостереження і технічне документування в громадських місцях. Зауважимо, щотаке документування можливе лише в громадських місцях і більш ніде, і тількисуб’єктами, уповноваженими на здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Інформація,отримана з різноманітних каналів зв’язку, після процесуального закріплення,перевірки i оцінки може бути використана в процесі доказування, який вкінцевому результаті заключається оперуванні доказовою інформацією. Такимчином, поняття інформація, «доказова інформація вкрай важливі для розглядуданого питання.
Термін„інформація” першочергово розумівся як оповіщення, повідомлення про положеннясправ або чиюсь дiяльность, свiдчення про що-небудь.
Рядавторiв займались питаннями вивчення iнформацiї з позицiї теорiї вiдображення,котра дозволяла б проникнути у сутнiсть iнформацiї.
Застосовуютьсярiзноманiтнi шляхи розгляду iнформацiї з математичних, цiнносних i iншихпозицiй як кiлькiсну мiру усування невизначенностi (ентропiї), мiру органiзацiїшумiв.
Потрiбновiдмiтити, що в теперiшнiй час в науцi iснують два пiдходи до визначенняпоняття iнформацiя: атрибутивний та функцiональний. Згiдно з атрибутивнимпiдходом кожний предмет або явище мiстить в собi iнформацiю. Згiдно ж зфункцiональною концепцією, без отримувача iнформацiї не iснує, а iснують тiлькиїї посилання в виглядi яких-небудь сигналiв. Тiльки отримувач перетворює цiсигнали в iнформацiю — у свiдчення про щось. В судово-слiдчiй та експертнiйпрактицi використовуються обидва вищевказанi пiдходи, взаємодоповнюючі одинодного.Атрибутивна концепцiя дозволяє в систематизованому виглядi представлятимеханiзм формування слiдiв злочину як матерiальних ( покази свідків), щоважливо для слiдчого (суду) та судового експерта.
Потрiбнопогодитись з думкою М.М. Мiхеєнко, котрий пiдкреслюе, що немаєпотребперебiльшувати роль iнформацiйної сутностi доказiв у збиток процесуальнiйформi. При цьому необхiдно враховувати i тi обставини, що доказова iнформацiямає ряд особливостей, котрi вiдрiзняють її вiд загального поняття iнформацiї:
слiдчий,суд, прокурор, експерт, органи дiзнання в якості об’єкту пiзнання мають, якправило, подiю, яка вiдбулась у минулому;
повнота вичерпно вирiшуються лише тi обставини, якi мають значення для вирiшеннясправи, тобто пiзнання вiдокремлено межами;
пiзнанняобставин злочину виникає у специфiчнiй формi доказування, котре являє собоюпроцес отримання iнформацiї, корисної для розслiдування кримiнальної справи.
Р.С.Белкiнi А.I.Вiнберг розкривають суть доказової інформації наступним чином:»Змiни, пов’язанi з подiєю являються доказами, а мiра зв’язку доказiв єподiєю, до якої вони вiдносяться, знаходиться в прямiй залежності від кількісногозмісту тих змін, являються доказовою інформацією”.
В ч.1ст.65 КПК України судовими доказами визнаються любi фактичні данні про істотніобставини справи. При чому підкреслюється, що не всякі данні можуть статидоказами, а лише фактичні данні, що встановлюються за допомогою джерел,перерахованих в ч.2 вказаної статті, володіють такою властивістю.
Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції — слідча дія, якапроводиться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника іполягає в накладенні арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, її огляді,фіксації та виїмці.
Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції є одним з видів виїмки,провадиться відповідно до вимог ст. 187, 187-1 КПК України, а її специфікаполягає в наступному.
До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належатьлисти всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми,радіограми тощо.
Предметом виїмки є поштово-телеграфна кореспонденція, якавідповідно до конституційного принципу таємниці листування має окремий статусобмеженої недоторканності. До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт,належать листи всіх видів, банде­ролі, посилки, поштові контейнери, перекази,телеграми, радіограми тощо. Кореспонденцією вважаються всі види поштово-теле­графнихвідправлень, що надходять для пересилання в органи зв’язку. Не належать допоштово-телеграфної кореспонденції газе­ти та журнали, які отримуються запередплатою.
Об’єктом виїмки, тобто місцем проведення даної слідчої дії, єпоштово-телеграфна установа. Кореспонденція, яка знаходиться поза такимиустановами, вилучається в порядку провадження зви­чайної виїмки, обшуку абоогляду залежно від місця її знаходження і даних про це.
Арешт на кореспонденцію з метою запобігти злочину може бутизастосовано до порушення кримінальної справи[1].

2.2. Правовіоснови накладання арешту на кореспонденцію і зняття
інформації зканалів зв’язку.
Встановленняоб’єктивної істини — основна задача досудового розслідування, дізнання, ісудового розгляду, основна і незмінна задача кримінального процесу. Тількивстановивши істину, органи слідства, дізнання, правосуддя можуть правильновирішити справу, власне кажучи, забезпечити правильне застосування закону длятого, щоб кожен, хто вчинив злочин був притягнутий до відповідальності і жоденневинуватий не був засуджений.
Говорячипро об’єктивну істину, ми маємо на увазі не просто істину, з’ясовану будь-якимишляхами, а істину, підтверджену об’єктивними фактами, доводами, аргументами –тобто достовірними, доброякісними доказами. Доказами в кримінальному процесіможуть виступати тільки достовірні фактичні дані, на підставі яких увизначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюютьнаявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, якавчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильноговирішення справи (ст.65 КПК України).
Накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку це слідчі дії,які мають багато процесуальних особливостей, тому щоб інформація, яка отриманав ході їх проведення мала доказове значення, слідчому необхідно ці особливостівраховувати. Тому при написанні цього дипломного дослідження необхіднорозглянути правовий аспект цих слідчих дій.
Фактичні підстави зняття інформації з каналів зв’язку. Зняттяінформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наяв­ності достатніхпідстав вважати, що в інформації, яка передається по технічному каналі зв’язкувід підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або від інших осібпідозрюваному чи обвинувачено­му, а також за інформації, якою останніобмінюються за допомогою засобів зв’язку між собою, містяться дані про вчиненийзлочин і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.
Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку зметою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи [42, с.102].
Юридичні підстави зняття інформації з каналів зв’язку. Зняттяінформації з каналів зв’язку провадиться тільки за рішенням голови апеляційногосуду чи його заступника.
За наявності необхідних підстав слідчий за погодженням з про­куроромзвертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадженняслідства про зняття інформації з каналів зв’язку. Голова суду чи його заступникрозглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховуєслідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав дляприйняття такого рішення виносить постанову про зняття інформації з каналівзв’язку або про відмову в цьому.
Постанова про зняття інформації з каналів зв’язку виноситься врежимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства таоперативно-розшукової діяльності.
Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесеноподання прокурором.
У постанові про зняття інформації з каналів зв’язку зазначають­сякримінальна справа і фактичні підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія,прізвище, ім’я та по-батькові особи, з каналів зв’язку якої має зніматисьінформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якогознімається інформація, назва уста­нови, на яку покладається обов’язок зніматиінформацію і повідом­ляти про це слідчого.
Постанова про зняття інформації з каналів зв’язку направ­ляєтьсяслідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов’язковою довиконання. Начальник відповідної установи затри­мує кореспонденцію або знімаєінформацію з каналів зв’язку і про­тягом доби повідомляє про це слідчому.
Зняття інформації з технічних каналів зв’язку припиняється післязакінчення терміну, встановленого для виконання цієї слідчої дії постановоюсудді. Слідчий скасовує арешт, накладений на ко­респонденцію, або припиняєзняття інформації з каналів зв’язку, коли у здійсненні цих заходів відпадаєнеобхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуроровів порядку, пе­редбаченому статтею 255 КПК України. Згоди суду про припиненнязняття інформації з технічних каналів зв’язку в даному випадку не потрібно.
Особливий порядок передбачений для виїмки поштово-телеграф­ноїкореспонденції. У статті 187 КПК України передбачено, що виїмка пошто­во-телеграфноїкореспонденції здійснюється за постановою слідчого, яка санкціонованапрокурором або його заступником. Але ця норма КПК України суперечитьКонституції України. Так, стаття 31 Конституції України проголошує, що кожномугарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншоїкореспонденцій. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках,передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під часрозслідування кримінальної справи, якщо іншими спо­собами одержати інформаціюнеможливо.
Статтяз Конституції України (1996 р.) гарантує, а Пленум Верховного Суду України впостанові № 9 від 1.11.96 року роз’яснив, що недоторканність житла і таємницялистування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції єневід’ємними правами особи і дозвіл на накладення арешту на корес­понденцію таїї виїмку в поштово-телеграфних установах надається тільки судом. За поданняморгану, який провадить попереднє розслідування, відпо­відні матеріалирозглядаються судом. дмову в застосуванні таких заходів. Стаття 187 КПК Українисуперечить Конституції і тому як норми прямої дії застосовуються нормиКонституції.
Фактичні підстави накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденціюта її виїмку. Арешт на кореспонденцію може бути застосовано лише за наявностідостатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденціїпідозрюваного чи об­винуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чиоб­винуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогоюзасобів зв’язку, містяться данні про вчинений злочин або документи предмети, щомають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.
Єдиною юридичною підставою виїмки поштово-телеграфноїкореспонденції може бути тільки рішення суду. Згідно зі ст. 31 Кон­ституціїУкраїни кожному гарантується таємниця листування, а ви­нятки можуть бутивстановлені тільки судом. Положення Консти­туції України є нормами прямої дії ів даному разі підлягають за­стосуванню з часу набуття Конституцією Українизаконної сили.
Строк, на який може бути накладений арешт, якщо арешт про­вадитьсяпід час розслідування, відповідає строку попереднього слідства. Суд має правовказати строк, на який накладається арешт, у своїй постанові або зробитизастереження, що кореспонденція підлягає арешту до скасування постанови. Арештвідміняється пос­тановою слідчого або рішенням суду, про що повідомляється уста­новазв’язку.
Зміст даної слідчої дії включає в себе кілька елементів: арешткореспонденції, огляд та виїмку.
Арешт полягає в затримці кореспонденції. За наявності необхіднихпідстав слідчий за погодженням з прокурором звер­тається з поданням до головиапеляційного сулу за місцем провадження слідства про накладення арешту накореспонденцію. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчаєматеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку проку­рора,після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постановупро накладення арешту на кореспонденцію або про відмову в цьому. Постановаоскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.
У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаютьсякримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище,ім’я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адресацієї особи, види поштово-теле­графних відправлень, на які накладається арешт,термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв’язку, на яку покла­даєтьсяобов’язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це слідчого.
Постанова про накладення арешту на кореспонденцію направляєтьсяслідчим начальнику відповідної поштово-телеграфної уста­нови, для якого вона єобов’язковою.
Установа зв’язку (начальник відповідної поштово-телеграфноїустанови) затримує кореспонденцію і протягом доби повідомляє про це слідчого.
Далі слідчий у присутності понятих з числа співробітників пошти, апри необхідності — і з участю спеціаліста, в установі зв’язку провадить оглядкореспонденції. Вилучення не є обов’язковим. У присутності зазначених осібслідчий відкриває й оглядає затриману кореспонденцію. Огляд та виїмкапоштово-телеграфної кореспонденції провадяться в присутності понятих виключно зчисла працівників поштово-телеграфної установи, що пояснюється необхідністюзабезпечення таємниці листування, захисту приватного життя людини інерозголошення конфіденційної інформації.
Упевнившись у тому, що кореспонденція не стосується справи,слідчий дає розпорядження про її відправку адресату, або про її затримання довизначеного ним терміну. Відповідно до ст. 186 КПК України при виїмці можутьбути вилучені лише предмети і документи, які мають значення у справі абозаборонені законом до обігу.
У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказовезначення, слідчий провадить виїмку відповідної кореспонденції або обмежуєтьсязняттям копій з відповідних відправлень.
Про кожен випадок проведення огляду, виїмки або затриманнякореспонденції слідчий складає протокол. У протоколі повинно бути вказано, якісаме відправлення були оглянуті, що з них вилучено і що повинно бути доставленоадресату або тимчасово затримано, з яких відправлень зняті копії.
Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується після закінченнятерміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчийскасовує арешт, накладений на кореспонденцію, коли у здійсненні цих заходіввідпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі їїпрокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України.
 Такимчином, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналівзв’язку мають наступні процесуальні особливості:
Ø  За наявності підстав,передбачених частиною першою 187 статті КПК України, слідчий за погодженням зпрокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцемпровадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняттяінформації з каналів зв’язку.
Ø Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріалисправи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, післячого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову пронакладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку абопро відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бутивнесено подання прокурором.
Ø У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаютьсякримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище,ім’я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адресацієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт,термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв’язку, на якупокладається обов’язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про цеслідчого.
Ø У постанові про зняття інформації з каналів зв’язку зазначаютьсякримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище,ім’я та по батькові особи, з каналів зв’язку якої має зніматись інформація,точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімаєтьсяінформація, назва установи, на яку покладається обов’язок знімати інформацію іповідомляти про це слідчого.
Ø Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняттяінформації з каналів зв’язку направляється слідчим начальнику відповідноїустанови, для якого вона є обов’язковою.
Ø Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімаєінформацію з каналів зв’язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.
Ø Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується, а зняттяінформації з каналів зв’язку припиняється після закінчення терміну,встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовуєарешт накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналівзв’язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закриттікримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченомустаттею 255 КПК України.
Ø  Постанова виноситься врежимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства абооперативно-розшукової діяльності.
Ø Накладення арешту на кореспонденцію має на меті її огляд і виїмку,якщо вона має значення для розслідуваної справи. Арешт може бути накладено накореспонденцію підозрюваного, обвинуваченого і зв’язаних з ним осіб, причому якна таку, що надходить на адресу певної особи, так і на ту, що відправляєтьсяпевною особою [42, с.127].
1. Питання про строк, на який накладається арешт накореспонденцію, вирішується слідчим залежно від обставин справи.
2. У постанові слідчого зазначаються, зокрема, підстава длянакладення арешту, яка саме кореспонденція підлягає арешту, на яку установузв’язку покладається її виконання, хто буде провадити огляд і виїмкукореспонденції.
3. Виїмка кореспонденції проводиться у присутності начальникапоштово-телеграфної установи і співробітника, який здійснює операції з данимвидом кореспонденції. Вони виконують роль понятих.
Закон не передбачає присутності понятих з числа сторонніх осіб,щоб виключити можливість розголошення факту накладення арешту накореспонденцію, а також непотрібного ознайомлення сторонніх осіб з її змістом.
4. У протоколі огляду і виїмки кореспонденції необхідно зазначити,яка саме кореспонденція була оглянута і яка вилучається для приєднання досправи.
5. Слідчий вправі і не вилучати кореспонденцію, а зафіксувати впротоколі огляду її зміст або зняти з неї копію. Якщо кореспонденція ніякогозначення для справи не має, вона надсилається адресату, але в протоколі цеповинно бути відображено.
6. Постановаслідчого про скасування арешту на кореспонденцію санкції прокурора не потребує.Вона надсилається безпосередньо поштово-телеграфній установі для виконання.

Розділ 3. Організаційні, тактичні та психологічні особливостінакладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку .
3.1.Організаційні особливості накладання арешту на
кореспонденціюі зняття інформації з каналів зв’язку
Припідготовці накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналівзв’язку варто мати на увазі, що дані слідчі дії проводяться в рамках тактичнихоперацій, під якими розуміються комплекси слідчих дій, оперативно-розшукових,організаційно — технічних і інших заходів, спрямованих на досягнення конкретнихтактичних цілей.
Томупідготовка до проведення накладання арешту на кореспонденцію і зняттяінформації з каналів зв’язку включає:
1.Визначення задач накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку.
2.Аналіз доказової інформації, що орієнтує, спрямованої на з’ясування зведень проосіб, що до яких проводиться слідча дія, про приміщеннях, де передбачаєтьсяпровести слідчу дію, вивчення
розташуваннябудинків, у яких знаходяться ці приміщення.
3.Попереднє визначення інформації, яка цікавить слідство.
4.Провокування запідозрених на передачу інформації.
5.Одержання санкції на проведення накладання арешту на кореспонденцію і зняттяінформації з каналів зв’язку .
6.Визначення оптимального часу проведення накладання арешту на кореспонденцію ізняття інформації з каналів зв’язку
7.Формування й інструктаж слідчо-оперативної
групи,що проводить слідчу дію.
8.Матеріально-технічне забезпечення проведення накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку і
організаціяйого охорони.
9.Підготовка комплекту процесуальних і інших документів.
Упершу чергу необхідно визначити послідовність дій, що передують проведеннюнакладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.Так,наприклад, нерідка ситуація, коли інформація передається своїм родичам або знайомим,а достатніми доказами цього для одержання санкції на проведення накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку слідчий не має.
Якправило, необхідною умовою ефективності накладання арешту на кореспонденцію ізняття інформації з каналів зв’язку є якісна оперативна інформація, у якійможуть бути дані :
 -про час передачі інформації, що цікавить слідство;
 -про канал звязку;
Робочий етап накладання арешту на кореспонденцію і зняттяінформації з каналів зв’язку. Після проведення реалізації старші групи — слідчий і оперативний співробітник доповідають про виконання поставлених задач,пояснюють причини, по яких той або інший напрямок роботи не виконано. При цьомувиробляється аналіз роботи кожної такої групи з відображенням допущених помилокабо, навпаки, прийняття вдалих або нестандартних рішень. Це дозволяє якіснопроводити навчання членів слідчо-оперативної групи, і в першу чергу молодихспівробітників, виключає повторення допущених помилок. Під час обговоренняплану реалізації приймається рішення про тактику, способах і часі реалізації.Далі слідчий у присутності понятих з числа співробітників пошти, а принеобхідності — і з участю спеціаліста, в установі зв’язку провадить оглядкореспонденції. Вилучення не є обов’язковим. У присутності зазначених осібслідчий відкриває й оглядає затриману кореспонденцію. Огляд та виїмкапоштово-теле­графної кореспонденції провадяться в присутності понятих виключноз числа працівників поштово-телеграфної установи, що пояснюється необхідністю забезпеченнятаємниці листування, захисту приватного життя людини і нерозголошенняконфіденційної інформації.
Процесуально-криміналістичне документування результатів накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку. Про коженвипадок проведення огляду, виїмки або за­тримання кореспонденції слідчийскладає протокол. У протоколі повинно бути вказано, які саме відправлення булиоглянуті, що з них вилучено і що повинно бути до­ставлено адресату аботимчасово затримано, з яких відправлень знято копії.
Отже, основним способом фіксації проведених накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку є складання протоколу цієїслідчої дії у відповідності з вимогами ст. 85 та ст. 188 КПК України.Додатковими способами фіксації є застосування фото, кіно, відео-зйомки.
Протокол накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку складається з двох примірників та містить вступну, описову тазаключну частини.
У вступній частині протоколу зазначається: коли, де і кимскладений протокол, прізвище, звання або класний чин посадової особи, якапроводила цю слідчу дію, підстави для накладання арешту на кореспонденцію ізняття інформації з каналів зв’язку; особа, у якої проводився обшук або виїмка,хто брав участь у проведенні слідчої дії, прізвища та адреси понятих, відміткапро роз’яснення понятим їх прав та обов’язків.
В описовій частині протоколу містяться: відомості про виявленуінформацію. Інформація виявлена в ході проведення накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку пред’являється спочаткупонятим, після чого детально описуються у протоколі. З носія інформації можутьзніматися копії, проводити його фотографування.
У заключній частині зазначаються: відомості про використання технічнихзасобів під час проведення накладання арешту на кореспонденцію і зняттяінформації з каналів зв’язку; їх назва, марка, тип використа­ної фото-, кіно-,відеоплівки; заяви та зауваження присутніх під час накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку на дії слідчого; переліквилучених предметів, документів.
Обидва примірники протоколу та опис вилучених предметів підписуютьслідчий, поняті та інші запрошені учасники слідчої дії. Протокол накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку є джереломдоказів тільки у тих випадках, коли він складений із дотриманням усіх вимогзакону.
Фотознімки,кіно- та відеострічки, фонограми, голограми, схеми, плани та малюнки додаютьсядо протоколу.
Результати технічного документування телефонних розмов чи зняттяінформації з технічних каналів зв’язку можуть мати значення доказів у справіпри відповідності їх умовам належності до справи, допустимості тадостовірності.
Допустимими до використання як доказ можуть бути лише такіматеріали, які одержані суб’єктом, уповноваженим на здійснення відповідної дії,одержані з винесеним відповідно до закону рішен­ням голови апеляційного суду чийого заступника, одержані з дотриманням гарантованих Конституцією Українигарантій недоторканності особистого життя людини і таємниці телефонних та іншихрозмов (чинним законодавством України не передбачено фіксування розмов людейвіч-на-віч без посередництва технічного каналу зв’язку і т. д.), самі матеріаливсебічно досліджені, в тому числі експертами, і є достовірними, немає ніякихсумнівів щодо наявності ознак монтажу.
Для визначення достовірності фактичних матеріалів технічногодокументування може бути призначена криміналістична, а саме експертизаматеріалів та засобів звукозапису, основною метою якої є ідентифікація засобівзвукозапису (відеомагнітофона, магнітофона, диктофона та ін.), щовикористовувались для отримання фонограм, ідентифікація особи за голосом тамовою на фонограмі, вирішення питань, пов’язаних з технологією виготовлення фонограм,вирішення питань, пов’язаних зі встановленням особливостей звуковогосередовища, в якому проводився запис фонограми, та умов запису.
Для ідентифікації засобів звукозапису на дослідження надається самзасіб (магнітофон, відеомагнітофон, відеокамера, диктофон) та фонограма.
Для ідентифікації осіб за мовою чи голосом, записаними нафонограмі, експерту як порівняльні зразки надаються фонограми, на яких їхнямова записана у формі бесіди (допиту, очної ставки тощо).
Фонограма повинна бути без сторонніх звуків чи шумів, з достатнімрівнем запису, виготовлена на якісній апаратурі та матеріалах (відеокасетах,компакт-касетах), що відповідають установленим стандартам, з невеликим терміномвикористання. Вимова має бути чіткою, розбірливою. Для запису зразків бажанозалучати експерта (спеціаліста). Експертові надається також протоколпрослуховування фонограм.
Для вирішення неідентифікаційних завдань експертові надається самафонограма. Для встановлення факту монтажу фонограми вказуються відрізки запису,щодо яких є дані, що вони вмонтовані.
Якщо вирішуються питання, пов’язані з дослідженням ознак звуковогосередовища, в якому проводився запис, експертові слід надати опис цьогосередовища, а також експериментальні записи звуків із тих джерел, якістворювали звукове середовище, на фоні якого, за припущенням слідчого (суду),проводився досліджуваний запис.
Експертиза матеріалів та засобів звукозапису може дати відповідіна такі запитання:
Кому з числа перелічених осіб належать окремі вислови, щомістяться на фонограмі?
Чи є голос, зафіксований на фонограмі, голосом конкретної особи?
Дана фонограма є оригіналом чи копією?
Чи провадився запис безперервно?
Чи зазнавала змін дана фонограма?
Які є ознаки механічного та електронного монтажу на фонограмі?
Чи велась зафіксована на фонограмі розмова по телефону?
Який номер телефону набирався під час запису?
Фонограма записана у замкнутому чи відкритому акустичномусередовищі?
Яким було взаєморозташування співбесідників відносно мікрофона?
Що є джерелом звуків, зафіксованих на фонограмі?
Чи є джерелом звуку поданий на дослідження конкретний предмет(мається на увазі предмет, який може звучати) ?
Чи походять звуки на поданих фонограмах з одного джерела?
Якими є тип, модель двигуна, робота якого зафіксована нафонограмі, та чи має він якісь дефекти?
Записане джерело звуку перебувало в нерухомому стані чи в русі?
Якою є швидкість руху джерела звуку?
На даному магнітофоні (відеомагнітофоні, диктофоні) записанафонограма?
На одному чи на різних магнітофонах (диктофонах, відео-магнітофонах)виготовлено дані фонограми (відеофонограми)?
На одному чи на різних магнітофонах виконані конкретні фрагментифонограми?
На одному чи на різних диктофонах проводився запис фонограми та їїстирання на конкретних ділянках?
Чи використовувався для запису фонограми конкретний технічнийзасіб (мікрофон, адаптер тощо) ?
Матеріали технічного документування, стосовно яких виникаютьсумніви щодо їх достовірності, використанню в доказуванні не підлягають.

3.2. Тактичні тапсихологічні особливості накладання арешту на
кореспонденцію ізняття інформації з каналів зв’язку .
Опрацювання теорії криміналістичної тактики вимагає визначеннязмісту і місця психологічного впливу у тактич­ному прийомі. Змістпсихологічного впливу в тактичному прийомі полягає у наступному:
1) тактичний прийом є носієм психологічного впливу;
2) психологічний вплив завжди трансформується в тактичний прийом.
Слідчий або суддя є особою, яка впливає на процес обмінуінформацією при спілкуванні. Використання тактичних прийомів дозволяє досягти метипроцесуальної дії.
До групи нонвербальних процесуальних дій, які застосовуються дляодержання інформації від речей, можуть бути віднесені накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку. Під час провадження такихдій відсутня безпосередня взаємодія (або вона не є основною) між слідчим(суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою). Тут існують фактичнодва види взаємодії:
1) ретроспективна взаємодія між особою, яка вчинила злочин, іречами (матеріальними об’єктами). При такій взаємодії виникають зміни у речах;
2) взаємодія між слідчим (суддею) і зміненими речами. Здійснюєтьсявнаслідок використання тактичних прийомів, які сприяють одержанню інформаціїпро характер злочину і особу злочинця.
Психологія застосування тактичних прийомів при одержанніінформації від речей припускає уявний аналіз, який дозволяє відносити сприйнятедо об’єктів, що мають зна­чення у справі. У цьому зв’язку слідчому істотнудопомогу може надати рефлексивне мислення (імітація мислення і дій суб’єктаспілкування).
Під час накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку слідчий повинен правильно використовувати можливостірефлексивного мислення. Це означає, що він мусить уявляти, не як би він самдіяв на місці злочинця, а з урахуванням психофізіологічних особливостей ісоціального статусу злочинця уявити його дії в процесі передачі інформації чиїї шифруванні.
Використаннярефлексивного мислення є важливою умовою визначення напряму пошуку інформації,збирання доказів, обрання тих чи інших тактичних прийомів накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку. Імітація мислення і дійзлочинця не тільки поширюється на факт вчиненого злочину, а й дозволяєприпускати його майбутні дії — знищення чи приховування слідів, посилання нафальшиве алібі, фальсифікацію доказів, інсценування події.
Упсихологічних основах накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку сполучаться дві протилежні форми діяльності: робота слідчого попошуку і виявленню інформації, що мають значення для справи, і дії (прагнення)особи, на кореспонденцію якої накладений арешт спрямовані на те, щобперешкодити виявленню цієї інформації.
Домінуватиповинна психологічна установка слідчого. В основі інформації, отриманої якпроцесуальним, так і оперативним шляхом, на основі аналізу й особистихспостережень слідчий моделює психологічний вигляд особи, на кореспонденцію якоїнакладений арешт і, з огляду на його установки, схильності, навички, прагневизначити, де і як у даній обстановці він може передавати інформацію, що маєвідношення до справи.
Наприклад,до проведення накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналівзв’язку в родині повинні бути отримані і проаналізовані зведення:
1)про психологічний вигляд особи, на кореспонденцію якої накладений арешт ічленів його родини, особливо про ступінь їхнього самовладання;
2)про рівень культури особи, на кореспонденцію якої накладений арешт і членівйого родини, про інтереси, звички;
3)про професії як основні, так і побічних, про хобі;
4)про образ і розпорядок життя;
5)про те, до кого найбільш розташована особа, на кореспонденцію якої накладенийарешт, хто, крім неї, може знати про інформацію яка цікавить слідство.
Важливоправильно представити психологічний портрет особи, на кореспонденцію якоїнакладений арешт для щоб уявляти про її можливості приховувати інформацію.Найчастіше злочинець вибирає для приховання інформації такий спосіб, щоздається йому надійним з позиції його професії, життєвого досвіду, звичнихуявлень. Це може бути як специфічний жаргон, так і прихований текст якийнаписаний речовиною яка виявляється тільки під УФ- променями.
Длятого щоб приховати інформацію і стомити тих, хто її знімає, деморалізувати їх«невдачами», злочинці і їхні співучасники прибігають до передачіпомилкової інформації.
Учасникизлочинної групи нерідко користуються одними способами передачі і прихованняінформації яка цікавить слідство. Це важлива психологічна обставина повиннавраховуватися при накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку у членів злочинних організацій.
Убудь-якому випадку варто виходити з того, що злочинець, припускаючи можливістьнакладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку,ґрунтовно до цього підготувався.
Психологіянакладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язкумістить у собі вміння моделювати дії злочинця, а також формування твердоїустановки, що цілеспрямована, планомірна, методична діяльність слідчого увінчаєтьсяуспіхом, тобто інформація, що має значення для справи, буде знайдена.

3.3.Участь спеціаліста в накладанні арешту на кореспонденцію і
зняттяінформації з каналів зв’язку .
Як було вже зазначено, огляд кореспонденції провадиться зарішенням суду в установі зв’язку з участю понятих із числа службовців цієїустанови, а при необхідності — із участю спеціаліста. У присутності зазначенихосіб слідчий відкриває й оглядає затриману кореспонденцію.
Яка жнеобхідність залучення спеціаліста при проведенні накладання арешту накореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку ?
Перш ніж почати відповідь на це питання необхідно визначити хтотакий спеціаліст і яку допомогу він може надати слідчому при проведенні такихслідчих дій, як накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку.
Спеціаліст- це особа яка володіє спеціальними знаннями, які необхідні при провадженніслідчих дій, можуть відноситись до будь-якої галузі знань — науки, техніки,мистецтва або ремесла. Закон дозволив залучення спеціаліста з метою розширенняпрактичних можливостей слідчого по справі. Спеціаліст на основі своїх фаховихнавичок, знань сприяє виявленню, закріпленню і вилученню доказів, шляхомнадання слідчому консультативної допомоги при проведенні певної процесуальноїдії, про що зазначається в протоколі цієї дії.
Питання,які будуть вирішені спеціалістом, повинні виходити за межі загальноосвітньоїпідготовки, життєвого досвіду слідчого. Тобто, спеціаліст залучається, коли длядослідження потрібні спеціальні знання, якими володіють вузьке коло осіб, бо вониє результатом тривалої професійної підготовки, фахових навичок. Спеціальнізнання, необхідні при провадженні слідчих дій, можуть відноситись до будь-якоїгалузі знань — науки, техніки, мистецтва або ремесла. Виключення складають лишеправові знання, якими повинні володіти слідчі. Перед спеціалістом не слідставити питання, які не потребують спеціальних знань, вони повинні такожвирішуватись самими слідчими. Наприклад, чи є вина особи з каналів зв’язку якоїзнята інформація і.т. п.
У літературі є різні поняття, але досі немає єдиного ро­зуміння«спеціальних знань». Наприклад, М.С. Строгович вважає, що спеціальними знання єлише наукові знання.
Деякі автори вважають, що при проведенні слідчих дій можливе використанняне тільки наукових знань, а й інших, набутих особою в результаті професійноїспеці­альної підготовки.
О.О. Ейсман зазначає, що «це знання не загальнові­домі, незагальнодоступні, які не мають масового поши­рення, це знання, якимикористується обмежене коло спе­ціалістів, якими не користуються адресатдоказування (слідчий, суд, учасники процесу та ін.)».
Повніше визначення поняття «спеціальні знання» дає Г. М.Надгорний: «Спеціальні знання — це питання, що не відносяться дозагальновідомих, що утворюють основу професійної підготовки з наукових,інженерно-технічних і виробничих спеціальностей, а також незагальновідомізнання, потрібні для здійснення якихось інших видів діяльності».
Серед інших визначень «спеціальних знань» найбільш вдале дають В.К. Лисиченко та В. В. Циркаль: «це неза­гальновідомі в судочинстві наукові,технічні і практичні знання, надбані в результаті професійного навчання чироботи з визначеною спеціальністю особою, залученою як спеціаліст чи експерт зметою допомоги слідчому чи суду з’ясуванні обставин справи або дачі висновків зпитань, для вирішення яких потрібне їхнє використання» [27, с.19].
Це визначення, на відміну від інших, наведених вище, відображаєюридичний характер поняття спеціальних знань, які використовуються в слідчій ісудовій практиці.
Длябільш ефективного використання необхідних знань спеціалістом при проведенніслідчих дій потрібно забезпечити необхідним обладнанням, що відповідаєсучасному рівню розвитку та досягнення науки і техніки. Наприклад пристроєм дляпрослуховування розмов по мобільному телефону, програмне забезпечення длякомп’ютера, яке дозволяє обробляти чи розшифровувати інформацію зняту з каналузв’язку. З метою усунення можливих недоліків при проведенні слідчих дій, слідзалучати до їх виконання кваліфікованих спеціалістів з відповідним професійнимрівнем у даній галузі знань.
Спеціалістпри проведенні накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку необхідний, у разі якщо інформація у листі написана невидимимбарвником, для виявлення прихованого тексту.
Доцільнозалучати спеціалістів для надання діагностичної інформації по почерку особиадресата, як що адресат невідомий. Допомога спеціаліста необхідна і прифіксації накладання арешту. на кореспонденцію і зняття інформації з каналівзв’язку. У разі виявлення документів чи предметів, що мають доказове значення,слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або обмежується зняттямкопій з відповідних відправлень. Слідчий прослуховує чи іншим відповіднимспособом вивчає зміст знятої інформації, про що складає протокол, спеціалістпри цьому допомагає слідчому з технічної сторони, а саме звукозапис,фототографуваня і відеозапис.
Привиявленні в інформації даних, що мають доказове значення, в протоколівідтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановоювизнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи.
Крімтехнічної сторони допомоги спеціаліста, необхідна допомога яка має іншийхарактер, наприклад, як що інформація передається специфічною термінологією якапритаманна особам які відбували покарання в місцях позбавлення волі або якікористуються науковою термінологією, яка притаманна фахівцям певної галузізнань.
Отже,підводячи підсумки по цьому питанню необхідно сказати, що дослідження інформації,знятої з каналів зв’язку, у необхідних випадках проводиться з участюспеціаліста, який надає допомогу у технічному плані для підключення до каналузв’язку та розшифруванні закодованої інформації, для виявлення прихованоготексту надання діагностичної інформації про особу адресата, а також длядопомоги при фіксації результатів слідчої дії.

Висновок
В даній дипломній роботі ми проаналізували правові,теоретичні, практичні та психологічніособливості накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналівзв’язку.
Накладання арешту на кореспонденцію і зняттяінформації з каналів зв’язку це слідчі дії, які мають багато процесуальнихособливостей, тому щоб інформація, яка отримана в ході їх проведення маладоказове значення, слідчому необхідно ці особливості враховувати.
Для проведення цих слідчих дій слідчий повинензаздалегідь підготуватися виходячи з особливостей обставин справи та особи накореспонденцію якої накладений арешт, організація слідчої дії має багатоособливостей, які має враховувати слідчий.
Психологія застосування тактичних прийомів при накладання арештуна кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку припускає уявнийаналіз, який дозволяє відносити сприйняте до об’єктів, що мають зна­чення усправі. У цьому зв’язку слідчому істотну допомогу може надати рефлексивнемислення (імітація мислення і дій суб’єкта спілкування).
Упсихологічних основах накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації зканалів зв’язку сполучаться дві протилежні форми діяльності: робота слідчого попошуку і виявленню інформації, що мають значення для справи, і дії (прагнення)особи, на кореспонденцію якої накладений арешт спрямовані на те, щобперешкодити виявленню цієї інформації. Домінувати повинна психологична установка слідчого. Тому нами булорозроблені деякі психологічні особливості проведення цих слідчих дій.
Також,необхідно відмітити значення участі спеціалістів при проведенні накладанняарешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку. Залученнякваліфікованих спеціалістів, та забезпечення їх сучасною технікою дляпроведення цих слідчих дій покращить якість та швидкість їх проведення.
Дана дипломнаробота буде корисною як в науково-пізнавальному процесі так і при підготовці таперепідготовці фахівців слідчої спеціалізації.
Список використаної літератури
1.    Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної РадиУкраїни 28 червня 1996 р.- К.: Преса України, 2000. – 80с.
2.    Кримінально — процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року(зі змінами на 1 червня 2003 року)
3.    Проект кримінально — процесуального кодексу України від 19. 05.03р.
4.    Кримінальний кодекс України.
5.    Закон України “Про міліцію”, ВВР ,1991,№4.
6.    Закон України “Про организаційно-правові основи боротьби зорганізованою злочинністю”, ВВР,1993,№35.
7.    Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь вкримінальному судочинстві”, ВВР, 1994, № 11.
8.    Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданоїгромадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,прокуратури і суду”.ВВР,1995,№1.
9.    Біленчук П. Д., Перкін В. І. Тактичні прийоми, тактичні комбінаціїта тактичні опе­рації в розслідуванні злочинів — Київ, 1996.
10.   Біленчук П. Д.,Гель А. П. Основи криміналістичної тактики — Вінниця, 2001.
11.   Белкин А.Р. Теориядоказывания. — М.: Норма, 1999. — С. 186.
12.   Коваленко Є.Г.Кримінальний процес України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
13.   Коновалова В. Е. Проблемылогики и психологии в следственной тактике.— К., 1970,— С. 75.
14.   Криминалистика: Краткаяэнциклопедия /Под ред. Р.С. Белкина. — М.,1993.
15.   Криминалистика/Под ред. Р.С. Белкина, В.П. Лаврова. — М.,1988.
16.   Криминалистика/Под ред. Р.С. Белкина, И.Н. Лузгина. — М.,1980.- Т.2.
17.   Криминалистика/Под ред. Р.С. Белкина.- М.,1979.-Т.1.
18.   Криминалистика/Под ред. Р.С.Белкина. — М., 1999.
19.   Криміналістика/Під ред. П.Д.Біленчука. — К., 2001.
20.   Криминалистика/Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я.Драпкина. -М.,1994.
21.   Криминалистика/ Под ред. И.Ф. Крылова. — Л.,1992.
22.   Криминалистика/Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. — М.,1988.
23.   Криминалистика/Под ред. А.Г. Филиппова, А.Ф. Волынского.-М.,1998.-Т.1.
24.   Криминалистика./Под ред. Н.П. Яблокова, В.Я. Колдина.- М., 1990.
25.   Криминалистика./Под ред. Н.П. Яблокова. — М.,1996.-Т.1.
26.   Ларин А.М. Работаследователя с доказательствами. — М., 1966.
27.   Лисиченко В.К., ГулкевичЗ.Т. Документирование производства следственных действий //Криминалистика исудебная экспертиза. — № 35. — К., 1987.
28.   Петрухин И.Л., БатуровГ.П., Морщакова Г. Г. Теоретические основы эффективности правосудия. — М.,1979. — С. 243-244.
29.   Селиванов Н.А.Вещественные доказательства. — М., 1971. — С. 9
30.  Дулов А. В. Основы психологического анализана предварительном следствии. — М., 1973.
31.  Афанасьев В. Г. Социальная информация иуправление обществом. –М., 1975.
32.  Пойа Д. Математика и правдоподобныерассуждения. — М.,1975.
33.  Гранат И. Л. О моделировании ситуаций, порождающихпотребность в даче правдивых показаний // Вопросы криминалистической методологии,тактики и методики расследования. — М.,1993.
34.  Лефевр В. А. Конфликтующие структуры. — М., 1967.
35.  Васильев А. Н. Криминалистика. — М., 1971.
36.  Ароцкер П. Е. Использование данныхкриминалистики в судебном разбиратель­стве. — М… 1964.
37.  Ратинов А. Р. Судебная психология дляследователей. М., 1967.
38.  Ратинов А. Р. Теория рефлексивных игр вприложении к следственной практике // Правовая кибернетика. – М. 1970.
39.   Селиванов Н.А.Современное состояние криминалистической техники и пути ее развития //Вопросыкриминалистики. — М., 1962. — № 6. — С. 211-212.
40.   Тертышник В.М., СлинькоС.В. Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних делпри расследовании преступлений. — Харьков, 1995. — С. 32.
41.   Тертишник В. М.,Слинько С. В. Теория доказазательств. с.39, 90-94.
42.   Тертишник В.М. //Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України.-К.: А.С.К., 2002.- 1056 с.- (Нормативні документи та коментарі).