Державна політика регулювання зайнятості світовий досвід та вітчизняна практика. ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Сутність зайнятості 5 Розділ 2. Форми та види зайнятості. Їх характеристика 10 Розділ 3 Державна політика регулювання зайнятості 3.1 Основні методи та заходи регулювання зайнятості, їх характеристика та особливості застосування в різних економічних системах 18 3.2
Аналіз зарубіжного досвіду регулювання зайнятості 3.3 Аналіз та особливості регулювання зайнятості в Україні 28 Висновок 37 Список використаної літератури 41 Вступ Проблема регулювання ринку праці тісно пов язана з визначенням доцільності і можливості державного впливу на економіку взагалі.
Згідно з основними положеннями класичної економічної теорії ринковій економіці завдяки властивим їй внутрішнім силам притаманна повна зайнятість, яка досягається автоматично . Тому державне втручання в її функціонування недоцільне. Але велика економічна депресія кінця 20-х – початку 30-х років ХХ століття показала, що можлива ситуація, коли безробіття досягає величезних масштабів
і триває досить довго. Саме в цих умовах виникла кейнсіанська економічна теорія, яка на відміну від класичної теорії, визнає необхідним здійснення державної стабілізаційної політики. Центральною проблемою аналізу Дж. Кейнс зробив саме зайнятість і як кінцеве завдання – з ясування чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів . Він доводить, що головною причиною падіння рівня зайнятості
є зниження сукупного попиту, для збільшення якого і потрібне державне втручання в економіку. Правоту кейнсіанської точки зору продемонстрував не тільки досвід виходу США з економічної депресії, а й подальша економічна практика багатьох країн з ринковою економікою. Можливість і доцільність державного втручання в функціонування ринкової економічної системи цілком поширюється і на її складову – ринок праці. У сучасній вітчизняній економічній літературі дана точка
зору не піддається сумніву, а проблема державного регулювання ринку праці йзайнятості перебуває під пільною увагою дослідників. Різноманітні її аспекти розглядалися українськими економістами С. Бандуром, Е. Лібановою, І. Петровою, Т. Заяць, Г. Купаловою. Проте певні аспекти цієї багатогранної проблеми ще недостатньо вивчені. Йдеться, зокрема, про закономірності функціонування, методи засоби,
інструменти регулювання, їх зміст, взаємозв язок. Недостатньо вивчалася така проблема, як інституційні засоби регулювання ринку праці. Більш глибокого теоретичного аналізу потребує механізм забезпечення збалансованості, послідовності застосування різноманітних засобів державного регулювання зайнятості, їхнього взаємозв язку. Розгляд цієї проблеми має не тільки суто теоретичне, а ще й велике практичне
значення. В Україні настав новий етап ринкових перетворень, розвитку державного управління та інституційного облаштування економіки, включаючи ринок праці, що неможливе без участі наукової громадськості. Теоретичний аналіз різноманітних аспектів державного регулювання ринку праці матиме велику практичну користь і допоможе вдосконалити систему регулювання ринку праці і зайнятості, уникнути помилок. Предметом курсової
є економічні відносини які виникають в процесі реалізації державної політики регулювання зайнятістю. В якості обєкта курсової роботи виступає безпосередньо державна політика регулювання зайнятістю. Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема. Розділ 1. Сутність зайнятості Перш ніж розглядати сутність такої економічної категорії як зайнятість необхідно дослідити умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника.
Формування сукупного працівника є закономірністю історичного розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натурального домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кінцевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою простого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.
Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-економічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно взаємопов язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту. Умовами формування сукупного працівника є єдина виробнича мета, що ґрунтується на спільних економічних інтересах і потребах колективна праця,
її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва. На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і безсиллям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала природна колективність – сім я, плем я. Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови формування
і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес характеризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спеціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і одиничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбінацією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного
зв язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частковому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного. У зв язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо.
Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональних корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждержавний рівень. Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід ємно пов язаний
із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці. За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник – це результат розвитку продуктивних сил, а з другого – його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності
на засоби виробництва, межами того чи іншого господарства общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо . Трудовий потенціал – це потенціал робочого часу населення. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корисних характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи іншого регіону, його господарськими, історичними, демографічними, етнічними особливостями.
Трудовий потенціал – це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї категорії. Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є населення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою працездатні пенсіонери та деякі інші. Трудовий потенціал не слід пов язувати лише з кількістю носіїв робочої сили.
Поліпшення якісних характеристик збільшує трудовий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного населення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи. Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних
і моральних цінностей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що ґрунтується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією. Отже, трудовий потенціал як соціально-економічне явище
функціонує у суперечливій єдності об єктивних і суб єктивних чинників. На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів належать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах. Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як органічна цілісність, в якій окремі робітники
організовані та пов язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарювання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивідуальних працівників. Вона перетворює характеристики, що є недоліками часткового робітника, на достоїнства і переваги. До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпосередньо діють на предмет праці, а й
ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації суспільного виробництва, тобто виконують певну його функцію. Важливою складовою частиною сукупного працівника є наукові працівники. Це зумовлено перетворенням науки на безпосередньо продуктивну силу суспільства, зростанням її ролі у виробничому процесі. Таким чином, структура сукупного працівника визначається структурою національної економіки, ступенем розвитку й проникнення науки у виробництво, процесами комбінування
і спеціалізації праці тощо. Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість – це діяльність громадян, пов язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів
до існування. Таким чином, зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту національного доходу . Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер
їхніх взаємозв язків. Згідно із законом України Про зайнятість населення до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня тижня на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб,
зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об єднаннях громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку
та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Отже, соціальна сутність зайнятості відображає потребу
людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Розділ 2. Форми та види зайнятості. Їх характеристика Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньо- виробничими відносинами. В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди
на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та
її ефективності. Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати.
Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори. Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності
оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць
і трудових ресурсів. Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов. Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання фондо-
і енергоозброєність робітників організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об єктах колективної або приватної власності без розпорядження
її індивідуальною частиною особиста праця на об єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником робота на орендованих засобах виробництва робота в спільному підприємстві надомна праця громадська робота тощо. Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.
Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв язків тощо. Перехід до ринкових відносин в
Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на усереднену людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення. Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є частка трудоактивного населення в кількісній і якісній оцінці в структурі населення регіону регіональний рівень безробітних виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні рівень заробітної плати, сукупного
доходу на одного зайнятого в регіоні показники міграційних процесів місто – село між регіонами в середині галузей і сфер зайнятості регіону . Конвенція Міжнародної організації праці 1988 р. про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної
соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств,
застосування гнучких режимів праці скороченого робочого дня, роботи дома та ін що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном сприяння з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві. У реалізації цих заходів особливе місце належить державним
і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств. Зворотнім поняттю зайнятість є поняття безробіття . Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його
вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Кейнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.
Сутність іншого пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за допомогою бірж праці, перекваліфікації тощо з єднає безробітного з вільним робочим місцем. Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного
віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку трудового доходу , зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї. Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії спеціальності , кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією.
У разі неможливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підвищити кваліфікацію з урахуванням його здібностей, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання. Безробіття характеризується двома основними показниками рівнем і тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працездатного населення такого, що живе переважно на доходи від своєї праці
Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліками цього показника є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, занижує офіційний рівень безробіття. Приховування інформації про зайнятість, наприклад у тіньовій економіці, завищує показник безробіття.
Тому для його оцінки треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протягом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття. Рівень безробіття прямо пропорційний рівню звільнення показнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу і обернено пропорційний рівню працевлаштування показнику частки безробітних, які щомісячно знаходять роботу . Розрізняють природне і вимушене безробіття.
Природне безробіття є добровільним і фрикційним. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Фрикційне безробіття пов язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характерний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому. Свобода вибору виду і місця діяльності є об єктивною передумовою фрикційного безробіття.
Щоб запобігти цьому, ринок робочої сили повинен своєчасно забезпечувати продаж і купівлю робочої сили. Рух кадрів – неодмінна умова сучасного виробництва. Працівники можуть на деякий час відволікатись від безпосередньої участі у виробничому процесі пошук нового місця роботи, пов язані з цим просторові переміщення, час на навчання і перепідготовку, народження і догляд за дитиною тощо .
Така незайнятість – цілком нормальне явище, що супроводжує кадрові переміщення. Важливо лише, щоб це відволікання не було надто тривалим і не охоплювало б одночасно великі маси людей. Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон юнктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах негнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується,
то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застійне безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особистості. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.
Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях сільське господарство, будівництво, туризм тощо . Технологічне безробіття пов язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва. Конверсійне безробіття пов язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням. Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників,
чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту. Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структурних змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання,
а то й зміни місця проживання. Тому структурне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне. Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов язане з дефіцитом попиту. Безробіття пов язане не лише з кількістю робочих місць, а й з якісними
параметрами пропорції сукупний працівник – система робочих місць . Наприклад, структурне безробіття не виключає наявності великої кількості вакансій. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її – надзайнятість – становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої
сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах – боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки,
є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства. Розділ 3 Державна політика регулювання зайнятості3.1 Основні методи та заходи регулювання зайнятості, їх характеристика та особливості застосування в різних економічних системах Розглянемо на чому ґрунтується механізм економічного регулювання зайнятості в економічних
системах. Відповідно до основних положень сучасних економічних теорій обсяг зайнятості формується під впливом взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції. У разі їх взаємодії настає ситуація, за якої вони зрівнюються на рис.3.1 криві сукупного попиту і сукупної пропозиції перетинаються , настає рівновага досягаються рівноважні ціна і обсяг зайнятості . На рис. 3.1 точка перетину цих кривих рівноважна точка визначає рівноважний рівень
цін Р, рівноважний реальний обсяг національного виробництва Q і рівноважний обсяг зайнятості Е. Але, як вважають сучасні прихильники кейнсіанської економічної теорії, сукупному попиту притаманна властивість до зміни під впливом нецінових факторів 2, с. 178 . До таких нецінових факторів, що можуть вплинути на зміну сукупного попиту, належать зміни у споживчих витратах населення, інвестиційних витратах фірм, державних витратах на закупівлю суспільних благ та
витратах на чистий експорт. У графічному вигляді відбудеться зсув кривої сукупного попиту. Коли вона посунеться праворуч при тому самому рівні цін, то це ілюструватиме збільшення сукупного попиту, що супроводжується збільшенням реального обсягу національного виробництва, який готові купити всі споживачі, а отже підвищенням рівня зайнятості. І навпаки її зсув ліворуч за інших рівних умов свідчитиме про зменшення сукупного попиту, а отже, про
зниження рівня зайнятості. В цьому контексті однією з найгостріших проблем у нашій країні є надзвичайно низький рівень заробітної плати, який певною мірою пояснюється позицією ряду вчених і урядовців. Виходячи з постулатів монетаристської макроекономічної теорії, вони вважають, що підвищення заробітної плати викличе розкручування спіралі ціни – заробітна плата і посилення інфляції. Але, як справедливо вважають представники
інших наукових шкіл і течій, в умовах значного недовикористання виробничих потужностей та робочої сили підвищення зарплати зазвичай не супроводжується зростанням темпів інфляції. До того ж, треба мати на увазі, що рівень зарплати має певний запас міцності – фактично під час проведення економічних реформ темпи зростання зарплати не перевищували темпи росту ВВП. Тому потрібна кардинальна зміна державної політики щодо регулювання оплати праці перш за все через
механізм підвищення мінімальної зарплати і оплати праці в бюджетній сфері . Важливим засобом регулювання ринку праці є інвестиції, які мають два рівня впливу на забезпечення зайнятості населення. На першому рівні інвестиції розглядаються як частка причому найдинамічніша і найвагоміша загальних витрат, яка впливає на формування сукупного попиту і визначає передумови формування кількісного та якісного складу робочих місць на підприємствах
і в галузях, що створюють засоби виробництва. Тобто інвестиційні витрати безпосередньо й відразу впливають на обсяг зайнятості населення. Другий рівень їх впливу на зайнятість полягає у створенні нових та модернізації діючих робочих місць за допомогою обладнання, інших засобів виробництва, що створюються внаслідок першого рівня впливу. Тобто сьогоднішні інвестиції формують кількісні і якісні характеристики капіталоозброєність, продуктивність
тощо завтрашніх робочих місць і визначатимуть попит на робочу силу в перспективі. Важливим фактором інвестиційної активності є ставки відсотку за позичками, які в нашій країні залишаються надмірно високими, що передусім зумовлене недостатністю грошових ресурсів і великими ризиками при кредитуванні. Для збільшення пропозиції грошей слід активніше використовувати кошти заощадження населення, які з року в рік зростають, недержавні пенсійні та пайові фонди, які залучатимуть
кошти населення. З огляду на це потрібні підвищення надійності вкладів населення в комерційних банках і розвиток системи їх страхування. Невід ємною складовою системи регулювання ринку праці має стати спрямованість зовнішньо-економічної політики не просто на підтримку вітчизняного виробника стимулювання експорту товарів і послуг , а насамперед продукції кінцевого споживання, високотехнологічних товарів. Протекціоністські заходи мають застосовуватися перш за все щодо
імпорту тих товарів, які за якістю і кількістю можуть конкурувати на зовнішньому ринку і на які відсутня монополія на внутрішньому ринку України. Важливе місце серед економічних важелів регулювання ринку праці належить податковій системі. Податки впливають на обсяг споживчих витрат домогосподарств, інвестицій, чистого експорту, які зростають при зниженні податкового тиску.
До того ж слід погодитися з ученими – прихильниками теорії економіки пропозиції стосовно того, що зниження податків впливає не тільки на збільшення сукупного попиту, але й на піднесення пропозиції таких факторів виробництва, як підприємництво і робоча сила, що в кінцевому підсумку збільшує зайнятість. На жаль, в Україні протягом перших дванадцяти років здійснення економічних реформ податковий тягар посилювався. Незважаючи на численні, можна навіть сказати – масові рекомендації науковців, що лунали
вісь цей час, урядовці, не розуміючи складної залежності бюджетних надходжень від системи оподаткування, надмірно збільшували податковий тиск. І тільки після позитивного прикладу реформування податкової системи Російської Федерації ставка оподаткування прибутку в нашій країні була знижена. Але й тепер податкова система залишається важкою, надзвичайно складною і незрозумілою для платників, про що свідчить, зокрема, занадто велика тіньова економіка.
Найбільше проблем викликає податок на додану вартість, який не має жодного відношення до цієї вартості. З точки зору автора, необхідно за прикладом європейських країн спрощувати податкову систему через перехід на пряме оподаткування сукупного валового прибутку сім ї з урахуванням всіх його джерел. Це дасть змогу уникнути подвійного оподаткування, спростити нарахування податків, яке ведеться не на проміжних стадіях одержання прибутку, а на кінцевій стадії, обмежити всевладдя
податкових чиновників. У підсумку це спричинить, по – перше, зростання сукупного попиту, по – друге, збільшення сукупної пропозиції, насамперед через посилення мотивації до праці шукачів роботи, до бізнесу – підприємців. Як відомо, криві сукупного попиту і сукупної пропозиції, зміщуючись під впливом нецінових факторів, можуть перетнутися на одному з трьох сегментів сукупної пропозиції – кейнсіанському майже горизонтальному , проміжному висхідному і класичному майже вертикальному див. рисунок 3.1 .
Коли початкову сукупну пропозицію відбиває крива AS, а початковий сукупний попит – крива AD1, рівновага досягається за рівня цін P1 і зайнятості E1. Якщо криві AD і AS перетинаються на кейнсіанському майже горизонтальному відрізку кривої AS рисунок а , коли не використовується велика кількість виробничих потужностей і робочої сили, то збільшення сукупного попиту від
AD1 до AD2 спричинить незначне підвищення цін – від P1 до P2, але дасть вагомий приріст рівня зайнятості від E1 до Е2. Головною причиною цього є те, що задовольнити збільшений сукупний попит наростити обсяги виробництва в цій ситуації можливо без значного підвищення цін, оскільки введення у виробництво потужностей, які простоюють, вигідне навіть за наявних цін. Якщо в період економічного спаду коли економіка відповідає
кейнсіанській ділянці кривої сукупної пропозиції на графіку завдання держави з точки зору розширення зайнятості є зрозумілим збільшення сукупного попиту шляхом піднесення однієї або декількох елементів сукупних витрат то в нинішній ситуації ця позиція не є очевидною і такою однозначною. Саме на цьому етапі вперше за останнє десятиріччя слід очікувати прояв закономірності, яку віддзеркалює крива Філліпса, коли зниження безробіття супроводжуватиметься збільшенням
темпів інфляції. Сподіватися на зменшення цих темпів при зростанні рівня зайнятості – повна утопія. І все ж таки автор стверджує, що піднесення всіх складових сукупного попиту, перш за все інвестицій і зарплати, є не тільки доцільним, а й необхідним. Це дозволить при невеликих темпах інфляції розширити обсяг зайнятості – основу економічного піднесення держави і добробуту народу. Інфляція, якщо її темпи утримувати у безпечних межах, стане прийнятною ціною
цього піднесення. Рис. 3.1 Ситуація на ринку праці Розширення продуктивної зайнятості має стати найвищим пріоритетом суспільства, оскільки саме вона визначає стан економіки в цілому, всі складові економічного піднесення і головне – добробут нації працівників – через підвищення заробітної плати, підприємців – через зростання підприємницького доходу, пенсіонерів, інвалідів, безробітних тощо – через збільшення наповнення бюджетів
і цільових соціальних фондів. З огляду на це не можна погодитися з підходом деяких політиків, науковців і урядовців, відповідно до якого відносини зайнятості є пасивно залежними від стану економіки і тому мають бути залежно-похідними в системі соціально-економічних пріоритетів. Отже, економічна підсистема регулювання ринку праці включає методи державного впливу на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції і спрямована на збереження
і створення робочих місць, їх удосконалення. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів регуляторів, важелів , за допомогою яких відбувається зміна компонентів сукупного попиту і сукупної пропозиції. До них належать система оплати праці, інвестиційна політика, податкова політика, кредитно-грошова політика, регуляторна політика щодо підприємництва, експортно-
імпортна політика тощо. Аналіз показує, що макроекономічне регулювання ринку праці часто не досягає мети, зокрема тому, що ринок праці перебуває під впливом великої кількості факторів соціального, соціально-культурного і соціально-психологічного характеру. Через те суб єкти ринку, передусім наймані працівники й підприємці, часто поводяться непередбачувано, або, з точки зору класичної економічної теорії, нераціонально щодо забезпечення своїх
інтересів. Тому останнім часом у західних країнах ці перешкоди долаються значною мірою завдяки створенню нових й вдосконаленню існуючих інститутів ринку праці. Взагалі їхня роль полягає, по-перше, у забезпеченні необхідної спрямованості і належних пропорцій використання економічних методів, наданні справді активного характеру політиці зайнятості, по-друге, у використанні спеціальних засобів сприяння підбору громадянами підходящої роботи
на існуючі робочі місця, підвищення їх конкурентоспроможності, по-третє, в об єднанні всіх компонентів регулювання в струнку систему. У нашій країні багато зроблено в інституціональному облаштуванні ринку праці. Сформовано законодавство про зайнятість населення, створено інфраструктуру сприяння зайнятості, діють системи професійної орієнтації та професійного навчання безробітних,
впроваджено соціальне страхування на випадок безробіття, що сприяло передачі частки управлінських функцій у сфері зайнятості і соціального захисту безробітних від держави до соціальних партнерів. Але поширення таких негативних процесів, як великі масштаби нерегламентованої праці, катастрофічно низький розмір заробітної плати, велика чисельність довготривалих безробітних, пасивність частини незайнятих громадян у пошуках роботи, випадки порушення правил прийому на роботу
і звільнення свідчать про необхідність удосконалення інституційного забезпечення ринку праці. Потребує вдосконалення правовий механізм сприяння зайнятості населення. Йдеться про правові норми, які б регламентували дії держави щодо використання загальноекономічних регуляторів попиту на робочу силу, поєднували, як зазначалося, інвестиційну, кредитно-грошову, зовнішньоекономічну, податкову
і бюджетну політику з політикою зайнятості, визначали б відповідальність за недостатню ефективність заходів при зростанні безробіття. Потребують посилення також правові норми, спрямовані на підвищення активності в пошуку роботи самих безробітних, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи й підвищення їх конкурентоспроможності. Йдеться про забезпечення субєктів ринку праці інформацією про вакантні робочі місця і про осіб, які шукають роботу навчання безробітних, працевлаштуванню
яких заважає брак навичок з пошуку роботи, потрібних прийомів і методів створення для людей, які шукають роботу, можливості одержати послуги з професійної орієнтації і професійної освіти активізацію зусиль у пошуку роботи і підготовці до нової роботи тих безробітних, які не проявляють необхідної активності, а можливо, взагалі опустили руки. Найважливішою складовою інституційної підсистеми регулювання ринку праці
є соціальне партнерство, потенціал якого в Україні використовується не повною мірою. На місцевому рівні воно майже відсутнє і не сприяє об єднанню зусиль місцевих органів влади, підприємств, профспілок, центрів зайнятості у розв язанні конкретних проблем зайнятості населення. Зокрема, йдеться про залучення безробітних до самозайнятості шляхом створення сприятливих умов для їх реєстрації як підприємців, мікрокредитування, участі в діяльності бізнес – центрів
і бізнес – інкубаторів. На місцевому рівні доцільно впровадити систему оперативного реагування на групове від трьох і більше працівників вивільнення – вжиття інтенсивних попереджувальних заходів, поки громадяни ще працюють відразу після надходження відомостей про скорочення штатів . Ця система має включати ознайомлення працівників, які підлягають вивільненню, з інформацією центрів зайнятості про вакансії, що
є на інших підприємствах, одержання консультації психологів, участь у семінарах з техніки пошуку вакансій, заходи з підвищення кваліфікації і перекваліфікації. Усе це, по – перше, прискорить працевлаштування, по-друге, зменшить психологічний стрес і знизить моральний дискомфорт працівників. 3.2 Аналіз зарубіжного досвіду регулювання зайнятості Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості.
Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією демографічним, політичним, стихійним лихом тощо . У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові й короткострокові на один рік програми.
Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці. Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед
на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів захист
безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці. Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що
інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем. Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8 коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету. В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить
приблизно 0,3 , що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою. Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття. За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття,
рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості. Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно
дорівнює 28,4 і 71,6 в Англії – 29,1 і 70,9 , у Німеччині – 44,1 і 55,9 . Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6 і 32,4 та 51,6 і 48,4 . Стратегія зайнятості населення в Україні має пов язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному
безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60 середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70 середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5-1 . Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в
Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв язку з безробіттям не може бути меншим за 50 середньої заробітної плати що має місце зараз в Україні , оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво
зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами. Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні недержавні установи сприяння зайнятості. 3.3 Аналіз та особливості регулювання зайнятості в
Україні Перш ніж розглянути особливості регулювання зайнятості в Україні проведемо аналіз ситуації на ринку праці в нашій державі у 2001-2005 рр. Так, за даними Міністерства праці та соціальної політики, завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та вжитим заходам щодо сприяння зайнятості населення намітилась позитивна тенденція до поліпшення ситуації на ринку праці збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у
віці 15-70 років та у працездатному віці зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці уповільнено темпи та зменшено обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу дня або тижня збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування
безробітних. Чисельність населення у віці 15-70 років, зайнятого економічною діяльністю склала в середньому за 2004 рік 20,55 млн. чоловік проти 20,24 млн. чоловік в середньому за 2001 рік. В 2005 році очікується зростання цього контингенту населення до 20,68 млн. осіб. Збільшення чисельності зайнятих відбудеться, передусім, за рахунок активізації підприємницької та трудової діяльності міського населення очікується, що чисельність зайнятих в містах збільшиться майже на 800
тис. осіб на тлі скорочення зайнятих в сільській місцевості до 350 тис. осіб внаслідок звуження сфери прикладання праці на сільськогосподарських підприємствах державної та колективної форм власності. Рівень зайнятості населення у віці 15-70 років склав в середньому за 2004 рік 56,6 відсотка проти 55,8 відсотка в середньому за 2002 рік. Рівень зайнятості населення працездатного віку склав в середньому за 2004 рік 65,0 відсотків проти 64,3 відсотка в середньому за 2002 рік.
Чисельність зайнятих жінок у віці 15-70 років в середньому за 2004 рік склала 10,1 млн. осіб і в порівнянні із 2002 роком збільшилася на 221 тис. осіб чисельність безробітних жінок зменшилася за означений період на 20,2 відсотка склала 968,4 тис. осіб. Рівень зайнятості жінок означеного віку склав в середньому за 2004 рік 52,8 відсотки проти 51,7 відсотка у 2002 році, а рівень безробіття зменшився за вказаний період з 11,0 відсотків до 8,8 відсотка
і був нижчим ніж рівень безробіття серед чоловіків. Скорочується чисельність зайнятих на підприємствах державної та колективної форми власності. В середньому за 2004 рік на підприємствах державної форми власності працювало 39,4 відсотка населення, зайнятого економічною діяльністю, на підприємствах колективної форми власності 31,4 відсотка, на підприємствах приватної форми власності 29,1 відсотка зайнятих рис.
3.2 . Рис. 3.2 Кількість працюючих на підприємствах різних форм власності у 2004 р. В сільській місцевості внаслідок проведення аграрної реформи перерозподіл зайнятого населення між підприємствами різних форм власності проходив інтенсивніше частка працюючих на державних підприємствах склала 28,7 відсотка зайнятого населення, а на підприємствах приватної власності 37,7 відсотків зайнятих. Зменшується чисельність працюючих за наймом, зростає сегмент роботодавців, самозайнятих та безкоштовно
працюючих членів сімї. В середньому за 2004 рік за наймом працювало 87,6 відсотка населення у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю, проти 89,3 відсотків у відповідному періоді 2002 року. Здійснюється подальший перерозподіл зайнятих між сферами економічної діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних та торговельно-посередницьких послуг за рахунок скорочення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, закладів освіти та охорони здоровя.
В середньому за 2004 рік в промисловості працювало 24,8 відсотка зайнятих економічною діяльністю, в освіті та охороні здоровя 16,1 відсотка, у закладах торгівлі та готельно-ресторанного бізнесу 14,9 відсотків. Збільшуються обсяги та частка населення, зайнятого в особистому підсобному господарстві, де працює зараз 24,4 відсотка сільського населення, зайнятого економічною діяльністю. Зросла кількість субєктів малого підприємництва та чисельність працівників, зайнятих у цій сфері.
У 2004 році функціонувало майже 2 млн. субєктів малого підприємництва з чисельністю працюючих 5,1 млн. осіб в тому числі 275 тис. малих підприємств, проти 218 тис. малих підприємств у 2001 році. Скоротилися обсяги часткового безробіття. Чисельність працівників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації, зменшилась у 2001-2004 роках у 5,8 рази, а чисельність працівників, які працювали на умовах неповного робочого часу – на 27 відсотків.
Означені категорії працівників становили у 2004 році 14,5 відсотка від середньооблікової чисельності штатних працівників проти 29,4 відсотка в 2001 році. Щорічно навчається новим професіям безпосередньо на виробництві до 300 тис. осіб або 2-3 відсотки до облікової кількості штатних працівників. Підвищують кваліфікацію 1,0-1,2 млн. зайнятих осіб або понад 8 відсотків облікової кількості штатних працівників.
Періодичність підвищення кваліфікації 12,5 роки проти 5 років за нормативом. Актуалізовано роль оплати праці у стимулюванні зайнятості населення. Середньомісячна заробітна плата у 2004 році у 2 рази перевищила рівень заробітної плати у 2001 році і склала 562,3 грн. Постійно розширюється сфера прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць. Чисельність працівників, зайнятих на новостворених місцях становила у 2002 році 390 тис. осіб,
у 2003 році 622 тис. осіб, у 2004 році 651 тис. осіб. рис. 3.3 Рис. 3.3 Чисельність працівників, зайнятих на новостворених місцях у 2002-2004 рр. Більше ніж 2 3 нових робочих місць були створені фізичними особами – субєктами підприємницької діяльності. У 2005 році очікується розширення сфери прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць більше ніж для 630 тис. осіб. Набула поширення така форма зайнятості, як зовнішня трудова міграція.
За експертними оцінками за кордоном працює до 3-4 млн. громадян України, з яких лише 1-2 відсотки легально працевлаштовуються за межами країни за допомогою господарських структур, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Соціальний захист трудових мігрантів-громадян України забезпечується міждержавними та міжурядовими угодами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, а також шляхом приєднання
України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів. Чисельність безробітного населення, визначеного за методологією МОП, зменшилася у 2001-2004 роках на 650 тис. осіб і склала в середньому за 2004 рік 2,06 млн. осіб. У 2005 році очікується подальше скорочення чисельності безробітних у віці 15-70 років до 1,95 млн. осіб, зокрема, у містах до 1,43 млн. осіб.
В той же час, в сільській місцевості чисельність безробітних у віці 15-70 років продовжує зростати в середньому за 2004 рік її обсяги склали 450 тис. осіб з очікуваним зростанням у 2005 році до 520 тис. осіб. Рівень безробіття населення у віці 15-70 років має позитивну тенденцію до зниження і складає в середньому за 2004 рік 9,1 відсотки. Порівняно з 2001 роком рівень безробіття населення у віці 15-70 років скоротився на 2,6 відсоткових пункти.
Подальше його зниження очікується до рівня до 8,6 відсотки в середньому за 2005 рік. Одночасно продовжує зростати рівень безробіття в сільській місцевості, який може досягти в середньому за 2004 рік 8,3 відсотка. Потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць, заявлена в державну службу зайнятості, збільшилася за 2002 – 2004 роки більш ніж на 40 відсотків. Навантаження на одне робоче місце зменшилося
із 11 осіб на кінець 2002 року до 7 осіб на кінець 2005 року. Щорічно послугами державної служби користуються 2,4 – 2,8 млн. незайнятих громадян. Чисельність працевлаштованих зросла з 773 тис. осіб у 2002 році до 877 тис. осіб у 2004 році, чисельність незайнятих, які за сприянням державної служби зайнятості пройшли професійне навчання збільшилася з 100 тис. осіб до 132,4 тис. осіб.
У громадських роботах щорічно беруть участь від 300 тис. осіб до 380 тис. осіб. Очікується, що у 2005 році чисельність працевлаштованих за сприянням державної служби зайнятості збільшиться майже до 900 тис. осіб. Основною причиною незайнятості серед молоді є складнощі у пошуку роботи після закінчення навчальних закладів, для осіб середнього віку ризик бути вивільненим з економічних причин для осіб старше працездатного віку ризиковим
є перед пенсійний вік. Більше 13 млн. осіб у віці 15-70 років відносяться до економічно неактивного населення. Це – пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах учні та студенти зайняті в домогосподарстві зневірені у працевлаштуванні. У цій категорії населення кожен другий мав статус пенсіонера, до 27,8 відсотка навчалися у закладах освіти. Позитивною тенденцією на ринку праці є поступове скорочення кількості зневірених у пошуках роботи з 5,4 відсотка економічно неактивного населення
в середньому за 2002 рік до 4,7 відсотків у відповідному періоді 2004 року та зменшення терміну середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2002 році до 9 місяців у 2004 році. Отже, проаналізувавши ситуацію на вітчизняному ринку праці можна визначити принципи державної політики зайнятості в Україні. Державна політика зайнятості базується на принципах відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення пріоритетності забезпечення повної, продуктивної
і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття. Основними напрямами державної політики зайнятості є сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих
місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати
на ринку праці соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України на період до 2008 року очікується розширення сфери
застосування праці за рахунок створення нових робочих місць на рівні 500-650 тис. осіб щорічно. Головним джерелом інвестицій для створення робочих місць залишатимуться власні кошти підприємств. Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці за рахунок збереження та створення нових робочих місць реалізовуватиметься шляхом подальшої реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах забезпечення модернізації
застарілих і створення нових високопродуктивних робочих місць запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця підтримки самостійно зайнятого населення, малого та середнього підприємництва економічного заохочення підприємців до створення нових робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних. розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим
часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо розвитку сезонних та громадських робіт. Пріоритети державної політики будуть націлені на розвязання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розвязанню проблем, повязаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у звязку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців,
звільнених внаслідок реформування збройних сил. Розвязання проблем зайнятості населення на депресивних територіях та у малих монофункціональних містах буде здійснюватись в рамках Закону України Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст , шляхом визначення пріоритетів економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів та надання державної підтримки
районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку,
які потребують соціального захисту і не здатні ні рівних конкурувати на ринку праці розвитку інфраструктури і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва розробки та провадження механізму економічного стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць. Заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення здійснюватимуться у процесі реформування аграрного сектора економіки і будуть спрямовані, зокрема, на розширення можливостей для створення у сільській
місцевості додаткових робочих місць, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних до підприємницької діяльності. Створення нових робочих місць для незайнятого сільського населення здійснюватиметься відповідно до законодавства України. Підтримка сільськогосподарського товаровиробника здійснюватиметься шляхом проведення ефективної цінової політики з метою створення умов для ведення рентабельного сільськогосподарського виробництва
і на цій основі розширення сфери прикладання праці середньо- та довгострокового кредитування сільськогосподарського виробництва на пільгових умовах, враховуючи сезонний характер сільського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збільшити чисельність працюючих підтримки створення сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, а також власних сільських господарств, повґязаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції підтримки розвитку малого підприємництва,
а також власних сільських господарств у сфері збуту продукції. Регулювання міждержавних трудових міграцій повязане із посиленням соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, а також із захистом національного ринку праці через систему дозволів роботодавцям на використання іноземної робочої сили. Висновок Розглянувши у даній курсовій роботі проблему державного регулювання
зайнятості ми можемо навести наші рекомендації щодо державної політики зайнятості в Україні. Так, необхідною передумовою подальших позитивних зрушень на ринку праці України є врегулювання наступних питань посилення відповідальності та підвищення ролі органів виконавчої влади всіх рівнів у реалізації державної політики зайнятості. професійної підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників у відповідності до потреб ринку праці збереження ефективно функціонуючих
і створення нових робочих місць підвищення якості робочої сили та професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту та пропонування робочої сили посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості детінізації відносин у сфері зайнятості створення умов для самостійної зайнятості населення і розвитку підприємницької ініціативи підтримка регіонів з несприятливою ситуацією на ринку праці сприяння зайнятості та соціального захисту населення у монофункціональних містах
і шахтарських регіонах сприяння зайнятості та соціального захисту сільського населення в умовах реорганізації агропромислового комплексу сприяння зайнятості та соціального захисту військовослужбовців, вивільнених внаслідок реформування збройних сил України сприяння зайнятості та соціального захисту населення, яке постраждало внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС реалізації гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального
захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці молоді, жінок, інвалідів сприяння зайнятості та забезпечення соціального захисту зареєстрованих безробітних легалізації міждержавних трудових міграцій та посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном. Входження України до СОТ повязане з інтенсифікацією ринку праці, необхідністю підвищення якості та кваліфікації робочої сили,
зростанням чисельності безробітних на початковому етапі інтеграції . Позитивними сторонами щодо зайнятості може бути підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах за умови випуску конкурентоспроможної продукції і розширення обсягів виробництва , а негативними – скорочення неефективних робочих місць і вивільнення значної кількості працівників. Реалізація конституційних прав громадян
України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення. Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням
її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 р. її обов язки й права були визначені статтею 19 Закону
України Про зайнятість населення . Головними функціями служби зайнятості є аналіз ринку праці та інформування про його стан трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам – в одержанні роботи регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості допомога безробітним, яка включає
в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо. В Україні функціонують такі центри зайнятості державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах. Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення повинна спрямовуватися на створення правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних
знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці щодо попиту на робочу силу певного професійного спрямування, підтримки професійно-освітньої діяльності осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями інвалідів , сприяння професійному розвитку персоналу на виробництві. Так, на нашу думку, основними напрямами державної політики у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення в найближчі пять років повинні бути переорієнтація ринку освітніх послуг
на потреби роботодавців через обґрунтоване державне замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення спрощення технології ліцензування на право надання освітніх послуг стимулювання навчальних закладів, що здійснюють підготовку кадрів відповідно до потреб роботодавців розробка та запровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців. підвищення якості робочої сили шляхом розроблення та реалізації концепції неперервного навчання впродовж життя
інвестування державних коштів в розвиток освіти та підготовку кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів забезпечення професійного навчання працівників, зайнятих в галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців через відновлення та удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві, законодавчого закріплення відповідальності роботодавців за належний рівень кваліфікації найманих працівників професійне навчання зареєстрованих безробітних за рахунок
Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття з метою подальшої їх зайнятості самоосвіта та професійного навчання фізичної особи за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та карєри забезпечення професійної підготовки громадян з особливими потребами та інших соціально незахищених категорій на ринку праці шляхом реалізації програм їх професійної реабілітації. Список використаної літератури 1.
Базилевич В.Д. Економічна теорія Політекономія. Київ Знання-Прес, 2004, 615 с. 2. Башнянин Г. І Медведчук С. В Шевчук Є. С. Політична економія. Київ Каравела, 2004, 480 с. 3. Богиня Д.П Куліков Г.Т Шамота В.М Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати.
Київ Інститут економіки НАНУ, 2001, 300 с. 4. Буряк П.Ю Карпінський Б.А Григор єва М.І Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ Центр навчальної літератури, 2004, 440 с. 5. Ватаманюк З.Г Панчишин С.М Реверчук С.К. Економічна теорія макро- і мікроекономіка. Київ Видавничий дім Альтернативи ,
2001, 608 с. 6. Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії політекономічний аспект. Київ Знання-Прес, 2004, 615 с. 7. Завіновська В.Т. Економіка праці. Київ КНЕУ, 2000, 200 с. 8. Івашина О.Ф Дулік Т.О Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ ДДФЕІ, 1999, 124 с. 9. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег
М. Гелеос АРМ, 1999 352 с. 10. Колот А.М. Соціально-трудові відносини теорія і практика регулювання. Київ КНЕУ, 2004, 230 с. 11. Крижко І.Д Богданова Т.І Ведерніков М.Д. Формування професійно-посадової структури трудових ресурсів. Хмельницький НВП Евріка ТОВ, 1999, 136 с. 12. Майєр Дж.М Раух Дж.Е Філіпенко А. Основні проблеми економіки розвитку.
Київ Либідь, 2003, 688 с. 13. Макконнелл К. Р Брю С. А. Экономикс Принципы, проблемы и политика. В 2 т Т. 1. Пер. с англ М 1992 399 с. 14. Оболенський О. Теорія системного підходу в державному управлінні Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Призидентові України 2004 3
С.151 – 158. 15. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. Київ МАУП, 1997, 120 с. 16. Прокопенко В.І. Трудове право України. Харків Консум, 2000, 480 с.