Теоретичні концепції інфляції
Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже декілька століть. Однак, попри це, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалося дві основні концепції інфляції:
1) інфляція знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;
2) інфляція загальне зростання цін на товари та послуги.
Представники першого напряму стараються довести, що інфляція можлива лише за умов функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що в умовах золотого стандарту інфляція неможлива. У даному випадку ми зустрічаємося з варіантом так званої металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у часи раннього капіталізму.
Хід думок неометалістів наступний: золото має високу внутрішню вартість і тому незнецінюється подібно до його паперових дублікатів, символів. Переповнення каналів грошового обігу золотими грошима малоймовірно, оскільки золото втілення багатства і за таких умов воно перетікає у сферу тезаврації. А при умовах економічного буму, зростанні потреб у компонентах суспільного виробництва заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.
Таким чином, при золотому стандарті підтримується товарно-грошова рівновага. При такому підході звужуються історичні межі та характер інфляції, за ними залишаються періоди функціонування товарних грошей.
Представники другого напряму вирішального значення у трактуванні інфляції надають зростанню цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для нього головною ознакою відсутності інфляції. Тому вони нерідко допускають можливість інфляції приобігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов можливе підвищення цін. Так А.Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу.
Інфляція і при золотому стандарті можлива. Так вважають П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші. Інфляція, на їх думку, відбувається при напливі американського золота і срібла в Європу в XVI ст. Товарні ціни підвищились у 4-5 разів, тоді як у подальшому вони були відносно стабільні. Якщо технологія видобування та виробництва золота піднімається на якісний щабель, інфляція, і при збереженні розміну паперових грошей на золото, цілком можлива. А тому більш розумно використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло управляти їх пропозицією.
Ця істина пробиває собі шлях методом проб і помилок. Після першої світової війни в країнах Заходу розмін банкнот на золото було припинено, лютувала гіперінфляція. Проте рефлекси золотого гегемону залишались сильними, і не лише у народу. Фінансові іституції робили спроби вплинути на інфляцію шляхом збільшення своїх золотих запасів. Золото скуповували на вільному ринку за щойно віддруковані паперові гроші. Результат виявився, однак, протележний очікуваному. Оскільки в міру зменшення кількості золотих монет в обігу зявляється “лаж” на золото як перша ознака інфляції. Інфляційний тиск надлишку паперових грошей зосереджувався переважно на золоті, навіть якщо ціни на товари залишалися стабільними. Справа пішла на лад після зміни пріоритетів у грошовій політиці: переходу до розпродажу золота за ринковими цінами, тобто викачування зайвих банкнот з обігу та їх знищення.
Зараз золото справляє побічний вплив на грошовий обіг. Продаж дердавою золота за цінами світового ринку дозволяє закупити товари і підвищити їх пропозицію в середині країни, тобто ослабити частково товарний дефіцит. Але у цій операції роль золота принципово не відрізняється від ролі інших товарів, хоч золото і є більш ліквідним товаром.
Видається, що можливості використання золотого потоку для оздоровлення грошового обігу невеликі, носять палліативний характер і самі по собі не вирішують проблеми інфляції.
Значні розбіжності в економічній теорії існують відносно причин інфляції. За цим критерієм виділяються такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції, як багатофакторного явища.
Теорія “інфляції попиту”. Започаткував цю теорію Дж. Кейнс. Він розглядав інфляційні процеси як невідємну складову елементів макроекономічної системи. В кейсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит відносно товарної пропозиції. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав “інфляційним розривом”. При цьому чинники інфляції можуть бути як на стороні пропозиції, так і попиту. Дж. Кейнс відмічав: “… якщо пропозиція грошей в порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція”. Він доказував, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) падає. Сукупний попит буде збільшуватись помірковано, оскільки зниження процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних затрат.
Теорія “інфляції витрат”. Ця теорія виникла внаслідок подальшого розвитку кейсіанської ідеї “негрошового” механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася при відсутності надмірного попиту і повної зайнятості, тобто всупереч теорії “інфляційного розриву”. Це дало підстави стверджувати, що в умовах високої монополізації виробництва і ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки заробітну плату за своєю ініціативою, навіть при незмінності попиту. Подібна ініціатива виступає імпульсом інфляційного процесу. Вся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат. Прихильники цієї теорії з усіх виробничих витрат виділили заробітну плату, оскільки вона найбільш тісно повязана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.
По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вони стають її найважливішою складовою частиною. М. Фрідмен, засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього продукту. Монетаристи стверджують, шо саме зміни в грошовій масі є основним чинником формування економічного циклу та інфляції. Їх погляди на природу інфляції викладені у хрестоматичному вислові М. Фрідмена: “Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом”. Дане положення трактує про прямму залежність зростання цін від збільшення грошової маси, і що причини інфляцій знаходяться у сфері обігу.
Проте, досвід країн де відбувався інфляційний процес свідчить, що позиція монетаристів в певній мірі є правильною відносно довгострокової перспективи, а також у тих випадках, коли зростання грошової маси сягає крупних масштабів. Однак в короткостроковій перспективі звязок між грошима та інфляцією залишається невизначеним. Грошова маса хоч і є головним чинником інфляції, але далеко не єдиним.
З середини 60-х років 20 ст. у економічній теорії формується новий напрям у дослідженні інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Предмставники сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції. Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих, чи інших чинників інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.
Антиінфляційні рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і спрямовані на всі сфери економічних відносин, в яких діють чинники, що спричиняють інфляцію.
Все це підтверджує, що витоки інфляції, особливо в її найвищих формах, можуть бути не тільки суто в грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, й заходи щодо її подоланя повинні бути комплексними, охоплювати всі складові елементи економічної системи.
6.2. Суть та форми інфляції
Інфляція процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та пероповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей. Інфляційний процес можна схематично проілюструвати на малюнку 1.
Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, падіння матеріальних стимулів до праці, спаду виробництва, скорочення інвестицій, загальмовує науково-технічний прогрес, послаблює зовнішньоеконосмічні позиції країни, зменшує конкурентні можливості на світовому ринку.
Сучасна інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово кяк троивалий процес, який можна розділити на три етапи:
на першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси;
на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання в обігу грошової маси;
на третьому етапі зростання цін набуває нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошогвої маси, то відстають від них.
У міжнародній практиці, відповідно до темпів інфляційного процесу, виділяється три різновиди інфляції: повзуча, галопуюча, гіперінфляція. Звичайно, що межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і їм дається різноманітна інтерпритація в залежності від характеру інфляції у тій чи іншій країні.
Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірногю емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи незначним зростанням цін.
Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного звязку між зростанням грошової маси та інфляцією. Субєкти ринку певний час не відчуваютьь надмірного випуску грошей в обіг і використровують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Однгочасно сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.
Зазначені процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і зростання, у звязку з цим, пропозиції товарів і послуг. Отже, в умовах неповної зайнятості (наявності незавантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання тпемпів зростання цін від–PAGE_BREAK–
Малюнок 6.1. Інфляційний процес
/>
/>/>/>Зміни у купівельній
/>/>/>спроможності грошей
/>
/>/>
/>/>
Інфляція Дефляція
-процес безперервного -процес безперервного
зростання рівня цін зниження рівня цін
/>/>/>/>/>Форми
інфляції
/>/>/>
/>/>
За темпамиЗа зовнішніми
ознаками
-повзуча -відкрита інфляція
-галопуюча -прихована інфляція
-гіперінфляція
/>Причини
/>/>/>/>інфляції
/>/>/>
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>
/>/>Інфляція Ціни Інфляція
попиту зростають витрат
/>-споживча інфляція -затратна інфляція
-фіскальна інфляція Тиск з -інфляція як засіб
-імпортована інфляція боку витрат погоні за прибутками
/>/>/>/>/>/>/>/>-імпортна інфляція
/>
/>
/>/>/>Наслідки інфляції
темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого хапрактеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому для більшості розвинутих країн у сучасний період характерна повзуча інфляція, яка нерідко використовується як засіб стимулювання та регулювання економічного розвитку.
Разом з тим, в умовах повзучої інфляції відбувається приховане нарощуванрня інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх “вибухом”. За умов повної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на “інфляційне фінансування” при обмеженій пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну MV=PY. Виникає ситуація, за якої подальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а веде до безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена (інфляція у темпі рисі, або галопуюча) інфляція. Вона викликає випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.
На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стиммул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція викликає відток капіталу з виробничої сфери до сфери обігук. Тобто відбувається розбалансування економічної рівноваги.
Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно тримати свої активи в грошовій формі. Гроші із сфери нагрогмадження чи збереження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбавитися “гарячих грошей” прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обігу грошей стає додатковим стимулятором інфляцій ного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізувати свої товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і вони переходять на бартерні операції або продають їх за іноземну валюту. Як бачимо, гроші втрачають на тільки функцію нагрогмадження, а також частково втрачають свою робочу функцію засобу обігу.
В умовах галопуючої інфляції особливо на фінальній стадії настає платіжна криза “грошовий голод”, що імпульсивно втамовується емісією. Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових вимушених емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції в галопуючу, а галопуючої в гіперінфляцію.
Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється в умовах гіперінфляції. За даними МВФ вважається, що інфляція переходить у гіперстадію коли темпи приросту цін складають 50% за місяць. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття суперінфляція, за якої темпи зростання цін складають 1000 відсотків і більше за рік.
Гіперінфляція часто повязана з політичним хаосом, війнами та їх наслідками, а також із соціальними революціями. Подібні ситуації виникали в перші десятиріччя XX століття, після другої світової війни та в період нашої доби. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон” і не відчула його руйнівного впливу.
На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін, яка полонила всі сектори економіки, спричиняючи хаотичність ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.
В умовах гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний смеханізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в еконогміці, що призводить до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.
В період гіперінфляції реальний попит неа гроші різко падає, що значно знижує їх куупівельну спрооможність. Одночасно збільшується попит неа товари, а це призводить до подальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежений обсяг товарів. Агентьи ринку стараються якомога ск4оріше отоварити гроші, які на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Разом з тим виникає “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Особливо відчувається “голод” на банкноти крупних номіналів, оскільки дрнібні купюри зовсім втрачають свою вартість і покидають канали обігу. Внаслідок чого держава вдається до друкарського верстата і випускає в обіг нові купюри високих номіналів, а це ще більше розкручує спіраль цін і грошей. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси “зайвих” грошей економічні агенти відчувають нестачу платіжних засобів (грошовий голод).
Інфляція негативно впливає на якість активів. Вона докорінним чином змінює розподіл доходів і майна. Ті, що мають тверді заробітки, відчувають зменшення їх купівельної спроможності. Ті, що мають заощадження, також відчувають вплив інфляції їх заощадження знецінюються. Особи, що змогли вкласти свої гроші в реальні цінності (нерухомість, коштовності) бачать, що вартість їх зростьає швидше ніж інфляція. Це повязане з тим, що високий темп зростання цін робить грошові заощадженрня настільки незахищеними, що ті, хто може це собі дозволити, переключаються на “безпечні” обєкти вкладання грошей.
Інфляція “розїдає” реальну вартість активів. Втрачають вартість не тільки гроші, але інші грошові активи: цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами й дебеторами. Боржники, котрі отримали на певний період позику, розплачуються за неї грішми, які в перебігу інфляції помітно втратили свою вартість (купівельну спроможність). Відбувається перерозподіл багатства від кредиторів чи власників грошгових активів до боржників, серед яких основним боржником є держава чиї пасиви (гроші, державні облігації, скарбницькі векселі) втратили вартість. Отже, програють кредитори і одночасно знаходяться у виграші позичальники (дебітори) у тогму числі й держава, зокрема, коли мова йде про компенсацію державного боргу. Інфляція зменшує його реальну величину. Все це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення інфляція звужує межі внітрішнього ринку, спотворює структьуру попиту, посилює спекуляцію, “тіньовий бізнес”.
Інфляція неодмінно веде до кризи державних фінансів, що розвивається внаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету. Внаслідок інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватись до друкарського верстату, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати і передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На фінішній стадії інфляції подальше зростання емісії стає ффінансово невигідним і соціально небезпечним.
Нерідко хвилі інфляції приносили з собою такі драматичні зміни, які інколи приводили до соціальної напруженості та політичних конвульсій. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція в Німеччині на початку 20-х років, коли розмір інфляції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. В результаті реальна івартьість заощаджень середніх верств населення перетворилась у ніщо. І це, на думку деяких істориків, стало в майбутньому важливим фактором сходження Гітлера до влади. У 80-их роках навіть такі країни як Ізраїль, Югославія та більшість латиноамериканських країн попали в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище охопило Україну.
Інфляція послаблює зовнішньоекономічні позиції держави, зменшує її конкурентні можливості на світовому ринку, веде до падіння валютного курсу (купівельної спроможності) національної валюти, загострюється дефіцит платіжного балансу, збільшується зовнішні борги, що призводить до порушень зовнішньоекономічних відносин.