МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРАТРАНСПОРТНОГО ПРАВА, СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ТА ЛОГІСТИКИ
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
ЗпредметуКриміналістика
Натему: «Тактикадопиту підозрюваних, обвинувачених, неповнолітніх»
Варіант№ 24
Виконаластудентка
Гр.ТП – ІV– 1з
Цвілюк ВіраМиколаївна
Номерзалікової книжки: 41684
Перевірив:Ярослав
Юрій Юрійович
КИЇВ2008
ПЛАН:
Вступ
1. Поняття,загальні правила та різновиди допиту.
2. Деякіположення психології допиту.
3. Підготовкадо допиту.
Висновок
Переліквикористаних джерел.
Вступ
Криміналістичнатактика – четвертий розділ криміналістики, це система наукових положень тарозроблюваних на їх основі рекомендацій по проведенню окремих слідчих дій,направлених на збирання та вивчення доказів в кримінальних справах.
Криміналістичнатактика нерозривно пов’язана з криміналістичною технікою, а також зорганізацією та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактичніприйоми та рекомендації забезпечують найбільш повне та ефективне застосування впроцесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів таприйомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми ірекомендації можуть бути повною мірою здійснені лише на основі широкого тавмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів. Тактикапроведення тієї чи іншої слідчої дії суттєво змінюється залежно від того, якітехнічні засоби застосовують при проведенні цієї слідчої дії. З іншого боку,потреби тактики приводять до того, що відповідні технічні засоби змінюються істають якісно іншими.
Найважливішоюумовою успіху у застосуванні прийомів та рекомендацій криміналістичної тактикиє правильна організація попереднього та судового слідства. Вміле, побудоване нанаукових засадах висування версій, планування розслідування, правильноорганізована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, із спеціалістами, атакож використання допомоги населення, як правило, дозволяють в короткі строкирізносторонньо, повною мірою розслідувати навіть найбільш складні злочини. Втой самий час належна організація розслідування припускає точне дотриманнярозроблених в криміналістичній тактиці прийомів і рекомендацій по проведеннюслідчих дій.
Всітактико-криміналістичні прийоми і рекомендації носять певною мірою загальнийхарактер. В криміналістичній тактиці не розглядаються особливості проведеннятих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видівзлочинів.
1. Поняття,загальні правила та різновиди допиту.
Допит –найрозповсюдженіша з усіх слідчих дій. В тактиці не може бути кримінальнихсправ, по яким не проводилися б допити. Як показують дослідження, на процесдопиту слідчі витрачають не менше 25 % всього об’єму свого робочого часу.
Проведеннядопиту, на перший погляд не представляє особливих ускладнень. Однак, легкою цясправа здається лише на перший погляд. Далеко не завжди люди дають правдиві таоб’єктивні свідчення. Дуже часто отримати такі свічення вдається лише післядовгих і наполегливих зусиль слідчого, в результаті вмілого застосування цілогоряду тактичних прийомів.
Допит припопередньому слідстві можна визначити як слідчу дію, яка включає в себеотримання та фіксацію у встановленому законом порядку показів свідків,неповнолітніх, потерпілих, підозрюваних чи обвинувачених про відомі їм факти,що мають значення для розслідуваної справи.
Процесуальнийпорядок допиту регламентується нормами КПК України (статті 107, 143-146,166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим.Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягнеза собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань якджерела доказів.
Згідно зістаттями 143, 167 КПК України допит можна проводити у місці провадженнядосудового слідства або в місці перебування допитуваного, як правило, у деннийчас. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків,прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законнихпредставників неповнолітнього та ін.).
Допит, якправило, проводиться в кабінеті слідчого, але може бути проведений і в іншомумісці, якщо слідчий вважатиме це доцільним.
Всіх осіб,викликаних по одній справі, допитують окремо, причому слідчий слідчий приймаєвсі міри, щоб до допиту вони не могли спілкуватися між собою.
Перед допитомсвідка чи потерпілого слідчий зобов’язаний перевірити особу допитуваного,роз’яснити йому його обов’язки і попередити під розписку у протоколі прокримінальну відповідальність за відмову чи ухилення від дачі показів та за дачузавідомо неправдивих свідчень. Свідкам, що не досягли шістнадцятирічного віку,слідчий роз’яснює, що вони повинні правдиво розповісти все, що їм відомо посправі. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову віддачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Конституція України уст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмовудавати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів,коло яких визначається законом».
На початку допитусвідка слідчий з’ясовує його стосунки із звинувачуваним та потерпілим танеобхідні свідчення про особу свідка. Потім свідку пропонують розповісти все,що йому відомо про обставини події, у зв’язку з якою його було викликано надопит. Після такої розповіді слідчий може задавати допитуваному питання,причому дозволяється ставити лише конкретні питання.
При допитісвідків у віці до чотирнадцяти років, а якщо потрібно – то і до шістнадцятироків, викликається педагог. У випадку необхідності можуть бути викликані такожзаконні представники неповнолітньої особи або її найближчі родичі. Передпочатком допиту цим особам роз’яснюють їх права та обов’язки, про що робитьсявідмітка у протоколі. Вони можуть бути присутніми на допиті і можуть ставитислідчому питання. Слідчий вправі відвести задане питання, але воно все однозаноситься до протоколу.
Під час допитуобвинуваченого, слідчий спочатку повинен запитати, чи визнає він себе винним узвинуваченні, а потім ставити питання по суті звинувачення. Вислухавши йогорозповідь, слідчий за необхідності ставить звинуваченому питання.
Таким чином,допит будь-якого учасника процесу фактично розпадається на три стадії:
Ø з’ясуванняособи допитуваного (заповнення анкетної частини протоколу);
Ø довільнарозповідь;
Ø питально-відповідальнастадія (деякі автори виокремлюють ще й четверту стадію – фіксацію результатівдопиту).
В ході довільноїрозповіді допитуваного не рекомендується переривати, слідчий, звичайно, можеставити уточнюючі запитання але, як правило, їх не слід відображати упротоколі.
Перші дві стадіїє обов’язковими, третя – факультативна. Якщо слідчий, записавши свідченнядопитуваного, данні в ході довільної розповіді, вбачає, що всі обставини подіївикладені в протоколі достатньо повно і точно, то немає необхідності ставитидодаткові запитання.
Види допиту (див. рис. 1) на попередньому слідствівідрізняються залежно від:
À процесуальногостановища допитуваного (допит свідка, потерпілого, підозрюваного,звинувачуваного);
À вікудопитуваного (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта,спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога,перекладача);
À складу осіб,що беруть участь (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта,спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога,перекладача);
À місцяпроведення допиту;
À характеруслідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна). Безконфліктна ситуація при допитіхарактеризується повним або частковим спів падінням інтересів особи, щопроводить допит із допитуваним і виникає зазвичай, коли допитують потерпілогоабо свідка, тобто добросовісного учасника процесу. І навпаки, конфліктнаситуація, як правило виникає при допиті підозрюваного чи обвинувачуваного, якийне бажає давати правдиві свідчення і відмовляється співпрацювати із слідчим;
À того,проводили допит даної особи по цій справі, чи особу допитують вперше(первинний, повторний, додатковий допит). Повторним вважається той допит, колидаються свідчення з тих самих питань, з яких вини давалися на попередньомудопиті, додатковим – коли свідчення даються з питань, які не були висвітлені вході минулих допитів. При цьому, якщо в ході первинного допиту анкетна частинапротоколу була заповнена повно і правильно, при повторних і додаткових допитахвона не заповнюється.
Не можнадопускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії(навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст.143, 167 КК України) забороняється ставити запитання, у формулюванні якихміститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
/>
Рис. 1 Основнівиди допиту
Деякі положення психології допиту.
Встановленняконтакту з допитуваним – одне з найважливіших положень тактики допиту.
Існують різнівизначення психологічного контакту. Можна його визначити і як взаємовідносинислідчого з допитуваним, при якому допитуваний свідомо і добровільно надаєслідчому інформацію, яка має значення для справи. Н.И. Порубов визначаєпсихологічний контакт як систему взаємодії людей в процесі їх спілкування,заснованого на довірі; як інформаційний процес, при якому люди можуть і бажаютьсприймати інформацію [1].
Наявністьпсихологічного контакту – це всього лише перший крок до правдивих свідчень,лише одна з умов, що суттєво полегшує їх отримання. Це не означає, що повиннавиникнути симпатія, готовність до взаємних поступок і т.п. За наявностіконфліктної ситуації встановлення психічного контакту означає залученнядопитуваного в діалог, створення умов для вільного спілкування між слідчим тадопитуваним, не дивлячись на наявність конфлікту між ними. Психологічна напругапри цьому може і зберігатися, але слідчий повинен її максимально послабити,досягти того, щоб з боку допитуваного зникла антипатія та роздратування[2].
Психологічнийконтакт досягається авторитетом слідчого, його непохитністю в принциповихпитаннях і в той самий час – доброзичливістю, готовністю бачити в будь-якомудопитуваному живу людину, підкресленим прагненням полегшити його участь (урамках закону).
Психологічнийконтакт в цьому випадку не означає встановлення рівності – це завжди будутьвідносини між представником держави і приватною особою, яку звинувачують чипідозрюють у скоєнні злочину. Тут присутня різниця, яку не слід ігнорувати.Контакт виникає саме тоді, коли виникає реальне усвідомлення стану речей, таповаги допитуваного до слідчого [3].
Важливо. Коли слідчийпроявляє зацікавленість життям підозрюваного, адже, коли слідчий веде допитформально, байдуже ставиться до підозрюваного, контакт ніколи не виникає.Дратівливість слідчого завжди викликає негативну реакцію і навпаки,прихильність та людяність допомагають в роботі.
Людина, якудопитують повинна бачити, що слідчий намагається лише встановити істину і немає наміру звинуватити її в чомусь, а навпаки хоче зібрати всі свідчення таперевірити їх. Але й потрібно дати зрозуміти, що намагання ввести слідчого воману – марне, бо він добре знає матеріали справи, підготовлений до допиту ізовсім не має наміру вірити всьому, що почує.
Слідчий повиненробити зауваження, спокійним, витриманим тоном, якщо підозрюваний веде себе неввічливо, але ні в якому разі не допускається грубість по відношенню додопитуваного.
Важливо датизрозуміти особі, що дача свідчень піде їй на корить, тобто в її інтересах.Підозрюваний сам повинен хотіти вести бесіду із слідчим, щоб привести якісьаргументи на свою користь.
Допит потрібнопроводити в спокійній обстановці, ніщо не повинно відволікати від бесіди.
Допит – це непасивне отримання свідчень, а навпаки, активна діяльність обох сторін, іншимисловами спілкування, з допомогою якого одна сторона має психологічний вплив наіншу. Слідчий повинен впливати на допитуваного в інтересах справи.
Межу міжпсихічним насиллям і правомірним впливом визначає, по-перше, законністьтактичних прийомів, які слідчий застосовує під час допиту, по-друге, наявністюу допитуваного свободи вибору тієї чи іншої позиції під час допиту.
2 Підготовка до допиту.
Підготовка додопиту має велике значення і в багатьох ситуаціях визначає його успіх. Вонаскладається з цілого ряду елементів:
1. Визначення кола обставин, які необхідно з’ясувати. Для цього необхіднозвернутися до матеріалів справи, проаналізувати версії, продумати план.
2. Вивчення особи допитуваного. Часто успіх допиту залежить від об’єму даних про особудопитуваного, які є в наявності у слідчого. Особливий інтерес представляютьвзаємовідносини допитуваного з особами, що фігурують у справі, його моральнийсклад, психічні властивості, минуле життя, культурний рівень.
Необхіднісвідчення про допитуваного можна добути з різних джерел – показів іншихучасників процесу, характеристики з місця роботи або навчання, оперативнихданих. Слід враховувати, що збір інформації потребує часу, а допит інколи слідпровести негайно. В таких випадках слідчий, готуючись до допиту, по-перше,оцінює особу людини, яку доведеться опитувати, виходячи з матеріалів справи; по-друге,намагається отримати якомога більше даних під час першої стадії допиту. Дляцього іноді є сенс перевести бесіду у неформальне русло, задаючи додатковізапитання, які не заносяться до протоколу.
3. Визначення часу, місця допиту а також способу виклику на допит. Відповідно до вимог закону,допит затриманого чи заарештованого потрібно провести не пізніше 24-х годин змоменту затримання чи арешту, а допит звинувачуваного – одразу ж післяпред’явлення йому звинувачення. У невідкладних випадках, закон дозволяєпроводити допит і в нічний час, причому слідчий сам приймає рішення щодоневідкладності допиту.
В тактичномувідношенні допит, як правило, треба провести якнайшвидше, однак в окремихвипадках його краще на деякий час відкласти – наприклад, якщо особа, якапідлягає допиту, надмірно збуджена, знаходиться у нетверезому стані, потребуємедичної допомоги, якщо слідчий недостатньо підготовлений до допиту, якщо допроведення допиту необхідно отримати будь-які додаткові свідчення, щостосуються обставин справи або характеризують дану особу. Якщо допитвідкладено, то слідчий повинен потурбуватися, щоб на особу не була ніякогонебажаного впливу з боку обвинувачених, або підозрюваних.
Місце допиту – якправило, кабінет слідчого. Однак на розсуд слідчого і в силу конкретнихобставин його можна провести і в іншому місці – в лікувальному закладі, замісцем роботи допитуваного, в його квартирі. Нерідко ефективним буває допитпроведений безпосередньо на місці події.
Спосіб виклику надопит залежить від конкретних обставин. Іноді слідчий користується повісткою,але можна також запросити і по телефону, через третю особу, адміністраціюзакладу чи підприємства. За виняткових обставин особу, що підлягає допиту,доставляють під конвоєм, для цього виноситься спеціальна постанова, якапередається на виконання працівникам міліції або дільничному інспектору.
3 Створення необхідної обстановки для допиту. Обстановка в якій проводитьсядопит, не повинна відволікати допитуваного, заважати йому зосередитись.Зазвичай цим цілям повністю відповідає кабінет слідчого (якщо він працює вкабінеті один). Якщо ж в кабінеті працює двоє – троє слідчих, іноді доводитьсяпризначати допит на час. Коли інші слідчі будуть відсутні або коли вони непланують проводити будь-які слідчі дії. В окремих випадках, на особливоскладних і відповідальних допитах, підбирається спеціальний кабінет, тамвідключають телефон, прибирають усе, що може завадити допитуваномузосередитись.
4 Вивчення спеціальних питань, які можуть виникнути в ході допиту(наприклад, по бухгалтерії, техніці). З цією ціллю слідчий перед допитомвивчає спеціальну літературу, може проконсультуватися із спеціалістами, шляхомвиїзду на місце особисто ознайомитись з тими чи іншими об’єктами.
5 Визначення кола учасників допиту. На розсуд слідчого під час допитуможуть бути присутні спеціаліст або експерт, вони відіграють активну роль –можуть давати пояснення з питань, що виникають в ході допиту, ставити з дозволуслідчого питання допитуваному. Під час допиту може бути присутнім такожзахисник (у випадках, зазначених в законі); перекладач (під час допитуглухонімих або осіб, що не володіють мовою якою ведеться слідство); педагог;законні представники або родичі неповнолітнього.
Від правильногопідбору учасників багато в чому залежить успіх допиту. Грамотний, розуміючийзадачі розслідування спеціаліст, досвідчений перекладач, педагог є незаміннимипомічниками слідчого. Під час допиту неповнолітньої особи велике значення маєтакож рішення про те, хто саме з його законних представників або родичів буде присутнійпід час допиту.
6 Підготовка необхідних матеріалів, а також технічних засобів для допиту. До числа таких матеріаліввідносяться речові докази, які будуть пред’явлені під час допиту (вони повиннізнаходитись під руками), відповідні матеріали справи (в справі попередньоробляться закладки), а до технічних засобів можна віднести магнітофон.
7 Складання плану допиту. Слідчий завжди повинен планувати допит, що маєвідбутися, намітити питання, які необхідно поставити під час допиту, черговістьїх задавання, порядок пред’явлення речових доказів та інших матеріалів справи.Частіше такий план намічається подумки, або у вигляді поміток, лише в окремихвипадках краще скласти детальний план з вказівкою технічних засобів, якірекомендується застосувати під час допиту. Слідчий повинен передбачити кількаможливих варіантів ходу допиту, оскільки можлива неочікувана ситуація, убудь-якому випадку слідчий повинен вміти грамотно підготувати та провестидопит.
Висновок
Отже,підводячи підсумок, хочу відмітити, що допит – процесуальна дія, яка зводитьсядо отримання та фіксації у встановленому процесуальним порядком показівсвідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних про відомі їм факти, щомають значення для правильного рішення справи.
Предметомдопиту можуть бути різного роду обставини, що мають відношення до розслідуваноїподії.
Видидопиту різноманітні. Залежно від процесуального становища допитуваноговідрізняють:
Ø допит свідка;
Ø допит потерпілого;
Ø допит підозрюваного;
Ø допит звинувачуваного.
Якщов основі класифікації лежить вік допитуваного, допит ділиться на:
Ø допит малолітнього;
Ø допит неповнолітнього;
Ø допит дорослої особи.
Допитможе бути проведено без участі третіх осіб, або з їх участю, а саме: за участюзахисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представниківнеповнолітнього, педагога, перекладача.
Допитможе бути:
Ø первинним;
Ø повторним;
Ø додатковим.
Нерідкопри проведенні допиту виникає конфліктна ситуація (наприклад, між слідчим тапідозрюваним, або звинувачуваним). При проведенні допиту в конфліктній ситуаціїслідчий використовує наступні тактичні прийоми:
ü роз’яснює допитуваному значеннячистосердечного зізнання та дачі правдивих свідчень;
ü виявляє мотиви дачі неправдивихсвідчень;
ü переконує за допомогою логічних доводіву марності дачі неправдивих свідчень;
ü максимально деталізує і конкретизуєпокази допитуваного;
ü пред’являє докази, що доводять провинудопитуваного;
ü створює у допитуваного уяву про поінформованістьслідчого.
Допитсвідка та потерпілого, як правило, проходить в безконфліктній ситуації.Основними прийомами в безконфліктній ситуації є:
ü роз’яснює допитуваному важливість йогопоказів для встановлення істини;
ü ставить питання, що активізують усвідомості допитуваного асоціативні зв’язки;
ü знайомить допитуваного з фрагментамипоказів інших осіб;
ü пропонує викласти факти, чіткодотримуючись послідовності подій;
ü допит на місці події.
Підготовкадо допиту.
Необхідноюумовою отримання на допиті достовірних і повних даних є детальна підготовка дойого проведення. Підготовка включає в себе:
ü вивчення матеріалів кримінальної справи;
ü визначення кола обставин, за якиминеобхідно отримати свідчення;
ü вивчення психологічних особливостейдопитуваного;
ü забезпечення участі у допитіпередбачених законом осіб, а також спеціалістів, якщо знадобиться їх допомога;
ü підготовку необхідних науково-технічнихзасобів.
Готуючисьпровести допит, слідчий продумує питання та черговість їх ставлення під часдопиту. Якщо по справі потрібно провести допит кількох осіб, то краще було бвизначити черговість їх допитування. Не слід також квапитися з допитом тихосіб, від яких планується отримання правдивих свідчень.
Завершуєтьсяпідготовка до допиту складанням письмового плану, в якому зазначаються всіосновні параметри допиту – час, задачі, коло питань, їх черговість, матеріалисправи і докази, які можуть знадобитися.
Переліквикористаних джерел.
1. Конституція України.
2. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни. Виправно-трудовий кодекс України. – К.: Істина. 2001.
3. Просудову експертизу: Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ //Електронний інформ. бюлетень ВР України 1994–1998 рр. Лазерний компакт-диск. – К.: Управліннякомп`ютериз. інформ. систем та мереж ВР України, 1998.
4. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовномсудопроизводстве. Минск, 1973. С. 73.
5. Карнеева Л.М.,Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 21.
6. Карнеева Л.М.,Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 22.
7. Криминалистика. Под ред. А.Г. Филиппова и А.Ф. Волынского. – М.: Издательство «Спарк»,1998.
8. СалтевськийМ.В. Криміналістика.Підручник: У 2-х ч. 4.1. — X.: КонCУM, Основа, 1999. — с.109-112.
9. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичніпроблеми дослідження обвинувачуваного. – К., 1999.
10. КоноваловаВ.О. Криміналістика. – Х., 1998.
11. Криминалистика. Під ред. В.Ю. Шепітька. – К., 2001. – с. 252-287.