МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ
Кафедра мовної та психолого-педагогічноїпідготовки
Реферат
Найважливіші ознаки і характеристика наукового стилю мовлення
Виконала:
студентка12 групи ФЕФ
УзуноваВ.А.
Перевірила:
викладачДжунусалієва Г.Д.
Одеса – 2010
План:
1 Поняття стилів мовлення
2 Науковий стиль
2.1 Історія наукового стилю
2.2 Визначення та особливості наукового стилю літературної мови
2.3 Загальні риси наукового стилю
2.4 Види і жанри наукового стилю
2.5 Мовні засоби в науковому стилі
2.5.1 Фонетичний рівень
2.5.2 Лексичний рівень
2.5.3 Морфологічний рівень
2.5.4 Синтаксичний рівень
Висновок
Список використаної літератури
1 Поняття стилів мовлення
Стиль (відлатин. Stilus — паличка для письма). Стиль літературної мови — різновид мови(її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів ізбагатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкуванняміж людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективноговикористання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах йобставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що «стиль — це власне слова на власномумісці».
Кожнийстиль має:
· сферу поширення і вживання(коло мовців);
· функціональне призначення(регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
· характерні ознаки (форма таспосіб викладу);
· система мовних засобів істилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).
Ціскладові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожнийстиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскількистилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує останню, а лишевикористовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад,слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-діловогостилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності,якщо їх використання буде стилістично виправдане.
Досконалезнання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійназапорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін«стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ.Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і діяння впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів,серед яких:
· розмовний,
· художній,
· науковий,
· публіцистичний,
· епістолярний,
· офіційно-діловий,
· конфесійний.
Длявиділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна,розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більшпритаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останнісформувалися на книжній основі їх називають книжними.
Структуратекстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог(полілог) то для інших — переважно монолог.
Відрізняютьсястилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів івиконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування врізних його сферах і галузях.
Умежах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішенняконкретних завдань.
Порядіз функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовнихелементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий,гумористичний, сатиричний та ін.
2 Науковий стиль
2.1 Історія наукового стилю
Виникненняі розвиток наукового стилю пов’язано з еволюцією різних галузей наукових знань,різноманітних сфер діяльності людини. Спочатку стиль наукового викладу був близькийдо стилю художньої оповіді. Так, наукові праці Піфагора, Платона і Лукреціявідрізнялися особливим, емоційним сприйняттям явищ. Відділення наукового стилювід художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові,поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватисястійка наукова термінологія. Згодом вона поповнилася за рахунок латині, якастала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. В епохуВідродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільноговід емоційно-художніх елементів викладу які суперечать абстрактно-логічномувідображенню природи. Відомо, що занадто «художній» характер викладуГалілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілеянадмірно «белетризований». Надалі зразком наукової мови стало суворологічний виклад Ньютона.
Науковийстиль має свої різновиди (підстилі): науково-популярний, науково-діловий,науково-технічний (виробничо-технічний), науково-публіцистичний,навчально-науковий.
Стильнаукових робіт визначається, в кінцевому рахунку, їх змістом і цілями науковогоповідомлення — по можливості точно і повно пояснити факти навколишньоїдійсності, показати причинно-наслідкові зв’язки між явищами, виявитизакономірності історичного розвитку і т.д. Науковий стиль характеризуєтьсялогічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв’язків між частинамивисловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначностівисловлювання при збереженні насиченості змісту.
Промову вчених нерідко говорять, що вона відрізняється «сухістю»,позбавлена елементів емоційності та образності. Така думку носить надмірноузагальнений характер: нерідко в наукових роботах, зокрема полемічних,використовуються емоційно-експресивні та образотворчі засоби мови, які, будучидодатковим прийомом, на тлі суто наукового викладу помітно виділяються інадають науковій прозі велику переконливість.
2.2 Визначення таособливості наукового стилю літературної мови
Науковийстиль — стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей — таких якпопереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбірмовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такістильові риси:
· ясність і предметністьтлумачень;
· логічна послідовність ідоказовість викладу;
· узагальненість понять іявищ;
· об’єктивний аналіз;
· точність і лаконічністьвисловлювань;
· аргументація тапереконливість тверджень;
· однозначне поясненняпричино-наслідкових відношень;
· докладні висновки.
Науковийстиль — не примха, а обов’язок. У середовищі вчених і наукових працівниківдавно прийнято, що всі наукові тексти повинні писатися в певному суворомустилі. Це викликано, насамперед, необхідністю уникнути двозначностей ібагатозначності тих чи інших наукових понять. Споконвічна форма існуваннянаукової мови — письмова, що пояснюється такими її визначальними ознаками, якпонятійне відображення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бутисуворо доказана, аргументована. Дійсно, науковий виклад в основному все ж такиорієнтований на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьохвипадках хоча б часткового переходу до елементів письмового викладу (донаписання формул, демонстрації таблиць, діаграм і т.д.).
Поняття,якими оперує наукове мислення, виражаються в основному багатокомпонентнимиструктурами, характерними саме для письмової мови. Це відбувається тому, щописьмова форма більш зручна і надійна в сенсі виявлення найменших інформативнихнеточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а внауковому можуть привести до серйозних перекручувань істини. Зазвичай науковідоповіді, повідомлення спочатку пишуть, відпрацьовуючи адекватну форму втіленнянаукової інформації, або хоча б складають тези, план.
Науковітексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура якихпідпорядкована законам жанру.2.3 Загальні рисинаукового стилю
Науковийстиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначенихнаук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрамивисловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що даєможливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно,що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються захарактером викладу від текстів з філології або історії.
Науковийстиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системоюзв’язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності,стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.
Логічність- це наявність смислових зв’язків між послідовними одиницями тексту.
Послідовністюволодіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вонинесуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рухдумки від часткового до загального або від загального до конкретного.
Ясність,як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенемдоступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні текстирозрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.
Точністьнаукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності міжозначуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутніподібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямомузначенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.
Жорстківимоги точності, які пред’являються до наукового тексту, роблять обмеження навикористання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів’їві т.п. Іноді такі засоби можуть проникати в наукові твори, тому що науковийстиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Інодіподібні засоби необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.
Емоційність,як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об’єктивного,”інтелектуального” викладу наукових даних, виражається інакше, ніж вінших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача,але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самогонаукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу йогопередачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється відемоційно-оціночного ставлення до фактів і подій, про які він доповідає. Прагненнядо обмеженого використання авторського «я» — це не данина етикету, апрояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває формумислення.
Характерноюрисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема,інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: всередньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальноїлексики, використаної в роботі.
Великуроль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.
Лексикунаукової мови складають три основні шари: загальновживані слова,загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживаналексика становить основу викладу. В першу чергу відбираються слова зузагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура).За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузяхнауки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостейвживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькомуконтексті.
Термін- це слово чи словосполучення, яке точно і однозначно називає предмет, явище чипоняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічну інформацію великогообсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою «спеціальне».
Морфологічніриси наукового стилю:
· переважання іменників;
· широке поширення абстрактнихіменників (час, явище, стан);
· використання у множинііменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);
· вживання іменників однинидля узагальнених понять (береза, кислота);
· вживання майже виключно формтеперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу(виділяється, наступають).2.4 Види і жанринаукового стилю
Виділяютьтри різновиди (під стилі) наукового стилю:
– власне-науковий;
– науково-навчальний;
– науково-популярний.
Умежах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія,дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою,академічної манерою викладу. Він об’єднує наукову літературу, написануфахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставленонауково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації науковихвідомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатніймірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко — уцікавій формі.
Особливістюнауково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис:логічності та емоційності, об’єктивності та суб’єктивності, абстрактності йконкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературізначно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальнийпідстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярноговикладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність,системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; знауково-популярним — доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. Дожанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція,семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.
Можнавиділити наступні жанри наукової прози:
§ монографія;
§ журнальна стаття;
§ рецензія;
§ підручник (навчальний посібник);
§ лекція;
§ доповідь;
§ інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції,симпозіумі, конгресі);
§ усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);
§ дисертація;
§ науковий звіт.
Ціжанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.
Довторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних,відносяться:
o реферат;
o автореферат;
o конспект;
o тези;
o анотація.
Припідготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метоюскорочення обсягу тексту.
Дожанрів навчально-наукового підстилю відносяться лекція, семінарська доповідь, реферат,реферативне повідомлення.2.5 Мовні засоби внауковому стилі
Специфікау використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всілінгвістичні рівні — фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний.Розглянемо по порядку:2.5.1 Фонетичний рівень
Фонетико-інтонаційнасторона в усній формі наукової мови не має визначального значення, вонапокликана в основному підтримати стилістичну специфіку на інших рівнях. Так,повний стиль вимови має забезпечити чітке сприйняття словесної форми взагалі іскладної зокрема. Цьому ж служить і уповільнений темп вимови слів. Понятійнісловосполучення поділяються подовженими паузами, щоб адресат краще сприймав їхзміст. Загальний рівномірно-уповільнений темп мови також покликаний створюватисприятливі умови сприйняття. Фонетичні особливості наукового стилю зводяться донаступних:
ü підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;
ü стандартність інтонації;
ü сповільненість темпу;
ü стабільність ритмічного та хвилеобразного інтонаційного малюнка.2.5.2 Лексичний рівень
Побічний,узагальнений характер наукового тексту проявляється на лексичному рівні в тому,що в ньому широко вживаються слова з абстрактним значенням. Слова побутовогохарактеру також набувають у науковому тексті узагальнене, часто термінологічнезначення, наприклад, такі технічні терміни, як муфта, стакан, трубка, та багатоінших. ін
Характерноюрисою наукового стилю є його висока насиченість термінами. При цьому часткатермінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрахнаукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначенняпонять, що вводяться термінами. Неправильно вживаний або незрозумілий термінможе дезінформувати читача.
Усуто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У науковихтворах для широкої аудиторії терміни зазвичай роз’яснюються. Може даватисяпряме пояснення терміну, наприклад: «Просодика — це загальна назва такихритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембрголосу, сила наголосу». Терміни можуть бути пояснені через синоніми абочерез пояснення походження терміна, тобто через етимологічні довідки.Визначення терміна може даватися «попутно», тобто в дужках, увиносках. У навчальній літературі, зокрема, в підручниках, терміни найчастішеотримують пряме пояснення.
2.5.3 Морфологічнийрівень
Абстрактністьнаукового стилю проявляється і на граматичному рівні — у виборі форм слова і впобудові словосполучень і речень.
Особливосвоєрідно вживається в науковому стилі дієслово.
Уданому стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми,характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасовезначення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього іминулого часу в інших стилях робить мову образною, «живописною», внауковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують назакономірність явища, що підкреслюється контекстом.
Унауковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду (близько 80% відусіх дієслів), так як від них утворюються форми теперішнього часу, які, як вжесказано вище, мають позачасове узагальнене значення. Дієслова доконаного видувживаються значно рідше (20%) і використовуються часто в стійких оборотах типу:розглянемо …; доведемо, що …; зробимо висновки; покажемо на прикладах іт.п.
Частотавживання в наукових текстах пасивної форми дієслова пояснюється тим, що приописі механізму, процесу, структури увага зосереджується на них самих, а не навиробника дії. У науковому стилі викладу часто використовується дієслово уформі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб’єктдії.
Великогопоширення в науковому стилі мають короткі пасивні дієприкметники, які зафункціями близькі до зворотних дієслів з пасивним значенням.
Унауковій мові частіше, ніж в інших стилях мови, вживаються короткі прикметники.
Своєрідновиявляється категорія особи: значення особи зазвичай є ослабленим,невизначеним, більш узагальненим. Пояснюється це тим, що в науковій мові не прийнятовживати займенник 1 особи однини «Я». Його замінюють займенником«МИ». Прийнято вважати, що вживання займенника «МИ» створюєатмосферу авторської скромності і об’єктивності: Ми досліджували і прийшли довисновку… (замість: Я досліджував і прийшов до висновку …). Проте слідмати на увазі, що вживання авторського МИ може, навпаки, створювати атмосферуавторського величі, особливо коли дослідження не представляє особливогонаукового інтересу.
Узв’язку з цим замість форми 1 особи однини і множини займенників Я або МИ внаукових текстах вживаються невизначено-особисті і безособові речення.
Уцілому у науковому стилі над дієсловами переважають іменники та прикметники.Іменний характер наукового стилю — типова його (наукового стилю) риса, іпояснюється це наявністю в цьому стилі якісних характеристик предметів і явища.Крім того, часте вживання в науковому стилі імен іменників у поєднанні зприкметниками у функції визначення пояснюється стислістю такого поєднання івисокою інформативною вагою іменних форм, що надзвичайно важливо для науковоговикладу, мета якого — повідомити читачеві велику кількість предметних значень вможливо більш компактній формі.
Узв’язку з цим необхідно охарактеризувати особливості вживання іменників унауковому стилі.
Значнорідше, ніж в інших стилях, зокрема, в розмовному і художньому, вживаютьсяодухотворені іменники. Серед іменників чоловічого і жіночого роду велике місцетакож займає абстрактна лексика.
Своєріднопроявляється в науковій мові категорія числа іменників. У науковій літературіпоширеним є вживання форми однини замість множини. Ці форми служать дляпозначення узагальненого поняття чи неподільної сукупності і спільності. Їхвживання пояснюється тим, що форми множини мають більш конкретне значення,вказуючи на окремі раховані предмети. Навпаки, в науковій мові зустрічаютьсяформи множини іменників, які в інших типах мовлення не зустрічаються — множинавід абстрактних і речовинних іменників.
Длянаукової мови характерне вживання деяких прикметників і дієприкметників у значеннівказівних займенників «цей, такий». Наприклад: Наступні мінерали, щовходять до цієї групи, мають темне забарвлення. Прикметник «наступні»у значенні займенника «такі» підкреслює послідовність перерахуванняособливостей, ознак і т. д. У науково-технічній літературі, як правило, невживаються, в силу їхньої невизначеності, неконкретності, займенники щось,дещо, що-небудь.
Унауковій мові велике місце займають прийменники, прийменникові сполучення.Високий відсоток служби в ній прийменників почасти пояснюється іменнимхарактером наукового стилю.
Науковийвиклад розрахований на логічне, а не на емоційно-чуттєве сприйняття, томуемоційні мовні елементи не відіграють вирішальної ролі у науковій літературі.Однак, визнаючи специфічними рисами наукового стилю понятійну і підкресленулогічність, в ньому присутній і елемент образності, емоційності і в ціломуекспресивності.
Використанняемоційних елементів у науковому тексті значною мірою визначається областюзнання, до якої він відноситься. Оскільки, наприклад, у наукових роботах зматематики, механіки результати наукових пошуків повинні бути викладені так,щоб їх можна було формалізувати, перевірити експериментально, отримати втіленняу схемах, авторська стилістична індивідуальність тут майже зовсім не представлена.Не представлена і образність мови.
Унауково-гуманітарній ж літературі, предметом якої є суспільство і духовнадіяльність людини, емоційні елементи представлені досить широко. Особливошироко представлені емоційні елементи в тих розділах, де міститься науковаполеміка. Тут емоційний елемент органічно входить в словесну тканину науковоготвору, не порушуючи його стильової однорідності та структурної одноплановості.
Унауковій літературі широко застосовуються різні види скорочень: графічно(під-тво), літерні абревіатури (ГОСТ), складноскорочені слова (Держплан),скорочення без голосних (млрд), скорочення змішаної форми.2.5.4 Синтаксичнийрівень
Синтаксичніособливості наукового стилю виявляються досить послідовно незважаючи на те, щосинтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживані, нейтральні.Синтаксис (побудова словосполучень і речень) найбільше відображає зв’язок змисленням.
Сучаснийнауковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії — достиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Цепроявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях речень.
Так,для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функціївизначення виступає родовий відмінок імені, часто з прийменником для (обмінречовин, коробка передач, прилад для монтажу).
Іменаприкметників в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні:голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п.
Длянаукового стилю типовим є вживання іменного присудка (а не дієслівного), щосприяє створенню іменного характеру наукового стилю. Найчастіше іменні присудкизустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв’язка нерідко відсутня.Широко вживаними в науковому стилі є іменні складові присудки з короткимидієприкметниками типу «може бути використаний».
Нарівні речення також проявляється специфіка наукового стилю.
Оскількилогічність — одна з основних стильових рис наукового тексту, для йогосинтаксису характерні структури, перш за все виражають суто понятійний зміст.Такою основною структурою в багатьох мовах є повнозмістовне розповідне реченняз нейтральним (у стильовому відношенні) лексичним наповненням, з логічноправильним (нормативним), прямим порядком слів і з союзним зв’язком міжчастинами речень.
Простихречень у науковій мові стільки ж, скільки складних (49,7% і 50,3%). Середнійрозмір простого речення — близько 20 слів, складного — близько 30. Середскладнопідрядних переважають речення з одним підрядним.
Питальніречення виконують у науковій мові специфічні функції, пов’язані з прагненнямлише привернути увагу до розповіді. У такій же незвичайній ролі вживаються іспонукальні (для вираження допущень і пропозицій)речення.
Длянаукового стилю характерне широке поширення безособових речень різних типів,тому що в сучасній науковій мові особиста манера викладу поступилася місцембезособової, що обумовлено прагненням до об’єктивної узагальненості іабстрагованості.
Широкоспоживані в науковому тексті пасивні конструкції (пасивні), при цьому частовідсутня вказівка на виробника дії.
Длянаукової мови характерне з’ясування причинно-наслідкових відносин між явищами,тому в наукових текстах переважають складні речення з союзним зв’язком (ізспілками). Багато представлені складні сурядні й підрядні сполучники і союзніслова, такі, як: незважаючи на те що, з огляду на те що, тому що, внаслідоктого що, тоді як, між тим як, у той час як і ін… Найбільш продуктивні внаукових текстах складнопідрядні речення з підрядними причини, умовними, тимчасовими,слідства, з’ясувальними.
Специфічноюрисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюєтьсязіставлення будь-яких явищ.
Типовимдля наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховуютьлогічно однорідні поняття.
Використовуєтьсяв науковій мові і група вступних слів і словосполучень, що містять вказівку нате, ким висловлена та або інша думка, кому належить те чи інше вираження, якеджерело повідомлення (на нашу думку, на переконання, за відомостями, за повідомленням,з точки зору, відповідно до гіпотези, визначенню і ін.)
Длянаукових творів характерна композиційна зв’язаність викладу. Взаємопов’язаністьокремих частин наукового висловлювання досягається за допомогою певнихсполучних слів чи груп слів, що відображають етапи логічного викладу і єзасобом зв’язку думок у ході логічного міркування.
Висновок
Основнезавдання наукового стилю — гранично ясно і точно донести до читача інформацію.А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наукаапелює, перш за все, до розуму, а не до почуття. Науково-технічна революціязмінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, якправило, зусиллями не одинаків, а колективів учених і інженерів. А це веде дотого, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, абоформально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.
Сферазастосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильнийі різнобічний вплив на літературну мову. Науково-технічна революція вводить взагальне вживання величезну кількість термінів. Комп’ютер, дисплей, екологія,стратосфера, сонячний вітер — ці та багато інших термінів перейшло зі сторінокспеціальних видань у повсякденний побут. Якщо раніше тлумачні словникискладалися на основі мови художньої літератури і в меншій мірі публіцистики, тозараз опис розвинених мов світу неможливо без урахування наукового стилю тайого ролі в житті суспільства. Досить сказати, що з 600 000 слів авторитетногоанглійського словника Вебстера 500 000 складає спеціальна лексика.
Широкийта інтенсивний розвиток науково-технічного стилю призвів до формування в йогорамках численних жанрів, таких, як: стаття, монографія, підручник, патентнийопис (опис винаходу), реферат, анотація, документація, каталог, довідник,специфікація, інструкція, реклама ( що має ознаки і публіцистичного стилю).Кожному жанрові притаманні свої індивідуально-стильові риси, однак вони непорушують єдності науково-технічного стилю, наслідуючи його загальні ознаки іособливості.
Отже,швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликаютьпотребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосовану довираження і передачі наукового знання.
Список використаної літератури:
1. Наталія Непийвода Мова української науково-технічної літератури(функціонально-стилістичний аспект). –К.: ТОВ “Міжнар. фін. агенція”,1997. – 303 с.
2. Катерина Городенська. Синтаксична специфіка українськоїнаукової мови //Українська термінологія і сучасність: Збірник наук. праць, Вип.IV.– К.: КНЕУ, 2001.–368с.– С.11-14.
3. Роман Рожанківський. Щодо українського стилю фахової мови//Проблеми української термінології. Матеріали 5-ї Міжнародної науковоїконференції. – Львів, Львівська політехніка, 1998.– С.43–46
4. Виталь Моргунюк. Передмова // Російсько-український словникнаукової і технічної мови. – К., 1997. – С.3